На рівні гіпотетичної ЕМ, що передає значення можливості, припущення, а також невпевненості мовця у дії/події, яку він описує, еквівалентом дієслівних присудків у середньоанглійській мові (типу thynke, hope, presume, suppose, gesse) є модальні прислівники possibly, impossibly. Модальне значення впевненості, достовірності дієслівних присудків головної частини речення в середньоанглійській типу quode, thynke, bileeve виражають прислівники verraily, certainly, soothly, sikerly.

У багатьох випадках вони є функціональними еквівалентами стверджувальних або заперечних речень і водночас виразниками ЕМ, оскільки зорієнтовані на оцінку пропозиції співрозмовника в плані її підтвердження, підтвердження з умовою, сумніву в можливості здійснення події/дії аж до повного заперечення такої можливості. Такі слова щоразу зорієнтовані на вираження анафоричних чи катафоричних зв’язків цілісного тексту: Now certeinly he was a fair prelaat; That verraily hym thoughte he sholde spille; And soothly, leeve brother, this is al [J.Chaucer, Canterbury Tales].

Модальні прислівники вживалися окремо, самостійно, у поєднанні з прийменником for та сполучниками and, but, що посилювали епістемічні значення прислівників. При цьому прийменниково-прислівникова конструкція виражала підкреслену впевненість мовця в реалізації дії/події (for soothe/for soothly насправді, for sikerly напевно, for ceteinly зазвичай, for verray/for verrayly дійсно). Поєднання аналізованих прислівників зі сполучником and (and certes), and certeinly і звичайно ж, and soothly і насправді ж) виражають не лише впевненість мовця у можливості виконання дії, а й окреслюють джерела цієї впевненості (знання про усталений порядок речей, його досвід): For certeinly, oure appetites heer; For sothe, I wol nat kepe me chaast in al; For soothly al the mount of citheroun; For verray wo hir wit was al aweye [J.Chaucer, Canterbury Tales]; For sikirly I saugh hym nat stirynge // Aboute his dore, syn day bigan to sprynge [J.Chaucer, Troilus & Criseyde].

Натомість конструкції модальних прислівників зі сполучником but (but certeinly але ж звичайно, but sikerly але ж насправді) виявляють ще й намагання мовця переконати співрозмовника в своїй думці, схилити його на свій бік: But sikerly she hadde a fair forheed [J.Chaucer, Canterbury Tales].

Конструкції as possible is…, for possible is… зорієнтовані на вираження вірогідності пропозитивної основи висловлювання.

Виразниками результативної достовірності в середньоанглійській мові були модальні фрази, що належали до безособових конструкцій: it is likely та it is im/possible, it seeme...; it is doute, вживалася також конструкція be it never so (суб’юнктив теп. часу). Частки як експоненти ЕМ у середньоанглійській мові трапляються рідко (hardily та possibly).

ВИСНОВКИ

Комплексний аналіз становлення функціонально-семантичної категорії ЕМ в англійській мові та еволюції засобів її вираження, дозволив встановити взаємопов’язаність змін у структурі модальних значень з перебудовою засобів їх вираження. Зміни, що торкалися способово-часових форм англійської мови, які виражали модальні значення, зумовили переорієнтацію їх від морфологічних синтетичних форм до лексико-граматичних, синтаксичних і лексичних засобів. У середньоанглійській мові помітна трансформація окремих морфологічних категорій дієслова, перебудова дієслівної системи, поступовий перехід опозиції презенса/претерита давньоанглійської мови з її підкресленням співвіднесеного передування/непередування дії щодо моменту висловлювання в опозицію часових форм з перфектом. Категорія дієслівного способу як основного виразника об’єктивної модальності речення з чотиричленної (індикатив, ірреаліс, оптатив, імператив) стала двочленною (індикатив - ірреаліс), утворився умовний спосіб з усією сукупністю його аналітичних морфологічних засобів.

У давньоанглійській мові умовний спосіб виражав різні відтінки дії, що так чи інакше були дистанційовані від ствердження реального факту її протікання (різного роду оптативні вживання, нереальна чи реальна умова, за якої дія могла відбутися). Умовний спосіб був засобом особливої модальності, коли ставилися під сумнів вірогідність та достовірність факту або дії, що впливало на спеціалізоване вираження висловлювання.

У цей час достовірність виступає окремим аспектом граматичної модальності. Якщо слова не належали мовцеві особисто, то разом з посиланням на джерело інформації, граматичне оформлення висловлювання регулярно переходило у сферу вживання умовного способу для передачі епістемічного модального відтінку. Саме він виконував функцію засобу певного дистанціювання від ствердження реальності. Переказування виступало окремим видом передачі інформації, а модальні маркери вказували на певний ступінь невивіреності інформації.

Відбувається структурування семантичних значень умовного способу як засобу вираження епістемічної модальності (зокрема гіпотетичної, з підкресленням наявності відповідних умов здійснення дій, раніше за них або паралельно з ними інших дій, бажаності/небажаності, допустимості дії тощо), що супроводжуються виокремленням спеціальних засобів оформлення їх у вигляді синтаксичних конструкцій, що стають аналітичними формами, а також частинами окремого типу умовних речень.

Поступово формувалися певні типи речень, у яких умовний спосіб виражає різні аспекти невідповідності предикації реальному станові речей. Саме в умовному реченні могли бути вказані умова (реальна - нереальна), побажання, непевність. Вираження ЕМ за допомогою засобів складнопідрядного типу зв’язку в реченні, зокрема умовних, у середньоанглійській мові стало можливим завдяки змінам форм вираження способів дії, які супроводжувалися певними змінами в уявленні процесу, стану дії в свідомості мовця, що відбилися в структурі мови, в співвіднесенні площини об’єктивного часу дії та суб’єктивного – у вимірі мовця, з його оцінкою процесу, стану, дії як дійсно необхідних, можливих чи вірогідних, тобто в проекції ставлення мовця до дії в повідомленні.

Модальні дієслова, що були ближчими до суб’юнктива, ніж до оптатива, суб’юнктива та імператива, ніж до ірреаліса, завдяки своїм структурним функціям стали провідними у вираженні ірреаліса. Саме в його межах вони розвинулися в допоміжні дієслова.

Спеціалізація лексичних засобів на вираженні епістемічної модальності, закріплення за ЕМ особливих синтаксичних форм вираження сприяло виокремленню її в окрему функціонально-семантичну категорію з її ядерними значеннями достовірності/вірогідності, що по-своєму модифікувала пропозитивну основу речення і дозволяла окреслювати епістемічний стан мовця. Саме перебудова значення достовірності в середньоанглійський період розвитку мови була, з одного боку, наслідком перебудови способово-часових форм об’єктивної модальності, з другого, стала джерелом подальшого структурування значень ЕМ.

Претерито-презентні дієслова, що були попередниками сучасних модальних дієслів і в давньоанглійській мові мали повне лексичне значення, відтінки яких розміщені в площині гіпотетичної модальності (можливості, передбачення, гіпотези, умови, бажання), поступово виокремлюються і стають засобом вираження способових значень, орієнтуючись на синтаксичну модальність як складник предикативності.

У середньоанглійській мові спостерігається паралельне функціонування обмеженої семантичної групи дієслів (так званих модальних) у контекстах, де вони зберігають свої лексичні значення, і аналітичних конструкціях, що починають виражати сукупність стандартних модальних значень можливості/неможливості, обов’язковості/необов’язковості, певності/непевності, вірогідності. Отже, відбувається подальше структурування категорії модальності з одночасним виділенням конструкцій, які спеціалізуються на вираженні ставлення мовця до повідомлення.

У середньоанглійській мові активним засобом оформлення ЕМ стають безособові конструкції, що представлені класом модальних фраз типу if that it were possible...; іt is an impossible...; I...suppose/thynke/gesse.. that..., вживаних з інфінітивом. Ці фрази здебільшого трапляються в складнопідрядних реченнях, в яких вони виконують роль речення головного щодо пояснювального підрядного речення, яке поєднувалося з головним за допомогою сполучників або без них.

Модальні прислівники в цей час як експоненти ЕМ використовуються менше порівняно з модальними фразами, однак виокремлення цієї їхньої функції стає дедалі помітнішим. Частина з них виникає на периферії функцій прикметникових слів, що починають виконувати прислівникову, тобто придієслівну функцію.

У середньоанглійській мові дедалі активнішим стає процес залучення модальних прислівників до розряду дієслівних ознак та експонентів ЕМ з багатим спектром значень (від вираження сумніву, невпевненості, можливості, припущення до ствердження вірогідності, впевненості, достовірності), а також підсилення цих значень у сполуках їх з прийменником for та сполучниками but чи and. Цьому сприяла суфіксальна маркованість багатьох модальних прислівників, рухливість їх у реченні, можливість їхньої орієнтації на вираження модальності у межах одного речення, а також на оцінку змісту повідомлення попереднього чи наступного речення в зв’язному тексті.

У середньоанглійській мові формується і функціонує клас модальних слів-речень, а також вставних конструкцій, здатних виконувати роль виразників ЕМ гіпотетичності та достовірності. В орбіту засобів вираження ЕМ в середньоанглійській мові дедалі частіше потрапляють епістемічні дієслова типу seem, look, appear.

Категорія достовірності, втративши морфологічні засоби вираження, перестає передавати ті значення, які вона мала в давньоанглійській мові, і поступово переходить в епістемічну модальність з її опозитивно організованими значеннями гіпотетичної модальності та модальності достовірності, що передавалися вже переважно лексико-морфологічними, лексичними та синтаксичними засобами.

Основний зміст дисертаційної роботи відображено в таких публікаціях:

1. Скибицька Н.В. Модальність та достовірність висловлювання // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових статей. – К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. – Вип. 6. – С. .

2. Скибицька Н.В. Достовірність повідомлення та засоби її оформлення в давньоанглійський період розвитку мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових статей. – К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. – Вип. 7. – С. 226-230.

3. Скибицька Н.В. Модальність і пресупозиція як дві взаємодоповняльні категорії речення (на матеріалі англійської мови) // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових статей. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2002. – Вип. 8. – С. 309-316.

4. Скибицька Н.В. Способи дії та епістемічність умовних речень у ранньоанглійський період розвитку мовиВісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Іноземна філологія. _К.: ВПЦ Київський університет, 2002. – Вип. 32-33. – С. 14-16.

5. Скибицька Н.В. Очевидність і епістемічна модальність у комунікативно-прагматичному аспекті // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Прaйм_М, 2002. – №6. – Кн. . – С. 198-204.

6. Скибицька Н.В. Роль прислівників у вираженні епістемічної модальності // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 2002. – №7.– С. 455-462.

АНОТАЦІЇ

Скибицька Н.В. Епістемічна модальність в англійській мові (діахронний аспект). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004.

Дисертацію присвячено розгляду категорії епістемічної модальності в діахронному аспекті, розкриттю шляхів формування та еволюції системи мовних засобів (морфологічних, синтаксичних, лексичних) її вираження в середньоанглійській мові на тлі граматичних засобів реалізації достовірності/недостовірності в давньоанглійській мові. Встановлено динаміку розвитку значень категорії епістемічної модальності (достовірності/недостовірності, гіпотетичної модальності (припущення, передбачення) та модальності логічної необхідності, сформульованої як висновок на основі міркувань мовця про очевидні для нього факти, попередніх знань, звичайного стану речей, свідчень очевидців і под.) в історії англійської мови, показано процеси переходу від оформлення модальних значень закінченнями дієслова, до вираження їх модальними прислівниками, частками, модальними словами, засобами складнопідрядного зв’язку в реченнях, контекстом.

Ключові слова: модальність, епістемічна модальність, епістемічний стан мовця, достовірність, вірогідність, евіденційність, спосіб дієслова, модальні дієслова, епістемічні дієслова, модальні прислівники.

Скибицкая Н.В. Эпистемическая модальность в английском языке (диахронический аспект). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 – германские языки. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2004.

Диссертация посвящена рассмотрению категории эпистемической модальности в диахроническом аспекте на материале древнеанглийского, среднеанглийского и современного английского языка, раскрытию путей формирования и эволюции системы языковых средств (морфологических, синтаксических, лексических) её выражения. Изучена динамика развития значений категории эпистемической модальности (достоверности/недостоверности, гипотетической модальности (предположения, предсказания) и модальности логической необходимости, сформулированной как вывод говорящего на основе его размышлений об очевидных для него фактах, предыдущих знаний, принятого положения вещей, свидетельств очевидцев) в истории английского языка, описаны процессы перехода от оформления модальных значений флексиями глаголов к выражению их модальными наречиями, частицами, модальными словами, средствами сложноподчинённой связи в предложениях, контекстом.

Ключевые слова: модальность, эпистемическая модальность, эпистемическое состояние говорящего, достоверность, вероятность, эвиденциальность, наклонение глагола, модальные глаголы, эпистемические глаголы, модальные наречия.

Skybytska Nadiya V. The Epistemic Modality in the English Language (Diachronic Aspect). – Manuscript.

Thesis for Candidate Degree in Philology. Speciality 10.02.04 – Germanic Languages. – Taras Shevchenko National University of Kyiv, 2004.

The thesis highlights the functional-semantic category of epistemic modality in its diachronic aspect and focuses on the description of formation processes evolution and the language (morphological, syntactic, lexical) means of its expression in Middle English. The research is conducted with reference to grammatical means of credibility/incredibility realisation in Old English and in comparison with the paradigm of subjective modality in Modern English.

Various texts representing certain periods in the English language development (Old English – chronicles, Gospels, homilies, chronicles-translations, Middle English – Paston Letters, J.Chaucer’s works, Early New English – W.Shakespeare’s plays, and Modern English – W.S.Maugham and I.Asimov’s works) served as the material for the investigation. More than 3005 printed pages were analysed. The thesis focuses on the study of materials of Middle English, a crucial period in the history of the English language development.

The texts were analysed using major methods of communicative, cognitive and pragmatic linguistics, contextual, conceptual, transformational methods and elements of quantitative analysis.

The research makes it possible to to put forward the following conclusions:

The changes in the structure of meanings and means of objective modality expression during the period analysed resulted in the reconstruction of content and means of subjective modality expression in Middle English. The reconstruction of modal meanings caused changes in the organisation of the language means of their expression. This process can be described as a search for an appropriate form of expression by a new modal meaning, which resulted in the greater number of lexical, grammatical, syntactic means and the lower number of inflection forms.

The presupposition “something that was said was true” played the major role in the organisation of the utterance in Old English. The speaker’s insufficient knowledge of an event was expressed by the system of morphological markers and, sometimes, by lexical means. The diminution of the role of this presupposition connected with the vagueness of the morphological means of modality expression caused the necessity of its clarification as to the degree of its credibility and probability.

The loss by the category of credibility of its morphological means peculiar to Old English and homonymy of the forms of the Subjunctive Mood in Middle English were the grounds for the formation of epistemic modality with its system of opposed meanings of hypothetical modality and modality of credibility, and also for the broadening of their expressive means.

Epistemic modality is the core of subjective modality. It is an integral functionalcategory with its own system of well-ordered devices for the expression of the speaker’s knowledge of the world and of his/her epistemic state characteristics.

As a result, a class of modal verbs appeared in the system of Middle English. It qualified the propositional basis of an utterance (credibility, possibility of an action/event). In Middle English, epistemic modality was expressed by preterite-present verbs, which was clearly manifested in perfect and passive forms, or in the case of a subject expressed by an inanimate noun. In Old English, these verbs mainly characterised objective modality (except for may). Epistemic verbs came into wide use to express evaluation of an action/event that was based on personal feelings of a speaker, therefore, on the data that amassed in his/her mind from the experience and knowledge obtained through a logical conclusion.

Modal adverbs in Middle English shifted to the sphere of verb specification and epistemic modality exponents with a wide range of meanings (varying from the expression of doubt, uncertainty, assumption to the assertion of probability, certainty, credibility). This stimulated the appearance of words-sentences which indicated that the information in the utterance was obligatory and expressed agreement/disagreement of the speaker with a particular idea/thought of the interlocutor.

The specialisation of the lexical means in the epistemic modality expression caused the increase in the types of compound sentences, which were organised as semantic and syntactic formations used for the expression of epistemic modality. The sequence of tenses in compound sentences formed mainly on the basis of the epistemic use of the Subjunctive Mood.

The research revealed the peculiarities in the development of epistemic modality meanings (credibility/incredibility, hypothetic modality) in the history of the English language, singled out the processes of transition from the formation of modal meanings with the help of verbal inflections and ablaut to their expression by analytical constructions, modal and epistemic verbs, modal adverbs, particles, modal words, means of compound connection in a sentence, and the context.

Key words: modality, epistemic modality, speaker’s epistemic state, credibility, incredibility, evidentiality, mood, modal verbs, epistemic verbs, modal adverbs.