Дніпропетровський національний університет

ШЛЯХОВ Олексій Борисович

УДК 94 (477) “19/20” + 629.5 (477) (09)

СУДНОВЛАСНИКИ І МОРЯКИ АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКОГО

БАСЕЙНу в модернізаційних процесах

кінця ХІХ-початку ХХ ст.

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Дніпропетровськ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Болебрух Анатолій Григорович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри історіографії та джерелознавства.

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Реєнт Олександр Петрович, Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст.;

доктор історичних наук, професор Солдатенко Валерій Федорович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, завідувач відділу етноісторичних досліджень;

доктор історичних наук, професор Турченко Федір Григорович, Запорізький державний університет, завідувач кафедри новітньої історії України, декан історичного факультету.

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В. Каразіна,

кафедра історії України, м. Харків.

Захист відбудеться “--------26__” ____січня___ 2005 р. о -------13_____ год. На засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті (адреса: 49027, м.Дніпропетровськ, пл. Т.Шевченка, 1, ауд. 30).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету (адреса: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розісланий “__18__” _грудня___2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент І.О. Кривий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність дослідження. Нині багато авторів, приділяючи головну увагу національно-визвольним змаганням, проблемам державотворення, здебільшого відсуває на задній план прискіпливий аналіз соціально-економічних факторів. Але останнім теж належала важлива роль в українській історії. Історію України не можна обмежувати “лише потоком національно-культурного розвитку, – відзначав відомий український історик О.Оглоблин, – а треба бачити в ній широку й повноводну течію економічного, політичного й культурного життя великої країни та її великого народу” Оглоблин О. Студії з історії України: Статті і джерельні матеріали / Ред. Любомир Винар. – К.; Нью-Йорк; Торонто, 1995. – С. 52..

Проголошення незалежності України поклало початок тривалим і складним трансформаційним процесам, важливою складовою яких є перехід до ринкової економіки, виникнення приватного сектору. Багато в чому зараз Україна, хоча і на іншому історичному етапі, повторює свій шлях другої половини ХІХ – початку ХХст., коли в Наддніпрянщині йшов процес початкового накопичення капіталу, відбувалося становлення буржуазного суспільства. Все це вимагає наукового осмислення власного історичного досвіду в цій сфері, зокрема вивчення історичних передумов, які викликали політичну кризу 1917р., з’ясування – наскільки неминучими та об’єктивно закономірними були наступні події, що призвели до розколу в суспільстві, а врешті-решт, і до поразки національно-визвольних змагань, невдачі тогочасних спроб розбудувати власну державу. В зв’язку з цим актуальним є аналіз соціально-економічних і політичних процесів, які мали місце в українських губерніях царської Росії наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., дослідження особливостей формування класів та соціальних груп, характерних для капіталістичного суспільства, їх взаємовідносин. Саме від них багато в чому і залежали політична стабільність в країні, вирішення майбутніх питань націотворення.

Значний інтерес у цій площині становить аналіз процесів, які розгорталися в морському транспорті Азово-Чорноморського басейну періоду капіталістичної індустріалізації. Багато в чому від становища торговельного флоту залежала життєдіяльність великих приморських територій України. На винятково значну роль Чорного моря як “комунікаційного центру, до котрого ведуть нас наші ріки і повинні б були повести всі наші дороги”, неодноразово звертав увагу Михайло Грушевський. Зрештою вивчення діяльності судновласників та моряків басейну надає сприятливу можливість дослідити такі явища, як становлення буржуазії України та її склад, поширення різних форм підприємництва, утворення монополій, взаємовідносини підприємців із правлячим режимом, а також питання джерел формування пролетаріату та його соціального обличчя, правового і матеріального становища, розгортання в середовищі робітництва страйкового та професійного руху, впливу на пролетаріат тих або інших політичних сил. Незважаючи на певну специфіку праці, деякі особливості в своєму складі, діям та уявленням підприємців і судноробітників комерційного флоту регіону, були притаманні ті ж самі риси, що й для переважної більшості представників капіталу і промислового пролетаріату українських губерній.

Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається такими чинниками:

1) нагальною потребою висунення та обґрунтування нових концептуальних підходів до розв’язання фундаментальних проблем історії України кінця ХІХ – початку ХХ ст., дослідження особливостей її переходу до капіталістичного суспільства, пояснення своєрідності національного історичного процесу; 2) зростаючою роллю регіональних студій, завданнями реконструкції історії України з урахуванням всього спектру просторово-регіональної специфіки; 3) необхідністю комплексного осмислення розвитку підприємництва в Україні, в тому числі й в комерційному мореплавстві, відносин між працею та капіталом.

Зв’язок із науковими програмами, планами та темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний з науково-дослідницькою темою над якою працює кафедра української історії та етнополітики ДНУ: “Українське суспільство в умовах системних трансформацій (друга половина ХІХ – ХХ ст.)”. Дисертацію виконано в рамках держбюджетної теми історичного факультету Дніпропетровського національного університету “Етнонаціональна історія духовного розвитку Наддніпрянщини ХVІ - поч. ХХ ст.: суспільна думка та воєнна історія” (затверджена Міністерством освіти і науки України за №15/20-148. Державна реєстрація за номером – 0101U001527).

Об’єктом дослідження є соціально-економічні та суспільно-політичні процеси, які мали місце в Україні в період капіталістичної трансформації суспільства.

Предметом дослідження – судновласники та моряки торговельного флоту Півдня України, їх склад та особливості поведінки в модернізаційних процесах кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Хронологічні межі роботи охоплюють період від початку 90-х років ХІХ ст. до 1914 р. Ці рамки обумовлені, з одного боку, часом завершення промислового перевороту в морському транспорті басейна, який припадає на межу 80 – 90-х рр. ХІХ ст., а з іншого – початком Першої світової війни. Останнє пояснюється тим, що розгортання бойових дій помітно вплинуло на ситуацію в торговельному флоті Чорного та Азовського морів, суттєво обмежило район його операцій, змінило комерційний характер діяльності на такий, що визначався суто військовими завданнями та цілями, потребами воєнного господарства.

Просторові межі дисертаційного дослідження охоплюють великий регіон Півдня України, приморські губернії – Херсонську, Таврійську та Катеринославську, в портах яких базувалося майже 70% пароплавів і 90% усіх вітрильників басейну, а зрештою тут була зосереджена переважна кількість моряків та приватних судновласників. Водночас, коли це обумовлювалося потребами дослідження, автор звертався до матеріалів, які за своїм походженням відносяться до інших територій Російської імперії, що прилягали до Азовського та Чорного морів – Області Війська Донського, Кубанської області, Чорноморської та Бессарабської губернії.

Основна мета дослідження полягає в тому, щоб вирішити комплексну проблему діяльності судновласників та моряків Азово-Чорноморського басейну на тлі модернізаційних процесів кінця ХІХ – початку ХХ ст. для розкриття специфіки становлення капіталістичного суспільства в Україні. Для реалізації вищеназваної мети дисертант визначив такі дослідницькі завдання:–

висвітлити стан, основні етапи та напрямки досліджень з розвитку підприємництва в комерційному флоті Чорного та Азовського морів, формування та соціальної поведінки таких груп населення, як судновласники та моряки регіону, визначити здобутки історіографії проблеми та перспективи для подальших студій;–

визначити та класифікувати джерельну базу дослідження, встановити її репрезентативність та вірогідність для досягнення поставленої мети;–

висвітлити процеси, пов’язані з становленням прошарку судновласників басейну, дослідити особливості їх складу, соціального обличчя; –

на прикладі розвитку підприємництва в комерційному мореплавстві Півдня України вивчити форми залучення капіталу в економіку українських губерній, процес утворення монополістичних об’єднань, їх форми та природу; –

з’ясувати характер та специфіку стосунків підприємців з правлячим режимом, висвітлити основні напрямки політики царизму стосовно розвитку бізнесу в комерційному мореплавстві; –

дослідити процес формування такої групи транспортного пролетаріату України, як робітники-моряки, проаналізувати їх соціальний та національний склад, надати їм розгорнуту психологічну характеристику; –

встановити особливості правового і матеріального становища робітництва у морському транспорті та вивчити зміни, що відбувалися в цій царині, розкрити специфіку тогочасної політики підприємців та самодержавства з робітничого питання;–

виявити природу та характер страйкового і професійного руху в морському транспорті Півдня України, висвітлити перебіг страйків судноробітників та їхні наслідки, діяльність організацій моряків;–

на матеріалах комерційного флоту Чорного та Азовського морів дослідити форми, напрямки та результати діяльності політичних партій серед робітництва України, з’ясувати ступень їхнього впливу на пролетарські маси.

Методологія та методи. Методологія дослідження базується на принципах об’єктивності, історизму та світоглядного плюралізму. Для того щоб врахувати всі особливості історичного розвитку українських губерній в складі Російської імперії наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., уникнути однобічності при висвітленні діяльності підприємців та судноробітників, розкрити глибинні причини тогочасного загострення в суспільстві класової боротьби, автор використав хронологічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний та статистично-аналітичний методи в тих межах і в тому аспекті, в яких вони дали можливість вивчити проблему, дійти аргументованих висновків і досягнути поставленої мети.

Ступінь розробки теми дисертаційної роботи характеризується відсутністю узагальнюючих досліджень, присвячених особливостям поглядів та соціальної поведінки судновласників і моряків басейну наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Згадана проблематика у попередній період розглядалася фрагментарно та епізодично. До того ж теоретико-методологічна одновимірність історичної літератури радянських часів обумовила обмеженість поглядів на взаємовідносини праці та капіталу в комерційному мореплавстві регіону, прояви тут соціального конфлікту. Останнє зазвичай розглядалося як черговий доказ на користь теорії стосовно гегемонії пролетаріату у визвольному русі Російської імперії, неминучості краху капіталізму та здійснення соціалістичних перетворень в країні. Поза увагою авторів залишалися питання своєрідності переходу українських губерній до буржуазного суспільства та тих чинників, які це обумовили, прояви цієї своєрідності у менталітеті та діяльності керівників пароплавних підприємств і моряків-робітників.

Не має і спеціальних розвідок, присвячених історіографії проблеми. Лише у працях Л.Г.Мельника та Ю.П.Коновалова дається огляд літератури стосовно розвитку морського транспорту басейну в пореформений час Мельник Л.Г. Формування робітничого класу на Україні: Транспортний пролетаріат у 60-90-х роках ХІХ ст. – К., 1988; Коновалов Ю.П. Морской торговый флот России в период промышленного капитализма (60-е – сер.90-х гг. ХІХ в.): Автореф. дис… канд. ист. наук: 07.00.02 / Одесский гос. ун-т им. И.И.Мечникова. – Одесса, 1981. . Докладніше рівень наукової розробки теми роботи, наукова література з відповідної проблематики проаналізовані в розділі “Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база”.

Джерельна база дисертації достатньо репрезентативна і цілковито дозволяє розв’язати досліджувані питання. Структурно вона складається як з актових, так і наративних джерел (мемуарна література, періодика, епістолярії). У процесі архівних розшуків дисертантом опрацьовані та використані матеріали 40 фондів центральних та місцевих державних архівів України та Російської Федерації. Більш докладна інформація щодо джерельної основи дисертації подана в першому розділі праці.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній здійснено комплексну реконструкцію процесів модернізації, які відбувалися в морському транспорті Півдня України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., діяльності судновласників і робітників-моряків басейну. Вона визначається такими результатами дослідження: –

висвітлені та інтерпретовані чинники, які зумовили специфіку становлення капіталістичних відносин у торговельному флоті Чорного та Азовського морів; –

поглиблено уявлення про джерела формування та динаміку змін у соціальному та національному складі підприємців і судноробітників басейну; –

всебічно розкрито вплив пережитків традиційного суспільства на формування поглядів і поведінку основних соціальних груп у морському транспорті Півдня України; –

висвітлено характер стосунків підприємців із державними структурами Російської імперії – царським урядом, Державною думою, представниками місцевої влади, органами політичної поліції, проаналізовано законодавство царизму в царині торговельного мореплавства; –

простежено негативні наслідки втручання самодержавства в справи розвитку підприємництва в комерційному мореплавстві Чорного та Азовського морів, зміст протекціоністської політики царизму в цій галузі господарства;–

вперше здійснено всебічний аналіз взаємовідносин праці та капіталу в морському транспорті басейну, розкриті прояви тут соціального конфлікту, уточнено час існування матроських організацій та хронологічні рамки страйків у торговельному флоті, кількість їх учасників;–

спростовано низку стереотипів й ідеологічних кліше стосовно характеру й оцінки суспільно-політичних та соціально-економічних процесів у торговельному флоті регіону, які значний час домінували в історичній думці.

Особистий внесок дисертанта в історичну науку полягає в самостійному і комплексному розв’язанні важливої і недостатньо вивченої проблеми, у виявленні особливостей соціальних поглядів та стереотипів поведінки підприємців та моряків Півдня України, що дало можливість реконструювати історичні події, пов’язані з своєрідністю переходу українських губерній до капіталістичного суспільства. Фактично всі авторські праці з указаної тематики написані здобувачем одноосібно.

Наукове та практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що зібрані фактичні матеріали, висновки і рекомендації можуть використовуватися для написання узагальнюючих наукових праць з соціально-економічної та суспільно-політичної історії України ХІХ – початку ХХ ст. Теоретичні положення дисертації, її висновки також дозволяють більш глибоко усвідомити сутність проблем, з якими Україна зіткнулася в сучасний період. Отже, враховуючи історичний досвід становлення ринкової економіки наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., матеріали дисертації можуть бути використані для надання допомоги підприємцям та відповідним органам влади при розробці різних напрямків ідеологічної роботи, політики з робітничого питання, вирішення соціальних конфліктів в суспільстві.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і підсумкових університетських наукових конференціях. Так, матеріали дослідження здобувача обговорювалися на наступних міжнародних форумах – “Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, 2002), “Формування національних і загальнолюдських цінностей в системі вищої історичної освіти” (Дніпропетровськ, 2003), “Пам’ятні дати в історії рідного краю” (Херсон, 2003); всеукраїнських конференціях – “Перша російська революція 1905-1907 рр. в контексті нового політичного мислення” (Горлівка, 1990), “Політичні партії та суспільні рухи в трьох російських революціях” (Донецьк, 1991), “Українознавство і гуманізація освіти” (Дніпропетровськ, 1993), “ХХ століття – століття революцій” (Дніпропетровськ, 1997), а також на Всеукраїнському круглому столі “Велика війна 1914-1918 рр. і Україна” (Київ, 2004).

Узагальнені результати наробок автора доповідалися на міжрегіональних та регіональних наукових конференціях: “Українсько-російські культурні зв’язки: історія і сучасність” (Дніпропетровськ, 1997), “Історичне краєзнавство Наддніпрянщини” (Дніпропетровськ, 2002), “Проблеми всесвітньої історії” (Дніпропетровськ, 2002), “Історична та суспільна думка Російської імперії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” (Дніпропетровськ, 2003), а також на ХІІ та ХІІІ наукових сесіях НТШ у Дніпропетровську (2001, 2002). Крім того результати дослідження були заслухані та схвалені на засіданнях кафедри української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету, на конференціях професорсько-викладацького складу цієї інституції впродовж 1992-2004 рр.

Основні положення роботи викладені у двох монографіях, навчальному посібнику та 29 публікаціях. Загальний обсяг цієї наукової продукції без співавторів становить 45 др. арк.

Структура дисертації визначається змістом проблеми, поставленою метою і завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, які поділяються на ряд підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури, що налічує 611 позицій. Матеріал дослідження подано в проблемно-хронологічній формі. Загальний обсяг дисертації становить 445 сторінок комп’ютерного набору, зокрема 399 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі сформульовано сутність наукової проблеми та обґрунтовано її актуальність, визначені мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначені хронологічні та просторові межі, наведена характеристика методологічних засад та методів, які використовувалися в дисертаційній роботі. Викладена коротка інформація про ступінь розробки теми та її джерельну базу, апробацію одержаних в роботі наукових результатів, розкриті новизна, наукове та практичне значення дисертації, її структура, відзначено особистий внесок здобувача.

Перший розділ дисертації – “Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база”, присвячений аналізу літератури та методологічним засадам дослідження, висвітленню його джерельної бази. Структурно ця частина роботи складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” розглянуті етапи історіографічного процесу та основні тенденції у вивченні теми, висвітлені здобутки вчених та накреслені перспективи дослідження. Перші студії, присвячені діяльності пароплавних підприємств Чорного та Азовського морів, взаємовідносин царизму та судновласників з’явилися ще в дореволюційний час. Автори, які торкалися цієї тематики, здебільшого були не професійними істориками, а діячами, так або інакше причетними до комерційного судноплавства імперії. Звідси питання розвитку торговельного флоту розглядалися переважно у призмі їх фахових, професійних інтересів. Разом з тим проблеми створення монополій в морському транспорті Півдня України, протекціоністська політика уряду в цій галузі, страйковий та професійний рух серед команд торговельних суден поступово набувають певного суспільного резонансу, а отже, до них звертається тогочасна публіцистика, автори окремих розвідок Скальковский К.А. Русский торговый флот и срочное пароходство на Черном и Азовском морях. – СПб., 1887; Кази М.И. Добровольный флот и Русское общество пароходства и торговли перед государством. – СПб., 1888; Филиппов Ю.Д. Торговое мореплавание. – СПб., 1905; Руммель Ю.В. Торговый флот в экономической жизни страны и виды на его развитие в России. – СПб.,1907; Бруннер Н.Ф. К вопросу о нашем торговом мореплавании. – СПб.,1909; Руммель Ю.В. Торговый флот в России и его задачи. – СПб., 1910; Филиппов Ю.Д. Очерк условий развития отечественного торгового мореплавания. – Пг., 1916..

Слід також відзначити, що чимало праць в той період мали неприховано суб’єктивістський характер, в яких можна побачити відверту апологетику діяльності окремих судноплавних підприємств і, в першу чергу – Руського товариства пароплавства і торгівлі (РТПіТ) Див.: Истина о Русском обществе пароходства и торговли. – СПб., 1910; Платонов. По поводу доклада финансовой комиссии Государственной Думы о возобновлении договора с Русским обществом пароходства и торговли. – Одесса, 1910; Залесский В.К. Немцы и наши пароходные предприятия. – СПб., 1911.. Тогочасні автори звертали увагу і на складне соціальне становище моряків, значну шкоду, яку завдавали дії уряду та підприємців, спрямовані на недопущення об’єднання судноробітників імперії, жорстке придушення їх виступів Канель В.Я. Судорабочие и судовладельцы.– М., 1906; Ленднер Н. Южное мореходство и забастовки // Русское судоходство.– 1906.– №8. –С.104-110; Стрельский П. Драма тружеников моря // Образование.– СПб.,1907. –№3.–С.1-32; Пажитнов К.А. Некоторые итоги и перспективы в области рабочего вопроса в России.– СПб.,1910; Вардзелов Л. К вопросу о положении моряков торгового флота // Русское судоходство. – 1911. – №1. – С.114-121.. Відповідно в літературі пропонувалися кроки, які могли послабити гостроту протистояння в комерційному мореплавстві басейну, в тому числі залучити суднові команди до участі в прибутках пароплавних компаній, налагодити з моряками плідну співпрацю Див. приміром: Иловайский С.И. Исторический очерк пятидесятилетия Русского общества пароходства и торговли. – Одесса, 1907.. Однак цілковите ігнорування судновласниками цих пропозицій, репресивна політика уряду, призвели на початку ХХ ст. до загострення соціальних суперечностей в морському транспорті басейну.

Отже, в дослідженнях цього етапу розкривалися деякі особливості системної трансформації, що в той період відбувалася на теренах імперії, і які безпосередньо позначалися на ситуації з розвитком підприємництва в комерційному мореплавстві, стосунках праці та капіталу. Однак в цілому процеси модернізації в торговельному флоті регіону, діяльність судновласників і судноробітників басейну не стали в той час об’єктом для комплексних історичних студій. Крім того відсутність науково-довідкового апарату, публіцистичний характер багатьох розвідок суттєво зменшують їх наукову цінність.

Після повалення самодержавства в 1917 р. починається новий етап дослідження проблеми – період пріоритету марксистсько-ленінських підходів до оцінки історичних процесів кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основу його визначили: однобокий партійно-класовий підхід до питань розвитку суспільства, заперечення будь-яких здобутків, позитивних тенденцій в діяльності підприємців регіону, нетерпиме сприйняття поглядів як консервативного, так і ліберально-буржуазного напрямку. Водночас історіографії радянської доби з відповідної тематики були притаманні певні особливості.

Так, для періоду 1917 – початку 30-х рр. ХХ ст., характерний відносний плюралізм у поглядах авторів історичних праць, наявність досліджень, які не завжди збігалися з офіційною ідеологією. Відзначене торкається і ставлення науковців до питань формування капіталізму в Україні на початку ХХ ст., визначення ступеня його розвитку, як безумовно слабкого. Саме таким чином трактував соціально-економічні процеси в Україні знаний український історик М.Є.Слабченко, який, зокрема, визначав чинники, які існували на шляху сталого розвитку торговельного флоту Азово-Чорноморського басейну Слабченко М.Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ ст.: В 3 т. – Х., 1927. – Т.2. – С.65, 226..

Але увага тогочасної літератури, головним чином, була прикута до суспільно-політичних рухів в імперії, розгортання боротьби робітничого класу з царським режимом та капіталом. Проявом таких поглядів і було звертання науковців до питань участі суднових команд басейну в революційному русі. Переважним чином автори досліджували страйкову боротьбу судноробітників, історію створення їх організацій, діяльність серед моряків лівих партій і, природно, в першу чергу більшовиків Айнзафт С. Первый этап профессионального движения в России (1905-1907). – М., 1925. – Вып.2; Джарвис М. К истории профессионального движения в Одессе // Материалы по истории профессионального движения в СССР.– М., 1927. – Сб.№5; Гусев С.П. Водники в профессиональном движении. – М., 1928.. Разом з тим в історіографії в цей час ще можна було знайти позитивні оцінки діяльності серед матросів не тільки ленінців, але й представників інших соціалістичних угрупувань Див. приміром: Гусев С.П. Водники в профессиональном движении. – С.98.. Треба також згадати, що праці 20-х рр. ХХ ст. значною мірою були написані на підставі власних спогадів. Це привносило в згадані дослідження моменти суб’єктивізму Див.: Ачканов Г. Роль моряков в рабочем движении России и краткая история возникновения и развития Всероссийского союза рабочих водного транспорта. – М., 1921; Волков Е.З. Среди моряков и речников торгового и военного флота (1906-1914 гг.). – М.; П., 1923.. В цілому цей етап дав помітне прирощення наукових історичних знань в тих галузях, яким раніше в історіографії не приділялося достатньої уваги. Водночас розвідки цього періоду були виконані на досить обмеженій джерельній базі та не вільні від фактичних помилок. Не вистачало і критичного осмислення наведеного матеріалу. Для більшості авторів була характерна ідеалізація революційного руху.

На початку 30-х рр. ХХ ст. в історичній науці посилюється жорсткий ідеологічний диктат з боку правлячого режиму, боротьба з умовним соціалістичним вільнодумством у трактуванні історичних подій. Все це суттєво обмежило коло питань, які потрапляли до поля зору істориків, що вивчали суспільно-політичні та соціально-економічні процеси в Україні в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. Так, з середини 30-х рр. загальні проблеми формування та розвитку російського та українського капіталізму, їхньої специфіки майже не розроблялися. Зменшується увага і власне до питань розвитку торговельного мореплавства, відносин судновласників та робітників-моряків. Поза сферою наукових інтересів істориків залишається діяльність матроських організацій, ступінь впливу на судноробітників політичних партій. Автори переважно розкривали участь моряків в транспортуванні з-за кордону до міст чорноморського узбережжя зброї та революційної літератури Розеноер С. Нелегальный транспорт. – М., 1932; Распространение произведений В.И.Ленина в дореволюционной России (1894-1905 гг.) // Красный архив. – М.-Л., 1941.– №1(104). – С.3-53; Фаерман Е.Л. Транспортировка “Искры” из-за границы и распространение ее в России в 1901-1903 гг. // Гос. музей революции СССР. – М., 1947. – С.54-92..

Із хрущовською “відлигою” починається новий період у розвитку історичної науки УРСР. Розвідки, які вийшли в середині 50-х – 80-х рр. ХХ ст. відрізняються певною різноманітністю викладання матеріалу, більш глибокою документальною базою. Водночас “ідеологічна дисципліна” вимагала не виходити за межі офіційної схеми, основними елементами якої були: практична безальтернативність підходу до історичного процесу, закономірність соціалістичної революції в Росії. На початку 70-х рр. наявність високомонополізованих провідних галузей виробництва, а в цілому “середнього рівня капіталізму” було проголошено в якості непорушного показника зрілості країни до соціалістичних перетворень. Торкалося це і висвітлення процесів в морському транспорті Півдня України часів капіталістичної індустріалізації. Разом з тим в літературі розширюється коло конкретних подій з проблематики, науковці починають більш критично аналізувати її окремі аспекти. Так, питання здійснення технічного перевороту в комерційному флоті басейну, його ролі в зміцненні економічних зв’язків українських губерній, виникнення та діяльність у другій половині ХІХ ст. окремих пароплавних підприємств, порушуються в працях І.О.Гуржія, Л.Г.Мельника, Ю.П.Коновалова Гуржій І.О. Місце України в зовнішній торгівлі Росії (60-90-і роки ХІХ ст.) // Український історичний журнал. – 1962. – №5. – С.35-47; Мельник Л.Г. Виникнення і розвиток пароплавства на Чорному і Азовському морях // Український історичний журнал. -– 1972. – №11. – С.49-54; Коновалов Ю.П. Морской торговый флот России…– Одесса, 1981. .

Протекціоністська політика царизму стосовно розвитку цивільного флоту, конкурентна боротьба у морському транспорті, створення тут об’єднань картельного типу та результати монополізації висвітлювалися в цей період В.П.Можиним та Д.М. Ефенді-Заде Можин В.П. Монополии в судоходстве России и их борьба за господство // Социалистические преобразования в СССР и их экономические предпосылки. – М., 1959. – С.91-116; Эфенди-Заде Д.М. Русский морской торговый флот на рубеже ХІХ-ХХ вв. // Исторические записки. – М., 1980. – Т.105. – С.255-272.. Увагу дослідників починають привертати й окремі сюжети пов’язані із становленням прошарку судновласників та моряків регіону, їх соціального та національного складу в пореформений період Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні у ХІХ ст. – К., 1972; Коновалов Ю.П. Формирование пролетариата морского торгового флота России эпохи промышленного капитализма // Некоторые проблемы социально-экономической и политической истории Украинской ССР: Сб. научных статей. – Днепропетровск, 1975. – Вып.6. – С.129-141; Мельник Л.Г. Формування робітничого класу на Україні… – К., 1988. . Разом з тим, слід відзначити, що в праці Ю.Коновалова мають місце недостатньо обґрунтовані висновки. Це стосується даних щодо відсотку представників різних національностей серед моряків басейну. Так, взявши за критерій тільки мовну ознаку, автор обчислив кількість українців серед усіх судноробітників приблизно в 20%, а росіян – у 56% Коновалов Ю.П. Формирование пролетариата морского торгового флота… – С.137. . Однак це не відповідає дійсності. Аналіз списків команд, які збереглися в архівних фондах, вивчення географії мешкання робітників, які приходили найматися на пароплави, дає підстави твердити, що не менш як половина моряків басейну були за національним походженням саме українцями.

Соціальне становище матросів та кочегарів комерційного флоту наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., умови їх праці студійовали Л.М.Іванов та Л.І.Лескова Иванов Л.М. Борьба моряков торгового флота Одессы в 1905-1906 гг. // Учен. зап. Моск. гос. ун-та. – М., 1954. – С.183-191; Лескова Л.И. Коллективные договоры рабочих с предпринимателями в 1905-1907 гг. как исторический источник // Рабочий класс и рабочее движение в России. 1861-1917: Сб. статей. – М., 1966. – С.345-357.. Вони досліджували рівень грошового винагородження, яке отримували команди торговельних суден, тривалість їхнього робочого дня тощо. Зрештою в цей період історики докладніше зупинялися на позитивних зрушеннях, які відбувалися в питаннях матеріального становища судноробітників басейну в 1905-1907 рр. Водночас у вирішенні питань досягнення моряками гідного життєвого рівня, автори не бачили альтернативи революційному шляху, завоюванню пролетаріатом політичної влади.

Як і раніше історики зверталися до проблем страйкової боротьби команд торговельних суден, їх антиурядових виступів. Так, причини виникнення страйків серед моряків в 1903-1911 рр., перебіг їх подій вивчали українські та російські науковці Л.М.Іванов, П.Лавров, С.К.Мельник, Г.А.Арутюнов та ін. Иванов Л.М. Борьба моряков торгового флота Одессы в 1905-1906 гг.; Лавров П. Рабочее движение на Украине в период нового революционного подъема 1910-1914 гг. – К., 1966; Арутюнов Г.А. Рабочее движение в России в период нового революционного подъема 1910-1914 гг. – М., 1975; Мельник С.К. Революционное движение в Придунайском крае в период империализма (1900-1917). – К.; Одесса, 1981 та ряд ін. Разом з тим лише фрагментарно висвітлювався професійний рух у комерційному флоті регіону Див. приміром: Бельфор Д.С. Профсоюзы Одессы в революции 1905-1907 годов // Труды Одесского университета. – Одесса, 1956. – Т.146.– С.29-52; 412. Нагорная Л.А. Рабочее движение в Херсонской губернии в период нового революционного подъема в 1910-1914 гг.: Дис... канд. ист. наук: 07.00.02. – К.,1962; Под флагом Родины: Очерки истории черноморского пароходства. – Одесса, 1967; Саргасян Г.В. Школа классовой революционной борьбы: Профсоюзы российского пролетариата в революции 1905-1907 гг. – М., 1985.. Зрештою слабку увагу істориків до організацій судноробітників, які нараховували в своїх лавах тисячі членів і суттєво впливали на ситуацію в морському транспорті на початку ХХ ст., багато в чому визначав той факт, що в їх керівництві домінували прибічники меншовиків та есерів, підтримувався тісний зв’язок з такими одіозними, з точки зору радянської історичної науки, постатями як Л.Д.Троцький. Останнє обумовило і те, що в тогочасній історіографії діяльність Спілки чорноморських моряків, створеної в 1912 р., зазвичай висвітлювалася в негативному плані.

Необхідно констатувати помітну увагу літератури середини 50 – 80-х рр. до агітаційно-пропагандистської роботи в середовищі торговельних моряків більшовиків. Окремі аспекти цього питання розглядалися П.Л.Варгатюком, В.Ф. Солдатенко, П.М.Шморгуном, Г.А.Гайдаєм, С.К.Мельником, І.П.Никифорчуком та ін. Никифорчук І.П. Одеська організація РСДРП в період реакції (1907-1910 рр.) // Праці Одеського держ-го ун-ту ім. І.І.Мечнікова. – Одеса, 1958. – Т.148. – Вип.1. – С.113-127; Мельник С.К. Делегат більшовиків Одеси. – Одеса, 1970; Гайдай Г.А. Ідейно-політична робота більшовиків серед портових і суднових робітників чорноморського басейну (1907-1914 рр.) // Український історичний журнал. – 1985. – №10. – С.114-121; Варгатюк П.Л., Солдатенко В.Ф., Шморгун П.М. В огне трех революций: Из опыта борьбы большевиков Украины за осуществление ленинской стратегии и тактики в трех российских революциях. – К., 1986 та багато інших. Особливу увагу дослідників привертали факти керівництва з боку прибічників В.І.Леніна в 1909 р. нелегальною “Реєстрацією суднових команд”, їх участь у страйку судноробітників в 1911 р. Семеновский О.В. В.Воровский в Одессе. – Одесса, 1962; Шморгун П.М. Більшовики України в період реакції (1907-1910 рр.). – К., 1978; Горелов И.Е. Большевики и легальные организации рабочего класса. – М., 1980. Вивчення ж діяльності небільшовицьких партій в морському транспорті басейну було однобічним. Остання розглядалася лише крізь призму їх взаємовідносин з ленінцями. Автори переважно згадували боротьбу меншовиків, есерів та анархістів з більшовиками за вплив на команди комерційного флоту, підкреслювали “шкоду”, яку своїми діями вони завдавали робітничому рухові в країні.

Новий період у вивчені проблеми починається з проголошенням незалежності України. В цей час виникають сприятливі умови для вільного розвитку історичної науки, ґрунтовної розробки проблем українського історичного процесу. В українській історіографії впроваджуються модерні концептуальні підходи, застосовується новий методологічний інструментарій, залучаються здобутки вчених з діаспори. Зараз дослідники значно більше уваги в своїх розвідках приділяють специфіці розвитку українських губерній часів становлення буржуазного суспільства, справедливо стверджуючи, що на початку ХХ ст. становище тут визначали складне переплетення різних історичних епох та їх паралельна еволюція, деформування відносин між економічним та соціальним розвитком, надмірне втручання держави в господарське життя.

Особливості історичної літератури сучасного періоду знайшли відбиття в дослідженні тих питань, які раніше системно не вивчалися або замовчувались: розвиток підприємництва в торговельному флоті Чорного та Азовського морів Коновалов Ю.П. Судовладельческие предприятия в Одессе на рубеже ХІХ-ХХ вв. // Тезисы второй обл. ист.-краевед. научн.-практ. конф., посвященной 200-летию основания Одессы. – Одесса, 1991. – С.103-104; Гребцова И.С., Мирошниченко В.А. Источники изучения истории акционерной компании РОПиТ / / Записки історичного факультету. Одеський державний університет. – 1997. – Вип.4. – С.166-172; Першина З.В., Коновалов Ю.П. Дрібнотоварні промисли на морському транспорті Чорноморсько-Азовського басейну (60-70 рр. ХІХ ст.) // Записки історичного факультету. Одеський національний університет. – 1998. – Вип.7. – С.81-94; Лазанська Т.І. Торговельні доми України на рубежі століть (1892-1914рр.) // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. – К., 2001. – Вип. 2. – С.24-41; Саенко Р. Мариупольские купцы Хараджаевы // Подвижники й меценати. Історико-біографічні нариси / Під ред. В.Смолія. – К., 2001. – С.190-196. , діяльність серед судноробітників басейну анархістів, есерів, меншовиків, чорносотенців Лебеденко О.М. Анархісти на Україні в 1903-1908 рр. // Український історичний журнал. – 1991. – №11. – С.36-43; Осадчий Ю.Г. До питання про відносини між РСДРП і ПСР у профспілках України у 1905-1907 рр. // Наукові праці з питань політичної історії. Респ. міжвід. наук. зб.: Більшовики і непролетарські партії Росії на етапі буржуазно-демократичної революції. – К.,1991. – Вип.169. – С.40-46; Савченко В.О. Анархістський рух на Україні у 1905-1907 рр. // Там само. – С.138-147; Петришина Л.В., Юрій А.К. Анархісти в Одесі в період першої революції в Росії // Наукові праці з питань політичної історії. Міжвід. наук. зб.: Політичні партії на Україні (1905-1925рр.). – К., 1992. – Вип.172. – С.61-64; Самарцев І.Г. Чорносотенці на Україні // Український історичний журнал. – 1992.– №1. – С.90-98; Лебеденко О.М. Анархізм в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис… д-ра іст. наук: 07.00.01 / НАН України. Ін-т історії України. – К., 1996; Королев В.И. Деятельность политических партий в Крыму и Северной Таврии. 1899-1918 гг.: Дис... д-ра. ист. наук: 07.00.02 / НАН Украины. Институт истории Украины. – К., 1996. , участь моряків у здійсненні терористичних актів в 1905-1907 рр. Див. приміром: Лебеденко О.М. Анархізм в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 1994; Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси / Д.В.Архієрейський, О.Г.Бажан, Т.В. Бикова та ін. – К., 2002. Звертають увагу автори і на страйковий та професійний рух у середовищі моряків торговельного флоту Ковальчук В.П. Забастовка моряков в Одессе (лето 1911 г.) // Тезисы второй обл. ист.- краевед. научн.-практ. конф., посвященной 200-летию основания Одессы. – Одесса, 1991.– С.99-100; Ткаченко С.С. Страйкова боротьба робітничого класу України на етапі буржуазно-демократичної революції (1905 - лютий 1917 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Харк. держ. політехн. ун-т. – Д., 1996; Реєнт О.П. Україна в імперську добу (ХІХ – початок ХХст.). – К., 2003.. Зрештою, для праць останнього часу в цілому характерний багатоманітний спектр поглядів на історичні події, намагання дати всебічну об’єктивну характеристику системним змінам, які мали місце в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., їх проявам у питаннях розвитку підприємництва, діяльності пароплавних компаній та робітників-моряків Азово-Чорноморського басейну.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база та методологія дослідження” характеризуються основні джерельні комплекси, виявлені з досліджувальної проблематики та методологія дисертаційної роботи. Джерельна база дисертації складається як з опублікованих матеріалів, так і архівних документів, які поділяються на такі основні види: офіційно-діловодчі матеріали, публіцистика, спогади, епістолярні матеріали. Найбільш численною є категорія актових джерел, серед яких були використані: –

матеріали царського законодавства, відомчі документи, які регулювали правовідносини в морському транспорті імперії (Устав торговельний, директивні документи Відділу торговельного мореплавства, а також стенографічні звіти Державної думи стосовно обговорення проектів законів про страхування судноробітників, створення в комерційному флоті пенсійних кас та морських контор, надання урядової підтримки окремим пароплавним підприємствам);–

статистичні матеріали, в першу чергу щорічне видання кінця ХІХ – початку ХХ ст. “Російський торговельний флот. Список суден”, а також дані загальноросійського перепису населення 1897 р.;–

матеріали адміністративно-поліцейських органів (звіти, протоколи, різного характеру службове листування, доповіді, циркулярні листи, повідомлення таємної агентури), а також судово-слідчі матеріали, документи органів прокуратури (протоколи дізнань, допитів арештованих судноробітників, обшуків на пароплавах тощо); –

документація пароплавних підприємств, які здійснювали операції на Чорному та Азовському морях, у тому числі статути судноплавних компаній, звіти про діяльність, списки акціонерів, журнали щорічних загальних зборів, доповіді членів правлінь, розрахункові зошити службовців, листування з торговельними фірмами та агентствами товариств за кордоном, а також Труди з’їздів судновласників імперії, які відбувалися на початку ХХ ст.;–

програмні документи політичних партій, зокрема рішення та резолюції з’їздів і нарад РСДРП та партії есерів, статут та програма Південноросійської групи анархістів-синдикалістів, агітаційно-пропагандистська література, яка поширювалася серед команд комерційних суден; –

документи матроських організацій (статути