Актуальність та доцільність дослідження
Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова
ШЕВНЮК Олена Леонідівна
УДК 378.147:37.013.43
Теорія і практика культурологічної освіти
майбутніх учителів у вищій школі
13.00.04 — теорія і методика професійної освіти
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук
Київ — 2004
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.
Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор
Капська Алла Йосипівна,
Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова,
завідувач кафедри соціальної педагогіки,
директор Інституту соціальної роботи та управління.
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Лещенко Марія Петрівна,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
професор кафедри педагогіки;
доктор педагогічних наук, професор
Щолокова Ольга Пилипівна,
Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова,
завідувач кафедри фортепіанного виконавства та художньої культури;
доктор філософських наук, професор
Афанасьєв Юрій Львович,
Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва,
завідувач кафедри мистецтвознавства та експертної діяльності.
Провідна установа: Ужгородський національний університет,
кафедра педагогіки та психології, Міністерство освіти і науки України,
м.Ужгород
Захист відбудеться 11 листопада 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.01 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м.Київ. вул.Пирогова, 9.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м.Київ. вул.Пирогова, 9.
Автореферат розісланий “29” вересня 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Ярошенко О.Г.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність та доцільність дослідження. Становлення нової освітньої системи в Україні відбувається в умовах прискорення глобальної інтеграції у світове співтовариство, зростання впливу етнічного фактора на процеси збереження цілісності національної державності та відновлення духовних пріоритетів суспільства. У цій соціокультурній ситуації рівень його цивілізованості залежить від якості системи освіти як такої складової, де закладається фундамент для розбудови стабільної держави, культури і виробництва та визначаються перспективи міжетнічних і громадянських відносин. Зазначена ідея є домінантною у концептуальній основі Державної національної програми “Освіта (Україна XXI століття”) і відображена в Законі України “Про освіту” та “Про вищу освіту”.
Ключова роль в оновленні системи освіти належить вищим педагогічним навчальним закладам, оскільки саме тут задаються методологічні, змістові та технологічні параметри освіти на всіх її рівнях, формується педагогічне мислення і професіоналізм майбутнього вчителя. Нові підходи до забезпечення фахової підготовки вчителя відображають усвідомлення фундаментальної залежності суспільних перспектив від якостей особистості студента, що розвиваються його професійною освітою. Інструментальні можливості педагогічної діяльності містять у собі як потенціал гуманної підтримки процесу становлення дитини в навчально-виховному середовищі, так і загрозу авторитарного нівелювання її особистісної неповторності. Тільки гармонійно розвинений учитель здатний до забезпечення гуманності й толерантності організованого ним педагогічного процесу.
Останнє обумовлює необхідність перегляду пріоритетів у системі професійної підготовки вчителя, де поруч із формуванням необхідних фахових знань, умінь і навичок набуває значущості становлення суб’єктної позиції майбутнього професіонала. Одним із основних факторів забезпечення здатності студента до активного творчого саморозвитку виступає його широка загальнокультурна освіченість, потреба в якій визначена вимогами сучасного ринку праці.
Усвідомлення цієї потреби педагогічною громадськістю проявилось у введенні в систему професійної підготовки вчителя культурологічної освіти, спрямованої на забезпечення процесів трансляції загальнокультурного досвіду людства, вкорінення його в особистісний духовний світ студентів. Культурологічна освіта майбутніх учителів, об’єктивована у вищих навчальних закладах нормативними курсами “Українська та зарубіжна культура” і “Культурологія”, що належать до циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки студентів, позитивно впливає на забезпечення готовності майбутніх фахівців до виконання соціокультурних функцій професії вчителя та на становлення всіх складових їх педагогічної культури.
Соціальне значення культурологічної освіти актуалізується в умовах педагогічного університету, який сприяє розвитку широкої загальнокультурної освіченості майбутніх учителів, а також становленню системності їх професійного мислення. Культурологічна освіта в системі педагогічного університету виступає також одним із провідних факторів підвищення соціального статусу вчителя як багатогранно розвиненого та енциклопедично освіченого професіонала.
Аналіз освітнього процесу у вищих педагогічних навчальних закладах дозволяє окреслити такі суперечності: між теоретично декларованою метою формування цілісної особистості майбутнього вчителя і збереженням предметоцентрованої моделі професійної освіти на практиці, між цілісністю професійно-особистісного становлення професіонала і недостатньою розробленістю системи педагогічного управління цим процесом, між орієнтацією педагогічного університету на фундаментальні загальнокультурні знання та нереалізованістю їх в професійно-педагогічній діяльності майбутніх фахівців. Розв’язання цих суперечностей актуалізує проблему теоретичного і методичного забезпечення культурологічної освіти студентів у вищих навчальних закладах як засобу формування цілісності особистісної та педагогічної культури майбутніх учителів.
Проблема цілісного пізнання особистості знайшла відображення в наукових працях В.П.Андрущенка, І.Д.Беха, Б.Б.Коссова, О.М.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова, В.С.Мерліна, В.М.Мясищева, В.І.Муляра, К.К.Платонова, Л.П.Станкевича, М.Шеллера, В.І.Шинкарука. Фундамент суб’єктного підходу до розуміння цілісності особистості був закладений у дослідженнях К.О.Абульханової-Славської, Н.Х.Александрової, Б.Г.Ананьєва, О.В.Брушлінського, Л.П.Буєвої, Л.В.Губерського, М.І.Михальченка, С.Л.Рубінштейна, Е.Фромма, А.Хеллера. Результати, отримані дослідниками, вплинули на переосмислення методологічних засад освіти як культурного процесу в наукових концепціях О.І.Арнольдова, Г.О.Балла, Б.С.Гершунського, О.В.Глузмана, І.А.Зязюна, С.Ф.Клепка, Г.П.Клімової, І.М.Козловської, О.М.Олексюк, Р.О.Позінкевича.
Визначення культури як інтегративного компонента змісту освіти на всіх її рівнях зумовило актуалізацію питання цілісності структури особистості вчителя, що стало предметом досліджень В.І.Бондаря, Ф.Н.Гоноболіна, Н.В.Кузьміної, К.М.Левітана, Л.М.Мітіної, О.Г.Мороза, О.М.Пєхоти, С.О.Сисоєвої, В.О.Сластьоніна, О.І.Щербакова. Це вплинуло на формування підходів до професійної підготовки студентів у вищих педагогічних навчальних закладах, розроблених у наукових працях І.М.Богданової, Н.В.Кічук, А.Ф.Ліненко, Г.О.Нагорної, Л.І.Міщик, Л.О.Савенкової, Г.В.Троцко. У зазначеному контексті об’єктом професійного розвитку дослідники, зокрема, О.В.Бондаревська, М.М.Букач, В.М.Гриньова, Н.В.Крилова, І.П.Підласий, В.В.Радул, І.С.Якиманська, визначають педагогічну культуру вчителя як інтегральну характеристику цілісності його особистісної та професійної структури.
Культурологічна освіта майбутніх учителів у педагогічно організованій системі формування їх професійної культури досліджувалась за такими конкретними аспектами: культура як предмет культурологічної освіти (Ю.Л.Афанасьєв, Є.К.Бистрицький, Б.С.Єрасов, М.С.Каган, С.А.Кримський, Е.С.Маркарян, В.М.Межуєв, Е.О.Орлова, Ю.В.Павленко, М.В.Попович, В.М.Розін, А.Я.Флієр), культурологічна підготовка студентів вищих навчальних закладів (Г.П.Васянович, Г.С.Дегтярьова, Л.І.Зеліско, М.П.Лещенко, Л.Г.Настенко, Л.А.Руденко, О.П.Щолокова), фахово спрямовані моделі культурологічної підготовки професіонала (Л.А.Кондрацька, В.С.Маслов, Т.І.Рейзенкінд), методичне забезпечення окремих компонентів культурологічної освіти студента (В.Г.Бутенко, А.Й.Капська, Г.М.Падалка, О.П.Рудницька, Г.Г.Філіпчук, Г.С.Тарасенко).
Аналіз методологічної та методичної літератури з досліджуваної теми, а також вивчення практичного досвіду викладання культурологічних курсів у вищих навчальних закладах дозволяє зробити висновок, що у численних і вагомих за теоретичними і прикладними результатами надбаннях педагогічної науки залишається поза увагою проблема комплексного дослідження теорії та практики культурологічної освіти як процесу і результату педагогічно організованого залучення майбутнього вчителя до загальнокультурного досвіду людства, яке створює передумови для формування його педагогічної та особистісної культури. Останнє зумовлює доцільність теоретичного обґрунтування якісно нових підходів до змісту й організаційно-методичного забезпечення культурологічної освіти у вищих навчальних закладах, що і визначило вибір теми дисертаційного дослідження — “Теорія і практика культурологічної освіти майбутніх учителів у вищій школі”.
Зв’язок теми роботи з науковими напрямами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри культурології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова з проблеми “Методологія і зміст викладання культурологічних дисциплін”. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова (протокол №10 від 26 квітня 2001 р.) і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №7 від 25 вересня 2001 року).
Об’єкт дослідження — професійна підготовка майбутніх учителів у вищому педагогічному навчальному закладі.
Предмет дослідження — теорія і практика культурологічної освіти студентів вищих педагогічних навчальних закладів на основі її професійної спрямованості, що забезпечує продуктивний культурний саморозвиток майбутніх учителів.
Мета дослідження — розробити та експериментально перевірити теоретико-методологічні основи та педагогічну систему культурологічної освіти студентів вищих навчальних закладів, що базується на взаємозв’язках із процесами становлення педагогічної культури майбутніх учителів.
Концепція дослідження. Культурологічна освіта студентів вищих педагогічних навчальних закладів виступає однією з необхідних умов трансформації соціокультурних позицій учителя на основі повноцінного представлення ним в освітньому просторі школи вітчизняного і світового культурного досвіду. Розуміння вчителя як суб’єкта культури обумовлює визнання його здатності до ініціювання і реалізації культурно детермінованих професійних дій на основі власного цілепокладання і вибору. Методологія суб’єктного підходу до особистості вчителя дозволяє визначити концептуальні основи культурологічної освіти студентів вищих навчальних закладів: інтегральність, аксіологізм, антропологізм, полікультурність і педагогічне спрямування. Пропоновані підходи уможливлюють формування готовності майбутніх учителів до самовизначення в динамічному світі культурних цінностей, до оволодіння засобами творчої активності, до постійного особистісного і професійного самовдосконалення.
Вищезазначене обумовлює визначення культурологічної освіти майбутніх учителів у вищому навчальному закладі в таких основних аспектах: по-перше, як процесу засвоєння студентами загальнокультурного досвіду людства; по-друге, як результату вищезазначеного процесу в сукупності культурологічних знань, умінь і навичок; по-третє, як системи аудиторних і позааудиторних форм навчальної діяльності студентів на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях. Культурологічна освіта майбутніх учителів розглядається також як цінність, що вмотивовує їх гармонійне входження в соціокультурне і професійне середовище.
Пропоноване розуміння культурологічної освіти розширює сферу її функціонування від компонента фахової підготовки вчителя мистецького профілю до складової загальноосвітньої підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів на всіх профілях їх навчання. Це зумовлює якісну трансформацію педагогічної системи культурологічної освіти на основі її відповідності структурі педагогічної культури вчителя. Зазначене дозволяє забезпечити адекватність змісту культурологічної освіти меті, завданням і принципам професійної підготовки майбутніх учителів.
Гіпотеза дослідження. Культурологічна освіта майбутніх учителів набуває ефективності та якісно впливає на їх професійну підготовку і діяльність, якщо вона: спрямовується на формування педагогічної культури студентів, умовою якого виступає забезпечення відповідності між її компонентами та компонентами культурологічної освіти; здійснюється на основі інтенсифікації процесів культурного саморозвитку фахівців шляхом активізації їх суб’єктної позиції; проводиться з дотриманням принципів інтегральності, варіативності, антропологізму, аксіологізму та діяльності; орієнтується на завдання професійної підготовки майбутніх учителів шляхом взаємодії організації структурної цілісності культурологічних знань, формування емоційно-ціннісного ставлення студентів до явищ культури, розвитку особистісного досвіду інтерпретації текстів культури, організації музейно-педагогічної діяльності у вищому педагогічному навчальному закладі.
Відповідно до предмета, мети, концепції та гіпотези визначено основні завдання дослідження:
- обґрунтувати методологічні засади культурологічної освіти студентів вищих педагогічних навчальних закладів та виявити діалектику співвідношення загальнокультурного і фахового в педагогічній культурі вчителя;
- здійснити аналіз культурологічної освіти майбутніх учителів як феномена педагогічної науки і практики;
- виокремити компоненти структури та розробити модель культурологічної освіти майбутніх учителів;
- визначити принципи і зміст культурологічної освіти студентів вищих педагогічних навчальних закладів та її місце в системі професійної підготовки вчителя;
- розробити та експериментально перевірити педагогічну систему культурологічної освіти майбутніх учителів у вищих навчальних закладах;
- створити пакет практичних рекомендацій щодо організаційно-методичного забезпечення культурологічної освіти студентів і перевірити їх ефективність в умовах вищого педагогічного навчального закладу.
Методологічну основу дослідження становлять: базові принципи теорії пізнання — об’єктивність, науковість, діалектичність, історизм, цілісність, взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ і процесів дійсності; системний методологічний підхід щодо цілісності структури особистості та інтегральності її властивостей, синергетичний — щодо ефективності управління системою шляхом топологічно правильно організованих впливів, суб’єктний — щодо розуміння суб’єктності особистості як результату її діяльнісно-перетворюючої взаємодії із соціокультурним цілим; принципові положення Законів України “Про освіту” та “Про вищу освіту” щодо культуровідповідності педагогічної діяльності, єдності загальнолюдського і національного, суспільного і особистісного, теоретичного і практичного, навчання і виховання.
Теоретичну основу дослідження склали: принципові положення культурологічних концепцій М.М.Бахтіна, С.А.Кримського, Ю.В.Павленка, М.В.Поповича, В.М.Розіна, А.Я.Флієра, філософської теорії цінності М.С.Кагана, герменевтичної концепції Г.Гадамера, М.Хайдеггера, Ф.Шлеймахера, концепцій культурної комунікації В.Ф.Асмуса, Н.Б.Берхіна, Е.П.Крупніка, Ю.М.Лотмана, концепції світогляду особистості А.В.Азархіна, В.І.Шинкарука, концепції С.Л.Рубінштейна про два способи буття людини в світі, культурно-історичної концепції Л.С.Виготського і О.М.Леонтьєва, теорії інтегральної індивідуальності В.С.Мерліна, системно-стильової теорії особистості Б.Б.Косова, філософських концепцій освіти як культури С.Й.Гессена, І.А.Зязюна, Г.П.Клімової, педагогічних концепцій О.В.Бондаревської, В.І.Бондаря, В.М.Гриньової, А.Й.Капської, І.М.Козловської, І.Я.Лернера, О.Г.Мороза, О.М.Пєхоти, О.П.Рудницької, О.П.Щолокової, П.А.Юцявичене, І.С.Якиманської.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань та перевірки гіпотези дослідження були використані такі теоретичні та емпіричні методи:
- аналітичний — для вивчення філософських, культурологічних, психолого-педагогічних досліджень, нормативних документів, а також реального досвіду викладання у вищих навчальних закладах з метою встановлення рівня теоретичного і практичного розв’язання проблеми;
- узагальнення — для визначення понятійного апарату дослідження, формулювання його концептуальних положень і висновків;
- історичний — для виявлення співвідношення загальнокультурного і фахового в історичному розвитку педагогічної культури, а також виокремлення об’єктивних передумов інституціалізації культурологічної освіти студентів;
- системно-структурний — для виявлення структури культурологічної освіти, взаємозв’язків її компонентів, а також визначення оптимальних умов її цілісного функціонування;
- моделювання — для конструювання моделі культурологічної освіти майбутніх учителів і перенесення її в реальні умови практики;
- спостереження, опитування — для виявлення рівнів культурологічної освіченості студентів;
- експериментальний — для аналізу реального стану культурологічної освіти студентів у вищих навчальних закладах і перевірки ефективності її теоретично обґрунтованої системи;
- контент-аналізу — для виокремлення домінантних компонентів категоріальної структури світогляду студентів;
- статистичний — для визначення місця культурологічної освіти в системі професійної підготовки вчителя.
Дослідження проводилося протягом 1995-2003 рр. у чотири етапи:
На першому етапі (1995-1996 рр.) обґрунтовано наукову проблему дослідження, здійснено вивчення літератури з питань культурології, філософії освіти, професійної підготовки вчителя, проведено аналіз об’єктивних передумов і стану культурологічної освіти студентів у вищих навчальних закладах, виокремлено існуючі моделі культурологічної освіти у вітчизняній та зарубіжній практиці, визначено мету і завдання дослідження, сформульовано гіпотезу дослідження.
На другому етапі (1996-1997 рр.) обґрунтовано методологічні засади культурологічної освіти студентів вищого навчального закладу, розроблено її концептуальні основи та здійснено цілезмістовий, структурний і функціонально-процесуальний аналіз, на основі якого побудовано дидактичну модель культурологічної освіти майбутніх учителів, створено навчальну програму нормативного культурологічного курсу, визначено експериментальну базу дослідження, проведено констатуючий експеримент.
На третьому етапі (1997-2002 рр.) розроблено та впроваджено у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів науково-методичну систему культурологічної освіти майбутніх учителів, створено і апробовано робочий зошит студента з культурологічного курсу, навчальні посібники, методичні рекомендації, дидактичні матеріали для викладачів, методистів, учителів і студентів, проведено формуючий експеримент, який дозволив підтвердити правильність гіпотези дослідження.
На четвертому етапі (2002-2003 рр.) завершено статистичну обробку експериментальних даних, здійснено систематизацію отриманих наукових результатів, сформульовано теоретичні висновки та практичні рекомендації для викладачів, визначено перспективи подальшого дослідження наукової проблеми.
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась у Національному педагогічному університеті ім.М.П.Драгоманова, Київському міському педагогічному університеті ім.Б.Г.Грінченка, Полтавському державному педагогічному університеті ім.В.Г.Короленка, Херсонському державному університеті та охопила 1923 студента, 25 викладачів культурологічних та 89 викладачів загальноосвітніх дисциплін.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
- вперше розкрито зміст педагогічного феномена культурологічної освіти майбутніх учителів як процесу і результату оволодіння студентами універсальними основами загальнолюдської культури на засадах інтегральності, аксіологічності, антропологічності, полікультурності та професійного спрямування;
- доповнено визначення методологічних основ культурологічної освіти майбутніх учителів теоретичним обґрунтуванням суб’єктного підходу як необхідного фактора формування готовності студентів до активного культурного саморозвитку;
- вперше запропоновано модель культурологічної освіти студентів вищого навчального закладу, структура якої базується на теоретично обґрунтованому ізоморфізмі структурі педагогічної культури вчителя, що дозволяє забезпечити її адекватність меті, завданням, принципам і змісту професійної діяльності фахівця;
- уточнено принципи культурологічної освіти майбутніх учителів, які дозволяють забезпечувати її структурно-функціональну цілісність і визначати її місце в системі професійної підготовки студентів вищого педагогічного навчального закладу;
- розроблено педагогічну систему культурологічної освіти студентів у вищому навчальному закладі на основі забезпечення ефективності процесів генералізації культурологічних знань, умінь і навичок на сферу професійної діяльності вчителя.
Теоретичне значення дослідження виявляється в:
- обґрунтуванні методологічних основ культурологічної освіти майбутніх учителів на засадах системного, синергетичного і суб’єктного підходів;
- виявленні діалектики співвідношення загальнокультурного і фахового в педагогічній культурі вчителя та в її історичних парадигмах;
- виокремленні підходів щодо відбору змісту культурологічної освіти майбутніх учителів як орієнтованої на завдання професійної підготовки моделі культурологічного знання;
- визначенні системи (репродуктивних, продуктивних і творчих) культурологічних умінь майбутніх учителів;
- розробленні критеріїв, показників і рівнів культурологічної освіченості майбутніх учителів як прояву ефективного володіння культурологічними знаннями, уміннями і навичками;
- виявленні комплексу (когнітивних, аксіологічних, комунікативних і праксеологічних) засобів активізації суб’єктної позиції майбутніх учителів в системі їх навчальної та позанавчальної діяльності;
- обґрунтуванні системи педагогічних умов ефективності культурологічної освіти майбутніх учителів.
Практичне значення дослідження полягає в розробці рекомендацій щодо впровадження науково обґрунтованих теоретичних положень і отриманих експериментальних результатів у освітній процес у вищих навчальних закладах завдяки створенню навчально-методичного комплексу з культурологічної освіти, який об’єднує навчальні програми, тематичні плани та навчальні посібники для студентів, що навчаються за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями, робочий зошит студента з культурологічного курсу, методичні рекомендації для викладачів культурологічних дисциплін, дидактичні матеріали (слайди, репродукції, відео і аудіо наочність), культурологічні практикуми, систему творчих завдань і форм контролю результативності навчальних досягнень студентів, методичне забезпечення музейно-екскурсійної роботи як позааудиторної форми виховного процесу у вищих навчальних закладах.
Впровадження результатів дослідження здійснено у навчально-виховний процес Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова, Київського міського педагогічного університету ім.Б.Г.Грінченка (довідка №143 від 30.05.2003), Полтавського державного педагогічного університету ім.В.Г.Короленка (довідка №1-17/2991 від 18.09.2002), Херсонського державного університету (довідка №03-08/1677 від 15.11.2002), Кримського державного гуманітарного інституту (акт № 118 від 16.10.2002), Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Ів.Франка (довідка №617 від 05.05.2003 р.).
Результати дослідження можуть бути використані в процесі підготовки навчальних програм культурологічних і соціально-гуманітарних дисциплін для всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів, створенні навчальних підручників і посібників з культурології для вищих навчальних закладів, розробці лекційних курсів із соціально-гуманітарних і психолого-педагогічних дисциплін, проведенні відповідних спецкурсів, організації наукових досліджень з педагогічних і культурологічних проблем, а також у процесі фахового навчання вчителів світової художньої культури й організації методичного забезпечення вивчення культурологічних предметів у середній школі.
Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних теоретичних засад дослідження, опорою на принципові філософські, культурологічні, психолого-педагогічні концепції, реалізацією комплексної методики дослідження, адекватної його логіці та науковому апарату, системним якісним і кількісним аналізом значного емпіричного матеріалу, а також результатами підтвердження ефективності теоретичної моделі на практиці.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорено на наукових і науково-практичних конференціях, у тому числі міжнародних: “Теоретичні і методичні засади формування культури студентської та учнівської молоді” (Київ, 1997); “Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів” (Київ, 2000); “Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та вузі” (Рівне, 2002); “Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (Вінниця, 2002); “Інформаційні технології в освіті” (Мелітополь, 2001); “Мистецька педагогічна освіта: теорія, практика” (Київ, 2004); всеукраїнських: “Соціально-педагогічні аспекти виховання учнівської та студентської молоді” (Ужгород, 1997); “Зміст загальної середньої образотворчої освіти і підготовка вчителів образотворчого мистецтва” (Київ, 2000); “Підготовка майбутніх учителів образотворчого мистецтва: проблеми та досвід” (Одеса, 2002); “Актуальні проблеми розвитку спеціальностей мистецтва у контексті ступеневої освіти” (Херсон, 2002); “Технології професійної підготовки особистості” (Львів, 2002); ряді науково-практичних семінарів (Київ, 2001; Херсон, 2001; Житомир, 2002; Київ, 2002; Київ, 2003), а також на щорічних наукових конференціях Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова, науково-методичних семінарах кафедри культурології, всеукраїнських нарадах методистів з естетичного виховання молоді, виступах перед викладачами вищих навчальних закладів та вчителями загальноосвітніх шкіл.
Основні результати дослідження опубліковано у 49 наукових і науково-методичних працях, у тому числі: 1 монографія (18,9 авт.арк.); 3 навчальних посібники; 5 методичних рекомендацій та навчально-методичних матеріалів; 3 навчальні програми та курси лекцій; 32 статті у провідних фахових виданнях; 3 статті в наукових журналах та збірниках наукових праць, 2 статті у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг особистого внеску — 96,3 др.арк.
Кандидатська дисертація на тему “Формування художньо-естетичного досвіду майбутнього вчителя” захищена у 1995 році. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використано.
Структура дисертації. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел з 606 найменувань (із них 79 — іноземними мовами), 22 додатків на 81 сторінці. Її повний обсяг — 555 сторінок, із них 425 сторінок — основна частина. Робота містить 19 рисунків на 12 сторінках і 18 таблиць на 10 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, представлено концепцію дослідження, викладено його завдання, гіпотезу та методологічні основи, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію і впровадження результатів дослідження.
У першому розділі — “Методологічні засади культурологічної освіти майбутніх учителів” — обґрунтовано теоретико-методологічні основи культурологічної освіти майбутніх учителів та виявлено сутність досліджуваного феномена.
У дослідженні показано, що особливості перебігу сучасних процесів соціокультурної модернізації зумовлюють важливість готовності вчителя до підтримки дитини на шляху її входження в нові реалії динамічного і глобального світу. Опора на принципи системної методології дозволяє констатувати, що цілісність особистості вчителя в єдності професійної готовності та розвиненої національно-культурної самосвідомості є тим чинником, який забезпечує цілеспрямованість та якість освіти як універсального каталізатора процесів реформування суспільства.
На основі теоретичного аналізу існуючих у науці підходів до структури особистості та педагогічної діяльності вчителя (В.І.Бондар, Ф.М.Гоноболін, І.А.Зязюн, Н.В.Кузьміна, К.М.Левітан, Л.М.Мітіна, О.Г.Мороз, С.О.Сисоєва, В.О.Сластьонін, О.І.Щербаков та ін.) виявлено тенденцію до акцентування фахово спрямованих якостей спеціаліста. Проте цілісність як фундаментальна характеристика професіонала визначається також глибиною включення особистості у соціокультурний контекст, якістю її перетворюючої діяльності в культурних процесах. Використання синергетичної методології дозволяє стверджувати, що прояви соціокультурної активності вчителя виступають умовою становлення різнорівневих зв’язків, які забезпечують цілісність його особистісної структури. Результатом діяльнісно-перетворюючої взаємодії особистості із соціокультурним цілим є формування вчителя як суб’єкта культури, здатного до ініціювання і реалізації культурно детермінованих професійних стратегій.
Включення у контекст теоретико-педагогічних досліджень методології суб’єктного підходу, фундамент якого був закладений працями Б.Г.Ананьєва, В.П.Андрущенка, Г.О.Балла, Л.В.Губерського, Б.Ф.Ломова, М.І.Михальченка, В.М.Мясищева, С.Л.Рубінштейна, має наслідком визнання потенції вчителя не тільки до трансляції загальнолюдських цінностей в індивідуальну систему цінностей учнів, але й до їх інтерпретації та творення. Вчитель як суб’єкт культури характеризується активним конструюванням змісту педагогічної діяльності на основі широких культурних взаємозв’язків, здатністю цілеспрямовано підтримувати дитину на шляху її визначення у просторі культурних смислів, готовністю до постійного саморозвитку і збагачення власних духовних сил. Учитель як суб’єкт культури визнається в контексті дослідження професіоналом на вищому рівні цілісності та активності.
Універсальним механізмом формування вчителя як суб’єкта культури виступає процес опредмечення-розпредмечення як діалектична взаємодія розкриття професійно значущих смислів загальнокультурного досвіду людства та їх творчої реалізації в професійній діяльності. Суб’єктність учителя формується в умовах впливу соціокультурних процесів і набуває цілеспрямованого і керованого характеру в системі педагогічної освіти. Пропоноване у дослідженні тлумачення педагогічної освіти як процесу і результату професійно-особистісного становлення вчителя в якості суб’єкта культури в процедурах оволодіння педагогічними знаннями, уміннями і навичками вимагає визнання культури змістом освіти взагалі й педагогічної зокрема. Опанування культурою як процесом і результатом включення людини у діяльнісне освоєння світу, способом вираження її особистісного ставлення до оточуючого світу і самої себе є функціонально необхідним сучасному вчителю. Широка культурна обізнаність і ерудованість учителя є основою його становлення як професіонала, покликаного відтворювати в особистісному світі учнів загальнолюдський культурний досвід.
Проведений методологічний аналіз на рівні одиничного (вчитель), особливого (освіта) і загального (культура) дозволив виявити ізоморфність досліджуваних феноменів як компонентів цілісної системи людського буття. Це практично спрямовує процес підготовки майбутнього вчителя в системі фахової освіти не лише на опанування принципами та технологіями професійної діяльності, а й на присвоєння ним цілісного загальнокультурного досвіду людства на особистісному рівні. Зазначене дає можливість обґрунтувати актуальність культурологічної освіти студентів в системі вищих навчальних закладів як такої, що створює передумови для формування фахівця, здатного реалізовувати соціокультурні функції професії, сприймати дитину як основну цінність педагогічного процесу, конструювати суб’єкт-суб’єктні комунікативні стратегії, здійснювати постійне професійне і особистісне самовдосконалення.
Транспонування суб’єктної методології на культурологічну освіту майбутніх учителів обумовлює орієнтацію досліджуваного феномена на формування потреби студента щодо активного культурного саморозвитку, досвіду здійснення культурно детермінованих способів професійної діяльності, а також готовності до професійної мобільності в умовах сучасного ринку праці.
Обґрунтування методологічних засад культурологічної освіти майбутніх учителів обумовлює її розгляд у таких основних аспектах: по-перше, як педагогічно організованого процесу засвоєння студентами вищих навчальних закладів загальнокультурного досвіду людства, який виступає суттєвим чинником формування педагогічної культури фахівців; по-друге, як результату вищезазначеного процесу, а саме — сукупності культурологічних знань і пов’язаних із ними умінь і навичок, яка уможливлює залучення студентів до культурно детермінованих шляхів вирішення завдань професійної діяльності; по-третє, як системи навчання, виховання й розвитку особистості майбутнього вчителя у взаємозв’язку нормативних культурологічних дисциплін, навчальних курсів циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки фахівця, побудованих на основі культурологічного підходу, та позааудиторної роботи, спрямованої на розвиток музейно-педагогічної діяльності студентів; по-четверте, як цінності, що визначає формування мотивації студентів до самостійного прирощення культурного знання, до саморозвитку в культурних процесах.
У дослідженні визначаються концептуальні основи культурологічної освіти майбутніх учителів у вищому навчальному закладі, а саме:
· інтегральність як освоєння універсального знання різних культурних традицій, що уможливлює формування цілісного уявлення студента про соціокультурну дійсність і місце у ній людини;
· аксіологічність як орієнтація на культурні цінності й смисли, що покликано підтримати закладення ціннісно-мотивуючого фундаменту педагогічної культури студента;
· антропологічність як акцент на суб’єктній природі культурних процесів, що впливає на формування продуктивного типу педагогічної діяльності майбутнього фахівця;
· полікультурність як відображення множинності національних самобутніх культур, що сприяє становленню ціннісної та комунікативної толерантності студента;
· педагогічне спрямування як забезпечення адекватності меті, завданням і принципам педагогічної діяльності вчителя.
У дослідженні показано, що сутність і соціальне призначення культурологічної освіти майбутніх учителів найповніше реалізуються в умовах університетської педагогічної освіти, яка орієнтована на активізацію процесів розвинення універсальної полікультурної освіченості студентів, формування їх системного мислення, становлення досвіду їх творчої активності. Обґрунтування методологічних засад і концептуальних основ культурологічної освіти майбутніх учителів дозволяє запропонувати її визначення як процесу і як результату педагогічно організованого формування особистості студента в якості суб’єкта культури шляхом оволодіння системою культурологічних знань, цінностей, принципів комунікацій та досвіду культурних практик, що забезпечують залучення до культурно детермінованих шляхів вирішення завдань особистісної та професійної життєдіяльності та створюють умови для самовизначення майбутнім фахівцем основних параметрів його педагогічної культури.
У другому розділі — “Загальнокультурне і фахове в педагогічній культурі вчителя“ — розкрито діалектику взаємодії загальнокультурного і фахового в педагогічній культурі вчителя та її історичних парадигмах, виявлено об’єктивні передумови і стан культурологічної освіти у вищих навчальних закладах.
Інтегральною характеристикою цілісності особистості вчителя у дослідженні виступає його педагогічна культура як суб’єктний прояв загальнокультурного досвіду вчителя в умовах професійної діяльності, який визначає процес трансляції, інтерпретації й творення знань, цінностей і способів активності в навчально-виховному процесі та відображає рівень особистісно-професійної зрілості фахівця. Виокремлення основних факторів прояву вчителя як суб’єкта культури дозволяє побудувати культурологічну модель педагогічної культури вчителя як проекції загальної культури на площину його професійного функціонування. На основі представленої моделі визначена структура педагогічної культури вчителя відповідно до компонентної будови культури як системи в єдності когнітивного, аксіологічного, комунікативного, праксеологічного і суб’єктного компонентів.
Аналіз культурологічної моделі педагогічної культури вчителя дає підстави стверджувати, що загальнокультурний потенціал учителя в процесі перетворення з потенційної форми на актуальну інтенсифікує педагогічну діяльність. Професійні якості вчителя повноцінно формуються, розвиваються і проявляються в неперервному процесі його самореалізації в культурі. Діалектика взаємодії загальнокультурного і фахового полягає у тому, що загальнокультурне отримує свою максимальну реалізацію у фаховому і виступає його каталізатором.
Діалектика загальнокультурного і фахового виявляє себе також в історичному розвитку педагогічної культури вчителя. Кроскультурний аналіз історичних форм педагогічної культури вчителя дозволяє виявити такі їх парадигми — натуралістську, ірраціональну, прагматичну і суб’єктну. Якщо для історично першої натуралістської парадигми педагогічної культури характерний синкретизм загальнокультурного і фахового, для ірраціональної — домінування загальнокультурного над фаховим, то для суб’єктної (представленої її основними історичними формами: антично-афінською, ренесансною, українським антропоцентризмом, “новим гуманізмом” кінця XIX-початку XX століття) — розкриття загальнокультурного через фахове. Лише для прагматичної парадигми педагогічної культури вчителя нормою стає підпорядкування загальнокультурного фаховому, в результаті чого звужується сфера особистісного розвитку вчителя, закріплюються монологізм і авторитарність педагогічної комунікації, отримане знання все сильніше відчужується від людини.
Діалектична взаємодія загальнокультурного і фахового визначає функціональні позиції культурологічної освіти в системі професійної підготовки вчителів, а також історичну логіку становлення досліджуваного феномена в оновлених вищих навчальних закладах. Аналіз сучасної соціокультурної ситуації дозволяє виокремити об’єктивні передумови інституціалізації культурологічної освіти, серед яких — соціальний рух від пріоритетності споживання до осмислення гуманітарних цінностей існування людства, гострота усвідомлення полікультурності світу, зміна епістемологічної парадигми відповідно до постнекласичної картини світу, активізація суб’єктного потенціалу особистості в умовах домінування інтелектуального виробництва, зміна антропологічних вимірів буття. Виявлені також специфічні фактори інституціалізації культурологічної освіти майбутніх учителів на Україні, серед яких — загроза прагматизації вищої освіти, втрата духовних пріоритетів в ситуації динамічного переходу до ринкових відносин, потреба в досвіді міжнародної комунікації в умовах стрімкого розвитку процесів інтеграції в світове співтовариство, зростання ролі національного фактора в полікультурному українському суспільстві як умови збереження державної цілісності.
Проте об’єктивна закономірність інституціалізації культурологічної освіти у вищих педагогічних навчальних закладах входить у суперечність з її реальним станом, виявленим на основі комплексного аналізу нормативних документів, методичних матеріалів і практичного досвіду. Серед її недоліків: побудова змісту культурологічного курсу за логікою академічної науки, а не педагогічної діяльності, збереження репродуктивної моделі процесу навчання, невиправдане зменшення кількості годин за навчальним планом, незначне врахування можливостей варіативного підходу до індивідуальних запитів студентів, недостатнє стимулювання потреби майбутніх учителів у культурному саморозвитку.
Здійснене з метою конкретизації стану культурологічної освіти у вищих навчальних закладах опитування 114 різних за фахом викладачів і 413 студентів Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова, Київського міського педагогічного університету імені Б.Грінченка, Полтавського державного педагогічного університету імені В.Короленка, Херсонського державного університету дозволило виявити позитивне ставлення 98,1% респондентів до необхідності культурологічної освіти в системі професійної підготовки майбутнього вчителя при досить поверховому розумінні сутності досліджуваного феномена (підміна її естетичним вихованням — 47,2% — або організацією дозвілля — 8,7%), виокремити мотиви пізнавального інтересу студентів до нього (71,2% наголошують на розвитку культурної обізнаності), а також зафіксувати незадовільну оцінку якості культурологічної освіти (24,1%) та найбільш значущі для опитаних напрямки її оновлення (збільшення кількості годин — 60,2%, використання новітніх інформаційних технологій — 53,7%, поліпшення рівня викладання — 47,6%). Констатація стану культурологічної освіти майбутнього вчителя дає підстави для твердження про необхідність її вдосконалення у вищих навчальних закладах.
У третьому розділі — “Культурологічна освіта майбутніх учителів як феномен педагогічної науки і практики” — здійснено цілезмістовий, предметно-структурний і процесуально-функціональний аналіз досліджуваного феномена, визначено місце культурологічної освіти в системі професійної підготовки вчителя.
Аналіз теоретичного і практичного доробку вітчизняної та зарубіжної педагогіки дозволяє виявити загальну тенденцію акцентування культурно-антропологічного аспекту в системі вищої педагогічної освіти, яка проявляється у фундаменталізації гуманітарної підготовки вчителя на всіх рівнях і профілях навчання, інтеграції соціально-гуманітарних дисциплін, актуалізації аксіологічного досвіду культури, проектному спрямуванні культурологічного навчання. В результаті в практиці вітчизняних і зарубіжних вищих навчальних закладів виокремлюються такі основні моделі культурологічної освіти студентів: культурно-історична, культурно-антропологічна, культуротворча, полікультурна і діалогова. Аналіз існуючих моделей культурологічної освіти студентів дає підстави стверджувати, що актуалізація в кожній з них певного аспекту феномена культури не дозволяє ефективно і цілеспрямовано впливати на формування цілісної особистості вчителя і забезпечувати культурний контекст його професійної підготовки.
Сутність культурологічної освіти майбутніх учителів в пропонованій концепції реалізується в її професійно-педагогічному спрямуванні. Проекція загальнокультурного знання на площину фахового забезпечується освоєнням історії становлення основних парадигм педагогічної культури, оволодінням соціокультурними функціями педагогічної діяльності, усвідомленням культурного статусу вчителя у суспільстві, опануванням соціокультурними нормами професіоналізму, специфікою діалогової природи професійної комунікації. Зазначене виступає умовою підвищення рівня соціокультурної адекватності майбутніх учителів, розвитку системи їх професійних мотивацій.
Система культурологічної освіти майбутніх учителів об’єктивується взаємозв’язком нормативних культурологічних курсів, циклу спецкурсів з актуальних проблем сучасного культурного процесу і методики викладання культурологічних дисциплін, побудови на основі культурологічного підходу курсів гуманітарного та соціально-економічного спрямування, а також позааудиторних форм музейно-навчальної роботи. Представлений взаємозв’язок зумовлює процесуальність культурологічної освіти майбутніх учителів як відкритої системи та забезпечує неперервність саморозвитку майбутнього фахівця в культурі. Стимулювання потреби студентів у постійному культурному саморозвитку забезпечується в процесі культурологічної освіти формуванням самостійної навчальної активності майбутніх фахівців, що особливо актуально з огляду на постійне скорочення аудиторних годин на загальноосвітні курси у вищих навчальних закладах.
Проведене експериментальне дослідження за методикою Б.Коссова, В.Виноградова, О.Гуртової, І.Добродєєвої “Порівняння оцінок гуманітарних наук” на основі інтеркореляційного і кластерного аналізу дозволяє виокремити фактори, які визначають місце культурологічної освіти в системі професійної підготовки майбутніх учителів. Сукупність зазначених факторів утворює “профіль” культурологічного курсу (рис.1), функціональні позиції якого за оцінкою респондентів визначаються орієнтацією на формування активності майбутніх фахівців (домінантність фактору “Особистісність”), системності їх світогляду (фактор “Цілісність”), а також їх емоційно-ціннісної сфери (фактори “Емоційність” і “Моральність”).
Коригування вимагають позиції культурологічного курсу за факторами “Інтелектуальність”, “Актуальність” і “Фундаментальність”, що вирішується, зокрема, шляхом уведення в контекст культурологічного знання герменевтичної методології, особистісно орієнтованого підходу, а також професійно-педагогічного спрямування загальноосвітньої дисципліни.
Рис.1.Факторна оцінка позиції культурологічного курсу
в системі підготовки майбутніх учителів
Проведене експериментальне дослідження дозволяє також встановити характер взаємозв’язків культурологічного курсу з дисциплінами циклу соціально-гуманітарної підготовки студентів у вищих навчальних закладах. Міждисциплінарна взаємодія конструюється за моделлю концентричної структури, в якій культура як інваріанта розгортається в різних галузях вибудованого за її морфологією соціокультурного знання, зв’язки між якими розкривають механізми її функціонування. На основі виявленої міждисциплінарної взаємодії визначені такі основні напрямки змістовної трансформації соціально-гуманітарних дисциплін на засадах культурологічного підходу:
- подолання сцієнтизму у вивченні загальноосвітніх курсів шляхом розгляду соціальних явищ як феноменів культури;
- інтеграція предметного простору окремих соціально-гуманітарних наук як основа цілісного світогляду і розвинення системного мислення студентів;
- орієнтація на ціннісно-смислові та антропологічні аспекти навчальних дисциплін;
- уникання дублювання певних тем у загальноосвітніх курсах;
- цивілізаційній підхід у викладання історичних дисциплін;
- освоєння комунікативної культури в процесі мовної підготовки майбутніх учителів;
- опрацювання студентами першоджерел як автентичних текстів культури;
- функціонування культурологічного курсу як концентра циклу соціально-гуманітарної підготовки студентів.
Впровадження зазначених підходів у навчальний процес дозволяє студентам педагогічного університету повноцінно опанувати предметом культурологічної освіти, в якості якого в дослідженні розглядаються усталені в історичному просторі та часі змістовно-смислові аспекти культурної діяльності людства.
Теоретичний і експериментальний аналіз досліджуваного феномена дає підстави для конкретизації мети культурологічної освіти майбутніх учителів — становлення студентів вищого навчального закладу в якості суб’єктів культури, яке забезпечує активізацію процесів їх культурної самореалізації та саморозвитку, формування готовності до педагогічної підтримки дитини на шляху її визначення в світі культурних цінностей. Зазначена мета реалізується в цілому комплексі завдань культурологічної освіти майбутніх учителів, серед яких — оволодіння системою культурологічного знання, розвиток емоційно-ціннісного ставлення до культурних явищ, опанування основними принципами і формами культурної комунікації, формування досвіду культуротворчої діяльності, засвоєння суб’єктної природи культурних процесів.
Вирішення поставлених завдань культурологічної освіти майбутніх учителів вимагає забезпечення адекватності досліджуваного феномена меті, завданням, принципам і змісту педагогічної діяльності. Основою цього в дослідженні виступає структурування культурологічної освіти студентів вищого навчального закладу відповідно до компонентного складу педагогічної культури вчителя. Ізоморфізм структури культурологічної освіти структурі педагогічної культури вчителя полягає у взаємозв’язку компонентів:
· когнітивного, представленого цілісною системою культурологічного знання, яка спрямовує студентів на проектування культурно-пізнавальної діяльності учнів;
· аксіологічного, представленого історико-культурним досвідом емоційно-ціннісного ставлення людини до світу, який забезпечує формування емоційно-ціннісних критеріїв педагогічної культури студентів;
· комунікативного, представленого системою норм, принципів і форм людських взаємозв’язків у процесі накопичення і трансляції соціокультурного досвіду, який орієнтує студентів на принципову суб’єктну рівність взаємодії в педагогічному процесі;
· праксеологічного, представленого динамічним досвідом культурних практик людини як способів її самореалізації, який визначає характер організації адекватної соціальним потребам суспільства культуротворчої діяльності вчителя;
· суб’єктного, представленого системою антропологічних знань, який вмотивовує гуманістичну орієнтацію їх педагогічної культури.
Дослідження взаємодії компонентів у цілісній структурі культурологічної освіти майбутніх учителів дає підстави стверджувати, що системоутворюючим виступає суб’єктний компонент, оскільки реалізація змісту когнітивного, аксіологічного, комунікативного і
