ЗАГАЛЬНА {'d1ПІЛЬНА}ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
СТАЦЕНКО Оксана Станіславівна
УДК 329 (477)
ПАРТІЇ І ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ
У СУЧАСНОМУ ДЕМОКРАТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ
23.00.02 - політичні інститути і процеси
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобутя наукового ступеня
кандидата політичних наук
Сімферополь – 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету.
Науковий керівник кандидат політичних наук, доцент
ТИХОМІРОВ Сергій Іванович, Севастопольський національний технічний університет, доцент кафедри філософських і соціальних наук
Офіційні опоненти доктор політичних наук, професор
АРТЮХ Павло Ілліч,
Севастопольський військово-морський інститут, професор кафедри українознавства і світової культури
кандидат політичних наук, доцент
БУНЕЦЬКИЙ Леонід Леонідович,
Севастопольський соціально-економічний університет, професор кафедри соціології і соціальної роботи
Провідна установа Одеська національна юридична академія
Міністерства освіти і науки України, м. Одеса
Захист відбудеться “16” червня 2004 р. о 14-00 годин на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Таврійського національного університету ім. Вернадського за адресою: 95038, м. Сімферополь, пр. Вернадського, 4, зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. Вернадского за адресою: 95038, м. Сімферополь, пр. Вернадського, 4.
Автореферат розісланий “14” травня 2004 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат філософських наук, доцент Кремінський О.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Незалежна Україна зробила демократичний вибір, встановивши мету побудувати розвинену демократичну державу. І це закономірно, тому що демократія найкраще задовольняє весь спектр індивідуальних, групових і суспільних потреб і, отже, є оптимальною формою організації держави і суспільства. Успіх реформ залежить від того, чи удасться українському народу побудувати демократичну політичну систему, здатну до самовідтворення.
Політичні партії являють собою найбільш важливий демократичний інститут, без ефективного функціонування якого демократичні перетворення неможливі, оскільки вони служать сполучною ланкою між державною владою і громадянським суспільством, створюють прямі і зворотні зв'язки в політичній системі, визначаючи її міцність. Партії - це інституціональні сили, що беруть участь у прийнятті політичних рішень, а також сили, що мобілізують громадян на підтримку демократичного характеру політичної системи. Саме партійна система забезпечує досягнення політичною системою стійкого стану й утримує її в цьому становищі.
У сучасній політологічній літературі політичні партії розглядаються, в основному, з позицій ліберальної демократії, тобто існує опис розвиненої демократичної партійної системи і заклики до впровадження цього зразка на політико-правовому терені України. Однак процес адаптації перехідних систем до класичних демократичних моделей, світовий модернізаційний досвід, урахування національної спадщини, проблема ефективності демократичних перетворень вивчені поки недостатньо. Це і робить заявлену тему дисертаційного дослідження актуальною, як у науковому, так і в громадянському відношенні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Здійснене дослідження виконане відповідно до наукової теми кафедри філософських і соціальних наук СевНТУ (м. Севастополь) “Оптимізація взаємодії інститутів держави і громадянського суспільства в сучасному модернізаційному процесі”, номер державної реєстрації 0103U001611.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методологічний аналіз діяльності політичних партій і функціонування партійних систем з точки зору ефективності процесу демократичного політичного розвитку.
Реалізація поставленої мети передбачає рішення наступних завдань:
а) проаналізувати еволюцію основних соціально-філософських концепцій демократії в трьох аспектах: сутність демократії і демократичного політичного розвитку; організація інститутів державно-політичного управління; соціальна структура суспільства і її динаміка;
б) виявити внутрішню структуру політичного процесу, розкрити об'єктивні індикатори демократичного політичного розвитку, що вказують на стабільність/нестабільність політичної системи;
в) узагальнити існуючі погляди на політичну партію як найважливіший інститут громадянського суспільства;
г) виявити закономірності функціонування бінарної конфігурації партійної системи в західних країнах;
д) вивчити досвід ходу політичного процесу в незахідних країнах, з визначенням ролі і місця політичних партій у стабілізації/дестабілізації суспільств, що розвиваються;
е) проаналізувати політичний процес у СРСР з метою виявлення причин деструкції радянської держави з погляду неефективності державно-політичного керування, здійснюваного КПРС;
ж) дослідити хід політичного розвитку України між двома точковими станами (1991 - 2003 р.) у наступних аспектах: 1) зміна соціальної структури суспільства; 2) задоволення базових потреб суспільства; 3) динаміка конструкції політичної системи країни;
з) дати типологію політичних партій України за критерієм їх ролі і місця в політичному процесі;
и) визначити характеристики партійної системи України з погляду наявності в країні механізму самопідтримки демократичної визначеності.
Об'єктом дисертаційного дослідження є процес сучасного демократичного політичного розвитку.
Предмет дослідження – партії та партійна система на етапі демократичного політичного розвитку.
Вибір методів рішення задач даного дослідження обумовлений комплексним характером об'єкта і предмета:
а) системний політологічний метод застосовується для встановлення місця і ролі політичних партій і партійних систем у сучасному демократичному процесі для рішення центральної задачі;
б) інституціональний, порівняльний методи використовуються для порівняння різних систем, визначення правого/лівого політичного та економічного курсу, проведеного системою;
в) емпіричний метод - для аналізу джерел політичної інформації;
г) теоретичні моделі: політологічне коло О. Дугіна, модель політичної системи Д. Істона, типологія політичних систем Г. Алмонда, “інформаційно-ентропійна спіраль” Є. Сєдова для аналізу структури і рівнів політичного процесу;
д) для виявлення причин зміни балансу інтересів застосовуються теорії А. Маслоу, П. Сорокіна, Г. Моски, В. Парето, закони О. Зинов'єва, Р. Міхельса.
Наукова новизна отриманих результатів.
1.
Встановлено, що в основі існуючих демократичних доктрин державно-політичного устрою лежить власне співвідношення інтересів держави і громадянського суспільства, особистих і суспільних інтересів.
2.
Запропонована класифікація демократичних концепцій державного устрою. Ознакою, що класифікує, є співвідношення пріоритетів у задоволенні особистих і суспільних інтересів. Встановлено, що за цим критерієм всі демократичні концепції знаходяться в діапазоні від ліберальної демократії (задоволення інтересів суспільства обумовлюється задоволенням інтересів особи) до соціального консерватизму (задоволення інтересів особистості обумовлюється задоволенням інтересів суспільства).
3.
Вперше встановлено, що демократичний процес розгортається на трьох рівнях: стратегічному, тактичному і технологічному, на кожному з яких набори функцій політичних партій і конфігурації партійних систем є різними.
4.
Обґрунтовано застосування теоретичних моделей Д. Істона, Є. Сєдова, О. Дугіна для дослідження стратегічного, тактичного і технологічного рівнів політичного процесу з метою визначення стабільного стану демократичної політичної системи.
5.
Виявлено, що стратегічною задачею політичних партій є задоволення індивідуальних, групових і суспільних потреб.
6.
Визначено, що на стратегічному рівні метою партійної системи є досягнення політичною системою стійкого стану й утримання її в цьому положенні.
7.
Встановлено, що на стратегічному рівні політичного процесу в Україні має місце модернізаційний синдром: задоволення індивідуальних і суспільних потреб не являється оптимальним. На тактичному рівні політична система України знаходиться поблизу початкової точки циклу Є. Сєдова.
8.
Вперше визначено, що на тактичному рівні внаслідок ресурсної недостатності громадянського суспільства багатопартійна система не має особливого впливу ні в суспільстві, ні на державну владу, а самі партії носять переважно кадровий характер.
9.
Запропоновано комплекс заходів, необхідних для стабілізації політичної системи в Україні і встановлення партійної системи, що самопідтримується, центральними елементами яких є подолання модернізаційной кризи і створення конкурентного середовища на політичній арені. Тільки в цьому випадку в державі почне діяти механізм "політичних гойдалок", що може привести до встановлення стабільної демократичної системи.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів обумовлюється новизною і сукупністю тез, що дисертант вносить на захист. Ці положення дозволяють розширити теоретико-методологічні знання з проблем демократичного політичного розвитку і процесу, можуть використовуватися при розробці і прийнятті політичних рішень при виробленні зваженої геополітичної концепції для тої чи іншої пострадянської країни, при осмисленні проблем політичного розвитку. Окремі положення тексту роботи можуть бути застосовані в навчальному процесі викладання курсу політології у Вузах.
Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки дисертації і тексти опублікованих статей розроблені і викладені автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних наукових конференціях: "Социальные и политические процессы в Украине и современном мире" (г. Севастополь, 2 октября 2001 г.), "Политический процесс и религиозные движения современности" (г. Севастополь, 2-5 сентября 2002 г.), "Государственная власть и политическое участие" (г. Севастополь, 6-7 октября 2003 г.), на наукових і науково-практичних конференціях: "Осознание культуры - залог обновления общества" (г. Севастополь, 11 июля 2001 г.), "Творечество во имя жизни" (г. Севастополь, 13 апреля 2002 г.), "Власть. Культура. Общество." (г. Севастополь, 6 июня 2003 г.).
Дисертація обговорювалася й одержала схвалення на засіданні кафедри філософських і соціальних наук СевНТУ 29 грудня 2003 р.
Публікації. Основні результати дисертації опубліковані у девятьох публікаціях дисертанта - чотири статті у виданнях, зареєстрованих ВАК України, дві в збірниках наукових праць і три в збірниках матеріалів наукових конференцій.
Структура дисертації. Представлене до захисту дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів та дев`яти підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 224 сторінки. Список використаних джерел включає 235 найменувань (16 с.).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовані мета і завдання роботи, визначені методи їх вирішення, робляться висновки, що мають характер наукової новизни, приведена авторська оцінка теоретичного і практичного значення отриманих результатів, містяться відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, про структуру дисертації.
Перший розділ дисертації "Огляд літератури і виклад методики дослідження" містить аналіз наукової літератури стосовно проблемі дисертації і виклад методологічних основ дослідження.
У першому підрозділі "Основні етапи розвитку наукової думки з проблеми партійного будівництва і функціонування політичних партій" показується, що дослідженню діяльності політичних партій присвячена велика кількість наукових праць таких зарубіжних і вітчизняних авторів, як Р. Міхельс, М. Дюверже, Дж. Сарторі, М. Вебер, М. Уоллерстайн, М.Я. Острогорський, С.Л. Франк, Ю.А. Юдін, А. Білоус, В.І. Корольов.
Дотепер вивчення політичних партій і партійних систем йшло в наступних аспектах:
1.
Виявлення ролі політичних партій і партійних систем у суспільному житті, у формуванні громадянського суспільства особливо в перехідний період від тоталітаризму до демократії. У зв'язку з цим можна відзначити праці таких українських вчених як Кривоцюк П., Сичової В.В., Степаненка И.В., Сурина О.О., Костицького В., Пуфлера Е., Колодий А., Калиновського Ю.Ю., Анищук В., Дунаєвої Л.М., Базива В.А., Шведа Ю.Р., Коломийцева В., Алексєєнко І., а також російських авторів Матвєєва Р.Ф., Евдокимова В.Б., Бекназар-Юзбашева Т.Б., Кисовскої Н.К., Холодковського К.Г., Коломойцева В.Ф., Пушкарьової Г.В., Ісаєва В.Ф.
2.
Визначення функцій, що здійснюють політичні партії. Так, аналізу функцій партійного представництва у владних структурах присвячені праці таких вітчизняних дослідників як Солових В.П., Здиорук С.И., Бичек В.В., Бандурка О.М., Греченка В.А., Примуш М., Барабаш Ю., Корженка В.В., Малярчука В.А.
3.
Аналіз ідеологічних ориентацій, програм, цілей політичних партій міститься в працях вчених і політиків Лактионова О.М., Медведчука В., Оксак О., Воскресенского В.О., Ковтуна В.М., Работяжева И.В., Дмитрієва М., Секачьова В.
4.
Порівняльному аналізу діяльності політичних партій, функціонуванню партійних систем різних країн приділена велика увага в роботах як вітчизняних (Кормич Л.И., Шелест Д.С., Бабій С.И.), так і зарубіжних (Уілсона Дж., Херсона Л. Дж., Митєвой Л., Пшизової С.Н., Голосова Г.В., Кулик А.И., Мочалова Л.В., Занегіна Б.Н., Галеновича Ю., Нечаєва Д.Н., Быкова М.Ф., Гарбузова В.Н., Шило В.Е., Баталова Э.Я., Іванян Э.А., Овсянникова В.И., Власихіна В.А., Согрина В.В., Каменської Г., Петро Н., Спаського И.И., Ніколаевої О., Чугрова С., Вьюницького В., Цвєтова В., Тавровського Ю.В., Перегудова С.П., Ананьевой Е.В) авторів.
5.
Історії становлення, розвитку, діяльності політичних партій і партійних систем присвячені роботи таких фахівців, як Корольов В.И., Дергачов А., Бистрицький Е., Білий О., Бураковський И., Горєлов Н., Макєєв С., Полохало В., Томенко Н., Гарань А., Ковтун В., Бойко А., Калмакан И., Бриндак О., Мун Сон Гі, Кривогуз І.М., Кредер А.А., Красін Ю.О., Медведчук В.В.
6.
Фінансовой діяльності політичних партій присвячені праці Юдіна Ю.А., Примуша М. Н.
Естонським вченим И. Петерсеном запропонована математична модель рівноваги і стабільності стану багатопартійної політичної системи.
Таким чином, функціонування політичних партій досліджується або в рамках ідеальної моделі політичної системи, або пропонується опис і аналіз стану партійної системи України. Незважаючи на значну увагу до питання становлення, розвитку і функціонування політичних партій і партійних систем, автори, найчастіше, не розглядають дану проблему в контексті діяльності політичних партій і партійних систем у самій політичній системі, не визначають взаємний вплив стану партійної і політичної системи, їх динаміки в рамках процесу політичного розвитку. В умовах демократичної трансформації посттоталітарного соціуму рамки об'єкта повинні бути значно ширше, тому що виникає завдання вироблення надійних критеріїв політичного управління, що з'єднають реальні потреби суспільства з існуючою моделлю політичної системи.
В другому підрозділі "Методика дослідження" показується, що основу методології дисертаційного дослідження складає системний метод, за допомогою якого визначаються властивості політичних систем на різних етапах політичного розвитку й оцінюються функції політичних партій і партійних систем як механізму підтримки демократичної моделі політичної системи країни. Системний метод реалізується через призму головних концепцій державного устрою, що дозволяє розглядати інститут політичних партій як підсистему політичної системи.
Вивчення стратегії, тактики і технології політичного процесу, моделей і конструкцій партійних систем вимагало використання історичного, інституціонального і порівняльного підходів, а також моделей Г. Алмонда, Д. Істона, Є. Сєдова, політологічного кола О. Дугіна, теорій базових потреб А. Маслоу, стратифікації і мобільності П. Сорокіна, еліт Г. Моски і В. Парето, законів комунальності О. Зинов'єва, олігархізації Р. Міхельса.
Другий розділ дисертації "Теоретико-методологічні основи аналізу демократичного політичного процесу" складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 "Суспільно-політична думка про природу і сутність демократії" робиться спроба проаналізувати існуючі концепції демократії з давніх часів до наших днів. У цьому підрозділі визначено, що демократія в даному дослідженні розуміється широко, як "влада народу", що дає можливість виділити деспотичну, тоталітарну демократію, тобто демократію, де влада здійснюється вузьким колом осіб - невеликою кількістю народу. Установлюється, що певні типи демократичного розвитку впроваджуються в життя не спонтанно, а з урахуванням конкретних міжнародних, політичних, соціальних і інших обставин.
У підрозділі здійснена класифікація демократичних концепцій державного устрою.
Аналіз демократичних концепцій дозволяє зробити висновок про те, що демократія, будучи оптимальною формою організації держави і суспільства, ставить своєю головною метою задоволення базових потреб населення, що і створює основу партійного механізму самовідтворення політичної системи.
У підрозділі 2.2 "Політичний процес: сутність, структура і рівні" встановлено, що демократичний процес розгортається на стратегічному, тактичному і технологічному рівнях.
Політичний процес здійснюється в рамках політичної системи суспільства, що визначається як сукупність взаємодій, за допомогою яких у суспільстві розподіляються національні цінності. Американський політолог Д. Істон визначив політичну систему як "... взаємодії, за допомогою яких у суспільстві авторитетно розподіляються цінності (матеріальні і духовні) і на цьому ґрунті запобігаються конфлікти між членами суспільства". Населення країни безпосередньо або через інститути громадянського суспільства пред'являє інститутам політичної системи вимоги задоволення базових потреб. Якщо ці вимоги задовольняються, відповідний інститут і/або система одержують підтримку суспільства або його частин у найрізноманітніших формах. Варто звернути особливу увагу на те, що інститути громадянського суспільства, зокрема політичні партії, беруть участь у політичному процесі практично на всіх етапах. Вони формулюють "вимоги" і здійснюють "підтримку", а також є провідниками "зворотного зв'язку".
На стратегічному рівні визначаються поточні і кінцева конфігурації політичних і партійних систем у результаті політичного розвитку. Політична система як ціле стабільна, якщо розподіл цінностей є легітимним й ефективнім. Якщо це не так, то вона або руйнується, або починає перехід до найближчого стійкого стану.
Метод російського вченого Є. Сєдова дозволяє розкрити оптимальне співвідношення реальної ентропії до накопичення структурної інформації як 20 % до 80 %. Застосувавши його метод до соціальних систем, можна встановити оптимальне співвідношення між наданням необхідної свободи кожному членові суспільства і розумних обмежень цієї свободи в ім'я підтримки суспільного порядку. При такому співвідношенні дається демократична міра свободи для прояву волі населення, функціонування громадянських ініціатив, а також здійснюється підтримка цілісності політичної системи силою державної влади. Оскільки без ресурсної підтримки не існує ні громадянське суспільство, ні державна влада, то співвідношення 1 до 4 оптимально і для об'єму ресурсів. Модель "інформаційно-ентропійной спіралі" Є. Сєдова приймається за тактичний рівень. На цьому рівні визначаються форми активності політичних партій, спрямовані на досягнення оптимального стратегічного стану політичної системи.
Третій рівень політичного процесу - це рівень політичної технології. Він являє собою концепцію політичної організації влади, закріпленої в конституційному законодавстві держави. На цьому рівні з загальфілософського погляду обирається відповідна доктрина державного ладу, складається конституція (юридична модель політичної системи), розробляється правова система, формуються відповідні інститути держави і громадянського суспільства, конструюється механізм контролю політичного процесу і досягнення мети розвитку. Суть даного рівня полягає в запобіганні або зведенні до мінімуму можливості зловживання владою і створення конкурентного середовища для лівих і правих політичних сил.
У підрозділі 2.3 "Політична партія як суб'єкт політичного процесу" на основі аналізу праць І. Ньютона, Г. Лаусона, Р. Матвєєва, Дж. Лапаломбари, М. Вейнера й інших вчених формулюється поняття "політична партія", що дозволяє відмежувати цей інститут, як специфічний суб'єкт політичного процесу, від усіх інших видів суспільних об'єднань.
Встановлюється, що політична партія - це інститут політичної системи суспільства, що сприймає вимоги всього суспільства або його частини, і використовує їх підтримку для завоювання і здійснення політичної влади з метою, що мають матеріальний і ідейний характер. Політична система сприймає "вимоги" і "підтримку" через інститути громадянського суспільства - групи інтересів, суспільні рухи, політичні партії, а також за допомогою структур зворотного зв'язку, і реагує на них, приймаючи політичні рішення і здійснюючи їх у життя. При цьому політичні партії як виразники волі груп населення не тільки артикулюють і агрегують їх інтереси, а і служать сполучною ланкою між державою і громадянським суспільством, створюючи прямі і зворотні зв'язки в політичній системі.
Розділ 3 "Конфігурації партійних систем у політичному житті сучасного суспільства" присвячений аналізу функціонування партійних систем на стратегічному, тактичному і технологічному рівнях політичного процесу.
Перший підрозділ "Двопартійні системи в традиційно-демократичних суспільствах" містить огляд ефективного функціонування механізму "політичних гойдалок" у розвинених західних країнах, таких як США і Великобританія.
Як і політична економія в концепції рівноважного ринку, так і політична філософія парламентаризму виникли як зліпок з механістичної картини світобудови Ньютона. Так, теорія конституційної монархії в Англії безпосередньо виводилася з моделі Ньютона. Конституція США - класичний приклад представлення держави як рівноважної машини. Приклад Великобританії і США показує, що двопартійна система, по праву, вважається найефективнішим інструментом збереження стабільності й узгодженості в політиці при забезпеченні гнучкості і конкурентності демократичної системи.
Двопартійна система не обмежує наявності у тій або іншій країні обов'язково тільки двох партій. У Великобританії, наприклад, існує декілька партій. Проте це країна з класичною двопартійною системою: тільки дві партії - консерватори і лейбористи - змінюючи один одного, формують уряд і визначають основні напрямки внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу країни.
Близькими за своїми характеристиками до двопартійної системи є двоблокові (коаліційні) партійні системи у Франції й Німеччині.
Специфіка двопартійної системи полягає в стійкій перевазі на політичній арені двох великих партій або коаліцій, що періодично зміняються в уряді. Коли одна партія (коаліція) формує уряд, інша перебуває в опозиції, і, навпаки, якщо на чергових виборах перемагає опозиційна партія (коаліція), те вона формує уряд, а партія (коаліція), що колись була правлячою, переходить в опозицію. Тим самим створюється, так званий, механізм "політичних гойдалок", в основі якого лежить принцип збереження право-лівого економічного і політичного балансу, що робить західні демократичні системи стабільними і здатними до самопідтримки.
Політична система розвиненої демократії підтримується автоматично внаслідок діючого функціонування двопартійної системи, що дозволяє ефективно регулювати канали соціальної мобільності. Двопартійність дозволяє існувати двом противагам, котрі чергуються щодо влади, що забезпечує, з одного боку - суспільний інтерес, а з іншого індивідуалістичні тенденції.
Політичний процес у традиційних демократичних системах протікає в зоні оптимуму на інформаційно-ентропійной спіралі Є. Сєдова, з незначними відхиленнями "політичних гойдалок" то в ліву, то в праву сторону. У даній зоні політичні партії виконують повний набір властивих їм функцій, як внутрішніх, так і зовнішніх.
У підрозділі 3.2 "Однопартійні системи і системи з одною домінуючою партією" автор розглядає місце і роль єдиної або домінуючої партії в політичних системах незахідних країн.
Однопартійність характеризується наявністю в даній країні тільки однієї легально існуючої політичної партії, ця партія і формує уряд. Всі інші партії або юридично не визнаються або викорінюються. Як правило, у такій ситуації відбувається ототожнення, злиття партійного апарату з державним, при цьому роль партії визнається провідною.
Як показує практика, однопартійність по самій своїй суті неминуче приводить, навіть якщо це і не передбачалося, до установлення жорсткого диктаторського режиму при тотальному контролі однієї партії над державою, суспільством і кожною конкретною особою. Політична партія являється центром прийняття політичних рішень, держава ж розглядається як система панування для реалізації рішень партійного керівництва. Інститут виборів повністю вихолощується, навіть якщо вибори і проводяться, то ніякої реальної альтернативи виборцеві не пропонується. Втрачається різниця між державним і партійним бюджетами, що багаторазово посилює позиції партії в суспільстві. Громадські організації втрачають самостійність, перетворюючись фактично на інструмент тотального контролю влади над громадянами, тим самим громадянське суспільство практично руйнується. Прикладами однопартійності можуть служити такі політичні системи, що склалися в КНДР, на Кубі, у Камеруні, Габоні, Заїрі, у нацистській Німеччині в 30 - 40-х роках і в 20 - 40-х роках у фашистській Італії.
Тоталітарний режим з його однопартійною системою знаходиться поблизу кінцевої точки циклу на інформаційно-ентропійній спіралі Є. Сєдова, що характеризує наявність у держави практично всього об'єму національних ресурсів. При однопартійній системі не усувається властивий кожному суспільству ідейний і політичний плюралізм, усього лише закриваються канали, по яких можуть циркулювати різні ідеї в суспільстві. Тобто ігноруються закони вертикальної мобільності П.А. Сорокіна, що приводить до швидкой аристократизації партійної еліти. Це свідчить про те, що задоволення "суспільного" інтересу зовсім не означає, що потреби кожного максимально задоволені. Якщо звернутися до класифікації потреб, що обумовлюють політичну поведінку А. Маслоу, то потреби в самореалізації і самоактуалізації (4, 5) являються також базовими потребами соціальних еліт. Хоча більшості громадян досить задоволення первинних потреб, але саме еліти додають суспільству імпульс розвитку. Коли ж кількість і негативний настрій таких громадян стають критичними, то це приводить або до відмови в "підтримці" і руйнуванню системи (СРСР), або через "вхід" ініціюється процес політичного розвитку (Японія, Китай) через ліберально-консервативну фазу.
Партійні системи з одною домінуючою партією характеризуються наявністю щодо сильної партії серед декількох інших, менш впливових, нечисленних і, як правило, що конкурують між собою. При цьому домінуюча партія довгостроково і безупинно перемагає на виборах і одноосібно формує уряд. Класичними прикладами такої системи є Японія і Китай, тому що саме в цих країнах досить тривалий час існувала однопартійність і в даний момент здійснюється перехід від тоталітарної однопартійної системи до оптимальної - демократичної двопартійної.
Японія, Китай, а також країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Перу) здійснюють поступове впровадження демократичних рис у своє однопартійне середовище. Обережне, повільне впровадження демократичних початків обумовлено деякими факторами - підвищенням економічного рівня життя і формуванням середнього класу, що потребує представництва і захисту власних інтересів (наприклад, класу підприємців у Китаї). Внаслідок наявності перших двох факторів, посилюється політична активність громадян, а, отже, формуються неурядові організації і, зокрема, політичні партії. Ці країни, перебуваючи у кінцевій точки циклу інформаційно-ентропійної спіралі Є. Сєдова, починають неухильний поступальний рух у бік зони оптимального розвитку, тобто поступове впровадження демократичних форм і рис, спираючись на власні традиції, історичні корені, релігійну, політичну і правову свідомість.
Таким чином, кожна національна політична система утворюється як реалізація відповідної моделі з урахуванням національної політичної спадщини, що відображається у певному сполученні політичного курсу й економічної лінії. Узагальнено всі 4 основні конфігурації політичних, і, отже, партійних систем можуть бути представлені політологічним колом О. Дугіна: соціально-консервативна (тоталітарна), частково індустріальна (ліберально-консервативна), континентально-європейська (соціально-демократична) і англо-американська (ліберально-демократична). Для тоталітарних систем властиві однопартійні системи, для перехідних ліберально-консервативних - системи з одною домінуючою партією, для континентально-європейських - багатопартійні коаліційні системи, для англо-американських - системи з двома домінуючими партіями.
Ці конфігурації погоджуються з чотирма типами політичних систем за класифікацією Г. Алмонда: тоталітарним, частково індустріальним, європейсько- континентальним і англо-американським. Політичний розвиток може бути тлумачений як рух політичної системи від двох перших типів до двох інших.
Фундаментальною властивістю будь-якої політичної системи є її прагнення до самозбереження (підтримки активності всіх політичних агентів у "дозволеному секторі" стратегічного рівня). На тактичному рівні самозбереження досягається:
в англо-американських і континентально-європейських системах - шляхом зворотно-поступальної роботи так званих "політичних гойдалок" - чергування щодо влади лівих і правих партій (партійних коаліцій) відповідно.
У тоталітарних системах їх тип підтримується жорстким всеосяжним адмініструванням в околицях кінця тактичного рівня. Однак цей спосіб політичного управління є ненадійним. У результаті дії як внутрішніх факторів (з боку контрелиты), так і факторів зовнішніх (з боку міжнародних політичних акторов) стрибкоподібний перехід у початок тактичного рівня рівнозначний руйнуванню системи.
З метою уникнути руйнування системи, правлячі еліти можуть удатися до політичної модернізації. Її сутність полягає у формуванні і підтримці багатопартійної системи з одною домінуючою партією. Якщо цього зробити не вдається, то система потрапляє в тривалий період нестійкості: формується примітивна "однополярна" багатопартійна система. При цьому її ніяк не вдається привести до двополярного варіанту: навіть створювати і підтримувати просту парламентську більшість доводиться адміністративним шляхом.
На технологічному рівні формується відповідна правова модель політичної системи.
Розділ четвертий "Специфіка розгортання багатопартійної системи в незалежній Україні" присвячений аналізу політичного розвитку і сучасного стану політичної і партійної систем в Україні.
У підрозділі 4.1 "Ретроспектива і характеристика сучасної фази політичного процесу в Україні" встановлено, що демократичний рух у початковий період бул спрямований на ліквідацію монополії КПРС на владу і ресурси і на формування структур громадянського суспільства. На стратегічному рівні політичного процесу в СРСР було прийняте рішення про переорієнтацію політичної системи із соціально-консервативної на ліберально-демократичну без відповідного ліберально-консервативного періоду. Таке рішення було не випадковим.
На рубежі 80 - 90-х рр. "спокуса демократією" у країнах Центральної Європи і колишнього СРСР, у тому числі й в Україні, було такою великою, а соціальні очікування настільки завищеними, що на шляху концептуального осмислення нової посткомуністичної реальності виявилося чимало оман. Насамперед мова йде про неадекватне сприйняття соціально-історичного часу в оцінках і моделюванні складних політичних процесів, а також про прихильність, часом догматичної, до методології і традиції політичних досліджень, що базуються переважно на західноєвропейському і північноамериканському матеріалі. Порядок функціонування Основного Закону в Україні свідчить про кризовий стан політичної, ідеологічної, економічної й іншої сфер у країні (наявність за 12 років біля двохсот виправлень у Конституцію УРСР, прийняття в 1996 р. Нової Конституції України, майбутня конституційна реформа).
Звичайно Україна несе в собі спадщину радянського режиму. Українська еліта спробувала, без сумніву, здійснити форсовану демократизацію, однак не врахувала при цьому свої конкретні умови, традиції, менталітет народу, а головне, розподіл ресурсів. Іншими словами, практично аксиоматично стверджується як про доведений факт, що тоталітарна влада вичерпала свій потенціал і тому здійснилася детоталітаризация держави, соціально-політичного життя й одночасно реалізувалися або успішно реалізуються принципи організації влади відповідно до демократичного вектора політичного розвитку: людина - суспільство - держава (влада).
По суті, здійснивши "реформи зверху", контрелита, що складається з людей, спрямованних на реалізацію потреби в самоактуалізації, зайняла місце колишньої владної радянської еліти. Сьогодні в Україні правлячу еліту складає обуржуазнена партдержноменклатура, що трансформувала свою корпоративну ("загальнонародну") власність у подобу приватної і прагнє закріпити своє привілейоване положення.
При цьому відбулася одна важлива зміна - розподіл державної власності, а в принципі, присвоєння загальнонародної власності вузьким колом зацікавлених громадян шляхом приватизації, у результаті чого сформувався клас нової посткомуністичної промислово-фінансової олігархії. Багатьма дослідниками відзначається, що через відсутність механізму демократичного контролю і цивілізованих, правових відносин усередині правлячої еліти виникнуло явище, зовсім невластиве демократичним багатопартійним системам - т.зв. "партія влади".
У підрозділі 4.2 "Політичні партії і партійні системи в Україні" автор виявив, що форсована демократизація в сполученні з ліквідацією традиціоналістичних структур політичного панування викликає дисбаланс "входу" і "виходу" політичної системи, іменований модернізаційним синдромом, що загрожує її цілісності.
В Україні в даний час склалася ситуація форсованого впровадження демократичних початків, тобто демократичні інститути створюються прискореним шляхом і підтримуються авторитарними методами. Політичні партії, хоча формально і прагнуть виконувати всі традиційно властиві їм функції, однак реального впливу на процес політичної модернізації зробити не здатні. Для держав, що знаходяться на першій ділянці інформаційно-ентропійной спіралі Є. Сєдова, властива наявність громадянського суспільства, однак, в Україні його ресурсна база настільки мала, що воно не надає помітного впливу на ступінь задоволення суспільних потреб. Крім того, має місце факт створення інститутів громадянського суспільства, і політичних партій зокрема, особами, що зосередили у своїх руках значну частину ресурсів, тобто створення партій "зверху", не беручи до уваги їх ідеологічну орієнтацію і термін існування.
В результаті лівий фланг політичного спектра звужений настільки, що у населення в даних умовах і не може скластися реальної політичної сили, що представляла б його інтереси перед державою.
Ситуація, що виникла в модернізаційном процесі України пояснюється протиріччям між півторапартійною системою політичного панування, що припускає ліберально-консервативна політична система, і багатопартійною системою на дільниці хитливого політичного розвитку. Інакше кажучи, на тактичному рівні політичного процесу ситуація вимагає півторапартійної, а не багатопартійної системи. Саме цим пояснюються спроби "партії влади" сформувати парламентську більшість з використанням "адміністративного ресурсу". Але момент, коли можна було сформувати стійку проміжну систему з однією домінуючою партією вже втрачений.
Для побудови дійової партійної системи Україні необхідно, насамперед, перебороти модернізаційний синдром, підсиливши ліву (соціальну) орієнтацію політичної системи, відійшовши від крайнощів ліберальної доктрини суспільного розвитку. Саме на це і повинна бути спрямована майбутня конституційна реформа. Тільки тоді, згодом, політичні партії придбають реальну вагу і стане можливим будувати прогнози про формування двох протилежних інтересів - ліберального і соціалістичного, правого і лівого напрямку - що, в остаточному підсумку, приведе до встановлення стабільної структури, що самопідтримується - двопартійної системи.
У висновку підведені підсумки проведеного дослідження і зроблені наступні висновки:
1.
У роботі встановлено, що концепції демократії виходять з тези про співвідношення інтересів індивіда і суспільства. Ґрунтуючись на цьому можна виділити наступні великі групи сучасних демократій:
а) Ліберальна (ліберально-демократична) - ставить інтереси індивіда вище інтересів загального, для чого існує "відповідальний уряд", здатний приймати рішення і нести за них відповідальність.
б) Соціал-консервативна демократія ставить інтереси цілого (держави або суспільства) вище, цінніше, ніж інтереси окремого індивіда.
в) Соціальна демократія виникла в процесі історичного розвитку між цими двома крайніми концепціями й об'єднала достоїнства і тої, і іншої.
Хоча демократія - це один з основних принципів політичної організації суспільства, закріплений у конституційному законодавстві більшості сучасних держав, жодна держава не втілює в собі закінчену, "розвинену" демократичну структуру, але є лише результатом багатоступінчатого, тривалого процесу. Саме тому теорія демократії не повинна тільки відтворювати дійсність або відображати далекі від дійсності утопії. Вона має потребу в комплексних передумовах, у принципах, що закладені як в теорії, так і на практиці.
2.
Демократичний політичний процес розгортається на трьох рівнях: стратегічному, тактичному і технологічному, на кожному з яких набір функцій політичних партій і конфігурації партійних систем являються різними. Для дослідження стратегічного, тактичного і технологічного рівнів політичного процесу обґрунтовано застосування теоретичних моделей Д. Істона, О. Дугіна й Є. Сєдова з метою визначення стабільного стану демократичної політичної системи.
3.
Розглянувши і проаналізувавши модель політичної системи за Д. Істоном, представляється можливим визначити місце політичних партій у даній системі і їх роль: політична партія - це інститут політичної системи суспільства, що сприймає вимоги всього суспільства або його частини, і використовує їх підтримку для завоювання і здійснення політичної влади з метою, що має матеріальний і ідейний характер. Політичні партії як виразники волі груп населення не тільки артикулюють і агрегують їх інтереси, а й служать сполучною ланкою між державою і громадянським суспільством, створюючи прямі і зворотні зв'язки в політичній системі.
4.
Стратегічним завданням політичних партій є задоволення індивідуальних, групових і суспільних потреб. На стратегічному рівні метою партійної системи є досягнення політичною системою стійкого стану й утримання її в цьому положенні.
5.
Метод російського вченого Є. Сєдова дозволяє розкрити оптимальне співвідношення між наданням необхідної свободи кожному членові суспільства і розумних обмежень цієї свободи в ім'я підтримки суспільного порядку.
6.
В Україні існують на даний момент усі п'ять взаємообумовлених, тісно взаємозалежних складових синдрому модернізаційной кризи. Цей висновок, а також дані статистики по індексу людського розвитку ООН, дають можливість визначити місце розташування України на спіралі Є. Сєдова (на початковому етапі циклу).
7.
Україна додержується правого політичного курсу, тобто підтримується національна ідея, будується сильна виконавча влада. Інші спектри відповідно звужуються. Однак при відсутності достатньої кількості ресурсів, і цей курс не може бути реально впроваджений. Крім того, Україна тримає праву економічну лінію. Тобто здійснює неухильний перехід держвласності в приватні руки. Ще в 2001 р. статистика ООН повідомляла, що в Україні в приватних руках зосереджено 82 % власності, а державні ресурси складають 18 %. При цій економічній лінії національний суверенітет отомізується на більш дрібні приватні суверенітети. Ресурсна база громадянського суспільства, що знаходиться на стадії формування, не дозволяє надавати помітного впливу на політичну систему. Звідси об'єктивна гіпертрофована, маловпливова, розрізнена багатопартійність, що існує в сучасній Україні.
Держави, що перебувають в зоні початкової точки характеризуються не тільки наявністю модернізаційного синдрому. Вони мають ще деякі характеристики, що обумовлюють існування в державі багатопартійності, що не має особливого впливу ні в суспільстві, ні на державну владу.
Суспільні потреби в таких державах, і в Україні насамперед, поступаються потребам індивідуумів, тобто розподіл ресурсів відбувається з глибоко ліберальним ухилом. При цьому соціальний - лівий компонент практично ігнорується. За даними статистики по індексу людського розвитку ООН - 90 % національних ресурсів в Україні належить приватному секторові, державі - 10 %. Державна частка ресурсів мізерно мала в порівнянні з оптимальною - 80 %. Тому про демократію як про структуру, що самопідтримується, в Україні поки мови йти не може.
Для стабілізації політичної системи в Україні і встановлення партійної системи, що самопідтримується, необхідно здійснити подолання модернізаційной кризи, створити на політичній арені конкурентне середовище. Тільки в цьому випадку в державі почне діяти механізм "політичних гойдалок", що може привести до встановлення стабільної демократичної системи.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ
1.
Стаценко О.С. Политико-правовые аспекты функционирования политических партий в современной Украине // Вестник СевГТУ. Выпуск 42: Сер. Политология: Сб-к науч. трудов. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2002. - С. 145-154.
2.
Стаценко О.С. Державне фінансування політичних партій як тенденція сучасного політичного життя // Політологічний вісник: Зб-к наук. Праць: № 11. - К.: Знання України, 2002. - С. 121 - 129.
3.
Стаценко О.С. Політичні партії в умовах переходу від тоталітаризму до демократії // Політологічний вісник: Зб-к наук. Праць: № 14. - К.: Знання України, 2003. - С. 168 - 173.
4.
Стаценко О.С. Политический процесс: сущность, структура и уровни // Вестник СевГТУ. Выпуск 52: Сер. Политология: Сб-к науч. трудов. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2004. - С. 148-160.
5.
Стаценко О.С. Проблемы становления партийной системы современной Украины // Научный вестник: Сборник научных трудов. Выпуск 5. - Севастополь: Арт-Принт, 2002. - С. 99 - 111.
6.
Стаценко О.С. Мировой опыт финансирования политических партий: политико-правовой аспект // Політика: історія и сучасність: Зб. наук. праць. - Вип. 1. - Миколаїв - Одеса: “ТОВ ВіД”, 2002. - С. 73 - 84.
7.
Стаценко О.С. Проблемы формирования правовой культуры в современной Украине // Осознание культуры - залог обновления общества: Сборник докладов. Выпуск 2. - Севастополь: Изд-во Южно-Украинского государственного педагогического университета им. К.Д. Ушинского,
