ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
Одеська національна юридична академія
Шишка Роман Богданович
УДК 347.78 +347.77
Охорона прав суб'єктів інтелектуальної власності
у цивільному праві України
Спеціальність 12.00.03 — цивільне право та цивільний процес; сімейне
право; міжнародне приватне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Одеса-2004
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного
університету внутрішніх справ
Наукові консультанти: доктор юридичних наук, професор, член-
кореспондент Академії правових наук України
Азімов Чингізхан Нуфатович; доктор юридичних наук,
професор, академік Академії правових наук України
Бандурка Олександр Маркович (Верховна Рада
України)
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, академік
Академії правових наук України Підопригора Опанас
Андронович
доктор юридичних наук, професор, академік Академії
правових наук України Луць Володимир Васильович,
завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін
Академії муніципального управління (м. Київ)
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент
Академії правових наук України Попов Василь
Костянтинович, завідувач кафедри екологічного права
Національної юридичної академії України імені
Ярослава Мудрого
Провідна установа Київський національний університет ім. Тараса
Шевченка, кафедра цивільного права (м. Київ)
Захист відбудеться “1” жовтня 2004 р о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.41.086.03 в Одеській національній
юридичній академії за адресою: 65000, м. Одеса, вул. Піонерська, 2
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: 65000, м. Одеса, вул. Піонерська, 2
Автореферат розісланий “5” серпня 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради П.П. Музиченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження зумовлена економічною, технологічною, культурною, соціальною значимістю права інтелектуальної власності та авторського права і суміжних прав, зокрема. З'явилися нові їхні об'єкти, урізноманітнилися способи використання, докорінно змінилися технічні засоби тиражування екземплярів, прояви товарних властивостей. Збільшилися контрафакти за кількістю, масштабами та шкідливими наслідками, що спонукає до необхідності забезпечувати охорону прав і законних інтересів її суб'єктів на всьому циклі існування майнових прав - від створення до реалізації. Зміна пріоритетів правової охорони на користь людини (ст. З Конституції України) вплинула на регулювання відносин інтелектуальної власності, появи приватної ініціативи у використанні її об'єктів, що має позитивне значення та одночасно й негативні прояви. Усе це сприяло глобалізації проблеми і спричинило необхідність посилення охорони цих прав на міжнародному і національному рівнях. Відповідно, зросла потреба у теоретичних розробках механізму охорони і адекватних порушенням прав інтелектуальної власності, способах захисту прав її суб'єктів, практичних заходах з вишколу відповідних фахівців.
Правові відносини стосовно використання майнових прав сьогодні прирівнюються до відносин матеріального виробництва, а використання їх у цивільному обігу та підприємництві забезпечує розвинутим країнам приріст від 4 до 7 відсотків валового національного доходу. Зовнішні і внутрішні фактори спонукають до посилення дієвості механізму охорони прав інтелектуальної власності. Поява на ринку інтелектуального товару, зростання його значимості, на відміну від речей як об'єктів цивільного обігу, спричинило ряд проблем із забезпеченням як майнових прав авторів, так і володільців інтелектуальних прав. Відповідно виникла потреба врегулювати ці відносини позитивним правом з метою забезпечення прав і законних інтересів авторів та інших володільців прав, швидкого залучення їх у цивільний обіг, стимулювання експорту нових технологій. Саме інтелектуальна діяльність та її результати у подальшому все більше визначатимуть ступінь і рівень розвитку громадянського суспільства.
Законодавство України про інтелектуальну власність хоча й розроблене з урахуванням вимог міжнародних конвенцій у цій сфері, відповідає їхнім принципам та адаптоване до вимог ринкової економіки, однак свою охоронну та превентивну функцію виконує погано. Причини тому - тінізація економіки, сліпе копіювання запозиченого досвіду, неготовність відстоювати свої суб'єктивні права і законні інтереси, судові перепони тощо. Зростання кількості порушень стало причиною конфронтації з володільцями інтелектуальних прав, творчими
організаціями, суб'єктами венчурного та шоу-бізнесу, державами. Це проявляється в економічних війнах, санкціях, у скороченні програм співробітництва, розмірів інвестицій тощо. Контрафакти порушують законні права та інтереси володільців, перешкоджають розвиткові інтелектуального потенціалу, підривають авторитет країни, стимулюють його втрату.
Це законодавство, на відміну від більшості законодавств європейських держав, будується на інтеграційній основі, але без належної консолідуючої основи і теоретичного стрижня. Проблеми, що виникли у практиці його застосування, змусили суспільство віднайти їхнє вирішення. Воно може бути на рівні стратегії і послідовно проводитися тактично при розробленні та прийнятті нормативних актів у сфері інтелектуальної власності. Аналіз останніх з них переконує в тому, що здебільшого домінують тактичні рішення та пріоритет закону, а не права, що зумовлює його нестабільність. Такий підхід суперечить вимогам Конституції України і потребує змін, і їхнього теоретичного обґрунтування. Отже, глобальною проблемою, яка повинна бути вирішена, є забезпечення охорони прав суб'єктів авторського права в циклі реалізації свободи творчості та забезпечення реалізації майнових прав в умовах ринкової економіки.
Актуальність обраної теми зумовлена також міжнародними зобов'язаннями України, потребою вступу до Світової організації торгівлі, що неможливо здійснити без виконання Угоди по торгових аспектах інтелектуальної власності (ТРІПС). Це вимагає приведення національного законодавства у відповідність до їхніх положень та адаптації з законодавствами країн ЄС.
Ступінь наукової розробки проблеми охорони прав суб'єктів інтелектуальної власності є досить високим, про що свідчить масив публікацій теоретичного та практичного характеру стосовно окремих інститутів права інтелектуальної власності. Лише за роки незалежності в Україні вже захищена одна докторська дисертація О.О. Підопригорою на тему “Проблеми правового регулювання інтелектуальної власності за законодавством України” та більше десяти кандидатських дисертацій. Стільки ж іще готується у наукових і навчальних закладах України. Існує значна кількість публікацій проблемного, пілотного, прикладного констатуючого характеру. Ці проблеми досліджуються економістами, управлінцями, соціологами в країнах ближнього і дальнього зарубіжжя. Здебільшого вони присвячені виявленню особливостей правового режиму об'єктів права інтелектуальної власності. В той же час динамізм відносин інтелектуальної власності, поява нових її об'єктів, винайдення нових напрямків та способів їхнього застосування призвели до необхідності врегулювання цих відносин на одній і тій же теоретичній платформі.
Огляд монографічних та інших робіт з проблем правового регулювання творчості та її наслідків, появи прав інтелектуальної власності дає можливість виділити декілька груп: постановочного, дослідницького, пропрієтарного, державницького, прагматичного, гуманітарного та популістського характеру. Перша група має описово-роз'яснювальне спрямування, друга - філософсько-правове, третя група заснована на концептуальних підходах до регулювання відносин власності, а четверта — на державницько-капіталістичному монопольному розумінні їх як основи радянського авторського та винахідницького права. Прагматизм п'ятої групи заснований на оцінці результатів творчої діяльності як виробничої сили і основи прогресу і потребі охорони прав на ці результати. Роботи шостої виходять із міжнародного гуманітарного законодавства та пріоритету прав людини, служіння держави людині.
Дослідженню цих проблем присвячені роботи дореволюційних російських цивілістів Г.Ф. Шершеневича та В.І. Пиленка. У радянській цивілістичній науці варто (у хронологічному порядку) відзначити роботи В.І. Серебровського, Б.С. Антимонова та К.А. Флейшиць, У.К. Ісханова, пізніше — В.Л. Черткова, В.Г. Камишева, В.О. Рясенцева, І.Е. Маміофи, В.Я. Йонаса, М.М. Богуславського, Е.П. Гаврилова, О.К. Юрченка, В.А. Рассудовського, М.П. Ринга, В.П. Шатрова, А.І. Йориша, В.П. Рассохіна, Ю.І. Свядосца, М.Н. Кузнецова. Особливо варто відзначити роботи українських дослідників: Ю.Г. Матвеева, Ч.Н. Азімова, О.А. Підопригори, В.І. Жукова, С.Д. Волошка, Н.М. Мироненко, В.Л. Мусіяки, В.І. Дахна, О.О. Підопригори, О.М. Мельник, В.М. Крижної та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексної цільової програми № 0186.0.070867 “Правові проблеми здійснення майнових і особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки”, “Основних напрямків наукових досліджень у галузі держави і права на 1998-2000 роки”, затверджених зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р., “Пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень навчальних і наукових установ МВС України на період 1995-2000 рр.”, “Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996-2000 рр.”
Мета і завдання дослідження. Метою проведеного дослідження були виявлення на основі темпорального підходу тенденцій розвитку і сутності права інтелектуальної власності, феномена творчості як підстави виникнення цивільних прав, розробка цілісної цивілістичної концепції права інтелектуальної власності та його охорони. Для досягнення вказаної мети в роботі вирішено такі завдання:
- виявлено особливості чинного механізму охорони права на свободу творчості, його сутності, дієвості та ефективності;
- встановлено значення творчої діяльності та її результатів у прогресі українського суспільства;
- визначено економічні, соціальні та доктринальні чинники становлення концепцій права інтелектуальної власності та особливості їх відображення у законодавстві, сутність, зміст та їх види;
- встановлено правове становище суб'єктів цього права;
визначено складові механізму охорони прав інтелектуальної власності із виявленням його слабких та сильних сторін, найбільш доцільні способи цивільно-правового захисту порушених майнових прав та особливості розгляду справ про контрафакти;
- вказано недоліки чинного законодавства, визначено прогалини, можливості інтеграційного регулювання на новій теоретичній моделі та розроблено конкретні пропозиції щодо підвищення ефективності механізму охорони права інтелектуальної власності цивільно-правовими засобами;
- запропоновано модель цілісної концепції охорони інтелектуальної власності засобами приватного права.
Об'єктом дослідження є процес становлення права інтелектуальної власності, механізм охорони останнього та шляхи підвищення ефективності засобів охорони і правового захисту прав володільців майнових прав.
Предметом дослідження є система нормативних актів і правова дійсність регулювання права інтелектуальної власності в Україні й інших країнах, діяльність судів та інших правоохоронних органів у сфері охорони суб'єктивних майнових прав.
Методами дослідження є філософська антропологія, що виявилася у моделюванні людини-творця як виключного суб'єкта творчості і першосуб'єкта права інтелектуальної власності, а також споріднені з нею онтологія - при розгляді правових явищ у зв'язку з дійсністю та здатністю свідомості людини до високої організації матерії, феноменологія — при розгляді особливостей прояву творчих здібностей людини та моделюванні її правових наслідків, екзистенціалізм і гевметика. Використовувались такі науково позитивні методи: спостереження, теоретичне і практичне моделювання, формально-логічне узагальнення правових явищ. Використовувались також традиційні методи: діалектичний метод пізнання економічних, суспільних, у тому числі правових, явищ. Відносини, що виникають у процесі творчості, та її наслідки розглядаються у тісному зв'язку з іншими соціальними процесами в їхній історичній динаміці. Це визначило характер і спрямування регулювання майнових та особистих немайнових відносин, їх національні особливості та потребу уніфікації. Використано інші традиційні методи дослідження: формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичний. За основу
дослідження взято історично зумовлені умови розвитку правової науки та легальні визначення, і на їхній основі досліджувались сама творчість як юридичний факт і підстава виникнення цивільних прав, її наслідки та механізм забезпечення. Зроблені висновки і пропозиції ґрунтуються на вимогах формальної логіки з урахуванням визначеності, несуперечності, послідовності та обгрунтованості її силогізмів у рамках понятійного апарату правової науки. Зміст належних прав та їхня охорона розглядаються як складний структурований комплекс взаємопов'язаних правомочностей і засобів (суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, дозволів, заборон, рекомендацій, санкцій, діяльності самих суб'єктів та уповноважених державних органів), де кожен з них відіграє свою роль. Порівняльно-правовий метод використано під час аналізу особливостей правового регулювання відносин у різних країнах і різних правових системах, для виявлення переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій.
Наукова новизна одержаних результатів насамперед визначається тим, що дисертація є першим цивілістичним дослідженням генезису і сутності права інтелектуальної власності як суб'єктивного права, специфіки його суб'єктів та засобів охорони на тлі нового цивільного законодавства і суттєво оновленого законодавства у сфері інтелектуальної власності. У праці обґрунтовано важливі для науки цивільного права та практики положення і висновки, зокрема:
- обґрунтовано новий та перспективний напрям вирішення завдання охорони права інтелектуальної власності — у зв'язці відтворення творчої особистості, забезпечення права на свободу творчості, встановлення правового режиму об'єктів творчої діяльності, уточнення майнових і особистих немайнових прав авторів та інших суб'єктів;
- запропоновано доктрину правового регулювання відносин інтелектуальної власності на основі поєднання концепції інтелектуального потенціалу та виключних майнових прав;
- на основі теорії природного права обґрунтовано, що право на творчість та право на свободу творчості є природними, мають подвійну правову природу: як елементи змісту цивільної правоздатності та як суб'єктивне цивільне право;
- подальшого розвитку набула теза про те, що право на здійснення творчості та свободу творчості є предметом правового регулювання цивільним правом;
- відстоюється необхідність імперативних заборон та обмежень на створення бойовиків, трилерів тощо, які містять сцени чи культ насильства. Творчість, яка суперечить принципам моральності та гуманізму, спрямована на руйнування людського життя і здоров'я, довкілля, всього доброго, справедливого та прекрасного, не може охоронятися правом;
- запропоновано уже на стадії розробки завдання на проведення науково-пошукових робіт відображати у ньому можливі побічні наслідки та передбачати конкретні заходи для їхнього попередження і мінімізації;
- обґрунтовано необхідність зміни редакції ст. 54 Конституції України та приведення її у відповідність до світової практики та положень міжнародно-правових актів з прав людини. Замість терміна “громадяни” у цій статті слід застосувати термін “всі”. З урахуванням наведеного до ст. 54 Конституції України необхідно внести зміни і викласти її у такій редакції: “Кожному гарантуються свобода літературної, художньої, наукової і науково-технічної творчості, захист майнових і особистих немайнових прав та законних інтересів, що виникають у зв'язку з творчою діяльністю”;
- відстоюється теза про те, що фінансована за рахунок державних коштів наукова тема повинна відображати державний інтерес і бути тісно пов'язана із загальнодержавними науковими програмами та їх конкретними напрямами;
- звертається увага на те, що рівності фізичних і юридичних осіб у цивільному праві на рівні конкретних реальних правовідносин не може існувати. Кожен суб'єкт має лише свої суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Вони виникають стосовно певного об'єкта і цим індивідуалізують правовідносини. Суб'єкти права лише персоніфікують ці відносини і наділяють їх окремим правовим регулюванням на рівні мононорм права;
- наголошується, що цивільне право має бути зорієнтоване не на охорону відносин, а на охорону прав та законних інтересів суб'єктів цивільного права;
- обгрунтовано і запропоновано редакційну зміну підстав виникнення цивільних прав та обов'язків: на першому місці повинно бути набуття речових прав та прав власності, на другому — створення витворів і лише після того, коли з'явиться предмет цивільних правовідносин, в тому числі й угод та інших правочинів, може йти мова і про них;
- доводиться, що відносини інтелектуальної власності є похідними від природних прав фізичних осіб, та вперше звернуто увагу, що право на творчість є комбінаторним і виникає, як правило, в результаті реалізації людиною інших природних прав. Комбінаторність права на творчість дозволяє поєднувати її з іншими видами суспільної діяльності та особистістю самого творця;
- вперше введено в науковий обіг термін “фантомна правоздатність” - право неіснуючого суб'єкта бути носієм певних правомочностей за передбачених законом умов. Така правоздатність характеризується наступними властивостями: вона виникає лише на підставі вказівки закону; реалізується в рамках закону і за наявності
передбачених законом юридичних фактів; не пов'язується із наявним суб'єктом права; забезпечена юридичними можливостями її реалізації;
- відстоюється теза, що право на результати творчої діяльності виступає в трьох правових категоріях: ідея, носій ідеї та інформація про ідею та її носія;
- вперше висловлено думку, що поняття “об'єкт виключних прав” є більш широким, ніж поняття “право інтелектуальної власності”, оскільки ряд об'єктів не є результатами творчої діяльності, але права на них носять виключний характер. Це, зокрема, права на фонограми, передачу ефірного і кабельного мовлення, засоби індивідуалізації підприємців;
- вперше запропоновано ввести у науковий обіг, як основну, концепцію права інтелектуальної власності виключних майнових прав і перехідну (компромісну);
- вперше виділено рівні правового регулювання інтелектуальної власності, а саме: міжнародно-правовий, що здійснюється на основі міжнародних конвенцій з авторського права, суміжних прав та права промислової власності. Ці нормативні акти становлять каркас міжнародної системи визнання та охорони права інтелектуальної власності. Національний рівень має декілька груп нормативних актів: конституційні, кодифікаційні, поточні закони як домінуючий напрям, підзаконні, локальні і цивільно-правові договори між суб'єктами права інтелектуальної власності. Якщо нормативні акти становлять механізм позитивного регулювання відносин, то договорами визначається індивідуальне правове становище суб'єктів та індивідуальний правовий режим результатів творчої діяльності (об'єктів) у залежності від рівня прояву свободи автора, підстав створення об'єкта, можливості його об'єктивізації та можливого впливу на безпеку країни тощо;
- наголошено, що в умовах ринкової економіки охорона і захист порушеного суб'єктивного права, — справа потерпших від правопорушень. У разі контрафактних порушень потерпіла сторона повинна їх довести і в установленому порядку подати позов проти порушника. Держава повинна забезпечити охорону цих прав через створення та забезпечення дієвості законодавства та судових органів;
- відстоюється позиція, що немайнові права хоча самі по собі й позбавлені товарності, але через поєднання ділової професійної репутації, виключних майнових прав автора та виключних майнових прав виконавця сприяють комерційному успіху (збільшенню авторської чи виконавської винагороди). Разом вони дають новий економічний результат;
- вперше відстоюється ідея комплексного суб'єкта права інтелектуальної власності — фізичної особи, яка є носієм майнових прав, передбачених різними інститутами права інтелектуальної власності;
- вперше відстоюється ідея про створення єдиного правового простору у сфері охорони права інтелектуальної власності за умов глобалізації;
- вказано на тенденцію спекулювання проблемою охорони прав інтелектуальної власності і використання її для впливу на інші країни, особливо ті, що розвиваються, через перекладання непосильної для них ноші охорони своїх інтересів у сфері інтелектуальної власності за рахунок адміністративного ресурсу;
- аргументовано доктринальний підхід до охорони прав інтелектуальної власності: в інтересах їх носія і від його імені. На цій основі вперше сформовано концептуальний підхід до механізму охорони і захисту прав інтелектуальної власності, що включає в себе: уніфікацію законодавства про інтелектуальну власність країн-учасниць міжнародних конвенцій з охорони права інтелектуальної власності; максимальну уніфікацію видів порушень прав інтелектуальної власності за принципом їх дублювання (превентивна роль) та повторюваності на перших порах, а в подальшому, із спаданням кількості порушень, відповідно до принципу економії засобів норм матеріального та процесуального права — чітке розмежування за інституційною приналежністю; диференціацію санкцій на національних рівнях відповідно до гостроти цих порушень у даній країні: суспільної безпеки та наслідків їх учинення. Це може проявлятись у видах покарання та їх розмірах, зокрема, розмірах штрафів;
- вперше відстоюється теза про необхідність введення інституту платного користування авторськими правами як суспільним надбанням;
- запропоновано уточнену модель елементів змісту суб'єктивного цивільного права, куди слід віднести: можливість самостійно формувати волю і моделювати свою поведінку як у межах диспозиції норми права, так і поза нею, якщо це не суперечить закону, визначати міру можливої поведінки; забезпечену можливість діяти самостійно для задоволення свого правомірного інтересу; можливість визначати засоби забезпечення свого суб'єктивного права як відповідними діями інших осіб, так і державою в особі її компетентних органів; гарантовану кореспондованість зобов'язаннями інших осіб; можливість застосування державного примусу в разі відмови зобов'язаних осіб від виконання покладеного на них (взятого ними самими) обов'язку; можливість самостійно визначати доцільність звернення за допомогою до суду чи застосовувати інший порядок захисту своїх суб'єктивних прав;
- сформульовано тезу про захист суб'єктивного цивільного права через діяльність уповноважених або компетентних органів щодо застосування правоохоронних заходів державно-примусового характеру (заходів відповідальності або заходів захисту), спрямованих на визнання або відновлення порушеного суб'єктивного права, що реалізується в межах тільки охоронюваних правовідносин;
- відстоюється теза, що оприлюднення твору може розглядатися як своєрідна публічна оферта, спрямована на введення твору в обіг. Запропоновано ввести в авторське право України інститут відкликання рішення про оприлюднення твору;
- зроблено висновок, що інформація про результат творчої діяльності теж потребує охорони від протиправного використання. Напрямки можливого пошуку вирішення проблеми можуть бути наступні: відповідне програмне забезпечення, що дозволяє фіксувати контрафактне використання інформації; уточнення об'єкта правової охорони та її меж; аналітичні можливості щодо виявлення дублювання “електронізованого” товару; розробка спеціального правового забезпечення електронного бізнесу; забезпечення через інформаційні системи доказів контрафакту; розробка методики оцінки розміру завданих контрафактними порушеннями збитків; встановлення теоретичних засад компенсації моральної шкоди при контрафактах; формування державних інституцій попередження, виявлення, фіксації контрафактів та провадження щодо них; роз'яснювальна та профілактична діяльність.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені висновки та пропозиції було використано при розробці ЦК України та інших нормативних актів, і в подальшому вони можуть слугувати для їхнього удосконалення. Положення дисертації можуть знадобитися для розробки програмного та іншого методичного забезпечення курсів “Право інтелектуальної власності”, “Цивільне право”, “Підприємницьке право”, “Інвестиційне право”, “Митне право”. Положення дисертації можуть бути використані при виробленні стратегії правового регулювання інтелектуальної власності та її теоретичної платформи на макро- і мікрорівнях, а також при підготовці наукових робіт, у тому числі кваліфікаційних.
Матеріали дисертації також можна використати в правозастосовчій діяльності для доктринального тлумачення чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ. Сформульовані в ній висновки та пропозиції відображено в монографії, навчальних посібниках, наукових статтях і тезах, виступах та повідомленнях на наукових конференціях, засіданнях кафедри. Про результати дослідження доповідалося на наукових конференціях: III Всеукраїнській конференції “Стан кодифікаційного процесу в Україні: системність, пріоритети, уніфікація” (Київ, 1995 р.), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції з питань кодифікації законодавства України “Новий Цивільний кодекс України та його вплив на подальший хід і зміст кодифікаційного процесу в Україні” (Київ,
1997 р.), конференціях, присвячених пам'яті професора О.А. Пушкіна (НУВС, 1999, 2001, 2002 рр.), міжнародній конференції “Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” ХНУ ім. Н.В. Каразіна, Харків, 2000, “50 років Конвенції про захист прав людини та основних свобод і проблеми формування правової держави в Україні. НЮАУ імені Ярослава Мудрого, Харків, 2000, “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов'язків” - в Українській академії управління при Президентові України, Харків, 2000, “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування”, ЗІДМУ, Запоріжжя, 2001 р., “Актуальні проблеми цивільного права на сучасному етапі розвитку України”, присвяченій 80-річчю з дня народження В.П. Маслова, 16 лютого 2002 р., НЮАУ імені Ярослава Мудрого, м. Харків та ін.
Теоретичні та практичні висновки дисертації оприлюднено на семінарах, наукових дискусіях і круглих столах з проблем права інтелектуальної власності та цивільного права, що проводились у Національному університеті внутрішніх справ, Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка.
Результати дослідження використовувались автором під час читання лекційних курсів “Цивільне право”, “Підприємницьке право”, “Право інтелектуальної власності”, “Інвестиційне право” для курсантів та студентів Національного університету внутрішніх справ та інших вищих закладах освіти м. Харкова.
Положення дисертації схвалені на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у монографії “Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект”. X.: Вид-во НУВС, 2002. 368 с (19,8 д.а.), у підручниках “Підприємницьке право України”: Підручник /За заг. ред. доц. Р.Б. Шишки. X.: Еспада, 2000. 480 с. та “Предпринимательское право Украины”: Учебник /Р.Б. Шишка, А.М. Сытник, В.Н. Левков и др. /Под. общ. ред. канд. юрид. наук Р.Б. Шишки. X.: Эспада, 2001. 624 с, у посібнику Р.Б. Шишки “Инвестиционное право Украины”. X.: Эспада, 2000. 176 с, 20 статтях у провідних спеціалізованих виданнях України та інших країн відповідно до вимог, що пред'являються ВАКом України, тезах наукових виступів. Усього дисертантом за темою дисертації опубліковано робіт загальним обсягом більше 52 авторських аркушів.
Структура дисертації розроблена відповідно до мети, завдань та логіки побудови дослідження і складається із 6 розділів, розбитих на 31 підрозділ, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації складає 469 сторінки, з них основного тексту — 408 сторінок. Кількість використаних джерел — 565.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізуються попередні дослідження науковців з цієї проблематики, визначаються об'єкт, предмет і мета, логіка й методологія, формулюються теоретичне та практичне значення основних положень, наукова новизна, ступінь апробації отриманих результатів, указуються основні опубліковані роботи.
Розділ 1 “Генеза та поняття творчої діяльності”, що складається з чотирьох підрозділів, присвячено дослідженню методологічних засад творчої діяльності та охороні прав на неї.
У підрозділі 1.1 “Сутність охорони творчої діяльності: методологічний підхід” визначається методологічна основа дослідження. Автор виходить з того, що у результаті творчої діяльності створюються не тільки витвори, які мають соціальне, економічне і правове значення, але й людина-творець як складова інтелектуального капіталу суспільства.
При моделюванні механізму охорони інтелектуальної власності виникає необхідність визначитися: що власне підлягає охороні, від кого, якими правовими засобами та коли, наскільки різні засоби такого захисту повинні співвідноситися між собою? Не менш важливо віднайти відповідь і на питання: чому ми маємо захищати інтелектуальну власність, чию і за чий рахунок? Дисертант виходить з того, що належить охороняти і захищати саме право на творчість та її результати, права самих творців чи законних користувачів від усяких порушень особистих чи майнових прав або спроб таких порушень, всіма можливими засобами, завжди і на всіх рівнях, переважно за кошт володільців цих прав, а у встановлених законом випадках - за кошт держави чи зацікавлених осіб. Охорона права на свободу творчої діяльності є лише одним із напрямків охорони прав людини взагалі та інтелектуальної власності, зокрема.
Методологічно охорона права на творчу діяльність є складовою частиною механізму охорони прав людини взагалі на міжнародному і національному рівнях. Вона забезпечується у двох площинах: публічній - як елемент загальної системи забезпечення правопорядку, та приватній — як засіб механізму забезпечення й охорони прав і законних інтересів людини. Це початкова стадія системи охорони права інтелектуальної власності, ланки якої тісно взаємопов'язані і знаходяться у логічно-причинному зв'язку. Сутність правової охорони полягає в необхідності забезпечення розкриття інтелектуального потенціалу людини та мотивації до творчої праці і вирішення актуальних фундаментальних проблем і прикладних завдань, що стоять перед суспільством взагалі та конкретним суб'єктом, зокрема.
У підрозділі 1.2 “Творча діяльність як предмет правової охорони” вихідним є те, що право інтелектуальної власності здебільшого
безпосередньо і в основному є похідним від інтелектуальної і, зокрема, творчої діяльності. Здатність людини до творчості є унікальним явищем, що має внутрішній та зовнішній боки. Внутрішній бік складають процеси мислення та особливий емоційний стан у процесі творчості, зовнішній — форма вираження ідеї в носії. Творчість відображає приватний інтерес самого творця або особи, яка зацікавлена у її результатах для свого особистого споживання чи використання у господарській діяльності. Поліаспектність творчості зумовлює різногалузеву приналежність норм, що регулюють цю вельми унікальну і складну сферу діяльності чи стосуються її регулювання. Одні з них стимулюють до творчості та виховання творчої особистості, інші - забезпечують свободу творчості або, навпаки, обмежують її, треті - визначають наслідки цього, четверті — забезпечують можливість захисту прав. Право на творчість реалізується людиною самостійно на основі особистої свободи та свободи внутрішнього самовираження.
Цивільно-правова охорона творчої діяльності методологічно полягає у встановленні основної глобальної ідеї приватного права. Метою її правового забезпечення є інтерес людини. Свобода творчості як сфера правової охорони в цивільному праві проявляється по-різному і розглядається як: підстава виникнення цивільних прав та обов'язків; об'єкт правового захисту; елемент обсягу цивільної правоздатності; нематеріальне благо; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; напрям професійної спеціалізації”, закріплена законом можливість для реалізації її результатів. Право на творчість відноситься до природних прав і є універсальним, є загальним і належить всім однаковою мірою, за винятком спеціально встановлених чинним законодавством випадків. Воно є елементом правоздатності, набуло прагматичного характеру і реалізується задля отримання доходу від реалізації результатів введенням майнових прав у комерційний обіг. Охорона творчої діяльності охоплює відтворення творчої людини, забезпечення умов для творчості та правової охорони майнових прав.
У підрозділі 1.3 “Охорона права на свободу творчої діяльності” автор виходить з того, що творчість пов'язується із свободою особистості творця і є лише різновидом прояву свободи особистості взагалі та відображенням основних засад цивільного права. Позитивна правова охорона свободи творчості та забезпечення цієї свободи здійснюється на різних рівнях: міжнародно-правовому, національному і локальному. Національне законодавство є ядром правової охорони свободи творчої діяльності, але детермінованим міжнародно-правовим, що забезпечує його стабільність. Правова охорона здійснюється на користь людини і в її інтересах. Локальна охорона свободи творчої діяльності здійснюється на рівні спеціальних актів юридичних осіб. Елементом охорони права є забезпечення свободи творчості, у тому числі і через його обмеження. При тому основне концептуальне спрямування надається свободі творчості, проте вона, як і будь-яка інша діяльність, повинна мати свої межі.
У підрозділі 1.4 “Людина як суб'єкт творчої діяльності” дисертант виходить з того, що саме людина-автор є першоволодільцем суб'єктивних прав як предмета охорони та захисту законодавством. Творчі особистості повинні: бути впевнені у своїх правах та їхній непорушності; мати можливість безперешкодно їх здійснювати; бути опікувані турботою держави та суспільства; мати змогу життєво себе забезпечувати відповідно до того внеску, який вони роблять у суспільну скарбницю інтелектуальних, а через них - матеріальних цінностей; бути швидко й ефективно захищеними у разі порушення їх прав та правомірних інтересів; відчувати потребу у результатах своєї праці, повагу та шану до своєї особистості. Система належних авторові немайнових та особистих майнових прав, механізм їх реалізації та захисту свідчать про реальну дієвість законодавства у цьому напрямку, повагу до авторської праці з боку суспільства, наявність мотивації для творчої праці.
Творчість і кваліфікація її результатів упирається в механізм установлення авторства і залежить від декількох факторів: виду творчості, прояву творчого результату, його режиму, правового регулювання авторства, бажання самого автора. При виникненні спору про авторство він вирішується в судовому порядку.
Розділ 2 “Право на творчість як об'єкт цивільно-правової охорони” присвячено дослідженню особливостей охорони права на творчість та визначенню його змісту засобами цивільного права.
У підрозділі 2.1 “Цивільне право — основа охорони прав приватного характеру” встановлюється значення цивільного права для основи правової охорони прав інтелектуальної власності. Концептуально автор виходить із посилки, що цивільне право повинно бути орієнтоване не на охорону відносин, а на охорону прав та законних інтересів суб'єктів цивільного права. Задля цього встановлюється правовий режим об'єкта цивільних прав. Охорона здійснюється основним і допоміжним шляхом через визначення правового становища суб'єктів та правового режиму об'єктів.
Трансформація результатів творчої діяльності у майнові вимоги здійснюється: оплатною передачею майнових прав іншим особам на підставі договору про введення у комерційний обіг, отриманням на підставі договору автора з роботодавцем гідної винагороди у разі створення службового творчого результату; заявлениям вимоги відшкодувати заподіяні контрафактом збитки; перемогою в конкурсі; реалізацією імперативу закону; реалізацією рішення суду. Особисті немайнові права, що пов'язані з майновими, на сьогоднішній день практично відсутні.
Носій права може бути активним суб'єктом правовідносин і визначати їх характер, вид, напрям, висувати вимоги до зобов'язаних
осіб. Через реалізацію свого природного права фізична особа може породжувати (встановлювати) коло цих зобов'язаних осіб. Пропонується у ст.1 ЦК України наголосити, що ним регулюються речові, у тому числі майнові, відносини.
Механізм цивільно-правової охорони творчості повинен відповідати вимогам: здійснюватися на користь творця, автора і в його інтересах; сприяти творчості та автору як носієві прав; забезпечувати охорону прав та інтересів автора з моменту творчого процесу до появи і кваліфікації його результатів; враховувати механізми інвестування, матеріального, інтелектуального та організаційного забезпечення; передбачати можливість реалізації майнових прав; презюмувати права за творцем (автором).
У підрозділі 2.2 “Створення результатів творчої діяльності як підстава виникнення цивільних прав і обов'язків” аналізуються наслідки створення результатів творчої діяльності. Створення результатів, які не мають творчого характеру, теж слугує такою підставою. Пропонується п. 2 ч. 2 ст. 11 проекту ЦК України викласти у такій редакції: “Створення витворів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної й іншої праці є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків” та доповнити цю частину п. 3: “...виробництво продукції та предметів, інших матеріальних і нематеріальних благ”. Вважається за доцільне визнати створення результатів творчої діяльності не лише підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, але й підставою виникнення цивільних зобов'язань, та уточнити момент виникнення прав: особисті немайнові права — з моменту створення витворів, а майнові права - з часу прояву товарних властивостей.
У підрозділі 2.3 “Суб'єкти права на творчу діяльність” автор виходить з того, що єдиним суб'єктом такого є лише людина, і пов'язує це її з психомоторними особливостями і здатністю мислити. До творчої діяльності залучаються юридичні особи та не формалізовані об'єднання (тимчасові творчі колективи) фізичних осіб, аналітично-програмні пристрої (штучний інтелект), тварини. Суб'єктом творчості є людина, яка здатна усвідомлювати реальний та уявний світ і відображати його в об'єктивних чи суб'єктивних образах. Право на творчість не залежить ні від правоздатності, ні від дієздатності особи. Порушено проблему homo virtualis (людини із вживленими мікрочіпами), що суттєво розширює можливості до творчості та реалізації її результатів. Творчі можливості таких людей є унікальними.
Залучення до творчої діяльності тварин чи творчість людини під впливом психічних контактів із тваринами лише розширює можливості людини. Залучення до творчості штучного інтелекту спричиняє проблему партнерства з ним. Обґрунтовується доцільність розширення кола суб'єктів творчості та визнання за штучним інтелектом права на творчість.
У підрозділі 2.4 “Змістовний аспект права на творчу діяльність” автор виходить з того, що зміст права на творчість є вихідним при моделюванні правового становища суб'єктів та механізму правової охорони. Воно є похідним від природних прав людини і може мати галузевий та індивідуальний характер. Закон повинен містити модель вирішення змісту проголошеного права через визначення міри можливої поведінки або встановлення меж юридично значущої поведінки.
Визначено зміст права на творчість: право займатися (пробувати займатися) творчою діяльністю чи ні; обирати один або декілька одночасно видів творчої діяльності; вибирати філософську ідею (ракурс внутрішнього світогляду) такої діяльності; знайомитися із здобутками попередників та інших творців в обраному й інших напрямках творчої діяльності (право на інформацію про результати творчої діяльності); отримувати кваліфіковану професійну освіту; отримувати допомогу у своїй творчості; об'єднуватися у творчі спілки з іншими творцями; вибирати організаційно-правову форму (форми) творчості; вибирати і визначати своє правове становище при створенні результатів творчої діяльності; вибирати засоби зовнішнього вираження творчого результату; обирати імідж чи псевдонім; обнародувати результат творчої діяльності чи знищувати всі матеріали і їх носіїв; за згоди першого автора чи його правонаступників після його (їх) смерті продовжити певний творчий задум.
У науку вводиться поняття фантомної правоздатності - права неіснуючого суб'єкта на певні права за передбачених законом умов - та встановлено її ознаки: виникає лише на підставі вказівки закону; реалізується в рамках закону і за наявності передбачених законом юридичних фактів; не пов'язується із наявним суб'єктом права; забезпечена юридичними можливостями її реалізації та охорони.
До юридичних обов'язків віднесено такі: дотримуватися у творчості моралі і гуманності; не розпалювати національну чи расову ворожнечу; не порушувати законні права та інтереси інших осіб, у тому числі суб'єктів творчої діяльності; не завдавати шкоди довкіллю; не проводити експерименти у тих напрямках, які заборонено чи обмежено законом; попереджати суспільство про можливі шкідливі наслідки проведення творчого пошуку в небезпечному напрямку; дотримуватися основних відмінних рис виду та жанру творчості; використовувати досягнення попередників у визначених обсягах та вказувати джерела запозичення; розголошувати дані, що мають важливе значення для виживання людства; тримати в секреті результати, що мають велике стратегічне значення для держави та суспільства; дотримуватися встановленого законом порядку кваліфікації результатів творчої діяльності.
У підрозділі 2.5 “Проблеми охорони прав на творчу діяльність” піддано аналізові механізм такої охорони в позитивному праві. Автор виходить з того, що публічне право охороняє права і законні інтереси за
ініціативою влади та забезпечує кримінальним та адміністративним захистом, а приватне — ініціативою приватної особи і в порядку звернення до суду. Виділено охорону суб'єктивних прав у статиці -наявність законодавства та встановлення об'єктів охорони, та в динаміці — створення спеціальних державних інституцій, які виявляють правопорушення, здійснюють їх профілактику, та вживання дієвих заходів впливу на порушників. Виділяються напрямки охорони: охорона права на
