Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького

Сташенко Сергій Іванович

УДК 94:368:628.74 (477.5) 18/19

Протипожежна Діяльність

земств лівобережної України

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Черкаси – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського державного технологічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Бушин Микола Іванович,

Черкаський державний технологічний

університет, завідувач

кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, член-кореспондент

НАН України

Реєнт Олександр Петрович,

Інститут історії України НАН України,

заступник директора, завідувач відділом

історії України кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

кандидат історичних наук, доцент

Мойсієнко Василь Миколайович,

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького,

доцент кафедри права

Провідна установа: Донецький національний університет,

кафедра історії України

Захист відбудеться 9 квітня 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий 5 березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У сучасних суспільно-політичних, соціально-економічних умовах розвитку України актуальним є питання ролі місцевого самоврядування у формуванні громадянського суспільства, підвищенні потенціалу регіональних економік, покращанні добробуту населення. Одним із важливих факторів, що безпосередньо впливають на стабільну роботу підприємств, життя та економічний рівень громадян, є пожежна безпека. Пожежна охорона визнана невід’ємною складовою національної безпеки України. Багаторічний досвід діяльності органів місцевого самоврядування в Україні впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. доводить важливу роль, яку вони можуть відігравати у підтримці пожежної безпеки в державі, про що також свідчить практика зарубіжних країн.

У зв’язку з останніми перетвореннями, які відбулися в сільському господарстві країни, внаслідок зміни форми власності на землю, розпаду радгоспно-колгоспної системи та, відповідно, ліквідації пожежно-сторожової охорони колгоспів сучасне українське селянство залишилося беззахисним перед стихією вогню, і статистичні дані про збільшення кількості пожеж упродовж 2000–2002 рр. на 32% є тому підтвердженням.

Вихід із кризової ситуації з протипожежним забезпеченням українського селянства є у відновленні традицій участі місцевого самоврядування у формуванні та керівництві пожежної охороною в селах України; у поєднанні зусиль держави, громадськості сіл, місцевих органів влади та Державної пожежної охорони щодо розв’язання цієї важливої проблеми. Крім того, звернення до питань, пов’язаних із протипожежною діяльністю земств Лівобережної України, має об’єктивно-науковий характер, зумовлений: по-перше, заангажованістю, котра тривалий час не дозволяла науковцям ретельно і неупереджено досліджувати цю тему; по-друге, сучасними можливостями опрацювання джерел і дослідницької літератури; по-третє, якісно новим методологічним рівнем розвитку новітньої української історичної науки.

Отже, вказана тема дослідження має наукове, загальногуманітарне, суспільно-політичне значення, що й зумовлює її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. У 2000 р. тематика дисертаційного дослідження увійшла до складу наукових програм вищих навчальних закладів МВС України. Напрямок наукової роботи включено до фундаментальних та прикладних досліджень наукових закладів МВС України на 2001–2005 роки (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. за № 9 КМ/1).

Розділ 4-й дисертації розроблявся на замовлення ГУДПО МВС України, відповідно до Програми щодо забезпечення пожежної безпеки сільських населених пунктів та об’єктів на їх території. Схема виконання науково-дослідної роботи програма – Село затверджена МВС України від 6 вересня 2001 р.

Об’єктом дослідження є стан пожежної справи в сільських населених пунктах Лівобережної України, протипожежна діяльність земських установ та органів самоврядування, правове забезпечення протипожежної роботи земств, функціонування земських добровільних пожежних формувань, діяльність страхових установ взаємного земського страхування.

Предметом дослідження є земські страхові товариства взаємного протипожежного страхування, добровільні пожежні формування та дружини, земські установи, що опікувалися пожежною справою та впливали на організацію протипожежного захисту сільських населених пунктів Лівобережної України.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період від 1864 р. (проведення земської реформи) до 1917 р. (згортання протипожежної діяльності земств). Для більш комплексного вивчення питання (з огляду на мету дослідження) окреслені хронологічні рамки не виключали можливості ретроспективного висвітлення подій. Зокрема, при аналізі правового забезпечення розвитку протипожежного страхування на Лівобережній Україні в пореформений період важливим є дослідження законодавчих актів кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються Лівобережної України: Чернігівської, Харківської та Полтавської губерній. Водночас, із метою більш повного висвітлення проблеми, дослідник залучав (для порівняльного аналізу) матеріали з протипожежної діяльності земських установ й інших регіонів України та сусідніх губерній Росії.

Мета дослідження полягає в реконструкції на основі виявленого комплексу джерел протипожежної діяльності земств Лівобережної України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

– з’ясувати стан наукової розробки теми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази;

– проаналізувати стан пожежної безпеки сільських населених пунктів регіону, вплив на нього соціально-економічних умов розвитку, географічних та демографічних чинників, рівня культури населення, політичних подій;

– зробити порівняльний аналіз цих показників із показниками сусідніх губерній України;

– визначити рівень регіонального правового забезпечення протипожежної діяльності земств;

– з’ясувати вплив земської реформи на еволюцію пожежної охорони в Лівобережній Україні;

– розкрити взаємодію пожежних підрозділів із земськими установами, вплив їхньої діяльності на покращання стану пожежної безпеки в Лівобережній Україні;

– вивчити розвиток земського протипожежного страхування в регіоні;

– висвітлити напрямки діяльності земств та органів сільського самоврядування в галузі пожежної безпеки, їх внесок у протипожежне забезпечення сіл Лівобережної України;

– об’єктивно відобразити роль держави та громадських установ у формуванні протипожежної безпеки краю.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягає в тому, що:

– вперше на основі залучення значної кількості архівних матеріалів у вітчизняній історіографії зроблена спроба комплексного вивчення протипожежної діяльності земських установ Лівобережної України;

– досліджено вплив пожежної безпеки на економічний добробут лівобережного селянства;

– з’ясовано законодавчу базу протипожежної роботи земських організацій;

– визначено роль земств у формуванні протипожежної охорони селянства Лівобережної України впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст.;

– досліджено внесок земських установ у розвиток страхування від пожеж і допомоги погорільцям.

Практичне значення дослідження визначається насамперед новизною і конструктивно-критичним аналізом поставлених проблем. Їх розробка сприятиме подальшій роботі, спрямованій на реформування структур Державної пожежної охорони у складі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Добровільного пожежного товариства України, підготовці програми “Село”, яка розробляється Державним департаментом пожежної безпеки для формування ефективної системи захисту українського селянства від пожежної небезпеки. Результати дослідження можуть використовуватися при підготовці підручників для вищих та середніх закладів МНС України, при розробці спецкурсів з історії пожежної охорони України та історії громадських організацій. Дану роботу можна використовувати при викладанні навчальних курсів “Економіка пожежної безпеки”, “Розслідування пожеж”, “Пожежна профілактика”, “Організація служби і підготовки” та інших дисциплін у спеціальних навчальних закладах системи МНС України, в курсі “Безпека життєдіяльності” вищих навчальних закладів Міністерства освіти і науки та при викладанні предмета “Основи безпеки життєдіяльності” в загальноосвітніх навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету, кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Пожежна безпека – 2001” (Львів, 2001), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (Запоріжжя, 2003), Всеукраїнській науково-краєзнавчій конференції “Черкащина в контексті історії України” (Черкаси, 2003), науково-практичній конференції “Освіта і наука Черкащини. ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля: ступені становлення і розвитку” (Черкаси, 2003), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Чрезвычайные ситуации: предупреждение и ликвидация” (Мінськ, 2003), VІ Міжнародній науково-практичній конференції “Пожежна безпека – 2003” (Харків, 2003).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 11 робіт, в тому числі 1 навчально-методична брошура, 10 наукових статей, з яких 4 – у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України, 6 – у збірниках наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 6,9 друк. арк. (з них 1,8 друк. арк. у фахових виданнях України).

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-тематичним принципом дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, які включають дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (22 сторінки, 237 найменувань) та додатків. Загальний обсяг рукопису становить 182 сторінки.

основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дисертаційного дослідження, визначено його основні завдання, географічні та хронологічні межі, сформульовано мету, об’єкт і предмет дослідження, окреслено практичну значимість і апробацію отриманих результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” аналізуються історіографія проблеми, джерельна база дослідження та основні теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи.

У першому підрозділі “Стан наукового вивчення проблеми” аналізується стан наукової розробки теми. Історія пожежної справи викликала інтерес серед творчої інтелігенції ще наприкінці ХІХ ст. Серед наявної літератури за тематикою дисертації можна умовно виділити три періоди дослідження вказаної проблематики. До першого належать праці дореволюційних авторів, які видавалися з часу заснування земських установ і до їх ліквідації (90-і рр. ХІХ – поч. ХХ ст.). Другий період – це етап дослідження проблематики у радянські часи (20-і – кін. 80-х рр. ХХ ст.). Третій період – сучасний (поч. 90-х ХХ ст. – поч. ХХІ ст.), характеризується зростанням зацікавленості дослідників проблемами історії пожежної охорони України, якому сприяло як проголошення незалежності України та виокремлення пожежної охорони республіки в структурний підрозділ МВС України, так і створення вищих навчальних закладів Державного департаменту пожежної безпеки.

Як правило, автори першого періоду були земськими діячами і намагалися насамперед обґрунтувати роль земств у соціально-економічному та громадсько-політичному житті країни. Більшість праць мала переважно загальнотеоретичний характер.

Одним із перших спеціальних досліджень за темою стала монографія О. Чехова Чехов А.П. Исторический очерк пожарного дела в России. – СПб.: Тип. Р.Голике, 1892. – 204 с., яка започаткувала вивчення проблеми розвитку пожежної справи в Російській імперії до 90-х рр. ХІХ ст. О. Чехов узагальнив законодавчу базу в сфері діяльності пожежної охорони, дослідив становлення та функціонування професійних пожежних частин, розглянув проблему організації допомоги погорільцям.

Слід зазначити, що ні в цій роботі, ні в подальших працях інших авторів до середини ХХ ст. проблема розвитку пожежної справи на Лівобережній Україні не досліджувалася. В основному або розглядалося функціонування пожежної охорони в цілому в імперії (К. Томас Томас К. К истории пожарного дела в России // Пожарное дело. – 1902. – № 18. – С. 281 – 282; , Д. Бородін Бородин Д.Н. Пожарное дело в царствование дома Романовых. – СПб.: Издательство ИРПО, 1913. – 159 с.;) і при цьому не приділялася увага вивченню цих питань у конкретних умовах Малоросійського краю, або ж, як у роботах Т. Турчиновича Турчинович Т.М. Устройство и содержание фабрик и заводов в связи с мерами к достижению пожарной

безопасности // Записки ИРТО. – СПб., 1894. – Вып. 3. – С. 1 – 32., Б. Токарського Токарский Б. Электрическая сигнализация для вызова дружины на пожар // Пожарное дело. – 1902. – № 32. –

С. 508., О. Преса Пресс А.А. Общедоступное руководство для борьбы с огнем. – СПб., 1893. – 182 с., В. Григор’єва Григорьев В. Практическое руководство пожарного дела. – СПб., 1894. – 232 с., М. Денисьєвського Денисьевский М. Противопожарные меры. – СПб.: Тип. В. Демакова, 1891. – 33 с., О. Кутузова Кутузов А. Учреждение и оборудование добровольных пожарных обществ и дружин. – СПб., 1914. – 121 с., досліджувалися лише окремі практичні аспекти теми (функціонування та обладнання добровільних пожежних товариств, пожежна тактика, організація служби міських пожежних команд, протипожежне водопостачання тощо). До того ж ці проблеми вивчалися на фактичному матеріалі російських губерній і, природно, дослідники не ставили за мету всебічно вивчити ці питання в окремих регіонах імперії в цілому і на Лівобережній Україні зокрема.

Водночас у них було визначено коло питань для досліджень, що залишалися, однак, не достатньо вивченими. Причини такої ситуації полягали у недоступності архівних матеріалів, що залишалися в державних архівах ще не оформленими, та спрямованості історичної науки на більш загальні проблеми політичного, соціального, правового та економічного розвитку суспільства.

Слід відзначити, що і за часів розвитку радянської історичної науки окреслені питання виявилися малодослідженими. Радянський період історіографії можна умовно поділити на такі підперіоди: 1) 20-і – 30-і рр.; 2) і – 50-і рр.; 3) 60-і – 80-і рр. У роботах, які присвячених історії пожежної справи, їх автори у більшості випадків приділяли увагу діяльності пожежної охорони лише за часів радянської влади. Крім того, ряд проблем розглядалися упереджено й заідеологізовано. Так, тривалий час домінував погляд на добровільні пожежні товариства, як контрреволюційні Томіленко А.Г. Пожежна справа на Правобережній Україні в другій половині XIX – початку XX ст.:

Автореф. дис.... іст. наук (07.00.01) / Донецький держ. ун-т. – Донецьк, 2000. – С. 5.. Аналогічне ставлення було й до товариств, які займалися протипожежним страхуванням. Зокрема, стосовно них ще у 1918 р. було заявлено, що вони були джерелом фінансування білогвардійських банд. У 20–30-х рр. за даною темою була видана лише одна ґрунтовна праця Л. Шапіро “Пожарная охрана в прошлом и настоящем”, яка побачила світ у 1938 р. Шапиро Л. Пожарная охрана в прошлом и настоящем. – М., 1938. – 163 с.. ЇЇ зміст був занадто заангажований. До того ж еволюція пожежної справи на Лівобережній Україні не знайшла відображення на сторінках цієї роботи. У 40–50 рр. не зявилося жодного серйозного дослідження з проблеми. Лише згодом, у зв’язку з відзначенням у 60-х рр. ювілею – 50-річчя радянської пожежної охорони, вийшла низка праць, присвячених пожежній охороні. Серед них варто відзначити найбільш повне видання, опубліковане авторським колективом під керівництвом М.А. Тарасова-Агалакова (1968 р.), – “Пожарное дело в СССР” Голубев С.Г. и др. Пожарное дело в СССР / Под ред. Н. Тарасова-Агалакова. – М.: Стройиздат, 1968. –

306 с.. Ця праця містила значний фактологічний матеріал із питань гасіння пожеж у Російській імперії ХІХ – початку ХХ ст., історії розвитку пожежної техніки, заходів попередження пожеж тощо. У цей самий період побачила світ і перша праця з історії пожежної охорони, присвячена одному з регіонів України Кучер Г., Усатенко Л. Покорители огня: из истории пожарной охраны Киевщины. – К.: Издание МВД

УССР, 1969. – 132 с.. Її автори, Г. Кучер та Л. Усатенко, ввели в науковий обіг, проаналізували значну кількість з деяким аналізом певну кількість нового, у тому числі й архівного, матеріалу для з’ясування процесу розвитку пожежної охорони на Київщині.

Зацікавленість історією пожежної охорони різко зросла після 1986 р. Це об’єктивно було викликане подіями, пов’язаними з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС, в ході яких мужність та самопожертва вогнеборців урятували людство від техногенної катастрофи світових масштабів. Аналізуючи ці події, окремі автори зупинялися й на історичних віхах розвитку пожежної охорони України. Серед них перш за все необхідно відзначити наукові доробки І. Глєбової Глебова И.Н. Испытание огнем: Очерк истории Харьковской пожарной охраны. – Х.: Прапор, 1991. – 127 с. та А. Семенюка Семенюк А.Й. Вогнеборці. – Луцьк: Волинський облполіграфвидав, 1990. – 160 с., 16 с. іл..

Численні наукові праці українських істориків досить повно розглядають проблеми культурно-освітньої, економічної, агротехнічної діяльності земств в Україні Мармазова О.І. Просвітницька діяльність земств в Україні (кінець XIX – початок XX ст.): Автореф. дис.... іст. наук (07.00.01) / Донецький держ. ун–т. – Донецьк, 1998. – 16 с.; Гуз А.М. Культурно-освітня діяльність земських установ в Україні (1864–1914 рр.): Автореф. дис.... іст. наук (07.00.01) / Київський ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 1997. – 24 с.. Проте, такий важливий напрямок роботи земських установ, як протипожежна діяльність, не знайшов достатньо повного висвітлення. Так, у дисертаційному дослідженні А. Томіленка не ставилося за мету проаналізувати протипожежну діяльність земських установ Лівобережної України Томіленко А.Г. Пожежна справа на Правобережній Україні в другій половині XIX – початку XX ст.:

Автореф. дис.... іст. наук (07.00.01) / Донецький держ. ун-т. – Донецьк, 2000. – 19 с.. Дослідником не розглядалися такі проблеми як історія протипожежного страхування в Україні, регіональне правове забезпечення протипожежної діяльності земств, взаємодія земських організацій з пожежними підрозділами регіону, вплив пожежної безпеки на економічний добробут лівобережного селянства тощо.

Отже, третій, сучасний, характеризується підвищеним інтересом до діяльності земських установ. Водночас зросла цікавість дослідників і до проблем історії пожежної охорони України. І хоча праці з цією тематикою, що зявилися впродовж 1996–2003 рр., не стосувалися безпосередньо проблему протипожежної діяльності земських установ Лівобережної України, проте вони мають велике значення для аналізу загальних питань становища пожежних підрозділів України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Смирнов Г.В. Историческая хроника пожарной охраны Луганска. – Луганск: Лугань, 1996. – 416 с; Полтанов О.І. та ін. Історія пожежної охорони Кіровоградщини: (1841–1997). – Дніпропетровськ: Дніпропетровська книжкова друкарня, 1998. – 255 с; Попович С. Пожежна охорона Львівщини: (1772–1939).  – Л.: Світ, 1999. – 256 с..

Сучасна російська історіографія приділяє значну увагу дослідженню питань історичного розвитку пожежної охорони Росії. Зокрема, необхідно виокремити дисертаційні дослідження С. Аксьонова та І. РомановаАксенов С.Г. Становление и развитие государственной противопожарной службы в России ХV – ХІХ веках: (историко-правовые аспекты): Автореф. дис. на соиск. учен. степ. к.ю.н.: (12.00.01) / Акад. МВД Рос. Федерации. – М., 1996. – 20 с.; Романов И.Е. Государственно-правовая деятельность по обеспечению пожарной безопасности в Российской империи в пореформенный период: (историко-правовые аспекты): Автореф. дис. на соиск. учен. степ. к.ю.н.: (12.00.01) / С.–Петербург. юрид. ин-т. – СПб., 1996. – 18 с.. Автори цих робіт розглянули історико-правові аспекти становлення протипожежної служби в Росії та розвиток протипожежного законодавства. Серед наукових доробків російських учених слід також відзначити праці П. Савельєва Савельев П.С. Пожарные добровольцы России. – М.: Тип. МВД РФ, 1992. – 289 с., В. Виноградова, М. Щаблова Виноградов В.Н., Щаблов Н.Н. Рыцари огня. – СПб., 1997. – 234 с., В. Ільїна Ильин В.В., Мешалкин Е.А. История пожарной охраны России: Учебник. – М.: Академия ГПС МЧС

России, 2003. – 348 с.. Проте вказані праці не містять аналізу проблем із розвитку пожежної справи в Україні, а отже, й не можуть усунути прогалини в цьому питанні української історіографії.

Отже, обрана тема дослідження дотепер не знайшла комплексного висвітлення як у вітчизняній, так і в зарубіжній історіографії, та розроблена в цілому фрагментарно. Поза полем зору фахівців залишилося значне коло питань, а також багато джерел місцевого характеру.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження та методологія” аналізується джерельна база дослідження, з’ясовується методологія. З огляду на те, що тема дисертації належить до малодосліджених у вітчизняній історії, значна увага приділялася вивченню та використанню значної кількості неопублікованих джерел. Уперше за проблематикою роботи вводяться в науковий обіг архівні документи Центрального державного історичного архіву України в місті Києві, а також матеріали державних архівів Чернігівської, Полтавської та Черкаської областей. У Центральному державному історичному архіві України в м. Києві опрацьовані такі фонди: канцелярії тимчасового Харківського генерал-губернатора (ф. 1191); Полтавського губернського жандармського управління (ф. 320); Харківської судової палати (ф. 1072); Чернігівського губернського жандармського управління (ф. 1439); Харківського губернського жандармського управління (ф. 336); Харківського воєнно-окружного суду (ф. 733) та ін.

У державних обласних архівах досліджувалися переважно фонди губернських та повітових земств, органів місцевого самоврядування. У Чернігівському обласному державному архіві вивчено фонди Чернігівського губернського правління (ф. 127), губернського статистичного комітету (ф. ), губернського в земських та міських справах присутствія (ф. 145) тощо.

Документи, які містять матеріал стосовно протипожежної діяльності земств, роботи земських страхових товариств, залучалися з фондів Державного архіву Полтавської області. При написанні дисертаційної роботи проаналізовано фонди канцелярії Полтавського цивільного губернатора (ф. ), губернського правління (ф. 80), губернської земської управи (ф. 723), повітових земських управ: лохвицької (ф. 612), миргородської (ф. 610), пирятинської (ф. 828), гадяцької (ф. 694), Полтавського окружного суду (ф. ), канцелярії прокурора Лубенського окружного суду (ф. 768), Полтавської губернської землевпорядкувальної комісії (ф. 123).

Важливі дані, якими автор користувався при аналізі проблем з організації пожежної справи в селах Лівобережної України, впливу революційних подій 1905–1907 рр. на стан пожежної безпеки поселень регіону, зберігаються в Державному архіві Черкаської області, оскільки Золотоніський, Іркліївський, Чорнобаївський райони сучасної Черкащини входили до складу Полтавської губернії. Серед них особливо важливими є фонди Мойсенського волосного правління (ф. 477), Золотоніської повітової управи (ф. 6).

Серед архівних джерел, використаних у дослідженні, можна виділити чотири групи документів: перша група документи звітності органів місцевої влади та громадських формувань, друга – фінансові документи, третя – закони та нормативні документи, четверта – службові доповіді та рапорти. Першу групу становлять протоколи засідань земських зібрань, звіти губернських канцелярій, губернаторів, правлінь добровільних пожежних товариств, органів поліції в Канцелярію Малоросійського генерал-губернатора про організацію пожежних підрозділів, пожежних обозів та надзвичайні випадки в губерніях Лівобережної України тощо. На основі цієї групи документів дисертантом було зроблено аналіз матеріально-технічного забезпечення пожежних дружин, їх кадрового складу, організації управління земською пожежно-страховою діяльністю.

В другу групу виділяються фінансові документи (кошториси, фінансові звіти та ін.), які є яскравою ілюстрацією джерел формування пожежного бюджету, видатково-прибуткових статей земських кошторисів, а отже, рівня фінансування пожежної охорони краю.

Важливий матеріал, який характеризує протипожежну діяльність земств та органів місцевої влади, надають обов’язкові протипожежні постанови земських управ, що становлять наступну групу джерел. Ці документи дають змогу дослідити роль місцевих органів влади у нормативному забезпеченні пожежної охорони сільських населених пунктів Лівобережної України, господарських об’єктів, закладів освіти та культури.

Проблема ролі центральних органів влади та місцевого самоврядування в організації пожежної справи на Лівобережній Україні досліджена автором при використанні документів Сенату, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства державних маєтностей, інших державних органів, а саме – наказів та циркулярів, які надходили до Канцелярії Малоросійського генерал-губернатора та місцевих губернських канцелярій.

Питання організації та діяльності добровільних пожежних товариств і дружин під керівництвом земств вивчалося автором при широкому залученні статутів та установчих документів добровільних пожежних формувань. Зокрема, списки членів пожежних товариств дають змогу зробити висновки про національний склад підрозділів добровільних вогнеборців.

Третю групу джерел становлять доповіді та рапорти керівників пожежних підрозділів, посадових осіб поліцейської влади, земських страхових агентів. Ця група документів робить можливим простежити рівень упровадження і наслідки земських протипожежних заходів, дослідити результати діяльності добровільних підрозділів пожежної охорони та проаналізувати проблему взаємодії керівництва протипожежних формувань із земськими установами і населенням.

Основу опублікованої джерельної бази роботи склали такі матеріали: 1) законодавчі акти, циркуляри, постанови органів центральної державної влади та місцевого губернського керівництва; 2) матеріали періодики; 3) статистичні збірники; 4) доповіді губернських управ. Значну інформативну цінність із проблеми правового забезпечення організації пожежної охорони становлять законодавчі акти Сенату, Комітету міністрів, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства державних маєтностей. Вони дають підстави зробити комплексний аналіз питання щодо участі держави в підтриманні пожежної безпеки на території Лівобережної України. Найбільш важливими серед цих документів є: Пожежний та Будівельний статути 1857 р.; Положення про губернські та повітові земські установи 1864 р.; Положення про взаємне земське страхування 1864 р.; Статут про покарання, що накладаються мировими суддями, 1885 р.; Типовий статут сільських пожежних товариств та дружин 1897 р. та ін.

Теоретико-методологічна основа дисертації ґрунтується на реаліях історичного детермінізму. Дисертант керувався принципами системності, історизму, об’єктивності, комплексності, що дозволило викладати матеріал у послідовній і логічно завершеній формі та найбільш адекватно відображати процеси історичної сутності. Дисертаційна робота побудована на загальнонаукових методах пізнання, із застосуванням науково-критичного аналізу джерел. Методологічний інструментарій розроблено з максимальним урахуванням завдань даного наукового пошуку, особливостей об’єкта та предмета дослідження. Специфіка роботи зумовила використання проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, описового методів, а також методів аналізу й синтезу та наукової індукції.

Проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи дали змогу дослідити в хронологічній послідовності становлення та розвиток протипожежної діяльності земств на Лівобережній Україні, встановити закономірності її розвитку. Вони ж дозволили здійснити порівняльний аналіз пожежної безпеки окремих губерній краю, досліджуваного регіону в цілому, простежити організацію пожежної охорони сільських населених пунктів, функціонування професійних і добровільних пожежних підрозділів у сільській місцевості на загальноукраїнському тлі.

Метод аналізу й синтезу використовувався з метою актуалізації та поглибленого розгляду окремих аспектів предмета дослідження, комплексного вивчення об’єкта дисертаційної роботи. Зокрема, вказаний метод дозволив авторові дисертаційного дослідження визначити напрямки протипожежної роботи земських установ та проаналізувати результати такої діяльності в губерніях Лівобережної України.

Завдяки методам наукової індукції (єдиної подібності, єдиної розбіжності, супутніх змін) вдалося висвітлити своєрідність детермінації впливів розвитку пожежної безпеки населених пунктів краю в контексті загального соціально-економічного генезису регіону.

Для всебічного аналізу ситуації в пожежній безпеці населених пунктів Лівобережної України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., розгляду ефективності протипожежної діяльності земських установ у краї залучалися методи емпіричних досліджень (статистичний, аналізу документів), а також спеціальні методи – функціональний (відстеження проблеми дослідження в єдності з реаліями життя тогочасного суспільства) і математичний (розрахунки основних показників стану пожежної безпеки регіону).

Таким чином, джерельна база, яка є достатньо репрезентованою і достовірною, обраний дослідником методологічний інструментарій дозволяє повною мірою проаналізувати протипожежну діяльність земств Лівобережної України.

Другий розділ “Становлення протипожежної діяльності земств” структурно поділяється на два взаємопов’язані підрозділи, в яких аналізуються законодавче підґрунтя протипожежної діяльності земських установ та стан пожежної безпеки в Лівобережній Україні.

Відзначено, що перші законодавчі акти з питань протипожежного захисту населення з’являються на початку ХVІІІ ст. Проте до середини ХІХ ст. їх вплив на протипожежний стан населених пунктів виявився досить мізерним. У першу чергу така ситуація пояснювалася відсутністю дієвого контролю за дотриманням правил пожежної безпеки, значною кількістю органів, на які покладалися обов’язки щодо здійснення протипожежних заходів, незначним впливом державних органів влади, відсутністю кодифікації нормативних актів із питань протипожежного захисту населених пунктів. Значна кількість нормативних документів, що регламентували питання протипожежної безпеки, навіть на початку ХІХ ст. суперечила чинному законодавству в інших галузях права.

Першим кроком на шляху врегулювання цих проблем та правових колізій стало прийняття в 1832 р. Будівельного та Пожежного статутів. Вимоги стосовно будівництва регламентувалися розділом “Про будівництво в поселеннях”. Указ Сенату 1834 р. для державних селян Лівобережної України став у ХІХ ст. першою спробою, спрямованою на координацію заходів, які б обмежували поширення вогню під час пожеж у сільських населених пунктах шляхом безпечного розпланування будівель. Крім цього законодавчого акта, в галузі протипожежного захисту населених пунктів у першій половині ХІХ ст. виходять “Наказ чинам і служителям земської поліції” від 3 червня 1837 р. та спроектовані Міністерством державних маєтностей типові плани казенних поселень у 1840 р. Ці постанови, однак, не дали помітних наслідків у зменшенні кількості пожеж та збитків від них на Лівобережній Україні. По-перше, вони не стосувалися поміщицьких маєтків, а по-друге, селяни намагалися уникнути виконання пожежної повинності не з’являючись для ліквідації пожежі, або прибуваючи на неї без інвентарю та коней.

Серед основних напрямків у розвитку законодавчої бази в галузі пожежної безпеки, що досліджувалися автором, можна виділити наступні: правове забезпечення пожежної справи в населених пунктах, будівельні протипожежні норми, законодавча підтримка функціонування добровільної пожежної охорони, розвиток протипожежного страхування та допомога постраждалим від пожеж, адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення правил пожежної безпеки і підпали.

Законодавство щодо протипожежної роботи земських установ розвивалося у трьох напрямках: формування нормативної бази розвитку пожежної справи на місцях, правове забезпечення земського протипожежного страхування та законодавче підґрунтя протипожежної діяльності.

Положення від 1 січня 1864 р. поклало нагляд за пожежною справою в сільській місцевості на земства. Однак упродовж десяти років земства фактично не займалися цією справою, оскільки чітко визначених прав у цій галузі вони не мали. Лише 16 червня 1873 р. урядом прийнято закон про надання повноважень земським організаціям щодо встановлення правил із протипожежного захисту поселень. Проекти місцевих постанов складалися губернськими земськими зібраннями і передавалися на розгляд губернаторові. За виконанням місцевих протипожежних постанов спостерігала поліція, а розгляд справ про порушення цих правил покладався на мирових суддів.

7 квітня 1864 р., у зв’язку з проведенням земської реформи, уряд видав “Постанову про взаємне земське страхування”. Відповідно до цього закону страховим районом визнавалася губернія. Саме тому керівництво страховою справою покладалося на місцеві губернські земські установи. Передбачалося як обов’язкове, так і добровільне страхування. Обов’язковому підлягали всі будівлі (приватні і громадські), що розташовувалися в межах селянської присадибної осілості.

Указом від 18 травня 1875 р. земства отримали право направляти залишки від страхового збору на заходи попередження та боротьби з пожежами в поселеннях у тому випадку, коли запасний капітал досягав розміру, що дорівнював загальній сумі річних витрат на страхування в середньому за попереднє п’ятиріччя.

25 грудня 1901 р. було підписано, а 7 лютого 1902 р. опубліковано в “Правительственном вестнике” постанову про реформу взаємного страхування. Зміни були внесені до 18 статей. Якщо раніше існували три різновиди страхування: нормальне, за особливою оцінкою та добровільне, то, відповідно до реформи, нормальне страхування було перейменоване на окладне, а за особливою оцінкою – на додаткове. Після реформи страхуванням займалися земські страхові агенти.

Кількість пожеж у населених пунктах регіону протягом досліджуваного періоду щорічно зростала. На цей показник у першу чергу впливали три чинники: кількість населення, характер його економічної діяльності та рівень протипожежних знань і навичок. Автором проведений ґрунтовний аналіз зазначених показників. Серед губерній Лівобережної України найбільша кількість спустошливих пожеж виникала на Чернігівщині, що було пов’язане з більшою скупченістю населення, яке проживало на цій території, та матеріалом стін і покрівель житлових та господарських споруд селянства. Серед загальної кількості пожеж 9/10 припадало на сільську місцевість. Хоча щорічно кількість пожеж у губерніях краю зростала, проте порівняно з 60–ми рр. ХІХ ст., на початку ХХ ст. цей показник у губерніях Лівобережної України зменшився в середньому на 1,3%. Це було спричинене, з одного боку, бурхливим розвитком у пореформений період Півдня України, де відсоток пожеж за цей самий період, навпаки зріс, а з іншого – протипожежною діяльністю органів самоврядування та земств Лівобережної України.

Розвиток пожежно-страхової справи в сільській місцевості майже цілком був зобов’язаний земським установам. Земствам удалося зменшити страхітливі наслідки пожежного лиха в 80–90 рр. ХІХ ст., зробити поселення своїх губерній більш захищеними від стихії вогню.

У третьому розділі “Розвиток земського протипожежного страхування в краї”, що складається з двох взаємопов’язаних підрозділів, проаналізовано діяльність земських страхових установ у протипожежному страхуванні лівобережного селянства.

З перших років запровадження земського протипожежного страхування в Україні губернським управам довелося зіткнутися з конкуренцією з боку приватних страхових фірм. У цілому ця конкуренція позитивно позначилася на подальшій еволюції страхової справи на Лівобережній Україні. Розвиток земського протипожежного страхування в Україні можна поділити на три періоди: перший – з 1867 р. по 1875 р., другий – з 1875 р. по 1901 р. і третій – з 1901 р. по 1917 р. Такий поділ пов’язаний із двома важливими реформами у справі протипожежного страхування, у 1875 р. (заснування страхової агентури) та у 1901 р. (запровадження страхової диференціації будівель та розширення меж страхування).

Зазначено, що з розвитком земського обов’язкового протипожежного страхування кількість страхувальників, які страхували свої двори вище від нижньої нормальної оцінки, зростала. Отже, довіра селянства до земського протипожежного страхування зміцнювалася. Розвиток протипожежного страхування сільських населених пунктів Лівобережної України, до появи земських страхових товариств, складав лише незначний відсоток від загальної маси хліборобської людності, оскільки орієнтувався виключно на поміщицькі маєтки та садиби заможних селян. Лише запровадження обов’язкового взаємного земського страхування у пореформений період стало початком розв’язанню складного вузла проблем із протипожежної безпеки лівобережного селянства та організації допомоги погорільцям. На початковому етапі розвитку земського обов’язкового страхування селяни Лівобережної України, а особливо ті, які вийшли з кріпосної залежності, з осторогою сприймали страхову діяльність земств. Проте, щойно робота земських страхових товариств почала давати дієві результати в забезпеченні відшкодування збитків погорільців, ставлення хліборобів змінилося на краще.

На початку ХХ ст. земська пожежно-страхова справа міцно утвердилася в повітах Лівобережної України. Губернські земства зібрали солідні капітали, що дало змогу направляти значні кошти на розвиток протипожежних заходів у сільській місцевості. Однак, починаючи з 1903 р., земські страхові капітали почали стрімко скорочуватися. Головною причиною цієї негативної тенденції стало використання коштів не за призначенням. Зокрема, значні суми, всупереч закону, але з дозволу уряду, були направлені на воєнні потреби, інша частина – на боротьбу з епідеміями (холерою) та голодом.

Починаючи із 1905 р. збільшуються витрати страхового капіталу на виплату страхової винагороди за спалене майно, особливо поміщицьких маєтків та господарств заможного селянства. Водночас досить суттєво зменшилася вартість цінних паперів, у яких зберігалися запасні страхові капітали. Найбільша кількість збитків припадала на добровільне страхування. Слід зазначити, що обов’язкове взаємне протипожежне страхування, незважаючи на складні умови проведення і ризик, оскільки до страхування приймалися найбільш легкозаймисті будівлі, дало значні позитивні результати. Це не лише забезпечило населення Лівобережної України страховою винагородою за нерухоме майно, яке вони втрачали внаслідок пожеж, а й дало змогу прибуток, який отримали земства через страхування, направити на зміцнення протипожежної безпеки населених пунктів. Упродовж 70–90-х рр. ХІХ ст. авторитет земських страхових установ значно зріс, підтвердженням цьому стало збільшення кількості господарств, які страхувалися за земським добровільним страхуванням.

На 1914 р. земства перетворили страхування від вогню на міцну й ефективну організацію, яка охоплювала практично все населення лівобережних губерній. Так, у 1871 р. земські установи Лівобережної України брали із селян 1,5 коп. страхових платежів із карбованця страхової суми (близько 26 коп. у середньому з будівлі). У 1890 р. – 1,33 коп. з карбованця страхової суми (близько 29 коп. у середньому з будівлі), у 1893 р. – 1 коп. з карбованця страхової суми (близько 50 коп. в середньому з будівлі).

Пожежно-страхова справа земств Лівобережної України впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. постійно розвивалася і мала поступальний характер, збільшувалася кількість напрямків страхової діяльності. Зокрема, з 90–х рр. ХІХ ст. активно впроваджувалося страхування рухомого майна та сільськогосподарських продуктів, що давало можливість селянству відшкодовувати ті збитки, які тривалий час залишалися поза увагою страхових товариств.

У четвертому розділі “Участь земських організацій у розбудові пожежної справи на Лівобережній Україні”, який складається з двох пов’язаних між собою підрозділів, розглянуто питання діяльності земств у проведенні застережних протипожежних заходів та формуванні системи боротьби з пожежами.

Протипожежне страхування на Лівобережній Україні позитивно вплинуло не лише на становище погорільців, а й на покращання пожежної справи. По-перше, економічна зацікавленість товариств вимагала проводити доволі докладний аналіз пожеж щодо причин їх виникнення й завданої шкоди. По-друге, щоб не сплачувати страхової суми, вони були змушені встановлювати факт підпалу. Тому представники страхових організацій брали безпосередню участь у встановленні причин пожеж, чим сприяли розроблені найефективніших заходів запобігання вогняного лиха. По-третє, страхові товариства, зацікавлені в розширенні страхової справи, надавали пільги зі страхових виплат під час проведення деяких протипожежних заходів (за спорудження в будівлях вогнестійких дахів, за наявність протипожежних засобів, стаціонарних вогнегасних установок, пожежної команди).

У роботі земств у галузі попереджувального страхування можна прослідкувати три напрямки: перший –