національна академія державного управління
при Президентові україни

серьогін Сергій Михайлович

УДК 35.085:65.01

державНИЙ службовець у взаємовідносинах
влади і суспільства

25.00.03 – державна служба

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління

при Президентові України.

Науковий консультант - |

доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

КНЯЗЄВ Володимир Миколайович,

Національна академія державного управління при Президентові України, проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор
ОБОЛЕНСЬКИЙ Олексій Юрійович, Головне управління державної служби України, перший заступник начальника;

доктор наук з державного управління, доцент
КУЙБІДА Василь Степанович, Міжрегіональна академія управління персоналом, віце-президент;

доктор історичних наук, професор, заслужений діяч
науки і техніки України
ІВАНЕНКО Валентин Васильович, Дніпропетровський національний університет, проректор з гуманітарних питань та виховної роботи.

Провідна установа - | Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, кафедра загального і адміністративного менеджменту, м. Донецьк.

Захист відбудеться 9 червня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20.

Автореферат розісланий 7 травня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Майборода В. К.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Демократичні перетворення, які відбуваються в Україні на початку третього тисячоліття, супроводжуються трансформацією інститутів влади та суспільного устрою. Нова система державного управління в Україні має забезпечити, перш за все, виконання завдань переходу політичної системи від тоталітарної до демократичної, суспільства - від ідеологічно упередженого до плюралістичного громадянського, економіки - від планової до сучасної ринкової, відносин між владою й суспільством - від примусово-силових до партнерських. Для цього необхідне нове державно-управлінське мислення, яке не може сформуватися стихійно.

Очевидно, що особливістю сучасного трансформаційного періоду в державному управлінні є й перехідний стан державної служби. Таке становище привертає увагу і політиків, і науковців, оскільки склалася об’єктивна суперечність між тими вимогами до державної служби, які висуває сучасна соціально-політична, економічна, духовна реальність, та існуючим, багато в чому деформованим за радянські часи, стилем мислення і діяльності державних службовців. Водночас саме вони відповідальні за формування напрямків і практичне втілення реформ в Україні, що ставить питання про необхідність зміни філософії державної служби, світогляду державних осіб, спрямованого на підтримку таких відносин між державою й суспільством, які мають формуватися за умови порозуміння й співпраці. Отже, передбачається концентрувати спільні зусилля держави і суспільства на проблемі створення гідних умов людського життя. З огляду на це важливо дослідити процеси й механізми сприйняття державної влади людьми, визначити, у який спосіб окремі індивідуалізовані уявлення про владних осіб перетворюються на інтегрований образ державного службовця і, відповідно, створюється імідж влади, які методи, форми й засоби мають бути задіяні для того, щоб покращити цей імідж та здійснити перетворення відносин між державою і суспільством на партнерські.

Як свідчить аналіз літератури, дослідженню феномена державної влади та способів і механізмів її здійснення відводилось чільне місце в працях відомих учених і мислителів: Т.Аквінського, Арістотеля, М.Бердяєва, М.Вебера, Г.Гегеля, Т.Гоббса, М.С.Грушевського, М.П.Драгоманова, Конфуція, В.І.Леніна, Д.Локка, Н.Макіавеллі, К.Маркса, Г.Маркузе, Ш.Монтеск'є, Г.Моски, Ст.Оріховського, В.Парето, Платона, П.Сорокіна, Ціцерона та багатьох інших авторів, у тому числі й таких представників наукових шкіл другої половини ХХ ст., як А.Авторханов, Г.Атаманчук, Г.Ашин, З.Бжезинський, П.Бахрах, М.Восленський, Ж.Зіллер, Р.Мілс, Д.Шумпетер, О.Оболонський, Є.Охотський, О.Понеділков, Б.Рассел, Д.Рісмен, Г.Саймон та ін. Проблеми становлення української державності, формування системи державного управління, професійної державної служби розглядаються в роботах сучасних українських учених В.Б.Авер’янова, В.Д.Бакуменка, Б.А.Гаєвського, В.П.Горбатенка, С.Д.Дубенко, Б.О.Кравченка, В.Г.Кременя, В.М.Князєва, Г.І.Лелікова, В.І.Лугового, В.К.Майбороди, П.І.Надолішнього, І.Ф.Надольного, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського, В.М.Олуйка, О.В.Петришина, В.А.Ребкала, В.М.Рижих, І.В.Розпутенка, В.А.Скуратівського, В.П.Троня, В.В.Цвєткова, С.А.Чукут, Ю.П.Шарова, Г.В.Щокіна, О.П.Якубовського, В.Г.Яцуби та ін.

Але аналіз сучасної наукової літератури з проблем державного управління свідчить про те, що в науковому плані проблема взаємовідносин влади й суспільства, їх значення для становлення демократичного державного управління і громадянського суспільства, ролі в цих відносинах іміджу влади та уявлень про державних службовців на сьогодні залишається малодослідженою. У науковій літературі державне управління та державна служба аналізуються переважно як організаційно-правові інститути, що обмежує коло дослідження проблемами, пов’язаними з аналізом їх організаційного становлення, законодавчого оформлення і правового регулювання, інформаційного, матеріально-технічного та фінансово-економічного забезпечення. При цьому поза увагою залишається ціла низка морально-етичних, ментально-психологічних, духовних аспектів діяльності інститутів державної влади, зокрема державної служби та осіб, що її здійснюють, тобто саме тих, які формують громадську думку щодо сприйняття влади.

У науковій літературі майже відсутні роботи, в яких би аналізувалися форми, засоби, методи створення образу державного службовця, влади в цілому, та досліджувалися механізми впливу уявлень про державних осіб на сприйняття влади громадськістю. Окремі дослідження моделей організації державної служби і роботи управлінських кадрів та механізмів їх впливу на імідж влади (праці В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, В.М.Манохіна, О.Ю.Оболенського, О.В.Оболонського, Є.В.Охотського, В.В.Цвєткова та ін.) не можуть вважатися вичерпними, оскільки, по-перше, у них відсутня відповідь на питання, яким політичним, економічним, соціальним умовам відповідає той чи інший тип уявлень про державного службовця, а по-друге, державна служба достатньо часто розглядається як закрита, непрозора інституція, що залишає поза увагою питання необхідності створення й підтримки стійких зв’язків її з суспільством. Ці аспекти аналізуються в окремих працях Н.М.Грінівецької, І.Б.Коліушка, Г.І.Лелікова, Н.Р.Нижник, М.А.Нинюк, О.Ю.Оболенського, Г.Г.Почепцова, С.А.Чукут, М.О.Шульги та ін. Але на сьогодні в зазначеному аспекті розгляд проблеми державної служби крізь призму її значення у формуванні владно-суспільних відносин не має комплексного характеру, і серед дослідників відсутня одностайна думка щодо того, як створюються уявлення про владу, про державних службовців: чи це активне “механістичне”, “маніпуляційне” формування іміджу, спеціальним чином ініційована й цілеспрямована дискретна діяльність, як під час виборів, чи це системна робота з підтримки й коригування в напрямку покращення існуючих у суспільстві усталених уявлень про владу під час становлення демократичних режимів.

В умовах актуалізації теми перспектив співпраці влади й суспільства, незважаючи на велику кількість досліджень в останні десятиріччя минулого століття з проблематики державного управління, державної служби, питанням відносин між владою і суспільством науковцями було приділено замало уваги. Авторові відомі роботи В.М.Бебика, О.В.Захарова, В.Г.Ігнатова, О.В. Оболонського, Г.Г.Почепцова, О.В.Понеділкова, В.Ф.Халіпова, М.О.Шульги та деяких інших науковців, які розглядають процеси відносин між владою й суспільством саме крізь призму оцінок державної влади громадянами. Одним із критеріїв оцінки стану державно-суспільних відносин у цих дослідженнях, як правило, виступає імідж влади, який формується на підставі сприйняття як результатів діяльності владних структур, так і персонального іміджу політичних лідерів, а образи загального масиву державних чиновників-адміністраторів залишаються поза межами дослідження, що не дозволяє повною мірою відтворити реальний стан справ.

У дисертаційному дослідженні йдеться про весь спектр державних осіб, починаючи від глави держави й закінчуючи рядовими службовцями, про той масив осіб, що у свідомості громадян відображається загальною категорією “влада”, про необхідність усвідомлення провідної ролі всіх державних службовців у формуванні іміджу державної влади та атмосфери взаємовідносин між державою і суспільством.

До цього часу в різних верствах українського суспільства існує негативне ставлення до державного чиновництва, до державної служби як осередку бюрократизму в його найбільш потворних формах – традиційне перевищення службових повноважень, адміністративне панування інтересів груп бюрократії, яка перебуває “при владі”. Тому для забезпечення умов партнерства між владою і суспільством є актуальним питання щодо необхідності коригування іміджу влади в напрямку його позитивізації, що вимагає детального розроблення комплексу питань, які стосуються визначення іміджелогічних складових образу влади, дослідження механізмів, методів та засобів здійснення такої корекції.

Невирішеність зазначених проблем стала підставою для вибору теми дисертаційного дослідження, визначення його мети й завдань і є свідченням їх актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідних робіт Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України “Дослідження проблем управління соціально-економічним розвитком Дніпропетровського промислового регіону та розробка науково-методичних рекомендацій з його вдосконалення” (державний реєстраційний номер 0100U003151), де автор був керівником, а також “Розробка технології аудиту персоналу органів державного управління та місцевого самоврядування і системного розвитку адміністративної еліти регіону” (державний реєстраційний номер 0102U003690), які виконувалися в межах комплексного науково-дослідного проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування”. У дисертації використані також результати реалізації проектів Міжнародного фонду “Відродження” “Менеджмент у місцевому та регіональному розвитку”, “Розробка елементів механізму управління депресивними регіонами”, договорів про співробітництво між Дніпропетровським регіональним інститутом державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, Дніпропетровською міською радою. У межах участі в цих роботах як виконавця автором була обґрунтована необхідність формування нової парадигми державної служби в Україні, визначена потреба створення серед населення атмосфери довіри до влади.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні методологічних засад створення позитивного іміджу державного службовця як передумови перетворення відносин між державою і суспільством на партнерські.

Для досягнення цієї мети були визначені такі завдання:

- обґрунтувати понятійний апарат, за допомогою якого можна оцінити значення державної особи у формуванні відносин між владою й суспільством;

- проаналізувати структуру кадрів державної служби з погляду понять і сутності стратифікаційних критеріїв як елементів, що впливають на уявлення про державних службовців та імідж влади і дослідити взаємозв’язок між рівнем повноважень за державною посадою й впливовістю уявлень про посадову особу на імідж держави;

- розглянути еволюцію уявлень про владу в процесі історичного розвитку форм суспільного устрою та режимів правління;

- розкрити форми відображення уявлень про владу і владну особу у фольклорі, художній літературі й засобах масової інформації та типізувати їх за змістом;

- визначити основні аспекти гуманістичного змісту сучасної державної служби як основи розв’язання потенційного конфлікту особистості й державної особи, держави й суспільства та обґрунтувати шляхи вдосконалення державної кадрової політики і тенденції її розвитку в напряму створення позитивного іміджу державної влади;

- узагальнити засоби реалізації державної соціальної політики та визначити їх роль у формуванні відносин між владою і суспільством;

- виявити тенденції змін іміджу влади в сучасній Україні як засобу створення умов порозуміння й співпраці між державою та суспільством у процесі здійснення політичної й адміністративної реформ.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що шляхом удосконалення особистості державного службовця, покращення уявлень громадян про державних осіб можна побудувати такі відносини між державою й суспільством, які б відповідали умовам їх партнерства й співпраці та були спрямовані на вдосконалення людського життя.

Об’єкт дослідження - відносини між владою й суспільством та засоби їх корекції.

Предмет дослідження - суспільні уявлення про державного службовця як фактор створення іміджу держави та засіб впливу на процес формування державно-суспільних відносин.

Методи дослідження. Складність досліджуваної теми зумовила застосування ряду як загальнонаукових (аналіз і синтез, історичний, логічний, моделювання, прогнозування, хронологічний тощо), так і спеціальних методів, кожний з яких дозволяє дослідити проблему в певному ракурсі:

- системний метод - для характеристики відносин між державою й суспільством як цілісного, інтегрального явища, яке є результатом реалізації правових, організаційних, інформаційних, соціально-стратифікаційних, професійно-особистісних та інших аспектів державної служби;

- історико-компаративний метод - для визначення місця й ролі образу державного службовця в еволюції уявлень про державну владу та у формуванні стилю взаємовідносин держави й суспільства;

- метод герменевтичної рефлексії - для осмислення зміни відносин між державою й суспільством як об’єкта аналізу в поєднанні історичного, порівняльного, структурно-функціонального, логічного підходів;

- аналіз фактологічної та емпіричної інформації органів влади й управління, результатів соціологічних досліджень - для визначення й узагальнення шляхів і технологій формування сучасного типу державного службовця та врахування тенденцій змін державно-суспільних відносин;

- ситуаційний метод, стрижнем якого є аналіз конкретних ситуацій, дослідження комплексу обставин, що впливають на інтерпретацію відносин між владою і суспільством, процес створення образу державного службовця, а також визначення його впливу на імідж державної влади в даний момент часу.

Наукова новизна здобутих результатів полягає в розв’язанні важливої для державного управління проблеми формування позитивного іміджу державного службовця як основи вдосконалення партнерських відносин між владою й суспільством та відновлення довіри до державної влади з боку населення.

У дисертації вперше:

- обґрунтовано значення комплексу понять “образ державного службовця”, “образ влади”, “імідж влади”, “імідж держави”, які визначають уявлення громадян про владу, у формуванні свідомих партнерських взаємовідносин держави й суспільства під час демократизації й створення передумов становлення громадянського суспільства;

- інтерпретовано поняття “образ державного службовця” як системно-цілісне, зміст якого розкривається через комплекс взаємопов’язаних елементів із певними ознаками, що безпосередньо або опосередковано впливають на існуючий імідж державної влади;

- розроблено систему стратифікації посад державних службовців, яка враховує характер діяльності державного службовця, рівень владних повноважень за посадою, потрібний за даних умов тип свідомості посадової особи та дозволяє встановити рівень відповідальності за імідж влади з боку різних типів державних посадових осіб;

- показано, що серед основних факторів, які одночасно формують і відображають стиль відносин між державою й суспільством, важливе місце посідають суспільні уявлення не тільки про державних осіб, а й про рівень організації державної влади, у тому числі й в її окремих інститутах, та наявність прямих і зворотних зв’язків між державою й суспільством;

- визначено й доведено взаємозв’язок між типами іміджу влади й конкретно-історичними формами правління та суспільного укладу в процесі історичного розвитку інституту державної служби в напрямку її гуманізації;

- на підставі дослідження процесу відтворення образів владних осіб у фольклорі, художній літературі й засобах масової інформації подальшого розвитку дістала ідея про глибокі деформації в суспільній свідомості уявлень про владних осіб і владу в цілому, що певним чином зумовлюється недостатньою увагою держави до свого іміджу та багатовіковою практикою примусово-силового впливу на суспільство з її боку за умов існування автократично-монархічних та ідеологічно-тоталітарних режимів правління;

удосконалено:

- систему принципів державної кадрової політики, в якій поряд із традиційними раціональними складовими в умовах демократизації влади та гуманізації інституту державної служби нової ваги набувають ірраціональні складові, у тому числі й спрямовані на здобуття довіри населення;

- класифікацію типів державних службовців і думку про те, що образ державного службовця має гуманітарний зміст, елементами якого виступають міфологемні аспекти літературно-художнього й мистецького відображення уявлення про державну службу і чиновника, ідеї їх моральності, свободи й обов’язку, честі і гідності; наголошено, що ці складові образу державного службовця позитивно впливають на імідж державної влади і її сприйняття громадянами та мають більш активно використовуватися під час формування умов партнерства влади і суспільства, у тому числі й засобами масової комунікації;

дістали подальшого розвитку:

- ідея стосовно того, що на первинному рівні суспільної свідомості уявлення про владу детермінуються уявленнями про державну службу як інституцію, призначену для здійснення державних владних повноважень, що вимагає перегляду цілей, завдань, змісту, принципів, форм і засобів управлінської діяльності, які мають відповідати загальній тенденції гуманізації влади, вимогам і очікуванням суспільства;

- можливі засоби трансформування уявлень про владу та корекції її іміджу - від утилітарно-прагматичного до раціонально-гуманістичного, серед яких особливо важливу роль в умовах становлення інформаційної цивілізації відіграють засоби масової комунікації та їх державницький характер, а також основні критерії класифікації державних службовців.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення доведені до рівня практичних рекомендацій, які можуть бути використані в процесі реформування влади в Україні з метою перетворення її на інститут надання управлінських послуг громадянам, максимально наближений до потреб суспільства. Основні наукові результати можуть бути використані в практичній діяльності органами державного управління та місцевого самоврядування під час формування власної кадрової політики і програм розвитку персоналу державної служби та органів самоврядування. Окремі положення дисертаційного дослідження вже використані під час розробки проекту “Програми кадрового забезпечення державної служби в Дніпропетровській області” (акт про впровадження від 20.01.2004 р.), упроваджені в програму підготовки магістрів за спеціальністю “державне управління” та програми підвищення кваліфікації державних службовців (акти від 15.01.2004 р., від 15.03.2004 р., від 10.02.2004 р.). Здобуті результати можуть стати основою розробки поглиблених курсів лекцій з проблем державного управління і державної служби в системі підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення системи державної служби, висновки відносно “природи” образу державного службовця і його впливовості на імідж влади можуть бути корисними для відпрацювання основних напрямків, методів, засобів впливу на процес створення привабливого іміджу держави під час здійснення політичної й адміністративної реформ, спрямованих на демократизацію державного управління і становлення громадянського суспільства в Україні.

Особистий внесок здобувача. Основні результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно. У дисертації не використовувались ідеї або розробки, що належать співавторам, разом з якими були підготовлені окремі наукові публікації. Сформульовані в дисертації положення, висновки та рекомендації відповідають її змісту й випливають з основних результатів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й результати доповідалися та обговорювалися на міжнародних і національних конференціях і семінарах, зокрема на щорічних науково-практичних конференціях у Національній академії державного управління при Президентові України (1996-2003), Літній школі істориків (Дніпропетровськ, 1997), Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми демократизації посткомуністичного суспільства у контексті європейського досвіду” (Дніпропетровськ, 1998), Регіональній науково-практичній конференції “Децентралізація державного управління: досягнення і невдачі місцевих влад” (Дніпропетровськ, 1998), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (Запоріжжя, 2001), Науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України та шляхи її кадрового та професійного забезпечення (Дніпропетровськ, 2000), Міжнародній науковій конференції з проблем глобалізації і регіоналізації економіки (Польща, Жешув, 2001), Міжнародній науковій конференції з проблем інтеграції (Польща, Жешув, 2003), Науково-практичній конференції “Роль молоді у формуванні та оновленні еліти в державному управлінні” (Дніпропетровськ, 2003), Науково-практичній конференції “Пріоритети розвитку державної служби в Україні” (Київ, 2003) та інших, у тому числі й на міжнародних семінарах, круглих столах тощо.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи опубліковані у 4 монографіях і 34 статтях, із них 24 - у фахових наукових виданнях. Серед публікацій, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження, 3 навчальних посібники, 3 статті в іноземних виданнях, 6 статей в інших наукових виданнях, 8 тез доповідей і доповідей на конференціях і семінарах. Загалом за проблематикою дослідження автором зроблено 48 публікацій.

Структура дисертації. Мета й завдання дисертаційного дослідження обумовили відповідну структуру роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Дисертаційне дослідження подане на 371 сторінці, список використаних джерел становить 329 найменувань на 24 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, поданий аналіз ступеня дослідженості теми, визначені мета й завдання дисертації, виявлені об’єкт і предмет дослідження, наведена характеристика використаних методів дослідження, сформульовані основні положення щодо наукової новизни результатів роботи. Показано практичну значущість результатів дослідження, наведено інформацію про апробацію результатів дисертації і перелік публікацій.

Перший розділ - “Взаємовідносини держави і суспільства: теоретико-методологічний аспект” - присвячений аналізу понятійно-категоріального апарату і методологічних особливостей дослідження теми. Зокрема, встановлено, що в процесі розгляду відносин між владою і суспільством як їх оцінні характеристики (індикатори) можуть використовуватися такі загальні поняття, як “імідж держави”, “імідж влади”, “образ держави”, “образ влади”, що створюються у результаті сприйняття уявлень про окремих державних посадових осіб, а також уявлень про рівень досконалості організації роботи органів влади та соціальну спрямованість влади. Наголошено на особливому значенні іміджелогічних характеристик влади у формуванні партнерських відносин між державою і суспільством на шляху становлення держави як правової і демократичної, а суспільства як громадянського.

У підрозділах розглянуті методологічні особливості дослідження відносин між владою і суспільством через сприйняття громадянами образу державного службовця та визначені основні чинники, що детермінують владу як державну службу. Відзначаючи багатоаспектність державної служби як інституту влади, автор наголошує на її міждисциплінарному характерові, що вимагає дослідження проблеми не тільки з позиції організаційно-правового аспекту, а у всій її багатогранності, у тому числі і з урахуванням людського фактору владно-суспільних відносин. Стосовно “природи”, “метафізики” образу державного службовця можуть бути виділені два рівні аналізу. На першому образ державного службовця розглядається як відображення наслідків соціально-історичного розвитку держави, тому його генеза обумовлюється, врешті-решт, об’єктивними умовами існування держави, які постійно відтворюються і змінюються завдяки діяльності людей. На другому рівні аналіз здійснюється з урахуванням того фактору, що на створення і функціонування образу державного службовця потужний вплив справляє держава, оскільки саме вона упорядковує всі процеси формування організаційних і процесуальних основ діяльності державного апарату, забезпечує побудову та правовий опис ієрархії посад, підбір, підготовку, просування службовців і т. ін.

У літературі, присвяченій висвітленню державної служби, чимало сторінок відведено аналізу феномену бюрократії. Уявлення про бюрократію, бюрократичний апарат становлять досить суттєвий елемент змісту образу державної служби. Цим аспектам присвячені праці Х.Арендта, М.Вебера, В.Вільсона, Е.Гіденса, Ф.Гуднау, В.І.Леніна, К.Маркса, Т.Парсонса, Г.Саймона, К.Ясперса та багатьох інших. При цьому відзначається, що в сучасних дослідженнях з питань державної служби домінує функціональний підхід, який розглядає її з позиції виконання певних владних функцій. Але у зв’язку з тим, що державний службовець є одночасно і суб’єктом, і об’єктом управлінської діяльності, такий підхід виявив свою обмеженість, оскільки не дозволяє враховувати всього спектру можливих відносин між владою і суспільством. Автором відзначається, що під впливом історичної спадщини державотворення в сучасній Україні держава продовжує панувати над суспільством. Тому виникає потреба змінити філософію влади на таку, яка б розглядала державу і суспільство як партнерів у процесі вдосконалення умов життя людей.

Окрім того встановлено, що дослідження образу державного службовця і його впливу на імідж держави вимагають підходів, які поєднують різні методи. Наголошується, що складність полягає в тому, що, з одного боку, поєднання методів може надати поліфонізму досліджуваній темі, а з іншого, виникає загроза еклектизму. Під час дослідження теми автор використовує різні методологічні підходи, серед яких можна окремо виділити такі.

По-перше, історичний підхід, в якому виділимо, принаймні, два моменти. Перший – тематичний, тобто те, що складає об’єкт і предмет дослідження, сфера існуючого, наявного стану відносин між владою і суспільством. У нашому випадку - це розуміння образу державного службовця, який відображає суперечливу природу державного апарату в контексті переходу суспільства від патріархального укладу до індустріального та постіндустріального, від тоталітаризму до демократії. Дисертант показує зміни образу сучасного державного службовця, який має характеризувати рівень “взаємопроникнення” держави і суспільства в процесі перетворення держави на правову, а суспільства - на громадянське. Другий момент – концептуальний – з’ясування концептуальної ролі протилежних парадигмальних настанов державного управління - бюрократично-адміністративних і інноваційно-послугових - вимагає визначення основних положень сучасної теорії державної служби у світлі проведення політичної та адміністративної реформ.

По-друге, компаративний підхід, що випливає з історичного, бо розкриття специфіки відносин між владою і суспільством у різні історичні епохи можливе лише із застосуванням саме такого підходу. Тим більше, що розуміння сутності, призначення функціональної ролі державного службовця в сучасній системі управління відбувається за безпосереднього порівняння образів державних службовців, які створювались у різні історичні епохи, починаючи від стародавніх часів до сьогодення.

Системний метод, який використовується дисертантом, дозволяє аналізувати образ державного службовця, імідж влади в єдності всіх їх складових компонентів, які взаємодіють між собою. Цей метод дозволяє тлумачити державну службу й уявлення про неї як складну і відкриту систему, що постійно еволюціонує.

Ситуаційний метод дає можливість безпосереднього використання досягнень суспільних наук у конкретних ситуаціях і умовах.

Багатогранність змісту образу державного службовця дозволяє типізувати його на певних засадах. Такий підхід дає підстави інтерпретувати образ державного службовця як відображення - у функціональному аспекті - діяльності відносно невеликої групи осіб, що забезпечують роботу державного механізму, а в структурному – осіб, що займають певні посади в державних органах та їх апараті і мають певний статус. Образ державного службовця, таким чином, із погляду організації та функціонування державної служби відображає принципи організації державної служби і принципи її практичного функціонування. У такому ракурсі сама державна служба може бути відображенням різної сутності, “природи” держави – держава як чисте насильство, держава як вираження класового панування, держава як вираження панування певного етносу, держава як засіб збереження цілісності суспільства, що виявляє свою самодостатність.

Виходячи з вищевикладеного, дисертант розглядає методологічні проблеми, пов’язані з багатоаспектністю даної теми.

У такому разі образ державного службовця може розглядатися з позиції функціонального підходу: державний службовець репрезентує деяку державну систему, що реалізує певні функції. Саме в державницькому характері цих функцій криється вагомість суспільних уявлень про державного службовця як індикаторів стану владно-суспільних відносин.

Окрім того, образ державного службовця відображає специфічну діяльність етатиських людей щодо “обробки людей людьми”, яка принципово відрізняється від діяльності людей з перетворення об’єктів природи. Тому сучасна діяльність державних службовців має бути спрямована на збереження і розвиток суспільства, на підтримку діалогу між державою і її громадянами.

Образ державного службовця є відображенням інституціональної діяльності, тобто осмисленням специфічних дій чиновників, що концентрують у своїх руках державну владу. Інституціональний аспект образу державного службовця відображає особливу сферу суспільно корисної діяльності в системі різних владних інститутів.

На процес створення образу державного службовця впливає розуміння державної служби як певної соціальної групи, характеристиками якої виступають: чисельність її представників і її частка в соціальній структурі суспільства, соціальна динаміка оновлення, міра відкритості і можливості попасти в цей прошарок представникам інших груп населення, інтелектуальний потенціал, вплив на інші групи і прошарки суспільства.

Також образ державного службовця можна аналізувати крізь призму класичної теорії менеджменту, що дозволяє визначити рівень можливих екстраполяцій досягнень цієї теорії на сферу державного управління.

Образ державного службовця має осмислюватися з урахуванням досягнень теорії інформації. Оскільки розвинуті суспільства перебувають у стані переходу від індустріальної цивілізації до інформаційної, то в суспільній свідомості визначається особлива роль державних службовців у сфері інформаційного обігу в суспільстві.

Образ державного службовця як елементи містить ідею, поняття сутності влади, а також характер державної влади і державного управління. Ось чому дисертант звертається до аналізу таких моделей державного службовця: етологічної; соціокультурної; структурно-функціональної; соціально-конфронтаційної. Запропонована автором соціогенетична модель узагальнює всі наведені і дозволяє розглядати об’єкт через його походження, дослідити генезу понять “держава”, “державна особа”, “влада”, “суспільство” у контексті не тільки історичного розвитку, а й з позиції розуміння їх взаємозв’язку, тобто необхідності зміни відносин між владою і суспільством.

Відомо, що наведені в літературі моделі бюрократії можна звести до чотирьох основних типів: марксової, веберівської, імперської (східної) і реалістичної (сучасної). Дисертант аналізує всі чотири типи і доходить висновку, що в уявленні широких верств населення України до цього часу домінує імперська модель бюрократії, оскільки у світі східного слов’янства ці уявлення постійно отримували підкріплення. При цьому в умовах, коли переважній більшості населення України незрозумілою є сучасне трактування функцій держави, їх соціального змісту, чиновництво теж перебуває у стані невизначеності стратегічних напрямків державотворення. Таке становище значно ускладнює процес демократизації державного управління.

Автор наголошує, що системний аналіз образу державного службовця дозволяє визначити ряд допоміжних вимог, осмислення яких дає можливість конкретизувати поняття “державна служба”, “державний службовець”. У цьому разі державний службовець виступає елементом механізму держави і державного апарату. Поняття “державний службовець” може вживатися у двох значеннях – широкому та вузькому. У широкому значенні цього поняття державний службовець виступає як представник усіх державних органів, тобто елемент механізму управління державою. У більш вузькому значенні під державним службовцем розуміють людину, яка виконує певні функції в конкретному органі державного управління.

У другому розділі - “Еволюція відносин між державою і суспільством в контексті типології образу державної особи й іміджу влади” - висвітлюються різні типи уявлень про владу в процесі генези державного управління.

На підставі аналізу різноманітних літературних джерел зроблено деякі висновки щодо можливої типізації уявлень про владу. Якщо на первинному етапі формування людських спільнот найважливішими для їх лідерів були суто особисті якості людини, такі як сила, мужність, знання, уміння, досвід, то з упровадженням системи колегіального правління на перше місце висувається родинне походження державних правителів, тобто авторитет походження. Правляча родина в такому випадку розглядається як узагальнений носій зазначених якостей, гарантія мудрості і відваги її представника. Відповідно до цього формувалася і шкала оцінок особи правителя, який, перш за все, сприймався як виходець із тієї чи іншої родини, і родина була відповідальною перед спільнотою за результати керування свого “делегата”. Тобто в умовах делегування влади аристократією своєму представникові спостерігається такий комплекс процедур від початку володарювання до його кінця: аристократичне походження, довіра (призначення або обрання) аристократії, управління державою (у тому числі й аристократами), оцінка аристократією результативності правління, призначення або обрання на новий термін чи зміна правителя аристократією. Єдина можливість вийти з-під контролю не народу, не суспільства, тільки аристократії – узурпація влади, перехід до тиранії, монархічного правління, де, зрештою, влада стає спадковою.

Спадкова монархічна влада не передбачає можливості оцінки майбутнього володаря – він визнаний за фактом народження і, отже, досить просто може перетворитися на деспота народу, у тому числі й тієї ж аристократії. Саме в ті часи формуються платонівські ідеї про справедливу державу, справедливого правителя, думки про необхідність наявності у правителя ідеальної держави таких властивостей, як мудрість, мужність, розсудливість і справедливість.

За імперських режимів влада перетворюється переважно на засіб збереження самої себе. При цьому невеликі правлячі родини вже не можуть забезпечити зростаючі потреби в хороших управлінцях на всій території імперії, що вимагало залучення до врядування найбільш здатних до цього представників інших верств населення. Разом із родинним походженням державних осіб починають враховуватись і їх особисті якості: досвід, розум, мужність, знання, уміння, моральність тощо.

За часів об’єднання розрізнених країн у великі державні утворення, де панував патріархально-аристократичний тип управління, набув поширення натуралістично-патріархальний тип образу державної особи. На зміну сприйняття володарів як батьків-опікунів приходить їх оцінка як генераторів та виконавців певної ідеологічної концепції. Такі концепції з часом були концентровано викладені в різних віровченнях.

Окремий підрозділ дисертації присвячений трансформації уявлень про владу в монотеологічних державах. І християнство у вигляді католицизму та православ’я, і іслам у своїх віровченнях однією з головних тез застосовували ідею рівності: людей між собою і всіх перед Богом, у тому числі і рівного права на врядування. У реальності влада була в антагоністичних відносинах із суспільством, була відсторонена від нього, де, незважаючи на активне насадження думки про божественність влади, панували почуття відчуження від влади і потреби реформування суспільно-владних відносин. Необхідно було багато часу, щоб світ знову, через Реформацію, повернувся до демократичних форм правління, але це стало можливим тільки в умовах політеологічних суспільств. Тільки в результаті розвитку парламентаризму держава у вигляді монархії стала розглядатися вже як засіб досягнення суспільного, загальнодержавного, загальнонаціонального добробуту.

Розмежування політичних і адміністративних функцій, особистих і державних проблем монархів сталося внаслідок упровадження ідеї поділу влади у ХVІІІ – ХІХ ст. У цей час визначається організаційний та соціально-правовий статус державних осіб, встановлюються їхні права та обов’язки, формуються процедури обіймання посад, створюється система навчання державних службовців. Але розширення адміністративних функцій апарату сприяє підвищенню самосвідомості службовців, які водночас починають складати окремий елітний прошарок суспільства. Виникає потреба встановлення суспільного контролю над діяльністю бюрократичних установ та їх апарату.

Сучасна модель державної служби остаточно сформувалася під впливом загальної демократизації управління країнами. Перехід від аристократично-теократичного, або аристократично-ідеологічного, типу управління до ідеологічно-реалістичного супроводжувався різноманітними практиками державотворення буржуазних суспільств. Фактично ставши незалежним від волі монарха або політиків, отримавши соціальні і правові гарантії, державний службовець як професіонал мав уже орієнтуватися на забезпечення потреб населення, оскільки його гарантії, а відповідно й особистий добробут, у цілому стали залежати від волі платників податків. Таким чином, більшість країн світу наприкінці ХХ ст. обрала орієнтир на відтворення раціоналістично-гуманістичного типу управління.

Не залишалася осторонь від загальноісторичних процесів і Україна. Історія державотворення українського народу зазнала різних типів організації державного управління та форм державного устрою: від харизматично-патріархальних типів управління монархічного устрою Київської Русі до раціонально-гуманістичного типу управління сучасного демократично орієнтованого державного устрою пострадянської України.

У третьому розділі - “Відображення ставлення суспільства до державних службовців і влади в засобах мистецтва, літератури і масової інформації” - на підставі аналізу творів фольклору і художньої літератури, що розглядають проблеми влади і відносин між державою і суспільством, робляться висновки щодо деяких загальних тенденцій у відтворенні образів державних осіб та їх ролі у регулюванні суспільних відносин.

Зокрема, відзначається, що ще у ІХ – ХІІІ ст. позначилися тенденції широкого відображення у фольклорі, особливо в епосі, образів держави, державних осіб. У зв’язку з розвитком держави, розширенням її функцій, християнізацією Русі, поширенням освіти і писемності, на основі усної народної творчості виникає багатожанрове писемне мистецтво: твори церковного характеру (проповіді, повчання, житія), історичне літописання, світська література, що мали переважно героїко-патетичний характер, були спрямовані на формування позитивного образу володаря-князя. Незважаючи на різні підходи авторів, для більшості творів характерні були: державницький підхід, висвітлення подій із загальнодержавних позицій, почуття гордості за Руську землю, повага до тих, хто, не шкодуючи сил, захищає її, бажання припинити міжкнязівські усобиці, які послаблюють державу. Патріархальний образ володаря в такому разі постає як образ Батька, що опікується дітьми, захищає їх.

Щодо концепцій ролі і місця влади, правителя в суспільному житті, які пропагувалися в цих творах, то тут спостерігається значна розбіжність поглядів – від ідеї богоданності князівської влади, через ідею богоугодного володаря, до ідеї верховенства розуму, знань, гуманізму, суспільної відповідальності. Унаслідок поглиблення процесів феодалізації суспільства і пов’язаного з ними зростання соціальної напруженості, значне місце в літературі посідають ідеї лояльності, гуманізму, моралі, милосердя, добра, честі, справедливості, любові до батьківщини. На противагу оцінкам крізь призму величі і шляхетності походження, багатства, що домінували довгий час у період боротьби за кордони, поділ і перерозподіл земель і майна, на перше місце висуваються нові критерії, сформовані під впливом ідей гуманізму: особисті заслуги, честь, доблесть. Виникає новий обожнено-патріархальний образ володаря, який не тільки являє собою неземну силу, а й опікується підданими, підлеглими. Одночасно, поряд із монументальним образом володаря, постають і образи представників його оточення, його службовців, які не тільки віддані своєму правителю, а передусім здатні опікуватися проблемами народу, суспільства, не чекають винагороди від володаря, а активно роблять добро, дбають про добробут і злагоду в країні, мужньо захищають її кордони. Поступово уявлення про державну особу як про службовця двору правлячої родини змінюється розумінням її нової ролі в суспільстві, яка має полягати в слугуванні народові, нації, країні як суспільно-політичному утворенню. Патріархальні уявлення про державну владу як владу князя-батька змінюються на уявлення про володаря-державця, образ якого в подальшому буде реформовано під час становлення російського абсолютизму як образ “царя-батюшки”, в якому містилися уявлення про неземне походження влади та її патронатно-гуманістичне призначення.

Класична художня література, твори якої писали і читали на початковій стадії переважно тільки аристократи, теж була переважно патетичною, але в подальшому, виконуючи “замовлення” щодо формування ідеалізованого образу монарха-батька, форми створення образів влади та владних осіб від героїчної патетики переходять до сентиментальної лірики, романтизму, завданням яких стає створення привабливого іміджу монарха-патрона.

З іншого