ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Спільник Тетяна Миколаївна

УДК 811.161.2’367.335

ГРАДАЦІЙНЕ ВІДНОШЕННЯ В СТРУКТУРІ СКЛАДНИХ

СПОЛУЧНИКОВИХ КОНСТРУКЦІЙ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Ломакович Світлана Володимирівна,

Харківський державний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

завідувач кафедри українознавства;

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Баранник Дмитро Харитонович,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Заоборна Марія Степанівна,

Тернопільський державний педагогічний

університет імені В. Гнатюка, доцент

кафедри українського та загального

мовознавства.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний

університет імені В. Винниченка,

кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України,

м. Кіровоград.

Захист відбудеться “ 19 травня 2004 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 в Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розіслано “17 квітня 2004р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Тищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній синтаксичній науці прийнято погляд на речення, сутність якого полягає в тому, що воно розглядається як складне, багаторівневе за своєю організацією явище. Розмежування різних рівнів організації речення – формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного і комунікативного – надає аналізу більшої пояснювальної сили й дозволяє усвідомити сутність явищ, що суперечливо тлумачилися в історії науки. До таких, зокрема, належить питання про граматичну природу складних речень із градаційним відношенням частин.

Актуальність теми визначається потребою у всебічному аналізі складних конструкцій сучасної української мови із градаційним відношенням між предика-тивними частинами в їх складі. Вони потрапляли в поле зору граматистів у зв’язку з визначенням типів складносурядного речення (І.Р. Вихованець, К.Ф. Герман, А.П. Грищенко, М.У. Каранська, О.Д. Пономарів, І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська), однак ніколи не становили предмет спеціального дослідження й монографічного опису. У межах згаданих досліджень зроблені важливі спостереження, разом із тим багато з питань залишилося поза увагою вчених. Так, не існує єдиної думки щодо сутності градації як мовної категорії та засобів її вираження в структурі різних за типом складних синтаксичних конструкцій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям ди-сертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри укра-їнської мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди: “Закономірності розвитку і функціонування української мови”, що передбачає вивчення питань синтаксису сучасної української мови.

Мета дисертаційної роботи – виявити сутність градаційного відношення як своєрідного змістового компонента й визначити засоби його вираження в структурі складних сполучникових конструкцій сучасної української мови.

Для досягнення цієї мети ставились завдання:

1) установити зв’язок між градаційним відношенням у змісті складних сполучникових конструкцій і комунікативними потребами мовця;

2) схарактеризувати роль кожної з предикативних частин складної конструкції в поданні змісту висловлення як градації;

3) з’ясувати сутність таких різновидів градації, як власне градація і приєднання (підсилення), градація висхідна і спадна;

4) визначити ознаки формально-синтаксичної організації складних сполучникових конструкцій, релевантні для вираження кожного з різновидів градаційного відношення, передусім характер синтаксичного зв’язку і засоби його вираження;

5) виявити лексико-семантичні засоби формування градаційного відношення;

6) описати особливості комунікативного оформлення складних градаційних конструкцій, зокрема актуального членування їх змісту;

7) дослідити взаємодію градаційного відношення з іншими типами змістових відношень у різних за будовою складних сполучникових конструкціях.

Об’єктом дисертаційної роботи стали складні сполучникові конструкції, предикативні частини яких пов’язані градаційним відношенням, на зразок [Похід скоро буде. Військо знову готувати.] Не тільки кінні дружини підуть, а й пішців багато візьмемо (А. Хижняк); Орест не впізнавав її, та й вона сама, мабуть, не впізнавала себе (Ю. Мушкетик); Він (Серьожка – С.Т.) гордився, що виконав волю цієї людини, тим більше, що ця воля цілком відповідала його особистому бажанню, його власній совісті (О. Гончар).

Предмет дослідження становить формально-синтаксична, семантико-синтаксична та комунікативна організації складних сполучникових конструкцій із градаційним відношенням між компонентами.

Матеріалом дослідження послужила картотека, що налічує понад 3000 складних сполучникових конструкцій сучасної української мови, предикативні частини яких поєднані градаційним відношенням, укладена шляхом суцільної вибірки з художніх та літературно-критичних творів українських письменників ХІХ – ХХ століть, публіцистики, періодичних видань.

Методологічну основу дослідження становить дихотомічне розуміння мови як суспільного явища, усвідомлення діалектичного взаємозв’язку загального й окремого.

Методи дослідження зумовлені його метою і завданнями. В аналізі матеріалу застосовано описовий метод, метод зіставлення, а також трансформаційний метод.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі здійснено системний різнорівневий аналіз складних градаційних конструкцій із урахуванням їхніх структурно-граматичних, лексико-семантичних і комунікативних особливостей. Новим є погляд на градацію як змістове відношення, що формується у своєрідно організованих складних сполучникових конструкціях, структура і семантика яких зазнають суттєвого впливу з боку їх комунікативної організації. Виявлено факт взаємодії градаційного значення з іншими типами змістових відношень – як основного в семантичній структурі таких висловлень або як додаткового, супровідного.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що воно доповнює синтаксичну теорію положенням про зумовленість градаційного відношення в структурі складних сполучникових конструкцій особливостями їх комунікативної організації, долаючи суперечності в поглядах на значущість другої частини в їх складі порівняно з першою. Спостереження над взаємодією формально-семантичних та комунікативних ознак складних синтаксичних одиниць сприяють подальшій розробці питань їх багаторівневої організації. Дослідження збагачує синтаксичні описи української мови новими фактами щодо можливості вираження відношення градації в різних за типом складних конструкціях.

Практичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що його результати можуть бути використані в читанні лекцій і написанні підручників та посібників, методичних розробок із синтаксису української мови. Спостереження й висновки роботи можуть бути предметом обговорення на заняттях спецсемінарів, а також викладатися в спецкурсах із семантичного синтаксису.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були представлені в доповідях на Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (м. Харків, 2001), на VІІ Міжнародній науковій кон-ференції “Семантика мови і тексту” (м. Ялта, 2002), на науковій конференції, присвяченій 225й річниці від дня народження видатного діяча національної культури Г.Ф. Квітки-Основ’яненка (м. Харків, 2003). Основні положення дисертаційної праці обговорювалися на засіданнях кафедри української мови й кафедри українознавства Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Публікації. З теми дисертації опубліковано чотири статті в провідних наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури. Повний обсяг роботи 177 сторінок, основного тексту 162 сторінки. У списку використаної літератури налічується 190 найменувань.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, формулюється мета, завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, визначається предмет та методи його дослідження, подаються дані про апробацію роботи.

Перший розділ “Складні сполучникові конструкції з градаційним відношенням між частинами як об’єкт синтаксичних досліджень” містить огляд літератури з питання, аналіз стану його вивчення в сучасній українській мові. У розділі викладено теоретичні засади дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.

Питання про граматичну природу складних конструкцій із градаційним відношенням між компонентами, а також їх місце в системі складного речення розв’язувалося синтаксичною наукою неоднозначно.

Огляд літератури з питання засвідчив, що складні градаційні конструкції пройшли в історії науки певний шлях осмислення й усвідомлення як особливого типу речень. У становленні такого погляду на градаційні конструкції виділяється кілька етапів. На першому етапі було помічено ту ознаку речень зі сполучником та й, яка відрізняла їх від решти складносурядних єднальних речень. Такою ознакою було те, що друга предикативна частина приєднувала до першої додаткову інформацію. Завдяки цьому речення зі сполучником та й були виокремлені з-поміж єднальних речень і отримали назву приєднувальних.

Другий етап був позначений увагою до складносурядних речень, предикативні частини яких поєднуються парними сполучниками на зразок не тільки ... а й, не стільки ... скільки. Місце цих конструкцій серед типів складносурядного речення визначалося по-різному: їх розглядали в межах єднальних, зіставно-протиставних і приєднувальних речень.

На наступному етапі було помічено функціональну наближеність сполучника та й (та ще й, ще й) і сполучників не тільки ... а й, не стільки ... скільки. Відно-шення, яке встановлюється між предикативними частинами за їх участю, було осмислено як градаційне, що має два різні вияви: власне градація і приєднання. Конструкції ж, що його формують, було названо градаційними.

У мовознавчій літературі точилися суперечки навколо питання про те, наскільки важливим є зміст другої предикативної частини складних речень зі сполучниками та й, та ще й, ще й. З одного боку, існувала думка, що основна інформація висвітлю-ється в першій частині речення. При цьому друга частина вносить лише щось додаткове й тому менш суттєве до того, про що повідомлялося раніше (С.Є. Крючков, Т.П. Плещенко). З іншого боку, мова йшла про те, що інформація, утілена в першій частині, має попередній характер. Друга частина, хоча й додається пізніше, усе ж містить основний інформативний зміст висловлення (І.О. Попова, М.Л. Міхліна).

Розв’язання окреслених питань стає можливим завдяки підходу до речення як багатоаспектної одиниці, коли воно розглядається на різних рівнях організації: на докомунікативному, а саме на рівні формальної й семантичної організації, а також на комунікативному, де речення постає як одиниця мовлення. При цьому визнається необхідність аналізувати й описувати явища різних рівнів за допомогою понять і термінів, які відповідають природі кожного з них. Це передбачає виявлення мовних засобів, які виражають відношення градації, – як формально-граматичних, зокрема сполучникових, так і лексико-семантичних, а також інтонації і порядку розташування предикативних частин – чинників, що визначають особливості висловлення як комунікативної одиниці. Диференційоване уявлення про організацію складного речення не заперечує разом із тим можливість його комплексного аналізу, який виходить із розуміння взаємозумовленості різних його рівнів і взаємозв’язків між ними. Це положення має принципове значення для дослідження градаційного відношення: являючи собою компонент семантичної структури речення, градація пов’язана з комунікативною настановою висловлення.

Зв’язком між градаційним відношенням і комунікативною спрямованістю ви-словлень пояснюється наявність у їх семантиці суб’єктивно-модальних значень, що відображають ставлення автора до висловлюваного. Він будує своє висловлення як градаційне, спираючись на індивідуальне сприйняття дійсності – явищ, ситуацій, певних станів речей. Тому в дослідженні прийнято положення про існування в структурі речення двох принципово різних компонентів: пропозитивного, зверненого до об’єктивної дійсності (диктум), і модусного, пов’язаного із суб’єктом, який сприймає й осмислює певний фрагмент цієї дійсності.

Важливим для вивчення градаційного відношення, що виникає між предикатив-ними частинами складного сполучникового речення, є звернення також до конструкцій, у яких поряд із градаційним відношенням, яке є основним, виникають інші відношення, що є додатковими до нього. Такі речення, відрізняються від типових невідповідністю форми і змісту, що пов’язано зі своєрідним лексико-семантичним наповненням їх предикативних частин. Дослідження явища асиметрії форми і змісту в структурі градаційних речень дозволяє простежити складну взаємодію граматики і лексики.

Градаційне відношення розглядається в роботі як таке, що може виступати в реченні як самостійне, коли воно виражається за допомогою градаційних сполучників у структурі складносурядного речення, і як таке, що нашаровується на інші відношення, як, наприклад, у висловленнях зі сполучником тим більше що. Аналіз речень цього типу дозволяє дати відповідь на питання про вираження градаційного відношення також у структурі складнопідрядного речення.

У другому розділі дисертації “Градаційний компонент у змісті складних спо-лучникових конструкцій” розглядається семантична природа градаційного відно-шення і його комунікативна детермінованість. Описано семантичну структуру до-сліджуваних конструкцій і характер пропозитивного змісту їх частин. Встановлю-ється наявність зв’язку між семантикою градації й комунікативною спрямованістю висловлення; доводиться значення першої і другої частин у поданні змісту вислов-лення як градації; досліджується роль оцінного компонента змісту; вивчається взає-модія градаційного значення з іншими типами відношень у семантичній структурі складних сполучникових конструкцій – як основного або як додаткового.

З-поміж інших складних речень градаційні конструкції вирізняються комуніка-тивною спрямованістю. Мовець, піклуючись про свої інтереси як автора вислов-лення, намагається сформулювати свої думки так, щоб не тільки донести до слухача сутність повідомлення, а й справити певне враження, надати висловленню переконливості. Прагнення досягти комунікативної мети мовець реалізує у своєрідний спосіб: він співвідносить зміст першої і другої частин як необхідний і достатній. Як доведено в роботі, саме це співвіднесення й визначає сутність градаційного відношення.

Аналіз градаційних речень свідчить про те, що в їх першій частині мовець подає необхідну інформацію, яка допомагає слухачеві зрозуміти повідомлення в цілому. Однак вона не є достатньою для реалізації його комунікативного завдання. Щоб задовольнити критерій достатності, мовець додає до першої частини другу, – як аргумент, який у поєднанні зі змістом першої частини дозволяє мовцеві виразити думку адекватно його намірам.

Як згадувалося, складні градаційні речення розподіляють на дві групи: власне градаційні та приєднувальні (в іншій термінології – підсилювальні). Перш ніж побудувати власне градаційну конструкцію, мовець здійснює один акт відбору двох ситуацій і відображення їх у межах однієї складної структури: він із самого початку налаштований на поєднання змісту частин конструкції градаційним відношенням, надаючи першій із них статусу необхідної, а другій – достатньої, відповідно до своїх комунікативних потреб, наприклад: [Таке відчуття приходить щоразу і бентежить душу, ніби] не тільки він (Шульга – С.Т.) іде назустріч сонцю, а й сонце теж поспішає до нього (Д. Міщенко).

Порівняно з власне градаційними реченнями, які одразу плануються як складні й поліпропозитивні, приєднувальні конструкції замислюються спочатку як прості й монопропозитивні – за відсутності побічних, не пов’язаних із формуванням градаційного відношення, змістових ускладнень. Мовець планує відобразити певний стан ре-чей об’єктивної дійсності, однак під час побудови висловлення він оцінює його зміст як необхідний, але все ж недостатній для реалізації комунікативного наміру. Це й спонукає мовця приєднати додаткове повідомлення, яке, з його погляду, забезпечить висловленню змістову достатність, а отже й належний комунікативний ефект, наприклад: [Знову дорога, а на ній грабарі. Їхня валка розтяглася,] коні йдуть неквапливо, та й квапити їх нікому (В. Земляк). Другу частину таких конструкцій можна порівняти з “останньою краплиною”: об’єктивно її зміст є надлишковим, однак, на думку мовця, саме цей зміст дозволяє йому реалізувати свій задум і надати висловленню ознак довершеності, наприклад: [Професорську колонію я вже бачив.] Суціль особняки в деревах фруктових, вулички чисті, акуратними плитами вимощені, ще й липи вздовж тротуарів, мов на параді (А. Дімаров). Перша і друга предикативні частини в таких конструкціях, з об’єктивного погляду, є однаково значущими, і їх роль у формуванні градаційного відношення не можна зрозуміти, нехтуючи позицією мовця. Так, у реченні [А тепер, коли важливі діла залишилися позаду, якраз упору сісти до трапези:] вже час – княгиня жде, та й ви з дороги голодні, стомилися (з журналу) ситуації, описані в першій і другій предикативних частинах, є рівнозначними стосовно загального змісту висловлення. У цьому можна переконатися, помінявши частини місцями, пор.: [А тепер, коли важливі діла залишилися позаду, якраз упору сісти до трапези:] ви з дороги голодні, стомилися, та й вже час – княгиня жде. У таких конструкціях мовець сам, відповідно до своїх потреб, визначає, відображення якої з ситуацій відповідає критерію необхідності, а якої – достатності, що й доводить комунікативну детермінованість подання змісту висловлення як градації.

Незважаючи на різницю, яка полягає в тому, що власне градаційні речення плануються одразу як поліпропозитивні, а приєднувальні спочатку замислюються як монопропозитивні, принцип організації цих речень у кінцевому підсумку є той самий: зміст першої частини відповідає критерію необхідності, завдяки ж другій частині зміст висловлення задовольняє критерій достатності.

Виникненню градаційного відношення в складних сполучникових конструкціях передує кілька етапів. Спочатку мовець добирає два стани речей позамовної дійсності для відображення їх у змісті висловлення – ті, що можуть бути співвіднесеними за певною ознакою. На наступному етапі вони відображуються в складній семантичній структурі висловлення: дві пропозиції, які моделюють відібрані мовцем стани речей, пов’язуються відношенням кон’юнкції, тобто єднальним відношенням. На останньому етапі воно стає основою для творення відношення градації – визначення значущості кожної з пропозицій щодо критерію необхідності й достатності.

Прагнучи зробити своє висловлення довершеним, мовець ураховує як свої інтереси, так й інтереси слухача. Саме тому він відшукує виразний компонент, який приверне увагу співрозмовника й надасть змісту висловлення достатності. Таким компонентом є відображення в другій частині висловлення станів речей, які мовець оцінює як незвичні, нестандартні або навіть виняткові, наприклад: [Якуб – чаклун і чорнокнижник...] Якуба вжахалися не тільки малі діти, набожні та забобонні жінки й стара його, Якуба остерігались навіть визнані сільські відьми, одверті безбожники, парубки-відчайдухи (Я. Гончарук).

Характерною ознакою градаційних конструкцій на зразок Вона (тітка – С.Т.) вже здогадалась, хто я такий, та й трудно було не здогадатися, скільки отаких її вже провідувало (А. Дімаров) є те, що вони містять у складі другої частини мотиваційний компонент (скільки отаких її вже провідувало). Його наявність спричинена тим, що друга частина, інформуючи про той самий стан речей, що й перша, має іншу модальність: відображуване явище попри його несподіваність або незвичність оцінюється як закономірне, невипадкове. Наприклад, у конструкції Словом, чим би я не займався і які б не розв’язував задачі по службі, – про книжечку не забував, та й не можна було забути, оскільки вона або в шинельній кишені тулилася, або під поясом, або ж, і це найчастіше, у сумці разом з протигазом (М. Тарновський) описувана ситуація оцінюється як закономірна, пор.: “не забував”, і це закономірно, інакше й не може бути: “не можна було забути”. Саме ця модальність і забезпечує достатність змісту висловлень такого типу, а мотиваційний компонент (оскільки вона або в шинельній кишені тулилася, або під поясом, або ж, і це найчастіше, у сумці разом з протигазом) дозволяє мовцеві переконати слухача в тому, що відображуваний стан речей, не зовсім звичний, навіть протилежний очікуваному, є закономірним.

Семантико-комунікативний підхід до аналізу градаційних конструкцій уможливлює розв’язання питання про два різновиди градації: висхідну та спадну. Аналіз дібраного мовного матеріалу довів, що розподіл градації на висхідну та спадну обмежений певною частиною конструкцій, які її виражають. Як було показано, у градаційному висловленні мовець поступово наближається до поставленої комуніка-тивної мети. Таке наближення є можливим як через висхідний різновид градації, так і через спадний: [Гонтар ішов мовчки.] Подібні карнавали йому не тільки не подо-бались, вони дратували його (Я. Баш); [Охорону вашої особи теж беру на себе, – не розгубився Романенко.] Усі сприйняли те за жарт, та й сам він вважав тоді, що жартує (Д. Міщенко). Формування градації як висхідної або спадної пов’язане з різним типом лексико-семантичного оформлення предикативних частин градаційних конструкцій. Так, у першому реченні предикативні частини містять лексеми, розташовані в прядку збільшення відображуваних ними ознак, у другому – у порядку їх зменшення, пор.: не подобались – дратували; усі – сам він. На відміну від висхідної, спадна градація стає зрозумілою лише через співвіднесеність першої і другої частин градаційної конструкції за кількісним параметром: вона не може бути виражена поза ним, тоді як для висхідної ця ознака є нерелевантною. Отже, розподілити всі конструкції за згаданим параметром неможливо, а протиставлення градації висхідної і спадної не охоплює всього масиву складних градаційних конструкцій. Ознакою ж, яка властива всім градаційним конструкціям незалежно від того, до якого різновиду вони належать, є те, що їх частини відповідають критерію необхідності/достатності.

Спостереження над змістом складних градаційних речень доводять, що між їхніми предикативними частинами можуть виникати також інші відношення, додаткові до градаційного як основного.

У структурі градаційних речень можуть формуватися: 1) поширювальні відношення: Від дівчачого ненависника, гордого козака й заповзятого мушкетера лишилася одна тінь, та й та вже йому не належала (А. Дімаров); 2) протиставні Звідки мені було знати тоді, що не тільки радість та щастя промовляли тієї хвилини в серці, промовляв і жаль (Д. Міщенко); 3) допустові відношення: [Громський згадав про одну дівчину, яка залишилась у місті, але з якою колись довго дружив.] Не те що він любив її, ні, але ніколи не був до неї байдужим (В. Земляк); 4) відношення преференційності: [Неквапливим господарським кроком походжає Терентій з кінця в кінець своєї ділянки, всьому дає лад.] М’яко зауважив кирпатій дівчині, що недокурки слід кидати в урну, та й взагалі в її віці краще не курити, нікотин псує колір обличчя (О. Лук’яненко). Усі виділені види смислових відношень, які є додатковими до градаційного значення, сприяють тому, що зміст конструкцій набуває ознак достатності.

Градаційні висловлення можуть ускладнюватися також значенням причини, наприклад: По чарочці ми випили по маленькій-маленькій, бо більше дядя Вася не дав, та й нам не дуже кортіло (П. Загребельний); Чумак не все чув, що вона говорила, – в ресторані було гамірно, до того ж власні думки оволоділи ним (В. Єніна). Семантична структура таких конструкцій містить три компоненти: “основна причина”, “наслідок”, “додаткова причина”. Відношенням градації в цих конструкціях пов’язані компоненти “основна причина” і “додаткова причина”. Причинове відношення виникає між компонентами “наслідок” і “основна причина”, “наслідок” і “додаткова причина”. Зміст таких речень названо в роботі градацією причини.

Мовець уважає за необхідне інформувати слухача про основну причину, що зумовила стан речей, який є наслідком. Разом із тим цей необхідний компонент хоча й є основним, але, на думку мовця, він недостатньо аргументований. Компонентом, що аргументує інформацію про відображений у висловленні наслідок і тим самим довершує це висловлення, надаючи йому ознаки достатності, виступає інформація про додаткову причину. Остання безпосередньо не викликає наслідок, але для мовця зміст тієї частини, де відображується додаткова причина, є важливим, оскільки за його допомогою він збагачує зміст висловлення семантикою градації, необхідною для здійснення його комунікативного наміру.

Градація причини у своєрідний спосіб утілюється також у структурі складнопідрядних конструкцій зі сполучником тим більше що, у яких градаційне значення супроводжує основне, причинове, відношення, наприклад: Він (Герман – С.Т.) переждав ще тиждень – нічого не чувати. Тоді він рішився їхати домів, тим більше, що діла кликали його до Борислава (І. Франко).

У таких конструкціях додаткова причина, що уводиться сполучником тим більше що, є меншою за ступенем важливості порівняно з основною, яка безпосередньо викликає наслідок, пор.: [Дитяче свято пройшло весело. Був навіть Дід Мороз. Реґіна Єпіфанівна хотіла, щоб ту роль виконував Панасенко, але] Степан Васильович навідріз відмовився, і за це довелося взятися Івану Трохимовичу, тим більше, що й статура його більше підходила для цього, [був він на голову вищий за Панасенка та й у плечах ширший] (А. Дрофань). Однак саме додаткова причина акцентується й завжди є виділеною. Це пояснюється її роллю у формуванні градаційного відношення: з погляду мовця, цей змістовий компонент і забезпечує висловленню достатність відповідно до його комунікативної мети.

У третьому розділі дисертації “Чинники формування градаційного відношен-ня” розглядаються ознаки різної природи, притаманні досліджуваним конструкціям. Окреслюється коло градаційних засобів зв’язку; вивчаються лексико-семантичні особливості частин, що сприяють творенню градації; встановлюється роль комуніка-тивних ознак у побудові градаційного висловлення, найважливішими з яких є актуальне членування та акцентоване вимовляння другої частини; досліджуються структурні й семантичні особливості складнопідрядних речень зі сполучником тим більше що, у яких градаційне відношення нашаровується на основне, причинове, відношення; простежується вираження градаційного значення в структурі складних ускладнених речень та в тексті.

Як засвідчує аналіз мовного матеріалу, роль градації в структурі складного речення є різною. Градаційне відношення може бути таким, що ним вичерпується семантика складного речення, але не тільки: градація може супроводжуватися іншими відношеннями, які нашаровуються на це основне значення, а також виступати супровідним до іншого відношення, яке є в реченні основним.

Градаційне значення, якщо воно є визначальним для змісту висловлення, утілюється в українській мові в структурі тих речень, які за своїм типом є складносурядними, наприклад: [Скільки ми не втлумачували йому, що Стратона не годиться називати дядьком, але] Грицько не те що не хотів, а він просто не міг спекатись цього звичного слова... (В. Земляк); Почуття їхнє, так раптово спалахнуле, невдовзі ні для кого не було вже таємницею, та й вони перестали ховатися з ним (О. Гончар). У розділі описано ознаки складносурядних градаційних речень, визначені їх структурною схемою: закритість структури; сурядний зв’язок; засоби цього зв’язку – коло сполучників та їх аналогів; негнучкість структури.

Засобом вираження сурядного зв’язку як носія своєрідного змістового відно-шення між предикативними частинами складносурядного речення є сурядні сполуч-ники зі значенням градації. Здійснений аналіз дозволив виявити корпус сполучних засобів, які виражають градаційне відношення в структурі складносурядних речень української мови, уточнивши уявлення про склад тих засобів, що функціонують як градаційні. За результатами обстеження дібраного мовного матеріалу, систему засо-бів зв’язку в складних градаційних конструкціях сполучникового типу утворюють:

1) парні сполучники не тільки ... а й (а, але й), не лише ... а й (а, але й); не просто ... а й (а); не стільки ... скільки (а, як); не так ... як; мало того, що ... ще й; не те що ... а (але, а й, але й), не те щоб ... а (але, а й, але й).

2) одиничні сполучники та й, ще й, та ще й та їх аналоги більше того, до того ж, а до того ж, а ще до того, крім того, а крім того, а ще більше, та ще більше, а найбільше, навіть.

Конструкції зі сполучниками першої групи названо власне градаційними. Щодо конструкцій з одиничними сполучниками, то вони мають назву градаційно-приєднувальних, що найбільше відповідає їх граматичній природі.

Між названими двома групами сполучників існує суттєва відмінність, яка позначається на характері градаційного відношення в структурі тих конструкцій, які побудовані за їх участю. Як було з’ясовано, конструкції зі сполучниками першої групи з самого початку замислюються як поліпропозитивні. Вони характеризуються тісним двобічним зв’язком між предикативними частинами, на що й вказують подвійні сполучники, розташовані в обох предикативних частинах. Цей зв’язок є передбачуваним і обов’язковим. Щодо конструкцій зі сполучниками другої групи, то поліпропозитивними вони стають у процесі побудови висловлення. Для цього різновиду речень характерним є те, що зв’язок між їхніми предикативними частинами є вільним. Він є непередбачуваним і необов’язковим. Тому вони й отримали назву градаційно-приєднувальних.

У складносурядних градаційних реченнях сполучники виконують дві функції: формальну, оскільки вони є засобами вираження сурядного зв’язку між предикативними частинами, і формально-семантичну – як показник загального значення градації і як засіб диференціації різних його відтінків.

Визначенню специфічної ролі змісту другої частини у творенні відношення градації сприяють одиничні сполучники та й, ще й, та ще й, а також друга частина парних сполучників а й, але й, а, ще й. Ще більш виразними в цьому відношенні є сполучникові аналоги більше того, до того ж, а до того ж, а ще до того, крім того, а крім того, а ще більше, та ще більше, а найбільше, навіть, оскільки вони містять лексичні елементи більше, до, крім, навіть, що відповідають статусу другої частини як додавання й довершення змісту висловлення.

Загальна градаційна семантика досліджуваних конструкцій конкретизується й підтримується лексико-семантичним наповненням предикативних частин, що постає як власне семантична ознака складносурядних градаційних речень. Як було зауважено, у предикативних частинах складних градаційних речень відображуються ситуації дійсності, які є однотипними. Це позначається на подібності семантичної будови пропозицій і, відповідно, на лексичному складі предикативних частин. Для градаційних речень характерною є наявність у складі предикативних частин паралельних синтаксичних позицій для предикатних та іменних лексем, які, будучи тезаурусно співвіднесеними, або збігаються своїм значенням, або ж контрастують: Вона (блискавка від пострілу – С.Т.) була така різко сліпуча, що той, біля дерева, затулив вид рукою, та й Мілан теж несамохіть прищулився, очікуючи, коли вдарить грім (О. Лук’яненко); [І так у нас чого-чого, а гризні вистачає.] Мало того, що “батьки” не миряться, так ще пішла колотнеча між нами і тими, що на заході відсиджувалися (М. Стельмах); [Нелегка служба на кораблі…] Але Федя не тільки не скаржиться на труднощі, а, навпаки, він виконує свої обов’язки з жартом та піснею (Д. Ткач). Завдяки певному лексико-семантичному оформленню, предикативні частини складних градаційних конструкцій можуть співвідноситись як частина і ціле, окреме і загальне, наприклад: Її (Яринчини – С.Т.) завжди усміхнені ласкавою посмішкою оченята надзвичайно розширились і одразу ж спалахнули ласкавою, мов погожий день, радістю, та й вся вона стала в ту мить іншою, здавалось, світилася (Д. Міщенко); Я не думав, що так станеться, що мій удар в Данькові груди буде таким замашним, та й взагалі я тоді нічого в гніві не міг думати (Д. Бедзик).

Розподіл змісту предикативних частин конструкції на необхідний і достатній, що дозволяє мовцеві подати інформацію в градаційному ключі, пов’язаний із певним актуальним членуванням висловлення. Відчуваючи недостатність того, що сказано, мовець прагне доповнити висловлення тим змістом, який зробить його довершеним. Тоді перша частина починає осмислюватись як тема, а друга стає ремою, тобто набуває значущості того нового, на що слухач мусить зважити в оцінці інформації щодо її актуальності. Таке членування змісту є ступінчастим: тематична й рематична частини у свою чергу також актуально членуються: у кожній із них можна знайти тему і рему, наприклад: [Коли б мій тато не був серед тих, що десь там зараз тікають,] T[я] R[не журився б], та й R[мама] T[веселіше дивилася б на світ] (Д. Бедзик).

Особливістю актуального членування в градаційних реченнях є те, що рематичний компонент першої предикативної частини стає темою в їхній другій частині. Перетворення реми першої частини градаційних речень на тему в їх другій частині є своєрідним розгортанням думки мовця, коли він до відомого приєднує нове, наприклад: [Сестра, як тільки повернулися зі школи, нагнала Юркові страху, що] сьогодні на педраду R[прийде] не тільки T[голова сільради Харченко], а й R[з району хтось] T[приїде] (Б. Тимошенко).

Рема в другій предикативній частині градаційних речень завжди є акцентно виділеною. Акцентоване вимовляння другої частини складних градаційних конструкцій пов’язане зі специфікою її змісту: як згадувалося, у ній зображуються виняткові, нестандартні ситуації.

У складнопідрядних причинових реченнях, у яких градаційним відношенням пов’язані дві можливі причини певного стану речей, одна з яких відповідає критерію необхідності, а друга – достатності, специфічним мовним засобом вираження градації виступає сполучник тим більше що. Особливістю цього сполучника є те, що його семантика складається з двох однаково важливих значень – причинового і градаційного.

Сполучник тим більше що та його варіанти тим паче що, тим більше, то більше що, то більше уводять до змісту складної конструкції підрядну частину, яка відображає додаткову причину, тоді як в інших частинах (або частині) міститься інформація про основну причину і її наслідок. У складнопідрядних причинових реченнях зі сполучником тим більше що спосіб вираження компонента “додаткова причина” є стабільним – це предикативна одиниця, яку приєднує сполучник тим більше що. Варіювання плану вираження цих конструкцій визначається, головним чином, способом вираження їх компонента “основна причина”, від якого, у свою чергу, залежить і характер плану вираження компонента “наслідок”.

Аналіз довів, що складні конструкції зі сполучником тим більше що та його аналогами можуть складатися з двох предикативних частин (коли компоненти “основна причина” та “наслідок” виражаються в межах однієї предикативної одиниці), але частіше вони являють собою поєднання трьох предикативних одиниць, у яких виражається один зі змістових компонентів: основна причина, її наслідок і додаткова причина, наприклад: Цей тренаж проходив цілком задовільно, і сер Грегор був цілком певний за свою перемогу, тим паче, що всі його партнери були молодші від нього чином і, певна річ, не зможуть перемогти свого начальника (Ю. Смолич). У цих конструкціях компоненти “основна причина” і “наслідок” можуть бути пов’язаними підрядним, сурядним або безсполучниковим зв’язком: [Здивуєшся, коли тебе отак відразу, в невідомому тобі місці, невідомо хто до телефону кличе.] Але Харитон [пішов твердо, навіть не поцікавився, хто захотів з ним балакати,] пішов, бо було цікаво, тим більше, що це вперше в житті його хтось кликав і не просто собі в луг чи в поле, а до телефону (Ю. Збанацький); Ми вже тиждень ішли маршрутом, і я вирішив дати студентам день перепочинку, тим паче, що ми опинилися біля невеликої річки (В. Савченко); Після кожної такої розмови Федора все більше брала нетерплячка: він уже не міг сидіти на місці, як би добре в оцій хаті до нього не ставились, тим більше, що з кожним днем надходили чутки все тривожніші та похмуріші (А. Дімаров).

Градаційні конструкції складаються з двох предикативних одиниць тоді, коли основна причина виражається непредикативною одиницею (номіналізацією, невідок-ремленими та відокремленими членами речення). Прикладом конструкції, у якій ком-понент “основна причина” виражений номіналізацією може слугувати речення Ста-ранність її (Наталі – С.Т.) тішила серце, тим паче, що й Наталі, з усього видно, приємно почувати себе своєю у нашій хаті (Д. Міщенко), пор.: Серце було втішене, бо Наталя старалася, тим паче, що і їй приємно почувати себе своєю у нашій хаті.

Причинова конструкція містить дві предикативні одиниці також у тому випад-ку, коли основна причина стає зрозумілою із попереднього контексту. Це конструк-ції з каузативними дієслівними лексемами типу зворушити, вплинути, створити, зумовити та т. ін. при займенниковій лексемі це, що вказує на основну причину, про яку йшлося раніше, наприклад: [Хлопці приїхали привітати його з днем народження.] Це зворушило Дмитра Івановича, то більше, він знав, що тут не було підлабузництва, намагання сподобатися начальству – всі троє на таке були просто нездатні (Ю. Мушкетик).

За імпліцитного вираження компонента “наслідок” його зміст стає зрозумілим зі змісту інших компонентів, які прямо виражаються в цих конструкціях, наприклад: [Щоправда, пригод в дорозі не хибло й досі,] але пригоди ті були самі глупі, такі, що не могли Іванові дати ніякої розривки, тим більше, що зараз в першій хвилі сила чудового перстеня все направляла, так що Іван не потребував навіть пальцем пово-рушити (І. Франко), пор.: [Щоправда, пригод в дорозі не хибло й досі,] але Іван нудився, бо пригоди ті були самі глупі, такі, що не могли Іванові дати ніякої розривки, тим більше, що зараз в першій хвилі сила чудового перстеня все направляла, так що Іван не потребував навіть пальцем поворушити. Важлива роль у розумінні таких висловлень належить фоновим знанням мовця та слухача.

У складнопідрядних причинових конструкціях предикативна частина, яку уводить сполучник тим більше що, часто є відокремленою, тобто парцельованою. Таке оформлення відповідає її ролі як носія змісту, який довершує висловлення, наприклад: Він бачив, що Неля розумна, вона тримала нитку розмови, й це починало його сердити. Тим паче, що й іронія була в її руках (Ю. Мушкетик).

У градаційній конструкції може відбиватися пошук мовцем того змісту, який би забезпечив висловленню достатність. Конструкції цього типу є структурно ускладненими. Йдеться про ускладнення, пов’язане з вираженням градаційного відношення. Змістовий компонент, що задовольняє критерій достатності, є складним за