МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Савчук-Поліщук Таїсія Олександрівна

УДК 339.137.2:621(477)

КОНКУРЕНТНОСПРОМОЖНІСТЬ МАШИНОБУДІВНОЇ ПРОДУКЦІЇ НА ЗОВНІШНІХ РИНКАХ

Спеціальність 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Макогон Юрій Володимирович,

Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Чернега Оксана Богданівна, Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри міжнародної економіки і права;

кандидат економічних наук, доцент Миценко Іван Михайлович, Кіровоградський державний технічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри міжнародної економіки.

Провідна установа:

Академія зовнішньої торгівлі Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції (м.Київ), кафедра міжнародної економіки

Захист відбудеться “26” травня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.03 у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м.Донецьк, ул.Університетська, 24

Автореферат розісланий “23” квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук, доцент С.П.Калініна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні процеси глобалізації світової економіки, світові інтеграційні процеси призвели до зростання конкуренції як на світових ринках, так і на внутрішньому ринку України. Особливо гострою ця проблема є для галузей машинобудівного комплексу України, від рівня розвитку яких значною мірою залежить конкурентноспроможність вітчизняної економіки. В умовах переводу економіки України на ринкові методи і форми господарювання особливо гостро проявилась неконкурентноспроможність промислової продукції, про що свідчить низька активність вітчизняних товаровиробників у зовнішньоекономічній діяльності, нераціональна товарна структура українського експорту. В контексті завдань інтеграції України до світової економічної системи це свідчить про те, що кардинальному підвищенню конкурентноспроможності вітчизняної продукції немає альтернативи.

Вирішення даного завдання є можливим тільки на основі якісних оцінок міжнародної конкурентноспроможності продукції, здатних скласти об’єктивну картину існуючих позицій вітчизняного машинобудування, виявити наявні резерви і намітити шляхи підвищення конкурентноспроможності даної продукції на світових ринках.

Різним аспектам проблеми конкурентноспроможності і міжнародної конкурентноспроможності, зокрема, присвячено праці вітчизняних і зарубіжних економістів, таких як Буркинский Б.В., Діленко В.А., Іспірян Г.І., Макогон Ю.В., Скударь Г.М., Чернега О.Б., Андріанов В.Д., Голубков Є.П., Горбашко О.А., Зав’ялов П.С., Портер М., Уотермен Р., Фатхутдинов Р.А., Юданов А.Ю. та інших. Однак в науковій економічній літературі все ще тривають активні дискусії з питань теоретичного і методичного забезпечення оцінки конкурентноспромож-ності різних об’єктів.

Зокрема, недостатньо вивченими залишаються такі аспекти оцінки конкурентноспроможності продукції, як врахування особливостей міжнародної конкуренції і об’єктивно існуючого чинника невизначеності всіх складових міжнародної конкурентноспроможності продукції; специфіки продукції виробничого призначення; відображення інтегральної дії різних за своєю природою і протилежних за характером впливу чинників конкурентноспро-можності; особливості споживчої поведінки і ролі економічних інтересів імпортерів і експортерів машинобудівної продукції.

Таким чином, як з позицій народногосподарських, прикладних вимог до економічної теорії конкуренції, так і з позицій її внутрішніх потреб у розвитку, проблема удосконалення теоретичного і методичного інструментарію кількісної оцінки конкурентноспроможності продукції машинобудування в системі міжна-родної торгівлі і конкуренції на зовнішніх ринках є надзвичайно актуальною.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у відповідності до плану науково-дослідних робіт кафедри міжна-родної економіки Донецького національного університету в рамках держбюджет-ної теми Г 01/03 “Конкурентноспроможність підприємств Донецького регіону на міжнародних ринках і пошук шляхів її підвищення” (номер державної реєстрації 0101U005723): автором запропоновано подвійно-суміжний метод оцінки конкурентноспроможності продукції машинобудування на зовнішніх ринках і виконано порівняльний аналіз конкурентноспроможності продукції вагонобуду-вання вітчизняного і російського виробництва на ринках країн Балтії і СНД.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка і удосконалення методологічних принципів і методичних підходів щодо оцінки конкурентноспроможності продукції виробничого призначення на міжнародних ринках на прикладі продукції машинобудування.

Для досягнення зазначеної мети в роботі поставлено і вирішено наступні задачі:

дослідити сучасний стан економічної теорії конкуренції і методичні підходи до оцінки рівня конкурентноспроможності продукції з урахуванням вимог міжнародної конкуренції;

дослідити економічний зміст фундаментальних понять теорії економічної конкуренції як науково-теоретичної основи побудови методів оцінки конкурентноспороможності машинобудівної продукції на міжнародних ринках;

сформулювати і обґрунтувати теоретико-методологічні принципи оцінки конкурентноспроможності продукції виробничого призначення як системи загальних взаємопов’язаних і взаємообумовлених вимог до методів побудови оцінок і самих оцінок рівня конкурентноспроможності;

провести аналіз стану і тенденцій розвитку машинобудівного комплексу України і конкурентноспроможності продукції вагонобудування на зовнішніх ринках;

здійснити структурний аналіз системи економічних взаємодій підприємств (на прикладі промисловості) як основи виявлення конкурентних взаємовідносин і чинників конкурентноспроможності промислової продукції на міжнародних ринках;

розробити методичний підхід щодо комплексної кількісної оцінки конкурентноспроможності машинобудівної продукції на зовнішніх ринках;

провести кількісну оцінку конкурентноспроможності машинобудівної продукції на міжнародних ринках на прикладі продукції вагонобудування України.

Об’єктом дослідження є машинобудівна галузь промисловості України як складова світового ринку машинобудування.

Предметом дослідження є конкурентноспроможність машинобудівної продукції України на міжнародних ринках, загальнотеоретичні і методичні принципи і підходи щодо її оцінки.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є є діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові методи пізнання (аналізу і синтезу, порівняльного аналізу і узагальнення, системний підхід). В процесі дослідження використано методи економічного і економіко-статистичного аналізу для оцінки сучасного стану промисловості України і машинобудування, конкурентноспроможності продукції машинобудівного комплексу на міжнародних ринках і тенденцій їх зміни; загальнонаукові методи аналізу, порівняння і узагальнення при удосконаленні категоріально-понятійного апарату теорії конкуренції; метод системного аналізу при виявленні структури і характеру економічних взаємодій і конкурентних взаємовідносин підприємств в процесі господарської діяльності; кількісні методи аналізу економічної ефективності, теорія ймовірностей, метод статистичних випробувань при побудові подвійно-суміжного методу оцінки рівня конкурентноспроможності продукції; методи статистичних випробувань і багатоваріантних розрахунків і ході порівняльного аналізу конкурентноспроможності продукції вагонобудувань-ня вітчизняного і російського виробництва на ринку країн Балтії і СНД.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в розвитку теоретичних положень і методичних підходів щодо кількісної оцінки конкурентноспроможності продукції машинобудування на зовнішніх ринках.

Конкретні наукові результати, що характеризують наукову новизну дослідження, полягають в наступному:

- уточнено систему базових понять теорії конкуренції за рахунок введення поняття “продуктна конкурентноспроможність підприємства”, під якою розуміється конкурентноспроможність підприємства, обумовлена властивостями продукту і особливостями діяльності підприємства у зв’язку з даним продуктом на протязі всіх стадій його життєвого циклу;

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів проведеного дослідження полягає в тому, що розроблені автором підходи щодо побудови кількісних інтегральних оцінок і проведення порівняльного аналізу рівня конкурентно-спроможності продукції машинобудування з урахуванням особливостей міжнародної торгівлі дозволить маркетинговим службам машинобудівних підприємств, галузевим інститутам, організаціям відповідного профілю виявляти об’єктивні позиції оцінюваної продукції (як тієї, що проектується, так і тієї, що випускається) на певних сегментах ринку, встановлювати чинники конкурентноспроможності, що визначають ці позиції і здатні впливати на їх зміну, включаючи міжнародні, визначати слабкі місця в діяльності щодо просування продукції на світові ринки і виробляти рекомендації щодо підвищення конкурентноспроможності даної продукції.

Рекомендації автора, розроблені за результатами досліджень, знайшли свою реалізацію в практичній діяльності Державного підприємства “Завод імені Малишева” (м.Харків) (довідка № Ш-766 від 17.10.2003 р.), ВАТ “Азовсталь” (м.Маріуполь) (довідка № 29/019 від 14.11.2003 р.), використані Управлінням зовнішніх зв’язків та зовнішньоекономічної діяльності Донецької облдержадміністрації (№ 02-6/347 від 14.11.2003 р.), Донецькою торгово-промисловою палатою України (довідка №746/01.10 від 23.10.2003 р.).

Результати дисертаційної роботи використано в навчальному процесі Донецького національного університету при розробці курсів “Міжнародна економіка”, “Транснаціональні корпорації”. Рекомендації, надані автором за результатами дисертаційної роботи, увійшли до програми “Донецька область-2010” та програми “Донецька область – 2020”, в розробці яких брав участь Донецький національний університет.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались і отримали схвалення на науково-практичних конференціях і семінарах: IX і X міжнародних науково-практичних семінарах “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (Донецьк – 2003,2004), II міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень – 2003” (Дніпропетровськ, Київ, Кривий Ріг – 2003), Другій міжнародній науково-практичній конференції “Старопромислові регіони Північного Сходу Англії і Східної Європи в умовах інтеграції” (Донецьк – 2003).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 друкованих робіт загальним обсягом 8,9 д.а., з яких особисто автору належить 8,6 д.а., у тому числі 8 робіт у наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,8 д.а., з яких особисто автору належить 2,5 д.а.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел (157 найменувань) та додатків. Зміст дисертації викладено на 190 сторінках друкованого тексту, включаючи 15 таблиць на 7 сторінках, 27 рисунків на 15 сторінках.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і задачі дослідження, його об’єкт і предмет, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 “Теоретичні основи оцінки конкурентноспроможності машинобудівної продукції на міжнародних ринках” подано аналіз понять конкуренції і конкурентноспроможності продукції як категорій економічної теорії конкуренції, систематизовано чинники міжнародної конкурентноспро-можності продукції машинобудування, розкрито механізми виявлення уподобань споживача машинобудівної продукції.

Поняття конкуренції є фундаментальним в теорії світової економіки. Конкуренція пронизує всі рівні і ланки економічної системи – від мікрорівня (підприємство, фірма) до макрорівня (економіка країни, світова економічна система), є необхідною умовою її ефективного функціонування. Ефективність господарювання суб’єктів економіки будь-якого ієрархічного рівня і управління такими суб’єктами визначальним чином залежить від розуміння природи конкуренції, форм її прояву, методів конкурентної боротьби і чинників, що визначають готовність суб’єктів економіки до такої боротьби.

З розвитком ринкової економіки, з появою нових форм і методів конкурентної боротьби, що обумовили появу більш складних ринкових структур, відбулась певна диференціація змісту термінів “змагальність” і “конкуренція”. Як показує автор, перший більшою мірою використовується при описанні поведінки учасників ринку, і, зокрема, власне дій, які можна трактувати як конкурентну боротьбу. Другий – для якісної характеристики побудови ринку, пануючих на ньому умов конкурентної боротьби.

Автор зазначає, що спільним для всіх існуючих підходів щодо трактування поняття конкуренції є те, що конкуренція розглядається як змагальність виробників продукції або покупців за обмежені ресурси, необхідні для існування суб’єктів економіки. При цьому автор підкреслює, що конкурентними відносини суб’єктів економіки стають лише за певних, визначених умов.

Аналіз наукової економічної літератури свідчить про відсутність єдиної точки зору науковців щодо поняття конкурентноспроможності. Первинним для поняття конкурентноспроможності є поняття конкуренції. Не дивлячись на те, що зміст цього терміну не викликає особливих дискусій, конкретні формулювання визначення поняття конкуренції істотно розрізняються як своєю спільністю, так і аспектами, що відображаються в ньому.

З урахуванням мети дослідження автором запропоновано під конкуренцією в економіці розуміти стан економічної системи, який характеризується змагальністю суб’єктів економіки за “життєво важливі” ресурси з метою тривалого існування і якості самостійних економічних одиниць. В даному визначанні, даному з позиції структурного підходу, підкреслюються наступні принципові положення: конкурувати між собою можуть лише суб’єкти економіки; конкуренція має місце лише тоді, коли суб’єкти економіки прямо або опосередковано вступають в певне змагання, тобто в антагоністичні взаємовідносини, отже, конкуренція – це певний тип взаємовідносин суб’єктів економіки, що характеризується наявністю антагоністичного початку; об’єктом змагальності виступають “життєво важливі” ресурси, тобто все те, що є необхідним для функціонування суб’єктів економіки або впливає (прямо або опосередковано) на процес їх функціонування; метою функціонування суб’єкта економіки є тривале існування як самостійної одиниці.

Економічна система як цілісна сукупність складових суб’єктів економіки ієрархічно структурована. Очевидно, що правомірним є питання щодо конкуренції суб’єктів на певному рівні. При цьому, в залежності від ієрархічного рівня економічної системи (що має прояв, зокрема, в структурі такої системи), виділяються притаманні цьому рівню прийоми і методи конкурентної боротьби, на міжнародному рівні зокрема.

Виходячи з вищевикладеного, автор робить висновок, що конкурентно-спроможність – це здатність суб’єктів економіки “виживати” в певному економічному, а саме, конкурентному середовищі. При цьому мається на увазі, що в якості однієї зі складових цього середовища виступають інші економічні суб’єкти і, перш за все, конкуренти. Іншими словами, конкурентноспроможність – це здатність суб’єкта економіки ефективно діяти проти конкурентів і протистояти конкурентам, тобто вести конкурентну боротьбу.

Аналізуючи чинники конкурентноспроможності, автор робить висновок, що чинник конкурентноспроможності підприємства – це такі особливості економічного середовища функціонування підприємства або самого підприємства, які здатні здійснювати вплив на його конкурентноспроможність, тобто виступати в якості причини зниження або підвищення конкурентноспро-можності підприємства. Таким чином, в якості чинника конкурентноспромож-ності може розглядатися не лише певна складова стану економічного середовища або підприємства, але і процес, що протікає в такому середовищі або здійснюється підприємством і, зокрема, певні дії суб’єктів економіки і даного підприємства. При цьому конкурентну перевагу автор розглядає як синтетичне, інтегральне поняття за сукупністю чинників, що має вигляд ієрархічної системи із відповідними показниками. Виходячи з цього, конкурентну боротьбу слід розглядати як такі дії суб’єктів економіки, які спрямовані на досягнення конкурентних переваг.

Важливими наслідками проведеного дослідження є наступне. По-перше, сама природа процесів стадії забезпечення ресурсами визначає структуру і склад чинників конкурентноспроможності. По-друге, можливість впливу на відповідні чинники конкурентноспроможності знаходиться в залежності від характеру (природи) цих чинників. На ендогенні фактори здатне безпосередньо впливати саме підприємство. Всі екзогенні фактори за цією ознакою можна поділити на три групи. Першу групу складають чинники конкурентноспроможності, на які можливим є безпосередній вплив прямих конкурентів. Другу групу утворюють фактори, на які можуть здійснювати вплив лише суб’єкти управління. До третьої групи можна віднести чинники, на які не можуть здійснювати безпосередній вплив ні прямі конкуренти, ні суб’єкти управління. По-третє, конкурентні відносини виникають тільки під дією екзогенних чинників першого типу.

Конкурентноспроможність товару суттєво залежить від структури самого ринку. Структура ринку визначається кількістю продавців, кількістю покупців, співвідношень-ням попиту і пропозиції, а також структурою товарної пропозиції. В цьому випадку структура фактичних продаж буде відображати безпосередній результат конкуренції про-давців на даному товарному ринку. Особливе місце в даних дослідженнях займає міжна-родний аспект, оскільки для споживача не є важливим, в якій країні вироблено товар.

В зв’язку з цим все вищевикладене повною мірою справедливо і у випадку міжнародної конкурентноспроможності. Основна відмінність у конкуренції товарів на міжнародних ринках полягає в можливостях проникнення на ці ринки. Першою перешкодою на шляху товарів на зовнішні ринки можуть бути національні стандарти країн-імпортерів. Якщо товар не відповідає таким стандартам, він не може бути представленим на таких ринках і, отже, за визначенням, є неконкурентноспроможним. Аналогічним чином діють і всілякі забороняючі заходи як політичного, так і економічного характеру.

Коли країна-імпортер оперує митними регуляторами, товар на зовнішньому ринку виступає як повноправний конкурент, однак його стан на цьому ринку (його властивості як суб’єкту ринкових відносин) корегується відповідними митними механізмами.

Таким чином, якщо товар вже представлено на конкретному, в тому числі і зарубіжному ринку, то його походження само по собі, як правило, не є критичним фактором уподобань споживача.

Все вищевикладене свідчить про те, що, по-перше, конкурентноспро-можність підприємства є первинною по відношенню до конкурентноспромож-ності продукції, товар є інструментом досягнення конкурентноспроможності продукції. По-друге, відкритим залишається питання щодо конкурентноспро-можності конкретного товару і генеральної серії даного товару. По-третє, конкурентноспроможність товару (продукції) представляє собою конкурентно-спроможність суб’єкта економіки, обумовлену дією факторів зазначених вище груп, або, іншими словами, конкурентноспроможність виробників на ринку продукції.

Підсумовуючи вищесказане, автор вводить термін “продуктна конкурентноспроможність підприємства (фірми)”, під яким в дисертації розуміється конкурентноспроможність товару, обумовлена властивостями продукту і особливостями діяльності підприємства (фірми) у зв’язку з даним продуктом на протязі всіх стадій його життєвого циклу. Конкурентноспро-можність фірми (і конкурентноспроможність товару в указаному вище розумінні) є специфічною синтетичною властивістю фірми, що характеризує її можливості функціонування в конкурентному середовищі.

Для учасників зовнішньоекономічної діяльності, як виробників, так і торгових посередників, структура процесу господарської діяльності суттєво розширюється за рахунок специфічних для міжнародної торгівлі підпроцесів і процедур, що обумовлює більш широкий спектр діючих чинників, що визначають конкурентноспроможність продукції, і суттєве зростання ролі чиннику невизначеності.

У розділі 2 “Аналіз позицій машинобудівного комплексу України і вітчизняного вагонобудування на зовнішніх ринках” відповідно до задач дослідження здійснено оцінку конкурентноспроможності машинобудівної продукції України на зовнішніх ринках, сучасних тенденцій ринку продукції вагонобудування України, і проведено порівняльну характеристику конкурентів і продукції на ринку продукції машинобудування країн СНД і Балтії.

Машинобудуванню як фондоутворюючій галузі належить ключова роль у забезпеченні конкурентноспроможності продукції вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках. Однак аналіз стану і тенденцій розвитку машинобудівного комплексу України, а також умов його функціонування свідчить про те, що в економіці країни все ще практично відсутні необхідні передумови для кардинальної зміни ситуації щодо міжнародної конкурентноспроможності вітчизняної продукції.

Так, не дивлячись на подолання спаду виробництва наприкінці 90-х років і наявну тенденцію до зростання, ці тенденції є суттєво менш вираженими в машинобудуванні у порівнянні із промисловістю в цілому. Особливо незадовільним є те, що питома вага машинобудівного комплексу в структурі промислового виробництва України продовжує невпинно знижуватись у порівнянні із рівнем 1990 р. (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка частки продукції машинобудування у промисловому виробництві України у 1985-2002 рр., %%

Надзвичайно високим залишається рівень зношеності основних виробничих фондів машинобудування, енергоємність і матеріалоємність продукції і, в цілому, рівень витратності виробництва. На підприємствах машинобудівного комплексу залишається низькою рентабельність виробництва, високий рівень збиткових підприємств, незадовільна структура і дефіцит обігових коштів.

Практично повна відсутність централізованого фінансування, суттєве перевищення вартості кредитів над рівнем рентабельності виробництва в машинобудуванні, потреби промисловості України в інвестиціях і можливості фінансово-кредитної системи країни визначають несприятливий характер інвестиційного клімату в державі.

Наслідком цього є вкрай низький рівень інноваційної активності підприємств галузі, як з точки зору їх числа, так і з позицій масштабів і характеру здійснюваних ними заходів із впровадження нової продукції, передових технологій, оновлення виробничого апарату (рис. 2).

Станом на 2002 р. кількість зареєстрованих в Україні суб’єктів господарської діяльності складала 901437 одиниць, в тому числі в промисловості – 103267. З них зовнішньоекономічною діяльністю займалось 16 693 підприємств. При цьому кількість підприємств – експортерів і імпортерів товарів, в 2002 р. знизилась у порівнянні з 2001 роком на 316 одиниць. Ці дані вказують на переважну орієнтацію вітчизняного товаровиробника на внутрішній ринок, при тому, що внутрішній ринок машинобудівної продукції довгий час знаходився у стані стагнації.

Рис. 2. Динаміка впровадження нових технологій і освоєння нової продукції в промисловості України в 1991-2002 рр., од.

Аналіз статистики зовнішньоекономічної діяльності підприємств машинобудівного комплексу України свідчить про незначний рівень експорту продукції машинобудування. В структурі промислового експорту продовжують домінувати товари первинної переробки сировинних галузей. Це підтверджує висновок щодо вкрай низького потенціалу вітчизняних машинобудівних підприємств у підвищенні конкурентноспроможності продукції.

Це переконливо свідчить про надзвичайну актуальність вирішення проблеми кардинального підвищення міжнародної конкурентноспроможності продукції машинобудування і її наукового забезпечення, що має суттєве народногосподарське значення.

Аналіз сучасної динаміки експорту машинобудівної продукції свідчить про те, що найбільш динамічним сектором машинобудівної продукції України в останні роки є галузь важкого транспортного машинобудування, експорт продукції якої лише впродовж 2001-2002 р. зріс практично вдвоє – на 198,9%, і є суттєво вищим за інші галузі машинобудування. При цьому в структурі експорту даної галузі переважає продукція вагонобудування (табл. 1), а в обсязі експорту вагонів всіх типів більше 99% припадає на вантажні вагони і, переважно, на вагони-цистерни. Цим і обумовлено вибір у якості об’єкту, на прикладі якого у дисертації розглядаються всі основні положення дослідження, конкурентно-спроможність продукції вагонобудування України на міжнародних ринках.

Таблиця 1

Обсяги експорту продукції важкого транспортного машинобудування України у 2002 р. |

Кількість | Вартість, тис. дол. США

Локомотиви, шт. | 29 | 1 188,80

Вагони всіх типів, шт. | 18 210 | 202 880,83

Запчастини для рухомого складу, шт. | 14 8821 | 89 066,21

Інша продукція– | 5 494,95

Як показали проведені дослідження, традиційним ринком збуту продукції вітчизняного машинобудування є Росія, а також країни Балтії, і, значно меншою мірою, Туркменія, Грузія, Азербайджан та інші країни СНД. За радянського періоду розвитку виробництво залізничних вагонів-цистерн в СРСР, що складають основну частину всього обсягу вагонобудівної галузі в Україні, було повністю зосереджено в Україні (на ВАТ “Азовмаш”). Дослідження процесів і тенденцій, характерних для вагонобудування на території країн колишнього Радянського Союзу, свідчить про те, що даний сегмент ринку в теперішній час переживає період, що характеризується найбільш динамічним розвитком і одночасно наявністю значних протиріч. Вагонний парк операторів даного ринку, який нараховує більше ніж 500 тис. вагонів-цистерн, практично досяг критичного рівня зносу. Вибуття вагонів суттєво перевищує за темпами оновлення рухомого складу. Одночасно суттєво зростають потреби в вантажоперевезеннях. Відповіддю на ці тенденції стало різке підвищення попиту на вагони-цистерни. Аналіз потреб Росії в вагонних парках і обсягів необхідних поставок нового рухомого складу дозволив автору зробити висновок щодо появи найближчими роками в Росії дефіциту вагонного парку і його загострення в подальшому (рис. 3). До 2005 р. дефіцит прогнозується в обсязі 22-103 тис. од.

В свою чергу, пожвавлення економіки Росії, пов’язане також із зазначеними вище тенденціями, дозволило вжити ефективних заходів щодо модернізації російських вагонобудівних заводів і організації виробництва рухомого складу на машинобудівних підприємствах іншого профілю.

В даний час обсяги виробництва залізничних вагонів-цистерн російськими підприємствами, основними конкурентами вітчизняних вагонобудівників, практично досягли масштабів виробництва цієї продукції в Україні, що свідчить про закінчення періоду монопольного стану ВАТ “Азовмаш” на цьому сегменті ринку і про настання періоду жорсткої конкуренції, характерною особливістю якої є підвищені вимоги щодо якості оцінок рівня конкурентноспроможності машинобудівної продукції в умовах міжнародного ринку і гострого суперництва, а також щодо максимального повного використання конкурентних переваг виробів, що напряму залежить від ефективності діяльності з міжнародного маркетингу і збуту продукції.

Оскільки основними і традиційними споживачами досліджуваної продукції є Росія і країни Балтії, які утворюють однорідний і представницький сегмент ринку залізничних вагонів-цистерн, це слугувало основою для вибору даного сегменту ринку як об’єкту аналізу конкурентноспроможності продукції вагонобудування. На цьому сегменті ринку в силу історичних причин, ніколи не були представлені виробники країн дальнього зарубіжжя та їх продукція. У зв’язку із цим основна конкурентна боротьба на ринку вагонів-цистерн на території колишнього Союзу розгорнулась між українським підприємством “Азовмаш” і російськими виробниками.

Рис. 3. Баланс залізничних цистерн Росії (прогноз)

Як показали дослідження, на конкурентноспроможність підприємств вагонобудування суттєвий вплив можуть мати наступні чинники: відмінність у цінах в Росії і Україні на металопродукцію і енергоресурси, рівень цін на які нижче в Росії; відмінність у значенні продуктивності праці на підприємствах, рівень якої є значно вищою на “Азовмаші”, ніж на російських підприємствах, що нещодавно почали випуск вагонів-цистерн; тривалість виробничого циклу. Суттєвим чинником є також виробничі потужності підприємств. За останні 8-10 років, прогнозуючи дефіцит рухомого складу, російські підприємства освоїли випуск декількох видів вагонів-цистерн, що користуються найбільшим попитом. Не дивлячись на відсутність досвіду їх виробництва, а також досвіду їх експлуатації, відносно невеликі у порівнянні з “Азовмашем” виробничі потужності кожного окремо із цих підприємств, портфель замовлень у російських вагонобудівників сформовано на 100тоді як потужності вагонобудівного сектору “Азовмаш” використовуються не повністю.

З урахуванням стратегії керівництва Росії на забезпечення своїх внутрішніх потреб в промисловій продукції за рахунок продукції російських виробників, необхідним є виявлення об’єктивної порівняльної характеристики конкурентно-спроможності виробів-конкурентів і можливих резервів підвищення конкурентноспроможності продукції з метою забезпечення конкурентноспро-можності продукції “Азовмашу”на зовнішніх ринках.

У розділі 3 “Перспективи міжнародної конкурентноспроможності продукції вагонобудування України” з використанням принципів кількісної оцінки конкурентноспроможності машинобудівної продукції автором розроблено подвійно-суміжний метод оцінки конкурентноспроможності продукції вагонобудування України на зовнішніх ринках і рекомендації щодо збільшення обсягів збуту продукції вагонобудування України на зовнішніх ринках на основі максимально повного використання її конкурентних переваг.

В силу складності і багатоплановості поняття конкурентноспроможності, наявності різнорідних, іноді неузгоджених і навіть протилежних методичних підходів щодо оцінки рівня конкурентноспроможності, винятково важливим є формулювання теоретико-методичних принципів побудови таких оцінок. На основі проведених досліджень автором запропоновано ряд теоретико-методологічних принципів кількісної оцінки конкурентноспроможності машинобудівної продукції, використання яких дозволить забезпечити на концептуальному рівні відповідність оцінок конкурентноспроможності основним теоретичним положенням щодо конкуренції і конкурентної боротьби, запропонованих автором у першому розділі роботи.

У якості найголовніших принципів оцінок конкурентноспроможності машинобудівної продукції автором запропоновано наступні:

-

-

-

До числа найбільш загальних теоретико-методологічних принципів дослідження конкурентноспроможності продукції автор також відносить:

-

-

-

-

У відповідності до викладених методологічних принципів оцінки конкурентноспроможності продукції виробничого призначення запропонована схема побудови таких оцінок базується на наступних методологічних положеннях.

Оцінка конкурентноспроможності продукції машинобудування повинна відображати ступінь задоволеності економічних інтересів споживача, тобто повинна забезпечувати конкурентноспроможність здобувача як чинник виробництва (що діє для споживача на стадії його ресурсного забезпечення).

Оцінка конкурентноспроможності продукції машинобудування повинна відображати також і рівень задоволення економічних інтересів виробника, тобто забезпечувати його конкурентноспроможність в цілому як виробника даної продукції. Із цього витікає, що з позицій виробника конкурентноспроможність даної продукції повинна оцінюватися у відповідності до загальноприйнятих критеріїв ефективності виробництва і/чи освоєння нової продукції.

При цьому обидва зазначених аспекти оцінки повинні бути взаємопов’язані поміж собою як елементи оцінки єдиної системи “виробник-споживач”. Автор в основу аналізу поклав вартісні методи, для яких характерна загальна структура аналізу (розрахунків), яка не залежить від різновиду вирішуваної задачі, вважаючи, що метод оцінки ефективності функціонування підприємства є відомим, і в якості критерію ефективності виступає критерій максимуму певного показника ефективності F.

Для споживача сутність відповідної задачі зводиться до порівняльної оцінки ефективності застосування конкуруючих видів продукції. Якщо таких видів продукції n, то в результаті аналізу ефективності споживання продукції кожного виду можна отримати систему оцінок ефективності {Fэ1, Fэ2, …, Fэn}. Просте упорядкування указаних значень за величиною уже дозволяє отримати уявлення щодо порівняльної конкурентноспроможності даної продукції з точки зору економічних інтересів споживача. При цьому важливо підкреслити, що у відповідних постановках задачі оцінки ефективності функціонування споживача повинні варіюватися лише параметри (в широкому розумінні) конкуруючої продукції.

З позицій виробника подібна задача оцінки конкурентноспроможності продукції має дещо інший економічний зміст. У відповідності до принципу відносності оцінки конкурентноспроможності кожному підприємству-конкуренту мають відповідати свої оцінки (оскільки один і той же вид продукції для одного виробника має бути вигідним як об’єкт виробництва, а для іншого – ні). Отже, у відповідних постановках (їх число також дорівнює числу конкурентів n) необхідно враховувати як особливості продукції, що виробляється, так і особливості самих виробників, тобто умов виробництва. Лише в цьому випадку відповідні значення критеріїв ефективності {Fп1, Fп2, …, Fпn} дозволять оцінити економічний результат виробництва і реалізації конкуруючої продукції кожним із конкурентів і зробити висновки щодо їх конкурентноспроможності (як здатності функціонувати у конкуруючому середовищі), а, отже, і щодо конкурентноспроможності оцінюваної продукції.

На основі вищевикладеного автор робить висновок, що зазначені групи постановок задач оцінки конкурентноспроможності продукції повинні бути об’єднані єдністю параметрів оцінюваних видів конкуруючої продукції, а також цінами, обсягами продажу і іншими умовами збуту даної продукції, тобто представляти собою подвійно-суміжні групи задач.

Виконання цих умов буде означати дотримання принципу взаємоузгодженості оцінок конкурентноспроможності. В цілому ж, в рамках такої схеми повністю дотримуються також і принципи паритету інтересів виробника і споживача, раціональності поведінки суб’єктів економіки, відносності і і множинності оцінок конкурентноспроможності продукції.

Особливістю такого підходу є його базування на концепції оптимізації, яка, як відмічалось вище, забезпечує можливість співставлення товарів-аналогів на базі їх довільних характеристик (як абсолютних, так і відносних), оскільки інтегральні властивості наборів таких характеристик знаходять своє відображення в значеннях відповідних показників ефективності F.

Максимально агреговано приріст вартості капіталу за рахунок використання оцінюваної продукції у споживача можна виразити за допомогою наступної формули:

| (1)

де C – вартість капіталу; Ko – одномоментні витрати (капітальні вкладення і прирівняні до них витрати в нульовий, початковий момент часу); Kсо – власні кошти; Kзо – запозичені кошти; At – валові надходження від реалізації продукції, що виробляється споживачем в момент часу t; Bt – умовно-змінні витрати споживача в момент часу t; ct – умовно-постійні витрати в момент часу t; і – стаття поточних витрат; T – тривалість життєвого циклу виробу у споживача; K+T, K-T – ліквідаційна вартість виробу и ліквідаційні витрати відповідно.

Для оцінки економічної ефективності виробництва оцінюваної продукції автор пропонує використовувати такий же метод, що й для оцінки ефективності споживання цієї продукції:

| (2)

де K-T – витрати, пов’язані з припиненням виробництва (із зняттям з виробництва) оцінюваної продукції.

Таким чином, запропонований засіб розрахунку вартості капіталу дозволяє врахувати наступні чинники конкурентозтадності машинобудівної продукції і їх відмінність у конкурентів:

-

-

-

-

а також чинники конкурентноспроможності продукції, що відносяться до складових зовнішнього економічного середовища і пов’язані із споживачем:

-

-

В дисертації автор наголошує, що для вирішення задачі оцінки конкурентноспроможності продукції з позицій виробника необхідно враховувати стадії життєвого циклу виробу, пов’язані з його створенням і виробництвом в рамках структури процесу функціонування виробника. Модель виробника дозволяє відобразити в запропонованій схемі визначення вартості капіталу, вплив на величину даного показника основних чинників конкурентноспроможності продукції з позицій інтересів виробника.

В рамках запропонованої моделі оцінки конкурентноспроможності продукції з позицій споживача можна врахувати фактор невизначеності потреб, маючи на увазі, що певні характеристики продукції, що споживається, і самого споживача (процесу функціонування споживача) можуть варіюватися в деяких межах, тобто є не детермінованими, а випадковими, стохастичними величинами.

Викладена ідея подвійно-суміжного методу оцінки конкурентноспро-можності продукції машинобудування передбачає виконання наступних процедур:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

Запропонований автором метод оцінки конкурентноспроможності продукції машинобудування, враховуючи одночасно як інтереси споживачів, так і інтереси виробників конкуруючої продукції, дозволяє перейти від однозначних оцінок порівняльної конкурентноспроможності, які мають багато недоліків, до стохастичних оцінок, які показують, якою мірою в масі випадків (у змісті ймовірності) один виріб є більшою чи меншою мірою конкурентноспроможним, ніж вироби-аналоги.

Проведений аналіз конкурентноспроможності машинобудівної продукції на основі запропонованого автором дисертації подвійно-суміжного методу повною мірою відобразив основну ідею кількісної оцінки конкурентноспроможності продукції машинобудування на зовнішніх ринках: конкурентноспроможність продукції визначається конкурентноспроможністю підприємства-виробника, яка обумовлена всіма аспектами створення, виробництва, реалізації і експлуатації техніки з урахуванням особливостей здійснення зовнішеьоекономічної діяльності на міжнародних ринках. Нетрадиційним в такій оцінці є її залежність від обсягів попиту на дану продукцію і конкретних умов діяльності підприємств.

На основі аналізу конкурентноспроможності продукції вітчизняного вагонобудування автором розроблено наступні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності маркетингу і збуту зазначеної продукції, а також продукції вітчизняного машинобудування в цілому на зовнішніх ринках і більш тісної інтеграції машинобудівного комплексу в світогосподарську систему.

1. Акцентування уваги потенційного споживача на конкурентних перевагах продукції підприємства, які проявляються впродовж всього життєвого циклу виробу і, зокрема, на її довговічності і надійності.

2. Розробка комплексної програми підвищення конкурентноспроможності і конкурентної стратегії, що враховують сучасну і прогнозовану ситуацію на міжнародних ринках.

3. Диверсифікація зовнішнього ринку продукції вітчизняного машинобудування і вагонобудування зокрема. Перспективними є ринки Близького і Середнього Сходу, Азії, а також Західної Європи, однак входження на ці ринки потребує виконання додаткових умов, що розглядаються далі.

4. Вихід на європейський і азіатський ринки продукції вагонобудування пов’язаний з кардинальною зміною умов формування портфелю замовлень (переважно, за допомогою тендерів), оплати і поставки продукції, виконання яких пов’язано з певними серйозними фінансовими зобов’язаннями. Для виконання цих умов необхідна підтримка держави за наступними напрямками: надання державних гарантій і кредитування під урядові гарантії; пільгове кредитування; надання субсидій і дотацій для діяльності, пов’язаної з виробництвом експортної продукції, її просуванням на світові ринки, участю в тендерах; страхування ризиків, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю підприємств машинобудівного комплексу.

5. Створенню сприятливого конкурентного середовища для підприємств машинобудівного комплексу можуть сприяти заходи, спрямовані на удосконалення цінової, податкової, облікової політики держави: заходи, спрямовані на зниження витрат і вартості експортної продукції; удосконалення податкового обліку господарських операцій, пов’язаних із створенням, виробництвом, просуванням і реалізацією експортної продукції високого ступеня технологічної переробки, що передбачає виділення відповідних витрат і окремі групи і пільговий механізм їх оподаткування; застосування організаційно-економічних механізмів стимулювання накопичення основних фондів з передовими техніко-економічними характеристиками і використовуваними для виконання експортної програми підприємств, удосконалення амортизаційної політики з цією частиною виробничих фондів.

6. Використання на рівні галузі стратегії кооперації з провідними виробниками вагонобудівної продукції з метою входження до розвинутого ринку країн Західної Європи. Цьому сприяють конкурентні переваги українського машинобудування щодо вартості робочої сили і металоконструкцій, наявність значних виробничих потужностей і конкурентні переваги західноєвропейських виробників щодо навісного обладнання, систем безпеки, знання місцевого ринку і т.п.

7. На загальнодержавному рівні доцільним є створення при Президентові України Комісії з конкурентноспроможності, метою і задачами якої було б проведення аналітичних досліджень напрямків і темпів НТП, виявлення форм і методів підвищення конкурентноспроможності продукції, фірм, регіонів і країн, розробка загальнодержавної Програми конкурентноспроможності вітчизняної економіки і окремих її галузей.

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено вирішення важливої наукової задачі – розроблено науково-методичні підходи щодо оцінки конкурентноспроможності машинобудівної продукції на зовнішніх ринках.

В результаті проведеного дослідження зроблено наступні висновки:

1.

2.