Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

СІЛЯЄВА ВІКТОРІЯ ІВАНІВНА

УДК: 159.923.2+159.922.1

ПСИХОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ ТА КОРЕКЦІЯ

ОБРАЗУ Я У САМОТНІХ ЖІНОК

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського, Міністерство освіти і науки України, м. Сімферополь

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор

Каліна Надія Федорівна,

Таврійський національний університет ім. В.І.

Вернадського, м. Сімферополь

завідувач кафедри глибинної психології

та психотерапії.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Саннікова Ольга Павлівна,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет ім. К.Д. Ушинського, м. Одеса

завідувач кафедри психології;

кандидат психологічних наук, доцент

Мельник Інна Меєрівна,

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна,

доцент кафедри психології.

Провідна установа: Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України,

м. Київ.

Захист відбудеться “_15___” ______травня________2004 р. о ___13_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.08 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 5-24.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “_13___” ____квітня_________2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крейдун Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На сучасному етапі суспільного життя зростає інтерес до різних форм і методів психологічної допомоги людині, оскільки психічне здоров'я кожного визначає здоров'я нації в цілому. Повноцінна особистість – це, насамперед, людина, потреби якої задоволені в основних сферах життєдіяльності. Безперечно, сфера сімейно-шлюбних стосунків є однією з найважливіших серед них. Для жінки близькі та задовільні стосунки з оточуючими, насамперед із протилежною статтю, істотно визначають благополуччя та спроможність її як особистості. Актуальність роботи обумовлена, у першу чергу, проблемою самітності, що існує у будь-якому суспільстві, оскільки самотня жінка, окрім власних страждань, породжує багато проблем у соціальному середовищі. Проблема здавна хвилювала вчених, які робили спробу знайти способи подолання екзистенціальної самітності людини. Останнім часом з'явилася досить велика кількість психологічних та філософських робіт, у яких досліджувались різноманітні аспекти самітності.

Найбільш детально розробленими у вивченні проблеми самітності, на наш погляд, є комплексні дослідження західних психологів, соціологів і філософів: культурні розбіжності за мірою сприймання самітності (М. Мід), вимірів самітності (У. Садлер, Т. Джонсон і Д. Рассел), аналіз самітності як емоційного стану (Р. Вейс), класифікація теоретичних підходів до вивчення даного переживання (Д. Перлман і Л. Пепло), міждисциплінарний підхід до питання вивчення самітності (Б. Міюскович), біологічні засади вказаного стану (Дж. Оді), теоретичний аналіз існуючих типів самітності (Дж. Гірвельд і Дж. Раадшелдерс), взаємозв'язок самітності та самооцінки (Л. Пепло, М. Міцелі та Б. Морам).

Вітчизняні вчені також внесли великий внесок у вивчення психології самітності. Теоретико-методологічну основу досліджень характеру та ступенів інтеграції людини в соціальне середовище складають роботи Г.С.Костюка, М.Й.Боришевського, С.Д.Максименка, Л.М.Карамушки, О.М.Лактіонова, М.М.Слюсаревського та ін. Соціально-психологічні аспекти проблеми були описані Ю.М. Швалбом і О.В. Данчевою. Автори розглядають психологічні чинники виникнення почуття самітності та вплив цього переживання на життєвий шлях особистості. Розглядаючи типи особистості, автори експлікують особистісну схильність до самітності.

Незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених проблемі самітності, тему жіночої самітності, за рідкісним винятком, практично не розроблено. Проте, більшість дослідників відзначають, що жінка переносить самітність складніше за чоловіка, оскільки потреба в емоційній прихильності, приналежності кому-небудь у жінки виражена яскравіше. Значущість -і недостатня розробленість вказаних аспектів проблеми обумовили вибір теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в рамках науково-дослідної роботи кафедри глибинної психології та психотерапії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського “Свідомі та несвідомі детермінанти самоконституювання суб’єкта” (номер держреєстрації 23452U564). Тема дослідження була складовою частиною наукової роботи Сімферопольскої філії Інституту соціальної та політичної психології АПН України “Психологічний аналіз самодетермінації активності особистості у суспільстві нового періоду” (номер держреєстрації 0198U002050).

Об'єкт дослідження - психологічні особливості жіночої самітності.

Предмет дослідження – психологічні показники образу Я самотніх жінок.

Мета дослідження полягала у визначенні специфіки образу Я самотніх жінок, створенні типології жіночої самітності, розробці оригінальної корекційної програми психологічної допомоги самотнім жінкам.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання дослідження:

Здійснити теоретико-методологічний аналіз феномену жіночої самітності як стану і як суб'єктивного переживання, акцентуючи увагу на дослідженнях негативного впливу самітності на особистість.

На основі теоретичного аналізу психологічних досліджень виокремити та обґрунтувати параметри (компонентний склад) показників образу Я самотніх жінок і встановити конкретні властивості особистості, особливості поведінки, що виявляються у жінок, які переживають самотність.

Розробити логіку емпіричного пошуку та систему методів і методик, адекватних меті і завданням дослідження. Провести емпіричне дослідження, спрямоване на вивчення образу Я і властивостей особистості та поведінки жінок, що переживають самітність.

На основі вивчення причин самітності у жінок, структури образу Я, створити типологію жіночої самітності, що відбиває специфіку переживання даного стану.

Розробити корекційну програму психологічної допомоги самотнім жінкам з урахуванням індивідуальної специфіки переживання самотності і дослідити зміни в структурі образу Я і особливостях особистості, що виникають під впливом означеної програми.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали науково-психологічні положення про форми та способи переживання самітності (Л. Пепло, Д. Перлман), уявлення про емоційне переживання самітності (Р. Вейс), філософії самітності (Н.В. Хамітов); соціально-психологічні аспекти вивчення самітності (Ю.М. Швалб, О.В. Данчева), теорії особистості (К.Роджерс, Д. Міллер, І. Стайвер, Д. Джордан, Д. Суррей), а також дослідження, що стосуються різних аспектів образу Я особистості (Р. Бернс, М.Й. Боришевський, І.С. Кон, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, Н.І. Сарджвеладзе, В.В. Столін і ін.).

Методи дослідження. Теоретичний аналіз психологічної літератури в контексті предмету та завдань дослідження; емпіричне дослідження стану та переживання самотності та широкого спектру властивостей особистості, гіпотетично пов`язаних з нею. Останнє включає методи вивчення біографій самотніх жінок, спостереження, опитування, бесіди, тестування та корекції.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше запропоновано і визначено поняття жіночої самітності як відчуття і переживання жінкою непотрібності для протилежної статі, яке ґрунтується на неадекватній та нестійкій самооцінці, і загалом на негативному ставленні до себе і відповідно на неадекватному ставленні до оточуючих. Вперше була описана типологія жіночої самітності, яка була створена на основі диференціації суб’єктивних уявлень про актуальну життєву ситуацію. Запропоновано новий підхід до корекційної роботи із самотніми жінками, що грунтується на виділеній типології і спрямований на корекцію образу Я у самотніх жінок.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у визначенні поняття жіночої самітності та її психологічних чинників, створенні типології, визначенні специфіки образу Я самотніх жінок. Проведене дослідження дає змогу внести уточнення до традиційних психологічних поглядів на проблему жіночої самітності, що полягає у тлумаченні образу Я як детермінанти самітності.

Практичне значення. Представлені результати змальовують загальні закономірності та індивідуальні відмінності психологічних особливостей жінок-представників кожного типу самітності, що виявляються у специфіці їхнього образу Я, рисах особистості, пов’язаних з самотністю, діях з організації особистого життя. Досліджено узагальнені (типові) профілі рис особистості жінок, що схильні до певних типів самітності, що дає можливість вивчити їхній психологічний портрет.

Розроблена оригінальна психокорекційна програма психологічної допомоги і самодопомоги самотнім жінкам, що базується на створеній автором типології жіночої самітності. Результати дослідження можуть бути використані психологами у індивідуальній та груповій консультативній практиці. Останню спрямовано на діагностику і корекцію образу Я і рис особистості, які притаманні самотній жінці.

Результати теоретико-емпіричного дослідження можна використовувати в навчальному процесі психологічних і педагогічних факультетів (у рамках курсів “Психологія особистості”, “Психологія сімейних відносин”, “Психотерапія”); на спеціальних факультетах системи післядипломної освіти.

Достовірність та надійність отриманих результатів дослідження визначається теоретико-методологічною обґрунтованістю його вихідних положень; підготовкою та проведенням емпіричної частини дослідження; застосуванням взаємодоповнюючих методів та методик, адекватних його меті, предмету, об’єкту та завданням; репрезентативністю вибірки досліджуваних; використанням сучасного апарату математичної статистики.

Апробація роботи. Основні результати дослідження обговорені на засіданнях кафедри глибинної психології і психотерапії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, на звітних сесіях Інституту соціальної і політичної психології АПН України, на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Психологія життєвої кризи особистості: теорія і практика” (м. Київ, 2000 р.,), на міжнародній конференції “Сон, хвороба і смерть у світовій культурі” (Гурзуф, 2001 р.), на міжнародній науковій конференції “Психоаналіз в Україні: сьогодення і майбутнє” (м. Алушта, 2001 р.), на міжнародній науковій конференції “Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (м. Київ, 2001 р.), на науковій сесії співробітників Інституту соціальної і політичної психології АПН України (м. Київ, 2002 р.), на II міжнародній конференції “Психоаналіз і глибинна психологія” (м. Алушта, 2002 р.).

Публікації. Зміст роботи викладено у 10 статтях, з них 8 – у наукових фахових виданнях, що належать до переліку ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, викладена на 194 сторінках машинопису, основний зміст на 167, список літератури містить 204 найменувань, з них 24 – іноземною мовою. У роботі представлено 6 таблиць, 19 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, виділено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету, головні завдання, визначено методологічні й теоретичні основи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи вивчення образу Я і переживання самітності у жінок” – представлено теоретичний аналіз праць численних авторів щодо проблеми самітності. У ході вивчення встановлено, що проблема переживання самітності жінками та психологічних особливостей самітниць є новою для вітчизняної науки, а наявний матеріал стосується дослідження самітності як стану і переживання, що впливає на людину як позитивно, так і негативно.

Проблемі самітності присвячено цілий ряд теоретичних і експериментальних досліджень, в яких вивчалася самітність як феномен людини (Г. Салліван, Е. Фромм, Р. Вейс, І. Ялом, К. Роджерс, Е. Пепло, Н. Хамітов та ін.), біологічні корені даного феномена розглянуто у праці Дж. Оді. Вивченню розбіжностей у переживаннях даного стану присвячені праці М. Мід. Виокремлено і проаналізовані виміри самітності (У. Садлер, Т. Джонсон і Д. Рассел). Докладну класифікацію теоретичних підходів до вивчення даного переживання запропонували Д. Перлман і Л. Пепло.

Самітність і її типи вивчалися в західній психології Дж. Гірвельдом і Дж. Раадшелдерсом. Типи людей, схильних до самітності, особливості їхньої поведінки та внутрішнього світу аналізувалися Ю.М. Швалбом, О.В. Данчевою і Л. Сімеоновою.

Особливості прояву самітності у родині досліджували як вітчизняні вчені (Ю.М. Швалб, О.В. Данчєва, Н.В. Хамітов, Л.Б. Шнейдер), так і Р. Джонсон, Дж. Віткін та ін. Теоретичний аналіз дозволив зробити такі висновки: самотняжінка часто почуває себе обманутою, оскільки сподівалася, що присутність партнера допоможе їй почувати себе потрібною, тому відповідальність за самітність перекладає на партнера; жінка розчарована не тільки у партнері, але й у шлюбі в цілому; причиною свого переживання жінка вбачає у відсутності любові (причому частіше з боку партнера, на її думку) і нездатність партнера встановлювати позитивні взаємини, хоча все це стосується її безпосередньо.

Надзвичайно важливі при вивченні самітності жінок уявлення про жіночу психологію, які представили К. Хорні, H. Deutch, J. Surrey, C. Miller, A. Kaplan, J. Jordan, C. Gilligan, В. Sandra. Активно вивчаються уявлення про жіночу сутність чоловіками-дослідниками (Н. Хамітов, А. Щєголєв, А. Менегетті).

У результаті узагальнення теоретичних розробок проблеми самітності (і, зокрема, жіночої самітності) можна зробити наступні висновки:

- маючи екзистенційну природу, самітність як стан і переживання впливає на особистість як позитивно, так і негативно. В основі негативного впливу самітності на жінку лежать наступні чинники: депресія, тривога і страх із приводу сьогодення та майбутнього, руйнування надій щодо реалізації своїх можливостей у житті. Результатом переживання самітності може бути стійке відчуття безглуздості існування;

- основні характерні риси поведінки самотніх жінок: відсутність природності у стосунках з оточуючими (особливо даний факт стосується спілкування з представниками протилежної статі), ригідність у стосунках, що не змінюються залежно від зміни партнерів і обставин взаємодії, незвичайні, невідповідні суспільним уявленням вчинки, що мають у своїй основі нестандартну уяву, невміння співвідносити свої вчинки і дії з оточуючими, а також враховувати їхні інтереси;

- у самотніх жінок спостерігається невідповідність уявлень про себе, великий розрив між Я дійсним та ідеальним, страх бути нецікавою і непотрібною, що породжує ворожість у стосунках з оточуючими, особливо з чоловіками, нереалізована потреба в самоствердженні. Самотні жінки зацікавлені у власному успіху, який базується на тлі неуспіху оточуючих. Якщо ж вони не самостверджуються, то відчувають себе невдахами, виникає жаль до себе. Вони намагаються триматися на відстані, уникають близьких відносин, при цьому виникає невідповідність між бажаним і досягнутим рівнем взаємин. Для них характерна тенденція приписувати свої почуття, мотиви і потреби оточуючим людям. Найчастіше самотні жінки переносять негативний досвід взаємин на наступні стосунки, а також передають своїм дочкам негативне ставлення до чоловіків;

- самотні жінки поглинути власними почуттями і переживаннями, вони звертають підвищену увагу на внутрішній стан, на процеси, що відбуваються в організмі, при чому характерна для них психосоматика дозволяє уникати усвідомлення своїх психологічних проблем;

- виникненню самітності сприяють такі чинники, як зміна місця проживання і роботи, розлучення; особливостями особистості цих жінок є ненадійність, сором'язливість, недооцінка себе як особистості, у родині – відсутність любові, нерівний шлюб;

- наслідками жіночої самітності виступають: суїцид, алкоголізм, наркоманія, психосоматичні захворювання, відсутність особистісного і професійного росту.

При вивченні підходів до образу Я в психології було встановлено, що найбільш складні взаємозв'язки між Я-концепцією, самооцінкою і поведінкою виникають у тому випадку, коли наявні стабільні, стійкі соціальні детермінанти самосвідомості, що призводять до дисгармонійного переживання образу Я. У нашому дослідженні такою детермінантою є стан самітності. Відомо, що від самосвідомості, самооцінки, образу Я залежить поведінка особистості, її переживання. Якщо жінка вважає себе нікчемною, вона не буде прагнути контактів і, швидше за все, буде відчувати самітність. У випадку, якщо вона буде мати підвищену самооцінку, ставитися критично до оточуючих, останні будуть уникати спілкування з нею.

Самотні жінки відрізняються специфічним сприйманням навколишнього світу, соціальних зв'язків і стосунків, а також самих себе. З одного боку – самооцінка самотніх жінок занижена, оскільки самітність інтерпретується як нагадування про свою жіночу неспроможність. З іншого боку, вона виявляється компенсаторно завищеною, виступаючи як своєрідний психологічний захист. Ми припускаємо, що в даному випадку не варто говорити про самооцінку як глобальну, інтегративній характеристику самосвідомості особистості. Слід зазначити, що стан самітності специфічно структурує свідомість і впливає на самосвідомість особистості.

Поняття “самосвідомість”, “самооцінка”, “Я-концепція”, “образ Я” тісно пов’язані між собою, взаємозалежні. Образ Я може трактуватися як холістично, тобто як цілісний образ, цілісна “Я-концепція”, так і аналітично – як сукупність окремих самооцінок. Слід наголосити на загальній інтегративної тенденції, що фіксує неправомірність зведення самосвідомості до парціальних самооцінок.

Проблема структури образу Я трактується в психології неоднозначно. Теоретична парадигма класифікації продуктів самосвідомості за допомогою узагальнення видів “Я-образів” продуктивно розробляється в першу чергу в західній психології. У. Джемс, Дж. Мід, К. Роджерс, М. Розенберг та ін. виокремили різноманітні форми уявлень про себе, що диференціюються за сферою прояву (“соціальне Я”, “фізичне Я”, “інтимне Я”, “публічне Я”, “моральне Я”, “сімейне Я” ), як реальність, можливість, дійсність та ідеал (“реальне Я”, “можливе Я”, “дійсне Я”, “ідеальне Я”), або в тимчасовому континуумі (“Я у сьогоденні”, “майбутнє Я”, “актуальне Я”, “ретроспективне Я”, “перспективне Я”, “рефлексивне Я”).

У вітчизняній психології при вивченні образу Я робиться акцент на взаємозв'язку різних психологічних феноменів з образом Я особистості (М.Й. Боришевский, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн, В.В. Столін, І.І. Чеснокова). Вивчається внутрішня природа образа Я, його складові та їх взаємозв'язок (І.І. Чеснокова, І.С. Кон, В.С. Мерлін), розглядався генезис образу Я (С.Д. Максименко, І.С. Кон) і його функції (М.Й. Боришевский, В.В. Столін, І.С. Кон, І.Д. Бех).

Теоретичний аналіз дозволів виявити характерні риси самооцінки й образу Я самотніх жінок:

-

-

-

Зазначимо, що образ Я самотніх жінок включає песимістичну оцінку своїх здібностей, можливостей – як професійних, так і особистісних - негативну оцінку своєї жіночої привабливості, що компенсується професійними досягненнями. Самотні жінки надзвичайно залежні від соціального середовища, нерішучі, оскільки оточення може не схвалити їхній вибір, хоча часто як захисний механізм демонструють гордовитість, відчувають себе нещасливими.

При вивченні самітності і підходів до вивчення образу Я було виявлено взаємозв'язок між ними, який виявляється в тім, що переживання самітності людиною накладає відбиток на його образ Я і водночас специфіка образу Я може стати причиною його самітності.

У другому розділі – “Методи і підходи до вивчення образу Я і особливостей особистості самотніх жінок” – розглядаються етапи емпіричного дослідження, методики, характеризується вибірка досліджуваних. У даній частині дисертації подаються результати дослідження з організації життя самотніми жінками, а також описується типологія жіночої самітності.

Емпіричне дослідження проводилося протягом 5 років. Воно містило наступні етапи:

1. Підготовчий, на якому вибирались методики, що відповідають цілям і задачам дослідження, обґрунтовувалась вибірка та її характеристики.

2. Діагностичний етап. Основним завданням його була діагностика всіх досліджуваних показників, їх математична обробка й інтерпретація отриманих даних (кількісний і якісний аналіз).

3. Психокорекційний етап, що складався з двох частин: по-перше, розробка психокорекційної програми з урахуванням індивідуальних особливостей образу Я та особливостей особистості самотніх жінок, а також типології жіночої самітності; по-друге, проведення психокорекції образу Я і особливостей особистості самотніх жінок.

4. Оцінювальний етап. На даному етапі досліджувалися зміни, що були здійснені в корекційній роботі і розроблялась логіка подальшого дослідження.

Конкретно в роботі використовувалися методики, спрямовані на діагностику організації власного життя, особливостей особистості та уніфікувати образ Я: методика оцінки рівня сформованості механізмів міжособистісних взаємодій (соціальні стереотипи і соціальні установки), що відбиває різні функціональні прояви соціального інтелекту (В.К. Калін), опитувальник “Особливості організації життя особистістю”, який виявляє вміння визначити проблемну ситуацію, перетворити її в завдання та розв’язати (В.К. Калін), опитувальник для оцінки інноваційного потенціалу “Вивчення особливостей прояву інноваційного потенціалу”, що дозволяє діагностувати інноваційні потенції особистості на різних рівнях взаємодії зі світом і типи здійснення цих потенцій (Ю.О. Власенко), опитувальник “Вивчення дій з організації життя” (ДОЖ), який відбиває психологічні особливості самоорганізації життя самотніх жінок (Є.П. Колесніков).

З метою психологічного вивчення і корекції образа Я у самотніх жінок нами було досліджено 169 осіб. Критерієм включення до вибірки було суб'єктивне переживання самітності, оскільки важливим моментом є той факт, що жінки можуть бути формально самотніми (ніколи не були одружені, розлучені) і не почувати або не відносити себе до самотніх, а можуть бути формально не самотніми (мати родину) і відчувати постійну самітність. Для нас, насамперед, важливий суб'єктивний стан людини, оскільки статус подружньої жінки не дає гарантії сприймати себе потрібною для значущих людей.

Слід відзначити, що, говорячи про самітність, ми враховуємо тривалість переживання цього стану. Вік самотніх жінок від 20 до 45 років. У нашому дослідженні брали участь жінки, які відчували себе самотніми протягом декількох років. Важливим є той факт, що в молодих жінок до 30 років стан самітності визначається своєрідними особливостями. Ці жінки в основному порівняно недовго його переживають (від 1 року до 5 років). Жінки старшого віку (40-45 років), що перебувають на самоті більше 5 років, знаходяться в іншій ситуації: стан самітності детермінував особистість, і вже особливості їхнього образу Я є результат перебування в цьому стані.

Досліджувані жінки мають різний рівень освіти (від викладачів університету до домогосподарок), матеріальний добробут (від керівників комерційних фірм із високим доходом до вчителів та медиків з мінімальною зарплатою). Незважаючи на розбіжності за багатьма показниками, для всіх досліджуваних жінок характерним є важке переживання свого стану самітності і бажання змінити життєву ситуацію.

Було проведено експериментальне дослідження психологічних особливостей самоорганізації життя у самотніх жінок, оскільки саме організацією власного життя вони відрізняються від інших категорій жінок. Відзначимо, що уміння визначати, формулювати задачі та розв’язувати проблемні життєві ситуації у самотніх жінок добре розвинене, що є результатом автономного способу життя. Самотні жінки досить успішно та ефективно вміють визначити проблемні ситуації, сформулювати задачі для розв’язання проблемних ситуацій. Але, з огляду на те, що рівень організації власного життя нижче середнього, виявляється, що уміння розв’язувати проблемні ситуації в житті не поширюється на сферу організації власного життя.

Методика оцінки рівня сформованості механізмів міжособистісних взаємодій, що відбиває різні функціональні прояви соціального інтелекту, показала, що самотні жінки найчастіше використовують соціальні стереотипи і тільки тоді, коли існує неефективність у сфері міжособистісної взаємодії, вони застосовують соціальні установки. Підкреслимо, що тільки у критичних ситуаціях самотні жінки використовують соціальну установку як ефективний спосіб взаємодії з оточуючими.

Наступним етапом дослідження психологічних особливостей життя самотніх жінок стало вивчення дій з його організації. Спостерігається така особливість у побудові життя самотніми жінками: кар'єра чи будь-яке досягнення у професійній діяльності виступає як компенсація невлаштованого особистого життя. В ситуації, коли очевидна незадоволеність сімейним життям, жінки ставлять це за провину своїм близьким (і особливо чоловіку), що ті перешкоджають їхній професійній самореалізації.

Відзначимо, що самотні жінки специфічно взаємодіють із навколишнім світом. Це виражається в тому, що у них є бажання суттєво змінити своє життя, але при цьому вони хочуть, щоб змінилася ситуація у навколишньому світі, а не вони самі. Результати, які отримано при вивченні самоорганізації життя у самотніх жінок, дають можливість їм усвідомити власні протиріччя, що виникають у побудові взаємин з оточуючими, оцінити значення основних життєвих сфер і визначити проблемні ситуації у цих сферах. У групі самотніх жінок, які мають високий соціальний інтелект, для проведення корекційної роботи досить вищеописаних діагностичних засобів, оскільки результати найчастіше є несподіваними, і жінки перебудовують уявлення про себе на підставі отриманих даних. Для групи жінок з невисоким соціальним інтелектом необхідна є спеціальна корекційна робота.

За результатами теоретичного аналізу була описана типологія жіночої самітності, яка була створена на основі диференціації суб’єктивних уявлень про актуальну життєву ситуацію. Самітність жінок можна розділити на такі типи:

I тип – “самітність жінки без чоловіка”. При цьому відзначимо, що без “абстрактного”, “ідеалізованого” чоловіка, без чоловіка взагалі. Ці жінки почувають себе самотніми, оскільки в їхньому оточенні жінки-однолітки мають чоловіка або партнера, з якими знаходяться у глибоких стосунках. Вони постійно пам'ятають про свою “ганьбу”, і їм важко на чомусь зупинити увагу. Жінки переконані, що їхня самітність пов'язана з відсутністю чоловіка. Це не тільки так звані “старі діви”, а й розлучені жінки, що після розриву шлюбу не влаштували своє особисте життя.

II тип – “самітність жінки без конкретного чоловіка”. Така жінка самотня через відсутність конкретного чоловіка, з яким вона хотіла б мати близькі стосунки. Це почуття аж ніяк не залишає жінку, навіть якщо в неї є позитивні взаємини з іншим представником сильної статі. Жінка може мати родину і дітей, глибоко страждаючи і вважаючи себе дуже самотньою людиною.

III тип – “самітність як нерозуміння”. До такого типу належать жінки, які мають поруч людину, яку вони люблять, з якою б вони хотіли бути разом, але наявність цієї людини (у даному випадку – чоловіка) не рятує їх від страждань самітності, оскільки відсутнє взаєморозуміння з ним. Стосунки з чоловіком не задовольняють їх. Такі жінки не відчувають, що вони зрозумілі й дійсно потрібні іншій людині. Вони називають своє життя “грою в одні ворота”. Їм не важливо, що їх розуміють, припустимо, друзі, – їм боляче, що їх не розуміє конкретний чоловік.

IV тип – “самітність як нереалізованість жінки”. Це соціальна самітність, яка співвідноситься з нереалізованістю жінок. Жінка почуває себе самотньою завжди, коли немає поруч “коханого” чи взагалі кого-небудь. Жінкам даної категорії необхідна присутність дітей, друзів, знайомих. У досліджуваних, яких було віднесено до цього типу, немає цікавої справи, немає позитивних взаємин з чоловіками. Вони відчувають свою неспроможність і намагаються за допомогою інших заповнити свій вільний час.

V тип – “самітність жінки як матері що не реалізувалася”. Це стосується жінок, що не мають дітей або втратили їх. Крім того, у цих жінок немає позитивних взаємин з чоловіками. Деякі з них одружені, але у зв'язку з несприятливими умовами в родинах чоловіки не хочуть мати спільних дітей.

VI тип – “самітність покинутої жінки”. Такі жінки мали близькі й стійкі (на їхню думку) стосунки з чоловіками, але відбувся розрив, ініціатором якого був чоловік. Після цього жінок не залишає почуття самітності. Цей стан і переживання не зникає при наявності інших чоловіків, з якими жінки такого типу намагаються встановлювати контакти. Важливо, що нові чоловіки автоматично знецінюються. Образ тих, хто їх покинув, також зазнає змін у бік збільшення негативних характеристик. Ці жінки не хочуть налагоджувати стосунки з ініціаторами розриву, оскільки зачеплене їхнє самолюбство, при цьому відзначаються сильними почуттями стосовно чоловіків. Разом з цим будь-який новий партнер є нецікавим, оскільки збережено емоційну прихильність до попереднього, а емоційний розрив не відбувся.

У третьому розділі – “Експериментальне дослідження типових і індивідуальних проявів психологічних особливостей особистості і образу Я самотніх жінок” – визначені методичні засади, описано хід та проаналізовані результати експерименту. Основною методикою був багатопрофільний опитувальник ММРІ.

Типові прояви образу Я у самотніх жінок (усіх типів) ми починали з узагальнення всіх профілів самотніх жінок. Вкажемо, що для цих жінок характерна підвищена самооцінка. Відзначимо виявлені властивості особистості: уразливість, дратівливість, інфантилізм, прагнення демонструвати зовнішню привабливість, здатність ігнорувати утруднення, недовіра, підозрілість, впевненість у собі, невимушеність, гнучкість у поведінці, рішучість, товариськість (іноді надмірну), відсутність незручності, м'якість і сердечність. У них відсутня критичність у ставленні до себе і своїх вчинків. У цих жінок виражена потреба в розумінні, любові, визнанні, вони прагнуть до спілкування, до глибоких і міцних стосунків. Негативна інформація про своє Я або витісняється, що дозволяє зберегти завищену самооцінку, або ігнорується чи проектується на оточуючих. Самотні жінки незадоволені сформованою ситуацією, що склалася, потребують психологічної допомоги.

У міжособистісній взаємодії вони виявляють недостатню стриманість, схильність критично ставитися до оточуючих. Для них характерними є емоційні сплески зі швидкою відхідливістю. У спілкуванні ми спостерігаємо поєднання агресивності з бажанням сподобатися, прагнення приписати власні негативні якості іншим людям, демонстративний егоїзм, використання людей для досягнення своїх цілей, прагнення до домінування, суперництво з оточуючими, поєднання підвищеного рівня домагань з потребою в причетності інтересам групи. Самотні жінки прагнуть змін, яскравих переживань.

Серед характерних рис особистості жінок першого типу самітності виділено наступні: оцінка ними свого актуального стану і ситуації зводиться до того, що вони відчувають дискомфорт, для них характерна внутрішня напруженість, невдоволення ситуацією і погано організована активність, тенденція до драматизації сформованих обставин і свого до них ставлення. Ці самотні жінки не можуть самостійно позитивно подивитися на об'єктивну реальність і не бачать позитивних сторін самітності, не можуть спрямувати свою активність конструктивно, тобто дати можливість собі зростати і самореалізуватися.

Для наших досліджуваних характерна конфліктна поведінка, прагнення до домінування, підвищене почуття незалежності, але водночас виражена тенденція до самореалізації (стримувана актуальним станом самітності).

Самотні жінки даного типу мають завищену, нестійку самооцінку, що багато в чому залежить від думки оточуючих. Для них характерний завищений рівень домагань, спостерігається висока мотивація досягнення. Власні помилки ці жінки відносять на рахунок недоліків оточуючих і переносять на них у результаті проекції свої негативні якості. Не сором’язливі. У самотніх жінок спостерігається інфантилізм, який відбиває проблему емоційної незрілості.

Міжособистісні стосунки: самотні жінки даного типу критично ставляться до оточуючих і підкреслюють їхню слабість, а також використовують для досягнення своїх цілей. Ускладнення у спілкуванні є результатом уразливості, дратівливості досліджуваних. Проте ці жінки прагнуть до спілкування. Контакти з оточуючими, у тому числі і з протилежною статтю, є нестійкими, формальними, без урахування реакції оточуючих. Ці жінки не можуть підтримувати тривалі стосунки. Вони привабливі при короткочасному спілкуванні, оскільки іноді надмірна товариськість у них межує з докучливістю. У ставленні до інших наявна амбівалентність, яка виявляється у тому, що самотні жінки, з одного боку, очікують уваги від соціуму, з іншого – бояться холодності і відкидання. Спочатку у взаємодії наші досліджувані виявляють надмірну товариськість, а потім – безпідставну ворожість, тому в них інтенсивні контакти змінюються раптовими (для оточення) розривами. Поведінка цих жінок є відповіддю на дії оточуючих, котрі вони трактують для себе як такі, що ущемляють їхню особистість. Вчинки ними не плануються, але водночас жінки досить рішучі і можуть виявляти гнучкість у поведінці.

У жінок цього типу досить виражена афіліативна потреба, яка в актуальній життєвій ситуації не реалізується. Їм притаманні класичні жіночі якості серед яких - сентиментальність, мрійливість, прагнення до захищеності.

В дослідженні були виявлені особливості особистості жінок, що належать до другого типу самітності. Самооцінка завищена, хитка. До своїх недоліків ставляться поблажливо, не приховують слабостей, прагнуть орієнтуватися на зовнішню оцінку. Жінки другого типу недостатньо критично оцінюють ситуацію і свою поведінку. У них спостерігається інфантилізм. Тип особистості – ірраціонально реалістичний.

Міжособистісні контакти ускладнені, поверхневі, формальні, короткочасні. Спостерігається певна незручність у спілкуванні, але, ці жінки можуть пристосовуватися до людей. Для таких жінок характерне прагнення конкурувати із людьми, небажання, нездатність звертати увагу на інтереси оточуючих. Вони використовують соматичні симптоми з метою тиску на близьких людей. Поведінка є незрілою, до повної міри бідною, безцеремонною. Прагнуть до змін, а також нестійкі у прихильностях, не здатні до тривалих стосунків.

Жінки другого типу, як і першого, мають традиційно жіночі якості і характе-ристики: м'якість, артистичність, сентиментальність, прагнення до опори на чоловіка. З них великий відсоток жінок має компенсаторно завищену самооцінку. Вони не мають адекватних уявлень щодо враження, яке складають про них оточуючі. Міжособистісні стосунки таких жінок відрізняються поверхневими контактами, які їх не задовольняють. Вони приємні в короткочасному спілкуванні, а за тривалих контактів виявляють свою ненадійність. Самотні жінки цього типу недостатньо усвідомлюють свої труднощі і причинивідносять їх пояснюють чужими недоліками. У них спостерігається дисгармонійність, яка виявляється у прагненні орієнтуватися на думку оточуючих, одночасно при цьому відчуваючи ворожість останніх.

Для жінок самотніх у сім’ї характерна завищена самооцінка , але, як і в попередніх типів, нестабільна, оскільки приділяється велика увага оточенню, у даному випадку пов'язана із взаєминами з протилежною статтю. Ці жінки активні, оптимістичні, відчувають свою значущість, упевнені в собі. У них відзначається особистісна неадекватність, завищений рівень домагань, який залежить від зовнішнього впливу на них. Вони емоційно збудливі, уразливі, дратівливі, нетерплячі, емоційно незрілі, інфантильні, демонстративні, некритичні до своїх недоліків. Для них характерний тверезий погляд на життя.

Міжособистісні стосунки: потреба у спілкуванні, відсутність конформності, ускладнення в міжособистісних контактах (скороминущість і поверхневість, відсутність стійких стосунків), побоювання конфліктів, що робить їх уразливими у міжособистісній взаємодії, безцеремонність у поведінці, деяка настирливість, агресивна реакція на критику, безвідповідальність і необов'язковість у стосунках із близькими людьми.

У четвертій групі також є своєрідні тенденції в образі Я. Самооцінка неадекватна, нестійка, періодами занижена, в деяких ситуаціях компенсаторно завищена. Характерна нестійкість, нерішучість, завищені домагання, емоційна незрілість. Основна потреба – уникнути невдачі, а не досягти успіху. Досить часто ці жінки відчувають тривогу з приводу неприйняття їх колективом. Наявна дисгармонійність особистості, оскільки намагаються орієнтуватися одночасно і на оточення та його думку, і на внутрішні критерії. Водночас нонконформізм поєднується з прагненням до незалежності.

Міжособистісна взаємодія: вибірковість у контактах, труднощі в адаптації до повсякденного життя. Ускладнена колективна і трудова адаптація. Недостатня кількість контактів породжує тривогу з приводу значущості особистості. У спілкуванні уразливі, тому поведінка (як захисний механізм) може бути гордовитою.

Жінки п’ятого типу мають завищену самооцінку, можуть справити гарне враження на оточуючих. У міжособистісній взаємодії вони виявляють недостатню стриманість, схильність критично ставитися до оточуючих. Для них характерними є емоційна нестабільність. У спілкуванні спостерігається поєднання агресивності з бажанням сподобатися, прагнення приписати власні негативні якості іншим людям, демонстративний егоїзм, емоційну незрілість, використання людей для досягнення своєї мети, прагнення до домінування, суперництво з оточуючими, поєднання підвищеного рівня домагань з потребою в причетності до інтересів групи. Для них дуже бажана активність, яка спрямована на збільшення контактів з різними людьми.

У вибірці досліджуваних досить яскраво представлені жінки (шостий тип), яких покинули чоловіки (або просто партнери по спілкуванню) заради інших обраниць. У них виявлена нестійка, неадекватна самооцінка, яка залежить від зовнішнього оточення. Досліджувані жінки демонстративні, незрілі в емоційній сфері. У них відсутня критичність у ставлення до себе і своїх вчинків. У цих жінок виражена потреба в розумінні, любові, визнанні, вони прагнуть до спілкування, до глибоких і міцних стосунків. Оскільки потреба в захищеності яскраво виражена й одночасно фрустрована, самотні жінки відчувають жаль до себе, вважають себе нещасними. Негативна інформація про своє Я або витісняється, що дозволяє зберегти завищену самооцінку, або ігнорується чи проектується на оточуючих. Самотні жінки цього типу незадоволені сформованою ситуацією, потребують психологічної допомоги.

У міжособистісних стосунках жінки шостого типу виявляють активність, конкурують з оточуючими, мають ускладнення у стосунках, особливо з чоловіками, при цьому страждаючи від відсутності уваги до них з боку останніх.

Для визначення статистичної вірогідності виділених типів самітності ми використовували непараметричну статистику, а зокрема критерій Mann – Whitney U Test. До контрольної групи входили 30 одружених жінок, які були задоволені стосунками з чоловіками і не мали досвіду тривалого стану самітності. Результати подано у таблиці 1.

Таблиця 1.

Показники порівняльного аналізу особливостей особистості кожного типу
самотніх жінок з контрольною групою (несамотніх жінок)

Шкали ММРІ | Коефіцієнти значущих розбіжностей пар груп, що порівнюються

Тип 1- контр.

група | Тип 2 –контр.

група | Тип 3 –контр.

група | Тип 4 –контр.

група | Тип 5-контр.

група | Тип 6 –контр.

група

L | 41,8 | 45,6* | 44,0 | 41,3 | 38,5* | 43,0*

F | 65,0* | 59,2*** | 68,7*** | 64,6** | 74,2*** | 69,4***

K | 47,5 | 48,2 | 44,4 | 48,5 | 45,9 | 41,3*

1 | 50,3 | 51,4 | 49,3 | 56,9 | 51,9 | 57,1

2 | 50,4** | 48,3 | 48,3 | 56,3*** | 50,9** | 56,6***

3 | 51,1* | 55,1 | 55,2 | 60,3 | 54,6 | 59,1

4 | 57,4*** | 55,5*** | 59,8*** | 61,7*** | 61,6*** | 59,4***

5 | 45,8* | 46,8 | 51,8 | 46,0** | 52,1 | 43,9***

6 | 64,0** | 61,2** | 58,7** | 56,1 | 62,4** | 61,4**

7 | 55,2*** | 52,3*** | 54,6*** | 58,3*** | 56,3*** | 53,3**

8 | 60,3*** | 56,7*** | 58,2*** | 63,2*** | 62,7*** | 60,8***

9 | 67,2** | 62,5 | 69,7*** | 62,0 | 68,1*** | 62,3

0 | 46,1 | 44,5 | 44,2 | 50,0 | 47,5 | 47,8

Примітка: 1. Позначення достовірності розбіжностей відображені такими рівнями: *- р < 0, 05, ** - p < 0,01, *** - p < 0,001. 2. Коефіцієнти з знаком “+” свідчать про те, що у групі яка вказана першою значення показників вище, ніж у другій групі.

Таким чином, існують розбіжності між одруженими жінками і самотніми. Для з'ясування коректності виділених типів жіночої самітності було проведено статистичний аналіз даних кожного із виділених типів