НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

СПІВАК ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

УДК 32.002

ПРАВОВА КУЛЬТУРА УЧАСНИКІВ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ

ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ВИБОРЧИХ ПРАВ

ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (м. Київ).

Науковий керівник | доктор юридичних наук, професор,

академік НАН України

ШЕМШУЧЕНКО Юрій Сергійович,

директор Інституту держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор

КОЛОДІЙ Анатолій Миколайович,

начальник кафедри конституційного права

Національної академії внутрішніх справ України (м. Київ) |

кандидат юридичних наук, доцент

КАМПО Володимир Михайлович,

завідуючий кафедрою муніципального права

Академії муніципального управління (м. Київ) |

Провідна установа –

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого, кафедра конституційного права України (м. Харків)

Захист відбудеться 13 липня 2004 року о 15 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 11 червня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Б.Усенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Одним з основних видів прав та свобод людини і громадянина в Україні є політичні права, серед яких чільне місце посідає право громадян брати участь в управлінні державними справами, формуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом участі у виборах, всеукраїнському та місцевих референдумах. Процес демократичного волевиявлення громадян потребує високого рівня їх правової культури у виборчому процесі, оскільки вибори легітимізують органи державної влади, шляхом виборів народ обирає своїх представників до владних структур і наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав.

Актуальність цієї проблематики зумовлена, насамперед, рівнем дослідження її в науковій літературі та станом правової культури учасників виборчого процесу в Україні. Досвід проведення виборчих кампаній, що відбулися в Україні за роки її незалежності, висвітлив необхідність підвищення правової культури учасників виборчого процесу, передусім членів виборчих комісій, виборців, кандидатів та офіційних спостерігачів. У переломні періоди розвитку суспільства в умовах соціальної, економічної, політичної нестабільності необхідність підвищення правової культури учасників виборчого процесу пов’язана з намаганням захистити волю виборців від маніпуляції їх свідомістю та популізму як різновиду політичної діяльності окремих політичних партій, кандидатів на виборні посади та сприяти формуванню активної правової поведінки учасників виборчого процесу під час проведення виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відсутність у державі стабільного виборчого законодавства, посилення політичних дискусій щодо існуючого типу виборчої системи потребують відповідних теоретичних досліджень, формування нової загальнодержавної політики та здійснення практичних заходів з підвищення правової культури учасників виборчого процесу як гарантії забезпечення реалізації виборчих прав громадян України.

У зв’язку з тим, що свою демократичну та державницьку функції вибори можуть виконати лише за наявності розвинутої правової культури учасників виборчого процесу, актуалізується проблема її дослідження з урахуванням динаміки розвитку конституційного процесу в Україні, необхідності створення ефективного законодавства та його неухильного дотримання всіма громадянами, їх об’єднаннями, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.

Отже, актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем правової культури учасників виборчого процесу зумовлена: по-перше, необхідністю чіткого визначення понять виборчого процесу, його суб’єктів і учасників, їх правової культури, розробкою цілісної теорії правової культури учасників виборчого процесу; по-друге, необхідністю вдосконалення виборчого законодавства як одного з факторів розвитку правової культури учасників виборчого процесу в Україні; по-третє, визначенням організаційно-правових засад сприяння громадянам України в підвищенні їх правової культури як учасників виборчого процесу та реалізації ними права брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

В Україні проблеми виборчого права та законодавчого регулювання виборчого процесу досліджувалися Ф.Г. Бурчаком, Д.М. Горшковим, В.М. Кампо, Ю.Б. Ключковським, М.І. Козюброю, А.М. Колодієм, В.В. Копєйчиковим, М.І. Корнієнком, В.О. Котюком, В.В. Кравченком, Л.Т. Кривенко, С.Л. Лисенковим, М.І. Мельником, Г.О. Мурашиним, О.Г. Мурашиним, Н.Р. Нижник, В.Ф. Погорілком, М.М. Рябцем, А.О. Селівановим, В.Ф. Сіренком, М.І. Ставнійчук, В.Я. Тацієм, О.Д. Тихомировим, Ю.М. Тодикою, М.В. Цвіком, В.М. Шаповалом, Ю.С. Шемшученком, Н.Г. Шукліною, В.Д. Яворським та іншими. Проблеми виборів як політичного інституту суспільства, політичного маркетингу, менеджменту виборчої кампанії, моделювання поведінки учасників виборчого процесу досліджували В.М. Бебик, Б.А. Гаєвський, С.Л. Недбаєвський, А.М. Пойченко, М.І. Пірен, В.А. Ребкало, М.Ф. Рибачук, С.Г. Рябов, І.В. Шкурат, О.В. Чекмишев та інші. Досить актуальною нині є тема соціології виборчого процесу, зміст якої розкривається у працях О.І. Вишняка, В.Г. Королька, О.В. Нельги, О.В. Осипової та інших.

Вагомий внесок у дослідження змісту та особливостей правової культури, в тому числі правової культури учасників виборчого процесу, зробили зарубіжні вчені Г.В. Атаманчук, Є.В. Аграновський, С.С. Алексєєв, О.А. Вешняков, Ю.А. Вєдєнєєв, А.Б. Венгеров, М. Доган, Ж. Зіллер, О.В. Іванченко, І.О. Іванніков, М.М. Кейзеров, С.Д. Князев, В.І. Лисенко, Д. Пелассі, Е. Рітко, В.П. Сальніков, Д. Сарторі, О.П. Семітко, З. Тот, В.О. Туманов, Б.Ф. Усманова та інші.

Незважаючи на значну увагу до вивчення питання правової культури громадянина у виборчому процесі, ця проблема залишається недостатньо дослідженою. До останнього часу в українській науці конституційного права не проводилося цілісного системного дослідження з цих питань, що й спонукало автора здійснити комплексний і системний аналіз такого явища, як правова культура учасників виборчого процесу та її вплив на забезпечення реалізації виборчих прав громадян.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження, виконане відповідно до тематики науково-дослідної роботи відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, є складовою частиною розробки загальної теми “Конституційно-правові основи політичної системи України” (№ державної реєстрації 0102 U001599).

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексна розробка теоретичних питань і тенденцій розвитку правової культури учасників виборчого процесу в Україні як засобу забезпечення реалізації виборчих прав громадян.

Реалізація основної мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:

з урахуванням різних точок зору щодо поняття правової культури дати власне визначення та розкрити зміст поняття правової культури учасників виборчого процесу;

сформулювати авторське визначення поняття виборчого процесу, його суб’єктів та інших учасників;

проаналізувати стан правової культури виборців, кандидатів, політичних партій, виборчих комісій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування як засобу забезпечення реалізації виборчих прав громадян України;

сформулювати авторську концепцію системи виборчих комісій як цілісного державного механізму забезпечення реалізації виборчих прав громадян України;

визначити роль засобів масової інформації в підвищенні правової культури учасників виборчого процесу;

виявити основні фактори, що впливають на розвиток правової культури учасників виборчого процесу в Україні;

визначити організаційно-правові засади підвищення правової культури учасників виборчого процесу в Україні;

розробити практичні рекомендації щодо процесу вдосконалення виборчого законодавства як одного з факторів розвитку правової культури учасників виборчого процесу в Україні.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають під час реалізації виборчих прав громадян України, тенденції розвитку, фактори та організаційно-правові засади підвищення правової культури учасників виборчого процесу в України.

Предметом дослідження є правова культура учасників виборчого процесу як засіб забезпечення реалізації виборчих прав громадян України.

Методи дослідження. Підґрунтям методології дослідження є загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення поняття, змісту та особливостей функціонування правової культури у виборчому процесі. При цьому використовується ціннісний підхід, що ґрунтується на необхідності отримання не лише наукової, а й ціннісної інформації про об’єкт дослідження. З метою досягнення наукової об’єктивності результатів у роботі використовується цілий комплекс методів дослідження. Серед філософських методів – це, насамперед, принцип об’єктивності (при систематизації та класифікації наукових, нормативно-правових та інших джерел, фактологічного матеріалу, встановленні вірогідності та повноти інформації). Із загальнонаукових методів використовуються структурно-функціональний та порівняльно-ретроспективний, за допомогою яких досліджено роль та особливості правової культури учасників виборчого процесу, а також проаналізовано правову думку щодо правової культури учасників виборчого процесу. Застосування методів багатофакторності, моделювання та прогнозування забезпечило розробку пропозицій щодо вдосконалення виборчого законодавства як одного з факторів розвитку правової культури учасників виборчого процесу. У дослідженні також використовуються системний, інституціональний та порівняльний підходи. Через системний підхід аналізуються правова система та нормативно-правова база як цілісний механізм, які постійно взаємодіють з іншими сферами суспільного життя. З метою вивчення ступеня впливу політичних і правових інститутів на характер правовідносин та з’ясування відповідних можливостей зворотного впливу правової культури учасників виборчого процесу застосовується інституціональний підхід. Шляхом порівняльного аналізу подається загальна характеристика правової культури європейських країн та розглядається питання її впливу на виборчі процеси та систему демократичного представництва з метою пошуку найбільш ефективних державних рішень у політичній та правовій сферах українського соціуму.

Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у сфері виборчого права, правової культури, міжнародного виборчого права, теорії державного управління, законотворчого процесу, політології. При підготовці дисертації використовувалися також положення теорії держави і права, філософії, соціології.

Нормативно-правовими джерелами дисертаційного дослідження є Конституція України, Закони України “Про вибори Президента України”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим”, “Про вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних та міських голів”, “Про політичні партії в Україні”, Указ Президента України “Про Концепцію підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні”, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти з питань правової культури учасників виборчого процесу, міжнародні документи, що регулюють реалізацію виборчих прав громадян, виборчі закони зарубіжних країн.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні цілісним науковим дослідженням, у ході якого здійснено спробу сформувати теорію підвищення правової культури учасників виборчого процесу як засобу забезпечення реалізації виборчих прав громадян України. Наукова новизна дослідження найвиразніше характеризується такими його теоретичними та практичними результатами.

Запропоновано авторське визначення поняття правової культури, зокрема: правова культура – це система правового забезпечення життя суспільства і держави, реалізації та захисту прав особи і громадянина, що ґрунтується на історичному досвіді у сфері права, відображена в мірі свободи особи та взаємної відповідальності держави та особи.

Уперше сформульовано поняття правової культури учасників виборчого процесу як системи реалізації та захисту виборчих прав громадян, які мають право голосу, під час підготовки і проведення виборів, що базується на комплексі виборчих правовідносин, врегульованих виборчим законодавством, правосвідомості учасників виборчого процесу, їх правозастосовчій діяльності, правовій ідеології, правовій психології та правовій поведінці.

Подано авторське визначення поняття виборчого процесу, згідно з яким виборчий процес – це процес здійснення громадянами, які мають право голосу, взаємопов’язаних, логічно послідовних, юридично унормованих, визначених у часі виборчих процедур щодо підготовки та проведення виборів з метою забезпечення реалізації своїх виборчих прав.

Удосконалено перелік учасників виборчого процесу, за яким до суб’єктів виборчого процесу віднесено тих його учасників, які згідно з Конституцією України наділені правом обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (відповідно активним і пасивним виборчим правом), а також політичні партії, що, сприяючи формуванню та виявленню волі громадян, беруть участь у виборчому процесі. Отже, пропонується суб’єктами виборчого процесу вважати: громадян України, які мають право голосу (виборців); кандидатів на виборні посади; політичні партії, виборчі блоки політичних партій, від яких зареєстровано кандидатів на виборні посади. До учасників виборчого процесу, крім його суб’єктів, слід віднести: виборчі комісії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом; довірених осіб кандидатів, уповноважених осіб політичних партій, виборчих блоків політичних партій, представників кандидатів, політичних партій, виборчих блоків політичних партій (залежно від виду виборів) у Центральній виборчій комісії з правом дорадчого голосу; розпорядників виборчих фондів; офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу; засоби масової інформації; установи, на території яких утворюються виборчі дільниці для громадян з обмеженими можливостями пересування, підприємства електрозв’язку, поліграфічні підприємства; осіб, залучених виборчими комісіями для організаційного, правового, технічного забезпечення їх діяльності; організації, що здійснюють соціологічні дослідження та опитування виборців; офіційних спостерігачів іноземних держав тощо.

Подальший розвиток дослідження проблеми підвищення правової культури учасників виборчого процесу в умовах соціальної, політичної, економічної нестабільності спонукав автора до висновку, що саме підвищення такого виду культури забезпечить захист волі виборців від маніпуляції їх свідомістю, впливу популізму, як різновиду діяльності окремих політичних партій, кандидатів на виборні посади, унеможливить виникнення масового абсентеїзму, сприятиме формуванню їх активної та свідомої поведінки під час виборів.-

З метою забезпечення реалізації виборчих прав громадян України на високому професійному рівні та враховуючи періодичність чергових виборів, ймовірність проведення позачергових виборів, а також можливість реалізації народного волевиявлення через інші форми безпосередньої демократії, передбачені Конституцією України, запропоновано сформувати у державі систему виборчих комісій як цілісний державний механізм, до якої входили б: Центральна виборча комісія та регіональні виборчі комісії (АР Крим, обласні, міста Києва та Севастополь) – постійно діючі та територіальні (районні, міські, районні в містах, сільські, селищні виборчі комісії – залежно від виду виборів), дільничні виборчі комісії – утворені на період виборів. Така система виборчих комісій передбачає утворення виборчими комісіями вищого рівня виборчих комісій нижчого рівня. У формуванні персонального складу виборчих комісій мають брати участь органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Для забезпечення реалізації виборчих прав громадян України на високому правовому рівні вперше запропоновано встановити додаткові морально-правові вимоги до членів виборчих комісій усіх рівнів, зокрема, проходження спеціального навчання з питань організації підготовки та проведення виборів і складання присяги перед початком роботи в комісії.

Науково обґрунтовано пропозицію визначити на законодавчому рівні подальше розширення повноважень засобів масової інформації як учасників виборчого процесу в здійсненні не лише інформаційної та агітаційної, а й, особливо, просвітницької функції у виборчому процесі, характер здійснення якої залежить від особистої правової культури їх працівників, які повинні мати професійний рівень правосвідомості та додержуватися високої моральності у своїй роботі під час виборчого процесу.

За результатами дослідження запропоновано утворити спеціальний державний орган для здійснення контролю і регулювання діяльності засобів масової інформації у виборчому процесі, що забезпечить підвищення правової культури виборчого процесу та його учасників.

Визначено основні фактори, що сприятимуть розвитку правової культури учасників виборчого процесу в нашій державі, зокрема:

поліпшення соціального, економічного, політичного та культурного стану в державі;

реалізація системи державних заходів з підвищення правової культури учасників виборчого процесу в Україні, регламентованих нормативно-правовими актами, що забезпечать обов’язковість, всебічність і масовість цього процесу;

удосконалення виборчої системи і виборчого законодавства з метою закріплення міжнародних стандартів у виборчому процесі та демократичних правових традицій розвитку правової культури учасників виборчого процесу.

Доведено, що демократизація виборчого права і виборчого процесу в Україні полягає не лише в декларуванні матеріальних і процесуальних норм та інститутів виборчого права, а й в подальшому освоєнні демократичних правових цінностей, орієнтацій та переваг, тобто в становленні нового фундаменту – правової культури учасників виборчого процесу.

Уперше визначено пріоритетні напрями вдосконалення виборчого законодавства України, що сприяли б підвищенню правової культури учасників виборчого процесу, зокрема:

приведення виборчого законодавства у відповідність до міжнародних стандартів врегулювання демократичних виборів та Конституції України;

вирішення проблем формально-правової організації (структуризації, систематизації, уніфікації, кодифікації норм виборчого законодавства – створення Виборчого кодексу України) та реалізації виборчого законодавства;

удосконалення правового регулювання процедур виборчого процесу;

запровадження мораторію на прийняття нових законів про вибори за певний період часу до початку виборчого процесу.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що його висновки можуть бути використані: 1) для подальших теоретичних досліджень проблем правової культури учасників виборчого процесу; 2) у законодавчій практиці – для вдосконалення нормативної бази з питань виборчого законодавства та підвищення рівня правової культури суб’єктів виборчого процесу; 3) у практичній діяльності органів державної влади, політичних партій та громадських організацій; 4) у навчальній сфері – при викладанні відповідних спецкурсів у вищих навчальних закладах. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані в процесі викладання курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн”, “Теорія держави і права”, “Порівняльне конституційне право” та інших, а також у науково-дослідницькій роботі студентів та аспірантів юридичного профілю.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на базі особистих досліджень автора. Одинадцять наукових праць, в яких відображено основний зміст дисертації, написані без співавторства. В інших працях, написаних у співавторстві, всі ідеї і положення, використані у дисертації, належать здобувачеві.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Теоретичні та практичні висновки, що містяться в дисертації, неодноразово розглядалися на засіданні відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Результати наукового дослідження, використані автором в його статтях і повідомленнях, опублікованих у спеціальних юридичних виданнях, в методичних рекомендаціях для членів виборчих комісій, а також під час їх навчань у ході виборчих процесів по виборах народних депутатів України 1998 та 2002 років, Президента України 1999 року.

Базові результати досліджень, які увійшли до дисертації, оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на міжнародних науково-практичних конференціях та опубліковані в збірниках матеріалів цих конференцій, зокрема: “Україна. Вибори–98: Досвід. Проблеми. Перспективи” (Київ, 1998 р.); “Вибори Президента України–99: проблеми теорії і практики (Київ, 2000 р.); “Роль та місце засобів масової інформації у виборчому процесі” (Київ, 2000 р.), “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення” (Київ, 2002 р.). Крім того, частину теоретичних здобутків автора вміщено в 6-томній Юридичній енциклопедії, збірниках наукових праць “Держава і право”, “Правова держава” Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, інформаційно-аналітичних виданнях Центральної виборчої комісії та в монографії “Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики”.

Результати дисертаційного дослідження використані під час роботи в складі робочих груп Центральної виборчої комісії з підготовки пропозицій до проектів Законів України “Про вибори Президента України” (1998–1999 рр.), “Про вибори народних депутатів України” (2000 р.), “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (2000–2001р.), “Про всеукраїнський референдум” (2001 р.), “Про референдуми Автономної Республіки Крим, місцеві референдуми та інші форми безпосередньої демократії” (2000–2001 р.).

Висновки та положення дисертації використані при розробленні Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу і референдумів в Україні, схваленій у грудні 2000 року Указом Президента України.

Публікації. Основні результати, отримані автором у процесі роботи над темою дисертації, викладено в 16 наукових статтях, 4 з яких містяться у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження робота містить вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг роботи ?190 сторінок, в тому числі список використаних джерел ?15 сторінок (180 назв).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ “Теоретичні засади правової культури учасників виборчого процесу” містить 2 підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Поняття та зміст правової культури учасників виборчого процесу” концептуально розглядаються загальнотеоретичні підходи до визначення поняття правової культури та її функціонування у виборчому процесі. Дослідження поняття правової культури, дає можливість автору дійти висновку, що правова культура є багатозначною характеристикою однієї із найважливіших сторін життя суспільства, невід’ємною складовою його загальної культури, яка містить правові цінності та норми у правовій сфері суспільного життя, а також став підґрунтям для визначення окремого авторського поняття правової культури, її системи та ознак. Виходячи із загальнотеоретичних підходів до структури правової культури, визначено, що правова культура виборчого процесу містить у собі загальні складові правової культури, які функціонують у сфері виборчого права. Такі теоретичні визначення слугували підставою для виокремлення поняття правової культури учасників виборчого процесу як системи реалізації та захисту виборчих прав громадян, які мають право голосу, під час підготовки і проведення виборів, що базується на комплексі виборчих правовідносин, врегульованих виборчим законодавством; правосвідомості учасників виборчого процесу, їх правозастосовчій діяльності, правовій ідеології, правовій психології та правовій поведінці.

Правова культура учасників виборчого процесу засновується на їх правосвідомості, яка поділяється на повсякденний, професійний (спеціальний) та теоретичний рівні. Повсякденна правосвідомість учасників виборчого процесу ґрунтується на загальних, несистематично набутих правових знаннях у вигляді уривчастих відомостей, оцінок, установок, образів, що формується загальною освітою, засобами масової інформації, переважно в період виборчих кампаній. Професійним рівнем правосвідомості мають володіти більшість категорій учасників виборчого процесу, зокрема: члени виборчих комісій, кандидати на виборні посади, їх довірені особи, уповноважені особи політичних партій, офіційні спостерігачі, а також представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, які беруть участь в забезпеченні організації підготовки та проведення виборів. Теоретичний рівень правосвідомості-передбачає наукові знання про сутність і взаємодію правових явищ усього правового життя суспільства, зокрема, про механізм правового регулювання виборчого процесу. У реальній правовій дійсності різні рівні правосвідомості взаємодіють між собою.

Автор визначає правову культуру учасників виборчого процесу як найефективніший засіб забезпечення реалізації виборчих прав громадян України, що впливає на ефективність формування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх функціонування. У цьому контексті доцільно говорити про відносно автономну область прояву цієї культури, а саме ? правову культуру учасників виборчого процесу як об’єкт дослідження і регулювання.

У підрозділі 1.2. “Поняття виборчого процесу, його зміст та учасники” автор аналізує норми законодавчих актів і теоретичні дослідження українських та зарубіжних вчених щодо визначення поняття виборчого процесу як юридичного процесу підготовки та проведення виборів.

Дисертант зазначає, що характерною особливістю виборчого процесу є його базування на конституційних нормах, що регламентують виборчі права громадян України, юридичну унормованість дій суб’єктів та інших учасників виборчого процесу, логічну послідовність етапів цього процесу, через які здійснюється реалізація одного з найважливіших політичних прав громадян – обирати і бути обраним. Автор дає своє визначення поняття виборчого процесу, досліджує його компоненти (суб’єктивний, інституційний, технологічний). Особливу увагу він приділяє технологічному компоненту, зміст якого полягає в дотриманні строків здійснення виборчих процедур та оформленні виборчих документів. Недотримання цих вимог може призвести до неможливості виконання учасниками виборчого процесу своїх повноважень, деформації виборчого процесу, а також спричинити визнання виборів недійсними. У зв’язку із цим виборче законодавство досить чітко регламентує строки етапів виборчого процесу, здійснення виборчих процедур та належне оформлення їх через виборчі документи. Все це вимагає від учасників виборчого процесу глибоких знань виборчого законодавства та належної правової культури при його застосуванні.

Другий розділ “Правова культура учасників виборчого процесу в забезпеченні реалізації виборчих прав громадян України” містить 4 підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Правова культура виборців у забезпеченні реалізації їх виборчих прав” досліджується статус виборців у виборчому процесі. За результатами цього дослідження автором зроблено висновок про необхідність набуття виборцями належного рівня правової культури та її роль у забезпеченні реалізації виборчих прав громадян. Саме від рівня розуміння громадянами права, ступеня їх довіри до державних інституцій залежить стан правової культури суспільства, зокрема, підтримка позитивної мотивації у громадян на участь у виборчому процесі та відповідального ставлення до його результатів.

Зміни, пов’язані з підготовкою та проведенням виборів в сучасній Україні, переважно випереджають їх теорію і аналіз, а тому потребують від громадян загальної освіченості в цій сфері та швидкого оволодіння новими знаннями і навиками для підготовки та проведення виборів. З огляду на це, підвищення правової культури потребують не лише молоді та майбутні учасники виборчого процесу, а й ті, хто вже має багаторічний досвід. Їх повсякденний рівень правової свідомості характеризується тим, що при реалізації своїх прав і обов’язків вони переважно керуються правовими почуттями, правовими навиками, правовими звичками, а не систематично набутими правовими знаннями з питань виборчого права та законодавства.

У підрозділі 2.2. “Правова культура кандидатів на виборні посади, політичних партій, виборчих блоків політичних партій у забезпеченні реалізації їх прав як суб’єктів виборчого процесу в Україні” автором аналізуються і узагальнюються права та обов’язки кандидатів на виборні посади, політичних партій, виборчих блоків політичних партій у виборчому процесі та доводиться залежність їх реалізації від рівня правової культури цих суб’єктів виборчого процесу.

Участь у загальнодержавних виборах є обов’язковою для політичних партій – суб’єктів виборчого процесу, і за таких умов забезпечення підвищення правової культури кандидатів на виборні посади, висунутих політичними партіями, виборчими блоками політичних партій, їх довірених осіб, уповноважених осіб політичних партій, виборчих блоків партій, їх представників у Центральній виборчій комісії з правом дорадчого голосу, розпорядників виборчих фондів, офіційних спостерігачів від зазначених суб’єктів виборчого процесу повинно бути також їх обов’язком. Соціополітичні реалії спонукають суб’єктів виборчого процесу, які реалізують пасивне виборче право, приділяти належну увагу підвищенню особистої правової культури та правової культури своїх представників у виборчому процесі, сприяючи тим самим компетентному здійсненню визначених законом повноважень.

У підрозділі 2.3. “Правова культура виборчих комісій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у забезпеченні організації виборчого процесу в Україні” на підставі аналізу чинного законодавства в частині регулювання статусу виборчих комісій у виборчому процесі досліджується їх місце і роль у забезпеченні реалізації виборчих прав громадян України. Автор зазначає, що закони про вибори, прийняті останнім часом, визначають систему виборчих комісій як систему державних органів, за якою виборчі комісії вищого рівня утворюють виборчі комісії нижчого рівня. Дисертант досліджує визначені вітчизняними та зарубіжними законами про вибори порядки формування виборчих комісій і подає пропозиції щодо їх вдосконалення.

У цьому підрозділі дисертації узагальнюються теоретичні дослідження проблеми забезпечення реалізації виборчих прав громадян України системою виборчих комісій і подається висновок, що саме система виборчих комісій унеможливить втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування в їх діяльність.

З урахуванням повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб як учасників виборчого процесу обгрунтовується думка, що їх правова культура повинна базуватися на глибокому засвоєні таких правових феноменів, як цінність прав і свобод особистості, поділ влади у державі, панування права і закону, політичний та ідеологічний плюралізм, суверенітет народу та інші цінності конституціоналізму, які визначають вектор розвитку державності. Ефективність взаємодії між виборчими комісіями всіх рівнів та органами державної влади, органами місцевого самоврядування є індикатором рівня правової культури представників цих органів, які беруть участь у спільній діяльності, та правової культури виборчого процесу в цілому. У такій взаємодії пріоритетна роль належить виборчим комісіям, що обумовлюється конституційною природою і принципами виборчого процесу.

У підрозділі 2.4. “Засоби масової інформації у виборчому процесі в Україні та їх роль у підвищенні правової культури інших його учасників” автором розглядаються засоби масової інформації у виборчому процесі як інструмент, за допомогою якого до населення доводиться інформація щодо організації та проведення виборів, у тому числі й відповідні рішення державних органів, органів місцевого самоврядування та виборчих комісій. На думку автора, ЗМІ у виборчому процесі може виступати як засіб, за допомогою якого можна роз’яснювати широкому загалу норми виборчого законодавства, доводити до кожного громадянина його особисту причетність до формування вищого законодавчого органу, обрання глави держави, посадових осіб органів місцевого самоврядування, ефективність діяльності яких значною мірою залежить від свідомого, активного волевиявлення та відповідальності громадян за реалізацію своїх конституційних політичних прав.

Зі змісту чинного законодавства України, що регулює діяльність засобів масової інформації в суспільстві, взагалі, та у виборчому процесі, зокрема, можна визначити такі основні їх функції: інформаційну, агітаційну, просвітницьку. На законодавчому рівні врегульовано інформаційну та агітаційну функції засобів масової інформації у виборчому процесі. Просвітницьку функцію засобів масової інформації, яка значною мірою впливає на рівень правової культури всіх учасників виборчого процесу, на законодавчому рівні врегульовано недостатньо, однак від просвітницької діяльності засобів масової інформації залежить правосвідомість та правозастосовча діяльність учасників виборчого процесу.

Розділ третій “Тенденції розвитку правової культури учасників виборчого процесу в Україні” містить 3 підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Основні фактори, що впливають на розвиток правової культури учасників виборчого процесу в Україні” автор досліджує стан правової культури у виборчому процесі України та європейських країн, на розвиток якої впливає історичний досвід творчості людини у сфері виборчого права, що залежить від рівня досконалості законодавства, правопорядку та законності в країні, економічних, політичних, демографічних й інших соціальних процесів.

На підставі аналізу особливостей правової культури учасників виборчого процесу окремих західноєвропейських країн, автором подається висновок, що основою їх культури є позиція компромісу, обумовлена політичною стабільністю цих країн.

Дослідження автором особливостей правових культур учасників виборчого процесу європейських держав, країн СНД, у тому числі й України, свідчить про їх відкритість. Саме активізація процесу правової акультурації – взаємодії правових культур, характерна для сучасного українського виборчого законодавства, що регламентує здійснення виборчих процедур, які грунтуються на міжнародних принципах виборчого права. Автором визначені фактори негативного впливу на розвиток правової культури виборчого процесу та правову культуру його учасників, а також шляхи їх усунення.

У підрозділі 3.2. “Організаційно-правові засади підвищення правової культури учасників виборчого процесу в Україні” міститься висновок автора стосовно того, що в нашій країні формується державна політика у сфері підвищення правової культури учасників виборчого процесу як впливовий чинник процесу подальшої розбудови української демократичної державності. Нормативно-правова база процесу підвищення правової культури учасників виборчого процесу грунтується на положеннях Конституції України, виборчого законодавства, Указах Президента України, інших нормативно-правових актах та науково-практичній моделі, зміст якої викладено в Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні, розробленій Центральною виборчою комісією та схваленій Президентом України в грудні 2000 року.

Автором досліджено організаційно-правові засади підвищення правової культури учасників виборчого процесу, яке забезпечується на рівні державного управління органами державної влади за участю органів місцевого самоврядування, наукових установ та організацій, навчальних закладів, виборчих комісій, засобів масової інформації, і направлене на вдосконалення виборчого законодавства, створення належних умов для набуття відповідних знань учасниками виборчого процесу та забезпечення реалізації виборчих прав громадян на високому професійному рівні.

У підрозділі 3.3. “Вдосконалення виборчого законодавства як один із факторів розвитку правової культури учасників виборчого процесу в Україні” автором аналізується процес розвитку виборчого законодавства як одного з факторів впливу на правову культуру учасників виборчого процесу в Україні.

Вмотивовано викладається думка автора, що проблема закріплення конституційно-правого статусу національної виборчої системи, усталення виборчого законодавства є одним з базових факторів стабілізації та легітимізації державної влади й одним із чинників підвищення правової культури учасників виборчого процесу.

На підставі проведеного дослідження, автор стверджує, що характерною особливістю виборчого законодавства України є його акультурація (запозичення правових норм виборчого законодавства інших країн), одночасне масове виконання норм, що регулюють виборчі процедури, численними учасниками виборчого процесу на території держави, що знаходиться під пильним спостереженням багатьох міжнародних організацій з прав людини. Саме такі чинники впливають на рівень правової культури законодавчого органу та враховуються при вдосконаленні виборчого законодавства та під час його застосування учасниками виборчого процесу.

Автором визначаються пріоритетні напрями вдосконалення виборчого законодавства як одного із факторів позитивного впливу на підвищення правової культури учасників виборчого процесу в Україні.

ВИСНОВКИ

Висновки дисертації відзначаються науковою новизною, містять теоретичні та практично значущі результати, які визначають стан правової культури учасників виборчого процесу як засобу забезпечення реалізації виборчих прав громадян України та тенденцій її розвитку.

Визначення таких загальнотеоретичних понять, як правова культура, виборчий процес, правова культура виборчого процесу, слугувало підґрунтям для авторського формулювання понять правової культури учасників виборчого процесу, як системи реалізації та захисту виборчих прав громадян, які мають право голосу, під час підготовки і проведення виборів, що базується на комплексі виборчих правовідносин, врегульованих виборчим законодавством; правосвідомості учасників виборчого процесу, їх правозастосовчій діяльності, правовій ідеології, правовій психології та правовій поведінці.

Дисертація містить теоретичні узагальнення і нове визначення поняття виборчого процесу як процесу здійснення громадянами, які мають право голосу, взаємопов’язаних, логічно послідовних, юридично унормованих, визначених у часі виборчих процедур щодо підготовки та проведення виборів з метою забезпечення реалізації своїх виборчих прав.

Автор вважає, що до суб’єктів виборчого процесу необхідно віднести тих його учасників, які згідно з Конституцією України наділені правом обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також політичні партії, що беруть участь у виборчому процесі, тобто: громадян України, які мають право голосу (виборців); кандидатів на виборні посади; політичні партії, виборчі блоки політичних партій, від яких зареєстровано кандидатів на виборні посади. До учасників виборчого процесу, крім його суб’єктів, відносяться установи, організації, державні та недержавні органи, окремі особи, які згідно з виборчим законодавством України мають певні права та обов’язки щодо забезпечення підготовки і проведення виборів, реалізації виборчих прав громадян.

Аналіз повноважень суб’єктів та інших учасників виборчого процесу дозволив автору зробити висновок, що підвищення правової культури як засіб забезпечення реалізації їх виборчих прав потребує здійснення системи державних і громадських заходів, спрямованих на створення умов для набуття громадянами знань з виборчого права, виборчого законодавства шляхом їх інформування, навчання, самоосвіти.

Виборці як суб’єкти виборчого процесу повинні мати високий рівень правової культури, правових знань, що забезпечить їх кваліфіковану та ефективну участь у виборчому процесі відповідно до чинного виборчого законодавства не лише під час здійснення свого волевиявлення в день голосування, а й під час виконання функцій як інші учасники виборчого процесу: члени виборчих комісій, кандидати на виборні посади, їх довірені особи, уповноважені особи політичних партій, виборчих блоків партій, офіційні спостерігачі тощо. -

З метою забезпечення реалізації виборчих прав громадян України на високому професійному рівні автором обгрунтовано необхідність створення в державі системи виборчих комісій як цілісного державного механізму, за якою виборчі комісії вищого рівня утворюють виборчі комісії нижчого рівня.

Забезпечення високого правового рівня реалізації виборчих прав громадян України автор вбачає в підвищенні правової культури організаторів виборів шляхом встановлення додаткових морально-правових вимог до членів виборчих комісій всіх рівнів, зокрема, проходження спеціального навчання з питань організації підготовки та проведення виборів і складання присяги перед початком роботи в комісії.

На думку автора, вагомим чинником, що впливає на формування правової культури учасників виборчого процесу, є діяльність засобів масової інформації. Тому на законодавчому рівні слід визначити повноваження засобів масової інформації в здійсненні не лише інформаційної, агітаційної, а й просвітницької функції у виборчому процесі. Здійснюючи ці функції, засоби масової інформації як учасники виборчого процесу повинні мати високий рівень правової культури, професійну правосвідомість. Створення спеціального державного органу для здійснення контролю і регулювання діяльності ЗМІ у виборчому процесі забезпечить підвищення правової культури виборчого процесу та його учасників.

Автором дисертації визначено перелік основних факторів, які сприятимуть підвищенню правової культури учасників виборчого процесу в Україні, зокрема:

поліпшення соціального, економічного, політичного та культурного стану в державі;

реалізація системи державних заходів з підвищення правової культури учасників виборчого процесу в Україні, регламентованих нормативно-правовими актами, що забезпечать обов’язковість, всебічність і масовість цього процесу;

удосконалення виборчої системи і виборчого законодавства з метою закріплення міжнародних стандартів у виборчому процесі та надбань демократичних правових традицій розвитку правової культури учасників виборчого процесу.

Автор дисертації дійшов висновку, що за роки незалежності в Україні сформовано організаційно-правову базу державного управління у сфері підвищення правової культури учасників виборчого процесу. Науково-практична модель підвищення правової культури учасників виборчого процесу викладена у Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні, розробленій в 1999 році Центральною виборчою комісією та схваленій у 2000 році Указом Президента України. Таким чином, сьогодні можна говорити, що мотивація процесу підвищення правової культури учасників виборів базується