КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ШОВКОВИЙ В’ЯЧЕСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 378.147:811.124+811.14

МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ЗАСТОСУВАННЯ ВЗАЄМОЗІСТАВНОГО МЕТОДУ

В НАВЧАННІ ГРАМАТИКИ КЛАСИЧНИХ МОВ

13.00.02 – теорія та методика навчання: класичні мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: | доктор педагогічних наук, професор

Паламар Лариса Максимівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра української філології для неспеціальних факультетів

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор

Черноватий Леонід Миколайович,

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, завідувач кафедри перекладу та англійської мови

кандидат філологічних наук, доцент

Коновалова Тетяна Іванівна,

Київський славістичний університет, завідувач кафедри практичного курсу слов’янських мов

Провідна установа: | Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова Міністерства освіти та науки України, м.Київ

Захист відбудеться “10” червня 2004 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.001.35 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська 60, ауд. 314).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська 58, ауд. 9).

Автореферат розісланий “5” травня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради ________________ О.О.Безносюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Процес гуманітаризації освіти в Україні зумовлює потребу в підготовці філологів-класиків, фахівців з латинської та давньогрецької мов, які могли б вільно читати твори давньоримських і давньогрецьких письменників та культурних діячів пізніших періодів, а також викладати ці мови, враховуючи майбутню спеціальність студентів.

У методиці викладання іноземних мов поява зіставного методу, який з 30-их років ХХст. став називатися свідомозіставним, пов’язана з ім’ям німецького вченого Карла Магера. Методичні основи цього методу висвітлені у працях Р.Барсук, В.Богородицької, Є.Верещагіна, Б.Лапідуса, Б.Маруневич, О.Миролюбова, І.Рахманова, Н.Реутова, В.Чернишової, В.Шярнаса, Л.Щерби, В.Апельта, Й.Ашера, М.Бурта, С.Ервіна, Х.Осгуда, Р.Грошла, Г.Гельбіга, В.Ламбека, Р.Штерманна та ін.

Психологічною базою свідомозіставного методу навчання іноземних мов є праці В.Артемова, Є.Верещагіна, А.Ждана, М.Гохлернера, А.Залевської, І.Зимньої, Н.Іванової, А.Леонтьєва, Б.Маруневич, М.Панченко, А.Смирнова, Л.Щерби, С.Ервіна, Ц.Фразера, У.Беллугі, Р.Бровна, Г.Гельбіга, Д.Інграма, Й.Ламенделла, Б.Компагнона, та ін.

У наведених працях свідомозіставний метод розроблено для навчання сучасних іноземних мов, де домінують дві основні моделі: 1) вивчення іноземної мови на базі рідної, 2) вивчення іноземної мови на базі іншої іноземної.

Паралельне викладання латинської та давньогрецької мов на відділенні класичної філології змінює традиційний свідомозіставний метод і вказує на потребу введення взаємозіставного методу.

Теоретичне обґрунтування та практичне використання зіставлень класичних мов з рідною та сучасними іноземними мовами зустрічається у працях Н.Кацман, Л.Звонської-Денисюк, Й.Кобова, Р.Кюнера, В.Литвинова, Л.Скорини, В.Нікольського, П.Первова, Є.Скоробагатої, В.Ярхо та деяких інших учених.

Взаємозіставлення двох класичних мов має місце переважно в історичних граматиках Й.Тронського, А.Ерну, В.Пізані, М.Нідерманна, Г.Нідерле, П.Шантрена, О.Шебора, Ф.Штольца та інших провідних філологів-класиків. Зачатки практичного втілення взаємозіставлень у викладанні нормативних граматичних курсів знайшли відображення у підручнику давньогрецької мови Л.Звонської-Денисюк.

Хоча методика навчання граматики з використанням зіставлень була предметом дослідження вчених як у галузі сучасних іноземних мов, так і класичних, однак при цьому не знайшли висвітлення такі питання: 1) використання зіставлень при паралельному викладанні двох некомунікативних мов – латинської та давньогрецької (взаємозіставлень), 2) роль взаємозіставлень у формуванні міжмовної мобільності у свідомості студентів; знань з історичної граматики, фонетичних явищ та лексичних одиниць, необхідних для вивчення граматики, розуміння змісту граматичного явища, умінь відмежовувати його від форми; встановлювати формальні та функціонально-семантичні відношення між граматичними явищами, визначати причини виникнення мовних аномалій, 3) пошуки шляхів презентації граматичного матеріалу з використанням взаємозіставлень.

Таким чином, потреба суспільства у підготовці кваліфікованих фахівців з класичних мов з високим рівнем граматичної компетенції, недостатня теоретична розробленість методичних основ застосування взаємозіставного методу у формуванні граматичної компетенції студентів-класиків, а також перспективність розвитку проблеми зумовили актуальність дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах затвердженої Міністерством освіти і науки України теми “Актуальні проблеми філології” (код 02БФ044-01), яка розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об’єктом дослідження є процес навчання латинської та давньогрецької мов студентів спеціальності “класична філологія” університетів України.

Предметом дослідження є процес навчання граматики латинської та давньогрецької мов студентів спеціальності “класична філологія” за взаємозіставним методом.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування, практична розробка та експериментальна перевірка ефективності застосування взаємозіставного методу в навчанні граматики латинської та давньогрецької мов студентів спеціальності “класична філологія”.

Гіпотеза дослідження: рівень граматичної компетенції студентів спеціальності “класична філологія” значно підвищиться за умови систематичного впровадження взаємозіставного методу на етапах презентації, тренування, практики, систематизації та узагальнення граматичного матеріалу.

У відповідності з поставленою метою і сформульованою гіпотезою визначено такі завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Методи дослідження теоретичного рівня: критичний аналіз теоретичних джерел для визначення суті, функцій та особливостей упровадження взаємозіставного методу в процесі навчання латинської та давньогрецької мов студентів спеціальності “класична філологія” та виявлення актуальних проблем здійснюваного дослідження; метод моделювання – для обґрунтування й розроблення технологічної моделі впровадження взаємозіставного методу в процесі навчання латинської та давньогрецької мов студентів спеціальності “класична філологія”; емпіричного рівня: опитування фахівців з класичної філології: викладачів, випускників та студентів старших курсів спеціальності “класичнa філологія” з метою виявлення недоліків традиційної методики та доцільності впровадження взаємозіставного методу; експериментальне навчання з метою перевірки ефективності розробленого взаємозіставного методу; математичні методи обробки даних – для аналізу та інтерпретації результатів експерименту.

Наукова новизна дослідження: вперше у лінгводидактиці розроблено взаємозіставний метод, визначено його суть, досліджено психологічні та лінгвістичні основи, виявлено принципи, сферу функціонування та шляхи впровадження на етапі презентації, тренування, практики, систематизації та узагальнення.

Практичне значення дослідження: розроблено модель упровадження взаємозіставного методу в процесі навчання граматики латинської та давньогрецької мов, на основі якого створено підручник з латинської мови для студентів спеціальності “класична філологія”; розроблено методичні рекомендації щодо організації процесу навчання граматики класичних мов за взаємозіставним методом. Результати дослідження можуть використовуватися для написання підручників та посібників для студентів, які паралельно вивчають обидві класичні мови.

Вірогідність результатів та основних висновків дослідження забезпечується його методологічною базою: використанням методів, адекватних меті й завданням дослідження, критичним аналізом теоретичних джерел, експериментальною перевіркою запропонованої методики та математичною обробкою даних, одержаних під час проведення експерименту.

Особистий внесок полягає в обґрунтуванні лінгвістичних, психологічних та методичних умов, які забезпечують ефективну організацію процесу навчання класичних мов студентів спеціальності “класична філологія” за взаємозіставним методом; визначено сферу функціонування та шляхи впровадження взаємозіставного методу в процесі навчання латинської та давньогрецької мов. Ідеї та розробки співавторів у дисертації не використовувалися.

Основні положення й рекомендації щодо реалізації взаємозіставного методу впроваджуються у процесі педагогічної діяльності дисертанта при викладанні нормативних граматичних курсів латинської та давньогрецької мов. Взаємозіставний метод ліг в основу написання підручника з латинської мови для студентів спеціальності “класична філологія”; а також використовується у процесі навчання студентів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, Вищої Духовної Семінарії Найсвятішого Серця Ісуса, Київського славістичного університету.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у процесі викладання нормативних курсів латинської та давньогрецької мов на відділенні класичної філології, на наукових семінарах та конференціях Національного аграрного університету (2002 рік), Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2002, 2003 рік).

Публікації. Результати та основні положення дисертації викладені у шести наукових статтях та підручнику з латинської мови для студентів спеціальності “класична філологія”.

Структура та обсяг дисертації зумовлюються її цілями й завданнями. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (248 найменувань) загальним обсягом 214 сторінок і додатків (34 сторінки). У роботі вміщено 13 таблиць, 5 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення, вірогідність одержаних результатів, особистий внесок здобувача, висновки про впровадження й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні основи застосування взаємозіставного методу в процесі навчання граматики латинської та давньогрецької мов” розглядаються теоретичні та методичні підходи до розв’язання відповідної проблеми, ступінь дослідженості й практичної організації зіставлень у навчанні іноземних мов у цілому та класичних мов зокрема, охарактеризовано суть взаємозіставного методу, лінгвістичні, психологічні та методичні основи його функціонування, окреслено сферу застосування та шляхи впровадження у навчальному процесі.

На основі теоретичних праць, підручників, програм та навчальних планів встановлено, що курс латинської та давньогрецької мов на відділенні класичної філології розподіляється за такими рівнями: 1) нормативна граматика (спершу вивчається морфологія, потім синтаксис), 2) герменевтика оригінальних текстів, 3) додаткові фахові дисципліни: історія мов, діалектологія, епіграфіка й палеографія, риторика тощо. Загальноосвітні цілі вивчення класичних мов: забезпечення студентів знаннями про структуру класичних та давніх індоєвропейських мов, формування системи уявлень про культуру та реалії античного світу. Практична мета вивчення мов передбачає формування умінь читання та перекладу оригінальних текстів.

До 60-их років ХХ ст. свідомозіставний метод був провідним у навчанні іноземних мов. З 60-их років ставлення до зіставної методики змінилося. Й.Салістра, З.Ратніков, В.Бистрова, Г.Цибарт та інші вчені стверджують, що зіставна методика спрямована на опанування теоретичних знань про мову, а не на формування комунікативних умінь. Тому провідна роль зіставного методу поступово зникає, поступаючись комунікативному. Найбільш доцільно зіставлення використовувати для формування теоретичної граматичної компетенції у процесі підготовки студентів філологічних спеціальностей.

Вивчення латинської та давньогрецької мов на відділенні класичної філології, як показує аналіз навчальних програм, передбачає формування у студентів умінь перекладу оригінальних текстів, а також теоретичних знань про мову, а не умінь аудіювання та говоріння, — що робить раціональним запровадження зіставлень.

Аналіз теоретичних праць, підручників та навчальних посібників з методики навчання іноземних мов, а також власний педагогічний досвід дали змогу здійснити класифікацію зіставлень у навчанні іноземних мов: 1) за значимістю: основні та другорядні (факультативні); 2) за джерелом зіставлення: зіставлення з рідною мовою; зіставлення з відомими іноземними мовами; зіставлення кількох іноземних мов, які вивчаються паралельно; 3) за хронологією: зіставлення мов у синхронічному аспекті; зіставлення мов у діахронічному аспекті; зіставлення мов у синхронічно-діахронічному аспекті; 4) за метою зіставлення: для опанування елементарних граматичних явищ; лінгвістичних категорій; доповнення та корекції здобутих знань, а також сформованих умінь та навичок; 5) за кількістю використовуваних у зіставленні мов: білінгвальні; полілінгвальні.

При вивченні теоретичних та навчальних праць вдалося встановити, що на нефілологічних відділеннях використання зіставлень у навчанні граматики класичних мов обмежувалося тільки залученням рідної мови без посилань на історичну морфологію та праіндоєвропейську мовну систему. Граматичні явища поділялися на дві групи — схожі/несхожі (зрідка на три: схожі, несхожі, частково схожі). Зіставлення з рідною мовою впроваджуються для сприйняття логічної основи граматики класичних мов. При вивченні латинської мови на відділеннях іноземної філології використовувалися такі типи зіставлень: зіставлення з відомими іноземними мовами; зіставлення мов у синхронічно-діахронічному аспекті; за кількістю використовуваних мов – полілінгвальні.

Зіставлення латинської й давньогрецької мов зустрічаються зрідка у працях німецьких учених для виділення спільних компонентів у двох мовах. Ширше зіставлення подаються в історичних граматиках класичних мов.

Паралельне викладання латинської та давньогрецької мов на відділенні класичної філології дозволяє проводити поперемінні зіставлення, що дало підстави розробити й запровадити у навчальний процес взаємозіставний метод.

Суть взаємозіставного методу полягає у відсутності чіткого протиставлення “основної” і “другої” мови, а матеріал однієї мови може слугувати для вивчення іншої, а також певною мірою опрацьовуватися (повторюватися, закріплюватися, корегуватися) на заняттях з іншої мови. Освітня мета використання взаємозіставного методу – формування ґрунтовних теоретичних знань з граматики класичних мов. Практична мета використання взаємозіставного методу – формування умінь адекватного відтворення граматичних конструкцій при перекладі; умінь та навичок упізнання, утворення та відтворення парадигм, умінь визначати зміст граматичного явища, пояснювати причини виникнення аномальних явищ, встановлювати формальні та функціонально-семантичні відношення між граматичними явищами, швидко віднаходити відповідники граматичних явищ в рідній та іноземних мовах.

Взаємозіставний метод — двосторонній, з діахронічним упровадженням метод викладання іноземних мов (класичних), що вивчаються паралельно, який полягає у постійному раціональному використанні матеріалу однієї мови (мови-компарату) при вивченні іншої (мови-базису).

Лінгвістичні основи взаємозіставного методу базуються на досягненнях контрастивної лінгвістики та теорії про знаковий характер мовних явищ. В усіх мовах відтворюються спільні форми й категорії мислення. Ядром граматичного ладу мови є семантичні категорії, що відображають позамовну дійсність і різняться особливостями її формального вираження. Мовні знаки в різних мовних системах мають спільний зміст та різні або однакові формальні засоби його вираження. Для зіставлення мов необхідно визначити спільну одиницю зіставлення (tertium comparationis), яка становить спільний зміст граматичного явища, котре має різні або однакові формальні засоби вираження у різних мовах.

Контрастивна лінгвістика вимагає чіткого визначення спільних та відмінних елементів у структурі двох мов, причин подібностей та розбіжностей між ними, а також чіткого розрізнення успадкованих подібностей від набутих. На основі цього граматичний матеріал нами поділено на такі групи: ГЯ (граматичні явища), у яких спільний зміст і форма в обох мовах; ГЯ, у яких спільний зміст, але різна форма; частково спільні ГЯ; ГЯ, які не мають відповідників у мові, що вивчається паралельно; ГЯ, які набули розбіжностей у процесі історичного розвитку; запозичені ГЯ.

В основі опису граматичного матеріалу класичних мов дотримуємося принципів, розроблених І.Рахмановим та В.Цетлін: достатність, функціональність, комплексність. При зіставленні мов на перше місце, погоджуючись із Й.Берманом, будемо виносити зміст граматичного явища.

Для зіставлення латинської та давньогрецької мов необхідно використовувати принципи зіставлення, визначені У.Юсуповим: принцип системності, достатньої глибини порівняння, врахування ступеня спорідненості та типологічної близькості мов, врахування інтерференції та фацилітації, простоти порівнянь.

Психологічні основи взаємозіставного методу. Оволодіння іноземної мови, на думку багатьох учених, здійснюється через раніше засвоєну систему, яка стоїть між мовою й світом речей. Вивчення іноземної мови – це не формування нової мисленнєвої бази, а засвоєння нового мовного коду, який повинен розглядатися у взаємодії з уже сформованим. Тому у навчальному процесі ми можемо послугуватися концепцією В.Богородицької, згідно якої засвоєння кожної нової мови як варіанта певної універсальної кодової системи не виключає, а передбачає перманентний розвиток мислення, його збагачення на базі рідної мови та інших іноземних. Це є обґрунтуванням того, що найбільш ефективним слід визнати навчання кожної наступної іноземної мови із максимальним врахуванням лінгвістичного досвіду студентів як у рідній мові, так і в інших іноземних.

Оскільки вивчення класичних мов має на меті формування особливого виду мовленнєвої діяльності – перекладу, то ми вважаємо доцільним користуватися психологічною концепцією А.Новікова, який розглядає здійснення перекладу у два етапи: 1) визначення змісту вихідного тексту й уявлення його у вигляді системи денотатів, 2) розгортання денотатної системи в текст вихідною мовою. Розуміння тексту студентом, що здійснюється на рівні денотатної структури, є найбільш глибинним і повним. Погоджуючись із думкою С.Гіндіна, ми вважаємо, що необхідним компонентом як безпосереднього сприйняття тексту, так і його апостеріорного осмислення є розуміння його внутрішньої структури, тобто виділення в тексті більш чи менш самостійних частин і зв’язку між ними. Точність перекладу і розуміння змісту тексту залежить від розуміння його денотатної структури, змісту граматичних явищ, оскільки граматика відіграє одну з найважливіших функцій у побудові тексту. Зіставлення оптимізують процеси запам’ятовування, логічного мислення, абстрагування та систематизації.

Основними дидактичними принципами функціонування взаємозіставного методу є такі: свідомості, посильності (або доступності), науковості, систематичності й послідовності, активності студентів у навчальній діяльності, міцності засвоєння знань; загальні методичні принципи: принцип урахування рідної мови, мовного унаочнення, домінуючої ролі вправ; спеціальні методичні принципи: лінійно-концентричний, принципи раціонального компаративізму, історичності, самостійного пошуку, випереджувального навчання, оперування абстрагованими мовними категоріями, психологічної готовності.

Для відбору граматичного матеріалу для навчання студентів спеціальності “класична філологія” застосовується аспектний підхід, що є основним при перекладних та свідомозіставному методах.

Матеріалом для відбору граматичного матеріалу послугували оригінальні тексти класичних періодів латинської та давньогрецької мов. Одиницями відбору граматичного матеріалу стали граматична категорія, граматична форма, граматичне значення.

Критерії відбору: критерій професійно-практичної цінності й необхідності граматичного матеріалу, врахування рідної мови (або зіставленості), врахування віку учнів, частотності. Критерій нормативності, який передбачає вивчення тільки елементів літературної норми мови та уникнення нелітературних елементів, застосовується тільки частково: враховуючи критерій необхідності для розкриття мовної системи, ми беремо усі діалектні та розмовні елементи класичних мов, необхідні для визначення специфіки та особливостей становлення мови. Для відбору матеріалу з історичної граматики було використано критерії частотності та необхідності для розуміння системи класичних мов.

В основу відбору граматичного матеріалу для вивчення за взаємозіставним методом покладено функціонально-структурний підхід. Основним є критерій схожості граматичних явищ у латинській та давньогрецькій мовах. За цим критерієм навчальний матеріал було скласифіковано за такими групами: 1) ГЯ (граматичні явища), які повністю збігаються у формальному та змістовому плані, мають спільні назви; 2) ГЯ, у яких збігається змістова сторона і відрізняється формальна, з різними назвами; 3) частково ідентичні ГЯ; 4) ГЯ, які набули розбіжностей у процесі історичного розвитку; 5) ГЯ, які не мають аналогічних відповідників у мові, що вивчається паралельно; 6) запозичені ГЯ. Для опису аномальних явищ у діахронії обмежуємося критеріями частотності та необхідності для розкриття мовної системи. Обсяг фонетичних явищ та лексичних одиниць, необхідних для вивчення граматики, визначається також критеріями частотності та необхідності для розкриття мовної системи. Обсяг загальнолінгвістичних знань буде визначатися критерієм професійної цінності.

Взаємозіставний метод використовується на етапах презентації, тренування, практики та систематизації й узагальнення навчального матеріалу.

На етапі презентації навчального матеріалу взаємозіставний метод використовується найчастіше.

Для презентації морфологічних та синтаксичних структур методистами пропонується три способи – індуктивний, індуктивно-дедуктивний, дедуктивний. Вибір матеріалу для дедуктивного та індуктивного вивчення здійснюється за критерієм від відомого до невідомого.

Беручи за основу етапи засвоєння граматичного поняття, розроблені Г.Будановою: 1) порівняння, що здійснюються завдяки класифікації явищ, 2) аналіз, що виявляє характерну своєрідність, і синтез, 3) виділення й абстрагування однієї властивості, особливості, 4) узагальнення ознак, явищ, спільних для ряду одиничних предметів; а також посилаючись на психологічні особливості засвоєння граматичного матеріалу та основні принципи навчання, ми визначили схеми презентації різних за схожістю груп граматичних явищ класичних мов.

План-схема презентації абсолютно ідентичних в обох мовах граматичних явищ: 1) повідомлення об’єкта вивчення (граматичного явища); 2) констатація факту наявності аналога у мові-компараті (студентами); 3) пригадування еквівалента ГЯ у рідній мові (студентами); 4) коротка характеристика ГЯ у мові-компараті (студентами); 5) характеристика викладачем ГЯ у мові-базисі в порівнянні з мовою-компаратом: визначення спільних рис цього ГЯ у мові-базисі та мові-компараті та виявлення його специфічних рис у мові-базисі.

План-схема презентації ГЯ, в яких спільна змістова й відмінна формальна сторона: 1) повідомлення об’єкта вивчення (ГЯ); 2) виявлення ГЯ зі спільним змістом та відмінною формою у мові-компараті та встановлення його еквівалента в рідній мові (викладачем); 3) характеристика ГЯ, яке пропонується для вивчення, у мові-компараті (викладачем або студентами); 4) повідомлення формальних засобів вираження змісту цього ГЯ у мові-базисі (викладачем); 5) виявлення особливостей функціонування цього явища у мові-базисі, розмежування його форми й змісту (викладачем або студентами).

План-схема презентації частково ідентичних граматичних явищ: 1) повідомлення об’єкта вивчення (ГЯ); 2) проведення паралелі з мовою-компаратом та встановлення еквівалента у рідній мові (викладачем); 3) характеристика викладачем ГЯ, яке пропонується для вивчення, у мові-базисі з посиланнями на спільні та відмінні риси еквівалента у мові-компараті (можуть залучатися також студенти).

План-схема презентації ГЯ, які набули розбіжностей у процесі історичного розвитку: 1) повідомлення об’єкта вивчення (ГЯ); 2) проведення паралелі з мовою-компаратом (викладачем); 3) характеристика викладачем ГЯ, яке пропонується для вивчення у мові-базисі, встановлення еквівалента в рідній мові (можливе залучення студентів); 4) з’ясування основних граматичних та фонетичних процесів мови-базису; 5) пошук схожих елементів у мові-компараті (викладачем та (або) студентами); 6) визначення умов, які спричинили розбіжності (викладачем та (або) студентами); 7) узагальнення навчального матеріалу (викладачем).

План-схема презентації навчального матеріалу, який не має аналогів у мові, що вивчається паралельно: 1) повідомлення об’єкта вивчення (ГЯ); 2) констатація факту відсутності ГЯ у мові, що вивчається паралельно, (з’ясування його місця в інших мовах); 3) пояснення ГЯ у мові-базисі.

План-схема презентації запозичених ГЯ: 1) повідомлення об’єкта вивчення; 2) визначення походження пропонованих для вивчення ГЯ; 3) пояснення цих явищ у мові-базисі з паралельним порівнянням їх у мові-компараті (викладачем та (або) студентами); 4) встановлення розбіжностей з мовою, з якої були запозичені ці явища, з’ясування причин розбіжностей (викладачем та (або) студентами).

На етапі тренування навчального матеріалу взаємозіставленням відводиться значне місце. На цьому етапі передбачається виконання різних вправ, які б сприяли ефективному практичному опрацюванню і засвоєнню нового матеріалу.

Для формування міжмовної мобільності у свідомості студентів, та розуміння змісту граматичного явища, умінь відмежовувати його від форми подається такий комплекс вправ на зіставлення латинської й давньогрецької мов: вправи на переклад окремих граматичних форм, словосполучень та речень з латинської мови давньогрецькою і навпаки, переклад з рідної мови латинською та давньогрецькою, порівняння особливостей перекладу окремих конструкцій, переклад текстів з однієї класичної мови українською, визначення відповідників певних конструкцій в іншій класичній мові; трансформаційні вправи: переклад речень (конструкцій) з української мови класичною усіма можливими способами, визначення еквівалентів синтаксичних конструкцій в іншій класичній мові, заміна синтаксичних конструкцій синонімічними в одній класичній мові. Ці вправи слід виконувати, коли граматичне явище вивчене в обох мовах.

Для формування знань з історичної граматики класичних мов перевага надається вправам на пошук, переклад, аналіз архаїчних та діалектних форм, що супроводжується поясненням їх особливостей та встановленням відповідників у класичному періоді цих мов. Вправи потрібно подавати паралельно із вивченням граматичних явищ. Однак вправи, які передбачають зіставлення розвитку граматичного явища у двох мовах, рекомендуємо вводити після його вивчення в обох мовах. Вправи подаються тільки в курсі морфології.

Для формування умінь встановлювати формальні та функціонально-семантичні відношення між граматичними явищами пропонуємо вправи на переклад з української мови латинською та давньогрецькою, трансформаційні вправи, які рекомендуємо впроваджувати в курсі синтаксису та при вивченні елементів синтаксису в курсі морфології.

Для формування умінь визначати причини виникнення граматичних аномалій подаються вправи на впізнання аномальних явищ, відтворення парадигми окремих слів, а також вправи на трансформацію. Особлива увага повинна відводитися поясненню причин виникнення аномальних явищ. Вправи необхідно подавати паралельно із вивченням регулярних виявів граматичного явища.

Для формування знань фонетичних явищ та лексичних одиниць, необхідних для вивчення граматики, перевага надається вправам на визначення та пояснення фонетичних явищ, визначення еквівалентів слів у паралельній класичній мові, зіставлення фонетичних процесів у класичних мовах.

Виходячи з теорії поетапного формування та розвитку навичок і вмінь, тренування необхідно здійснювати у два етапи. На першому етапі виконуються усі рецептивні та репродуктивні вправи, метою яких є засвоєння граматичного явища в кожній із мов. Студенти повинні навчитися визначати граматичні форми, утворювати, відтворювати їх парадигму, перекладати з рідної мови та рідною мовою. На другому етапі пропонується виконання рецептивно-репродуктивних та репродуктивних вправ більшої абстракції для формування міжмовної мобільності у свідомості студентів, розуміння змісту граматичного явища, умінь відмежовувати його від форми, елементарних знань з історичної граматики, умінь встановлювати формальні та функціонально-семантичні відношення між граматичними явищами, визначати причини появи аномальних явищ, знань фонетичних явищ та лексичних одиниць, необхідних для вивчення граматики.

На етапі практики, який передбачає читання та переклад текстів, взаємозіставлення використовуються з метою корекції та доповнення знань студентів.

На етапі систематизації та узагальнення знань студентів для формування міжмовної мобільності у свідомості студентів, розуміння змісту граматичного явища, умінь відмежовувати його від форми, а також елементарних знань з історичної граматики, умінь встановлювати формальні та функціонально-семантичні відношення між граматичними явищами, визначати причини появи аномальних явищ, знань фонетичних явищ та лексичних одиниць, необхідних для вивчення граматики, загальнофілологічних знань розроблено особливу мікросистему логіко-граматичних завдань теоретичного характеру з використанням взаємозіставлень, які потребують від студентів глибоких мисленнєвих операцій, усвідомлення сутності граматичних явищ.

Заняття з систематизації знань студентів проводяться після вивчення блоків таких тем в обох мовах: 1) іменник, 2) прикметник та прислівник, 3) числівник, 4) займенник, 5) дієслово, 6) службові частини мови, 7) функціональна семантика іменних частин мови, 8) функціональна семантика дієслова та синтаксичні звороти, 9) синтаксис складного речення. Способи виконання логіко-граматичних завдань: самостійно та колективно (у формі дискусії).

Другий розділ “Експериментальна перевірка ефективності впровадження взаємозіставного методу у процесі навчання граматики класичних мов” присвячено експериментальній перевірці ефективності впровадження взаємозіставного методу, розробці критеріїв оцінки граматичної компетенції, формуванню методичних рекомендацій.

Спираючись на теоретичні джерела з методики навчання іноземних мов, ми визначили об’єкти контролю, критерії та норми оцінки граматичної компетенції студентів спеціальності “класична філологія”.

Об’єкт контролю | Критерії оцінки

Уміння утворювати повну пара-дигму слова | Вичерпність та правильність

Уміння утворювати вибіркові форми | Правильність

Уміння визначати граматичні форми | Вичерпність, правильність

Знання фонетичних явищ та лексичних одиниць, необхідних для вивчення граматики. | Вичерпність, правильність, орфографічна грамотність

Знання слів з дефектною парадигмою та уміння пояснювати причини виникнення аномальності | Вичерпність, правильність, орфографічна грамотність

Знання основних спо-собів організації речення | Вичерпність, правильність

Знання функціональної семантики грама-тичних явищ | Логічність, аргументованість, вичерпність, правильність

Уміння визначати сукупність засобів вираження граматичного значення та встановлювати причини їх варіативності | Логічність, аргументованість, вичерпність, правильність

Критеріями оцінки адекватності перекладу оригінального тексту є правильність передачі конструкцій, стилістична коректність, зв’язність, дотримання композиційно-жанрової структури тексту.

Критеріями оцінки міжмовної мобільності у свідомості студентів, розуміння змісту граматичного явища та умінь відмежовувати його від форми, умінь визначати причини виникнення граматичних аномалій, встановлювати формальні та функціонально-семантичні відношення між ГЯ, знань з історичної граматики, фонетичних явищ та лексичних одиниць, необхідних для вивчення граматики, а також загальнофілологічних знань є логічність, аргументованість, вичерпність, правильність.

Високий рівень граматичної компетенції передбачає оволодіння 90 – 100% навчального матеріалу (оцінка – 3 бали). Середній рівень передбачає оволодіння 70 – 90% навчального матеріалу (оцінка – 2 бали). Низький рівень передбачає оволодіння 50 – 70% навчального матеріалу (оцінка – 1 бал). Оволодіння менше 50% навчального матеріалу заслуговує оцінки “0” балів.

Дослідно-експериментальна робота здійснювалася у чотири етапи: 1) передекспериментальний зріз для визначення рівня знань нормативних граматик латинської та давньогрецької мов та умінь адекватного перекладу оригінальних текстів студентів спеціальності “класична філологія” старших курсів, визначення недостатніх компонентів в освіті філологів-класиків та шляхів їх подолання; 2) експериментальне навчання з використанням запропонованої автором методики; 3) перший зріз (проміжний) для визначення ефективності взаємозіставного методу; 4) післяекспериментальний зріз для встановлення підсумкового рівня оволодіння граматики класичних мов та умінь адекватного перекладу оригінальних текстів; для перевірки висунутої гіпотези.

У ході передекспериментального зрізу було визначено рівень граматичної компетенції студентів спеціальності “класична філологія”, яким нормативний граматичний курс викладався не за взаємозіставним методом. Результати передекспериментального зрізу подаються у таблиці 1.

Таблиця 1

Рівень сформованості граматичної компетенції у контрольних групах

Об’єкт контролю | Середній бал | Коефіцієнт навченості

Знання формальної сторони граматики. | 1,71 | 0,57

Знання граматичних аномалій та уміння визначати причини їх виникнення.1,52 | 0,51

Розуміння змісту ГЯ, уміння відмежовувати його від форми. | 1,3 | 0,43

Міжмовна мобільність у свідомості студентів.1,4 | 0,47

Знання з історичної граматики.1,33 | 0,44

Уміння встановлювати формальні та функціонально-семантичні відношення між ГЯ. | 1,58 | 0,53

Знання фонетичних явищ та лексичних одиниць, необхідних для вивчення граматики. | 1,5 | 0,5

Загальнофілологічні знання. | 1,46 | 0,49

Уміння адекватного перекладу тексту. | 1,9 | 0,63

Середній показник. | 1,68 | 0,55

Аналіз даних передекспериментального зрізу показує, що рівень граматичної компетенції сформований недостатньо.

З метою підвищення якості знань, умінь та навичок студентів було введено у навчальний процес взаємозіставний метод, який передбачав використання систематичних зіставлень класичних мов на етапах презентації, тренування, практики, систематизації та узагальнення граматичних явищ.

У ході проміжного зрізу було встановлено, що рівень знань, умінь та навичок студентів значно зростає. Середній бал навченості за всіма об’єктами контролю склав 2,4 (що зросло на 0,72 бала), а середній коефіцієнт навченості – 0,8 (що зросло відповідно на 0,25).

У ході післяекспериментального зрізу було встановлено підсумковий рівень сформованості граматичної компетенції студентів. Середній бал навченості за всіма об'єктами контролю склав 2,52 (що зросло на 0,84 бала), а середній коефіцієнт навченості – 0,84 (що зросло відповідно на 0,29 бала). Результати післяекспериментального зрізу подаються у таблиці 2.

Таблиця 2

Рівень сформованості граматичної компетенції в експериментальних групах

Об’єкт контролю | Середній бал | Коефіцієнт навченості

Знання формальної сторони граматики. | 2,53 | 0,84

Знання граматичних аномалій та уміння визначати причини їх виникнення.2,52 | 0,84

Розуміння змісту ГЯ, уміння відмежовувати його від форми. | 2,44 | 0,81

Міжмовна мобільність у свідомості студентів.2,56 | 0,85

Знання з історичної граматики.2,53 | 0,84

Уміння встановлювати формальні та функціонально-семантичні відношення між ГЯ. | 2,36 | 0,79

Знання фонетичних явищ та лексичних одиниць, необхідних для вивчення граматики. | 2,55 | 0,85

Загальнофілологічні знання. | 2,53 | 0,84

Уміння адекватного перекладу тексту. | 2,6 | 0,87

Середній показник. | 2,52 | 0,84

Для зіставлення результатів констатуючого та підсумкового зрізів ми скористалися критерієм U-Манна-Уітні, розробленого для оцінки різниці між двома вибірками за рівнем ознаки, що вимірюється кількісно.

Емпіричне значення критерію U відображає, наскільки велика зона збігу між рядами. Чим менше Uемпір., тим більше ймовірно, що різниця достовірна.

Для обробки даних нами виділено гіпотези: Н0 та Н1. Н0 - рівень ознаки в контрольних групах (КГ) не нижче за рівень ознаки в експериментальних групах (ЕГ). Н1 - рівень ознаки в КГ нижче за рівень ознаки в ЕГ. Значення Uемпір. визначається за формулою:

U = | (n1 n2) + (nx (nx + 1))— | Tx

2

Де n1 - кількість експериментованих у першій вибірці; n2 - кількість експериментованих у другій вибірці; Tx - більша із двох рангових сум; nx - кількість експериментованих у групі із більшою сумою рангів. Якщо Uемп. > Uкрит. 0,05, приймається Н0. Якщо Uемп. Uкрит. 0,05, H0 відкидається. Критичними значеннями для Uкрит. 0,05 є такі значення n: 123 і 100. Зіставимо загальні рівні граматичної компетенції студентів КГ та ЕГ: Uемпір = 38, Uемп. < Uкрит. Приймається гіпотеза Н1, Н0 відкидається.

Ми виявили, що використання взаємозіставного методу має більший вплив на формування міжмовної мобільності у свідомості студентів, розуміння змісту граматичного явища, умінь відмежовувати його від форми; а також на формування елементарних знань з історичної граматики, умінь встановлювати формальні та функціонально-семантичні відношення між граматичними явищами, визначати причини появи аномальних явищ, знань фонетичних явищ та лексичних одиниць, необхідних для вивчення граматики, загальнофілологічних знань. На вивчення формальної сторони граматичних явищ та формування умінь адекватного перекладу вплив взаємозіставного методу дещо менший.

Експериментальна робота дозволила сформулювати методичні рекомендації. При впровадженні взаємозіставного методу необхідно дотримуватися психологічних та лінгвістичних основ, дидактичних, загальнометодичних та спеціальних методичних принципів функціонування взаємозіставного методу, спиратися на класифікацію навчального матеріалу за схожістю. Для успішної організації й проведення навчання за взаємозіставного методу потрібно насамперед здійснити відбір граматичного матеріалу, спираючись на визначені підходи, критерії, матеріали та одиниці відбору. Впровадження взаємозіставного методу повинне здійснюватися та етапах презентації, тренування, практики, систематизації та узагальнення. Під час презентації навчального матеріалу доцільно застосовувати розроблені нами схеми. На етапі тренування необхідно застосовувати мікросистему вправ на зіставлення двох класичних мов. На етапі практики потрібно використовувати зіставлення з метою корекції знань, умінь та навичок студентів. На етапі систематизації та узагальнення рекомендуємо запроваджувати комплекс логіко-граматичних завдань. Зіставлення двох класичних мов варто проводити з самого початку їх вивчення.

У висновках викладено основні результати дослідження.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Сукупність одержаних наукових висновків та практичних рекомендацій має важливе значення для професійної підготовки філологів-класиків. Насамперед виявлено необхідність створення підручника з латинської мови, орієнтованого на систематичні зіставлення латини з давньогрецькою мовою та праіндоєвропейською мовною системою.

Для подальших напрямків дослідження цього питання вважаємо доцільним віднести розробку взаємозіставного методу для навчання лексики та історичної граматики класичних мов.

Основний зміст дисертації відображений у таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.