Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Шевченко Вікторія Михайлівна

УДК 316.654: 32.01 (048)

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

З ПРОБЛЕМ ПОЛІТИКИ

В СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

22.00.02 – методологія та методи соціологічних досліджень

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

КИЇВ-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка на кафедрі методології

та методів соціологічних досліджень.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Волович Володимир Ілліч,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри методології та методів соціологічних досліджень

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Полторак Володимир Абрамович,

Дніпропетровський університет економіки та права,

завідувач кафедри соціології, філософії та психології

кандидат філософських наук

Стукало Сергій Миколайович,

Інститут соціології НАН України,

старший науковий співробітник, м. Київ

Провідна установа:

Національний університет „Києво-Могилянська академія”

Захист відбудеться 21 червня 2004 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30. у Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка

(01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, м.Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 18 травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.О.Тарабукін

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Політична громадська думка є одним з тих явищ суспільного життя, яке справляє досить відчутний вплив на його перебіг. Вона відіграє винятково важливу роль у діяльності державних структур, політичних партій та їх лідерів, різноманітних громадських організацій і рухів, врешті-решт кожної пересічної людини. В умовах нашої країни це особливо стає очевидно. Про це свідчить хоча б справжній бум замовлень на опитування носіїв політичної громадської думки, адресований чисельним полстерівським і соціологічним дослідницьким осередкам, особливо під час виборчих кампаній, обговорення в парламенті ролі громадської думки з питань економічних і політичних реформ. Посилення значущості впливу громадської думки на політичні відносини прямо і опосередковано пов’язане із суперечливими процесами побудови в нашій країні підвалин громадянського суспільства, контроверсійним баченням його сутності владою і опозицією, перманентним протистоянням і гострою політичною боротьбою між партіями та громадськими рухами, різними політичними силами і угрупованнями. Громадська думка є безпосереднім проявом стану соціальних відносин, ступеню їх узгодженості або конфліктності, загального рівня демократизації життя суспільства.

Зіткнення і конфронтація інтересів різних соціальних суб’єктів прискорює процес формування громадської думки, робить її більш чітко орієнтованою і зрілою, активізує процес її інституціоналізації. Таким чином, адекватна реаліям інформація про стан і динаміку громадської думки стає справжнім стратегічним товаром на політичному ринку і актуалізує в суто практичному сенсі проблему емпіричної ідентифікації цієї думки в процесі її досліджень.

Слід зазначити, що громадська думка є одним з найбільш складних за змістом і функціями соціальних феноменів і тому потребує постійної наукової рефлексії. З часів, коли лорд Джон Солсбері у 1159 році вжив термін Public Opinion, поняття громадської думки є об’єктом постійних дискусій та суперечок. Сам зміст цього поняття зазнавав суттєвих змін в інтерпретаціях його дослідників. Так, в кінці XVIII століття воно інтерпретувалось в політичному контексті з акцентуацією політичних складових, які віддзеркалювали результати політичної взаємодії та комунікації між соціальними суб’єктами політичного життя. Спочатку громадська думка проявляла себе насамперед через тих, хто був заангажований в практичну політику і, у відповідності зі специфічною логікою політичної боротьби, прагнув надати власній особистій думці колективний характер, претендуючи на право проголошувати: „громадськість думає, що...” , „я думаю як народ”, або, що одне і теж – „народ думає як я”. Громадська думка співвідносилась з обмеженим полем боротьби соціальних еліт (професійних політиків, журналістів, інтелектуалів і т.ін.), які могли легітимно виражати, завуальовуючи власні інтереси, так званий „загальний інтерес”, або, які принаймні мали законне право виступати „від імені народу” або будь-якої його частини. Інакше кажучи, громадська думка була всього лише деяким продуктом символічної боротьби між різними політичними лідерами, які привласнювали собі право артикулювати „громадську думку” від імені всього народу. До речі, релікти такого стану речей можна угледіти і зараз. Зокрема, Юрген Габермас вважає, що суб’єкти громадської думки – це ті, хто можуть резонерствувати публічно, освічені прошарки населення, які мають власність. Вони вважають себе носіями істини, котра повинна бути прийнята всіма. Завдання цих суб’єктів полягає в тому, щоб „законним чином” усунути соціальні протиріччя держави і буржуазного суспільства.

До середини ХХ сторіччя зміцнився більш демократичний зміст поняття громадської думки, яке стало суттєво відрізнятися від думок політичної еліти. В умовах більш-менш розвинутої демократії сама сутність різноманітних форм державної влади базується на легітимізації з боку широких верств населення, вибору ними представників влади, оцінці громадськістю ієрархії пріоритетів різних форм вирішення нагальних проблем сьогодення і суспільної перспективи. Іншими словами, коли мова йде про політичні процеси і явища, громадська думка виступає не як деякий додатковий, допоміжний їх регулятор, а як один з основних способів функціонування їх як суспільних відносин.

Громадська думка як інформація, що отримана в процесі полстерівських або соціологічних досліджень, має особливе значення, своєрідний не тільки пізнавальний, а і соціальний статус. Як стверджував відомий французький соціолог П’єр Бурдьє, „опитування громадської думки – теж ніщо інше як встановлення способу виробництва думок, який може примусити найбільш обділених висловлювати думки, протилежні тим, які їм надають (у подвійному значенні) їх офіційні представники, ставлячи, таким чином, під сумнів зумовленість договору про представництво...” Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. – М.: Socio-Logos, 1993. – С.120.

Опитування громадської думки, особливо ті, що торкаються політичної проблематики, стали буденним фактом політичного життя України. Сформувався попит на вивчення політичної громадської думки, інформаційний ринок даних про її стан і динаміку. Сутність наукової проблеми полягає у тому, що як серед науковців, так і серед споживачів результатів досліджень політичної, і не тільки, громадської думки стали виникати обґрунтовані занепокоєння стосовно достовірності цих результатів. Постала реальна проблема боротьби зі свідомими і несвідомими випадками підміни реальної картини громадської думки системою продукованих в ході опитування артефактів, які викривляють реальний стан політичної громадської думки. Ця обставина, не в останню чергу, актуалізує наукову проблематику пошуку ефективних методик ідентифікації громадської думки, подолання ситуації, коли, за словами В.Л.Оссовського, „часто-густо те, що вважають за громадську думку, в кращому випадку являє собою рухливий, ситуативний стан настроїв лабільної соціальної множини, а ще частіше, на жаль, - коктейль з різноманітних інгредієнтів суспільної свідомості індивідів, замішаний на артефактах”. Громадська думка: теоретичні та методичні проблеми дослідження / За ред. В.Л.Оссовського. – К.: Стилос, 2001. – С.16.

Таким чином, актуальність теми пояснюється, з одного боку, необхідністю теоретичного обґрунтування соціологічних досліджень політичної громадської думки, що є одним з приоритетних напрямків розвитку сучасної української соціології політики, а з іншого – продиктована необхідністю пошуку адекватного методичного інструментарію для фіксації політичної громадської думки в процесі емпіричного дослідження.

Ступінь наукової розробленості теми. Вивчення громадської думки має давні традиції. Свій внесок у розробку теорії громадської думки внесли класики суспільствознавства Г.Тард, Г.Лебон, Ф.Тьонніс, публіцист У.Ліппман, філософи Н. Маккіавелі, Т.Гоббс, Ш.Монтеск’є та ін. Докладний огляд досягнень класичних праць представників світового суспільствознавства з проблематики громадської думки, в тому числі і думки політичної, презентує в своїх роботах Е.Ноель-Нойман. Аналізу феномена громадської думки як важливого фактору сучасної суспільно-політичної дійсності присвячені теоретичні праці та емпіричні дослідження Б.А.Грушина, М.К.Горшкова, Є.І.Головахи, Ю.Левади, В.С.Коробейнікова, В.Л.Оссовського, Н.В.Паніної, В.А.Полторака та ін. Великої популярності набули емпіричні дослідження ВЦВГД в Росії, Київських дослідницьких центрів під керівництвом В.Є.Хмелька та В.І.Паніотто, М.М.Чурилова, О.О.Яременка, О.І.Вишняка, полстерів і соціологів Дніпропетровська, Одеси, Харкова тощо. Віддаючи належне значущості їх доробку для розвитку соціологічної теорії громадської думки, зупинимося в першу чергу на аналізі праць безпосередньо пов’язаних з темою нашого дисертаційного дослідження – проблематикою емпіричної ідентифікації громадської думки з проблем політики.

Вживаючи термін „ідентифікація” ми маємо на увазі розпізнавання чогось або когось (в нашому випадку громадської думки) у процесі зіставлення, порівняння одного об’єкта з іншими (настроєм, просто знанням, „пустими відповідями”) на основі певних властивостей, в результаті чого встановлюється їх схожість чи розбіжність. Щоб реалізувати процес ідентифікації будь-якого об’єкту треба мати адекватну уяву про зміст поняття, яке віддзеркалює сутність цього об’єкта. Тобто нам необхідно з’ясувати зміст родового поняття громадської думки, щоб згодом спробувати розробити технологію його ідентифікації.

Для з’ясування змісту поняття громадської думки першочергове значення має піонерська робngfe1049'e5риканського дослідника Флойда Оллпорта „До науки про громадську думку”. Саме тут Флойд Оллпорт сформулював тринадцять методологічних постулатів дослідження громадської думки, дотримання яких дозволили сучасним дослідникам з’ясувати зміст феномену громадської думки в соціологічному розумінні, визначити хто є суб’єктом громадської думки, в чому полягає її відмінність як об’єкта саме соціологічного аналізу від широкого розповсюджених полстерівських інтерпретацій.

В першу чергу слід відмітити французьку соціологічну школу, яка зробила значний внесок у вивчення політичної природи громадської думки, уточнення її атрибутивного змісту як результата політичної боротьби різних соціальних суб’єктів, спеціальної діяльності професійних груп журналістів, політологів і соціологів. Привертає увагу яскрава публіцистична форма критики буденних стереотипних уявлень про користь розповсюджених опитуваннях громадської думки. Згадаємо хоча б провокативне гасло „громадської думки не існує” П.Бурдьє, адресоване полстерам і політикам.

Позитивний вплив на організацію і проведення емпіричних соціологічних досліджень зробили праці німецької дослідниці Елізабет Ноель-Нойман, зокрема її фундаментальна монографія, перекладена нещодавно на російську мову „Общественное мнение: открытие спирали молчания”. Саме в цій монографії докладно проаналізовано зміст не тільки атрибутивного, а й суб’єктного аспекту громадської думки, тобто її інтерпретації не тільки як певного стану суспільної свідомості, але і як інституту соціального контролю за владними структурами і пересічними громадянами.

Значущий внесок у визначення змісту і соціальних функцій громадської думки зробили наукові розвідки Б.А.Грушина. Зокрема слід відмітити його обґрунтування колективної природи суб’єктів громадської думки. Докладний аналіз відмінностей соціологічного дослідження громадської думки проведено в останні роки польським соціологом А.Сулеком. Ним доведено, що соціологічний погляд на феномен громадської думки в порівнянні з полстерівським виходить з відмінної моделі глобального суспільства, методології і методів, організації та інституціоналізації досліджень, критеріїв оцінки їх ефективності. А.Сулеку належить цікава і експериментально обґрунтована критика застосування під час опитувань питання-фільтру типу „не знаю” для ідентифікації громадської думки.

Серед відомих результатів, одержаних спеціально для емпіричної ідентифікації громадської думки слід відзначити техніку „п’ятивимірного плану”, або „лійки”, що розроблена і впроваджена в практику полінгів і соціологічних опитувань інститутом Дж.Геллапа. Цей план передбачав з’ясування за допомогою питань-фільтрів не тільки думок респондентів з приводу тієї чи іншої проблеми, а й визначення ступеня компетентності респондента про зміст проблеми в цілому, інформованості про її окремі деталі, питомої ваги раціонального обґрунтування своєї позиції, переконаності респондента у правильності декларованої точки зору. Доробок Дж.Геллапа був адаптований до українських реалій В.А.Матусевичем, В.Л.Оссовським, В.А.Полтoраком.

Аналіз доробку вітчизняних і закордонних дослідників дає змогу констатувати наявність теоретичного і емпіричного матеріалу для певних узагальнень, які і є темою нашої роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота не була плановою темою дослідження кафедри і не виконувалась в межах фінансованих науково-дослідних програм.

Метою дослідження є розробка (шляхом узагальнення досвіду теоретичних і емпіричних досліджень вітчизняних і закордонних полстерів та соціологів) та обґрунтування методів та процедур ідентифікації політичної громадської думки, способів її відокремлення в результаті емпіричного дослідження від споріднених феноменів суспільної свідомості, зокрема настрою з домінацією в ньому емоцій та різноманітних артефактів.

Для досягнення цієї мети передбачалось розв’язання наступних завдань:

з’ясувати специфіку саме соціологічного бачення сутнісних характеристик змісту поняття політичної громадської думки на відміну від його традиційного полстерівського бачення;

визначити, хто є суб’єктом громадської думки з проблем політики з урахуванням особливостей існування і функціонування цих суб’єктів в умовах транзитивного суспільства;

розробити комплекс методичних і технічних прийомів ідентифікації феномену політичної громадської думки в процесі дослідження, щоб дозволило відмежувати її від буденного та наукового знання, суспільного настрою тощо;

визначити парадигмальні методологічні принципи побудови вибірки і обрання адекватного методу організації і проведення емпіричного соціологічного дослідження стану і динаміки громадської думки з проблем політики.

Об’єктом дослідження є накопичений теоретичний та емпіричний досвід вивчення фахівцями громадської думки взагалі і політичної громадської думки зокрема.

Предмет дослідження – емпірична ідентифікація громадської думки з проблем політики в процесі соціологічного дослідження та методи її верифікації.

Методи дослідження. Застосовано метод порівняльного аналізу теоретичної і емпіричної спадщини вітчизняних і закордонних дослідників громадської думки. Теоретичну і методологічну базу дослідження становлять мультіпарадигмальні принципи історико-соціологічного аналізу та соціологічної рефлексії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вивченні та аналізі теоретичного доробку та досвіду прикладних досліджень феномену громадської думки, в тому числі і політичної громадської думки, дало змогу отримати такі нові результати:

обґрунтовано соціологічну специфіку змісту поняття політичної громадської думки, яка полягає в тому, що цей феномен не можна розглядати як понятійну абстракцію від політичної поведінки людей чи як математичний підсумок емпірично фіксованого особистого бачення індивідом змісту та способів розв’язання політичних проблем суспільства. Вона (політична громадська думка) є певним станом масової свідомості, що обумовлений комунікативними стосунками суб’єктів громадської думки з проблем політичного життя та діяльності політичних інститутів.

доведено, що політична громадська думка може розглядатись з точки зору її субстрату у двох аспектах. В атрибутивному сенсі – це оціночне судження колективного соціального суб’єкта щодо змісту і способів вирішення політичних проблем, пов’язаних з інтересами цього суб’єкта. В суб’єктному сенсі – це інститут соціального контролю за діяльністю політичної влади та контролю за діями пересічних громадян, що входять до складу суб’єктів політичної громадської думки.

визначено, що суб’єктами політичної громадської думки є органічні соціальні спільности типу соціальних груп, тісно пов’язаних з особливостями соціальної структури суспільства, в якому ці суб’єкти функціонують. В перехідних суспільствах, в українському в тому числі, суб’єкти політичної громадської думки нестабільні і плинні, що перешкоджає їх інституціоналізації.

обґрунтовано необхідність враховувати соціокультурний та соціополітичний контекст проведення досліджень політичної громадської думки, зокрема, стан соціального деморфізму і особливості пострадянського менталітету членів суспільства. Ці явища суспільного життя можуть впливати на процедури емпіричної ідентифікації політичної громадської думки та сприяти утворенню артефактів під час досліджень.

обґрунтовано можливість ідентифікації політичної громадської думки шляхом застосування перевірених досвідом емпіричних досліджень фільтрів-контрольних питань, за допомогою яких відрізняють громадську думку від таких проявів масової свідомості як суспільні настрої, буденне та наукове знання, емотивні судження тощо. Такими фільтрами можуть бути питання геллаповського п’ятивимірного плану щодо поінформованості та компетентності респондента про об’єкт громадської думки, сталості та раціональності його позиції в поєднанні з фільтрами, які дають змогу з’ясувати чи пов’язує респондент політичну проблему – об’єкт думки з власним інтересом і інтересом своєї референтної групи, чи відбулась комунікація в групі респондента – умова перетворення індивідуальних думок в думку громадську.

доведено, що теоретико-методологічними засадами соціологічних досліджень політичної громадської думки є визначення і послідовне дотримання парадигмальних нормативних та інтерпретативних вимог, які обумовлюють застосування надійних кількісних та якісних методів, орієнтацію дослідника на пошук пояснення і розуміння стану громадської думки з проблем політики.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці програм теоретико-прикладних і прикладних досліджень громадської думки з проблем політики, для поглибленого викладання навчальних курсів з соціології громадської думки, соціології політики та політології.

Апробація результатів дисертації. Основні результати та висновки дисертації доповідались і обговорювалися на теоретичних семінарах кафедри методології та методів соціологічних досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на щорічних наукових конференціях студентів та аспірантів факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2001, 2002), на VIII міжнародній науковій конференції „Харківські соціологічні читання” (Харків, 2002 р.)

Публікації за темою дисертації здійснені у 4-х виданнях.

Структура дисертації зумовлено метою й основними завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (125 найменувань). Повний обсяг дисертації - 170 сторінок. Список використаних джерел займає 10 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтована актуальність та ступінь наукового опрацювання проблеми, сформульовано мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, визначено теоретико-методологічні засади, наукову новизну і практичну значимість отриманих результатів, наведені дані про апробацію роботи та публікації.

Перший розділ „Експлікація поняття громадської думки з проблем політики”, який композиційно складається з трьох параграфів, присвячений розгляду специфіки соціологічного бачення феномену „громадської думки”, атрибутивному визначенню поняття громадської думки з проблем політики та з’ясуванню характеристики суб’єктів останньої.

В суспільній свідомості пострадянського простору і в публікаціях певної частини фахових соціологів опитування громадської думки ототожнюються з соціологічними дослідженнями. Однак, є підстави твердити, що між більшістю опитувань громадської думки і соціологічними дослідженнями існує суттєва різниця.

У дисертації підкреслено, що соціологічні дослідження громадської думки взагалі, громадської думки з проблем політики зокрема, відрізняються від розповсюджених полстерівських опитувань принаймні в наступних позиціях: 1) світоглядна позиція соціологів полягає у тому, що для них моделлю сучасного суспільства є структуроване плюралістичне суспільство, в той час, коли для полстерів моделлю суспільства є проста агрегація індивідів; 2) для полстерів громадська думка є простою сумою індивідуальних думок респондентів, які потрапили у вибірку, або їх окремих соціальних категорій. Для соціологів громадська думка – це феномен колективної свідомості, результат процесу комунікації і взаємодії індивідів в групах різної природи; 3) на відміну від полстерів для соціолога суб’єкт громадської думки не є сума індивідів, а органічна цілісність типу соціальної групи, характер і функціонування якої залежить від стану соціальної структури суспільства та особливостей суспільних відносин.

Здійснюючи пошук соціологічної специфіки досліджень громадської думки взагалі та з проблем політики зокрема, автор акцентує увагу на наступні характеристики громадської думки: вона має властивість певних (як малих, так і великих) соціальних спільнот, в громадській думці знаходять вираз інтереси цих спільнот; вона (думка) є специфічною формою переживання і пізнання суспільного світу; в громадській думці знаходять свій вираз усталені оціночні погляди, уяви, настрої, настанови в котрих виражено відношення соціальних суб’єктів до оточуючого їх суспільного середовища; громадська думка слугує інструментом розуміння і пояснення суспільного світу; вона виступає в якості одного з важливих засобів ініціації соціальних дій; громадська думка є одним із засобів встановлення прямих і зворотних зв’язків громадськості різних форм з владними структурами суспільства.

Щодо політичної громадської думки, то вона відрізняється від інших типів думок своїм об’єктом – сферою політики, яка інтерпретується нами за Р.Ароном як: policy - концепції, програми дій, сама дія однієї людини, групи людей, уряду, тобто будь-якого соціального суб’єкта; politics – сфера суспільного життя, в середині якої конкурують різні особи і групи, які мають власну policy, тобто свої цілі, інтереси та цінності.

Виходячи із соціологічного бачення феномену громадської думки, її суб’єктом ми вважаємо соціальну спільноту, соціальний організм типу соціальної групи, в соціологічному розумінні цього терміну, соціальне утворення, що є похідним від особливостей соціальної структури суспільства на певному етапі його розвитку. У першому наближенні серед суб’єктів громадської думки в сучасному українському суспільстві можна виділити соціальні групи в соціологічному розумінні цього терміна. Ці групи можна в свою чергу поділити на утворення елітарної природи, як за їх функціями, так і за претензіями, і групи, що складаються із пересічних громадян заангажованих в політичний процес, оскільки останній зачіпає їхні інтереси, безпосередньо або опосередковано впливає на перебіг їх повсякденного життя.

Зважаючи на особливості суспільних процесів посттоталітарної доби, формування суб’єктів громадської думки взагалі, політичної громадської думки зокрема, слід зазначити певні особливості цього процесу. На його перебіг впливає спадщина тоталітаризму з притаманною йому разючою соціальною стратифікацією, руйнацією структур притаманних громадянському суспільству, відчуженістю громадян від власності і влади. З іншого боку, суперечливий процес суспільних трансформацій характеризується формуванням нових соціальних структур, диференціацій і статусних нерівностей груп і прошарків громадян, репродукцією і реанімацією старих структурних укладів та їх диференціацій; ліквідацією старих соціальних утворень, диференціацій та нерівностей.

Все це ускладнює процес як структурації суспільства в цілому, так формування суб’єктів громадської думки, в тому числі і політичної громадської думки. Ці суб’єкти в ситуації суспільної суперечливості і невизначеності фундуються не стільки на грунті усвідомленого соціального інтересу, скільки на грунті ціннісних орієнтацій, досить плинних і ситуативних, спричинених, досить часто дією маніпулятивних впливів засобів масової інформації. Ця ситуація не може не ускладнити як процес функціонування політичної громадської думки, так і її ідентифікацію. Взагалі є всі підстави стверджувати, що з поміж соціальних суб’єктів, що діють на пострадянській суспільній сцені, обмаль стабільних агентів, які б в своїх діях керувались перспективними інтересами. Як серед суб’єктів політичної громадської думки, що склались з пересічних громадян, так і „елітарних” суб’єктів громадських думок, домінують короткострокові уподобання і орієнтації – вижити, зберегти статус, або його покращити будь-яким засобом, отримати негайний виграш. Тому, зважаючи на особливості соціальної структури транзитивного українського суспільства, ми не маємо стабільних, інституціолізованих суб’єктів політичної громадської думки. Єдино стійким соціальним утворенням залишається відчужений від політики лукавий розрахунок певної множини населення на те, що – на противагу всім суспільним змінам, реальним і віртуальним, на різних щаблях владної та елітарної драбини – вдасться перетерпіти на власний кошт всі соціальні негаразди трансформацій. Отже, у розділі робиться висновок, що говорити про існування і функціонування стабільних суб’єктів політичної громадської думки ще зарано. Їх суспільний статус має бути результатом радикальних суспільних перетворень на шляху побудови поліцентричного відкритого громадянського суспільства з притаманною йому розвинутою і сталою соціальною структурою, а, отже, і вагомими в суспільному житті суб’єктами політичної громадської думки.

У другому розділі „Методологія та технологія ідентифікації громадської думки з проблем політики” розглядаються методологічні засади та технологічні проблеми ідентифікації громадської думки з проблем політики, аналізується залежність, обумовленість та вплив соціокультурного контексту дослідження на процес ідентифікації громадської думки з проблем політики.

Головним завданням розробки процедури ідентифікації громадської думки з проблем політики в процесі опитування респондентів – її носіїв є, перш за все, виявлення пустих відповідей, так званих „реакцій паперу на олівець”, розрізнення відповідей, які презентують показники саме громадської думки від вербальних симптомів суспільного настрою. Інструментом вирішення цього завдання може бути використання різних форм питань-фільтрів, адресованих респонденту під час опитування.

Першим кроком в процесі ідентифікації громадської думки може бути пропозиція респонденту в формі стандартного фільтру, квазі-фільтру або повного фільтру, обрати відповідь на питання інтерв’юера типу „не знаю”, „не маю власної точки зору” тощо. Але, як свідчать результати методичних експериментів, можуть бути випадки, коли респондент, що не має певної точки зору щодо об’єкту громадської думки, не буде користуватись можливістю обрати в якості відповіді на питання позицію типу „не знаю” під тиском ціннісно-нормативних структур культури, до якої належить респондент, і навпаки, респондент, який має певну змістовну позицію, свою індивідуальну думку, яка слугує індикатором думки громадської, обирає відповідь типу „не знаю”, якщо артикуляція змістовної власної позиції пов’язана з табуйованою в даній культурі проблематикою опитування або якщо респондент побоюється соціальних санкцій в разі оприлюднення своєї нонконформіської точки зору.

Як показує досвід проведення опитувань громадської думки найбільш ефективною технологією емпіричної ідентифікації громадської думки є використання п’ятимірного плану Дж.Геллапа у поєднанні з питаннями-фільтрами, які дозволяють з’ясувати чи вважає респондент, що суспільна проблема і спосіб її вирішення зачіпає його власний та його соціальної групи соціальний інтерес і чи відбулась в процесі формування його позиції комунікація з іншими представниками групи, його соціальним оточенням.

В розділі доведено на емпіричному матеріалі, що окрім методичних аспектів дослідження громадської думки, особливо думки з проблем політики, на процес ідентифікації особливо впливає соціополітичний і соціокультурний контекст проведення дослідження, зокрема стан соціального диморфізму і особливості постототалітарного менталітету в суспільстві. Ці суспільні феномени можуть сприяти артефактуальності даних опитувань не менш, а інколи і більш ніж суто методичні прорахунки в проведенні опитування.

Третій розділ дисертаційного дослідження „Методи ідентифікації громадської думки з проблем політики” присвячений особливостям застосування традиційних методів соціології для дослідження стану і динаміки громадської думки з проблем політики, зокрема – вибірки респондентів та методів збору та аналізу первинної інформації про політичні орієнтації населення.

Дослідження громадської думки взагалі, громадської думки з проблем політики зокрема, потребують перш за все визначення і ретельного дотримування парадигмальних, нормативних чи інтерпретативних методологічних засад отримання і аналізу даних, які визначають технологію побудови вибірки, обрання тих чи інших методів і технік проведення дослідження.

Одна з головних проблем організації і проведення дослідження політичної громадської думки – це проблема розробки репрезентативності спеціально спроектованої вибірки респондентів – представників суб’єкта політичної громадської думки. Слід зауважити, що вивчення громадської думки з проблем політики утруднюється перш за все відсутністю необхідного обсягу вірогідної інформації, яка відображає стан всієї генеральної сукупності індивідів, що складають суб’єкта думки про ту чи іншу політичну проблему. Крім того, діючі політичні сили, форми їх діяльності, ступень популярності у населення і т.ін., досить динамічні, швидко змінюються під впливом різних, не завжди вчасно фіксованих чинників.

В тому випадку, коли стратегія і тактика організації і проведення дослідження політичної громадської думки ґрунтується на нормативній парадигмі, слід застосовувати традиційні статистичні методи побудови вибірки, в основі яких лежить принцип рандомізації (проста випадкова вибірка, кластерна вибірка, стратифікована вибірка тощо). Іноді більш корисними можуть виявитись інші види вибірок, зокрема – квотна вибірка, цільова вибірка і т.ін.

В разі використання дослідником інтерпретативної парадигми для організації і проведення дослідження, побудова вибірки реалізується за допомогою не статистичної, а аналітичної індукції – методу так званих типових випадків. Прикладом застосування аналітичної індукції може бути експертна вибірка, коли дослідник вибирає ті об’єкти, які він обґрунтовано вважає типовими для всієї сукупності.

Обсяг вибірки по можливості повинен бути мінімальним, що дозволить вирішити завдання оперативності в прикладних дослідженнях, але мінімальним до такої міри, щоб не порушити можливість забезпечити достовірний і коректний аналіз даних. Вибір того чи іншого типу відбору респондентів зумовлюється специфікою предмету дослідження – громадської думки з конкретної політичної проблеми та умовами її дослідження.

Серед найбільш поширених методів вивчення політичної громадської думки виступає масове опитування, яке використовують як полстери, так і соціологи, застосовуючи різноманітні його варіанти і технічні процедури. Говорячи про пізнавальні можливості методу масового опитування, який в переважній більшості випадків ґрунтується на нормативній парадигмі, необхідно враховувати його певну обмеженість і проблематичність отримання за його допомогою будь-якої інформації про громадську думку. Саме тому в останні часи в практиці досліджень громадської думки набувають поширення методи і техніки, органічно пов’язані з інтерпретативною методологічною парадигмою (глибинне та наративне інтерв’ю, фокус-групи, експертне опитування тощо).

Дослідження політичної громадської думки вимагає розробки і застосування адаптованих до предмету аналізу психосемантичних методів, які дозволяють реконструювати політичну картину внутрішнього світу суб’єкта у режимі „вживання”, не тільки пояснювати дію зовнішніх і внутрішніх причин думок, а і глибинний сенс вербальної поведінки, розуміння перебігу політичних подій.

У вивченні громадської думки з проблем політики досить активно застосовується метод спостереження, який міцно увійшов в арсенал дослідницьких методів. За допомогою спостереження, реалізуючи цей метод на зборах, мітингах, маніфестаціях тощо, шляхом застосування його включеного варіанту, можна фіксувати процес формування і вираження політичної громадської думки.

За допомогою іншого методу – контент-аналізу текстів документів, наративних інтерв’ю, біографій та життєвих історій тощо, дослідники можуть фіксувати і узагальнювати ті або інші об’єктивовані в текстах прояви поведінки, дій і стосунків різних типів політичних суб’єктів, їх думки і уподобання.

У висновках дисертаційної роботи викладені підсумки узагальнення теоретичного доробку і практики організації і проведення емпіричних досліджень стану і динаміки громадської думки з проблем політики.

1. Політичну громадську думку не можна розглядати спрощено як понятійну абстракцію від політичної поведінки людей, чи математичний підсумок емпірично фіксованого особистого бачення індивідом змісту та способів розв’язання політичних проблем суспільства. Вона є певним станом суспільної свідомості, що обумовлений комунікативними стосунками (ставленнями) суб’єктів громадської думки з проблем політичного життя та діяльності політичних інститутів.

2. Як різновид громадської думки, політична громадська думка може розглядатись двояко. По-перше, як колективна свідомість, що відображає поведінку соціального суб’єкта, артикульовану в оціночних судженнях щодо змісту та способів реалізації його інтересів. По-друге, політична громадська думка може розглядатись як суб’єкт соціального контролю за політичною діяльністю державних, партійних та громадських (провладних та опозиційних) структур, що є суб’єктами політичної діяльності.

3. Політична громадська думка, як суб’єкт соціального контролю, не є єдиним інститутом контролю діяльності суспільних політичних структур. Суб’єктом політичної громадської думки виступають також соціальні утворення (спільності, групи), на які справляють вплив засоби масової інформації та можливості міжособистісних комунікацій. Функціональний зміст цих суб’єктів політичної громадської думки формується під впливом процесів соціальної диференціації і стратифікації та досягнутого рівня розвитку громадянського суспільства. В перехідних суспільствах, до яких належить і сучасне українське суспільство, суб’єкти політичної громадської думки остаточно не склалися (як стабільні атрибутивні структури), що не сприяє здійсненню ними повноцінного соціального контролю, як це має місце в усталених, економічно іполітично розвинених суспільствах.

4. На сучасному етапі суспільного розвитку методологія досліджень політичної громадської думки повинна враховувати соціокультурний та соціополітичний контекст їх проведення, зокрема, стан соціального деморфізму і особливості пострадянського менталітету в суспільстві. Ці явища суспільного життя можуть впливати на процедури емпіричної ідентифікації політичної громадської думки та сприяти утворенню артефактів у висновках.

5. Ідентифікація політичної громадської думки забезпечується методологією наукового пізнання та інструментально за допомогою відповідних концепцій та технологічних процедур. В дисертації обґрунтовується правомірність застосування перевірених досвідом емпіричних досліджень фільтрів та контрольних питань, за допомогою яких на когнітивному рівні ціннісних орієнтацій відрізняють громадську думку від таких проявів масової свідомості як суспільні настрої, буденне та наукове знання, емоційні судження тощо. Такими фільтрами можуть бути відомі геллапівські стандарти питань щодо поінформованості та компетентності респондента про об’єкт громадської думки, сталості та раціональності його позиції. Таким чином неважко визначити лідерів громадської думки. Проте розроблені Геллапом фільтруючі інструментальні процедури треба доповнювати такими, що надають змогу з’ясувати чи ідентифікує респондент власні інтереси з інтересами своєї референтної групи при оцінці змісту і способів розв’язання політичних проблем. Важливо також емпірично зафіксувати необхідну умову перетворення особистих суджень в громадську думку – наявність комунікаційного зв’язку в міжособистому та масовокомунікативному спілкуванні.

6. Емпіричні соціологічні дослідження політичної громадської думки ґрунтуються на тій же теоретично-методологічній базі, що і дослідження громадської думки взагалі. Це, насамперед, визначення і послідовне дотримання парадигмальних стратегічних нормативних та інтерпретативних вимог, що забезпечують наукове обгрунтування накопичення, обробки та аналізу даних, які орієнтують дослідження на застосування надійних кількісних та якісних методів, пошук вірогідного пояснення причин формування певної громадської думки або з’ясування того справжнього стану, яким просякнутий зміст певної політичної громадської думки.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

Шевченко В.М. Теоретичне осмислення поняття „політична громадська думка” // Вісник КНУ ім.Т.Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип. 12-13. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2002. – с.88-91.

Шевченко В.М. Опитування громадської думки з політичних питань: можливості та обмеження // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. – Харків: Вид. центр Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна, 2002. – с.200-204.

Шевченко В.М. Методологічні підходи до ідентифікації громадської думки з проблем політики // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип. 34. / Редкол.: Бех В.П. (гол. ред.) та ін. – Запоріжжя: „Нова парадигма”, 2003. – с.217-225.

Шевченко В.М. Компетентність громадської думки // Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь: Наук. Праці та мат. конф. Вип.1 / Редкол.: В.Андрущенко (голов. ред.) та ін. – К.: Т-во „Знання України”, 2001. – с.764-768.

Анотація

Шевченко В.М. Ідентифікація громадської думки з проблем політики в соціологічних дослідженнях. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.02 – методологія та методи соціологічних досліджень. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004.

У дисертації здійснено узагальнення теоретичного доробку і практики організації і проведення емпіричних досліджень стану і динаміки громадської думки з проблем політики. З’ясовується специфіка соціологічного бачення суттєвих характеристик змісту поняття політичної громадської думки на відміну від його традиційного полстерівського бачення. Розроблено комплекс методичних і технічних прийомів ідентифікації феномену громадської думки з проблем політики в процесі емпіричного дослідження. Це дозволяє відмежувати політичну громадську думку від інформації про так звану „реакцію паперу на олівець”, суспільного настрою тощо. В дисертації визначені методологічні принципи побудови вибірки і обрання адекватного методу і проведення емпіричного соціологічного дослідження стану і динаміки громадської думки з проблем політики.

Ключові слова: громадська думка з проблем політики, ідентифікація політичної громадської думки, суб’єкти політичної громадської думки, суспільний настрій, методологія дослідження.

Аннотация

Шевченко В.М. Идентификация общественного мнения с проблем политики в социологических исследованиях. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.02 – методология и методы социологических исследований. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2004.

В диссертации дается обобщение теоретической наработки и практики организации и проведения эмпирических исследований состояния и динамики общественного мнения по проблемам политики. Анализируется различие социологического исследования общественного мнения вообще, общественного мнения по проблемам политики в частности, от распространенных полстеровских опросов. Для социологов моделью современного общества выступает структурированное плюралистическое общество, в то время как для полстеров модель общества – массовое агрегатное общество. Социологическое видение содержания понятия политического общественного мнения, по сравнению с полстеровским, состоит в том, что этот феномен является не просто арифметической суммой индивидуальных мнений о содержании и способы развязывания политических проблем, а выступает продуктом коллективного социального образования, результат коммуникации между индивидами – потенциальными членами субъекта общественного мнения.

Политическое общественное мнение может рассматриваться в двух своих измерениях. В атрибутивном значении это оценочное суждение коллективного социального субъекта относительно содержания и способа развязывания политических проблем, связанных с социальными интересами этого субъекта. В субъективном значении политическое общественное мнение может быть институтом социального контроля за деятельностью как властных структур, уполномоченных развязывать политические проблемы, так и контроля за деятельностью обычных граждан, которые входят в состав субъектов политического общественного мнения.

Субъектами политического общественного мнения выступают органические целостности, а не простые арифметические суммы индивидов или их отдельные социальные категории, которые попали в исследовательскую виборку. Они могут быть социальными группами в социологическом понимании этого термина, массоподобными социальными образованиями, которые в современных обществах формируются под влиянием функционирования масс-медиа. Существование и деятельность этих субъектов политического общественного мнения тесно связано с особенностями социальной структуры общества, состоянием развития гражданского общества. В посттоталитарных транзитивных обществах, в том числе и в украинском обществе, субъекты политического общественного мнения нестабильны, что в свою очередь мешает их институционализации, осуществлению функций социального контроля. Это обстоятельство является последствием несформированности социальной структуры транзитивного общества, неразвитости гражданского общества.

Методом идентификации политического общественного мнения служит использование вопросов-фильтров, с помощью которых исследователь может отделить информацию о самом общественном мнении от сродных феноменов общественного сознания (настроение, обыденное знание), псевдо информации, которая содержится в “пустых” ответах респондентов. Такими фильтрами могут быть геллаповские вопросы респонденту относительно степени его общей и детальной информированности о содержании и варианты решения проблемы – объекта общественного мнения, рациональности позиции респондента, стабильности последней. Вопросы-фильтры, разработанные Д.Геллапом, следует дополнить фильтрами, которые дают возможность выяснить связывает ли респондент содержание и способ развязывания проблемы с социальными интересами и интересами своей референтной группы, а также зафиксировать произошел ли акт коммуникации между индивидами – условие превращения индивидуальных мнений в мнение общественное.

Методологическими основаниями исследования политического общественного мнения являются нормативная или интерпретативная парадигмы, которые обуславливают ориентацию исследования на использование количественных и