МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Видобора Володимир Володимирович

УДК 330.322

Іноземні інвестиції як фактор економічного зростання

Спеціальність: 08.01.01. – Економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Одеса – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загальної економічної теорії Одеського державного економічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Жданова Людмила Леонідівна, Одеський державний економічний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри загальної економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Савчук Володимир Сафронович, Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, проректор з наукової роботи

кандидат економічних наук, доцент Левченко Людмила Андріївна, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри теоретичної економіки

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, відділ міжнародних валютно-фінансових відносин, м.Київ.

Захист дисертації відбудеться ” 24_” грудня 2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.41.055.01 Одеського державного економічного університету за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 8.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Одеського державного економічного університету за адресою: 65026, м.Одеса, вул. Преображенська, 8.

Автореферат розісланий ”24” листопада 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

к.е.н., доцент А.І. Ковальов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Позитивна динаміка розвитку вітчизняної економіки останніх чотирьох років набула трактування безінвестиційного економічного зростання. Надання йому стійкого характеру актуалізує проблему інвестиційного забезпечення зростання та подальшого інноваційного розвитку вітчизняної економіки, в тому числi за рахунок іноземного капіталу. Це актуальна проблема для країн будь-якого рівня розвитку, але особливої вагомості вона набуває для України, яка має великий дефіцит інвестиційних ресурсів на сучасному етапі свого розвитку. Так, уряд України постійно наголошує на необхідності залучення іноземних інвестицій і створення всіх необхідних умов для руху вперед іноземного бізнесу в Україні.

Виділення з загального комплексу проблем інвестиційного забезпечення економічного зростання та розвитку іноземного інвестування в Україні викликано тією обставиною, що у процесі реформування української економіки була здійснена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. У нинішній час більше половини ВВП України адресується зовнiшньому ринку, що свідчить про те, що вагома частина національного промислового капiталу здійснює заключну стадію свого кругообігу, тобто перетворення з форми товарного капiталу в грошовий – на свiтовому ринку. Водночас це означає, що на внутрішньому вітчизняному ринку здійснюється заключна стадія кругообігу промислового капіталу зарубіжних країн. Отже, можна констатувати високий ступінь включення національної економіки у свiтове господарство. Здійснено це, як свідчить аналіз структури товарного експорту, головним чином за рахунок експорту сировини та первинних продуктів її переробки – чорних і кольорових металів, руди, хімічних продуктів, сільськогосподарської продукції. А це означає істотну зміну не просто галузевої структури вітчизняної економіки, зростання частки видобувних галузей, але й макроекономічної структури – зростання виробництва проміжного продукту та відтворювальної структури – зростання частки I підрозділу суспiльного виробництва, у структурі якого відбулася значна перебудова в бiк збільшення частки виробництва предметів праці та зниження частки виробництва знарядь праці. Такі зміни загострюють проблему натурально-речового забезпечення продукцією вітчизняного машинобудування навіть амортизаційного фонду, тим бiльше – нагромаджень прибутку, спрямованих на цілі зростання основного капiталу. Однією з форм розв'язання даної суперечності між натурально-речовою структурою вітчизняного виробництва та функціональним призначенням вартісних частин сукупного суспільного продукту може бути залучення іноземного капіталу в українську економіку, зокрема прямих іноземних інвестицій.

Взаємодія з іноземним капіталом притаманна країнам як економічно розвинутим, так і країнам, що розвиваються. У цьому відношенні процеси, що відбуваються в інвестиційній сфері в Україні, розглядаються як іманентна частина загальносвітового економічного процесу. Орієнтація на зовнішню торгівлю не приводить до позитивних структурних змін, що вимагає змістити акценти економічної політики вбік виробничо-інвестиційного співробітництва.

Економіка кожної країни потребує постійного залучення інвестиційних ресурсів. Їх іноземна складова залежить від збігу умов виробництва у країні-реципієнті з внутрішніми умовами кругообігу капіталу в великих корпораціях. Все це означає, що міграція капіталів регулюється об’єктивними обставинами, тобто економічними законами. Тому процес міграції капіталів може бути прогнозованим та врахованим при формуванні стратегії взаємовідносин країни-реципієнта з іноземним капіталом.

В Україні довгострокові економічні пріоритети ще недостатньо обґрунтовані. Вони практично виключені з реалій господарчої практики та регулювання взаємодій національної економіки зі світовим господарством. За таких умов визначення об’єктивної ролі іноземних інвестицій в економічному зростанні України є необхідним моментом розуміння реального обсягу інвестиційних ресурсів і, відповідно, можливостей економічного зростання.

Питання розвитку і регулювання іноземного інвестування перебували в полі зору зарубіжних дослідників, серед яких виділяються Р. Вернон, Ч. Гобсон, Дж. Даннінг, Д. Камен, С. Латуш, С. Менарді, Т. Озава, М. Портер, Р. Сандретто, В. Тінг, Л. Уеліс, Б. Фрей, С. Хаймер та інші.

Важливі аспекти розроблені упрацях російських учених Ю. Аджубея, Р. Білоусова, М. Богуславського, С. Глазьєва, В. Голубковича, В. Караваєва, О. Кірєєва, Л. Лебедєвої, І. Спиридонова, П. Хвойника, Ю. Ширяєва та інших.

Цю проблему висвітлюють у своїх наукових працях українські дослідники Б. Андрушків, С. Аптекар, Ю. Василенко, Г. Волинський, О. Гаврилюк, А. Гальчинський, В. Геєць, Н. Герасимчук, Б. Губський, Б. Кваснюк, Г. Климко, Ю.Г. Козак, В. Корнєєв, П. Леоненко, І. Лукінов, В. Мазур, Ю. Макогон, С. Мартиновський, С. Мочерний, Ю. Ніколенко, О. Носова, М. Павловський, Ю. Пахомов, В. Піла, О. Плотніков, Є. Савельєв, В. Савчук, Д. Черваньов, В. Черняк та інші.

Незважаючи на наявні досягнення у цьому напрямку, ще залишаються не розробленими деякі аспекти проблеми. Автор у даному дослідженні розглядає прямі іноземні інвестиції як один із засобів розв'язання суперечностей суспільного відтворення, як складову інвестиційного забезпечення економічного зростання, що поширює межі розуміння даної теоретичної проблеми та дозволяє на практиці вирішувати її більш ефективно.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Одеського державного економічного університету за темами “Економічні системи і становлення ринкових відносин в Україні”(державний реєстраційний номер 0100U005395) та “Економічне зростання і розвиток трансформаційної системи” (державний реєстраційний номер 0103U000349, довідка від 15.03.2004р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення сутності, структури, функцій, еволюції та ролі іноземних інвестицій у суспільному відтворенні, на основі чого науково обґрунтувати іноземну складову інвестиційного забезпечення економічного зростання та розробити рекомендації щодо активізації інвестиційної діяльності. Для досягнення зазначеної мети в дисертації вирішувалися наступні наукові завдання:

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Об’єктом дослідження є процес міжнародного руху капіталу. У роботі з усіх аспектів проблеми обраний головний – економіко-теоретичний, хоча, звичайно, зачіпляються соціальні, політичні, технологічні, управлінські моменти.

Предметом дослідження є іноземні інвестиції як складова частина суспільних інвестиційних ресурсів та суспільного інвестиційного процесу.

Методи дослідження. Для вирішення конкретних теоретичних і практичних завдань використовувалися прийоми і засоби діалектики, методи теоретичного абстрагування, єдності історичного та логічного, порівняльний, статистичний аналіз, системний і структурно-функціональний підходи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні положення дисертації доведено до рівня прикладних рекомендацій. Рекомендації та висновки, одержані у процесі дослідження, спрямовані на вдосконалення інвестиційного процесу, а їх реалізація дозволить підвищити наукове обґрунтування економічної політики щодо залучення та використання іноземного капіталу. Запропонований аналітичний апарат та рекомендації адресовані до розгляду відповідним органам державного управління економіки України (довідка про впровадження Одеської облдержадміністрації №16-5-04-479 від 02.06.2004р.) та фірмам, АТ, концернам і підприємствам з іноземними інвестиціями. Результати дисертаційного дослідження також упроваджено в практику в Одеському державному центрі науково-технічної та економічної інформації (лист №14 від 17.04.2001р.).

Матеріали, котрі містяться в роботі, використовуються в навчальному процесі Одеського державного економічного університету при викладанні дисциплін “Політична економія”, “Макроекономіка”, “Економіка України перехідного періоду” (довідка про впровадження в навчальний процес кафедри загальної економічної теорії Одеського державного економічного університету від 15.03.2004р.) .

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження викладались автором на Міжнародній науково-практичній конференції “Стан та засоби підвищення ефективності підприємницької діяльності” (Миколаїв, 2001р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми економічного зростання на сучасному етапі: мікро- та макрорівень” (Феодосія, 2002р.), підсумковій науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу ОДЕУ “Шляхи впровадження кредитно-модульної системи в організацію навчального процесу” (Одеса, 2004р.), IX Міжнародній науково-методичній конференції “Удосконалення підготовки фахівців” (Одеса, 2004р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 10 наукових публікаціях, 5 надруковано в наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи – 207 сторінок друкованого тексту. Список використаних джерел налічує 96 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методологічну базу, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, особистий внесок дисертанта, етапи дослідження, наведено відомості щодо апробації та впровадження, викладено теоретичні положення, що виносяться на захист .

У розділі 1 “Іноземні інвестиції як економічна категорія” іноземні інвестиції розглядаються на мікро-, макро-, мезо-, мега- та метарівнях.

Здійснення іноземного інвестування економічним суб’єктом із-за кордону висуває проблему інституціонального розмежування сукупного інвестиційного фонду суспільства. Формально всі інвестиційні ресурси країни характеризують її інвестиційні можливості. Реально іноземний капітал розповсюджує власний суверенітет над своїми інвестиціями. Це примушує ставити питання про заохочення іноземного капіталу до реінвестування прибутків. Створення для цього сприятливих умов означає, що розгорнулась особлива форма конкуренції – конкуренції за інвестиції. У макроекономічному контексті залучення іноземних інвестицій є засобом поповнення нестачі національних інвестиційних ресурсів з метою досягнення максимально можливих темпів економічного зростання. У соціально-економічному – вони здійснюються закордонними суб’єктами з метою пошуку більш високого прибутку, ніж у країні проходження. Абстрактно кажучи, чим більші обсяги інвестиційних ресурсів, тим більше можливості для розширення масштабів виробництва. Але, з іншого боку, діяльність іноземного капіталу в приймаючих країнах може супроводжуватися негативними моментами, зокрема: індустріальне панування, технологічна залежність, порушення економічних планів, гноблення конкуренції, залежність від притоку іноземного капіталу у грошовій формі, культурні зміни і т.д.

У конкретному процесі виробництва грошові кошти мають бути втіленими у відповідні речові фактори виробництва. Здійснення такої пропорційності потребує постійних змін у структурі та обсязі виробництва інвестиційних і споживчих товарів відповідно до масштабів заощаджень. У разі порушення цієї пропорційності, коли інвестиційні плани всієї маси виробників не співпадають з масштабами заощаджень, виникає суперечність між вартісними та речовими пропорціями суспільного відтворення. Іноземні інвестиції – це один із засобів її подолання. Указана суперечність може переборюватися розширенням сфери інвестиційного процесу за межі національних кордонів.

У сучасних умовах інвестиційний процес стає інтернаціональним, тобто економіки окремих країн, інтегруючи іноземні інвестиції, по суті інтегрують відповідні економічні відносини, притаманні іноземному капіталу. Таким чином формується єдиний інвестиційний процес з погляду його суспільно-економічної сутності. Виходячи з цього, на рівні взаємодії національного господарства зі світовим іноземні інвестиції – це засіб вбудування національної економіки у світове господарство на засадах використання власних національних економічних переваг країни-донора. Їх застосування можливе, якщо економічні реалії країни-реципієнта як зовнішнє середовище діяльності іноземного капіталу відповідають внутрішнім умовам діяльності інвестора. Тобто країна-реципієнт може притягнути не будь-який іноземний капітал, а лише той, що знаходить для себе сприятливі умови кругообігу. Отже, потреби країни-реципієнта і можливості іноземного капіталу можуть не співпадати. Подолати цю суперечність суто ринковими механізмами неможливо, потрібне й державне регулювання, яке має спиратися на об’єктивні обставини процесу іноземного інвестування.

Вивіз капіталу характеризується модернізацією та трансформацією економічних систем, інституціональними зрушеннями в менш розвинутих країнах, спрямованими на формування соціально-економічних систем, сприйнятливих до досягнень сучасного НТП. Підхід до пояснення глобальних змін в інвестиційному процесі дозволяє трактувати вивіз капіталу як невід’ємну частину процесу інтернаціоналізації виробництва. На поверхневому рівні господарчого механізму необхідно розрізняти дві сторони. По-перше, залучення іноземного капіталу дозволяє слаборозвинутим країнам вирішувати власні виробничі задачі. По-друге, залучення іноземних інвестицій дозволяє вирішувати проблему державного боргу, що, у свою чергу, може негативно впливати на економічне становище, якщо іноземний капітал не регулюється відповідно до пріоритетних напрямків економічного розвитку. Отже, питання іноземного інвестування є складовою частиною загальнотеоретичного питання інвестиційного забезпечення економічного зростання.

На сучасному етапі усуспільнення виробництва у світовому масштабі прямі іноземні інвестиції постають засобом специфічної форми конкуренції на світовому ринку. ТНК за допомогою таких інвестицій конкурують на світовому ринку у відповідних галузях, при цьому міжгалузева конкуренція менш імовірна, тому що така міграція капіталу потребує більших витрат, ніж міжнародний рух капіталу в межах однієї галузі (де галузь розглядається з точки зору типу виробленої продукції, а не з погляду державного регулювання економіки). На основі такого пояснення вивозу капіталу можливо дослідити мотиви інвестування посеред розвинутих країн, тому що пояснення міграції капіталу з точки зору пошуку більш високого прибутку, ніж у країні походження, у даному випадку постає неоднозначним. Нові економічні реалії знаходять своє відображення в категоріальному апараті. Сьогодні світова конкуренція вертикально та горизонтально інтегрованих виробників є особливою формою переплетення одночасно внутрішньо- та міжгалузевої конкуренції, яка має вигляд міжнародної міграції капіталів.

Іноземні інвестиції можна поділити за джерелами походження, за характером використання, за терміном вкладення і за метою, причому остання градація постає найбільш істотною, вона розділяє капітал на прямі іноземні інвестиції, портфельні інвестиції і міжнародне запозичення та кредитування (у роботі розглядаються в першу чергу прямі іноземні інвестиції). Кожна з істотних форм може виступати у різноманітних конкретно-господарських формах. У роботі проведено класифікацію не лише інвестицій, але й інвесторів, що дозволяє встановити певний зв’язок між типом інвесторів та формами можливого інвестування. Інвестори, залежно від виду інвестицій, переслідують ті або інші цілі, які потрібно погоджувати з інтересами приймаючої країни. Рішення про інвестиції має широкий спектр мотивації при прямому іноземному інвестуванні, та досить вузький – при портфельних іноземних інвестиціях. Прямі іноземні інвестиції мають низку переваг перед іншими формами, вони розвиваються та видозмінюються з часом. Різні форми прямих іноземних інвестицій можуть бути орієнтовані на той чи iнший фактор: ресурси, витрати чи ринок.

Дослідники цієї проблеми розглядають різні норми прибутку як основу руху капіталів, звертають увагу на альтернативний баланс міжнародної торгівлі та міжнародного руху факторів виробництва, тенденцію до міжнародної рівноваги цін на фактори виробництва, вважають, що рух факторів виробництва визначається різним попитом на них у різних країнах, що у країнах зі швидкозростаючим експортом швидко зростає попит на капітал. Неокласичний напрямок дослідження проблеми базується на наступних принципах:

- принцип розділу міжнародного капіталу на реальний та той, що зрівноважує, потрібний для зрівноважування платiжного балансу;

- принцип мобільності: різні види іноземних інвестицій мають різну міжнародну мобільність;

- залежність впливу ввозу капіталу від форм, у яких він ввозиться.

Найвідоміші дослідники проблеми іноземного інвестування М.Потер, С.Хаймер та Дж.Даннінг пов’язують його з:

- конкурентоспроможністю країн та галузей промисловості;

- конкурентоспроможністю транснаціональних корпорацій та їхньою стратегією інтерналізації;

- специфічними детермінантами прямих іноземних інвестицій у компанії та країні.

Дослідження конкурентних переваг націй М.Портера фактором прямих іноземних інвестицій доповнив Т.Озава. Він виходив із припущення, що економічне зростання пов’язане з моделлю та напрямками припливу та відпливу капіталу. За його думкою, кожна країна проходить декілька стадій економічного розвитку, відповідно до цього змінюються напрямки переваг від галузей менш технологічних до більш технологічних. Особливу увагу Т.Озава приділяв ТНК, які допомагають спочатку сформувати конкурентоспроможний сектор споживчих товарів, потім – капітальної продукції та високотехнологічних галузей. Отже, ТНК розглядаються як міжфазові агенти економічного розвитку.

У розділі зроблено крок до систематизації теорій процесу іноземного інвестування. Обґрунтовано висновок про необхідність розробки інвестиційної стратегії для кожної країни, що буде враховувати її специфіку в соціально-економічному та історичному аспектах. Розгляд іноземних інвестицій як категорії мегаекономіки та аналіз їх руху по країнах та регіонах характеризують їх використання як найбільш ефективного засобу включення національних економік у світове господарство.

У розділі 2 “Іноземні інвестиції в умовах інтернаціоналізації виробництва” прямі іноземні інвестиції проаналізовані в розвинутих країнах, у країнах середнього рівня розвитку та в країнах менш розвинутих. Багато уваги відведено транснаціональним корпораціям як основним інвесторам. Отже, іноземне інвестування розглядається як двосторонній взаємовигідний процес: з одного боку – вивіз капіталу диктується певними умовами країн-донорів, з іншого – зусиллями щодо притягнення прямих іноземних інвестицій з боку країн-одержувачів. У розділі показані фінансові та нефінансові засоби притягнення іноземних інвестицій. Розглянуто досвід країн, які набули значних успіхів в економічному зростанні за допомогою прямих іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції можуть сприяти економічному прогресу та формуванню збалансованої економічної структури як у розвинутих країнах, так і в країнах менш розвинутих. Проте дана спрямованість може і не проявитися залежно від економiчного становища, полiтики та дій державної влади країни-реципієнта стосовно іноземних інвестицій.

Як свідчать статистичні звіти та прогнози дослідників, незважаючи на лідерство розвинутих країн у процесі вивозу капіталу, слаборозвинуті країни та країни, що розвиваються, поліпшують свої позиції як отримувачі прямих іноземних інвестицій.

Таблиця 1

Розподіл припливу прямих іноземних інвестицій поміж трьох груп країн *

(фактичні обсяги за 1995-2000рр. та прогноз до 2015р., у %)

Роки | 1995 | 2000 | 2005 | 2010 | 2015

Розвинуті країни | 64,5 | 60,0 | 54,7 | 48,6 | 41,4

Країни, що розвиваються | 31,7 | 35,0 | 39,0 | 43,3 | 48,1

Країни з перехідною економікою | 3,8 | 5,0 | 6,3 | 8,1 | 10,5

* Мир на рубеже тысячелетий. Прогноз развития мировой экономики до 2015г. – М.: Новый век, 2001г. – С.175.

Аналіз обсягів та структури іноземного інвестування протягом декількох десятків років свідчить про зменшення питомої ваги прямих іноземних інвестицій, які направляються в розвинуті країни, що відкриває певні можливості для менш розвинутих країн, включаючи Україну, у конкурентній боротьбі за іноземний капітал. Подальший розвиток цієї тенденції буде визначатися двома обставинами. По-перше, успішністю реформування економік та наявністю стабільності їх розвитку та, по-друге, рівнем конкурентних позицій щодо отримання прямих іноземних інвестицій.

На міжнародному ринку іноземного капіталу розгорнулася жорстка конкуренція поміж країнами-реципієнтами. Це означає, що іноземний капітал може вибирати для себе найбільш прибуткові напрямки руху, серед яких – іноземні займи та портфельні інвестиції (портфельні інвестиції не дають можливості інвестору контролювати об'єкт інвестування), які не завжди спрямовані на розвиток реального сектора економіки. Аналіз фактів виявив, що лише ті країни, які обмежують іноземні займи та портфельні інвестиції у бік більшого використання прямих іноземних інвестицій, набули значних успіхів у своєму розвитку.

Одним із прикладів сприятливого впливу іноземних інвестицій є Європейський Союз – найбільший світовий фінансовий центр та найбільший регіон міжнародної торгівлі, на частку якого припадає до 60% світової торгівлі, в тому числі 40% – внутрішньої торгівлі в рамках ЄС. Міждержавна економiчна iнтеграцiя стимулює притоки та швидке нагромадження прямих іноземних інвестицій у країнах регіону по двох каналах. По першому – відбуваються інтенсивні наростаючі зустрічні потоки інвестицій країн-членів інтеграції, оскільки економічні кордони між ними широко відкриті; по другому – інвестиції з третіх країн, обходячи різні бар’єри (тарифні й особливо нетарифні) за принципом “Троянського коня”. Про це промовисто свідчить наростаюче збільшення прямих іноземних інвестицій в економіку країн, прийнятих до складу ЄС. Важливим чинником, що стимулює приплив іноземних інвестицій у Західну Європу, постає система міжнародних податкових угод. Ще однією причиною, що пояснює значуще наростаюче збільшення прямих іноземних інвестицій до Західної Європи у 90-і роки, стало розгортання “другої хвилі” приватизації в цьому регіоні. Водночас з процесом європейської інтеграції відбувається зміцнення економік країн-членів ЄС, а також єдиної економіки ЄС. У зв’язку з тим, що інтеграційні процеси охоплюють усе нові й нові країни, у ході розробки економiчної полiтики України можуть бути враховані позитивні моменти даного процесу.

Найбільших успіхів у залученні та використанні іноземних інвестицій серед східноєвропейських країн досягли Угорщина, Польща та Чехія. Одночасно вони досягли і високих темпів зростання промислового виробництва. Це дозволяє стверджувати про значний вплив іноземного капіталу на їхні економіки. Ситуація з іноземними інвестиціями почала змінюватися корінним чином з моменту падіння берлінської стіни у 1989 році. Уряди цих країн розгорнули широкомасштабну програму економічних перетворень, відчинили економіки для іноземних капіталів, ”ноу-хау”. Державна влада бажала за допомогою прямих іноземних інвестицій відновити конкурентні можливості своїх ізольованих ринків, що привело до позитивних зрушень, і підприємства, як і економіка в цілому, набули більшої конкурентоспроможності.

Актуальним є досвід Китаю, що вказує на широкі можливості притягнення прямих іноземних інвестицій та використання їх для модернізації власної економіки. Китай стає одним із найбільш успішних прикладів економічного розвитку за допомогою прямих іноземних інвестицій. Важливою особливістю розвитку інвестиційної та підприємницької сфери у 80-90-і роки є активна роль зовнішніх джерел у фінансуванні капітальних витрат. Високі темпи економічного зростання базувалися на значній нормі нагромадження, причому використання іноземних кредитів та прямих іноземних інвестицій забезпечило близько 15% сукупного фонду нагромадження. Географічна близькість Гонконгу як фінансової і комерційної платформи та внутрішні інвестиційні переваги разом з ефективним державним регулюванням зумовили формування конкурентоспроможної економічної структури за допомогою іноземного капіталу. Отже, Китай найбільш ефективно здійснює включення національної економіки у світове господарство та формує напрямки економічного розвитку за участю іноземного капіталу.

Іноземні інвестиції подвійно впливають на багато економічних параметрів: економічне зростання, державний борг, зайнятість, експорт, втечу капіталу. Це викликало двояке трактування корисності іноземних інвестицій. Традиційно приводяться чотири основні аргументи на підтримку приватних інвестицій: поповнення нестачі збережень, валютних ресурсів, доходу, управлінського досвіду і технологій. Проте ті ж аргументи наводяться і проти: позитивні зрушення від притоку іноземного капіталу у змозі бути більшими або зовсім не мають прояву, діяльність іноземного капіталу може призвести до консервації відсталих технологій і методів організації виробництва, формування залежності від іноземних технологій і капіталів та ін. Узагальнено негативне ставлення до іноземних інвестицій приймаючих менш розвинутих країн можна звести до того, що транснаціональні корпорації експлуатують країни-реципієнти.

У розділі 3 “Специфіка іноземних інвестицій у сучасній економіці України” досліджуються процеси інвестування, інвестиційні проекти та політика у сфері іноземного інвестування. Причини зниження інвестиційної активності, старіння основного капіталу, втечі капіталу за кордон та нагромадження державного боргу аналізуються на фоні економічного спаду та несприятливого інвестиційного клімату, який обумовлено низьким економічним потенціалом та високими ризиками. Великі інвестиційні проекти за участю іноземного капіталу не справили бажаний прогнозований вплив на економічне становище України.

Загальні обсяги прямих іноземних інвестицій складають (на 1.01 відповідного року – млн. дол. США): 1995 – 483,5; 1996 – 896,9; 1997 – 1438,2; 1998 – 2063,6; 1999 – 2810,7; 2000 – 3281,8; 2001 – 3875,0; 2002 – 4406,2; 2003 – 5300; 2004 – 6700. Стосовно України взаємозв’язок економічного зростання та припливу іноземного капіталу ще не набув відповідної узгодженості. Це дозволяє стверджувати, що економічне зростання, яке відбувається з початку 2000 р., має активізувати процес іноземного інвестування, який може сприяти стійкому економічному зростанню та підвищенню конкурентоспроможності економіки. У даній площині необхідно спрямовувати інвестиційний процес до залучення та освоювання інтенсивних інвестицій, які поліпшують та які відміняють. Перші підвищують віддачу виробничих факторів, другі використовуються для виробництва нових товарів та освоєння нових галузей. Інтенсивні інвестиції формують новий рівень технологічної та технічної системи економіки і сприяють створенню конкурентоспроможної економіки. Висновки економічної теорії та практика регулювання економічних процесів свідчать про необхідність стимулювання та освоєння інтенсивних інвестицій, які прискорять темпи економічного зростання та сприятимуть динамічному економічному розвитку. Позитивні явища в цьому процесі визначають довгострокові напрямки розвитку та формування ефективної економічної структури.

Політика стимулювання прямих іноземних інвестицій може бути достатньо ефективною в багатьох країнах навіть за умов жорсткої конкуренції щодо залучення іноземного капіталу на міжнародних ринках. Їх досвід може бути використаний Україною, яка знаходиться на самому початку співробітництва з іноземним капіталом і не завжди інвестиційні проекти достатньо обґрунтовані відповідними фахівцями.

В Україні переважає процес іноземного запозичення, що лягає непомірним тягарем на державний бюджет. Політика запозичень, що проводиться Україною, відштовхує іноземних інвесторів від проведення прямих іноземних інвестицій та робить привабливим портфельне інвестування. Нагромадження державного боргу з метою обслуговування дефіциту бюджету має обернено пропорційний зв'язок з прямим інвестуванням і прямо пропорційний – з портфельним. Непослідовна економiчна полiтика у галузі залучення іноземних інвестицій призвела до нарощування державного боргу та підвищення вартості його обслуговування. Зміщення акцентів убiк від прямих іноземних інвестицій призводить до того, що інвестиціям стає властивою така риса, як короткостроковість. З одного боку, така ситуація сформувалась під впливом значних імовірних політичних, економічних, комерційних, банківських і моральних ризиків, з іншого – економічний потенціал країни протягом багатьох років постійно знижувався, що відштовхувало потенційних інвесторів, а на сучасному етапі він значно відстає від рівня 1991року.

Узагалі, інвестиційний клімат країни – сукупність умов, законів і правил економічного середовища. Для поліпшення інвестиційного клімату України необхідно зміцнювати її економічний потенціал та знижувати або пом’якшувати можливі ризики для інвесторів. З метою збільшення обсягів припливу інвестиційних ресурсів необхідно будувати економічні відносини на засадах демократії, свободи, довіри, прозорості та відповідальності.

Важливою є розробка цільової національної політики розвитку країни щодо орієнтації як зовнішніх, так і внутрішніх інвесторів. Формування національної ідеї буде сприяти мобілізації як праці, так і капіталу. Необхідно формувати кластери, які історично є найбільш розвинутими в економічному та виробничому аспектах та будуть основою для формування спочатку конкурентоспроможного сектора споживчих товарів, потім – капітальної продукції та високотехнологічних галузей.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дають можливість зробити такі висновки та пропозиції:

1. В історичній ретроспективі дослідження експорту капіталу здійснювалося за двома напрямками. Один із них розглядає експорт капіталу пiд кутом зору продуктивних сил, інший – з погляду виробничих відносин. З першого виходило, що можливий розвиток продуктивних сил поза виробничими відносинами, а метою капіталістичного виробництва може стати благо всього людства. Інший напрямок дослідження проблеми розглядає експорт капіталу як експорт властивих йому виробничих відносин, тобто розглядається експорт елементів продуктивного капіталу, а не просто засобів виробництва, грошового капіталу, боргових зобов’язань. Виходячи з такого розуміння, метою експорту капіталу не можуть бути ні загальне благо, ні позитивні структурні перетворення в країні-реципієнті. Єдиною метою є одержання прибутку від іноземних інвестицій. За таким трактуванням суттєвості та мети експорту капіталу його залучення стає проблемою інституціональних перетворень в економіці, що роблять її сприйнятливою для іноземного інвестування. Одночасне здійснення позитивних структурних змін у галузевій структурі економіки в результаті цього процесу вимагає його державного регулювання. Важливо не просто залучити іноземний капітал у країну, але спрямувати його в ті сфери та галузі, розвиток яких найбільш перспективний з погляду країни-реципієнта, внаслідок чого активне втручання приймаючих держав у всі фази кругообігу капіталу стає необхідним. Таке втручання активно здійснюється в розвинутих країнах, і, цілком природно, його становлення та розвиток у менш розвинутих країнах постає важливою умовою скеровування іноземних інвестицій у річище економічних інтересів приймаючих країн.

2. Для країни-реципієнта прямі іноземні інвестиції – це один із засобів подолання суперечності між вартісними та речовими пропорціями суспільного сукупного продукту. Іноземні інвестиції не лише кількісно поповнюють дефіцит ресурсів, але й якісно впливають на економічну ситуацію. На рівні взаємодії національного господарства зі світовим іноземні інвестиції для країни-донора – це засіб вбудування національної економіки у світове господарство на засадах використання власних національних економічних переваг.

3. Включення іноземних інвестицій у теоретичну модель інвестиційного процесу робить цю модель більш конкретною, дозволяє уяснити особливості процесу реалізації сукупного суспільного продукту, який виходить за межі національного промислового капіталу і обов’язково включає його взаємодію з іноземним капіталом. На базі дослідження інвестиційного процесу автор наполягає на тому, щоб зробити цей процес взаємовигідним та довгостроковим.

4. Прямі іноземні інвестиції – це кошти, спрямовані на досягнення швидше довгострокових, ніж поточних цілей. Вони направляються не лише на отримання максимального прибутку, але й на довгостроковий характер такого отримання. На сучасному етапі інтернаціоналізації виробництва значні обсяги іноземних інвестицій у розвинутих країнах, які надходять із розвинутих країн, важко пояснити за допомогою недостатньої прибутковості всередині країни, але можливо їх розглядати як характеристику усуспільнення виробництва на основі, в першу чергу, внутрішньогалузевої конкуренції у масштабах світового господарства. Іноземні інвестиції можливо визначити як особливу форму єдності внутрішньо- та міжгалузевої конкуренції. Прискорення інновацій, розробок та просування на ринок нових продуктів і послуг роблять більш ефективною внутрішньогалузеву конкуренцію, яка на рівні світового господарства здійснюється у формі прямих іноземних інвестицій. З іншого боку, іноземне запозичення та портфельні інвестиції виконують функції міжгалузевої конкуренції. У даній площині виникає суперечність між напрямками і галузями, в які інвестується іноземний капітал, та тими, які є пріоритетними для приймаючої країни. Дана суперечність може значною мірою вирішуватися за допомогою важелів державного регулювання економічних процесів.

5. Такі макроекономічні параметри, як: рівень економічного зростання, бюджетний борг, зайнятість, втеча капіталу, інвестиційний клімат і мікроекономічні показники, як конкурентоспроможність і фінансова стабільність місцевих підприємств, рівень розвитку галузей, концентрація, корпоративні стратегії визначають обсяг, напрямок руху і форми інвестицій, можуть і самі бути перетворені переміщенням іноземного капіталу. Прямі іноземні інвестиції, які є найважливішими факторами економічного розвитку та зростання експорту, сприяють економічній трансформації та модернізації економіки, створенню робочих місць не лише в країні-реципієнті, але й у країні-донорі. Політичні фактори ризику, такі як внутрішні конфлікти та нестабільність, справляють майже неодмінно негативний вплив на процеси прийняття рішень іноземними інвесторами. Існує пряма залежність між обсягом вітчизняних та іноземних інвестицій – чим більше вкладають національні інвестори, тим більше притоку капіталу з-за кордону. Можна говорити про деяку довіру до економіки (держави, її політики), при відсутності якої інвестування відбувається не в самих придатних формах, розмірах, що може негативно впливати на економічне становище.

6. Прямі іноземні інвестиції обумовлені специфікою системи. Іноземний контроль над певним сегментом економіки є суттєвою рисою прямих іноземних інвестицій, які інституціонально інтегруються, або відторгаються системою. Залученню прямих іноземних інвестицій перешкоджають політична та економічна замкнутість, нестабільність, зарегульованість економічної системи, нерозвиненість інфраструктури, незабезпеченість певною нормативно-правовою і комерційною інформацією. Довгостроковий успіх політики стосовно використання іноземного капіталу для досягнення економічних цілей буде визначатися позитивними перетвореннями в наступних структурах: соціально-економічна, правова, політична, адміністративна, фінансова системи та система освіти.

7. Специфікою сучасного етапу всебічної конкуренції країн є жорстка конкурентна боротьба за потенційні можливості залучення кількісно обмеженого іноземного капіталу. Найбільших успіхів від взаємодії з іноземним капіталом досягли країни, які проводили послідовну, стабільну, довгострокову та прозору економічну політику.

8. Іноземне запозичення та портфельні інвестиції часто поглиблюють суперечності національних економік, про що свідчить періодичність появи криз у деяких країнах, що розвиваються, з іншого боку, деякі країни ефективно використовують відповідні інвестиції для вирішення власних виробничих задач. Прямі іноземні інвестиції, навпаки, стимулюють розвиток національної економіки та вихід національних підприємств на світові ринки.

9. Формуванню привабливого інвестиційного клімату буде сприяти розвиток інвестиційного потенціалу та зниження ризиків. Причому, іноземний капітал може сам розвивати інвестиційний потенціал країни, якщо державне регулювання інвестиційного процесу буде спрямовувати його у відповідні пріоритетні галузі та цим самим знижувати ризики у довгостроковій перспективі. Пріоритетними можна вважати традиційно розвинуті галузі, але на початковому етапі слід приділяти більше уваги інфраструктурі, аграрному та промисловому секторам.

10. Стратегія залучення та використання іноземного капіталу може включати заходи в наступних напрямках: досягнення політичної та економічної стабільності; обмеження втечі капіталу; стимулювання інвестування в межах СНД, що буде сприяти економічній взаємодії з країнами далекого та близького зарубіжжя; обмеження та доцільне використання портфельних