КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

САЛЮТА ЮЛІЯ МИХАЙЛІВНА

УДК 336.132

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ: ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.01.01 – Економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичної економії факультетів управління та маркетингу Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Бєляєв Олександр Олександрович,

Київський національний економічний університет,

завідувач кафедри політичної економії факультетів управління та маркетингу

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, доцент

Зайцев Юрій Кузьмич,

Київський національний економічний університет,

професор кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів

кандидат економічних наук, доцент

Радченко Володимир Васильович,

Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова,

завідувач кафедри економічної теорії

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра економічної теорії, м.Київ

Захист відбудеться “ 5 ” квітня 2004 р. о 16-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.006.03 у Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.317.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “ 5 ” березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор ____________________А.Е Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід України до нових суспільно-економічних відносин супроводжується фундаментальними зрушеннями у соціальних орієнтирах розвитку економіки. Всебічний розвиток та задоволення потреб людини, які є метою економічного прогресу, вимагають загальної соціалізації економічної системи, що реалізується через створення умов для зростання життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, недопущення надмірної диференціації за рівнем доходів, проведення пенсійної реформи, надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим верствам суспільства, всебічного розвитку освіти, культури, підвищення рівня охорони здоров’я.

Необхідність врахування соціальних чинників в економічному розвитку нашої країни надає надзвичайної актуальності вивченню процесів соціалізації сучасної ринкової економіки. Сучасні економічні реалії переконливо доводять, що побудова соціально-ринкової моделі економіки вимагає теоретичного переосмислення та практичного дослідження місця й ролі соціальних чинників у системі економічного розвитку. Свою безпосередню реалізацію це знаходить у цілеспрямованому впливі соціальних відносин на формування відповідних пропорцій розвитку продуктивних сил, розподілу факторів виробництва та його результатів, що дало б змогу гарантувати соціальний захист населення, найповніше задовольнити його потреби в суспільних економічних благах.

У той же час реалії соціально-економічного життя розвинутих країн свідчать про те, що на рубежі ХХІ століття розпочався перелом, якісний стрибок у суспільних відносинах, пов’язаний з усвідомленням нової парадигми суспільного прогресу – розвитку людини, особистості з усім багатством її здібностей та потреб. “Економічну людину” в цьому розумінні змінює “людина соціальна”.

Тому таким важливим є теоретичний аналіз та осмислення основних тенденцій соціалізації економік розвинутих країн світу з метою його практичного використання у процесі реформування системи соціально-економічних відносин в Україні. Конструктивне значення такого дослідження багаторазово зростає внаслідок наявності загальних закономірностей соціальних перетворень у світовій економіці, а також через надто стрімке входження України в процес міжнародного поділу праці.

Слід зазначити, що проблема соціалізації економіки, визначення місця та ролі соціальних критеріїв економічного розвитку досліджувалися представниками найрізноманітніших шкіл і течій у різні епохи та періоди. Зокрема, ці питання розглядалися у працях Дж.К.Гелбрейта, Ф.Енгельса, Я.Корнаї, В.Леніна, К.Маркса, А.Мюлера-Армака, М.Мюрдаля, В.Ойкена, Г.Плеханова, П.Самуельсона, А.Сміта, Дж.Стігліца, М.Фрідмена, Ф.Хайєка та інших видатних економістів.

Широке відображення проблема соціальної орієнтації перехідної економіки та аналіз форм і методів реалізації соціальної політики знайшли в працях відомих українських вчених Ю.Бажала, В.Базилевича, Л.Бесчасного, О.Бєляєва, В.Богині, В.Ворони, А.Гальчинського, В.Гейця, В.Єрьоменка, Ю.Зайцева, І.Лукінова, С.Мочерного, А.Нестеренка, Ю.Пахомова, А.Чухна, М.Шульги та інших, а також відомих російських економістів Л.Абалкіна, А.Бузгаліна, Т.Заславської, В.Іноземцева, Л.Колганова, А.Лівшиця, В.Орешина, А.Петрова, В.Радаєва, та інших.

Незважаючи на значну кількість напрацювань у галузі соціальної політики, а також досліджень її форм та методів, поки що відсутні глибокі комплексні розробки саме проблеми соціалізації економіки, її функцій і основних принципів. Разом з тим назріла необхідність узагальнення та дослідження нових тенденцій та особливостей соціалізації економіки за становлення якісно нової домінанти соціально-економічних відносин з урахуванням позитивного досвіду соціальних реформ у розвинутих країнах з метою вдосконалення механізму соціального регулювання перехідної економіки України.

В той же час, визнаючи глибинність, багатогранність проблеми соціалізації економіки та різноманітність напрямів її прояву, дане дисертаційне дослідження зосереджується на аналізі двох найголовніших, на наш погляд, з точки зору українських реалій, напрямів соціалізації – реформування політики доходів і оплати праці, а також соціального страхування та пенсійного забезпечення населення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри політичної економії факультетів управління та маркетингу Київського національного економічного університету (тема “Соціально-економічні функції держави перехідної економіки”, № державної реєстрації 0197U004166). Автором під час виконання цієї теми підготовлено окремий підрозділ “Соціалізація перехідної економіки України”.

Мета і задачі дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є теоретико-методологічний і практичний аналіз об’єктивної необхідності та змісту соціалізації економіки як невід’ємної складової сучасного економічного розвитку, а також виявлення її напрямів за перехідної економічної системи.

Відповідно до вказаної мети в дисертації поставлені такі завдання:

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження – соціально-економічні відносини та їх особливості в трансформаційній економіці.

Предмет дослідження – соціалізація економіки, її основні моделі та напрями посилення соціальної спрямованості перехідної економіки України.

Методи дослідження – у дисертації застосовується системний метод, методи аналізу та синтезу, абстрактного та конкретного, індукції та дедукції, єдності історичного та логічного, статистичних порівнянь, наукового передбачення. В основі аналізу моделей соціалізації економіки та напрямів їх практичної реалізації лежить комплексний підхід, який базується на теоретичних і практичних положеннях наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, монографічні праці вітчизняних і зарубіжних економістів. Використовуються дані статистичних щорічників, інформаційно-аналітичних бюлетенів й оглядів, довідкова література тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у проведенні

теоретико-методологічного та практичного аналізу об'єктивної необхідності та змісту соціалізації економіки з метою виявлення її напрямів за перехідної економічної системи. При цьому отримано наступні результати:

Вперше:

- соціалізація економіки розкрита через її функції ( сприяння гармонії в системі економічних інтересів, забезпечення зростання добробуту суспільства, вплив на трансформацію “економічної людини” та формування “соціальної людини”, забезпечення соціального партнерства, формування соціального мислення) і принципи її реалізації (послідовність та стабільність здійснення, об'єктивна обумовленність та адекватність, соціоекономічна двоєдиність, принцип гуманізму, соціальна справедливість);

- визначено зміст поняття “соціальне регулювання”, не через просту дефініцію, а через аналіз зв’язків та залежностей, які виражають якісні характеристики соціальної політики, що проявляється у науково-обгрунтованій системі заходів держави на макро- і мікро рівнях для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людей;

одержали подальший розвиток :

- аналіз змісту соціальної спрямованості економічних відносин, що не

обмежується лише рамками споживчої сфери, а полягає у соціалізації та гуманізації суспільних відносин через цільову орієнтацію економічних важелів на різнобічний розвиток особистості та піднесення добробуту населення, поєднання інтересів виробників і споживачів;

- обгрунтування концептуального підходу щодо соціального спрямування економіки України, який має здійснюватися не лише через механізм бюджетного перерозподілу, а й через трансформацію політики доходів, що вимагає поступового переходу від політики соціального захисту громадян до політики, спрямованої на зростання індивідуальних доходів, становлення нового за змістом організаційно-економічного механізму регулювання заробітної плати;

- доведення пріоритетності реформаторської перехідної моделі, яка орієнтована на поступове формування у повному обсязі соціально-орієнтованої ринкової економіки в Україні через посилення соціальної спрямованості реформ та зниження соціальних витрат. Для неї характерні такі соціальні пріоритети, які можуть бути впроваджені у життя лише при збереженні ринкових механізмів господарювання, при державному регулюванні, що не блокує ці механізми, за умов належного дотримання критеріїв економічної ефективності та лише при визнанні чималого внеску ринкових відносин у досягнення соціальної справедливості;

удосконалено:

- визначення економічного механізму соціалізації економіки, який представляє в своїй основній частині єдність процесів формування доходів і підтримки зайнятості населення. Досліджено механізм державного регулювання ціни праці як основної форми доходів населення, механізм державного впливу на кількісні та якісні параметри ринку праці шляхом впровадження науково обгрунтованої державної політики зайнятості та політики оподаткування доходів громадян, а також участі держави в підготовці і реалізації тарифних угод, розробці і реалізації ефективних національних і регіональних програм сприяння самозайнятості, підприємництву та конкурентноздатності малих фірм;

- визначення ролі соціальної сфери у процесі економічного відтворення, в

результаті чого отримано висновок, що можливості поступального розвитку економіки безпосередньо пов’язані з якісним розвитком творчих здібностей людини, якістю робочої сили, яка визначається насамперед рівнем її освіти, професійної підготовки, охорони здоров’я, культурного обслуговування, тобто всім тим, що формує людський капітал.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані наукові результати мають не лише теоретико-методологічне, а й практичне значення для вирішення конкретних соціально-економічних проблем. Прикладна значимість проведеного дослідження полягає у розробці методичних рекомендацій щодо раціоналізації процесів становлення, функціонування та розвитку ринкових відносин в Україні, посилення ефективності управління соціально-економічними процесами, які використовуються для оцінки результативності економічної політики, в тому числі якості державного регулювання при розробці довгострокової програми ринкової трансформації економіки держави. Узагальнення та пропозиції дисертаційної роботи були враховані при створенні Київською міською державною адміністрацією та Київською міською радою, таких програм, як міська міжгалузева комплексна програма "Здоров'я киян" на 2003-2011 роки, міська комплексна програма "Турбота" на 2001-2005 роки, які базуються на визначених у науковій роботі принципах побудови єдиної та цілісної соціальної стратегії, проведеному чіткому поетапному розмежуванні завдань та пріоритетів соціальної політики. Висновки дисертаційної роботи стосовно системи соціального захисту населення на страховій основі покладені в основу створення заходів по впровадженню в м. Києві експерименту з обов'язкового медичного страхування. Аналіз основних напрямів соціалізації економіки України та соціальної спрямованості економічних реформ був врахований Секретаріатом організаційного забезпечення Київської міської ради при формуванні місцевого бюджету та складанні програми соціально-економічного та культурного розвитку м.Києва на 2004 р.(довідка №225-КР-17 від 10.01.2004). Результати дисертаційного дослідження відносно напрямів вдосконалення економічного механізму соціального регулювання були використані Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції при підготовці програм соціально-економічного розвитку держави та проекту державного бюджету України на 2003 рік (довідка №41-23/25-1 від 16.01.2004) Рекомендації, викладені в дисертаційній роботі, застосовувались при розробці пропозицій щодо вирішення проблеми реформування оплати праці та принципів організації заробітної плати на різних етапах реформування економіки, а також концептуальних підходів до вирішення проблем ринку праці і вдосконалення механізмів регулювання зайнятості і безробіття Міністерством праці та соціальної політики України (довідка №1/4-5 від 05.01.2004). Ряд теоретичних положень дисертації використовуються у Київському національному економічному університеті при викладанні навчальних курсів “Політична економія”, “Економічна політика” та “Соціальна економіка” (довідка від 22.12.2003).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародній науковій конференції "Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах"

(м. Черкаси 24-26 вересня 2003 р.), на 2–гій Всеукраїнській науково-практичній конференції "Економічні проблеми ринкової трансформації України" (м. Львів

19 листопада 2003р). Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри політичної економії факультетів управління та маркетингу Київського національного економічного університету.

Публікації. За результатами виконаного дослідження опубліковано 5 наукових праць загальним обсягом 1,7 друк. арк., з них особисто автору належить 1,2 друк. арк., зокрема 3 статті у фахових наукових виданнях, 2 – в інших виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 199 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить 6 таблиць на 5 сторінках та 1 рисунок на 1 сторінці. Список використаних джерел складається зі 191 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, предмет, об’єкт дисертаційного дослідження, викладено методологічну базу, наукову новизну, а також теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Об’єктивність соціалізації перехідної економіки” узагальнюються тенденції соціалізації економік розвинутих країн світу та обґрунтовується необхідність соціалізації перехідної економіки України як основної складової її трансформації у напряму соціально-ринкової економіки.

Ретроспективний аналіз економічного розвитку країн Заходу протягом ХХ століття дає нам підстави встановити, що на сучасному етапі об’єктивно створюються передумови соціальної орієнтації економіки більшості розвинутих країн світу, підпорядкування їх економічної політики завданням розвитку людини. Як наслідок, у відповідності з новою домінантою соціально-економічних відносин відбувається соціалізація економічного механізму, зростає його соціальна спрямованість, стає тіснішим взаємозв’язок соціальних завдань з матеріальними параметрами економічної системи. У такій своїй якості економічний механізм переростає рамки суто економічного змісту, що свідчить про його взаємозв’язок з іншими процесами та явищами суспільного життя, про вираження економічними формами не лише економічних відносин, але й інших сторін системи суспільних відносин.

У процесі дослідження виявлено основні передумови посилення соціалізації економіки на сучасному етапі суспільного розвитку:

- процес науково-технічної революції та, передусім, перетворення творчої праці в домінуючий фактор соціально-економічного прогресу обумовлюють необхідність переорієнтації економіки на людину, що виступає необхідною передумовою функціонування та розвитку ефективної системи соціально-економічних відносин;

- революція в продуктивних силах, які вперше за весь час існування людства переросли в планетарний масштаб (як кількісно, так і якісно), актуалізує завдання загальної боротьби людства з глобальними проблемами суспільства (ядерна зброя, екологічні проблеми, наслідки глобалізації тощо), що вимагає певного пом’якшення соціально-економічних суперечностей, орієнтації на “загальнолюдські цінності” та є важливою метою сучасного соціально-економічного та суспільного розвитку в цілому;

- сама людина поступово стає “внутрішнім нервом” - генератором соціально-економічного прогресу; людиною, яка свідомо створює цей світ, починаючи з форм науки і мистецтва та закінчуючи соціальними революціями, стає максимально вільною та єдиною з суспільством, знаходиться в діалозі з усіма творцями культури, “розпредмечуючи” предмети їх діяльності.

На основі аналізу соціальної спрямованості економічних форм, їх потенції як засобу мобілізації та всебічного використання людського фактора виробництва, розвитку соціальної сфери тощо виявлено основні орієнтири соціалізації економіки. При цьому зроблено висновок, що розвиток соціальної спрямованості економічних відносин не слід обмежувати лише рамками споживчої сфери, сам зміст такої спрямованості полягає головним чином у соціалізації та гуманізації суспільних відносин через цільову орієнтацію економічних важелів на різнобічний розвиток особистості та піднесення добробуту населення, поєднання інтересів виробників і споживачів. Соціальний характер сучасної розвинутої ринкової економіки виявляється також в гуманізації самого виробничого процесу, в естетизації праці, у створенні на виробництві умов, за яких працівник міг би реалізувати себе як особистість, повною мірою розкрити і використати свій творчий потенціал. До цього потрібно додати відносини соціального партнерства, які реалізуються зокрема в системі так званих “людяних відносин” та інших формах співпраці різних соціальних груп у процесі виробництва.

Дослідження засвідчило, що об’єктивною основою і суттю соціальної ринкової економіки є не механізм розподілу як такий, а високий рівень виробництва життєвих благ. Високий за величиною національний дохід дозволяє державі вільно маневрувати його різними частинами в інтересах забезпечення загального добробуту, соціальної справедливості і захищеності, не втручаючись у механізм економічного стимулювання, що забезпечується суворим дотриманням принципів ринкового господарювання. При цьому зникає суперечність між категоріями “економічна ефективність” і “соціальна справедливість”, в зв'язку з тим, що значний обсяг національного доходу дозволяє задовольняти потреби нагромадження, при цьому не зменшуючи тієї його частини, що розподіляється серед робітників для забезпечення стимулу поточної ефективності виробництва. Крім того, у довгостроковому періоді процес нагромадження охоплює не лише додаткові елементи основного капіталу, але і підготовку людського капіталу, яка відбувається у сфері надання послуг, соціальній сфері – освіти, охорони здоров’я, культури тощо – та становить найважливіший елемент споживання.

У роботі проаналізовано соціальну структуру українського суспільства, що зазнала істотних деформацій внаслідок радикальної лібералізації економіки, та визначено його стратифікаційну модель, яка є незбалансованою і нестійкою, оскільки розрив стану його верхніх і нижніх прошарків дуже великий, а стан найбільш масового прошарку не забезпечує не лише гідного існування, але нерідко його нормального виживання. У результаті приходимо до висновку, що сучасний суспільний устрій в Україні не відповідає не лише демократичним, але й ліберальним ідеалам, оскільки замість конкурентної і легітимної індикативно керованої ринкової економіки в країні склалася монополістична, корумпована система, яка не менше, а може й більше не відповідає вимогам часу, ніж радянська економіка. В Україні, де 28% населення існують на межі бідності, 14% на рівні злидарського існування, тобто 42% всіх громадян вимушено щоденно фізично виживати, а 1-2% багатих людей отримують приблизно 25% усіх доходів, розв’язання проблеми соціалізації економіки відноситься до вельми віддаленої перспективи. Все це говорить про те, що соціальна нестабільність перетворилася в країні в реальну загрозу національної безпеки.

У той же час, у роботі відстоюється точка зору, що за умов перехідної економіки, коли змінюються майже усі елементи економічної системи: розподіл ресурсів, відносини власності, тип відтворення та моделі мотивації, цілі та засоби економічного розвитку тощо, роль держави в процесі забезпечення соціальної стабільності й добробуту населення особливо зростає. Соціальна функція держави є не навантаженням на неї, а її органічною складовою, одним з найважливіших внутрішніх ресурсів і стимуляторів економічного розвитку. Без реалізації цієї функції вже в середньостроковому періоді економіка втрачає здібність не тільки до підвищення своєї ефективності, але й до простого відтворення. Застій в цьому стані веде до того, що не прагнення до підвищення ефективності виробництва, а соціальні проблеми та намагання зупинити падіння соціальної сфери все більше стають чинниками, передумовою і метою економічних перетворень.

У дисертаційному дослідженні встановлено основні завдання соціалізації перехідної економіки на поточному етапі:

-

-

-

-

-

У розділі 2 “Теоретико-методологічні основи соціалізації економіки” досліджуються сутність та основні моделі соціалізації економіки, розглядається економічний механізм соціалізації економіки, а також соціальна сфера як основний відтворювальний елемент економічної системи.

Теоретичне узагальнення поглядів на визначення сутності соціалізації економіки дає підстави стверджувати, що соціалізація економіки - це цільова орієнтація економічного розвитку на забезпечення потреб людини. Сутність соціалізації економіки проявляється через її функції: сприяння гармонії в системі економічних інтересів; забезпечення вирішення найголовнішої мети економічної системи – зростання добробуту суспільства; створення фундаменту та забезпечення реальних можливостей для реалізації людиною своїх здібностей; вплив на трансформацію “економічної людини” та формування “соціальної людини”; формування соціальної основи для зростання ефективності виробництва та ефективності праці; забезпечення соціального партнерства; формування соціального мислення; пом’якшення та усування суперечностей між різними класами, групами, стратами суспільства.

Теоретико-практичний аналіз соціалізації економіки розвинутих країн світу дає підстави визначити її основні принципи: послідовність та стабільність здійснення; об’єктивна обумовленість та адекватне суб’єктивне забезпечення; соціоекономічна двоєдиність, тобто забезпечення єдності та взаємоузгодженості соціальної та економічної спрямованості; принцип гуманізму; соціальна справедливість; соціальна конкуренція тощо.

Аналіз основних тенденцій економічного розвитку більшості країн світу дозволяє виокремити наступні напрями соціалізації економіки:

- збільшення частки сукупного працівника у національному доході розвинутих країн світу, що виражається у зростанні індивідуальних доходів громадян, у тому числі за рахунок підвищення заробітної плати, а також у відповідних змінах обсягу фонду споживання;

- трансформація характеру та змісту праці у бік зменшення суперечностей між працею та капіталом; зміна місця та ролі працівника у системі прийняття рішень через інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, соціальної конкуренції;

- розвиток інтелектуальних можливостей та інтелектуального капіталу працівників відповідно до нових потреб і вимог суспільного виробництва;

- суттєві та динамічні зміни у системі відносин власності, зокрема трансформації форм прояву і функціонування приватної власності, виникнення та розвиток нових типів і форм власності (в тому числі таких, наприклад, як інтелектуальна власність, власність у сфері інформації, колективна власність працівників тощо);

- збільшення можливостей реалізації особистістю своїх потреб та можливостей за рахунок більш вільного доступу до послуг освіти, охорони здоров’я, мистецтва тощо;

- збільшення соціальної ролі держави за рахунок посилення соціальної спрямованості бюджетів розвинутих країн світу та відповідного посилення державного соціального захисту і гарантій малозабезпеченим та непрацездатним верствам суспільства;

- поява та розвиток середнього класу, а також збільшення його ваги в економічному середовищі, у системі відносин власності тощо.

Ретроспективний аналіз процесів соціалізації економіки у світовому господарстві дає підстави виокремити наступні моделі соціалізації: марксистську теоретичну модель соціалізму; модель “реального соціалізму”, що існувала в СРСР та інших державах “соціалістичного табору”; гіпотетичну модель “справжнього соціалізму”; “мафіозно-бюрократичну” модель, що склалася в Україні; модель соціально-орієнтованої ринкової економіки, створення якої є стратегічним орієнтиром розвитку України; “національно-державницьку” модель, що розглядається як альтернатива сучасній українській ситуації та світовому досвіду, а також реформаторську перехідну модель, що орієнтована на поступове формування у повному обсязі соціальної ринкової економіки через посилення соціальної спрямованості реформ і зниження соціальних витрат. Всі ці моделі дослідженні з точки зору їх теоретичної обґрунтованості та можливості їх практичної реалізації на українському ґрунті.

При цьому, аналізуючи моделі соціалізації економіки, у роботі робиться висновок, що соціальні вимоги, що виходять із соціалістичної ідеї, можуть бути впроваджені у життя лише при збереженні ринкових механізмів господарювання, при державному регулюванні, що не блокує ці механізми, за умов належного дотримання критеріїв економічної ефективності та лише при визнанні чималого внеску ринкових відносин у досягнення соціальної справедливості. Саме такий соціалізм, тобто як реалізація певної сукупності демократичних соціальних вимог, присутній сьогодні у всіх важливих сферах суспільного, у тому числі економічного, життя розвинутих країн світу.

У процесі дослідження розглянуто економічний механізм соціалізації економіки, який являє собою сукупність економічних і організаційних форм, методів та заходів, які використовуються державою на макро- і мікрорівні для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людей. Цей механізм реалізується передусім через проведення державою соціальної політики, а також політики регулювання доходів, політики зайнятості, податкової, бюджетної тощо. В якості важливого інструменту механізму соціалізації окремо розглянуто соціальний бюджет та його дві функціональні підсистеми – соціальні податки і соціальні витрати. За допомогою соціального бюджету відбувається кількісне управління процесами реалізації державної соціальної політики та обґрунтування необхідних джерел доходів і соціальних видатків; він є невід’ємною частиною регулювання суспільних відносин будь-якої економічної системи.

У дисертації досліджується механізм державного регулювання ціни праці як основної форми доходів населення, що здійснюється через встановлення в законодавчому порядку мінімального розміру заробітної плати, який би забезпечував відтворення робочої сили і виступав базою для диференціації ціни праці. Проаналізовано механізм державного впливу на кількісні та якісні параметри ринку праці шляхом впровадження науково обґрунтованої державної політики зайнятості, як активної, так і пасивної, через політику оподаткування доходів громадян, а також участь держави в підготовці і реалізації тарифних угод, розробці і реалізації ефективних національних і регіональних програм сприяння самозайнятості, підприємництву та конкурентноздатності малих фірм та ін.

У роботі доведено, що можливості поступального розвитку економіки напряму пов’язані з якісним розвитком творчих здібностей людини, якістю робочої сили, що визначається насамперед рівнем її освіти, професійної підготовки, охорони здоров’я, культурного обслуговування, тобто всім тим, що забезпечується соціальною сферою. У зв’язку з цим у роботі досліджено діалектику взаємозв’язку та взаємодії сфери матеріального виробництва і сфери послуг. Підвищення ефективності виробництва сприяє більш інтенсивному розвитку сфери послуг, розширення ж останньої, її якісний розвиток і вдосконалення має зворотний позитивний вплив на сферу матеріального виробництва.

У розділі 3 “Основні напрями соціалізації економічної системи України” досліджуються сучасний стан соціальної політики і соціальної сфери в Україні, а також розглядаються такі основні напрями соціалізації, як реформування політики доходів і оплати праці та соціальне страхування і пенсійне забезпечення населення.

Аналіз досвіду переходу України від командно-адміністративної до ринкової економіки дає підстави стверджувати, що соціально не обґрунтований курс реформ і відсторонення державних інститутів від регулювання соціально-економічних процесів в економіці обернувся найтяжчою кризою всієї соціальної сфери. У результаті Україна опинилася на більш низькому рівні соціалізації, відбулася “десоціалізація” суспільства.

Функціонуючі системи соціального забезпечення практично вичерпали можливості свого подальшого розвитку і в умовах розширення ринкових відносин все більше стають резервуаром неефективного акумулювання та використання коштів, призначених на соціальні потреби. Перехід до ринкової системи господарювання не супроводжувався в Україні диверсифікацією системи фінансування соціальної сфери. Головним джерелом витрат був та залишається бюджет країни. Між тим, досвід висвітлив суттєві проблеми у бюджетному фінансування соціальної сфери в країні, викликані як об’єктивними макроекономічними диспропорціями, успадкованими від минулої системи та нагромадженими за роки непослідовних реформ, так і значними вадами у реалізації самої соціальної політики держави. Серед таких проблем у роботі розглянуто: недостатнє фінансування соціальної сфери, непослідовність та фрагментарність фінансування, неефективна його структура (основна вага витрат припадає на заробітну плату, що веде до занепаду матеріальної інфраструктури), відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частини соціальних витрат та ін.

У дисертаційній роботі визначено принципи побудови соціальної стратегії, важливим орієнтиром якої є стимулювання мотивації економічної активності людини, створення умов для виявлення її ініціатив, здібностей і можливостей забезпечувати своєю працею гідний рівень життя. Виходячи з цього, проведено чітке розмежування завдань та пріоритетів соціальної політики відповідно до засобів соціального захисту населення, визначено довгострокові, середньострокові та екстрені заходи з урахуванням обмежених фінансових ресурсів та трансформації функцій держави на сучасному етапі.

У роботі відстоюється точка зору, що за умов низьких індивідуальних доходів, які сьогодні отримує більшість громадян України, проблема соціального спрямування економіки України має розв’язуватися не лише через механізм бюджетного перерозподілу, а й через трансформацію політики доходів, що вимагає поступового переходу від політики соціального захисту громадян до політики, спрямованої на зростання індивідуальних доходів. Так, аналіз досвіду та результатів реформування оплати праці в Україні дає підстави стверджувати, що сьогодні в умовах лібералізації соціально-трудових відносин держава вже не контролює розміри заробітної плати, але й ринкові регулятори ще не працюють на повну силу. Замість колишньої позаринкової моделі організації заробітної плати на рівні держави нині в Україні фактично діє її позаринкова модель на рівні підприємства. Ця модель організації заробітної плати майже перестала бути розподілом за працею, проте не стала розподілом за вартістю (ціною) послуг робочої сили.

Виходячи з результатів наукових досліджень у сфері соціального партнерства, практики регулювання соціально-трудових відносин, у роботі розглянуто основні елементи організаційно-економічного механізму регулювання заробітної плати - тарифна система, нормування праці, форми й системи заробітної плати. При цьому, наголошується на необхідності чіткого розмежування сфери державного і договірного регулювання заробітної плати, закріплення збалансованого підходу до поєднання централізованих і децентралізованих важелів регулювання оплати праці на різних рівнях структури економіки. Держава повинна брати участь у регулюванні оплати праці через встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників державних підприємств, регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів, оподаткування доходів працівників тощо. Одночасно держава може впливати на рівень і динаміку заробітної плати шляхом застосування інших складових економічної політики, зокрема, кредитно-фінансової, цінової, податкової й таких комплексних важелів, як антиінфляційна та антимонопольна політика.

У той же час дослідження показало, що визначальним елементом організації заробітної плати в умовах ринкової економіки є її договірне регулювання, що виступає провідною складовою соціального партнерства та є ефективним механізмом узгодження інтересів сторін. Каталізатором розвитку системи соціального партнерства є творче застосування принципів трьохсторонньої співпраці роботодавців, найманих працівників та органів державної влади, що знаходять свій вираз у таких формах як генеральна угода, галузеві угоди, регіональні угоди, колективний договір та ін. Взаємодія зазначених сторін та органів, які представляють їх інтереси, створює своєрідний “трикутник” - інститут соціального партнерства, що має регулювати різноманітні аспекти суспільного життя. Важливою перевагою договірного регулювання перед системою директивного встановлення умов оплати праці є те, що цей механізм передбачає послідовне узгодження інтересів сторін, відрізняється гнучкістю, динамізмом, різноманітністю форм вирішення наявних проблем.

У роботі досліджено прогресивний напрям соціальної політики - систему соціального захисту населення на страховій основі, що забезпечує індивідуалізацію внесків застрахованих осіб, встановлює залежність розміру допомоги від сплати страхових внесків, страхового стажу, сприяє легалізації трудових доходів, підвищує рівень життя, його стабільність та економічну безпеку індивіда. Окремо розглянуто важливість запровадження в Україні системи страхової медицини, що повинна охоплювати фінансування наукових досліджень, підготовку кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних установ та комплексне медичне обслуговування громадян. Однак встановлено, що запровадження такої системи в Україні має бути тісно пов’язане з податковою політикою і політикою грошових доходів населення.

У дисертаційній роботі обґрунтовується питання щодо посилення соціальної спрямованості перехідної економіки України, яка пов’язана також з реформуванням системи пенсійного забезпечення громадян. Введення недержавного пенсійного забезпечення і нагромаджувальних персоніфікованих рахунків дозволяє забезпечити диференціацію пенсійних виплат залежно від стажу роботи, величини заробітків спеціаліста, що в свою чергу стає ефективним інструментом управління пропозицією праці в країні. Крім того, нагромаджувальна схема пенсійного забезпечення в Україні може справляти значний позитивний вплив на інвестиційну ситуацію в країні та попит на ринку праці. При цьому, держава повинна здійснювати нагляд за додержанням законності різними інститутами нагромаджувальної пенсійної системи та за забезпеченням страхового захисту інтересів власників пенсійних рахунків. У роботі досліджено механізм функціонування трирівневої системи пенсійного забезпечення, яку утворюють держава, недержавні пенсійні фонди та страхові компанії та яка набула широкого розповсюдження у більшості країн з розвинутою економікою.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та дано нове вирішення наукової задачі щодо об'єктивної необхідності та змісту соціалізації економіки, її функцій, принципів та основних напрямів прояву, зокрема, посилення соціалізації дозволяє сформулювати такі висновки теоретичного та науково-практичного спрямування:

1. Дослідження показало, що наприкінці ХХ століття об’єктивно створюються передумови для соціальної орієнтації економіки, підпорядкування економічної політики завданням розвитку людини. Як наслідок — відповідно до нової домінанти соціально-економічних відносин відбувається соціалізація економічного організму, зростає його соціальна спрямованість, стає тіснішим взаємозв’язок соціальних завдань з матеріальними параметрами економічної системи. В такій якості "економічне" переростає рамки суто економічного змісту, що свідчить про його взаємозв’язок з іншими процесами та явищами суспільного життя і вираз економічними формами не лише виробничих відносин, але й інших сторін системи суспільних відносин, соціально-економічна орієнтація виявляється в багатьох суттєвих аспектах, але насамперед у напрямі задоволення всієї сукупності потреб, що зумовлює формування всебічно розвиненої особистості.

2. Виявлено основні орієнтири соціалізації економіки та соціальної спрямованості економічних форм, їх потенції як засобу мобілізації та всебічного використання людського фактора виробництва, розвитку соціальної сфери. При цьому зроблено висновок, що зміст такої спрямованості складається головним чином з соціалізації та гуманізації суспільних відносин через цільову орієнтацію економічних важелів на різнобічний розвиток особистості та піднесення добробуту населення, поєднання інтересів виробників і споживачів.

3. Розглянуто зміст соціально-ринкової економіки, яка передбачає розширення конкурентних засад з одночасним створенням особливої соціальної інфраструктури, що пом’якшує нестачі ринку і капіталу, а також формуванням розгалуженої інституціональної структури суб’єктів соціальної політики. Надана додаткова аргументація трьох типів соціальної орієнтації економіки: “охлократичний”, “демократичний” і “олігархічний”, які визначаються не наявністю або відсутністю соціальних орієнтацій, а їх якісною спрямованістю на певні елементи соціальної структури, усвідомленням того, зміцненню яких страт, верств і груп населення сприяє економіка країни.

4. Визначено та досліджено сутність і функції соціалізації економіки. Соціалізація економіки, в широкому розумінні, трактується як орієнтація, спрямованість економічного розвитку на забезпечення потреб людини. Основними функціями соціалізації економіки виступають наступні: сприяння гармонії в системі економічних інтересів; забезпечення вирішення найголовнішої мети економічної системи – зростання добробуту суспільства; створення фундаменту та забезпечення реальних можливостей для реалізації людиною своїх здібностей; вплив на трансформацію "економічної людини" та формування "соціальної людини"; формування соціальної основи для зростання ефективності виробництва та ефективності праці; забезпечення соціального партнерства; формування соціального мислення; пом’якшення та усування суперечностей між різними класами, групами, стратами суспільства.

5. Теоретико-практичний аналіз основних проявів соціалізації у країнах світу на сучасному етапі дає підстави сформулювати основні принципи соціалізації: послідовність та стабільність здійснення; об’єктивна обумовленість та адекватне суб'єктивне забезпечення; соціоекономічна двоєдиність, тобто забезпечення єдності та взаємоузгодженості соціальної та економічної спрямованості; принцип гуманізму; соціальна справедливість; соціальна конкуренція.

6. Розглянуто економічний механізм соціалізації економіки, який являє собою сукупність економічних і організаційних форм, методів та заходів, які використовуються державою на макро- і мікрорівнях для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людей. Цей механізм реалізується передусім через проведення державою соціальної політики, податкової, бюджетної, а також політики регулювання доходів, політики зайнятості.

7. Досліджено зміст, місце та роль соціальної сфери у процесі економічного відтворення, в результаті чого отримано висновок, що можливості поступального розвитку економіки прямо пов’язані з якісним розвитком творчих здібностей людини, якістю робочої сили, що визначається насамперед рівнем її освіти, професійної підготовки, охорони здоров’я, культурного обслуговування, що забезпечується соціальною сферою, тобто всім тим, що формує людський капітал. Доведено, що наявна соціальна структура української нації характеризується відсутністю великих і впливових соціальних груп з чіткими і позитивними ринковими орієнтаціями, перш за все середнього класу, який у сучасних розвинутих країнах виступає однією з найхарактерніших ознак рівня соціалізації економіки, цивілізованості економічних відносин, які складаються у суспільстві, свідчить про можливість та ступінь реалізації принципу соціальної справедливості та потенційні можливості подальшого розвитку. Саме у середньому класі, на нашу думку, зосереджується найцінніший трудовий та інтелектуальний капітал суспільства, який концентрує його знання, уміння, кваліфікацію, культуру, а також енергію, волю, творчість, працьовитість.

8. Відстоюється точка зору, що у перехідний період розвитку суспільства потреба в соціальних гарантіях зростає, а соціальна функція держави є не навантаженням на неї, а її органічною складовою, одним з найважливіших внутрішніх ресурсів і стимуляторів економічного розвитку. Без реалізації цієї функції вже в середньостроковому періоді економіка втрачає здатність не тільки до підвищення своєї ефективності, але й до простого відтворювання.

9. Визначено принципи побудови єдиної та цілісної соціальної стратегії, важливим орієнтиром якої, за нашим переконанням, є стимулювання мотивації економічної активності людини, створення умов для виявлення її ініціатив, здібностей, можливостей забезпечувати своєю працею гідний рівень життя. Виходячи з цього, проведено чітке поетапне розмежування завдань та уточнення пріоритетів соціальної політики з метою ранжування засобів соціального захисту населення, виділення довгострокових, середньострокових та екстрених заходів з урахуванням обмеження фінансових ресурсів та трансформації функцій держави на сучасному етапі.

10. Досліджено систему соціального захисту населення на страховій основі, яка забезпечує індивідуалізацію внесків застрахованих осіб, встановлює залежність розміру допомоги від сплати страхових внесків, страхового стажу, сприяє легалізації трудових доходів громадян. Окремо розглянуто важливість запровадження в Україні системи страхової медицини, яка повинна охоплювати фінансування наукових досліджень, підготовку кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних установ та комплексне медичне обслуговування громадян. Обгрунтовано питання щодо посилення соціальної спрямованості перехідної економіки України, яка пов’зана також з реформуванням системи пенсійного забезпечення громадян. Введення недержавного пенсійного забезпечення і нагромаджувальних персоніфікованих рахунків