ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Священко Зінаїда Василівна

УДК 930.1(477)”04/14”

СОЦІАЛЬНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ НА УМАНЩИНІ В ПЕРІОД РАННЬОГО ТА ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

07. 00. 01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Чабан Анатолій Юзефович.

Офіційні опоненти – доктор історичних наук, професор

Морозов Анатолій Георгійович,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького,

завідуючий кафедрою новітньої історії;

– кандидат історичних наук,

Темірова Надія Романівна,

Донецький національний університет,

доцент кафедри історіографії, джерелознавства,

археології та методики викладання історії

Провідна установа – Інститут історії України НАН України,

відділ історико-краєзнавчих досліджень.

Захист відбудеться "26" лютого 2004 р. о 13.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 при Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ навчальний корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 16 січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з характерних рис життя сучасного українського суспільства є звернення до своїх коренів, зростання інтересу до вивчення історії рідного краю. Особливої актуальності набуває вивчення історичного минулого окремих територій України, оскільки історія кожного народу складається саме з історичних подій кожної окремої землі. Кожний куточок української землі має, без сумніву, свою унікальну самобутню історію. Грунтовно вивчивши її, можна викристалізувати єдину картину історичного процесу у всій Україні.

Але вивчення історії краю у рамках існуючого адміністративно-територіального поділу не завжди дає змогу відшукати ті фактори, що впливали на перебіг всього історичного процесу, оскільки землі, які складаються на основі формального підходу мають істотні відмінності у своєму розвитку.

Більш результативним, на наш погляд, є дослідження земель, що склалися впродовж віків на спільності географічних, геополітичних, соціальних інтересів. Виділення і детальне вивчення історії таких територій, їх населення, дає можливість виявити їх роль в історії українського народу, дослідити і конкретизувати на новому рівні знань специфічні особливості їх розвитку, співвідношення з іншими територіями у загальному контексті історії України.

Саме такою землею, яка потребує виділення і детального вивчення, є Уманщина. Землі і населення Уманщини відіграли особливу роль у соціальних та політичних процесах, які мали місце в історії України в період раннього та пізнього середньовіччя. Особливо в час виникнення та розвитку козацтва. На формування козацтва справили значний вплив події литовської доби, боротьба проти турецько-татарської агресії, наступу польської держави, католицької церкви. Історія Уманщини має трагічні й героїчні сторінки. Цей край помітно відрізнявся від інших земель України. Його географічне розташування (на межі кочового степу та прадавньої осілості) значною мірою визначало напрям політичного розвитку. З найдавніших часів територія, що досліджується залюднювалася і спустошувалася, підлягала новій колонізації, а потім знову лежала в руїнах і згарищах.

Вивчення історії рідного краю має важливе значення не лише з науково-пізнавального погляду, а й у контексті виявлення багатьох першопричин сучасних проблем та шляхів їх вирішення. Глибоке знання специфіки, шляхів історичного розвитку регіонів відкриває можливості для формування всебічно зваженої внутрішньої політики. Певною мірою це стосується й території Уманщини.

Актуальність вказаної проблеми підкреслюється ще й тим, що незважаючи на певну кількість наукових напрацювань дослідників, стан вивчення соціальних та політичних процесів на Уманщині, особливо в період раннього та пізнього середньовіччя і понині залишається недостатнім. Ця проблема ще не стала предметом спеціального дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною наукової теми кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького “Геополітичні аспекти етносоціальних процесів на Середньому Подніпров’ї з найдавніших часів до кінця XVIII ст.” (реєстраційний номер 0199V003996). Дослідження також тісно пов’язане з планами науково-пошукової роботи кафедри історії Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Об’єктом наукового дослідження є соціальний та політичний розвиток середньовічного українського суспільства в регіональному вимірі.

Предметом дослідження визначено перебіг та спрямованість соціальних та політичних процесів у локальному регіоні України – Уманщині у добу середньовіччя.

Хронологічні рамки праці охоплюють період з ІV до середини XVII ст. Такий вибір обгрунтовується, насамперед, тим, що історичний розвиток саме цього часу недостатньо системно вивчений на вказаній території.

Нижня межа пов’язана із активним заселенням території, що досліджується слов’янською людністю. Верхньою межею визначено середину XVII ст., оскільки з цього часу, на нашу думку, розпочинається якісно новий період життя українського народу, який окреслений зародженням і утвердженням української козацької держави, і який потребує окремого вивчення.

Метою роботи є з’ясування найважливіших аспектів соціальних та політичних процесів на Уманщині в період раннього та пізнього середньовіччя, визначення місця цього регіону в історії України періоду, що досліджується.

Для реалізації мети поставлено такі наукові завдання:

–

–

–

–

–

–

–

–

Теоретико-методологічною основою дослідження стали принципи історизму та наукової об’єктивності висвітлення різних аспектів проблеми. З метою об’єктивного осмислення явищ і процесів, що досліджувалися, застосовувався системний підхід, порівняльний та синхронний аналізи подій і явищ. Наявний діалектичний метод при розгляді економічних процесів і пов’язаних з ними явищ соціального характеру.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

–

–

–

–

–

–

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що основні положення та висновки, які висловлені у дослідженні, могли б широко використовуватись при вивченні вузівських та шкільних курсів історії України, етнології, бути в основі запровадження спецкурсів з історії українського козацтва, з проблем формування українського етносу, з’ясування важливостей геополітичних факторів, а також в історико-краєзнавчій діяльності, музеєзнавстві, вивченні регіональної історії, у виховній роботі в студентських та шкільних колективах.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та засіданні кафедри історії Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Основні положення роботи викладено у доповіді на Міжнародній науковій конференції “Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції “Україна – Росія: історія та сучасність” (Умань, 2002); Всеукраїнській науковій конференції “Поділля у контексті української історії” (Вінниця, 2001); Всеукраїнській науково-методичній конференції “Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи” (Кам’янець-Подільський, 2002); Всеукраїнській науковій конференції “Знаки питання в історії України” (Ніжин, 2002). Основні положення дисертації викладені в 9 публікаціях, загальним обсягом 2,08 друкованих аркуші, у тому числі п’ять з них – у фахових виданнях.

Структура дослідження обумовлена метою, завданнями, характером та отриманими результатами дослідження. В її основу покладено хронологічно-проблемний підхід. Праця складається із вступу, чотирьох розділів, які мають внутрішній поділ на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг основної частини 179 сторінок. Список використаних джерел та літератури нараховує 355 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, визначено предмет та об’єкт дослідження, окреслено його хронологічні рамки, сформульовані мета та завдання дослідження. Висвітлена наукова новизна і практична цінність роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерела та методика дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, наводиться характеристика використаних джерел та методів дослідження. Дослідження історичного розвитку ряду регіонів Правобережної України доби раннього та пізнього середньовіччя належить до тих прогалин в історичній мідієвістиці, які ще чекають свого висвітлення. До таких регіонів належить і Уманщина.

Наукові публікації, що стосуються теми можна умовно поділити на три групи. Перша – студії загальноісторичного характеру, в яких відображено роль і місце населення регіону у розвитку України, де при розробці стержневих проблем автори частково залучали відомості з історії Уманщини. Друга – праці, що спеціально присвячені історії окремих періодів у розвитку українських земель, Правобережної України та окремим проблемам, що мали місце в історії України означеного періоду. Третя – спеціальні дослідження з історичного краєзнавства, що так чи інакше висвітлюють різні боки історичного минулого краю.

В історіографії досліджуваної проблеми виділяється кілька періодів. Перший – середина XIX – 20-ті роки ХХ ст. Саме в цей час розпочинається археологічне обстеження краю, з’являються перші публікації за результатами досліджень. Серед досліджень цього періоду провідне місце належить В.Б.Антоновичу, М.Ф.Біляшівському, О.А.Спіцину, В.М.Доманицькому, П.Курінному1.Антонович В.Б. Археологическая карта Киевской губернии. – М., 1895. – 459 с.; Беляшевский Н. Раскопки на месте неолитического поселения с керамикой домикенского типа у с. Колодистого Звенигородского уезда, Киевской губернии. // Археологическа Летопись Южной России. – К.: Тип. Импер. Университета Св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, 1900. – 238 с. – С. 148-156.; Спицын А. А. Раскопки курганов близ села Колодистого Киевской губернии. // Известия императорской археологической комиссии. – Вып. ХІІ. – Спб.: Тип. Глав. Управления уделов, 1904. – C. 119-126.; Доманицкий В. Исследования и раскопки. // Археологическая летопись Южной России. – Т. І. – К.: Тип. Н. Т. Корчак-Новицкого, 1899. – 246 с.; Його ж. Отчёт об археологической экскурсии в Звенигородский уезд (Киев. губ.) летом 1901 г. // ЧИОНЛ. – Т. XVII. – Вып. ІІІ. – 1903. – С. 86-112.; Його ж. Раскопки курганов у д. Луковки, Звенигородского уезда. // Археологическая летопись Южной России. – Т.ІІ. – К.: Тип. Н. Т. Корчак-Новицкого, 1900. – 238 с. – С.165-168.; Курінний П. Археологічна розвідка в околицях с.Колодистого над річкою Синицею на Гуманщині. // Коротке звідомлення Всеукраїнського Археологічного Комітету за 1926 р. – К., 1927. – С. 54-63.; Його ж. Білогрудівські кам’яні стели. // Записки Всеукраїнського Археологічного Комітету. – К., 1931.; Його ж. Дослідження Білогрудівського могильника. // Коротке звідомлення Всеукраїнського Археологічного Комітету за 1925 р. – К., 1926. – 119 с.; Його ж. Розкопки біля села Томашівки на Гуманщині. // Коротке звідомлення Всеукраїнського Археологічного Комітету за 1926 р. – К., 1927. – С. 54-63..

У цей час були підготовлені праці загальноісторичного характеру без яких важко проводити дослідження конкретного характеру. До них можна віднести праці вчених, які представляють народницький напрям, зокрема М.Максимовича, М.Костомарова, В.Антоновича, Д.Яворницького, О.Єфіменко і серед них найвидатнішого українського історика – М.Грушевського та праці представників державницької школи, зокрема, Д.Дорошенка, І.Крип’якевича. А також О.Терлецького, Н.Полонської-Василенко, М.Дашкевича, М.Владимирського-Буданова. Це фундаментальні студії української історії, які формують уявлення про основні етапи розвитку українського народу і без яких важко проводити дослідження регіональної історії. В них відображаються основні історичні процеси в історії України і при розробці стержневих проблем автори частково наводили дані з історії території історичної Уманщини.

Великий інтерес викликали дослідження Подільсько-Брацлавського регіону, в яких частково згадуються події, що мали місце на Уманщині. Це роботи М.Симашкевича, Н.Молчановського, П.Батюшкова, В.Гульдмана, І.Шиповича, Д.Малакова, Е.Сіцінського 2Симашкевич М. Историко-географический этнографический очерк Подолии. Вып. 1 (Из Подольских Епархиальных Ведомостей). – Каменец-Подольский, 1875. – 80 с.; Молчановский М. Очерк известий о Подольской земле. – К., 1886. – 320 с.; Батюшков П.Н. Подолия. Историческое описание. – СПб, 1891. – 264 с.; Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии. – Камянец-Подольский, 1901. – 401 с.; Малаков Д.В. По Брацлавщине. – М., 1982. – 174 с.;Сіцінський Е. Нарис з історії Поділля. – Вінниця, 1927. – 215 с.. Оскільки частина історичної Уманщини межувала, а в

певний час і входила до Брацлавщини, то дослідники не могли обійти її увагою.

Серед розробок регіональної історії 20-х років виділяється дослідження М.Ткаченка.3Ткаченко М. Гуманщина в XVI – XVIII вв. – К.: УАН, 1927. – 32 с. Залучивши широке коло джерел, автор спробував змалювати соціально-політичний та економічний розвиток краю в XVI – XVII ст.

Дані про події Литовської доби, татарських нападів та формування козацтва на Уманщині знаходимо у відбитках із періодичної преси, зокрема, К.И.Т-ія в часопису “Киевская Старина,” та П.Курінного у газеті “Союз”, а також у додатку до адрес-календаря та календаря-довідника видавця Д.Грі-нвальда.44 К.И.Т-ый. Краткий очерк истории г. Умани // Киевская старина. – 1888. – Т. ХХІІ. – Авг. – С. 361-394.; Курінний П.П. З минулого Уманщини. – Стаття – відбиток газети “Союз”. – 1918. – 3 с.; Гринвальд Д. (издатель). “Весь Умань”. – Умань, 1911. – 48 с. Окремі фрагменти історичних подій на території краю, формування території Уманщини, природні умови подав у своєму географічно-природничому нарисі Уманщини Б.Безвенглінський.55 Безвенглінський Б. Географічно-природничий нарис Уманщини // Уманщина: Краєзнавчий збірник / За ред. Ст. окр. Інспектора народної освіти Уманщини Скуратівського Д. М. – Умань: Друкарня вид-ва “Селянська правда”, 1927.– С. 55-72.

Другий період охоплює 30-ті – першу половину 50-х рр. У ці роки краєзнавча проблематика була помітно звужена. Ідеологізація суспільного життя і утвердження командно-адміністративної системи відобразились в історичній науці. Попри все і в цей час з’являються праці, в яких тим чи іншим чином висвітлені окремі події історії краю. Це, насамперед, дослідження Т.Пассек, О.П.Черниша, С.С.Березанської та Г.Т.Тітенко, О.І.Тереножкіна, П.І.Борисковського, П.П.Єфименко. Названі автори описують археологічні знахідки виявлені на території, що досліджується. Їх праці допомагають змалювати картину загального розвитку регіону.

Третій період розпочинається з середини 50-х і триває до кінця 80-х рр. Відомі суспільні зміни другої половини 50-х рр. відкрили нові горизонти у розвитку історичної науки.

Утворення в 1954 р. Черкаської області дало поштовх до розробок регіональної історії. У 50-60-их роках помітний внесок у вивчення Уманщини зробили співробітники Уманського краєзнавчого музею Г.Ю.Храбан, В.А.Стефанович та О.П.Діденко.66Стефанович В.А., Диденко О.П. Археологические памятники Уманщины. – Т. 1, 2. – Умань, 1968. // Науковий архів Інституту археології НАН України. – Ф.12, № 569. Здобуті ними матеріали є солідною джерелознавчою базою. В цей же час з’являється колективна праця “Умань: Історико-географічний та економічний нарис”77 Умань: Історико-географічний та економічний нарис. – Черкаси: Облвидав, 1957. – 149 с., в якій дається природничо-географічна характеристика історичної Уманщини, а також два розділи якої присвячені добі, що досліджується (авторами згаданих розділів є М.М.Шкварук, Г.Ю.Храбан та В.А.Стефанович).

Дослідження історії населених пунктів значно розширились в 60-70-х рр. внаслідок активної деталізації історико-краєзнавчих досліджень, пов’язаних з виходом друком томів “Черкаська область”, ”Вінницька область”, “Кіровоградська область” та ”Одеська область”, 26-томної “Історії міст і сіл УРСР” (Голова редакційної колегії П.Тронько) (1972)88 Історія міст і сіл Української РСР. У 26-и томах. / Гол. Ред. Колегія Тронько П. Т. (голова) та ін. – К.: Гол. Ред. УРЕ АН УРСР, 1967–1972.. У нарисах про населені пункти знайшов відображення період середньовіччя, що значно розширило уявлення про хід історичних подій, локалізувало і деталізувало їх на місцях.

Четвертий період бере початок з 1991 року і триває по сьогоднішній день. У ході розбудови державної незалежності України закономірним є зростання уваги до регіональної історії. Хочеться відмітити праці з історії козацтва, хоч безпосередньо Уманщини вони не стосуються, але дають можливість пролити світло на роль території історичної Уманщини в процесі формування козацтва. Такими дослідженнями є праці Головко О.Б., Щербака В.О., Леп’явко С., Гурбик А.О., Мельник Л.Г.99 Головко О.Б. Слов’яни Північного Причорномор’я доби Київської Русі та проблема витоків українського козацтва. // Український історичний журнал. – 1991. – № 11. – С. 24-35.; Щербак В. О. Козацтво в класово-становій структурі українського суспільства ( друга половина XV – середина XVII ст. ). // Український історичний журнал. – 1991. – № 11. – С. 43-52.; Його ж. Формування козацького землеволодіння (XVІ – перша половина XVII ст.) // Середньовічна Україна. – К.: Наукова думка, 1994; Його ж. Формування козацького стану в Україні (друга половина XV-XVII ст.). – К.: Наукова думка, 1997. – 180 с.; Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні / НАН України, Інститут історії України. – Чернігів: Сіверянська думка, 1996. – 286 с.; Гурбик А.О.Волочна поміра в Україні XVI ст. // Українська козацька держава: матеріали Четвертих Всеукраїнських читань. – Черкаси, 1994.; Мельник Л. Г. Козацтво на Україні ( друга половина XV – XVI ст.) // Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн. 1. Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття / Л.Г.Мельник, О.І.Гуржій, М.В.Демченко та ін. – К.: Либідь, 1991. – 576 с. та ін.

Цінним для вивчення історії краю є дослідження Н.Яковенко110 Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XІV до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). – К.: Наукова думка, 1993. – 416 с.0, в якому характеризується процес становлення української шляхти, показано шляхи здійснення польської колонізації в Україні і, зокрема, на Уманщині. Коріння деяких українських шляхетських родин, що проживали на Уманщині розглядається у праці Кривошеї В.В та Орла В.М.111 Кривошея В.В., Орел В.М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К.: ІПі ЕНД НАНУ, 2000. – 139 с.1 Автори докладно характеризують також персональний склад шляхти та козацтва регіону.

У кінці 90-х рр. з’явилось загальне дослідження з історії краю Г.П.Бевза112 Бевз Г.П. Історія Уманщини. – К., 1997. – 103 с.2, в якому автор відвів декілька сторінок давній історії Уманщини, де, зокрема, йдеться про слов’янське населення краю, вплив на формування населення кочових народів, насамперед, половців.

Безпосередньо з історією краю XIV – XVII ст. пов’язані роботи Кривошеї І.І. та Кривошеї Ір.І., а також Кузнець Т.В.113 Кривошея І. І., Кривошея Ір. І. Уманщина в XIV – XVI ст. // Гуманітарні науки: проблеми, пошуки, перспективи. Збірник наукових праць. – Частина VI. / Редкол: В. Г. Кузь (голов ред.) та ін. – К.: Знання, 2000. – 226 с. – ст. 79–83.; Кузнець Т.В. Уманщина в польсько-литовську добу (XІV – перша половина XVIIІ ст.) // Гуманітарні науки: проблеми, пошуки, перспективи. Збірник наукових праць. – Частина VI. / Редкол: В. Г. Кузь (голов ред.) та ін. – К.: Знання, 2000. – 226 с. – ст. 83-91.3, в яких дано аналіз процесу заселення краю в період литовсько-польської колонізації. Історії козацтва Уманщини присвячені дослідження Кривошеї В.В. та Кривошеї В.В. і Кузнець Т.В.114 Кривошея В. В. Уманське козацтво: історичні дрібниці. // Україна вчора, сьогодні, завтра. Збірник наукових праць. – К.: Наукова думка, 1999. – ст. 48-63.; Кривошея В. В., Кузнець Т. В. Національна еліта. Уманщина. Козацтво. – К.: ІПіЕД НАНУ, 1998. – 80 с.4

Узагальнюючою працею з історії Уманщини є колективна монографія “Нарис історії Уманщини з найдавніших часів до 60-х років ХХ століття”115 Нарис історії Уманщини з найдавніших часів до 60-х років ХХ ст. – К., Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”. – 2001. – 265 с.5. Її автори звертають увагу на найголовніші аспекти минулого Уманщини, відтворюючи оглядово основні події історичного розвитку регіону, але події періоду, що досліджується висвітлені недостатньо.

Спеціальних праць іноземних авторів присвячених досліджуваній проблемі немає. Але серед численних досліджень, в яких висвітлюються найрізноманітніші аспекти історії України XV – XVIII ст. нерідко зустрічаємо окремі факти, статистичні дані, свідчення, почерпнуті з недоступних на сьогодні вітчизняному досліднику джерел, що стосуються безпосередньо Уманщини, особливо це стосується періоду польської колонізації та доби козаччини.

Найбільшу групу серед них складає польська історіографія, започаткована в ХІХ ст. уродженцем Київщини Олександром Яблоновським116 Jablonowski A. Historia Rusi Poludniowej do upadku Rzeczypospolitej Polskiej. – Krakow, 1912. – 275 s.; Jablonowski A. Polska XVI wieku pod wzgledem geograficzno – statustycznum. T. 11: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow –Braclaw) // Zrodla dziejowe. – 1897. – T. 22. – S. 572-649.6, надзвичайно цінним науковим доробком якого є систематизація історико-географічних та історико-демографічних відомостей щодо Київщини і Брацлавщини середини XVІ – першої половини XVIII ст. Деякі відомості, наприклад, щодо укріплених поселень південно-східного українського порубіжжя, до якого входила і територія Уманщини, вміщено у нарисах подільського історика-балетриста польського походження ХІХ ст. Антоні Ролле (псевдонім dr. Antoni I.)117 Antoni I. Zameczki podolskie na kresach multanskich / Widanie drugie, przerobione i powiekszone przez autora. – Warszawa, 1880. – T. 1. – 308 s.; T. 2. – 304 s.; T. 3. – 290 s.7.

Важливі факти з історії Умані періоду, що досліджується також вміщено у тритомному виданні “Стародавня Польща”118 Starozytna Polska pod wzgledem historycznym, geografiznum i statystycznym opisana przez M. Balinskiego i T. Lipinskiego / Wydania drugie poprawione i uzupelnione przez F. K. Martynowskiego. – Warszawa, 1885. – T. 1. – 985 s.; T. 2. – 535 s.; 1886. – T. 3. – 876 s.8 впорядкованому Ф.K.Maртиновським, доробку О.Доровського “Нариси з історії”119 Darowski A. Szkice historyczne. – Petersburg, 1894. – Ser. 1. – 308 s.9. Змістовна історична стаття про Умань подана у третьому томі 15-томного “Словника географічного”, який був виданий у Варшаві у 1880-1902 роках.220 Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajiow slowianskich / Wydany pod redakcya F. Sulimirskigo, B. Chlebowskiego, Wl. Walewskiego. – Warszawa, 1880. – T. 1. – 960 s.; 1881. – T. 2. – 927+XVI s.; 1882. – T. 3. – 960+IV s.;0

Проведений аналіз стану наукової розробки проблеми соціальні та політичні процеси на Уманщині в період раннього та пізнього середньовіччя дає підстави стверджувати, що, незважаючи на здобутки у вітчизняній та зарубіжній історіографії, комплекс питань, що стосується саме означеної нами території, не став предметом спеціального дослідження, залишився поза системною увагою дослідників. Дослідження загальноісторичного характеру, в яких наводилися певні дані про землі історичної Уманщини, і спеціальні публікації з історії України та Правобережної України й історико-краєзнавчі студії не створюють загального полотна історії великого регіону – Уманщини. Їх автори, не маючи перед собою такої мети, досліджували інші проблеми історії України, не виокремлюючи Уманщину з-поміж іншого. Тому проблема потребує грунтовної розробки і вивчення.

При дослідженні даної проблеми були використані матеріали архівного збереження із фондів Наукового архіву Інституту археології НАН України, Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (Київ), Центрального державного історичного архіву України у Києві, Державного архіву Черкаської області, матеріали фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею та Уманського краєзнавчого музею.

Із фондів Центрального державного історичного архіву України в Києві нами використані копії жалуваних, підтверджуючих і охоронних грамот, привілеїв литовських князів і польських королів магнатам, монастирям, шляхті на міста, містечка, села і зем’янам та боярам на землі, промисли і селян (Ф. 44). Використана також Актова книга Брацлавського земського суду (січень 1639 – 22 лютого 1647 рр.) та Актова книга Вінницького гродського суду (1543 – 1565рр.). На жаль, зі всього масиву брацлавсько-вінницького судово-адміністративного архіву збереглися лише ці дві книги, що значно ускладнює дослідження теми. Деякі матеріали було почерпнуто нами із особистого фонду Потоцьких, а саме опис меж “пустині Гумань”, переданої В.Калиновському в 1609 році (Ф. 49. Оп. 1. Сп. 2956. Ар. 5).

Матеріали у вигляді різних редакцій літописів, виписів із документів більш раннього походження були опрацьовані у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.

Із матеріалів Державного архіву Черкаської області використано матеріали з фонду Г.Ю.Храбана, це, переважно, виписки із архівних документів, літератури, газет з історії Уманщини, картотека історичних подій на Уманщині (1416–1969 рр.).

У дослідженні також використані матеріали археологічних колекцій з фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею. Опрацьовані матеріали фондів Уманського краєзнавчого музею. Це, насамперед, щоденники археологічних розвідок Храбана Г.Ю., археологічні колекції, фотокопії матеріалів розкопок О.Бидловського, фотознімки розкопок Бидзиля В.І., фотокопії археологічних карт Уманщини.

Джерельна база дослідження була розширена і за рахунок залучення актових документів XVI – XVIIІ ст. із наукових видань джерел, що здійснювалися з кінця ХІХ – початку ХХ ст. в археографічних центрах Москви, Петербурга, Києва та Львова. Серед них: “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России”, “Архив Юго-Западной России” – найфундаментальніше видання джерел до історії України XVI – XVIII ст., “Жерела до історії України – Руси”, “Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси”, “Законодательные акты Великого княжества Литовского XV – XVI вв.”. Для дослідження проблеми були використані також Литовські Статути.

Із наративних джерел нами використані літописи. Серед них: Літопис Руський, Повість временних літ, Новгородський літопис, Київський літопис, Літопис по Іпатському та Лаврентіївському списку, а також “Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси”, що був виданий В.Антоновичем.

Яскравий і різноплановий за характером матеріал містять також записки та описи подорожей чужинців. Зокрема, описи подорожі антіохійського патріарха Макарія, зробленої архидияконом Павлом Алеппським, мандрівників Аль-Масуді та Ібн-Хордадбеха, використано також матеріали щоденника Еріха Лясоти. Певний масив даних про територію історичної Уманщини знаходимо у описі “Скіфії” Геродота, “Географії” Страбона, “О происхождении и деяниях гетов” Иордана.

Таким чином, історіографічний огляд літератури з означеної проблеми та аналіз її джерельної бази уможливлюють висновок про те, що окремі її аспекти знайшли висвітлення в наукових публікаціях, а джерельна база дає можливість вирішити поставлені завдання і названу тему зробити предметом окремого наукового дослідження.

У процесі дослідження проблеми використано теоретичний аналіз праць загальноісторичного характеру, які формують уявлення про основні етапи розвитку українського народу і без яких важко проводити дослідження регіональної історії. Синтез і теоретичні узагальнення застосовувались при обробці фактичних матеріалів, отриманих із архівних документів, наукових праць дослідників історії Правобережної України. Проблемно-цільовий аналіз наукової літератури розкриває місце і роль Уманщини в соціальних та політичних процесах, що мали місце в історії України доби раннього та пізнього середньовіччя. За допомогою порівняльного аналізу статистичних даних, архівних документів і матеріалів, з’ясовувалися особливості розвитку регіону, що досліджується на тому чи іншому етапі історичного розвитку.

При узагальненні фактичного матеріалу, систематизації результатів дослідження використовувалися узагальнюючий аналіз та метод систематизації.

У другому розділі “Соціальні та політичні процеси на землях Уманщини у добу раннього середньовічя ( IV – ХІІІ ст.)” висвітлюється розвиток населення Уманщини в період раннього середньовіччя. Характеризується формування території краю та зроблено спробу з’ясувати походження назв Уманщина, Умань; висвітлено хід дискусії щодо проблеми походження зазначених назв; дається характеристика природних умов Уманщини та їх впливу на заселеність краю. З’ясовуються умови заселення краю ранньослов’янськими племенами, висвітлено розвиток населення Уманщини в добу Київської Русі.

Під Уманщиною розуміються землі сучасних Уманського, Жашківського, Маньківського, Монастирищенського, Тальнівського, Христинівського районів Черкаської області; Бершадського, Гайсинського, Теплицького – Вінницької області; Голованівського, Ульянівського, Гайворонського і частково Ново-Архангельського Кіровоградської області, а також частково Савранського району Одеської області.

Східні рубежі Уманщини проходять по р. Синюсі і частково охоплюють її Лівобережжя з м. Ново-Архангельськ. Крайня точка південної межі біля с.м.т. Саврань (Одеської обл.). Західні кордони йдуть через Бершадь та Ладижин і нарешті північні рубежі проходять біля м. Жашків. Ця територія складає приблизно розмір існуючій в минулому історичної Уманщини до 1930 р. (до ліквідації Уманського округу) протягом майже 400 років. Населені пункти, включені в територію, протягом століть були зв’язані між собою і тому дослідження їх в такій сукупності може допомогти зробити необхідні наукові висновки.

Упродовж історичного існування Уманщини відбулося чимало змін в її адміністративно-територіальному устрої. Була вона власністю брацлавського старости В.Калиновського, а згодом перейшла до Потоцьких; Умань була військово-адміністративним центром Уманського козацького полку і сотенним містечком Брацлавського полку; була повітовим містом Вознесенського намісництва і Київської губернії; Уманню відала Київська казенна палата і військове міністерство Російської імперії; було місто центром військових поселень Київської та Подільської губерній; перебувало і у віданні Київського цивільного губернатора. А у ХХ ст. Умань була окружним центром і центром Уманського району, який входив до складу Київської області. З утворенням Черкаської області (січень 1954 р.) Умань з 1961 р. стала центром однойменного району, який існує і по сьогодні.

Проблема походження назви “Уманщина” та виникнення міста Умань є дискусійною. Зміст цієї дискусії викладений в серії публікацій науковців та краєзнавців О.Трубачова, М.Ткаченка, Г.Бевза, Г.Храбана, В.Стефановича, О.Діденко, В.Перегуди, М.Вихристюка, А.Палія та ін., які були надруковані в республіканській та місцевій пресі, в окремих брошурах та путівниках.

Існує велика кількість гіпотез щодо походження назви Умань та Уманщина. Однак складність історичного процесу, який мав місце на цій території, вимагає не поспішати з висновками про витоки назви “Уманщина”. На нашу думку, розв’язання цього питання не можливе без застосування комплесного підходу, при якому мовознавці, історики, археологи, етнографи об’єднали б свої зусилля в одному напрямку.

На основі виявлених археологічних матеріалів на території міста та краю відомі археологічні пам’ятки різних історичних періодів від епохи неоліту до скіфського часу, а також слов’янські памятки VII –VIII ст., які висвітлюють історію території, але не мають відношення до виникнення міста Умані. Але, проаналізовані в роботі дані писемних джерел та праці дослідників дають підстави припустити, що часом заснування міста Умань можна вважати кінець XIVст. А його назва походить від назви місцевості на якій воно виникло. Тобто, назва Уманщина була первісною, більш давньою. На нашу думку, походження назви “Уманщина” пов’язане з перебуванням на її території куманів (половців). Вона могла виникнути в результаті таких перетворень: Куманія – Кумань – Гумань – Умань.

Природні умови в історії території та населення, що її заселяло відігравали визначальну роль.

Рівнинний рельєф не створював ніяких перешкод у взаємовідносинах Уманщини з іншими частинами України. Перевага рівнин також впливала на господарське життя та культуру, особливо на можливість ведення осілого землеробства. Але через рівнинний рельєф на Уманщині відчувалась нестача природних меж, які мають і оборонне значення. Це досить негативно позначалось на історії краю, Уманщина була наражена на постійні напади кочовиків, які не маючи ніяких природних перешкод легко вторгалися в її межі. Оптимальні кліматичні умови, багатий рослинний і тваринний світ сприяли інтенсивному заселенню території краю в різні історичні часи.

Значний вплив на населення Уманщини мали численні ріки, які виховували відчуття порядку і громадянського духу, дух заповзятливості, звичку до спільної артільної дії, зближували розкидані частини населення, привчали відчувати себе членом суспільства, спілкуватися з чужими людьми, спостерігати їхні звички й інтереси, обмінюватися товаром і досвідом.

Степ теж мав вплив на формування населення краю, виховуючи також волелюбність. Не дарма, Уманщина була землею де зародилося унікальне й суто етнічне явище – козацтво. Але, з іншого боку, степ населяли численні племена з якими місцевому населенню доводилося боротись.

Ліси служили захистом для населення Уманщини, яке змушене було тікати від степових орд. Родючість грунту приносила добробут населенню краю, хоч і була приманкою для бідніших сусідів. Тому, нестача природних меж, а з іншого боку природні багатства Уманщини були однією, хоч і не найголовнішою з причин, чому місцеве населення змушене було завжди обороняти себе від сусідніх країн.

Тому визначним у розвитку населення Уманщини на всіх етапах історичного розвитку стає пристосованість людини до природи. Сприятливі природні умови виступали головним об’єктивним чинником формування місцевого населення, його функцій, розвитку в ході історичного процесу.

Археологічні знахідки, писемні згадки про східних слов’ян підтверджують висновок, що час розквіту лісостепових слов’ян Уманщини відноситься до ІІ – IV ст. н. е. На ці процеси формування слов’ян вирішальний вплив мали археологічні культури: зарубинецька, черняхівська. В дисертації зазначається, що Уманщина за концентрацією археологічних знахідок різноманітних матеріальних культур дослов’янської та ранньослов’янської доби належить до найбільш заселених територій, що дає можливість зробити висновок про неперервність розвитку населення в найдавніші часи, висловити твердження про унікальність цієї території за своїми природно-кліматичними умовами в цей час, що дозволяло мешканцям досягти досить високого рівня господарського та суспільного життя.

В часи Київської Русі значну роль у формуванні місцевого населення відіграли міграційні процеси. Взаємостосунки з сусідніми землями та народами, боротьба за виживання привели до формування особливого способу життя місцевого населеня, який грунтувався на широкому застосуванні озброєної боротьби і праці на вільних, незайнятих землях, створення структур самоуправління цією територією. Населення Уманщини виступило важливим фортпостом у захисті Київської Русі від агресивних південних сусідів.

В цей час на землях Уманщини проживало в основному слов’янське населення, але обставини його перебування тут були складними внаслідок постійних міграцій із сходу різних кочових племен. Уманщина була своєрідною “чашею”, куди “зливалися” племена з різних регіонів Євразії.

В дослідженні доводиться, що до Київської Русі Уманщина входила лише частково (північно-східна частина її територїї), більшість земель Уманщини входило до так званої Білої Куманії, а північні землі входили до політичного об’єднання “Чорноклобуцький союз”. Територія Уманщини входила також і в ареал проживання бродників.

Підтверджується думка, що в час монголо-татарської навали, населення Уманщини вижило і вистояло. Хоча, безумовно, ніяких позитивних наслідків монголо-татарське іго не принесло українському народу. Постійні напади войовничих господарів, непомірні побори місцевої верхівки для передачі в Золоту Орду, а також для власного збагачення, породжували непевність, приводили до кризи економіки. Водночас, незважаючи на величезні руйнування і винищення населення, Уманщина не перетворилася в пустелю, не обезлюдніла. Археологічні розкопки показують наявність (хоч і незначних) культурних шарів, що свідчить про продовження господарського життя.

У розділі третьому “Геополітичні устремління Литви, Польщі та Кримського ханства на землях Уманщини в XIV – XVI ст.” відображено часткову стабілізацію політичного та економічного життя Уманщини в період утвердження Литовської держави та показана агресивна політика Кримського ханства та степових орд. Велика увага приділена ролі Уманщини у становленні козацтва як нової етнотворчої сили. Проаналізовано соціальну природу