НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ТВЕРДОМЕД КАТЕРИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 340(477) (091)

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД НЕПУ (1921-1929 рр.)

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії держави і права України і зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Гончаренко Володимир Дмитрович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Святоцький Олександр Дмитрович, редакція журналу “Право України”, головний редактор журналу;

- кандидат юридичних наук, доцент Чехович Валерій Анатолійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри теорії та історії держави і права.

Провідна установа:

Національний університет внутрішніх справ, кафедра теорії та історії держави і права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Харків.

Захист відбудеться 27 жовтня 2004 р. о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 25 вересня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В. Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Послідовний перехід до ринкової економіки в Україні об'єктивно обумовлює збільшення потреби в захисті суб'єктів ринкових відносин. Страхування є необхідним атрибутом ринкової економіки. Одним з пріоритетних завдань соціальної політики української держави є вдосконалення заходів, спрямованих на захист та фактичне здійснення соціально-економічних прав громадян. Ефективним засобом щодо вирішення цього завдання виступає страхування. Без сумніву, страхування належить до числа найбільш давніх і стійких форм господарського і правового життя людини, що сягають своїми коренями далеко в історію.

Одним із найбільш важливих чинників розвитку страхової справи є розвиток її законодавчої бази. Оскільки в законодавстві України все ще існують проблеми в регулюванні правового положення учасників страхової діяльності, а також у питаннях державного нагляду за страховою діяльністю, тому формування страхового ринку України і забезпечення належних умов для його функціонування потребують змістовних наукових досліджень у цій сфері життєдіяльності суспільства.

Вибір теми дисертаційного дослідження обумовила не тільки значимість її для вдосконалення і подальшого розвитку законодавства України про страхову діяльність, а й відсутність достатньої уваги в українській юридичній літературі до всебічного розгляду й аналізу правового регулювання страхування. І в цьому відношенні з урахуванням перспектив розвитку страхової справи в нашій державі важливим є дослідження практики страхування в УСРР у період нової економічної політики (1921–1929 рр.) – часу відродження, певною мірою, ринкових відносин. Аналізу підлягає як усе те позитивне, так і помилкове та безперспективне, що мало місце.

Перехід до нової економічної політики, ставши об'єктивною передумовою розвитку приватної ініціативи в галузі торгівлі, промисловості, викликав помітне пожвавлення товарно-грошового обігу і водночас призвів до необхідності відновлення і подальшого розвитку страхової справи.

Крім сприятливих економічних умов, для успіху страхування потрібно було ще і належне законодавче регулювання відносин між страховиком і страхувальником, регулювання внутрішньої організації страхових установ. Тому не випадково за період 1921– 1929 рр. в Україні було прийнято багато нормативних актів, що всебічно розглядали питання організації, подальшого розвитку страхування. Найбільш важливими можна назвати такі акти РНК УСРР: “Про державне майнове страхування”, “Про державне страхування”, “Про Раду в справах страхування при Уповнаркомфіні і про обов'язкове страхування в Держстрасі майна колгоспів”, а також діючі на території України акти СРСР, зокрема, “Положення про державне страхування Союзу Радянських Соціалістичних Республік”, затверджене ЦВК і РНК СРСР 18 вересня 1925 р., що давало відповідь на питання про законодавчу базу страхування в СРСР і в союзних республіках. Поряд із зазначеними актами та у їх доповнення в Україні діяли інструкції, розпорядження, циркуляри, прийняті Укрдержстрахом, Українською економічною радою, Держстрахом Союзу РСР, НКФ СРСР.

І якщо в наш час одним із напрямків вдосконалення державної політики в сфері страхування є подальший розвиток його законодавчої бази, то досвід правового регулювання страхової справи в Україні в період нової економічної політики (1921 –1929 рр.) може стати доцільним і корисним, що, перш за все, й обумовило актуальність теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах цільової комплексної програми “Актуальні проблеми історії українського національного державотворення” Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, номер державної реєстрації – 0186.0.070872 .

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі всебічного вивчення законодавчого матеріалу, архівних документів та інших джерел узагальнити досвід регулювання страхової діяльності в Україні в період нової економічної політики і дати йому наукову оцінку.

Для реалізації поставленої мети автор вважав за необхідне вирішити конкретні задачі:

- розкрити основні напрямки законодавчого регулювання страхової справи в України в період нової економічної політики;

- висвітлити історичні передумови регулювання основних видів майнового й особистого страхування;

- розглянути процес становлення й розвитку органів державного страхування в досліджуваний період;

- охарактеризувати основні форми та види майнового й особистого страхування;

- виявити специфіку здійснення кооперативного страхування в період непу.

Об'єктом дослідження виступає правове регулювання страхової справи в Україні в зазначений період.

Предметом дослідження є законодавство про страхування в Україні в період непу і практика його застосування. У дисертації не розглядаються положення про обов’язкове державне соціальне страхування.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить система наукових методів, що в комплексі автор використовує для розв’язання завдання дослідження та досягнення мети. Для цього використано наступні методи: діалектичний (при аналізі законодавства про страхування у динаміці його розвитку, при дослідженні правової природи основних форм страхування); порівняльно-правовий (використано для співставлення вітчизняного, російського, загальносоюзного законодавства про страхування); системно-структурний (при відображенні засад функціонування органів державного страхування, їхньої взаємодії); історико-порівняльний (при дослідженні генезису правового регулювання окремих видів майнового й особистого страхування); метод тлумачення (для з’ясування змісту нормативного матеріалу в сфері страхової справи); статистичний (при дослідженні ефективності проведення страхових операцій з деяких видів майнового та особистого страхування).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні всебічним комплексним науковим дослідженням законодавчого регулювання страхування в Україні в період нової економічної політики (1921–1929рр.).

Найбільш значимі результати дослідження, які відображають ступінь його наукової новизни, зводяться до наступного:

1) по-новому висвітлено основи правового регулювання страхування в період непу і обґрунтовано висновок про те, що правове регулювання страхування в зазначений період будувалося з урахуванням державної монополії на здійснення страхування;

2) сформульовано авторське бачення процесу становлення і розвитку системи органів державного страхування як центральних, так і місцевих, показано взаємодію союзних та республіканських органів, зроблено висновок про те, що діяльність страхових органів в Україні в відповідний період непу фактично була зведена до точного виконання вказівок центру – Держстраху СРСР, а будь-яка ініціатива обмежувалася умінням наблизити страхування до населення;

3) вперше всебічно висвітлено та проаналізовано основні види та форми страхування в Україні в період непу (1921–1929рр.), а також обґрунтовано висновок про те, що в період нової економічної політики пріоритетне значення мало державне майнове страхування;

4) вперше досліджено правове регулювання кооперативного страхування в Україні в період непу і, у зв'язку з цим, зроблено такий висновок: не дивлячись на значні успіхи в сфері кооперативного страхування, воно все-таки заважало явним монополістським тенденціям Держстраху, і тому його паралельне існування стало неможливим;

5) автором проаналізовано переважно новий архівний матеріал, який розкриває діяльність органів державного страхування в Україні в період непу (1921–1929 рр.) і вперше введено в науковий обіг.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення, а також досліджений та проаналізований нормативний, архівний матеріал можуть використовуватися при подальшому вивченні законодавства про страхування в Україні.

Сформульовані в дисертації висновки можуть бути використані:–

у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки проблем правового регулювання страхування в період непу;–

у правотворчій сфері – як теоретичне підгрунтя при розробці, вдосконаленні законодавства в галузі страхування;–

у навчальному процесі – при викладенні курсу історії держави і права України, цивільного права, при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, у доповідях і наукових повідомленнях на наукових конференціях молодих учених – “Актуальні проблеми юридичної науки” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2000 р.); “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 20-21 грудня 2001 р.); під час проведення круглих столів – “Актуальні проблеми історії держави і права України” (16 травня 2000 р. спільне засідання кафедр історії держави і права України і зарубіжних країн, теорії держави і права, конституційного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, відділення теорії та історії держави і права Академії правових наук України, кафедри теорії і історії держави і права Університету внутрішніх справ України МВС України, м. Харків); “Актуальні проблеми історії держави і права” (25 квітня 2001р., спільне засідання кафедр історії держави і права України і зарубіжних країн, теорії держави і права, конституційного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також відділення теорії та історії держави і права Академії правових наук України, м. Харків); “Актуальні проблеми української правотворчості і державного будівництва” (15 травня 2002 р. спільне засідання кафедр історії держави і права України і зарубіжних країн, теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також відділення теорії та історії держави і права Академії правових наук України, м. Харків).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в чотирьох наукових статтях, опублікованих у періодичних наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також в чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях та круглих столах.

Структура дисертації. Відповідно до мети, задач дослідження дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, що включають одинадцять підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації – 178 сторінок, з них основний текст – 164 сторінки, список використаних джерел – 14 сторінок (188 найменувань ).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета і задачі, методологічна та теоретична основа проведеного наукового пошуку, новизна дисертаційної роботи, вказується зв'язок роботи з науковими програмами, темами. У роботі висвітлюються питання щодо апробації наукових результатів, їхня теоретична та практична значимість.

У першому розділі “Історіографія страхової справи в період непу (1921-1929рр.)” проаналізовано історико-правову літературу російських та українських істориків, правознавців, дослідників-економістів із проблем, пов'язаних із дослідженням питань розвитку страхування в Україні в період нової економічної політики (1921–1929 рр). Роботи дослідників страхової справи 20 років ХХ століття у своїй основі містили положення, розроблені ученими-правознавцями та економістами другої половини ХIХ століття: Д.І. Мейєром, Г.С. Пресом, І. Степановим та ін. Найбільш серйозні дослідження провели учені 20-х років ХХ століття: Г.І. Андрєєв, К.Г.Воблий, В.С.Гофман, С.Красніков,

Є. Мен, В.М.Потоцький, С.Є.Разумов, В.К.Райхер, С.М.Розеноєр,

В.І. Серебровський, Л.В. Фелінський.

Положення про організацію страхової справи в країні, особливості державного майнового страхування, кооперативного страхування становлення та розвитку державного особистого страхування стали темою для написання багатьох журнальних статей. На сторінках “Вестника государственного страхования”, “Финансового вестника”, “Вестника Советской юстиции” велися дискусії щодо юридичної природи страхування, принципів державного майнового страхування, співвідношення економіки і права в страхуванні.

Важливим питанням у розгляді проблем страхування в СРСР у цілому та, зокрема, в Україні, постало формулювання єдиного поняття страхового договору. Велика роль тут належить “Очеркам советского страхового права”, “Страхованию” – роботам видатного дослідника страхової справи професора В.І.Серебровського. Саме він виділив загальні характерні ознаки, які були притаманні усім видам страхового договору. До цих ознак він відносить: 1) самостійність договору; 2) його двосторонній характер; 3) ризиковий характер договору; 4) обмеженість відповідальності страховика; 5) строковий характер цієї відповідальності; 6) випадковий характер події, передбаченої договором; 7) оплатність договору; 8) мета договору, яка спрямована на забезпечення страхувальника або вигодонабувача від можливої шкоди; 9) укладення договору з планомірно організованим страховим підприємством. Основні елементи договору страхування були висвітлені видатним ученим Е.Меном. Окрім цього, він всебічно проаналізував нормативні акти, які регулювали страхову діяльність у цілому в СРСР та, зокрема, в УСРР в період непу.

Перші кроки щодо здійснення страхової діяльності в країні в даний період розглянув Н.Я Легздінг. Його аналізу підлягали сільське і міське обов'язкове окладне страхування від вогню, добровільне страхування від вогню, а також страхування сільськогосподарської худоби від падежу, посівів від градобиття, транспортне, особисте, гарантійне страхування. Висвітлюючи основні види страхування, Н.Я.Легздінг вважав державне страхування найбільш досконалою формою страхування. Така точка зору була дуже поширеною в 1920-ті роки серед багатьох учених-дослідників страхової справи. В.К.Райхером, С.А.Рибніковим, М.Я.Пергаментом обґрунтовувалась теза, що ефективна робота в цій галузі можлива лише за наявності монопольного державного страхування.

В досліджуваний період досить ґрунтовно вивчалося питання про правову природу обов'язкового страхування. В “Вестнике финансов”, “Вестнике государственного страхования” з'явилося багато статей з цієї проблеми.

Детальному аналізу структури органів державного страхування в період нової економічної політики були присвячені роботи В.М.Потоцького. Головним принципом організації та діяльності цих органів він називав принцип жорсткої централізації.

Деякі види державного майнового страхування та особистого страхування були розглянуті багатьма ученими –дослідниками. Зокрема, питання організації страхування від вогню були детально розглянуті Г.І.Андрєєвим. Страхуванню худоби від падежу, посівів від градобиття були присвячені роботи С.Е. Разумова, С.М. Розеноєра, Л.В.Фелінського.

Розвитку особистого страхування в період нової економічної політики приділяли увагу Л.І.Рейтман, В.С.Гофман, К.Г.Воблий.

Загалом, дослідження тих часів характеризуються зібранням значного матеріалу, але він стосувався переважно РСФРР. При цьому, дослідники більше уваги приділяли організаційним, статистичним аспектам страхування. Питання ж правового характеру розглядалися фрагментарно.

У 30 – 60-ті роки минулого століття інтерес до нової економічної політики і до страхової справи в цей період було втрачено. Істотних досліджень у зазначеній галузі не велося. Зацікавленість виникла тільки в 70-х роках ХХ століття. У 70 – 90-ті роки ХХ століття лише деякі аспекти правового регулювання страхування в період нової економічної політики в Україні були розглянуті Г.М.Тагієвим, В.В.Шаховим, М.Я.Шиміновою.

Отже, до цього часу в Україні не проводилися дослідження, які б комплексно аналізували правове регулювання страхування в період нової економічної політики, спробу якого здійснив автор.

Другий розділ “Витоки страхової справи в Україні” складається з двох підрозділів і розкриває досвід здійснення страхування у ХIХ столітті – на початку ХХ століття, правове оформлення страхового права в період установлення радянської влади в Україні, громадянської війни та воєнної інтервенції.

У підрозділі 2.1. “Законодавча регламентація страхування в Російській імперії у ХIХ – на початку ХХ століття” насамперед увага зосереджується на тому, що досвід страхування в Україні в період непу, в основному, базувався на приватному та земському страхуванні другої половини ХIХ століття і початку ХХ століття. Водночас зазначається, що перша законодавча регламентація страхування в Російській імперії відноситься до 1781р., коли в статуті Купецького Водоходства з'явилося визначення поняття морського страхування.

Страхування ж від вогню в Росії вперше з'явилося у 80-ті роки XVIII століття, коли в червні 1786 р. Сенатом був обнародуваний маніфест “Про заснування Державного Позикового Банку”, якому надали право здійснювати страхування будинків, заводів і фабрик від вогню. Для цієї ж мети при банку була відкрита Державна Страхова Експедиція. А для страхування товарів у 1797 р. при Асигнаційному Банку було засновано Страхову Контору. Але її, як і Державну Страхову Експедицію, в подальшому було скасовано.

Спроби створення взаємного страхування під контролем держави, що знайшло своє відображення в передачі страхування в столицях у ведення ассекуранц-контор при камеральному департаменті, також не одержали подальшого розвитку. Ці спроби показали, що ініціатива страхування з боку уряду не мала успіху, і що бажано залучити до справи розвитку срахування ініціативу приватну.

Проект першої акціонерної страхової компанії був розроблений відомим громадським діячем Росії бароном Штиглицем. 27 червня 1827р. обнародувано Іменний Указ Сенату про заснуванння “Першого Російського від вогню страхового товариства”. Першим спеціалізованим страховим товариством можна вважати засновану в Одесі морську страхову компанію “Чорне море” (1848 р.).

Скасування кріпосного права в 1861 р., визначені реформаторські тенденції в економічній політиці держави, ріст промисловості, будівництво залізниць у другій половині ХIХ ст. – все це спричинило появу цілого ряду страхових товариств.

З 1885р. на території України була дозволена діяльність іноземних страхових товариств, серед яких були американські, англійські, німецькі, французькі компанії зі страхування життя.

У роботі зазначено, що у другій половині ХIХ ст. не було зазначено загальних правилах щодо страхування майна. Звід Законів Цивільних містив лише дві статті, присвячені страхуванню, з яких стаття 2199 давала визначення поняття договору страхування, а стаття 2200 визначала порядок заснування страхових товариств. Одним із важливих юридичних питань у галузі страхування у другій половині ХIХ ст. було питання щодо визначення статутів страхових товариств: мали вони значення договорів чи спеціальних законів. У спеціальній страховій літературі, на сторінках журналів та газет дослідники страхової справи висловлювали різні думки щодо цього.

Проведення земської реформи у другій половині ХIХ ст. в Російській імперії загалом, зокрема, і в Україні ініціювало організацію земського страхування. Так, наприклад, на підставі постанови Харківського губернського земського зібрання від 18 грудня 1889 р. було засновано Харківське добровільне взаємне земське страхування рухомого майна від вогню. В цей період діяло також товариство взаємного страхування серед землевласників, яке здійснювало страхування в Київській, Подільській та Волинській губерніях.

На початку ХХ ст., майже за півстоліття свого існування, простежувалась явна тенденція до суттєвого збільшення проведення взаємного земського страхування в Російській імперії в цілому і, зокрема, в її українських губерніях. Прикладом виступали Чернігівська, Харківська та інші губернії.

Початок першої світової війни у 1914 р. спричинив величезні економічні та політичні потрясіння в суспільстві. Фінансово - економічна криза призвела до обезцінювання страхових сум, страхових платежів. Лютнева (1917 р.) демократична революція не внесла суттєвих змін у постановку страхової справи.

У підрозділі 2.2. “Страхова справа в Україні в період 1917 – 1920-х рр.” простежується процес реформування в галузі страхування внаслідок установлення радянської влади, під час громадянської війни та воєнної інтервенції.

Націоналізація страхової справи здійснювалася на фоні націоналізації банків, промисловості, транспорту. Спочатку передбачалася націоналізація страхової справи і здійснення її трьома товариствами: “Саламандрою”, “Росією”, “Російським транспортним і страховим товариством”. Для більш жорсткого контролю за діяльністю страхових товариств, підготовки умов щодо здійснення державної страхової монополії передбачалося створення страхового тресту. Однак це рішення залишилося нереалізованим, і наступним кроком радянського уряду став декрет Раднаркому РСФРР від 23 березня 1918 р. “Про установлення державного контролю над усіма видами страхування, окрім соціального”. Цей декрет, як і усі інші рішення радянського уряду діяли на Україні згідно з постановами I Всеукраїнського з’їзду Рад. Земське та взаємне страхування в зазначений період перейшло до відома страхових органів виконавчих комітетів місцевих Рад та Раднаргоспів. Однак, громадянська війна, подальший процес обезцінювання грошей і незначне їхнє значення в народному господарстві зробили нежиттєздатним страхування. Договори зі страхування життя анулювались, а в грудні 1920 р. було відмінено і майнове страхування.

У третьому розділі “Правове оформлення організації страхування в Україні в період непу (1921–1929рр.)”, який складається з трьох підрозділів висвітлюється процес організації та діяльність органів державного страхування в зазначений період, а також основні форми страхування в Україні в період нової економічної політики.

У підрозділі 3.1. “Органи державного страхування в Україні в період непу” висвітлено досить складну організацію державного страхування в країні в зазначений період.

У роботі зазначено, що згідно з постановою Раднаркому УСРР від 25 листопада 1921 р. “Про державне майнове страхування” при Уповнаркомфіні РСФРР при РНК УСРР було засновано Всеукраїнське управління державного страхування. Фактично початком діяльності Укрдержстраху необхідно вважати 1-е квітня 1922р., коли було сформовано штат співробітників у кількості 25 чоловік. У цей період застраховано підприємства “Тютюнтресту” з фабриками Бурас, Кальфа, трест “Південсталь” (Петровські, Азовські, Макєєвські заводи). Закінчувалось оформлення страхування таких величезних трестів, як “Укрсельмаш”, “Сахаротрест” та інші.

Укрдержстрах знаходився при управлінні Уповнаркомфіну РСФРР при РНК УСРР і в своїй діяльності керувався положеннями та інструкціями Головного управління державного страхування при РНК РСФРР. Укрдержстрах зобов’язаний був надавати Головному управлінню всі фінансові звіти.

В якості дорадчого органу при Укрдержстрасі діяла технічна страхова нарада, члени якої були спеціалістами з основних галузей господарства країни. Це, безумовно, сприяло вдосконаленню правової регламентації всіх форм та видів страхування в країні. До середини

1922 р. були сформовані місцеві органи державного страхування в усіх губерніях України.

28 листопада 1922 р. РНК УСРР ввів у дію на території України постанову РНК РСФРР від 6 липня 1922р. “Про державне страхування”, згідно якої Всеукраїнське управління державного страхування було перейменовано на Всеукраїнське правління державного страхування. А Головне управління РСФСР було реорганізовано у Головне правління та переведено на госпрозрахунок. Така реорганізація обмежувала вплив з боку НКФ РСФСР.

Створення Союзу РСР потребувало зміну апарату управління державним страхуванням у союзних республіках, зокрема, і в УСРР. Також необхідно було вирішити кардинальні питання, які виникли уже на початку діяльності Держстраху: чи потрібно роздробляти організацію державного страхування по окремим союзним республікам чи по відомствам. Цю проблему було вирішено на рівні РНК СРСР. 18 вересня 1925р. прийнято “Положення про державне страхування Союзу Радянських Соціалістичних Республік”, де окремий розділ був присвячений органам державного страхування як на рівні Союзу РСР, так і в республіках, з детальною регламентацією їхніх функцій. Згідно з положенням у союзних республіках центральними органами державного страхування були правління союзних республік, страхові ради та ревізійні комісії при народних комісаріатах фінансів республік. З боку уряду УСРР було здійснено спробу відстояти проект положення про Укрдержстрах, як автономну господарську установу, що знаходилася тільки в загальній системі фінансової роботи Наркомфіну СРСР. Однак ця спроба так і залишилася проектом. Розподіл функціональних обов’язків між Головним правлінням та республіканськими правліннями, звичайно, призвів до обмежень прав останніх.

Місцеві органи державного страхування – управління, контори та агентства – підпорядковувались правлінню республіки. В 1927 р. в Україні діяло вже 40 окружних контор і одна автономна – в Молдавській республіці.

Аналізуючи структуру органів державного страхування, автор робить висновок про те, що незважаючи на широту повноважень Укрдержстраху, їхнє здійснення було можливим лише за умови постійного контролю з боку центру, а принцип жорсткої централізації був у основі всієї системи органів державного страхування.

У підрозділі 3.2. “Обов’язкове та добровільне страхування” автором досліджує головні риси зазначених форм страхування.

За своєю правовою природою страхування було поділено на дві групи: обов’язкове та добровільне. Обов’язкове страхування поділялось на два види: обов’язкове окладне страхування і обов’язкове неокладне.

Державне обов’язкове окладне страхування здійснювалось Держстрахом в сумах (окладних нормах),що встановлювалися річним планом окладного страхування. Державному обов’язковому страхуванню від вогню підлягали будівлі кооперативних організацій, приватних осіб. Радою праці та оборони СРСР також воно було розповсюджено і на інші види майна, при чому окладне страхування посівів від градобиття, худоби від падежу вводилося лише за згодою місцевих з’їздів Рад або пленумів місцевих виконкомів. Страхові платежі у випадку несвоєчасного надходження підлягали стягненню в адміністративному порядку. Більше того, ст.58 КК УСРР 1927р. передбачала кримінальну відповідальність за злісну несплату платежів обов’язкового окладного страхування.

Досліджуючи риси державного окладного страхування в Україні в період непу, дисертант робить висновок про те, що воно носило примусовий характер повинності.

Державному обов’язковому неокладному страхуванню підлягало державне майно, надане в оренду кооперативам та приватним особам, майно, що виступало як забезпечення позики, наданої кредитними державними установами та інше.

Договору страхування був присвячений 11 розділ ЦК УСРР 1922 р. Цивільний кодекс УСРР не містив основних страхових понять, а лише –загальні положення, що застосовувалися при всіх видах добровільного майнового та особистого страхування. Для кожного окремого виду страхування, у додаток до цих положень, встановлювалися Народним комісаріатом фінансів РСРФР особливі правила та постанови.

Автор робить висновок про те, що добровільна форма страхування була недостатньо поширеною, оскільки викликала недовіру населення з приводу відповідальності держави щодо взятих на себе зобов’язань.

Правові засади діяльності кооперативних страхових установ в Україні в період нової економічної політики розглянуто у підрозділі 3.3. “Кооперативне страхування”. У даний період разом із державним розвивалося і взаємне кооперативне страхування. Кооперативним організаціям надавалося право замість державного обов’язкового страхування проводити взаємне страхування власного майна від стихійних лих із правом самостійного встановлення форм, видів страхування, тарифів.

Зазначено, що роботу по організації кооперативного страхування очолила Вукоспілка. Саме правління Вукоспілки затвердило Положення про Страхове управління. Як спостережницько-контрольний орган при Страховому управлінні було засновано страхову раду з представників робітничої, транспортної, воєнної кооперації. Укрдержстраху також було надане представництво в страховій раді з правом дорадчого голосу. З метою інструктування щодо проведення страхової роботи на місцях, вивчення місцевостей у пожежно-страховому плані й здійснення інших функцій інспекторсько-технічного характеру при управлінні було засновано інспектуру, а в Києві та Одесі –обласні інспекції.

Восени 1922 р. було утворене Українське кооперативне страхове товариство, на яке було перекладено повноваження Страхового управління Вукоспілки в центрі і на місцях. Поширення кооперативного страхування і прагнення сприяти цьому процесу потребувало перегляду організаційних форм і принципів, за якими будувалось кооперативне страхування в Україні. Найоптимальнішою організаційною формою страхування стала Всеукраїнська кооперативна страхова спілка.

У другій половині 1920-х років правове становище кооперативного страхування в СРСР, зокрема, і в Україні доповнювалося Положенням про Держстрах Союзу РСР. Що стосується кооперативних організацій, то передбачалося їхнє вилучення з державної монополії.

Незважаючи на досягнуті успіхи в галузі кооперативного страхування, в дисертації визначено, що воно вже з самого початку свого відновлення загрожувало явним монополістським тенденціям Держстраху і тому після 1929 р. в умовах командно-адміністративної системи було скасовано.

Четвертий розділ “Законодавче забезпечення основних видів майнового та особистого страхування в Україні в період непу”, який складається з шести підрозділів висвітлює правову регламентацію майнового та особистого страхування в зазначений період.

У підрозділі 4.1. “Страхування від вогню” проаналізовано найбільш розповсюджений на території України вид майнового страхування в період нової економічної політики.

Зазначається, що законодавство про страхування передбачало здійснення операцій страхування від вогню як в обов’язковій, так і в добровільній формах.

У липні 1922 р. почало здійснювалося в Харківській, Полтавській, Чернігівській, Київській, Катеринославській, Подільській губерніях України обов’язкове окладне страхування від вогню. В 1923 р. у зв’язку з падінням курсу рубля, окладні норми страхування від вогню були підвищені, однак в залежності від економічного стану губерній вони були різними. Пріоритетна роль об’єктів, що підлягали обов’язковому окладному страхуванню, належала сільському нерухомому майну.

Окладне страхування від вогню в сільській місцевості в Україні на 1924-1925рр. було встановлено із значними змінами в порівнянні з 1923 роком, а саме: було знижено розмір страхових платежів, встановлено пільги для неврожайних районів в вигляді часткового або повного звільнення від страхових платежів.

Що стосується міського обов’язкового страхування від вогню , то на 1923-24рр. і на подальші роки теж розроблявся план окладного обов’язкового страхування, який підлягав затвердженню Радою праці та оборони СРСР. Автор робить висновок про те, що спостерігалося щорічне зростання операцій зі страхування від вогню в обов’язковій формі, добровільне ж страхування не набуло такого розповсюдження.

Підрозділ 4.2. “Страхування тварин від падежу” присвячений аналізу, законодавчій регламентації цього виду майнового страхування.

У дисертації зазначено, що хоча постановою РНК УСРР від 25 листопада 1921 р. було введено і страхування великої рогатої худоби від падежу, однак реальне здійснення цих операцій у Харківській, Полтавській, Чернігівській, Київській, Катеринославській губерніях почалося практично через рік. Це було пов’язано з відсутністю на цей час ветеринарного нагляду за станом тварин, епізоотією. Водночас здійснення операцій зі страхування худоби від падежу затримувалося також через відсутність у розпорядженні Укрдержстраху статистичних даних з цього виду страхування, а також через відсутність достатньої кількості працівників страхової справи на місцях.

22 травня 1922 р. правлінням Держстраху РСФРР було схвалено, а 5 червня 1922р. затверджено колегією Наркомфіну РСФРР “Правила державного обов’язкового окладного страхування сільськогосподарських тварин від смерті”. Параграф 1 першого розділу правил передбачав їхнє розповсюдження не тільки в межах РСФРР, але й у союзних республіках, зокрема, в УСРР. Окладне страхування розповсюджувалося на всіх сільськогосподарських тварин у межах продуктивного віку, кому б вони не належали, за виключенням тих господарств, які перейшли на господарський розрахунок, а також господарств кооперативних організацій за умови страхування тварин у взаємній кооперативній страховій організації.

Всі тварини, які були застраховані за принципом окладного обов’язкового страхування могли бути достраховані в порядку добровільного страхування.

І хоча здійснення операцій зі страхування худоби від падежу не було складним, у порівнянні з іншими видами страхування, але проводилося воно дуже повільно. На думку автора, це пояснювалося частотою епізоотій в роки нової економічної політики в Україні та обережним ставленням населення до здійснення заходів з боку радянської влади.

У підрозділі 4.3. “Страхування рослинних культур від градобиття та іншого стихійного лиха” дисертантом розглянуто найбільш ризикований для Укрдержстраху вид державного майнового страхування. Ризик пояснювався майже повною відсутністю досвіду в Україні у проведенні цього виду страхування.

21 лютого 1923 р. було затверджено НКФ РСФРР “Правила обов’язкового окладного страхування сільськогосподарських посівів та інших рослинних культур від градобиття”. Ці правила діяли і на території України. Польові посіви, сади, виноградники могли також страхуватись в добровільній формі.

У цілому, страхування рослинних культур від градобиття та іншого стихійного лиха здійснювалося незначними темпами, бо в період важкого економічного становища в країні селяни повинні були робити страхові внески з трьох видів обов’язкового окладного страхування: від вогню, тварин від падежу, рослинних культур від градобиття та іншого стихійного лиха. Однак, у 1928-1929 рр. кількість застрахованих господарств в Україні дорівнювала цифрі в 5 .113 .065.

Разом із проведенням операцій зі страхування від вогню в Україні було організовано роботу по здійсненню транспортного страхування, головні засади якого викладені дисертантом у підрозділі 4.4. “Транспортне страхування”. Основними видами транспортного страхування було страхування вантажів і корпусів суден від дорожньої небезпеки. Страхування транспорту проводилося в добровільній і обов’язковій неокладній формі.

Організаційна робота щодо здійснення операцій транспортного страхування натикалася на ті ж перепони, які що й інші види майнового страхування – відсутність кваліфікованих спеціалістів. Однак все-таки в кінці 1922 р. підвідділи транспортного страхування почали здійснювати страхові операції на території Київської, Одеської, Катеринославської губерній. Було дозволено керуватися “Гамбургськими загальними правилами морського страхування 1867 р.”, якщо положення цих правил не суперечили законам СРСР.

Положення про Держстрах Союзу РСР від 18 вересня 1925 р. передбачало такі два види майнового страхування, як гарантійне страхування та страхування від крадіжок зі зломом. Головні риси цих видів страхування автором досліджено у підрозділі 4.5. “Гарантійне страхування, страхування від крадіжок зі зломом” .

Проведення операцій гарантійного страхування в Україні в період непу мало на меті відшкодування матеріальних збитків, яких міг зазнати роботодавець навмисними або необережними діями робітників та службовців, яким було довірено збереження, транспортування грошей, товарів, іншого майна. Цей специфічний вид страхування почав здійснюватися в Україні тільки з 1924 р. Така форма забезпечення існувала в 20-ті роки ХХ ст. у вигляді артілей відповідальної праці. Однак артілі фактично не були спроможні нести цю відповідальність за нанесені збитки і, загалом такий вид забезпечення не відповідав загальній політиці радянського ладу. Весною 1927 року артілі було повністю ліквідовано.

Автором зазначено, що на відміну від інших видів страхування, гарантійне деякий час не було монопольним.

Страхування від крадіжок зі зломом мало на меті відшкодування збитків, яких міг зазнати страхувальник унаслідок крадіжки зі зломом. Передбачалося відшкодування збитків з боку органів державного страхування за умов, якщо крадіжку було вчинено шляхом подолання перешкод, які заважали потрапити в приміщення. На практиці ця страхова операція не здійснювалась.

Основи особистого страхування в Україні в період нової економічної політики розглянуто дисертантом у підрозділі 4.6. “Особисте страхування”.

Особисте страхування в Україні було введено постановою РНК УСРР від 28 листопада 1922 р. Однак Укрдержстрах почав здійснювати операції зі страхування життя тільки з березня 1924 р. Положення про Держстрах СРСР від 18 вересня 1925 р. в галузі особистого страхування передбачало проведення страхування життя і страхування від нещасних випадків та хвороби, що потягли за собою тимчасову або постійну втрату працездатності.

Висвітлюючи питання особистого страхування в Україні в період непу, автор робить висновок: якщо операції обов’язкового і добровільного майнового страхування набули розповсюдження в період нової економічної політики, то те темп здійснення страховими органами в Україні добровільного страхування життя, страхування від нещасних випадків значно відставав. Це пояснювалось існуючою в цей період думкою про несумісність особистого страхування з радянською дійсністю.

У висновках зазначено, що у дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні правової природи страхової справи в Україні за часів нової економічної політики (1921–1929 рр.).

В умовах проведення жорсткої централізації фінансових ресурсів, бюрократизму здійснення страхової справи, відсутності конкуренції встановлення державної монополії страхування в досліджуваний період стало незаперечним фактом.

Закономірною була перевага союзного законодавства над республіканським у сфері правового регулювання страхування в Україні в 1920-ті роки.

Аналіз страхового законодавства показав, що в досліджуваний період більш детально було врегульовано державне майнове страхування.

Прагнення органів кооперативного страхування до самостійності в своїй діяльності, до її розширення зустрічало на своєму шляху протидію з боку Укрдержстраху, який прагнув до встановлення повної монополії в страхуванні.

Джерелами страхового права в Україні в період нової економічної політики виступали:

- законодавчі акти, прийняті загальносоюзними органами влади і управління;

- законодавчі акти, прийняті центральними органами влади і управління УСРР;

- нормативні акти в галузі регулювання страхової справи, прийняті як загальносоюзними, так і республіканськими наркоматами;

- циркуляри, розпорядження, прийняті Укрдержстрахом, Держстрахом РСФРР, Держстрахом СРСР;

- нормативні акти, прийняті місцевими органами влади та управління.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях автора:

1. Твердомед Е.Н. Законодательное обеспечение страхования в Украине в период нэпа (1921–1929 гг.) // Проблеми законності. Вип. 37: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999.- С. 47 - 52.

2. Твердомед Е.Н. Уставы страховых обществ в Российской империи во второй половине ХIХ столетия // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- Вип. 41.- С. 43 - 48.

3. Твердомед Е.Н. Органы государственного страхования в Украине в период нэпа (1921–1929гг.) // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- Вип.44.- С. 24-29.

4. Твердомед К. Кооперативне страхування в Україні в період непу (1921 –1929) // Право України.-2003.- № 2.- С. 135-139.

5. Твердомед Е.Н. Кооперативное страхование в Украине в период нэпа (1921 –1929 гг.). // Актуальні проблеми юридичної науки: Тези доп. і наук. повід. науков. конф. молодих учених і аспірантів / За ред. проф. М.І.Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000 - С.