МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТЮТЕНКО Наталія Вадимівна

УДК 631.152:358.114

РОЗВИТОК СЕЛЯНСЬКИХ (ФЕРМЕРСЬКИХ) ГОСПОДАРСТВ І

ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОГО ЕКОНОМІЧНОГО

МЕХАНІЗМУ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Миколаїв - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Миколаївському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Червен Іван Іванович,

Миколаївський державний аграрний університет,

завідувач кафедри організації виробництва та агробізнесу.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік УААН

заслужений діяч науки і техніки України

Месель-Веселяк Віктор Якович,

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки” УААН,

заступник директора з наукової роботи,

завідувач відділу організації виробництва

і земельних відносин;

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник

Шеїн Іван Васильович,

Інститут агропромислового виробництва

в Миколаївській області,

завідувач відділу аграрної економіки.

Провідна установа – Дніпропетровський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра аграрного бізнесу,

м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться “28” жовтня 2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 38.806.01 у Миколаївському державному аграрному університеті за адресою: 54010, м. Миколаїв, вул. Паризької Комуни, , конференц-зала.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Миколаївського державного аграрного університету за адресою: м. Миколаїв, вул. Карпенка, 73.

Автореферат розісланий “24” вересня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Клочан В.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування економічних відносин, розвиток нових форм господарювання на засадах приватної власності спричинили розвиток на селі селянських (фермерських) господарств. Їх створення і розвиток – це дуже важливий, викликаючий здорове конкурентне змагання, фактор. Але їх розвиток здійснюється практично стихійно і працюють вони з невисокою ефективністю. Проте в цій формі господарювання є достатньо потужній потенціал в сфері виробництва. Тому для підвищення ефективності здійснення виробничої діяльності селянськими (фермерськими) господарствами необхідно створити ефективний економічний механізм, який має бути підтриманий законодавчо з боку держави.

Протягом останніх декількох років дослідженням теоретичних і практичних аспектів проблеми ефективного розвитку селянських (фермерських) господарств займались такі вчені, як Александрова А.І., Бурдейний І.М., Бурик А.Ф., Галиновская Е.С., Капинос Р.Г., Кропивко М.Ф., Липчук В.В., Лобас М.Г., Месель-Веселяк В.Я., Петренко О.Я., Саблук П.Т., Федоров М.М., Червен І.І., Шеїн І.В., та інші. Проте цілий ряд питань залишається невирішеними та не до кінця з’ясованими.

Сьогодні існує гостра необхідність у проведенні аналізу нових тенденцій розвитку селянських (фермерських) господарств, зміни їх функцій та сутності в післяреформаційний період. Більш глибокого вивчення потребує проблема підвищення їх ефективності, економічних зв’язків з іншими суб’єктами аграрного ринку. Отже, розробка важелів прибуткового функціонування селянських (фермерських) господарств на засадах ефективного економічного механізму має як для сучасного фермерства, так і для економічної науки в цілому велике практичне і наукове значення.

Актуальність проблеми, невирішеність та недостатнє її висвітлення в економічній науковій літературі зумовили вибір теми дисертаційної роботи і визначили коло розглянутих у ній питань, її цільову спрямованість та логіко-структурну побудову.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи економічного факультету Миколаївського державного аграрного університету з проблеми “Реформування аграрних підприємств і удосконалення економічних відносин в АПК”, яка є складовою підпрограми “Розробити пропозиції по організації ефективного виробництва в господарських формуваннях ринкового типу” Програми Інституту аграрної економіки УААН на 2001-2005 роки (номер держреєстрації 0102U000259).

Мета й задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження виступає вивчення і наукове обґрунтування напрямів подальшого розвитку і формування ефективного економічного механізму функціонування селянських (фермерських) господарств регіону, які були б природно пристосовані до сучасних соціально-економічних умов. Досягнення цієї мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань:

- уточнити сутність і фактори економічного механізму господарювання в АПК, виявити його особливості в розвитку фермерських господарств;

- визначитись з методикою оцінки ефективності функціонування селянських господарств;

- проаналізувати сучасний стан соціально-економічного розвитку фермерських господарств;

- оцінити сучасний стан економічного механізму і ефективності селянських (фермерських) господарств;

- виявити наявні резерви і запропонувати основні напрямки подальшого розвитку фермерських господарств та удосконалення системи їх економічних відносин;

- розробити проекти впровадження кооперативних та орендних відносин для більш ефективного функціонування селянських (фермерських) господарств;

- обґрунтувати економіко-математичну модель оптимального співвідношення галузей в типовому селянському (фермерському) господарстві, що займається в основному виробництвом зерна та соняшнику.

Об’єктом дослідження виступає вивчення розвитку господарюючих суб’єктів, фермерських господарств.

Предметом наукового дослідження є процес розвитку селянських (фермерських) господарств та формування ефективного економічного механізму їх функціонування.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною базою роботи виступає діалектичний метод пізнання, системний підхід та аналіз, фундаментальні положення економіки сільського господарства. До методологічних джерел належать також наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячені розвитку селянських (фермерських) господарств.

В процесі дослідження були використані такі методи: абстрактно – логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків); монографічний і системного аналізу (вивчення і аналіз соціально-економічних відносин фермерських господарств); соціологічний (анкетування голів фермерських господарств); розрахунково-конструктивний, порівняльний і графічний (порівняння економічних показників в динаміці); групування (при аналізі результатів проведеного анкетування); економіко – математичного моделювання за допомогою ЕОМ (при оптимізації розмірів виробництва окремо взятого фермерського господарства).

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

Вперше:

- уточнено зміст селянських (фермерських) господарств, які широко використовують оренду земельних паїв, обґрунтована висока економічна ефективність і перспективність фермерства;

- на регіональному рівні удосконалено механізм функціонування фермерських обслуговуючих кооперативів (з визначенням методичних підходів до їх створення і розробкою конкретних бізнес-планів для кооперативів зі спільного використання техніки та реалізації виробленої продукції);

- запропоновано механізм здійснення оренди землі фермерами, який передбачає залучення до управління процесом виробництва орендодавців.

Удосконалено:

- механізм посилення матеріально-технічної бази селянських (фермерських) господарств регіону (через удосконалення механізму кооперування тощо);

- механізм оподаткування шляхом введення натурального податку та спрощення системи обкладання податком на додану вартість;

- систему кредитування через створення кредитних спілок на базі асоціацій фермерів;

- механізм функціонування консультативних центрів, створюваних на базі районних та обласних асоціацій селянських (фермерських) господарств.

Встановлено залежність:

- рівня прибутковості фермерських господарств від їх розмірів і структури виробництва, проведено оптимізацію виробничої структури типового господарства (за допомогою економіко-математичної моделі);

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні науково- обґрунтованих напрямків розвитку селянських (фермерських) господарств, а також формування ефективного економічного механізму їх функціонування через оренду земельної площі, кооперування тощо. Розроблений економічний механізм функціонування селянських (фермерських) господарств у процесі реформування аграрного сектору економіки має методичну спрямованість і може бути використаним в аграрній сфері. Пропозиції та рекомендації, що містяться в дисертаційній роботі, створюють вагоме наукове підґрунтя для формування ефективного економічного механізму функціонування селянських (фермерських) господарств в умовах ринку. Практичне значення мають науково обґрунтовані напрямки розвитку селянських (фермерських) господарств, зокрема такі, як оренда землі, кооперування тощо. Отримані результати можуть бути використані владними та законодавчими структурами різного рівня.

Найбільшу практичну цінність мають наступні розробки дисертанта: пропозиції по створенню обслуговуючих кооперативів зі спільного використання техніки та збуту виробленої фермерськими господарствами продукції; розроблені бізнес-плани щодо удосконалення виробничої діяльності фермерських господарств регіону; пропозиції по удосконаленню оподаткування та кредитування.

Пропозиції автора щодо впровадження одержаних результатів дисертаційного дослідження ухвалені та прийняті до впровадження, Інститутом агропромислового виробництва в Миколаївській області, Асоціацією фермерів та приватних землевласників “Хлібороб Миколаївщини” (довідки додаються).

Особистий внесок здобувача. Особисто автором вперше було проведено комплексне дослідження економічного механізму селянських (фермерських) господарств в регіоні та запропоновано шляхи його удосконалення. Дисертація є самостійним дослідженням здобувача. Матеріал статті, що видана у співавторстві, у дисертації використано лише у частині, яка належить особисто автору.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на: міжнародній науково-практичній конференції “Ринкові відносини в АПК: здобутки, проблеми, перспективи” (ОДАУ, м. Одеса, 16 – 17 вересня 2003 року), всеукраїнських науково-практичних конференціях в МДАУ “Теорія і практика розвитку агропромислового комплексу” (м. Миколаїв, 2002 рік), а також на міжвузівській науково-практичній конференції аспірантів “Сучасна аграрна наука: напрями досліджень, стан і перспективи” (ВДАУ, м. Вінниця, 17 – 19 березня 2003 року); на науковому зібранні , присвяченому пам’яті В.І. Вернадського “Проблеми та шляхи оптимізації економічних та екологічних взаємовідносин у сталому розвитку Причорноморського регіону” (МДГУ ім. П.Могили, м. Миколаїв, 17-18 жовтня 2003 року).

Публікації. Основні результати наукового дослідження опубліковані в 6 наукових працях у фахових виданнях загальним обсягом 1,6 друк.арк.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

Повний обсяг дисертації – 268 сторінок, у тому числі основний зміст роботи викладено на 160 сторінках, включає 36 таблиць та 13 рисунків. Список використаних джерел налічує 160 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі дисертації “Теоретичні та методичні основи економічного механізму господарювання і особливості функціонування селянських (фермерських) господарств” розглянуто сутність поняття економічного механізму та ознаки селянського (фермерського) господарства, а також методичні підходи до оцінки його економічної ефективності і фактори її підвищення.

В Україні на сучасному етапі розвитку економіки сільського господарства розгорнулися глибокі соціально-економічні перетворення. Їх здійснення потребує підвищення ефективності роботи аграрного сектора економіки. Наприклад, гостро стоїть питання ефективної форми організації праці на селі. Ми переконані, що за таких умов активний розвиток селянських (фермерських) господарств виступає як прогресивна форма перетворень. За умови правильної організації економічного механізму їх функціонування, такі господарства можуть досягти досить високого рівня розвитку. Мова йде за раціональну побудову економічних взаємовідносин селянських (фермерських) господарств як в них самих, так і з зовнішніми структурами.

Економічний механізм є однією зі складових частин господарського механізму, тобто такого способу ведення господарства, за якого забезпечується найвища рентабельність підприємства, з властивими йому відносинами, засобами впливу на розвиток виробництва і формами залучення людей до праці. Він включає: ресурсно-нормативне планування, матеріально-технічне забезпечення, кредитно-фінансові відносини, систему ціноутворення, госпрозрахункові відносини, форми організації і оплати праці. Для селянських (фермерських) господарств найбільш важливе значення має удосконалення механізму кредитування та фінансування, оплати праці, орендних відносин, оподаткування, інформаційного забезпечення, збуту продукції.

Специфіка селянського (фермерського) господарства полягає в наступному: в ньому поєднується власник і працівник (в особі самого фермера), завдяки чому він має можливість досить оперативно впливати на процес виробництва, виходячи з умов, що склались на певний момент; сімейний характер господарювання і приватна власність на засоби виробництва та результати його праці спонукає фермера до більш продуктивної праці для отримання максимального прибутку на одиницю витрат; фермерське господарство має переважно невеликий розмір, працює, використовуючи переважно працю членів родини, із залученням на короткий термін найманих працівників. За умови незначних розмірів переважна більшість селянських (фермерських) господарств не має можливості ведення розширеного відтворення, а це в свою чергу призводить до низької матеріально-технічної забезпеченості цих формувань. Але укрупнення селянських (фермерських) господарств, яке вже стає об’єктивною необхідністю в Україні, призведе до втрати ними своєї сутності як такої, адже для розширення будуть залучатись додаткові землі і господарства вже будуть мати дещо іншу сутність.

Навіть для укрупнених селянських (фермерських) господарств доцільно скорегувати механізм дії економічних відносин (в першу чергу орендні відносини, кредитування, оподаткування, оплату праці). Необхідно досягти такого рівня функціонування економічного механізму, за якого селянські (фермерські) господарства отримували б найбільші прибутки за найменших витрат.

Для оцінки економічної ефективності селянських (фермерських) господарств доцільно використовувати наступну систему натуральних і вартісних показників. Натуральні показники – це урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь. До вартісних показників належать: виробництво валової продукції в порівняльних цінах, товарної продукції, валового доходу та прибутку на одиницю площі сільськогосподарських угідь, рівень рентабельності виробництва, а також рентабельність продаж, та рентабельність інвестицій.

Аналіз економічної ефективності селянських (фермерських) господарств має свої особливості. Це пов’язано з тим, що в них практично відсутні чіткий облік надходження продукції і калькуляції виробничих витрат. Недосконалість та необ’єктивність статистичної звітності по селянським (фермерським) господарствам не дозволяє застосувати такі властиві вітчизняній науці показники ефективності виробництва, як собівартість, трудомісткість, матеріаломісткість окремих видів продукції та рівень її рентабельності (тобто дати реальну оцінку діяльності цих формувань).

Особливе місце серед показників економічної ефективності для селянських (фермерських) господарств посідає показник продуктивності праці, адже їм сьогодні досить важко підвищити його рівень. В зв’язку з цим необхідно постійно зміцнювати матеріально-технічну базу, удосконалювати технологію виробництва, раціонально використовувати машинно-тракторний парк, здійснювати правильний вибір ефективних форм кооперації та розподілу праці.

Другий розділ “Розвиток та сучасний стан функціонування селянських (фермерських) господарств регіону” містить аналіз розвитку та сучасного стану фермерства, існуючого рівня економічного механізму селянських (фермерських) господарств та їх ефективності.

По розвитку селянських господарств Миколаївська область значно виділяється на фоні інших областей України. В цьому регіоні налічується близько 10,5% фермерських господарств країни, тобто 4533 одиниці станом на 1 січня 2004 року. Нині за їх кількістю регіон знаходиться на другому місці в державі (після Одеської області). Середній розмір селянських (фермерських) господарств Миколаївської області за період з 1999 року по 2003 рік поступово збільшується. Так, в 2003 році він підвищився на 97,7% в порівнянні з 1999 роком (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка середніх розмірів селянських (фермерських) господарств

Миколаївської області (на кінець року), га

Таким чином, розвиток фермерського руху на Миколаївщині виявився досить гнучким та не втрачає здатності до ведення інтенсивного сільськогосподарського виробництва. І це відбувається в умовах економічного занепаду, несприятливого інвестиційного та кредитного клімату, відсутності вагомої підтримки з боку держави.

Таблиця 1

Розвиток селянських (фермерських) господарств в

Україні і Миколаївської області

Показники | 1999 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | 2003р.у % до 1999 р. | Кількість фермерських господарств:

Україна

Миколаївська область |

35485

4114 |

34884

4373 |

38428

4504 |

41599

4533 |

117,2

110,2 | Припадає сільськогосподарських угідь на одне господарство, га:

Україна

Миколаївська область |

29,0

28,7 |

32,4

42,2 |

56,1

44,6 |

62,2

52,4 |

214,5

182,6 | Припадає валової продукції на одне господарство, тис. грн.:

Україна

Миколаївська область |

12,8

14,5 |

15,5

17,1 |

27,2

27,2 |

29,4

33,6 |

229,7

231,7 |

Як видно з табл. 1 у 2003 році порівняно з 1999 роком кількість селянських (фермерських) господарств області збільшилась на 10,2%, а в Україні – на 17,2%, тобто темпи збільшення чисельності господарств в країні вище, аніж в області. Щороку підвищується розмір землекористування фермерських господарств (як в області так і по державі в цілому). При цьому розмір валової продукції, що припадає на одне фермерське господарство, в області вище, ніж в Україні і порівняно з 1999 роком збільшився на 131,7%.

Аналіз показав, що в динаміці спостерігається ріст питомої ваги фермерських господарств у валовій продукції сільського господарства Миколаївської області. Якщо цей показник у 1999 році складав 2,1%, то в 2002 році – 8,2%.

Основним виробничим напрямком більшості селянських (фермерських) господарств Миколаївської області є виробництво продукції рослинництва, що зумовлено вищою окупністю витрат в цю сферу. Навіть за умови невисокої середньообласної врожайності сільськогосподарських культур фермери забезпечили в 2003 році 13,9% загальнообласного валового збору зернових культур, 15,3% - цукрових буряків, 13% - соняшнику та 17,7% овочів.

А посіви сільськогосподарських культур у 2003 році в фермерських господарствах були розміщені на площі 157,9 тис. га, що складає 16,3% від всієї посівної площі області. Порівняно з 2002 роком розмір посівів збільшився на 0,3% (тоді як в сільгосппідприємствах вона зменшилась на 16%). В загальній посівній площі фермерських господарств найбільші площі в 2003 році відведено під зернові – 72,2 тис.га (на 34,5% менше, ніж у 2002 році), технічні культури – 78,6 тис.га (на 99,1 % більш, ніж у 2002 році) та 7,1 тис.га було зайнято картоплею і овоче-баштанними культурами.

За останні три роки в аналізованих господарствах Миколаївської області значно зросли обсяги виробництва багатьох видів рослинницької продукції. Це обумовлено розширенням посівних площ, змінами в їх структурі і з підвищенням урожайності сільськогосподарських культур.

Поряд з порівняно прогресуючим розвитком рослинництва в фермерських господарствах, такої втішаючої тенденції в розвитку тваринництва не прослідковується. Це пов’язано з тим, що вона залишається найменш рентабельною та найбільш трудомісткою в аграрному секторі. До того ж галузі тваринництва вимагають значних капіталовкладень (приміщення для утримання худоби, обладнання, годівля тощо) і дефіцит грошових засобів не дає змоги господарствам розвинути їх в повному обсязі.

У 2003 році, крім виробництва сільськогосподарської продукції, селянські (фермерські) господарства займалися наданням сільськогосподарських послуг (3% від обстежених господарств), торгівлею (1%), перевезенням вантажів (0,5%), будівництвом (0,4%), переробкою аграрної продукції (0,2%).

Таблиця 2

Економічна ефективність сільськогосподарського

виробництва у Миколаївській області*

Показники | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | фер-мер-

ські госпо-дарства | сільсь-когос-подар-ські підпри-ємства | фер-мер-

ські госпо-дарства | сільсь-когос-подар-ські підпри-ємства | фер-мер-

ські госпо-дарства | сільсь-когос-подар-ські підпри-ємства | Вироблено валової продукції (у порівняльних цінах), тис.грн.:

· сільського господарства на:

- 1 середньорічного працівника | 12,3 | 10,4 | 14,1 | 13,3 | 16,6 | 15,3 | - 100 га сільськогосподарських угідь |

56,1 |

78,5 |

79,3 |

85,6 |

85,6 |

91,3 | · рослинництва на 100 га ріллі | 78,2 | 85,9 | 85,3 | 96,8 | 98,6 | 102,6 | · тваринництва на одну умовну голову великої рогатої худоби | 0,96 | 1,56 | 0,85 | 1,63 | 1,12 | 2,13 | Прибуток на 100 га, тис.грн. | 8,3 | 5,2 | 9,8 | 7,9 | 10,6 | 10,1 | Рівень рентабельності, % | 15,6 | 18,9 | 18,7 | 5,2 | 27,7 | 0,4 | * дані по фермерським господарствам за матеріалами вибіркового обстеження

Специфіка селянських (фермерських) господарств полягає в тому, що для них не завжди можна розрахувати всі економічні показники, що розраховуються для великих підприємств. Тому нами було проведено опитування 450 фермерських господарств (саме та кількість, яка зазвичай береться для проведення статистичних досліджень – 10% від загальної кількості селянських (фермерських) господарств), в ході якого було здобуто вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності. Згідно даних табл. 2 можна зробити висновок про те, що у 2002 році селянськими (фермерськими) господарствами було отримано 16,6 тис. грн. валової продукції в розрахунку на 1 середньорічного працівника, що на 8,4%більше, ніж за аналогічний період в сільськогосподарських підприємствах. На 6,3% зменшилась валова продукція в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Але фермерство виступає більш прибутковою формою господарювання, адже цими господарствами в 2002 році отримано прибутку в розрахунку на 100 га на 5% більше, ніж сільськогосподарськими підприємствами.

За даними Державного комітету статистики у 2003 році селянські (фермерські) господарства області отримали понад 76 млн. гривень виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, з якої вартість продукції рослинництва склала 69,7 млн. грн. (92%). Загальна сума чистого прибутку, одержаного ними становила понад 15 млн. гривень. У розрахунку на одне господарство прибуток складав майже 4,2 тис. грн. Найбільших прибутків в розрахунку на одне господарство отримано фермерами Первомайського (53,0 тис.грн.), Казанківського, Веселинівського, Арбузинського, Новобузького (від 3,6 до 4,8 тис. грн.).

При цьому рівень рентабельності сукупної діяльності селянських (фермерських) господарств в 2003 році склав 31,2%, в той час як сільськогосподарські підприємства мали 12,3%. Таким чином, сьогодні фермерство є однією з найбільш ефективних форм господарювання на селі. Хоча слід відмітити, що в 4-х районах області фермерські господарства мали збитки.

Основними проблемами в формуванні ефективного економічного механізму господарювання селянських (фермерських) господарств виступають насамперед: їх низька технічна оснащеність (1 трактор на 3 господарства, 1 зернозбиральний комбайн на 14 формувань, 1 сівалка на 6 господарств; при цьому ступінь зношення фондів складав в 2002 році – 32,5%), невеликий розмір господарства (52,4 га не достатньо для ефективного аграрного виробництва), недосконале оподаткування і кредитування як в комерційних банках, так і з боку держави.

Проблема невеликих розмірів частково вирішується за допомогою введення в структуру сільськогосподарських угідь селянських (фермерських) господарств орендованих площ пайовиків.

Таблиця 3

Розміри селянських (фермерських) господарств Миколаївської області

і отриманий прибуток, тис. грн.

Селянські (фермерські) господарства |

2001 р. |

2002 р. | Сільгосп-угідь на 1 господар-ство, га | Прибуток на 100 га, тис.грн. | Сільгосп-угідь на 1 господар-ство, га | Прибуток на 100 га, тис.грн. | З орендованими землями | 150,4 | 12,3 | 174,2 | 15,3 | Без оренди землі | 45,6 | 5,4 | 69,8 | 6,1 | За матеріалами анкетування

Аналіз представлених в табл. 3 даних свідчить про те, що селянські (фермерські) господарства, які мають орендовані ділянки і доводять середній розмір землекористування до 150 – 175 га є більш прибутковими, ніж ті, що мають 45 – 70 га. Так, в 2001 році сума прибутку на 100 га сільськогосподарських угідь у фермерів – орендарів була в 2,3 рази, а в 2002 році - в 2,5 рази більшою, ніж у тих, що не мають орендованих земель. Така тенденція не є правилом, але велика частка господарств відповідає цьому принципу. Поясненням такого явища може бути: оптимальне співвідношення культур в сівозміні за рахунок можливості застосування необхідних сівозмін, більш ефективне використання технічних засобів, отримання кредитних та інвестиційних ресурсів.

Проведене нами обстеження показало, що зі 450 фермерських господарств, що були аналізовані, орендували земельні площі 428. Така велика кількість господарств, що орендують землю, насамперед пояснюється тим, що за рахунок концентрації виробництва створюються умови для отримання на одиницю земельних площ більшого доходу.

Оплата праці членів селянських (фермерських) господарств здійснюється в 86% опитаних господарств по залишковому принципу. Для розширення виробництва та забезпечення селянських (фермерських) господарств грошовими засобами ці господарства повинні залучати кредити та інвестиції, але в цьому питанні у фермерів виникають проблеми. Всі впливові банки Миколаївської області орієнтовані на роботу з великими підприємствами. Фермерські господарства посідають в їх роботі чи не останнє місце. Так, наприклад, у загальному кредитному портфелі банків південного регіону їх частка складає лише 4% (частка підприємств – 96%).

Питання оподаткування залишаються незрозумілими і ставки податків є непомірно високими для господарств, які ще тільки починають розвиватися. Але навіть в таких складних фінансових умовах цікавим є той факт, що за 2003 рік 89% фермерів розрахувалися за податки і внески до централізованих фондів грішми і не мають заборгованості, а з інших сільськогосподарських підприємств лише 56% погасили заборгованість. До того ж заборгованість останніх господарств перед державою станом на 1.01.2002 року по названих податках і внесках складала близько 12 млн. грн. Крім цього, вони мають трьохрічні, дворічні і нинішні борги за пальне, мінеральні добрива та інші матеріальні ресурси, які брались в борг і зараз під час розпаювання і розформування таких підприємств просто списуються, тому що відшкодувати їх просто нічим.

Вказаних заборгованостей немає жодне селянське (фермерське) господарство. І дивно, що все ще побутує думка про те, фермер виживає лише за рахунок допомоги йому з боку великих господарств. Якщо декілька років тому, коли фермерство було поодиноким і без техніки, сільськогосподарські підприємства дійсно надавали їм допомогу (не без користі звичайно), а плата за виконані роботи нерідко перевищувала затрати у декілька разів, то з часом тенденція набула зворотного характеру. Тепер фермери все більше самі, особисто, зі своєю технікою надають допомогу сельчанам. Згідно проведеного дослідження, за 2003 рік майже 60% фермерів надавали допомогу тим господарствам, на території яких вони розміщені (і це за умови розширення власного господарства за рахунок оренди земельних паїв або земель запасу сільських рад).

На думку автора, сприяння розвитку фермерства, підвищення ефективності діючого економічного механізму їх функціонування в ринкових умовах, визначення основних напрямів його становлення, розширення розмірів господарств за умовами оренди, кооперування, об’єднання в спілки, удосконалення механізму кредитування, оподаткування, оплати праці та консультування повинні бути принциповими положеннями аграрної політики держави.

У третьому розділі “Основні напрямки подальшого розвитку селянських (фермерських) господарств та удосконалення економічного механізму їх функціонування” висвітлено основні напрямки оптимізації розмірів та виробничої структури типового селянського (фермерського) господарства; організації ефективного агросервісу, удосконаленню економічних і соціальних відносин, державної підтримки, вибору найбільш раціональних каналів і способів реалізації продукції.

Для того, щоб визначити кількісні можливості формування фермерського укладу та екстраполювати перспективи його розвитку, нами використано систему відносних показників, які наведені в таблиці 4.

Таблиця 4

Оцінка розвитку фермерських господарств, %

Коефіцієнти | Україна | Миколаївська область | 2001 р. | 2002 р. | 2001 р. | 2002 р. | Інтенсивності розвитку | 8,0 | 9,1 | 4,2 | 6,0 | Банкрутства | 1,4 | 1,6 | 2,3 | 3,5 | Потенційного зростання | 1,3 | 0,7 | 5,1 | 4,8 | Прогресу | 5,89 | 6,19 | 1,64 | 1,75 |

Як бачимо, і по Україні в цілому, і в Миколаївській області спостерігається значне підвищення інтенсивності розвитку фермерства. Розмір коефіцієнту прогресу (співвідношення кількості новостворених фермерських господарств і таких, які припинили існування) доводить, що кількість новостворених господарств в декілька разів перевищує кількість формувань, що припинили своє існування. Отже, розраховані коефіцієнти становлення і розвитку фермерства (відношення кількості новостворених фермерських господарств до їх наявності на кінець аналізованого року) свідчать про високу динамічність та масштабність зростання фермерського укладу. Але при цьому коефіцієнт банкрутства (відношення кількості фермерських господарств, які припинили існування, до їх наявності на початок року), на жаль, також росте, що зменшує бажання селян розвивати фермерський бізнес. Державі слід звернути увагу на це.

За результатами розв’язання економіко-математичної задачі нами визначено оптимальну структуру виробництва за умовою отримання максимального прибутку для типового селянського (фермерського) господарства Врадієвського району – “Надія”. Загальний прибуток господарства, розрахований на оптимальні розміри виробництва, складає при цьому 14,9 тис.грн. Якщо порівняємо останній з фактичним прибутком, який був отриманий у 2002 році (12,1 тис.грн.), побачимо, що за рахунок удосконалення структури посівних площ і поголів’я худоби, зростання прибутку становитиме 2,8 тис.грн.

Вирішення проблеми розширення площ фермерських господарств вбачається в створенні ринку оренди земельних паїв, яка дозволяє об’єднати велику кількість земельних паїв у виробничих підрозділах підприємства. Спрощуючи таким чином процес придбання земельних ділянок, оренда забезпечуює створення умов для гнучкого регулювання розмірів землекористування, організаційної структури, виробничого піднесення та розвитку. В Україні, на жаль, чітко визначених підходів до визначення параметрів розвитку фермерства не існує. Виключенням є лише встановлені законодавством межі для земельних часток у приватній власності та земель у постійному користуванні фермерських господарств.

Але механізм здійснення орендних відносин також вимагає певного удосконалення. У цьому плані нами пропонується в договорі оренди передбачити додаткові пункти: залучення до процесу управління та виробництва орендодавців, які повинні мати змогу контролювати якість виконуваних сільськогосподарських робіт на власній ділянці, а також мати змогу першочергово бути залученими до роботи на ній; у випадках, коли фермер не матиме змоги в повному обсязі погасити заборгованість по орендній платі, залучати відробіткову форму погашення орендної плати за користування земельним наділом (паєм).

Одержане за результатами розробленого нами для селянського (фермерського) господарства “Гаваї” Новоодеського району Миколаївській області бізнес-плану розширення його розмірів (за допомогою оренди) до 500 га матиме суттєві позитивні наслідки. Оскільки в результаті реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств утворилось багато невеличких за розміром ділянок, які обробляються одноосібно або взагалі не обробляються, для фермерських господарств відкриваються великі можливості оренди. За умови наявності в господарстві такої площі, воно буде мати змогу отримувати щороку прибуток в розмірі близько 244,8 тис.грн. при витратах на виробництво близько 222,9 тис.грн. Отже, рівень рентабельності досягатиме близько 109,8%.

Уявлення про приріст фактичних та планових показників економічної ефективності розширення фермерського господарства “Гаваї” за рахунок оренди надає табл.5. Як видно, загальний очікуваний приріст вартості товарної продукції за рахунок впровадження заходів, передбачених вказаним вище бізнес-планом, становитиме 223,4 грн. За рахунок розширення господарства приріст прибутку очікується рівним – 101,9 тис.грн., при цьому рівень рентабельності збільшується на 35,3 в.п.

Таблиця 5

Економічна ефективність виробничої діяльності селянського (фермерського) господарства “Гаваї” Новоодеського району Миколаївської області

Показники | 2002 рік | При умові розширення за рахунок оренди (згідно бізнес-плану) | Приріст

(+,-) | Площа сільськогосподарських угідь, га | 350 | 500 | 150 | Вартість товарної продукції, тис. грн. | 228,9 | 452,3 | 223,4 | Прибуток, тис. грн. | 142,9 | 244,8 | 101,9 | Рівень рентабельності, % | 74,5 | 109,8 | 35,3 |

У досягненні ефективного розвитку фермерських господарств важлива роль належить обслуговуючим кооперативам, які по суті, є засобом подолання проблем, що сільськогосподарські виробники не можуть вирішити поодинці. Їх необхідність викликана тим, що за існуючих тенденцій в забезпеченості господарств технікою та інвестиційними ресурсами вони приречені на екстенсивний тип ведення виробництва. Спільне ж використання техніки дозволить їм суттєво зменшити розмір витрат на оплату праці механізаторів, пальне, ремонт, а у підсумку – і собівартість продукції (при забезпеченні необхідного рівня технологічної дисципліни). Це враховувалось нами в процесі проектування створення і функціонування сервісного кооперативу “ФерКоп”. За умови участі в кооперативі, наприклад, селянському (фермерському) господарству “Ромашка” виконання всього комплексу сільськогосподарських робіт обійдеться в 11230 грн. за рік, тоді як залучення послуг приватної фірми тільки на збиранні 50 га соняшнику – 4000 грн. І це – лише за один вид робіт, а всього їх – 13. Тобто, економічна вигідність участі в обслуговуючому кооперативі безперечна.

Доцільним для вирішення проблеми низької технічної оснащеності фермерських господарств є також використання лізингу. Істотною умовою розвитку агролізингу повинна бути можливість і потреба оплати лізингових послуг у натуральній формі, такий розрахунок буде проводитись через поставку сільськогосподарської продукції, що виробляється лізингоодержувачем. При цьому перевагою лізингу є те, що деяке устаткування необхідне фермерському господарству сезонно, і в усьому виробничому циклі воно його не потребує. В таких умовах лізинг забезпечить розвиток фермерських господарств при використанні сучасного устаткування, машин і механізмів. В нашій державі можна сказати утворилась дуже слабка мережа лізингових послуг у сільському господарстві. А для запровадження лізингу необхідно застосовувати активне втручання держави в формування лізингового фонду.

Щоб вижити в умовах конкуренції, фермер повинен приймати правильні рішення з виробництва продукції та її реалізації. Він покликаний чітко знати існуючі проблеми, збирати необхідні дані і аналізувати їх, робити правильні висновки і діяти згідно них. Для цього нами пропонується застосування таких важелів: безкоштовне надання академічними установами консультацій фермерам щодо нових технологій, сортів, гібридів сільськогосподарських культур, порід худоби та птиці, засобів захисту рослин і тварин; створення консультативних груп при обласних (у залежності від можливостей) і районних Асоціаціях фермерів.

Для підвищення ефективності механізму кредитування фермерських господарств, на наш погляд, необхідно:

- удосконалити діюче законодавство з урахуванням інтересів фермерських господарств, а також посилити відповідальність позичальника за невиконання кредитної умови;

- запровадити іпотечне кредитування під заставу землі з реально діючим механізмом її вилучення в разі неповернення кредитів;

- створити максимально привабливі умови для вкладення кредитних ресурсів комерційних банків у сферу АПК.

- запровадити створення кредитних спілок на базі Асоціацій фермерів;

- створити спеціалізований фермерський банк – централізовану установу, яка буде орієнтована на роботу саме з цими формуваннями, враховуючи особливості їх виробництва.

Потребує удосконалення і робота Українського державного Фонду підтримки селянських (фермерських) господарств, для поліпшення якої необхідно насамперед врегулювати питання використання бюджетних коштів на конкурсних засадах, прийняти пакет документів щодо нормативно-правового забезпечення, досягти самоокупності його роботи, прозорості та справедливості діяльності на відкритому аграрному ринку.

Найбільш прийнятним для фермерів в сучасних умовах є введення натурального податку. Ця ідея підтримана багатьма науковцями, серед яких І.М. Бурдейний, С.І. Мельник та ін.

Враховуючи складний фінансовий стан сільських товаровиробників, високий рівень зношеності основних засобів та необхідність створення в них міцної матеріально – технічної бази, доцільними є зменшення ставки ПДВ на сільськогосподарську продукцію фермерських господарств, а також пільгове оподаткування доходу або повна його відміна. Збережені за рахунок цього кошти спрямовуватимуться на розширення виробництва, насамперед – на оновлення складу основних засобів.

Слід вказати, що в сучасних умовах оплата праці фермера здійснюється в основному за залишковим принципом. Тому іноді наприкінці господарського року він може залишитись зовсім без неї. Змінити таке становище важко, адже всі ресурси спрямовуються у виробничий процес. Але для забезпечення ефективного функціонування фермерських господарств все ж необхідно формувати фонд оплати праці фермера. Його виробнича діяльність повинна здійснюватись за попередньо розробленими планами, в яких окремою статтею повинна бути оплата праці самого фермера та найманих ним працівників.

Основними каналами збуту сільськогосподарської продукції для більшості фермерських господарств є її продаж безпосередньо з полів через посередників. Для більшості фермерів нині це – практично єдино можливий шлях реалізації виробленої продукції. В таких умовах в той час, коли відбувається сезонне підвищення цін на аграрну продукцію, як показали дослідження, лише незначна їх частина (3%) має змогу реалізувати власну продукцію. Такий стан справ пов’язаний з тим, що частіше за все фермери не мають складських приміщень (і це – при наявності великих боргових зобов’язань, які потребують термінового погашення. Прямим експортом своєї продукції займаються лише 4% фермерів області, тільки 0,5% їх загальної кількості реалізують її через товарні біржі.

Основною проблемою для фермерських господарств, як і для більшості інших сільськогосподарських товаровиробників, виступає нестача інформованості про канали та ринки збуту виробленої продукції. Періодичні видання – газети та журнали поки що залишаються для них основним джерелом маркетингової інформації (на їх частину припадає 75%), на другому місці знаходиться телебачення (32%), а прайс-листами користуються лише 2 % фермерів.

В Україні сьогодні створюються певні установи для полегшення збуту виробленої продукції, які отримали назву агроторгових домів. Нині існує 572 такі струтури, найбільша кількість з яких утворено у формі акціонерних товариств та товариств з різноманітним ступенем відповідальності. 22 агроторгових дома (3,8%) зареєстровані як неприбуткові сільськогосподарські обслуговуючи кооперативи. Створення збутового фермерського кооперативу має на меті покращення прибутковості кожного окремо взятого його члена (за рахунок отримання вищої ціни за одиницю реалізованої через кооператив продукції). Така можливість з’являється у кооперативу завдяки тому, що в ньому можна: сформувати велику партію товару, сконцентрувавши дрібні поставки продукції його членів; реалізувати таку партію за вищою ціною одразу або через певний час; після передачі функції збуту виробленої продукції збутовому кооперативу фермер зможе сконцентрувати свої зусилля на нарощуванні виробництва продукції; в кооперативі можна спільно утримувати спеціалістів з маркетингу, які і будуть займатись просуванням продукції на ринку; у збутовому кооперативі у кожного фермера з’являється можливість значно підвищити якісні характеристики вирощуваної продукції шляхом її сортування, сушіння, калібрування, очищення тощо.

Для 6 невеликих за розміром селянських (фермерських) господарств (з середньою земельною площею в 109 га) нами було розроблено бізнес-план створення збутового кооперативу, під назвою “Агрозбут”, яким передбачено підвищення економічної ефективності функціонування кожного з фермерських господарств – членів кооперативу, що реалізовуватимуть через нього 65% свого врожаю озимої пшениці та соняшнику.

Завдяки участі в збутовому кооперативі кожне фермерське господарство – його учасник може досягти високих прибутків, що значно перевищують його доходи при самостійній діяльності. В цьому кооперативі середня ціна реалізації 1т озимої пшениці становитиме – 650 грн., а соняшнику – 1200 грн.

Для майбутніх кредиторів, ділових партнерів, цей проект буде документом, який доводитиме конкурентоспроможність кооперативу. За його допомогою можна передбачити майбутні ризики та способи їх усунення. В додатках до бізнес-плану наведені документи, використання яких сприятиме полегшенню роботи членів кооперативу.

ВИСНОВКИ

1. Селянське (фермерське) господарство має властиві лише йому наступні особливості: поєднання в одній особі власника і працівника, завдяки чому досягається прямий зв’язок робітника із засобами виробництва і абсолютна самостійність у вирішенні питань, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції; фермер особисто управляє своїм господарством і здійснює інвестування власних та залучених коштів у бізнес; трудова активність фермера ґрунтується на власному інтересі; організаційна структура фермерського господарства найбільш повно використовує специфіку сільського життя (локальність розташування населення,