Луганський національний педагогічний університет імені

Тараса Шевченка

ТРОШКІН Олександр Васильович

УДК 377.745

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ІНІЦІАТИВНОСТІ МАЙБУТНІХ ДИЗАЙНЕРІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАЛЬНО-ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2004

Дисертацією є рукопис:

Робота виконана в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | доктор педагогічних наук, доцент

Кучерявий Олександр Георгійович, Донецький національний університет, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор Лещенко Марія Петрівна, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, головний науковий співробітник відділу теорії і практики педагогічної майстерності;

кандидат педагогічних наук, доцент

Сиротенко Тетяна Анатоліївна, Слов’янський державний педагогічний університет, доцент кафедри педагогіки і методики технологічної підготовки.

Провідна установа: | Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України, кафедра загальної педагогіки.

Захист відбудеться 17 вересня 2004 р. о 9.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2)

Автореферат розісланий “14”серпня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л.Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. В умовах нових еконо-мічних і суспільних відносин, розвитку ринку праці наповнилося новим змістом соціальне замовлення вищій школі на фахівця-дизайнера як творчу особистість, стрижневою якістю якої є ініціативність. Забезпечення ви-кладачами розвитку творчої активності майбутніх фахівців є стратегічним завданням реформування вищої школи, відбитим у Законі України "Про вищу освіту", Національній доктрині розвитку освіти, у Концепції виховання дітей і молоді в національній системі освіти. Зокрема, у цій концепції зазначається, що одним із основних напрямів національного виховання є активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, об'єднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.

Результати аналізу рівнів ініціативності випускників ВНЗ другого рівня акредитації художнього профілю свідчать про їх недостатню готовність до її виявлення. Встановлено, що викладачі основ композиції вищої школи, усвідомлюючи необхідність формування у студентів відповідної готов-ності, не забезпечують її на належному рівні: повністю відсутня особис-тісно зорієнтована спрямованість цілей і змісту відповідних навчальних програм та методик їх реалізації. Педагогічне забезпечення розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів у процесі навчально-творчої діяльності є однобічним, недиференційованим і не враховує інтегративні та функціональні характеристики феномену "ініціативність". Констатуючи потреби практики у всебічному педагогічному забезпеченні процесу формування ініціативності у майбутніх фахівців-дизайнерів, підкреслимо і наявність потреб педагогічної науки у розвитку відповідних теоретичних положень.

Науковцями (психологами і педагогами) у другій половині ХХ сторіччя було створено теоретичне підґрунтя для забезпечення розвитку іні-ціативності майбутніх дизайнерів. Йдеться про сутнісні характеристики поняття "ініціативність" (Ф.Гоноболін, П.Рудик, Б.Теплов та ін.), особливості розвитку ініціативності школярів і студентів у різних аспектах (М.Говоров, І.Добрянський, Л.Новікова, С.Пєтухов, Є.Погоніна, Г.Сорока, В.Юсупов та ін.), взаємозв'язок творчої активності та ініціативності особистості (В.Андрєєв, М.Зіновкіна, В.Коноплич, А.Мудрик, Л.Попов та ін.). Однак жоден із дослідників не спрямовував науковий пошук на визначення конкретних методів, форм та засобів розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів. Дотепер нерозробленою залишалася проблема ціліс-ності педагогічних умов розвитку ініціативності майбутнього дизайнера. Гострота цієї проблеми посилюється в умовах державного і регіонального замовлення на фахівців-дизайнерів, готових до активного творчого вдосконалення видів і графічних форм реклами, художньо-естетичного оформлення систем "людина-машина", місць відпочинку людей тощо.

Таким чином, актуальність та доцільність дослідження зумовлена необхідністю подолання суперечностей між: соціальним замовленням вищій школі на фахівця-дизайнера, здатного до ініціативності, і реальним рівнем готовності до прояву ініціативності випускників відповідних вищих навчальних закладів; усвідомленням педагогами ВНЗ потреби у створенні на заняттях умов для розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів і відсутністю у викладачів глибоких знань у сфері розв'язання цього завдання; усвідомленням керівниками педагогічних ВНЗ необхідності в забезпеченні особистісно орієнтованого характеру підготовки дизайнерів і відсутністю у вищій школі відповідних навчальних програм та технологій, розроблених на особистісно орієнтованій та інтегрованій основах.

Виходячи з означеної актуальності, теоретичної значимості проблеми, а також ураховуючи недостатню її розробленість у сучасній педагогічній науці, ми визначаємо тему дослідження “Педагогічні умови розвитку іні-ціативності майбутніх дизайнерів у процесі навчально-творчої діяльності”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри педагогіки і психології Донецького національного університету (державний реєстраційний номер ДР 01910051511), державної програми „Творча обдарованість”, „Концепції розвитку вищої освіти Донецької області до 2020 року” (Розпорядження Голови облдержадміністрації №325 від 16.07.2002, довідка №157 від 31.10.2002).

Об'єкт дослідження – процес організації навчально-творчої діяльності майбутніх дизайнерів у вищих навчальних закладах другого рівня акредитації.

Предмет дослідження – сутність і педагогічні умови розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів у навчально-творчій діяльності.

Мета дослідження: теоретично та експериментально обґрунтувати педагогічні умови розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів у процесі організації їх навчально-творчої діяльності.

Гіпотеза дослідження: процес розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів буде ефективним за таких педагогічних умов: проектування цілей, змісту і завдань навчально-творчої діяльності студентів здійснюється на цілісній та особистісно орієнтованій основах; побудови змісту курсу "Основи композиції" на принципах дидактичної інтегрології; спрямованості процесу організації творчості майбутніх дизайнерів на формування інтегративних і функціональних характеристик ініціативності; включення студентів у такі види і форми навчально-творчої діяльності, які забезпечують моделювання шляхів розв'язання творчого завдання і самостійну реалізацію особистісного почину.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувавши стан розв'язання проблеми в теорії та практиці, уточнити сутність та зміст поняття "ініціативність" та сформулювати власне концептуальне бачення педагогічного забезпечення розвитку ініціативності у майбутніх дизайнерів.

2. Виявити етапи та стадії процесу самоорганізації студентами навчально-творчої діяльності, роль і місце серед них стадії власної ініціативності майбутнього дизайнера.

3. Теоретично обґрунтувати модель ініціативності студента у навчально-творчій діяльності, загальні та специфічні педагогічні умови її розвитку.

4. Розробити класифікацію методів педагогічного забезпечення ініціативності майбутніх дизайнерів.

5. Експериментально перевірити ефективність розробленого педагогічного забезпечення розвитку ініціативності студентів художнього відділення ВНЗ.

Методологічну і теоретичну основу дослідження складають фундаментальні педагогічні концепції гуманізації освіти (С.Гончаренко, В.Кремень, Ю.Мальований, О.Сухомлинська та ін.); діяльнісний підхід до забезпечення розвитку особистості, опора на її самостійність і активність (Л.Буєва, В.Іванов, Г.Костюк, О.Леонтьєв та ін.); теорія особистісно орієн-тованого підходу до підготовки майбутніх фахівців (Г.Балл, І.Бех, С.Гончаренко, О.Савченко та ін.); теорія цілісної побудови навчально-виховного процесу (В.Ільїн, В.Краєвський, В.Семиченко та ін.); тео-ретичні положення щодо психології творчості та організації навчання як творчого процесу (В.Андрєєв, В.Алфімов, М.Лещенко, В.Моляко, Я.Пономарьов, Л.Попов, В.Роменець, С.Сисоєва та ін.).

При проведенні дослідження використовувалися такі методи: теоретичні: аналіз філософської, психологічної, педагогічної і спеціальної літератури з образотворчого мистецтва для визначення основних положень, які складають науково-теоретичну базу дослідження; гіпотетичне судження та моделювання для теоретичного обґрунтування інтегративного характеру й структури ініціативності як якості творчої особистості; порівняння, синтез, систематизація, класифікація, узагальнення для побудови моделі ініціативності студента, формування власного концептуального бачення педагогічного забезпечення розвитку ініціативності у майбутніх дизайнерів, визначення методів його реалізації, формулювання висновків; емпіричні: педагогічне спостереження для моніторингу динаміки процесу формування ініціативності у студентів; педагогічний експеримент з метою перевірки сформованості розробленої моделі ініціативності майбутнього дизайнера; анкетування, бесіди, тести, інтерв'ю із самим собою для обґрунтування умов, методів і форм педагогічного забезпечення розвитку ініціативності студентів; метод експертної оцінки, метод діагностики рівня ініціативності на основі використання шкали полярних профілів для кількісного і якісного аналізу поточних експериментальних даних і результатів дослідження.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у: вперше розроблених – моделі ініціативності майбутніх дизайнерів і концепції її розвитку, структурно-технологічній схемі організації навчально-творчої діяльності майбутніх фахівців, класифікації методів педагогічного забезпечення їх ініціативності, визначенні загальних і специфічних педагогічних умов, які забезпечують успішний розвиток ініціативності студентів у навчально-творчій діяльності; вдосконаленні підходів до відбору змісту підготовки майбутніх дизайнерів, форм і засобів педагогічного забезпечення розвитку їх ініціативності; подальшому розвитку положень щодо змісту поняття "ініціативність", специфіки і структури навчально-творчої діяльності, сутності процесу розвитку ініціативності майбутніх фахівців у навчально-творчій діяльності.

Практична значущість роботи полягає у: достатньо високому ступені готовності отриманих результатів до впровадження – розробленій програмі навчального курсу з основ композиції, методичних рекомендаціях для викладачів щодо реалізації цієї програми; орієнтації отриманих результатів на широке коло педагогів-практиків, зацікавлених у теоретичних положеннях і методиці автора (викладачі художньо-графічних і педагогічних відділень і факультетів ВНЗ різних рівнів акредитації, працівники сис-теми післядипломної педагогічної освіти); можливостях реалізації результатів дослідження у всіх регіонах України, їх використанні з метою вдосконалення професіограм, змісту і технології підготовки фахівців за напрямом "Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво".

Результати дослідження впроваджені на художньому відділенні Єнакієвського технікуму економіки і менеджменту Донецького національного університету (довідка №134/2 від 16.10.2002 р.); у Донецькому художньому училищі (довідка №179 від 14.11.2002 р.); на педагогічному факультеті Донецького інституту соціальної освіти (спеціальність "Початкове нав-чання", кваліфікація "вчитель початкових класів і образотворчого мистецтва", довідка №176 від 29.10.2002 р.).

Особистий внесок автора у роботах, які опубліковані у співавторстві, полягає в узагальненні точок зору науковців щодо естетичної позиції особистості, уточненні поняття естетичної позиції майбутнього дизайнера.

Апробація результатів дослідження проходила на Міжнародній науково-практичній конференції "Гуманізація навчально-виховного процесу у вищій школі" (Слов'янськ, 1999), III Всеукраїнській науково-практичній конференції "Педагогічні інновації: ідеї, реалії і перспективи" (Київ, 2000), регіональній науково-практичній конференції "Методологічні і практичні проблеми гуманітарної освіти та виховання в національній системі освіти" (Сєвєродонецьк, 1996), шляхом презентації експеримент-тальних програм і методичних рекомендацій на міжнародних виставках "Дизайн-98" (Київ, 1998), "Слов'янський базар" (Харків 1998); Першій міжнародній благодійній виставці сучасного мистецтва (Донецьк, 2000; Харків, 2001). Результати апробовані на засіданнях кафедри педагогіки Донецького національного університету.

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 10 публікаціях. З них 5 статей у наукових фахових виданнях, 4 – у матеріалах науково-практичних конференцій, одне видання програми з методичними рекомендаціями.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (315 найменувань) та 21 додатків на 26 сторінках. Повний текст дисертації 172 сторінки. У роботі наведено 10 таблиць, 1 рисунок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми наукового пошуку, визначається об'єкт, предмет, мета, гіпотеза, основні завдання, теоретико-методологічна основа, етапи, наукова новизна і практичне значення до-слідження, особливості апробації та впровадження одержаних результатів.

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів у процесі навчально-творчої діяльності" розглядаються положення психологів і педагогів щодо навчально-творчої діяльності, її значення для розвитку ініціативності особистості, різні визначення науковцями цього поняття, модель ініціативності майбутнього дизайнера, побудована на основі авторського концептуального бачення її сутності. У результаті теоретичного аналізу було встановлено, що:

1. Поняття "ініціативність" розглядається у сучасній філософській і психолого-педагогічній літературі як сукупність соціально значущих якостей і пов'язується з поняттями "творча активність", "креативні здібності", "творча особистість" (Д.Богоявленська, Я.Пономарьов, Л.Попов, С.Рубінштейн, В.Сухомлинський, В.Юсупов та ін.). 2. Ініціативність є складною багатофункціональною якістю особистості, яка служить інтегративною основою взаємозв'язку цілого ряду інших якостей особистості: цілеспрямованості, активності, самостійності, самодисциплінованості тощо, розвиток яких відбувається через реалізацію ініціативних дій. Ініціативність сприяє мо-ральному становленню особистості, самореалізації сутнісних сил людини, розвитку її творчих можливостей (К.Абульханова-Славська, М.Говоров, П.Іванов, Н.Левітов, В.Лозова, О.Погоніна, П.Суховейко, Б.Теплов, А.Цаболова та ін.). 3. Розвиток ініціативності розглядається як динамічний процес, що здійснюється в ході навчально-творчої діяльності, результат якої має суб'єктивну новизну, значущість і прогресивність (В.Андрєєв, Л.Буєва, Л.Виготський, М.Каган, М.Кветной, О.Леонтьєв, Б.Ломов, В.Мерлін, В.Рубцов, В.Шадриков, Г.Щукіна та ін.). 4. Специфіка навчально-творчої діяльності зорієнтована на максимальне використання самоуправління особистості. Успішність навчально-творчої діяльності насамперед залежить не стільки від рівня розвитку формально-логічних (усвідомлених), скільки від евристичних, інтуїтивних (не завжди усвідомлених) процедур інтелектуальної діяльності (В.Давидов, Д.Ельконін, І.Калошина, Ю.Кулюткін, В.Моляко, Я.Пономарьов, О.Тихонов, Л.Фрідман та ін.).

Результати аналізу досліджень навчально-творчої діяльності свідчать про недосконалість визначення цього поняття. У визначенні важливо відбити структуру навчально-творчої діяльності, її етапи і стадії, місце і роль стадії виявлення ініціативності у досягненні творчих результатів. Необхідно, враховуючи основи психології творчості, розрізняти за певними критеріями і навчально-творчі завдання, розв'язання яких, за В.Андрєєвим, є метою навчально-творчої діяльності. Враховуючи різні точки зору на навчально-творчу діяльність, ми сформулювали таке її власне розуміння: а) навчально-творча діяльність є різновидом навчальної діяльності, спрямованої на розв'язання навчально-творчих завдань, під якими, за класифікацією Я.Пономарьова, слід розуміти творчі завдання першого класу; б) розв'язання творчих завдань першого класу пов'язано з певним інтуїтивним баченням студентами образу продукту творчості, з конкретним ступенем розвитку їх ініціативності; в) педагогічні методи, форми і засоби опосередкованого чи прямого перспективного управління процесом розв'язання студентами навчально-творчих завдань є методами, формами і засобами педагогіки творчості; г) навчально-творча діяльність є умовою і засобом розвитку творчих здібностей майбутнього фахівця і, як результат, його професійного становлення; вона забезпечує формування у студентів важливих системних якостей особистості: здатності до творчості, готовності до самоорганізації навчально-творчої діяльності, активності при розв'язанні навчально-творчих завдань тощо.

Під творчою ініціативністю майбутнього дизайнера слід розуміти інтегративну якість особистості, у якій виявляється самоцінне ставлення до цілей, змісту, методів, форм та засобів образотворчої діяльності, прагнення мобілізувати власні зусилля на досягнення навчально-творчої і професійно-практичної мети, інтегруються системні та функціональні характеристики митця, який працює творчо. Результати аналізу сутності навчально-творчої діяльності, її значення для прояву ініціативності студентом, урахування основних положень теорії особистісно орієнтованого виховання, різних трактувань цього поняття з боку філософів, психологів і педагогів дозволили сформулювати власне концептуальне бачення педагогічного забезпечення розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів.

Пошук шляхів обґрунтування педагогічних умов розвитку ініціативності студентів має здійснюватися на основі аналізу структури творчої діяльності дизайнера з урахуванням системних компонентів моделі його ініціативності та потреб української держави у цих фахівцях. Теоретичне обґрунтування відповідних умов базується на теорії особистісно орієнтованого виховання та концепції цілісної побудови навчально-виховного процесу, положеннях про психологічний механізм творчого мислення.

Ініціативність є результатом усвідомлення майбутнім дизайнером в ролі особистісної цінності предмета образотворчого мистецтва: відбиття образотворчими засобами цілісності світу і людини в їх єдності як об'єк-тивної характеристики людського буття і мети людського розвитку, реалізація якої вимагає творчої активності кожної особистості. Найвищий якісний рівень ініціативності студента досягається лише за умови, якщо він всебічно осмислює сутність художнього стилю як способу буття творчої індивідуальності, цілісну єдність усіх елементів художньої форми та її естетичну досконалість. Необхідною умовою перетворення у свідомості майбутнього дизайнера змісту основ композиції з інформативного рівня на особистісний є емоційне переживання ним своєї підготовленості до демонстрації індивідуального стилю образотворчої діяльності.

Найефективніший шлях забезпечення достатньо високого рівня ініціативності студентів – оптимальне використання викладачами розвивальних можливостей курсу "Основи композиції", групової та індивідуальної форм організації навчально-творчої роботи майбутніх дизайнерів. Наявність у груповій формі організації творчої роботи студентів різноманітних проявів процесу комунікації сприяє виникненню емоційного контакту, переживанню ними особливостей різних варіантів розв'язання творчого завдання. Підвищення ступеня діалогічності індивідуальної творчої роботи студентів (йдеться про діалог між викладачем і вихованцем та "внутрішній" діалог самого виконавця творчого завдання) позитивно впливає на рівень усві-домлення майбутніми дизайнерами цінностей образотворчого мистецтва як особистісних і, як результат, забезпечує формування ініціативності. Оволодіння студентами досвідом усвідомлення образу свого професійного "Я" (рефлексії становлення як митців) здійснюється протягом усіх років нав-чання майбутніх дизайнерів при виконанні ними індивідуальних завдань, у процесі самоаналізу продуктів власної творчості, у спілкуванні з самим собою, однокурсниками та викладачами. Кожний студент самоформує готовність до генерації ідей щодо створення певних композицій. Досвід генерації ідей студентами є підґрунтям для формування ініціативності як системної якості особистості.

Організація навчання майбутніх дизайнерів на основі таких положень та за спеціальною програмою і методиками сприяє не тільки забезпеченню практичної підготовленості студентів до виконання професійних функцій, але й формуванню у них досвіду творчої діяльності та творчої ініціатив-ності. Виходячи із зазначеного концептуального бачення ініціативності та шляхів її формування, була розроблена модель цієї якості майбутніх дизайнерів (Табл. 1).

Таблиця 1

Модель ініціативності майбутнього дизайнера

Компонен-ти

ініціатив-ності | Показники ініціативності

Інтегративні | Функціональні

1.

Спрямова-ність осо-бистості на виявлення ініціатив-ності при виконанні образо-творчого завдання. | 1. Установка на творче досягнення при виконанні конкретного завдання.

2. Установка на оволодіння новими методами та засо-бами образотворчої діяль-ності.

3. Сформованість мотивів ініціювання шляхів розв’я-зання творчого завдання.

4. Високий рівень усві-домлення цілей розв’язання образотворчого завдання. | 1. Здатність до визначення напряму пошуку оригінальних нових методів і засобів розв’язання творчого завдання.

2. Внутрішнє прийняття в ролі особистісної цінності ініціативності як якості творчо працюючого митця.

3. Наявність особистісного сенсу виявлення ініціативності при розв’язанні творчого завдання.

4. Наявність почуття захопленості, емоційного підйому при усвідомленні взаємозв’язку між цілями розв’язання образотворчого завдання та ініціативністю як необхідною умовою досягнення конкретних цілей.

5. Здатність до визначення напряму створення оригінального варіанту розв’язання творчого завдання.

2.

Активність та енергій-ність у моделю-ванні шля-хів розв’я-зання твор-чого зав-дання. | 1. Здатність генерувати ідеї, висувати гіпотези.

2. Уміння інтуїтивно перед-бачати і висувати ори-гінальні підходи і способи розв’язання образотворчого завдання.

3. Уміння обирати опти-мальний темп і методи образотворчої діяльності відповідно до своїх осо-бистісних характеристик. | 1. Уміння актуалізувати наявний запас знань, важливих для генерації певних ідей.

2. Уміння “входити” в активну діяльність зі створення власного концептуального бачення шляхів розв’язання творчих завдань.

3. Уміння особистості тривалий час вико-нувати творче завдання, розв’язувати його, не знижуючи темпів роботи та рівня результативності.

3.

Самостій-ність при реалізації особистіс-ного почи-ну у нав-чально-творчій діяльності. | 1. Уміння визначити і формулювати мету реалізації особистісного почину, планувати власну образо-творчу діяльність на занятті.

2. Здатність імпровізувати в процесі образотворчої діяльності.

3. Уміння стимулювати та контролювати себе у процесі створення продукту творчості, оцінювати його.

4. Уміння самоорганізо-вувати за планом власну образотворчу діяльність. |

1. Здатність визначати завдання, значущі для досягнення мети реалізації особистісного почину, активізувати інтелектуальні та вольові зусилля при плануванні шляхів розв’язання цих завдань.

2. Здатність розробляти план творчих дій, раціонально розподіляти свої сили, час і засоби в діяльності, спрямованій на виконання розробленого плану.

3. Уміння здійснювати довільний само-контроль у процесі створення продукту творчості.

4. Уміння самоорганізовувати власні дії на кожному етапі розв’язання творчого завдання.

5. Здатність критично підходити до аналізу результатів виконання завдання, адекватно оці-нювати свої творчі можливості і досягнення.

Вибір структурних компонентів ініціативності залежав і від урахування складових психологічної та практичної готовності майбутніх дизайнерів до ініціювання варіантів розв'язання творчих завдань. Кожний із зазначених компонентів має відповідні інтегративні та функціональні показники.

У другому розділі – "Експериментальне обґрунтування педагогічних умов розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів" – розкриваються особливості проведення формуючого експерименту: подається його програма, методика її реалізації й оцінки отриманих результатів, встановлюється залежність між рівнями параметрів ініціативності майбутніх дизайнерів та ступенями сформованості у них інтегративних умінь творчо працюючого митця.

Розроблена навчальна програма з основ композиції для майбутніх дизайнерів, орієнтована на формування у них компонентів моделі ініціативності, вимагала дослідно-експериментальної перевірки. Ця перевірка здійснювалася на основі спеціально розробленої програми експерименту, у проведенні якого взяло участь 59 студентів (експериментальна група) і 57 студентів (контрольна група), а також 12 викладачів художнього відділення Єнакієвського технікуму економіки і менеджменту Донецького національного університету.

Робоча гіпотеза: рівень параметрів ініціативності майбутнього дизайнера (спрямованість на виявлення ініціативності, активність та енергійність у моделюванні шляхів розв'язання творчого завдання, самостійність) залежать від ступеня сформованості конкретних інтегративних умінь, відбитих у розробленій моделі, за певних педагогічних умов.

Метою формуючого експерименту було встановлення залежності між рівнями параметрів ініціативності та певними педагогічними умовами, які забезпечують їх формування. Реалізація вказаної мети і робочої гіпотези вимагала розробки структурно-технологічної схеми етапів самоорганізації навчально-творчої діяльності майбутніх дизайнерів, спрямованої на розвиток ініціативності, та створення спеціальної методики. Структурно-технологічна схема має вигляд (див. табл. 2):

Таблиця 2

Структурно-технологічна схема етапів самоорганізації навчально-творчої діяльності майбутніх дизайнерів, спрямованої

на розвиток ініціативності

Етапи навчально-творчої діяльності | Стадії навчально-творчої діяльності

1. Етап цілепокладання | 1.1. Усвідомлення особливостей змісту творчого завдання.

1.2. Актуалізація опорних знань, важливих для постановки цільових орієнтирів.

1.3. Безпосереднє формулювання мети розв’язання творчого завдання.

1.4. Інтуїтивне бачення образу продукту творчості.

Продовження табл. 2

Етапи навчально-творчої діяльності | Стадії навчально-творчої діяльності

2. Змістовний етап | 2.1. Відбір змісту творчої роботи, адекватного поставленим цілям.

2.2. Визначення ефективних методів, прийомів і засобів, спрямованих на розв’язання творчого завдання.

2.3. Виявлення ініціативності при створенні власного варіанту шляхів розв’язання творчого завдання.

3.Творчо-діяльнісний етап | 3.1. Безпосередня реалізація кращого варіанту розв’язання творчого завдання.

3.2. Оцінка отриманих результатів та їх корекція в залежності від поставленого завдання.

3.3. Узагальнення отриманих результатів.

Визначені відповідні показники готовності до самоорганізації навчально-творчої діяльності на всіх етапах.

З метою підвищення рівня ініціативності студентів на основі цієї структурно-технологічної схеми й будувалася програма курсу "Основи композиції". Виходячи із сутнісних характеристик ініціативності, вікових особливостей студентів, принципів педагогічного забезпечення розвитку їх ініціативності, були розроблені зміст і методика викладання цього курсу, а також науково-методичні рекомендації для викладачів щодо організації відповідної навчально-творчої діяльності. Зміст курсу побудовано за принципами дидактичної інтегрології (інтегруються складові програм курсів художнього конструювання, комп'ютерної техніки в дизайні, малюнка, живопису тощо) та особистісної спрямованості. Програма складається з двох розділів: "Графічний елемент у композиції" та "Формально-образна виразність". Основними завданнями курсу "Основи композиції" є: забезпечення процесів емоційного переживання сту-дентами знань основ композиції як самоцінних, оволодіння цими знаннями у навчально-творчій діяльності; стимулювання творчої ініціативності студентів у всіх видах їх навчальної діяльності; розкриття можливостей кожної теми для створення на заняттях ситуацій, що сприяють генерації ідей студентів у напрямку розв'язання творчих завдань викладача, розвитку їх творчої уяви і образного мислення, художньої спостережливості, зорової пам'яті; формування у студентів комплексу інтегративних умінь різної функціональної належності (аспект забезпечення творчого почину вихованців); сприяння формуванню у студентів досвіду саморегуляції професійного становлення як ініціативного фахівця.

Враховуючи особливості образотворчої діяльності, предмет нашого дослід-ження і наявність зв'язку між навчально-творчою діяльністю та ініціативністю, за певними критеріями обґрунтовано три групи методів педагогічного забезпечення розвитку ініціативності у майбутніх дизайнерів. До першої групи входять: методи формування мотивів саморозвитку ініціативності студента (педагогічні характеристики ступеня ініціативності майбутнього дизайнера, створення ситуацій емоційного переживання студентами знань про себе як ініціативну в сфері розв'язання професійних завдань особистість, самоаналіз готовності ініціювати проекти розв'язання творчих завдань, взаємохарактеристики сформованості умінь ініціювати варіанти розв'язання творчого завдання тощо). Провідними методами організації образотворчої діяльності студентів, спрямованої на розвиток ініціативності, що входять до другої групи, є: вправи у формулюванні гіпотез, генерації ідей, самоформуванні вмінь реалізувати особистісний почин; ілюстрації дисоційованих елементів складових майбутнього продукту творчості та його асоційованих елементів; демонстрація шляхів розв'язання творчого завдання тощо; створення ситуацій для появи інсайту у зв'язку з творчим завданням, вправи у пошуці способів досягнення інтуїтивно отриманого результату образотворчої діяльності. Серед методів стимулювання ініціативності майбутніх дизайнерів (методів третьої групи) центральне місце займають: актуалізація вже сформованих у студента компонентів ініціативності у поєднанні з підкресленням необхідності її подальшого самоформування; заохочення дій студента, спрямованих на формування умінь ініціювати варіанти розв'язання творчого завдання; постановка близьких і далеких перспектив саморозвитку ініціативності як системної якості фахівця-дизайнера.

Використання розробленої програми і зазначених груп методів у процесі здійснення формуючого експерименту суттєво вплинуло на рівні ініціативності студентів експериментальної групи. Рівні прояву ініціативності визначалися за певними показниками: низький (у студента сформовані лише деякі функціональні показники ініціативності і він виявляє цю якість тільки під впливом зовнішнього стимулу); середній (у майбутнього дизайнера має місце сформованість основних інтегративних та функціональних показників ініціативності і відзначаються перші його спроби щодо самостимулювання їх розвитку); високий (у майбутнього дизайнера сформовані усі інтегративні та функціональні показники ініціативності в цілому, а самостимулювання процесу формування інтегративних показників ініціативності перетворилося для студента у звичку). Нами були досліджені рівні прояву ініціативності майбутніми дизайнерами (Табл. 3).

Таблиця 3

Рівні прояву ініціативності майбутніми дизайнерами при використанні різних форм організації навчально-творчої діяльності на початку та під кінець експерименту (кількість осіб у %)

Форми орга-нізації НТД | Високий | Середній | Низький

Експер. група | Контр.

група | Експер. група | Контр.

група | Експер. група | Контр. група

КЗ | ФЕ | КЗ | ФЕ | КЗ | ФЕ | КЗ | ФЕ | КЗ | ФЕ | КЗ | ФЕ

Групова | 8,5 | 49,1 | 10,5 | 17,6 | 25,4 | 39,0 | 26,3 | 36,8 | 66,1 | 11,9 | 63,2 | 45,6

Індивідуальна | 11,9 | 45,7 | 15,8 | 19,3 | 32,2 | 42,4 | 29,8 | 29,8 | 55,9 | 11,9 | 54,4 | 50,9

Фронтальна | 13,6 | 39,0 | 12,3 | 15,8 | 27,1 | 40,7 | 26,3 | 35,1 | 59,3 | 20,3 | 61,4 | 49,1

Примітка: КЗ – констатуючий зріз, ФЕ – формуючий експеримент.

В експериментальній групі суттєво збільшилася кількість студентів із високим рівнем ініціативності: при використанні групової форми навчально-творчої діяльності – в 5,8, індивідуальної – в 3,8, фронтальної – в 2,9 разів. За результатами експериментального дослідження, студентів із се-реднім рівнем сформованості ініціативності стало більше у малих групах – на 13,6%, у всій академічній групі – на 13,6%, за умови індивідуальної навчально-творчої роботи – на 10,2%. Відповідно зменшилася питома вага майбутніх фахівців із низьким рівнем ініціативності в умовах використання усіх трьох форм організації навчально-творчої діяльності.

У контрольній групі ми не отримали значного підвищення ступеня ініціативності студентів. При організації групової навчально-творчої діяльності кількість майбутніх дизайнерів із високим рівнем ініціативності збільшилася лише на 7,1%, фронтальної та індивідуальної – на 3,5%. Не зафіксовано й суттєвого зменшення числа студентів контрольної групи із низьким рівнем ініціативності. Їх кількість як учасників творчої роботи у малих групах зменшилася на 17,6%, у повній академічній групі на 12,3%, а при використанні індивідуальний форми організації навчально-творчої діяльності студентів – на 3,5%.

Найбільш ефективною формою організації навчально-творчої діяльності, яка забезпечує високий рівень ініціативності майбутніх дизайнерів, виявилася групова форма. Цьому сприяла реалізація можливості забезпечити різносторонній характер спілкування між студентами, емоційно переживати кожним із них знання про переваги та недоліки власного особистісного почину як варіанту розв'язання творчого завдання. Кількісні результати емпіричного дослідження підтвердили наше концептуальне положення про необхідність обов'язкового використання роботи майбутніх дизайнерів в малих групах при формуванні в них мотивів саморозвитку ініціативності, інтегративних умінь ініціювати проекти розв'язання творчого завдання.

Результати аналізу кількісних показників ініціативності майбутніх дизайнерів свідчать і про ефективність організації їх індивідуальної нав-чально-творчої роботи. Рівень цієї ефективності є найбільшим за умови використання викладачем методів організації образотворчої діяльності, спрямованих на розвиток творчого мислення, уяви і фантазії майбутнього фахівця, а також таких методів стимулювання їх ініціативності, як заохочення до неї, постановка близьких і далеких перспектив саморозвитку цієї якості особистості. Загальні результати наукового пошуку відбито в таблиці 4 і на діаграмі.

Таблиця 4

Розподіл членів експериментальної групи за рівнями розвитку ініціативності на початку та під кінець експерименту (кількість осіб у %)

Компоненти ініціативності | Рівні ініціативності

Високий | Середній | Низький

КЗ | ФЕ | КЗ | ФЕ | КЗ | ФЕ

Спрямованість | 6,8 | 47,5 | 27,1 | 39,0 | 67,8 | 13,6

Активність та енергійність | 8,5 | 50,8 | 23,7 | 37,3 | 66,1 | 11,9

Самостійність | 10,2 | 49,2 | 25,4 | 40,7 | 64,4 | 10,1

Дані, які відображені в табл. 4 і на рис.1, показують, що під кінець експерименту значно зросла кількість студентів з високим і середнім рівнями сформованості усіх компонентів ініціативності. Зокрема майбутніх дизайнерів, які за результатами наукового пошуку мали високий рівень іні-ціативності, зафіксовано у 4,8 разів більше, ніж на початку експерименту. Кількість членів експериментальної групи з низьким рівнем сформованості цієї якості зменшилася в 5,6 разів.

Рис.1 Розподіл членів експериментальної групи за рівнями розвитку ініціативності на початку та під кінець експерименту (кількість осіб у %)

Важливим підсумком емпіричного дослідження є підтвердження нашого гіпотетичного бачення місця і ролі стадії ініціативності в самоорганізації майбутнім дизайнером навчально-творчої діяльності. Посідаючи центральне місце, ця стадія завершує змістовий етап розв'язання творчого завдання і є основою для ефективного функціонування наступного – творчо-діяльнісного. У свою чергу, необхідною найважливішою передумовою "народження" стадії ініціативності навчально-творчої роботи майбутнього фахівця є послідовна зміна певних стадій етапу цілепокладання. Провідною педагогічною вимогою до організації вказаного (першого) етапу навчально-творчої діяльності студентів є формування у них самоцінних знань про різносторонні творчі завдання – їх психологічну природу, зміст і технологію розв'язання.

Достовірність і вірогідність отриманих результатів забезпечується: використанням системи методів, адекватних меті і завданням дослідження; десятирічною тривалістю експерименту; поєднанням якісного і кількісного аналізу одержаних результатів.

На основі аналізу результатів експериментального дослідження зроблено такі загальні висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми цілісності педагогічних умов розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів, яке полягає у: а) спрямованості сукупності загальних і специ-фічних відповідних умов на забезпечення процесу формування у студентів інтегративних і функціональних характеристик ініціативності в цілому, зв’язків між структурними компонентами цієї професійно важливої якості майбутніх дизайнерів, її розвитку як цілісної системи; б) розробці змісту та структури комплексу інтегративних умінь фахівця як провідного засобу його ініціативної діяльності та функціональних умінь, значущих для здійснення ним окремих художньо-творчих дій; в) обґрунтуванні педагогічних умов теоретичної та практичної підготовки студентів до ініціативних художньо-творчих дій, етапів і стадій процесу самоорганізації студентами нав-чально-творчої діяльності; г) визначенні принципів і класифікації методів педагогічного забезпечення розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів.

2. Теоретичний аналіз обраної проблеми показує, що поняття ініціативності студента розглядається як сутнісна характеристика його навчально-творчої діяльності, складна якість особистості, формування якої передбачає врахування викладачем її інтегративних і функціональних показників, створення спеціальних навчально-творчих завдань і ситуацій. Ця системна якість особистості формується переважно у навчально-творчій діяльності. Визначено, що важливою сутнісною характеристикою навчально-творчої діяльності є поява у студентів в результаті її здійснення психічних новоутворень: нового знання, нових умінь у сфері самоорганізації навчально-творчої діяльності, нових цілей і сенсів навчання і творчості; а необхідною умовою трансформації навчальної діяльності у творчу є педагогічне забезпечення ініціативності майбутніх фахівців при розв'язанні навчально-творчого завдання. Як свідчать результати дослідження, розв'язання проблеми цілісності педагогічних умов розвитку ініціативності майбутнього дизайнера суттєво сприяє підвищенню ефективності навчального процесу.

3. Показано, що у світлі особистісно орієнтованої фахової підготовки зміст поняття ініціативності як системної якості особистості майбутнього фахівця відбиває його самоцінне ставлення до знань теорії та технології образотворчої діяльності, прагнення активізувати власні дії у напрямку досягнення навчально-творчої мети, інтегральні та функціональні характеристики художника-дизайнера як творчої особистості.

4. Модель ініціативності майбутнього дизайнера є цільовим орієнтиром для розробки змісту, методів і засобів підготовки студентів до генерації та реалізації ідей у сфері образотворчої діяльності. Структурними ком-понентами ініціативності майбутнього дизайнера є: а) спрямованість особистості на виявлення ініціативності при виконанні образотворчого завдання; б) активність та енергійність у моделюванні шляхів розв'язання творчого завдання; в) самостійність при реалізації особистісного почину у навчально-творчій діяльності.

Основними інтегративними показниками сформованості компонентів ініціативності треба вважати: установку на творчі досягнення при виконанні конкретного завдання; установку на оволодіння новими методами та засобами образотворчої діяльності; сформованість мотивів ініціювання шляхів розв'язання творчого завдання; високий рівень усвідомлення цілей розв'язання образотворчого завдання; здатність генерувати ідеї, висувати гіпотези; вміння інтуїтивно передбачати і висувати оригінальні підходи і способи вирішення образотворчого завдання; вміння обирати оптимальний темп і методи образотворчої діяльності відповідно до своїх особистісних характеристик; вміння визначити і формулювати мету реалізації особистісного почину, планувати власну образотворчу діяльність на занятті; здатність імпровізувати в процесі образотворчої діяльності; вміння стимулювати та контролювати себе у процесі створення продукту творчості, оцінювати його; вміння самоорганізовувати за планом власну творчу діяльність.

5. Найважливішою вимогою до забезпечення розвитку ініціативності майбутнього дизайнера є розв'язання цього завдання викладачем з урахуванням цілісної сукупності завдань щодо самоорганізації студентами нав-чально-творчої діяльності. Цей процес є зміною певних етапів і стадій. Основними етапами самоорганізації навчально-творчої діяльності майбутніх дизайнерів є: етап цілепокладання; змістовний і творчо-діяльнісний етапи. На певних етапах навчально-творчої діяльності майбутніх дизайнерів мають місце різні її стадії. На етапі цілепокладання: усвідомлення особливостей змісту творчого завдання; актуалізація опорних знань, важливих для постановки цільових орієнтирів; безпосереднє формулювання мети розв'язання творчого завдання; інтуїтивне бачення образу продукту творчості. На змістовному: відбір змісту творчої роботи, адекватного поставленим цілям; визначення оптимальних методів, прийомів і засобів, спрямованих на розв'язання творчого завдання; виявлення ініціативності при створенні власного варіанту шляхів розв'язання творчого завдання. На творчо-діяльнісному: безпосередня реалізація варіанту розв'язання творчого завдання; оцінка отриманого результату та його корекція в залежності від поставленого завдання; узагальнення отриманих результатів.

6. Основними принципами педагогічного забезпечення розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів є: психологічний супровід дій викладача, спрямованих на розвиток ініціативності студента; домінування у процесі організації навчально-творчої діяльності її інтегративних характеристик над функціональними; оптимальне поєднання групової та індивідуальної форм організації образотворчої діяльності студентів; інтеграція змісту усіх компонентів підготовки ініціативних дизайнерів.

7. Методи педагогічного забезпечення розвитку ініціативності май-бутніх дизайнерів розподіляються на три групи за такими критеріями: ступінь самоцінності ініціативності як якості особистості для студента; спрямованість способів взаємопов'язаних дій викладача і студентів на: а) формування у майбутніх фахівців інтегративних умінь ініціювати проекти розв'язання творчих завдань; б) розвиток уяви і фантазії студентів; в) розвиток творчого мислення.

8. Найбільш загальними педагогічними умовами розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів треба вважати: 1) організацію навчально-творчої діяльності майбутніх дизайнерів на цілісній та особистісно орієнтованій основах; 2) проектування змісту навчальних курсів для майбутніх митців на принципах дидактичної інтегрології, а їх реалізація за рахунок включення студентів у такі види навчально-творчої діяльності, що забезпечують розвиток ініціативності; 3) адекватність усіх трьох груп методів педагогічного забезпечення розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів їх віковим та індивідуальним особливостям, цілям і змісту організації навчально-творчої діяльності; 4) оптимальне поєднання на заняттях групової та індивідуальної форм організації навчально-творчої діяльності майбутніх дизайнерів при зменшенні питомої ваги фронтальної форми (як правило, її використання доцільне при формуванні у студентів спрямованості на виявлення ініціативності); 5) належний рівень компетентності викладача в галузі цільового орієнтиру, змісту і шляхів розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів.

9. Найважливішими специфічними умовами формування у майбутніх дизайнерів ініціативності як професійно значущої якості особистості є: 1) належний рівень усвідомлення студентами потреби у творчих досягненнях при виконані завдань викладача, оволодінні новими методами і засобами образотворчої діяльності; 2) самоцінний характер ставлення майбутніх дизайнерів до ініціативності як системної якості творчо працюючого митця; 3) найвищий рівень розвитку мотивів ініціювання варіантів розв'язання творчого завдання, на якому мотиви перетворюються у смислоутворювальні; 4) систематичність у виконанні студентами вправ, пов'язаних із дослідженням умов творчого завдання, генерацією ідей і висуненням гіпотез щодо його розв'язання; 5) орієнтованість змісту творчих завдань на привчання студентів до пошуку їх особливостей, доцільності та наслідків реалізації різних ідей; 6) диференційований характер вправ, спрямованих на формування готовності майбутніх дизайнерів реалізувати особистісний почин, вибираючи при цьому оптимальний темп і відповідні методи; 7) інтегрованість змісту завдань викладача, спрямованих на формування у студентів умінь самостійно реалізовувати власний особистісний почин.

10. Спеціальних подальших досліджень потребує визначення функцій викладача як організатора процесу формування ініціативності майбутніх дизайнерів, провідних закономірностей цього процесу, можливостей держави, регіону і педагогічних ВНЗ, адекватних потребі якісної підготовки творчо працюючого дизайнера.

Основні результати дослідження викладено у роботах:

1. Трошкін О.В. Основи композиції // Навчальна програма, методичні рекомендації до курсу для фахівців за напрямами 0202 "Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво". – Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, ЛТД", 2003. – 52 с.

2. Трошкін О.В. Навчально-творча діяльність, її сутність і значення для розвитку ініціативності студентів// Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. праць. Вип. 19. – Слов'янськ: Видавничий центр СДПУ, 2003. – С.124-129.

3. Трошкін О.В. Ініціативність як динамічний фактор професійного становлення майбутнього дизайнера // Наукові записки: Зб. наук. ст. Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. – К.: НПУ, 2001. – Вип.39.- С.174-178.

4. Трошкін О.В. Розвиток ініціативи студентів на основі ідей навчального співробітництва //