ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Товарниченко Володимир Олександрович

УДК: 165.172:001

ІМПЕРАТИВ І МОДУСИ СУЧАСНОЇ

НАУКОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ

09.00.01 - онтологія, гносеологія, феноменологія.

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Сімферополь - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керивник – доктор філософських наук, професор Шоркін

Олексій Давидович Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадского, декан філософського факультету.

Офіційні опоненти: – доктор філософських наук, професор Ратніков Володимир Созонович Вінницький державний технічний університет, професор кафедри філософії–

доктор філософських наук, професор Чуйко Вадим Леонідович Київський національний університет імені Тараса Шевченка, філософський факультет, кафедра філософії та методології науки

Провідна установа – Центр гуманітарної освіти Національної Академії Наук України (м. Київ)

Захист відбудеться 28.10.2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованної вченої ради К 52.051.01 в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського за адресою: 95038, м. Сімферополь, пр. Вернадського , конференцзал.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007,

м. Сімферополь, пр. Вернадського .

Автореферат розісланий 27.09. 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кремінський О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Традиційно раціональність ототожнюється з розумовим пізнанням світу, що відповідає вимогам логічної обґрунтованості, теоретичної усвідомленості, систематизованості, несуперечності, критичності. В її основі лежить здатність до кодування і розкодування інформації. Це особливий спосіб організації людської діяльності, що випливає з установок розуму.

Еталоном такого розуміння раціональності у філософії Нового часу стала наука – наукове пізнання і наукова діяльність загалом, яку можна визначити як її найдосконалішу форму. У ході становлення і розвитку класичної науки складається імператив наукової раціональності (лат. imperativus – наказовий; настійна вимога), який можна сформулювати в такий спосіб: як умова пізнавальної діяльності й організації наукового тексту наукова раціональність характеризується установкою на адекватне збагнення реальності, що відбувається в результаті рішення дослідницьких задач, при збереженні безперервності наукового знання.

Важко переоцінити ту роль, що грає наукова раціональність у житті сучасного суспільства. Вона лежить в основі сучасних інформаційних технологій. Їй зобов'язані досягнення науки і технології у галузі освоєння космосу, медицини, генетики, кібернетики.

У сучасній Україні, як і в більшості інших країн, складається ситуація постмодерну, у якій має місце формування ілюзії втрати провідної ролі наукової раціональності у сучасній культурі, висуваючи як головний творчий принцип радикальний плюралізм стилів і художніх програм, світоглядних моделей і мов культури, відсутність ієрархії (постмодерністська реакція на науку виникає в 60-і роки, коли стає зрозуміло, що не всі проблеми посильні науці).

Заперечуючи раціональність, прихильники постмодернізму ведуть атаку на гносеологію і когнітивні здібності людини, чим зводять нове знання до перекомбінації старого. Для ситуації постмодерну характерна зміна шкали цінностей, антидемаркаціонізм і антисцієнтизм; постулювання “розмиття” меж науки. У цих умовах заняття паранауками може виявитися більш вигідним, ніж заняття наукою, оскільки не вимагає багаторічних зусиль і дорогого обладнання для експериментів. Особливо гостро встає проблема демаркації наукового і ненаукового знання. Необхідним елементом конституювання науки завжди було її відділення від позанаукового знання і протистояння псевдонауці, що видає себе за науку, не будучи справжнім знанням.

Представники постмодернізму (Делез Ж., Дерріда Ж., Ліотар Ж.Ф., Рорті Р., Фуко М. та інші) вважають, що розум і наукова раціональність - це далеко не єдині претенденти на пануюче положення в сучасній культурі. Наука виявляється однією зі сфер професійної діяльності, що має тільки прикладне значення.

Сьогодні можна зіштовхнутися із ще одним цікавим фактом. Наукове знання в деяких випадках свідомо використовується для поширення оман. Це, зокрема, так званий піар, популярний і в нашій країні.

З іншого боку, конкуренція парадигм чи дослідницьких програм сприяє поширенню релятивізму в інтерпретації наукового знання, породжує уявлення про те, що наукова діяльність - це не стільки безкорисливий пошук істини, скільки боротьба за домінування між науковими співтовариствами.

Крім того, ідея різноманіття раціональності в різних суспільних системах обумовлена змушеним відмовленням від визнання європоцентризму з властивою йому формою раціональності, як деякої природної норми соціальної організації людського буття. Усе це надає заявленій темі особливу актуальність.

Ступінь наукової розробленості теми

Проблема наукової раціональності та її критеріїв цікавила багатьох вітчизняних і закордонних авторів. Історією науки і наукової раціональності займалися Вернадський В.І., Койре О., Ніцше Ф., Поппер К., та інші, відносячи її появу на кілька тисячоліть назад. Інша частина дослідників, (Кромбі А.К., Лосєва И.Н., Огурцов О. П., Хаджаров М.Х., Шоркін О.Д., та інші) відносить появу науки (Science) до Нового часу.

Проблему виникнення і розвитку раціональності вивчали Гайденко П.П., Давидов Ю.Н., Йолон П.Ф., Касавін І.Т., Мудрагей Н.С., Порус В.Н., Пригожин І.Р., Рутманіс К.В., Стенгерс І., Швирев В.С., Щелкунов М.Д.

У дискусію про критерії сучасної наукової раціональності внесли свій внесок такі закордонні дослідники: Башляр Г., Вебер М., Койре О., Кун Т., Лакатос І., Мейєрсон Е., Поппер К., Полані М., Пригожін І.Р., Рассел Б., Стенжерс І., Сокулер З., Тумлін С., Фейерабенд  П., Фельдман Д.М., Фуко М., Холтон Дж., Хюбнер К., Ясперс К. та інші, а так само вітчизняні вчені: Зотов О.Ф, Касавін І., Лазарєв Ф.В., Лебедєв С.А., Левин Г.Д., Лекторський В.О., Лук’янец В.С., Миронов О.У, Ніколко В.М., Ратніков В.С., Степін В.С., Швирьов В.С., Шоркін А.Д., Черняк В.С., Чуйко В.Л. тощо.

Специфіку гуманітарного знання розглядали: Бахтін М.М., Замятін Н.Д., Дженкс Ч., Кузнєцов В.Г., та інші; філософську раціональність вивчали: Кириленко Г.Г., Нікіфоров А.Л., Гуревич П.С., Янков М., Коротка Т.П.; соціально-економічну раціональність досліджували: Швирьов В.С., Калінін Э., Чиркова Е., Кальной І.І., Гайденко П.П., Давидов Ю.Н., Вебер М., Шастіко А., Делокаров К.Х.., Панарін О.С., Лебедєв С.О., Миронов А.О. Перспективами розвитку наукової раціональністі займався Степін В.С. та інші. Псевдонаукову раціональність вивчали Волькинштейн М.Б., Дубров О.П., Лекторський В.А., Касавін  І.Т., Пушкін В.Н., тощо.

Різноманіття критеріїв наукової раціональності показує, що поряд з незмінним імперативом наукової раціональності існують модуси наукової раціональності (лат. modus - міра, образ, спосіб), що визначаються специфікою застосування її імперативу і можуть змінюватися залежно від дисципліни і часового інтервалу.

Між природничонауковою раціональністю і раціональністю в традиційному гуманітарному знанні існує своєрідна “буферна зона”, у якій розташовується ряд дисциплін (економічне знання, політичні технології, розділи психології, математична лінгвістика і т.д.), що мають особливу раціональність. Цю раціональність можна назвати прагматично-гуманітарною. У ній крім критеріїв гуманітарної раціональності діють критерії природничонаукової раціональності.

Таке представлення дозволяє по-іншому глянути на проблему “розмивання” критеріїв наукової раціональності. Варто взяти до уваги той вплив, що мала наука на конкуруючі з нею феномени культури. Наприклад, із проникненням високих технологій в усі сфери культури, у ці ж сфери проникають алгоритми і критерії наукової раціональності, перетворюючи їх у когнітивно-технологічні програми, до яких може бути застосована в розширеному вигляді методологія дослідницьких програм Лакатоса. Наукомісткі технології і присутня в них наукова раціональність стають фактором, що змушує, під впливом якого в сучасній культурі відбувається змушена когерентність між окремими її сферами і наукою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота виконана автором самостійно з урахуванням положень національної програми України “Освіта”. Дослідження з дисертації проводилися відповідно до комплексної теми кафедри соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського “Громадське суспільство і специфіка його становлення в Криму” (державна реєстрація теми: № 0102U001652).

Мета і задачі дослідження.

Мета – розкрити сутність наукової раціональності, визначити її модуси й сформулювати імператив.

Задачі:

·

·

·

·

Об'єкт дослідження – наукова раціональність її становлення і розвиток.

Предмет дослідження – імператив і модуси наукової раціональності, специфіка наукових і вненаукових форм збагнення світу.

Методологічна основа дослідження базується на використанні таких філософських і загальнонаукових методів як критико-рефлексивний підхід, що дозволяє відслідковувати зміну меж наукової раціональності і співвідносити її критерії з реальною практикою; інтервальний метод, що забезпечує можливість розглядати наукову раціональність як багатомірне явище; системно-структурний метод, який дає можливість представити наукову раціональність як систему взаємозалежних структурних одиниць, що виконують визначені функції усередині цієї системи; синергетичний метод використовується для аналізу самоорганізації наукової раціональності і зміни її меж.

За допомогою порівняльно-історичного методу були викладені і зіставлені основні уявлення про модуси наукової раціональності; застосування логічного методу дозволило коректно сформулювати основні положення концепції дисертації.

Наукова новизна отриманих результатів.

-

-

-

-

-

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження дозволяють за допомогою використання понять “імператив” і “модус” точніше визначити феномен наукової раціональності. Матеріали дослідження можуть бути використані в лекціях і на семінарах, при підготовці і написанні навчальних посібників, курсів лекцій і спецкурсів з онтології, гносеології, епістемології, філософії і методології науки, історії науки.

Особистий внесок здобувача. Основні положення і результати дисертаційного дослідження, концепція і публікації за темою підготовлені дисертантом самостійно.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, принципові ідеї і висновки дисертації були апробовані на наступних конференціях: “Культура народов Причерноморья” (г. Симферополь 28 ноября 2001 г.); II Всеукраинская научно-практическая конференции студентов, аспирантов и молодых ученых, посвященная 10-летию Таврического экологического института. “Крым XXI века: культура и наука, политика, экономика, экология”. (г. Симферополь 30-31 октября 2002 г.); Міжнародна науково-теоретична конференція “Фундаментальне знання і нові виміри раціональності: єдність єпістемологичного і соціокультурного аспектів”(м. Вінниця, ВДТУ. 18-19 квітня 2003 р.); XXXII Научная конференции профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов. (г. Симферополь, ТНУ им. В.И. Вернадского 21-24 апреля 2003 г.); Международный симпозиум “Разум в постнеклассическую эпоху антропологические перспективы” (г. Симферополь, ТНУ им. В.И. Вернадского 21-24 мая 2003 года); XXXIII Научная конференция профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов. (г. Симферополь, ТНУ им. В.И. Вернадского 21-24 апреля 2004 г.).

Основні положення і висновки дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського та методологічному семінарі.

Публікації. Основні результати дисертації відображені у 7 наукових публікаціях загальним обсягом 2,8 друкованих аркушів, з них 5 статей надрукованих у спеціальних виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Мета і задачі дослідження обумовили структуру роботи.

Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури, у якій входить 246 джерел.

Загальний обсяг тексту дисертації 183 сторінок, з яких 164 сторінок складає основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ дається загальна характеристика дослідження, вибір напрямків і методології дослідження, обумовлюється актуальність і вибір теми дослідження, наукова новизна роботи, конкретизується об'єкт і предмет, що будуть розглянуті в роботі, формулюється мета і задачі дослідження, вказуються методи дослідження, визначається практичне значення отриманих результатів, що виносяться на захист.

У РОЗДІЛІ 1. ГЕНЕЗА НАУКОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ здійснюється огляд літератури з теми, показується, що сучасна наука виникла в результаті довгого розвитку людської культури. Передумови появи науки (розвиток міст, поділ праці, потреба суспільства в структурованому знанні, поява соціальних інститутів у яких накопичуються знання) неодноразово формувалися з досягненням достатнього рівня розвитку цивілізацій

Наукове знання в сучасному розумінні (Science) і властива йому наукова раціональність виникають тільки на початку Нового часу.

У підрозділі 1.1 Передумови виникнення раціональності показано, що на міфологічному етапі наявні деякі складові наукової раціональності (спостереження, експериментування, нагромадження знань, практичні зведення, технологічність, наслідування знання). В основі раціональності лежить здатність людини до кодування (розкодування) подій та інформації з використанням синтаксів і денотатів. Емпіричні знання людини про світ були вплетені в його матеріальну діяльність, і не піднімаються до теоретичних висновків і узагальнень. Елементи наукових знань, (відомості про ліки, рослини, мінерали, метали, людську психологію, поведінку тварин, рух планет) які мали джерелом конкретно-практичний досвід, виступали в релігійних і міфологічних одягах. Для раціональності було характерне знання окремого, а не типового й універсального.

Натурфілософія є преднауковою формою знання. У ній систематизується й узагальнюється матеріал, накопичений повсякденною практикою. При всій насиченості міфологією, антична філософія рішуче переключає свою увагу до істинно сущого й апелює до поняття, логіці, факту, які можна охарактеризувати як атрибути античної раціональності. На місце усного слова приходить письмове слово. Реально існуючі речі і явища вважаються (за Анаксагором) тотожними їх емпіричному сприйняттю. У Платона і Парменіда думка протиставляється істині, почуття – розуму. Демокріт вибудовує загальну картину світу, ґрунтуючись на неподільних атомах, оточених порожнечею. В основі арістотелівської методології лежало питання “чому відбувається явище”? Раціональність арістотелівського типу містила в собі правила логіки, дискурсивність, систематичність знання. Але вона обмежувалася спостереженнями, у ній не було ні теоретичного передбачення, ні експериментальної перевірки. Лише в завершальній стадії розвитку античної науки була зроблена спроба доповнити натурфілософське пояснення світу фрагментарними узагальненнями емпіричного досвіду.

Для раціональності схолії релігійна віра була основою пізнання, розвиток раціональності відбувався в рамках схоластичного теоретизування. Даність істини ззовні приймалась беззастережно.

Незважаючи на альтернативність з багатьох пунктів античної і схоластичної традицій, у схоластиці збереглися античні строгість і логічність суджень. Твердження схоластів про те, що світ, створений божественним розумом є раціональним і збагненим, знайшло, у певній редакції, подальший розвиток у класичній науці.

У підрозділі 1.2 Імператив і модус класичної наукової раціональності показується, що на початку XVII століття відбулася наукова революція, пов'язана зі зміною середньовічного бачення світу, становленням нового капіталістичного суспільства. У західній Європі класична наукова раціональність формується в боротьбі з релігійними забобонами. Основою класичної науки було переконання, що природа відповідає на питання, задані у формі експерименту, заснованого на теорії. Єдиною мовою, на якій вчений міг спілкуватися з природою була математика. Як синтаксичні елементи наукової мови починають використовуватися друковане слово і цифра.

Класична наука (у двох її станах - додисциплінарна і дисциплінарно організована наука) була орієнтована на збагнення усе більш вузького, ізольованого фрагменту дійсності, що виступали як предмет тієї чи іншої наукової дисципліни. Але саме в ході розвитку математичного знання виникає неевклідова геометрія, математичний апарат ускладнюється, і при цьому губиться однозначна відповідність математичної формули і фізичного процесу (денотат). Одна й та ж сама формула може описувати різні фізичні процеси.

У ході становлення і розвитку класичної наукової раціональності складається її імператив: як умова пізнавальної діяльності й організації наукового тексту наукова раціональність характеризується установкою на адекватне збагнення реальності, що відбувається в результаті рішення дослідницьких задач, при збереженні безперервності наукового знання.

Модус класичної природничонаукової раціональності відповідає таким критеріям: логічність теоретичних побудов; наявність повторюваних результатів; однозначна передбачуваність; експериментальна перевірка; не залежність законів від спрямованості часу; однозначна відповідність між формулою і фізичним процесом (фальсифікованість, відтворюваність, систематизованість фактів у ній були присутні, але не рефлектувались)

Ці критерії є частково характерними і для сучасної наукової раціональності, але закони класичної науки не залежать від спрямованості часу, існує однозначна відповідність між формулою і фізичним процесом. Світогляд класичної науки був механістичним. Наукове знання в класичній науці вважалося абсолютно істиним.

Класична наукова раціональність протиставляється всім іншим формам раціональності. Основною характеристикою науки, на відміну від інших форм знання вважалася неспростовність. Класична епістемологія була кумулятивістською.

У РОЗДІЛІ 2 МОДУСИ СУЧАСНОЇ НАУКОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ розглядається сучасна наукова раціональність та її модуси.

У підрозділі 2.1 Модус сучасної природничонаукової раціональності показано, що хоча прямолінійність розвитку науки й універсальність класичної раціональності не викликала сумніву, саме розвиток науки привів до наукової революції, що відбулася на початку ХХ століття, і викликала крах класичної наукової раціональності. Наступний розвиток методологічної думки привів до відходу від класицистського монологічного постулату, до визнання можливості різних вихідних інтерпретаційно – моделюючих “картин світу”, які мали розвиток у посткласичних моделях раціональності.

Наукова раціональність залежить від стану науки і продовжує еволюціонувати разом із нею. На зміну класичній раціональності приходять нові типи раціональності, що зберігають лише окремі елементи колишньої та імператив. Специфіка застосування імператива наукової раціональності визначає її модуси.

Посткласичний раціоналізм відмовляється від абсолютного суб'єкта і вводить безліч локальних суб'єктів з обмеженими можливостями пов'язаних між собою і з об'єктом особливою проміжною ланкою – системою суспільних зв'язків. Припускається можливість існування відмінних від наукової типів раціональності.

Наука постійно містить у собі нові факти і відкриття, науковці досягають згоди з різних суперечливих питань, і при цьому розширюються границі наукової раціональності, змінюються її критерії, а також і інтервали абстракції, у яких розглядається наукова раціональність.

Іноді змінюється об'єкт вивчення, але залишається постійною орієнтація на використання розуму і звертання до логічних доводів для збагнення істини.

Наукової раціональності ХХ століття, притаманні такі критерії класичної наукової раціональності, як наявність повторюваних результатів, їхня передбачуваність і експериментальна перевірка, на ряді з ними раціональність визначає використання обчислювальної техніки для рішення задач, парадигма самоорганізації, розуміння необоротності процесів, багатомірності і нелінійності. Як синтаксичний елемент її мови використовується комп'ютерне слово.

Самі акти використання високих технологій формують у їхнього користувача критерії наукової раціональності. Ці критерії зовсім не обов'язково рефлектуються людиною, але лежать у основі її поведінки. Людина, що бажає досягти успіху у сучасному суспільстві, змушена істотно раціоналізувати свою поведінку, ґрунтуючись на науковій раціональності. У підсумку там замість чітких границь з'являються буферні зони, у які дифундують принципи наукової раціональності, привносячи із собою логічні презумпції й алгоритми.

Існує ціла низка думок, про те, якими критеріями характеризується наукова раціональність, але можна виділити модус сучасної природничонаукової раціональності, що відповідає наступним критеріям: фальсифікованість; відтворюваність; систематизованість фактів; логічність теоретичних побудов; використання статистичних і ймовірністних методів; глобальна передбачуваність результатів експериментів (з можливістю локальної непередбачуваності); використання обчислювальної техніки для опису і моделювання процесів, комп'ютерний експеримент; точно задана сфера застосовності; можливість застосування теоретичних знань для практичних потреб.

У підрозділі 2.2 Модус раціональності в гуманітарному знанні показано, що дуже часто до гуманітарних наук прагнуть застосувати критерії природничонаукової раціональності, але ці критерії не завжди можуть працювати, і не завжди потрібні.

Природничі науки описують природу, гуманітарні науки спрямовані на розуміння людини, її внутрішнього світу і цінностей, причин що понукають його до діяльності.

Гуманітарне пізнання не мислиме без оцінки результатів пізнання. У гуманітарному знанні ціннісна оцінка є внутрішньосистемною характеристикою пізнавального процесу. Для визначення значення слова необхідно враховувати контекст, у різних контекстах слово може мати різне значення.

У гуманітарних науках зберігається орієнтир на незмінний імператив наукової раціональності. Таким чином, модус раціональності в традиційному гуманітарному знанні відповідає наступним критеріям: орієнтованість пізнання на людину і її цінності; ціннісна оцінка результатів пізнання, які розглядаються в аксіології; логічність, систематизованість тексту; потенційна можливість застосування теоретичних знань для практичних потреб.

У модусі сучасної гуманітарної раціональності додається такий критерій, як застосування обчислювальної техніки.

Філософія – це особливий тип світогляду. Вона орієнтована на рішення нестандартних проблем, що виникають як в особистому і суспільному житті людини, так і в мистецтві, науці, релігії. Вона, будучи гуманітарною дисципліною, пов'язує природничі науки з усією людською діяльністю. У філософії, на відміну від науки має значення особистісний внесок, і існує більша, чім у науці, можливість подібності самостійних рішень. Філософія як сукупність твердих правил перестає бути філософією. Справжня “метафізика” - це усвідомлення відкритості будь-якої теорії.

Всяка істина є справедливою не загалом, а лише в рамках інтервалу. Багатомірне бачення реальності породжує багатомірний розум, що несе в собі новий образ раціональності. Залежно від обраного інтервалу змінюються критерії раціональності у філософії: від повторюваності результатів експерименту і їхньої передбачуваності, свідомості, логічності побудованої теорії, до ціннісної оцінки результатів пізнання, метафізичності, і використання філософських методів. При цьому зберігається імператив наукової раціональності. Оскільки філософія являє собою щось більше, чим наука, визначення найбільш точних і адекватних критеріїв філософської раціональності, що працюють у всіх її модусах, вимагає додаткового дослідження.

У підрозділі 2.3 Модус прагматично-гуманітарної галузі наукової раціональності показано, що між природними і гуманітарними науками існує “буферна зона” знання: ряд дисциплін (економічне знання, політичні технології, розділи психології, структурна лінгвістика і т.д.), у яких крім критеріїв гуманітарної раціональності діють критерії природничонаукової раціональності. Цю раціональність можна назвати прагматично-гуманітарною. У ній продовжує діяти незмінний імператив наукової раціональності. Модус прагматично-гуманітарної раціональності задається наступними критеріями: фальсифікованість; систематизованість фактів; логічність теоретичних побудов; використання статистичних методів; глобальна передбачуваність; використання обчислювальної техніки для опису і моделювання процесів, комп'ютерний експеримент; орієнтованість на людину і його цінності; ціннісна оцінка результатів пізнання.

В економічній сфері прагматично-гуманітарної раціональності діє такий критерій як орієнтація знання на прибутковість, у політичному – орієнтація знання на досягнення влади

Наявність у різних модусах наукової раціональності різних критеріїв показує, що поряд із критеріальним підходом до визначення наукової раціональності, необхідний “критико-рефлексивний” підхід, що полягає у тому, що будь-які критеріальні системи можуть бути змінені. Таким чином, наука визначається не в одноразовому проведенні деяких “демаркацій”, а в постійному процесі зіставлення модусів наукової раціональності з реальною практикою.

У РОЗДІЛІ  ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НАУКОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ показано, що з погляду синергетичного підходу, наша цивілізація наближається до точки біфуркації, пройшовши яку вона потрапить в інший атрактор. Поведінка системи, що знаходиться у визначеному атракторі цілком передбачувана. Після проходження крапки біфуркації з'являються кілька можливих шляхів розвитку нашої цивілізації, і пов'язаних з ними змін науки і наукової раціональності.

До проходження точки біфуркації лінія демаркації природно-наукової раціональності, на нашу думку, будуть визначатися імперативом наукової раціональності.

У підрозділі 3.1 Антисцієнтистський варіант розвитку раціональності розглядається такі можливості:

-

-

-

Подібна ситуація можлива в тому випадку, якщо представники псевдо і паранаук, що прагнуть бути схожими на вчених, проникнуть в інституціональні структури наукового менеджменту. Це приведе до “розмиття” границь між наукою і ненаукою. Паранаука переживає зараз період інституціоналізації, організувати себе за образом і подобою наукових співтовариств: засновуються академії окультних наук, представники яких створюють дослідницькі інститути. Паранаука не кидає науці виклику, а мімікрирує під неї.

-

Підрозділ 3.1 Найбільш ймовірний той атрактор розвитку, у якому домінує наукова раціональність. Про це свідчить екстраполяція траєкторії розвитку сучасної наукової раціональності. Акти використання високих технологій підспудно формують у їхнього користувача критерії наукової раціональності.

Наукова раціональність є відкритою системою. Цілком можливо, що в ході розвитку науки поза її увагою залишилось ряд фактів. Їхнє майбутнє введення в простір раціонального знання здатне трансформувати модуси раціональності і їхні критерії. Те, що для цих фактів не було раціонального пояснення, послужило тому, що вони були відтиснуті у сферу паранаук.

Не виключено, що паранаука містить емпіричні дані, які потребують більш критичної перевірки, але не заслуговують на зневагу, незважаючи на те, що вони не вкладаються в наукову парадигму.

Можливо, згодом знайдуться наукові пояснення таким дійсно існуючим фактам (зрозуміло, у тому випадку, якщо вони не є свідомою оманою). Відбудеться переоцінка цінностей, що дозволить людині просуватися по шляху гармонічно взаємодії з природою. Розширяться границі наукової раціональності, перед людиною відкриються нові можливості.

Наприкінці роботи зроблені наступні ВИСНОВКИ:

1. Сучасна наука виникла завдяки довгого розвитку людської культури. Передумови появи науки формувалися з досягненням достатнього рівня розвитку цивілізацій

2. На міфологічному етапі присутні деякі складові наукової раціональності (спостереження, експериментування, нагромадження знань, практичні відомості, технологічність, наслідування знання). Для раціональності було характерне знання окремого, а не типового й універсального.

3. У натурфілософії, яка є преднауковою формою знання, систематизується й узагальнюється матеріал, накопичений повсякденною практикою. У завершальній стадії розвитку античної натурфілософії була зроблена спроба доповнити натурфілософське пояснення світу фрагментарними узагальненнями емпіричного досвіду.

4. Традиції античної натурфілософії продовжує раціональність схолії для який релігійна віра була основою пізнання. Незважаючи на альтернативність з багатьох пунктів античної й схоластичної традицій, у схоластиці збереглися античні строгість і логічність суджень.

5. Наукове знання в сучасному розумінні (Science) і властива йому наукова раціональність виникають тільки на початку Нового часу. Основою класичної науки було переконання, що природа відповідає на питання, задані у формі експерименту, заснованого на теорії. Єдиною мовою, на якому вчений міг спілкуватися з природою була математика. У ході становлення і розвитку модусу класичної наукової раціональності складається її імператив: як умова пізнавальної діяльності й організації наукового тексту наукова раціональність характеризується установкою на адекватне збагнення реальності, що відбувається в результаті рішення дослідницьких задач, при збереженні безперервності наукового знання.

6. На зміну класичної раціональності приходять нові типи раціональності, що зберігають лише окремі елементи колишньої та її незмінний імператив. Специфіка застосування імператива наукової раціональності визначає її модуси.

7. Допускається можливість існування відмінних від наукової типів раціональності. Границі наукової раціональності розширюються, змінюються її критерії, а також й інтервали абстракції, у яких розглядається наукова раціональність. Іноді змінюється об'єкт вивчення, але залишається постійної орієнтація на використання розуму і звертання до логічних доводів для збагнення істини.

8. Гуманітарне пізнання не мислиме без ціннісної оцінки результатів пізнання. Для визначення значення слова необхідно враховувати контекст, у різних контекстах слово може мати різне значення. Критерії природничонаукової раціональності не завжди можуть працювати у гуманітарних науках. Однак, вони зберігають орієнтир на незмінний імператив наукової раціональності.

9. У даний час алгоритми і критерії наукової раціональності проникають разом з поширенням високих технологій в усі сфери культури. Наукомісткі технології і поеднана з ними наукова раціональність стають фактором, що змушує, під впливом якого в сучасній культурі здійснюється когерентність між наукою і багатьма іншими сферами культури, перетворюючи їх у когнітивно-технологічні програми. Носієм сучасної наукової раціональності є системи “людина-комп'ютер-програма”, що дозволяють знаходити рішення нелінійних задач. “Розмиття” критеріїв раціональності свідчить не про крах наукового знання, а про розширення границь наукової раціональності на позанаукові сфери культури. Наявність у різних модусах наукової раціональності різних критеріїв показує, що будь-які лінії демаркації можуть бути змінені. Таким чином, наука визначається не в одноразовому проведенні деяких “демаркацій”, а в постійному процесі зіставлення модусів наукової раціональності з реальною практикою.

10. Виділення імператива і типології модусів наукової раціональності дозволяє ввести поняття буферної зони між природничонауковою і гуманітарною раціональністю, у якій працюють тільки деякі з критеріїв природничонаукової раціональності. Це прагматично-гуманітарна раціональність.

11. Після проходження точки біфуркації з'являються кілька можливих шляхів розвитку нашої цивілізації, і пов'язаних з ними змін науки і наукової раціональності.

12. Можливість антисцієнтистського сценарію розвитку науки не виключена в таких випадках: розширення позараціональної складової науки і підпорядкування її соціальним і політичним впливам. У випадку жорсткості критеріїв наукової раціональності наука здатна замкнутися, закривши доступ новим фактам. У випадку ослаблення критеріїв наукової раціональності представники паранаук можуть проникнути в інституціональні структури наукового менеджменту. Це приведе до розмиття границь між наукою і ненаукою. Можлива трансформація наукової раціональності до релігійного.

Найбільш ймовірний атрактор, у якому продовжує домінувати наукова раціональність і розширюються її границі. Наукова раціональність є відкритою системою. Цілком можливо, що в ході розвитку науки з її полю зору виявився упущений ряд фактів. Їхнє майбутнє введення в простір раціонального знання здатне трансформувати модуси раціональності та їхні критерії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

а) статті у фахових виданнях:

1.

2.

3.

4.

5.

б) тези виступів на конференціях

6.

7.

АНОТАЦІЯ

Товарниченко В.О. Імператив і модуси сучасній наукової раціональності.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.01 - онтологія, гносеологія, феноменологія. Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. Сімферополь, 2004.

У дисертації пропонується новий погляд на проблему “розмиття” критеріїв наукової раціональності. Науку характеризує незмінний імператив: як умова пізнавальної діяльності й організації наукового тексту. Наукова раціональність характеризується установкою на адекватне збагнення реальності, що відбувається в результаті рішення дослідницьких задач, при збереженні безперервності наукового знання. Специфіка застосування імперативу до різних галузей наукового знання задає модуси наукової раціональності, що здатні змінюватися.

Носіями сучасної наукової раціональності є система "людина-комп'ютер-програма", яка самоорганізується, що дозволяє знаходити рішення нелінійних задач. Наукомісткі технології і сполучена з ними наукова раціональність стають фактором, що змушує, під впливом якого в сучасній культурі здійснюється когерентність між наукою й іншими сферами культури, перетворюючи їх у когнітивно-технологичні програми.

Спостерігається розширення границь наукової раціональності, що супроводжується зближенням критеріїв природничонаукової і гуманітарної раціональності.

Ключові слова: наукова раціональність, наукове знання, критерії наукової раціональності.

АННОТАЦИЯ

Товарниченко В.А. Императив и модусы современной научной рациональности.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01 - онтология, гносеология, феноменология.

Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. Симферополь, 2004.

В диссертации предлагается новый взгляд на проблему “размывания” критериев и границ научной рациональности. Эта проблема приобретает особую остроту в ситуации постмодерна, когда происходит изменение шкалы ценностей, распространяется антидемаркационизм и антисциентизм; постулируется “размывания” границ науки. В этих условиях занятие паранауками может оказаться более выгодным, чем занятие наукой, поскольку не требует многолетних усилий и дорогостоящего оборудования для экспериментов. Необходимым элементом конституирования науки всегда было ее отделение от вненаучного знания, и противостояние псевдонауке, которая выдает себя за науку, не являясь подлинным знанием.

Представители постмодернизма считают, что разум и научная рациональность – это далеко не единственные претенденты на господствующее положение в современной культуре. Наука оказывается одной из сфер профессиональной деятельности, которая имеет только определенное прикладное значение.

С другой стороны, конкуренция парадигм или исследовательских программ способствует распространению релятивизма в интерпретации научного знания, порождает представление о том, что научная деятельность - это не столько бескорыстный поиск истины, сколько борьба за доминирование между научными сообществами.

Кроме того, идея многообразия типов рациональности в различных общественных системах обусловлена вынужденным отказом от признания европоцентризма с присущей ему формой рациональности в качестве некой естественной нормы социальной организации человеческого бытия.

Многообразие критериев научной рациональности показывает, что наряду с неизменным императивом научной рациональности существуют модусы научной рациональности, которые определяются спецификой применения её императива и могут меняться в зависимости от дисциплины и временного интервала.

Между естественно научной рациональностью и рациональностью в традиционном гуманитарном знании существует своеобразная “буферная зона”, в которой располагается ряд дисциплин (экономическое знание, политические технологии, разделы психологии, математическая лингвистика и т.д.), имеющие особую рациональность. Эту рациональность можно назвать прагматически-гуманитарной. В ней помимо критериев гуманитарной рациональности действуют критерии естественнонаучной рациональности.

Следует принять во внимание то влияние, которое оказала наука на конкурирующие с ней феномены культуры. К примеру, с проникновением высоких технологий во все сферы культуры, в эти же сферы проникают алгоритмы и критерии научной рациональности, превращая их в когнитивно-технологические программы, к которым может быть применена в расширенном виде методология исследовательских программ Лакатоса. Наукоемкие технологии и присутствующая в них научная рациональность становятся вынуждающим фактором, под влиянием которого в современной культуре происходит вынужденная когерентность между отдельными ее сферами и наукой.

Науку характеризует неизменный императив: в качестве условия познавательной деятельности и организации научного текста научная рациональность характеризуется установкой на адекватное постижение реальности, которое происходит в результате решения исследовательских задач, при сохранении непрерывности научного знания.

Специфика применения императива к разным отраслям научного знания задает модусы научной рациональности, которые способны изменяться.

Носителями современной научной рациональности являются самоорганизующаяся системы “человек-компьютер-программа”, позволяющая находить решение нелинейных задач. Наукоемкие технологии и сопряженная с ними научная рациональность становятся вынуждающим фактором, под влиянием которого в современной культуре осуществляется когерентность между наукой и иными сферами культуры, превращая их в когнитивно-технологические программы.

Наблюдается расширение границ научной рациональности, которое сопровождается сближением критериев естественнонаучной и гуманитарной рациональности.

Ключевые слова: научная рациональность, научное знание, критерии научной рациональности.

SUMMARY

Tovarnichenko V.A. "The imperative and plural modus of contemporary scientific rationality - Manuscript. Candidate of Philosophy degree thesis in speciality 09.00.01 - ontology, gnoseology, phenomenology. - Tavricheskiy National University of V.I.Simferopol, 2004.

The new glance at the problem of defusing of criteria of scientific rationality is proposed in the dissertation. Science can be characterized by constant imperative, which is connected with the intention to the adequate reflection of the world and uninterrupted scientific knowledge.

The specific applying the imperative to different branches of scientific knowledge determines moduses of scientific rationality which can change.

Keywords: scientific rationality, scientific knowledge, criteria’s of scientific rationality.