ТАРАСОВА Вікторія Валеріївна

УДК 339.92:332.133.6

PEГІОНАЛЬНО-ІННОВАЦІЙНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ

МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Спеціальність 08.05.01 – Світове господарство і міжнародні

економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

НОВИЦЬКИЙ Валерій Євгенович,

Київський національний економічний університет,

професор кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

РУМЯНЦЕВ Анатолій Павлович,

Інститут міжнародних відносин Київського

національного університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри світового господарства і

міжнародних економічних відносин

кандидат економічних наук, доцент

РУДЕНКО Лариса Володимирівна,

Київський національний економічний університет,

доцент кафедри міжнародного менеджменту

Провідна установа: Українська академія зовнішньої торгівлі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, кафедра міжнародного менеджменту та маркетингу,

м. Київ

Захист відбудеться “14” вересня 2004 року о 1600 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.201.

Автореферат розісланий 9 серпня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор А.Е. Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сформована впродовж попередніх десятиліть система міжнародних економічних відносин функціонує на основі механізмів, які фактично виключають можливість вертикального просування країн від нижчого технологічного рівня до вищого. Для таких країн, як Україна, це означає консервацію вже існуючого їх міжнародного статусу в межах периферійної зони глобальних процесів розвитку. Відтак, не ступивши на шлях інноваційного розвитку, Україна не зможе претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві.

Дослідження регіональних інноваційних процесів як складової економічного зростання та активізації зовнішньоекономічної діяльності зумовлене тим, що подальший економічний розвиток нашої країни можливий лише на засадах інноваційності. Це передбачає врахування не тільки новітніх досягнень науково-технічного прогресу, підвищення наукового та технологічного рівня країни, що є одним із ключових факторів успіху, а й розроблення та застосування низки нових інституціональних, організаційних, соціальних, культурних форм суспільного розвитку.

Значний вплив регіонального фактора на ефективність інноваційної діяльності актуалізує необхідність дослідження регіональних інноваційних процесів, зокрема можливості застосування сформованої світовою практикою технополісної концепції регіонального інноваційного розвитку на теренах пострадянських країн. Слід зазначити, що внесок технологічних парків України в розвиток інноваційної сфери зростає. Продукція, виготовлювана їх учасниками впродовж 1999–2003 рр., становить 4,6% від обсягу відвантаженої інноваційної продукції країни. Позитивна тенденція щодо активізації інноваційної діяльності свідчить про наявність передумов для реалізації інноваційної моделі економічного розвитку. Проте економічне зростання, що спостерігалося в Україні в період 2000–2003 рр., досягалося переважно на основі екстенсивних факторів. Інноваційну діяльність нині здійснюють лише 14% промислових підприємств України, у той час як у країнах ЄС інновації впроваджуються майже всіма великими компаніями та понад 40% малими та середніми підприємствами. Але реалізація нової моделі економічного розвитку передбачає теоретичне обгрунтування засобів управління інноваційним розвитком та розробку механізмів інституціалізації інноваційних процесів.

Особливої актуальності проблемі дослідження надає необхідність створення механізмів наближення рівня економічного розвитку України до європейського в умовах посилення інтеграційних процесів в ЄС.

Вивчення сутності, характеру та динаміки розвитку регіональних інноваційних процесів спрямоване на створення інструментарію підвищення міжнародної конкурентоспроможності та активізації зовнішньоекономічної діяльності України, що й зумовлює актуальність теми дисертаційної роботи.

Дослідженню різних аспектів інноваційної діяльності присвячено наукові праці П. Анчішкіна, Ю. Бажала, С. Валдайцева, І. Галіци, Н. Гапоненко, Н. Гончарової, М. Данько, А. Динкіна, С. Дорогунцова, П. Завліна, М. Кондратьєва, О. Лапко, В. Маєвського, Г. Менша, Л. Нейкової, Б. Санто, Б. Твісс, Й. Шумпетера, Ю. Яковця. Найактуальніші проблеми регіоналізації світового економічного розвитку в умовах глобалізації та постіндустріальної трансформації економіки висвітлені в працях О. Білоруса, В. Іноземцева, Д. Лук’яненка, А. Неклесси, В. Новицького, Є. Панченка, Ю. Пахомова, А. Поручника, Ю. Шишкова.

Вагомий внесок у дослідження проблематики регіонального інноваційного розвитку та визначення місця останнього в системі міжнародних економічних відносин належить зарубіжним та вітчизняним науковцям Г. Андрощуку, А. Бузні, А. Євсеєнку, Н. Колдаєвій, М. Колосовському, О. Мазуру, М. Меню, Ж. Мингалєвій, М. Портеру, Ф. Рибакову, Ш. Тацуно, С. Ткачовій, Г. Унтурі, Н. Федотову, В. Чужикову.

Проте, як свідчить здійснений аналіз, нині практично відсутні дослідження щодо ролі та місця регіональних інноваційних процесів у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності країн. Подальшого вивчення потребують механізми управління регіональними інноваційними процесами в перехідних економіках. Тому об’єктивно існує необхідність у вивченні та дослідженні впливу регіонально-інноваційних чинників на конкурентоспроможність країни та сформулюванні рекомендацій щодо удосконалення механізму управління регіональними інноваційними процесами розвитку в умовах глобалізації світової економіки. Саме цим зумовлене обрання теми дисертаційного дослідження й саме це підтверджує її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри міжнародної економіки та в рамках міжкафедральної науково-дослідної теми “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (номер реєстрації 0101U002948) факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету. Дисертантом особисто підготовлена частина розділу “Визначення факторів, напрямів і обгрунтування пріоритетів національної конкурентоспроможності”.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні місця регіонально-інноваційних чинників у розвитку міжнародного економічного співробітництва, у виявленні й науковому обгрунтуванні суті регіональних інноваційних процесів, розробці обгрунтованих рекомендацій щодо удосконалення методів управління ними як запоруки економічного зростання України й підвищення рівня її міжнародної конкурентоспроможності.

Для досягнення поставленої мети передбачено постановку і вирішення таких завдань:

- визначити економічну сутність регіонального інноваційного комплексу; дослідити класифікаційні ознаки регіональних інноваційних комплексів та запропонувати їх класифікацію;

- провести аналіз вітчизняного та міжнародного законодавства з проблем функціонування регіональних інноваційних комплексів. Внести пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання розвитку регіональних інноваційних процесів в Україні;

- дослідити середовище регіональних інноваційних процесів, встановити його риси та чинники, що сприяють активізації інноваційної компоненти в зовнішньоекономічній діяльності вітчизняних підприємств;

- визначити концептуальні критерії аналізу регіональних інноваційних процесів в умовах формування відкритої моделі економіки;

- сформулювати методичні підходи й конкретні рекомендації щодо управління регіональними інноваційними процесами як передумови активізації їх впливу на динаміку міжнародного економічного співробітництва.

Об’єктом дослідження виступають регіональні інноваційні процеси в умовах глобалізації світової економіки.

Предметом дослідження є закономірності розвитку регіонального інноваційного процесу та управління ним у контексті підвищення міжнародної конкурентоспроможності країни.

Методи дослідження. Методологічною й теоретичною основою дослідження є наукове й творче осмислення досягнень зарубіжних та вітчизняних учених у галузі теорії й практики регіонального інноваційного розвитку. В роботі використані такі методи дослідження, як метод економічного аналізу, прогностичний метод, загальнонаукові прийоми аналізу, метод аналізу й синтезу, специфічні методи наукового дослідження (згрупування, порівняння, узагальнення економічних показників, системного аналізу). Крім цих методів були використані методи елементарної математики та математичної статистики. Обробка первинних і одержання даних проводилися з використанням сучасних комп’ютерних технологій шляхом багатофакторного аналізу.

Методика дослідження базується на вивченні нормативно-правових актів України, Російської Федерації, ЄС, насамперед Європейської Комісії, матеріалів Державного комітету статистики України, Асоціації сприяння розвитку технопарків, інноваційних центрів та інкубаторів бізнесу – “Технопарк” (Російська Федерація), Міжнародної асоціації технологічних парків.

Емпіричною базою дослідження стали результати конкретних підрахунків, здійснених дисертантом або за його участю.

Наукова новизна одержаних результатів. У ході даної роботи здійснено комплексне дослідження процесу функціонування регіонального інноваційного комплексу. Найважливіші результати, що характеризують наукову новизну дисертаційного дослідження, полягають у такому:

· вперше подано комплексне визначення поняття економічної категорії “регіональний інноваційний комплекс” як сукупності науково-технологічних, організаційно-економічних та соціальних мереж, сформованих у межах регіону для забезпечення його економічного зростання й підвищення його міжнародної конкурентоспроможності на основі запровадження комерціалізації інновацій;

· визначені й обгрунтовані критерії класифікації регіональних інноваційних комплексів з метою визначення основних їх видів. За територіальним критерієм визначені мікрокомплекси та макрокомплекси. За спрямуванням діяльності регіональні інноваційні комплекси класифікуються як дослідні, технологічно-виробничі та комплексні. Регіональні інноваційні комплекси створюються на короткий, середній та тривалий періоди. Відповідно до застосованого механізму фінансування визначені венчурні, кредитні, дотаційні, змішані інноваційні комплекси. Рівень спеціалізації наукових досліджень та рівень промислового виробництва в межах комплексу зумовлює його галузеву спрямованість – вузьку або багатопрофільну. Залежно від організаційно-правової основи регіональних інноваційних комплексів визначені уставний та договірний їх види. Організаційний та функціональний види регіональних інноваційних комплексів ідентифікуються за функціонально-організаційним критерієм;

· встановлені основні риси середовища регіонального інноваційного комплексу, а також його внутрішню та зовнішню складові. Доведено, що на ефективність розвитку регіонального інноваційного комплексу впливають такі політико-правові, соціально-економічні та науково-технологічні чинники зовнішнього середовища, як стабільність, чіткість і прозорість законодавства, наявність державних гарантій та підтримки, відповідність світовим стандартам законодавства про інтелектуальну власність, високий рівень розвитку транспорту, комунікацій, стабільність фінансового ринку, страхування, надійність систем захисту інформації, забезпечення гарантованого ринку збуту продукції наукоємних галузей, високий рівень освіченості населення та високий кваліфікаційний рівень робочої сили тощо. Визначені основні елементи структури внутрішнього середовища регіонального інноваційного комплексу, яка включає інвестиційну, інноваційну та інфраструктурну складові;

· запропоновано систему принципів багаторівневого управління регіональними інноваційними процесами, а саме: законність, стабільність, соціальна спрямованість, пріоритет суспільних інтересів, децентралізація та субсидіарність, врахування регіональних особливостей, належне ресурсне забезпечення тощо. Для зростання міжнародної конкурентоспроможності регіональних інноваційних структур України визначені основні напрями підвищення ефективності дії організаційно-управлінського механізму на державному рівні, а саме: вдосконалення нормативно-правового поля реалізації регіональних інноваційних процесів, механізму їх фінансування, методів державної підтримки та стимулювання, системи органів державного управління регіональними інноваційними процесами;

· подальшого розвитку дістало обгрунтування теоретичних положень щодо розвитку регіональних інноваційних комплексів, зокрема визначені етапи їх створення: ініціювання, проектування, інвестиційний та інноваційний. Визначено систему мотивів суб’єктів регіонального інноваційного процесу, що включає ресурсний, цільовий, інноваційний, інвестиційний та інфраструктурний мотиви. На основі дослідження найістотніших для суб’єктів регіонального інноваційного комплексу ризиків визначені макрорівень, мезорівень та мікрорівень їх впливу та застосований комплексний підхід щодо оцінки ефективності функціонування регіонального інноваційного комплексу;

· удосконалено існуючу методику щодо визначення організаційно-правового механізму реалізації регіональних інноваційних процесів в Україні, подані рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правового поля формування та функціонування регіональних інноваційних комплексів. Розроблені основні положення Концепції створення та функціонування регіональних інноваційних комплексів. Визначені особливості холдингової та трастової форм організації комплексу;

· розроблені окремі положення методики оцінки інноваційного потенціалу регіону, зокрема запропоновано застосування лінійного коефіцієнта з метою визначення рейтингу регіонів України за рівнем інноваційного потенціалу.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення розроблених автором дисертації теоретичних положень, висновків та рекомендацій полягає в тому, що вони можуть слугувати методологічною основою при створенні ефективного механізму реалізації зовнішньоекономічної політики України, зокрема в процесі її виходу на світові високотехнологічні ринки, розвитку регіональних та загальнодержавних інноваційних структур, розробленні механізму реалізації регіональної та інноваційної політики країни.

Одержані результати впроваджено на різних рівнях: регіональному – під час проведення моніторингу інвестиційно-інноваційної привабливості та оцінки інноваційного потенціалу регіонів АР Крим, а також розроблення документації для проведення експертизи інноваційних проектів та обгрунтуванні рішення щодо їх фінансування (довідка Міністерства економіки АР Крим №020/980 від 24.10.2003 р.); місцевому – під час розроблення Концепції інноваційного розвитку регіону Велика Ялта (довідка Ялтинського міськвиконкому №025/5 від 23.10.2003 р.); корпоративному – при обгрунтуванні рішення про фінансування проекту як інноваційного (довідка Кримської регіональної філії АТ “Кредит банк (Україна)” №3194/1 від 23.10.2003 р.). Основні теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи було використано при викладанні навчальних курсів “Міжнародна економіка”, “Міжнародна економічна діяльність”, “Оцінка та контроль міжнародних проектів”, “Управління міжнародними проектами” в Кримському інституті бізнесу (довідка №546/1 від 10.09.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Всі результати дисертантом одержані самостійно.

Апробація результатів дисертації. Прийняті до практичного запровадження основні положення та висновки, практичні результати та рекомендації даної дисертаційної роботи були представлені й обговорені на таких міжнародних та всеукраїнських наукових, науково-теоретичних та науково-практичних конференціях:

· Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічні дослідження в перехідний період: проблеми європейської інтеграції та транскордонної співпраці” (20–22 вересня 2001 р., м. Луцьк, Волинський державний університет імені Лесі Українки);

· ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Дослідження та оптимізація економічних процесів “Оптимум 2001” (14–16 листопада 2001 р., м.Харків, Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”);

· ІV міжнародній науково-практичній конференції “Формування торговельних режимів в перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України)” (25–26 жовтня 2001 р., м. Київ, Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка);

· ХІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Стратегії розвитку економічного потенціалу регіонів: інвестиційні пріоритети та інфраструктура” (9 квітня 2002 р., м. Чернівці, Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ);

· ІІІ науково-практичній конференції “Соціально-економічні проблеми Криму та шляхи їх вирішення” (20–22 квітня 2002 р., м. Сімферополь, Кримський інститут бізнесу);

· Міжнародній науковій конференції “Розвиток підприємницької діяльності на Україні: історія та сьогодення” (22–23 березня 2003 р., м. Тернопіль, Інститут економіки та підприємництва);

· Міжнародній конференції “Проблеми фінансово-економічного розвитку підприємництва та малого бізнесу в Україні (регіональний аспект)” (17–18 квітня 2003 р., м. Чернівці, Буковинський державний фінансово-економічний інститут).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 2,8 друк. арк., з них 4 – у наукових фахових виданнях (1,7 друк. арк.), 7 – в інших виданнях (1,1 друк. арк.).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Текст дисертації викладений на 190 сторінках комп’ютерного тексту й містить 12 таблиць на 15 сторінках, 8 рисунків на 8 сторінках. Список використаних джерел включає 123 найменування й викладений на 13 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету й завдання дослідження, викладено методологічну основу та методи дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 – “Регіональний інноваційний комплекс в умовах глобалізації” – досліджено теоретико-методологічні засади розвитку регіональних інноваційних комплексів у глобальному середовищі та визначено їх місце в економічному розвитку країн.

Нині в умовах посилення процесу регіоналізації світового економічного простору запорукою зростання міжнародної конкурентоспроможності стає інноваційний характер економічного розвитку. Це засвідчує досвід США, сукупні витрати яких у 2000 р. на НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки) досягли 250 млрд. дол. Частка витрат на розвиток науково-дослідної сфери у ВВП США становить 2,63%, ЄС – 2,16, Японії – 2,8, Україні – 1,13%. Обсяг високотехнологічного експорту на душу населення в ЄС становить 827 дол. США, у Сполучених Штатах – 632, Японії – 752, Україні – 12 дол. США. Частка витрат США на наукові розробки становить 44% від їх загального світового обсягу. Понад дві третини інвестицій в інноваційний бізнес цієї країни пов’язані з новими технологіями. Найбільша їх частка зосереджена в регіональних інноваційних комплексах. 30% регіональних інноваційних структур, що існують у світі, розташовані на території США. Серед них найбільшими є Кремнієва долина, “Дослідницький трикутник” у Північній Кароліні, парк Філадельфії у Пенсільванії, “Маршрут 128” навколо Бостона.

Згідно з основними закономірностями та тенденціями розвитку світогосподарських зв’язків формуються регіональні інноваційно-активні осередки із високою щільністю та рівнем концентрації економічної діяльності. Аналіз світового досвіду функціонування регіональних інноваційних структур дозволив визначити види регіональних інноваційних комплексів та особливості усталених (європейська, англо-американська, японська) та таких, що формуються, моделей регіональних інноваційних процесів (китайська, пострадянська) (рис.1). Найістотнішими чинниками розвитку англо-американської моделі є: високий рівень витрат на наукові дослідження; висока координація досліджень у цивільній та оборонній сферах; тісні зв’язки між вузівським сектором науки і промисловістю, розвинутий ринок венчурного капіталу; сприятливі психологічні передумови; потужна система правового захисту. Базовими для японської моделі є принципи: суспільної корисності; превалювання суспільних інтересів над особистими; наявність коопераційних зв’язків між промисловістю, банківською сферою та сферою освіти; розширення бази фундаментальних досліджень; висока здатність до адаптації технічної інформації. Особливостями європейської моделі регіональних інноваційних процесів є: переважання удосконалюючих інновацій; проведення НДДКР на коопераційній основі; значне фінансування НДДКР, що проводяться малими та середніми фірмами, в межах програм регіонального, національного та європейського розвитку; активізація формування загального європейського простору в галузі освіти, науки та інновацій.

Прискорення інтеграційних процесів на європейському просторі передбачає необхідність врахування особливостей європейської інноваційної системи при запровадженні інноваційної моделі економіки в Україні. Високий рівень фундаментальних досліджень у ряді галузей вітчизняної науки та володіння передовими технологіями у високотехнологічному секторі промислового виробництва дозволить віднайти власну нішу в європейській інноваційній системі. Посилення міжнародного співробітництва України в сфері освіти й науки з європейськими закладами, запровадження світових стандартів щодо рівня освіти та якості підготовки фахівців, участь у проектах з проведення НДДКР на коопераційній основі є першочерговими заходами щодо адаптації національної інноваційної системи до європейської.

Суттєвє значення для подальшого розвитку вітчизняного інноваційного виробництва має обрання пріоритетних галузей, регіонів та напрямів. Інструментом для оцінки інноваційного потенціалу регіонів став розрахунок лінійного коефіцієнту інноваційного потенціалу за формулою:

Kіп = ?Li*Ki,

де Li –значимість і-ого показника, 0 = Li = 1, ?Li = 1; Kі – значення і-ого показника.

В якості показників K використані такі п’ять показників: частка інноваційної продукції в загальному обсязі продукції, реалізованої в регіоні; показник співвідношення витрат на інноваційну діяльність і загальних капіталовкладень у промисловість; питома вага зайнятих на інноваційних підприємствах регіону в загальній кількості зайнятих; показник рівня кваліфікації робочої сили; капіталоємність інноваційної продукції.

За результатами розрахунку коефіцієнта інноваційного потенціалу за регіонами України найповніше реалізують власний інноваційний потенціал м. Київ, Миколаївська, Полтавська, Харківська та Херсонська області. Високим інноваційним потенціалом володіють також Волинська, Закарпатська, Чернігівська області. Найменше реалізують інноваційний потенціал м.Севастополь, Луганська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька області. Відмічений тісний зв’язок між рівнем інноваційної активності у регіоні та зовнішньоекономічною діяльністю його суб’єктів.

Відтак, регіональні інноваційні процеси відіграватимуть суттєву роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва України на паритетній основі та забезпеченні її міжнародної конкурентоспроможності в нових умовах господарювання та високому динамізмі розвитку світової економіки. Використання регіонально-інноваційних чинників у зовнішньоекономічній стратегії надасть поштовх вітчизняній економіці до позитивних зрушень, економічного зростання та забезпечить реалізацію економічних інтересів України на міжнародних ринках.

Рис.1. Класифікація регіональних інноваційних комплексів

У розділі 2 – “Концептуальні засади формування та функціонування регіональних інноваційних комплексів” – дисертантом досліджено три основні проблеми. Перша стосується визначення поняття такої економічної категорії як “регіональний інноваційний комплекс”. Друга присвячена здісненню класифікації регіональних інноваційних комплексів на основі вже досліджених їх систем, накопиченого практичного досвіду та проведеного аналізу. Третя полягає у вивченні факторів сталого розвитку регіонального інноваційного комплексу та зростання його експортної орієнтованості.

На основі аналізу структури регіонального інноваційного комплексу виділено його інноваційну, інвестиційну та інфраструктурну сфери (рис.2), а також визначені функції регіонального інноваційного комплексу в забезпеченні економічного зростання та підвищенні міжнародної конку-рентоспроможності країни, а саме: економічну, соціальну, екологічну, інституціональну, зовнішньоекономічну, науково-технологічну, інформацій-но-прогностичну, маркетингову, ресурсну. Провідна роль у функціонуванні регіонального інноваційного комплексу належить соціальній, фінансовій, науково-технологічній, матеріально-технічній та інформаційній його мережам. Важливим результатом дослідження стала ідентифікація ознак мікро-, мезо- та макросередовища регіонального інноваційного комплексу.

Визначені елементи, наявність яких є запорукою формування сприятливого мікросередовища комплексу, зокрема наявність закладів вищої та середньої професійної освіти в сфері високих технологій та відповідно до галузевої спеціалізації комплексу, велика частка сервісних компаній, превалювання приватних та колективних компаній, повний спектр фінансових, маркетингових, консультаційних фірм, обов’язкова наявність бізнес-інкубатора, кількісне переважання малих, середніх та молодих фірм, ефективний органічно вбудований механізм управління.

Рис. 2. Середовище регіонального інноваційного комплексу

Провідну роль у формуванні регіонального інноваційного комплексу відіграє аналіз мотивів до здійснення інноваційної діяльності суб’єктами комплексу. Ідентифікація інноваційних, інвестиційних та інфраструктурних мотивів, а також групи ресурсних та цільових є одним з головних елементів побудови концепції регіонального інноваційного комплексу та ефективного вирішення завдань підготовчого, проектувального, інвестиційного та інноваційного етапів його розвитку.

Збереження темпів економічного зростання в межах 6-7% щорічно передбачає необхідність створення механізмів спрямування до 70% інвестицій у розвиток високотехнологічних та інноваційних виробництв. При цьому середовище, сформоване в межах регіонального інноваційного комплексу, є найбільш сприятливим для розвитку таких виробництв. Слід зазначити наявність чинників, що стримують подальший розвиток інноваційної сфери в Україні, а саме: концентрація інновацій у ВПК; незважаючи на досить високий рівень фундаментальних досліджень, низький рівень їх комерціалізації; недостатня ефективність та незадовільне фінансування НДДКР; скорочення обсягів та зниження якості роботи науково-дослідних та дослідно-конструкторських структур на підприємствах; відсутність реальних дієвих механізмів для фінансування інновацій; розрізненість окремих етапів інноваційного процесу; відсутність досвіду щодо формування та функціонування регіональних інноваційних структур.

Створення та розвиток регіональних інноваційних комплексів забезпечить перехід до інтенсивного типу економічного зростання, структурну перебудову економіки, оптимізацію структури форм власності у суспільстві та структури державного управління. Як наслідок, формування середнього класу призведе до пожвавлення малого та середнього підприємництва. Оновлення технічного та технологічного рівня країни забезпечить збереження та відновлення науково-технічного потенціалу країни, вирівнювання показників економічного розвитку регіонів, раціональне використання ресурсів, оптимізацію джерел фінансування науки. Таким чином, макроекономічна стабільність у країні, досягнута переважно завдяки ендогенним чинникам, сприятиме зменшенню зовнішнього боргу країни, покращенню стану платіжного балансу та зміцненню позицій вітчизняних товаровиробників на світових ринках.

У розділі 3 – “Активізація регіонально-інноваційної діяльності в зовнішньоекономічній політиці України” – на основі аналізу організа-ційно-правових основ створення та функціонування регіональних інноваційних комплексів в Україні надані рекомендації щодо удосконалення форм регулювання інноваційної сфери. Досліджено напрями підвищення ефективності організаційно-управлінського механізму регіонального інноваційного комплексу.

Аналіз вітчизняного законодавства щодо розвитку регіональних інноваційних процесів довів необхідність прийняття законів “Про державну підтримку інноваційної діяльності”, “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, “Про охорону наукового відкриття”, “Про патенти та патентування”, “Про ринок науково-технічної продукції”, оновлення Концепції про створення С(В)ЕЗ, прийняття Концепції створення та функціонування регіональних інноваційних комплексів, відповідно до якої кожен регіон має розробити власну Програму інноваційного розвитку.

Нині в Україні створені та розвиваються технологічні парки: “Інститут монокристалів” (Харків); “Вуглемаш” (Донецьк); “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, “Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона”, “Інститут технічної теплофізики”, “Київська політехніка”, “Інтелектуальні інформаційні технології”, “Укрінфотех” (Київ). Виділені такі переваги вітчизняних технопарків, як: створення на базі провідних, визнаних у світі науково-дослідних колективів, наявність перспективних розробок, які можуть бути досить швидко комерціалізовані; підтримка держави; чітко визначена галузева спеціалізація; взаємодія промисловості, академічної й галузевої науки.

Упродовж 1999–2003 рр. технологічні парки України виробили інноваційної продукції на суму 1,38 млрд. грн. Протягом 2002 р. технопарки сплатили до державного бюджету та державних цільових фондів 19,2 млн. грн. До реалізації інноваційних та інвестиційних проектів у технопарках залучено 23 тис. працівників (табл. 1). Проте вже на початковій стадії становлення та розвитку технопаркових структур визначені такі негативні характеристики, як орієнтація переважно на великомасштабні проекти, ігнорування малого та середнього підприємництва, відсутність ефективного механізму фінансування процесу комерціалізації інновацій, відсутність належного інфраструктурного забезпечення, відсутність науково-обгрунтованої концепції створення та функціонування регіональних іннова-

Таблиця 1

Показники діяльності технологічних парків України

Показник | Сумма, тис.грн.

Виробництво інноваційної продукції у 2000 – І півріччі 2003 р. | 1382396,5

Виробництво інноваційної продукції у І півріччі 2003 р. | 611453,5

Реалізація інноваційної продукції на зовнішньому ринку у І півріччі 2003 р. | 60366,8

Платежі до бюджету та державних цільових фондів у І півріччі 2003 р. | 25398,25

Створення нових робочих місць у І півріччі 2003 р. | 302

Обсяг реінвестицій в інноваційні проекти та розвиток інноваційної інфраструктури у 2000 – І півріччі 2003 р. | 101255,15

Співвідношення кредитів та реінвестицій за період 2000- І півріччі 2003 р. | Кк/р=3,43

Отримання податкових пільг у 2000 – І півріччі 2003 р. | 198649,47

Загальна сума витрат на реалізацію інноваційних та інвестиціних проектів у 2000 – І півріччі 2003 р. | 1197144,19

Відношення загального обсягу пільг до загального обсягу витрат на реалізацію інноваційних проектів у 2000 –І півріччі 2003 р. | Кп/р=0,17

Джерело: Семиноженко В. Технологические парки Украины: первый опыт формирования инновационной экономики // Экономика Украины. – 2004. –№1. – С.19

ційних структур, складний механізм державного регулювання процесів формування та функціонування технологічних парків, незначне залучення регіональної влади до участі у регіональних інноваційних процесах та управлінні ними.

З метою удосконалення інструментарію управління регіональними інноваційними процесами на державному та регіональному рівнях визначені принципи побудови системи управління регіональними інноваційними процесами як однієї з основних передумов забезпечення конкуренто-спроможності регіональних інноваційних структур України та активізації її зовнішньоекономічної діяльності.

Подальший розвиток державного управління регіональними інновацій-ними процесами передбачає удосконалення податкової системи, амортиза-ційної політики, забезпечення державного фінансування певної частки проектів, зокрема в галузі фундаментальних досліджень, сприяння зростанню обсягів та збільшенню частки недержавного фінансування науково-дослідної діяльності, розвитку інфраструктури, сформування системи державних контрактів і державного замовлення на інноваційну та високотехнологічну продукцію, посилення міжнародного науково-технічного співробітництва, запровадження програм щодо надання в оренду малим та середнім підприємствам обладнання та приміщень на пільгових умовах, створення інноваційних, технологічних бірж, організацію заходів щодо підготовки кадрів, поглиблення участі в міжнародних інформаційних системах.

Управління регіональними інноваційними процесами повинно базуватися на принципах законності та стабільності, соціальної справедливості та спрямованості, пріоритету суспільних інтересів, децентралізації та субсидіарності, врахування специфіки кожного регіону, координації інноваційної політики на різних рівнях, органічного поєднання інноваційних процесів із економічною та соціальною політикою держави, напрямом реформ, відповідного ресурсного забезпечення регіональних інноваційних процесів, безперервності, поліваріантності та рівноправності різних форм організації регіональних інноваційних процесів.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та представлене нове вирішення наукового завдання щодо створення механізмів розвитку регіональних інноваційних процесів з метою підвищення міжнародної конкурентоспроможності України. Визначені суть, місце й роль регіонального інноваційного комплексу у загальній системі світогос-подарських зв’язків. В умовах посилення світової глобалізації та регіоналізації вектор залучення національних економік до міжнародного поділу праці визначається інноваційним характером розвитку країн. На основі аналізу та узагальнення світового та вітчизняного досвіду функціонування регіональних інноваційних комплексів, дисертантом сформульований ряд висновків теоретико-методологічного та науково-практичного характеру щодо вдосконалення механізмів державного управління регіональним інноваційним розвитком з метою підвищення міжнародного економічного статусу України:

1. Доведено, що в умовах світової глобалізації відбувається трансформація чинників міжнародної конкурентоспроможності країн. Основними формами вияву глобальних трансформацій є посилення регіоналізації світового економічного розвитку та зростання рівня його інноваційності. Сучасний етап НТР зумовлює сформування нових принципів поділу праці на основі високих технологій, а запорукою економічного зростання є досягнення високого рівня інноваційності виробництва. При цьому все більшого значення набуває соціальна спрямованість економічної діяльності.

2. Обгрунтовано, що на сучасному етапі економічного розвитку активізація регіональних інноваційних процесів в Україні є пріоритетом у внутрішній політиці з метою створення ефективного механізму економічного зростання, пожвавлення ділової та інвестиційної активності. При цьому найвищі темпи економічного розвитку спостерігатимуться в регіональних інноваційних комплексах, функціонування яких створить підгрунтя для переходу до інтенсивного типу економічного розвитку, структурної перебудови вітчизняної економіки, оптимізації структури форм власності, відновленню та примноженню науково-технологічного потенціалу країни, конвергенції рівнів регіонального розвитку. В межах регіонального інноваційного комплексу формуються нові економічний, організаційний та фінансовий механізми, що передбачає їх наукове обгрунтування, запровадження найперспективніших новітніх технологій та відповідно концентрацію ресурсів для досягнення очікуваних результатів.

3. Обгрунтовано й аргументовано, що одним з найважливіших завдань у найближчий час стане створення оптимальної структури державного управління та нормативного поля, що відповідає світовим стандартам у сфері реалізації регіональних інноваційних процесів. Інтегруючим інструментом державної та регіональної інноваційної політики повинна стати Концепція створення та функціонування регіональних інноваційних комплексів в Україні, втілена у конкретних регіональних Програмах інноваційного розвитку. При створенні системи державного управління регіональними інноваційними процесами слід враховувати становище на світовому й вітчизняному ринках та можливі зміни кон’юнктури на них, високий ступінь ризикованості та невизначеності інформації. Завданнями державного управління регіональними інноваційними процесами є розвиток новітніх прогресивних форм організації інноваційних процесів, створення оптимальної видової та просторової структури регіональних інноваційних комплексів в Україні, активізація малого та середнього підприємництва, сформування системи прогнозування, планування й контролю функціонування регіональних інноваційних комплексів, а також ринку науково-технічної та інноваційної продукції.

4. Доведено, що основними методами державного управління регіональними інноваційними процесами на сучасному етапі є податкова, амортизаційна політика, а також державне фінансування ряду проектів в галузі фундаментальних досліджень, розвиток відповідної інфраструктури, створення інноваційних, технологічних бірж, сформування системи державного замовлення на інноваційну та високотехнологічну продукцію, реалізація заходів щодо підготовки кадрів, активізація участі у функціонуванні міжнародних інформаційних систем у сфері інноваційної діяльності.

5. Запропоновано конкретні рекомендації щодо удосконалення інструментарію управління регіональними інноваційним процесами на державному та регіональному рівнях на основі дослідження та глибокого аналізу управлінських чинників підвищення конкурентоспроможності регіональних інноваційних структур в Україні та активізації її зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема визначені принципи побудови системи управління та напрями підвищення ефективності організаційно-управлінського механізму.

6. Подано пропозиції й рекомендації щодо удосконалення організаційно-правового механізму реалізації регіональних інноваційних процесів в Україні на основі проведеного аналізу вітчизняного та міжнародного законодавства у сфері формування та функціонування регіональних інноваційних комплексів.

7. Удосконалено інструментарій визначення інноваційного потенціалу регіонів. Визначені регіони, які мають найвищий інноваційний потенціал, а також регіони, які найповніше реалізують власний інноваційний потенціал.

8. Обгрунтовано, що в умовах формування відкритої економічної моделі в Україні регіональні інноваційні комплекси перебирають на себе функції акумулювання іноземних інвестицій та розміщення експортоорієнтованих виробництв. Посилення впливу регіональних інноваційних процесів на економічний розвиток країни зумовлює їх використання як елементу активізації міжнародного економічного співробітництва, зокрема на світових ринках наукоємної та високотехнологічної продукції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Тарасова В.В. Глобалізація та регіоналізація: співвідношення понять/ Збірник наукових праць. – Вип. 31 / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2002. – С. 103–108 (0,3 друк.арк.).

2. Тарасова В.В. Теоретичні аспекти становлення регіонального інноваційного комплексу // Економіка: проблеми теорії та практики / Збірник наукових праць. – Випуск 157.– Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – С.173–182 (0,4 друк.арк.).

3. Тарасова В.В. Організаційно-правові засади формування та функціонування регіонально-інноваційних комплексів // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип. 6 (13) / Голов. ред. О.П.Степанов. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 115–122 (0,6 друк.арк.).

4. Тарасова В.В. Фактори формування регіональних інноваційних комплексів / Збірник наукових праць. – Вип. 34 / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2003. – С. 230–236 (0,4 друк.арк.).

В інших виданнях:

5. Тарасова В.В. Транскордонне співробітництво в контексті європейських інтеграційних процесів / Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ: Зб. наук. пр. за матеріалами ХІІІ міжнар. наук.-практ. конференції (9–10 квітня 2002 року, Чернівці). – Вип. ІІ. Економічні науки. У 2-х ч. – Чернівці: АНТ Лтд., 2002. – Ч.І. – С. 119–123 (0,2 друк.арк.).

6. Тарасова В.В. Європейський Союз та Східна Европа: проблема розширення // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми європейської інтеграції та транскордонної співпраці. – Вип. ХХІХ. В 2-х т. /НАН України. Ін-т регіональних досліджень. / Редкол.: відпов. ред. М.І. Долішній. / Матеріали науково-практичної конференції “Проблеми європейської інтеграції та транскордонної співпраці” 20–22 вересня 2001 р. / Львів–Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – Т1.– С.76–78 (0,1 друк.арк.).

7. Тарасова В.В. Пожвавлення інвестиційної діяльності: хто має за це відповідати // Исследование и оптимизация экономических процесов “Оптимум-2001”/ Труды ІІІ международной научно-практической конференции, 15–16 ноября 2001. – Харьков: НТУ “ХИИ”, 2001. – С. 87–88 (0,1 друк.арк.).

8. Тарасова В.В. Перспективи розвитку прикордонної торгівлі в Україні // Формування торговельних режимів в перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України)/ Матеріали ІХ міжнародної науково-теоретичної конференції (25–26 жовтня 2001 р.). Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – С. 144–145 (0,1 друк.арк.).

9. Тарасова В.В. Регіональна політика України в контексті європейського регіоналізму: економіко-правовий аспект // Современные социально-экономические проблемы Крыма и пути их решения / Материалы ІІІ научно-практической конференции. – Симферополь: КИБ, 2002. – С. 86–96 (0,5 друк.арк.).

10. Тарасова В.В. Інформаційне забезпечення функціонування регіонального інноваційного комплексу / Тези доповідей Міжнародної наукової конференції “Розвиток підприємницької діяльності на Україні: історія і сьогодення” (24 березня 2003 р., м.Тернопіль). – Тернопіль, 2003. – С. 127–128 (0,1 друк.арк.).

11. Тарасова В.В. Міжнародно-правові аспекти розвитку регіональної інноваційної діяльності в Україні / Науковий вісник Буковинського державного фінансово-економічного інституту: Збірник наукових праць. Вип. 4: Економічні науки. – Чернівці, 2003. – С. 228–230 (0,1 друк.арк.).

АНОТАЦІЯ

Тарасова В.В. Регіонально-інноваційні чинники розвитку міжнародного економічного співробітництва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. – Київський національний економічний університет. Київ, 2004.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню теоретичних та практичних аспектів управління регіональними інноваційними процесами з метою підвищення міжнародної конкурентоспроможності країни. Подано нове комплексне визначення поняття економічної категорії “регіональний інноваційний комплекс”, обгрунтовано його економічну сутність. Визначено критерії класифікації регіональних інноваційних комплексів та їх види. На основі аналізу світового досвіду визначені особливості англо-американської, європейської, японської, китайської та пострадянської моделей регіональних інноваційних комплексів.

Удосконалено інструментарій оцінки інноваційного потенціалу регіону та визначено рейтинг регіонів України за рівнем інноваційного потенціалу. Запропоновано організаційний механізм процесу формування регіонального інноваційного комплексу, визначені його етапи, мотиви суб’єктів до здійснення інноваційної діяльності та систематизовано ризики, яким можуть бути піддані суб’єкти. Виявлені ознаки мікро-, мезо- та макросередовища реалізації регіональних інноваційних процесів.

Розглянуто правові засади формування регіональних інноваційних комплексів в Україні та запропоновано заходи, спрямовані на вдосконалення системи правового регулювання.

Розкрито особливості організаційно-управлінського механізму ре-гіонального інноваційного комплексу та визначено напрями підвищення його ефективності. Сформульовані принципи формування системи державного управління регіональними інноваційними процесами.

Ключові слова: управління регіональними інноваційними процесами, міжнародна конкурентоспроможність, регіональний інноваційний комплекс, технологічний парк, модель регіонального інноваційного комплекса, інноваційний потенціал регіону, мікросередовище, макросередовище.

АННОТАЦИЯ

Тарасова В.В. Регионально-инновационные факторы развития международного экономического сотрудничества. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.05.01 - мировое хозяйство и международные экономические отношения. – Киевский национальный экономический университет. Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических аспектов управления региональными инновационными процессами с целью повышения международной конкурентоспособности страны.

Обоснована экономическая сущность регионального инновационного комплекса, определены критерии классификации региональных иннова-ционных комплексов и их виды. На основе анализа мирового опыта развития региональных инновационных комплексов определены особенности англо-американской, европейской, японской, китайской и постсоветской моделей.

Анализ различных точек зрения в отношении проблемы формирования и развития регионального инновационного комплекса позволило диссертанту дать комплексное определение понятия экономической категории “региональный инновационный комплекс”, которое базируется на принципе сетевых моделей.

На основе исследования среды реализации региональных инновационных процессов соискателем выделены уровни микро-, мезо- и макросреды, а также основные критерии эффективного и стабильного развития комплекса на каждом уровне.

К ключевым предпосылкам развития регионального инновационного комплекса диссертант относит построение системы мотивации участников комплекса, а также системы мониторинга и снижения экономических рисков. Исследуя процесс формирования регионального инновационного комплекса, автор выделяет в нем 4 этапа: подготовительный, проектирования, инвестиционный и инновационный.

Особый акцент в исследовании сделан на определении инновационного потенциала регионов. Усовершенствование инструментария оценки инновационного потенциала позволило определить рейтинг регионов Украины по уровню инновационного потенциала. Определены регионы, наиболее полно использующие собственный инновационный потенциал. В работе проанализированы особенности инновационной сферы Украины и факторы, которые сдерживают ее развитие.

Диссертант применяет комплексный подход к оценке эффективности функционирования регионального инновационного комплекса и выделяет экономическую, социальную, экологическую, ресурсную, научно-технологическую, маркетинговую, внешнеэкономическую его функции в обеспечении экономического роста и повышении международной конкурентоспособности региона и страны.

Определены особенности становления и развития технологических парков в Украине, их сильные и слабые стороны. Рассматривая особенности академического, корпоративного, инфраструктурного, ресурсного подхода к организации отечественных технологических парков, диссертант делает акцент на необходимости их развития, в первую очередь, в соответствии с академическим подходом, что позволит расширить базу проводимых фундаментальных исследований.

На основе анализа организационно-правовых предпосылок развития региональных инновационных