ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім.ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ТВЕРДОХЛІБ

Юрій Григорович

УДК 811.161.2’367.372

Семантичні параметри функціонування перформативних речень

у сучасній українській мові

10.02.01 – українська мова

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі порівняльного і загального мовознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий курівник – академік АПН України, доктор філологічних наук, професор

Кононенко Віталій Іванович, ректор Прикарпатського

університету ім. В.Стефаника.

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Шульжук Каленик Федорович, завідувач кафедри

української мови Рівненського гуманітарного університету;

- кандидат філологічних наук, доцент

Заоборна Марія Степанівна, кафедра українського й

загального мовознавства Тернопільського державного

педагогічного університету ім. В.Гнатюка.

Провідна установа – Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського, кафедра української мови,

м. Вінниця.

Захист відбудеться 30 червня 2004 року о 10 годині на засіданні вченої ради

К 20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті ім. В.Стефаника (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника за адресою: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Автореферат розіслано 30 травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук,

доцент Н.Я.Тишківська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Історія лінгвістичних досліджень у ХХ столітті відображає зацікавленість у розвитку теорії різних, але взаємозалежних підсистем, які могли б пояснити ще не зясовані мовні феномени. В міру вдосконалення теоретичної бази, основи якої були закладені в працях українського філолога О.О.Потебні, а також у дослідженнях із семантики (Ю.Д.Апресян, Г.П.Арполенко, Н.Д.Арутюнова, І.Р.Вихованець, В.Г.Гак, А.П.Грищенко, Н.В.Гуйванюк, С.Я.Єрмоленко, Н.Л.Іваницька, Л.Картунен, E.Кінан, М.П.Кочерган, В.І.Кононенко, Дж.Лейкоф, О.В.Падучева, В.Т.Павлов, Дж.Росс, В.М.Русанівський, Д.Сейдок, О.С.Снітко, І.І..Слинько, Н.Хомскі,) рівень описовості робіт із функціонального синтаксису поглибився, а діапазон їх розширився. З'явилась можливість нового підходу до пояснення мовних явищ з урахуванням досягнень прагматики. Синтаксико - семантико – прагматична трихотомія відома ще з роботи К.Морріса “Foundations of the theory of sings” (1938). Однак, якщо галузі семантики і синтаксису були досить чітко визначені, межі прагматики залишалися не окресленими. Прагматика має справу з біотичними аспектами семіосісу, тобто з психологічними, біологічними і соціологічними феноменами, що виявляються у функціях знаків.

Актуальність дослідження полягає в необхідності вирішення проблеми більш чіткого визначення меж синтаксичної прагматики. Вірогідним завданням прагматики можна було б вважати забезпечення функції приведення до відповідності набору речень мови, взятих у всіх його можливих контекстах, набору можливих контекстів, розглядаючи значення висловлювання як різницю між оригінальним контекстом й контекстом, що виникає при його висловлюванні. Вказаний підхід закладено в основу цього дослідження.

Об'єкт дослідження - літературні тексти 60-90 років ХХ століття, семантичним фактором яких є наявність у їх складі перформативних речень.

Предмет аналізу - семантичні особливості мовних актів, оформлених у вигляді перформативних речень.

Мета дослідження. У зв'язку з тим, що в процесі окреслення меж і визначення головного завдання прагматика не перестала бути предметом дискусій для філософів і лінгвістів ( Е. Адамс, Н.Д. Арутюнова, А.В. Бондарко, В.М. Бріцин, А.Д. Гетьманова,

К.Г. Городенська, Д.Ґаздар, Х. Ґрайс, М.І. Голянич, А.П. Грищенко, Н.В.Гуйванюк, Г.О.Золотова, Д. Каліш, Р.Карнап, В.І. Кононенко, К.Ф. Шульжук, Дж. Остін), метою дослідження є зясування співвідношення між значенням перформативного речення й ілокутивною силою речення (ілокутивним актом, що виявляється за допомогою речення). Один зі шляхів підходу до вирішення даної проблеми повязаний із використанням перформативного аналізу, відповідно до якого кожне речення має стільки глибинних структур, скільки ілокутивних сил входить до його складу. Таким чином, якщо речення "Я обов'язково відповім тобі" розглядати як обіцянку, попередження чи передбачення, воно матиме три глибинних репрезентації: "Я (обіцяю, що) обов'язково відповім тобі", "Я (попереджаю, що) обов'язково відповім тобі", "Я (передбачаю, що) обов'язково відповім тобі".

Розвиток теорії мовних актів безпосередньо пов'язаний з вивченням речень, що одержали назву "перформативних". Зростанню наукового інтересу до цієї теорії сприяло дослідження "перформативних речень", розповідних за формою, які, однак, із семантичної точки зору істотно відрізняються від звичайних розповідних речень.

Матеріалом дисертаційного дослідження обрано українські літературні тексти 60-90-х років ХХ століття, публіцистика, словникові статті, а також змодельовані за законами сучасної мови речення. Збір матеріалу здійснено методами суцільної вибірки. З метою уточнення лексичного значення компонентів досліджуваних одиниць використовувався “Словник української мови” в 11-ти томах. Обсяг зібраного матеріалу – 2,5 тисячі фіксацій.

Дисертація базується на матеріалі сучасної української літературної мови, зокрема мовному матеріалі, відібраному з художніх творів українських письменників – поетів, прозаїків, драматургів. Однак автор вважає правомірним використання самостійно створених речень і граматичних конструкцій, які досліджуються в роботі. Це пояснюється необхідністю трансформувати висловлювання з метою додаткового висвітлення їх семантики або потребою внесення додаткових елементів типу “тим самим” у структуру речення для обґрунтування його перформативності.

Таксономія перформативних дієслів та аналіз інших лексичних одиниць у дослідженні ґрунтується на статтях “Словника української мови” (К.: Наук. думка, 1970-1980).

Методологія та методи дослідження. Науковий аналіз здійснювався з урахуванням відомих положень про зв’язок мови і мислення, взаємодію суб’єктивного і об’єктивного в мові, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Відповідно до завдань і матеріалу дисертації в роботі комплексно застосовані таки методи і прийоми вивчення семантики перформативних речень: описовий із окремими прийомами зовнішньої та внутрішньої інтерпретації, контекстний, порівняльний, елементи компонентного аналізу семантичних структур, формально-синтаксичне і семантичне моделювання, метод трансформацій.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше на матеріалі сучасної української мови визначаються особливості функціонування і семантичної репрезентації перформативних речень і розв’язуються такі завдання: –

знаходження критерію визначення перформативних речень; –

встановлення залежності перформативності речення від його ілокутивної сили; –

дослідження перформативного речення з погляду категорії істинності;–

визначення ролі модальних слів у структурі перформативного речення і їх вплив на ступінь перформативності речення; –

доцільність застосування перформативного аналізу речення і його переваги відносно прагматичного та металінгвістичного аналізу.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній здійснено дослідження семантики перформативних речень у сучасній українській мові, розкрито зв’язок перформативності речення з його ілокутивністю, зроблено аналіз функціонування перформативних речень з модальними словами, що дає змогу виділити і характеризувати перформативи як своєрідний підклас розповідних речень. Дисертаційні положення розвивають окремі теоретичні засади семантики речення, логіки семантичної репрезентації, семасіології.

Практична цінність наукової роботи визначається безпосереднім зв’язком її результатів із практикою викладання української мови та літератури у школах і навчальних закладах. Матеріал, теоретичні положення й висновки можуть бути використані у процесі розробки лекційних і спеціальних курсів із проблем синтаксису, семантики, прагматики, лінгвістичного аналізу тексту; при написанні відповідних підручників та навчальних посібників; у науково-пошуковій роботі аспірантів та здобувачів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були висвітлені у доповідях та повідомлення на наукових і науково-практичних конференціях: Звітно-наукова конференція кафедр Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В.С.Стефаника (Івано-Франківськ, 1989), Звітно-наукова конференція кафедр Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В.С.Стефаника (Івано-Франківськ, 1990), Міжвузівські наукові конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1990-2003). Розділи роботи обговорювались на засіданнях кафедри загального мовознавства та кафедри української мови у Прикарпатському університеті ( 1995-2003 рр.)

Публікації. Проблематику дослідження висвітлено у 6 публікаціях, 5 з яких – у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (усі публікації одноосібні).

Структура дисертації. Реферована праця складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури (225 позицій) та переліку джерел. Обсяг дисертації – 196 сторінок (з них – 180 основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі зумовлюється вибір теми дослідження, визначаються актуальність роботи, її мета і завдання, описуються методи, вказуються джерела досліджуваного матеріалу, актуальність, наукова новизна, теоретична значущість.

У першому розділі - “Відмінність перформативів від інших типів речень”- розглядаються дискусійні питання і пропонується загальна характеристика перформативних речень з погляду їх відмінності від інших типів речень, а також критично аналізуються різні тлумачення перформативів (Л. Аквіст, С. Андерсон, Н.В. Готліб, Ю.Б.Грязнова, П. Ґрайс, Дж.Остін, О.В. Падучева, Дж. Серль, П. Стросон, Б. Фрейзер).

У реферованій роботі перформативи розглядаються як речення, що являють собою своєрідний і досить численний клас речень. Показником таких речень є характерний елемент типу "Я обіцяю...", "Я заявляю...", "Я клянуся...", з якого звичайно починається дане речення і який використовується в назві акту, що презентується: обіцянки, клятви і т.п. Речення "Я обіцяю повернутися до вечора" є перформативом з ілокутивною функцією обіцянки, речення "Я прошу Вас-ідіть” (І.Драч) - перформативом з ілокутивною функцією прохання

У складі наведених перформативів дієслово вживається у формі першої особи однини активного стану. З’ясовується, чи є така форма дієслова необхідною для існування перформативного речення. Замінимо приклади, що містять дієслово у формі першої особи однини на першу особу множини типу "Ми обіцяємо...", "Ми дозволяємо...". Ілокутива функція речення не змінюється.

Критерієм визначення даних речень як перформативних може бути можливість введення компоненту "тим самим" у речення типу:“Я (тим самим) запрошую вас до себе додому. В дружню родину Черед” (П. Загребельний), “Я (тим самим) прошу, люди, вислухать мене” (Л. Костенко).

Констатується, що до складу перформатива завжди можна ввести слова подібного типу для позначення того, що висловлення якого-небудь речення є інструментом, який дозволяє виконати сам акт обіцянки чи прохання. Якщо ввести “тим самим” не можна, то дане речення виступає в ролі констатива: “Пасажири, які вилітають рейсом Київ-Париж, очікуються біля виходу № 3”.

Якщо не брати до уваги формалізовані експліцитні перформативні речення типу

"?Я начальник цеху і вимагаю елементарної чемності, - нагадав Держикрай” (П.Загребельний), то варто визнати, що час і спосіб дієслова не можуть бути безумовними показниками перформативності. Що стосується способу, то замість речення "--Я начальник цеху і вимагаю елементарної чемності " можна вжити імператив "Будь чемний" з тією ж ілокутивною функцією, а також "Я б на твоєму місці був чемний", вимовлене з відповідною інтонацією.

В роботі доведено, що категорія часу не може бути безумовним критерієм перформативності, адже замість "Я звинувачую Загатного” (В. Дрозд) можна сказати "Загатний вчинив злочин". Відзначено і випадки, коли вживаються неповні речення типу "До столу" як запрошення зайняти місце за столом чи "Винний" для позначення того, що хтось є винним. У цих реченнях немає експліцитного дієслова. Стає очевидним, що знайти єдиний граматичний чи вокабулярний критерій для визначення перформативності речення неможливо, тому для вирішення цієї проблеми в роботі запропоновано пошук комплексного критерію.

Розглядається питання про необхідність існування в структурі перформативного речення дієслова теперішнього часу дійсного способу. З урахуванням того, що перформативне речення є видом дії, очевидно, що той, хто вимовляє те чи інше перформативне речення, повинен одночасно бути "діячем" (перформером). Звідси обґрунтоване прагнення звернутися до першої особи, яку слід назвати чи якої повинен стосуватися висловлювання. Крім того, якщо той, хто говорить, діє, то він мусить що-небудь виконувати, тому цілком виправдана орієнтація на прагматичну презентацію і граматичну функцію дієслова. Таким чином, існує щось, що під час виголошення речення здійснюється тим, хто висловлюється.

У перформативних реченнях за відсутності експліцитно вираженої першої особи вона визначається двома шляхами: а) у вербальному вигляді -- за допомогою форми дієслова, що вказує на особу діяча в будь-якій системі дієслівної референціальної координації; б) у письмовому вигляді -- за допомогою підпису особи, яка висловлюється (це необхідно зробити, оскільки письмове висловлення не є дзеркальним відображенням вербального). "Я" того, хто виконує дію, стає, таким чином, необхідним компонентом. Пріоритетність форми першої особи теперішнього часу дійсного способу (чи аналогічних форм другої й третьої особи і пасивного стану з додаванням підпису) призводить до того, що імпліцитні характеристики мовної ситуації стають експліцитними. Дієслова, які здаються власне перформативними, використовуються для "створення експліциту", що і є презентацією (перформатизуванням) речення. Лексеми типу "винний" беруть участь у цьому процесі, оскільки включені в речення поряд зі спеціальними перформативними дієсловами, такими як "обіцяти", "заявляти", "закликати" і т.п. Словосполучення "тим самим” (цим самим) є вдалою альтернативою, однак воно занадто формальне і не безумовне, тому що її можна при бажанні і без урахування інших факторів ввести як у перформативне речення, так і в неперформативне: “Я (тим самим) прошу сказати відверто, я не маленький”(В. Дрозд) – перформативне, “Він (тим самим) просить сказати відверто”- неперформативне.

У пошуках критерію відмінності перформативів від констативів чи інтеррогативів можна скористатися конструкціями типу "Я (цим самим) запитую..." чи "Я (тим самим) описую...", що дозволяє звести кожне речення, яке може бути експліцитно чи імпліцитно перформативним, до форми з дієсловом у першій особі однини (множини) теперішнього часу дійсного способу активного стану. Це своєрідний тест для виявлення перформативів: "Винний" еквівалентно "Я проголошую вас винним".

У роботі зазначається, що перша особа дієслова теперішнього часу активного стану є спеціалізованою формою. Існує свого роду асиметрія системного характеру між цією формою дієслова й іншими його формами, що є характеристикою перформативного дієслова (і найбільш близькою до граматичного критерію виділення перформативних речень), наприклад, вживання "Я сперечаюся..." на противагу цьому ж дієслову в іншому часі чи особі. Речення "Я сперечаюся..." чи " Він сперечається..." не є перформативами, а описують дії, які виконує той, хто говорить, чи хтось інший, тобто дії, що входять до структури значення перформатива "Я сперечаюся...".Подібний тип асиметрії не виявляється, якщо дієслово не використовується як перформативне. Наприклад, такої асиметрії не існує між "Я пишу..." і "Він пише..." В той же час вважати даний критерій безумовним не можна, тому що: 1) перша особа теперішнього часу дійсного способу може використовуватися для опису постійної поведінки; 2) перша особа теперішнього часу може використовуватися для презентації "історичного" сьогодення; 3) деякі дієслова у формі першої особи теперішнього часу можуть вживатися двояко. Наприклад, речення типу "Я називаю інфляцією процес знецінювання грошей" можна розглядати і як перформатив, і як констатив; 4) існують випадки зведення "дії до слова". Наприклад, "Я визначаю Х таким способом: Х дорівнює В"; 5) не завжди необхідно мати перформативне дієслово для того, щоб експлікувати дію, позначаючи її. Наприклад, можна запросити кого-небудь у гості без уживання висловлення " Я запрошую вас..."; 6) виникає сумнів і в тому, що ми не змінюємо зміст речення, коли вводимо перформатив. Наприклад, чи дійсно речення "Вибачте" може бути експліковане як " Я прошу вибачення"?

Оскільки відмежування перформативів від констативів викликає труднощі, виникає необхідність більш чітко визначити перформативи. Доцільним у цьому плані може бути пошук критерію відмінності насамперед в галузі граматики чи лексики. Проте зазначається, що знайти абсолютний критерій, як це продемонстрував приклад з "однаковими" реченнями, які виступають в ролі і перформативів, і неперформативів, неможливо.

З погляду мовної еволюції експліцитні перформативи повинні бути більш пізніми

утвореннями, ніж первинні, що є компонентами експліцитних. Очевидно, що конструкція "Я буду..." з'явилася в мові раніше, ніж "Я обіцяю, що буду...". Відома точка зору, зокрема О. Eсперсена, відповідно до якої в примітивних мовах висловлювання, що складається з одного слова, типу "Грім", "Звір", може бути попередженням, інформуванням, пророкуванням і т.д. через відсутність розмежувань значення, що з'явилися на більш високих ступенях розвитку мови, тобто експліцитні відмінності різних ілокутивних функцій є пізнішими досягненнями. Примітивні чи початкові форми вислову будуть зберігати двозначність, залишаючи не детермінованою точну функцію висловлення. Таким чином, завдяки експліцитності мовлення стає зрозумілішим, а ілокутивна функція кожного речення точнішою. Експліцитна перформативна формула, крім того, є суттєвим ефективним засобом забезпечення точності мови.

У другому розділі - “Первинна таксономія перформативних дієслів з елементами їх аналізу” - викладені результати дослідження природи перформативних дієслів, зокрема того, як значення дієслова впливає на реалізацію мети, яка поставлена мовцем при створенні перформативного речення (Н.В.Готліб, Ю.Б.Грязнова, Р.Лейкоф, О.В.Падучева, О.Г.Романова, А.Роджер, Ю.С.Степанов, Х.Томпсон, В.А.Чабаненко). Відзначено, що інтуїтивно завжди можна визначити тип ілокутивного акту, але його формальна ідентифікація залишається не цілком чіткою, і хоча в принципі кожному ілокутивному акту відповідає перформативне дієслово, сучасна українська мова має у своєму розпорядженні меншу кількість перформативних дієслів, ніж ілокутивних актів. Того ж висновку дійшла Ю.Б.Грязнова на прикладі сучасної російської мови. Тому дослідження було обмежене розглядом найбільш очевидних випадків використання перформативних дієслів, які демонструють типові відношення, що складаються між перформативними дієсловами і відповідними ілокутивними актами.

Розгляд ілокутивних актів дає підставу говорити про існування критеріїв, які застосовуються для виявлення відмінностей одного акту від іншого. В дослідженні вони визначаються у співвідношенні з аналізом перформативних дієслів: а) мета ілокутивного акту. Існують очевидні відмінності щодо мети під час виголошення твердження, висловлення прохання, вибачення. Можна сказати, що метою твердження є інформування кого-небудь, метою прохання -- намір домогтися від слухача відповідної поведінки, вибачення – висловити слухачеві жаль із приводу попередньої дії; б) зміст пропозиції. Залежно від наміру, з яким презентується конкретний ілокутивний акт, пропозиція, висловлена в реченні, має певні обмеження свого змісту. Наприклад, прохання вимагає, щоб дієслово вживалося не в минулому часі. Вимовлення клятви припускає дію агента в якості мовця і наявність дієслова в неминулому часі; акт визнання вимагає минулого часу і т.д.; в) статус мовця стосовно того, хто слухає. Наказ не може віддати хто-небудь: той, хто говорить, повинен мати владу над слухачем. Оцінку треба висловлювати з позицій професійної кваліфікації, хоча той, хто висловлює її, не обов'язково повинен мати статус, відмінний від слухача; г) дії того, хто говорить. Обіцянка зобов'язує того, хто її висловлює, виконати “обіцяну” дію, незалежно від того, чи передбачено попереднім контекстом виконання даної дії. Оцінка (наприклад, у висловлюванні "Я вважаю, що ширина отвору повинна бути 5 метрів") вимагає від мовця обґрунтувати оцінку; ґ) позиція тих, хто говорить і слухає, стосовно презентованої пропозиції; д) відношення речення до конкретної мовної ситуації. Конкретна мовна ситуація звичайно не починається з відповіді, а також не закінчується запереченням. Важливо відзначити, що те саме речення може розглядатися як відповідь, заперечення, міркування і т.д. залежно від позиції, яку займає висловлювання у мовній ситуації;

е) взаєморозуміння. Пропозиція посперечатися припускає визначену реакцію слухача, який показує, що ця пропозиція прийнята, тоді як повідомлення може стосуватися відповідного слухача незалежно від того, чи звертає він увагу на це повідомлення чи ні.

Таким чином, пропонуючи певний ілокутивний акт, мовець має намір досягти розуміння своєї позиції щодо пропозиції, висловленої в реченні.

У роботі локутивні акти згруповані у вісім основних класів: а) ілокутивні акти твердження (твердження, декларування, констатація...); б) ілокутивні акти оцінки (оцінка, засудження, аналіз, розрахунок...); в) ілокутивні акти вираження ставлення (вираження подяки, поздоровлення, докору, засудження, заперечення...); г) ілокутивні акти вираження умови (вираження умови...); ґ) ілокутивні акти вираження вимоги /прохання (прохання, запит, наказ, вимога...); д) ілокутивні акти, що виражають пропозицію (пропозиція, рекомендація, порада...); е) ілокутивні акти легітимації (дозвіл, допущення...); є) ілокутивні акти, що виражають зобов'язання (запевнення, обіцянка, клятва...).

Для з’ясування взаємозв'язку між запропонованими класами і семантичним аналізом перформативних дієслів пропонується розглянути речення як об'єкт аналізу, що складається з двох частин: пропозиційного змісту (змісту речення) та індикаторів ілокутивної функції (граматичних показників детермінації запропонованого ілокутивного акту). На підставі викладених міркувань можна згрупувати перформативні дієслова відповідно до мети, яку ставить мовець, коли презентує відповідний акт. Виділяються дві найбільш об’ємні групи дієслів: 1) дієслова, які “описують дійсність" (дієслова твердження, оцінки, ставлення); 2) дієслова, які "змінюють дійсність" (дієслова, що виражають умови, вимоги, пропозиції, зобов'язання, і дієслова легітимації). Разом з тим це розмежування не завжди є чітким. Окремі дієслова можуть належати не до одного, а до декількох класів одночасно. Проте в цілому використання даної класифікації доцільне для вирішення завдань дослідження. Дієслова, що пропонуються для аналізу, є вибраними зі “Словника української мови” в 11-ти томах Словник української мови: в 11 т. – К.: Наук. думка, 1970-1980.- Т. 1-11.

Підхід, який застосовується в дослідженні, полягає у встановленні типу ілокутивного акту, визначенні набору перформативних дієслів, безпосередньо пов’язана них із цим ілокутивним актом, у вивченні властивостей перформативних дієслів для осмислення самого ілокутивного акту. У зв'язку з тим, що згадані дієслова становлять інтерес насамперед з погляду мети їхнього вживання, а не синтаксичної функції, яку вони виконують, немає необхідності розглядати їхні синтаксичні характеристики, як і припускати, що мовні категорії, класифіковані з позиції семантики, мають відповідні фіксовані синтаксичні властивості. Зроблена спроба встановлення синтаксичних корелятів наведених класів перформативних дієслів. Розглянуто, зокрема, один із таких корелятів - дієслівне доповнення.

Третій розділі - “Семантичні особливості функціонування перформативних речень” - містить характеристику семантичних особливостей перформативного речення, структури ілокутивних актів та аналіз функціонування перформативних речень з модальними словами. У спрощеній версії абстрактно-перформативної теорії прийнято вважати, що перформативна частина складного речення знаходиться в абсолютно вищій позиції в семантичній репрезентації (Дж.Морган, Дж.Росс, Д.Розенбаум, Дж.Сейдок) Цей постулат ґрунтується на спостереженні, що частини перформативного типу звичайно втрачають свою перформативність у складі підрядного речення ( Н.В. Готліб ). Жодне з поданих нижче речень не можна розглядати як прохання, оскільки при використанні в них слів типу "тим самим", що є, як відомо, характерною ознакою перформативів, ці висловлювання стають граматично неправильними: “Я думаю, що я (тим самим) обіцяю тобі повернути борг”; “Книга, яку я (тим самим) обіцяю тобі дати, дуже цікава”; “Це буде для тебе несподіванкою, якщо я (тим самим) пообіцяю одружитися”.

Дослідження "включених" перформативів не підтвердило висновку про те, що перформативна частина, яка включає ілокутивну силу всього речення, обов’язково повинна бути вищою в семантичній структурі цього речення. Запропоновано два підходи у вирішенні вказаної проблеми. Перший -- розглядати ілокутивну силу як перлокутивний ефект, другий -- вважати, що поверхнево-включені перформативи походять від глибинних вищих частин. Другий підхід, на нашу думку, більш прийнятний, оскільки було б важко по-іншому пояснити вплив, який здійснюється, наприклад, модальним словом на інтерпретацію включених частин без припущення, що деякі з них є перформативними.

Визнаючи існування включених перформативів, очевидно, не варто пов'язувати включеність перформативної частини з тезою про те, що перформативні частини завжди знаходяться у вищій позиції семантичної репрезентації тільки тому, що мають перлокутивний ефект.

Ґрунтовне дослідження перформативних речень передбачає також аналіз конструкцій, що репрезентують клас так званих "обмежених перформативів" (Б. Фрейзер): “ Мої кохані, милі вороги!//Я мушу вам освідчитись в симпатії” (Л. Костенко); “Повинен я вас, Василю Федоровичу, запросити на іншу посаду”(Ю. Мушкетик); “Я вимушений попередити, що зніму вас з тернпайку, якщо ви знову перевищите швидкість” (П. Загребельний). Наведені висловлювання мають загальну форму перформативного речення і відтак можуть містити презентацію ілокутивного акту, позначеного перформативним дієсловом. Однак кожне з них відрізняється від відповідного перформативного речення змістом модального чи напівмодального дієслова. Значення цих речень не тотожне значенню відповідного неперформативного речення. Наприклад, "Я повинен порадити вам піти" є констатацією зобов'язання мовця дати пораду слухачеві піти, а не порадою піти в момент висловлювання. Наведені речення об'єднані наявністю перформативного дієслова в їхній структурі і є розповідними за метою, а також модальними.

Речення з перформативами поділяються на сильноперформативні та слабоперформативні. З цією метою розглядається "буквальне" значення речення паралельно з аналізом принципів мовного спілкування, визначених П. Грайсом. Grice H.P. Logic and conversation. In P.Cole&J.L.Morgan (Eds) Syntax and semantics 3:Speech Acts. N.-Y.: Academic Press,1977. p.116-121. Відзначається, що взаємодія перформативних дієслів з модальними словами є маловивченим аспектом функціонування даного виду дієслів у різних типах ілокутивних актів. Це дає підставу припустити, що не кожне модальне слово однаково успішно сполучається з кожним класом перформативних дієслів, як і з кожним конкретним представником того чи іншого класу. Розглядається функціонування в складі перформативних речень слова "повинен" як одного з найбільш поширених у мові модальних слів, яке має значну перформативну силу; порівняйте: “Я повинен віддати належне салатові, приготовленому мамою Джулією, і попросити ще” (П.Загребельний); “Я повинна просити тебе піти зараз же” (П.Загребельний); “Я повинен запросити вас на засідання”.

При поясненні цих прикладів можна скористатися принципами, визначеними Б.Фрейзером для дослідження взаємодії модальних слів із перформативними дієсловами. До них належать: а) принцип обов'язковості виконання; б) принцип невизначеності часу дії; в) принцип ефективності. Доведено, що модальне слово "можу" вживається з цілою низкою перформативних дієслів, однак у перформативних реченнях воно найчастіше виступає не самостійно, а супроводжується адвербіальними формами типу "зараз", "у даний момент", "у підсумку" та ін., надаючи водночас цим реченням сильноперформативного характеру. Наприклад: “ Можу запевнити, - ні того, ні того не буде...А проте – к чорту! (Ю.Мушкетик); “У підсумку я можу назвати вашу доповідь вдалою”. Використання модального слова "повинен" не тільки дає можливість тому, хто говорить, уникнути відповідальності за наслідки певного ілокутивного акту, але й дозволяє слухачеві відкидати передбачувану функцію речення. Використання "можу" разом з "зараз" також призводить до того, що мовець може виконати дію тільки в момент репрезентації висловлювання, звільняючись від відповідальності за те, що не зробив його раніше. Крім того, слухачеві пропонується вибір.

У дисертації розглядаються модальні форми типу "хочу", "хотів би" і " мені б хотілося" в реченнях: “Я хочу попросити вас, щоб ви…приготували для мене суспензію “(Ю.Мушкетик); “Валерію…Я хочу,...щоб ти пообіцяв мені казати правду” (Ю.Мушкетик)

Відзначено, що за аналогією з "повинен" і "можу" використання "хочу" забезпечує слухачеві можливість вибору в прийнятті чи неприйнятті ілокутивної сили речення. Однак, на відміну від перших двох випадків, вживання "хочу" не припускає наявності у мовця наміру уникнути відповідальності за нездійснення дії в теперішньому с чи в минулому часі.

Безпосереднє прохання про дозвіл виконати яку-небудь дію з використанням форми "Дозвольте (мені)" призводить до такого ж розподілу перформативних дієслів, як і в сильно- та слабоперформативних реченнях: сильноперформативні – “Дозвольте відзначити, що ви були праві” (І.Драч); “ Дозвольте (мені) подякувати вам за допомогу”(В.Дрозд); слабоперформативні – “Дозвольте визначити дане явище як інтерференцію”; “Дозвольте пообіцяти вам зробити подарунок до Нового року”.

Інший тип перформативів містить форми "маю намір", "збираюсь", а також форму майбутнього часу дієслова-присудка: “Я маю намір запропонувати передову сьогоднішнього номера вивісити на дошку пошани” (В.Дрозд); “Попрошу не ображати. Бо теж можу” (Ю.Мушкетик.); “Я збираюся просити вас зробити послугу”. У кожному з цих прикладів мовець висловлює намір презентувати конкретний ілокутивний акт у певний момент у майбутньому. Із заяви про намір можна резонно припустити, що мовець виконає дію. Тому є можливість виділити принцип "підтвердженого наміру", який полягає в тому, що якщо мовець заявляє про свій намір виконати яку-небудь дію, то є підстава вважати, що він дійсно її виконає.

Інша група перформативів, що містить форму майбутнього часу чи дієслова "збираюся щось зробити", має у своїй структурі форми типу "зараз", "у даний момент" тощо: “Я зараз попрошу вас відкласти всі справи”; “Я зараз збираюся запропонувати вам подати у відставку”; “У даний момент я буду вимагати виконання всіх отриманих інструкцій”; “У даний момент я збираюсь надати вам слово”.

Близьким за семантикою до розглянутих є перформативи з формами умовного способу дієслова в сполученні з модальними чи немодальними словами: “Я б вам щиро порадив облишити цю затію” (А.Дімаров); “ Я б радив тобі звернути увагу на Льоню. Ото чоловік!” (П.Загребельний); “Мені би слід змусити вас повторити те, що ви сказали” (А.Дімаров); “Я міг би припустити, що вам належить поводитися скромніше”.

Таким чином, доведено, що функція модальних слів у семантичній структурі перформативів зумовлюється, по-перше, їх використанням у тому чи іншому типі ілокутивного акту; по-друге, їх сполучуваністю з певним класом перформативних дієслів і окремими представниками цього класу; по-третє, характером взаємодії значення речення, до складу якого входять дані слова, з певними мовними принципами. Сформульовані принципи мовного спілкування дозволяють систематизувати використання модальних слів у різних типах ілокутивних актів. Найбільш очевидним практичним виявом ролі модальних слів є їхній вплив на ступінь перформативної сили речення і зміну його ілокутивної функції.

Четвертий розділ - “Логічні аспекти семантичної репрезентації перформативного речення” - присвячений логічному аспекту функціонування речення на рівні висловлювання. Робиться спроба вирішити питання істинності й хибності перформативних речень (Н.Д. Арутюнова, Ю.С.Степанов, І.Р.Вихованець, Д.Лейкоф, Т.Мур, Дж.Остін, Дж.Херінгер). Пропонується порівняльна характеристика перформативного, прагматичного і металінгвістичного аналізу перформативних речень з виділенням переваг і недоліків кожного з них. Результати дослідження узагальнені в ряді теоретичних і практичних висновків.

Розглядаються труднощі аналізу, які, на думку автора, зумовлені тим, що до перформативних речень не можна застосувати поняття "істинність" і "хибність" в їх традиційному, прийнятому логікою, розумінні. Слова "це правда" і "це неправда" (істинно / не істинно) обмежені додатковими умовами вживання, за якими виражена заява повинна бути попередньо прийнята чи презентована. Розглядаються речення типу: “Це правда, що на вулиці йде дощ” і “Це неправда, що на вулиці йде дощ”. Питання полягає в тому, йде дійсно дощ чи ні. Хоча речення “На вулиці йде дощ” і “Це правда, що на вулиці йде дощ” будуть істинними чи хибними одночасно в усіх випадках, вони вживаються в різних ситуаціях.. Виходячи з традиції формальної семантики, "істинний" перетворилося на термін "істинний в моделі", що й треба мати на увазі, аналізуючи категорію істинності/неістинності в перформативних реченнях. Наприклад, речення “ Сперечаюся, що завтра піде дощ” істинне, якщо ця подія видається прийнятною за певних умов. Дана заява втрачає зміст, якщо хто-небудь користується терміном "істинність" у його звичайному сенсі. Очевидно, слід поширити позначення оцінок істинності для неперформативних речень на позначення оцінок "успішності виконання" для перформативних речень. Є оцінки типу: VW[P]=Я презентую "P є істинним у світі W", де Р- неперформатив. Цю оцінку можна подати таким чином: VW[P]=Я презентую "P є доречним у світі W", де Р- перформатив. Якщо ми говоримо про оцінку "успішності виконання", то маємо на увазі новий тип оцінки - "задовільна", отже, поверхнево-структурні елементи "це правда" чи "це неправда" повинні розглядатися як визначальна задовільність і в перформативних, і в неперформативних реченнях. У зв'язку з цим можна сказати, що пресупозиція перформативних дієслів у їх неперформативному вживанні відповідає певним умовам успішності, які необхідні згаданим дієсловам у їх перформативному використанні.

У дослідженні підкреслюється, що якщо так звані "умови істинності" є задовільними умовами в модельно-теоретичному сенсі, то ці умови повинні відповідати логічним, а не поверхневим структурам. Не варто думати, що з погляду референції поверхневі структури (тобто речення) відповідають тій чи іншій моделі, оскільки задовільні умови стосуються тільки логічних структур. Відповідно до перформативного аналізу для розповідних речень всі задовільні умови будуть виконані, а вживання елемента "це правда" буде прийнятним. Наприклад, “Я стверджую, що життя на Марсі існує” і “Життя на Марсі існує”

S0

V N N N

стверджую X Y S1

Z S

V N

життя Z

Обидва речення матимуть приблизну логічну структуру. Задовільними умовами для речення будуть умови S0. Задовільні умови для змісту істинного речення будуть умови S1. Компонент поверхневої структури "це правда" визначатиметься тим, що стверджується, тобто об'єктом дієслова твердження, позначеного S1. З цієї причини той, хто відповідає на речення “Я стверджую, що життя на Марсі існує” реченням "Це правда" чи "Це твердження справедливе / істинне", доходить до твердження істинності S1.

Виділяються основні положення, які можна використати для аналізу перформативних речень: а) достатність у моделі є характеристикою всіх перформативів, включно з так званими "імпліцитними декларативними перформативами";б) перформативні предикати мають ті ж задовільні умови, що і неперформативні предикати; в) займенники "я", "ти", прислівники "тут", "зараз" і т.п. не входять до логічної структури, але розглядаються як граматичні заступники; г) логічні структури визнаються універсальними; ґ) вважається, що тільки буквальне значення речення створюється модельно-теоретичними інтерпретаціями логічних структур. Похідне значення створюється модельно-теоретичними інтерпретаціями логічних структур разом з логічними структурами речення в даному контексті; д) не всі буквальні значення можуть

бути відтворені.

Відзначається, що застосування перформативного аналізу для "імпліцитних декларативних" перформативів дозволяє уникнути використання займенників згаданого типу в логічній структурі і тим самим дає змогу уникнути визначення прагматичних координат часу й місця вислову для мовця і слухача. Важливим є те, що визначення задовільності в моделі запропонованим способом дозволяє визначити наслідок для всіх перформативів так само, як це робилося щодо всіх неперформативних випадків, а саме: X U {P} спричиняє Q (де P і Q - логічні структури і Х- кінцева ланка логічних структур) тільки тоді, коли Q виконується в усіх моделях І в усіх точках референції, в яких виконується Х і Р.

Якщо забезпечити перформативам той же ступінь "задовільності" й "наслідування", що і неперформативам, то виявляються наступні можливості: а) не потрібні окремі теорії для власне мовних актів і для опису мовних актів. Наприклад, умови задовільності для предиката "обіцяю" в реченнях "Я обіцяю одружитися з тобою" і "Я обіцяв одружитися з тобою" могли б бути однаковими; б) мовні імплікатури можуть перетворитися в логічні наслідки перформативних речень в певному контексті; в) існує можливість дати універсальну характеристику перформативним антиноміям; г) опосередковано передані значення включених підрядних частин можуть розглядатися так само, як опосередковано передані значення в перформативах.

При здійсненні перформативного аналізу розповідних речень визначення наслідку і незалежно мотивованих постулатів значення парадокси Т. Мура Moore T. Cognitive development and the acquisition of language.-New-York: Academic Press, 1973.p. 76-82. можуть пояснюватись автоматично: “Олег зрадив мене, але я не вірю, що Олег зрадив мене”, “Той, хто говорить, був не щирий” (припускаючи, що він не вірить у щось протилежне).

За умов універсального перформативного аналізу достатньо тільки двох складових для теорії мовних актів: (1) наявність задовільних умов для всіх перформативних предикатів і (2) наявність специфічних припущень культурно-соціологічного характеру, пов'язаних з мовною взаємодією. На підставі викладеного сформулювало кілька висновків:

·

·

У праці відзначається, що до недоліків теорії перформації можна віднести те, що перформативні речення зустрічаються не так часто і тому виникають сумніви, чи дійсно кожне пряме твердження є по суті непрямим твердженням, а кожне пряме питання по суті непрямим і т.д. Чи буде, наприклад, газетна стаття, що складається зі ста речень, починатися, відповідно до перформативного аналізу, із фрази "Я повідомляю, що...", чи кожне із речень даного тексту повинно містити перформативну частину?

Один із суперечливих моментів можливості застосування перформативного аналізу ілюструється реченням типу: “Щодо мене, я обіцяю тобі, що прийду о другій годині”. Це висловлювання містить явно перформативний компонент "Я обіцяю тобі", а також частину "Щодо мене", що, відповідно до запропонованої аргументації, вказує на наявність перформативної частини більш високого рівня, відносно якої частина "Я обіцяю тобі..." є включеною. Однак тим самим порушується закономірність, встановлена ще Дж.Россом, а саме: один перформатив не може бути включеним до складу іншого перформатива. Всупереч цьому аналіз речення наводить на думку про можливу нескінченну регресію підпорядкованих один одному перформативів: “Я стверджую, що Х” - “Я стверджую, що я стверджую, що Х” - ”Я стверджую, що я стверджую, що я стверджую, що Х” і т.д. Якщо подібні включення правомірні, то кожне просте речення може бути утворено від безлічі глибинних структур.

Зважуючи переваги й недоліки перформативного, прагматичного і металінгвістичного аналізу, автор дійшов висновку про доцільність використання