Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка

ВОЛЧАНСЬКА Ганна Василівна

УДК 81’367. 626

ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАЙМЕННИКОВИХ СЛІВ

У СТРУКТУРІ ТЕКСТУ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Кіровоград – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

ОЖОГАН ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка

професор кафедри української мови,

проректор з науково-педагогічної роботи.

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

ОЛЕКСЕНКО ВОЛОДИМИР ПАВЛОВИЧ,

Херсонський державний університет,

декан факультету філології та журналістики;

кандидат філологічних наук, доцент

РОМАНЮК ТЕТЯНА МИХАЙЛІВНА,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, кафедра сучасної

української мови, доцент;

Провідна установа – Вінницький державний педагогічний

університет імені Михайла Коцюбинського,

кафедра української мови та загального

. мовознавства, Міністерство освіти і науки

України, м. Вінниця.

Захист відбудеться “23“ червня 2004 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розіслано “22” травня 2004 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Кухар О. О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Вивчення найвищого рівня реалізації функцій мовних одиниць набуває все більшого розвитку. Увага до тексту та його категорій, що зростає останнім часом, пов’язана з посиленням функціонального підходу до мовних явищ. При функціональному аналізі виділяють в основному два шляхи: 1) основою аналізу є текст (або його елемент – висловлення) як первинна даність, 2) основою аналізу є первинні мовні структури.

До найуживаніших мовних одиниць, які виступають як текстотвірні компоненти, належать прономінативні слова. В україністиці вивчалися синтаксичні та стилістичні властивості займенникових слів (І.Матвіяс, О.Шевчук), особливості словотвору (С.Бевзенко), займенникові слова в історичному аспекті (С.Самійленко), синтаксис займенникових слів у простому реченні (Л.Булаховський), займенникові слова в структурі сучасної української мови (В.Ожоган), займенники і займенниковість в ідіостилі Т.Г.Шевченка (І.Циганок), займенникові слова у семантико-граматичному аспекті (І. Вихованець).

Виокремлюють два види функціонального навантаження займенникових слів: 1) бути одним з універсальних засобів актуалізації мовленнєвих висловлень, 2) бути текстотвірним, або анафоричним, заступальним, повторюваним компонентом у структурі тексту (І. Вихованець).

Аналізуючи сучасний стан дослідження функцій прономінативних слів у структурі тексту, слід зазначити, що це питання вивчено в більшості праць на матеріалі неукраїнських текстів, хоча відомо, що мовні засоби, за допомогою яких ми утворюємо тексти, різні у різних мовах. В українському мовознавстві розглянуто лише окремі питання: детально описано функції займенникових слів у структурі словосполучення та складного речення.

Потребує подальшого уточнення функціонування займенникових слів, які використовуються для зв’язку частин складного речення та окремих речень; є засобом тільки міжреченнєвого зв’язку; вивчення залежності функціонального навантаження прономінативних слів від того, яку мовну одиницю вони заступають (слово, словосполучення, речення чи сполуки кількох речень).

Незважаючи на низку наукових праць, недослідженими залишаються проблеми використання займенникових слів у контекстно-варіативних формах членування тексту (розповідь, опис, роздум), адже кожна із цих форм функціонально різна і має набір притаманних їй мовних засобів.

Таким чином, актуальність теми, зумовлена тим, що функції займенникових слів як базових засобів зв’язку між компонентами тексту, де виявляється їх опосередковано-репрезентативна функція, залишаються малоз’ясованими.

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження пов’язане з темою “Актуальні проблеми граматики української мови”, яка розробляється на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Робота виконувалася в рамках науково-дослідного проекту на замовлення Міністерства освіти і науки України “Лінгво-дидактичне забезпечення викладання української мови” (№ держ. реєстрації 0198007564, наук. керівники: доктори філологічних наук професори Городенська К. Г. та Ожоган В. М.

Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту української мови НАН України, узгоджена в такому формулюванні в раді координаційних наукових досліджень у галузі мовознавства в Україні (протокол № 3 від 20. 06. 2002р.).

Об’єктом пропонованого дослідження є займенникові слова як складники речення та тексту.

Предметом вивчення – функції прономінативних слів у структурі тексту.

Метою дисертаційної роботи є аналіз функцій займенникових слів та з’ясування особливостей використання цих одиниць у структурі тексту. Для досягнення поставленої мети розв’язано такі завдання:

·

·

·

·

·

·

·

·

Мета і завдання дослідження зумовили вибір методів і прийомів дослідження. Науковий аналіз передбачає використання таких методів: синхронно-описового (виділення одиниць аналізу, їх зв’язок з іншими мовними одиницями), безпосереднього спостереження. Одним з основних буде контекстний аналіз, оскільки вивчаються мовленнєві структури, які є ширшими порівняно з одиницею, яка досліджується (аналіз частини через ціле).

Матеріалом дослідження послужили тексти художнього стилю, дібрані з творів видатних письменників ХІХ – ХХ ст., та тексти з часописів останніх років, що нараховують понад 15 тисяч сторінок.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі досліджено функціонування займенникових слів у структурі тексту, з’ясовано текстотворчі можливості усіх прономінативних слів, визначено особливості вживання цих одиниць у текстах різних типів мовлення.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що воно узагальнює вивчення особливостей займенникових слів як мовних одиниць, що мають текстотвірні властивості. Це дасть змогу створити цілісне уявлення про статус прономінативних слів в українській мові

Практична цінність. Результати дослідження можуть використовуватися на уроках української мови і літератури в середній школі, зокрема при вивченні стилістики та лінгвоаналізу художнього тексту; у вищій школі при викладанні курсів “Синтаксис сучасної української літературної мови”, “Лінгвістичний аналіз художнього тексту”, при написанні курсових та дипломних робіт; у методичних розробках для спецкурсів і спецсемінарів.

Особистий внесок здобувача полягає в з’ясуванні функцій займенникових слів у структурі тексту. Результати дослідження є наслідком самостійної роботи автора.

Апробація роботи. Основні положення й результати дисертації обговорювалися на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2001-2004). З тематики дисертації виголошено доповіді на Міжнародній науковій конференції “Літературна і політична спадщина Володимира Винниченка на тлі ХХ століття“ (Кіровоград, 2000), на Всеукраїнських наукових конференціях “Актуальні проблеми граматики” (Кіровоград, 2000), “Українська мова і література: історія, сучасний стан і перспективи

розвитку” (Херсон, 2001), “Актуальні проблеми дескриптивної лінгвістики” (Херсон, 2003).

Публікації. Зміст дисертації висвітлено в дев’яти статтях, які надруковано у фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дослідження складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 219 позицій, списку джерел фактичного матеріалу, який складається з 35 позицій, додатків. Обсяг текстової частини дисертації – 1… сторінок, повний обсяг –1 сторінок.

\

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено зв’язок теми з науковою проблематикою установи, у якій виконано роботу, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено новизну, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, які віддзеркалюють основні результати дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Текст як найвищий рівень реалізації функцій мовних одиниць” розглянуто теоретичні засади, на основі яких проведено дослідження, зокрема: поняття “функція, функціонування мовної одиниці”, висвітлено основні положення щодо поняття “текст”,оскільки функції прономінативних слів розглядаються саме в структурі цієї одиниці, визначено зв’язок між категоріями тексту та займенниковими словами як виразниками певних категорій, розглянуто одну з основних текстових категорій – категорію зв’язності, яка найтісніше пов’язана з прономінативними словами.

Поняття “функції” належить до базових понять лінгвістики (А. Бондарко, І. Вихованець, М. Кожина, Н. Слюсарева). Відомо, що кожна мовна одиниця існує тільки тому, що вона має відповідне призначення. У роботі під функцією мовної одиниці розуміємо її здатність виконувати певну роль у структурі ієрархічно вищої одиниці.

Найвищим рівнем реалізації функцій мовних одиниць є рівень тексту.

У семіотиці під текстом розуміють осмислену послідовність будь-яких знаків, будь-яку форму комунікації. У мовознавстві розглядається проблема вербальних, словесних, текстів, що являють собою об’єднану змістовим зв’язком послідовність мовленнєвих одиниць (висловлювань, абзаців, розділів тощо) як цілісне утворення.

Вичерпного визначення тексту на сьогодні немає (І. Гальперін, Ю. Лотман, В. Кох, В. Виноградов, Л. Лосєва, Д. Фівегер, О. Москальська, Т. Ніколаєва, Г. Солганик). Для дослідження найбільш прийнятним є таке тлумачення: послідовність речень сприймається як текст тоді, коли існує єдність референції (анафоричні й катафоричні відносини), лексична єдність (повтор у тексті позначень об’єкта, що розглядається), єдність комунікативної перспективи (ремо-тематичне членування речень, що йдуть одне за одним).

Тексту як лінгвістичній одиниці властиві певні категорії, які вирізняють
її з-поміж інших. До його базових категорій тексту належать зв’язність, цілісність, осмисленість. Кожна з цих категорій має свої мовні засоби вираження. Функції займенникових слів у структурі тексту пов’язують насамперед із текстовою категорією зв’язності, при цьому перевага надається зв’язності на формальному, поверхневому рівні, водночас малодослідженим залишається комунікативний рівень функціонування прономінативних слів, хоча категорії актуального членування, тема й рема, є визначальними при формуванні зв’язного тексту.

Другий розділ “Текстотвірні властивості займенникових іменників” висвітлює власне-анафоричні та катафоричні функції займенникових субстантивів.

З’ясовано, що найбільш значущими для структури тексту в ролі зв’язувальних засобів є особово-вказівні прономінативні слова він, вона, воно, вони, які функціонують як синсемантичний компонент конектора. Змістовий компонент конектора (антецедент) представлений словом або словосполученням, напр.: Під берестом, як і раніше, стояла Лукерка. Вона стояла, повернувши голову до лугів, від яких несло вологою, потім не то схлипнула, не то зітхнула і тихою ходою пішла в хату. Тимко ще трохи чекав, гадаючи, що, може, вона вийде, але вона не виходила (Г. Тютюнник).

Визначальною, облігаторною для займенникових іменників є функція власне-анафори, функція ж катафори – факультативною (іноді вбачають у прономінативних субстантивах тільки власне-анафоричну функцію). Прономінативні іменники він, вона, воно, вони в структурі тексту можуть уживатися у функції катафори, що зумовлюється насамперед стилістичним аспектом використання мовної одиниці.

Займенникові субстантиви як синсемантичний компонент конектора поєднують зазвичай контактні речення. Автосемантичний складник конектора функціонує в реченні як підмет або додаток. Заступаючи антецедент-підмет, вони виконують ту саму функцію й у наступних реченнях, узгоджуючись у роді й числі з антецедентом.

Прономінативні особово-вказівні субстантиви найчастіше репрезентують плавний, безперервний зв’язок. Однак синсемантичний компонент конектора може бути розміщений не безпосередньо перед антецедентом чи після нього (контактна позиція), а через певну кількість речень (дистантна позиція).

Мінімальною структурою конектора є два речення, максимальну кількість визначити дуже важко (практично неможливо), оскільки це залежить здебільшого від типу тексту (розповідь, роздум, опис).

Найбільшими за кількістю зв’язаних речень є змішані типи текстів: розповідь-опис, розповідь-роздум, розповідь-роздум-опис.

На основі дослідження визначено структурні схеми конектора, які репрезентовано в роботі 17 видами, хоча кількість їх може бути значно

більшою. Найпоширенішими є схеми, що складаються з 2-7 речень, напр.: підмет додаток означення підмет додаток: Осінь. Чудова, соковита, барвиста осінь. Її видно скрізь. На кожному кроці помітні її сліди… І на городі, і в садку, і на полях. Вона була на кожному місці, зробила все, що треба було, й пішла далі… Любить її Володько, тільки ця осінь, так само, як і минула, наводить скорше сум, ніж радість (У. Самчук).

. З’ясовано, що текст, який представлено різними типами мовлення, має значні за обсягом структурні схеми конектора, особливо при поєднанні розповіді з роздумом. Синсемантичний компонент конектора в цих структурах може розміщуватися в понад двадцяти реченнях.

Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що питальним займенниковим іменникам хто, що також властива анафорична функція. Питальний елемент із погляду функції зв’язку в реченні й у контексті діє як дейктичне займенникове слово з катафоричною функцією. Основним призначенням таких слів є вказування не тільки на нові елементи, що будуть уведені в наступних реченнях, а й на цілі поняття, ситуації, що розкриваються в одному або низці речень, напр.: А це лекція для тих, що перецікавлювалися, перецікавлюються й перецікавлюватимуться Україною. Що є таке Україна? Ненька-Україна – це держава від Біскайського моря і до пустелі Гобі або Шамо….(О. Вишня).

Заперечні займенникові іменники порівняно з особово-вказівними менш важливі для формування структури зв’язного тексту. Вони, разом із неозначеними та питальними, не потребують конкретної референції, хоча в деяких текстах прономінативні субстантиви можуть виконувати випереджальну (катафоричну) функцію і бути засобом розгортання тексту. Однак важливу роль для з’ясування функцій заперечних та неозначених прономінативних іменників відіграє структура підмета, компонентом якого вони є: простий чи складений. Якщо займенниковий іменник входить до структури складеного підмета, а іншим компонентом є власне-іменник, то його функції обмежуються структурою речення, напр.: Ніхто з панів не зважився заступити їм дорогу: побоювалися, що може враз вибухнути повстання, не згірш як за Наливайка – надто вже кипіли гнівом козаки й селяни від такої королівської ласки (М. Пригара).

Якщо іншим компонентом підмета виступає займенникове слово вони або ми у формі родового відмінка й немає уточнювального щодо підмета члена речення, то функції прономінативного субстантива поширюються за межі речення.

Заперечні займенникові іменники ніхто, ніщо за певних умов можуть мати текстотвірні властивості, при цьому основним призначенням таких слів є функція згортання та розгортання тексту, а зв’язувальна – факультативною.

Функції особових займенникових іменників я, ми, ти, ви в структурі тексту насамперед пов’язані з стилістичним аспектом використання мовної одиниці: вони надають їм відтінків інтимності, сердечності, ліричності, водночас узагальнюючи певні твердження, тому й уживаються здебільшого в текстах-роздумах.

Зворотний прономінативний субстантив себе в структурі тексту використовується здебільшого не як анафоричний компонент і його функції обмежуються реченням. Привертає увагу той факт, що частотність уживання й функції слова залежать від типу тексту.

Найбільш передбачуваними є функції прономінативних іменників у структурі тексту-розповіді: вони виступають у ролі з’єднувальних елементів, залежно від позиції яких в реченні легко визначаються їх власне-анафоричні та катафоричні функції.

У третьому розділі “Анафоричне вживання займенникових прикметників” розглянуто особливості використання займенникових прикметників у структурі тексту.

До активно вживаної частини лексики належать дейктичні займенникові слова, за допомогою яких мовець виділяє будь-який предмет із ряду подібних і привертає до нього увагу співбесідника. З-поміж прономінативних ад`єктивів найбільшою частотністю у тексті характеризується займенниковий прикметник цей, який указує на абстраговане виокремлення якогось предмета з ряду інших подібних або ж на узагальнення певної ознаки предмета.

Визначено, що займенниковий ад’єктив цей, який функціонує як анафоричний компонент, може розміщуватися безпосередньо за реченням, до складу якого входить антецедент (контактна позиція), напр.: Андрій надумав, що у склепінні мусить бути така широка діра, через яку всі звуки переходять у сусідню камеру. Цю діру, закладену в кінці полакованими ялиновими дощечками (щоб не проходило повітря, а щоб проходив тільки звук), треба знайти (С. Тельнюк) або на певній відстані: через одне, два, декілька речень (дистантна позиція). При цьому займенниковий ад’єктив цей може заступати окреме слово, частину речення, ціле речення. Однак навіть з-поміж форм указаного слова (чоловічий, середній, жіночий рід) треба виокремити прономінативний прикметник у формі середнього роду це, який заступає не лише окремі предмети, ознаки тощо, а й цілі ситуації, порівняймо: Це було дуже давно (Д. Мордовець; початок роману); Після дванадцятої години ночі до них згори і знизу стали стукати сусіди, вимагаючи припинити веселощі. Це одразу протверезило Юлію… (І.Кирій).

Зважаючи на особливості вживання займенникового слова цей, розмежовано його семантику в структурі тексту: 1) цей уживається у значенні прономінативного ад’єктива (чоловічого, жіночого, середнього роду); 2) цей уживається у значенні прономінативного субстантива (переважно форма середнього роду). Якщо воно вживається як прономінативний ад`єктив, то обов’язково входить до складу репрезентативної групи, заступаючи окреме слово (найчастіше атрибутивну характеристику об`єкта), словосполучення, частину речення, речення, низку речень. При цьому можна виокремити такі структури:

1) репрезентантом є група, у якій функція прономінативного ад’єктива полягає не в позначенні деякої ознаки об`єкта, а лише в ідентифікації повторно згадуваних об`єктів, напр.: У Вишумську здавен була кірха. Тепер у ній правилося. Цю кірху побудовано ще за Польщі… (Б. Харчук);

2) репрезентантом є група, у якій головне слово є синтаксичним дериватом стосовно до головного слова антецедента. Синтаксичний дериват збігається з головним словом за змістом, але відрізняється від нього синтаксичними функціями (належить до іншої частини мови), напр.: Підперши голову руками, зам мовчав. Дорош добре розумів це мовчання і знав, що воно буде продовжуватися до тих пір, доки зам не натішиться (Г. Тютюнник);

3)

4)

5) репрезентантом є група, у якій класифікатори поєднують ідентифікуючу функцію з оцінною – передають оцінку повторно згадуваного об’єкта, напр.: Курява та гомін тісного й брудного південного міста зникли зовсім несподівано. Вони м’яко розтанули за темною стіною розкішних овочевих садів і буйних виноградів. Шосе в’юнилося якийсь час в цьому зеленому оазисі … (Ю. Смолич).

Як структурний елемент репрезентативної групи прономінативний ад’єктив, виконуючи функцію власне-анафори, найчастіше є засобом зв’язку контактних речень. Значно рідше дейктичний займенниковий прикметник цей поєднує дистантно розміщені речення: це відбувається тоді, коли речення належать до різних типів мовлення. Відстань між ними може бути досить значною, напр.: Концерти Мединського мали нечуваний у галицьких умовах успіх і через двадцять два речення Орися відкрито призналась, що прагне нарешті показатися на цьому концерті (І. Вільде).

Якщо ж займенниковий ад’єктив цей уживається в значенні прономінативного іменника, то репрезентантом є не група, а займенникове слово у формі середнього роду.

Антецедентом прономінативного прикметника це, що використовується як займенниковий іменник, може бути слово, словосполучення, частина речення, речення, низка речень, текст. Функціонуючи як анафоричний компонент займенникове слово це з’єднує контактні й дистантні речення.

У структурі тексту прономінативний ад’єктив такий найчастіше використовується як засіб поєднання контактних речень, семантично спираючись на узгоджене прикметникове означення попереднього речення та узгоджуючись з ним у роді й числі. При цьому субстантивний член, уживаний при контекстуально-пояснювальному означенні попереднього речення, звичайно повторюється і при займенниковому компонентові наступного речення. Як структурний елемент конектора займенниковий прикметник такий є складником синсемантичного компонента, що майже завжди є складеним, при цьому субстантив, що входить до нього, являє собою синтаксичний дериват стосовно ключового слова автосемантичного компонента і є узагальнювальним поняттям щодо висловлених думок.

У функції катафори прономінативний ад’єктив такий у художньому тексті маловживаний. Варто підкреслити, що функція прономінативного ад’єктива такий у структурі тексту майже не відрізняється від функцій інших дейктичних займенникових слів, хоча сфера вживання його є дещо вужчою. Він функціонує як 1) один із засобів зв’язку контактних і дистантних речень, 2) є засобом ідентифікації, 3) має додаткове оцінне значення. Розмежувати ці функції у структурі тексту досить важко, а іноді й неможливо.

Займенниковий прикметник той у структурі тексту використовується в двох значеннях: прикметниковому та іменниковому. Відповідно до цього різними є й функції аналізованого слова. Якщо воно функціонує як

прономінативний ад’єктив, то виконує роль власне-анафори або катафори, заступаючи здебільшого ад’єктивну характеристику предмета. У деяких випадках займенниковий прикметник не потребує вербально вираженого антецедента, при цьому він виконує роль обставини в реченні.

Основною функцією посесивних прономінативних ад’єктивів у структурі тексту є функція введення нових слів.

З-поміж означальних займенникових прикметників у структурі тексту виокремимо слова весь, кожний (кожен), інший. Функції прономінативного прикметника все в структурі тексту прози фактично не відрізняються від його функцій у реченні. Все виступає як засіб зв’язку речень, воно узагальнює не тільки висловлені в попередній частині думки, але й не названі в ньому, ті, які можна домислити, виходячи зі сказаного.

Прономінативний ад’єктив кожен у структурі речення виконує роль співвідносного слова, простого підмета, елемента складеного підмета, саме це й визначає чи обмежуються функції займенникового слова реченням, чи стосуються більших структур. Якщо займенниковий прикметник кожен функціонує як частина складеного підмета в простому реченні, при цьому іншим складником є прономінативний субстантив, то це речення є синсемантичним, отже вимагає ширшого контексту, який майже завжди виражений вербально й може мати як контактне, так і дистантне розміщення. Контекст може бути вербально не виражений у тому випадку, коли текст репрезентований таким типом мовлення як роздум.

У четвертому розділі “Займенникові прислівники як заступальні компоненти тексту” визначено основні функції займенникових адвербіативів у структурі тексту.

До найактивніших прономінативних прислівників належать слова тут, там (статичні), які поєднують в основному контактні речення й виступають у

функції власне-анафори. Функції прономінативного адвербіатива обмежуються структурою простого речення в тому випадку, якщо він виступає обставиною, значення якої уточнюється. Коли ж уточнювальна структура відсутня, функції займенникового слова, майже завжди, виходять

за межі речення, пор.: Дячка слухали бездомні безробітні каменотеси, які ночували на березі. Тут же метушився й кучерявий гостинодворський прикажчик, сидів на дерев’яних відрах стомлений за день водонос (О.Ільченко) та Тут, на землі, все було зовсім не таке, все устократ красивіше й привабніше, однак юний чорт не втрачав розважку (В.Шевчук).

Вживання прономінативного адвербіатива так у власне-анафоричній чи катафоричній функції залежить від його позиції в реченні. Якщо займенниковий прислівник стоїть на початку речення й виступає у функції

обставини, яка не уточнюється, то можна стверджувати, що він має відношення до попереднього контексту, виконуючи власне-анафоричну функцію, виступаючи синсемантичним компонентом конектора. Якщо обставина способу дії виражена прономінативним адвербіативом, значення якого уточнюється, то його функції обмежуються структурою речення.

У функції катафори прономінативний адвербіатив уживається тоді, коли посідає позицію обставини в середині чи в кінці речення, що трапляється переважно на початку твору або його частини (розділу, підрозділу тощо), при цьому антецедент не має чітко окресленої структури, а “розмитий” по всьому тексту, напр.: З Костем сталася чудна кумедія. Діло вийшло так…… Ми постановили далі не йти. Власне, діло було так…… І раз Шехерезада так почав своє оповідання…(З тв. В.Винниченка).

Як синсемантичний компонент конектора займенниковий прислівник так може виконувати функцію як власне-анафори, так і катафори, одночасно. Це відбувається тоді, коли прономінативний адвербіатив посідає інтерпозицію стосовно автосемантичного компонента конектора, хоча початкова позиція в реченні, можливо, є показником власне-анафоричної функції, напр.: На пошті нічого не було. І чудесно! Піп також справився з своїми ділами, і ми потюпали додому. Виїхали вранці-рано, а приїхали, як сонце сідало за млинами. Біля нашої криниці напував коней Кендюх. Він робив мені знаки, як ще ми в’їжджали в ворота. Я зрозумів, що він має сказати мені щось цікаве. Так і було. По-перше, вернулась з прощі баба Секлета. Ніколи в такий час не приходила, а тепер припленталась. Далі – вранці була здорова, а на вечір ні з того ні з сього заслабла (В. Винниченко).

З-поміж займенникових прислівників часу найбільш поширеними в

тексті є прономінатив тоді, що розпочинає наступне речення, вказуючи на зміст попереднього контексту як на обставину часу або умови, за яких відбувається те, що є змістом наступного речення, поєднує частини складного речення та окремі речення в структурі тексту. Часом, коли сонце добре припече, він аж синів увесь від кашлю і ревів, як вовк чи лев, хапаючись обома руками за штани, де була та грижа, і закарлючуючи догори ноги, зовсім як маленький. Тоді Пірат, що спав біля діда на траві, схоплювався і спросоння тікав у любисток і з переляку гавкав уже звідти на діда (О.Довженко);

Прислівникові прономінативні слова вживаються як анафоричні елементи тоді, коли вони служать посиланням на місце або час дії. Однак вони можуть вказувати на наступну дію, яка витікає з попередньої як певний результат; можуть вказувати на послідовність подій, одночасність подій, результативний зв’язок, на наслідки, що витікають з попереднього контексту.

Відзначимо, що кожен тип мовлення характеризується специфікою вживання займенникових прислівників.

У п’ятому розділі “Комунікативний аспект функціонування займенникових слів” з’ясовано функції займенникових слів у структурі теми й реми, оскільки актуальне членування розглядається як категорія зв’язного тексту; окреслено основні схеми актуального членування; визначено найбільш значущі в комунікативному плані прономінативні слова; простежено залежність між комунікативною і формальною будовою речень, компонентами яких є займенникові слова, у структурі тексту; визначено взаємозв’язок між граматичним значенням члена речення, вираженого займенниковим словом, і його комунікативним навантаженням.

Категорії актуального членування – тема і рема (дане і нове) є одними з головних з-поміж організаторів зв’язності тексту. Вони не закріплені за граматичними категоріями суб’єкта – предиката, тому темо-ремне членування належить до граматики тексту, оскільки саме текст, його композиційно-змістова домінанта зумовлюють розподіл темо-ремних ролей у реченні. Уважають, що підмет на початку речення сигналізує про

потенційний початок нової теми, який найменше пов’язаний (якщо взагалі пов’язаний) із попереднім текстом. З таким твердженням погоджуємося частково, оскільки до уваги взято лише позицію підмета й не враховано форму його вираження. Особово-вказівні прономінативні субстантиви, посідаючи початкову позицію, є свідченням того, що речення максимально орієнтоване на текст і тісно пов’язане з попереднім контекстом. Перше речення тексту з прономінативним підметом орієнтоване на наступний, правобічний текст.

Основною схемою темо-ремного членування речення із прономінативними іменниками є паралельна структура, при цьому кількість компонентів такого утворення може бути різною, напр.: тема 1 – рема 1; тема 1 – рема 2; тема 1 – рема 3; тема 1 – рема 4; тема 1 – рема 5; тема 1 – рема 6; тема 1 – тема 7: напр.: Воздвиженський почав дуже часто записуваться в лавру, в пещери, щоб показать ректорові свою віру. Він ставав на молитвах осторонь, од других окроми, й інспектор бачив, що він не пропускав ніколи молитов. На молитвах він все хрестивсь, кланявся дуже низько, бив поклони й так лицемірно підіймав очі до неба, що інспектор навіть подумав, чи не пострижеться часом він у ченці. Він ходив до церкви на ранню службу навіть в будень і прикладавсь до чудовної ікони Братської богородиці, де ректор читав акафіст. В той час він уже став зовсім іншим чоловіком, не молився богу вночі. Перед професорами гнув спину, низенько кланявсь ченцям, бо знав, що вони те дуже люблять, та все терся коло тих професорів, котрі мали багацько дочок. Репутація його йшла все вгору та вгору (І. Нечуй-Левицький).

Займенникові прикметники можуть входити до складу теми, якщо виступають у ролі власне-анафори. Найбільш уживаним і функціонально навантаженим є прономінативний ад’єктив цей, функції якого залежать від значення, у якому він уживається в реченні: прикметниковому чи іменниковому. Якщо в прикметниковому, то найчастіше є складником теми-даного як компонент елементарних темо-ремних структур.

Прономінативні ад’єктиви належать до складу теми, якщо вони на формально-синтаксичному рівні 1) виконують роль узгодженого означення; 2) виконують роль простого підмета або є компонентом складеного. Речення, до яких входять прономінативні ад’єктиви як складники теми, належать здебільшого до текстів-розповідей або текстів-описів.

Основною функцією займенникових прислівників у структурі речення є функція обставини, яка посідає переважно початкову позицію. Окрім позиції прономінативних адвербіативів, суттєвим є наявність часток, найчастіше препозитивних. Займенникові прислівники з локативним та темпоральним значенням, що посідають таку позицію і не мають підсилювальних часток, найчастіше є логічно ненаголошеними і входять до складу теми.

Для прономінативних субстантивів функція реми є факультативною.

Функція реми прономінативним ад’єктивам властива тоді, коли вони на формально-синтаксичному рівні 1) виступають іменною частиною складеного іменного присудка, посідаючи зазвичай кінцеву позицію в структурі речення; 2) виконують роль узгоджуваного означення, містяться на початку речення і є логічно наголошеними; 3) виступають підметом і посідають кінцеву позицію в реченні; 4) входять до складу речення, яке є частиною тексту-роздуму.

Займенникові прислівники, що посідають кінцеву позицію в реченні й виконують функцію катафори, є складниками реми. Наявність препозитивних часток саме, ось, тільки, лише, незалежно від позиції, початок чи кінець речення, є показником входження цих структур до реми.

Займенниковим прислівникам функція реми властива тоді, коли вони 1) входять до підрядної частини складнопідрядного речення; 2) містяться безпосередньо перед підрядною частиною; 3) мають у препозиції підсилювальні частки; 4) входять до складу речення, яке належить до структури тексту-роздуму.

Таким чином, тема як відправна точка висловлення (не обов’язково дана, відома), а рема – як його частина, у якій полягає мета висловлення, можуть містити займенникові слова. Якщо ж до складу теми входять прономінативні слова, то тема найчастіше може бути даним, відомим. З-поміж займенникових слів до складу теми переважно входять прономінативні субстантиви, займенникові прикметники можуть входити до складу теми й до складу реми, найчастіше це зумовлюється значенням ад’єктивів та структурою речення; займенникові прислівники в основному є складниками реми, оскільки містять у собі значення узагальнення, підсумку.

У висновках узагальнено результати дослідження.

1. Функції займенникових слів у структурі тексту залежать від їх значення. Потенційно майже кожне з них може мати текстотвірні властивості.

2. Прономінативні слова належать до засобів, що зв’язують частини складного речення та окремі речення в структурі тексту. Для з’ясування функцій займенникових слів у структурі тексту дуже важливо розмежувати їх роль у складі речення, простого неускладненого, простого ускладненого чи складного, потреба цього розмежування зумовлена тим, що прономінативні слова з одним і тим самим значенням, залежно від синтаксичної функції в реченні, по-різному реалізують це значення і, як наслідок, мають неоднакові функції. Займенникові слова в простому неускладненому реченні здебільшого є індикатором синсемантичності речення, а отже й залежності його від попереднього чи наступного контексту.

3. Для прономінативних особово-вказівних субстантивів він, вона, воно, вони основною є функція власне-анафори, при цьому автосемантичним компонентом конектора (антецедентом) виступають слова-субстантиви або субстантивно-ад’єктивні словосполучення, рідше сполучення слів. У функції катафори вони вживаються в стилістично маркованих текстах.

4. Займенникові ад’єктиви в структурі тексту функціонують як власне-анафоричні та катафоричні одиниці. Найуживанішими є вказівні займенникові прикметники цей, той, такий, функції яких у тексті зумовлені насамперед їх значенням. Дейктичні займенникові прикметники, окрім заступання, виконують функцію своєрідного формального та семантичного згортання та розгортання тексту.

5. Прономінативні ад’єктиви та адвербіативи, зрідка субстантиви, у функції анафори, заступаючи слова із попереднього контексту чи цілий контекст, вступають із ними в різні види семантичних відношень, що відображається в змісті речення, до якого входять. Основними видами відношень є: послідовність подій, одночасність подій, причинний зв’язок (тому), результативний зв’язок (так, отак), узагальнювальний зв’язок (це, все, ніхто, ніщо), зіставлення (цей).

6. Займенникові прислівники є засобом вираження локально-часових відношень у тексті. Вони насамперед зв’язують текст, одночасно організовуючи його в темпоральному або просторовому плані. Особливо сильною виступає початкова позиція у реченні.

7. Засобом поєднання контактних речень виступають займенникові особово-вказівні іменники він, вона, воно, вони, вказівні прикметники такий, цей. Дистантний зв’язок наявний тоді, коли текст є поєднанням різних типів мовлення (опис і розповідь, опис і роздум, розповідь і роздум) або розповідь ведеться про декілька предметів. Мінімальною структурою речень, які з’єднані за допомогою займенникових слів є двореченнєва одиниця, максимальну визначити практично неможливо.

8. Структурні схеми зв’язності, що утворюються за допомогою прономінативних слів, які завжди входять до складу бі- або поліконектора, залежать передусім від типу мовлення тексту. Текст, що являє собою поєднання розповіді й роздуму, розповіді й опису, опису й роздуму, характеризується ланцюговим перервним зв’язком.

9. У комунікативному плані займенникові слова виконують функцію теми й реми, при цьому позиція теми для них (у переважній більшості текстів) є облігаторною, позиція реми – факультативною. Це твердження стосується насамперед прономінативних субстантивів. Найбільш значущими в структурі тексту в комунікативному аспекті є займенникові прикметники цей, той, такий; займенникові прислівники так, тут, там, тоді.

10. Незважаючи на те, що формально-синтаксична структура речення є вторинною, залежною від комунікативної будови, існує певна залежність між входженням досліджуваних мовних одиниць до теми або реми та їх функціями в тексті, яка проявляється в наступному: 1) підмети, що виражені займенниковими словами, здебільшого належать до теми,

отже, зв’язують текст, 2) прономінативні слова як частина складеного присудка входять до реми та виконують функцію розгортання тексту,

3) обставини, виражені займенниковими адвербіативами, посідаючи початкову позицію в реченні, можуть бути складниками теми й реми: якщо вони містяться на початку речення, то можуть входити до теми й реми, виконуючи підсумкову, висновкову, узагальнювальну функцію, згортаючи текст; якщо посідають кінцеву позицію в реченні, то є компонентом реми й розгортають текст.

У додатках подано ілюстративний матеріал, який є великим за обсягом і показує особливості вживання займенникових слів у структурі тексту та таблиці, що містять висновки про частотність використання прономінативних слів у текстах різних типів мовлення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ…В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Функції займенникових слів у структурі тексту прози Володимира Винниченка // Наукові записки. – Вип. 27. – Серія: Філологічні науки (українське літературознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. – С.85 – 96.

2. До проблеми функціонування займенникових слів у структурі тексту// Наукові записки. – Вип. 31. – Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. – С.206 – 210.

3. Функціонування займенникових прислівників там, тут, тоді, так у структурі тексту // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. – Випуск ІХ. – Херсон: Айлант, 2001. -- С.12 – 16.

4. До питання про темо-рематичну структуру речення як засіб зв’язності тексту// Наукові записки. – Вип. 35. – Серія: Філологічні науки (мовознавст- во). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. – С. 109 – 114.

5. Особливості функціонування прономінативного ад’єктива такий у структурі тексту// Наукові записки. – Вип. 44. – Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2002. – С. 114 –117.

6. Прономінативний ад’єктив цей як анафоричний компонент у структурі тексту//