ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Віленчук Олександр Миколайович
Удк 368:574(477)
Теоретико-методичні засади формування системи страхування екологічних ризиків
Спеціальність 08.08.01 – економіка природокористування
і охорони навколишнього
середовища
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2004Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Державному агроекологічному університеті Міністерства аграрної політики України.
Науковий керівник: доктор економічних наук
Ходаківський Євгеній Іванович,
Державний агроекологічний університет Міністерства аграрної політики України
професор кафедри економіки АПК
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор Бистряков Ігор Костянтинович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом використання і охорони земельних ресурсів;
кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Навроцький Степан Аркадійович, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки УААН”, старший науковий співробітник відділу фінансово-кредитної і податкової політики.
Провідна установа:
Тернопільська академія народного господарства Міністерства освіти і науки України, кафедра земельних відносин і технологічних дисциплін.
Захист відбудеться 27 вересня 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.
Автореферат розісланий “18” серпня 2004 р.
В. о. вченого секретаря
спеціалізованої вченої ради,
доктор економічних наук, професор Коваль Я. В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Подальший соціально-економічний поступ в Україні багато в чому залежить від досягнення прийнятного рівня техногенно-екологічної безпеки та забезпечення самовідтворення навколишнього природного середовища в умовах посиленого антропогенного навантаження на елементи довкілля, що обумовлено постійним зростанням різносторонніх потреб людини, бурхливим розвитком науково-технічного прогресу. В останні роки, за офіційними даними, питома вага відносно чистих територій в Україні складає лише 7від загальної площі, умовно чистими визнано близько 8земель, а малозабрудненими – 15Решта понад 70становлять території з небезпечними для людини умовами життєдіяльності, при цьому 1,7загальної площі країни віднесені до категорії “території з екологічного лиха”. Особливо це стосується зони відчуження, що виникла внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, прилеглих до неї територій, а також окремих регіонів східної і західної України. Загострення проблем сучасної цивілізації відбувається на фоні погіршення якості довкілля, що потребує подальших розробок форм та методів зменшення негативного впливу на оточуюче середовище, а також удосконалення та впровадження сучасного фінансового інструментарію природокористування.
Через неврегульованість механізму економічної відповідальності суб’єктів господарювання, особливо підприємств з підвищеною небезпекою – винуватців аварій, держава бере на себе асигнування значних бюджетних коштів на подолання негативних екологічних явищ. У вирішенні цих проблем особливої актуальності набуває розробка та впровадження дійової системи екологічного страхування практично в усіх галузях народного господарства, і, зокрема, в аграрній сфері. Недостатність використання потенціалу страхування як потужного інструментарію управління та запобігання екологічним ризикам, а також відсутність належного страхового захисту юридичних осіб та громадян в умовах забруднення навколишнього природного середовища визначило вибір теми дисертації.
Вагомий внесок у дослідження проблем загрози екологічної безпеки в світлі вирішення еколого-економічних питань природокористування внесли такі вітчизняні та зарубіжні вчені як В.І. Андрєйцев, І.К. Бистряков, Г.О. Білявський, Т.П. Галушкіна, Б.М. Данилишин, В.С. Джигирей, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, А.Б. Качинський, О.Л. Кашенко, В.І. Куценко, А.С. Малиновський, Л.Г. Мельник, Є.В. Мішенін, О.М. Паламарчук, Є.В. Рюміна, О.Ф. Савченко, Г.П. Сєров, А.В. Степаненко, В.М. Трегобчук, М.А. Хвесик, Є.В. Хлобистов, Є.І. Ходаківський, О.М. Царенко, А.В. Чупіс, В.Я. Шевчук, А.В. Яцик. Теоретико-методологічні основи системи екологічного страхування та екологічних ризиків розглянуті в працях В.Д. Базилевича, В.А. Борисова, Є.В. Бридуна, Р.Д. Василишина, С.М. Гладченко, М.А. Гопонюка, В.С. Деньги, О.В. Козьменко, В.В. Лєсних, Г.А. Моткіна, С.А. Навроцького, О.В. Огаренко, С.С. Осадця, Г.І. Фаліна та ін. Проте рівень теоретичного дослідження причин виникнення екологічних ризиків, недосконалість механізму взаємовідносин між суб’єктами страхового ринку у відшкодуванні збитків від еколого-техногенних аварій (катастроф), а також рівень теоретико-методичного обґрунтування необхідності впровадження системи страхування екологічних ризиків потребують поглиблених науково-теоретичних розробок та практичної реалізації стосовно сучасних вимог раціонального природокористування. Все це і зумовило необхідність проведення окремого дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до основних положень державної Програми охорони навколишнього природного середовища на 2000-2005 рр. Тема дисертаційного дослідження тісно пов’язана з науково-дослідними роботами, що проводяться в Державному агроекологічному університеті Міністерства аграрної політики України, зокрема з темами: “Регіональні аспекти стабілізації та розвитку пореформованого АПК в умовах посиленого екологічного навантаження на 2003-2007 рр.”; “Розділ . Розробити організаційно-методичні засади страхування екологічних ризиків у контексті сільськогосподарського природокористування” (номер держреєстрації 0100V003569), в рамках якого автором комплексно розглянута система екологічного страхування, зокрема в галузях АПК. При розкритті даної теми автором обґрунтовані наукові підходи і шляхи удосконалення еколого-економічних та правових засад функціонування системи екологічного страхування.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методичних засад функціонування цілісної системи екологічного страхування на основі вдосконалення форм та методів управління екологічними ризиками на об’єктах підвищеної небезпеки.
Досягнення мети дослідження обумовило необхідність вирішення таких задач:
- обґрунтувати наукові підходи і шляхи вдосконалення ефективного функціонування системи страхування екологічних ризиків у сфері природокористування;
- провести класифікацію основних видів екологічних ризиків, що мають негативний вплив на життєдіяльність людей та навколишнє середовище;
- узагальнити наукові положення щодо формування механізму екологічного аудиту при проведенні екологічного страхування;
- удосконалити методичні підходи до розрахунку страхових сум та страхових тарифів при проведенні екологічного страхування;
- поглибити та удосконалити механізм управління екологічними ризиками на об’єктах підвищеної небезпеки;
- поглибити методологічні аспекти проведення страхування екологічних ризиків в АПК.
- розробити “Правила страхування екологічної відповідальності суб’єктів господарювання”.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є процес забезпечення економічних, правових та організаційних відносин у сфері страхування екологічних ризиків на об’єктах підвищеної небезпеки.
Предметом дослідження є теоретико-методичні засади формування системи страхування екологічних ризиків та організація механізму страхового захисту населення і територій внаслідок екодеструктивної виробничої діяльності суб’єктів господарювання.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є фундаментальні розробки вітчизняних та зарубіжних вчених, сучасні теорії еколого-економічного розвитку, екологічної безпеки, раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища, а також страхової справи; теорії екологічних ризиків та актуарних розрахунків.
У процесі дослідження використано системний підхід і метод порівняльного аналізу – для визначення стану і тенденцій розвитку еколого-техногенної безпеки на об’єктах підвищеної небезпеки та перспектив розвитку страхового ринку; економіко-статистичного аналізу – для класифікації підприємств за ступенем екологічної безпеки; методи найменших квадратів, теорії ігор, методи моментів – для обґрунтування величини екологічних ризиків; методи теорії ймовірності та математичного моделювання для визначення страхових тарифів.
Інформаційною базою дослідження були нормативні та методичні матеріали законодавчої і виконавчої влади; офіційні статистичні дані Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державного комітету статистики України, обласного управління статистики в Житомирській області, Державного управління екології та природних ресурсів у Житомирській області, а також Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи у Житомирській області, Житомирського обласного державного проектно-технічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції, Головного управління земельних ресурсів у Житомирській області, Національної акціонерної страхової компанії “Оранта”, наукові публікації; інформація із всесвітньої компютерної мережі Internet; матеріали власних досліджень і спостережень автора.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна проведеного дослідження полягає в удосконаленні теоретико-методичних засад функціонування системи екологічного страхування, як підґрунтя для захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб в умовах забруднення навколишнього природного середовища. Основні положення роботи, що визначають сутність наукової новизни дослідження, полягають у наступному:
- розроблено теоретико-концептуальні підходи щодо розвитку системи екологічного страхування, яка сприяє застосуванню цілісного підходу до використання механізму надання страхового захисту територіям, господарським суб’єктам, юридичним та фізичним особам;
- здійснено класифікацію основних видів екологічних ризиків, що дає можливість більш оперативно виявляти екологічні небезпеки та планувати необхідні заходи з усунення їх негативного впливу на життєдіяльність людей і навколишнє природне середовище;
- запропоновано теоретичні підходи до формування фінансових інструментів природокористування, що на відміну від існуючих враховують вітчизняний та зарубіжний досвід, інтереси суб’єктів господарювання (страхувальників), аудиторських компаній та страхових організацій у забезпеченні матеріальної відповідальності за забруднення навколишнього природного середовища;
- отримали подальший розвиток методологічні підходи до розрахунку страхових сум і базових тарифів, які враховують реальні показники небезпеки об’єкта страхування і сприяють більш об’єктивному визначенню обсягу відповідальності страховика і страхувальника в системі екологічного страхування;
- удосконалено форми і методи проведення оцінки та управління екологічними ризиками за елементами системи “ризик-екологія” на об’єктах підвищеної небезпеки;
- розроблено імітаційну модель розвитку екологічного страхування в АПК та удосконалено методику розрахунку страхових сум і страхових тарифів, виходячи із грошової оцінки землі, яка посилює еколого-економічну відповідальність землевласників (землекористувачів) за наслідки своєї господарської діяльності.
Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні узагальнення, пропозиції і висновки дисертаційної роботи сприятимуть становленню та розвитку системи екологічного страхування, в т. ч. в АПК, як ефективного інструментарію регулювання екологічної безпеки в Україні. За результатами наукового дослідження встановлено: місце та роль екологічного страхування в розв’язанні соціально-економічних та екологічних проблем, пов’язаних із забрудненням середовища; пріоритетні напрями організації екологічного страхування, що можуть бути використані страховими організаціями для надання страхового захисту майнових інтересів громадян, сільськогосподарським товаровиробникам та іншим юридичним особам у випадку забруднення елементів довкілля. Обґрунтовані теоретико-методичні підходи щодо оцінки та управління екологічними ризиками в умовах підвищеної екологічної небезпеки дають можливість більш ефективно впроваджувати екологічне страхування в Україні.
На основі узагальнення наукових та прикладних результатів дослідження розроблені “Правила страхування екологічної відповідальності суб’єктів господарювання”, які, на відміну від застосовуваних, найбільш адаптовані до потреб суб’єктів страхового ринку і можуть практично використовуватися страховими компаніями при впровадженні цього виду страхування.
Результати дослідження використані при розробці заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в Житомирській області (довідка Державного управління екології та природних ресурсів Житомирської області № від 06.10.2003 р.). Окремі матеріали дисертаційної роботи враховуються при розробці заходів щодо покращення екологічної ситуації в області (довідка Управління з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи № /1-15 від 06.10.2003 р.), а також використані страховими компаніями (довідки: Української екологічної страхової компанії № 04-5/575 від 10.09.2003 р. та ВАТ “Української страхової компанії “Гарант–АВТО” № 5612-1/41 від 21.10. 2003 р.).
Особистий внесок здобувача. Проведено комплексне дослідження стану та можливостей побудови цілісної системи екологічного страхування в галузях природокористування. Розроблено форми та методи управління екологічними ризиками на об’єктах підвищеної небезпеки. Удосконалено еколого-економічний інструментарій щодо розрахунку страхових сум і базових страхових тарифів при проведенні екологічного страхування. Поглиблено методологію та методику проведення екологічного страхування в АПК. Усі наукові положення, висновки, рекомендації та пропозиції належать автору особисто і є його науковим доробком.
Апробація результатів дисертації. Результати проведених досліджень та основні положення дисертаційної роботи доповідалися на науково-практичних конференціях: “Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” (Київ, 2001); науково-практичній конференції “Роль молоді у формуванні екологічного менеджменту” (Київ, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми сільськогосподарської радіології: 17 років після аварії на Чорнобильській АЕС” (Житомир, 2003); Всеукраїнській науковій конференції студентів, магістрів та аспірантів “Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи” (Харків, 2003).
Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у 8 наукових працях загальним обсягом 3,1 друк. арк., з них – 2 у колективних монографіях; 6 – у наукових фахових виданнях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 212 стор. комп’ютерного тексту, що включає 37 таблиць, 16 рисунків, викладених на 11 стор., список використаних джерел (155 найменувань) – 14 стор., 16 додатків - 27 стор. Обсяг основного тексту становить 160 стор.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У першому розділі “Теоретичні підходи до формування системи страхування в умовах екологічної безпеки” розглянуто поняття та характерні особливості прояву екологічних ризиків у суб’єктів господарювання в зв’язку з нераціональною структурою природокористування та відсутністю системного підходу до вирішення нагальних соціально-економічних та екологічних потреб суспільства. Проведено теоретико-концептуальний аналіз причин виникнення та реалізації екологічних ризиків на об’єктах підвищеної небезпеки. Акцентується увага на функціональній залежності між рівнем екологічного ризику та станом регулювання екологічної безпеки в країні, яка визначається сукупністю методів та засобів забезпечення життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля, держави від реальних або потенційних загроз, що створюються еколого-техногенними чинниками стосовно навколишнього середовища. Обґрунтовано необхідність використання потенціалу системи екологічного страхування як ефективного інструментарію забезпечення екологічних, економічних і соціальних прав громадян та юридичних осіб у разі погіршення якісних та кількісних параметрів навколишнього природного середовища.
Дослідження повітряного басейну України показують, що у 2002 році емісію шкідливих речовин в повітря здійснювали 15,6 тис. промислових підприємств країни, на яких сконцентровано 336,3 тис. стаціонарних джерел забруднення, від яких в атмосферу надійшло 4,1 млн. т шкідливих речовин, що складає однак 43 % від показника 1990 року. На території Житомирської області протягом 1998-2002 рр. стаціонарними джерелами забруднення, розміщеними на 475 підприємствах, викиди шкідливих речовин у повітряний басейн склали майже 95 тис. т, що лише на 10 % більше від обсягу шкідливих речовин, викинутих у 1990 році. При цьому необхідно відзначити, що різке зменшення викидів небезпечних речовин сталося не завдяки покращенню екологічної та природоохоронної діяльності в області, а, перш за все, у зв’язку із скороченням обсягів виробництва і надання послуг. За умов покращення загальної економічної ситуації та збільшення обсягу випуску продукції підприємствами області зросте і антропогенне навантаження на елементи довкілля, що, без сумніву, призведе до загострення екологічної ситуації в країні.
Виявлено загрозливу демографічну тенденцію стосовно стану основних показників здоров’я населення України: якщо в 1975 р. вони істотно не відрізнялися від показників більшості країн Європи, то в 2000 р. народжуваність зменшилася на 51,6%, смертність зросла на 53%, середня тривалість життя скоротилася на 2 роки і стала меншою, ніж у розвинутих державах на 10 років, порівняно із середньоєвропейською – на 5 років, до 2025 р. (за даними прогнозу) скорочення чисельності населення може досягти 20% відсотків. Забруднення навколишнього середовища спричиняє 21% всіх смертей в Україні.
Аналіз стану екологічної безпеки України, та зокрема в Житомирській області, свідчить про те, що спостерігається незначне зменшення кількості надзвичайних ситуацій (в т. ч. аварій та катастроф техногенного характеру), проте динаміка збитків щороку змінюється, діапазон фактичних втрат складає від десятків тисяч до мільйонів гривень на рік. Так, якщо в 2001р. по Житомирській області збитки від аварій техногенного характеру становили 52,7 тис. грн., у 2002 р. – 2285,04 тис.грн., то в 2003 р. – 28,092 тис. грн. відповідно.
Проблема зростання рівня екологічної безпеки та складність адекватного реагування на постійне збільшення як за кількістю, так і за масштабами виникнення екологічних ризиків пов’язана з недосконалістю соціально-економічних форм задоволення інтересів суспільства, в межах існуючих природно-ресурсних і екологічних умов розвитку. Це обумовлює необхідність пошуку та прийняття нових еколого-збалансованих рішень, які мають забезпечити функціонування раціональної структури природокористування.
В роботі запропоноване авторське визначення мети та завдань щодо управління екологічними ризиками на об’єктах підвищеної небезпеки. Зокрема, мета управління екологічним ризиком полягає в забезпеченні максимального рівня захищеності від реальних та потенційних загроз, пов’язаних з функціонуванням об’єктів підвищеної небезпеки.
На основі дослідження наукових літературних джерел та використання набутого практичного досвіду сформульовано економічний зміст поняття екологічного страхування. Екологічне страхування розглядається як різновид страхування відповідальності об’єктів підвищеної небезпеки щодо захисту еколого-економічних та соціальних прав (інтересів) громадян і юридичних осіб у разі аварійного забруднення ними елементів навколишнього природного середовища.
Результати проведеного аналізу еволюції розвитку екологічного страхування в зарубіжних країнах засвідчують стрімкий розвиток цього виду страхування за останнє десятиріччя. Страхові компанії беруть на себе значні за масштабами та обсягом відповідальності ризики суспільства стосовно питань забезпечення нормальної життєдіяльності людини та гарантування ії безпеки. Багаторічний досвід страхової індустрії в розвинених країнах показує, що страхування є одним з найефективніших джерел відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.
Динаміка розвитку національної системи страхування за п’ятирічний період (1998-2002 рр.) характеризується значними темпами зростання. Якщо частка страхування у ВВП в 1998 р. складала менше 1(0,76), то 2002 р. ця частка зросла до 1,5Загальний обсяг страхових платежів за всіма видами страхування за 2002 р. склав 4442,1 млн. грн. (зростання за п’ять років більше, ніж у 5,5 раза). На фоні загального зростання темпів надання страхових послуг в Україні екологічне страхування характеризується низькими темпами розвитку (табл. 1). Так, у 2003 р. страхові платежі за обов’язковими видами страхування відповідальності, що відносяться до екологічних видів страхування, становили лише 56290 тис. грн., що менше одного відсотка від загальної (валової) суми страхових платежів, отриманих страховими організаціями в 2003 р. Таким чином, ринок екологічного страхування в Україні перебуває на початковому етапі свого формування та становлення, що свідчить про можливість розвитку цього виду страхування практично в усіх галузях економіки України.
Таблиця 1
Стан екологічного страхування в Україні за 2002-2003 рр.,(тис.грн.)
Роки | Види страхування відповідальності | суб’єктів господарювання
за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки | за утилізацію небезпечних відходів | суб’єктів перевезення
небезпечних вантажів | страхові
премії | страхові
виплати | страхові
премії | страхові
виплати | страхові
премії | страхові
виплати | 2002 | 2446,4 | 287,35 | 58,8 | 8,7 | 19231,4 | 11,5 | 2003 | 13019,55 | 1041,56 | 165,11 | 31,4 | 43105,16 | 23,2 | Всього | 15465,95 | 1328,91 | 233,31 | 40,1 | 62336,56 | 34,7 | Джерело: Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.
У процесі дослідження встановлено, що впровадження страхування відповідальності за нанесення шкоди при експлуатації небезпечних виробничих об’єктів сприятиме сукупному соціально-економічному ефекту для населення, підприємств, а також органів влади та управління.
Для населення (або третіх осіб, потерпілих внаслідок аварії) такий вид страхування – це гарантія прав на отримання відшкодування збитків життю, здоров’ю та майну; для підприємств (страхувальників) страхування створює фінансовий резерв для подолання наслідків аварії і відшкодування збитків потерпілим особам; для органів влади та управління страхування відповідальності є додатковим позабюджетним джерелом відшкодування понесених збитків у результаті забруднення навколишнього природного середовища.
Актуальним питанням є визначення співвідношення форм проведення страхування, які залежать від об’єктів страхування і категорій страхувальників. Обов’язкову форму страхування необхідно застосовувати на об’єктах, які є джерелом підвищеного екологічного ризику і віднесені до 1 та 2 категорії небезпеки, а також на інших суб’єктах господарювання, що можуть порушити екологічну рівновагу та спричинити додаткові фінансові втрати як у самих страхувальників, так і в третіх осіб. Добровільна форма страхування може використовуватися усіма без винятку підприємствами, діяльність яких пов’язана з проявами негативних екологічних наслідків.
Проблема забезпечення екологобезпечного розвитку набуває все більшої гостроти та актуальності в аграрній сфері. Сукупність природних, техногенних та екологічних ризиків створює реальну загрозу для функціонування аграрної сфери. Недовикористання сучасних фінансових інструментів, зокрема системи страхування в агробізнесі, завдає значних збитків як сільськогосподарським товаровиробникам, так і державі в цілому.
Для подальшого розвитку страхування в АПК, в т. ч. екологічного страхування, необхідно виробити основні принципи та правила надання державної підтримки страхувальникам. Зокрема, використовуючи зарубіжний досвід, державі необхідно брати на себе виплату страховикам частини страхових платежів. Таким чином, страхові компанії отримають реальні кошти для мінімізації наслідків природних, техногенних та екологічних ризиків, а також для відшкодування збитків сільськогосподарським виробникам.
У другому розділі “Методологічні засади страхування екологічних ризиків” досліджено особливості формування механізму оцінки та управління екологічними ризиками на об’єктах підвищеної небезпеки. Наголошується на необхідності залучення широкого спектра еколого-економічного інструментарію щодо мінімізації екодеструктивної діяльності на елементи довкілля. Зокрема, пропонується застосовувати екологічний аудит, за результатами якого з’явиться додатковий інформаційний ресурс про стан екологічної безпеки досліджуваного об’єкта. Це створить необхідні передумови для оцінки та управління екологічними ризиками, а також раціонального використання природних, енергетичних та матеріальних ресурсів з метою збереження якісних і кількісних показників навколишнього природного середовища.
В дисертації розроблено алгоритм управління екологічним ризиком, що дозволить оцінити кожне управлінське рішення з точки зору запобігання виникненню екологічної загрози для навколишнього природного середовища та здоров’я громадян, а саме: спрогнозувати ймовірність виникнення екологічного ризику та встановити його межі; відпрацювати певну стратегію щодо управління та запобігання екологічним ризикам; визначити прийнятний рівень ризику для підприємства або окремих технологічних процесів; прийняти рішення про доцільність використання системи страхування екологічних ризиків на підприємстві.
У процесі дослідження обґрунтовано теоретичні розробки удосконалення системи екологічного страхування, розроблено блок-схему регулювання екологічного ризику на об’єктах підвищеної небезпеки. Сформульовано зміст та поняття системи “ризик-екологія” (рис.1). Система “ризик-екологія” – це наукова та управлінська діяльність, що є упорядкованою послідовністю етапів науково-практичних досліджень, спрямованих на визначення вірогідності та обґрунтованості характеристик ризику і розробки ефективних заходів щодо його скорочення. Наведена блок-схема поділяється на три групи: етапи оцінки ризику, етапи управління ризиком та етапи протидії ризикам. Метою етапів першої групи є визначення кількісних показників ризику, що відповідають різним варіантам розвитку несприятливих подій та стратегії захисту від них. Метою етапів другої групи є визначення основних заходів, спрямованих на зменшення рівня ризику до “прийнятної величини” та контроль за наслідками їх впровадження. Метою третього етапу є пошук оптимального варіанту протидії ризикам.
Дослідження показали, що забезпечення необхідного рівня екологічної безпеки в країні неможливе без поліпшення екологічної ситуації та раціонального природокористування в аграрній сфері. Це пов’язано з тим, що одним з найбільших забруднювачів земельних ресурсів є сільське господарство.
Рис. 1. Блок – схема “ризик-екологія”
Аналіз агрохімічного стану сільськогосподарських угідь свідчить, що ґрунти Житомирської області втрачають здатність до самовідновлення та самоочищення. Протягом 1998-2001 рр. обстежені 1182,2 тис. га сільськогосподарських угідь, з яких майже 30 % (350,8 тис. га) є кислими грунтами. Значна частина грунтів з дуже низьким і низьким рівнем вмісту фосфору та калію, зокрема 5,5(65,4 тис. га), 12,8(150,9 тис. га); 13,7 % (162,5 тис. га), 36,6(432,4 тис. га) відповідно, а за вмістом гумусу по Житомирській області спостерігається загальна тенденція до його зменшення. Так, середньозважений показник по області становить 1,93 відсотка. Це на 0,07менше від попереднього туру обстеження.
В роботі досліджено основні види ризиків у діяльності підприємств агропромислового комплексу і їх вплив на кількісні та якісні показники виробництва сільськогосподарської продукції, насамперед:
- природні ризики, обумовлені недоотриманням сільськогосподарської продукції внаслідок несприятливих погодних умов;
- техногенні ризики, пов’язані, в першу чергу, з людським фактором (погіршення якості грунтів внаслідок хімічного та промислового забруднення, нераціонального застосування хімічних засобів у сільському господарстві та дії промислових емісій);
- антропогенні та агрономічні ризики, спричинені індустріалізацією землеробства та інтенсивністю механічного обробітку грунтів;
- радіаційні ризики, пов’язані з небезпекою розповсюдження радіоактивних матеріалів у навколишньому природному середовищі.
Важливим інструментом протидії екологічним ризикам має стати розгалужена система страхування. Проте стан розвитку сільськогосподарського страхування характеризується неефективністю використання цього інструментарію для фінансово-кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників. Це пов’язано з незадовільним фінансовим станом переважної більшості сільськогосподарських виробників та їх нездатністю сплачувати належні страхові платежі страховим компаніям, для яких даний вид страхування є збитковим.
У третьому розділі “Удосконалення системи страхування екологічних ризиків” розроблено принципово нові концептуальні засади системи екологічного страхування з подальшим використанням цього інструментарію на об’єктах підвищеної небезпеки.
Ключовим питанням розвитку системи екологічного страхування є визначення розміру тарифних ставок, які розраховуються залежно від ціни екологічного ризику та інших витрат, необхідних для виконання зобов’язань страховика перед страхувальником за укладеним договором страхування. На величину страхового тарифу в системі екологічного страхування впливають наступні чинники: частота виникнення еколого-техногенних аварій, кількість підприємств з підвищеним ступенем екологічної небезпеки, розміщених на певній території, максимальний збиток, який може бути спричинений навколишньому середовищу в результаті виникнення страхового випадку; імовірність виникнення страхового випадку; рівень екологічної небезпеки обладнання.
Математичний інструментарій страхового тарифу визначається таким чином, щоб він був достатнім, аби страховик міг виконати свої зобов’язання перед страхувальниками (тобто провести виплати) і покрити витрати на утримання страхової компанії, а також отримати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-ставка) включає в себе нетто-ставку, навантаження та ризикову надбавку. Брутто-ставка відрізняється від нетто-ставки на величину навантаження та ризикової надбавки. Це пов’язано з тим, що страхова компанія несе певні зобов’язання з проведення страхування, а також формує за рахунок частини навантаження резерв для збереження майнової відповідальності перед третіми особами.
Страховий тариф (брутто-ставка, ) визначається як сума двох частин: основної частини () та ризикової надбавки ():
(1) |
Основна частина нетто-ставки формується і спрямовується на виплати по страхових випадках, що настали, і залежить від ймовірності виникнення страхової події; q середньої величини страхової суми S і середньої величини страхового відшкодування S і визначається за такою формулою:
(з 100 грн. страхової суми) | (2) |
Ризикова надбавка () залежить від кількох параметрів, до складу яких входять: кількість укладених договорів (n) залежно від термінів страхування, від числа страхових випадків, що трапилися (з урахуванням їх частоти), загальної суми страхових внесків, достатньої для виплати страхового відшкодування, а також R – середнього розкиду відшкодування та – необхідної ймовірності (гарантії), при якій обсяг зібраних страхових платежів буде достатнім для виплати відшкодування по страхових випадках. Величина визначається за формулою:
(3) |
Розрахунок тарифної ставки здійснюється за формулою:
(4) | де: Н– частка навантаження в тарифній ставці в актуарних розрахунках; вона, як правило, приймається на рівні 30 відсотків.
Розміри страхових тарифів розраховано відповідно до основних формул і занесені до табл. . В роботі проведено розрахунки страхових тарифів з урахуванням категорії небезпеки суб’єкта господарювання.
У процесі дослідження встановлено, що страхове поле з екологічного страхування становить в Україні 5700 еколого-небезпечних об’єктів, на яких за 2000-2001 рр. виникло 857 аварій техногенного характеру, збитки в розрахунку на одне підприємство по Україні становлять близько 20 тис. грн. на рік. Прикладом служать статистичні дані по окремих областях України, які підтверджують наукові висновки автора про необхідність залучення системи екологічного страхування практично в усіх галузях народного господарства України.
Таблиця 2
Розрахунок середніх страхових сум та базових тарифів
на техногенно-небезпечних об’єктах по окремих областях України
в системі екологічного страхування
Області | Кількість об’єктів,
залучених до екострахування (N) | Середній показник
кількості аварій
техногенного характеру | Середня величина
збитків, тис. грн. | Збиток на одне підприємство, тис. грн. | % відшкодування
страхової суми | Середня страхова
сума на один договір страхування (S) | Ймовірність виникнення екоаварії (q) | Базовий тариф, %
АР Крим | 150 | 24,5 | 704,9 | 4,7 | 8 | 58,7 | 0,16 | 4,1
Дніпропетров-ська | 400 | 26,5 | 3264,95 | 8,16 | 14 | 58,3 | 0,0066 | 3,5
Донецька | 500 | 63 | 16912,95 | 33,8 | 16 | 211,2 | 0,126 | 7
Житомирська | 150 | 4,5 | 1963,2 | 13,1 | 13 | 101 | 0,03 | 3
Запорізька | 350 | 21,5 | 355,25 | 1,0 | 3 | 33,3 | 0,06 | 1
Київська | 250 | 21,5 | 8349,05 | 33,4 | 18 | 185,5 | 0,086 | 7
Луганська | 600 | 51,5 | 9033,7 | 15,1 | 11 | 137,3 | 0,086 | 6,2
Львівська | 350 | 29,5 | 10263,4 | 29,3 | 18 | 162,8 | 0,084 | 7
Одеська | 200 | 24,5 | 1846,9 | 9,2 | 12 | 76,7 | 0,1225 | 6,1
Харківська | 500 | 11,5 | 228,9 | 0,5 | 1 | 50 | 0,023 | 1
Загальна кількість по Україні | 5700 | 421,5 | 96153,9 | 16,869 | - | 93,0 | - | -
Джерело: розраховано за даними Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Дієвість системи екологічного страхування полягає у поєднанні інтересів усіх зацікавлених сторін в раціональному природокористуванні: держави як гаранта інтересів усіх верств населення; третіх осіб (юридичних та фізичних), підприємств-забруднювачів (страхувальників), страхових компаній, яким у випадку аварійного забруднення навколишнього середовища необхідно відшкодовувати збитки третім особам або самим страхувальникам.
На основі поглибленого аналізу розроблено імітаційну модель екологічного страхування в АПК, яка визначає механізм взаємовідносин між землевласником, землекористувачем та іншими суб’єктами господарювання, а також безпосередньо із споживачем сільськогосподарської продукції (рис. 2).
Рис. 2. Імітаційна модель екологічного страхування в АПК
У роботі визначено коло осіб (страхувальників), які повинні страхувати свою відповідальність на випадок забруднення навколишнього природного середовища. Це, перш за все, підприємства, які використовують земельні масиви (нафтогазодобувні, нафтогазопереробні та торфодобувні підприємства; підприємства, які займаються пошуком та видобутком корисних копалин в межах земельного масиву; транспортні підприємства), а також безпосередні землекористувачі, які вирощують, переробляють та реалізують на ринок сільськогосподарську продукцію.
Запропоновано методику розрахунку страхових сум і страхових тарифів для добровільного екологічного страхування, в якій базовими параметрами є грошова оцінка сільськогосподарських угідь, середня врожайність сільськогосподарських культур за останні 4-5 років. Економічна значимість наведеної методики полягає у встановленні матеріальної відповідальності землевласників (землекористувачів) за екологічний стан сільськогосподарських угідь та збереження якісних властивостей вирощеної продукції.
В дисертації на концептуальному рівні запропоновано створення організаційно-функціональної структури національної системи екологічного страхування та розроблено функціональну модель розвитку екологічного страхування з метою застосування цілісного підходу до формування ринку екологічного страхування в Україні. Основними суб’єктами на ринку екологічного страхування мають виступати: Державна та акціонерні страхові компанії, Національний фонд екологічного страхування, Національний пул екологічного страхування, а також безпосередньо страхувальники та треті особи, на користь яких укладаються договори екологічного страхування.
Розподіл основних функціональних обов’язків у системі екологічного страхування пропонується наступний: Національний фонд екологічного страхування розробляє стратегію розвитку екологічних послуг в Україні, концептуальні засади розвитку екологічного страхування, основні методологічні питання щодо удосконалення нормативно-правової бази екологічного страхування; Державна та акціонерні страхові компанії визначають страхове поле екологічного страхування, розробляють програми (правила) страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання, проводять актуарні розрахунки страхових тарифів, виступають гарантом формування Національного страхового пулу; Національний пул екологічного страхування забезпечує функціонування системи перестрахування екологічних ризиків.
Дослідженням встановлено, що важливим етапом в створенні національної системи екологічного страхування є функціонування розгалуженої регіональної структури страхування екологічних ризиків, яка має охопити потенційно еколого-небезпечні об’єкти, розміщені на певній території. Це дозволить отримати додатковий позабюджетний фінансовий інструмент для відшкодування матеріальних збитків, пов’язаних з забрудненням навколишнього природного середовища. Вважаємо, що основною метою створення регіональної системи екологічного страхування є впровадження практичного механізму гарантування фінансового забезпечення екологічної безпеки регіону. Функціонування зазначеного механізму відбувається шляхом акумуляції та цільового використання резервів страхових компаній, що формуються за рахунок сплати страхових платежів суб’єктами господарювання, діяльність яких загрожує життєдіяльності людини та навколишньому природному середовищу. Відповідно до поставленої мети на систему екологічного страхування покладаються наступні функції:
- забезпечення гарантованого покриття витрат та збитків природокористувачів, інших юридичних та фізичних осіб (включаючи інтереси держави) при настанні страхового випадку в межах застрахованої відповідальності страховика;
- створити необхідні умови для укладання договору обов’язкового страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна на об’єктах підвищеної небезпеки, що передбачено Законом України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” № 2245-111 від 18.01. 01 р.
Таким чином, при розробці та реалізації державної політики в сфері природоохоронної діяльності система екологічного страхування має стати невід’ємним інструментом захисту економічних, екологічних та соціальних прав як окремої людини, так і суспільства в цілому.
ВИСНОВКИ
Дисертація є самостійною роботою, в якій поглиблено дослідження теоретико-методологічних засад функціонування системи екологічного страхування на основі удосконалення механізму управління екологічними ризиками на об’єктах, діяльність яких спричиняє негативний вплив на життєдіяльність людини та довкілля.
Сформульовані в дисертації наукові положення спрямовані на подальший розвиток системи екологічного страхування, як ефективного еколого-економічного інструментарію в сфері раціонального природокористування. З результатів дослідження витікають наступні висновки.
1. Для розвитку розгалуженої системи екологічного страхування в Україні вважаємо за доцільне використання цілісного підходу складовими елементами якого є: Національний фонд екологічного страхування, Державна та акціонерні страхові компанії і Національний пул екологічного страхування.
Цілісний підхід до застосування системи екологічного страхування дозволить підприємствам, суб’єктам підприємницької діяльності передавати екологічні ризики (або їх частину) страховій організації, таким чином забезпечувати собі економічні та фінансові гарантії безпеки у разі настання страхового випадку. Так, якби підприємства Житомирської області застрахували свої екологічні ризики у 2002 р., то страховими організаціями було б відшкодовано підприємствам збитків в розмірі 2285,04 тис. грн.
2. В сфері природокористування основними видами екологічних ризиків є: природно-екологічний, техніко-екологічний, соціально-екологічний, еколого-нормативний, еколого-політичний, ризик стихійних техногенних впливів, поява яких обумовлена такими чинниками: бурхливим, часом неконтрольованим, розвитком науково-технічного прогресу, негативними змінами та погіршенням якості навколишнього природного середовища, деградацією, забрудненням та вичерпанням водних, земельних, біологічних та рекреаційних ресурсів; збільшенням як за кількістю, так і за масштабами техногенних аварій та катастроф. Складність мінімізації наслідків розповсюдження екологічних ризиків пов’язано не лише з недосконалістю техніко-виробничого процесу, але й недостатнім використанням еколого-економічного інструментарію щодо раціонального природокористування.
3. В рамках розробки концептуальних положень системи екологічного страхування удосконалений механізм використання екологічного аудиту, який служить потужним інформаційним ресурсом при проведенні екологічного страхування. Пріоритетними завданнями екологічного аудиту є: визначення ступеня екологічного ризику, що дає можливість віднести об’єкт до відповідної категорії екологічної безпеки, а це, в свою чергу, дозволить визначитись з основними методологічними та практичними питаннями екологічного страхування.
4. Розмір страхових тарифів у системі екологічного страхування відображається стохастичною залежністю ступеня небезпеки того чи іншого підприємства, виходячи з розміру показників збитків та кількості аварій (катастроф), що виникали на кожному конкретному суб’єкті господарювання. Розмір тарифної ставки повинен враховувати і забезпечувати економічні можливості страхувальників, необхідний рівень платоспроможності страховика, належний рівень захисту в межах страхової суми матеріальних, моральних і фінансових інтересів фізичних та юридичних осіб.
5. Використання в управлінській діяльності основних елементів системи “ризик-екологія” сприяє оптимізації шляхів протидії ризикам, в контексті застосування широкого спектра фінансових інструментів і, зокрема, страхування. Достоїнством такої системи є підвищення керованості екологічними процесами на підприємстві, що забезпечує екологізацію виробничих процесів, зниження ймовірності виникнення екологічних ризиків з негативними наслідками як для населення, так і для навколишнього природного середовища.
6. Для регулювання еколого-економічної ситуації розроблено алгоритм управління екологічними ризиками на об’єктах підвищеної небезпеки, який надає можливість оцінити рівень екологічної безпеки на підприємстві, прогнозувати ймовірність виникнення ризику, відпрацювати певну стратегію щодо управління та запобігання ризику, визначити прийнятний рівень ризику для підприємства або окремих технологічних процесів. Потенційним результатом використання зазначеного алгоритму є: зниження рівня антропогенного навантаження на населення та навколишнє природне середовище, підвищення рівня екологізації виробничих процесів на підприємстві, раціональне використання природних, трудових та матеріальних ресурсів.
7. Причинами виникнення екологічних ризиків в АПК є: негативний вплив техногенного, антропогенного, агрономічного та радіоактивного забруднення на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції; а також шкідливий вплив зовнішніх чинників, таких як діяльність промислових об’єктів, що призводить до забруднення сільськогосподарських угідь. Так, в зоні впливу промислових комплексів урожайність зернових культур зменшується на 20-30%, соняшнику – 15-20, овочів – 25-30, кормових культур – 23-28 і плодових – на 15 – % .
8. Виходячи з наявної сукупності екологічних ризиків в аграрній сфері, розроблена імітаційна модель розвитку екологічного страхування в АПК, базовими елементами якої є: страхова компанія (в ролі страховика), підприємства-джерела підвищеної небезпеки та землекористувачі (в ролі страхувальників), юридичні та фізичні особи, на користь яких укладаються договори екологічного страхування. Зазначена модель формує еколого-економічну відповідальність у взаємовідносинах між землевласником і землекористувачем та іншими суб’єктами господарювання, а також безпосередньо із споживачами сільськогосподарської продукції.
9. При проведенні екологічного страхування в АПК за методичну базу для розрахунків страхових сум і страхових тарифів доцільно використовувати вартісну оцінку землі та середню врожайність сільськогосподарських культур. Так, при середній грошовій оцінці землі шести чорноземних районів Житомирської області в сумі 9631,9 грн./га і при врожайності пшениці в межах 50 ц/га оптимальний розмір страхової суми становитиме 2400 грн./га. Перевагою зазначеного методичного підходу є врахування якісного стану земельних масивів, що спрямоване на збереження екологічних властивостей землі та раціональне природокористування в аграрній сфері.
10. Регламентовані принципи договірних відносин, які визначають умови надання страхового захисту, права та обов’язки суб’єктів екологічного страхування розроблені відповідні “Правила страхування екологічної відповідальності суб’єктів господарювання”. Зазначені Правила відповідають чинному законодавству і можуть практично застосовуватись страховими компаніями при
