НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Вітвіцький Сергій Сергійович

УДК: 342.95:347.71

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ У СФЕРІ

ЛІЦЕНЗІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата юридичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому інституті внутрішніх справ МВС України.

Науковий керівник: | доктор юридичних наук, професор

РЯБЧЕНКО Олена Петрівна,

Національний університет внутрішніх

справ, професор кафедри адміністративного

права та адміністративної діяльності

органів внутрішніх справ.

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор

АНДРІЙКО Ольга Федорівна,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

НАН України, провідний науковий

співробітник, відділ проблем державного

управління та адміністративного права

кандидат юридичних наук, доцент

НЕЧИТАЙЛЕНКО Анатолій Олександрович,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С.Сковороди,

юридичний факультет, завідувач кафедри

державно-правових дисциплін

Провідна установа: | Національна академія державної податкової служби України, кафедра адміністративного права і адміністративної діяльності, Державна податкова адміністрація України (м.Ірпінь).

Захист відбудеться “ 28 ” грудня 2004 року о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м.Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м.Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “ 27 ” листопада 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.В. Каткова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проголошення Конституцією України прав і свобод громадян як найвищої соціальної цінності вимагає наявності діючого механізму для їх реалізації, що передбачає надання пріоритету прав і свобод людини та громадянина, гарантії їх реалізації у межах окремих правових режимів, зокрема, ліцензування, яке за змістом є системою правозабезпечувальних заходів, що сприяють самореалізації здібностей громадянина у сфері підприємницької діяльності та забезпечення безпеки на різних рівнях – національної, регіональної, особистої.

Запровадження ліцензування в Україні зумовлено змінами у характері впливу держави на суспільні відносини, що розвиваються в сфері соціально-економічного розвитку держави. Проникаючи у багато сфер виробничої і соціальної діяльності, воно дає можливість дотримуватися балансу інтересів споживачів, підприємців та інших суб’єктів, з одного боку, і держави _з іншого. Саме ліцензія є документом-дозволом, на підставі якого фізична або юридична особа має право здійснювати певний вид діяльності, а споживачі мають можливість споживати товари та послуги, рівень яких відповідає державним вимогам і стандартам.

Основу правового режиму ліцензування становить добровільний вступ суб’єкта, який не наділений владними повноваженнями, до сфери адміністративно-правових відносин, усвідомлене і бажане виконання обов’язків, покладених чинним законодавством. Важливим моментом є встановлення меж цього режиму, не допускаючи їх надмірного розширення чи необґрунтованого скорочення. Це стосується не тільки чіткого визначення у нормативно-правових актах правового статусу суб’єктів підприємництва, діяльність яких підлягає ліцензуванню. Потребують правової регламентації повноваження багатьох державних органів, що здійснюють державний контроль у сфері ліцензійної діяльності. Вони повинні діяти у межах власної компетенції, але з метою виконання загальнодержавних завдань. При цьому у сфері регулювання ліцензійних правовідносин має бути дотриманий баланс між загальнодержавними і приватними інтересами, забезпечення якого дозволить реалізувати норму ст.42 Конституції України про право кожного на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Розробці проблеми державного контролю в Україні приділялась увага вченими, предмет дослідження яких складали методологічні засади адміністративно-правового регулювання, становлення і розвиток правовідносин у сфері державного управління, державного контролю: В.Б. Авер’яновим, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяком, В.М. Гаращуком, В.М. Горшеньовим, О.Д. Крупчаном, І.Б. Шаховим, О.О. Кармолицьким та іншими.

Підґрунтя загальнотеоретичних положень дослідження склали роботи вчених–теоретиків права С.С. Алексєєва, М.В. Вітрука, В.М. Кудрявцева, М.І. Матузова, А.В. Малько, О.Ф. Скакун, Л.С. Явича й інших учених.

У роботі були використані здобутки А.П. Альохіна, Д.Н. Бахраха, І.Л. Бачило, Ю.М. Козлова, А.Т. Комзюка, Н.Р. Нижник, Н.О. Сані-ахметової, Т.В. Сараскіної, В.М. Селіванова, М.С. Студенікіної, В.В. Цвєткова та інших дослідників.

Разом з тим, правовідносини у сфері ліцензійної діяльності досліджувались фрагментарно, в основному, науковцями – представниками науки господарського права. У науці адміністративного права комплексний аналіз проблеми державного контролю у сфері ліцензійної діяльності залишився поза увагою науковців.

Таким чином, недостатність у розробках на теоретичному рівні, наявність правових прогалин, а також, у зв’язку з цим, необхідність проведення комплексного адміністративно-правового дослідження проблеми державного контролю у сфері ліцензійної діяльності обумовили вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності Запорізького юридичного інституту МВС України за комплексним науковим проектом “Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005р.”, затвердженого наказом МВС України №635 від 30 червня 2002р. Дослідження виконано відповідно до фундаментальних положень Концепції реформи адміністративного права (абз. 1 Глави 4, та 1-2 Глави 9); приписів Указу Президента України “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18.02.02 р. (п.1); Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2005 рр.; Рішення Колегії МВС України №4 КМ/2 від 28 лютого 1995 року (п.п.4.13.1); а також планів науково-дослідних робіт та тематичних планів Запорізького юридичного інституту МВС України на 2000-2005 рр.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні сутності, змісту державного контролю у сфері ліцензійної діяльності, характеристиці особливостей його правового регулювання, форм та методів на основі аналізу теоретичних положень, чинного законодавства України, світового досвіду контрольної діяльності у цій сфері, а також у розробці практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення контролю державних органів у сфері ліцензійної діяльності.

Зазначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:

- з’ясувати особливості становлення і розвитку ліцензування у сфері підприємницької діяльності;

- проаналізувати основи і порядок введення режиму ліцензування;

- здійснити характеристику правового режиму ліцензування та його розмежування із суміжними правовими режимами;

- визначити поняття та сформулювати принципи державного контролю у сфері ліцензійної діяльності;

- розробити класифікацію суб’єктів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності та проаналізувати їх функції;

- проаналізувати форми та методи державного контролю у зазначеній сфері;

- встановити особливості використання примусу за порушення загальнообов’язкових правил у сфері ліцензування;

- розробити конкретні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення правових засад контрольної діяльності державних органів у зазначеній сфері суспільних відносин.

Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються у зв’язку із здійсненням державного контролю підприємницької діяльності, котра підлягає ліцензуванню.

Предмет дослідження становлять теоретико-правові проблеми державного контролю у сфері ліцензійної діяльності, шляхи його удосконалення.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність прийомів і методів наукового пізнання, застосування яких засноване на діалектиці.

В роботі були також використані спеціальні методи: логіко-семантичний – для дослідження та поглиблення понятійного апарату (п.п.1.2, 2.1., 2.2); історико-правовий – для формулювання поняття, визначення необхідності та підстав запровадження ліцензування, здійснення державного контролю у цій сфері (п.п.1.1, 2.1); порівняльно-правовий – для визначення особливостей та проблем державної реєстрації, правового регулювання державного контролю у сфері ліцензійної діяльності, застосування примусу за порушення порядку та умов ліцензування (п.п.1.3, 2.2, Розділ 3); системно-структурний та соціологічний – для з’ясування кола суб’єктів, дослідження форм і методів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності (п.п.2.3, 2.4).

Нормативну базу роботи склали Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Кримінальний кодекс України, закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням, присвяченим теоретичним та практичним проблемам становлення і розвитку державного контролю у сфері ліцензійної діяльності. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

Уперше визначено поняття та принципи державного контролю у сфері ліцензійної діяльності.

Дістало подальшого розвитку:

- дослідження проблем становлення ліцензування та характеристика особливостей ліцензування окремих сфер підприємницької діяльності;

- з’ясування особливостей ліцензійних правовідносин;

- характеристика правового режиму ліцензування та його розмежування із суміжними правовими режимами;

- класифікація форм та методів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності.

Удосконалено:

- поняття ліцензування та його ознаки;

- класифікація суб’єктів контролю у сфері ліцензійної діяльності.

Уперше сформульовано конкретні пропозиції щодо уточнення чинних нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері контролю державних органів підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:

- у законотворчій діяльності щодо удосконалення чинного законодавства в ліцензійній сфері, а також при розробці нових положень про ліцензування певних видів господарської діяльності;

- у правозастосовній практиці органів, що здійснюють ліцензування, при удосконаленні контрольно-наглядової діяльності органів ліцензування та інших контролюючих органів;

- у науковому дослідженні проблеми державного контролю окремих сфер господарської діяльності;

- у навчальному процесі – при викладанні дисципліни “Адміністративне право” в юридичних вузах, а також на курсах підвищення кваліфікації практичних працівників, при підготовці лекцій і навчальних посібників з окресленої проблеми.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, матеріали та висновки були викладені у 5 публікаціях автора у наукових збірниках та фахових виданнях з юридичних наук. Положення дослідження обговорювались на щорічній міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора К.Г. Федорова (2-4 червня 2001р., Запорізький державний університет); науково-теоретичній всеукраїнській конференції “Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (11-12 квітня 2003р., Запорізький юридичний інститут МВС України); всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (28-29 травня 2004р., Запорізький юридичний інститут МВС України).

Основні теоретичні положення, обґрунтовані в дисертаційному дослідженні, були використанні дисертантом при читанні лекцій, проведенні практичних і семінарських занять у Запорізькому юридичному інституті МВС України.

Структура та обсяг дисертації обумовлені змістом наукової проблеми і спрямовані на досягнення мети. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають 9 підрозділів, висновку, списку використаних джерел. Обсяг роботи - 164 сторінки. Кількість використаних джерел складає 190 найменувань і займає 14 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і задачі, об’єкт і предмет, методологічна база, розкривається наукова новизна, формулюються теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, ступінь їх апробації.

Розділ перший „Ліцензійна діяльність як об’єкт державного контролю” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню особливостей ліцензійних правовідносин, правового режиму ліцензування, а також підстав запровадження ліцензування та умов здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується.

У підрозділі 1.1. „Поняття ліцензування та характеристика його правового режиму” досліджується проблема визначення змісту ліцензування. Насамперед визначаються групи ліцензійних відносин – ті, що виникають: із приводу створення й організації діяльності органів, які ліцензують; між органами виконавчої влади й особами, які бажають одержати, одержали чи втратили ліцензію; у разі наявності підстав притягнення до юридичної відповідальності (зокрема, адміністративної). Зовнішнє вираження ліцензування полягає у видачі дозвільних документів з визначенням у них параметрів поведінки для власника ліцензії. Ліцензуванню підлягають ті види діяльності, у стимулюванні розвитку яких зацікавлена держава (страхування, зв’язок, медична діяльність тощо). Воно здійснюється з метою попередження можливих правопорушень, об’єктивно протиправних діянь і запобігання суспільно небезпечних дій через причини об’єктивного характеру, непідконтрольних людині, у тому числі при дії джерел підвищеної небезпеки. Ліцензія є важливим засобом управлінського впливу, індивідуальним регулятором суспільно значимої поведінки у сфері підприємницької діяльності. Ліцензійні правовідносини можна розмежувати з іншими правовідносинами (наприклад, майновими) на підставі особливостей, які вони мають: організаційний, вольовий, розпорядчий характер; учасники правовідносин пов’язані між собою суб’єктивними правами і юридичними обов’язками; взаємна поведінка учасників правовідносин повинна бути індивідуалізована і чітко визначена, а права і обов’язки персоніфіковані; проходять через свідомість їх учасників; виступають як юридичний вираз реально існуючих відносин, що складаються у сфері захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави; виникають, змінюються, припиняються відповідно до адміністративно-правових норм, що впливають на поведінку людей і через неї реалізуються; охороняються державою. Основу правового режиму ліцензування складає дозвільний тип правового регулювання, який додатково можна визначити умовним тому, що: по-перше, правомочності можуть бути надані за умови, що суб’єкт (ліцензіат, ліцензіар) має відповідну правоздатність; по-друге, ліцензіат зобов’язаний дотримуватись численних ліцензійних вимог та умов. Правовий режим ліцензування характеризується диспозитивністю правоволодіння, імперативністю правореалізації, поєднанням цих методів при припиненні діяльності у межах спеціального правового статусу суб’єкта ліцензійної діяльності. Крім ліцензійного, існують інші правові режими, де реалізація чи набуття громадянином-підприємцем прав пов’язана з умовами попереднього звернення до органів виконавчої влади: повідомчий (від слова - повідомлення) і реєстраційний режими. На відміну від ліцензійного, повідомчий режим не пов’язаний з наданням потенційних прав особам, а опосередковує реалізацію деяких загальних прав (на проведення зборів, мітингів тощо). Реєстраційний режим, на відміну від ліцензійного, пов’язаний із реалізацією обов’язку щодо здійснення державного обліку, фіксацією здійсненого факту, забезпеченням певного режиму діяльності об’єкта.

У підрозділі 1.2. „Умови запровадження ліцензування” досліджуються особливості запровадження ліцензування у окремих сферах підприємницької діяльності, здійснюється їх узагальнення з метою формулювання підходів щодо визначення тих сфер підприємництва, що мають бути ліцензовані. Визначається, що ліцензування необхідне для того, щоб держава, у особі уповноважених органів, посадових осіб, могла контролювати ті сфери підприємницької діяльності, які, по-перше, впливають на забезпечення безпеки, та, по-друге, для захисту державою майнових інтересів. До першої групи віднесена підприємницька діяльність, яка впливає на забезпечення безпеки: а) особистості, якщо: діяльність пов’язана з експлуатацією джерела підвищеної небезпеки чи небезпечним характером виконуваних робіт; діяльність спрямована на підготовку фахівців, зайнятих на експлуатації джерел підвищеної небезпеки чи виконанні небезпечних робіт; діяльність пов’язана з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; б) суспільства, якщо: діяльність пов’язана з використанням кількісно обмежених об’єктів національного багатства, які становлять екологічну, економічну чи іншу культурну цінність; в) держави, якщо: діяльність пов’язана з використанням предметів, що становлять небезпеку економічному суверенітету і державній безпеці при їх неналежному використанні; діяльність пов’язана з забезпеченням державної таємниці або з виконанням державних програм. До другої групи віднесена діяльність щодо захисту майнових інтересів: а) громадян (юридичних осіб), якщо: діяльність пов’язана із залученням майна від необмеженого кола осіб до сфери підприємництва; діяльність пов’язана з ліквідацією наслідків некваліфікованого ведення господарської діяльності; б) забезпечення нормального ходу економічних процесів: діяльність пов’язана з попередженням негативних економічних явищ (наприклад, регулюванням інфляційних процесів); задоволення макроекономічних суспільних потреб (забезпечення інших суб’єктів вільними грошовими ресурсами, банківська діяльність); усунення негативних фінансово-економічних явищ (нормалізація розрахункових відносин у національній економіці); забезпечення реалізації економічних функцій держави (наприклад, страхування, зовнішньоекономічна діяльність). З іншого боку, з метою визначення тих сфер підприємництва, що підлягають ліцензуванню, та їх розмежування із діяльністю державних органів здійснено спробу конкретизувати напрямки діяльності держави щодо реалізації прав громадян і юридичних осіб через філософські категорії загального, особливого і одиничного: охорона здоров’я, навколишнього природного середовища, забезпечення безпеки та інших загальних законних інтересів; реалізація інтересів окремих груп, що є складними колективними суб’єктами, якщо ці інтереси не суперечать загальнодержавним; формування правосуб’єктності осіб та правового режиму їх діяльності.

У підрозділі 1.3. „Державна реєстрація як умова здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується” зазначено, що однією з умов здійснення підприємницької діяльності в Україні є її державна реєстрація. У розвинених європейських країнах існує два види реєстрації підприємництва: в спеціальному судовому реєстрі при органах юстиції (Естонія, Угорщина) або спеціально створеним для цього органом реєстрації (Великобританія), а процедура реєстрації передбачає більш спрощений порядок, ніж в Україні. Сьогодні в Україні реєстрація проводиться в 764 структурних підрозділах органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. До здійснення реєстрації залучено понад 1300 фахівців, з яких більше 1000 виконують цю функцію паралельно з іншими обов’язками. У середньому по Україні на одного фахівця припадає 372 реєстраційні дії на рік. Існуюча практика реєстрації та ліцензування переконує в необхідності реорганізації системи діючих органів із відповідними повноваженнями в окремі підрозділи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з метою підвищення ефективності та якості їх діяльності, зменшення чисельності залучених фахівців, запровадження загальних принципів їх функціонування з урахуванням територіальних особливостей.

Розділ другий „Теоретико-правові основи державного контролю у сфері ліцензійної діяльності” містить три підрозділи, в яких досліджується зміст державного контролю у сфері ліцензійної діяльності та його нормативно-правове забезпечення.

У підрозділі 2.1. „Поняття державного контролю у сфері ліцензійної діяльності” досліджуються загальні проблеми визначення змісту державного контролю та на підставі узагальнень дослідників, які вивчали цю проблему, процесів становлення державного контролю, а також сформульованих особливостей ліцензійних правовідносин та змісту правового режиму ліцензування формулюється поняття державного контролю у сфері ліцензійної діяльності. Державний контроль у сфері ліцензійної діяльності за своїм характером має зовнішню спрямованість і, на відміну від державного контролю підприємницької діяльності, стосується тих видів підприємницької діяльності, які є об’єктом сфери державного контролю – ліцензовані види діяльності. Об’єкти державного контролю у сфері ліцензійної діяльності слід розглядати як суспільні відносини, які виникають, змінюються і припиняються у сфері діяльності органів контролю за дотриманням загальнообов’язкових ліцензійних правил. Можна виділити три групи об’єктів державного контролю у зазначеній сфері. Це – суспільні відносини щодо: 1) дотримання встановлених законами й іншими нормативними правовими актами правил (порядку) здійснення того або іншого виду діяльності; 2) дотримання встановлених вимог (стандартів) за якістю і властивостями товарів та послуг, а також відповідності товарів (послуг) оголошеним властивостям; 3) дотримання фізичними та юридичними особами відповідних обов’язків у сфері здійснення ліцензованих видів підприємницької діяльності, покладених на них законами або іншими нормативними правовими актами.

У підрозділі 2.2. „Принципи державного контролю у сфері ліцензійної діяльності” зазначається, що державний контроль у сфері ліцензійної діяльності повинен здійснюватись таким чином, щоб не порушувати основоположні начала підприємницького права, його принципи. З іншого боку, принципи державного контролю у сфері ліцензійної діяльності повинні відповідати загальним принципам контролю, але із врахуванням специфіки об’єкта контрольної діяльності. Коло цих принципів сформульоване із врахуванням також відповідних теоретичних положень, запропонованих В.М. Гаращуком. Серед визначених принципів пріоритетне значення має принцип законності. Усі інші – безпосередньо із ним пов’язані або випливають. Реалізація принципу законності спрямована на захист прав учасників правовідносин з державного контролю у сфері ліцензійної діяльності шляхом суворого дотримання норм чинного законодавства контролюючими органами (їх посадовими особами). Принцип коректності уособлює моральний бік контрольної діяльності. Принцип централізму (субординації у службових відносинах) передбачає чітку вертикаль та підпорядкованість за предметом контрольної діяльності контролюючих органів, обов’язковість для нижчестоящого органу рішення, котре прийняте вищим органом. Реалізація принципу плановості забезпечує чітку, послідовну роботу за різними складовими контролю: за об’єктом контролю, напрямками (тобто - предметом), суб’єктами контролю. Принципи професіоналізму, науковості, об’єктивності і повноти взаємодоповнюють одне одного і означають необхідність забезпечення фаховості і компетентності контролера, що виявиться через об’єктивність підходу до проведення контрольних дій, а також врахування усіх чинників, які впливають на діяльність суб’єкта підприємництва. Принцип дієвості полягає у проведенні контрольних дій у процесуальному порядку, визначеному чинним законодавством.

У підрозділі 2.3. „Нормативно-правове забезпечення державного контролю у сфері ліцензійної діяльності” досліджуються проблеми, які пов’язані із існуванням прогалин і колізій у чинному законодавстві, яке регулює відносини у сфері державного контролю. Дослідження проблем нормативно-правового забезпечення державного контролю у сфері ліцензійної діяльності дозволило сформулювати наступні пропозиції: 1) врахувавши досвід зарубіжних країн та вітчизняний досвід, передбачити закріплення у нормах чинного законодавства забезпечення підприємців інформацією про рівень інфляції, очікуваний найближчим часом, про розмір дефіциту державного бюджету, про стан на ринку капіталів та послуг тощо; 2) чітко визначити завдання та компетенцію контролюючих органів, що є передумовою ефективного контролю; 3) для вирішення питання щодо створення організаційно-правової моделі системи контрольних органів особливого значення набуває підготовка проекту Закону України про державний контроль підприємницької діяльності; 4) закріпити у нормативних актах скасування плати за видачу ліцензій і скорочення переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню.

Розділ третій „Особливості державного контролю у сфері ліцензійної діяльності” містить три підрозділи, в яких досліджуються проблеми контрольної діяльності уповноважених органів у сфері ліцензування.

У підрозділі 3.1. „Суб’єкти контролю у сфері ліцензійної діяльності” визначається коло суб’єктів. Зазначається, що коло суб’єктів містить не тільки саме суб’єкти державного контролю, але й інші органи (організації), які мають повноваження контрольного змісту у сфері ліцензування. В основу класифікації суб’єктів контролю покладена ознака їх правового статусу. Коло суб’єктів - органів державного контролю складають Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, міністерства, відомства, перелік яких визначений постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000р. №1698 „Про затвердження переліку органів ліцензування”(Міністерство аграрної політики України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство охорони здоров’я України тощо), а також інші державні органи, окремі повноваження яких визначені нормами інших нормативно-правових актів (наприклад, Державна податкова адміністрація України). До громадських та недержавних органів контролю можна віднести: спілки споживачів; професійні спілки; аудиторські організації; недержавні організації з експертизи та сертифікації якості товарів та послуг; громадські об’єднання. Міжнародні контролюючі організації – виконавчі органи ООН, Ради Європи, ЮНЕСКО та інші.

У підрозділі 3.2. „Форми та методи державного контролю у сфері ліцензійної діяльності” зазначено, що з переходом до ринкових відносин зміст контролю складає не тільки перевірка об’єктів, але й форми набуття інформації. Тому серед форм державного контролю у сфері ліцензійної діяльності можна виділити загальні форми: інформованість; постійний аналіз даних, які надходять; експертиза матеріалів з окремих питань. Особливістю цих форм є те, що наслідками не завжди є прийняття кінцевих рішень, але підготовка пропозицій, рекомендацій, висновків, які потім використовуються при здійсненні конкретних форм контрольної діяльності. Конкретні форми контролю можна класифікувати залежно від видів контролю, сфери контрольованих відносин та наслідків: організаційні (звіти, доповіді, запити та інше) та правові. Державний контроль у сфері ліцензійної діяльності найчастіше здійснюється у таких правових формах як ревізії та перевірки: комплексні, вибіркові, разові, планові, позапланові. Залежно від того, на якому етапі діяльності підконтрольного об’єкта здійснюється контроль, можна виділити такі його види: попередній, поточний та контроль результату. Аналіз законодавства, норми якого регулюють реалізацію форм контрольної діяльності, доводить необхідність його вдосконалення.

Особливостями методів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності є те, що вони являють собою комплекс заходів, які застосовуються у межах повноважень щодо здійснення контрольних дій державними органами (їх посадовими особами) з метою реалізації принципів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності. Методи контролю можна класифікувати залежно від характеру впливу на підконтрольний об’єкт: непрямі (опосередковані) та прямі методи. Серед прямих методів особливого значення набувають заходи примусу: адміністративного, застосування фінансових санкцій до суб’єктів підприємницької діяльності тощо. Методи контролю також можна виділяти відповідно до форм контрольної діяльності. Так, для проведення ревізій і перевірок застосовуються документальний та інформаційний методи, статистичний, аналітичний тощо. Методи можна також виділяти відповідно до стадій контрольної діяльності: методи здійснення контрольних дій та методи реалізації результатів контрольної функції.

У підрозділі 3.3. „Проблеми використання примусу за порушення загальнообов’язкових правил у сфері ліцензування” обґрунтовано необхідність розмежування юридичної відповідальності, яка настає за порушення загальнообов’язкових правил, що встановлюються нормами адміністративного, господарського та фінансового законодавства. Вказано на те, що закріплення у нормативно-правових актах підстав для застосування до порушників заходів впливу, у тому числі – відповідальності потребує істотного вдосконалення.

У висновках викладено загальні теоретичні підсумки та практичні пропозиції, вироблені у процесі дослідження проблеми державного контролю у сфері ліцензійної діяльності.

1. Ліцензування є формою виконавчої діяльності уповноважених державних органів, вираженої у санкціонуванні, офіційному визнанні за визначеними законом суб’єктами прав на заняття окремими видами діяльності, які пов’язані із забезпеченням захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави, що обумовлює необхідність високого професіоналізму і відповідної кваліфікації виконавців.

2. Ознаки ліцензування: здійснюється уповноваженими органами із метою організації діяльності громадян та юридичних осіб у сферах, які потребують неухильного виконання параметрів та дотримання визначеної правової поведінки; засноване на принципах: обмеження державного втручання в підприємницьку діяльність, демонополізація професійної діяльності, дотримання громадянами умов ліцензування, координація та спеціалізація управлінського впливу, професійна компетентність; є формою контролю за набуттям спеціального статусу у сфері підприємницької діяльності; особливим адміністративно-правовим режимом, який виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе сполучення взаємодіючих між собою дозволів, заборон, позитивних зобов’язань і полягає у одержанні суб’єктом спеціального правового статусу, у структурі якого переважають обов’язки, визначені уповноваженими органами згідно з чинним законодавством; імперативні розпорядження і заборони для ліцензійних видів діяльності встановлені з метою реалізації публічного інтересу; реалізується у правовій формі – ліцензії.

3. Особливості правового режиму ліцензування: є адміністративно-правовим; встановлення залежить від волевиявлення суб’єкта, що добровільно вступає до цієї сфери суспільних відносин; уповноважені органи (їх посадові особи) наділені компетенцією щодо набуття правового статусу суб’єктів; більшість зобов’язаних суб’єктів у ліцензійних правовідносинах є суб’єктами, котрі володіють спеціальним правовим статусом, який вони набувають внаслідок відповідної діяльності уповноважених органів у межах компетенції.

4. Державний контроль у сфері ліцензійної діяльності є різновидом державного контролю підприємницької діяльності, що здійснюється уповноваженими державними органами (їх посадовими особами) у конкретній сфері господарювання та за конкретними умовами і полягає у визначенні видів підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, оцінці реального стану господарської діяльності суб’єкта підприємництва, що є предметом ліцензування, застосуванні визначеного чинним законодавством порядку ліцензування, використання відповідних форм контролю та притягнення до юридичної відповідальності суб’єктів (фізичних та юридичних осіб - підприємців), які порушили загальнообов’язкові правила у сфері ліцензування. Обґрунтовано доцільність прийняття єдиного нормативно-правового акту програмного спрямування – закону про державний контроль підприємницької діяльності.

5. До принципів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності віднесено: законність, коректність, централізм (субординація у службових відносинах), плановість, професіоналізм, науковість, об’єктивність, повнота, неупередженість, дієвість, комбінування, гласність, взаємодія, відповідальність контролюючого органу (посадової особи) перед державою за результати контролю, презумпція невинуватості.

6. За ознакою статусу суб’єкта контролю пропонується виділити три групи суб’єктів: органи державного контролю; органи громадського та недержавного контролю; міжнародні організації, які здійснюють контроль.

7. Форми державного контролю у сфері ліцензійної діяльності можна класифікувати за різними ознаками. Разом з тим, контроль найчастіше здійснюється у таких правових формах як ревізії та перевірки. Різні ознаки класифікації мають і методи контролю. Застосування різних методів контролю у сфері ліцензійної діяльності зумовлюється наступними чинниками: необхідність забезпечення самостійності суб’єктів підприємництва, наявність різних форм власності, реалізація демократичних принципів розвитку держави. Крім цього, існує окремий метод, використання якого повинно бути чітко врегульоване нормами чинного законодавства – примус.

9. Аналіз особливостей використання примусу у процесі державного контролю у сфері ліцензійної діяльності дозволив сформулювати наступні пропозиції:

- закріпити обмеження права органів державної податкової служби на проведення перевірок у порядку контролю за наявністю ліцензій. Право здійснювати планові та позапланові перевірки наявності ліцензій доцільно передбачити тільки для спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування;

- вилучити частину шосту п.11 ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”. Одночасно передбачити внесення змін до ст.255 КпАП України, закріпивши право органів державної податкової служби складати протоколи про адміністративні правопорушення за ст.164 КпАП України. Такі протоколи можуть бути складені за результатами здійснення планових та позапланових перевірок, які здійснюються не у порядку контролю за наявністю ліцензій, а за іншими підставами, передбаченими у чинному законодавстві щодо діяльності органів державної податкової служби;

- розмежувати адміністративну, господарсько-правову, фінансову відповідальність за порушення правил та умов ліцензування. Оскільки Господарський кодекс України (ГК) чітко визначає, які саме заходи впливу визнані адміністративно-господарськими санкціями, то такі санкції застосовуються до суб’єктів підприємництва – фізичних та юридичних осіб, які вчинили порушення у сфері господарювання. Тільки у випадку вчинення адміністративного проступку за ст.164 КпАП України накладається адміністративне стягнення. Фінансова відповідальність настає на порушення порядку та умов ліцензування учасниками фінансових правовідносин (правовідносини у сфері банківської діяльності, податкові правовідносини тощо);

- систематизувати підстави застосування таких адміністративно-господарських санкцій як зупинення дії ліцензії та анулювання ліцензії, які містяться у нормативно-правових актах різної юридичної сили. При цьому систематизовані норми слід викласти у формі окремих статей, які включити до складу норм Глави 27 ГК. Ці норми будуть міститись у статтях, які будуть розташовані після ст.245 ГК.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Вітвіцький С.С. Основні принципи державного контролю підприємницької діяльності // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - 2001. - №3.- С. 77-80.

2. Вітвіцький С.С. До постановки проблеми державного контролю у сфері ліцензування підприємницької діяльності // Актуальні проблеми державного управління, Збірник наукових праць. Українська академія державного управління при Президентові України. Харківський регіональний інститут, 2002. – №13.Ч.2. – С.281-284.

3. Вітвіцький С.С. Форми та методи державного контролю у сфері підприємницької діяльності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2002. – Вип.20. – С.189-192.

4. Вітвіцький С.С. Державна реєстрація та ліцензування суб’єктів підприємницької діяльності: порівняльний аналіз // Держава і право. - 2002. -№18. – С.240-244.

5. Вітвіцький С.С. Особливості юридичної відповідальності за підприємницьку діяльність без ліцензії // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. –2002. - №4. – С. 108-114.

АНОТАЦІЇ

Вітвіцький С.С. Державний контроль у сфері ліцензійної діяльності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — теорія управління; адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право — Запорізький юридичний інститут МВС України, Запоріжжя, 2004.

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню адміністративно-правових проблем державного контролю у сфері ліцензійної діяльності. У роботі уточнено поняття “ліцензія” та сформульовані її ознаки, визначено зміст ліцензійних правовідносин та правового режиму ліцензування. Сформульовані поняття та принципи державного контролю у сфері ліцензійної діяльності, визначено коло суб’єктів контролю, здійснена їх класифікація за ознакою статусу суб’єкта у правовідносинах щодо контролю ліцензованої діяльності. Досліджено зміст форм та методів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності. На основі аналізу норм чинного законодавства, яке регулює ліцензійну діяльність, сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, особливо норм, якими визначені підстави та порядок використання заходів примусу за порушення загальнообов’язкових правил у ліцензійній сфері. .

Ключові слова: ліцензія, ліцензування, державний контроль, державний орган, підприємництво, підприємницька діяльність, відповідальність, примус.

Витвицкий С.С. Государственный контроль в сфере лицензионной деятельности. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности – 12.00.07. – теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Запорожский юридический институт МВД Украины, Запорожье, 2004.

Диссертация посвящена комплексному исследованию административно-правовых проблем государственного контроля в сфере лицензионной деятельности. В роботе уточнено понятие “лицензия” и сформулированы её признаки, определено содержание лицензионных правоотношений и правового режима лицензирования. Сформулировано понятие государственного контроля в сфере лицензионной деятельности. Государственный контроль в сфере лицензионной деятельности является разновидностью государственного контроля предпринимательской деятельности, который осуществляется уполномоченными государственными органами (их должностными лицами) в конкретной сфере хозяйствования и по конкретным условиям и состоит в определении видов предпринимательской деятельности, которая подлежит лицензированию, оценке реального состояния хозяйственной деятельности субъекта предпринимательства, которая является предметом лицензирования, применении определённого действующим законодательством порядка лицензирования, использования соответствующих форм контроля и привлечения к юридической ответственности субъектов (физических и юридических лиц - предпринимателей), которые нарушили общеобязательные правила в сфере лицензирования. Сформулированы принципы государственного контроля в сфере лицензионной деятельности, определён круг субъектов контроля и проведена их классификация. Субъекты контроля в сфере лицензионной деятельности можно классифицировать по признаку их статуса в лицензионных правоотношениях: органы государственного контроля, органы общественного и негосударственного контроля, международные организации, которые осуществляют контроль. Исследованы формы и методы государственного контроля в сфере лицензионной деятельности. На основе анализа норм действующего законодательства, регулирующего лицензионную деятельность, сформулированы предложения по совершенствованию законодательства, особенно тех норм, которыми определены основания и порядок применения принуждения за нарушение общеобязательных правил в сфере лицензирования.

Ключевые слова: лицензия, лицензирование, государственный контроль, государственный орган, предпринимательство, предпринимательская деятельность, ответственность, принуждение.

Vitvitskiy S.S. State control in the field licensing. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific of Candidate of the Sciences (Law) on the speciality 12.00.07. – Theory of Administration; Administrative Law and Process; Financial Law; Information Law – Zaporizhzhya Law Institute of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Zaporizhzhya, 2004.

The thesis is devoted to the comprehensive research into administrative-legal aspects of state control in the field of business licensing. It analyses the correlation between the notions “licence” and “licensing”, the notion and the relevance of introducing business licensing, the purport of licensing legal regime and its characteristics. The author suggests legal stipulations of eliminating restrictions on legal regulation of business licensing control.

The thesis examines into the social and legal character of the institution of licensing control, analyses scientific approaches and legal regulation of the control system and its stipulations. It studies the issues of administrative responsibility for the breach of order and conditions of business licensing.

Key words: license, licensing, state control, state agency, business, business activity, liability, compulsion.

Відповідальний за випуск – Тучак М.О.