НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВАСИЛЕНКО Сергій Володимирович

УДК 355.483 (47+54): (439+437) “1956,1968”

ВІЙСЬКОВІ ВТРУЧАННЯ СРСР У ВНУТРІШНІ СПРАВИ

СУСІДНІХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ

У 50-60-Х РОКАХ ХХ СТ.

20.02.22 – військова історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського державного технологічного університету.

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент

Пилявець Ростислав Іванович,

Національна академія оборони України,

ТВП начальника кафедри історії війн

та воєнного мистецтва.

.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Морозов Анатолій Георгійович,

Черкаський державний університет,

завідувач кафедрою новітньої історії;

кандидат історичних наук, доцент

Макаров Володимир Дмитрович,

Національна академія оборони України,

головний науковий співробітник

Науково-організаційного управління.

Провідна установа – Інститут історії України НАН України, м. Київ

Захист відбудеться 9 червня 2004 р. о 12 годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України за адресою:

03049, м. Київ-49, Повітрофлотський пр-кт, 28, тел. 454-40-87.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, м. Київ-49, Повітрофлотський пр-кт, 28).

Автореферат розісланий “ 30 ” квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Корнієнко В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Історія України ХХ ст., зокрема його другої половини, переважно пов’язана з історією Радянського Союзу. Відомо, що наріжним каменем зовнішньої політики СРСР після Другої світової війни було поширення комуністичних ідей та посилення реального впливу держави на світовій арені. Реалізація цих державних інтересів Радянського Союзу проходила, передусім, шляхом сприяння встановленню соціалістичного ладу в ряді країн, перш за все Східної та Центральної Європи, їх об’єднання навколо СРСР через створення воєнно-політичного й економічного союзу. З цією метою у 1955 р. було утворено Організацію Варшавського Договору (ОВД) – воєнно-політичне об’єднання, в якому Радянський Союз відігравав головну роль.

Проте, встановлення тоталітарних режимів, насадження радянської моделі соціалізму, обмеження державного суверенітету країн з боку СРСР через здійснення жорсткого політичного нагляду і всебічного контролю, діяльність органів влади, системне порушення прав і свобод – все це нерідко викликaло в окремих країнах Східної та Центральної Європи гостре невдоволення та спротив значної частини населення. З кінця 40-х і до початку 90-х рр. ХХ ст. у соціалістичних країнах мали місце декілька спроб демократичного оновлення, які за умов антогоністичного протистояння двох світових систем і воєнно-політичних блоків закінчилися поразкою реформаторів і придушенням народних виступів за допомогою військової сили. Найзначніші з них відбулися 1956 р. в Угорщині та 1968 р. у Чехословаччині.

Щоб утримати ці країни під своїм контролем, у складі соціалістичного табору та Варшавського Договору, політичне керівництво СРСР обрало шлях військового втручання у внутрішні справи сусідніх суверенних держав. У придушенні соціальних, національно-демократичних рухів в обох сусідніх країнах було багато спільного. Разом з тим ці події та явища мали суттєві відмінності, зумовлені об’єктвними факторами, що знайшли свій прояв у певних характерних рисах та особливостях.

Обґрунтуванням необхідності проведення такого дослідження є значний науковий інтерес до зазначених подій і відсутність наукових праць, в яких були б комплексно розглянуті воєнно-політичні й суто військові аспекти втручання СРСР у внутрішні справи зазначених подій і де б визначалися їх уроки для сучасної України.

Актуальність теми зумовлена тим, що уроки військових втручань Радянського Союзу у внутрішні справи Угорської Народної Республіки (УНР) 1956 р. та Чехословацької Соціалістичої Республіки (ЧССР) 1968 р. мають у сучасних умовах певне значення і для України. Урахування уроків політичного і військового аспектів цих втручань (з одного боку – досвіду прийняття політичних рішень за специфічних умов, особливостей підготовки операцій і застосування військ, форм і способів дій військ, а з іншого – досвіду організації опору військам вторгнення) важливе для формування та уточнення засад зовнішньої політики держави, розвитку концепції національної безпеки та оборони, теорії воєнного мистецтва та практики підготовки військ. З огляду на воєнное мистецтво, особливий інтерес становить досвід вирішення конкретних питань підготовки і проведення операцій, бойових дій у місті, боротьби з іррегулярними збройними формуваннями противника. Вивчення військових втручань СРСР у внутрішні справи Угорщини та Чехословаччини важливе й для визначення напрямів і заходів щодо зміцнення національної безпеки України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану та програм науково-дослідної діяльності, що здійснюється кафедрою історії війн та воєнного мистецтва Національної академії оборони України (НАОУ). Вибраний напрям досліджень пов’язаний з Переліком перспективних тем дисертаційних досліджень в Інституті історії НАН України та НАОУ, кількома НДР, у т.ч. “Намет” і “Словник”, з навчальними програмами і тематичними планами ряду навчальних дисциплін, зокрема “Історія війн і воєнного мистецтва” в НАОУ, “Новітня історія” та інших дисциплін у вищих навчальних закладах України.

Об’єктом дослідження є військові втручання СРСР у внутрішні справи країн Східної та Центральної Європи у 50-60-х рр. ХХ ст.

Предметом вивчення стали політичні та військові аспекти втручань СРСР у внутрішні справи Угорщини в 1956 р. та Чехословаччини в 1968 р.

Хронологічно робота охоплює два періоди: жовтень-грудень 1956 р. і квітень-жовтень 1968 р.

Мета і завдання. Автор поставив за мету виявити причини, політичний зміст, характер і наслідки військових втручань СРСР у внутрішні справи Угорщини та Чехословаччини, узагальнити досвід застосування військ у ході вторгнень і виробити рекомендації щодо урахування їх уроків за сучасних умов.

Досягнення мети передбачає на основі аналізу й узагальнення комплексу джерел і спеціальних праць розв’язання наступних завдань:

визначити спільне та особливе у сутності, причинах, суспільно-політичному змісті та характері подій 1956 р. в Угорщині та 1968 р. у Чехословаччині;

виявити фактори, які зумовили відповідні рішення керівництва СРСР про застосування військ в УНР і ЧССР;

розкрити характерні риси й особливості підготовки військових втручань, задіяні у них сили і використані засоби, умови виконання військами бойових завдань;

узагальнити досвід дій військ в операціях вторгнення, показати специфіку їх бойового застосування та опору втручанням у цих країнах;

висвітлити результати та наслідки військових втручань СРСР 1956 і 1968 рр. у внутрішні справи сусідніх країн і визначити їх уроки для незалежної України;

розробити теоретичні положення і практичні рекомендації щодо використання в сучасних умовах дослідженого досвіду та уроків.

Методологічну основу наукового пошуку становлять принципи історизму, об’єктивності, всебічності, вивчення процесів та явищ в їхньому розвиткові, взаємозв’язку та взаємозалежності. З метою об’єктивного осмислення вище зазначених аспектів застосовувалися системний підхід, загальнонаукові та спеціальні методи воєнно-історичного дослідження.

Наукова новизна роботи полягає у комплексному висвітленні теми, яка ще не була предметом спеціального дослідження. На основі аналізу військових втручань СРСР у внутрішні справи Угорщини в 1956 р. та Чехословаччини в 1968 р. і застосування радянських військ у ході їх здійснення отримані принципово нові наукові результати. Крім того, дисертантом вводиться в науковий обіг (порівняно з попередніми напрацюваннями) раніше не вивчений архівний матеріал, що є певним внеском у розвиток історіографії.

Практичне значення одержаних результатів. Вони можуть бути використані у вирішенні проблем воєнно-історичної науки, для подальшого розвитку концепції національної безпеки та оборони, а також теорії воєнного мистецтва. Частину з них можна врахувати та реалізувати в теорії та практиці міжнародних відносин і зовнішньої політики, іншу -– в сфері воєнної політики держави, воєнної науки та практики.

Окремі результати дослідження доцільно включити до фахових енциклопедичних видань відповідного профілю, навчальних підручників і посібників, використовувати їх у матеріалах лекцій у навчальному процесі вищих навчальних закладів, зокрема військових ВНЗ. Результати досліджень також можуть бути використані під час розроблення і проведення конкретних військових навчань і воєнних ігор, при плануванні та здійсненні миротворчих операцій та спецоперацій, у бойовій підготовці військ.

Особистий внесок здобувача. Виконане дослідження і опубліковані праці є цілком самостійними роботами автора. Дві наукові статті підготовлені у співавторстві.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднено на міжнародній науково-практичній конференції за темою: “Локальні війни та збройні конфлікти сучасності: Проблеми теорії та практики” (м. Київ, 12 грудня 2002 р.), науково-практичних семінарах, засіданнях кафедри історії війн та воєнного мистецтва Національної академії оборони України (протягом 2003 – 2004 рр.), в ході проведення навчальних занять зі слухачами НАОУ.

Структура роботи підпорядкована меті і завданням дослідження. Вона складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків (усього 212 стор.), списку використаних джерел (602 найменування, 40 стор.) і додатків (2 додатки, 1 стор.). Загальний обсяг рукопису дисертації 253 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, окреслено її хронологічні межі. Висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача й апробацію результатів дисертації, вказано кількість авторських публікацій.

У першому розділі – “Історіографія, джерельна база проблеми та основні методи дослідження” – проведено аналіз наукової літератури і джерел з питання, яке розглядається, розкрито методологічну основу дослідження, надано обґрунтування вибору напрямків дослідження.

Автором визначено й окреслено три етапи розвитку історіографії проблеми військових втручань СРСР у внутрішні справи Угорщини 1956 р. та Чехословаччини 1968 р., які зумовлені сукупністю ідеологічних, методологічних і методичних підходів до вивчення і висвітлення наукової проблеми, а також характером і обсягом джерел, залучених для проведення відповідних досліджень. Відзначено, що угорські події та події “празької весни” як суспільно-політичні явища та історичні проблеми, не були поза увагою дослідників, насамперед істориків Заходу та СРСР (Росії). Проте вони висвітлювалися вченими протилежних політичних систем у відповідності до ідеологічних настановлень, суперечливо, необ’єктивно і дозовано, причому перекручування дійсності було характерним більшою мірою для історичної науки СРСР і соціалістичних країн. Лише з кінця 80-х рр. у країнах Східної Європи та Радянському Союзі (потім – Росії) починає утверджуватися нова, вільна від догматичних оцінок, інтерпритація означених історичних явищ, яка стає визначальною на пострадянському просторі в середині 90-х рр. ХХ ст.

Проведений автором аналіз також показав, що військові втручання СРСР у внутрішні справи Угорщини та Чехословаччини й особливо питання, пов’язані з бойовими діями і застосуванням радянських військ у ході вторгнень, залишаються найменш дослідженими сторонами проблеми угорських і чехословацьких подій. Серед зарубіжних істориків, які досліджували військовий аспект подій 1956 р., необхідно назвати О. Вайду, П. Гостоні, Є. Дьоркеї, Л. Дюрко, Б. Желицькі, Дж. Кушінг Гранвілл, М. Морозова, В. Мусатова, А. Пушкаша, В. Середу, А. Стикаліна, В. Фоміна, М. Хорвата Вайда А. Борьба революционных сил Венгрии при интернациональной помощи социалистических стран против контрреволюции, за укрепление социалистического строя (1956-1958 гг.): Дис… канд. ист. наук: 07.00.04. – М., 1976. – 209 с.; Gosztonyi P. 1956. A magyar forradalom tцrtйnete. – Mьnchen, 1981; Його ж: Fцltбmadoff a tenger… 1956. – Bp., 1989; Gyцrkei J., Horvбth M. Adalйkok a szovjet katonai megszбllбs tцrtйnetйhez // Szovjet katonai intervenciу. – Bp., 1996. – 7-118. ?.; Дюрко Л. 1956: Предварительное исследование и прагматическое изложение событий // Иностранная литература. – 1988. – № 7. – С. 187-212. – № 8. – С. 190-215; Gyurkу L. 1956. Elцtanulmбny йs oknyomozбs. – Bp., 1987; Його ж: 1956. – Bp., 1996; Желицки Б.Й. Венгерская осень 1956 г. в донесениях западных дипломатов из Будапешта и Москвы // Конфликты в послевоенном развитии восточноевропейских стран. – М.: РАН, ЦЕСЛАВ, 1997. – С. 69-106; Його ж: Венгерские события 1956 г. (в свете новейшей венгероязычной историографии) // Политические кризисы и конфликты 50-60-х годов в Восточной Европе. – М.: РАН, ЦЕСЛАВ, 1993. – С. 56-92; Його ж: Москва – Будапешт: год 1956-й // Советская внешняя политика в годы “холодной войны” (1945-1985): Новое прочтение. – М.: Международные отношения, 1995. – С. 241-282; Кушинг Гранвилл Дж. Советская военная интервенция в Венгрии 1956-1957 гг.: Пер. с англ. – М., 1995. – 48 с.; Її ж. Советские военные интервенции в Венгрии, Чехословакии и Афганистане: Сравнительный анализ принятия решения: Пер. с англ. – М.: Всесоюзная книжная палата, 1993. – 128 с.; Морозов М.К. Критический анализ буржуазных концепций роли КПСС и советского государства в кризисных ситуациях 50-х гг. (ГДР, Венгрия): Дис… канд. ист. наук: 07.00.01. – М., 1990. – 197 с.; Мусатов В.Л. О венгерских событиях: 35 лет спустя (об участии СССР в вооруженном подавлении восстания 1956 года) // Кентавр. – 1992. – № 1-2. – С. 32-44; Його ж: Операция “Вихрь”: Новые материалы о советском вторжении в Венгрию в 1956 году // Новое время. – 1991. – № 49. – С. 28-31; Його ж: Предвесники бури: Политические кризисы в Восточной Европе (1956-1981). – М.: Научная книга, 1996. – 300 с.; Його ж: Пятьдесят шестой // Новое время. – 1993. – № 8. – С. 38-39; Його ж: СССР и венгерские события 1956 г.: Новые архивные материалы // Новая и новейшая история. – 1993. – № 1.– С. 3-22; Пушкаш А.И. Двенадцать дней осени 1956 года (23 октября - 4 ноября) // Венгрия 1956 года: Очерки истории кризиса. – М.: Наука, 1993.– С. 75-108; Його ж: Октябрьско-ноябрьские события 1956 г. // Краткая история Венгрии: С древнейших времён до наших дней. – М.: Наука, 1991.– С.170-178; Середа В.Т. Будапештская осень: трагический опыт десталинизации // Венгрия 1956 года: Очерки истории кризиса. – М.: Наука, 1993. – С. 160-179; Стыкалин А.С. 1956-й: ХХ съезд и “венгерские события” // Свободная мысль. – 1996. – № 10. – С. 101-114; Його ж: В преддверии взрыва: Углубление политического кризиса в Венгрии и политика СССР (март - октябрь 1956 г.) // Конфликты в послевоенном развитии восточноевропейских стран. – М.: РАН, 1997. – С. 38-68; Його ж: Ещё раз о трактовке венгерских событий 1956 года // Вопросы истории. – 1998. – № 10. – С. 172-175; Стыкалин А.С., Орехова Е.Д. Венгерские события 1956 года и позиция руководства СССР: По материалам ЦХСД // Славяноведение. – 1994. – № 3. – С. 51-61; Фомин В.И. Беда, когда историка “заносит” // Военно-исторический журнал. – 1992. – № 4-5. – С. 87-88; Його ж: Венгерская Народная Армия. – М.: Воениздат, 1965. – 111 с.; Його ж: Венгерская Народная Армия // Строительство армий европейских стран социалистического содружества. 1949 - 1980. – М.: Наука, 1984. – С. 79-119.. Найбільш ґрунтовно висвітлює питання військового втручання та застосування радянських військ російський дослідник О. Киров Кыров А.М. “Братская помощь” ценою в 5640 смертей // 1956: Осень в Будапеште / сост. В.Ф.Коркин. – М.: Март, 1996. – С. 150-157; Його ж: “Гром-444”: Первая война между соцстранами // Родина. – 1997. – № 6. – С. 74-78; Його ж: Забудет ли Отечество погибших десантников? // Военно-исторический журнал. – 1992. – № 6-7. – С. 60-64. – № 9. – С. 41-44; Його ж: Советская карательная акция в Венгрии: Хроника событий 1956 г. по материалам военного архива // Конфликты в послевоенном развитии восточноевропейских стран. – М.: РАН, 1997. – С. 107-129; Kirov A. Szovjet katonai beavatkozбs Magyarorszбgon - 1956 // Szovjet katonai intervenciу 1956 (Gyцrkei J. es Horvath M.). Argumentum kiado. – Bp.,1996. – 119-202.о.. Важливими в плані відтворення ходу бойових дій радянських військ і процесу збройної боротьби в Угорщині є спогади колишніх активних учасників збройного конфлікту 1956 р., зокрема, генерал-лейтенанта Є. Малашенка, а також одного з керівників збройного опору повстанців Б. Кирая Малашенко Е.И. Особый корпус в огне Будапешта // Военно-исторический журнал. – 1993. – № 10. – С. 22-30. – № 11. – С. 44-51. – № 12. – С. 33-37. – 1994. – № 1. – С. 30-36; Кирай Б. Первая война между социалистическими странами // Мост (Венгрия). – 1992. – № 1-2. – С. 38-39; Kirбly B. Az elsх hбborъ szocialista orszбgok kцzцtt. Szemйlyes visszaemlйkezйsek az 1956-os magyar forradalomra. – N.Y., 1981; Його ж: Honvйdsйgbхl nйphadsereg. – Bp., 1989..

В Україні окремі питання угорської революції знайшли висвітлення в працях І. Короля, І. Ліхтея та О. Мандрика Король І.Ф. Угорська революція 1956 р.: еволюція оцінок // Науковий вісник УДУ. Серія Історія. – 1999. – № 4; Ліхтей І. Події в Угорщині (1956 р.) та Чехословаччині (1968 р.) і позиція ООН // Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 50-річчю ООН. – Ужгород, 1997; Мандрик І.О., Король І.Ф. Події 1956 року в Угорщині і позиція СРСР // Актуальні питання вітчизняної та всесвітньої історії: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Луганськ, 2001.. Особливо слід відзначити монографію І. Короля “Угорська революція 1956 року: початок краху прорадянських тоталітарних режимів” Король І.Ф. Угорська революція 1956 року: Початок краху прорадянських тоталітарних режимів. – Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2003. – 200 с., в якій всебічно розкрито причини, хід і наслідки угорських подій 1956 р., їх вплив на країни Центральної і Південно-Східної Європи. Разом з тим у монографії не повною мірою висвітлено військовий аспект проблеми. Воєнний історик Р. Пилявець підготував дисертацію та низку наукових статей Пилявець Р.І. Бойове застосування радянських військ у збройному конфлікті 1956 року в Угорщині: Дис… канд. іст. наук: 20.02.22. – К.: НАОУ, 2001. – 279 с.; Його ж: Бойове застосування радянських військ у 1956 році в Угорщині // Воєнна історія. – 2002. – № 3-4. – С. 81-96; Його ж: Втрати радянських військ внаслідок збройної боротьби в Угорщині в 1956-1957 роках // Збірник наукових праць. – К.: ВГІ НАОУ, 2000. – № 3 (16). – С. 51-57; Його ж: Збройне втручання СРСР у внутршні справи Угорщини в 1956 році: Прийняття рішення // Воєнна історія. – 2002. – № 1. – С. 84-100; Його ж: Особливості бойового застосування бронетанкових і повітрянодесантних військ Радянської Армії в Угорщині в 1956 році // Труди академії. – Вип. 23. – К.: НАОУ, 2000. – С. 27-32; Його ж: Суть, зміст і характер угорських подій 1956 року // Збірник наукових праць. – К.: ВГІ НАОУ, 2000. – № 2 (15). – С.54-60; Його ж: Угорщина 56: За “Хвилею” – “Вихор” // Військо України. – 1999. – № 3-4. – С. 28-29; Його ж: Угорщина: Повстання проти режиму (1956 р.) // Воєнна історія. – 2002. – № 2. – С. 87-102., в яких розглядаються різні аспекти проблеми угорського повстання та його збройного придушення, але найбільш глибоко – питання збройної боротьби та бойового застосування військ під час подій жовтня-листопада 1956 р.

Не менш складним і суперечливим виявився характер розвитку історіографії проблеми чехословацьких подій 1968 р. Проблема празької реформації та військової інтервенції країн Варшавського Договору в Чехословаччині має багату традицію вивчення і представлена багатьма відомими, передусім західними, авторами. Серед них І. Валента, Г. Голан, К. Дейвіша, Ф. Ейдлін, В. Кусін, А. Остри, Д. Саймс, Г. Скіллінг, Д. Флойд, К. Чепмен і ін. Валента И. Советское вторжение в Чехословакию, 1968: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1991. – 320 с.; Valenta J. Soviet Intervention in Czechoslovakia, 1968: Anatomy of a Decision. – Baltimore, L., 1979; Golan G. Reform Rule in Czechoslovakia: The Dubиek Era, 1968-1969. – Cambridge, 1973; Dawisha K. The Kremlin and the Prague Spring. – L., 1984; Eidlin F.H. The Logic of “Normalization”: The Soviet Intervention in Czechoslovakia of 21 august 1968 and the Czechoslovak response. – N.Y., 1980; Kusin V.V., ed. The Czechoslovak Reform Movement, 1968. – L., 1973; Ostrэ A. Иeskoslovenskэ problйm. – Cologne, 1972; Simes D. The Soviet Invasion of Czechoslovakia and the Limits of Kremlinology // Studies in Comparative Communism. – 1975. – Spring / Summer; Skilling H.G. Czechoslovakia’s Interrupted Revolution. – Princeton, 1976; Floyed D. Czechoslovak Crisis of 1968: Brassey’s Annual. The Armed Decision. Baltimore, L., 1979; Chapman C. August 21st: The Rape of Czechoslovakia. – Philadelphia, 1968. Також заслуговують на увагу спогади діячів “празької весни”, зокрема З. Млинаржа, І. Пелікана, Й. Фроліка та О. Шика Млынарж З. Мороз ударил из Кремля: Пер. с ческ. – М.: Республика, 1992. – 288 с.; Його ж: Тот август 68-го // Юность. – 1990. – № 1. – С. 66-73; Mlynбш Z. Иeskoslovenskэ pokus o refomu, 1968: Analэza jeho teorie a praxe. – Cologne, 1975; Pelikan J. Ein Frьhling, der nie zu Ende geht: Erinnerunden eines Prager Kommunisten. – Frankfurt, 1976; Frolik J. The Frolik Defection. – L., 1975; Шик О. Весеннее возрождение – иллюзии и действительность: Пер. с чеш. / Вступ. стат. и общ. ред. Р.Н. Евстигнеева. – М.: Прогресс, 1991. – 392 с.. У Росії висвітлення чехословацьких подій, зокрема їх воєнно-політичного аспекту, пов’язане з дослідженнями О. Кирова, В. Мусатова, І. Орлика, Р. Піхої, О. Стикаліна і особливо М. Латиша Кыров А.М. Десантники в операции “Дунай” (Советско-чехословакие военно-политические отношения 1968 года). – М.: ВУМО РФ, 1996. – 40 с.; Його ж: Захватчики // Московский комсомолец. – 1995. – 23 августа; Мусатов В.Л. Предвесники бури: Политические кризисы в Восточной Европе (1956-1981). – М.: Научная книга, 1996. – 300 с.; Орлик И.И. Запад и Прага в 1968 г. По документам архива министерства иностранных дел Чешской Республики // Новая и новейшая история. – 1996. – № 3. – С. 3-20; Пихоя Р.Г. Чехословакия, 1968 год. Взгляд из Москвы. По документам ЦК КПСС // Новая и новейшая история. -– 1994. – № 6. – С. 3-20. – 1995. – № 1. – С. 34-48; Стыкалин А.С. Новое свидетельство о роли советского фактора в чехословацких событиях 1968 года (К выходу в свет мемуаров генерала А.М. Майорова) // Славяноведение. – 2001. – № 1. – С. 76-85; Латыш М.В. “Доктрина Брежнева” и “Пражская весна” 1968 года (реализация тоталитарных принципов через партийную дипломатию) // Советская внешняя политика в годы “холодной войны” (1945-1985): Новое прочтение / Отв. ред. -Л.Н. Нежинский. – М.: Международные отношения, 1995. – С. 303--; Його ж: “Пражская весна” и реакция Кремля. -– М.: РАН, 1998. – 384 с.-; Його ж: Уроки чехословацкого кризиса 1968 г. // Новая и новейшая история. – 1992. – № 6. – С. 212-215., який докладно розриває реакцію Кремля на зазначені події. Важливим джерелом стали спогади одного з активних учасників військового втручання генерала О. Майорова Майоров А.М. Вторжение. Чехословакия 1968: Свидетельства командарма.– М.: “Права человека”, 1998.– 350 с..

В сучасній Україні проблема чехословацької реформації та її силового придушення радянським втручанням, на жаль, до цього часу не стала об’єктом дослідження науковців. Окремі праці лише торкаються означеної проблеми. Так, І. Ліхтей Ліхтей І. Події в Угорщині (1956 р.) та Чехословаччині (1968 р.) і позиція ООН // Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 50-річчю ООН. – Ужгород, 1997. розкриває міжнародний аспект проблеми, а саме позицію ООН щодо подій 1968 р. у Чехословаччині.

Окрему увагу слід приділити працям, в яких означена проблема дослідження являла собою лише частину більш загальних наукових проблем. Події 1956 р. в УНР та 1968 р. у ЧССР і військові втручання у внутрішні справи цих країн розглядалися в більш широкому контексті, зокрема в межах наукових проблем політичних криз і конфліктів у післявоєнному розвитку східноєвропейських країн Политические кризисы и конфликты 50-60-х годов в Восточной Европе / Отв. ред. Ю.С. Новопашин. – М.: РАН, ЦЕСЛАВ, 1993; Конфликты в послевоенном развитии восточноевропейских стран / Отв. ред. Ю.С. Новопашин. – М.: РАН, ЦЕСЛАВ, 1997; Мусатов В.Л. Предвесники бури: Политические кризисы в Восточной Европе (1956-1981). – М.: Научная книга, 1996., радянської зовнішньої політики після Другої світової війни Советская внешняя политика в годы “холодной войны” (1945-1985): Новое прочтение / Ред. Л.Н. Нежинский. – М.: Международные отношения, 1995. та участі СРСР у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ ст. Кушинг Гранвилл Дж. Советские военные интервенции в Венгрии, Чехословакии и Афганистане: Сравнительный анализ принятия решения: Пер. с англ. – М.: Всесоюзная книжная палата, 1993; Россия (СССР) в локальных войнах и вооружённых конфликтах второй половины ХХ века / Под ред. В.А. Золотарёва. – М.: Кучково поле; Полиграфресурсы, 2000; Советский Союз в локальных войнах и конфликтах / С.Я. Лавренов, И.М. Попов. – М.: АСТ, Астрель, 2003. У цьому відношенні неабияке значення мають синтетичні праці, в яких важливе місце приділяється розкриттю воєнно-політичного і воєнно-стратегічного змісту подій 1956 р. в Угорщині та 1968 р. у Чехословаччині. Це насамперед підготовлена колективом авторів Інституту воєнної історії Російської Федерації праця “Росія (СРСР) в локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ століття” Россия (СССР) в локальных войнах и вооружённых конфликтах второй половины ХХ века / Под ред. В.А. Золотарёва. – М.: Кучково поле; Полиграфресурсы, 2000. і книга С.Я. Лавренова та І.М. Попова “Радянський Союз у локальних війнах і конфліктах” Советский Союз в локальных войнах и конфликтах / С.Я. Лавренов, И.М. Попов. – М.: АСТ, Астрель, 2003.

. У них, зокрема, досліджуються причини та хід військових втручань. У першій з наведених праць також аналізується досвід застосування радянських військ в ході проведення воєнних операцій з метою “наведення порядку” в країнах-сателітах. Автори вказаних робіт стисло розкривають радянський фактор у подіях, висвітлюють дії військ і характер опору військам вторгнення, їх результати та наслідки, визначають політичні та оперативно-стратегічні уроки військових втручань у внутрішні справи сусідніх країн Східної Європи.

Проте специфіка вказаних праць не дозволила авторам достатньо глибоко і повно висвітлити питання, які становлять предмет нашого дослідження. Недостатній обсяг використаних джерел і неповне розкриття часткових для наведених праць проблем військових втручань СРСР у внутрішні справи Угорщини та Чехословаччини певним чином вплинули на якість і повноту окремих відповідних положень та висновків, які потребують критичного осмислення та уточнення. --

Таким чином, огляд розвитку дослідження наукової проблеми і наявних праць, присвячених висвітленню угорських подій 1956 р. та чехословацької кризи 1968 р., показує, що на цей час відсутні роботи, в яких були б комплексно розглянуті воєнно-політичний і військовий аспекти втручань СРСР у внутрішні справи Угорщини та Чехословаччини. Саме це й становить обґрунтування необхідності даного дослідження.

Джерельну основу дисертації складають опубліковані документи та неопубліковані на цей час архівні матеріали, що зберігаються в Росії (у колишніх архівах ЦК КПРС, МЗС СРСР, КДБ СРСР, МО СРСР), а також у фондах архівів Угорщини, Чехословаччини та України. Найвагоміше значення мають ті з них, які розкривають радянський фактор в угорських подіях 1956 р. і в ході політичної кризи 1968 р. в Чехословаччині, проливають світло на вироблення партійно-політичним керівництвом Радянського Союзу відповідних рішень щодо силового втручання у внутрішні справи сусідніх країн, містять факти про підготовку та здійснення військових втручань.

Для проведення наукового дослідження автор широко використав засекречені до недавнього часу документи з Архіву зовнішньої політики Російської Федерації (АВП РФ), Архіву Президента РФ (АП РФ) та Російського державного архіву новітньої історії (РГАНИ, колишнього Центру зберігання сучасної документації – ЦХСД), окремі опубліковані документи з архівів Угорщини й Чехословаччини, які проливають світло на розвиток політичної обстановки в названих країнах у вказаний період, на прийняття керівництвом Радянського Союзу та країн Варшавського Договору рішень про застосування військ з метою досягнення політичної мети, зокрема протоколи засідань Президії (Політбюро) ЦК КПРС, донесення по лінії МЗС, КДБ, МО СРСР. Також були вивчені матеріали радянської, угорської та чехословацької преси відповідних періодів.

У процесі дослідження було вивчено і використано відомості з документів, що зберігаються в Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації (ЦАМО РФ), зокрема, доповіді тодішнього Міністра оборони СРСР Маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова до Президії ЦК КПРС про виконання військами поставлених бойових завдань в Угорщині восени 1956 р.

Крім того, дисертант вводить у науковий обіг окремі відомості, взяті з документів, що зберігаються у фондах Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (ГДАМОУ), а саме – з бойових донесень і доповідей про хід бойових дій, а також витяги з перших розділів формулярів військових частин, які брали участь в бойових діях на території Угорщини в жовтні-листопаді 1956 р. та в ході виконання завдань у Чехословаччині в серпні-жовтні 1968 р.

Поєднання архівних матеріалів з опублікованими документами, науковими працями, мемуарами політичних і військових діячів, публіцистичною та спеціальною літературою суттєво розширило джерельну базу дисертації, дозволило визначити причини, сутність і зміст конфліктів, реконструювати їхній хід, узагальнити досвід дій військ та розкрити характерні риси й особливості їх бойового застосування.

В якості інструментів дослідження широко застосовувалися історичний і логічний методи як спеціальні методи історичного дослідження, а також загальнонаукові методи: аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, аналогія, узагальнення, причому автором розкривається їх застосування в ході розгляду того чи іншого конкретного питання. Для розгляду найбільш складних питань дослідження автором застосовувався системний підхід, який передбачає розглядати явища в їхній цілісності та взаємозв’язку з іншими явищами, тобто в їх внутрішніх і зовнішніх зв’язках. Саме так розглядалася збройна боротьба в Угорщині та внутрішня криза у Чехословаччині. Суспільно-політична обстановка, позиція провідних держав, розподіл сил усередині керівних органів та інші умови розглядалися не лише як фон, а як умови функціонування системи. На такій основі були визначені фактори, що впливали на прийняття відповідних воєнно-політичних рішень на хід і результати збройної боротьби та військових втручань у цілому.

У другому розділі дисертації – “Історичні передумови та підготовка військових втручань СРСР у внутрішні справи Угорщини (1956 р.) та Чехословаччини (1968 р.)” – автором на основі аналізу та узагальнення комплексу джерел, дисертаційних досліджень, наукових праць та іншої історичної літератури визначено сутність, причини, головний зміст і характер угорських і чехословацьких подій, надано правову оцінку як внутрішньополітичним процесам у цих країнах, так і діям керівництва СРСР і військ вторгнення, виявлено фактори, які зумовили відповідні рішення радянського керівництва про застосування військ в УНР і ЧССР, розкрито характерні риси та особливості підготовки військових втручань.

У першому підрозділі – “Суспільно-політичний зміст і правова оцінка подій 1956 р. в Угорщині та 1968 р. у Чехословаччині” – дисертант, зокрема, доводить, що в жовтні 1956 р. в Угорщині відбулося збройне повстання, що стало проявом демократичної революції. Воно виникло стихійно та було спрямовано не на зміну соціально-політичного ладу в країні, а на удосконалення соціалізму, його демократизацію, на відновлення національної гідності та громадянських прав. Народні маси виступили проти тоталітаризму, недемократичності й авторитарності тодішньої влади та проти нерівноправності у відносинах між СРСР і УНР.

Другою важливою стороною угорських подій є збройна боротьба за участю радянських військ, а саме – проведені ними дії, спрямовані на придушення сил збройної опозиції, розгром повстанських груп і загонів. В результаті цих дій врешті-решт були забезпечені умови для припинення в Угорщині внутрішніх процесів, які викликали значне занепокоєння правлячих кіл Радянського Союзу.

Важливим питанням, яке ще й досі викликає неоднозначні тлумачення дослідників, є питання історико-правової оцінки участі радянських військ в угорських подіях 1956 р. Автор доводить, що відповідно до сучасного міжнародного права застосування ЗС СРСР в Угорщині у 1956 р. є збройним втручанням у внутрішні справи іншої держави, воєнною інтервенцією, агресією Радянського Союзу проти Угорщини.

З точки зору права війни початковий етап угорських подій 1956 р., змістом якого була збройна боротьба між внутрішніми силами країни (повстанцями та урядовими силами підтримання порядку), був внутрішнім збройним конфліктом. З ранку 24 жовтня, з моменту залучення до вирішення конфлікту радянських військ, які виступили на боці урядових сил, внутрішній збройний конфлікт переходить у форму інтернаціоналізованого внутрішнього збройного конфлікту. На вимогу угорського уряду 30-31 жовтня радянські війська були виведені зі столиці. Але майже одночасно, в період з 30 жовтня до 1 листопада на територію країни без згоди її керівництва вводяться додаткові військові сили СРСР. Інтернаціоналізований внутрішній збройний конфлікт трансформується в міжнародний (міждержавний) збройний конфлікт. З 4 листопада, коли радянські війська розпочали нову воєнну операцію, збройна боротьба, що розгортається на повну силу, остаточно підпадає під визначення міжнародного збройного конфлікту. Відбувається ескалація конфлікту, ознаками якої стали розширення зони воєнних дій, зростання чисельності залучених до нього збройних сил і потужності засобів збройної боротьби, що застосовувалися в ході воєнних дій.

Дещо інший зміст мали події 1968 р. у ЧССР. Вони відрізнялися від попередніх подій в Угорщині більш тривалим періодом розвитку та більш еволюційним, поступовим і менш конфліктним характером. У Чехословаччині не відмічалося потужного суспільного вибуху, який би переріс у збройне повстання. Рух за демократичні реформи, що отримав пізніше назву “празької весни”, його підтримка більшістю населення і одночасна боротьба з тими, хто вважався гальмом цього руху, не виходили за межі стану громадянського миру. Разом з тим, навесні-влітку 1968 р. в Чехословаччині виявилася певна політична криза, а боротьба за владу стала однією з домінант суспільно-політичної ситуації в країні.

Чехословацькі реформи були спрямовані на лібералізацію економіки, демократизацію внутрішньопартійного і всього суспільного життя країни, а також на зміцнення суверенітету держави та її самостійності у формуванні й проведенні своєї внутрішньої та зовнішньої політики. Разом з тим реформи не передбачали зміни існуючого соціально-політичного ладу, а мали на меті його удосконалення, тобто побудову “соціалізму з людським обличчям”.

Автор зазначає, що дії СРСР і його союзників по Варшавському Договору у відношенні Чехословаччини, а саме несанкціоноване керівництвом ЧССР введення союзних військ на територію країни в серпні 1968 р., необхідно кваліфікувати як військове втручання у внутрішні справи іншої країни. Причому, це було колективне військове втручання.

У другому підрозділі – “Причини, що зумовили прийняття керівництвом СРСР рішень про застосування військ” – розкриваються фактори, що стали визначальними для прийняття радянською вищою партійно-політичною владою відповідних рішень про проведення війсьових втручань.

В ході угорських подій політичним керівництвом СРСР тричі приймалися рішення щодо застосування військ в Угорщині: 23 жовтня – про введення військ у Будапешт на прохання угорського уряду з метою надання допомоги урядовим силам у наведенні громадського порядку в столиці; 28 жовтня – про виведення військ зі столиці на вимогу оновленого уряду УНР; 31 жовтня – про здійснення нового збройного втручання з метою повного розгрому “контрреволюційних сил” і припинення в сусідній країні процесів, небезпечних для тогочасних державних інтересів СРСР.

Ці рішення передбачали досягнення єдиної політичної мети, а саме – збереження в Угорщині прийнятного для керівництва СРСР політичного режиму й утримання країни під радянським контролем. Вони були обумовлені сукупністю факторів, склад і вплив яких суттєво відрізнявся в кожному конкретному випадку. Автором дисертації визначені та упорядковані ці фактори. Відзначено, що спільними і головними для всіх трьох рішень були базові об’єктивні чинники: внутрішні – державні інтереси та засади зовнішньої політики СРСР, і зовнішні – тогочасні міжнародні політичні події та реалії, які склалися після закінчення Другої світової війни. Найбільш важливим фактором, як доводить проведене дослідження, був сприйнятий як несприятливий та загрозливий для СРСР стрімкий і неконтрольований розвиток подій в Угорщині, а саме: втрата місцевими комуністами провідних позицій в органах влади, розпад партійних організацій, жорстокий терор, розв’язаний