УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

„ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

ВЛАСОВ Володимир Іванович

УДК 631.151.2:633/635:636+314+338.439

ПРОДОВОЛЬЧА ПРОБЛЕМА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

08.07.02 – Економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі зовнішньоекономічних зв’язків Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук та у відділі глобалістики, геополітики і геоекономіки Інституту світової економіки і міжнародних відносин.

Науковий консультант - | доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України

Білорус Олег Григорович – Інститут світової економіки і міжнародних відносин, завідувач відділом глобалістики, геополітики і геоекономіки

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН, заслужений діяч науки і техніки України

Галушко Валерій Павлович – Національний аграрний університет Кабінету Міністрів України, завідувач кафедри світового сільського господарства і зовнішньоекономічної діяльності

доктор економічних наук, член-кореспондент УААН Рябоконь Василь Петрович – ННЦ “Інститут аграрної економіки” УААН, головний науковий співробітник відділу аграрної і соціальної політики

доктор економічних наук

Калінчик Микола Володимирович – Інститут землеробства УААН, завідувач відділу економіки

Провідна установа | Сумський національний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, м. Суми

Захист дисертації відбудеться “25”_січня_ 2005 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.350.01 в Національному науковому центрі „Інститут аграрної економіки” УААН за адресою:

03127, м. Київ, вул. Героїв оборони 10, 3 поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного наукового центру „Інститут аграрної економіки” УААН за адресою:

03127, м. Київ, вул. Героїв оборони 10, 2 поверх.

Автореферат розісланий “20”_грудня_ 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.А.Пулім

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема забезпечення продовольством постала перед людиною із зародженням цивілізації. Протягом усього періоду розвитку людства нестача продовольства з різноманітних причин у різні часи неодноразово виникала в різних регіонах і окремих країнах, але вона не мала глобального характеру. Навіть загибель від голоду близько 100 млн людей у ХIХ ст. в Китаї, 20 млн, що вмерли від голоду за останні 30 років ХІХ століття в Індії, призводили тільки до деякої активізації дій міжнародної спільноти у сфері допомоги продовольством потерпаючим країнам. Зумовлено це було, на нашу думку, тим, що людство у ті часи не усвідомлювало глобального характеру цієї проблеми.

Нині завдяки наполегливій праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, міжнародних установ та фондів посилюється розуміння того, що продовольча проблема є складовою частиною всесвітньої економіки. Світове товариство багато робить для подолання цієї проблеми через надання продовольчої і технічної допомоги бідним країнам, але ситуація поліпшується дуже повільно.

Зумовлено це багато в чому такими основними причинами:

політичні – невизначеність, насамперед, в бідних країнах щодо внутрішньої та зовнішньої аграрної політики; залежність рішень урядів бідних країн від іноземних організацій, які при наданні фінансової допомоги диктують напрями проведення реформ часто без врахування особливостей менталітету населення конкретної країни, традицій ведення сільського господарства, рівня освіченості населення; безперервних внутрішніх етнічних, військових та політичних конфліктів тощо;

економічні – залежність більшості бідних країн від експорту одного-двох видів сільськогосподарської сировини за наявних тенденцій зниження на світовому ринку цін на сировинні матеріали аграрного походження і, навпаки, підвищення цін на імпортні засоби виробництва, без яких країна не в змозі нарощувати виробництво;

виробничі – падіння виробництва в результаті внутрішніх конфліктів, недостатня забезпеченість засобами виробництва, слабкий менеджмент виробництва, нерозвиненість інфраструктури, великі втрати продукції під час збирання врожаю, його перевезення та зберігання.

Не викликає сумніву, що існуючі підходи щодо вирішення продовольчої проблеми не відповідають сучасним вимогам розвитку людства, адаптації його в умовах глобалізації політичного й економічного життя, збереження навколишнього природного середовища. Поки ще немає узагальненого методологічного підходу до вирішення продовольчої проблеми, яку слід розглядати щонайменше в чотирьох напрямах:

- зростання чисельності населення як фактор підвищення попиту на продовольство;

- використання і збереження землі як головного природного джерела, що забезпечує потреби людства у продовольстві;

- тенденції та темпи збільшення виробництва продовольства взагалі та на душу населення;

- значення аграрної науки як головного фактора забезпечення зростання продовольчих ресурсів планети.

Актуальність теми дисертації підтверджується тим, що зазначені вище чотири напрями досліджень є предметом постійних дискусій на світових, регіональних та місцевих саммітах політиків, науковців та практиків, але наукові надбання вітчизняних і зарубіжних вчених економістів з цих питань не завжди відповідають сучасним реаліям вирішення проблеми або стосуються тільки однієї з цих складових без урахування інших.

Складовими частинами продовольчої проблеми є глобалізація світової економіки, нестримне зростання чисельності населення, використання землі для виробництва сільськогосподарської продукції та збереження цього джерела поживних речовин для майбутніх поколінь, а також можливості науки щодо забезпечення подальшого зростання виробництва продуктів харчування.

Окремі загальні питання теорії і практики розвитку та становлення економіки як науки і як головного двигуна розвитку людства досліджували такі вітчизняні та зарубіжні дослідники, як О.Г. Білорус, О.А. Бугуцький, П.І.Гайдуцький, В.П.Галушко, М.Я. Дем’яненко, В.Г. Єременко, І.І. Лукінов, Ю.О. Лупенко, М.Й. Малік, К. Маркс, А. Маршалл, В.Я.Месель-Веселяк, В.М.Нелеп, О.М.Онищенко, Б.Й.Пасхавер, У.Петі, А.Пігу, Д.Рікардо, П.Т.Саблук, А.Сміт, О.О.Сторожук, М.І.Туган-Барановський, А.А.Чухно, О.М.Шпичак, А.Є. Юзефович, В.В.Юрчишин та інші вчені-економісти.

У сучасних умовах розвитку світу, його політичних та економічних складових наука має опрацювати теоретичну та методологічну основу формування глобалізації усіх сфер життя людства. Це дало змогу таким відомим українським науковцям як О.Г.Білорус, О.М.Гончаренко, О.В.Зернецька, В.А.Зленко, Д.Г.Лук'яненко, Ю.М.Мацейко, Ю.М.Пахомов, М.А.Шепелев та іншим сформулювати, перш за все, поняття глобалізації, закономірності її дій у різних сферах діяльності людства та розкрити її сутність на всіх рівнях – країна, регіон, світ, у всіх сферах життя – політика, економіка, інформатизація простору і, природно, продовольча забезпеченість населення та сформувати дуже потужну школу української глобалістики.

Вагомий внесок у вирішення проблем народонаселення та співвідношення його верств зробили такі дослідники як А.В.Акимов, Д.І.Валентей, А.Г.Вишневський, С.І.Дорогунцов, А.Сови, К.І.Якуба та ін.

Наука в питаннях використання землі пройшла складний шлях від розробки систем обробки й використання землі – Р.В.Вільямс, Д.М.Прянішников, В.Ф.Сайко, та інші — до розробки і впровадження систем використання та збереження землі з урахуванням вимог охорони навколишнього природного середовища – С.С.Антонець, А.С.Даниленко, Р.А.Іванух, П.І.Коваленко, О.В.Крисальний, Л.Я.Новаковський, О.М.Онищенко, В.Ф.Сайко, О.Г.Тараріко, В.М.Трегобчук, А.М.Третяк, М.М.Федоров та ін.

Природно, що найбільше дослідників працювало, працює і працюватиме у сфері виробництва продовольства, яка охоплює всі питання – від створення нових сортів, порід, гібридів, ліній через розробку технологій вирощування рослин і тварин до переробки продукції сільського господарства. У цих напрямах плідний внесок зробили такі відомі дослідники, як Г.О.Богданов, М.І.Вавілов, Ф.Ф.Ейснер, М.В.Зубець, М.А.Кравченко, Ф.І.Осташко, В.С.Пустовойт, В.М.Ремесло, В.П.Рибалко, І.В.Смирнов, О.О.Созінов, В.М.Соколов та інші.

У сфері економіки сільського господарства найбільший внесок зробили такі відомі українські економісти-дослідники як В.Г.Андрійчук, В.І.Бойко, О.А.Бугуцький, М.В.Гладій, М.Я.Дем'яненко, М.Г.Лобас, І.І.Лукінов, Ю.О.Лупенко, М.Й.Малик, В.Я.Месель-Веселяк, В.М.Нелеп, О.М.Онищенко, Б.Я.Панасюк, Г.М.Підлісецький, П.П.Руснак, В.П.Рябоконь, П.Т.Саблук, В.П.Ситник, О.О.Сторожук, В.М.Трегобчук, А.М.Третяк, В.В.Шепа, О.М.Шпичак, А.Є.Юзефович, В.В.Юрчишин та інші, які розробляли і тепер удосконалюють організаційно-економічну основу виробництва продовольства. При цьому результати роботи українських науковців, як правило, використовуються і в інших регіонах світу.

Але досі не проведено комплексного аналізу взаємопов’язаних між собою сторін розвитку людства, що визначають підвалини зростання потреб у продовольстві та забезпеченні цих потреб в обсягах, що визнані світовим товариством достатніми для нормального розвитку людини від дня народження до зрілого віку й нормального життя в період працездатності і забезпеченої старості. Цими сторонами розвитку людства є зростання чисельності населення, використання землі для виробництва продовольства при одночасному збереженні її природних якостей для потреб майбутніх поколінь, виробництво продовольства взагалі та зміни в співвідношенні виробництва окремих видів продовольчих культур більш біологічно прийнятними й економічно вигіднішими для людини, а також результати наукового забезпечення поліпшення рослин і тварин у напрямку підвищення їх продуктивності, біологічної якості та вищої технологічності при використанні для збільшення продовольчих ресурсів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження були виконані відповідно до завдань Наукової програми Національної Академії Наук України на 2001—2002 рр. “Міжнародні та національні стратегії конкурентоспроможності в умовах глобальної корпоратизації розвитку (номер державної реєстрації 0101V003096), науково-технічної програми Інституту аграрної економіки УААН на 2001—2005 рр. “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально орієнтованих ринкових умов” по темі “Визначити стратегічні напрями продовольчої політики України на період до 2010 року” (затверджена Президією УААН, протокол №17 від 7.12.2003 р.) і “Підтримка процесів розвитку зовнішньої торгівлі АПК України з країнами СНД” (номер державної реєстрації 0102U000261).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження – оцінка сучасного стану розвитку сільськогосподарської сфери світової і національних економік з урахуванням зростання населення у світі, окремих регіонах і країнах як головного чинника збільшення потреб у продовольстві, використання землі у сфері сільського господарства та її збереження, виробництва сільськогосподарської продукції й впливу аграрної науки на зростання виробництва продовольства як взаємопов’язаних складових глобальної продовольчої проблеми й формулювання механізмів її вирішення. У зв’язку з цим сформовано чотири групи завдань.

Перша група стосувалась поглиблення розуміння сутності і тенденцій розвитку процесів глобалізації в аграрній сфері, місця України в цьому процесі, обгрунтування теоретичних основ і методології глобалізації продовольчої проблеми, аналіз тенденцій зміни чисельності населення у світі, в регіонах та окремих країнах, а також оцінка змін чисельності сільського населення взагалі та працездатної його частини зокрема як утворювача й головного двигуна прогресу, що разом із природою, працюючи в сфері сільського господарства, виробляє потрібну людині сільськогосподарську сировину.

Друга група — це аналіз динаміки стану використання землі як головного природного ресурсу людини для виробництва продовольства, програм збереження землі, спрямованих на забезпечення сучасних потреб людства і майбутніх поколінь, змін збиральних площ під окремими сільськогосподарськими культурами у світі, регіонах та окремих країнах.

Третя група — присвячена безпосередньо аналізу тенденцій валового виробництва й урожайності основних сільськогосподарських культур: пшениці, рису, фуражних зернових, коренеплодів, бобових, сої, соняшнику та рапсу, а також тенденціям у виробництві цукру, молока та м’яса з розрахунками виробництва основних продуктів харчування на душу населення, а також допомоги міжнародних установ бідним країнам через постачання у разі потреби гуманітарної допомоги у вигляді продовольства і надання технічної допомоги для розвитку сільськогосподарського виробництва цих країн.

Четверта група — пов’язана з роботою аграрної науки щодо збереження генетичної різноманітності рослин і тварин, використання генетичних ресурсів для створення нових сортів, порід, гібридів, ліній з властивостями, які, як складова частина економіки і сільського господарства, забезпечують не тільки зростання валового виробництва продовольства, а й підвищення його якості при зменшенні витрат на виробництво. Крім того, було заплановано зробити аналіз витрат на аграрну науку та співвідношення інтенсивного та екстенсивного ведення сільського господарства при виробництві окремих видів продовольчої сировини.

Предметом дослідження дисертації є процеси відносин глобалізації, теоретичні, методичні та прикладні аспекти розвитку сільського господарства з точки зору оцінки його можливостей для забезпечення людства продовольством в обсягах, що визнані світовим суспільством оптимальними.

Об’єктом дослідження на макроекономічному рівні є споживання сільськогосподарської продукції в контексті зростання чисельності народонаселення, від якого залежить збільшення потреб у продовольстві і, відповідно, подальший розвиток сільського господарства, використання орної землі для сільськогосподарського виробництва, світове виробництво рослинницької та тваринницької продукції в умовах глобалізації економіки світу.

На мікроекономічному рівні об’єктами досліджень є населення окремих регіонів і країн планети, зміни збиральних площ, обсягів виробництва та урожайності окремих культур, а також виробництва цукру, молока та м’яса. Крім того, об’єктом дослідження було створення і функціонування міжнародної системи збереження генетичних ресурсів та діяльність аграрної науки як база для забезпечення продовольством сучасних і майбутніх поколінь.

Методи дослідження. Методологія досліджень — це об’єктивний процес і тому методологічною основою досліджень послужили принципи та закономірності глобалізації – масштабність, прискорення процесів глобалізації, посилення й прискорення світової, міжрегіональної та регіональної інтеграції при одночасній наявності дезінтеграційних процесів, діалектичний підхід до аналізу зростання чисельності населення світу, використання землі для задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь в продовольстві, обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та внеску науки у збільшення виробництва продовольства. Вирішення глобальної продовольчої проблеми в світлі процесів розвитку сільського господарства розглядається на підставі використання положень сучасної економічної теорії та її складових, співставлення думок вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо глобалізації світової економіки, теорії і практики зростання народонаселення нашої планети та забезпечення людства продовольством з використанням інтенсивних науково обгрунтованих систем ведення сільського господарства, що базуються на застосуванні новітніх технологій і досягнень науки у сфері створення за допомогою біотехнології нових високопродуктивних сортів, порід, гібридів, ліній.

У дисертації застосовано історико-економічний та статистико-економічний аналізи з розрахунками середньозважених величин, які використовувались при застосуванні методів системно-порівняльного аналізу й синтезу, демостатичного аналізу, а також інші традиційні методи економічних досліджень.

Для обчислення співвідношення інтенсивного та екстенсивного виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції використано методичні підходи щодо визначення частки приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці в переробній промисловості та рівня галузевої і предметної спеціалізації регіонального АПК.

Використано емпіричні та економічні матеріали багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників, дані ООН та інших міжнародних установ, статистичні збірники ФАО, колишнього СРСР, України і Росії.

Фактично поставлено завдання експертної оцінки на підставі критичного підходу, систематизації, типізації, об’єднання та класифікації знань щодо глобальних проблем розвитку сільського господарства для забезпечення людства продовольством з використанням сукупності вихідних принципів і методів вирішення цієї проблеми, головні з яких такі: глибоке освоєння предмета, наукового інтересу при критичному засвоєнні основних понять і категорій, проведення аналізу щодо причинної зумовленості явищ, виявлення закономірностей і тенденцій проблеми з визначенням їх стійкості та прогноз подальшого розвитку цих процесів. При цьому як методологічний інструментарій обрані такі методологічні підходи: геополітичний – при визначеності подібності й відмінності різних географічних регіонів щодо використання землі в сільському господарстві, виробництва сільськогосподарської продукції і зростання чисельності населення; інституціональний – визначення основних елементів проблеми, що взаємодіють один з одним, формуючи її; історичний – встановлення конкретних рис і специфічних особливостей складових розвитку сільського господарства в контексті вирішення продовольчої проблеми в історичному аспекті; системний – виявлення тенденцій і закономірностей функціонування взаємопов’язаних частин проблеми. Аналіз даних зроблений на рівні світу, 11-ти його регіонів – Північна Америка (Канада, Мексика, США), Латинська Америка (всі інші країни Американського континенту), Європейський Союз (15 країн), колишній СРСР (15 країн), Східна Європа, Близький Схід (включаючи Туреччину та Іран), Північна Африка (5 країн), Інші країни Африки, Південна Азія (7 країн), Інші країни Азії та Інші країни світу, окремі країни.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі проведено комплексні дослідження проблеми забезпечення людства продовольством на світовому, регіональному та місцевому рівнях в умовах глобалізації, що дало змогу узагальнити наявні розробки різних аспектів цієї проблеми вітчизняними та зарубіжними дослідниками в поєднанні з дослідженнями автора.

Вперше:

- у вітчизняній економічній науці виконано комплексне наукове обгрунтування, теоретичне узагальнення і вирішення вагомої наукової проблеми щодо розвитку сільськогосподарського виробництва для забезпечення людства продовольством, яка поєднує питання зростання населення, використання й збереження землі, виробництва продовольства, міжнародних програм допомоги у розвитку бідним країнам, ефективності діяльності аграрної науки відносно збереження генетичних ресурсів планети як основи продовольчої безпеки майбутніх поколінь, і збільшення обсягів виробництва продукції;

-

-

-

-

Удосконалено:

-

-

-

-

Дістали подальший розвиток:

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Наукові розробки автора були використані при розробці Закону України “Про зерно та ринок зерна України”, у виступі Президента України Л.Д.Кучми на Всеукраїнській нараді працівників сільського господарства 11 березня 2002 року, у програмі розвитку ринку зерна України на 2003 – 2004 роки, а також закладені у практичні основи формування і діяльності Асоціації агроторгових домів України. Матеріали щодо внеску українців у сільське господарство США були показані на спеціальних виставках у Посольстві України в США (м. Вашингтон), університетах штатів Айова та Міннесота, української громади штату Пенсільванія в 1996–1997 рр.

Результати досліджень теоретичного і практичного плану використовуються автором при наданні консультацій і проведенні лекцій в навчальних закладах України, а також використовуються в учбових програмах підготовки студентів окремих сільськогосподарських навчальних закладів, пропозиціях Інституту аграрної економіки Уряду України щодо стратегії соціального та економічного розвитку України (2004–2011 рр.), виходу України на світовий ринок сільськогосподарських товарів, створення національних компаній з експорту українського зерна й спільного аграрного ринку СНД, формування групи дипломатів-аграрників для постійного й оперативного інформування щодо прогнозів по виробництву та стану ринків сільськогосподарської продукції в основних регіонах планети, а також використані при зустрічі з керівництвом Зернового Союзу та Головної хлібної інспекції Росії.

Особистий внесок здобувача полягає в комплексному підході до вирішення глобальної продовольчої проблеми з поєднанням в одне ціле питань зростання населення планети, використання та збереження землі, виробництва продукції сільського господарства і значення науки для зростання продовольчої забезпеченості людства в цілому, а також угрупування цього по окремих регіонах та країнах земної кулі. Дослідження такого плану виконані в Україні вперше і всі результати одержані автором особисто, за винятком: матеріалів щодо фермерства США, в яких автору належать ідея статті та її редагування; матеріалів статті стосовно внеску українців у сільське господарство Америки, де співавтором були тільки підібрані первинні матеріали щодо створення американських сортів пшениці, а також статті з перспектив зростання виробництва зерна в Україні, де автором була підготовлена частина матеріалів по виробництву зерна та запропоновано створення національних компаній з експорту українського зерна. В цілому із наукових робіт, виконаних у співавторстві, в дисертації використані тільки ті ідеї та матеріали, що є результатами особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дослідження здійснена на: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Наукова концепція переходу ферм України на енергозберігаючі технології виробництва рентабельного молока і яловичини”, 17–18 лютого 2000 року, м. Біла Церква; ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення”, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 18–19 березня 2002 року; Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку місцевого самоврядування в Україні”, 25-26 квітня 2002 року, м. Дніпропетровськ; Міжнародній нараді “Міжрегіональні проблеми екологічної безпеки”, 15–16 травня 2002 року, м. Суми; ІV Всеукраїнському Конгресі вчених економістів-аграрників, 25–26 червня 2002 року, м. Київ; Xth Congress European Association of Agricultural Economists "Exploring Diversity in the European Agri-Food System" 28–31 August, 2002, Zaragoza, Spain; Міжнародній науково-практичній конференції “Еколого-економічні проблеми розвитку АПК”, 25–27 вересня 2002 року, м. Львів; Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і методи еколого-економічної оцінки, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів”, 11–14 листопада 2002 року, м. Київ; Міжнародній науково-практичній конференції “Внесок академіка В.І.Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил”, 12–13 березня 2003 року, м. Київ; Міжнародній конференції „Глобальні трансформації і загрози сучасного глобалізму”, 15 грудня 2003 року, м. Київ; “Історія освіти, науки і техніки в Україні”, 27–28 травня 2004 року, м. Київ.

Публікації. Результати досліджень опубліковані в 38 роботах, у тому числі одній одноосібній монографії (31,6 ум. друк. арк.), 35 статтях, у тому числі 21 фаховій, і 10 матеріалах і тезисах конференцій. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації становить 43 друкованих аркуші.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

Дисертаційне дослідження викладене на 597 сторінках друкованого тексту і містить 162 таблиці, 14 рисунків та 86 додатків. Список використаних літературних джерел налічує 579 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі – „Теоретико-методологічні основи забезпечення людства продовольством” – розглянуто теоретичні та методологічні аспекти розвитку економіки як науки від поглядів давньогрецьких філософів, прибічників меркантилізму і фізіократів, які формували свої економічні теорії на базі інформації, що надходила в процесі розвитку сільського господарства і забезпечення продовольством зростаючої чисельності міського населення, через погляди засновників основних понять економічної науки А.Сміта, Дж. Рікардо, А.Маршалла, К.Маркса та інших, підгрунтям яких був стрімкий розвиток капіталізму, до кейнсіанства ХХ ст. як основи сучасного капіталізму і приголомшуючого розвитку глобалістики, що грунтується на формуванні світового народногосподарського комплексу. Фактично зараз можливе обговорення питання про те, що поняття „глобалізація” замінило багато вживаних означень таких, наприклад, як „планетарні”, „світові”, „загальнолюдські” тощо, але при цьому воно дедалі розподіляється на два дуже нерівнозначних поняття. Перше має позитивне забарвлення внаслідок того, що грунтується на історично зумовленому розвитку людства в напрямку формування планетарної цивілізації через поступове взаємопроникнення фінансових систем, поширення торгівлі, об’єднання інформаційних та транспортних систем, кращого пізнання культури народів світу тощо, а друге несе в собі негативне забарвлення через силове нав’язування глобалізації з боку “країн-глобалізаторів”, названих так О.Г.Білорусом.

На підставі аналізу генезису й еволюції поглядів на проблеми народонаселення обгрунтовано, що міграція сільського населення до міст є історичною закономірністю і не залежить від способу виробництва – капіталістичного чи соціалістичного, а зумовлена економічним та соціальним розвитком людства.

Аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень показав, що серед багатьох питань глобалістики найважливіша проблема забезпечення людства продовольством, хоча глобалісти відносять її тільки до другої групи глобальних проблем. Однак нині вона все більше виходить на перший план і тому з’явилися нові поняття – „геоагро” „глобалагро” і „система глобального планування виробництва і розподілу продовольства”, як основи вирішення продовольчої проблеми людства. „Геоагро” ми розуміємо як науку про технології досягнення продовольчої забезпеченості окремих георегіонів планети при трансформуванні в єдине ціле традиційних систем ведення сільського господарства конкретного регіону планети та сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур і ведення тваринництва, що вже запроваджені у високорозвинутих країнах, з урахуванням менталітету місцевого населення, економічних можливостей і природно-кліматичних умов регіону, а „глобалагро” в нашому розумінні - це наука про системи планування виробництва продовольства та його розподілу в глобальному вимірі для задоволення потреб людства у продуктах харчування на такому рівні, який би забезпечував згідно з встановленими нормами нормальний інтелектуальний і фізичний розвиток кожної людини в будь-якому регіоні чи країні світу.

Таким чином, розвиток економіки як науки пройшов складний шлях від поглядів давньогрецьких філософів до сучасного формування понять нової науки глобалістики, яка розпочалась із послідовного створення економічної системи світового господарства.

У другому розділі – „Тенденції зростання населення в світі, його регіонах та окремих країнах” – показано, що населення земної кулі за 1980–1999 рр. зросло в цілому на 1 млрд 542 млн осіб, або на 34,7%, і найбільший приріст був у регіонах “Інші країни Азії” – 450,8 млн, “Південна Азія” – 437,4 та “Інші країни Африки” – 246,1 млн осіб. При цьому на слабо розвинуті країни припадає понад 90% приросту населення світу (рис. 1). Проте позитивним слід вважати те, що спостерігається чітка тенденція зменшення не тільки величини відносного приросту населення з 1,8 у 1991–1995 по 1,37% за 1996-1999 роки, а й абсолютної його величини. Так, якщо за 1985–1990 роки середньорічна величина становила 85 млн, за 1991–1995 – 80, то в 1996–1999 роках – 78 млн осіб. При цьому подібна тенденція спостерігається в усіх регіонах планети і тільки у двох - “Близький Схід” та “Інші країни Африки” – перевищує 2,3 відсотка.

Рис. 1. Приріст населення по регіонах світу, млн чол., 1980–1999 роки

Головне в тому, що завдяки зусиллям урядів за допомогою світового товариства знижені темпи приросту населення в бідних країнах, а в найбільших за населенням країнах – Індії та Китаї відповідно до 1,82 і 0,95% в 1999 році.

Розвиток промисловості на тлі широко відомих політичних подій, локальних і громадянських війн минулого століття значно змінив співвідношення міського і сільського населення в усіх країнах та регіонах світу.

За даними нашого аналізу у світі відбулося збільшення чисельності сільського населення у всіх п’ятирічних періодах – на 529,5 млн чол., або на 25,88% порівняно з 1980 р. При цьому найбільший приріст (234,2 млн, чол.) зафіксований у 1986 –1990 рр. Але після 1990 р. щорічний приріст і, відповідно, приріст за п’ять років значно зменшується – 72 млн за 1991-1995 рр. проти 177,6 млн за 1986-1990 рр. і 50,7 млн за 1996–1999 рр. Це пояснюється, зокрема, відтоком сільського населення до міст, який щоденно становить близько 160 тис. чол., або 58 млн на рік.

Динаміка змін за 1980–1999 рр. забезпечувалася переважно за рахунок збільшення чисельності сільського населення в регіонах: "Інші країни Африки – +131,0 млн чол.; "Південна Азія" – +162,4; "Інші країни Азії" – +289,1 млн чол. (рис. 2).

Рис. 2. Зростання та зменшення сільського і міського населення

в окремих регіонах планети

Тобто в цих трьох регіонах, проблемних з точки зору забезпечення продуктами харчування, приріст сільського населення (582,5 млн чол.) перевищив відповідний показник по всіх країнах світу (529,5 млн чол.).

Водночас у країнах Північної та Латинської Америки, Європейського Союзу, Східної Європи і Близького Сходу зафіксовано зниження його чисельності — відповідно на 4,3; 13,5; 15,2; 19,8 та 10,2 млн чол., або на 63 млн в цілому. При цьому в країнах Європейського Союзу кількість сільського населення зменшилась майже удвічі – на 47,7%, а Східної Європи - на 52,5 відсотка. При цьому слід відмітити не стільки збільшення чисельності активної частини сільського населення у світі від 827,3 млн у 1980 році до 1316,7 млн чол. у 1999 році, що цілком закономірно у зв’язку із зростанням населення взагалі, скільки цілеспрямовану тенденцію зростання частки активної частини сільського населення від 40,4% на початок періоду, що аналізується, до 51,12% наприкінці. Тобто, нині у світі понад 50% чисельності сільського населення становлять працездатні особи. Така світова тенденція одночасного зростання чисельності сільського населення та його активної частини зумовлена переважно змінами відповідних показників в Африканському та Азіатському регіонах - 490,9 млн чол. Основний приріст забезпечив регіон “Інші країни Азії” – 281,4 млн чол., в якому чисельність активної частини сільського населення зросла за 19 років на 74,7% і становила 657,9 млн чол. у 1999 році, або половину всієї чисельності активної частини сільського населення у світі. При цьому, природно, визначальними країнами є найбільші за чисельністю населення Індія та Китай, в яких збільшення активної частини сільського населення за 19 років становило відповідно 96,9 та 234,8 млн чол., а загальна частка цієї категорії населення до світового показника становила 58,8%. Тобто, понад половину всієї активної частини сільського населення світу живе у цих двох країнах.

Подібна тенденція спостерігається також у регіонах “Латинська Америка” та “Інші країни світу”. Слід зазначити, що загальний приріст активної частини сільського населення у світі за періодами зменшується. Так, якщо в 1980 –1985 рр. він становив 225,7 млн чол., то в наступні п’ять років знизився до 169,3 млн, далі до 56,1 млн і в останній період, можливо, становитиме близько 40 млн чоловік. Таким чином:

- темпи зростання населення поступово знижуються в усіх регіонах світу, але залишаються дуже високими в регіонах Латинської Америки, Африки та Азії. Водночас реалізація програм планування сім’ї в бідних країнах сприяла зниженню темпів зростання населення, які треба ще зменшувати за рахунок освітніх програм для людей, перш за все жінок, у сільській місцевості;

- чисельність сільського населення зростає в бідних країнах і зменшується в розвинутих при загальній тенденції в усіх країнах до зростання міського населення, яке в країнах Африки та Азії набуває нестримного характеру. Але позитивним є те, що спостерігається тенденція зростання чисельності активної частини сільського населення в Африці та Азії. При цьому приріст цієї верстви населення в афро-азіатських країнах забезпечив збільшення її частки у світі від 40,4% у 1980 до 51,12% у 1999 році;

- у найближчі роки слід очікувати подальшого зростання чисельності активної частини сільського населення в афро-азіатських країнах при одночасному зменшенні приросту її середньорічної абсолютної величини до 7–8 млн чол. у цих регіонах і 5–6 млн чол. у світі при подальшому зменшенні чисельності цієї категорії населення в країнах Північної та Латинської Америки, Західної і Східної Європи.

У третьому розділі – „Проблематика використання орних земель” – визначено суть проблем використання землі як головного природного ресурсу. В цілому площі орних земель постійно збільшуються і за останні 8 років це зростання навіть прискорилося – з 84,6 млн га приросту за 1980–1998 роки – 48,5 млн припало саме на вказаний період. При цьому основний приріст забезпечили регіони: “Інші країни Азії” – 49,1 млн га, “Інші країни Африки” – 22,8 млн та “Латинська Америка” – 17,9 млн га при зменшенні площ на терені колишнього Союзу – на 12,5 млн га, ЄС – на 4,5 млн і в Східній Європі – на 2,2 млн гектарів.

Цікавим є те, що нестача продовольства у світі вимагає зростання площ під продовольчими культурами, але кінець ХХ століття відмічений більшим зростанням площ багаторічних насаджень. Якщо посівні площі в цілому зросли на 3,6%, то площі багаторічних насаджень – на 37,4%, що зумовлено зростанням потреб світового ринку в продукції садів та плантацій. Одночасно існує чітка тенденція виведення частини посівних площ із використання у високорозвинутих країнах і введення, навпаки, в інших регіонах планети.

Цікаві дані отримані нами щодо площі землі в обробітку в розрахунку на працездатного селянина. Якщо в Північній Америці її величина дорівнювала 20,6 га, в ЄС – 10,9, то у Південній Азії – 0,6, у регіоні “Інші країни Азії” – 0,36 га. Ці показники свідчать про величезний розрив між рівнем технології виробництва в розвинутих і нерозвинутих регіонах. Ще більш разючі показники в окремих країнах – 132 га в Австралії, 114,2 – у Канаді, 21,6 – у Франції проти 0,38 га в Єгипті та 0,26 га у Китаї.

Аналіз проблем збереження землі показав, що у світі, як зусиллями окремих країн у межах своїх територій, так і зусиллями міжнародних установ для бідних країн, розроблені численні програми збереження земель, призупинення їх деградації та відновлення родючості. Але реально вони реалізуються тільки в багатих країнах, оскільки бідні не мають відповідних коштів. При цьому стрімке зростання чисельності населення потребує дедалі більших обсягів продовольства та введення у виробництво дедалі більших площ землі. Нині на планеті є запас приблизно в 1,5 млрд га земель, які можна використати для посівів сільськогосподарських культур. Але при тих темпах збільшення орних земель та їх деградації, що існують тепер, цих запасів вистачить тільки на 35–40 років, у чому ми повністю згодні з академіком В.М.Трегобчуком. Тому, на нашу думку, світове товариство в найближчі роки змушене знову повернутися до цієї проблеми і вжити радикальних заходів щодо її вирішення.

Природно, нашу увагу привернули не тільки проблеми збереження землі, а й як вона використовується для виробництва сільськогосподарської продукції. Отже, в кількісному відношенні найбільші зміни у світі спостерігаються в обсягах збиральних площ зернових культур, які за 19 років зменшились на 46,3 млн га, в тому числі ячменю – на 22,2 млн га, пшениці – на 21,4, вівса – на 11, жита і проса – на 6,6 млн га кожної культури. Водночас зросли збиральні площі кукурудзи на 10,4 млн га і рису – на 11,6 млн га. При цьому частка пшениці в межах площі зернових знизилася з 32,6% у 1980 р. до 31,6 – у 1999 році, ячменю — відповідно з 10,8 по 8,3, а рису і кукурудзи – зросла до 22,8% проти 19,7 і до 20,5% проти 17,7. Загальне збільшенні збиральних площ бобових культур становило 8,2 млн га, а сої – 20 млн га. Серед олійних культур площі рапсу зросли на 16,9 млн га, соняшнику – на 10,6 млн га. Значний перерозподіл збиральних площ спостерігається серед коренеплодів і цукрових культур – зменшення солодкої картоплі (батату) на 2,9 млн га і збільшення площ під кассавою на 2,8 млн га, а також значне зростання збиральних площ цукрової тростини на 6,1 млн га при одночасному зменшенні збиральних площ цукрових буряків на 2,6 млн гектарів.

Щодо 11 основних овочевих культур, то обсяги збиральних площ збільшилися в цілому на 7,2 млн га, або на 69,7%, і особливо гарбузів – у 2,1 раза, динь – у 2,3, часнику – в 2,4 і баклажанів – навіть у 4,1 раза. Спостерігається значне