Національна Академія Наук України

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

Варивода Ярослав Олександрович

УДК: 327.8; 32.019.51:654.19; 356.251; 659.44

ІНФОРМАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ

США та РОСІЇ ЗА КРИЗОВИХ УМОВ

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних

систем і глобального розвитку

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

иїв – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор
ОЖЕВАН Микола Андрійович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України, завідувач відділу інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

БЕБИК Валерій Михайлович,

Міжрегіональна академія управління персоналом, віце-президент

кандидат філософських наук, доцент

ТИХОМИРОВА Євгенія Борисівна,

Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету, завідувач кафедри міжнародної інформації

Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень, м. Київ

Захист відбудеться 05.10.2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин Національної Академії Наук України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної Академії Наук України за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий 03.09.2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Сушко

____________________________________________

Підписано до друку 20.08.2004 р. Формат 60х90/16.

Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.

Тираж 100. Зам. 242.

____________________________________________“

Видавництво “Науковий світ””®

Свідоцтво ДК № 249 від 16.11.2000 р.

м. Київ, вул. Боженка, 17, оф. 504.

227-87-13, 227-87-15, 419-38-44

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку людства є переходом до інформаційного суспільства й глобальної інформаційної економіки (економіки знань), коли зникають межі національних та регіональних ринків, зближуються сфери виробництва і споживання, загострюються різноманітні ризики, виклики та загрози, зокрема пов’язані з боротьбою за обмежені енергетичні, сировинні, фінансові й інтелектуальні ресурси.

Хоча інформація і комунікації завжди були важливими складовими державної зовнішньополітичної стратегії, у сучасному світі йдеться про виникнення якісно нової ситуації, коли “контроль за інформацією”, “могутність” і “впливовість” нерозривно пов'язані між собою. У зовнішній політиці управління інформаційними ресурсами перетворилося на життєво важливий атрибут, органічну складову стратегічного планування. Це стосується також усіх без винятку аспектів і вимірів зовнішньої політики (економічного, екологічного, військового тощо).

Виникає нетривіальна ситуація підпорядкованості більшості аспектів зовнішньої політики інтересам національної та міжнародної інформаційної безпеки, значимість яких переконливо довела ухвалена 23 липня 2000 р. Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства. У свою чергу, це підтвердив Всесвітній самміт з інформаційного суспільства під егідою ООН, перший етап якого відбувся у грудні 2003 р. в Женеві (наступний відбудеться в листопаді 2005 р. у Тунісі). Подібні глобального змісту документи є переконливим доказом того, що здатність країни “вписатися” в координати глобального інформаційного суспільства, невпинно нарощувати свої інформаційні ресурси та ефективно ними керувати є на сьогодні найважливішою проблемою національної й міжнародної безпеки. Інформаційна сфера здатна як виступати провідним фактором реалізації найважливіших суспільних проектів, так і перетворюватися на фактор хаотизації й гальмування соціального, економічного й культурного розвитку.

Інформаційна “м'яка сила” наразі має істотний пріоритет перед силою традиційною – матеріальною, “грубою”, – що переконливо довела антитерористична кампанія, яку після трагічних подій 11 вересня 2001 року розгорнули американський президент Джордж Буш та очолювана ним адміністрація, а також невдачі політики американців та їхніх союзників по коаліції в Іраку (2003–2004 рр.).

Події 11 вересня 2001 року спонукали США та інші держави світу взяти під контроль інформаційно-комунікативні технології й інформаційний обмін. Відбувається поділ світу на країни інформаційно розвинуті та нові, що розвиваються. Посилюється інформаційна нерівність, що більш-менш адекватно відображають терміни “інформаційний імперіалізм” та “інформаційне гетто” тощо.

Активними суб’єктами позадержавної політики в наш час стали потужні транснаціональні корпорації та фінансово-промислові групи, розгалужені транснаціональні мережі організованої злочинності, конкуруючі позанаціональні квазіелітні угруповання, терористичні організації, тоталітарні деструктивні секти тощо. Діяльність таких неурядових суб’єктів є потенційною загрозою національним інтересам будь-якої держави, включно із розвиненими країнами-лідерами.

Яскраво виражена асиметрія протистояння малих активних угруповань із їхніми мережевими технологіями впливів та держав, які вдаються до більш-менш традиційних механізмів здійснення влади, ставить проблему осмислення нових стратегій національної й міжнародної інформаційної безпеки, шляхів ефективної протидії асиметричним загрозам та викликам.

свою чергу, потребує аналізу й відповідного рівня формалізації та узагальнення досвід, набутий “інформаційно просунутими” країнами у сфері управління інформаційними потоками та інформаційними ресурсами за певних зовнішніх та внутрішніх кризових умов. Врахування цього досвіду необхідне для забезпечення більш ефективної політики України як у сфері захисту національного інформаційного простору, так і в царині інформаційної підтримки зовнішньої політики. Йдеться про оптимізацію системи реагування на інформаційні виклики та акції зовнішніх суб’єктів політики з метою забезпечення власного інформаційного суверенітету.

Ступінь наукової розробки теми. Предмет даного дисертаційного дослідження, як воно сформульоване, ще не знайшов належного цілісного відображення у наукових розробках. Хоча США, Російська Федерація та інші “великі” держави мають чималий досвід реалізації на зовнішній арені власних політичних та економічних інтересів шляхом здійснення інформаційних операцій й інформаційних впливів, але конкретна інформація про розробки у цій галузі міститься переважно у внутрішніх службових документах відповідних структур, оскільки подібні питання належать до сфери національної безпеки і зазвичай не призначені до оприлюднення. Тому джерельну базу дисертації склали, передусім, відкриті матеріали відповідних урядових, військових та аналітичних структур. Зокрема, певна інформація на подібні теми міститься у статутних документах Збройних Сил “великих” держав, зовнішньополітичних доктринах та розробках провідних аналітичних центрів.

Праці зарубіжних і вітчизняних вчених, що склали теоретичну базу даного наукового дослідження, варто поділити на кілька груп. Передусім йдеться про тих дослідників, які напрацювали відповідні методології вивчення масових та політичних комунікацій: Г. Джоветт (G.В. О’Доннелл (V.’Donnell), Ж. Доменак (J.Г. Лассуел (H.В. Парето (V.

Серед праць вітчизняних вчених окреме місце посідає доробок таких дослідників як О. Г. Бахтіяров, В. М. Бебик, А. Ф. Гуцал, О. В. Зернецька, В. Ф. Іванов, Є. А. Макарен-ко, який охоплює широке коло питань, пов’язаних із загальними тенденціями функціонування глобального комунікативного простору та визначенням місця й ролі вітчизняних комунікативних структур та технологій у цьому процесі. Окрім того, сучасна українська політична думка дедалі більше зближується з практикою політичного керування й управління, зосереджує дедалі більшу увагу на дослідженнях практично значимих інформаційних аспектів національної безпеки. Тому основою дисертації стали праці вітчизняних вчених, які розробляли різноманітні інформаційні аспекти забезпечення національної безпеки України, – О. В. Литвиненка, М. А. Ожевана, Г. Г. Почепцова, О. В. Сосніна та інших.

Варто також виокремити при цьому низку спеціальних монографічних праць російських, європейських та американських авторів з проблематики інформаційних війн, пропаганди та спеціальних інформаційних операцій: С. Зуєва, Г. Емельянова, А. Левакова, С. П. Расторгуева, Дж. Арквиллы (J.Д. Кюля (D.Р. Моландера (R.Дж. Ная (J.та інших. До джерельної бази також увійшли праці іноземних науковців, які розглядали різні аспекти ідеї “суспільства ризику”: У. Бека (U.К. Дейка (K.М. Дугласа (M.А. Гидденса (A., С. Кирша (S.Ф. Найта (F.Н. Луманна (N.

Отже, на час планування та здійснення дисертаційної роботи у вітчизняних наукових працях були достатньо досліджені окремі аспекти такої специфічної проблеми як інформаційне забезпечення зовнішньої політики держави за кризових умов, але як комплексна самостійна проблема зовнішньополітичного “кризового менеджменту” це явище не розглядалося, що й обумовило вибір теми та визначило мету і завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках комплексної програми науково-дослідної роботи Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (тема № БФ048-01, номер державної реєстрації 0102U001229), наукова підтема “Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньополітичних інтересів України”.

Метою дослідження є політологічне осмислення та узагальнення світового досвіду зовнішньополітичних інформаційних стратегій за кризових умов.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв’язання низки завдань, ключовими серед яких були:

– виокремити та проаналізувати основні концептуальні підходи до визначення понять “інформаційна зовнішньополітична стратегія” та “кризова інформаційна стратегія”;

– проаналізувати роль та місце інформаційних стратегій у зовнішній політиці розвинених держав (на прикладі США та Російської Федерації);

– напрацювати належну світоглядно-методологічну базу для вдосконалення технологій моніторингу інформаційних операцій, ініційованих деструктивними зовнішньополітичними суб’єктами (як урядовими, так і позаурядовими)
з метою їх нейтралізації та знешкодження;

– запропонувати засоби та методи протидії негативним зовнішньополітичним інформаційним стратегіям, спрямованим проти України;

– проаналізувати інформаційну складову у розв’язанні кризових ситуацій в контексті української внутрішньої та зовнішньої політики;

– розглянути сучасні тенденції в інформаційному забезпеченні зовнішньої політики США та Росії за умов кризових ситуацій.

Об‘єктом дослідження є новітні тенденції інформаційного забезпечення зовнішньої політики та національної інформаційної безпеки США та Російської Федерації.

Предметом дослідження є інформаційна зовнішньополітична стратегія США та Російської Федерації за кризових умов та напрацьовані цими “великими” країнами інструменти інформаційно-комунікативного впливу на перебіг кризових ситуацій в третіх країнах з метою забезпечення власних національних інтересів.

Методологічна та теоретична база дослідження обумовлена характером проблем і поставлених завдань і поєднує системно-синергетичну парадигму аналізу соціально-політичних феноменів зі здобутками теорії засобів масової комунікації та спеціальних інформаційних операцій. Використані методи системного підходу, контент-аналізу, івент-аналізу, моделювання суспільно-політичних процесів. Найбільшою мірою використані методи емпіричних досліджень (контент-аналіз публікацій в ЗМІ та моніторинг кризових політичних подій).

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дане дослідження є однією з перших спроб політичного аналізу проблем реалізації зовнішньополітичних інтересів держави інформаційними засобами за умов міжнародних криз. Комплексно розглянуті процеси вироблення та реалізації інформаційної зовнішньополітичної стратегії як складової загальнодержавної стратегії розвитку, систематизовані теоретичні та прикладні проблеми застосування інформаційно-комунікативних інструментів забезпечення національних інтересів за умов кризових ситуацій в третіх країнах, досліджено сучасні тенденції в організації міжнародних комунікаційних потоків за кризових умов та практику у цій сфері тих держав, які справляють істотний зовнішній вплив на вироблення та реалізацію зовнішньої політики України (США та Російська Федерація), сформульовано авторську концепцію інформаційної зовнішньополітичної стратегії.

У процесі наукової роботи розкрито наступні положення, які містять наукову новизну і виносяться на захист:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретичний аспект роботи може бути використаний для підготовки та перепідготовки фахівців у таких галузях, як міжнародні відносини, теорія масової комунікації, міжнародна журналістика, національна безпека тощо.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їхнього використання у процесі формування специфічної державної політики в інформаційній та зовнішньополітичній сферах, спрямованої на налагодження зовнішніх комунікацій і здійснення інформаційного впливу на “треті країни” за умов криз та міжнародних конфліктів.

Низка напрацьованих технологій використана дисертантом у процесі підготовки доповідних записок та різноманітних аналітико-прогностичних матеріалів для керівництва держави з тематики репрезентації інтересів України у світовому інформаційному просторі та щодо захисту національного інформаційного простору від зовнішніх негативних інформаційних впливів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, що містить отримані автором результати, які забезпечують вирішення теоретичної і теоретико-прикладної проблеми в рамках здійснених нових розробок в області політичних наук. У роботі не використовувалися ідеї і розробки, що належать співавторам розділів у двох колективних монографіях, підготованих до друку кафедрою міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Апробація роботи. Результати наукового дослідження викладено у доповідях та виступах на міжнародних та науково-практичних конференціях: наукових конференціях студентів та аспірантів в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, України, 13 квітня 2001 року та 13 жовтня 2003 року); міжнародній науковій конференції “Молодь за інформаційне суспільство” (Київ, Україна, 17 квітня 2003 року); науково-практичній конференції “Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах” (Хмельницький, Україна, 24–25 квітня 2003 року); міжнародній науковій конференції “Інноваційна діяльність – стратегічний напрям розвитку наукових бібліотек” (Київ, Україна, 7-9 жовтня 2003 року); міжнародній науковій конференції “Взаимодействие политической науки и органов государственной власти в формировании политических процессов” (Єкатеринбург, Росія, 6-7 лютого 2004 року); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, Україна, 28 травня 2004 року).

Основні наукові положення та висновки дисертації обговорювалися на наукових семінарах, “круглих столах” та на засіданнях кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, були використані при підготовці навчальної та робочої навчальної програми курсу “Міжнародні кризові комунікації”.

Основні наукові положення, теоретичні висновки і практичні рекомендації викладено автором у 9 друкованих працях, опублікованих в наукових виданнях (5 з них – у фахових виданнях, затверджених ВАК України).

Структура роботи. Структура та обсяг дисертаційного дослідження визначається метою та характером завдань, що вирішуються. Відповідно до них робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Бібліографія складає 180 найменувань українською, російською та англійською мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються методологічні рамки дослідження, його цілі та завдання, фактологічна база, наукова новизна.

У першому розділі – “Інформаційна ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА стратегія ЗА КРИЗОВИХ УМОВ як об'єкт наукового ДОСЛІДЖЕННЯ” – проаналізовано теоретичні підходи дослідників, які вивчали проблеми масової комунікації, інформаційної політики та політичної стратегії, методологічні підходи й інструментарії, методики й процедури дослідження інформаційно-стратегічних аспектів зовнішньої політики та міждержавних відносин.

Зазначений аналіз засвідчив наступне: 1) Політика і стратегія суб’єктно й предметно розосереджені, оскільки “велика стратегія” (Grand Strategy) є вторинною й надає лише інструментарій для досягнення цілей, наперед визначених “великою політикою”; 2) Для опрацювання подібної стратегії характерним є алгоритм досягнення послідовних цілей, підпорядкованих перспективному баченню бажаного (належного) майбутнього із максимальним врахуванням ймовірних змін у внутрішній та зовнішній обстановці; 3) Алгоритм стратегічного мислення обов’язково включає: (а) аналіз стратегічних інтересів і формулювання стратегічних цілей; (б) об’єктивне оцінювання моментів власної сили та слабкості, наявних ресурсів та загроз; (в) формулювання альтернативних сценаріїв досягнення поставленої мети; (г) прийняття стратегічних рішень, які акумулюють результати дій на попередніх етапах; 4) “велика стратегія” є практичним найоптимальнішим за даних умов застосуванням засобів, що є у розпорядження “полководця” (управлінця) для досягнення поставленої мети.

Політична “Велика стратегія” сумірна із маркетинговим стратегічним підходом, що отримав назву SWOT-аналізу (від англ. Strengths – сили, Weaknesses – слабкості, Opportunities – можливості, Threats – загрози) і дозволяє виявляти і структурувати сильні і слабкі сторони суб’єкту, а також його потенційні можливості і загрози. Загальна схема такого SWOT-аналізу цілковито придатна для аналізу інформаційної безпеки держави, що має розпочинатися із усвідомлення існуючої ситуації й тих її складових, що призвели або можуть призвести до кризи.

Запропоновано розрізняти широке та вузьке розуміння такого політичного інструменту як “інформаційна стратегія”. Інформаційні стратегії у широкому розумінні поділено на стратегії “розтрощення” та “виснаження”. “Стратегія розтрощення” характеризується єдиним “порядком денним”, який централізовано встановлює відповідна структура керування, для оптимальної організації зовнішніх інформаційно-комунікативних потоків, здійснення потужного масованого інформаційного тиску на заданий об’єкт (країну-мішень тощо) через усі можливі канали комунікацій безперервно впродовж того часу, який потрібен для досягнення поставленої мети. Зазначене не виключає гнучкого реагування на впливи зовнішнього середовища. Однак, реалізація описаної стратегії у глобальному вимірі утруднена неможливістю змінити її “генеральну лінію” без істотних втрат (політичних, економічних тощо), з чим, власне, й зіштовхнулися США в процесі реалізації “Доктрини Буша” (спроб унілатерального розв’язання світових та локальних конфліктів в обхід ООН, НАТО та інших міждержавних та міжнародних інструментів впливу).

“Стратегія виснаження” має на меті здійснення впродовж тривалого часу впливу на процеси прийняття та виконання рішень у стані “супротивника”, поступове розхитування стереотипів та настановлень “супротивника”. До застосування цієї стратегії вдаються зазвичай за відсутності достатніх ресурсів для успішної реалізації стратегії розтрощення, яка вимагає більш потужного інформаційного ресурсу для всебічного скоординованого тиску на об’єкт впливу впродовж обмеженого періоду. Прикладом ефективного застосування стратегії виснаження є довготривалий період “холодної війни” (1946 – 1989 рр.). Планування великої інформаційної кампанії передбачає декілька “хвиль” розповсюдження інформації. Для стратегії виснаження характерним є неодноразове повернення до старої, відпрацьованої тематики на “оновлених засадах” та за наявності відповідного інформаційного приводу.

В процесі аналізу різноманітних інформаційних методів впливу на масову свідомість як основні об’єкти “інформаційно-психологічної безпеки” виокремлено консервативну та динамічну складові масової свідомості. Консервативна складова є сукупністю: 1) загальних інтересів (інтересів, що їх поділяє переважаюча більшість членів групи); 2) культурних, духовних та моральних цінностей, що визначають правила поведінки членів групи; 3) готовності до протидії факторам та діям, що загрожують цим інтересам та цінностям. Динамічну складову можна визначити як сукупність відображень в масовій свідомості інформації про соціально важливі події, яка відповідає за емоційну оцінку подій та вироблення лінії поведінки, адекватної консервативній складовій.

Загрози консервативній складовій масової свідомості можна звести до штучних модифікацій основних її елементів (насаджування чужих для даної групи інтересів та цінностей, зміну мотиваційних настанов членів групи, формування нових стереотипів поведінки, перекодування оточуючого світу) з метою спотворення, розмивання існуючих суспільних відносин; зміни пріоритетів діяльності та принципів взаємодії із зовнішнім середовищем; розпаду групи як єдиного цілого.

Загрози динамічній складовій полягають насамперед у маніпулюванні інформацією з метою формування необхідної емоційної оцінки певних подій та впливу на процеси прийняття та виконання рішень.

Запропонована авторська пояснювальна модель впливу на масову свідомість:

“робота” з динамічною складовою дестабілізація соціально-політичної системи зміни у консервативній складовій модифікація суспільства за сценаріями “агресора” закріплення нових елементів масової свідомості.

Зазначено, що прикінцевою метою інформаційної агресії є руйнація соціально-політичної системи. Зміни відбуваються наступним чином: від підсистеми (масова свідомість) – до системних якостей та самої системи (держава як соціально-політична система). За наявності такої дієвої “зброї” перед відповідними органами державної влади постає завдання відпрацювання певного інструментарію нейтралізації та протидії.

У другому розділі – “інформаційні стратегії В СТРУКТУРІ КРИЗОВОЇ зовнішньої політики Росії (НА ПРИКЛАДІ ЗАКАВКАЗЬКОГО ВЕКТОРУ)” – висвітлені медіа-інформаційні державні та позадержавні кризові стратегії Росії щодо країн Закавказзя наприкінці 1990-х років, проаналізовані комунікативні стратегії “незалежних” російських ЗМІ за кризових умов у сусідніх країнах.

Показано, що в Росії досліджуваного періоду склалася переважно олігархічна система влади, однією із складових якої були потужні інформаційні групи, які мали змогу значною мірою впливати на суспільну свідомість та процеси прийняття рішень. Досліджено діяльність медіа-імперій Б. Березовського, В. Гусинського (“Мост-Медіа”), “Газпром-Медіа”, “Проф-Медіа” (група ОНЭКСИМ), “Метрополіс” (Ю. Лужков), Державний медіа-холдинг. Показано, що контрольовані фінансовими групами ЗМІ за умов перехідного періоду не лише мають на меті не скільки отримання економічних прибутків (за рахунок видавничої діяльності, підтримки політиків тощо), скільки політичні іміджеві завдання.

Досліджувалося медіа-інформаційне реагування російських еліт на одну окремо взяту кризову ситуацію (подію) в кожній із трьох пострадянських країн Закавказького регіону. Об’єктами медіа-аналізу були обрані провідні російські видання, розраховані на елітні прошарки населення, які позиціонувалися як “об`єктивна преса” (“Известия”, “Независимая газета”, “Российская газета”, “Общая газета” тощо). Використана методика структурного та змістовного контент-аналізу, яка дала змогу зробити декілька висновків:

У своїй діяльності на міжнародній арені (на пострадянському просторі) російські фінансово-промислові групи використовують контрольовані ЗМІ для:

– дискредитації міжнародного іміджу нових суверенних країн та їх репутації;

– забезпечення прийняття необхідних РФ урядових рішень;

– підтримки інтересів як власне російської політичної та фінансової еліт, так і закордонних, зацікавлених у проведенні проросійської внутрішньої та зовнішньої політики.

Як інструменти впливу еліт засоби масової інформації Росії часто вдаються до пропагандистських кампаній, які вирізняються жорсткістю висловлювань, термінами проведення, інтенсивністю та ознаками тенденційної спрямованості повідомлень. Такі кампанії можна навіть використовувати з метою “діагностики” справжніх інтересів фінансово-промислових груп, що є власниками досліджуваних ЗМІ.

Виявлено тенденцію до висвітлення подій в країнах Закавказзя лише у двох випадках: або за наявності кризових подій у цих країнах, або за наявності негативних для російських еліт тенденцій у політиці цих суверенних країн. Поза такими ситуаціями інформація до російської аудиторії практично не доводиться. Існує загроза перенесення зазначеної тенденції на висвітлення подій в Україні.

Доведена практична відсутність адекватного збалансованого представлення в російських ЗМІ точки зору офіційних кіл країн Закавказзя, у випадку якщо вона суперечить інтересам російських еліт, коли у ЗМІ наводяться лише такі офіційні висловлювання, які “демонізують” опонента або доводять вірність позиції російських урядових кіл.

У третьому розділі – “інформаційне забезпечення КризовОЇ зовнішньої політики США (на прикладі антитерористичної ОПЕРАЦІЇ)” – розглянуто тенденції у сфері забезпечення зовнішньополітичних інтересів США за допомогою інформаційно-комунікативних інструментів на час президентства Джорджа Буша-молодшого.

Використані елементи івент-аналізу, методика якого ґрунтується на спостереженні за розвитком та інтенсивністю подій з метою визначення тенденцій еволюції геополітичної обстановки на міжнародній арені. Дослідження проводилося на основі класифікованого підходу до збору інформації. Активно використовувався порівняльний аналіз, що дало змогу “картографувати” ступені впливу американських суб’єктів зовнішньої та інформаційної політики на зовнішньополітичний процес.

З точки зору аналітичної спільноти США сучасна інформаційна боротьба є чимось більшим, аніж видом забезпечення операцій збройних сил шляхом маніпуляцій інформаційними процесами в ході управління військами. “Strategic information warfare” (“стратегічне інформаційне протистояння”) визначається як використання державами глобального інформаційного простору та інфраструктури для проведення стратегічних військових операцій та зменшення впливу на власний інформаційний простір. Стратегічні інформаційні операції, на відміну від військового застосування інформації, реалізуються у всьому спектрі можливостей між миром та війною, а також містять всі елементи державної влади, а не тільки військові.

Показано, що новітні інструменти інформаційної стратегії США, на відміну від традиційних видів зброї, не позначені явними деструктивними атрибутами й часто не сприймаються як загрозливі не лише населенням, але й політичними елітами країн. Інформаційна боротьба здійснюється неявно, утаємничено, а її наслідки (навіть непередбачувані розробниками) можуть проявлятися лише через певний проміжок часу.

Згідно із законодавством США проведення інформаційних операцій спеціальними органами США передбачене лише у зовнішньому вимірі (тобто серед іноземних аудиторій). Тому відповідні рішення приймаються в рамках вироблення або зовнішньої політики, або військової стратегії США. Спеціальні інформаційні операції традиційно класифікуються як таємні операції розвідувальних служб, санкції на проведення яких дає особисто президент США.

За результатами аналізу інформаційної зовнішньополітичної стратегії США в рамках військових операцій на території Афганістану та Іраку дисертант дійшов висновку щодо опрацювання нових моделей роботи із аудиторією, які попередньо довели свою ефективність на внутрішньому комерційному інформаційному ринку.

Показано, що наявність “Євроновин” підірвало телевізійно-новинну монополію американської CNN та британської BBC у євроатлантичній зоні, а супутникові канали “Аль Джазіра” та “Аль Арабіа” стали фактором політико-психологічного впливу не лише на Арабському Сході, але й у світі в цілому. Зазначене радикально вирізняє ситуацію 2003-2004 років від Війни у Затоці 1990-1991 рр. та періоду війни НАТО проти Югославії у 1999 році. Але США, всупереч дії низки несприятливих для них інформаційно-комунікативних факторів, спромоглися вибудувати якісно нову систему роботи із аудиторією й забезпечили собі беззаперечну перевагу на внутрішньому інформаційному просторі, а втрату монополії на формування міжнародної громадської думки більш-менш вдало компенсували класичними дипломатичними засобами.

На прикладі епідемії “листів із підозрілою речовиною”, яка набула поширення після подій 11 вересня 2001 року, стала очевидною ефективність нових вимірів інформаційної зброї, що має на меті знищення відчуття безпеки, поширення паніки і страху. Сам факт наявності подібних листів уражав ключові точки масової свідомості, що знайшло відображення у новостворених термінах “зброя масової деконсолідації” (weapons of mass deconsolidation) та “зброя масового розбрату” (weapons of mass desruption) тощо. Доведено, що новим інструментом впливу на суспільно-політичні (й навіть економічні) процеси стала глобальна терористична кампанія, коли уже не тільки масова свідомість та політичні інститути, але й економічна, культурно-цивілізаційна та інші системи стають інформаційних впливів.

У прикінцевому підсумку йдеться про якісно нову систему міжнародних комунікацій як вагому складову динамічного процесу глобалізаційних перетворень, – формування “нового світового порядку” на тлі “нового світового хаосу”.

висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і практичне вирішення поставлених завдань, серед яких чільне місце посідає обґрунтування методології і технології відстеження та забезпечення протидії негативним інформаційним акціям, ініційованих зарубіжними суб’єктами за умов кризових подій у внутрішній або зовнішній політиці, з метою забезпечення національних інтересів України. Запропоновані відповідні пропозиції щодо розробки сучасної державної інформаційної стратегії України у сфері зовнішньої політики.

З огляду на мету і завдання дисертації отримані наступні висновки:

1. В сучасному світі зберігається інформаційне протистояння між різними державами й інтеграційними формуваннями, котре в посткомуністичну епоху не зводиться лише до інформаційного забезпечення операцій збройних сил (зокрема, – шляхом маніпулювання інформаційними процесами в ході управління військами, веденням пропаганди тощо). Попри усі зміни інструментарію інформаційного впливу, цілі новітнього інформаційного протистояння, як і раніше, визначаються характером політичних та військових конфліктів, заради яких провадиться інформаційне протиборство. Нові інструменти інформаційної стратегії не позначені явно вираженими деструктивними атрибутами, а тому часом помилково не сприймаються як загрозливі. Важливим є створення передумов для максимальної відповідності інформаційної стратегії держави у міжнародному вимірі її національним інтересам. Відстеження та аналіз інформаційних акцій окремих держав надають підстави для ідентифікації ключових політичних та економічних гравців та напрямів їх діяльності за умов невизначеності та відсутності чітких даних щодо цілей, інтересів та суб’єктів, що визначають поведінку “великих” держав на міжнародній арені.

2. Побудована на основі аналізу існуючих підходів до визначення поняття “інформаційна стратегія” авторська модель зовнішньополітичної інформаційної стратегії передбачає широке та вузьке розуміння цього феномену. “Інформаційну стратегію” доцільно тлумачити як систему великомасштабних рішень і визначених засобів інформаційної діяльності на їх підтримку, покликану посприяти досягненню певної політичної (економічної, військової тощо) мети. Вужче розуміння “інформаційної стратегії” полягає у її розумінні крізь призму сталих інструментальних методів впливу на внутрішню та зовнішню (“елітну” та “масову”) аудиторії та формалізованих методик, які доповнюють зазначений інструментарій інформаційної політики відповідно до потреб суб’єкта зовнішньої політики та умов міжнародного середовища.

3. Здійснення зовнішньополітичних комунікаційних стратегій російських ЗМІ за кризових умов в третіх країнах може бути скероване на дискредитацію міжнародної репутації нових суверенних країн, забезпечення прийнятних для ФПГ урядових рішень та підтримки інтересів політичної та фінансової еліт Росії. Виявлену шляхом контент-аналізу інтенсивність зовнішньополітичних інформаційних кампаній та ознаки їх тенденційного спрямування можна використовувати як показник справжніх прихованих інтересів фінансово-промислових груп.

4. Як засіб протидії загрозливим інформаційним зовнішньополітичним стратегіям доцільно створити український зовнішньополітичний інформаційний ресурс, спроможний ефективно впливати на певні цільові аудиторії поза межами країни (зокрема, – в США та Росії). На противагу негативним інформаційним стратегіям необхідні рішучі дії органів державного управління, підтримані позицією активної частини громадськості, щодо перехоплення ініціативи по висвітленню ситуації та вжиття заходів з подолання криз. Зменшення дієвості та дезавуювання спрямованих проти України інформаційних акцій передбачає також зміну тематизації задіяних у випадку кризових явищ сценаріїв, створення та функціонування централізованої системи антидифамації та представлення власної позиції. Пропонується започаткувати у відповідних державних структурах діяльність з аналізу наявних ознак, структури та змістового наповнення інформаційних стратегій суб’єктів міжнародних відносин стосовно висвітлення кризових ситуацій в Україні.

5. З’явилася нова інформаційна зброя “масового психічного ураження”, що має на меті зниження відчуття безпеки, поширення паніки та страху. Не тільки масова свідомість, але і політичні інститути, економічна та культурно-цивілізаційна система в цілому стають ціллю подібних інформаційних впливів. Аналіз засвідчив, що органами державної влади західних країн в ході антитерористичної кампанії не винайдено якихось принципово нових методик протидії “асиметричній” інформаційній зброї терористів. Боротьба проти епідемії страху відбувалася за традиційною схемою запровадження додаткових заходів безпеки, висвітлення розслідувань, розповсюдження закликів щодо збереження спокою, намагання обмежити доступ населення до інформації за допомогою цензури та самоцензури. У процесі планування антитерористичних заходів відповідними органами державної влади України та для протидії кризовим ситуаціям інформаційного характеру варто зосередити увагу не лише на організаційно-адміністративних заходах, але й на медіа-інформаційних засобах протиборства.

6. Боротьба проти тероризму обумовила низку новітніх тенденцій в інформаційному забезпеченні зовнішньополітичного курсу США. Відбулося переформатування внутрішніх та зовнішніх інформаційних потоків. Запроваджено нові моделі комунікацій між владою, засобами масової інформації та масовою аудиторією (зокрема, “embedded journalism”, розповсюдження інформації із врахуванням досвіду і методів проведення політичних кампаній в США, використання стратегічного підходу до формування міжнародних комунікативних потоків тощо). Провідними тенденціями в інформаційному забезпеченні зовнішньої політики США за кризових умов на сьогодні є: (а) пропагування нової системи міжнародних відносин та міжнародної безпеки; (б) посилення централізації управління комунікаційними потоками; (в) превентивна та преемптивна гра на випередження й захоплення ініціативи; (г) компенсація фактичної втрати Вашингтоном монополії на формування міжнародної масової свідомості зосередженням медіа-інформаційних ресурсів на “ключових” напрямах навіть за рахунок втрати медіа-інформаційного переважання в інших регіонах.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України:

1.

2.

3.

4.

5.

У збірках статей за результатами наукових конференцій:

6.

7.

8.

У колективних монографіях:

9.

Анотація

Варивода Я. О. Інформаційні стратегії у зовнішній політиці США та Росії за кризових умов. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку. – Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена аналізу проблем реалізації зовнішньополітичних інтересів держави інформаційними засобами за умов міжнародних криз. Комплексно розглянуті процеси опрацювання та реалізації інформаційної зовнішньополітичної стратегії, систематизовані теоретичні та прикладні проблеми застосування інформаційно-комунікативних інструментів здійснення впливу на зовнішні аудиторії, досліджено сучасні тенденції в організації міжнародних комунікаційних потоків за кризових умов та практику у цій сфері держав, які справляють істотний зовнішній вплив на вироблення та реалізацію зовнішньої політики України, сформульовано авторську концепцію інформаційної зовнішньополітичної стратегії.

Узагальнено проблеми визначення та реалізації інформаційної стратегії у міжнародному вимірі, побудовано нову модель зовнішньополітичної інформаційної стратегії (у широкому і вузькому розумінні). На підставі вивчення практики інформаційного протистояння в ході антитероритсичної кампанії проаналізовано характер інформаційної зброї “масового психічного ураження”, що має на меті зниження відчуття безпеки, поширення паніки та страху. Показано, що не тільки масова свідомість, але і політичні інститути, економічна та культурно-цивілізаційна система в цілому стають ціллю подібних інформаційних впливів.

Виокремлені провідні тенденції в інформаційному забезпеченні зовнішньої політики США за умов сучасного кризового стану системи міжнародної безпеки, а також закономірності здійснення зовнішньополітичних комунікацій російськими елітами за кризових умов в пострадянських країнах. Запропоновані відповідні пропозиції щодо розробки сучасної державної інформаційної стратегії України у сфері зовнішньої політики.

Ключові слова: національна безпека, зовнішньополітичні комунікації, зовнішньополітична інформаційна стратегія, інформаційно-комунікативні технології, засоби масової інформації, міжнародна криза.

АнНотация

Варывода Я. А. Информационные стратегии во внешней политике США и России в условиях кризисов. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 – политические проблемы международных систем и глобального развития. – Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию новейших тенденций информационного обеспечения внешней политики США и Российской Федерации. Исследование является одной из первых попыток политологического анализа проблем реализации внешнеполитических интересов государства информационными средствами в условиях международных кризисов. Комплексно рассмотрены процессы выработки и реализации информационной внешнеполитической стратегии, систематизированы теоретические и прикладные проблемы применения информационно-коммуникативных инструментов влияния на внешние аудитории, исследованы современные тенденции в организации международных коммуникационных потоков в кризисных условиях и практика в этой сфере государств, которые оказывают существенное влияние на выработку и реализацию внешней политики Украины (в частности, США и РФ), сформулирована авторская концепция информационной внешнеполитической стратегии.

Определено, что управление информационными ресурсами стало жизненно важным атрибутом, непременной составляющей стратегического планирования внешней политики, а информационные методы влияния на массовое сознание – мощным инструментом государственной политики на внутренней и внешней арене. Показано, что активными субъектами негосударственной политики в наше время стали транснациональные корпорации и финансово-промышленные группы, разветвленные транснациональные сети организованной преступности, конкурирующие квазиэлитные группировки, террористические организации, тоталитарные деструктивные секты. Деятельность таких неправительственных субъектов является потенциальной угрозой национальным интересам любого государства, не исключая развитых стран-лидеров.

Обобщены проблемы определения и реализации информационной стратегии в международном измерении. Выяснено, что современное информационное противостояние не сводится лишь к информационному обеспечению операций вооруженных сил (в частности, – путем манипулирования информационными процессами в ходе управления войсками, ведением пропаганды и т. п.). Показано, что новые инструменты информационной стратегии не обозначены явно выраженными деструктивными атрибутами, а потому часто не воспринимаются как угрожающие.

Анализ существующих подходов к определению понятия “информационная стратегия” сделал возможным построение новой модели внешнеполитической информационной стратегии в широком и узком понимании. В более широком понимании “информационная стратегия” – это система крупномасштабных решений и средств информационной деятельности, призванная