ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

Ямпольська Лариса Миколаївна

УДК 94:339.924(4+410)"1973/1997"

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЄВРОПІ

ТА ВЕЛИКА БРИТАНІЯ (1973 -1997 рр.)

Спеціальність: 07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії

Харківського державного педагогічного університету

ім. Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Бондарєв Єгор Олексійович,

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С. Сковороди,

завідувач кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Чувпило Олександр Олександрович,

Харківський національний

університет ім. В.Н. Каразіна,

професор кафедри нової та новітньої історії;

кандидат історичних наук, доцент

Потрашков Сергій Васильович,

Харківська державна

академія культури,

доцент кафедри історії України та музеєзнавства

Провідна установа: Донецький національний університет

(кафедра всесвітньої історії),

Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться „ 14 “ травня 2004 р. о 16іє годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. ІV - 65

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (м. Харків, пл. Свободи, 4)

Автореферат розісланий „ 7 “ квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження обумовлюється низкою причин: зростаючим значенням регіональних інтеграційних процесів в умовах глобалізації (на прикладі Європейського економічного співтовариства (ЄЕС); важливістю з’ясування нових тенденцій та перспектив розвитку Європейського Союзу (ЄС), включаючи рух до Економічного та валютного союзу (ЕВС) і вироблення спільної зовнішньої та оборонної політики; особливістю підходу Великої Британії до процесів європейського будівництва, що розглядається у фокусі вибору між імперською спадщиною, "виключними стосунками" зі США, вузькорегіональними інтересами Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) та прагненням до домінування в ЄЕС (ЄС); неупередженістю наукового аналізу еволюції зовнішньої політики Великої Британії на європейському напрямку (від "аутсайдерства" до претендування на ключові позиції в ЄС), з’ясування особливостей британської інтеграційної концепції "Європа за вибором"; необхідністю визначення свого ставлення до процесу європейської інтеграції, що набуває нових якісних ознак, країнами, які прагнуть до набуття членства Євросоюзу (країни Центральної та Східної Європи), та тих, які поки що не є потенційними кандидатами на вступ; значимістю для України британського досвіду, що ґрунтується на засадах прагматизму, виваженого пошуку напрямків і форм європейського співробітництва, вибірковій участі в євроінтеграційних процесах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась відповідно до науково-дослідницької тематики кафедри всесвітньої історії Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди: "Розвиток історичної науки в країнах Європи та США" і "Методологія історії та історіографії всесвітньої історії".

Об’єктом дослідження є інтеграційні процеси на Європейському континенті в контексті розвитку міжнародних відносин у 70-90-х роках ХХ ст.

Предметом дослідження є аналіз процесів формування та реалізації політики Великої Британії щодо інтеграційних процесів у Європі у вказаний період.

Метою дисертаційного дослідження є з’ясування ролі і місця Великої Британії в європейських інтеграційних процесах 1973-1997 рр., а також аналіз еволюції підходів британських урядів і провідних партій щодо процесів європейського будівництва в досліджуваний період. У відповідності з метою в роботі поставлено комплекс наукових завдань:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1973 по 1997 рр.- найбільш динамічний у розвитку інтеграційних процесів у Західній Європі. Після вступу до ЄЕС 1 січня 1973 р. Велика Британія отримала можливість активно впливати на євроінтеграційні процеси в 70-80-х роках ХХ ст. Перша половина 1990-х рр. стала якісно новим етапом у поглибленні інтеграційних процесів, що пов’язано з трансформацією ЄЕС у Економічний і валютний союз. Перші успіхи Європейського Союзу остаточно визначили курс Великої Британії, спрямований на завоювання в ньому міцних позицій. Обмеження хронологічних рамок дослідження 1997 р. пов’язане з проведенням Міжурядової конференції ЄС у Турині (березень 1996 - червень 1997 р.), закінченням строку правління британських консерваторів і перемогою на позачергових парламентських виборах лейбористської партії (2 травня 1997 р.) та формуванням уряду Т.Блера, що активізував діяльність країни на європейському напрямку, а також підписанням Амстердамського договору (2 жовтня 1997 р.), що визначив основні напрямки подальшої стратегії Євросоюзу.

Територіальні межі дослідження охоплюють Велику Британію, територію континентальної Європи (країн-членів ЄЕС, пізніше - Євросоюзу; партнерів Великої Британії по ЄАВТ) та країн Співдружності націй як альтернативи європейського вектору зовнішньої політики Сполученого Королівства. Дисертанткою розглянуті стосунки Великої Британії та ЄЕС (ЄС) із провідними країнами світу, зокрема США, позиція яких вплинула на формування інтеграційної концепції Великої Британії та еволюцію ЄЕС в Економічний і валютний союз.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. В основу дослідження покладено цивілізаційно-формаційний підхід, який базується на принципах історизму, об’єктивності, системності, антропологічному вимірі в історії, врахуванні історичної індивідуальності та ментальності націй. Конкретизуючи принципи наукового дослідження, дисертантка спирається на загальнонаукові (аналітичний, синтетичний, індуктивний, дедуктивний, логічний, систематизації); спеціально-історичні (історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, синхроністичний, діахронічний, ретроспективний, типологічний, методи періодизації, актуалізації); міждисциплінарні (порівняльно-економічний, статистичний, конкретних соціологічних досліджень); спеціальні джерелознавчі (текстологічного вивчення, критичний, евристичний) методи. Системне поєднання різнопланових методів дозволяє провести дослідження об’єкта в різних площинах - історичній, економічній, політичній, соціологічній, виходячи з того, що явища глобалізму та регіональної інтеграції є складними і вимагають синкретичного підходу.

В основу методологічної бази дисертації були покладені окремі положення таких напрямків дослідження інтеграційних процесів, як федералізм, функціоналізм, міждержавний підхід та інституціоналізм, що допомогли при визначенні характеру перших інтеграційних угруповань, обґрунтуванні проблеми наднаціональності в ЄЕС (ЄС), а також особливостей підходу Великої Британії до європейського будівництва.

Прихильники федералізму (В.Гатц, А. де Гаспері, Ж.Монне) обґрунтували створення в інтеграційних об’єднаннях двох рівнів влади - центрального та регіонального, передачу територіальними одиницями центральному уряду частини своїх повноважень при збереженні певної автономії. Домінуванням цього напрямку в політичних і суспільних колах більшості європейських держав, зокрема Німеччини, Франції, Італії, можна пояснити тривале відчуження Великої Британії від євроінтеграційних процесів, а також обережно-прагматичний підхід британських урядів до участі в європейському будівництві.

Функціоналісти (Д.Мітрані) визнали первинними для інтеграційних об’єднань не форму, а функції, котрі їм належить виконувати, віддаючи перевагу інтернаціональним організаціям. Це положення було використане прихильниками ідей трансатлантичної інтеграції та відновлення преференційної зони в межах Співдружності націй в британських політичних і суспільних колах у досліджуваний період.

Прихильники міждержавного підходу (С.Хоффман) зробили акцент на перебільшенні ролі наднаціонального начала та унікальних можливостях міждержавного співробітництва, відвівши загальноєвропейським органам лише консультативно-контролюючу функцію. Політика Великої Британії певною мірою корелювалася з цим підходом, зокрема стосовно перспектив зовнішньополітичного та оборонного співробітництва в межах ЄС.

Засновники інституціоналізму (К.Армстронг, С.Балмер,. Б.Баласса, Д.Гелбрейт, Д.Б’юкенен, У.Ростоу) пов’язали розвиток інтеграційних процесів з "інституціями" - існуючими в суспільстві традиціями і стереотипами, нормами поведінки, а також інституціональною інфраструктурою (діяльністю партій, організацій, закладів, правових норм). Іституціоналізм є одним із перспективних варіантів використання методології системних досліджень для вивчення еволюції сучасних економічних, політичних і міжнародно-правових процесів, пояснення характеру інтеграційних процесів глобального та регіонального масштабів.

Як методологічні засади дисертаційного дослідження, що вплинули на сприйняття перспектив і наслідків участі Сполученого Королівства в процесах євробудівництва, виступають "європоцентризм" та "євроскептицизм". Позитивними аспектами "європоцентризму" стали визнання необхідності передачі частини національних повноважень загальноєвропейським органам задля посилення економічно-політичного потенціалу держави в постіндустріальному просторі, перспективи відновлення національного суверенітету, втраченого в умовах глобалізації, надмірне захоплення ідеями федералізму та ігнорування проблеми наднаціональності в ЄС. В основу "євроскептицизму" покладені недооцінювання економічних переваг від участі країни в ЄЕС (ЄС), ізоляціоністські тенденції і пошук альтернатив регіональної інтеграції, захист національного суверенітету та визначення пересторог для країн-учасниць Євросоюзу та країн - потенційних кандидатів на членство в ЄС. Боротьба цих двох напрямків у політичних колах і в самому британському соціумі дозволили дослідниці створити комплексну характеристику для визначення інтеграційних концепцій Великої Британії ("різношвидкісної Європи", "Європи за вибором").

Наукова новизна дослідження визначається тим, що в дисертаційній роботі на комплексній основі досліджено особливості європейського інтеграційного процесу 1973-1997-х рр., що зумовлює сучасну динаміку зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних зв’язків, зокрема:

- простежується ставлення Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії до діяльності перших інтеграційних угруповань на Європейському континенті, розкриті чинники "аутсайдерської" позиції країни, а також причини її вступу до ЄЕС у 1973 р.;

- повніше і глибше, ніж то висвітлено в історичній науці, протягом тривалого хронологічного періоду (1973-1997 рр.), простежується еволюція політики Великої Британії щодо процесів європейської інтеграції: від "євроскептицизму" до вибіркової участі в окремих її сферах;

- визначено роль Великої Британії в реформуванні спільної аграрної та регіональної політики ЄЕС (ЄС);

- вперше у вітчизняній історичній науці розглянуто проблеми взаємовідносин між Великою Британією та ЄЕС на основі розкриття ролі "фактору Співдружності націй";

- висвітлено особливості підходів до європейського будівництва консерваторів і лейбористів, еволюцію форм і методів участі Сполученого Королівства в євроінтеграційних процесах у 1973-1997 рр., а також розроблено періодизацію європейської політики британських урядів у цей період;

- на основі інтеграційних концепцій, зокрема федералізму та інституціоналізму, досліджено політичний характер ЄС, поставлено проблему поєднання національних і наднаціональних елементів у євроінтеграційних процесах;

- зроблено спробу з’ясувати відмінності інтеграційних процесів у межах ЄС і НАФТА (Північноамериканської зони вільної торгівлі);

- у результаті дослідження дії динамічних процесів на Європейському континенті вказано на можливі шляхи прискорення інтеграції України в європейські структури; обґрунтовано, що вітчизняна модель інтеграції повинна вибірково використовувати британський досвід у вирішенні таких завдань, як зміцнення суверенності, стабілізація виробництва та підвищення добробуту людини.

Практичне значення роботи. Фактичний матеріал і результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальших узагальнюючих дослідженнях проблем історії міжнародних відносин та історії Великої Британії, а також при підготовці вузівських курсів з новітньої історії та міжнародних відносин і спецкурсів з діяльності міжнародних організацій, зокрема ЄЕС (ЄС), а також як додатковий лекційний матеріал.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати і висновки дисертації обговорені на І Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії", Східноукраїнський національний університет (8-9 лютого 2001 року); на Міжнародній науковій конференції "Краєзнавство - 2001", Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди (17 квітня 2001 року); на Міжнародній науково-практичній конференції "Аграрні реформи в Україні: теорія, історія, політика, інформація", Харківський державний технічний університет сільського господарства (19-20 квітня 2001 року).

Основні положення, результати і висновки дисертаційного дослідження викладені у семи публікаціях фахових видань.

Структура дисертації обумовлюється метою та завданнями дослідження. Її загальний обсяг становить 246 сторінок, з них 195 - основного тексту. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (440 назв), 11 таблиць, 11 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність дослідження, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, хронологічні та територіальні рамки роботи, методологічну основу, наукову новизну і практичне значення роботи, подано апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" проаналізовано стан вивчення теми в історіографії і подано характеристику джерельної бази.

Історіографія проблеми. Загальнотеоретичні проблеми європейської інтеграції та окремі аспекти новітньої історії Великої Британії розроблялися російськими істориками В.Г.Барановським Барановский В.Г. Европейское сообщество в системе международных отношений.- М.: Наука, 1986.- 320 с., Є.С.Хесіним Хесин Е.С. Англия в экономике современного капитализма: Процесс приспособления к новым условиям мирового развития.- М.: Наука, 1979.- 367 с., А.А.Журковим Журков А.А., Фаминский И.П. Великобритания и проблемы западноевропейской интеграции.- М.: Изд-во МГУ, 1970.- 107 с., М.В.Стрежньовою Стрежнева М. Великобритания и Западная Европа: политические аспекты.- М.: Наука, 1988.- 251 с., А.А.Лебедєвим Лебедев А.А. Очерки британской внешней политики (60 - 80-е гг.).- М.: Международные отношения, 1988.- 303 с. , В.Н.Зуєвим Зуев В.Н. Англия и "Общий рынок".- М.: Наука, 1988.- 158 с. та іншими в радянську добу.

У пострадянський період проблема досліджувалася російськими вченими Н.К.Капітоновою Капитонова Н.К. Приоритеты внешней политики Великобритании (1990-1997).- М.: РОССПЭН, 1999.- 144 с., С.П.Перегудовим Перегудов С.П. Тэтчер и тэтчеризм.- М.: Наука, 1996.- 301 с.; Перегудов С.П. Отставка Маргарет Тэтчер // Вопросы истории.- 1991.- № 11.- С. 11-20; Перегудов С.П. Тони Блэр // Вопросы истории.- 2000.- № 1.- С. 64-82., Ю.А.Борком Борко Ю.А., Кудров В.М. Безопасность будущей Европы.- М.: Наука, 1993.- 238 с.; Борко Ю.А. Новый этап углубления и расширения европейской интеграции: социальные аспекты // Мировая экономика и международные отношения.- 2000.- № 9.- С. 11-23; Борко Ю.А., Загорский А.В., Караганов С.А. Общий европейский дом: что мы о нем думаем? - M.: Международные отношения, 1991.- 231 с., українськими британістами С.В.Толстовим і Н.Л.Яковенко Толстов С., Яковенко Н. Позиція Великої Британії щодо європейської і трансатлантичної інтеграції // Дослідження світової політики: Збірник праць вчених.- К., 1998.- Вип. 3.- С. 25-33; Яковенко Н.Л. Велика Британія в новій архітектурі європейської безпеки // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць.- Вип. 16.- К., 2001.- С. 21-26; Яковенко Н.Л. Велика Британія в сучасній системі міжнародних відносин: заявка на європейське лідерство.- К.: Наукова думка, 2003.- 227 с.. Ґрунтовні праці, що охоплюють вузлові питання розвитку євроінтеграційних процесів, створені російським істориком В.Г.Шемятенковим Шемятенков В.Г. Европейская интеграция. Учебное пособие.- М.: "Международные отношения", 2003.- 400 с., українськими дослідниками В.В.Копійкою, Т.І.Шинкаренко Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення.- К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001.- 448 с. та іншими.

У британській історіографії інтеграційна проблематика, а також "англійська проблема" в ЄС має дискусійний характер: у ній простежуються два напрями: євроскептичний (автори критично налаштовані стосовно участі Великої Британії в євроінтеграційних процесах: від обґрунтування доцільності виходу країни з ЄЕС (ЄС) до відстоювання позиції "Європа за вибором" - участі лише в тих сферах інтеграції, які гарантують збереження національного суверенітету держави - Ч.Букер, Р.Норт Booker Ch., North R. Why Britain must get out of Europe.- London: Harvester, Wheatsheaf, 1996.- 124 p., М.Белофф Beloff M. Britain and European Union. Dialogue of the deaf.- Houndmills, Basingstoke, Hampshire and London: Мacmillan Press Ltd, 1996.- 172 p., Б.Джеймісон Jamieson B. Britain beyond Europe.- London: Longman, 1994.- 213 p., Дж.Редіс Radice G. Offshore: Britain and the European idea.- London - New York, 1992.- 306 p., Д.Уотс Watts D. Reluctant Europeans. Britain and European Community.- London: Sheffild Hallam University, 1994.- 334 p. та інші) та єврооптимістичний, представниками якого висвітлений позитивний вплив європейських інтеграційних процесів на економіку і соціальну сферу країни, проаналізовані переваги політичного характеру, зроблений акцент на необхідності домінування Великої Британії в ЄС (С.Джордж George S. An awkward partner: Britain and the European Community. 2-nd ed.- Oxford - Cambridge, 1994.- 298 p., Р.Мейєр-Уолсер Meier-Walser R. Britain in the search of a place "at the heart of Europe" // Aussenpolitik. German foreign affairs review.- 1994.- № 1.- P. 13-19., Дж.Сміт Smith G. Britain in the new Europe // Foreign affairs.- Fall. 1992.- № 4.- P. 22-29., Д.Янг Young J. Britain and European Unity, 1945-1992.- London: Macmillan Press Ltd, 1993.- 242 p., Б.Андерсон Anderson B. John Major: The making of a Prime Minister.- London: Weidenfeld and Nicolson, 1991.- 174 p. та інші).

Публікації в спеціалізованих журналах Великої Британії "Contemporary Record. The Journal of Contemporary British History", "Western European Politics", "Basic Reports"; європейських країн "Europe", "European Foreign Affairs Review", "European Political Forum" та США "Foreign Affairs", "Foreign Policy" репрезентують полярні оцінки стосовно участі Великої Британії в різних сферах європейської інтеграції в широкому часовому охопленні (від вступу в ЄЕС до залученості в постмаастрихтські процеси). Вони присвячені ставленню Сполученого Королівства до створення ЕВС, військово-політичному співробітництву зі США, формуванню трансатлантичного співтовариства.

Британська історіографія отримала якісний поштовх після Маастрихтського процесу. Враховуючи існування тенденцій федералізму та єврофобізму у британському суспільстві, англійські науковці намагаються дати комплексний аналіз проблеми, загострюючи увагу на позитивах і негативах інтеграційних процесів, перспективному розширенні ЄС, збереженні національного суверенітету та атлантистському спрямуванні європейської системи захисту і оборони.

Радянська історіографія охопила загальноєвропейську картину, висвітливши окремі аспекти участі національних держав у будівництві Євродому. Сучасна російська та українська історіографія поглибили дослідження євроінтеграційних процесів, зупинившись на таких напрямках діяльності ЄС, як економічний, політико-правовий, оборонний. Були здійснені перші спроби подати збалансований погляд на "європейську проблему" в британському суспільстві.

Поглибленого дослідження потребують такі питання, як ставлення Сполученого Королівства до діяльності перших євроінтеграційних угруповань, проблема його вступу до ЄЕС, еволюція політики британських урядів стосовно процесів євроінтеграції (від "євроскептицизму" до вибіркової участі в окремих сферах), роль країни в реформуванні спільної аграрної та регіональної політики ЄС, проблема взаємовідносин між Великою Британією та ЄС на основі розкриття ролі "фактору Співдружності націй", еволюція форм і методів участі Сполученого Королівства в євроінтеграційних процесах у 70-90-х роках ХХ ст. Ці питання стали завданнями даного дослідження і вплинули на підбір джерел.

Джерельна база. Для поглибленого аналізу матеріалу, вирішення проблеми дослідження та конкретизації висновків дисертанткою використана значна кількість джерел, які за походженням і призначенням доцільно класифікувати таким чином:

1)

-

-

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

9)

Цінність джерел офіційного характеру полягає в тому, що вони містять тексти нормативних актів, фактичний і статистичний матеріал про розвиток євроінтеграційних процесів і участь у них Великої Британії. Хоча недоліком неофіційних джерел є суб’єктивне, подекуди упереджене та однобоке висвітлення подій, широкий спектр їхніх видань сприяє різноплановій подачі матеріалу і відображає полярність підходів до європейського питання в британському суспільстві, а також в інших європейських країнах і США. Майже всі джерела мають відкритий і доступний характер.

Таким чином, існує достатня джерельна база, що дозволяє розкрити проблематику даного дослідження.

Другий розділ "Ставлення Великої Британії до процесів європейського будівництва (1973-1992 рр.)" складається з трьох підрозділів.

У першому з них - "Початок інтеграційних процесів у Західній Європі та проблема вступу Великої Британії до "Спільного ринку" - розкривається діяльність перших інтеграційних об’єднань у післявоєнній Європі, аналізуються інтеграційні концепції Великої Британії та країн ЄЕС, причини англо-французьких протиріч, які загальмували процес включення країни до ЄЕС, діяльність першого значного інтеграційного угруповання за участі Великої Британії - Європейської асоціації вільної торгівлі. Показана динаміка розвитку протиріч між країнами Співдружності націй і їх колишньою метрополією навколо проблеми участі останньої в інтеграційних угрупованнях на Європейському континенті.

Невдачі 60-х років ХХ ст. у зовнішній політиці, особливо конфронтація з Францією стосовно участі в інтеграційних процесах Європи, сприяли тому, що, відмовившись від початкових вимог про збереження інтересів Співдружності націй, про захист національного сільського господарства і не висуваючи нових вимог про зміну політики ЄЕС, Велика Британія прийняла в 1972 р. фактично беззастережно умови членів "Спільного ринку" про приєднання до угруповання, що спричинило виникнення серйозних протиріч усередині ЄЕС у 70-80-х роках ХХ ст., спрямованих на перегляд основних положень Римського договору. Якби країна уклала договір про заснування ЄЕС у 1957 р., переговори проходили б на рівних, і деякі вимоги Великої Британії (щодо проведення єдиної аграрної політики, формування спільного бюджету, торговельної політики по відношенню до третіх країн) могли б бути враховані на час створення “Спільного ринку”.

На тривалу ізоляцію Сполученого Королівства від перших європейських інтеграційних угруповань, "зволікання" вступу до ЄЕС і формування "особливої" інтеграційної концепції вплинув пошук нової ролі у мінливому світі: вибір між преференційною системою Співдружності націй, трансатлантичними зв’язками зі США та об’єднавчими зусиллями Європи.

"Європейський вектор зовнішньої політики консервативного уряду Е.Хіта та лейбористських кабінетів Г.Вільсона і Д.Каллагена: проблеми і перспективи". За часів перебування при владі консервативного кабінету Е.Хіта (1970-1974) йшла боротьба як всередині британського суспільства, так і на європейському рівні за входження до ЄЕС і спроби вирішення через об’єднану Європу нагальних британських проблем: структурного реформування економіки, розширення ринку збуту товарів. Вступ Сполученого Королівства до ЄЕС збігся з початком світової економічної кризи, пов’язаної з підвищенням цін на нафту країнами ОПЕК - "нафтовим шоком" (жовтень 1973 р.). Тому участь у європейській інтеграції стала приносити Великій Британії більше проблем політичного, економічного та соціального характеру, ніж помітних здобутків. У цій ситуації Е.Хіт прийняв рішення про проведення дострокових парламентських виборів.

Політичні й суспільні кола відносили економічні труднощі Великої Британії- зростання інфляції та безробіття - за рахунок членства в ЄЕС. 1 квітня 1974 р., після перемоги на парламентських виборах, лейбористський уряд Г.Вільсона поставив питання про перегляд умов договору про вступ країни до ЄЕС. Він вимагав збереження преференційного механізму з країнами Співдружності націй, збільшення комунітарних субсидій на розвиток регіонів Великої Британії, зниження цін на аграрну продукцію задля задоволення інтересів британських споживачів і полегшення фінансових внесків країни в бюджет ЄЕС.

Жорстка відмова партнерів Сполученого Королівства на перегляд Договору 1972 р. змусила уряд Г.Вільсона погодитися з вирішенням проблеми шляхом реконструкції спільної політики у рамках інституцій ЄЕС, прикладом чого стало врегулювання питання між Великою Британією та ЄЕС про надання статусу асоційованого членства країнам-членам Співдружності націй (через механізм Ломейських конвенцій), що дозволило частково вирішити проблему преференційної торгівлі Сполученого Королівства з колишніми колоніями.

Третій лейбористський кабінет Г.Вільсона (1974-1976) та уряд Д.Каллагена (1976-1979) зіштовхнулися з низкою внутрішніх проблем - ослабленням економічних потужностей країни, падінням інвестиційного попиту, зростанням безробіття, що стали причинами вироблення Великою Британією жорсткого інтеграційного курсу в межах ЄЕС. Британські уряди активізували тиск на європейських партнерів з метою проведення реформ аграрної та регіональної політики Співтовариства, відновили спробу досягти поступок у питанні про внески в комунітарний бюджет, з пересторогою поставилися до введення в ЄЕС єдиної розрахункової одиниці - екю та проектів створення валютного союзу, а також введення процедури прямих виборів у Європарламент, які, завдяки зусиллям Д.Каллагена, вдалося відтягти у Великій Британії до 1979 р.

На взаємовідносини Сполученого Королівства та ЄЕС у середині 70-х років вплинула активізація "американського чинника". Уряди Г.Вільсона та Д.Каллагена зробили спробу збалансувати європейський і американський вектори у зовнішній політиці країни, наслідком чого стало загострення відносин Великої Британії з ЄЕС, у політичних колах і британському суспільстві популяризувалася ідея переорієнтації зовнішньоторговельних потоків країни на США, Співдружність націй, ЄАВТ. Лейбористи, прагнучи підвищити рейтинг партії на тлі прогресуючого економічного спаду в країні та зростання політичної опозиції, обґрунтували необхідність виходу Великої Британії з ЄЕС у 1979 р. Але після провалу референдумів у Шотландії та Уелсі з питання деволюції Д.Каллаген змушений був ініціювати проведення позачергових парламентських виборів.

"Особливості підходу урядів М.Тетчер (1979-1990) до політики Європейського співтовариства". Трансформація підходів Великої Британії до європейського будівництва відбулася після приходу до влади консерваторів за підсумками загальних виборів 3 травня 1979 р. М.Тетчер (1979-1990) першою з британських прем’єр-міністрів постала перед необхідністю визначення ступеню прагматизму від участі країни в інтеграційних проектах, які зміцнювали наднаціональні структури ЄЕС. М.Тетчер почала виробляти національну модель участі в інтеграційному процесі. Проводячи затяжну дискусію з європейськими партнерами, вона намітила високу планку, на рівні якої Велика Британія може розмовляти з континентальною Європою. Невідповідність між ступенем зацікавленості Великої Британії та інших членів ринку в розвитку аграрної політики зростала з приєднанням до ЄЕС нових членів із високою вагою аграрного сектору. Тому кабінети М.Тетчер вимагали переведення частини комунітарного бюджету з аграрного сектору в промисловий, що забезпечував ЄЕС 4/5 прибутку.

Дезінтеграційна позиція уряду М.Тетчер щодо проведення спільної сільськогосподарської політики (вимоги скасування єдиних цін на аграрну продукцію в межах ринку; виступи проти штучного субсидіювання аграрного сектору та протекціонізму - відгородження аграрного ринку ЄЕС від світового високим митним бар’єром); формування бюджетного механізму ЄЕС (вимоги зменшення внесків країни, що становили близько 1/5 бюджетних надходжень); створення Європейської валютної системи (1979 р.), вироблення соціального законодавства тощо гальмувала інтеграційні процеси в Європі.

У 1983-1984 рр. лоббістська група "євроскептиків" на чолі з М.Тетчер заблокувала проект договору про утворення Європейського Союзу ("план Ґеншера-Коломбо"), що передбачав просування політичної інтеграції "вглиб": розширення повноважень наднаціональних політичних інститутів - Єврокомісії та Європарламенту, створення єдиного механізму Європейського політичного співробітництва (ЄПС). Завдяки тиску Великої Британії, розвиток ЄЕС пішов у більш консервативному напрямі: 1 липня 1987 р. 12 держав-членів ратифікували Єдиний європейський акт (ЄЄА), який "пом’якшив" процес федералізації Європи і вироблення механізму ЄПС, незважаючи на часткове підвищення ефективності інститутів ЄЕС. ЄЄА визначав серед пріоритетів європейської інтеграції подальше розширення співробітництва між державами в економічній і науково-технічній галузях і формування до 1992 р. Європейського внутрішнього ринку. За ініціативи М.Тетчер у 1989 р. була створена "група Брюґґе", яка виступала проти наднаціонального характеру ЄЕС, посилення повноважень "брюссельської бюрократії", відстоюючи принципи конфедералізму і національного суверенітету.

Політику Великої Британії у 80_х роках ХХ ст. можна вважати прикладом збереження самобутності країни в умовах загальноєвропейської уніфікації. Проте авторитарний стиль керівництва - "тетчеризм" як політика-відповідь на надзвичайні обставини виявився нездатним до кореляції з європейськими змінами другої половини 80-х років, що стало однією з причин відставки Тетчер з посади голови уряду і лідера консервативної партії у листопаді 1990 р.

До складу третього розділу "Участь Великої Британії у постмаастрихтських інтеграційних процесах на Європейському континенті (1992-1997 рр.)" входить три підрозділи. Перший підрозділ "Маастрихтський "Договір про Європейський Союз" та його ратифікація Великою Британією" присвячений підписанню Сполученим Королівством "Договору про Європейський Союз" (грудень 1991 - лютий 1992 рр.) і боротьбі уряду Д.Мейджора (1990-1997) за його ратифікацію. Труднощі цього процесу були викликані низкою причин. На формування позиції Великої Британії негативно вплинула загальноструктурна криза, що охопила економіку країни в 1991-1992 рр. Фінансові витрати Великої Британії на операцію "Буря в пустелі" (січень - лютий 1991 р.) теж зменшили капіталовкладення країни у бюджет ЄС. Зволіканню ратифікації Маастрихтського договору сприяв наднаціональний характер органів ЄС, що знайшов свій прояв у розширенні прав Європарламенту, Єврокомісії, в стратегічному європейському плануванні. Негативне ставлення до Маастрихтського договору Великої Британії було пов’язане з критикою брюссельської бюрократії, яка здійснювала свої функції при недостатньому демократичному контролі. Об’єднання Німеччини викликало в британських урядових і фінансово-промислових колах побоювання реальної перспективи її майбутнього домінування в ЄС. "Блокували" ратифікацію домовленостей і наступні фактори: стримана позиція уряду США, нестабільність у постсоціалістичних країнах, потенційна загроза масової імміграції зі Сходу та поява хвилі наднаціональної злочинності і тероризму.

Враховуючи ситуацію, що склалася в країні, Д.Мейджор зробив усе, щоб не допустити проведення референдуму з маастрихтського питання, прийнявши рішення пов’язати питання про ратифікацію Маастрихтського договору з вотумом довіри урядові 24 липня 1993 р. Опозиція капітулювала, а Мейджор отримав вотум довіри. Таким чином, "Договір про Європейський Союз" у четвертому читанні був ратифікований британським парламентом.

Аналізуючи європейський напрямок політики британських партій, необхідно підкреслити, що у ставленні до Євросоюзу вони помінялися місцями: відомі своїм європеїзмом консерватори стали противниками Маастрихта, а лейбористська партія, котра проігнорувала європейську проблематику у передвиборній програмі 1987 р., стала енергійною прихильницею європейської інтеграції. Найбільш проєвропейськи орієнтованими з усіх британських партій були ліберальні демократи - прихильники наднаціональності в ЄС.

Ратифікація Маастрихтського договору дала можливість Великій Британії активно включитися в процеси, пов’язані з формуванням Єдиного внутрішнього ринку, Економічного та валютного союзу, контролюючи їх "зсередини". Проте були й негативні наслідки, що виявилися в обмеженні національного суверенітету у валютно-фінансовій, податковій, зовнішньополітичній сферах. Боротьба з "євроскептиками" вплинула на трансформацію позиції Мейджора: його європеїзм з наближенням чергових парламентських виборів все більше піддавався ерозії.

Другий підрозділ "Проблеми формування валютно-економічного і політичного союзу, пов’язані з дезінтеграційною політикою Великої Британії". Для діяльності уряду Д.Мейджора був характерний прагматизм, який проявлявся у формулі "Європа за вибором", що прагнула максимально використати переваги від членства в ЄС і право брати участь у тих сферах інтеграції, які не загрожують національному суверенітету. Велика Британія блокувала поглиблення інтеграційних процесів у межах ЄС, виконувала роль "фільтру", ставлячи під сумнів життєздатність багатьох його програм.

Завдяки критиці британським урядом основних положень спільної аграрної політики, Рада Міністрів ЄС у 1992 р. ухвалила план її реформування, який передбачав зниження квот у рамках системи Світової організації торгівлі, зменшення державного дотування аграрного сектору, запровадження субсидій з метою структурної перебудови сільськогосподарського виробництва та покращення екологічної ситуації, суворе дотримання європейських стандартів якості продукції. Негативним було ставлення британців до запровадження єдиної валюти, оскільки фунт стерлінгів асоціювався з економічним суверенітетом країни. Апогею досягла критика процесу федералізації ЄС. Мейджор вимагав збереження за країною права вето при ухваленні питань конституційного характеру, що показало проведення Міжурядової конференції країн ЄС в Турині в березні 1996 - червні 1997 рр.

Спроби Д.Мейджора балансувати між "євроскептиками" та "єврооптимістами" і остаточний внутрішньопартійний розкол стали основними причинами поразки консерваторів на парламентських виборах у травні 1997 р., за підсумками яких до влади в країні прийшов лейбористський уряд Т.Блера. Наголосивши на необхідності активізації участі Великої Британії в євроінтеграційних процесах, він визнав основними напрямками діяльності країни участь у завершенні формування Єдиного внутрішнього ринку, розширенні ЄС, реформуванні аграрної політики, боротьбі зі злочинністю, охороні довкілля. Вже через місяць після приходу до влади лейбористів був підписаний Амстердамський договір, який зафіксував приєднання Великої Британії до Соціальної хартії.

Т.Блер зайняв у питанні про приєднання до єдиної валюти обережну позицію, розуміючи, що результати обіцяного лейбористами референдуму з цього питання без розгортання широкої пропагандистської кампанії можуть виявитися негативними. Восени 1997 р. було оголошено, що країна зможе приєднатися до єдиної валюти не раніше 2001 р., що свідчило про те, що Сполучене Королівство не збирається вводити євро до тих пір, поки не буде доведена його ефективність.

Третій підрозділ "Оборонна стратегія Європейського Союзу і формування зовнішньополітичних пріоритетів Великої Британії". Серед зовнішньополітичних пріоритетів Сполученого Королівства після закінчення "холодної війни" слід виділити активізацію співробітництва зі США у сфері озброєнь, проведення оборонної політики, яку регулюватиме НАТО, незважаючи на лояльне ставлення адміністрацій США щодо створення автономної європейської оборони.

На відміну від Франції та Німеччини, котрі відстоювали ідею наділення Євросоюзу функціями в галузі оборони, Велика Британія знайшла в Західноєвропейському Союзі (ЗЄС) альтернативу, оскільки співробітництво в його рамках здійснювалося на міждержавному рівні і він вважався "європейською опорою" НАТО. Уряди Д.Мейджора і Т.Блера прагнули до розмежувань сфер діяльності НАТО і ЗЄС, відводячи головній організації завдання забезпечення територіальної цілісності та безпеки в Європі, а підлеглій - участь у врегулюванні криз та гуманітарні операції. Будучи активним союзником США, Велика Британія підтримала нову стратегічну концепцію НАТО, котра обґрунтовувала курс на глобалізацію сфери діяльності блоку, присвоєння йому провідної ролі в урегулюванні конфліктів за межами зони його відповідальності.

Зовнішньополітична стратегія Великої Британії була спрямована на сприяння розширенню ЄС за рахунок країн Східної та Південно-Східної Європи, що мало на меті на деякий час загальмувати поглиблення інтеграційних процесів. Але країна вимагала підведення під таке розширення відповідної законодавчої бази, оскільки до вступу в ЄС, з точки зору британських урядів, на середину 90-х років були готові лише Чехія та Словенія; механічна інкорпорація інших кандидатів привела б до збільшення бюджетних витрат на вирівнювання національних економік.

Висновки. Розбіжності в інтересах окремих країн Європи вплинули на формування двох відмінних інтеграційних концепцій. Німеччина та Франція обстоювали ідею створення замкнутого економічного угруповання, основними рисами якого були відміна бар’єрів на шляху руху товарів, капіталів і робочої сили, вироблення спільної зовнішньоторговельної політики, наднаціональний характер органів управління. Велика Британія пропонувала варіант, який передбачав розвиток інтеграційних процесів при збереженні національного суверенітету членів об’єднання, створення митного союзу для торгівлі, виключаючи протекціонізм. Розвиток інтеграційних процесів на Європейському континенті пішов двома шляхами: через утворення ЄЕС, згідно з концепцією Франції та Німеччини, та ЄАВТ, котра діяла як проект Великої Британії.

Чинниками тривалої ізоляції Сполученого Королівства від інтеграційних процесів у межах ЄЕС були: надання пріоритетного розвитку зв’язкам із країнами Співдружності націй; скептичне ставлення до процесів політичної інтеграції і утворення наднаціональних структур ЄЕС; намагання зберегти "особливі" зв’язки зі США у фінансовій, зовнішньополітичній і оборонній сферах. Проте неконкурентоспроможність ЄАВТ, переорієнтація торговельних зв’язків із країн Співдружності націй на Західну Європу, загроза ізоляції від ЄЕС змусили Велику Британію 22 січня 1972 р. підписати "Договір про приєднання до ЄЕС". Незадоволення основними положеннями "Римського договору" і прагматизм британських урядів 70-80-х років ХХ ст., спрямований на використання переваг від участі в ЄЕС, не зв’язуючи себе обтяжливими зобов’язаннями, сприяли виробленню "особливої" позиції країни щодо інтеграційних процесів, яка пройшла трансформацію від "євроскептицизму" до концепції "Європа за вибором".

Час показав, що Велика Британія спромоглася подолати своє імперське минуле, а також симптоми аутсайдерської позиції і довела, що її вибором повинна бути Європа, а основні зусилля спрямовуватися на підвищення економічної і політичної ваги в Європейському Союзі. Завданням країни у 90-х роках ХХ ст. стало посилення міжнародного впливу, чого нереально досягти, перебуваючи осторонь інтеграційних процесів. В умовах глобалізації виникає необхідність передачі частини національних повноважень на наднаціональний рівень заради досягнення країною власних інтересів через інтеграційні союзи.

Велика Британія більше тяжіє до створення "гнучкої" європейської моделі, котра повинна формуватися навколо "осердя" - Європейського співтовариства - і залишати на розсуд право держав, виходячи з національних пріоритетів, обирати участь у різних сферах європейської інтеграції. Прагматична цінність британської концепції "Європа за вибором" для європейських країн полягає в тому, що вона генералізує можливість відмови від участі в тих сферах інтеграції, які обмежують національний суверенітет і ведуть до економічної, політично-правової уніфікації та культурної нівеляції. Проте, дотримуючись європейської орієнтації, Сполучене Королівство остаточно не відмовилося від ідей трансатлантичної інтеграції та реставрації преференційного механізму Співдружності націй.

Дисертанткою розроблена періодизація європейської політики Великої Британії в 1973-1997 рр.:

І період (1 січня 1973 р. - 1 квітня 1974 р.). Характеризувався загостренням боротьби на британському та європейському рівнях за вступ країни до ЄЕС на умовах, вироблених його членами, що змусило Велику Британію відмовитися від преференційної системи в межах Співдружності, погодитися на високі внески до комунітарного бюджету, прийняти умови спільної аграрної політики та приєднатися до механізму європейської "валютної змії". Спроба вирішення консервативним урядом Е.Хіта через