НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР
НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР
“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ” УААН
ЯКОВЕНКО Валентин Петрович
УДК 631.173:339.13
РОЗВИТОК РИНКУ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ТЕХНІКИ
ТА ТЕХНІЧНОГО СЕРВІСУ
Спеціальність 08.07.02 – економіка
сільського господарства і АПК
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ - 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук.
Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор,
член-кореспондент УААН
ПІДЛІСЕЦЬКИЙ Гліб Макарович,
Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН,
заступник завідувача відділенням
Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор
ПЕРЕБИЙНІС Василь Іванович,
Полтавська державна аграрна академія,
зав. кафедрою менеджменту та права
кандидат економічних наук,
старший науковий співробітник
КОНОНЕНКО Микола Павлович,
Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН,
провідний науковий співробітник
Провідна установа: | Національний аграрний університет
Кабінету Міністрів України, м. Київ,
кафедра економіки аграрного сервісу
Захист дисертації відбудеться “ 5 “ жовтня 2004 року о 15 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.350.01 в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал, кімн. 317.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 2-й поверх, кімн. 211.
Автореферат розісланий “3 “ вересня 2004 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат економічних наук Пулім В.А.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Реформування агропромислового комплексу, зміна відносин власності на основні засоби виробництва вимагають уточнення пріоритетів розвитку ринку сільськогосподарської техніки і техніко-технологічних послуг, системи інженерно-технічного забезпечення, удосконалення її структури, а також взаємовідносин між виробниками технічних засобів, постачальниками, сервісними підприємствами, споживачами машин і послуг, що визначало актуальність таких досліджень.
Теоретичні і практичні аспекти проблеми організації інженерно-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва в умовах його реформування та адаптації до ринкових засад господарювання розглядаються в працях Я.К. Білоуська, В.Г. Більського, Є.А. Бузовського, П.І. Гайдуцького, В.А. Горемикіна, Я.С. Гукова, А.А. Демка, П.А. Денисенка, М.В. Зубця, Ю.О. Конкіна, М.П. Кононенка, В.І. Кравчука, Г.А. Лісовського, М.Г. Лобаса, М.Й. Малика, І.П. Масла, М. Молодика, П.О. Мосіюка, Г.М. Підлісецького, В.О. Питулька, Л.В. Погорілого, І.Г. Тивоненка, П.Т. Саблука, В.П. Ситника, С.С. Черепанова, А.В. Шпилька та інших вчених і практиків. Вагомість отриманих ними наукових і практичних результатів в удосконаленні інженерно-технічного обслуговування агропромислового виробництва незаперечна, особливо при розгляді питань організації окремих ланок ринкової системи матеріально-технічного забезпечення. Проте, і на сьогодні залишаються недостатньо розкритими питання, пов’язані з дослідженням проблеми в цілому, як єдиної взаємопов’язаної системи техніко-технологічного забезпечення сільського господарства.
Трансформація майнових відносин у сільському господарстві, реструктуризація КСП, поява конкретного власника основних засобів виробництва, в тому числі землі, машин і обладнання, ремонтно-обслуговуючої бази вимагає вирішення ряду теоретичних і практичних питань, спрямованих на розвиток ринку технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, удосконалення його структури, взаємовідносин між виробниками технічних засобів, постачальницькими, техсервісними та машинно-технологічними обслуговуючими формуваннями і покупцями машин та послуг. Невирішеність цих питань та проблем з концентрації капіталу для створення, виробництва, придбання і використання сільськогосподарських машин, обладнання і устаткування, недостатні темпи реформування структур технічного і технологічного забезпечення АПК стали вирішальними при виборі теми досліджень та кола питань, яким присвячена дисертаційна робота.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи пов’язана з науковою тематикою Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН і є складовою теми “ Економічна ефективність різних організаційних форм використання техніки” (номер державної реєстрації 0198U003984) та завдання 03.07 “Ціноутворення та формування ринкової системи матеріально-технічного забезпечення АПК“, що є розділом теми “Методологія аналізу та оцінки основних засобів, ціноутворення на матеріально-технічні ресурси” (номер державної реєстрації № 0102U000262).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення теоретичних і методичних основ та практики організації, функціонування і розвитку ринку техніки та техніко-технологічного сервісу, здійснення технічної політики в АПК, поглиблення методологічних основ формування ринку техніки для АПК, визначення організаційно-економічних пріоритетів та вдосконалення економічних механізмів відновлення і зростання технічного потенціалу агропромислових формувань, розробка пропозицій щодо функціонування організаційних форм і структур технічного забезпечення.
Основними завданнями дисертації є:
·
розвинути і обґрунтувати економічні засади та принципи формування і регулювання ринку сільськогосподарської техніки, технічних і виробничих послуг;
·
розвинути методологію формування ринку техніки для АПК в умовах відсутності державного централізованого управління;
·
удосконалити організаційні основи формування інфраструктури ринку техніки і послуг та розвинути принципи економічних взаємовідносин між його суб’єктами;
·
проаналізувати сучасний стан технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, вивчити і узагальнити тенденції розвитку зарубіжного і вітчизняного сільськогосподарського машинобудування та накреслити організаційні шляхи відтворення його потенціалу в Україні;
·
визначити та обґрунтувати економічні механізми і важелі накопичення і концентрації фінансових ресурсів, посилення платоспроможного попиту сільськогосподарських товаровиробників на ринку техніки і послуг;
·
визначити економічні пріоритети державної технічної політики в АПК;
·
удосконалити організаційно-економічні форми використання сільськогосподарської техніки в нових умовах господарювання.
Предметом дослідження є теоретичні, методичні та прикладні проблеми формування та розвитку ринку сільськогосподарської техніки та технічного і технологічного сервісу, стан та проблеми машинно-тракторного парку, виробництва і обслуговування сільськогосподарської техніки.
Об’єктом досліджень є кількісні і якісні показники роботи сільськогосподарських підприємств України, заводів-виробників сільськогосподарської техніки, підприємств технічного і технологічного обслуговування, інших суб’єктів ринку техніки і послуг, форми їх організації та економічні взаємовідносини між ними.
Методи досліджень. Методологічною основою досліджень є наукові розробки, викладені в працях вітчизняних і зарубіжних вчених з теоретичних і практичних основ ринкової економіки, законодавчі та нормативні акти.
З метою більш глибокого вивчення окремих питань, визначення якісних співвідношень у розкритті взаємозв’язків і взаємозалежності між структурами ринку техніки, технічних і виробничих послуг використовувалися традиційні методичні підходи. Застосування монографічного методу дало можливість доповнити кількісні показники якісними характеристиками, що дуже важливо при розробці пропозицій і обгрунтуванні прогнозу розвитку ринкової системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств. Крім того, були використані методи: статистико-економічний, індексний, абстрактно-логічний, експертний, системного і порівняльного аналізу та інші.
Наукова новизна одержаних результатів. Проведені дослідження системи технічного забезпечення аграрного виробництва у різні періоди розвитку сільського господарства України, поглиблюють теоретичні і методологічні основи функціонування ринку технічних засобів аграрного виробництва в нових умовах, доводять необхідність і обгрунтовують шляхи технічного і технологічного переоснащення підприємств агропромислового комплексу України на основі цілісної системи організаційно-економічних механізмів і важелів. Новизна цих розробок у наступному:
·
сформульовані і дістали подальший розвиток основні організаційно-економічні принципи розбудови та регулювання ринку сільськогосподарської техніки, її технічного сервісу і виробничих послуг, які виходять з рівноправності усіх форм власності, необхідності створення конкурентного середовища, вільного вибору постачальників та покупців техніки, вільного формуванням цін на неї та спрямовані на скорочення ланцюга в ланці “покупець-споживач”, відновлення платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників ціновими, кредитними та іншими економічними засобами;
·
розвинуті та обгрунтовані методологічні основи формування ринку техніки для АПК в умовах відсутності централізованого державного управління, що передбачають координацію діяльності усіх суб’єктів ринкового середовища економічними важелями на основі удосконалення систем інформації та маркетингу;
·
відстежені сучасні тенденції технічного забезпечення АПК та встановлена критична межа його спаду;
·
накреслені економічні та організаційні шляхи відтворення технічного потенціалу в сільськогосподарському виробництві на основі обгрунтованої державної підтримки відновлення платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників, удосконалення цінового, фінансово-кредитного механізмів та інших економічних важелів, накопичення коштів і концентрації капіталу через розвиток інтеграційних процесів між сільським господарством, переробною і харчовою промисловістю та банківською сферою;
·
розроблені напрями реорганізації та структурної перебудови вітчизняного сільськогосподарського машинобудування шляхом більш глибокої його приватизації, створення сучасних спільних з іноземними підприємств, координації їх діяльності; запропоновані економічні заходи державної підтримки розвитку галузі з використанням пільгових умов кредитування, протекціоністської політики, лізингу;
·
розвинуті й обґрунтовані принципи формування державної технічної політики в АПК, в основу яких покладено пріоритетність галузі машинобудування для агропромислового комплексу, що забезпечується фінансовою підтримкою та протекціоністською політикою уряду;
·
запропоновані заходи щодо реформування системи технічного забезпечення АПК та створення єдиного державного центрального уповноваженого органу виконавчої влади з управління та координації інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу;
·
визначені напрями удосконалення організаційно-економічних форм машиновикористання в нових умовах господарювання шляхом створення міжгосподарських обслуговуючих машинно-технологічних формувань на приватних кооперативних, державних та змішаних формах власності.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розвитку методологічних положень формування ринку техніки і техніко-технологічних послуг в умовах відсутності централізованого управління на основі вільного підприємництва і використання різних форм господарювання.
Висновки і рекомендації щодо регулювання ринкової системи технічного забезпечення АПК, розробка економіко-методологічних основ цих процесів, визначення напрямів відтворення сільськогосподарської техніки на основі удосконалення цінового та фінансово-кредитного механізмів, економічних взаємовідносин між суб’єктами ринку, відновлення платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників і підвищення ефективності машиновикористання мають прикладне значення для здійснення технічного переозброєння агропромислового комплексу і сприятимуть підвищенню ефективності аграрного виробництва.
Узагальнення теоретичних положень та особисті розробки здобувача про розвиток ринку сільськогосподарської техніки і технічного та виробничого обслуговування знайшли відображення в наукових рекомендаціях та практичних пропозиціях Урядові України щодо державної підтримки пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування для АПК, формування ринку техніки і послуг, застосування ефективних організаційно-економічних форм машиновикористання, визначення основних напрямів і економічних пріоритетів формування державної технічної політики в АПК. Значна частина розробок використана автором при підготовці Закону України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” (02.02.2002 р. № 3023-ІІІ).
Особистий внесок здобувача. Наукові результати, висновки та пропозиції, викладені в дисертаційній роботі, науково обгрунтовані, достовірні та отримані автором особисто. В наукових працях, опублікованих у співавторстві, використані лише ті ідеї і положення дисертації, які розроблені безпосередньо автором.
Апробація роботи. Пропозиції автора про необхідність структурної перебудови машинобудівних заводів України в напрямі корпоратизації підприємств та концентрації фінансових можливостей і науково-технічного потенціалу для вирішення складної проблеми виробництва сучасного зернозбирального комбайну знайшли реалізацію у створенні спільного українсько-російського комбайнобудівного підприємства “Дон-Лан”.
Відповідні економічні розробки автора було використано при реалізації Закону України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” для забезпечення належного розвитку та запровадження пільгового цільового кредитування сільгоспвиробників через спільний проект ТОВ “Украгролізинг” та акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”, про що вказано у відповідній довідці.
Пропозиції автора враховані при розробці стратегії розвитку агропромислового комплексу Київської області та України на 2004-2011 роки. Основні розробки були використані і при підготовці Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році в тематичній доповіді “Формування та реалізація технічної політики в аграрному секторі економіки”.
Результати досліджень доповідались на П’ятих річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників 28–29 січня 2003 року “Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази агропромислового комплексу в Україні”.
Публікації. Основні результати досліджень опубліковані у 8 наукових статтях та тезах науково-практичних конференцій загальним обсягом 11,54 друк. арк. (особисто автору належить 3,06 друк. арк.). У фахових виданнях публікації одноосібні.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (196 назв), шести додатків на 6 сторінках. Робота викладена на 161 сторінці комп’ютерного тексту, містить 24 таблиці та 1 схему.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі – “Теоретичні основи формування ринку техніки і техніко-технологічних послуг” – розкриті концептуальні питання організації, функціонування і регулювання ринку техніки і технологічних послуг аграрного сектора економіки.
Реформування в Україні суспільно-економічного устрою зачіпає два глобальні мотиваційні аспекти процесу відтворення: відносини власності і відносини розподілу. Домінування багатосуб’єктної приватної власності над монополістичною державною та перехід від централізованого розподілу до оцінки результатів виробництва через визнання кількості та якості праці за вартістю, що визначається вільним обміном товарів, характеризують суть нинішніх ринкових перетворень в Україні.
Вивчення вітчизняних та зарубіжних літературних джерел з проблем сутності ринку взагалі та у сфері техніко-технологічного забезпечення аграрного сектора економіки показало, що рушійні і регулюючі важелі та механізми виробництва, обміну і розподілу продукту в ринковому середовищі базуються на іншій методологічній основі, ніж при централізованій фондорозподільчій системі. В теоретичному плані ринок техніки та її сервісу для АПК повинен грунтуватися на таких основних принципах: рівноправності усіх форм власності; плюралізмі і рівноправності усіх форм господарювання; різноманітності форм і методів взаємодії структур ринку; створенні конкурентного середовища та умов для економії ресурсів і загальних витрат учасників ринку шляхом посилення біполяризації ринку і зменшення посередників.
Ринкове середовище постійно генерує позитивні і негативні моменти і тенденції розвитку. Щоб зменшити негативні прояви функціонування ринку, його регулюють. Важелями такого регулювання виступають податкова, цінова та інтервенційна політика, фінансово-кредитні умови роботи операторів ринку, протекціонізм вітчизняних товаровиробників, надання пільг або встановлення зобов'язань окремим учасникам, державні замовлення тощо.
При розробці доктрини розбудови АПК слід виходити з фундаментального положення про те, що техніко-технологічне переоснащення сільського господарства – це один з визначальних факторів, що зумовлює рівень розвитку галузі, виробництво конкурентноспроможної на світовому ринку сільськогосподарської продукції та забезпечує продовольчу безпеку держави, а виготовлення і поставка сільськогосподарської техніки та інших ресурсів – невід’ємна ланка усього ланцюга інтегрованої системи виробництва продуктів харчування. Такою є світова концепція розвитку машинобудування і насичення технікою агропромислового комплексу.
В цьому зв’язку вивчено і проаналізовано досвід багатьох розвинутих країн Європи, США, Канади та інших, які в повоєнні 50-70 роки минулого століття у важких економічних умовах і на ринкових засадах здійснили перебудову сільського господарства на індустріальній основі і продовжують переоснащувати його новітньою технікою і технологіями, укрупнюючи господарські формування в аграрній сфері. Якщо з таких позицій розглядати організацію випуску на Україні достатньої кількості різноманітної техніки, то в ринкових умовах крупномасштабні багаторічні інвестиції у машинобудування для АПК можливі:
-
за рахунок різкого зростання купівельної спроможності сільськогосподарських товаровиробників на основі створення економічних умов для нормального відтворення засобів виробництва шляхом реалізації власної продукції за еквівалентними цінами;
-
кардинальної перебудови системи кредитування сільськогосподарських товаровиробників та машинобудівників через посилення участі держави в напрямі кільканадцятиразового зростання маси кредитних ресурсів, що мають виділятися їм на пільгових умовах;
-
широкого кооперування коштів, накопичених в результаті горизонтальної і, особливо вертикальної, інтеграції сільського господарства, переробної промисловості, торгівлі та банківської сфери;
-
бюджетних асигнувань, що мають виконувати допоміжну функцію, фінансуючи розробки нової техніки і технологій, створюючи умови для пільгового кредитування виробників сільськогосподарської техніки та розвитку різних форм лізингу.
В ситуації, що склалася в агропромисловому комплексі, вирішенням проблеми техніко-технологічного переозброєння АПК було б залучення в Україну інвестиційних можливостей провідних зарубіжних машинобудівних фірм, які вже мають потужний науково-технічний та економічний потенціал для створення спільних підприємств по випуску новітніх базових моделей тракторів, комбайнів, інших сільгоспмашин. До такого висновку приходить багато фахівців Росії та інших країн СНД щодо власного сільгоспмашинобудування.
У другому розділі – “Організація ринку техніки та технологічного сервісу" – проведено аналіз нинішнього рівня та якості технічного забезпечення сільського господарства України, узагальнено досвід зарубіжного машинобудування для агропромислового комплексу з метою використання його вітчизняними машинобудівниками, обгрунтовані напрями формування та розвитку організаційних структур ринку техніки і техніко-технологічних послуг та принципи побудови економічних відносин між його суб’єктами.
Технічний потенціал і ремонтно-обслуговуюча база аграрного сектору України не відповідають вимогам науково обгрунтованих потреб сільськогосподарського виробництва. Забезпечення технікою тут наближається до критичної межі. Основними сільськогосподарськими машинами аграрні підприємства забезпечені лише на 45-65 %. Понад 90 % технічних засобів вже відпрацювали свій амортизаційний строк, їх технічна готовність до польових робіт не перевищує 60-70 відсотків. Темпи щорічного списання зношеної техніки в декілька разів перевищують темпи її закупівлі. Через несправності та фізичний знос щорічно не використовується четверта частина тракторів і комбайнів. Колись струнка система технічного сервісу практично зруйнована.
Кількісне зменшення машинно-тракторного парку призвело до збільшення навантаження на техніку. Зокрема, навантаження на один трактор зросло з 67,8 га ріллі в 1990 р. до 119 га в 2002 р., на один зернозбиральний комбайн – відповідно з 124,7 га посівів зернових культур до 246,3 га (табл. 1). Більш, ніж 43 тис. фермерських господарств мають лише 23 тис. тракторів, 6 тис. зернозбиральних комбайнів, по 0,28 сіялки на одне господарство.
Щорічне збільшення навантаження на техніку призводить до порушення технологій, розтягування строків сівби, догляду за рослинами, збирання продукції та інших операцій. Втрати урожаю збільшуються. Собівартість виробництва продукції зростає.
Основною причиною різкого погіршення технічного оснащення аграрного виробництва є значне зниження платоспроможності споживачів сільськогосподарської техніки. Внаслідок диспаритету цін аграрні підприємства втратили тільки за 1991-2000 роки близько 57 млрд грн. Щоб купити зернозбиральний комбайн СК-5 “Нива” в 1990 р., треба було продати 34,2 т зерна, а в 2003 р. – вже 556,8 т. Один з найпоширеніших просапних тракторів ПМЗ-6ФЛ у 1990 р. “коштував” 9,4 т соняшнику, а в 2002 р. – 45,6 т.
1.
Навантаження на трактори і зернозбиральні комбайни
в сільськогосподарських підприємствах
Найменування машин | 1990 р. | 2002 р. | Навантаження на одну
машину у 2002 р. до
1990 р., %
Кіль-
кість машин, тис. шт. | Навантаження на одну
машину | Кіль-кість машин, тис. шт. | Навантаження на одну
машину
Трактори | 495,0 | 67,8 га ріллі | 273,6 | 119,0 га ріллі | 179
Зернозбиральні комбайни | 107,0 | 124,7 га посівних площ під зерновими і зернобобовими (без кукурудзи) | 57,4 | 246,3 га посівних площ під зерновими і зернобобовими (без кукурудзи) | 197
Різко зменшилися обсяги державних інвестицій, кредитів і дотацій. Зросла дебіторська і, особливо, кредиторська заборгованість. З 1996 р. сільське господарство є збитковою галуззю. Сільськогосподарські товаровиробники практично не мають коштів для закупівлі техніки і її придбання залишається незначним (табл. 2). При нинішніх темпах відтворення кількість списуваної техніки перевищує її оновлення, що вже у 2007-2008 рр. може призвести до призупинення товарного виробництва в аграрній галузі.
2.
Закупівля тракторів і комбайнів сільськогосподарськими
підприємствами в 1990–2002 роках, тис. шт.
Сільськогоспо-
дарська техніка | Рік
1990 | 1992 | 1994 | 1996 | 1998 | 2001 | 2002 | 2002 до 1990, %
Трактори | 49,4 | 42,1 | 11,3 | 2,0 | 3,0 | 3,8 | 5,2 | 10,5
Комбайни:
зернозбиральні
кормозбиральні
бурякозбиральні |
9,6
3,6
3,2 |
4,9
5,7
3,0 |
0,2
0,1
1,5 |
0,76
0,1
0,2 |
0,075
0,24
0,115 |
1,5
0,25
0,05 |
1,2
0,72
0,48 |
12,5
20,0
15,0
В Україні є умови для формування потужної галузі сільськогосподарського машинобудування. Тут виготовляють технічні засоби, вузли, агрегати і запасні частини близько 350 підприємств, сумарна потужність яких достатня для задоволення потреб агропромислового комплексу. Але через низький платоспроможний попит виробничі потужності сільгоспмашинобудування використовуються на 15-30 %. Внаслідок погіршення фінансового стану заводів знос їх основних засобів складає 65-70 %, майже половина основного обладнання відпрацювала понад 20 років. У 2002 р. порівняно з 1990 р. вироблялося лише 2,8 % тракторів, 3,7 % плугів, 8,5 % сівалок, 1,3 % бурякозбиральних машин (табл. 3).
3.
Виробництво основних видів сільськогосподарської техніки
для АПК України, шт.
Найменування | Рік
1990 | 1995 | 1998 | 2000 | 2001 | 2002 | 2002 до 1990, %
Трактори | 106221 | 10386 | 3248 | 4034 | 3640 | 2980 | 2,8
Зернозбиральні
комбайни |
- |
- |
80 |
82 |
139 |
92 |
-
Плуги тракторні | 89158 | 1712 | 4045 | 3142 | 3528 | 3312 | 3,7
Сівалки тракторні | 57066 | 1515 | 740 | 2008 | 3820 | 4906 | 8,5
Машини для внесення в грунт мінеральних добрив і вапна |
13850 |
148 |
336 |
6 |
1051 |
649 |
4,6
Машини бурякозбиральні |
8600 |
362 |
66 |
74 |
159 |
116 |
1,3
Жатки валкові | 58830 | 1043 | 837 | 883 | 1166 | 1196 | 2,0
Заслуговує на увагу вивчення та узагальнення досвіду зарубіжного сільгоспмашинобудування. Здійснюючи концентрацію, спеціалізацію та інтеграцію виробництва, об’єднуючи фінансові можливості, виробники сільськогосподарської техніки провідних зарубіжних країн досягли значних успіхів.
В Україні розвиток машинобудування для агропромислового комплексу потребує суттєвої державної підтримки. Слід фінансово оздоровити ці підприємства, технічно переоснастити їх, компенсувати частину вартості виготовлення складної сільськогосподарської техніки, ширше впроваджувати механізм кредитної підтримки, залучення коштів фінансових лізингових фондів, державного бюджету, послідовного і неухильного виконання Закону України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” в повному обсязі. Адже у 2002 р. з передбачених Державним бюджетом України на виконання вказаного закону 275,8 млн грн на часткову компенсацію вартості техніки вітчизняного виробництва фактично виділено лише 7,3 млн грн або 4,5 відсотка, а з 150 млн грн на часткову компенсацію кредитних ставок комерційних банків – 12 %. Внаслідок цього не вироблено і не закуплено технічних засобів на суму понад 1 млрд грн.
Однією з причин, що уповільнює розвиток вітчизняного сільськогосподарського машинобудування є розпорошеність матеріальних і фінансових ресурсів для виробництва техніки. З метою їх концентрації доцільно провести корпоратизацію підприємств сільгоспмашинобудування, включаючи створення національних і міжнаціональних об’єднань. Стримує розвиток сільськогосподарського машинобудування відсутність відповідних інноваційних програм і проектів, що дозволяли б залучати кошти іноземних інвесторів, враховували пріоритетні напрями розвитку вітчизняних машинобудівників, перелік основних машин та їх елементної бази, які доцільно виготовляти в Україні, певний час закуповуючи у провідних фірм за кордоном.
Реорганізація системи матеріально-технічного забезпечення АПК та формування її ринкових структур має здійснюватись у напрямі інтеграції економічних інтересів усіх її ланок від виробника до споживача. Проте через взаємну віддаленість, обмежену можливість заводів-виробників безпосередньо забезпечувати споживачів своєю продукцією та її технічним обслуговуванням виникає об’єктивна необхідність формування ринкової інфраструктури, що задовольняє потреби сільськогосподарських товаровиробників у доставці машин і обладнання, їх технічному і техніко-технологічному обслуговуванні тощо. Як показує зарубіжний досвід, цьому сприяє створення системи дилерських центрів та дилерських пунктів, регіональних торгово-технічних центрів, фірмових технічних центрів.
У світовій практиці, незалежно від організаційних форм обслуговування сільськогосподарської техніки, відповідальність за її роботоздатність протягом усього періоду експлуатації лежить на фірмі-виробнику. Цей принцип закріплено законодавчими актами, які забороняють продаж технічних засобів без організації їх обслуговування через мережу незалежних дилерських підприємств. Близько 90 % компаній-виробників сільськогосподарської техніки у світі працюють саме за такими принципами. При цьому діють лише три ланки: завод-виробник – дилер – споживач. Завод-виробник реалізує вироблену машину через дилера і несе відповідальність за її технічний стан протягом усього періоду експлуатації. Україна ще не втратила сприятливих умов для створення та розвитку дилерської мережі на базі агротехсервісних та машинно-технологічних підприємств, які за наявності відповідних угод з заводами-виробниками могли б забезпечити торгівлю технічними засобами та їх обслуговування.
Особливого значення набуває створення ринку частково зношеної (вживаної) та відновленої техніки. Вторинний ринок техніки досить розвинений в економічно міцних країнах. В Україні вторинному ринку техніки поки що приділяється мало уваги. Головною причиною гальмування цього процесу є відсутність обігових коштів для придбання та відновлення вживаної техніки. Тут необхідна державна підтримка – пільгове цільове кредитування, застосування лізингу тощо.
У формуванні та розширенні ринку сільськогосподарської техніки все більшого значення набуває лізинг. Зважаючи на фінансовий стан споживачів, лізинг для більшості з них є чи не єдиною можливістю оновлювати машинний парк без значного разового вкладання власних коштів або використання кредитів комерційних банків з високими кредитними ставками.
Лізинговий ринок України через слабкість фінансового стану заводів-виробників технічних засобів, а також відсутність у банків вільних грошей для купівлі техніки та надання її в оренду розвивається повільно і дещо всупереч світовим тенденціям. Він практично зорієнтований на використання бюджетних коштів, тобто діє схема продажу технічних засобів у “розстрочку”, через лізингові компанії НАК “Украгролізинг” та ВАТ “Украгромашінвест”. Конкуренція на лізинговому ринку майже відсутня. Згадані компанії з самого початку діяльності є монополістами, що стримує розвиток такого ринку.
У плані розвитку лізингового ринку за світовими тенденціями доцільно зосередити зусилля на збільшенні кількості його суб’єктів (в тому числі за рахунок заводів-виробників), більш широкому залученні до лізингової діяльності банків, страхових компаній та інших фінансових структур, урізноманітненні джерел фінансування лізингових операцій, створенні сприятливих економічних і правових умов для інвесторів, включаючи приватний капітал. Держава має сприяти посиленню привабливості лізингового бізнесу для всіх учасників та спрощенню відносин між ними.
В умовах дефіциту і сталої тенденції до подальшого зниження рівня технічної оснащеності сільськогосподарських товаровиробників важливо підвищувати ефективність використання машинного парку. До деякої міри з цим завданням можна справитися за допомогою розвитку ринку виробничих послуг шляхом концентрації наявної техніки в крупних машинно-технологічних формуваннях (машинно-технологічних станціях, мехзагонах, техніко-технологічних обслуговуючих кооперативах та кооперативах спільного машиновикористання). Слід приділяти увагу розвитку як приватних та акціонерних, так і державних та кооперативних машинно-технологічних формувань.
Отже, ринок техніки і послуг, при якому ці вимоги будуть втілюватися якнайкраще, має формуватися в напрямі створення та розвитку регіональних торгово-технічних центрів, фірмових технічних центрів, дилерсько-сервісних підприємств, та фірмових магазинів з реалізації технічних засобів і запасних частин до них, машинно-технологічних формувань з надання виробничих послуг, прокатних пунктів, структур вторинного ринку техніки.
Формування сучасного ринку техніки, технічних і виробничих послуг та його інфраструктури передбачає нові підходи до економічних відносин між його суб’єктами. Оскільки такі відносини здійснюються в руслі суспільного кругообігу натурально-речових і грошово-вартісних потоків, то між суб’єктами ринку техніки та технічного сервісу вони повинні базуватися на безперечному дотриманні паритетності і еквівалентності товарообміну. Важливо, щоб технічні засоби поступали до їх споживачів без зайвих посередників. В основі господарської взаємодії між ними мають лежати прямі договірні відносини, побудовані за принципом забезпечення рівних економічних можливостей виробників матеріально-технічних засобів, торговельних посередників, агротехсервісних та машинно-технологічних обслуговуючих підприємств і споживачів.
Економічні відносини приватних машинно-технологічних формувань із споживачами послуг слід будувати на інтересах, відображених у тарифах, що формуються на основі собівартості та середньої норми прибутку на авансований капітал.
Створення і функціонування інших економічних типів структур спільного машиновикористання (механізовані кооперативи, гуртки по обміну технікою, сусідська взаємодопомога, машинні товариства і станції, прокатні пункти та інші) доцільно здійснювати на доступних широкому загалу сільських товаровиробників принципах: кооперативні засади, добровільність співробітництва, висока обізнаність компаньйонів, демократичне самоврядування. При цьому слід якнайповніше використовувати інфраструктури матеріально-технічної бази колективних сільськогосподарських підприємств. У разі надання послуг цими структурами стороннім споживачам взаєморозрахунки провадяться на комерційних засадах. Якщо ж між господарствами укладається угода на спільне використання технічних засобів без створення спеціального формування і зміни форми власності на засоби (сусідська взаємодопомога), то розрахунки між такими суб’єктами можуть базуватися на взаємозаліку витрат на виконання робіт та відповідної компенсації у разі їх неспівпадання.
У третьому розділі –“Наповнення ринку техніки та напрями її відтворення” – розглянуті основні шляхи відтворення техніки і технічного сервісу. Серед них: використання цінового механізму для забезпечення сільськогосподарських товаровиробників технікою, створення економічних пріоритетів у здійсненні технічної політики в агропромисловому комплексі, розвиток вітчизняного сільгоспмашинобудування та удосконалення організаційно-економічних форм машинновикористання, як засіб пом’якшення негативної дії дефіциту технічних засобів.
Реформування економіки, яке розпочалося після набуття Україною державної незалежності, змінило цінову політику та формування цін на технічні засоби і техніко-технологічні послуги. Основи їх закладені в Законі України “Про ціни і ціноутворення”, що був прийнятий у 1990 р. Цим законом передбачено перехід від директивного ціноутворення і прямого державного контролю за цінами до вільного їх формування, виходячи з попиту і пропозицій.
Зміна принципів ціноутворення, як показують дослідження, була здійснена без грунтовного теоретичного переосмислення обновлюваних цін, без створення відповідного ринкового середовища, в певній мірі під тиском зовнішніх чинників, зокрема, швидкого запровадження вільних цін Російською Федерацією, з економікою якої Україна на той час була тісно інтегрована. Поспіх і вимушеність цього кроку призвели до вибухового зростання цін на промислові товари та зумовили великі прорахунки при встановленні міжгалузевих цінових співвідношень в агропромисловому комплексі.
Так, уже в 1992 р. ціни на матеріально-технічні ресурси для села, у тому числі і на техніку, підвищилися в 98 разів, а на сільськогосподарську продукцію – лише в 20 разів, що порушило відносно задовільний ціновий паритет, встановлений ще в 1990 р. органами радянської держави. Пік розведення “ножиць цін” припав на 1994-1995 рр. В подальшому темпи зростання цін на промислову продукцію уповільнилися і майже вирівнялися з темпами росту цін на сільськогосподарську продукцію. Проте диспаритет, що досяг майже п’ятикратного розміру, зберігся. Поряд з іншими факторами це викликало фінансову кризу аграрних підприємств. За 1990-2000 роки втрати сільськогосподарських товаровиробників від диспаритету цін за розрахунками ННЦ “Інститут аграрної економіки” склали 57,1 млрд грн, що негативно вплинуло на відтворення матеріально-технічної бази, особливо активної її частини: тракторів, автомобілів, комбайнів, робочих машин та обладнання.
Ринкові ціни на сільськогосподарські машини формуються в двох середовищах: у сфері виробництва і посередницькій мережі. Темпи зростання цін у них є різними. Індекс цін виробників у тракторному і сільськогосподарському машинобудуванні в грудні 1998 р. відносно до грудня попереднього року становив 122,2 %, в грудні 1999 р. – 117,2, в 2002 р. – 103,0%. У посередницькій мережі моніторинг цін з різних причин ще не налагоджено. Проте узагальнення діяльності деяких обстежених у ці ж роки посередницьких структур дає підстави стверджувати, що темпи зростання індексів цін на техніку тут майже вдвічі вищі, ніж у виробничій сфері. Вища тут і рентабельність.
Причини і мотиви зростання цін у виробничій сфері та посередницькій мережі різні. Аналіз структури собівартості, цін реалізації і податкових платежів в обстежених підприємствах тракторного і сільськогосподарського машинобудування показує, що основними статтями витрат є сировина і матеріали, покупні комплектуючі вироби, паливо та енергія. Питома вага їх сягає 60 і більше відсотків. Якщо в 1998 р. індекс цін виробників у сільгоспмашинобудуванні становив 122,2 %, то в електроенергетиці – 166,1 %, газовій промисловості – 209,5 %, нафтопереробній – 156,5 %, чорній та кольоровій металургії відповідно 144,1 та 156 відсотків. Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про удосконалення формування цін”, що мала суттєвий вплив на цінову ситуацію в базових галузях промисловості. В результаті темпи зростання цін виробників у сільгоспмашинобудуванні знизились і в основному не перевищували рівня інфляції, що є економічно обгрунтованим співвідношенням.
Інша ситуація спостерігається в посередницькій мережі. Тут головним мотивом зростання цін, при рівності інших умов, є намагання підприємців максимізувати свої прибутки.
Нинішній ринок сільськогосподарської техніки, незважаючи на деяке пожвавлення в 2000-2001 рр., характеризується суперечливими тенденціями. Потенційний попит і пропозиції великі. Проте реалізуватися вони не можуть з причини низької платоспроможності споживачів техніки. Така ситуація очевидно зумовлена, перш за все, тим, що темпи росту цін на сільськогосподарську продукцію свідомо або необгрунтовано занижені. Це породжує складні проблеми у функціонуванні ринку сільськогосподарської техніки та значно звужує можливості відтворення матеріально-технічної бази аграрного виробництва.
Існуючі співвідношення між цінами на сільськогосподарську продукцію і техніку не відповідають вимогам відтворювального процесу. Така ситуація виникла внаслідок зниження купівельної спроможності сільськогосподарської продукції. Наприклад, у 1990 р. для купівлі трактора загального призначення Т-150 К треба було продати 27,4 т молока, або 3,9 т м’яса великої рогатої худоби, 4,3 т м’яса свиней, то в 2000 р., відповідно, 195,0, 50,5 і 32,5 т.
Практика показує, що на сучасному етапі розвитку економіки і ринкових відносин не слід відмовлятися від відтворювальних моделей ціноутворення (модель ціни виробництва) і в повному обсязі переходити до цін рівноваги. Слід повніше використовувати економічний закон вартості та антимонопольне законодавство їх регулювання.
Формуючи державну технічну політику в АПК, потрібно передбачити підтримку проектно-конструкторських та випробувальних організацій технологічним оснащенням сучасними засобами проектування і конструювання машин, а також техніко-технологічне переоснащення заводів-виробників.
Для управління державною технічною політикою в АПК та координації діяльності усіх структур технічного забезпечення необхідно створити уповноважений центральний орган виконавчої влади. Крім функцій управління і координації, цей орган повинен забезпечити сільськогосподарських товаровиробників об’єктивною та оперативною інформацією, проводити широку пропаганду щодо нових сільськогосподарської техніки, технологій, організаційних форм машиновикористання, лізингових компаній тощо.
Необхідно економічними і правовими важелями сприяти розвитку матеріально-технічної бази машинно-технологічних обслуговуючих формувань, збереженню цілісності і зміцненню матеріально-технічної бази реструктуризованих сільськогосподарських підприємств шляхом створення обслуговуючих кооперативів та кооперування технічних засобів господарств з машинно-технологічними станціями, мехзагонами, агротехсервісними підприємствами різних форм власності.
Створення міжгосподарських обслуговуючих машинно-технологічних формувань дозволяє різним категоріям товаровиробників ефективніше використовувати сучасну дорогу високопродуктивну техніку, у 3-4 рази збільшити її річне завантаження, зменшити на 30-40 % експлуатаційні витрати на виконання механізованих робіт, знизити на 20-25 % потребу в коштах на створення матеріально-технічної бази. Концентрація технічних засобів у таких формуваннях, наявність ремонтно-обслуговуючої бази і висококваліфікованих кадрів механізаторів забезпечує підвищення продуктивності агрегатів на 35-40 % і зниження загальної потреби в техніці на 25-30 % (табл. 4).
Застосування тих чи інших форм спільного використання техніки визначається економічним станом сільгосптоваровиробників. Економічно сильним господарствам доцільно комплектувати машинно-тракторний парк за рахунок власних фінансових ресурсів, а залучати зі сторони тільки вузькоспеціалізовану техніку міжгосподарських машинно-технологічних форму-
4.
Ефективність спільного машиновикористання
(на прикладі зернозбиральних комбайнів “Джон Дір”)
Показник | Одиниця виміру | В окремих сільськогосподарських підприємствах | В МТС та механізованих
загонах
Річний обсяг робіт | т | 1319 | 2320
Річне завантаження | год. | 162 | 285
Прямі експлуатаційні затрати на 1 т | дол. США | 25,8 | 15,9
Вартість втрат зерна | -“- | 2,4 | 2,6
Прямі експлуатаційні затрати на 1 т
з врахуванням втрат зерна |
-“- |
28,2 |
18,5
вань; середнім та економічно слабким господарствам вигідніше користуватися технічними засобами, придбаними на умовах кооперації. Фермерським та особистим підсобним господарствам краще виконувати механізовані роботи, використовуючи техніку на умовах кооперації, взаємодопомоги та прокату.
ВИСНОВКИ
1. Регулюючі важелі виробництва, обміну і розподілу продукту в ринковому середовищі базуються на іншій методологічній основі ніж у централізованій фондорозподільчій системі. Дослідженнями проблеми ціноутворення і співвідношення цін на продукцію сільського господарства і промислові товари встановлено, що на сучасному етапі розвитку ринкових відносин не слід відмовлятися від відтворювальних моделей ціноутворення на сільськогосподарські машини (модель ціни виробництва) і в повному обсязі переходити до цін рівноваги – модель ціни виробництва має право на практичне застосування.
Інвестиційні пріоритети державної технічної політики мають вирішуватися шляхом концентрації матеріальних ресурсів і капіталу, удосконалення кредитування, лізингу, поглиблення інтеграційних процесів та їх використання для становлення і розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування, організації фірмово-технічного обслуговування та спільного машиновикористання.
2. Випуск достатньої кількості високопродуктивної різноманітної техніки потребує значних інвестицій. Серед їх джерел чільне місце мають зайняти, крім інших, бюджетні асигнування для фінансування розробок нової техніки і технологій, технічного переоснащення заводів, а також проведення їх грошової приватизації.
3. Сільськогосподарське виробництво забезпечене на сьогодні основними машинами лише на 50–65 %. Ця техніка переважно замортизована. Її щорічна готовність до польових робіт не перевищує 60–70 відсотків. За нинішніх темпів відтворення машинно-тракторний парк уже в 2007–2008 рр. наблизиться до критичної межі, що зумовить призупинення товарного виробництва аграрної галузі.
4. Відсутність платоспроможного попиту не дає можливості заводам працювати на повну потужність. Виробничий потенціал заводів сільськогосподарського машинобудування використовується лише на 10–20 % Знос їх основних фондів складає 65-70 %. Половина обладнання відпрацювала понад 20 років. Ці та інші фактори гальмують розвиток вітчизняного сільськогосподарського машинобудування.
5. Формування ринку техніки, технічних та технологічних послуг вимагає організаційної перебудови усієї системи матеріально-технічного забезпечення, що була сформована за планово-розподільчої економіки. Вона має базуватися на науково-обгрунтованих економічних взаємовідносинах між суб’єктами ринку. Їх основа – пріоритетність інтересів сільськогосподарських товаровиробників, паритетність цін, еквівалентність товарообміну, прямі договірні зв’язки, врахування попиту і пропозицій, взаємне задоволення вимог суб’єктів ринку відносно якості виробництва техніки і надання послуг і взаєморозрахунків за них, термінів і умов поставок, беззастережної відповідальності сторін.
6. Розвиток фірмового обслуговування сільськогосподарської техніки стримується через невизначеність економічної відповідальності заводів-виробників перед споживачами та відсутністю коштів для його організації. В той же час Україна має сприятливі умови для формування структури фірмового обслуговування шляхом створення дилерської мережі на базі агротехсервісних підприємств.
7. Підвищення цін, нарощування їх диспаритету були зумовлені не тільки різкою зміною філософії ціноутворення, а й загальним переходом від планової економіки до ринкової, прорахунками при проведенні аграрної реформи, браком досвіду їх регулювання в конкурентних умовах. Заходи, які запроваджувалися для врівноваження цінових міжгалузевих співвідношень, виявилися не досить ефективними.
