ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ. О.О.ПОТЕБНІ НАН УКРАЇНИ

Безкровна Ірина Олександрівна

УДК 801.6; 82.085

Комунікативна структура

поетичного тексту

(семантичний та прагматичний аспекти)

10.02.02 – російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 1999

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі російської мови Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, провідний

науковий співробітник відділу російської

мови Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України

ЛАЗЕБНИК Юрій Станіславович

Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук, професор

кафедри загального та українського

мовознавства Київського державного

лінгвістичного університету

ШУМАРОВА Наталія Петрівна

- кандидат філологічних наук, доцент

кафедри російської мови Ніжинського

державного педагогічного університету ім.

М.В.Гоголя

ГЕТМАН Людмила Іванівна

Провідна установа - Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С.Сковороди, кафедра мовознавства

Захист відбудеться "18" травня 1999 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (252001, Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Автореферат розіслано "14" квітня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор Н.Г.Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформація лінгвістики завжди супроводжувалася прагненням відмежувати її від суміжних сфер знання та чітко визначити, окреслити власне лінгвістичні об'єкти і методи. При цьому те, що вважалося "нелінгвістикою" на одному етапі, включалося до мовознавчої проблематики на наступному.

Подібна закономірність спостерігається і щодо трансформації цілей, об'єктів та поняттєво-термінологічного апарату лінгвістики тексту. Вона розпочиналась з дослідження формальної структури тексту, способів граматичного оформлення текстового змісту. На наступному етапі панувала ідея тексту як смислової послідовності мовленнєвих знаків, позначеної властивостями зв'язності та цілісності. Домінантою цього напрямку стало ускладнення об'єкта дослідження, а саме - спрямованість на аналіз змістової структури тексту з її різноманітними асоціативними зв'язками та тенденцією до імплікації. Нарешті, у 80-90-і рр. найбільш продуктивним для лінгвістики тексту виявився міждисциплінарний шлях розвитку. Одним з його досягнень стало створення комунікативної теорії тексту, що виникла як результат сполучення традиційної лінгвістики тексту з функціональною стилістикою, психолінгвістикою, прагматикою, теорією інформації, теорією мовленнєвих актів, риторикою. Для міждисциплінарного напрямку властивим є подальше розширення границь тексту шляхом включення в нього елементів позатекстового контексту. Стосовно комунікативної лінгвістики тексту це означало усвідомлення обумовленості структурно-значеннєвих ознак тексту ситуацією його породження (діяльністю автора, типом адресата, метою комунікації). Тому під текстом тут розуміється власне мовна структура в широкому ситуативно-комунікативному оточенні. Відповідно проблематика комунікативної лінгвістики тексту включає в себе, зокрема, завдання дослідити текст як модель комунікативного акту.

Таким чином, становлення поняття "текст" в лінгвістиці відбувалося шляхом руху від складного синтаксичного цілого (як формально-синтаксичної, смислової єдності) до дискурсу – тексту в сукупності з його екстралінгвістичними факторами, до тексту як мовленнєвої дії.

Відтак актуальною постає проблема лінгвопоетичного аналізу комплексної категорії "комунікативна структура (КС) тексту". Вивчення цієї категорії дозволило виявити релевантні комунікативні параметри поетичного тексту (ПТ) як моделі специфічної мовленнєвої діяльності, а також узагальнити основні елементи поняттєво-термінологічного апарату комунікативної лінгвістики тексту в єдиному дослідницькому контексті.

Таким чином, предметом дисертаційного дослідження є текст як вища динамічна одиниця мови, як єдність змістового, семантичного і прагматичного складових.

Безпосереднім об'єктом наукової реконструкції є КС ПТ як трирівневе утворення – сфера взаємодії основних компонентів поетичного комунікативного акту (адресанта, адресата і способу мовленнєвої дії).

Мета роботи – лінгвістичне моделювання комунікативних параметрів ПТ, виявлення функціонально-мовних закономірностей текстової діяльності в поезії як комунікативного процесу.

Структура роботи відбиває трирівневу будову КС ПТ, яка містить різноманітні способи співвіднесення адресанта і адресата за допомогою певних мовленнєвих дій. Дисертація, таким чином, складається з трьох розділів (розділ І "Фактор адресанта в поетичній комунікації", розділ ІІ "Адресат в структурі поетичного висловлювання", розділ ІІІ "Поетична комунікація як сукупність мовленнєвих дій"), які репрезентують різні етапи досягнення мети роботи.

Перший розділ присвячений дослідженню егоцентричних особливостей поетичного мовлення як комунікативного процесу.

Завдання розділу: - описати ПТ як комунікативну прагмосемантичну систему; - виявити напрямки впливу фактора адресанта на інші комунікативні параметри; - розробити критерії та способи побудови класифікації поетичних адресантів.

В другому розділі поетична комунікація розглядається з точки зору фактора адресата. Завдання розділу: - визначити параметри дослідження поетичного адресата; - виявити типи адресатів ПТ як моделі комунікації та структурувати їх у вигляді єдиної багаторівневої класифікації.

У третьому розділі поетичний адресант і адресат досліджуються в контексті цілісної мовленнєвої дії, з точки зору комунікативного параметра "контакт". Завдання розділу: - розглянути специфіку поетичного висловлювання, а також фактори трансформації первинних мовленнєвих дій в поетичному мовленні; - проаналізувати різновиди поетичних мовленнєвих дій з огляду на розмаїття типів адресанта і адресата.

Джерела дослідження. Комунікативна структура ПТ досліджується на матеріалі віршової спадщини О. Мандельштама, Б.Пастернака, М.Цвєтаєвої – поетів, твори яких співвідносяться з різноманітними, часто протилежними моделями комунікації. Їхні ідіостилі є досить контрастними, що дало можливість виявити універсальне та специфічне в поетичному мовленні як моделі комунікації.

Методологічний фундамент дисертації складають лінгвістичні дисципліни, що входять до прагматичної парадигми. В контексті цієї парадигми текст розглядається як динамічний феномен, що відбиває вербально-когнітивну діяльність комунікантів в процесі його породження/сприйняття. На різних етапах роботи використовуються таксономічний, контрастивний, дистрибутивний, трансформаційний методи та метод компонентного аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає у спробі системного моделювання функціонально-мовних процесів, що складають специфіку поетичної комунікації. Зокрема, новизна роботи виявляється у розробці основних елементів оригінальної методики комунікативного аналізу ПТ; в комплексному дослідженні КС ПТ на матеріалі різних ідіостилей; у структуруванні в багаторівневі класифікації способів вираження адресанта та адресата в поезії.

Особистий внесок автора. Дисертантом створені класифікації типів адресанта, адресата та мовленнєвих дій в поезії.

Теоретичне і практичне значення роботи. Дослідження тексту з точки зору його КС становить новий ракурс у вивченні поетичної семантики. Моделювання КС ПТ дає можливість представити основні елементи текстової семантики як динамічну складноструктуровану систему.

В дисертації на основі досягнень різних лінгвістичних дисциплін, що складають прагматичну парадигму мовознавства, робиться спроба сформувати поняттєво-термінологічний апарат для аналізу комунікативних параметрів ПТ. Результати дисертації сприятимуть подальшому розвиткові різних теорій тексту, комунікативної лінгвістики, семантики, стилістики та риторики. Матеріали дослідження можуть бути використані у вузівських курсах з аналізу художнього тексту, риторики та функціональної стилістики.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження повязане з основними напрямками наукової діяльності відділу російської мови Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні.

Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорювалися на VIII Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень "Функціональний аспект семантики мовних одиниць" (Харків, 1997), Міжвузівській конференції "Проблеми загального та зіставно-історичного мовознавства (Ростов-на-Дону, 1997), Міжнародній науковій конференції молодих вчених "Актуальні проблеми дослідження мови та мовлення" (Мінськ, 1998), VI Міжнародній конференції "Семантика мовних одиниць" (Москва, 1998), на засіданнях відділу російської мови Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАНУ.

З теми дисертації опубліковано 8 праць.

Обсяг і структура роботи. Обсяг дисертації - 188 с. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографічного списку (153 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, визначаються мета, завдання та методологічні засади праці, характеризується теоретичне і практичне значення дисертації.

Розділ перший "Фактор адресанта в поетичній комунікації" присвячено дослідженню функцій та способів вираження поетичного адресанта. У першому підрозділі розділу зазначається, що основною ідеєю комунікативної лінгвістики тексту виступає принцип комунікативного детермінізму. Крізь призму цього принципу текст визначається як модель мовленнєвої діяльності, як згорнута система комунікативного акту (КА), з якої можливо вилучити позиції автора та адресата. Підходи до аналізу тексту, характерні для комунікативної лінгвістики тексту, цілком відбивають онтологічні особливості поетичного (ліричного) тексту: формально-значеннєва структура КА виступає найбільш адекватною формою втілення найважливіших властивостей поетичного мислення та світобачення. Відповідно ПТ часто будується як модель КА.

Згідно з принципом комунікативного детермінізму релевантні комунікативні параметри ПТ обовязково експлікуються у мовній структурі, що у підсумку зумовлює властивості тексту в цілому. Одним з таких параметрів виступає фактор адресанта. Його значущість зумовлена тим, що за своїми функціонально-мовними параметрами поетична комунікація виявляється подібною до внутрішнього мовлення, автокомунікації. Таким чином, дослідження образу адресанта виходить з подібності умов комунікації в поетичному та внутрішньому мовленні, тотожності комунікативних позицій суб'єктів цих мовленнєвих дій. Ця подібність виявляється в наступних спільних ознаках: - пріоритет точки зору мовця, тобто егоцентризм; - переважно сигніфікативна, рематична структура висловлювання; - злиття суб'єкта і адресата мовлення, тобто автокомунікація.

Основний зміст першого розділу складає класифікація поетичних адресантів (текстових образів суб'єкта поетичного повідомлення). Класифікація грунтується на розумінні егоцентризму як універсальної властивості позиції адресанта ПТ. Тобто в структурі ПТ як моделі КА домінує фактор адресанта. Це має такі наслідки: - фактор адресанта впливає на інші комунікативні параметри тексту, захоплюючи позиції адресата і обєкта мовлення; - в сфері поетичної комунікації представлена ціла система різних – прямих, непрямих, метонімічних – способів вираження суб'єкта тексту, які репрезентують особливості егоцентричної мовленнєвої діяльності в поезії.

Багаторівневу класифікацію поетичних адресантів містить другий підрозділ. Типи адресантів виділяються на основі функціонально-смислового, контекстуального аналізу займенників я, ти, ми, він у ПТ.

Ядром класифікації є суб'єктна модель "Я–Я", що втілює релевантні особливості поетичного мовлення як автокомунікативного процесу. Останній і зумовлює розшарування авторського "Я" на двох текстових комунікантів, залучених в діалогічну діяльність. Причому одна сторона авторського "Я" стає текстовим суб'єктом зовнішніх дій, адресованого мовлення ("Я1"), а інша – обіймає позицію суб'єкта внутрішнього мовлення, рефлексивних дій ("Я2").

Ця модель співвідноситься з різними ситуаціями двохагентного діалогу. Зокрема, модель "Я–Я" стає основою створення висловлювань, орієнтованих на майбутню (передбачувану) репліку адресата. Тут повідомлення "Я2" складається з двох мовленнєвих актів: один з них безпосередньо співвідноситься з субєктом мовлення, а інший є непрямою мовленнєвою дією, що містить можливу відповідь адресата ("Я1"). Пор.: Куда мне радость деть мою? В стихи, в графлёную осьмину? (Пастернак); Куда мне деться в этом январе? Открытый город сумасбродно цепок… От замкнутых я, что ли, пьян дверей? (Мандельштам).

Подібну функцію виконують і конструкції директивної семантики, що безпосередньо відтворюють точку зору адресата від його ж імені (тобто замість ти вживається я): Я только девочка. Мой долг До брачного венца Не забывать, что всюду - волк И помнить: я - овца (Цвєтаєва).

Також модель "Я-Я" може виступати фактором створення висловлювань, орієнтованих на попередню репліку адресата. Так породжуються тексти, що різним чином відтворюють ініціальну репліку та водночас містять реакцію на неї. Пор.: Не спорить, а спать. Не оспаривать, А спать. Не распахивать наспех Окна (Пастернак).

Цей тип адресанта стає основою для породження інших моделей поетичного суб'єкта. Так, на другому рівні класифікації перебувають типи адресантів, утворені шляхом редукції одного з компонентів вихідної моделі. Ці поетичні адресанти співвідносяться з різними варіантами монологічних висловлювань (автореферентні висловлювання, спрямовані на невизначеного адресата: На кажется-надтреснутом канате Я – маленький плясун. Я - тень от чьей-то тени. Я – лунатик Двух темных лун (Цвєтаєва); безадресатні внутрішні мовленнєві дії: Февраль. Достать чернил и плакать! Писать о феврале навзрыд (Пастернак)), а також з "ми-повідомленнями", в яких сполучаються позиції обох авторських "Я": Исчадья мастерских, мы трезвости не терпим (Пастернак).

В цілому на другому рівні класифікації представлені способи поєднання "Я1" і "Я2" в загальному комунікативному контексті. Суб'єктні ж моделі третього рівня класифікації репрезентують різні ступені взаємовіддалення образів автора. Відповідно в подібних поетичних повідомленнях імітуються направлені комунікативні дії. Це викликає трансформацію однієї з складових вихідного образу адресанта: "Я" перетворюється на "Ти", яке відповідає позиції внутрішнього адресата. Подібна комунікативна двоїстіть поетичних повідомлень, співвіднесених з цією субєктною моделлю, втілюється у двох різновидах "я-ти-висловлювань". Перший з них тяжіє до реалізації первинної автокомунікативної ситуації: комунікативна рамка "Я-Ти" виступає як варіант моделі "Я-Я", в якій актуалізовано діалогічну семантику шляхом транспозиції "яти". Найбільш виразно умовність номінації ти виявляється в текстах, що моделюють ситуацію поетичної рефлексії. У такий спосіб створюється суб'єктна модель "Я-Ти", в якій обидва компоненти співвідносяться з однією і тією ж особою: Когда до тончайшей мелочи Весь день пред тобой на весу, Лишь знойное щелканье белочье Не молкнет в смолистом лесу (Пастернак).

Другий різновид "я-ти-висловлювань" відтворює адресовану комунікацію. Позицію "Я" в такому висловлюванні обіймає субєкт зовнішнього мовлення, який звертається до свого "внутрішнього голосу". Якщо при зверненні субєкта внутрішнього мовлення до зовнішнього субєкта для позначення адресата досить було використати ти (з огляду на автокомунікативний характер повідомлення), то в даному випадку зовнішній субєкт структурує своє повідомлення відповідно до норм зовнішнього мовлення. Це зумовлює необхідність не лише звернутися до адресата, а й охарактеризувати його - щоб передати свій внутрішній стан: Легкомыслие! - Милый грех, Милый спутник и враг мой милый! (Цвєтаєва); Томись, музыкант встревоженный, Люби, вспоминай и плачь (Мандельштам).

Для характеристики двох наступних типів адресантів важливим є розуміння поетичної комунікації як сфери абсолютного домінування точки зору відправника. Тобто поетичне повідомлення не обов'язково передбачає лише пряме мовлення від імені ліричного "Я": авторська свідомість в поезії може бути виражена в найрізноманітніших формах, зокрема знаходити своє втілення в метонімічній домінанті та в експансії в суб'єктну модель 3-ї особи. Таким чином, четвертий рівень класифікації складають непрямі, метонімічні образи поетичних адресантів. Тут представлено повідомлення, в яких а) суб'єкт мовлення опиняється на позиції об'єкта (персонажа) мовлення і відповідно позначається як "Він". Текстовий образ "Я-Він" моделює ситуацію, в якій один з комунікантів стає обєктом рефлексивної діяльності іншого комуніканта. Зокрема, ця модель відтворює ситуацію самооцінки: Любимая, - жуть! Когда любит поэт, Влюбляется бог неприкаянный (Пастернак); Таковы известьица К Вам - с Руси соломенной! Хороша словесница: Две руки заломлены! (Цвєтаєва); б) відсутність адресанта компенсується зображенням його суб'єктивної точки зору, яка містить інформацію про його положення в просторі та спосіб сприйняття ним світу. Функцію "знаків присутності" адресанта можуть виконувати метафори (К Богу идут облака; Лентой холмы огибая, Тихая и голубая Плещет Ока (Цвєтаєва); Люблю разъезды скворчащих трамваев, И астраханскую икру асфальта, Накрытую соломенной рогожей (Мандельштам)) або синекдохи (Ходят боты, ходят серые У Гостиного двора (Мандельштам); Но тишь. И листок не шелохнётся. Ни признака зги, кроме жутких Глотков и плесканья в шлепанцах И вздохов и слёз в промежутке (Пастернак)).

Таким чином, з точки зору суб'єкта поетична комунікація включає в себе різні моделі внутрішнього мовлення, адресовані висловлювання та повідомлення з прихованим адресантом.

У другому розділі ("Адресат в структурі поетичного висловлювання") розглядається, як автокомунікативність – що є релевантною властивістю поетичного дискурсу – виявляється в різних способах вираження параметра "адресат".

У першому підрозділі міститься загальна характеристика поетичного адресата. Поетична адресованість позначена такими рисами:

- експліцитність/імпліцитність поетичного адресата. Комунікативна позиція суб'єкта ПТ є двоїстою. З одного боку, це позиція носія внутрішнього мовлення, спрямованого на автокомунікативних адресатів; з іншого боку, це установка на створення складноорганізованого писемного тексту, орієнтованого на можливого (модельного) адресата. Така взаємодія "мовлення для себе" та "мовлення для інших" і породжує поліадресованість поетичного висловлювання, його спрямованість і на названого співрозмовника, і на уявного;

- неоднозначність внутрішнього адресата (текстового адресата-персонажа), функцію якого може виконувати сам адресант, будь-яка інша особа, не-особа;

- коливання між двома комунікативними статусами "ти". По-перше, "ти" позначає адресата внутрішнього діалогу з конкретною особою (або не-особою) і, таким чином, вказує на адресований характер мовлення; по-друге, "ти" виступає як об'єкт висловлювання, як елемент предикативного контексту. Цим зумовлений динамічний, суперечливий статус "ти-звернень" – поєднання в них функцій адресації, апеляції (як відображення автокомунікативності поезії) та характеризації (як властивості адресованого мовлення). Відтак поетичне "ти" коливається між позиціями адресата та об'єкта мовлення.

Отже, позицію адресата у поетичному повідомленні може обіймати "Я", "Ти" або "Він".

Класифікація поетичних адресатів (яка подається у другому підрозділі розділу) складається з трьох рівнів. На першому рівні розглядається внутрішня адресація (автоадресація) в поезії, представлено типи адресатів в автокомунікативному контексті. Другий рівень містить висловлювання, в яких автоадресація поєднується із "зовнішньою" адресацією. Нарешті, третій рівень репрезентує типи "зовнішніх" адресатів в поезії.

Серед типів адресатів в автокомунікативному висловлюванні вирізняються: адресат, тотожний адресантові; безпосередній адресат; метонімічний адресат; зовнішній адресат на позиції внутрішнього; адресат–об'єкт мовлення.

Адресат, тотожний адресантові. Включення автора в структуру тексту не лише як адресанта, але як і внутрішнього адресата становить типовий випадок природної автокомунікації, що постійно відтворюється в поезії. Автоадресований діалог позначено рефлексивною роздвоєністю суб'єкта мовлення на "Я1" та "Я2". При цьому комунікативний смисл одного з "Я" збігається з функцією адресата.

Найбільш виразно адресатна функція "Я" реалізується у розгорнутих питально-відповідних конструкціях, оскільки висловлювання (як певні мовленнєві дії), що їх складають, не можуть виходити з однієї комунікативної позиції. Пор.: Кто спит по ночам? никто не спит! Ребёнок в люльке своей кричит, Старик над смертью своей сидит (Цвєтаєва); Увижу нынче ли опять её? До поезда ведь час. Конечно! (Пастернак).

Безпосередній адресат. Прямому вираженню адресата відповідає використання форм усного діалогічного мовлення, перш за все – другої особи на позначення адресата внутрішнього діалогу. Перенесення діалогічних структур у такий комунікативно двоїстий контекст, як поетичне мовлення, викликає їх різноманітні трансформації. У зв'язку з цим вирізняється три різновиди поетичних "ти-висловлювань":

- модель "Я-Ти" як результат діалогізації автокомунікативної моделі "Я1-Я2". Безпосередній адресат у цьому різновиді тотожний одному з авторських "Я". Цьому відповідає умовність номінації ти: її комунікативним підтекстом є функція суб'єкта мовлення: Что в мае, когда поездов расписанье Камышинской веткой читаешь в купе, Оно грандиозней святого писанья И чёрных от пыли и бурь канапе (Пастернак); Левогрудый гром Лбом подслушан был. Так – о камень лбом – Кто тебя любил? (Цвєтаєва);

- модель "Я-Ти" як результат адресантного розмикання автокомунікативного контексту. В цьому різновиді "ти-висловлювань" відбувається збільшення відстані між комунікантами, оскільки відносно "Ти" суб'єкт мовлення перебуває в амбівалентному положенні, обіймаючи позиції носія і внутрішнього, і зовнішнього мовлення одночасно: Я вернулся в мой город, знакомый до слёз, До прожилок, до детских припухлых желёз. Ты вернулся сюда, так глотай же скорей Рыбий жир ленинградских речных фонарей (Мандельштам); Когда я упал пред тобой, охватив Туман этот, лёд этот, эту поверхность (Как ты хороша!) – этот вихрь духоты – О чём ты? Опомнись! Пропало. Отвергнут (Пастернак);

- модель "Я-Ти" як результат адресатного розмикання автокомунікативного контексту. У цьому випадку вже "Ти" локалізований як усередині автокомунікації, так і поза нею. Єдиним носієм внутрішньої мови є адресант ("Я2"), а за адресата виступає як його (адресанта) внутрішній діалогічний двійник ("Я1"), так і випадковий, невизначений зовнішній реципієнт.: Поэт или просто глашатай, Герольд или просто поэт, В груди твоей – топот лошадный И сжатость огней и ночных эстафет (Пастернак).

Метонімічний адресат моделюється шляхом інакомовного позначення певної ознаки комуніканта. За своїми функціональними ознаками метонімічний адресат співвіднесений з "Я", "Ти" (тому що є елементом звернення), а також з "Він" (через наявність у полі адресата предикативних одиниць, що характеризують об'єкт мовлення). Критерієм диференціації висловлювань з подібним адресатом виступає міра його віддаленості від адресанта, а також місце на шкалі "я – ти – він".

Найменша відстань між комунікантами спостерігається при використанні синекдохи – прийому, що лежить в основі метонімії. Функція синекдохи полягає у номінації субєкта за його певною ознакою. У такий спосіб моделюється автокомунікативний контекст, в якому адресанта і адресата поєднано за принципом "ціле/частина". Пор.: Слёзы, слёзы – живая вода! Слёзы, слёза – благая беда! Закипайте из жарких недр, Проливайтесь из жарких век (Цвєтаєва).

Як засоби створення метонімічного образу адресата можуть використовуватися й семантично невизначені лексеми, що позначають і різні сторони внутрішнього світу людини, і абстрактні сутності: О стыд, ты в тягость мне! О совесть, в этом раннем Разрыве столько грез, настойчивых еще! (Пастернак)

Зовнішній адресат на позиції внутрішнього. Перенесення функції адресата внутрішнього мовлення на відсутню особу також є одним з виявів автокомунікативної природи поезії – її тяжіння до моделювання уявного діалогу з будь-яким об'єктом думки.

По-перше, зовнішнє "Ти" може виступати як функціональний синонім "Я1". У відповідні висловлювання вбудовано комунікативну рамку "Я-Ти", проте мовленнєві партії комунікантів співвідносяться з одним і тим самим "Я": суб'єкт організує уявне спілкування, імітуючи при цьому мовленнєві дії відсутнього "Ти". Останнє, таким чином, опиняється на позиції "Я1" як безпосереднього адресата автокомунікації. Пор.: Материнское – сквозь сон – ухо. У меня к тебе наклон слуха, Духа – к страждущему: жжёт? да? У меня к тебе наклон лба… (Цвєтаєва).

По-друге, зовнішнє "Ти" може бути адресатом експресивного висловлювання. В подібних повідомленнях "Ти" має виразний статус зовнішнього адресата, проте суб'єкт звертається до нього як до самого себе. Це протиріччя долається через набуття адресатом функції слухача. Саме така функція, поєднувана з відсутністю у одержувача активних мовленнєвий реакцій, є ознакою адресата експресивних повідомлень. Вони містять у собі пряму автохарактеристику суб'єкта та побудовані відповідно до структурно-семантичних принципів внутрішнього мовлення, оскільки їх справжнім адресатом виступає сам адресант. Пор.: Не самозванка – я пришла домой, И не служанка – мне не надо хлеба. Я – страсть твоя, воскресный отдых твой, Твой день седьмой, твоё седьмое небо (Цвєтаєва).

По-третє, зовнішнє "Ти" може виконувати функцію об'єкта внутрішнього мовлення. Ситуація, що відповідає цьому типу адресата, позначена позакомунікативністю. Тут відсутня навіть автоадресованість, оскільки "Ти" займає позицію об'єкта мовлення і функціонально дорівнює третій особі: И ты пытаешься желток Взбивать рассерженною ложкой, Он побелел, он изнемог, И всё-таки ещё немножко (Мандельштам).

Зовнішній об'єкт на позиції внутрішнього адресата. Попри мовлення у другій особі, подібні висловлювання спрямовані на номінацію об'єкта та на приписування йому різних ознак. Це спричиняє нейтралізацію межі між другою та третьою особою, одержувачем та об'єктом мовлення: Дуб богоборческий! В бои Всем корнем шествующий! Ивы-провидицы мои! Берёзы-девственницы! (Цвєтаєва); Пусти меня, отдай меня, Воронеж: Уронишь ты меня иль проворонишь, Ты выронишь меня или вернёшь, - Воронеж – блажь, Воронеж – ворон, нож… (Мандельштам).

На другому рівні містяться висловлювання, що репрезентують розгорнуті варіанти поетичної комунікації. В них різні типи егоцентричних мовленнєвих дій ускладнюються орієнтацією на невизначеного, випадкового зовнішнього адресата, що втілюється у виразній тема-рематичній структурі: Мне Брамса сыграют, - я сдамся, я вспомню Упрямую заросль, и кровлю, и вход, Балкон полутёмный и комнат питомник, Улыбку, и облик, и брови, и рот (Пастернак); Только детские книги читать, Только детские думы лелеять, Всё большое далёко развеять, Из глубокой печали восстать (Мандельштам).

Класифікацію завершує аналіз впливу на ПТ фактора зовнішнього адресата. Останній становить певну адресатну модель, з врахуванням якої будується поетичне повідомлення. Для поезії властиве використання різних моделей зовнішніх адресатів – конкретного, узагальненого та випадкового, - кожна з яких позначена певними когнітивно-мовними характеристиками та різним ступенем близькості до адресанта. Моделювання спілкування з конкретним адресатом виявляється подібним до автокомунікативного процесу: Я скажу тебе с последней Прямотой: Всё лишь бредни – шерри-бренди, - Ангел мой (Мандельштам). Узагальнений адресат вписується до тексту за допомогою прийомів звернення та перифрази: Заблудился я в небе – что делать? Тот, кому оно близко, - ответь! (Мандельштам). Висловлювання з випадковим адресатом є результатом редукції будь-яких вербальних сигналів отримувача та характеризуються послідовним викладом інформації: Передо мною волны моря. Их много. Им немыслим счёт. Их тьма. Они шумят в миноре. Прибой, как вафли, их печёт (Пастернак).

В третьому розділі ("Поетична комунікація як сукупність мовленнєвих дій") поетична комунікація досліджується з точки зору параметра "контакт". Тобто третій рівень КС (як зазначається у першому підрозділі розділу) складають різноманітні мовленнєві дії (МД), що втілюють цей комунікативний параметр. Відповідно ПТ визначається як цілісна модель певної мовленнєвої дії, в якій інтегруються найсуттєвіші характеристики поетичних адресантів і адресатів, залучених в єдину комунікативну ситуацію як сферу здійснення МД.

В поетичному контексті на первинні МД (запитання, звернення, директивний вираз тощо) діють ті самі фактори, що й у сфері внутрішнього мовлення: егоцентричне домінування адресанта, що обумовлює трансформацію комунікативних позицій адресата і об'єкта мовлення; автокомунікативний характер повідомлення; дифузність меж між складовими КА. В цих умовах змінюються функціонально-семантичні властивості МД.

Різні типи поетичних мовленнєвих дій аналізуються в наступних підрозділах розділу.

Трансформація директива в поезії зумовлена її специфічною комунікативною природою, а саме – відсутністю реального адресата в ситуації повеління, що викликає зміну модальності директива: Ещё и ещё – песни Слагайте о моём кресте! Еще и ещё – перстни Целуйте на моей руке!; Расскажи, сгорающий небосклон, Про глаза, что черны от боли (Цвєтаєва).

Директив зберігає спонукальне значення лише у випадку автокомунікації, тобто при прямому вираженні внутрішнього адресата: С притворной нежностью у изголовья стой И сам себя всю жизнь баюкай (Мандельштам); Ищи себе доверчивых подруг, Не выправивших чуда на число (Цвєтаєва).

В поетичній комунікації вирізняється декілька типів питальних конструкцій.

Запитання, яке потребує відповіді, може бути локалізоване як в автокомунікативному контексті, так і в структурі адресованого мовлення. У першому випадку наявна актуалізація спонукальної семантики, оскільки характер комунікативної ситуації передбачає присутність адресата, а зміст питання потребує відповіді. Проте нездатність адресата дати відповідь надає запитанню статус фрагмента неадресованого внутрішнього мовлення: Мне хочется бежать от моего порога. Куда? На улице темно (Мандельштам). У другому випадку відсутність відповіді зумовлена спрямованістю запитання на зовнішнього адресата. Питальне значення підтримується лише прагматикою запитання. Нездатність адресанта відповісти на тлі відсутності адресата монологізує подібні висловлювання: запитання перетворюються на експресивну декларацію власної необізнаності: Каким наитием, Какими истинами, О чем шумите вы, Разливы лиственные?; Ах, запрокинута твоя голова, Полузакрыты глаза – что? – пряча (Цвєтаєва).

Поетичне запитання, що не потребує відповіді, має інше інформаційне призначення та характеризується складною смисловою структурою. Подібний тип МД відтворює різноманітні розумові процеси: Я не слыхал рассказов Оссиана, Не пробовал старинного вина; Зачем же мне мерещится поляна, Шотландии кровавая луна? (Мандельштам); або використовується як експресивний засіб твердження: Стоит на мёртвой точке час Не оттого ль, что он намечен, Что желчь моя не разлилась, Что у меня на месте печень? (Пастернак).

В умовах поетичного мовлення експресив може виступати або у вигляді описового повідомлення, або як адресована МД. У першому випадку експресив є певним повідомленням, в яке введено позицію адресанта, а орієнтація на можливого адресата відсутня: А над Невой – посольства полумира, Адмиралтейство, солнце, тишина! (Мандельштам). У другому випадку повідомлення спрямовується випадковому адресату. При цьому експресив має автокомунікативний характер, оскільки стає сферою актуалізації специфічних структур внутрішнього мовлення: О, знал бы я, что так бывает, Когда пускался на дебют, Что строчки с кровью – убивают, Нахлынут горлом и убьют! (Пастернак).

Поетичне звернення – це складна МД, основними семантичними компонентами якого виступають констатація, експресія та спонукання. Така функціональна ускладненість звернення пов'язана з властивими поетичній комунікації коливаннями між 2-ю та 3-ю особами, адресатом та об'єктом мовлення, апеляцією та предикацією. Відтак в поетичному зверненні співіснують адресована та неадресована МД, безпосередня експресія та монологічна характеризація.

Найбільш близьким первинній функції цієї МД є звернення до автокомунікативного адресата. Так, в рамках моделі "Я-Ти" наявне майже адекватне відтворення природних комунікативних умов реалізації звернення: "Я" виступає як суддя, критик, коментатор стосовно "Ти": Ты понял блаженство занятий, Удачи закон и секрет. Ты понял, что праздность – проклятье И счастья без подвига нет (Пастернак). Звернення ж до конкретної особи або до об'єкта перетворюється на монологічну аксіологічну дію: Недотрога, тихоня в быту, Ты сейчас вся огонь, вся горенье. Дай запру я твою красоту В тёмном тереме стихотворенья; Вокзал, несгораемый ящик Разлук моих, встреч и разлук (Пастернак).

В поетичній МД "обіцяння" первинна комунікативна функція повідомлення втрачається: воно перетворюється на розумове планування суб'єктом своїх дій: Мне Брамса сыграют, - я вздрогну, я сдамся, Я вспомню покупку припасов и круп, Ступеньки террасы и комнат убранство, И брата, и сына, и клумбу, и дуб (Пастернак). Виділяються також обіцяння–експресиви, які моделюють субординативні стосунки між комунікантами: шляхом безапеляційного твердження "Я" повідомляє адресату про свої майбутні дії. Пор.: Еще одно мгновенье, И я скажу тебе: Не радость, а мученье Я нахожу в тебе (Мандельштам).

Функцією поетичної декларації (яка сама по собі є привселюдною МД) є автокомунікативне повідомлення адресанта самому собі про власне рішення: В день Благовещенья Подтверждаю торжественно: Не надо мне ручных голубей, лебедей, орлят!; Благословляю ежедневный труд, Благословляю еженощный сон (Цвєтаєва).

ВИСНОВКИ

Комунікативний підхід до аналізу ПТ становить спробу цілісного дослідження поетичної семантики. Використання моделі КА як дослідницького принципу дозволило описати деякі способи побудови ПТ та пояснити певні закономірності використання мови в поезії. Підсумком комунікативного дослідження ПТ стала реконструкція комунікативної структури тексту, в якій зафіксовано як основні складові поетичного КА, так і вся сукупність динамічних зв'язків між ними.

Аналіз ідіостилей Б.Пастернака, О.Мандельштама, М.Цвєтаєвої виявив наступне: проаналізовані комунікативні фактори структурування ПТ властиві творам усіх трьох поетів, що свідчить про їх (факторів) загальний характер. При цьому, на тлі універсальних закономірностей поетичної комунікації, вирізняються ідіостильові уподобання поетів у побудові ПТ як моделі КА. Так, поезії Пастернака перш за все властиве роздвоєння авторської свідомості на два текстових суб'єкта при домінуванні "Я" внутрішнього. Поезії Цвєтаєвої та Пастернака особливо властивий автокомунікативний адресат, тотожний адресантові. Крім того, в текстах Пастернака – через автокомунікативну замкненість його поезії – відсутня позиція узагальненого адресата. Велика концентрація ознакової семантики в текстах Мандельштама виражається, зокрема, в частому використанні запитань, що не потребують відповіді. В поезії Цвєтаєвої різні типи МД найчастіше спрямовуються на зовнішнього адресата. А в поезії Пастернака мовленнєві дії здійснюються в умовах близькості адресанта і адресата.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

автора:

1.

2.

2.

2.

2.

2.

2.

2.

АНОТАЦІЇ

Безкровна І.О. Комунікативна структура поетичного тексту (семантичний та прагматичний аспекти). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 - російська мова. - Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, Київ, 1999.

Дисертацію присвячено лінгвістичному моделюванню комунікативних параметрів поетичного тексту, виявленню функціонально-мовних закономірностей текстової діяльності в поезії як комунікативного процесу. Обєктом наукової реконструкції стала комунікативна структура поетичного тексту як сфера взаємодії основних компонентів комунікативного акту (адресанта, адресата та мовленнєвої дії). В роботі досліджено егоцентричні особливості поетичного мовлення, визначено параметри текстового адресата в поезії, проаналізовано специфіку поетичного висловлювання. Побудовано багаторівневі класифікації поетичних адресантів, адресатів та способів мовленнєвих дій в поезії. Дослідження комунікативної структури на матеріалі ідіостилів О.Мандельштама, Б.Пастернака, М.Цвєтаєвої дало можливість виявити універсальне та специфічне в поетичному мовленні як моделі комунікації.

Ключові слова: комунікативна структура, адресант, адресат, мовленнєва дія, комунікативний акт, поетичний текст.

Бескровная И.А. Коммуникативная структура поэтического текста (семантический и прагматический аспекты). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык.- Институт языковедения им. А.А.Потебни НАН Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена лингвистическому моделированию коммуникативных параметров поэтического текста, выявлению функционально-языковых закономерностей текстовой деятельности в поэзии как коммуникативного процесса. В работе поэтический текст (ПТ) анализируется с коммуникативных позиций: ПТ определяется как модель речевой деятельности, как свёрнутая система коммуникативного акта, из которой возможно извлечь позиции адресанта и адресата. Т.е. формально-содержательная структура коммуникативного акта (КА) выступает наиболее адекватной формой воплощения существенных особенностей поэтического мышления и мировидения, а сам ПТ часто строится по образу и подобию речевого действия. Итогом коммуникативного исследования ПТ стала реконструкция коммуникативной структуры (КС) текста. КС ПТ является трёхуровневым образованием, в котором выделяются уровень адресанта поэтического сообщения; уровень адресата; уровень речевого действия (коммуникативной ситуации). Соответственно в диссертации исследованы эгоцентрические особенности поэтической речи, определены параметры текстового адресата в поэзии, проанализирована специфика поэтического высказывания. Для исследования поэтического адресанта значимым является сходство условий коммуникации в поэтической и внутренней речи, тождество коммуникативных позиций субъектов этих деятельностей. Последнее выявляется в эгоцентризме поэтического мировидения, преимущественно рематической (предикативной) информационной структуре ПТ и автокоммуникативности (слиянии адресанта и адресата). Представлена классификация поэтических адресантов. Типы адресантов выделяются на основе функционально-смыслового, контекстуального анализа местоимений я, ты, он, мы в поэтическом тексте как модели коммуникативного акта. Средоточием классификации является субъектная модель "Я-Я", репрезентирующая основную специфику внутренней речи – автокоммуникативность (расслоение авторского "Я" на два текстовых образа). Данный тип адресанта становится основой для образования других моделей поэтического субъекта. Так, редукция одного из компонентов базовой модели соответствует таким эгоцентрическим речевым действиям, как автооценочное высказывание, направленное к неопределённому адресату; безадресатное внутреннее речевое действие; "мы-сообщения", в которых совмещаются позиции обоих авторских "Я". Транспозиция одного из "Я" (в "Ты" или "Он") моделирует такую особенность внутренней речи, как взаимоотдаление субъектов автокоммуникации – перенесение одного из коммуникантов на позицию либо адресата, либо объекта речи. Во второй главе рассматривается, как автокоммуникативность поэтического дискурса выявляется в различных способах выражения параметра "адресат". Для поэтического адресата характерны колебания между позициями субъекта и объекта речи, а также между позициями внутреннего и внешнего коммуникантов. Поэтому классификация адресата имеет трёхуровневую структуру. На первом уровне представлены разновидности автокоммуникативных адресатов: адресат, тождественный адресанту, непосредственный адресат, метонимический адресат, внешний адресат на позиции внутреннего, адресат-объект речи. На втором уровне располагаются высказывания, репрезентирующие развёрнутые (полные) варианты поэтической коммуникации. В них различные типы эгоцентрических речевых действий осложняются ориентацией на неопределённо-обобщённого, случайного внешнего адресата. На третьем уровне рассматриваются модели внешнего адресата – конкретного, обобщённого и случайного, – каждая из которых отмечена особыми когнитивно-языковыми характеристиками и различной степенью близости к адресанту. В третьей главе поэтическая коммуникация исследуется с точки зрения параметра "контакт". В данном аспекте ПТ представляет собой целостную модель определённого речевого действия, в которой интегрируются сущностные характеристики поэтических адресантов и адресатов, вовлечённых в единую коммуникативную ситуацию как сферу осуществления речевого действия. В поэтическом контексте на первичные (естественно-речевые) модели речевых действий воздействуют те же факторы, что и в сфере внутренней речи: эгоцентрическое доминирование адресанта, что обусловливает трансформацию коммуникативных позиций адресата и объекта речи; автокоммуникативный характер сообщения; проницаемость границ между составляющими КА. В главе демонстрируется, как в этих условиях изменяются функционально-семантические свойства речевых действий (директива, вопроса, экспрессива, обращения, обещания и декларации). Таким образом, коммуникативный подход к анализу ПТ представляет собой ещё одну попытку построения целостной модели поэтической семантики. Выдвижение в качестве исследовательского принципа модели КА позволило описать некоторые универсальные способы построения ПТ и объяснить важнейшие закономерности использования языка в поэзии.

Ключевые слова: коммуникативная структура, адресант, адресат, речевое