ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Злотніков Андрій Львович

УДК 159.9.07:159.942+355.233

ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ

КУРСАНТІВ В ПРОЦЕСІ ПЕРВИННОЇ

ВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

19.00.09психологія праці в особливих умовах

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Харків–2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі психології та педагогіки Харківського військового університету, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент

полковник Афанасенко Валерій Сергійович

Харківський військовий університет,

заступник начальника університету з виховної роботи.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Іванова Олена Феліксівна

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна;

завідувач кафедри психології

кандидат психологічних наук, доцент

полковник Логачєв Микола Георгійович

Національний університет внутрішніх справ,

Начальник кафедри спеціальної підготовки, м. Харків.

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра загальної та інженерної психології, Міністерство освіти і науки України (м. Київ).

Захист дисертації відбудеться 22 квітня 2004р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 Харківського військового університету за адресою: 61043, м. Харків, вул. Динамівська, 6 ауд. Д-606.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського військового університету за адресою: 61043, м. Харків, майдан Свободи, 6.

Автореферат розісланий 22 березня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Мануйлов Є.М

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.

Специфіка виконання учбово-бойових задач, участь в антитерористичних операціях, ліквідації наслідків стихійних лих і катастроф характеризуються зростанням інтенсивності і сили впливу стрес-факторів на психіку військовослужбовців, що, створюючи особливі й екстремальні умови, негативно впливають на їх професійну діяльність, Як відомо, одним з основних і невід'ємних факторів протидії цьому негативному впливу є емоційна стійкість. Це повною мірою відноситься до курсантів, майбутніх офіцерів, від сформованості емоційної стійкості яких залежить ефективність професійної діяльності їх самих, та підлеглих їм військовослужбовців. Вже з перших днів навчання курсанти попадають в особливі умови діяльності, які характеризуються емоціогенністю. Тому формування емоційної стійкості курсантів доцільно починати з перших днів первинної військово-професійної підготовки (надалі ПВПП), для якої характерні особливі умови діяльності, що викликають негативні емоції, які приводять до психічних і функціональних порушень, та значно знижують рівень ефективності діяльності курсантів. Крім того, слід відмітити, що не дивлячись на велику чисельність досліджень з проблеми емоційної стійкості, серед яких роботи Л.М. Аболіна, П.Б. Зільбермана, В.М. Писаренко, В.А. Плахтієнко, О.А. Сиротіна, О.А. Чернікової та ін., сьогодні бракує досліджень, присвячених проблемі формування емоційної стійкості у курсантів військово-навчальних закладів у процесі ПВПП. Також недостатньо розроблені методи і засоби підвищення рівня емоційної стійкості військовослужбовців до впливу стрес-факторів в особливих і екстремальних умовах діяльності. Аналіз діяльності військовослужбовців наведений в роботах М.І. Дьяченка, Л.О. Кандибовича, І.І. Ліпатова, В.Л. Марищука В.А. Пономаренко С.І. С’єдіна, А.В. Чирви та ін. свідчить про те, що адекватний особливим умовам сформований рівень емоційної стійкості є важливим чинником, який впливає на ефективність їхньої діяльності.

Таким чином, актуальність проблеми та недостатня її розробленість зумовлюють необхідність проведення дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у Харківському військовому університеті в рамках науково-дослідних робіт “Формування у майбутніх офіцерів толерантності до страху в екстремальних умовах діяльності” та “Професійне самовдосконалення майбутнього офіцера”, замовлених Головним управлінням виховної роботи Міністерства Оборони України. Одним з напрямків зазначених робіт було визначення динаміки емоційної стійкості курсантів і її формування з метою підвищення ефективності професійної діяльності в особливих умовах.

Проблеми, що розглядаються в дисертації, тісно пов’язані з реалізацією положень “Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України”, затвердженої Указом Президента України від 4 вересня 1998 р., і наказом Міністра оборони України №142 від 5 травня 1999 р. “Про концепцію морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України ”.

Мета і задачі дослідження:

Мета дослідження: визначити структуру, детермінуючі фактори і критерії емоційної стійкості у курсантів в період ПВПП в особливих умовах професійної діяльності.

Задачі дослідження:

1. Провести теоретико-методологічний аналіз і визначити основні підходи щодо дослідження проблеми емоційної стійкості, шляхи, способи і методи її підвищення у курсантів в період ПВПП.

2. Визначити структуру і психологічні механізми емоційної стійкості, виявити рівень її сформованості і динаміку в процесі ПВПП.

3. Виявити стрес-фактори, що обумовлюють особливі умови діяльності курсантів у процесі ПВПП.

4. Визначити залежність емоційної стійкості від її структурних компонентів.

5. Розробити комплексну методику формування адекватного рівня емоційної стійкості у курсантів в особливих умовах діяльності.

Об'єкт дослідження: емоційна стійкість курсантів в особливих умовах діяльності.

Предмет дослідження: структура, психологічні механізми, закономірності, динаміка емоційної стійкості курсантів та умови її прояви у період ПВПП.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали положення психологічної науки про єдність свідомості і діяльності (Л.С. Виготський, О.К. Дусавицький, А.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, Г.С. Костюк, К.К. Платонов, Т.М. Титаренко, П.М. Якобсон та ін.); принцип системності в психології (С.П. Бочарова, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн, В.Д. Шадріков, Г.Г. Шевченко та ін.); про роль емоцій в психічній регуляції (Л.М. Аболін, Е. Гельгорн, К. Ізард, О.К. Конопкін, Я. Рейковський та ін.); концепція стресу (Г. Сельє, Л.О. Китаєв-Смик ).

Методи дослідження: стандартизоване спостереження за спеціально розробленою програмою; експертна оцінка рівнів сформованості емоційної стійкості курсантів; методика “потрібність в досягненні” Ю.М. Орлова; тест “діагностика ситуативної й особистісної тривожності” Ч.Д. Спілбергера-Ю.Л. Ханіна; колірний тест М. Люшера; тест „Інтелектуальної лабільності” по методиці А.Ю. Козирєвой, „тепінг-тест” визначення сили нервової системи Є.П. Ільїна. Для обробки одержаних емпіричних даних було використано статистичні методи – перевірка достовірності відмінностей (критерій 2, t-критерій Стьюдента) та багатовимірної статистики (кореляційний аналіз). Обробка результатів проводилася на ПЕОМ IBM класу PC з використанням програм “STATGRAPHICS”, “Microsoft® Excel 97 SR-1”.

Наукова новизна одержаних результатів.

- Вперше визначені показники і критерії емоційної стійкості курсантів військових навчальних закладів при впливі стрес-факторів особливих умов ПВПП.

- Визначені стрес-фактори особливих умов первинної військово-професійної підготовки, їх сила й інтенсивність впливу на курсантів в цей період.

- Одержали подальший розвиток положення про структуру емоційної стійкості, визначені особливості її динаміки в курсантів у період ПВПП.

- Одержали подальший розвиток психологічні механізми структурних компонентів емоційної стійкості у курсантів в період ПВПП.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що систематизовані теоретичний і експериментальний матеріали з проблеми формування емоційної стійкості; поглиблено зміст поняття "емоційна стійкість" у курсантів, визначені особливості динаміки емоційної стійкості та удосконалені механізми її формування у курсантів у процесі ПВПП.

Практична значимість одержаних результатів полягає в розробці та обґрунтованні комплексної методики з формування та вдосконалення адекватного рівня емоційної стійкості у курсантів; визначені ефективності її використання в умовах ПВПП; розробці рекомендацій щодо застосування цієї методики у військових навчальних закладах і військових частинах Збройних сил України.

Прикладні аспекти проведеного дослідження полягають в тому, що була використана на практиці комплексна методика формування й удосконалювання емоційної стійкості в період ПВПП в Харківському інституті танкових військ національного технічного університету та Харківському військовому університеті.

Апробація результатів дисертації неодноразово здійснювалась на засіданнях кафедри “Психології і педагогіки” Харківського військового університету (1999 - 2003 рр.); в доповідях і повідомленнях на ХІ Харківських політологічних читаннях “Конфлікти в суспільствах, що трансформуються” (Харків, 2001 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Основні напрямки виховання української військової інтелігенції в сучасних умовах” (Харків, 2001 р.); на Багаліївських читаннях в НУА „Вік ХХ: реформи в українській вищій школі” (Харків, 2002 р.); на II науковій конференції молодих вчених Харківського військового університету „Емоційна сфера як основний компонент у структурі психологічних механізмів формування емоційної стійкості” (Харків, 2003 р.)

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 9 працях, з них 5 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації визначаються метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг роботи складає 216 сторінок (з них 186 сторінок основного тексту). Дисертація містить 22 таблиці, 3 рисунки, список використаних джерел з 224 найменувань. Додатки розміщаються на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі міститься обґрунтування актуальності теми дослідження, її зв'язку з науковими програмами і планами, визначення мети і завдань дослідження, об'єкта та предмета, теоретико-методологічної основи і методів дослідження, розкривається наукова новизна, теоретична і практична значущість дослідження, апробація результатів, структура й обсяг роботи.

У першому розділі “Емоційна стійкість як професійна якість курсанта – майбутнього офіцера” розглянуті основні теоретико-методологічні підходи щодо вивчення проблеми емоційної стійкості, досліджено психологічні механізми та визначені фактори що її детермінують.

Проблема емоційної стійкості знайшла відображення в ряді досліджень, але найбільш повно представлена у наукових працях П.К. Анохіна, Л.М. Аболіна, Л.П. Баданіної, М.І. Бобневої, С.П. Бочарової, Ф.Д. Горбової, О.В. Дашкевича, М.І. Дьяченка, П.Б. Зільбермана, Б.Ф. Ломова, К. Ізарда, В.Л. Марищука, В.С. Мерліна, Є.А. Мілеряна, В.Е. Мільмана, Н.І. Наєнка, А.Є. Ольшаннікової, Л.А. Орбелі, В.М. Писаренка, В.А. Плахтієнка, К.К. Платонова, В.А. Пономаренка, Я. Рейковського, Г. Сельє, П.В. Симонова, Л.С. Славиної, О.А. Сиротіна, А.Я. Чебикіна, О.А. Чернікової та ін.

Аналіз зазначених робіт вітчизняних і закордонних дослідників дозволяє виділити, щонайменше, чотири основних підходи щодо розгляду емоційної стійкості.

Перший підхід до дослідження емоційної стійкості заснований на принципі взаємодії і взаємовпливу психічних процесів. Виходячи з того, що різні психічні процеси можуть підтримувати, підсилювати, послабляти, гальмувати і т.д. один одного, прихильники цього підходу (Є.А. Мілерян, В.Л. Марищук, К.К. Платонов, Л.М. Шварц та ін.), схильні трактувати емоційну стійкість як здатність керувати емоціями, що виникають при виконанні професійної діяльності.

Однак, такий підхід, на наш погляд, представляється обмеженим, тому що вивчення емоційної стійкості, з погляду залежності емоційного процесу від вольових якостей, а також інших психічних процесів, не дозволяє визначити роль емоційного компонента в психологічному механізмі цього феномена, а також проникнути в його суть і форми прояву.

Другий підхід (Ю.М. Блудов, Є. Гельгорн, Дж. Луфборроу, В.Д. Нєбиліцин, І.П. Павлов, В.А. Плахтієнко, Я. Рейковський, Г. Сельє, Я. Стреляу, Б.М. Тєплов та ін.) базується на єдності енергетичних і інформаційних характеристик психічних властивостей, на теорії самоорганізації кібернетичних систем. Емоційна стійкість на основі цього підходу визначається, як властивість темпераменту, що дозволяє надійно виконувати цільові задачі діяльності за рахунок оптимального використання резервів нервово-психічної емоційної енергії. Цей підхід характеризується тим, що емоційний стан людини тісно пов'язаний з процесами вищої нервової діяльності, з дією стрес-факторів, а також із загальним адаптаційним синдромом, із використанням резервів нервово-психічної, емоційної енергії.

Третій підхід до дослідження емоційної стійкості ґрунтується на виявленні власне емоційних характеристик даного феномена. Суть його полягає в тому, що кожний психічний процес (пізнавальний, емоційний, вольовий) є відносно незалежним від інших і має специфічні особливості. Стосовно до емоційного процесу це означає, що ні вольовий, ні пізнавальний процеси, ні тим більше властивості особистості (спрямованість, темперамент, характер, здібності), незважаючи на взаємозв'язок, не обов'язково входять у його склад. До представників даного підходу відносяться Л.М. Аболін, К.Є. Ізард, Н.І. Наєнко, А.Є. Ольшаннікова, О.В. Овчиннікова О.А. Чернікова та ін.

Позитивною стороною даного підходу є те, що його представники позначили емоційний характер феномена емоційної стійкості та акцентували увагу на його емоційних особливостях (механізмах), що повинні при його вивченні займати домінуюче положення. Однак, не враховується цілий ряд інших емоційних особливостей: модальність, знак випробовуваних емоцій, поріг, глибина, тривалість, лабільність, інтенсивність емоційних переживань, які, на наш погляд, відіграють важливу роль у психологічних механізмах емоційної стійкості.

Четвертий підхід (М.І. Бобнєва, С.П. Бочарова, О.В. Дашкевич, П.Б. Зільберман, В.Л. Маріщук, В.А. Плахтіенко, О.А. Сіротін та ін.) ґрунтується на тому, що емоційну стійкість варто розглядати як складне психічне утворення, яке є результатом інтегрування визначених психічних процесів і явищ. Виходячи з принципу взаємодії емоцій, волі, інтелекту і фізіологічної організації в їхньому відношенні до діяльності, представники цього підходу визначають емоційну стійкість як інтегративну властивість особистості, що забезпечує оптимально успішне досягнення мети діяльності в складній емотивній ситуації.

На підставі проведеного аналізу з проблеми емоційної стійкості ми дійшли до висновку, що під емоційною стійкістю слід розуміти інтегративну, полісистемну якість особистості, що обумовлена змістом і взаємозв'язками її складових компонентів: мотиваційного, представленого силою мотивації; емоційного, представленого емоційним збудженням та особистісною тривожністю; інтелектуального, представленого оцінкою ситуації, прогнозом можливих змін цієї ситуації та прийняттям рішення на здійснення дій; типологічною властивістю нервової системи, представленою її силою, серед яких домінуюча роль відведена емоційному. Вони обумовлюють продуктивність діяльності й адекватність поведінки в особливих та екстремальних умовах. Розуміння емоційної стійкості як інтегративної, полісистемної якості дає можливість її аналізу з позицій системного підходу, що має велике теоретичне і прикладне значення.

Різноманітність в підходах щодо визначення емоційної стійкості, її недостатня вивченість в галузі діяльності військових, та сучасні вимоги до психологічної підготовки людини до діяльності в особливих та екстремальних умовах гостро ставлять питання подальшого дослідження емоційної стійкості.

У другому розділі „Дослідження динаміки емоційної стійкості курсантів в особливих умовах первинної військово-професійної підготовки” досліджуються динаміка емоційного, мотиваційного, інтелектуального компонентів емоційної стійкості курсантів, їхня сила нервової системи, а також можливості їх формування під час ПВПП. Визначаються методи дослідження, дається характеристика груп обстежуваних, приділяється порядок його проведення. Досліджується стресогенність особливих умов діяльності курсантів у процесі ПВПП.

З метою вивчення особливостей емоційної стійкості курсантів у період ПВПП нами було проведене дослідження на базі Богодухівського навчального центру при Харківському військовому університеті. Дослідження проводилося, починаючи з моменту прийняття від абітурієнтів документів у мандатну комісію і закінчуючи кваліфікаційними іспитами курсантів наприкінці ПВПП. У дослідженні брали участь 208 курсантів першого і другого факультетів Харківського військового університету у віці від 17 до 19 років. Дане дослідження було спрямоване на діагностику структурних компонентів емоційної стійкості: емоційного, мотиваційного, інтелектуального і сили нервової системи з метою вироблення у подальшому спеціальних психологічних механізмів її формування й удосконалення.

Дослідження проводилися у чотири етапи. Перший етап – перед початком ПВПП. Другий етап – вступні іспити і рішення мандатної комісії про зарахування у ввнз. Тривалість етапу 15-20 діб. Третій етап – первина підготовка зарахованих у ввнз курсантів до діяльності військовослужбовця. Тривалість етапу 30 діб. Четвертий етап – первинна підготовка курсантів, у ході якої формуються уміння і навички діяльності курсанта в ролі молодшого командира. Етап є основним у період ПВПП і триває чотири місяці.

Для визначення рівня емоційної стійкості у курсантів в період ПВПП нами використовувався метод експертної оцінки і опитувальник. Для методу експертної оцінки були розроблені критерії оцінки рівня емоційної стійкості, в основі яких лежить принцип забезпечення оптимального успішного досягнення мети діяльності в складній емотивній обстановці. В основу опитувальника був покладений принцип адекватного рівня емоційного реагування на стрес-фактори. На основі отриманих результатів експертної оцінки рівня емоційної стійкості нами були визначені три групи курсантів: 1-а група 18,75% курсантів з високим рівнем емоційної стійкості; 2-а група 75,15% із середнім; 3-я група 6,1% з низьким рівнем.

У ході дослідження була визначена динаміка емоційної стійкості усіх груп обстежуваних у фонових умовах (1-й етап), коли вплив психотравмуючих факторів був найменшим, і в емоциогенних умовах (2, 3, 4 етапи), коли курсанти були під впливом сильних психотравмуючих факторів учбово-бойової та службової діяльності. Так кількість курсантів з високою емоційною стійкістю поетапно знижується з 18,75% на 1-му етапі до 4,4% на 4-му етапі. В остаточному підсумку в 9,9% курсантів, які мають високий рівень емоційної стійкості, під впливом психотравмуючих факторів знизився її рівень. Кількість курсантів з середнім рівнем змінювалося від 75,15% на 1-му етапі до 55,7% на 2-му, до 69,6% на 3-му і до 60,3% на 4-му етапах. З низьким рівнем від 6,1% на 1-му до 37,1% на 2-му, до 24,1% на 3-му і до 35,5% на 4-му етапах.

Результати експертної оцінки показують значне збільшення числа курсантів з низькім рівнем емоційної стійкості, під інтенсивним впливом стрес-факторів, і відповідно, зниження кількості курсантів з високим і середнім рівнями. Зміна кількості курсантів у кожному з рівнів, відповідно за результатами експертної оцінки, є пропорційною силі впливу стрес-факторів.

Для підтвердження результатів експертної оцінки, уточнення психологічних механізмів функціонування емоційної стійкості, визначення особливостей її динаміки нами були досліджені структурні компоненти емоційної стійкості на 4-х етапах у період ПВПП у курсантів.

Так, у процесі дослідження мотиваційної сфери у обстежуваних визначалася сила мотивації. Розподіл курсантів у групах в залежності від сили мотивації, представлений у табл. 1, свідчить про те, що сила мотивації відіграє важливу роль у формуванні адекватного рівня емоційної стійкості. На підставі отриманих результатів ( див. табл. ) ми дійшли до висновку, що адекватний рівень емоційної стійкості дійсно обумовлений певним рівнем сили мотивації. Але коли мотивація підіймається вище цього рівня, вона починає відігравати негативну роль під час емоціогенної ситуації.

Таблиця 1

Розподіл курсантів у групах у залежності від сили мотивації

Групи з різним рівнем емоційної стійкості | Кількість курсантів (%)

Висока мотивація | Середня мотивація | Низька мотивація

Потреба в досягненні успіху

висока | середня | низька | висока | середня | низька | висока | середня | низька

1 група | 5,12 | 10,24 | 2,56 | 25,60 | 46,24 | - | 7,68 | 2,56 | -

2 група | 5,12 | 16,68 | 3,2 | 23,04 | 33,40 | 3,84 | 5,12 | 9,6 | -

3 група | 30,76 | 7,69 | 7,69 | 15,38 | 15,38 | 7,69 | 7,69 | 7,69 | -

(%) | 24,51 | 61,09 | 14,40

Закономірності, що виявлені під час дослідження мотиваційного компоненту, на наш погляд, пояснюються дією регуляторних психологічних механізмів емоційної стійкості, у даному випадку мотиваційних, які полягають у силі потреби в досягненні, і в емоційній оцінці успіху та невдач. Коли курсанти всіх груп виконували однакові завдання в схожих емоціогенних ситуаціях, якість виконання завдань змінювалася в залежності від ступеня мотивації і виразності потреби в досягненні успіху.

Таким чином, дослідження мотиваційного компоненту підтверджує те, що визначальним у формуванні емоційної стійкості є сила мотивації. При цьому характер залежності емоційної стійкості зумовлений дією мотиваційних механізмів.

Наступним структурним компонентом емоційної стійкості, що тісно пов'язаний з мотиваційною сферою, є емоційний, який представлений емоційним збудженням і особистісною тривожністю. Для більш повної картини змін в емоційній сфері у обстежуваних курсантів на 4-х етапах ПВПП нами додатково діагностувалась ситуативна тривога. Результати діагностики наведені в табл. 2.

Таблиця 2

Окремі результати математико-статистичної обробки даних

особистісної та ситуативної тривожності

Групи | Етапи | Особистісна тривожність | Ситуативна тривога

Середнє-арифме-тичне | Диспер-

сія на

1-му етапі | t' крітерій Стьюдента на 1-му етапі | Середнє-арифме-тичне | Диспер-

сия на

2-му етапі | t' крітерий Стьюдента на 2-му етапі

1- група

(високий рівень) | 1-й | 36,43 | 2,3 | t'1-2=2,01* | 33,07 | 2,2 | t'1-2=2,42*

2-й | 39,08 | 3,9 | 44,6 | 3,79

3-й | 38,97 | 3,5 | 41,5 | 3,5

4-й | 38,85 | 2,9 | 37,24 | 2,8

2- група

(середній рівень) | 1-й | 35,51 | 3,1 | t'2-3=2,74* | 32,82 | 3,3 | t'2-3=2,78*

2-й | 37,99 | 3,95 | 46,14 | 4,5

3-й | 37,91 | 3,68 | 42,3 | 3,55

4-й | 37,88 | 3,5 | 38,65 | 3,6

3- група

(низький рівень) | 1-й | 37,01 | 2,6 | t'1-3=3,12* | 32,92 | 3,4 | t'1-3=3,56*

2-й | 39,44 | 4,2 | 47,5 | 3,45

3-й | 38,24 | 3,7 | 44,3 | 3,5

4-й | 38,17 | 3,02 | 40,2 | 3,02

*Примітка: показання t' Стьюдента значимі для усіх груп при р<0,001

Отримані результати дозволили з’ясувати динаміку особистісної і ситуативної тривожності та визначити її особливості у курсантів 3-х груп обстежуваних. В залежності від груп курсантів, їх склад був представлений різними за чисельністю особами, що мають високий, середній, або низький рівні особистісної тривожності.

Найменша чисельність курсантів з високим рівнем особистісної тривожності була у 1-й групі 5,2%, трохи більша у 2-й – 9,6% і у 3-й – 23,1%. В залежності від сили та тривалості дії стрес-факторів особливих умов учбово-бойової та службової діяльності динаміка особистісної тривожності в групах мала певні особливості. Під час дії стрес-факторів для курсантів 1-ї групи характерні незначні зміни в показниках особистісної тривожності, висока і середня активність та працездатність. Як результат в цій групі ситуативна тривога досягає найменших показників, про що свідчить середнеарифметичне на 2, 3 та 4-му етапах. Для курсантів 2-ї групи характерні більш значне підвищення рівня особистісної тривожності, середня активність і працездатність, збільшення ситуативної тривоги з 32,82 до 46,14 балів. У курсантів 3-ї групи, як показали результати дослідження, динаміка особистісної тривожності значно відрізнялася від 1-ї та 2-ї груп. Порівняльна перевага курсантів з високим рівнем особистісної тривожності зумовлювала високе емоційне збудження на 2, 3 і 4-му етапах. При тривалій дії стрес-факторів на 2 і 4-му етапах у курсантів 3-ї групи відмічались найбільші зміни в напрямку зростання показників особистісної тривожності, зменшувалась активність і працездатність, показники ситуативної тривоги досягали найбільших значень. При цьому закономірності, які були виявлені у ході аналізу результатів особистісної і ситуативної тривожності на чотирьох етапах дослідження, ґрунтуються на функціонуванні окремих емоційних механізмів емоційної стійкості особистості, які складаються в перекритті, уникненні, що несуть функцію мінімізації виникаючого дискомфорту. Схематично представити дію окремих емоційних механізмів, зв'язаних з тривожністю особистості, можна так: потрапляючи під дію тих чи інших стрес-факторів, відбувається довільна когнітивна оцінка ситуації. У випадку когнітивної оцінки ситуації як небезпечної (адекватність оцінки ситуації залежить від такої властивості особистості як особистісна тривожності) виникає стан тривоги, поведінкові реакції, включені в стан тривоги, дозволяють максимально мінімізувати несприятливий вплив стрес-факторів. Вступають у дію механізми перекриття негативного впливу стрес-факторів, у результаті дії яких особистість переоцінює сформовану ситуацію.

Наступним структурним компонентом емоційної стійкості є інтелектуальний компонент. На підставі отриманих даних дослідження цього компоненту можна відмітити, що під час першого етапу дослідження у основної частини курсантів відзначені високі і середні показники інтелектуальної лабільності (табл. 3). Однак, статистично значимих розходжень між групами курсантів при розрахунку 2-критерію не підтвердилося при р<0,05.

Істотно змінюється картина в динаміці інтелектуальної лабільності на наступних етапах дослідження (табл. 3). Так у низки курсантів всіх груп відбулася трансформація високої та середньої лабільності у низьку і дуже низьку інтелектуальну лабільність. Дану особливість можна пояснити включенням спеціальних психологічних механізмів інтелектуального компоненту емоційної стійкості. Суть їх в тому, що коли людина опиняється в складній емоціогенній ситуації, однією з перших ланок в психологічних механізмах інтелектуального компоненту спрацьовує механізм когнітивної оцінки, на підставі якого здійснюються аналіз інформації і вибір прийняття оптимального рішення з метою досягнення поставленого завдання.

Таблиця 3

Динаміка зміни інтелектуальної лабільності у курсантів на 4-х етапах ПВПП

Ступень лабільності | Кількість курсантів представлено у (%)

1-група | 2-група | 3-група

етапи | етапи | етапи

1 | 2 | 3 | 4 | 1 | 2 | 3 | 4 | 1 | 2 | 3 | 4

Висока лабільність | 71,68 | 43,52 | 56,32 | 40,96 | 67,20 | 30,08 | 44,80 | 27,52 | 69,21 | 15,38 | 38,45 | 15,38

Середня лабільність | 28,32 | 35,84 | 35,84 | 38,32 | 31,52 | 26,24 | 30,72 | 33,44 | 30,79 | 23,07 | 23,10 | 30,76

Низька лабільність | - | 15,52 | 7,84 | 15,52 | 1,28 | 25,76 | 20,00 | 27,52 | - | 30,79 | 23,07 | 30,79

Дуже низька лабільність | - | 5,12 | - | 7,68 | - | 17,92 | 4,48 | 11,52 | - | 30,76 | 15,38 | 23,07

ч2 - для 1, 2 та3-ї груп | ч21-2=

126 | ч21-2=

245* | ч21-2=

233* | ч21-2=

228* | ч22-3=

115.6 | ч22-3=

193* | ч22-3=

147,3 | ч22-3=

152,4 | ч21-3=

37.5 | ч21-3=

87,6* | ч21-3=

105* | ч21-3=

91,5*

* - Значення ?2 вище критичних при р<0,05

Ще одним структурним компонентом, що визначає рівень емоційної стійкості є сила нервової системи. Дана типологічна властивість характеризує здатність психіки до прийому стрес-факторів, а саме величину порога чутливості і порога працездатності. Встановлено, що між цими двома порогами існує певна залежність, яка полягає в тому що, чим нижче поріг чутливості, тим нижче і поріг працездатності. Для визначення динаміки сили нервової системи у курсантів на 4-х етапах дослідження нами використовувалась методика "теппінг-тест". З результатів, отриманих у ході 4-х етапів дослідження сили нервової системи, видно, що дана типологічна властивість характеризується малою динамічністю і практично незмінна. Відмінною рисою в динаміці сили нервової системи є те, що під час найбільш напружених ситуацій на другому і четвертому етапах у 12% курсантів від загального обсягу вибірки досліджуваних усіх груп відзначений високий рівень емоційної стійкості, і це при тому, що вони мають середню силу нервової системи. Проведений аналіз показав, що дані курсанти мали високе емоційне збудження, але це не тільки не знизило емоційної стійкості, а навпаки, підвищило її рівень. Емоційне збудження сприяло досягненню успіху і подоланню значних труднощів, але подальше дослідження показало, що під впливом стрес-факторів особливих умов у даної низки курсантів відбувалося виснаження сили нервової системи. Важливим тут є те, що в емоціогенній ситуації треба раціонально використовувати свої сили щоб виснаження сили нервової системи не відбулося заздалегідь.

Спираючись, у ході дослідження емоційної стійкості у курсантів в період ПВПП на діяльністний підхід, нами приділялась особлива увага вивченню таких важливих її показників, як активності та працездатності особистості. Визначення даних показників за допомогою колірного тесту М. Люшера дозволило отримати підтвердження залежності результативності діяльності курсантів у складних емоціогенних ситуаціях від їх емоційного стану. Аналіз результатів свідчить про те, що найбільш вищі результати з виконання поставлених завдань під час ПВПП мають курсанти з середніми показниками активності і працездатності, що допомагає їм утримувати адекватний рівень реагування на дію негативних стрес-факторів особливих та екстремальних умов діяльності. Курсанти з високими, або з низькими показниками активності та працездатності, навпаки, схильні до неадекватного рівня реагування, що призводить до зниження результатів діяльності.

Для визначення ступеня взаємозв'язків між такими структурними компонентами емоційної стійкості, як емоційний, мотиваційний, інтелектуальний, сила нервової системи, а також показниками активності і працездатності, і для встановлення залежності емоційної стійкості від даних компонентів нами проведений кореляційний аналіз. Результати кореляційного аналізу представлені в табл. , підтверджують виявлену в результаті дослідження залежність емоційної стійкості від її структурних компонентів.

Таблиця 4

Кореляція між емоційною стійкістю та її структурними компонентами

Найменування показників | Емоційна стій-кість | Особис-тісна тривож-ність | Ситуа-тивна тривога | Інте-лекту-альна лабіль-ність | Моти-вація | Сила нерво-вої систе-ми | Актив-ність | Пра-цездат-ність

Особистісна тривожність | -0,79* | 0,86 | -0,44 | -0,49 | -0,26 | -0,33 | -0,57

Ситуативна тривога | -0,64* | -0,38 | -0,45 | 0,21 | -0,39 | -0,48

Інтелектуальна лабільність | 0,74* | 0,35 | 0,27 | 0,34 | 0,41

Мотивація | 0,53* | 0,24 | 0,46 | 0,62

Сила нервової системи | 0,46 | 0,23 | 0,57

Активність | 0,52 | 0,53

Працездатність | 0,38

*- Значення коефіцієнтів кореляції більш ніж критичні для даної вибірковості
при р<0,001.

Так, найбільша кореляційна залежність емоційної стійкості визначена з особистісною та ситуативною тривожністю (емоційний компонент). Цей зв’язок має зворотний стійкий характер. Чим вище показники особистісної та ситуативної тривожності, тим нижче емоційна стійкість. Значення коефіцієнтів кореляції при цьому більші ніж критичні при р<0,001. Також велика кореляційна залежність емоційної стійкості відзначена з інтелектуальною лабільністю (інтелектуальний компонент). Зв’язок має прямий стійкий характер, чим вище інтелектуальна лабільність, тим вище емоційна стійкість. Значення коефіцієнтів кореляції також більші ніж критичні при р<0,001. Наступним по силі зв’язку з емоційною стійкістю виступає сила мотивації (мотиваційний компонент). Між ними відзначається помірно висока залежність, яка носить криволінійний характер, що вказує на залежність високого рівня емоційної стійкості від оптимального рівня мотивації. Тобто завищена, чи занижена мотивація негативно впливає на рівень емоційної стійкості. Зв’язок емоційної стійкості з силою нервової системи характеризується як помірно середній. Сила нервової системи є малодинамічною, але при тривалому впливі стрес-факторів відбувається її виснаження. У результаті кореляційного аналізу встановлений помірковано високий зв'язок, що дозволяє затверджувати те, що емоційна стійкість, як психічна властивість особистості є єдністю таких компонентів, як емоційного, мотиваційного, інтелектуального і сили нервової системи. На підставі встановленої залежності емоційної стійкості від її структурних компонентів можна затверджувати, що рівень емоційної стійкості у курсантів можливо прогнозувати, а також впливати на його розвиток у процесі ПВПП, що досягається за рахунок застосування методів саморегуляції, формування оптимального рівня мотивації і підвищення рівня умінь і навичок діяльності в особливих умовах.

У третьому розділі „Формування емоційної стійкості у курсантів до професійної діяльності в особливих умовах” розглядаються основні напрямки і підходи дослідників щодо підвищення рівня емоційної стійкості. На основі аналізу спеціальної літератури розкриваються засоби, методи та прийоми, що сприяють ефективному формуванню адекватного рівня емоційної стійкості особистості до діяльності в особливих та екстремальних умовах. Визначаються умови формування емоційної стійкості. Проведений аналіз засобів формування емоційної стійкості свідчить про те, що в основі тих чи інших засобів лежить вплив на психологічні механізми емоційного, мотиваційного та інтелектуального компонентів емоційної стійкості. Однак, єдності в розумінні шляхів і напрямків щодо підвищення емоційної стійкості немає. Разом з тим, спираючись на теоретико-методологічні підходи, а також дані власних досліджень нами обґрунтовані спеціальні психолого-педагогічні заходи, впровадження яких сприяє підвищенню рівня емоційної стійкості у курсантів в процесі ПВПП.

Виходячи із специфіки умов професійної діяльності військовослужбовців у процесі ПВПП визначено найбільш ефективні методи, що сприяють підвищенню рівня емоційної стійкості, до них відносяться: психорегулююче тренування, в основі якого лежить аутогенне тренування, за допомогою прийомів, що його складають підвищується рівень психічної саморегуляції у курсантів, знижуються рівні особистісної та ситуативної тривожності, нормалізується в цілому емоційний стан навчающихся; моделювання стрес-факторів і відпрацьовування стратегій дій в емоціогенних ситуаціях, що дозволяє придбати досвід практичних дій в складних емоціогенних ситуаціях і відпрацювати стратегію поведінки, поширення знань і відомості, а також засоби рефлексії та самоконтролю, необхідні для правильного орієнтування в складних обставинах; ідеомоторне тренування дозволяє зв’язати рухові відчуття з свідомо представленими рухами і здійсненням їх у процесі дій.

На підставі відібраних нами засобів та методів формування емоційної стійкості нами розроблена комплексна методика з формування адекватного рівня емоційної стійкості, яка включає чотири послідовних етапи:

Перший етап – мотиваційно-орієнтуючий. На даному етапі визначаються рівні емоційної стійкості у курсантів, в залежності від яких, розподіляються останні на групи з низьким, середнім та високим рівнями; формуються необхідні установки, позитивне відношення, інтерес і мотивація до системи занять на розвиток емоційної стійкості, необхідний емоційний настрій; створюється у курсантів система вихідних понять і знань з емоційної стійкості особистості та методів і прийомів її підвищення.

Другий етап – релаксаційно-рефлексуючий. На даному етапі у курсантів підвищуються уміння довільної релаксації; на фоні нервово-м'язового розслаблення курсанти навчаються розпізнаванню інтероцептивних відчуттів і керуванню рівнем рефлексії; формуються уміння диференціації рефлексивних відчуттів по їх модальності й інтенсивності, рефлексія різних емоційних станів; формуються уміння довільної психічної саморегуляції і самоконтролю.

Третій етап - формуючий. Даний етап за своїм змістом є основним, тому що на ньому реалізуються уміння і навички придбані на першому та другому етапах. На цьому етапі на їх основі формуються предситуативна готовність і відпрацьовується стратегія дій щодо умов впливу специфічних для даної діяльності стрес-факторів. На цьому етапі курсанти навчаються довільної репродукції необхідних для емоційної саморегуляції сенсорних відчуттів і ідеомоторних уявлень, відтворюються стани предситуативної готовності до емоціогенних умов їхньої діяльності; відпрацьовується стратегія дій до стрес-факторів особливих умов діяльності.

Четвертий етап – відновлювальний. Даний етап є заключним, і включає заходи, що спрямовані на психологічну реабілітацію курсантів. Він містить у собі нервово-м'язову релаксацію (НМР), дихальну гімнастику, індивідуальні формули самонавіяння і т.п.. На даному етапі здійснюється відновлення фізичних і психічних сил курсантів, зниження чи нейтралізація посттравматичних стресових впливів, які виникли під час ПВПП, створення у курсантів психічного стану, який сприяє оптимальній навчальній і службовій діяльності на весь період навчання у ввнз.

Для експериментальної перевірки ефективності розробленої комплексної методики з формування адекватного рівня емоційної стійкості у курсантів у процесі ПВПП нами був проведений формуючий експеримент.

Метою експерименту ставилося експериментальне обґрунтування ефективності психологічного впливу комплексної методики, спрямованої на формування адекватного рівня емоційної стійкості у курсантів в період ПВПП.

В експерименті брали участь 56 курсантів 1-го курсу Харківського інституту танкових військ національного технічного університету, з них в контрольну та експериментальну групи увійшли по 28 військовослужбовців.

У контрольній групі ПВПП здійснювалась за стандартною програмою навчання, а в експериментальній групі додатково використовувалася комплексна методика з формування адекватного рівня емоційної стійкості.

Формуючий експеримент включав три етапи:

·

·

·

Діагностування структурних компонентів емоційної стійкості у курсантів обох груп на 1-му етапі (до проведення методики) і 2-му (після закінчення проведення методики) в період ПВПП дозволило визначити динаміку змін між даними групами. Порівняльний аналіз отриманих даних здійснювався за показниками, які застосовувалися у констатуючому експерименті.

Із результатів отриманих на 1-му етапі формуючого експерименту випливало те, що істотних розходжень між показниками, які характеризують структурні компоненти емоційної стійкості у курсантів не малось (при р<0,001).

На 2-му етапі експерименту, після закінчення проведення комплексної методики з формування адекватного рівня емоційної стійкості в експериментальній групі розходження показників набуло виразний характер. У курсантів експериментальної групи у порівнянні з контрольною групою істотно знизились показники особистісної тривожності, про що свідчать їх середнеарифметичні, відповідно, 33,9 і 36,6 балів (при р<0,001), ситуативної тривоги 36,5 і 38,8 балів (при р<0,001). Істотні зміни відбулися також і в мотиваційній сфері курсантів експериментальної групи, впровадження під час ПВПП системи занять дозволило підвищити рівень їх мотивації у порівнянні з контрольною групою, що підтверджується критерієм ?2 - 42,45 (при р<0,05).

За допомогою спеціальних заходів, що входили до комплексної методики, був здійснений позитивний вплив на інтелектуальну сферу курсантів експериментальної групи. Це дозволило значно покращити результати інтелектуальної лабільності у порівнянні з контрольною групою. Так, на другому етапі експерименту в результаті трансформування інтелектуальної лабільності збільшилась кількість курсантів експериментальної групи з високим рівнем на 10,71%, зменшилась з середнім рівнем на 14,28%, в той час, як в контрольній групі, навпаки, зменшилась кількість курсантів з високим рівнем на 3,57%, з середнім рівнем на 7,14%, у 10,71% курсантів контрольної групи висока та середня інтелектуальна лабільність трансформувалась в низьку.

В ході експерименту було визначено рівень емоційної стійкості в експериментальній і контрольній групах до і після проведення комплексної методики в період ПВПП. Оцінка рівня емоційної стійкості здійснювалася методом експертної оцінки. Результати оцінки представлені в табл. 5.

Таблиця 5

Оцінка рівня емоційної стійкості у курсантів експериментальної

і контрольної груп у ході формуючого експерименту

Етапи оцінки емоційної стійкості | Рівні

емоційної стійкості | Кількість курсантів (%)

Експериментальна група | Контрольна

група

1-й етап | Високий | 17,85 | 21,42

Середній | 60,73 | 57,12

Низький | 21,42 | 21,42

2-й етап | Високий | 32,13 | 17,85

Середній | 57,16 | 53,59

Низький | 10,71 | 28,56

ч2 | (1-й етап) 1,26 | (2-й етап) 43,79

При р<0,05

Як видно з табл. 5, якщо на першому етапі перед проведенням комплексної методики значимих розходжень в отриманих результатах процентного відношення курсантів до високого, середнього та низького рівнів емоційної стійкості в групах не мається, то на другому етапі після закінчення методики, розходження мають виражений характер. Пояснення викладеним результатам полягає в тому, що в контрольній групі, де методика не проводилася, стресогенні умови діяльності в період ПВПП призвели до значного зниження рівня емоційної стійкості. В експериментальній групі за рахунок впровадження комплексної методики вдалося значно зменшити негативний вплив стресс-факторів в період ПВПП.

Таким чином, проведений кількісний і якісний порівняльний аналіз результатів, отриманих у ході формуючого експерименту, дозволяє затверджувати, що розроблена комплексна методика з формування адекватного рівня емоційної стійкості