ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АФАНАСЬЄВ Андрій Олександрович

УДК .03.6-057.36:355.1.(477)

ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України, м. Київ.

Науковий керівник: | доктор педагогічних наук, доцент ЯГУПОВ Василь Васильович, Науково-методичний центр військової освіти Міністерства оборони України, начальник, м. Київ.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України ФІЛІПЧУК Георгій Георгійович, Науково-дослідний інститут українознавства Міністерства освіти та науки України, провідний науковий співробітник, м. Київ;

кандидат педагогічних наук КРАСИЛЬНИК Юрій Семенович, Національна академія оборони України, заступник начальника кафедри військової педагогіки, м. Київ.

Провідна установа: | Національна академія внутрішніх справ України, кафедра кадрової роботи та педагогіки, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ.

Захист відбудеться “16” лютого 2005 р. о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “14” січня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лапаєнко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний період державотворення в Україні характеризується складними соціально-економічними, політичними й духовними процесами. Широкомасштабне реформування Збройних Сил (ЗС), на які покладена відповідальність за оборону України, захист її суверенітету, висуває підвищені вимоги до свідомості, самосвідомості, мотивації, життєвих настанов і ментальності військовослужбовців. Відомо, що вони безпосередньо формуються й розвиваються в процесі патріотичного виховання (ПВ) взагалі та військово-патріотичного, зокрема.

Нині ці напрями виховання є предметом постійної уваги з боку Президента України, Верховної Ради та Уряду, наукової громадськості. Так, Закон України “Про Збройні Сили України” однією із засад діяльності ЗС визначає виховання військовослужбовців на патріотичних і бойових традиціях українського народу. Указом Президента України від 12 січня 2004 року №28/2004 введена в дію Концепція гуманітарного й соціального розвитку в Збройних Силах України, яка також зосереджує увагу на цій засаді.

Сучасний рівень військово-патріотичного виховання (ВПВ), на жаль, не відповідає актуальним вимогам, які висуваються до духовності українського воїна, не сприяє формуванню якостей громадянина-патріота, його позитивному ставленню до військової служби та розвитку почуття особистої відповідальності за захист Батьківщини, готовності переносити труднощі військової служби. Непоодинокими є факти правопорушень, пов’язаних з ухиленням воїнів від служби. Отже, дослідження проблеми ВПВ є актуальним, соціально важливим завданням, яке зумовлене потребами педагогічної теорії та практики.

Теоретико-методологічні основи патріотичного й ВПВ розглядаються в літературі з розвитку педагогічної науки та практики в Україні, зокрема в працях Г.С. Сковороди щодо формування людини, спорідненої з природою, К.Д. Ушинського про підготовку всебічно розвиненої людини як мети виховання, І.Я. Франка про виховання через призму сприймання рідного народу, А.С. Макаренка та В.О. Сухомлинського про виховання любові до Батьківщини та наукових здобутках сучасних вітчизняних вчених І.Д. Беха, А.М. Бойко, М.Й. Боришевського, С.У.Гончаренка, І.А. Зязюна, Ю.І. Римаренка, Г.Г. Філіпчука та ін.

Для обґрунтування теоретичних і методичних основ ВПВ важливе значення мають традиції військового виховання за часів Київської Русі, Козаччини, українських збройних формувань ХХ ст., досвід ПВ у радянський період та ін. Успішне вирішення завдань ВПВ залежить від належного рівня розвитку теорії та методики військового виховання, своєчасного вирішення організаційно-методичних проблем повсякденної діяльності військ, гуманізації, демократизації та гуманітаризації військово-педагогічного процесу (ВПП) і встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємин у ньому.

Нині проблеми ПВ і ВПВ громадян України й військовослужбовців ЗС, зокрема, стали предметом низки дисертаційних досліджень і наукових праць (Т.О. Анікіна, В.І. Герасимчук, В.М. Дзюба, М.Д. Зубалій, Т.В. Мельник, В.І. Каюков, В.О. Коваль, П.В. Онищук, Р.Р. Петронговський, Г.В. П’янковський, М.І. Томчук, В.В. Шевченко та ін.). Проте, нині практично відсутні фундаментальні та прикладні дослідження з проблем ВПВ, в яких би системно й комплексно висвітлювалися його основи, пропонувалися оптимальні рекомендації, а праці минулого не враховують сучасних тенденцій у суспільстві. Актуальність теоретико-методологічних і методичних основ ВПВ воїнів, гостра потреба підвищення його ефективності, надання йому особистісно-орієнтованого спрямування та національного підґрунтя, підняття ролі особистісного фактору в його організації та проведенні обумовили вибір теми дослідження – “Педагогічні основи військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з реалізацією постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1999 року № “Про затвердження Національної програми патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства”, розпорядження Президента України від 25 жовтня 2003 року №338/2003-рп “Про заходи щодо реформування гуманітарної сфери Збройних Сил України”, науково-дослідною роботою (шифр – “Патріот”, РК № 010U000226) і здійснено відповідно до планів наукової діяльності Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України.

Об’єкт дослідження – військово-патріотичне виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України.

Предмет дослідження – цілі, принципи, зміст, методи й форми військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати концептуальні засади військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, розробити його сучасну систему та експериментально перевірити її ефективність.

Концепція дослідження. Проблема військово-патріотичного виховання розглядається нами у контексті створення сучасної системи військового виховання як важливого напряму національної системи освіти та виховання. Основні підходи нашого дослідження випливають із:

важливої ролі патріотизму у функціонуванні держави та ЗС, необхідності суттєвого вдосконалення системи військово-патріотичного виховання в українському війську і кардинального підвищення рівня патріотичної вихованості воїнів як важливих передумов їх позитивно спрямованої активності та усвідомленої патріотичної поведінки, орієнтованих на якісне виконання ними конституційного обов’язку щодо захисту Батьківщини;

особистісно орієнтованого підходу до організації та здійснення виховного процесу, основними ознаками якого у ЗС України є гуманність, національна та професійна спрямованість, культуровідповідність, системність, цілісність, комплексність, планомірність, двосторонність, неперервність і тривалість, багатогранність, залежність від специфіки військово-професійної діяльності та необхідності формування особистості громадянина України, різноманітність і багатство форм і засобів виховного впливу, поступове виявлення результатів виховних впливів.

Патріотичне виховання військовослужбовців розглядається нами як цілеспрямований процес їх взаємодії з військовими педагогами, що має суб’єкт-суб’єктний, взаємовиховний і взаєморозвивальний характер, спрямований на формування у воїнів патріотичної свідомості й самосвідомості, розвиток і вдосконалення патріотичних навичок, вмінь і звичок, заохочення патріотичної поведінки та діяльності. За основу береться гуманний підхід до процесу формування та розвитку особистості військовослужбовця в умовах особистісно-орієнтованої моделі військово-педагогічного процесу.

Військово-патріотичне виховання розглядається нами як системне явище, стрижньовий напрям військового виховання, що інтегрує “ціннісні зрізи” всіх інших його напрямів. Тим самим воно безпосередньо формує у військовослужбовців патріотичну свідомість, самосвідомість і світогляд, які, в свою чергу, зумовлюють їх патріотичну поведінку.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що результативність військово-патріотичного виховання воїнів залежить від його теоретико-методичного обґрунтування, виявлення педагогічних умов ефективного функціонування його системи та їх використання у виховній практиці з урахуванням сучасних досягнень філософської, історичної, психологічної та педагогічної наук, виховних традицій нашого народу й Збройних Сил України.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження ставилися такі завдання:

1. Проаналізувати наукову літературу з теми дослідження та визначити історичні витоки військово-патріотичного виховання в українському суспільстві, пов’язати їх із сучасними проблемами широкомасштабного реформування Збройних Сил України і формування патріотизму у військовослужбовців.

2. Діагностувати сучасний стан військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби та визначити в ньому тенденції та основні проблеми.

3. Теоретично обґрунтувати концептуальні засади військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби з урахуванням сучасних підходів філософської, педагогічної та психологічної наук до проблем виховання в українському суспільстві.

4. Обґрунтувати систему військово-патріотичного виховання воїнів і визначити зміст її складових.

5. Визначити педагогічні умови ефективного проведення військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби.

6. Експериментально перевірити ефективність функціонування розробленої системи військово-патріотичного виховання особового складу.

7. Розробити науково-методичні рекомендації командирам (начальникам) й офіцерам органів з гуманітарних питань щодо організації та проведення військово-патріотичного виховання військовослужбовців.

Методологічну основу дослідження становлять: філософські положення про теорію наукового пізнання, історичний підхід до аналізу педагогічних явищ, системний підхід як різнобічний і багатоваріантний спосіб аналізу досліджуваних проблем; положення про патріотизм як визначальну громадянську цінність у структурі національної свідомості та самосвідомості особистості, як найважливіше утворення і консолідуючий чинник у суспільній свідомості громадян; положення про патріотичне виховання як пріоритетний напрям виховання громадян, у тому числі військовослужбовців Збройних Сил України, як важливу складову громадянського виховання та свідомості; положення про специфіку людської діяльності, її детермінованість об’єктивними та суб’єктивними чинниками; положення про особистість як активного суб’єкта діяльності й розвитку; особистісно орієнтований підхід у вихованні; ідеї та настанови, висвітлені у державних нормативних документах України з проблем виховання, у тому числі й військового (законодавчі акти України з питань оборони та національної безпеки, Національна доктрина розвитку освіти, Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, Концепція гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України, Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року тощо).

Теоретичну основу дослідження становлять: погляд на людину як на суб’єкт її життєдіяльності (К.О. Абульханова-Славська, І.Д. Бех, Г.І. Щукіна та ін.); системно-структурний підхід до аналізу педагогічних явищ (П.К. Анохін, С.У. Гончаренко, Т.А. Ільїна, Ф.П. Корольов та ін.); положення про активність суб’єкта у процесі виховання й самовиховання (О.В. Киричук, В.Ф. Орлов, В.В. Ягупов та ін.), гуманізацію та демократизацію виховання (Г.О. Балл, І.Д. Бех, А.М. Бойко, І.А. Зязюн, Н.Г. Ничкало, Г.Г. Філіпчук, В.В. Ягупов та ін.); творчу взаємодію суб’єктів навчально-виховного процесу (Ш.О. Амонашвілі, Ю.К. Бабанський, О.М. Леонтьєв, В.В. Рибалка, С.О. Сисоєва та ін.); теоретичні та методичні засади виховання військовослужбовців, основи формування системи військового виховання в Україні взагалі та ВПВ, зокрема (І.В. Колодій, Ю.С. Красильник, Макаров Р.М., В.С. Маслов, Нещадим М.І., Г.Д. Темко, М.І. Томчук, В.В. Шевченко, В.В. Ягупов та ін.); сучасні концепції виховання тощо.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс методів теоретичного, емпіричного та експериментального дослідження.

Теоретичні: аналіз теоретичних джерел з проблем теорії та методики патріотичного, військового й військово-патріотичного виховання; абстрагування та ідеалізація; класифікація та систематизація теоретичних і експериментальних даних; теоретичне моделювання виховного процесу; індукція та дедукція; порівняльний аналіз;

Емпіричні: вивчення та оцінювання сучасного стану військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України; спостереження; бесіди; анкетування; експертна оцінка; узагальнення педагогічного досвіду; узагальнення незалежних характеристик; метод самооцінки; вивчення результатів виховної діяльності.

Експериментальні: констатуючий і формуючий експерименти.

У дослідженні використані також методи комп’ютерної статистичної обробки отриманих даних.

Дослідження проводилось у три етапи.

Перший етап (1998-2000) – вивчення філософської, історичної, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження; аналіз досвіду виховання військовослужбовців; формулювання гіпотези, визначення завдань, обґрунтування методики дослідження та добір його методів й методик; усвідомлення теорії та методики ВПВ військовослужбовців як духовного, соціально-педагогічного і наукового явища.

Другий етап (2001-2003) – аналіз існуючої практики організації та проведення ВПВ особового складу ЗС України; визначення концептуальної основи ВПВ, обґрунтування його системи та визначення педагогічних умов її ефективного функціонування; проведення формуючого експерименту.

Третій етап (2004) – систематизація й узагальнення результатів, отриманих у процесі теоретичного аналізу та експериментальної роботи; формулювання загальних висновків дослідження; розробка науково-методичних рекомендацій військовим педагогам щодо оптимізації ВПВ у ЗС України.

Експериментальна база дослідження. Дослідна робота здійснена у військових частинах А0799, А0324, А2370, А1416, А0548, А0519, А2185, А4489, А1554, А1836, А3653 протягом 2001-2004 років. Дослідженням були охоплені військові частини всіх оперативних командувань, які розташовані на територіях Київської, Чернівецької областей і Автономної Республіки Крим. Ці частини входять до складу Військ Повітряної оборони, Сухопутних військ, Військово-Морських Сил ЗС України. У дослідженні брали участь 600 військовослужбовців строкової служби і 113 офіцерів в якості експертів.

Наукова новизна дослідження полягає у збагаченні теорії та методики військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, визначенні його стану, тенденцій розвитку, проблем та шляхів їх вирішення у сучасний період.

Вперше здійснено аналіз теоретико-методичних основ військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби, обґрунтовано його систему та визначено педагогічні умови її ефективного функціонування.

Удосконалено класифікацію принципів, методів і форм військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби у Збройних Силах України.

Дістали подальшого розвитку основні складові військово-патріотичного виховання воїнів.

Теоретичне значення дослідження полягає у систематизації та поглибленні теоретичних основ військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби; обґрунтуванні сучасного змісту поняття “військово-патріотичного виховання” та його співвідношення з поняттям “патріотичне виховання”, визначенні основних складових системи військово-патріотичного виховання й педагогічних умов її ефективного функціонування.

Практичне значення дослідження полягає у розробці рекомендацій командирам й офіцерам органів з гуманітарних питань щодо організації та проведення військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби та його програми; методики оцінювання патріотичної вихованості воїнів і конкретній реалізації розроблених положень дисертації у виховній практиці військових педагогів.

Вірогідність отриманих результатів дослідження забезпечувалася теоретичною обґрунтованістю його вихідних положень, послідовною реалізацією системного та особистісного підходів; використанням комплексу методів дослідження, адекватних його об’єкту, предмету, меті й завданням; репрезентативністю вибірки; поєднанням кількісного та якісного аналізу одержаних результатів, обробленням дослідницьких даних за допомогою методів математичної статистики; практичною реалізацією основних положень дисертації у процесі ВПВ особового складу військових частин, де проводився формуючий експеримент, та позитивними наслідками їх впровадження.

На захист виносяться:

система військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України;

педагогічні умови ефективного функціонування системи військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби.

Впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження впроваджені у ВПП одинадцяти військових частин: А0799 (акт реалізації №641 від 20.11.2002), А0324 (акт реалізації №698 від 28.05.2003), А2370 (акт реалізації №314 від 15.04.2003), А1416 (акт реалізації №246 від 28.02.2003), А0548 (акт реалізації №171 від 15.05.2002), А0519 (акт реалізації №191 від 16.05.2002), А2185 (акт реалізації №212 від 29.08.2002), А4489 (акти реалізації №№52/1, 52/2 від 9.09.2002), А1554 (акт реалізації №78/1 від 6.09.2002), А1836 (акт реалізації №101 від 12.09.2002), А3653 (акт реалізації №201/1 від 18.09.2002).

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження висвітлювалися у доповідях і виступах на двох міжнародних і трьох всеукраїнських науково-практичних конференціях.

Основні результати дослідження відображено у 12 одноосібних публікаціях, 6 з яких опубліковано у провідних наукових фахових журналах і збірниках наукових праць, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів і загальних висновків, списку використаних джерел (332 найменування) і додатків. Загальний обсяг дисертації 255 сторінок, з яких 200 основна частина, 21 додаток на 25 с. Дисертація містить 1 рисунок і 8 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано загальний стан розробленості проблеми у науковій теорії та педагогічній практиці, визначено об’єкт, предмет, мету, концепцію, завдання, гіпотезу, методологію та методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, викладено форми апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі дисертації – “Військово-патріотичне виховання як предмет педагогічного дослідження” – розкриваються історичні витоки ВПВ в українському суспільстві, аналізуються теоретико-методологічні аспекти дослідження цієї проблеми в науковій літературі й дослідженнях вчених і визначається його сучасний стан у ЗС України, основні тенденції та проблеми. Аналізуються проблеми теорії військового виховання взагалі та військово-патріотичного, зокрема, обґрунтовуються основні напрями їх розв’язання.

На основі теоретико-методологічного аналізу проблеми дослідження та узагальнення його результатів підкреслюється, що патріотизм і висока моральність у всі часи були притаманні нашим співвітчизникам і займали центральне місце в їх системі цінностей, а ВПВ воїнів і громадян у цілому завжди вважалося одним з пріоритетних напрямів діяльності державних і культурних діячів, громадськості, командирів і начальників ЗС. Важливий досвід виховання у громадян почуття патріотизму залишили нам наші предки часів Київської Русі, Козаччини, визвольних змагань українського народу у 1917-1921 р.р.

Аналіз наукової літератури свідчить, що на сьогодні існує обмаль робіт, безпосередньо присвячених проблемам ВПВ особового складу ЗС України, а в існуючих джерелах, на жаль, відсутнє єдине та однозначне тлумачення його концептуальних основ і базових категорій, що визначають сутність, мету і зміст ПВ і ВПВ. Неадекватною сучасним потребам є його нормативно-правова та методична база.

Сучасна система ВПВ військовослужбовців має низку недоліків, які не дозволяють здійснювати ефективне виховання особового складу. Головні причини цього такі: відсутність чітко сформульованих концептуальних основ, фундаментальних і прикладних досліджень, в яких би ця проблема розглядалася системно і повно; недостатній рівень педагогічної підготовленості офіцерів, особливо командного та інженерно-технічного складу; відсутність спеціальної літератури з питань ВПВ; недосконале планування виховної роботи з особовим складом, зумовлене тим, що в планах виховної роботи військових частин ВПВ не присвячений окремий розділ.

На основі аналізу підходів науковців зроблено висновок, що ПВ військовослужбовців ЗС, як і громадян України в цілому, найтіснішим чином пов’язане з їх національним і громадянським вихованням, глибоко “проникає” в них, виступає як їх специфічна складова та об’єднуючий чинник. Воно є інтегруючим напрямом виховання, яке органічно поєднує в собі “ціннісні зрізи” основних напрямів виховання: національного, громадянського, морального, родинно-сімейного, розумового, естетичного, соціально-правового, екологічного та ін. Це відповідає поглядам В.О. Сухомлинського, який наголошував, що ПВ – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина. ВПВ, у свою чергу, тісно пов’язане в змістовному й організаційному відношенні з патріотичним та є його складовою частиною. Будучи близьким стосовно ПВ, воно має свою специфіку.

Проаналізовано досвід військових вихователів із проблем вдосконалення ВПВ. Так, із 339 опитаних нами респондентів, які безпосередньо займаються вихованням підлеглих та відповідають за його стан, жоден не оцінив рівень своїх знань про теоретико-методологічні засади ВПВ як високий; лише 99 з них (29,2%) вважають його вище середнього, а основна частина – 195 респондентів (69,9%) вважає його середнім (57,5%) і нижче середнього (12,4%). У зв’язку з цим 79,6% офіцерів вважають необхідним підвищення ефективності ВПВ у військових частинах (підрозділах), 18,6% – швидше так, ніж ні, і лише 0,9% – ні.

У другому розділі – “Теоретичні основи військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України” – досліджені концептуальні основи ВПВ, обґрунтовано його систему та визначено педагогічні умови її ефективного функціонування. Визначені основні компоненти патріотизму, які, на нашу думку, складають його зміст (табл. 1).

Таблиця 1

Основні компоненти поняття “патріотизм”

Назва компоненту | Зміст компонента

1 | 2

Емоційно-почуттєвий | Любов до України, її ЗС, свого виду (роду) військ (сил), об’єднання, з’єднання, військової частини, гордість за них; повага до вітчизняної історії, національно-історичних традицій, звичаїв і святинь українського народу, місця свого народження й постійного мешкання, бойових традицій українського війська, військових ритуалів і символів, бойового шляху військової частини тощо.

Інтелектуальний | Цілеспрямоване оволодіння особистістю патріотичними й військово-патріотичними знаннями як основи її патріотичної вихованості про: історію України та її війська; цінності українського народу, його кращі національно-історичні традиції, звичаї та ін.; положення Конституції та Законів України, Військових статутів ЗС, інших нормативно-правових документів щодо військового обов’язку та необхідності його сумлінного виконання тощо; патріотичні та бойові традиції ЗС України; діяльність патріотів – видатних представників українського народу; військові ритуали та символи; бойовий шлях військової частини та ін.

Вольовий |

Прагнення громадянина практичними справами зміцнювати Україну, вболівання за неї; намагання воїнів якісно виконувати конституційний обов’язок щодо захисту Батьківщини, практичними справами зміцнювати ЗС України, постійно вдосконалювати свої військово-професійні знання, навички й вміння, проявляти високу ініціативність, дисципліну, старанність тощо; прагнення воїнів дотримуватися бойових традицій українського війська, високоморальних і патріотичних норм та правил поведінки, шанувати військові ритуали й символи тощо; намагання воїнів розвивати й вдосконалювати свої кращі особистісні якості, риси характеру, необхідні для військової служби – чесність, наполегливість, ініціативність, дисциплінованість, мужність, рішучість, сміливість та ін.

Мотиваційний | Переконаність у необхідності практичними справами зміцнювати свою державу та її ЗС, дотримання патріотичних цінностей і норм поведінки, збереження та розвитку кращих національно-історичних традицій і звичаїв українського народу; переконаність військовослужбовців у необхідності дотримання вимог законодавства України щодо військової служби, сумлінного виконання військового обов’язку, дотримання, розвитку й помноження бойових традицій українського війська, військових ритуалів і символів; переконаність у необхідності всебічної підготовленості до військової служби, постійного вдосконалення військово-професійних знань, навичок і вмінь, розвитку позитивних, соціально значущих особистісних якостей, рис характеру: відповідальності, доброзичливості та товариського ставлення до колег по службі, взаємодопомоги тощо; усвідомленість необхідності захисту суспільної свідомості громадян, менталітету українців від низькопробних зразків масової культури та інших видів негативного інформаційно-психологічного впливу.

Діяльнісний | Включення громадян і, зокрема, військовослужбовців в усвідомлену патріотичну діяльність на благо України та її ЗС, спрямовану на якісне виконання ними громадянського та військового обов’язку й практичну реалізацію завдань військової служби, зміцнення економічного, воєнного, духовного та інших потенціалів нашої держави та ЗС тощо.

Зазначено, що патріотизм є складною інтегративною якістю особистості українського громадянина, що містить емоційно-почуттєвий, інтелектуальний, вольовий, мотиваційний і діяльнісний компоненти; цінністю, що втілюється у самовідданій її любові до своєї Батьківщини, дієвій потребі та прагненні практичними справами її зміцнювати і захищати. Патріотизм, який формується в особистості військовослужбовця у процесі ВПВ, обов’язково містить аналогічні почуття та ставлення не тільки до Вітчизни в цілому, але й безпосередньо до ЗС України, передбачає його прагнення сумлінно виконувати військовий обов’язок і досягнення високого ступеня готовності захищати Батьківщину.

Аналіз специфіки національного виховання дав змогу встановити, що в жодній державі не існує виховання “взагалі”. Воно, маючи в своїй основі історичні, культурні та інші традиції та особливості конкретного етносу, є національним за своєю сутністю й змістом. Встановлено, що ПВ є, з одного боку, специфічною складовою та об’єднуючим чинником національного й громадянського виховання народу України та військовослужбовців ЗС, зокрема. З іншого боку, ПВ і ВПВ є складовими військового виховання.

На основі проведеного дослідження ми дійшли висновку, що ВПВ, будучи тісно пов’язаним у змістовному та організаційному відношенні з ПВ, є його складовою частиною. Ці напрями виховання взаємодоповнюють і “посилюють” одне одного. Зазначено, що в процесі ВПВ у військовослужбовців формується патріотична свідомість, яка є складною системою ідей і поглядів, патріотичних і бойових традицій та принципів поведінки, почуттів і настроїв народу України, соціальних груп та індивідів, які слугують ідеальними збуджувальними мотивами дій, спрямованих на громадянський розвиток особистості та захист Вітчизни. Сформованість патріотичної свідомості характеризує сутність особистісних перетворень у психіці військовослужбовця, які відбуваються у процесі виховання.

ВПВ є активним процесом системного, комплексного й всебічного впливу вихователів, державних і громадських організацій на свідомість, підсвідомість і поведінку особистості військовослужбовця й на психологію військового колективу в процесі їх життєдіяльності з метою формування у воїнів високих морально-політичних, громадянських, військово-професійних, соціально-психологічних, психічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання в будь-яких умовах конституційного обов’язку щодо захисту народу України. Акцентовано увагу на системному характері ВПВ, який, на нашу думку, зумовлюється комплексністю, ієрархізованістю та цілісністю, по-перше, патріотичної свідомості, по-друге, національного й громадянського виховання народу України та особового складу ЗС, а, по-третє, військового виховання у ЗС України.

Систему ВПВ ми вважаємо науково обґрунтованим феноменом педагогічної взаємодії між військовими педагогами й особовим складом, створеним на українознавчій основі, засадах національно-історичних, бойових та інших традицій і звичаїв українського народу та його ЗС, інтегрованою у систему національного, громадянського та патріотичного виховання громадян нашої держави, яка містить в собі органічно взаємопов’язані цільовий, емоційно-мотиваційний, змістовний, процесуальний, контрольно-регулюючий, результативний і суб’єкт-суб’єктний компоненти, спрямовані на досягнення високої ефективності ВПВ (рис. 1).

У розділі підкреслюється значна роль військових ритуалів і символів як одних з найважливіших і специфічних засобів ВПВ, котрі справляють мобілізуючий вплив на воїнів, дозволяють усунути однобічність емоційних переживань, викликаних вузькою спеціалізацією їх діяльності, збагатити та зробити більш різноманітними й глибокими позитивні мотиви та інтерес до військової служби.

Значну увагу приділено обґрунтуванню педагогічних умов ефективного функціонування системи ВПВ, які поділені на дві основні групи. До першої з них віднесені ті умови, які необхідно враховувати на рівні держави та ЗС України в цілому. Другу – складають педагогічні умови, які дають змогу оптимізувати процес ВПВ на рівні військових частин і підрозділів.

У третьому розділі – “Експериментальне дослідження системи військово-патріотичного виховання Збройних Сил України” – описана організація формуючого експерименту, охарактеризована загальна методика його проведення, подається її характеристика, представлені способи оброблення та аналізу отриманих результатів, узагальнені статистичні результати експериментальної перевірки ефективності розробленої нами системи ВПВ воїнів.

Рис. 1. Система ВПВ військовослужбовців

(де S – вихователь, V – вихованець, Р – результативний компонент процесу ВПВ)

Основною метою формуючого експерименту була перевірка ефективності запропонованої системи ВПВ військовослужбовців строкової служби, яка використовувалась у експериментальних групах, у порівнянні з традиційною системою у контрольних вибірках, що є неефективною. При обґрунтуванні методики визначення патріотичної вихованості ми враховували погляди І.Д. Беха, М.Й. Боришевського, А.М. Вирщікова, І.А. Зязюна, В.В. Ягупова та інших фахівців і використовували два основних підходи щодо визначення вихованості особистості. Це – традиційний із визначенням ефективності виховання за трьома рівнями: високий, середній і низький; метод визначення патріотичної вихованості за ступенем сформованості у воїнів особистісних якостей. Таке поєднання двох підходів було нами обрано з метою досягнення більшої вірогідності даних експерименту, оскільки трирівнева шкала, на нашу думку, є неточною і не дозволяє враховувати специфіку військово-професійної діяльності особового складу, яка безпосередньо впливає на процес ВПВ та його результативність.

При визначенні обсягу вибіркової сукупності ми, враховуючи традиційні погляди фахівців на проведення експерименту, обрали три контрольні та три експериментальні групи чисельністю 100 військовослужбовців строкової служби (ВСС) кожна серед військових частин Київської обл. та інших регіонів України, які були територіально розташовані в усіх трьох оперативних командуваннях ЗС України й під час дослідження перебували як в однакових географічних умовах, так і умовах життєдіяльності.

Статистичне обґрунтування результатів дослідження мало за мету поступове доведення його висунутої гіпотези. Нами були обрані нульова та альтернативна гіпотези. За нульову гіпотезу (H0) було прийнято, що дієвість ВПВ ВСС в експериментальних групах (У1) з використанням розробленої нами системи виховання не вище дієвості ВПВ у контрольних групах (У2), тобто H0: У1 не вище У2. За альтернативну гіпотезу прийнято – система ВПВ в експериментальних групах (У1) з використанням запропонованої нами виховання є ефективною в порівнянні з традиційною системою виховання в контрольних групах (У2), яка є неефективною, тобто H1: У1 вище У2.

Для доведення висунутої гіпотези аналізувалася динаміка результатів експертної оцінки та самооцінки рівнів патріотичної вихованості воїнів експериментальних і контрольних груп як показника ефективності функціонування системи виховання. З цією метою були здійснені два вимірювання (“зрізи даних”) на початку експерименту та після його завершення. Для визначення значущості відмінностей цих показників застосовувалися статистичні критерії її оцінювання.

Виходячи із специфіки й завдань нашого дослідження, для здійснення порівняльного аналізу отриманих показників нами були обраний t-тест Стьюдента, як один із найбільш поширених методів статистичного аналізу на порівняння середніх значень різних вибірок, і тест Лівена на гомогенність (рівність) дисперсій. Також з метою експериментальної перевірки розробленої нами методики оцінки рівнів патріотичної вихованості військовослужбовців на кожному з двох вимірювань за допомогою коефіцієнту кореляції Пірсона було передбачено проведення кореляційного аналізу даних, зокрема між середнім значенням рівнів сформованості у воїнів особистісних якостей, з одного боку, і рівнів патріотичної вихованості військовослужбовців та їх ставлення до військово-професійної й громадської діяльності, з іншого.

Аналіз результатів, отриманих під час першого вимірювання (Табл. 2), дозволив зробити висновок, що на початку експерименту середній рівень патріотичної вихованості в експериментальних і контрольних групах суттєво не відрізняється, а певні відмінності залежать від індивідуально-психічних якостей воїнів і рівня їх особистої вихованості.

Результати кореляційного аналізу даних першого “зрізу” проілюстрували високий ступінь значимості зв’язків між отриманими даними, що підтвердило обґрунтованість нашої методики. Особливістю другого (основного) етапу було введення контрольованого фактору (Х) – педагогічних умов ефективного функціонування розробленої нами системи ВПВ, її впровадження у процес виховання військовослужбовців експериментальних груп та використання протягом року.

Через рік після початку формуючого експерименту нами було проведено друге вимірювання з метою виявлення рівнів патріотичної вихованості військовослужбовців експериментальних і контрольних груп після завершення експерименту та динаміки їх змін. Порівняльний аналіз отриманих даних дав змогу виявити суттєві відмінності між контрольною та експериментальною групами по всіх характеристиках (Табл.. 3).

Таблиця 2

Порівняльний аналіз середніх показників по досліджуваних параметрах у контрольних і експериментальних групах при першому вимірюванні

Параметри | 1 регіон | 2 регіон | 3 регіон

групи | групи | групи

контрольна | експеримент. | Двостор. Значи-мість | контрольна | експеримент. | Двостор. Значи-мість | контрольна | експеримент. | Двостор. Значи-мість

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

рівні патріоти-ної вихованості | 7,5200 | 7,4100 | 0,913 | 7,5600 | 7,5400 | 0,913 | 7,5294 | 7,5714 | 0,819

рівні ставлення ВСС до війсь-ково-професій-ної діяльності | 7,1600 | 7,1000 | 0,304 | 7,2600 | 7,1400 | 0,304 | 7,2549 | 7,0408 | 0,317

рівні ставлення ВСС до громад-ської діяльності | 6,1100 | 6,0100 | 0,680 | 6,7200 | 6,8400 | 0,573 | 6,8431 | 6,8571 | 0,947

Рівні сформованості у ВСС особистісних якостей (групи якостей)

морально-політичні | 86,7300 | 87,1800 | 0,731 | 89,0900 | 87,1800 | 0,129 | 88,3137 | 87,0816 | 0,344

громадянські | 81,5600 | 82,2100 | 0,422 | 82,5600 | 81,6300 | 0,422 | 82,6863 | 81,6122 | 0,281

військово-професійні | 84,8800 | 85,3600 | 0,737 | 84,0800 | 85,3600 | 0,737 | 85,0196 | 85,2245 | 0,886

соціально-психологічні | 59,2400 | 58,4200 | 0,561 | 59,3400 | 58,4200 | 0,561 | 59,3333 | 58,4082 | 0,559

психічні | 39,5200 | 39,7200 | 0,746 | 39,5200 | 39,8200 | 0,746 | 39,5882 | 39,7551 | 0,857

фізичні | 30,8600 | 30,5400 | 0,620 | 30,4600 | 30,7600 | 0,620 | 31,0588 | 30,3265 | 0,257

Таблиця 3

Порівняльний аналіз середніх показників по досліджуваних параметрах у контрольних і експериментальних групах при другому вимірюванні

Параметри | 1 регіон | 2 регіон | 3 регіон

групи | групи | групи

контрольна | експеримент. | Двостор. Значи-мість | контрольна | експеримент. | Двостор. Значи-мість | контрольна | експеримент. | Двостор. Значи-мість

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

рівні патріоти-ної вихованості | 7,6300 | 8,2400 | 0,001 | 7,6000 | 8,3700 | 0,000 | 7,6700 | 8,2400 | 0,003

рівні ставлення ВСС до військо-во-професійної діяльності | 7,7500 | 8,8000 | 0,000 | 7,0000 | 8,2000 | 0,000 | 7,0800 | 8,1100 | 0,000

рівні ставлення ВСС до громадської діяльності | 7,3000 | 8,2800 | 0,000 | 7,3900 | 8,3700 | 0,000 | 7,4400 | 8,0700 | 0,002

Продовження табл. 3

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

Рівні сформованості у ВСС особистісних якостей (групи якостей)

морально-політичні | 92,4400 | 101,1800 | 0,000 | 91,8400 | 100,8800 | 0,000 | 91,9800 | 101,7300 | 0,000

громадянські | 87,6200 | 96,1000 | 0,000 | 87,0000 | 95,6900 | 0,000 | 87,0400 | 97,0600 | 0,000

військово-професійні | 91,4800 | 97,5400 | 0,001 | 90,9200 | 97,0100 | 0,001 | 90,8300 | 98,0200 | 0,000

соціально-психологічні | 61,3400 | 74,3600 | 0,000 | 60,4700 | 73,9500 | 0,000 | 60,8800 | 75,0200 | 0,000

психічні | 45,2400 | 48,4200 | 0,000 | 44,7600 | 47,9900 | 0,000 | 44,6000 | 48,9500 | 0,000

фізичні | 35,9800 | 38,5600 | 0,000 | 35,7200 | 37,8200 | 0,000 | 35,5900 | 39,3800 | 0,000

З метою остаточного доведення висунутої гіпотези дослідження здійснювався порівняльний аналіз динаміки даних, отриманих під час першого та другого вимірювання у контрольних групах всіх регіонів та, аналогічно, в експериментальних. Аналіз показників у контрольних групах засвідчив, що суттєві зміни спостерігаються у двох з них лише по одній з трьох груп показників (ставленні ВСС до громадської діяльності). Водночас, аналогічний аналіз таких даних в експериментальних групах проілюстрував наявність суттєвих позитивних змін, які відбулися за час проведення педагогічного експерименту з використанням запропонованої нами системи ВПВ, по всіх показниках, зокрема у ставленні воїнів до військово-професійної діяльності та рівні сформованості їх професійних й особистісних якостей.

Отже, результати педагогічного експерименту дали змогу підтвердити висунуту гіпотезу щодо ефективності розробленої нами системи ВПВ воїнів у порівнянні з традиційною, яка є неефективною.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз наукової літератури з проблем ПВ і ВПВ в історії українського суспільства та його Збройних Сил показує, що патріотизм і висока моральність є рисами, які споконвічно були властиві українському народу та його попередникам і воїнам, і також відігравали виключно важливу роль на всіх етапах державотворчого процесу та становлення ЗС України.

На основі аналізу практики ВПВ у ЗС України виявлена її невідповідність сучасним вимогам щодо формування у військовослужбовців високого рівня патріотичної вихованості, слабкий вплив на розвиток провідних професійних та особистісних рис захисника Батьківщини.

2. Сучасний стан ПВ і ВПВ в українському суспільстві та ЗС України є таким, який не сприяє ефективній організації та проведенню виховного процесу у військових частинах і підрозділах. Головною причиною такого кризового стану є відсутність чітко визначених концептуальних основ ВПВ у ЗС України та його відповідного нормативно-правового забезпечення.

Основними причинами слабкого ВПВ військовослужбовців строкової служби є його недостатнє теоретико-методологічне й методичне обґрунтування, відсутність системи оптимального планування та практики проведення спеціальних занять з військовими вихователями з провідних проблем ВПВ, неготовність командирів (начальників) та їх заступників з гуманітарних питань до ефективної організації та проведення ВПВ, слабка реалізація виховних функцій військово-соціального середовища та життєдіяльності особового складу тощо.

3. Концептуальні засади ВПВ з військовослужбовцями строкової служби ґрунтуються на українській етнопедагогіці, національних морально-етичних цінностях і настановах, кращих традиціях і звичаях нашого народу, бойових традиціях українського війська. ВПВ є складовою частиною ПВ воїнів та тісно пов’язано з ним у змістовному, організаційному та процесуальному відношеннях. Ці напрями виховання взаємодоповнюють один одного.

ВПВ є активним процесом системного, комплексного та всебічного впливу вихователів, державних і громадських організацій на свідомість, підсвідомість і поведінку особистості військовослужбовця й на психологію військового колективу в процесі їх життєдіяльності з метою формування у воїна високих морально-політичних, громадянських, військово-професійних, соціально-психологічних, психічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання у будь-яких умовах конституційного обов’язку щодо захисту народу України. Найбільш суттєвими критеріями їх сформованості є висока патріотична свідомість, патріотична поведінка, готовність воїна до ефективної військово-професійної діяльності та сумлінного виконання військового обов’язку.

4. Доведено, що система ВПВ військовослужбовців строкової служби є сукупністю тісно взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою компонентів – цільового, емоційно-мотиваційного, змістовного, процесуального, контрольно-регулюючого, результативного та суб’єкт-суб’єктного, які сприяють ефективній його організації та проведенню у військових підрозділах і частинах. Їх чітке визначення дозволяє військовим педагогам адекватно уявляти основні ланки й етапи процесу ВПВ, більш оптимально організовувати патріотичне виховання підлеглих.

5. Основними педагогічними умовами забезпечення ефективності системи ВПВ військовослужбовців строкової служби є: цілеспрямоване удосконалення організаційно-методичного забезпечення процесу ВПВ, розроблення, видання та використання у ньому сучасних науково-методичних матеріалів для військових вихователів; вдосконалення планування ВПВ військовослужбовців строкової служби на всіх рівнях шляхом виокремлення у планах виховної роботи відповідного розділу; оптимізація підготовки військових вихователів до оптимальної організації та ефективного здійснення процесу ВПВ, зокрема, введення у виховну практику спеціальних занять з його основ і проведення відповідних занять із військової педагогіки та психології у системі командирської (професійної) підготовки; комплексне використання в процесі ВПВ сучасних методів, методик і технологій впливу