НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО

АБІБУЛЛАЄВА Ділара Ільясівна

УДК 930.9/371.97(Р477.22)(=947.22)

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ НАРОДНОЇ ОСВІТИ КРИМСЬКИХ ТАТАР (1870–1920 рр.)

07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в лабораторії з дослідження актуальних проблем історії кримських татар Кримського наукового центру Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України (м. Сімферополь).

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Ганкевич Віктор Юрійович,

професор кафедри історії України

та допоміжних історичних дисциплін

Таврійського національного університету

ім. В.І. Вернадського (м. Сімферополь)

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ячменіхін Костянтин Михайлович,

завідувач кафедри всесвітньої історії

Чернігівського державного педагогічного

університету ім. Т.Г. Шевченка

МОН України (м. Чернігів)

кандидат історичних наук, доцент

Бажан Олег Григорович,

старший науковий співробітник

Інституту історії України

НАН України (м. Київ)

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “4 ” листопада 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.01 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4, кімн. 207).

Автореферат розісланий “4” жовтня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Василюк О.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. Питання дослідження ключових проблем історії етнічних груп України є пріоритетними для вітчизняної науки. Актуальність даної теми підкріплена Конституцією України, де відзначено, що “держава сприяє розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України” (Конституція України. Розділ I, ст. 11).

Історія розвитку народної освіти кримських татар через відомі причини довгі роки була недоступною для об'єктивного й всебічного дослідження. Сьогоднішні проблеми відродження освіти кримських татар вимагають системного дослідження, заснованого на принципах науковості, об'єктивності й реального розуміння дійсного історичного процесу.

Використання цього досвіду сприятиме інтеграції кримських татар у державну систему освіти, розширенню можливості представникам цієї етнічної групи ввійти в демократичне суспільство України. У свою чергу, використання національного інтелектуального потенціалу кримських татар зніме ряд хворобливих питань, наявність яких дестабілізує суспільство.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснюється відповідно до плану роботи лабораторії з дослідження актуальних питань історії кримських татар Кримського наукового центру Національної академії наук України й Міністерства освіти і науки України в рамках теми: “Кримські татари в поліетнічному оточенні в контексті мусульманської спільноти народів” (державний реєстраційний номер 0103 V 004567).

Метою дисертаційної роботи є комплексне й об'єктивне дослідження історії виникнення й розвитку державних навчальних закладів у системі народної освіти кримських татар та їх ролі в суспільному, культурно-педагогічному житті мусульманського суспільства Таврійської губернії наприкінці XIX – початку XX ст.

У відповідності з метою ставляться такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати історіографію й визначити особливості висвітлення проблеми історії кримськотатарської народної освіти XIX – початку XX ст. у роботах істориків періодів: Російської імперії, радянського й сучасної України;

- систематизувати й класифікувати джерела, ввести в науковий оборот нові факти й дані, що знаходяться в українських і російських архівосховищах, визначити рівень їх інформативності;

- проаналізувати законодавчу базу виникнення й розвитку народної освіти кримських татар;

- проаналізувати процес виникнення й розвитку Сімферопольської татарської вчительської школи (СТВШ);

- дати характеристику викладацькому складу й почесним опікунам СТВШ й виховання педагогічних кадрів для російсько-татарських міністерських училищ (РТМУ);

- комплексно дослідити й проаналізувати програми навчання й методи викладання в СТВШ;

- проаналізувати законодавчу базу виникнення РТМУ;

- дослідити діяльність вчительського персоналу в навчанні й вихованні учнів у РТМУ;

- проаналізувати й систематизувати навчальні програми, предмети навчання й підручники в РТМУ.

Об'єктом дослідження є процес формування й розвитку державної системи народної освіти Російської імперії для тюрко-мусульманських народів.

Предметом дослідження є формування та розвиток державної системи народної освіти кримських татар.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють 1870–1920 роки. Нижня хронологічна межа пов'язана з виданням 26 березня 1870 р. “Правил про заходи до освіти інородців, що населяють Росію”, що поклали початок утворенню стабільної державної системи освіти, зокрема для мусульман. Верхня дата пов'язана із установленням радянської влади в Криму – 1920 р., після чого ці навчальні заклади припинили своє існування.

Географічні межі дослідження включають весь Кримський півострів – територію етнічного розселення кримськотатарського народу.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається відсутністю наукового дослідження, присвяченого формуванню й розвитку державної системи народної освіти кримськотатарського народу в 1870–1920 рр. Вивчення історії народної освіти кримських татар не мало міцної традиції в радянській науці. До глибокого, всебічного й комплексного дослідження історії й діяльності провідних державних навчальних закладів наприкінці XIX – початку XX ст. – СТВШ та РТМУ – ніхто не підходив. Наявні роботи з даної проблеми висвітлюють лише окремі моменти діяльності цих навчальних закладів.

Інноваційність отриманих результатів полягає в тім, що вперше у вітчизняній історичній науці здійснена спроба комплексного дослідження маловідомої теми, присвяченої становленню й розвитку державної системи народної освіти кримських татар у другій половині XIX – початку XX століть.

Згруповано і систематизовано історіографію із зазначеної теми, визначено етапи й проблематику висвітлення теми історії кримськотатарської народної освіти XIX–XX ст. у роботах дослідників історії імперської Росії, радянського періоду й сучасної України.

Виявлено, систематизовано й оброблено нові факти й дані в українських і російських архівосховищах. У процесі роботи над дисертацією вперше були введені в науковий обіг факти, матеріали й документи Державного архіву Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь); Державного архіву Одеської області (м. Одеса); Російського державного історичного архіву (м. Санкт-Петербург).

У роботі вперше глибоко й послідовно вивчено процес виникнення й розвитку СТВШ.

Вперше комплексно показана роль викладацького складу й почесних опікунів СТВШ в навчанні й вихованні національних педагогічних кадрів для РТМУ.

Показано величезний вплив СТВШ на формування світогляду найбільш видатних випускників школи, які стали частиною національної кримськотатарської інтелігенції.

Вперше комплексно досліджено програми навчання й методи викладання в СТВШ, розглянуті основні навчальні посібники, а також стан бібліотечного фонду даного навчального закладу в різні роки.

Розглянуто законодавчу базу виникнення й розвитку РТМУ, а також навчання кримських татар російської мови. При її реалізації дітям-мусульманам значно полегшувався доступ у загальноросійські навчальні заклади.

Досліджено педагогічну діяльність учительського корпусу в навчанні й вихованні учнів у РТМУ.

Проаналізовано й систематизовано навчальні програми, предмети навчання й підручники в РТМУ.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тім, що матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці наукових статей, монографій, при читанні загальних і спеціальних курсів з кримськотатарської історії, спецкурсу на педагогічному факультеті Кримського державного інженерно-педагогічного університету та інших вищих навчальних закладів, при складанні біографічних довідників, енциклопедій з історії України й Криму.

Отримані результати можуть бути використані сучасними державними, суспільними й політичними діячами у вирішенні проблем відродження національної освіти кримських татар.

Особистий внесок дисертанта. Усі результати дослідження є наслідком самостійної праці здобувача. Наукових робіт, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена й рекомендована до захисту на спеціальному засіданні лабораторії з дослідження актуальних питань історії кримських татар Кримського наукового центру Національної академії наук України й Міністерства освіти і науки України.

Основні положення дисертації обговорені на Перших Таврійських міжнародних наукових читаннях ім. А.І. Маркевича (Сімферополь, 2000), на Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження І. Гаспринського (Сімферополь, 2001), на II Таврійських наукових читаннях, присвячених 80-річчю Центрального музею Тавриди (Сімферополь, 2001), на III Таврійських наукових читаннях, присвячених А.Л. Бертьє-Делагарду (Сімферополь, 2002), на науково-практичній конференції “Естафета поколінь”, присвяченій 130-річчю від дня відкриття Сімферопольської татарської вчительської школи (Сімферополь, 2002), на наукових читаннях “Актуальні питання історії кримських татар”, присвячених 120-річчю друкарні газети “Терджиман” (Сімферополь – Бахчисарай, 2002), на IV Таврійських наукових читаннях (Сімферополь, 2003).

Публікації. Основні положення дисертації викладені в 17 наукових публікаціях, з них 4 – у спеціалізованих виданнях ВАК і 8 – у провідних профільних наукових виданнях України, 5 – матеріали наукових конференцій.

Структура і обсяг дисертаційної роботи. Відповідно до мети і завдань дисертація складається зі списку скорочень, вступу, трьох розділів, що складаються з підрозділів, висновків, списку джерел та літератури (302 пункту), додатка (16 сторінок). Загальний обсяг дисертації – 214 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її значення та актуальність. Визначаються зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета й завдання, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні й територіальні межі, вказується наукова новизна і практичне значення дисертації, структура і обсяг дисертаційної роботи, форми апробації одержаних результатів та їх публікація.

Розділ 1 “Історіографія, джерельна база та методика дослідження” складається з трьох підрозділів. Перший підрозділ “Історіографія” присвячений з'ясуванню ступеня вивчення теми.

Питання освіти кримськотатарського народу цікавили провідних російських вчених-сходознавців з другої половини XIX ст. До них слід віднести М.А. Міропієва, Н.П. Остроумова, В.Д. Смирнова, Ф.Н. Андрієвського, які залишили фундаментальні праці, присвячені проблемі реформування кримськотатарської початкової освіти кінця XIX – початку ХХ ст. Необхідно відзначити, що деякі з них негативно ставилися до перетворень в системі початкової освіти, вбачаючи в цьому антиросійську орієнтацію.

Видатний український сходознавець академік А.Ю. Кримський у роботах “Школа, образование и литература у российских мусульман”, “Литература крымских татар” торкнувся проблеми працевлаштування випускників СТВШ і зробив важливі висновки про значущість навчального закладу і необхідність збільшити число РТМУ.

У період громадянської війни в Росії була опублікована робота Б.С. Єльяшевича “И.И. Казас. Его жизнь, научно-литературная, педагогическая и общественная деятельность. Биографический очерк”, присвячена видатному караїмському вченому-просвітнику І.І. Казасу, який зробив величезний внесок у розвиток народної освіти кримських татар.

У ці ж роки був виданий документований нарис А. Кричинського “Очерки политики Российского царизма на окраинах”, в якому він спробував показати негативну позицію учбового начальства регіону по відношенню до прогресивних тенденцій реформування освіти мусульман Криму. Його праця може служити джерелом для вивчення проблем історії народної освіти кримських татар кінця XIX – початку ХХ ст.

У довоєнній радянській історіографії дослідження, що торкаються проблеми освіти кримських татар, відповідали комуністичній ідейно-політичній спрямованості. Необхідно відзначити роботи кримських партійних діячів А.К. Бочагова, М.М. Бунегіна, В. Єлагіна, Т. Бояджієва. У їх працях відображена діяльність видатних кримськотатарських просвітників, суспільно-політичних діячів, що представляє велику цінність для нашого дослідження.

У зв'язку з відомими подіями періоду Другої світової війни ці дослідження були згорнуті. Досягнення національної кримськотатарської педагогіки були практично забуті, а якщо згадувалися, то при повному запереченні прогресивності, що відповідало установкам комуністичної партії.

З середини 80-х початку 90-х років ХХ ст. почався процес вивчення проблем освіти кримських татар. Необхідно відзначити роботи відомого російського етнолога С.М. Червонної, що розкривають деякі питання національної освіти. Особливу цінність представляє стаття, присвячена кримськотатарському просвітнику І. Гаспринському.

Необхідно відзначити публікацію сучасного українського дослідника Ю. Зінченка “Кримські татари. Історичний нарис”, в якій, висвітлюючи історію кримських татар у період революції 1917 року, він наводить низку фактів про СТВШ, що розкривають деякі важливі сторони життя цього навчального закладу.

Крім того, безпосередньо СТВШ присвячена стаття турецького дослідника М. Ерденмеза “Акъмесджит къырымтатар оджалар юртунынъ тарихындан”. Використовуючи деякі архівні матеріали, він подає картину внутрішнього життя вихованців СТВШ, що представляє особливу значущість для нашого дослідження.

Важливими для нашої роботи є наукові праці В.Ю. Ганкевича, присвячені історії розвитку освіти кримських татар. Значну допомогу при написанні нашої роботи надало його наукове дослідження “Очерки истории крымскотатарского народного образования (реформирование этноконфессиональных учебных заведений мусульман в Таврической губернии с XIX – начала ХХ века)”.

Активну роботу видатних суспільно-політичних діячів кримськотатарського народу – випускників СТВШ, вчителів РТМУ – відображено в роботах В.І. Корольова, О.Г. Зарубіна, В.Г. Зарубіна, Д.П. Урсу, І.А. Керімова, Ш. Куртмоллаєва, В. Козлова.

Музична творчість відомого кримськотатарського композитора, випускника СТВШ Я. Шерфедінова висвітлена в статтях Е. Налбандова “Композитор Я. Шерфединов” і М. Халітової “Слово о Шерфединове”. Багатогранна діяльність суспільно-політичного діяча – почесного опікуна СТВШ показана в статті Р. Аїрчинської “Муфтий-заде и меценаты”. Цікаві факти про життя і діяльність відомого караїмського просвітника, що був інспектором СТВШ, є в публікації І.А. Шайтана “Просветитель и интернационалист И.И. Казас”.

Наукові дослідження з історії народної освіти кримських татар активізувались у зв’язку з 130-річчем зі дня відкриття СТВШ. 21–22 листопада 2002 року в Кримському державному інженерно-педагогічному університету (м. Сімферополь) була проведена науково-практична конференція “Естафета поколінь”, присвячена цієї даті. У матеріалах конференції були опубліковані статті В.Ю. Ганкевича, І.О. Богдановича, С.П. Шендрікової, Б.В. Змерзлого, М.С. Скіпи, Л.Й. Корольової та інших.

Таким чином, поданий нами історіографічний матеріал російських, українських і зарубіжних дослідників дореволюційного, радянського і сучасного періодів дозволяє зробити висновок, що нашими попередниками питання формування і розвитку державної системи народної освіти кримських татар (1870–1920) вивчалися епізодично, в контексті тих або інших проблем і лише окремі моменти цієї тематики. До більш глибокого і всебічного дослідження СТВШ і РТМУ практично ніхто не підходив. Проте, саме ці праці надали неоціненну допомогу в аналізі процесу розвитку державної системи освіти кримських татар.

На нечисленності бібліографічного матеріалу позначилася політика радянського тоталітарного режиму по відношенню до кримськотатарського народу. Майже півсторіччя дослідження історії народної освіти кримських татар практично не проводилися.

У другому підрозділі “Джерела” розглядається ступінь наукової розробки теми дисертації та її джерельна база. Джерела представлені, насамперед, фондами кількох архівосховищ України та Російської Федерації, опублікованими джерелами та пресою.

Важливими джерелами з історії формування і розвитку РТМУ є архівні документи і матеріали Державного архіву при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, фонду Дирекції народних училищ Таврійської губернії (ф. 100), фонду Сімферопольської татарської вчительської школи (ф. 111), фонду інспектора народних училищ Сімферопольського повіту (ф. 212). Велике значення в нашій роботі мають архівні документи Державного архіву Одеської області (м. Одеса), фонду Канцелярії опікуна Одеського навчального округу (ф. 42). Цінна інформація з нашої тематики є в Російському державному історичному архіві (м. Санкт-Петербург), фонді Департаменту народної освіти МНП (ф. 733), звітах про стан СТВШ – навчального закладу Одеського навчального округу.

Важливим джерелом дослідження є опубліковані документи. Серед них необхідно відзначити “Сборник документов и статей по вопросу об образовании инородцев” (1869), видані Російським представництвом 26 березня 1870 р. “Правила о мерах к образованию населяющих Россию инородцев”, указ від 27 березня 1872 р. “Об открытии татарских учительских школ в г. Симферополе и Уфе”, “Правила о начальных училищах для инородцев, живущих в восточной и юго-восточной России” від 31 березня 1906 р., “Правила о начальных училищах для инородцев, утвержденные 1-го ноября 1907 года”.

Вплив Таврійського губернського і повітових земських зборів на розвиток навчальних закладів кримських татар відображено в збірнику документів “Систематический свод постановлений Таврического губернского земского собрания”. У нашій роботі використано маловідомий довідковий матеріал “Список лиц служащих в Одесском учебном округе (1895–1912 годы)” і “Справочная книга Одесского учебного округа за 1891 г.”, видані управлінням Одеського навчального округу в кінці XIX – поч. ХХ ст.

Певну цінність мають збірники документів і матеріалів В.Ю. Ганкевича “Исмаил Гаспринский (1851–1914)”, І.А.-оглу Керіма “Медений эснас: 1920–1939”, бібліографічні збірники А.Н. Кононова “Библиографический словарь отечественных тюркологов. Дооктябрьский период”, І.А.-оглу Керіма “Библиографик сечмелер. Къырымтатар тили, эдебияты, тарихы ве медениети иле багълы библиографик сечмелер (1832–1941). Эдебий макъале ве малюматлар библиографиясы (1957–1987)”, В.Ю. Ганкевича “Исмаил-бей Мустафа-оглу Гаспринский. Библиография”, Д.П. Урсу “Деятели крымскотатарской культуры (1921–1944). Библиографический словарь”.

Важливим джерелом є періодична преса того часу. Проблеми народної освіти кримських татар висвітлювалися в газетах “Переводчик – Терджиман”, “Одесский вестник”, “Крым”, “Крымский вестник”, “Салгир”, “Южное слово”, “Южные ведомости”, а також в журналах “Журнал Министерства народного просвещения”, “Мир ислама”, “Вестник Таврического земства”, “Таврический народный учитель”, “Караимская жизнь”, “Известия Таврической ученой архивной комиссии”. Крім цього був використаний матеріал з періодичної преси останніх років – журналу “Йылдыз”, газети “Голос Крыма”.

В об'єктивному висвітленні стану народної освіти кримських татар наприкінці XIX ст. має статистичний матеріал, який міститься в багаторічних працях директора народних училищ Таврійської губернії А.Н. Дьяконова, а також в “Календарях и памятных книжках Таврической губернии” за той або інший рік.

Таким чином, різноманітна джерельна база має різну міру інформативності. Саме з її використанням стало можливим всебічне і глибоке вивчення об'єкта і предмета дослідження, реконструювання основних етапів розвитку провідних навчальних закладів кримських татар кінця XIX – початку ХХ ст.

У третьому підрозділі “Методика і методи дослідження” зазначається, що при дослідженні був використаний ряд методологічних принципів і загальнонаукових конкретно-історичних методів. Використання принципів історизму, об'єктивності, логічності та всебічності дає можливість адекватно відображати процеси розвитку навчальних закладів в історичній реальності. Серед конкретно-історичних методів використовувалися порівняльний, генетичний, ретроспективний і типологічний.

Розділ 2 “Виникнення і розвиток Сімферопольської татарської вчительської школи” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі “Законодавча база, виникнення і розвиток Сімферопольської татарської вчительської школи” аналізується процес формування та розвитку СТВШ.

Приєднання в кінці XVIII століття Криму до Російської імперії стало вносити радикальні зміни і в систему народної освіти кримських татар. Російські чиновники зіткнулися з труднощами в ознайомленні місцевих жителів із законодавчими актами держави, з положеннями внутрішньої і зовнішньої політики країни. Кримські татари і місцева адміністрація Таврійської губернії з великими труднощами долали наявний мовний бар'єр. Виникла необхідність в підготовці кваліфікованих кадрів з числа кримських татар, які володіють російською мовою. У зв'язку з цим в губернії стали створюватися школи різних типів і напрямів. Зусилля російської адміністрації з поширення світських знань у середовищі кримських татар на початку XIX ст. були досить помітні, але більшість починань не увінчалася успіхом.

Постанова від 26 березня 1870 року “Правила про заходи до освіти інородців, що населяють Росію” визначила на багато десятиріч політику царського уряду в сфері народної освіти мусульман Таврійської губернії. Кінцевою метою цієї політики було обрусіння всіх інородців, що проживають в Росії, і злиття їх з російським народом, а також поширення російської мови і освіченості.

Після опублікування цього документа учбове начальство активно взялося за організацію РТМУ у Криму. У зв'язку з цим виникла потреба у вчительських кадрах для створених училищ. 27 березня 1872 р. видано імператорський указ про відкриття татарських вчительських шкіл у Сімферополі та Уфі. Тоді ж був затверджений Статут СТВШ, в якому були визначені правила життя і діяльності цього навчального закладу. Проблемою відкриття нового навчального закладу став займатися опікун Одеського навчального округу (ОдНО). Він назначив інспектора, викладачів і затвердив навчальні програми з усіх дисциплін.

Таким чином, для підготовки кримськотатарських педагогічних кадрів була відкрита СТВШ. Відкриття цього навчального закладу було важливою подією в громадсько-культурному житті Таврійської губернії. Це мало прогресивне значення в справі поширення світських знань серед кримських татар.

У другому підрозділі “Викладацький склад, опікуни, учні і випускники СТВШ” важливе значення приділялося формуванню вчительського колективу.

Провідна роль в управлінні цим навчальним закладом належала інспектору школи, який обирався і призначався опікуном навчального округу. Він був відповідальним начальником і керівником педагогічної практики вихованців у вчительській школі. У різні роки СТВШ очолювали високоосвічені, найбільш досвідчені і авторитетні педагоги, такі як І.І. Казас, М.Я. Дубровний, Х.А. Монастирли, В.І. Філоненко, які зробили неоціненний внесок у навчання і виховання кримськотатарських вчителів. Крім цього вони були відомі в Криму як видатні вчені і громадські діячі.

До вчительського складу СТВШ входили почесні опікуни, пожертвування яких були великою підмогою при постійній гострій потребі школи. Активну участь у житті школи брали почесні опікуни М. Карашайський, І. Муфтій-заде, С. Булгаков, С. Кипчакський, які користувалися великою повагою з боку кримськотатарської громади, педколективу і учнів школи. Педагогічний колектив складався в основному з освічених і професійно-підготовлених спеціалістів з багатим педагогічним досвідом. Найвагоміший внесок в навчання і виховання кримськотатарських вчителів для РТМУ зробили Г.Ф. Додохов, Д.І. Писаревський, А.Ф. Личагін, Г.С. Дзик, А.А. Чорногубов, А.А. Ястребов, Я.С. Майкопар, В.Г. Андрєєв, Я.І. Ємельяненко.

Важливе значення надавалося процесу навчання і виховання учнів СТВШ. Вихованці не тільки отримали вельми ґрунтовні пізнання з російської мови та інших важливих наук, але й опановували педагогічними навичками викладання. Такі випускники школи, як Р. Медієв, А. Боданінський, І. Леманов, Д. Хаттатов, О. Заатов, У. Боданінський, Д. Меінов, І. Фірдевс, Т. Бояджієв, і багато інших активно займалися суспільно-політичною, культурною і педагогічною діяльністю в Криму. У школі здійснювалася статистика наявності кількісного і станового складу, успішності, працевлаштування вихованців навчального закладу. Незважаючи на величезний талант, доля багатьох з них закінчилася трагічно, в самому розквіті творчих сил вони стали жертвами сталінського тоталітарного режиму.

У третьому підрозділі “Програма, методика викладання і навчальні посібники в СТВШ” зазначається, що навчальні програми з усіх дисциплін передбачали той обсяг знань, який відповідав середнім навчальним закладам. Закінчуючи повний курс навчання, учні СТВШ мали різнобічні, глибокі знання і педагогічні навички викладання.

Важливе значення в СТВШ надавалося навчально-методичній роботі. Педагогічний колектив школи запозичав передові методи навчання інших навчальних закладів країни і постійно вдосконалював процес навчання. СТВШ була центром з вивчення і поширення передових методів викладання. Щорічно при школі проводилися педагогічні курси з підвищення навчально-методичної кваліфікації для кримськотатарських вчителів РТМУ.

Серйозна увага в СТВШ приділялася формуванню бібліотечного фонду, який ділився на дві частини: фундаментальну і учнівську. До фундаментальної належала художня і науково-популярна література, що складалася із збірок творів і окремих томів російських і зарубіжних письменників, а, головне, науково-методична література. До учнівської належали учбово-методичні посібники і підручники з усіх дисциплін, які включав в себе курс навчання в СТВШ. Таким чином, бібліотека була невід'ємною частиною навчального закладу, яка забезпечувала учнів різносторонніми знаннями і прищеплювала любов до книги.

Розділ 3 “Виникнення і розвиток російсько-татарських міністерських училищ” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі “Законодавча база, виникнення і розвиток російсько-татарських міністерських училищ” подається аналіз “Правил”, які поклали початок формуванню державної системи народної освіти кримських татар.

27 березня 1870 року російський імператор Олександр II затвердив “Правила про заходи до освіти інородців, що населяють Росію”. У губернії з'явилися РТМУ, які вплинули певним чином на стан освіти в краї.

31 березня 1906 року було затверджено “Правила про початкові училища для інородців, що мешкають у східній і південно-східній Росії”. Російський уряд намагався уніфікувати всю систему початкової освіти “інородців”. Він прагнув за допомогою введення російських класів перетворити національний конфесіональний навчальний заклад у підлеглі Міністерства народної просвіти (МНП) училища. Ці та багато інших положень спричинили обурення тюрко-мусульманських народів. Їх представники вимагали відмінити дії цього документа.

1-го вересня 1907 року було видано “Правила про початкові училища для інородців”, які відрізнялися великою продуманістю і ліберальністю. Це стало можливим лише внаслідок боротьби тюрко-мусульманської інтелігенції, що прагнула до збереження національних форм народної освіти і чинила опір уніфікації всієї системи народної освіти в Російській імперії.

Згідно з “Правилами” в кримських повітах відкривалися РТМУ за казенний рахунок. У 1881 р. в Криму нараховувалося 18 початкових татарських училищ, а до 1905 р. – 33. Училища в основному вміщувалися в найманих будинках, часто в непристосованих, малозручних холодних приміщеннях. Багато років число РТМУ було далеко не задовільним. Проте РТМУ зробили вагомий внесок у розвиток народної освіти мусульман губернії і стали помітним явищем в культурно-педагогічному житті Криму кінця XIX – початку ХХ ст.

У другому підрозділі “Вчительський корпус і учні РТМУ” вивчається діяльність високопоставлених чиновників, викладачів і учнів РТМУ.

У другій половині XIX ст. почався успішний розвиток державної системи початкової освіти кримських татар. Виникли державні відомства, які здійснювали контроль над навчальним процесом в РТМУ. Загальне завідування РТМУ покладалося на губернські органи МНП. Воно здійснювалося через директора народних училищ Таврійської губернії, інспектора початкових народних училищ та інспектора інорідних училищ, які в своїх звітах відображали стан навчальних закладів, що знаходилися в їх відомстві. У системі освіти губернії в різний час працювали високопоставлені чиновники А.Н. Дьяконов, Є.Л. Марков, Д.І. Писаревський, які внесли неоціненний внесок в розвиток освіти кримських татар в кінці XIX – початку ХХ ст.

Вчителями початкових татарських училищ в Криму ставали випускники СТВШ, які викладали всі загальноосвітні предмети, включаючи ручну працю, шевське і столярне ремесло, вони були і завідувачами навчальних закладів. Найбільш відомими вчителями в РТМУ Криму були А. Боданінський, І. Леманов, А. Медієв, У.В. Баліч, О. Заатов і багато інших. Також в РТМУ були викладачі мусульманського віровчення. Ними могли бути особи, що мають духовну освіту і знають російську мову.

У викладацький корпус РТМУ входили також почесні опікуни, які були меценатами цих навчальних закладів. Серед них зустрічалися кримські татари, євреї, вірмени. Найбільш відомими в 80-х роках XIX ст. були почесні опікуни Чубукчи, Шухман, Вейнберг і Ільїн, які надавали посильну матеріальну допомогу початковим татарським училищам.

РТМУ були забезпечені вчителями загальноосвітніх дисциплін і мусульманського віровчення з відповідною освітою. Багато хто з них довгі роки свого життя присвятив навчанню і вихованню кримськотатарських дітей. Вчителі були широко відомі не тільки як талановиті педагоги, але і як активні громадсько-політичні діячі, автори підручників, навчальних посібників, наукових статей.

На основі Високозатвердженої постанови від 5 листопада 1877 р. щорічно проводилися педагогічні курси для вчителів РТМУ з підвищення педагогічної кваліфікації. Педагогічні курси проводилися в СТВШ.

Найважливіше завдання РТМУ полягало передусім у навчанні кримськотатарських дітей читанню, письму і розмові російською мовою і прилученні їх до російської культури.

До кінця 90-х років XIX ст. у РТМУ навчалися майже виключно хлопчики всіх станів. У 1898 р. виникла тенденція прийому до училищ дівчат. Необхідно відзначити і зміни в кількості учнів. Якщо в 1881 р. учнів було 494, то до середини 90-х років ХІХ ст. – всього 349. Проте з кінця 90-х років число вихованців училищ різко зросло і в 1900 р. становило 663 чол. У 1906 р. їх було вже 945, з них всього 40 дівчат.

Основний контингент учнів РТМУ складався з кримськотатарських хлопчиків, які в більшості своїй відрізнялися допитливістю і посидючістю. Вони, долаючи великі труднощі, навчалися грамоти і протягом нетривалого часу занять опановували російську мову.

Помітний відсоток учнів складали діти нетатарського походження. Наприклад, у звіті за 1881 р. співвідношення кримськотатарських і російських учнів становило 445 до 49. Учбове начальство і повітові земства, що утримували на свої кошти татарські училища, вбачали в цьому істотну користь для дітей-татар, що навчаються там, у засвоєнні російської розмовної мови.

РТМУ не відразу стали користуватися довір'ям з боку мусульман Криму. Були деякі недоліки в методах викладання і програмах навчання, обмеження навчання на рідній мові учнів, недостатнє забезпечення підручниками і навчальними посібниками, ці та інші недоліки відбивалися на популярності цих навчальних закладів.

Згодом спостерігається тенденція зростання числа училищ і учнів в цих навчальних закладах. Початкові татарські училища були доступні для дітей всіх станів.

У третьому підрозділі “Навчальні програми, предмети вивчення і підручники в РТМУ” аналізуються наявності навчальних дисциплін і зміст програм навчання в РТМУ.

Згідно з “Правилами” 1870 року головним предметом вивчення в РТМУ була російська мова. У початкових училищах прагнули навчити кримськотатарських дітей “розмові, читанню й письму” російською. Учні вивчали й рідну кримськотатарську мову, вона вживалася також як засіб для вивчення російської мови. Викладалася в училищі й арифметика, дітей вчили першим чотирьом діям над простими числами.“

Правила” 1907 року помітно змінили програму навчання в РТМУ. У них конкретно вказувалося: “Навчальними предметами в училищах для інородців служать: Закон Божий або відповідне віровчення, рідна мова учнів, російська мова (розмова, читання, письмо), арифметика і спів, а в двох класних училищах, крім названих предметів, викладаються: російська історія, географія, природознавство, креслення і початок геометрії”, а віровчення – на мові богослужіння, засновуються ремісничі класи і класи ручної праці.

У вивченні російської мови в РТМУ в основному використовувалися навчальні посібники “Родное слово” К.Д. Ушинського, “Русский букварь для татарских народных училищ” і “Краткий практический учебник русского языка”, складений для початкових татарських шкіл Таврійської губернії І.І. Казасом, “Русско-татарский букварь для чтения в первоначальных народных школах Таврической губернии” А. Боданінського.

У РТМУ учні вивчали кримськотатарську мову. У основному для вивчення рідної мови використовувалися книги “Хатиб ота китабы”, “Шариде ве Хаиль”, “Хутбелик”, “Маджим уль адам”. Протягом всього періоду навчання в училищах на рідній мові учнів викладалося мусульманське віровчення, яке передбачало читання і пояснення другої частини “Шара-Итуль-Иман”, третьої частини “Эфтиекъ”, 6, 7, 8 частини Корану за правилами Тедживита, а також третьої частини “Иль-Мухам”.

Основним навчальним посібником у викладанні арифметики в училищах була “Арифметика” Грубе Паульсона. У старших 5–6 класах міністерських училищ викладалися географія і природознавство. У викладанні цих предметів використовувалися навчальні посібники “Краткая география для народных школ”, “Курс естественной истории” Михайлова та інші.

Проблема навчальної літератури гостро стояла перед національною школою кримських татар. Питання це активно розглядалося чиновниками МНП губернії, а також органами земського самоврядування. РТМУ прагнули поповнювати бібліотечний фонд підручниками, навчально-методичними посібниками, а також дитячою, науковою і художньою літературою.

РТМУ відіграли важливу роль у поширенні світської освіти серед кримських татар. Після їх закінчення кримськотатарська молодь могла продовжити свою подальшу освіту в більш престижних навчальних закладах Російської держави.

У висновках мова йде про основні результати дисертаційного дослідження.

Сукупність історіографічних матеріалів і архівних документів, їх комплексний аналіз дають можливість представити основу наукового і об'єктивного дослідження процесу формування і розвитку державної системи народної освіти кримських татар кінця XIX – початку ХХ ст.

Законодавчою базою формування і розвитку школи було затверджено 27 березня 1870 року “Правила про заходи до освіти інородців, що населяють Росію”. Головною метою державної програми була підготовка національних педагогічних кадрів для РТМУ, де кримськотатарські діти могли вивчити основи державної мови.

Особлива увага приділена діяльності інспекторів і почесних опікунів СТВШ за весь час існування навчального закладу. У Криму вони були відомі як видатні вчені і громадські діячі.

Педагогічний колектив школи складався в основному з освічених і професійно підготовлених фахівців з багатим педагогічним досвідом.

Кількісний склад учнів свідчить про те, що поступово, але неухильно зростала їх чисельність. Аналіз складу учнів за станом є наочним прикладом того, що світська освіта була доступна представникам всіх класів кримськотатарського народу. Серйозна увага приділялася процесу виховання і вдосконаленню методів навчання кримськотатарських учнів у школі. Значна частина випускників займалися політичною, культурною, науковою і педагогічною діяльністю. Вони гідно представляли національну інтелігенцію кримськотатарського народу.

Крім державної та рідної мов, учні вивчали арифметику, геометрію, природознавство, історію, мусульманське віровчення, педагогіку і ряд інших. Постійно вивчалися сучасні методи викладання в інших навчальних закладах Росії і найбільш ефективні і прийнятні використовувалися в навчальному процесі в СТВШ. Крім того, СТВШ була центром вивчення і поширення передових методів викладання для кримськотатарських вчителів.

Бібліотека СТВШ була джерелом багатої інформації про досягнення сучасної науки, культури і передових суспільних ідей.

Аналіз законодавчої бази створення РТМУ в Криму дозволяє наочно побачити місце цих навчальних закладів в структурі навчальних закладів країни. Загальне ведення РТМУ покладалося на губернські органи МНП, директора народних училищ Таврійської губернії, інспектора початкових народних училищ.

В основному вчителями РТМУ були випускники СТВШ. Вони, крім вивчення державної мови, викладали ряд загальноосвітніх предметів, були завідувачами цих навчальних закладів. У викладацький склад РТМУ входили також вчителі мусульманського віровчення і почесні опікуни.

Основний контингент учнів в РТМУ складався з кримськотатарських хлопчиків. Найважливішим завданням РТМУ було навчання кримськотатарських дітей читанню, письму і розмові державною мовою і, в кінцевому результаті, прилучення їх до російські культури.

У РТМУ завжди існувала проблема забезпечення навчальною та дитячою художньою літературою як російською, так і кримськотатарською мовою.

Таким чином, формування і розвиток державної системи народної освіти кримських татар у кінці XIX – початку ХХ ст. вплинуло важливим чином на стан освіти у краї. Ця система складалася з двох елементів – Сімферопольської татарської вчительської школи і мережі російсько-татарських міністерських училищ. Діяльність цих закладів була помітним кроком у поширенні світської освіти європейського типу серед кримських татар.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті:

1. Абибуллаева Д.И. Из истории народного образования крымских татар в конце XIX в. // Культура народов Причерноморья. – 1998. – № 3. – С. 63–69.

2. Абибуллаева Д.И. Къырымтатар халкъ маарифининъ сонъки эки асыр арасындки инкишафы // Йылдыз. – 1998. – № 3. – С. 140–149.

3. Абибуллаева Д.И. Прогрессивные педагоги-реформаторы в народном образовании крымских татар в конце XIX – начале ХХ века // Культура народов Причерноморья. – 1998. – № 5. – С. 157–162.

4. Абибуллаева Д.И. Из истории народного образования крымских татар XIX – начала ХХ века: Симферопольская татарская учительская школа // Известия Крымского Республиканского краеведческого музея. – 2000. – № 15. – С. 39–42.

5. Абибуллаева Д.И. Къырымтатарларнынъ XIX–ХХ асырларгъа даир халкъ тасили тарихындан // Йылдыз. – 2001. – № 2. – С. 141–149.

6. Абибуллаева Д.И. Педагогическая деятельность инспекторов Симферопольской татарской учительской школы (Из истории народного образования крымских татар XIX–ХХ века) // Культура народов Причерноморья. – 2001. – № 17. – С. 102–107.

7. Абибуллаева Д.И. Джадидизм в представлении Исмаила Гаспринского (Русский перевод брошюры “Что такое мектеб и новый метод” И. Гаспринского, сделанный И. Лемановым) // Ученые записки Крымского государственного индустриально-педагогического института. Выпуск 2. – Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2001. – С. 143–150.

8. Абибуллаева Д.И. “Переводчик” – “Терджиман” о Симферопольской татарской учительской школе // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. – 2002. – Том 15 (54). – № 1. – С. 100–103.

9. Абибуллаева Д.И. К 130-летию открытия Симферопольской татарской учительской школы. Наиболее выдающиеся выпускники школы // Ученые записки Крымского государственного инженерно-педагогического университета. Выпуск 3. – Симферополь: Доля, 2002. – С. 125–130.

10. Абибуллаева Д.И. К 120-летию издания крымскотатарской газеты “Переводчик” – “Терджиман” (Статья И. Гаспринского “Крымское мурзачество”) // Ученые записки Крымского государственного инженерно-педагогического университета. Выпуск 4. – Симферополь: Доля, 2003. – С. 155–159.

11. Абибуллаева Д.И. XIX асырнынъ сонъунда ве ХХ асырнынъ башында къырымтатар зиялыларыны етиштирювде Акъмесджит татар оджалар мектебининъ эмиети // Тасиль. – 2003. – № 4. – С. 13–16.

12. Abibullayeva D. Kэrэm Tatarlarэnэn 19–20 Asэrlara Dair Halk Eрitim Tarihinden // KIRIM. – 2003. – № 41–44. – S. 76–80.

Матеріали та тези доповідей конференцій:

1. Абибуллаева Д.И. Исмаил Гаспринский и Симферопольская татарская учительская школа // Исмаил-бей Гаспринский – великий сын крымскотатарского народа. Материалы международной научно-практической конференции, посвященной 150-летию со дня рождения И. Гаспринского (г. Симферополь, 14–16 мая 2001 года). – Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2003. – С. 89–91.

2. Абибуллаева Д.И. Попечители Симферопольской татарской учительской школы (Из истории народного образования крымских татар конца ХIX – начала ХХ вв.) // III Таврические научные чтения (г. Симферополь, 24 мая 2002 года). Сборник материалов. – Симферополь, 2003. – С. 110–115.

3. Абибуллаева Д.И. Значение Симферопольской татарской учительской школы в формировании крымскотатарской интеллигенции в конце XIX – начале ХХ вв. // Эстафета поколений. Материалы научно-практической конференции, посвященной 130-летию со дня открытия Симферопольской татарской учительской школы (г. Симферополь, 21–22 ноября 2002 года). – Симферополь: Доля, 2003. – С. 13–18.

4. Абибуллаева Д.И. И.И. Казас и народное образование крымских татар в конце XIX – начале ХХ вв. // IV Таврические научные чтения (г. Симферополь, 23 мая 2002 года). Сборник научных статей. – Симферополь, 2004. – С. 7–11.

5. Абибуллаева Д.И. Историография формирования и развития государственной системы народного образования крымских татар в конце XIX – начале XX вв. // II