Інститут української мови

АРКУШИН Григорій Львович

УДК 811.161.2’28

ІМЕННИЙ СЛОВОТВІР ЗАХІДНОПОЛІСЬКОГО

ГОВОРУ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії та культури української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки.

Науковий консультант – доктор філологічних наук, професор

Дзендзелівський Йосип Олексійович.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Cологуб Надія Миколаївна,

Інститут української мови НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу стилістики та культури мови;

доктор філологічних наук, професор

Полюга Левко Михайлович,

Інститут українознавства

ім. І. Крип’якевича НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу української мови;

доктор філологічних наук, професор

Герман Костянтин Федорович,

Чернівецький фінансово-юридичний інститут,

завідувач кафедри української мови

та літератури.

Провідна установа – Запорізький державний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра української мови, м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 22 лютого 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 20 січня 2005 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.А. Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Постання нових слів від уже наявних давно цікавить лінгвістів як свідчення розвитку мови, хоча механізми цих процесів довго не були з’ясовані. Дві форми буття мови – літературна і діалектна, а відтак і дві словотвірні системи – розвиваються паралельно, впливаючи одна на другу, і дослідження цих систем, як і їх взаємодії, залишається одним із головних завдань мовознавства.

Словотвір українських діалектів вивчений частково: словотворення закарпатських верхньонадборжавських говірок досліджував В.В. Німчук, інших говірок Закарпаття – В.І. Добош, буковинських – К.М. Лук’янюк, частково говірок басейну верхнього Дністра і вeрхньої Прип’яті – Г.Ф. Шило, лемківських – С.Є. Панцьо і Г.В. Шумицька, говірок полісько-середньонад-дніпрянського порубіжжя – Л.В. Дика, степових Нижнього Подністров’я – Й.О. Дзендзелівський, слобожанських – З.С. Сікорська. Однак досі не було спроби системної характеристики словотворення говору як цілості, – виняток становить праця В.В. Німчука. Словотвір західнополіського діалекту як цілість не вивчено, чим зумовлена актуальність цього дисертаційного дослідження.

С. Ґаля, пишучи про потребу дослідження діалектного словотвору, зазначав, що “сформована історично говірка як одміна народної мови може зберігати і часто зберігає лексику з архаїчними рисами, які мають певну винятковість чи обмеженість. Цей шар лексики дуже цінний, він може засвідчити давні, істотні для певної говірки словотворчі афікси і їх функції, незнані іншим говіркам і загальнонародній мові” [Gala S. O potrzebie badaс sіowotwуrstwa gwarowego // Dialektologia jako dziedzina jкzykoznawstwa i przedmiot dydaktyki. Ksiкga jubileuszowa dedykowana Profesorowi K. Dejnie. – Јуdџ: Јуdzkie Towarzystwo Naukowe, 2002. – S. 152]. Тому аналіз таких дериваційних процесів може допомогти у прогнозуванні змін не тільки в діалектній, а й у загальнонародній мові.

Терміном словотвір позначають дериватологію (галузь лінгвістичних досліджень, що описує засоби постання похідних одиниць за допомогою словотворчих формантів і композиції, а також розвиток нових значень у “старих” словах) і деривацію (процес утворення похідних одиниць).

Словотвірний аналіз ґрунтуємо на визнанні положення, що в кожному дериваті наявні два морфологічні елементи, один з яких genus proximum, а інший – його differentia specifica. Центральним елементом опису є словотворчий елемент і його функції та словотвірний тип. Похідною вважаємо таку лексему, яка у свідомості носіїв говірки (мови) членується і має співвідносну непохідну пару, отже, можна пояснити, чому цю реалію називають саме так (напр.: бaбнuк / бо хoдит до чужuх бабeй; пудпeн’ок / бо ростe пуд пен’кoм; мoн’а / бо мoн’айец’:а зу вс’aкейу робoтойу; маслобoйка / бо мaсло бйут’). Зазначимо, що таке пояснення може бути і помилковим, напр., запозичену лексему пасамaн ‘довгий знак на тілі від удару’ діалектоносії виводять від пас ‘смуга, лінія’, утвореного за допомогою суфікса -аман, а лексему кучугyра ‘наметений пагорб снігу’ виводять від двох слів кyча і гyра ‘гора’ та ін. Лексеми кол’iно, копuто, л’iкот’, корuто, пир’iг, бат’iг як деривати не розглядаємо, оскільки зі синхронного погляду вони непохідні; це ж стосується й іншомовних запозичень. Деякі похідні вважаємо полімотивованими, напр.: картопл’aник ‘дерун’ < картoпл’а (з картoпл’і) і < картопл’aний (млинець), жuтнишче ‘поле з-під жита’ < жuто і < жuтн’ій, при цьому враховуємо і семантику, пор.: кон’yшн’а ‘приміщення для коней’ можна вважати утвореним від к’ін’ і від кoн’ух, але визнаємо першу мотивацію, бо ця будівля призначена для коней; з цього погляду дериват свинaрн’а ‘приміщення для свиней’ одномотивований – утворений від твірної основи свин’(а) за допомогою суфікса -арн’-(а).

У вихідних засадах аналізу діалектного словотворення спираємося на досвід дослідників літературного словотвору – теоретичні узагальнення І.І. Ковалика, С.П. Самійленка, А.П. Грищенка, П.К. Коваліва, В.І. Сімовича, О.Н. Синявського, В.В. Ґрещука, К.Г. Городенської, В.О. Горпинича, П.І. Білоусенка, Н.Ф. Клименко, Л.О. Родніної, Є.А. Карпіловської, М.В. Кравченко, З.С. Сікорської, Л.П. Дідківської, Н.Л. Босаківської та ін. Словотвірну термінологію вживаємо зі значеннями, які подано в енциклопедії “Українська мова”. Виділяючи словотвірний тип, беремо до уваги найбільш загальні значення похідних одиниць, тому іноді – за наявності відповідного матеріалу – окреслюємо менші одиниці – підтипи.

Системний опис словотворення говірки чи говору як сукупності структурно близьких говірок означає фіксацію усіх дериватів незалежно від входження їх у літературну мову, сленг чи арґо, аналіз усіх способів творення імен, усіх словотворчих засобів, а не тільки тих, якими говірки відрізняються від літературної мови. Виявлення лише відмінностей між словотвором говірок і літературної мови може бути предметом спеціального розгляду, проте не забезпечує системного опису словотворення говору, тому може призвести до необґрунтованих і ненаукових висновків. І хоч говірка – це відкрита система, однак вона не приймає всього того, що може прийти з літературної мови, тому відчутним є опір діалектної системи літературному впливові.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з комплексною науковою темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України “Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти”, а також із науковою темою кафедри історії та культури української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки “Українська мова на Волині”.

Мета роботи – дослідити іменний словотвір західнополіського говору, встановити максимально повно склад дериватів іменних частин мови, виявити словотвірні типи та їхню продуктивність на тлі словотворення інших українських діалектів та словотвірних систем інших слов’янських мов.

Підсистема іменного словотворення включає сукупність дериватів іменників, прикметників, числівників та займенників; дослідники зазначають, що близько 70 відсотків вихідних слів словотвірних гнізд у сучасній мові становлять саме імена.

У роботі розв’язано такі завдання:– 

зафіксовано похідні одиниці іменних частин мови у західнополіському говорі;–

виділено словотвірні типи;–

визначено продуктивність словотвірних типів;– 

виявлено паралелі досліджуваним словотвірним явищам в інших українських діалектах та інших слов’янських мовах;–

з’ясовано тенденції та особливості словотвору західнополіських говірок.

Об’єкт дослідження – українські західнополіські говірки в різноманітних формах і стилях їх побутування.

Предмет дослідження – деривати іменних частин мови та способи їх творення в західнополіському діалекті.

Джерельна база дослідження – записи діалектного мовлення, зроблені автором упродовж 1980-2002 рр. у 540 населених пунктах Західного Полісся, включно з Берестейщиною і Підляшшям (центр та північ Волинської та північний захід Рівненської областей України, південь та центр Брестської області Республіки Білорусь, північний схід Люблінського та південний схід Підляського воєвідств Республіки Польща) і в суміжних діалектах. Лексику обстежених говірок уміщено в авторовому диференційного типу двотомному “Словнику західнополіських говірок” (Луцьк, 2000). Крім цього, розглянуто також загальновживану лексику. Частину записів зроблено за спеціально складеною програмою “Словотворення іменних частин мови”. Використано сучасні українські, польські, білоруські та російські джерела, у яких відбиті особливості західнополіських говірок, деякі рукописні матеріали, а також фольклорні записи з території Західного Полісся.

Використані такі методи дослідження: описовий, зіставний, статистичний. Синхронний аналіз доповнено елементами діахронного, зокрема стисло подано походження словотворчих засобів, наведено інформацію з писемних пам’яток та джерел різного часу.

Наукова новизна роботи. Це перше дослідження системи іменного словотвору західнополіського говору, здійснене з увагою до всіх способів і засобів словотворення у зіставленні із свідченнями інших українських діалектів і слов’янських мов.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що встановлено певні закономірності формування та функціонування словотвірних типів, системи дериватів як організованої сукупності одиниць діалектної мови, стверджено більшу відкритість і вільність діалектного словотворення, великий ступінь варіативності. Запропонована і перевірена на практиці методика аналізу говіркового словотворення може бути використана при дослідженні інших діалектів.

Практичне значення одержаних результатів. У науку введено новий фактичний матеріал – широкий репертуар дериватів, інвентар словотворчих афіксів та словотвірних типів; укладено словник лексики західнополіського діалекту та дериваційний словник; встановлено відношення репертуару словотвірних засобів досліджуваного говору до репертуару інших діалектів та інших слов’янських мов. Проаналізований матеріал може служити базою не тільки у вивченні словотвору українських діалектів, а й слов’янських мов. І хоч висновки цієї праці в окремих деталях можуть бути уточнені, однак їх можна використати в дослідженні історії української мови, зокрема історичної діалектології, у встановленні міжетнічних зв’язків у північно-західному реґіоні України, у лінгводидактиці.

Особистий внесок здобувача полягає у розробленні методики системного аналізу словотвору говірок, у розширенні емпіричної бази української діалектології, аналізі матеріалу та формулюванні висновків. Усі результати дослідження отримано автором самостійно, праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри історії та культури української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки та на засіданнях відділу діалектології Інституту української мови НАН України. Основні положення і результати роботи викладено в доповідях на Лесезнавчих наукових читаннях (Луцьк, 1998, 1999, 2000, 2004), наукових семінарах (Житомир, 2000; Львів, 2001; Криворівня, 2002), ХVІІ діалектологічній нараді (Київ, 1995), Всеукраїнській науковій конференції (Луцьк, 2000), Міжнародних наукових конференціях (Луцьк, 1995, 2000, 2003, 2004; Lublin – Kazimieї Dolny, 1997; Lublin, 2000; Ужгород, 2001; Wіodawa, 2001, 2002; Јуdџ, 2001; ?итомир, 2002; Глухів, 2004), Міжнародних конгресах україністів (Харків, 1996; Одеса, 1999; Чернівці, 2002), ІІІ Міжнародному конгресі діалектологів і геолінгвістів (Lublin, 2000).

Публікації. Результати дослідження відображено у 39 друкованих працях, серед яких монографія “Іменний словотвір західнополіського говору” та двотомний “Словник західнополіських говірок”, 21 стаття у виданнях, затверджених ВАК України; інші публікації – це статті, надруковані у різних збірниках, зокрема 11 у закордонних виданнях.

Структура і зміст дисертації. Дисертаційне дослідження загальним обсягом 540 сторінок (текст – 447 сторінок) складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел (67 позицій), списку використаної літератури (877 позицій), переліку умовних скорочень та додатків (додаток А – “Територія дослідження”, додаток Б – “Принципи аналізу суфіксації”, додаток В – “Фонетичні варіанти суфіксів”, додаток Г – “Словотвірне значення іменникових дериватів”, додаток Д – “Продуктивність словотвірних типів”, додаток Е – “Синонімічні суфікси”, додаток Ж – “Суфікси-омоніми”, додаток З – “Таблиці та діаграми”, додаток И – “Неморфологічні способи словотворення”, додаток К – “До діахронічної характеристики іменних дериватів”, додаток Л – “Індекс проаналізованих дериватів”) (366 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено об’єкт і предмет, мету й завдання роботи, наукову новизну, окреслено теоретичну й практичну цінність результатів та форми їх апробації.

Перший розділ “Словотвір української діалектної мови як предмет опису” складається з двох підрозділів. У підрозділі “Стан дослідження словотвору українських діалектів” зазначено, що українські говірки на рівні словотвору вивчено значно менше, ніж на фонетичному, морфологічному чи лексичному рівнях; тому навіть у докладних описах особливостей говірок словотвору відведено порівняно небагато місця. Ілюстрацією цього твердження є характеристика говірок І. Верхратського, С. Гаєвського, О. Горбача та ін.

Серед українських наріч порівняно краще вивчене словотворення окремих говірок, говіркових груп чи діалектів південно-західного наріччя (дослідження І.І. Ковалика, Н.В. Гуйванюк, Г.Ф. Шила, Н.Д. Черкес, Й.О. Дзендзелівського, Л.Г.Яропуд, М.І. Сюська, Г.В.Шумицької, Я. Ріґера та ін.); словотвір південно-східного наріччя описано значно менше (праці П.С. Лисенка, З.С. Сікорської, Л.П. Денисенко, В.В. Лєснової, Й.О. Дзендзелівського та ін.), ще менше описів присвячено словотвору говірок північного наріччя (праці М.В. Поістогової, М.В. Никончука, Л.В. Дикої та ін.). З’ясовано відмінні підходи дослідників до добору й аналізу матеріалу, пошуки авторами засад і прийомів дослідження.

Відзначено, що теоретичні засади аналізу діалектного словотвору, його лінгвогеографічне представлення подала Я.В. Закревська у монографії “Нариси з діалектного словотвору в ареальному аспекті” (К., 1976), окресливши завдання дальшого вивчення діалектного словотворення.

У другому підрозділі “Основні дослідження словотвору західнополіських говірок” зазначено, що словотвір західнополіського діалекту досі був вивчений фрагментарно. Однією з найбільших є праця В.Ф. Покальчука “Спостереження над суфіксальним творенням іменників у надсарнських говірках на Волині”, у якій проаналізовані деривати із 76 суфіксами. Невеликий штрих до особливостей словотвору подає Г.Ф. Шило у дослідженні “Словотвір іменників у говорах басейну верхнього Дністра і верхньої Прип’яті”. О. Горбач, характеризуючи говірку села Остромичі коло Кобрина на Берестейщині, відзначив також деякі найхарактерніші особливості суфіксального словотворення. А матеріал з перехідної зони між західнополіськими та волинськими говірками став основою невеликого дослідження М.М. Корзонюка “Словотвір говірок Волинського Надбужжя”. На окремі характерні особливості західнополіських говірок указували в своїх узагальнювальних працях з діалектології Ф.Т. Жилко та С.П. Бевзенко. Значний за обсягом матеріал зі словотвору вміщено в Атласі української мови (т. 2, 3).

У другому розділі “Словотворення іменника” докладно проаналізовані морфологічні способи, за допомогою яких утворені західнополіські іменники.

На початку подано принципи аналізу суфіксального словотворення в діалектологічних дослідженнях. У таких працях здебільшого представлена не система словотвору, а диференційні риси говірок порівняно з літературною мовою.

Системний опис говіркового словотвору передбачає: 1) аналіз усіх способів словотвору (а не тільки суфіксального як найпродуктивнішого), усіх словотворчих засобів, незалежно від наявності їх у літературній мові; 2) виділення словотвірних типів, що передбачає в аналізованих утвореннях наявність трьох складників: спільної афіксальної частини, спільного лексичного значення і однакової частиномовної бази; при цьому враховано і наголошування. Матеріал згруповано за суфіксами, які для зручності розташовано в алфавітному порядку із вказівкою продуктивності словотвірних типів та суфіксів-омонімів.

Аналіз діалектного словотвору передбачає розв’язання таких завдань, які не стоять перед дослідниками літературного словотвору, – це, насамперед, виявлення фонетичних варіантів словотворчих афіксів. Врахувавши вплив фонетики говірок на характер звукового оформлення словотворчих одиниць, у роботі розмежовано звуковий і власне морфемний рівні аналізу. Так, у межах західнополіського говору за фонетичними особливостями окреслюється кілька говіркових груп: ковельсько-маневицька, ратнівсько-камінь-каширська, любешівсько-зарічненська, любомль-сько-шацька, кобринська, іванівсько-пінська та ряд дрібніших діалектних утворень; відмінності говірок на фонетичному рівні і зумовлюють побутування фонетичних варіантів багатьох лексем і морфем.

Афіксальні варіанти виділено на підставі сукупності похідних, зафіксованих у західнополіських говірках. Оскільки ці варіанти виникли внаслідок особливостей вокалізму чи консонантизму говірок, то спершу стисло схарактеризовано ті риси, що вплинули на структуру морфем, бо, не знаючи локальної фонетики, можна роз’єднати те, що в дійсності є спільним, пор. варіанти суфіксів -’ак і -’ек, -еч-(а) і -ач-(а), -ак-(и) і -ок-(и).

Наголосимо, що фонетичні зміни охоплюють різні позиції в слові, різні морфеми, тобто є систематичними. Отже, більшість варіантів афіксів відбиває типове варіювання фонетичної системи у вокалізмі та консонантизмі. Так, [а] переходить в [е] у західних та північних говірках досліджуваного діалекту в позиції після м’яких та шиплячих приголосних (переважно під наголосом): т?eжко, ш’eпка, йeма, тел?e та ін. Ця особливість спричинила появу варіантів таких суфіксів:

-ай > -’ей : молочaй – молоч’eй;

-айк-(а) > -ейк-(а): обичaйка обичeйка ‘дерев’яний обід сита;

-ак > -’ек : волин?aк – волин?eк ‘житель Волині’, шул?aк – шул'й? ‘шуліка’;

-’ак-(а) > -’ек-(а): ворон?aка – ворон?eка, стигн?aка – стигн?eка;

-’анк-(а) > -’енк-(а): прос?aнка прос'й?ка ‘солома проса’;

-ар > -’ер : горшчaр – горшч’eр ‘гончар’;

-’атин-(а) > -’етин-(а): тил?aтина – тил?eтина, гус?aтина – гус?eт?іна;

-’атк-(о) > - ’етк-(о): порос’aтко – порос’eтко, йагн’aтко – йегн’eтко;

-’ат-(о) > -’ет-(о): порус?aто – пурус?eто;

-’ачк-(а) > -’ечк-(а): свин?aчка ‘лобода’ – пс?eчка ‘неїстівний гриб’;

-ин?:-(а) > -ин?:-(е): картоплuн?:а – картоплuн?:е, бурачuн?:а – бурачuн?:е;

-н?-(а) > -н?-(е): тичн?a тичн?e ‘група собак під час парування’;

-н?ак > -н?ек : порохн?aк пурухн?eк ‘порохнаве дерево’;

-ч-(а) > -ч’-(е): дитинчa – дитинч’ e;

-чак || -ч’ак > -чек || -ч’ек: парубчaк – парубч’eк, грабч’aк – грабчeк ‘молодий граб’;

-’а > -’е : кот?a – кот?e, собачa – собач’e (формант є суфіксом-закінченням).

У деяких говірках відбуваються наступні зміни [е], що постав на місці [а], зокрема звуження до [и], [і], що розширює варіативні ряди афіксів:

-ар > -’ер || -’ір || -ир : горшчaр – горшч’eр || горшч’iр || горшuр;

-ат-(а) > -’ет-(а) || -ит-(а): сан'б?а – сан?eта, дверчaта – дверчuта;

-атк-(о) > -’етк-(о) || -’ітк-(о): дит'б?ко – дит?eтко || д?iт?ітко;

-ачк-(о) > -ечк-(о) || -’ечк-(о) || -’ічк-(о): вес?iл?:ачко – веселeчко || вес?iл?ечко || вис?iл?ічко.

Деякі суфікси мають цілі ряди фонетичних варіантів, пор.:

-атк-(о) > -’атк-(о), -’етк-(о), -’ітк-(о): д?івчaтко, д?іт'б?ко, собач’eтко, д?iт?ітко;

-ен?-(а) > -ен?-(е), -ин?-(а), -ин?-(е), -ан?-(а): глушен?a ‘маля глухаря’, качен?e, куропатвин?a ‘маля куріпки’; ц?упин?e ‘курченя’, куропан?a;

-ец? > -ец, -иц?, -’іц?, -’іц, -ац? : украйiнец?, н?iмец, волeниц? ‘житель Волині’, китaйіц?, шyл?іц ‘стовп у стіні будівлі’, рувaц? ‘рівчак’;

-ечк-(а) > -ичк-(а), -’ічк-(а), -очк-(а): дoнечка, кaчичка, дoч’ічка, нuжочка;

-ен?к-(а) > -ин?к-(а), -ейк-(а), -ийк-(а), -ан?к-(а), -айк-(а): мaтен?ка, дoчин?ка, тeшчейка, гунyчийка ‘ганчірка’, козубaн?ка ‘луб’яний кошик’, р?iчайка;

-ен?к-(о) > -ейк-(о), -ин?к-(о), -’ін?к-(о), -ійк-(о), -ийк-(о), -ик-(о): бaтен?ко, бaтейко, з?ітин?кo, зaйін?ко, з?aт?ійко, сoнийко, сoнико.

На тлі багатьох різноманітних варіантів є чимало афіксів, які не мають варіантів, що зумовлено різними причинами. По-перше, це суфікси з найменшим фонемним складом: -б-(а) (кyл?ба ‘ціпок’), -в-(а) (д?ітвa), -к-(а) (н?iжка), -ук (вепрyк ‘годований кабан’), -ус' (д?ідyс?), -ш-(а) (кyл?ша знев. ‘нога’) та ін. По-друге, це рідковживані багатофонемні суфікси, які зафіксовано в небагатьох говірках: -айл-(о) (вопyдайло ‘опудало на городі’), -арн?-(а) (шпакaрн?а ‘шпаківня’), -маґ-(а) (ґул?мaґа ‘велика ґуля’), -опан (горлопaн), -’убин-(а) (шчил?yбина ‘щілина’), -увай (балахувaй ‘той, що має витрішкуваті очі’), -штол?-(а) (бабштoл?а ірон. ‘стара жінка’) та ін.

Вихідною формою вважаємо суфікс, спільний як для частини західнополіських говірок, так і для інших діалектів та літературної мови, а всі фонетичні варіанти відзначаємо в дужках, пор.:

-ай (-’ай, -ей, -’ей, -’ій);

-’ак-(а) (-ак-(а), -йак-(а), -л’ак-(а), -’ек-(а));

-он’к-(о) (-ойк-(о), -онк-(о));

-чак (-ч’ак, -ч’ек, -чек).

Якщо ж суфікс зафіксовано в одній формі, то її вважаємо вихідною.

Як бачимо, фонетичні особливості говірки відчутно трансформують словотворчі афікси, що відбивається на формальній структурі похідних лексем.

Не менш важливою проблемою є виділення багатозначних і омонімічних суфіксів; основний критерій такого розрізнення – семантика похідних одиниць. Так, західнополіським відсубстантивним утворенням суфікс -ин-(а) надає значення: одиничності (картоплuна, горошuна), збірності (берeзина, грабuна), прихильності і співчуття (сиротuна, сорочuна), нейтральне значення у назвах конкретних предметів (рабрuна, страмuна), його також уживають для творення назв м’яса (свинuна, баранuна) та назв осіб жіночої статі (д’aдина, дружuна). Усе це свідчить, що в одного афікса не могло розвинутися стільки значень, частина з яких прямо протилежні. На думку Ю. Шевельова, в українській мові існує кілька по-різному наголошуваних суфіксів, що мають форму -ин-(а). Тому виділяємо суфікси-омоніми, подаючи їх із цифровою сигнатурою (напр.: -ин-(а)1, -ин-(а)2, -ин-(а)3, -ин-(а)4 і т.д.).

У цьому підрозділі проаналізовано відсубстантивні, відад’єктивні, віддієслівні, відчислівникові, відзайменникові, відприслівникові та відвигукові іменники.

Наведемо фрагмент опису відсубстантивних іменників.

На основі докладного аналізу семантики західнополіських дериватів з -ис’к-(о) (-иск-(о), -еск-(о)) виділили три суфікси-омоніми.

-ис’к-(о)1 (-иск-(о), -’іск-(о), -еск-(о)) використовують для творення локативних назв, які формують два підтипи:

1. Високопродуктивний підтип назв полів, мотивованих назвою культур, які там росли:

картoплис’ко || po kartof|lyesku*, бyл’бис’ко, грaдис’ко; бурачuс’ко; жuтиско, ржuс’ко || рж?ско; пшинuско, pљeс|iиisko; вuўсис’ко || в’іўсeско || в’івчuс’ко || в’івсuс’ко || гiвсис’ко; йaчиско, йачм’iн’іс’ко, њжerс|isko ‘поле з-під ячменю’; гречuско || грњчыско; качанuс’ко ‘поле з-під кукурудзи’, кукурyVис’ко; просuс’ко || прiсис’ко; н?’ниско || л’онuс’ко, придивeско ‘поле з-під льону’; кунoплиско || коноплuско; лубинeско ‘поле з-під люпину’; брyквыско; вeджиско ‘поле, де росла вика’.

За цим зразком утворені найменування і невеликих ділянок, хоч для повідомлення про сівозміну такі деривати зайві, тобто назви *цибулuс’ко, *часничuс’ко, *пасолuс’ко та ін. цілком можливі, але їхнє утворення та функціонування оказіональне; однак їх наявність свідчить про продуктивність типу. У процесі словотворення чергуються кінцеві приголосні твірної основи: [к] – [ч] (бурачuс’ко), [ц’ || ц] – [ч] (pљan|yиysko), [ґ] – [U] (вeджиско). Частина дериватів зберігає наголошення мотиватора, в інших лексемах наголошений суфікс.

2. Продуктивний підтип інших локативних назв (не полів): пожaриско || пожaрис’ко ‘місце, де була пожежа’, торф’iско, глuнис’ко, клyнис’ко, дворuеско ‘подвір’я’, двoриско ‘місце, де колись був двір’, пeчис’ко ‘місце, де раніше було житло’, хaтис’ко ‘тс’, дрuниско ‘тс’, кyкрис’ко ‘тс’, двoриско || двурuс’ко ‘тс’, подвoрис’ко ‘тс’, гнойiско, горoдиско, вoгниско, стожарuско ‘острівок на болоті, де можна класти копицю сіна’, багнuеско, малuнис’ко ‘місце, де росте малина’, берeзис’ко ‘березовий ліс’; пор. назви для місця, де сплять дикі звірі: лuгвис’ко, лoгвис’ко, логовuлис’ко, л’еговuс’ко || л’ігoвис’ко || лoжвис’ко ‘лігво вовка’, котовuлис’ко ‘місце, де качався кінь’ (< котовuло); пор. ще бор?ско ‘бір’, пор. суфіксально-складне дроворyбиско ‘дровітня’. Наголос різноскладовий, частіше зберігається твірного слова.

Виявлені паралелі зазначеного типу в інших українських діалектах, зокрема у середньополіському, середньонаддніпрянському і в західній частині степового говору, уточнюють твердження І.І Ковалика, що “на східнослов’янській мовній території за допомогою похідного суфікса -ис(ь)к-о (-isk-o) утворюються назви місця тільки в західноукраїнському наріччі, західній частині північноукраїнського наріччя і в західнобілоруських говірках” [Ковалик І.І. Назви місця в східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими слов’янськими мовами (Словотвір) // Слов’янське мовознавство: Зб. ст. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – С. 22].

-ис’к-(о)2 (-иск-(о), -иес’к-(о), -еск-(о), -’іск-(о)) (зі значенням згрубілості і зневаги). При порівнянні утворень із суфіксами -ис’к-о та -ишч-е “в семантиці утворень на -иськ-о виразніший елемент негативної оцінки, фамільярної зневажливості” (Л.О. Родніна).

--------------

* При цитуванні джерел збережено написання та авторське тлумачення лексеми; у випадку цитування збірників текстів дериват подано в зафіксованій, а не у вихідній формі.

Західнополіські деривати формують такі словотвірні типи:

1. Високопродуктивний тип назв осіб із відтінком згрубілості і зневаги, зрідка збільшеності: д’ідuс’ко, бабuс’ко, мaтис’ко, батчuс’ко, синuс’ко, д’iвиско, дівyлисько, братuс’ко, сестрuс’ко, свекрuс’ко, свекрyшис’ко, йатрушuс’ко, шваґрuс’ко, отчuмис’ко, кумuс’ко, сватuс’ко, з’атuс’ко, приймачuс’ко, хлопчuеско, молодчuс’ко, горлач?ско ‘людина з сильним голосом’, варґаЊско ‘губань’, вiдьмиско, глухмайiско, злод’yжиско, мот’унuско ‘брехун’, лигyшиско ‘ледар’, хамyлис’ко, бурудаЊско ‘бородань’, вусаЊско, снувeдиско ‘той, хто сновигає’, чириваЊско та ін.; пор. з ремаркою співчутливе сирутeско ‘сирота’.

2. Високопродуктивний тип назв великих конкретних предметів (із відтінками збільшеності і згрубілості): хатuс’ко, домuеско, хливuс’ко, столuеско, бочuс’ко, чоботuеско, колoдиско, полoтниско, раднuеско, од’ійaлиско, вурчeсько ‘згруб. до вoрок’, салuеско, сукманuес’ко, цибyлиско, лyписко, гальманeско, бурачeско, вoгніско, смoчис’ко ‘грязь’, прiрвисько, головuс’ко, чубuс’ко, гочuс’ко, носuс’ко, вушuеско, ротuс’ко, губuс’ко, лапuс’ко, ножuеско, ручuс’ко, плечuс’ко, стигнuеско, калдунuс’ко ‘живіт’ та ін.

3. Продуктивний тип назв тварин: собачuс’ко, псuс’ко, сyчиско, воўчuс’ко, бичuс’ко, бугайiс’ко, bara|nys’ko, корoвис’ко, тилuс’ко, кабанuс’ко, пйіўнuс’ко, рипyшис’ко ‘ропуха’, жучuс’ко, хрушчuс’ко, черўйачuс’ко та ін.

4. Малопродуктивний тип варіантів чоловічих власних імен із відтінками згрубілості і зневаги: Гадaмис’ко (< Адам), Йванuс’ко, Тарасuс’ко, Петрuс’ко, Миколaйіс’ко; пор. прізвиська родин: Сиридuс’к’і (< прізвище Середа), Сидорuс’к’і (< ім’я діда Сидор), один представник чоловічої статі – Сидорuс’ко.

5. Малопродуктивний тип абстрактних назв: морoзиско, вiтрыско, прuзвис’ко, нaзвuс’ко, годuнис’ко ‘пора, коли прокльони збуваються’.

У деяких дериватах наголос виконує смислорозрізнювальну функцію: хaтис’ко ‘місце, де стояла хата’ – хатuс’ко ‘велика хата’, бурaчис’ко ‘поле з-під буряків’ – бурачuс’ко ‘великий буряк’ (таке розрізнення тільки в тій самій говірці).

-ис’к-(о)3 (-иск-(о), -еск-(о)) (назви знарядь праці, зокрема держаків). На думку Я. Рудницького, “генетично в’яжеться значіння ‘частина знаряду’ зо значінням місця: ‘держак’ це властиво ‘місце, де находиться заліззя’ ” [Рудницький Я. Наростки -ище, -исько, -сько. – Вінніпеґ, 1967. – С. ]; такої ж думки і В. Дорошевський про польські деривати.

Виділено такі західнополіські словотвірні типи:

1. Продуктивний тип назв держаків знарядь, переважно мотивовані назвою відповідного знаряддя: ‘ручка сокири’: топорuс’ко || topor|ysko; ‘держак граблів’: граблuс’ко || грaблыско || hr|abl’isko || hrab|ysko, ‘ручка ціпа’: cep’|isko i cep|yesko; kous|ysko ‘кісся’, коцюб?ско. Послідовно наголошений суфікс, виняток грaблыско.

2. Непродуктивний тип предметних назв: днeщиско ‘дошка, на яку сідає прядільниця’, днeско ‘тс’, динчuс’ко ‘тс’, stuћar|ysko || stuoћ|ysko ‘жердина в середині стіжка’, бічuско ‘пучок різок’.

Поодинокі деривати, які не формують словотвірного типу: чив’Ўдиско ‘тривала недуга’, сoвіско ‘мастит’.

Цікава своїм походженням назва топорuс’ко у значенні ‘ручка сокири’, оскільки це дериват від топoр. Це випадок, коли зруйновані мотиваційно-дериваційні відношення: спершу топорuс’ко означало тільки ручку топора, але оскільки відбулося змішування понять топор і сокира, причому друга назва витіснила першу, то й топорuс’ко почало означати ручку сокири; дальше руйнування мотиваційно-дериваційних відношень зумовило розширення семантики, і тоді топорuс’ко || топорuшче означає держака будь-якого знаряддя праці, пор.: с-пол. топорuшче ‘держак сапи’; бук. топорuш’ч’е ‘держак (ножа)’; зак. топoриско і топорuшч(’)е ‘держак сапи’; пор. блг. топорuшка ‘держак мотики’.

Це явище, відзначене і в польських говірках, В. Дорошевський пояснює трохи інакше: “Toporzysko, народна назва держака сокири, є назвою, яка своїм значенням не відповідає реальному: перенесення назви держака топора на держак сокири вплинула матеріальна подібність десигнатів: ручки обох знарядь подібні між собою, і елемент цієї подібності виявився сильніший від усвідомлення того, що топорисько є частиною топора” [Doroszewski W. Studia i szkice jкzykoznawcze. – Warszawa: Paсstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1962. – S. 250]. Про те, що тут первинним було сплутування понять топор і сокира, свідчать дані словенської мови: у частині говірок назва сокира вживається у значенні ‘ручка топора’; пор. також слн. і хрв. sikiriљte ‘топорище’.

Як бачимо, оригінальність західнополіських словотвірних типів у тому, що вони утворюють деривати з суфіксом -ис’к-(о)3 не тільки для найменування держаків знарядь, але й назви різних пристосувань (днeщиско, stuoћ|ysko).

Так описано майже 14 похідних іменників. У кожному випадку відзначено морфонологічні чергування, наголошування дериватів, а також зміни мотиваційно-словотвірних відношень (якщо такі зафіксовано).

Інший приклад. У частині західнополіських говірок засвідчено деривати з рідковживаним суфіксом -ухн-(а), твірними основами для яких стали більше десятка іменників.

На думку А.П. Грищенка, цей похідний афікс виник тому, що “іменниково-прикметникові суфікси *-ъхъ-, *-uхъ- зневиразнювалися внаслідок своєї поліфункціональності в системі слов’янського словотвору. Паралельна тенденція до спеціалізації, увиразнення і категоріального закріплення суфіксів за відповідними частинами мови знаходила вияв у поширенні їх іншими суфіксами” [Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 159].

Західнополіські деривати із суфіксом -ухн-(а) (-ухн’-(а)) формують один продуктивний тип назв осіб жіночої і чоловічої статі: а) за кровними зв’язками: мaтyхна, |мамухна, братyхна, сестрyхна, dwa diadiuchny, дочyхна; пор. дохнa ‘дочка’; б) за родинними зв’язками: свикрyхна || свикрyхн’а, зовyхна ‘чоловікова сестра’, молодyхна ‘молода на весіллі’, нев’iстухна; пор. з цим значенням: nйwichna || не(і)ві(е)хна; в) інші назви осіб: d|ruxna ‘дружка на весіллі’ (дехто вважає це утворення з суфіксом -н-а, хоч причин для оглушення [г] не було); г) у варіантах жіночих імен: Вол’yхна, Hannuchna.

Оскільки деривати з -ухн-(а) часто мають один або два “зайві” склади порівняно з мотиваторами (сестрyхна, братyхна), то у похідних відбуваються різні усічення, напр.: зовyхна (< зовuц’а), newichna, можливо, і в дрyхна.

Не формують окремого словотвірного типу назви oveи|uxna ‘вівця’ та смeртухна ‘смерть’.

У західнополіському діалекті ці деривати формують два ареали: один у надбузьких говірках (Шацький і Любомльський райони Волинської області), другий – це говірки Ратнівського та Любешівського районів Волинської і Дрогичинського та Іванівського районів Брестської області Республіки Білорусь.

Такі деривати наявні в українських середньо- та західнополіському діалектах, у білоруській та польській мовах, тому й визначаємо їх як спільні українсько-білорусько-польські утворення.

Про “затухання” цього словотвірного типу в білоруській мові свідчить хоча б той факт, що з аналізованих П.В. Сцяцком 44 дериватів білоруської мови 36 узято зі словника середини ХІХ ст. І.І. Носовича. У західнополіських говірках теж зменшується продуктивність цього типу, очевидно, під впливом мовленнєвої ощадності, а також тому, що не підтримується літературною мовою.

Крім наведених прикладів, виявлено кілька дериватів, у яких цей суфікс ужито з іншим закінченням: -ухн-(и) – сватyхни ‘сватання’; -ухн-(о) – baciuchno || batiuchno, swatuchno; пор. wуjtuchno.

Оскільки іншомовні лексеми не аналізовані з погляду словотворення, то у роботі проведено, де це можливо, розмежування західнополіських дериватів від запозичень. Покажемо це на одному прикладі.

-ов-(а)1. Цей суфікс прикметникового походження; деривати з ним, як зазначають дослідники, у літературній мові формують непродуктивний словотвірний тип назв жіночого роду. Однак західнополіські утворення становлять один високопродуктивний тип назв дружин, що утворені від прізвиськ чи імен їхніх чоловіків (тільки рідковживані прізвища можуть бути використані у ролі мотиватора). Приклади з говірки с. Сильно Ківерцівського району Волинської області: Бeцкова < Бeцк’і, Бyбникова < Бyбник, Кaмчикова, Нeл’кова (< Ювеналій), Санд’oрова (< Олександр), Полкoвн’ікова, Примачкoва, Рaбчикова, Цyманцова (дружина Цyманца, уродженця с. Цумань) та ін.; за цим же зразком іноді творять назви дочок: С’eйкова (< Олексій), Мeйшикова (< Михайло), Мuкус’ова (< Микола) і т.д.; пор. апелятивну назву за родинними зв’язками: братовa || братовaйа || bratowa ‘дружина брата’. Зберігається наголос мотиватора, крім деривата братовa.

В.Т. Коломієць стверджує, що такий тип назв осіб жіночої статі за іменами чи прізвищами чоловіків розвинувся у польській, чеській та верхньолужицькій мовах, в українській та білоруській – єдине утворення королева. Цей перелік треба ще доповнити нижньолужицькою мовою. Пор.: блр. bratov|a%a; п. krуlowa, bratovo, krafcova, synovo, teњжovo; ч. doktorovб; в-л. Krawcowa; н-л. Bartowa, Bronkowa, susedowa; зафіксоване рос. свекрoва – це інший словотвірний тип. Пор. зауваження Ю. Шевельова: “Вживаний [...] серед галицької інтеліґенції наросток -ов(а) з наго-лосом на наростку (докторoва, директорoва) – виразний польонізм” [Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови. – Мюнхен: Молоде життя, 1951. – С. ].

Отже, за матеріалами, що маємо в нашому розпорядженні, можемо стверджувати: 1) дериват братовa – це спільне українсько-білорусько-польське утворення; 2) деривати назв дружин (рідше дочок) від імені, прізвища або прізвиська чоловіка (батька), які зберігають наголос твірного слова типу Нeл’кова – це західнополіські утворення; 3) деривати з наголошеним суфіксом -у?-а (типу майстрoва) – це полонізми. Особливістю західнополіського словотворення є відсутність суфікса -ев-(а) – послідовно вживаний -ов-(а), навіть у тих випадках, коли твірна основа закінчується м’яким приголосним, пор. Бeн’ова, Мuкус’ова, Мамaйова та ін.

Цей прикметниковий суфікс перейшов у розряд іменникових внаслідок субстантивації присвійних прикметників: давніше, очевидно, вживалися словосполучення Бал’oнова жuнка, Бал’oнова дoчка і т.ін., які в результаті мовленнєвої ощадності спростилися – / до Бал’oновейі ни йди ничoго позичaти / (про дружину Бал’oна) //а Бал’oнова йде зaмуж / йакoгос’ вже привoзила / (про дочку Бал’oна).

Встановлено, що 6 західнополіських відсубстантивних іменників утворено за допомогою 557 суфіксів (дослідники літературного словотвору подають різну кількість словотворчих афіксів – від ста до чотирьохсот). Серед відсубстантивних словотвірних типів виявлено 36 високопродуктивних, 91 продуктивний, 109 малопродуктивних, 266 непродуктивних типів; 183 суфікси зафіксовано у структурі лише одного утворення.

Паралелі до західнополіських дериватів з інших діалектів (їх повнота детермінована ступенем фіксації у різних джерелах) засвідчують, що частина афіксів і словотвірних моделей західнополіських говірок мають широкі міждіалектні і міжмовні зв’язки, інші – вужчі зв’язки або ж належать до ексклюзивних одиниць.

Паралелі до західнополіських дериватів з інших слов’янських мов вибрані з дериватологічних праць, збірників текстів та різних словників і подають широке слов’янське тло проаналізованих говіркових утворень.

Табличне представлення матеріалу уможливлює відтворення у лапідарній формі не лише ареальних характеристик словотворчих афіксів, а й встановлює кількість відповідників в інших українських діалектах та інших слов’янських мовах (пор. фрагменти таблиць 1, 2). Співвіднесеність західнополіських дериватів з іншими українськими діалектами та з іншими слов’янськими мовами відбиває реальний стан інформаційного забезпечення сучасної україністики та славістики в цілому, тому наведені таблиці та діаграми відтворюють сaме інформаційний стан, що може різнитися від реального стану.

У роботі подано 29 таблиць та 10 діаграм.

Таблиця 1 (фрагмент)

Відповідники

до західнополіських десубстантивних суфіксальних іменників

в інших українських діалектах

1 зх-пол. суфікси | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15

-’ушн’-а | +

-’ушник | + | + | + | + | +

-ушок | + | + | +

-ушч-а

-хн-а

-хн-о

-ц’-а1 | + | + | + | + | + | +

-ц’-а2 | + | + | +

-цак-и

-ц-е | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | +

-ц’-і | + | + | + | + | + | + | +

-ц-о | +

-ц’-о | + | + | + | +

-цтв-о | + | + | +

-ч-а1 | + | + | + | + | + | + | + | + | +

-ч-а2

-чак | + | + | + | + | +

-чик | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | +

-чик-и | +

-чин-а | +

-чих-а

-чиц’-а | +

-чук | + | + | + | + | + | + | +

-ш-а1 | + | +

-ш-а2 | + | + | +

-штол’-а

-шч-е

-шчик | + | + | + | + | + | + | +

-шчин-а | + | + | + | +

-шчиц’-а | +

-шч-о

-шчук

557 | 216 | 125 | 154 | 70 | 160 | 179 | 111 | 66 | 151 | 129 | 128 | 123 | 140 | 163

Українські діалекти: 1 – західнополіський, 2 – середньополіський, 3 – східнополіський, 4 – волинський, 5 – подільський, 6 – наддністрянський, 7 – гуцульський, 8 – буковинський, 9 – надсянський, 10 – бойківський, 11 – закарпатський, 12 – лемківський, 13 – середньонаддніпрянський, 14 – слобожанський, 15 – степовий.

Діаграма 1

Співвідношення західнополіських десубстантивних суфіксальних

іменників та відповідних утворень в інших українських діалектах

Вертикаль: кількість суфіксальних відповідників, спільних із західнополіськими говірками.

Горизонталь: українські діалекти: 1 – західнополіський, 2 – середньополіський, 3 – східнополіський, 4 – волинський, 5 – подільський, 6 – наддністрянський, 7 – гуцульський, 8 – буковинський, 9 – надсянський, 10 – бойківський, 11 – закарпатський, 12 – лемківський, 13 – середньонаддніпрянський, 14 – слобожанський, 15 – степовий.

Таблиця 2 (фрагмент)

Cлов’янське тло

західнополіських десубстантивних іменників

1 з-пол. суфікси | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13

-’ушн’-а

-’ушник

-ушок | + | + | + | + | + | +

-ушч-а | +

-хн-а | +

-хн-о

-ц’-а1 | + | + | + | + | +

-ц’-а2 | +

-цак-и

-ц-е | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | +

-ц’-і

-ц-о | +

-ц’-о | +

-цтв-о | + | +

-ч-а1 | + | + | + | + | +

-ч-а2

-чак | + | + | +

-чик | + | + | + | +

-чик-и

-чин-а

-чих-а

-чиц’-а

-чук | + | + | +

-ш-а1 | +

-ш-а2 | + | +

-штол’-а

-шч-е | +

-шчик | + | +

-шчин-а | + | + | +

-шчиц’-а

-шч-о

-шчук

557 | 209 | 201 | 168 | 95 | 105 | 37 | 38 | 71 | 28 | 45 | 32 | 40

1 – західнополіські суфікси; слов’янські мови: 2 – білоруська, 3 – польська, 4 – російська, 5 – словацька, 6 – чеська, 7 – верхньолужицька, 8 – нижньолужицька, 9 – болгарська, 10 – македонська, 11 – сербська, 12 – хорватська, 13 – словенська.

Діаграма 2

Співвідношення західнополіських відсубстантивних іменників

та відповідних утворень в інших слов’янських мовах

Вертикаль: кількість суфіксальних відповідників, спільних із західнополіськими говірками.

Горизонталь: 1 - західнополіський діалект; слов’янські мови: 2 – білоруська, 3 – польська, 4 – російська, 5 – словацька, 6 – чеська, 7 – верхньолужицька, 8 – нижньолужицька, 9 –