НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

АНТИПОВ Владислав Володимирович

УДК 343.2888 +343.211.4

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ
ЗАСТОСУВАННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ ПОКАРАНЬ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ–2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у лабораторії кримінологічних досліджень Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Кулик Олександр Георгійович

Національна академія внутрішніх справ України, начальник лабораторії кримінологічних досліджень Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю

Офіційні опоненти: 

доктор юридичних наук, професор

Воробєй Петро Адамович

Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії кримінального права

кандидат юридичних наук, доцент

Міллер Анатолій Йосипович

Київський національний університет культури і мистецтв, професор кафедри кримінального права та процесу

Провідна установа Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ.

Захист відбудеться “23” листопада 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: м. Київ, Солом’янська пл., 1

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: м. Київ, Солом’янська пл., 1

Автореферат розісланий "20" жовтня 2005 року

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процес демократичних перетворень в Україні нероздільно пов'язаний з побудовою цивілізованої правової держави, здатної забезпечити захист своїх найвищих цінностей від злочинних посягань. Серед засобів, що застосовуються державою в системному впливі на злочинність, найбільш суворим та поширеним було і залишається кримінальне покарання. За всієї важливості соціально-економічних заходів по запобіганню злочинності та поліпшення виховної роботи не можна не враховувати тієї значної ролі, яку відіграє в боротьбі за викорінювання злочинних посягань кримінальне покарання. Досягнення притаманних покаранню цілей впливає на характер і динаміку злочинності, служить дійовим засобом спеціальної та загальної превенції.

Призначення покарання є логічним і необхідним етапом, який завершує роботу органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів. Якщо ж, в силу тих чи інших причин, винній особі не призначається покарання, або вид чи розмір покарання не відповідають суспільній небезпеці вчиненого та особистості винного, ефективність діяльності правоохоронних органів може бути значно знижена і навіть зведена нанівець. Помилки у використанні кримінального покарання, поряд з іншими чинниками, можуть ослабити боротьбу із злочинністю, призвести до підвищення її рівня, зростання числа злочинів, можуть дискредитувати правоохоронну і судову діяльність, а також всю державну владу.

Криміногенна обстановка, що склалася в Україні, зниження ефективності дії кримінального покарання зумовлюють нагальну необхідність наукового осмислення цих процесів, пошуку найбільш оптимальних напрямів, форм і методів подолання кризового стану в боротьбі із злочинністю.

У цьому аспекті дослідження проблем призначення покарання набуває особливу актуальність і значущість. Для досягнення цілей покарання, підвищення його ролі як засобу протидії злочинним проявам необхідна система, що забезпечує реальну можливість застосування різних видів та розмірів покарання до засуджених різних категорій залежно від тяжкості злочину, обставин його вчинення і особистості винного. Проблема застосування покарання охоплює ряд питань, що відносяться до сутності покарання, його цілей, індивідуалізації тощо. Потрібно враховувати, що хоча покарання і являє собою передбачену законом реакцію з боку держави на вчинений злочин, це всеж-таки остання, крайня міра, яка застосовується до винної особи. Вона реалізовується в тому випадку, коли іншими способами досягнути мети запобігання злочинів і виправлення винного не уявляється можливим.

У розв'язанні цієї задачі важливе місце займає виявлення і наукове осмислення ситуацій, коли внаслідок наявності особливих обставин застосування того або іншого покарання стає неможливим.

Питання призначення покарання були і залишаються складними в судовій практиці, що відзначається в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України, працях вчених і практиків. Невипадково, як показує аналіз статистичних даних, ефективність спеціальної превенції залишається низкою. Про це свідчить той факт, що кожний четвертий злочин вчиняється особами, які відбувають покарання або раніше судимі і мають не зняту і не погашену судимість (у 2002 р. – 24,2%, у 2003 р. – 25,9 % від загальної кількості засуджених).

Викладене переконує в актуальності, теоретичній та практичній значущості обраної теми дисертаційного дослідження.

У теорії кримінального права значну увагу вивченню проблем призначення кримінального покарання приділили (в радянській період розвитку науки кримінального права) Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, І.М. Гальперін, А.С. Горелик, І.І. Карпець, Б.С. Никифоров, П.П. Осипов, В.Д. Соловйов, В.Я. Тацій, М.Д. Шаргородський та інші. У цих роботах ґрунтовно розглянуто ряд питань, пов'язаних з призначенням покарання. Однак окремі з них залишаються спірними, деякі вимагають подальшого обговорення, інші втратили своє значення у зв’язку із змінами в законодавстві та соціально-економічних умовах життя суспільства.

У сучасний період питання призначення покарання досліджувалися в роботах П.А. Вороб’я, В.І. Зубкової, А.В. Іщенка, Т.О. Лєсниєвскі-Костаревої, А.А. Магомедова та інших. Зазначені наукові розробки містять значну кількість безперечно корисних теоретичних положень і висновків. Однак проблема обставин, що виключають застосування певних видів покарання, спеціально не досліджувалася не тільки в Україні, а і в інших країнах колишнього СРСР.

Окремі аспекти щодо реалізації нормативних приписів про виключення у застосуванні певних видів покарання стали предметом розгляду лише в останні роки. Однак відповідні роботи (на рівні статей чи наукових тез) стосуються лише виключень у застосуванні певних видів покарання до неповнолітніх (В.М. Бурдін, Т.В. Сахарук, В.І. Тютюгін) або ґрунтуються на аналізі норм КК інших країн (В.М. Степашин).

Наразі у практиці непоодинокі випадки призначення судами покарань особам, до яких обраний вид покарання не може бути застосований, що негативно впливає на законність та обґрунтованість застосування відповідних кримінально-правових норм. Не можна визнати досконалим техніко-юридичне втілення норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарання, в їх чинній редакції, що викликає потребу у формулюванні й обґрунтуванні пропозицій про внесення змін до Кримінального кодексу України.

Вищевикладене зумовлює необхідність наукового осмислення й детального теоретичного дослідження правової природи та особливостей застосування норм щодо обставин, що виключають застосування певних видів покарання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України, ґрунтується на загальних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки (затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № /2000), а також розділу IV Концепції бороть-би з корупцією на 1998–2005 роки (затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № /98), яким спеціально передбачені заходи удосконалення системи кримінально-правових санкцій.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення соціальної сутності та виявлення правового значення обставин, що виключають застосування певних видів покарання. Мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) з’ясувати історичні, правові й соціальні чинники, якими зумовлені законодавчі норми про обставини, що виключають застосування певних видів покарання; 2) визначити місце обставин, що виключають застосування певних видів покарання, у структурі інституту призначення покарання; 3) визначити зміст системи обставин, що виключають застосування певних видів покарання; 4) виробити рекомендації щодо тлумачення і практичного застосування норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарання; 5) виявити недоліки вказаних норм і сформулювати пропозиції по їх усуненню.

Об’єктом дослідження є обставини, що виключають застосування певних видів покарання, як складова частина інституту призначення покарання.

Предметом дослідження виступає чинне кримінальне законодавство щодо призначення покарання та обставин, що виключають застосування певних видів покарання; вітчизняне кримінальне законодавство минулих років; кримінальне законодавство зарубіжних країн про обставини, що виключають застосування певних видів покарання; система наукових поглядів і розробок стосовно призначення покарання.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта та предмета дослідження.

Діалектичний метод дозволив розглянути питання обставин, що виключають застосування певних видів покарання, через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права. Історичний та історико-правовий методи було використано при з’ясуванні історичних витоків і генезису існування в кримінальному праві обставин, що виключають застосування певних видів покарання. Порівняльно-правовий метод – при здійсненні порівняння норм, які містять обставини, що виключають застосування певних видів покарання, інших країн із кримінальним законодавством України. Формально-логічний (догматичний) метод послужив аналізу розглядуваної проблеми з точки зору додержання правил законодавчої техніки при конструюванні відповідних норм. За допомогою системно-структурного аналізу показано місце обставин, що виключають застосування певних видів покарання, в інституті призначення покарання, співвідношення відповідних норм Загальної частини з санкціями норм Особливої частини Кримінального кодексу, визначено обсяг і зміст відповідних понять.

Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам призначення покарання,
а також праці із загальної теорії права, історії держави та права України, кримінально-процесуального й цивільного права, юридичної й загальної психології. Досліджено кримінальне законодавство низки зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство попередніх епох, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство України, нормативні акти інших галузей права, у тому числі кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, цивільного права.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані внаслідок суцільного вивчення усіх судових постанов, вироків та ухвал, опублікованих у 2001–2004 роках у виданнях Верховного Суду України, що обумовлює їх репрезентативність, а також вибіркове вивчення вироків за архівними справами Київської, Луганської областей та АР Крим (всього 126 вироків). Проведено анкетування слідчих та інших працівників міліції, а також податкової міліції з питань ефективності норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарання (отримано відповіді від 48 респондентів). Здійснено аналіз статистичних даних Верховного Суду України про результати розгляду справ судами України за 2002 і 2003 роки.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше поставлена, всебічно проаналізована та теоретично узагальнена проблема існування в кримінальному законодавстві обставин, що виключають застосування певних видів покарання. Проведене дослідження дозволило виявити недоліки законодавчої конструкції та труднощі практичної реалізації чинних кримінально-правових норм щодо зазначених обставин, а також запропонувати напрями їх вдосконалення.

На підставі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення:

Уперше:

1. З урахуванням правової природи обставин, що виключають застосування певних видів покарань, дано їх поняття як визначених Кримінальним законом обставин, які з огляду на соціальні, юридичні чи інші чинники унеможливлюють або роблять недоцільним чи неефективним застосування певного покарання до певної категорії осіб.

2. З’ясовано історичні витоки норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарань, та особливості їх розвитку у вітчизняному законодавстві різних епох. Установлено, що окремі обставини завжди враховувалися в кримінально-правових нормах як такі, що унеможливлюють або роблять недоцільним чи неефективним застосування певного покарання до певної категорії осіб. Виявлено, що в історичній динаміці зростає як кількість передбачених кримінальним законодавством обставин, що виключають можливість застосування певних видів покарань, так і чіткість їх регламентації, що пояснюється загальною гуманізацією кримінального права, зростанням рівня законодавчої техніки, появою нових видів покарань та іншими чинниками.

3. На основі компаративного аналізу норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарань (кримінальні кодекси восьми європейських країн, трьох країн СНД, а також мусульманське кримінальне право та Кримінальний кодекс Китайської народної республіки) визначені спільні риси та відмінності у віднесенні до зазначених обставин віку, статі, стану здоров'я (зокрема вагітності) особи, що вчинила злочин, тощо, а також виявлені підходи, якими характеризуються КК різних країн, до вирішення питання про заміну тих видів покарань, застосування яких не є можливим, покараннями інших видів.

4. Обґрунтовано положення про те, що введення у чинне законодавство норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарання, будучи послідовним і закономірним етапом поступального розвитку інституту призначення покарання, обумовлене у більшості випадків соціальними чинниками, а також юридико-соціальними та іншими об'єктивними підставами.

5. Доведено, що "розпорошення" обставин, які виключають застосування певних видів покарання, по різних нормах Загальної частини чинного КК, а також відсутність норми, яка повинна врегульовувати питання щодо наслідків дії обставин, що виключають застосування певних видів покарання, утруднює правозастосовчу практику та реалізацію мети покарання, призводить до небажаних правових колізій. Зокрема, показано, що обставини, які виключають застосування певних видів покарання, в редакції чинного КК:–

різко обмежують можливості індивідуалізації покарання для неповнолітніх, вагітних жінок та жінок, що мають малолітніх дітей, а також для непрацездатних осіб;–

масово безпідставно погіршують становище осіб, яких вони стосуються, і перш за все – неповнолітніх, інвалідів та інших соціально незахищених осіб;– 

в непоодиноких випадках створюють ситуації безпідставного пом’як-шення покарання службових осіб, працівників правоохоронних органів тощо;–

інколи призводять до повної безкарності осіб, до яких стає неможливим застосування жодного покарання з числа передбачених санкціями відповідних норм Особливої частини КК;–

мають "кумулятивний ефект", коли різні види обставин, що виключають застосування певних видів покарання, збігаються в одній справі відносно однієї винної особи і додатково обмежують можливості індивідуалізації покарання або призводять до безпідставного пом’якшення чи обтяження покарання.

6. Наведені докази того, що деякі обставини, які виключають застосування певних видів покарання за чинним КК України, не обумовлені в достатній мірі соціальними чинниками, не мають юридичних підстав, передбачених міжнародними нормами з прав людини чи внутрішнім законодавством щодо особливостей трудового статусу або соціальної охорони відповідних осіб, а також створюють небажані юридичні колізії.

7. Висунута і обґрунтована пропозиція про необхідність того, що обставини, які виключають застосування певних видів покарання, повинні бути сконцентровані в одній статті розділу XI КК "Призначення покарання". З метою усунення виявлених правових колізій запропонована редакція окремої норми Загальної частини КК, що не тільки передбачає перелік обставин, що виключають застосування певних видів покарання, а й встановлює правила заміни покарань, які неможливо призначити з огляду на існування вказаних обставин, на інші покарання.

Удосконалено:

8. Наукові пропозиції щодо вдосконалення основних засад та принципів призначення покарання за кримінальним законодавством України.

Дістало подальший розвиток:

9. Висновки та пропозиції щодо особливостей призначення покарання з врахуванням вікових, гендерних, професійних та інших соціальних чинників, що характеризують винних осіб.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації теоретичні висновки й рекомендації можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем призначення покарання взагалі і врахування при цьому обставин, що виключають застосування певних видів покарання, зокрема; у правотворчості – внесені пропозиції по вдосконаленню кримінально-правових норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарання, які можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства; у правозастосуванні – при застосуванні судами України норм Кримінального кодексу про обставини, що виключають застосування певних видів покарання; у навчальному процесі – при викладанні курсу загальної частини кримінального права (тема "Звільнення від покарання"), підготовці підручників і навчальних посібників із кримінального права.

За результатами дослідження підготовлені і направлені до Верховного Суду України практичні пропозиції, які були враховані при розробці та прийнятті постанови Пленуму Верховного Суду України № від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання", про що отримана відповідна довідка.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені на науково-теоретичній конференції "Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах" (Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 25 квітня 2002 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми кримінального судочинства України" (Донецьк, Донецький інститут внутрішніх справ, 21 листопада 2003 р.), науково-практичній конференції "Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства" (Львів, Львівський юридичний інститут, 30 квітня 2004 року).

Основні положення дисертації обговорено на засіданнях лабораторії кримінологічних досліджень та вченої ради Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю, кафедри теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України, використовуються у навчальному процесі при викладанні курсу “Кримінальне право України. Загальна частина”.

Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособово опубліковано 3 статті у фахових наукових виданнях, а також 2 тези доповідей.

Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу; трьох розділів, які містять вісім підрозділів; висновків до кожного з розділів; загального висновку; списку використаної літератури (202 джерела); трьох додатків.

Загальний обсяг дисертації – 211 арк., з них таблиці – 10 арк., додатки –
13 арк., список використаної літератури – 14 арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, його мета і завдання, методи, а також наукова новизна, теоретичне і практичне значення результатів та їх апробація.

Розділ 1 "Історико-правовий та порівняльно-правовий огляд обставин, що виключають можливість призначення певних видів покарань" містить розгорнуту характеристику правових норм, що передбачають обставини, які виключають застосування певних видів покарань, з найдавніших часів до наших днів. Розглядається як вітчизняне, так і зарубіжне законодавство. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Обставини, що виключають можливість призначення певних видів покарань, з найдавніших часів" розглядаються кримінально-правові норми стародавніх та середньовічних держав, що передбачали неможливість застосування покарань певного виду у певних випадках. Обставини, що робили неможливим або недоцільним застосування певних видів покарань, передбачалися на законодавчому рівні вже з найдавніших часів. Разом з тим вказані вище законодавчі норми передбачали незначну кількість таких обставин. Це пояснюється різними причинами. До них належать: казуїстичний характер кримінально-правових норм і, зокрема, законодавче встановлення нерівності між суб'єктами злочинів в залежності від їх соціального статусу чи відносин з потерпілим та формулювання на цій підставі різних норм, що, наприклад, передбачають відповідальність рабів і вільних людей за одне й те ж саме діяння, а також встановлення різних норм, що передбачали покарання за аналогічні діяння в залежності від статусу потерпілого (насамперед це стосується Салічеської правди та Кодексу Феодосія); нерозвиненість відповідних систем покарань; інші чинники, пов'язані з політичними, економічними та ідеологічними реаліями тих суспільств, в яких були сформовані дані норми законодавства.

У підрозділі 1.2. "Обставини, що виключають можливість призначення певних видів покарань, в історії розвитку вітчизняного законодавства" аналізуються відповідні законодавчі норми Російської імперії, СРСР та незалежної України починаючи із Соборного Уложення 1649 року і закінчуючи Кримінальним кодексом України 1960 року. Для кримінального законодавства дореволюційного періоду значною мірою є характерними ті ж ознаки, що й для законодавства епохи античності та середньовіччя, а саме наявність невеликої кількості обставин, що виключають можливість застосування певних видів покарань, внаслідок нерозвиненості системи покарань, законодавчого закріплення соціальної нерівності між суб'єктами злочинів тощо.

Натомість, по мірі наближення до нашого часу зростає як кількість передбачених кримінальним законодавством обставин, що виключають можливість застосування певних видів покарань, так і чіткість їх регламентації. Це пояснюється гуманізацією кримінального права, зростанням рівня законодавчої техніки, появою нових видів покарань та іншими чинниками.

У підрозділі 1.3. "Обставини, що виключають можливість призначення певних видів покарань, у законодавстві зарубіжних країн" міститься порівняльний аналіз кримінально-правових норм сучасних іноземних держав Європи, що передбачають названі обставини. З огляду на проголошену Україною в якості вектора її розвитку європейську інтеграцію розглядається насамперед законодавство європейських країн.

Різні обставини, що виключають можливість застосування певних видів покарань, знайомі кримінальному законодавству переважної більшості країн Європи. До цих обставин відносяться насамперед вік, стать та стан здоров'я (зокрема вагітність) особи, яка вчинила злочин.

У жодній державі Європи обставини, що виключають можливість застосування певних видів покарань, не визначаються і не регулюються законодавством в якості системи. Натомість норми, що передбачають такі обставини, дуже тісно пов'язані з нормами, що регулюють застосування окремих видів покарань. Разом з тим, у кримінальному законодавстві деяких держав (насамперед Болгарії та Білорусі) достатньо чітко регулюється заміна тих видів покарань, застосування яких не є можливим, покараннями інших видів. Запозичення такого досвіду було б корисним і для чинного кримінального законодавства України.

Розділ 2 "Кримінально-правова характеристика та значення обставин, що виключають застосування певних видів покарання" присвячений дослідженню кримінально-правової характеристики названих обставин та з'ясуванню їх значення.

У підрозділі 2.1. "Кримінально-правова характеристика обставин, що виключають можливість застосування певних видів покарань, за ознаками суб’єктів" зазначається, що чинний Кримінальний кодекс України містить низку норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарання. Зокрема, ці обставини стосуються понад 30 категорій осіб.

Найбільша кількість покарань не може бути застосована до неповнолітніх осіб (різного віку). З дванадцяти видів покарань, що передбачені ст. 51 КК, до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані лише п’ять видів покарання, а до осіб, які не досягли 16 років, можуть бути застосовані лише два види покарання: штраф і позбавлення волі на певний строк. Це різко обмежує можливості індивідуалізації покарання стосовно неповнолітніх. Непоодинокі випадки, коли через виключення можливості застосування до неповнолітніх певних видів покарання їх становище щодо тяжкості можливого покарання значно гірше становища дорослих злочинців. Зокрема, чинний КК містить значну кількість (81) норм, за якими можливості індивідуалізації покарання неповнолітніх звужені до безальтернативного застосування покарання у вигляді позбавлення волі. З іншої сторони, виключення можливості застосування до неповнолітніх певних видів покарання призводить до повної безкарності таких осіб. Наприклад, покарання жодного виду неможливо застосувати до неповнолітнього у віці до 16 років, який вичинив хуліганство (ч. 1 ст. ) або умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ч. 1 ст. ).

Таким чином, заслуговує негативної оцінки суцільна заборона застосування до неповнолітніх майже усіх видів покарання за виключенням позбавлення волі.

Усе викладене значною мірою стосується також вагітних жінок та жінок, що мають дітей певного віку. Крім того, частині 3 ст. КК, яка виключає застосування обмеження волі до вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, суперечить частина 1 ст. КК, яка виходить з того, що призначення вказаним особам даного виду покарання можливе.

Норми КК, що виключають застосування певних видів покарання до осіб, що досягли пенсійного віку, поширюються на категорії осіб, що мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, і не поширюються на осіб, які отримали право на пенсію за вислугу років.

Непрацездатні, до яких не можуть застосовуватися виправні роботи, – це особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами. Тому використання у ч. 2 ст. 57 КК поряд з інтегративним терміном “непрацездатні особи” ще таких, фактично синонімічних термінів, як “інваліди” та “особи, які досягли пенсійного віку”, є не лише зайвим а й таким, що призводить до певних правових колізій.

Працівники правоохоронних органів (у розумінні ч. 2 ст. 57 КК, за якою до них не застосовуються виправні роботи) – це особи, які беруть безпосередню участь у реалізації основних завдань і функцій органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони.

Кримінальний закон не містить прямої заборони застосовувати певні покарання до деяких осіб: до цивільних осіб (не військовослужбовців) та до осіб без постійного місця роботи. Однак за змістом самого покарання до цивільних осіб не можуть бути застосовані службові обмеження для військовослужбовців, а також тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. У свою чергу виправні роботи не можуть застосовуватися до осіб, які не мають постійної роботи на основі безстрокового трудового договору, за яким власник або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробіт-ну плату.

У підрозділі 2.2. "Кримінально-правова характеристика обставин, що виключають можливість застосування певних видів покарань, за видами покарань" підкреслюється, що обставини, які виключають застосування певних видів покарання, стосуються всіх передбачених чинним КК України видів основних покарань. Частіше за все виключається застосування такого виду основного покарання, як виправні роботи (стосовно чотирнадцяти категорій осіб).

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КК позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не може бути застосовано до неповнолітніх. Однак цей законодавчий припис не виглядає безспірним з огляду на те, що за своїм змістом дане покарання не може спричинити шкоду здоров’ю або фізичному та психічному розвитку неповнолітніх. Виключення можливості застосування даного виду покарання до неповнолітніх значно звужує діапазон кримінально-виховного впливу на таких осіб.

Аналіз змісту військової служби, з однієї сторони, та особливостей відбування громадських робіт – з іншої, обумовлюють висновок про необхідність поширення на всіх військовослужбовців (а не лише військовослужбовців строкової служби) виключення можливості застосування даного виду покарання.

Редакція ч. 4 ст. 49 КК потребує уточнення з тим, щоб чітко визначити, що у випадках, коли суд не визнає за можливе застосувати давність до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, цей вид покарання не може бути призначений і суд повинен призначити позбавлення волі на певний строк у межах санкції відповідної норми Особливої частини КК.

Виявлено ряд чинників, що обумовлюють висновок про необхідність звуження переліку покарань, стосовно яких існують обставини, що виключають їх застосування.

Недоцільно, наприклад, встановлювати заборону застосування таких видів покарання, як громадські роботи та арешт, до осіб, що не досягли шістнадцяти років. Умови відбування арешту можуть сприяти уникненню негативного впливу на неповнолітніх більш досвідчених злочинців і, в той же час, досягненню цілей спеціальної превенції. Також недоцільне існування виключення щодо можливості застосування обмеження волі до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, а також до неповнолітніх. Так, згідно з чинним законодавством про працю неповнолітні можуть прийматися на роботу без будь-яких обмежень з шістнадцяти років, а в окремих випадках, як виняток, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років (ст. 188 Кодексу про працю України). Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань у виправних центрах створюються умови для організації загальноосвітнього навчання, професійно-технічної освіти і професійного навчання на виробництві.

Наводиться також ряд чинників соціального, морально-етичного та юридичного характеру, які заперечують обґрунтованість заборони застосування довічного позбавлення волі до жінок, які стали вагітними в період між вчиненням ними злочину і постановлянням вироку.

У підрозділі 2.3. "Кримінально-правова характеристика обставин, що виключають можливість застосування певних видів покарань, за способом законодавчої конструкції" вказується на те, що обставини, які виключають можливість застосування певних видів покарань, сформульовані в чинному КК України шляхом прямої або опосередкованої заборони. Тобто деякі з них сформульовані в явному виді, як пряма заборона застосування певного покарання до певних осіб за певних обставин. Наприклад, "арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років" (ч. 2 ст. 60 КК). Натомість, деякі обставини, що виключають застосування певних видів покарання, сформульовані в нормах Загальної частини КК в неявному вигляді. Робиться висновок про неприйнятність опосередкованого визначення в КК обставин, що виключають застосування певних видів покарання. Намагання спростити редакцію відповідних норм може призвести до непорозуміння в правозастосовчій практиці. Тому доцільно усі обставини, що виключають застосування певних видів покарання, формулювати явно і чітко – як заборону призначати у відповідних випадках відповідним особам певне покарання.

Проведений аналіз дозволив виявити так званий "кумулятивний ефект", тобто можливість збігу декількох обставин, кожна з яких виключає застосування якогось виду покарання, в рамках тієї чи іншої конкретної ситуації, стосовно однієї й тієї ж особи. Наприклад до неповнолітньої особи, у віці до 16 років, що не має самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення і яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, неможливо застосувати будь-який вид основного покарання. На підставі аналізу подібних ситуацій доводиться, що в багатьох випадках "кумулятивний ефект" може призвести до невиправданого пом'якшення або навпаки, до невиправданого обтяження покарання винних осіб, різко обмежити можливості суду щодо індивідуалізації покарання. Ця проблема повинна враховуватися при виробленні нормативних правил застосування обставин, що виключають застосування певних видів покарання.

Розділ 3 "Обставини, що виключають застосування певних видів покарання, як складова частина інституту призначення покарання" присвячений дослідженню соціально-правової обумовленості обставин, що виключають застосування певних видів покарань, та з'ясуванню їх місця в інституті призначення покарання в рамках Загальної частини кримінального права. Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Соціально-правова обумовленість обставин, що виключають застосування певних видів покарання" показано, що введення до Кримінального кодексу України обставин, що виключають застосування певних видів покарання, у більшості випадків обумовлено соціальними чинниками. Зокрема, виключення застосування певних видів покарання до таких категорій осіб, як неповнолітні, вагітні жінки та жінки, які мають неповнолітніх дітей, інваліди, непрацездатні особи та особи похилого віку, обумовлені міркуваннями гуманізму, неприпустимості застосування покарань, які можуть негативно впливати на здоров'я таких осіб.

Натомість, виключення застосування окремих видів покарання до окремих осіб не викликаються соціальною необхідністю, не обумовлені міжнародними документами з прав людини, а в деяких випадках – лише погіршують становище зазначених категорій осіб. Так міжнародні документи не містять прямого заперечення щодо застосування до жінок, інвалідів та інших осіб певних видів покарання. Виняток становлять неповнолітні, відносно яких не допускається застосування смертної кари.

Виключення застосування виправних робіт стосовно працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, військовослужбовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування обумовлено юридико-соціальними підставами. Зокрема, суспільство не може погодитися з тим, щоб укріпленням законності, боротьбою зі злочинністю, захистом прав громадян займалися особи, які самі порушили закон, вчинили злочин, зазіхнули на права громадян і за це були засуджені. Вказані юридико-соціальні підстави вимагають виключити застосування до працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, військовослужбовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування також громадських робіт.

В цілому обставини, що виключають застосування певних видів покарання, відповідають принципам призначення покарання, які відомі теорії кримінального права та згадуються в керівних постановах Пленуму Верховного Суду України – принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

У той же час, відсутність в чинному КК норми, яка встановлювала б правила призначення покарання при встановленні судом обставин, що виключають застосування певних видів покарання, призводить до ситуацій, коли певним чином порушується принцип справедливості. Це, в свою чергу, призводить до формування у громадян враження про безкарність злочинців, загострює почуття соціальної незахищеності.

У підрозділі 3.2. "Місце обставин, що виключають застосування певних видів покарання, в інституті призначення покарання" на основі результатів аналізу таких принципів призначення покарання, як законність, справедливість, обґрунтованість та індивідуалізація, доведено, що обставини, що виключають застосування певних видів покарання, відрізняються за змістом (мають іншу правову природу), підставами введення до КК та наслідками застосуванні від обставин, що виключають злочинність діяння, пом’якшують чи обтяжують покарання.

Так, якщо процес диференціації та індивідуалізації відповідальності та покарання регламентований в законі в значній мірі диспозитивно, норми щодо врахування обставин, що виключають застосування певних видів покарання, сформульовані виключно імперативно. Крім того, обставини, що виключають застосування певних видів покарання, не мають за мету індивідуалізацію покарання. Навпаки – вони можуть входити в протиріччя із задачами індивідуалізації покарання.

Робиться висновок, що обставини, які виключають застосування певних видів покарання, відносяться до спеціальних правил призначення покарання. Розпорошення обставин, що виключають застосування певних видів покарання, по різних нормах Загальної частини КК призводить до небажаних наслідків, утруднює правозастосовчу практику та реалізацію мети покарання. Тому обставини, що виключають застосування певних видів покарання, повинні бути сконцентровані в одній статті розділу XI КК "Призначення покарання". Крім того, КК України потребує доповнення в частині встановлення правил заміни покарань, які неможливо призначити з огляду на існування зазначених обставин, на інші покарання. Такі правила повинні, зокрема, виключити як безкарність винних осіб, так і безпідставне погіршення їх становища.

ВИСНОВКИ

У дисертації вперше поставлена, всебічно проаналізована та теоретично узагальнена проблема існування в кримінальному законодавстві обставин, що виключають застосування певних видів покарання. Проведене дослідження дозволило виявити недоліки законодавчої конструкції та труднощі практичної реалізації чинних кримінально-правових норм щодо зазначених обставин,
а також запропонувати напрями їх вдосконалення. Проведене дослідження дозволяє зробити висновки, які мають значення як у теоретичному, так і в практичному плані, зокрема:

1. Введення у чинне законодавство норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарання, як послідовний і закономірний етап поступального розвитку інституту призначення покарання обумовлене у більшості випадків соціальними чинниками та іншими об'єктивними підставами.

2. Обставини, що виключають застосування певних видів покарання, це визначені кримінальним законом обставини, які з огляду на соціальні, юридичні чи інші чинники унеможливлюють або роблять недоцільним чи неефективним застосування певного покарання до певної категорії осіб.

3. У структурі інституту призначення покарання обставини, що виключають застосування певних видів покарання, є: а) імперативними, бо за їх наявності є обов’язковими при постановлянні вироку суду; б) безумовними, бо не вимагають для їх застосування певних дій осіб, яких вони стосуються; в) загальними, оскільки передбачені нормами Загальної частини КК і повинні враховуватися при застосуванні покарання щодо індивідуально невизначеного кола осіб.

4. Обставини, що виключають застосування певних видів покарання, повинні бути сконцентровані в одній статті розділу XI КК "Призначення покарання". Пропонується доповнити КК України статтею 661 такого змісту:

"Стаття 661. Обставини, що виключають застосування покарання певного виду

1. Виключається застосування наступних видів покарання:

1) штраф – до осіб, що не мають самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення;

2) громадські роботи – до вагітних жінок, до жінок, які мають дітей віком до трьох років, до непрацездатних осіб, до військовослужбовців;

3) виправні роботи – до вагітних жінок, до непрацездатних осіб, до військовослужбовців;

4) службові обмеження для військовослужбовців – до військовослужбовців строкової служби, до осіб, які є цивільними особами на момент постановляння вироку;

5) арешт – до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років;

6) обмеження волі – до вагітних жінок, до жінок, які мають дітей віком до трьох років;

7) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – до військовослужбовців не строкової служби, до осіб, які є цивільними особами на момент постановляння вироку;

8) позбавлення волі на певний строк – до неповнолітніх осіб за вперше вчинений злочин невеликої тяжкості, до жінок, які мають дітей віком до трьох років;

9) довічне позбавлення волі – до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, до осіб у віці понад 65 років, до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину, до осіб, що вчинили особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, і за яким закінчилися строки давності, до особи, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності і вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі.

2. За наявності обставин, вказаних у частині першій цієї статті суд, умотивувавши своє рішення, може перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин".

СПИСОК ОПублікОВАНИХ ПРАЦЬ за темою дисертації

1. Антипов В.В. Види та розміри покарання за злочини у сфері господарської діяльності: системно-логічний аналіз // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України (економіка, право). – 2004. – № (23). – С. 252-258.

2. Антипов В.В. Обставини, що виключають можливість призначення певних видів покарань (порівняльний аналіз законодавства України та окремих зарубіжних країн) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2004. – № . – С. 82-88.

3. Антипов В.В. Проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № . – С. 134-137.

4. Антипов В.В. Кримінально-правовий інститут обставин, які виключають можливість застосування певних видів покарань // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доп. наук.-практ. конф.: у 2-х ч. – Ч. 1. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 232 с. – С. 75-76.

5. Антипов В.В. Щодо