НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

БУСУЙОК Діана Вікторівна

УДК 349.41

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник

кандидат юридичних наук,

старший науковий співробітник

КУЛИНИЧ Павло Федотович,

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, старший науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

ШУЛЬГА Михайло Васильович,

Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри екологічного права;

кандидат юридичних наук, доцент

ФЕДОРОВИЧ Володимир Іванович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри трудового, аграрного та екологічного права.

Провідна установа –

Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, кафедра цивільного і трудового права, Міні-стерство внутрішніх справ України, м. Одеса.

Захист відбудеться “ ____ ” жовтня 2005 р. о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ–1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ–1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “ ____ ” вересня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Прийнята в кінці ХХ століття Конституція України увібрала передовий досвід конституційного регулювання відносин земельної власності у розвинутих країнах світу. Цей досвід свідчить, що право власності на землю є важливим фактором забезпечення приватних інтересів членів суспільства. Разом з тим, воно також функціонує і як фактор забезпечення інтересів суспільства в цілому, виконуючи соціальну функцію.

Закріплені в Конституції України положення про роль та статус земельної власності у суспільстві носять загальний характер і підлягають конкретизації у законодавчих актах. В основу такої конкретизації має бути поставлене завдання збалансованого закріплення в законодавстві соціально обґрунтованого співвідношення земельних прав та інтересів суспільства в цілому, а також територіальних громад, громадян та створених ними юри-дичних осіб.

Одним із способів вирішення цього завдання є встановлення обмежень прав на землю. Однак, законодавство України щодо обмеження права власності та інших прав на землю перебуває у стадії формування. ЗК України та деякі інші законодавчі акти про землю містять норми, які передбачають встановлення обмежень земельних прав громадян та юридичних осіб. Проте механізм правового регулювання встановлення, реалізації та припинення обмежень прав на землю не є достатньо функціональним і потребує вдосконалення. Чинне законодавство України не містить збалансованого комплексу правових норм, які б визначали суть і завдання обмежень, в тому числі обтяжень прав на землю, їх види, підстави встановлення та реалізації обмежень права власності та інших прав на земельні ділянки тощо.

Недоліки земельного законодавства щодо обмежень земельних прав значною мірою обумовлені недостатньою дослідженістю застосування обмежень прав на землю в умовах земельної реформи та приватизації землі як головних напрямів розвитку земельного законодавства України на сучасному етапі. В радянський період дослідження правового регулювання обмежень прав на землю переважно стосувались обмежень права користування земельними ділянками в межах зон з особливими умовами землекористування і відбувались за умов існування виключної державної власності на землю. Проведення в нашій країні економічної реформи та впровадження ринкових механізмів регулювання земельних відносин в суспільстві викликало необхідність подальшого розвитку існуючих та введення нових правових засобів впливу на власників і користувачів земельних ділянок з тим, щоб використання ними землі гармоніювало з завданнями трансформації українського суспільства. Однак, до цього часу теорію правового регулювання обмежень прав на землю не можна вважати сформованою. Вищевикладене свідчить про актуальність теми дисерта-ційного дослідження.

Комплексного дослідження правового регулювання обмежень прав на землю, яке б ґрунтувалось на чинному законодавстві України не прова-дилося. Науковою основою дослідження стали праці вчених у галузі земель-ного, аграрного та екологічного права – Г.О.Аксєньонка, В.І.Андрейцева, Г.Є.Бистрова, М.І.Васильєвої, М.Я.Ващишин, О.А.Вів-чаренка, О.М.Вовк, В.К.Гуревського, Б.В.Єрофєєва, І.О.Іконицької, І.І.Каракаша, М.Г.Ковтуна, О.С.Колбасова, О.М.Колотинської, М.І.Крас-нова, О.І.Крассова, П.Ф.Кули-нича, А.В.Луняченка, Н.Р.Малишевої, В.В.Носіка, К.П.Пейчева, О.О.По-грібного, О.А.Самончик, В.І.Семчика, М.О.Сиродоєва, Н.Г.Станкєвич, Н.І.Титової, В.І.Федоровича, Г.В.Чубу-кова, В.С.Шахова, Ю.С.Шемшу-ченка, М.В.Шульги та інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Правові проблеми формування та розвитку аграрного і земельного ринків в Україні” (№ державної реєстрації RK 0102U007072).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічний аналіз теоретичних і прикладних проблем застосування обмежень прав на землю та формулювання науково-обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання обмежень прав на землю в Україні як важливого засобу впливу на суб’єктів цих прав з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до вказаної мети у роботі були поставлені такі основні завдання: узагальнити дослідження обмежень та обтяжень прав на землю в літературі з римського права, з цивільного права Росії XIX – початку XX століття, з радянського земельного права та в юридичній літературі, виданій в Україні, Республіці Бєларусь та Російській Федерації в період реформування земельних відносин та приватизації землі; визначити поняття обмежень та обтяжень прав на землю; дослідити функції обмежень прав на землю в умовах ринкової економіки; здійснити наукову класифікацію обмежень прав на землю; проаналізувати правові підстави та способи встановлення обмежень прав на землю; дослідити особливості та порядок встановлення обмежень щодо набуття права власності на землю та розпорядження нею; виокремити особливості правового регулювання обмежень прав на землю в інтересах сусідів та в межах зон з особливими умовами землекористування (охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно – захисних зон, зон особливого режиму використання земель); дослідити юридичну природу таких обмежень прав на землю, як емфітевзис та суперфіцій, та з’ясувати доцільність їх імплементації у земельне право України; розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у галузі встановлення та реалізації обмежень прав на землю.

Об’єктом дослідження є урегульовані нормами права суспільні відно-сини щодо встановлення та реалізації обмежень прав на землю та суспільні відносини у зазначеній сфері, що потребують врегулювання нормами права.

Предметом дослідження є законодавство України та інших країн щодо обмеження прав на землю, а також теоретичні наукові розробки у цій галузі.

Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією були засто-совані такі методи наукового пізнання: історичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, формально-логічний, аналогії, системного аналізу та синтезу. Історичний метод застосовувався при узагальнені досліджень обмежень та обтяжень прав на землю в літературі з римського та цивільного права Росії XIX – початку XX століття, з радянського земельного права, в юридичній літературі, виданій в Україні, Республіці Бєларусь та Російській Федерації в період реформування земельних відносин та приватизації землі. Порівняльно-правовий метод використо-вувався для встановлення загальних рис та специфіки обмежень набуття права власності на землю та розпорядження нею за вітчизняним законо-давством та законодавством зарубіжних країн, правовідносин щодо обме-ження прав на землю в інтересах сусідів та добросусідських правовідносин, земельних сервітутів та обмежень прав на землю в інтересах сусідів, без-строкових емфітевтичних та суперфіціарних прав із правом власності, строкової оренди зі строковим емфітевзисом та суперфіцієм. Структурно-функціональний метод застосовувався при визначенні місця норм – обме-жень прав на землю в системі земельного права України. Застосування формально-логічного методу дозволило сформулювати поняття обмежень прав на землю, функцій та способів встановлення обмежень прав на землю. Метод аналогії було використано при визначенні поняття обтяжень прав на землю. Метод системного аналізу та синтезу було покладено в основу про-ведення класифікації обмежень прав на землю, визначення правових під-став та способів встановлення обмежень прав на землю, виявлення видів обмежень набуття права власності на землю та розпорядження нею, з’ясу-вання особливостей правового регулювання обмежень прав на землю в інтересах сусідів та в межах зон з особливими умовами землекористування.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового регулювання обмежень прав на землю.

Проведене дослідження дозволило дисертанту сформулювати та обґрунтувати наступні положення, що виносяться на захист:

1. Визначено, що правові норми, якими встановлені обмеження прав на землю, характеризуються такою однорідністю юридичної природи та єдністю цілей, які дають підстави для висновку про формування в земель-ному праві України інституту обмежень прав на землю як функціонального інституту цієї галузі права.

2. Аргументовано, що обтяження прав на землю є різновидом обмежень прав на землю. Визначена суть обтяжень прав на землю, яка полягає у тому, що вони встановлюються при виникненні на земельні ділянки, які перебу-вають у власності та користуванні громадян та юридичних осіб, прав інших осіб.

3. Запропонована класифікація обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування за низкою критеріїв, зокрема: за суб’єктами, в інтересах яких вони встановлюються – обмеження, які встановлюються в інтересах користувачів землями несільськогосподар-ського призначення, обмеження, які встановлюються в інтересах користувачів іншими природними об’єктами, та обмеження, які встанов-люються в суспільних інтересах; за категорією земельної ділянки, на якій встановлюються зони з особливими умовами землекористування – обме-ження прав на землю, що встановлюються на землях: сільськогосподар-ського призначення, житлової та громадської забудови, природно-запо-відного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призна-чення, лісового фонду, водного фонду, промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення; за змістом прав та обов’язків учасників правовідносин – обмеження, пов’язані з забороною здійснювати деякі з наданих власникам (користувачам) земельних ділянок прав, обме-ження, які поєднують в собі заборону здійснювати деякі з наданих влас-никам (користувачам) земельних ділянок прав та обов’язок витерплювати певні незручності при здійсненні ними своїх правомочностей.

4. Визначене поняття способів встановлення обмежень прав на землю як діяльності управомочених на це осіб, спрямованої на визначення та юри-дичну об’єктивізацію змісту обмежень прав на землю. Доведено, що існують два види способів встановлення обмежень прав на землю: право-творчість, тобто діяльність компетентних державних органів, спрямована на встановлення юридичних норм, які визначають зміст певних обмежень прав на землю, та правомірні дії (юридичні акти) суб’єктів правореалізації, що вчиняються з метою встановлення змісту обмежень прав на землю.

5. Обґрунтовано висновок про те, що категорії “оборотоздатність земельних ділянок”, “вилучення земельних ділянок з обороту”, “обмеження земельних ділянок в обороті” необхідно розглядати не лише як цивільно-правові, а і як земельно-правові категорії. Відповідно зміст цих категорій повинен визначатися нормами цивільного та земельного права.

6. Обґрунтовано висновок про те, що в процесі вдосконалення законодавства щодо обмеження права власності на землю доцільно застосовувати такі обмеження прав на землю, які регулюють набуття земельних ділянок у власність (обмеження правоздатності суб’єктів прав на землю набувати у власність земельні ділянки; обмеження підстав набуття права власності на землю іноземними громадянами та особами без громадянства; повне вилучення певних категорій земельних ділянок з цивільного обороту; обмеження оборотоздатності земельних ділянок). Разом з тим, застосування такого виду обмежень прав на землю, як встановлення для власників земельних ділянок обмежень щодо здійснення розпорядження ними, слід істотно звузити.

7. Запропоновано виключити із ст.111 ЗК України положення про те, що договором можуть бути встановлені такі обмеження земельних прав, як обмеження для набувача земельної ділянки здійснювати її відчуження певним особам.

8. Внесена пропозиція про доповнення Глави 20 ЗК України (Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод) статтею такого змісту: “

Ст. 1311 Оборотоздатність земельних ділянок.

1. Земельні ділянки можуть відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, не забороненним законом, якщо вони не вилучені з обороту або не обмежені в обороті.

2. Не допускається перебування в обороті тих земель, які прямо визначені в законі як земельні ділянки, вилучені з обороту.

3. Обмеження оборотоздатності земельних ділянок встановлюються законом.”

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання висновків та рекомендацій дослідження у процесі вдосконалення чинного законодавства у галузі обмежень прав на землю, у правозастосовчій діяльності, у науково-дослідній роботі, при написанні посібників, підручників і навчально-методичної літератури з курсів “Земельне право”, “Аграрне право” та “Екологічне право”, при читанні лекційних курсів із цих дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М. Ко-рецького НАН України.

Основні положення дисертації були оприлюднені на: Науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (м. Київ, 14 травня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м.Хмельницький, 14–15 ли-стопада 2003 р.), X регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 5–6 лютого 2004 р.), Республиканской научной конференции “Конституция Республики Беларусь – основа преобразований государства и общества (к 10-летию Основного Закона)” (м. Мінськ, 3 березня 2004 р.), I Міжвузів-ській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 21–22 травня 2004 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5–6 листопада 2004 р.), XI регіональній науково-прак-тичній конференції “Проблеми державо-творення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3–4 лютого 2005 р.), XII Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых “Ломоносов” (м. Москва,
12–15 квітня 2005 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Стан та перспективи розвитку аграрного права” (м. Київ, 26–27 травня 2005 р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладені в 14 наукових працях – 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях та 9 тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (224 найме-нувань). Загальний обсяг дисертації становить 179 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел – 23 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1 “Теоретико-правова характеристика обмежень прав на землю” складається з п’яти підрозділів і присвячений дослідженню літературних джерел з питань застосування обмежень, в т.ч. обтяжень прав на землю, а також аналізу питань про поняття, класифікацію, правові способи встановлення та підстави виникнення і припинення обмежень прав на землю.

Підрозділ 1.1. “Історіографічний огляд літератури” присвячений огляду досліджень обмежень та обтяжень прав на землю в літературі з римського та цивільного права Росії XIX – початку XX століття, в літературі з радянського земельного права та в юридичній літературі, виданій в Україні, Республіці Бєларусь та Російській Федерації в період проведення земельної реформи та приватизації землі. У результаті огляду розкривається становлення та форми обмежень, в т.ч. обтяжень прав на землю на відповідних етапах розвитку правового регулювання суспільних відносин.

У підрозділі 1.2. “Поняття обмежень прав на землю” досліджуються поняття обмежень, в т.ч. обтяжень прав на землю, місце норм про обме-ження земельних прав в системі земельного права України, характери-зуються функції обмежень прав на землю та здійснюється їх класифікація. В роботі обґрунтований висновок про те, що під загальними обмеженнями прав на землю слід розуміти обмеження, які поширюються на здійснення певною категорією суб’єктів прав на землю своїх правомочностей в рівній мірі. До спеціальних обмежень прав на землю пропонується відносити обмеження, які поширюються на здійснення певною категорією суб’єктів прав на землю своїх правомочностей в нерівній мірі, тобто вибірково.

Зазначається, що правові норми, якими встановлюються обмеження земельних прав, є важливим засобом регулювання земельних відносин. Їх сукупність характеризується рядом спільних рис, які дозволяють зробити висновок про формування в земельному праві України функціонального інституту обмежень прав на землю.

У роботі визначено, що обтяження прав на землю встановлюються відповідно до норм чинного законодавства України при виникненні на земельні ділянки, які перебувають у власності та користуванні громадян та юридичних осіб, прав інших осіб. Обґрунтовується висновок про те, що обтяження прав на землю є різновидом обмежень прав на землю, а норми про обтяження земельних прав характеризуються такою однорідністю, яка дає підстави розглядати їх сукупність в якості субінституту функціональ-ного інституту обмежень прав на землю.

Відзначається, що обмеження прав на землю виконують певні функції. Автором пропонується визначення поняття функцій обмежень прав на землю та розкриваються особливості функцій обмежень прав на землю в інтересах сусідів, в межах зон з особливими умовами землекористування, при встановленні земельних сервітутів та обмеженні набуття права власності на землю та розпорядження нею.

У підрозділі 1.3. “Класифікація обмежень прав на землю” досліджується юридична природа обмежень прав на землю шляхом їх класифікації на підставі обраних дисертантом критеріїв.

Дисертант, розглядаючи обмеження прав на землю в залежності від того, яку сторону процесу відчуження або переходу земельної ділянки від однієї особи до іншої вони опосередковують, робить висновок про необхідність виділення обмежень щодо набуття права власності на землю та обмежень щодо розпорядження нею.

На підставі аналізу обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування у роботі запропонована класифікація цих обмежень прав на землю за рядом критеріїв. За суб’єктами, в інтересах яких вони встановлюються, обмеження земельних прав поділяються на: обмеження, які встановлюються в інтересах користувачів землями несільськогосподарського призначення; обмеження, які встановлюються в інтересах користувачів іншими природними об’єктами; обмеження, які встановлюються в суспільних інтересах. За категорією земельної ділянки, на якій встановлюються зони з особливими умовами землекористування, виділяються обмеження прав на землю, що встановлюються на землях: сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно – заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культур-ного призначення, лісового фонду, водного фонду, промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. За характером змісту прав та обов’язків учасників правовідносин, виділя-ються: обмеження, пов’язані з забороною здійснювати деякі з наданих власникам (користувачам) земельних ділянок прав; обмеження, які поєднують в собі заборону здійснювати деякі з наданих власникам (користувачам) земельних ділянок прав та обов’язок витерплювати певні незручності при здійсненні ними своїх правомочностей. За способом встановлення обмежень земельних прав виділяються: обмеження прав на землю, способом встановлення яких є правотворча діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття закону; обмеження прав на землю, способом встановлення яких є правотворча діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття підзаконного нормативно – правового акта на основі та на виконання закону; обмеження прав на землю, способом встановлення яких є правотворча діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття комплексу нормативно – правових актів, що складаються з закону та прийнятого на його основі та на його виконання підзаконного нормативно-правового акта.

Враховуючи правову природу обмежень земельних прав в інтересах сусідів, автором запропоновано класифікувати їх за рядом критеріїв. За критерієм характеру юридичного титулу на сусідні земельні ділянки запропоновано виділяти обмеження прав на землю, які покладаються на землевласників, та обмеження прав на землю, які покладаються на землекористувачів. За критерієм характеру змісту прав та обов’язків учасників правовідносин виділяються обмеження прав на землю, які покладають на сусідів обов’язок витерплювати певні незручності, та обмеження прав на землю, які забороняють їм здійснювати певні дії.

Виходячи з положень, які складають зміст земельних сервітутів, автором доводиться висновок про існування таких видів обмежень прав на землю, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів. В залежності від того, яку вигоду вони надають власнику (користувачеві) панівної земельної ділянки обмеження прав на землю доцільно поділяти на дорожні, водні, будівельні, інші обмеження. За змістом прав та обов’язків учасників право-відносин обмеження земельних прав можуть розглядатися як позитивні і негативні. За способом здійснення вони можуть бути постійними (без-перервними) і непостійними. За строками здійснення обмеження земельних прав поділяються на безстрокові і строкові. За ознакою платності обмеження прав на землю поділяються на такі, що встановлюються на платній основі і безплатно. В роботі дається класифікація обмежень прав на землю і на підставі інших критеріїв.

У підрозділі 1.4. “Способи встановлення обмежень прав на землю” автор на підставі дослідження способів встановлення обмежень набуття права власності на землю та розпорядження нею, обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування та обмежень в інтересах сусідів, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів, визначає поняття способів встановлення обмежень прав на землю та встановлює їх види.

На підставі аналізу способів встановлення обмежень прав на землю дисертант визначає поняття способів встановлення обмежень прав на землю як діяльності управомочених на це осіб, яка спрямована на визначення та юридичну об’єктивізацію змісту обмежень прав на землю. При цьому обґрунтовується висновок про те, що існує два види способів встановлення обмежень прав на землю: правотворчість, тобто діяльність компетентних державних органів, спрямована на встановлення юридичних норм, які визначають зміст певних обмежень прав на землю; правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою встановлення змісту обмежень прав на землю. У роботі звертається увага на те, що за способом об’єктивізації юридичних норм правотворчість поділяється на такі види: а) правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття закону; б) правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття підзаконного нормативно-правового акта на основі та на виконання закону; в) правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття комплексу нормативно-правових актів, що складаються з закону та прийнятого на його основі та на його виконання підзаконного нормативно-правового акта. Правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою встановлення змісту обмежень прав на землю, поділяються на договори та судові рішення. Останні є юридичними фактами, що складають юридичні склади, на підставі яких виникають обмеження прав на землю.

Проведений дисертантом аналіз способів встановлення обмежень прав на землю дав можливість обґрунтувати пропозицію щодо необхідності виключення зі ст. 111 ЗК України положення про те, що договором можуть бути встановлені такі обмеження земельних прав, як обмеження для її набувача здійснювати відчуження земельної ділянки певним особам.

У підрозділі 1.5. “Правові підстави виникнення та припинення право-відносин щодо обмеження прав на землю” досліджуються правові підстави виникнення та припинення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування, в інтересах сусідів, та обмежень, пов’язаних зі встановленням земельних сервітутів. Обґрунтовано висновок про те, що підставами виникнення правовідносин щодо обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування є правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою встановлення зон з особли-вими умовами землекористування. Відповідно підставами припинення цих правовідносин є правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою скасування зон з особливими умовами землекористування.

Дисертант вважає, що юридичні факти, на підставі яких виникають та припиняються правовідносини власності та користування земельною ділянкою, є одночасно юридичними фактами, на підставі яких виникають та припиняються правовідносини щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів. Встановлено, що підставами виникнення правовідносин власності та користування земельною ділянкою є сукупність юридичних фактів (юри-дичний склад). Підставами припинення правовідносин власності на земельну ділянку є також сукупність юридичних фактів (юридичний склад). Підставами припинення правовідносин по користуванню земельною ділянкою може бути як окремий юридичний факт, так і їх сукупність (юридичний склад).

У дослідженні звертається увага на те, що обмеження прав на землю, які пов’язані зі встановленням земельних сервітутів, виникають на підставі сукупності юридичних фактів (юридичного складу). Разом з тим, ці обмеження прав на землю можуть припинятися як на підставі окремого юридичного факту, так і на підставі їх сукупності (юридичного складу).

Аналізуючи точки зору з проблеми закону як підстави динаміки правовідносин, автор приходить до висновку, що закон не є безпосередньою підставою виникнення та припинення правовідносин щодо обмеження прав на землю. Він виступає як загальна та обов’язкова передумова динаміки цих правовідносин.

Розділ 2 “Правове регулювання обмежень набуття права власності на землю та розпорядження нею” складається з двох підрозділів, в яких досліджуються проблеми правового регулювання обмежень набуття права власності на землю та обмежень щодо розпорядження нею.

У підрозділі 2.1. “Правове регулювання обмежень набуття права власності на землю” досліджується юридична природа обмежень набуття права власності на землю. Зазначається, що правове регулювання обмежень щодо набуття земельних ділянок у власність є ефективним засобом регулювання земельних відносин відповідно до інтересів Українського народу. Обґрунтовується доцільність застосування ряду обмежень набуття права власності на землю. По-перше, доцільним є застосовування обмежень правоздатності суб’єктів прав на землю набувати у власність земельні ділянки. Так, наприклад, іноземні особи не мають права набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення. По-друге, уявляються обґрунтованими встановлені в законодавстві обмеження підстав набуття права власності на землю іноземними громадянами та особами без громадянства. По-третє, цілком допустимим, на наш погляд, видом обмежень щодо набуття землі у власність є вилучення земельних ділянок з цивільного обороту. Так, до таких земель слід віднести земельні ділянки, які не підлягають приватизації. По-четверте, доцільним є застосування таких обмежень набуття землі у власність, як обмеження оборотоздатності земельних ділянок.

Обґрунтовано висновок про те, що категорії “оборотоздатність земельних ділянок”, “вилучення земельних ділянок з обороту”, “обмеження земельних ділянок в обороті” слід розглядати не лише як цивільно-правові, а і як земельно-правові категорії. У зв’язку з цим зміст цих категорій повинен визначатися нормами цивільного та земельного права. На думку дисертанта, це викликає необхідність закріпити в ЗК України ці правові категорії. На цій підставі автором обґрунтована пропозиція про внесення відповідних доповнень до ЗК України. у роботі проведено порівняльний аналіз вітчизняного законодавства та законодавства Російської Федерації щодо способів вирішення проблеми оборотоздатності земельних ділянок.

Дисертантом обґрунтована позиція, згідно якої іноземні особи та особи без громадянства можуть набувати землю у власність не тільки після того, як вони набули право власності на будівлю розташовану на земельній ділянці, а й одночасно шляхом укладення єдиного договору про придбання у власність будівлі та земельної ділянки, на якій вона розташована.

Підрозділ 2.2. “Правове регулювання обмежень щодо розпорядження землею” присвячений визначенню правових засад обмеження розпоряджен-ня землею на праві власності. Обґрунтовується точка зору, згідно якої обмеження щодо розпорядження земельними ділянками поділяються на прямі та непрямі. При встановленні непрямих обмежень власники земель-них ділянок не позбавляються повністю правомочності щодо розпоряджен-ня належними їм на праві власності земельними ділянками. До останніх відносяться обмеження щодо набуття земельних ділянок у власність певними категоріями суб’єктів. Прямими слід, на думку дисертанта, вважати повні або майже повні обмеження права розпорядження землею, які або повністю забороняють відчуження земель їх власниками, або дозволяють їх відчуження лише незначній кількості суб’єктів, наприклад, публічним власникам (державі чи територіальній громаді).

Аналізуючи досвід зарубіжних країн у правовому регулюванні земельних відносин, дисертант відмічає, що прямі (повні або майже повні) обмеження права власності на землю є нетиповим засобом обмеження права власності на землю в країнах з розвинутою ринковою економікою. Разом з тим, в земельному законодавстві України містяться норми, якими встановлено пряме обмеження здійснення права власності на землю. Мова йде про норми, якими встановлений мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення та земельних часток (паїв) їх власниками. Підтримуючи наведену в юридичній літературі концепцію щодо недоцільності блокування вторинного ринку земель товарного сільськогосподарського виробництва, створення перепон у формуванні земельних масивів сільськогосподарських товаровиробників, дисертант робить висновок про те, що норми, якими встановлений мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, не можна вважати такими, якими встановлені обґрунтовані обмеження здійснення власниками земельних ділянок правомочності розпорядження ними.

Разом з тим, у роботі звертається увага на доцільність застосування таких обмежень щодо здійснення розпорядження земельними ділянками, які являють собою обтяження земельних прав. Встановлення на земельну ділянку, яка перебуває у приватній власності, прав інших осіб призводить до допустимого звуження меж здійснення розпорядження земельною ділянкою її власником та одночасно забезпечує права інших осіб на неї.

Розділ 3 “Правове забезпечення обмежень права користування земельними ділянками” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню правового регулювання обмежень прав на землю в інтересах сусідів, в межах зон з особливими умовами землекористування та обмежень прав на землю, які виникають в результаті встановлення емфітевзису та суперфіцію.

У підрозділі 3.1. “Обмеження прав на землю в інтересах сусідів” розкриваються принципові засади здійснення обмежень прав на землю в інтересах сусідів. Аналізуються елементи правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів, стадії розвитку цих правовідносин та форми сусідства земельних ділянок. У дисертації досліджено також співвід-ношення правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів та добросусідських правовідносин. Зазначається, що земельним сервітутам і обмеженням прав на землю в інтересах сусідів притаманні певні спільні риси. Зокрема, вони можуть бути безплатними та безстроковими, виступати як обмеження здійснення права власності та права користування земельною ділянкою. Проте, як встановлено дисертантом, ці риси не охоплюють всіх ознак, які притаманні земельним сервітутам та обмеженням прав на землю в інтересах сусідів. Істотні відмінності між ними проявляються в меті їх запровадження, в наявності або відсутності обслуговуючої та панівної земельної ділянки, в моменті виникнення правовідносин земельного сервітуту та правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів, в можливості їх збереження у разі переходу прав на земельну ділянку, в способах їх встановлення, в аспекті розгляду їх як прав на чужу річ, в можливості стягнення плати та збитків у випадку їх встановлення, в термінах їх існування. На основі викладеного обґрунтовуються пропозиції щодо внесення відповідних змін в ЗК України з метою підвищення ефективності правового регулювання застосування зазначених обмежень земельних прав.

У підрозділі 3.2. “Обмеження прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування” автор аналізує порядок здійснення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування. Обґрунтовано, що субінститут обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування має комплексний, міжгалузевий характер.

У роботі визначені елементи правовідносин щодо обмеження прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування. Суб’єктивне право може мати два варіанти свого прояву. По-перше, уповноважена особа може мати правову можливість вимагати від зобов’язаної особи утримуватися від вчинення певних дій. По-друге, ця особа може мати правову можливість вимагати від зобов’язаної особи утримуватися від здійснення певних дій та правову можливість самій здійснювати певні дії. Стосовно суб’єктивного обов’язку, то він полягає в необхідності утримуватися від здійснення певних дій, якими можуть бути порушені права, які належать уповноваженій особі. Суб’єктами цих правовідносин є землевласники та землекористувачі, а об’єктами – певні акти поведінки. В залежності від характеру поведінки суб’єктів правовідносин, слід розрізняти два види об’єктів. Перший вид об’єктів полягає в бездіяльності зобов’язаної особи. Другий вид об’єктів полягає як в утриманні від певних дій, в бездіяльності зобов’язаної особи, так і у вчиненні уповноваженою особою позитивних дій.

У підрозділі 3.3. “Емфітевзис та суперфіцій як обмеження права користування земельною ділянкою та проблеми їх імплементації у земельне право України” досліджується юридична природа емфітевзису та суперфіцію, якими обмежуються права власників земельних ділянок. На підставі порівняльного аналізу безстрокових емфітевтичних та супер-фіціарних прав із правом власності на землю, а також строкових емфітевзиса та суперфіція з правом оренди земельних ділянок форму-люється висновок про те, що зазначені права є значною мірою конкуруючими правовими інститутами, оскільки забезпечують надання суб’єктам цих прав ідентичний обсяг прав на землю. У зв’язку з цим дисертант висловлює сумніви щодо доцільності імплементації суперфіцію та емфітевзису в земельне право України та наводить відповідні аргументи на обґрунтування такої позиції.

У висновках дисертант виклав основні результати проведеного дослідження. Автором визначено зміст обмежень прав на землю. Виділені види обмежень прав на землю. Визначено поняття способів встановлення обмежень прав на землю та їх види. На цій підставі внесено пропозицію щодо запровадження певних змін в ЗК України. Встановлені правові підстави виникнення та припинення правовідносин щодо обмеження прав на землю.

Обґрунтована доцільність застосування ряду обмежень набуття права власності на землю. Встановлено, що категорії оборотоздатності земельних ділянок є не лише цивільно-правовими, а і земельно-правовими катего-ріями. У зв’язку з цим внесено пропозицію про необхідність закріплення в ЗК України цих категорій. Визначені способи реалізації принципу згідно якому умовою набуття у власність іноземними суб’єктами та особами без громадянства земельних ділянок є наявність на цих ділянках об’єктів нерухомого майна. Виділені види обмежень розпорядження землю на праві власності. Встановлена доцільність застосування мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення та обтяжень прав на землю у правовому регулюванні земельних відносин.

Визначені елементи правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів. Встановлені стадії розвитку цих правовідносин, співвідношення цих правовідносин та добросусідських правовідносин, форми сусідства земельних ділянок, спільні та відмінні риси земельних сервітутів та обмежень прав на землю в інтересах сусідів. Внесено пропо-зицію щодо вдосконалення правового регулювання обмежень прав на землю в інтересах сусідів. Встановлено характер субінституту обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування. Визначені елементи правовідносин щодо обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування. Встановлені критерії, за наявності яких немає необхідності в імплементації в земельне право України таких обмежень прав на землю як емфітевзис та суперфіцій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бусуйок Д.В. Обмеження та обтяження прав на землю (уроки історії та проблеми сьогодення) // Часопис Київського університету права. – 2003. – № 3. – С.68–73.

2. Бусуйок Д.В. Види обмежень щодо набуття у власність та розпорядження земельною ділянкою за законодавством України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: ІДІП НАН України, 2003. – Вип. 22. – С.456–460.

3. Бусуйок Д.В. Обмеження права приватної власності на земельну ділянку: теоретичні аспекти // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: ІДІП НАН України , 2004. – Вип.15. – С.364–371.

4. Бусуйок Д. Правові підстави обмеження прав на землю // Підпри-ємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С.97–100.

5. Бусуйок Д. Способи встановлення обмежень прав на землю за законодавством України: теоретичний аспект // Юридична Україна. – 2005. – №2. – С.60–63.

6. Бусуйок Д.В. Про поняття обмеження прав на землю за Земельним кодексом України // Проблеми кодифікації законодавства України: Тези доповідей і наукових повідомлень науково – практичної конференції (Київ, 14 травня 2003 року). – К.: ІДІП НАН України. – 2003. – С. 202–205.

7. Бусуйок Д.В. Деякі аспекти правового регулювання обмеження набуття у власність та розпорядження земельною ділянкою // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (14–15 листопада 2003 року). – Хмельницький: В-во ХІУП. – 2003. – С.181–183.

8. Бусуйок Д. До питання про юридичну природу обмежень права власності на земельну ділянку // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали X регіональної науково-практичної конференції (5–6 лютого 2004 р.). – Львів: Юридичний факультет Львів-ського національного університету імені Івана Франка. – 2004. –
С.346–348.

9. Бусуек Д.В. Понятие и содержание ограничения прав на земельный участок // Конституция Республики Беларусь – основа преобразований госу-дарства и общества (к 10-летию Основного Закона): Материалы респ. науч. конф., Минск, 3 марта 2004 г. – Мн.: БГУ. – 2004. – С. 186–188.

10. Бусуйок Д.В. Особливості виникнення та припинення правовідносин щодо обмеження прав на землю // Актуальні питання реформування правової системи України: Збірник наукових статей за матеріалами I Між-вузівської науково – практичної конференції, м. Луцьк, 21 – 22 травня 2004 р. – Луцьк: Юридичний факультет Волинського державного універ-ситету імені Лесі Українки. – 2004. – С.97–100.

11. Бусуйок Д.В. До питання про способи встановлення обмежень прав на землю // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання”
(5–6 листопада 2004 року). – Хмельницький: В-во ХУУП. – 2004. –
С.293–294.

12. Бусуйок Д. До питання про види обмежень прав на землю в земельному праві України // Проблеми державотворення і захисту прав