КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БОНДАРЕНКО Ельвіра Сидорівна

УДК 811.112.2’342.6

ТЕРИТОРІАЛЬНА ВАРІАТИВНІСТЬ ГОЛОСНИХ І ПРИГОЛОСНИХ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

(експериментально-фонетичне дослідження)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі німецької філології Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник | доктор філологічних наук, професор

Стеріополо Олена Іванівна,

Київський національний лінгвістичний університет,

кафедра німецької філології, професор

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

Петренко Олександр Дем’янович,

Таврійський національний університет

ім. В.І.Вернадського, декан факультету іноземної філології, завідувач кафедри німецької філології

кандидат філологічних наук, професор

Дворжецька Маргарита Петрівна,

Київський національний лінгвістичний університет,

кафедра фонетики англійської мови, професор

Провідна установа | Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра германського, загального та порівняльного мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці

Захист відбудеться ‘‘ 13 ’’ травня 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розіслано ‘‘ 9 ’’ квітня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М.Кагановська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Розвиток будь-якої мови відбувається водночас з її функціонуванням. Вона зазнає певних змін, причому змінюються не лише її елементи та їхні структурні відношення, але й самі правила функціонування. Суспільство постійно відчуває нові потреби в мовному вираженні своєї різноманітної діяльності, що сприяє поступовому створенню нових елементів, нових структурних відношень, нових правил функціонування, тісно пов’язаних із розвитком мови. Для того, щоб з’ясувати напрям розвитку, ступінь інтенсивності зазначеного процесу в часі й просторі, треба мати ґрунтовне уявлення про особливості реалізації кожного з рівнів мови на всій території держави, яка користується нею.

Фонологічна система мови не є сталою і симетричною в своєму розвитку. Фонетичні процеси, потенційно закладені в системі мови й зумовлені самим фактом її існування, відбуваються, як правило, у напрямі, визначеному попередніми змінами, що пояснюється природою елементів, які прагнуть до симетрії. Іншими словами, основу звукових модифікацій становлять передусім внутрішньомовні фактори, які співвідносяться певною мірою із зовнішніми –характером комунікативних процесів, функціонально-стилістичними умовами реалізації мовлення, індивідуальними особливостями вимови, дією соціального, часового, а також територіального чинників.

Серед фонетичних змін варто розрізняти ті, що відбуваються шляхом заміни одного елемента на інший, від тих, що виникають спонтанно, тобто завдяки природній еволюції, яка не може бути однаковою на всій території поширення мови. Розвиток мови проявляється через чітко позначені інновації, що поширюються по-різному, залежно від факторів часу і простору (Ф. де Соссюр). Кожна з інновацій виникає в певному місці, чіткі межі її локалізації не завжди можна встановити. У зв’язку з цим, особливий інтерес викликає проблема впливу територіальних умов на розвиток німецької орфоепії.

Система голосних і приголосних фонем сучасної німецької мови досить докладно представлена в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників, але аналіз праць фонетистів свідчить про те, що під час розгляду функціонування фонем у мовленні головна увага приділяється традиційно лише інгерентним характеристикам фонем (О.О.Гавриш, Е.І.Лисенко), їхній дистрибуції та позиції у слові, впливу наголосу (С.І.Гусєва, Л.Р.Зіндер, Р.Р.Каспранський, О.І.Стеріополо, H.Hаkkarainen, G.Heikе, К.Коhler, R.Lauf, G.Lindner, G.Meinhold, M.Philipp, H.Wдngler та інші).

Серед позамовних факторів варіативності німецьких голосних і приголосних найбільш дослідженими є соціальні умови спілкування (О.І.Стеріополо, C.Froitzheim, R.Herrmann-Winter, U.Hollmach), зв’язок варіювання їхніх фонетичних ознак із такими типами соціальної диференціації, як соціальна структура суспільства, віковий ценз мовців (О.Д.Петренко, G.Heike, R.Herrmann-Winter). Проте вплив територіальних чинників на функціонування та розвиток системи фонем сучасної німецької мови залишається ще й досі поза увагою дослідників. Іншими словами, практично відсутня інформація про те, як система фонем реалізується в мовленні жителів різних регіонів Німеччини і до яких змін у майбутньому може призвести варіювання фонетичних характеристик звуків, що додає специфічного регіонального забарвлення мовленню німців.

Актуальність обраної теми визначається спрямуванням багатьох сучасних фонологічних та фонетичних досліджень на розкриття залежності особливостей реалізації системи фонем від територіальних чинників. Аналіз варіативності голосних і приголосних у мовленні представників різних регіонів Німеччини необхідний для виявлення реального стану функціонування системи фонем німецької мови і для прогнозування її подальшого розвитку.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах держбюджетної наукової теми Міністерства освіти та науки України “Мовні системи. Динаміка функціонування фонетичних, граматичних та лексичних одиниць: когнітивний та прагматичний аспекти (германські, романські та українська мови)”, що розробляється кафедрою німецької філології Київського національного лінгвістичного університету (тему затверджено вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол №5 від 24 січня 2000 року).

Метою дослідження є встановлення особливостей алофонічної варіативності, зумовлених територіальними розбіжностями в реалізації німецької вимовної норми, шляхом експериментальної перевірки функціонування системи фонем у мовленні дикторів – представників різних регіонів Німеччини.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:–

визначити ступінь фонетичної та фонемної варіативності голосних і приголосних сучасної німецької мови;–

з’ясувати специфіку функціонування системи фонем німецької мови, спричинену територіальними чинниками;–

розкрити особливості впливу територіального фактора на розвиток німецької орфоепії;–

установити тенденції розвитку орфоепії сучасної німецької мови;–

виявити ступінь стабільності та варіативності диференційних ознак голосних і приголосних фонем німецької мови;–

порівняти орфофонічні властивості мовлення дикторів – представників північного, центрального та південного регіонів Німеччини;–

дослідити темпоральні й тембральні параметри голосних і приголосних у мовленні інформантів.

Виявлені на матеріалі підготовленого мовлення розбіжності між кодифікованою і реальною вимовною нормою німецької мови свідчать про певний вплив територіальних чинників на реалізацію її фонемної системи. Робочою гіпотезою є припущення про наявність на звуковому рівні сучасної німецької мови різноманітних територіальних відхилень від орфоепії, які можуть сприяти появі в майбутньому нового класу фонем – довгих ненапружених відкритих голосних, спадних дифтонгів і трифтонгів, а також привести до певної перебудови системи німецьких голосних фонем.

Об’єкт дослідження становлять територіальні особливості реалізації системи фонем сучасної німецької мови.

Предметом дослідження є територіальна варіативність кількісних і якісних ознак німецьких голосних і приголосних фонем.

Матеріалом дослідження є підготовлене мовлення носіїв німецької мови, яке охоплює читання і переказ публіцистичного тексту інформативного характеру з нейтральною констатацією фактів, що дозволяє вивчити кількісні та якісні параметри голосних і приголосних, які функціонують в однакових за лексичним і формально-граматичним складом фразах. Загальний обсяг фактичного матеріалу складає 2728 алофонів фонем, час звучання – 6 годин 30 хвилин.

Експериментальне дослідження здійснювалося на основі використання таких методів: лінгвістичного спостереження для виявлення територіальних особливостей реалізації системи фонем у мовленні дикторів, методу зіставлення для реєстрації спільних та відмінних характеристик звуків у підготовленому мовленні дикторів – представників різних регіонів Німеччини. Опрацювання результатів дослідження базується на використанні експериментально-фонетичних (звукозапис та аудитивний аналіз), інструментальних (осцилографічний і спектральний аналізи) та статистичного методів опрацювання отриманих даних.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше здійснено комплексний аналіз функціонування німецьких голосних і приголосних фонем у мовленні з урахуванням територіальних чинників. Установлено чітку залежність відхилення вимовної норми від територіальних розбіжностей, зона і ступінь поширення яких корелює з певним фонетичним явищем.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в подальшій розробці теоретичних аспектів функціонування німецької мови, а також у виявленні факторів, що впливають на динаміку, напрямок і характер її розвитку. Встановлені закономірності функціонування системи німецьких голосних і приголосних фонем можуть слугувати базою для подальших наукових досліджень германських мов, що є певним внеском у теорію мови як динамічної системи.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання її основних положень і результатів у курсі теоретичної фонетики німецької мови (розділи “Система голосних і приголосних фонем”, “Модифікації звуків у мовленні”, “Соціофонетика”, “Методика проведення експериментально-фонетичних досліджень”), а також для укладання навчальних посібників, методичних матеріалів, орфоепічних словників з метою підвищення ефективності викладання німецької мови.

Апробація основних теоретичних положень і результатів дослідження здійснювалася на трьох міжнародних наукових конференціях: ЛІНГВОПАКС-VIII “На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур – до культури миру, злагоди і співпраці” (Київ, 2000 р.), “Соціальні, стилістичні та риторичні аспекти дослідження і викладання фонетики германських і романських мов” (Київ, 2001 р.), XXXIII Міжнародній філологічній конференції “100 років з дня народження Лева Рафаїловича Зіндера” (Санкт-Петербург, 2004 р.); на Всеукраїнській науково-методичній конференції “Мовна комунікація та методика викладання іноземних мов” (Одеса, 2001 р.) та на шести міжвузівських науково-практичних конференціях: “Мова – освіта – культура: наукові парадигми і сучасний світ” (Київ, 2001 р.), “Актуальні проблеми вивчення мов і культур” (Київ, 2002 р.), “Мови і культури у сучасному світі” (Київ, 2003 р.), “Германістика в Україні: сьогодення і перспективи” (Київ, 2003 р.), “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004 р.), “Формування готовності майбутніх спеціалістів до професійної діяльності засобами іноземних мов” (Хмельницький, 2004 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення й результати дослідження висвітлено в п’яти наукових статтях автора, опублікованих у фахових виданнях ВАК України (3,8 др. арк.).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 174 сторінки, загальний обсяг роботи – 218 сторінок.

У вступі обґрунтовано актуальність та наукову новизну дослідження, визначено його мету і завдання, теоретичне та практичне значення, сформульовано положення, що виносяться на захист.

Перший розділ присвячено теоретичним передумовам дослідження, узагальненню наявних у лінгвістичній літературі концепцій щодо системи мови, мовної норми й відхилень від неї, внутрішніх і зовнішніх факторів варіативності, які зумовлюють появу різноманітних алофонів, а також взаємозв’язку орфоепії німецької мови й територіальних чинників.

Другий розділ містить програму й методику проведення експериментально-фонетичного дослідження територіальної варіативності німецьких голосних і приголосних.

У третьому розділі подано результати слухового аналізу функціонування системи фонем у мовленні дикторів – представників північного, центрального та південного регіонів Німеччини.

У четвертому розділі викладено опис результатів акустичного аналізу територіальних вимовних особливостей сучасної німецької мови.

На основі слухового та акустичного аналізу здійснено лінгвістичну інтерпретацію отриманих результатів і сформульовано загальні висновки.

Додатки містять лінгвогеографічні карти, які ілюструють зону і ступінь поширення кожного аналізованого фонетичного явища.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Система мови, норма, територіальна варіативність”. Розвиток мови відбувається шляхом постійних змін її реалізації, що сприяє оновленню системи. Сама система мови залишається сталою до того часу, поки не зазнає зміни норма – сукупність найбільш стійких, традиційних мовних елементів (Е.Косеріу). У нормі відбувається вибір того, що наявне в системі або міститься в ній потенційно. Саме норма визначає характер реалізації цих потенцій: розподіл і функціонування моделей мови залежать від системи. Таким чином, норма характеризується динамікою, зумовленою системними відношеннями та варіантною реалізацією мови.

Теоретично важливим питанням у цьому зв’язку є протиставлення понять “варіантність” і “варіативність” (Л.О.Вербицька). Варіантність – це спосіб існування системи мови і норми. Вона передбачає наявність двох або декількох рівноправних варіантів на даному синхронному зрізі, що дозволяє вибирати з низки можливих той, який диктується умовами комунікації. Важливу роль у цьому відіграють також такі фактори, як територіальна й соціальна належність мовця, його вік, професія, ступінь володіння вимовною нормою (О.Д.Петренко). Таким чином, співіснування варіантів завжди характеризується коливаннями, які викликають семантичні або стилістичні розбіжності варіантів, зміну їхньої частотності і, нарешті, зникнення окремих варіантів (А.Є.Супрун).

Однією з причин виникнення варіантності є варіативність – об’єктивна категорія, яка позначає припустимі з точки зору даної функціональної системи зміни мовних одиниць, зумовлені ситуаціями і контекстами їхньої реалізації (Л.О.Вербицька). На відміну від варіативності варіантність не провокується мовою, а дозволяється нею. Система має низку можливостей для позначення тієї самої мовної сутності, але вона не віддає переваги жодній з них, проте норма вибирає одну з реально використовуваних або потенційно припустимих. Інакше кажучи, норма конкретизує можливості системи й обмежує їх.

Зі сказаного вище випливає, що поняття норми вужче за систему. Норма не може містити явищ, які суперечать системі: якщо їх потенційно не існує в системі, то їхня поява можлива тільки після відповідної перебудови системи. Отже, мовна норма є сукупністю явищ, що допускаються системою мови (Е.Косеріу).

Мовна норма в цілому і норма вимови зокрема охоплюють різні форми мовлення і на рівні вимог, і на рівні вживання, перебуваючи у тісному зв’язку з такими чинниками, як комунікативна ситуація спілкування, колектив носіїв мови, котрі розрізняються за своїм територіальним походженням та соціальним статусом. Іншими словами, мова не є чітко фіксованою системою, однаковою для всіх її носіїв і для всіх ситуацій спілкування. Вона існує в декількох різновидах, один з яких може виконувати роль соціально визнаного еталона.

Сучасна мовна ситуація в Німеччині показує, що досягнута у вимові уніфікація постійно порушується проявом територіальних рис у мовленні жителів того чи іншого регіону країни. Німецька мова, яка з погляду системи і характеру встановлених норм є гомогенним засобом спілкування на території Німеччини, виявляє тенденцію до появи певних вимовних особливостей, що впливають на розвиток її фонемної системи.

Поняття “неідентичності” мови самій собі в територіальному відношенні (Ф. де Соссюр, А.Мартіне) використовується у сучасному мовознавстві, як правило, для позначення національного варіанта мови, проте воно може бути застосоване і до територіальних вимовних варіантів, які становлять певні сукупності місцевих рис, що значною мірою поширюються у вимові мешканців того чи іншого регіону країни. Проблема неоднорідності вимови на території Німеччини полягає в складності оцінки регіональних фонетичних варіантів у мовленні освіченого населення.

Безумовно, ступінь використання місцевого діалекту в мовленні відбиває рівень освіченості людини, традиції сімейного чи соціально-групового мовлення. Проте далеко не кожна територіальна особливість вимови може бути витлумачена як факт належності мовців до тієї чи іншої соціальної групи, до групи з певним освітнім цензом. Так, порівнявши реалізацію консонантного варіанта фонеми /r/ (передньоязикового вібранта, увулярного щілинного), можна практично безпомилково визначити, чи є мовець вихідцем з Баварії, чи він проживає північніше Майнца. Також наявність сильних і слабких шумних приголосних на місці глухих і дзвінких у мовленні уродженців південної Німеччини підтверджує думку про територіальне варіювання німецької вимови.

Для встановлення специфіки територіальної варіативності німецьких голосних і приголосних доцільно проаналізувати мовлення представників північного, центрального і південного регіонів Німеччини – територій поширення нижньонімецьких (Niederdeutsch), середньонімецьких (Mitteldeutsch) і південнонімецьких (Oberdeutsch) діалектів, оскільки територіальні вимовні розбіжності значною мірою пов’язані з вихідними діалектами. Саме в діалектах як усно-розмовній формі народного мовлення відбиваються загальні тенденції розвитку мови, не обмежувані сталою письмовою нормою (В.М.Жирмунський).

Виділення трьох великих регіонів як досліджуваних мовних областей відповідає такому розподілові, що відбувся в результаті другого німецького перебігу приголосних і поділив Німеччину на північ, центр і південь, які тою чи іншою мірою характеризуються наявністю загальних фонетичних явищ, що узгоджується з теорією ізоглос (В.М.Жирмунський).

Дослідження територіальної варіативності німецьких голосних і приголосних дозволило встановити, якою мірою впливає кожен із названих вище регіонів Німеччини на поширення у мовленні німців тих чи інших вимовних тенденцій, та виявити реальний стан функціонування фонологічної системи сучасної німецької мови.

Розділ 2. “Матеріал і методика експериментально-фонетичного дослідження”. Вивчення територіальної варіативності німецьких голосних і приголосних здійснювалося на матеріалі підготовленого мовлення – читання та переказу публіцистичного тексту з нейтральним емоційним забарвленням, який максимально відповідає нормативній реалізації сегментного і супрасегментного рівнів мови. Добір дикторів та експериментального матеріалу здійснено у відповідності з поставленими завданнями.

Дикторами були викладачі вищих навчальних закладів Німеччини. Оскільки вони володіють стандартною вимовною нормою, і у їхньому мовленні відсутні будь-які діалектні або просторічні риси, дикторські реалізації репрезентують стандартну німецьку вимову. Всі диктори (n=18) об’єднані в три групи по шість осіб відповідно до їхньої належності до певного регіону Німеччини (північ, центр, південь).

Одиницею опису підготовленого мовлення в цьому дослідженні є фонетичне слово (Н.В.Богданова, Н.І.Гейльман, О.І.Стеріополо), яке відповідає термінам “ритмічна група” (Л.В.Златоустова, Т.М.Надєіна, Р.К.Потапова) або “акцентна група” (H.Hаkkarainen, К.Коhler, G.Meinhold).

Вивчення впливу територіальних чинників на орфоепію німецької мови відбувалося завдяки використанню суб’єктивних й об’єктивних методів дослідження. До суб’єктивних методів належить слуховий, або аудитивний аналіз, до об’єктивних – інструментальне дослідження, що включає осцилографічний та сонаграфічний аналізи мовлення.

Під час прослуховування магнітофонних записів аудитори (n=5) визначили фразовий наголос, позначили межі фонетичних слів, синтагм і фраз, зафіксували в протоколах орфографічного запису різні відтінки голосних і приголосних звуків, а також усі відхилення від кодифікованої вимовної норми, користуючись транскрипцією Міжнародної фонетичної асоціації (IPA) та діакритичними позначками.

Наступний етап експерименту передбачав підрахування частоти появи того чи іншого алофона в мовленні інформантів і внесення отриманих даних у відповідні таблиці. Оскільки диктори – представники певного регіону Німеччини – виявляють спільні тенденції в характері та ступені варіативності голосних і приголосних звуків, у таблицях такого зразка наводяться підсумовані для всіх дикторів показники (див. табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Реалізація фонеми /а:/ в мовленні дикторів – представників північного, центрального і південного регіонів (у %)

Фонема | Позиція

у ФС | Алофон | Північ | Центр | Південь

читан-ня | пере-каз | читання | пере-каз | читан-ня | переказ

/ а: / |

АП | Y | 40 | 31 | 7 | 3 | - | -

а | 60 | 69 | 93 | 97 | 100 | 100

наг. | Y: | 78 | 62 | 50 | 41 | 15 | 6

а: | 22 | 38 | 50 | 59 | 75 | 94

2-й перед-наг. | Y | 69 | 30 | 12 | 10 | - | -

а | 31 | 70 | 88 | 80 | 100 | 94

a?? | - | - | - | 10 | - | 6

1-й перед-наг. | Y | 80 | 72 | 33 | 23 | - | -

а | 20 | 28 | 67 | 77 | 100 | 100

1-й після-наг. | Y: | 42 | 20 | 26 | 20 | 5 | -

а: | - | - | - | - | 10 | 50

а | 58 | 80 | 74 | 80 | 85 | 50

2-й

після-наг. | Y: | 60 | 27 | 30 | 15 | - | -

а: | - | - | - | - | 75 | 56

а | 40 | 73 | 70 | 85 | 25 | 44

АК | Y: | 50 | 50 | 20 | - | - | -

а: | - | - | - | 45 | 45 | 50

а | 50 | 50 | 75 | 55 | 55 | 50

Результати аналізу реалізації довгої фонеми /а:/, представлені в табл. 2.1, відбивають процентне співвідношення алофонів у наголошеній (наг.), двох переднаголошених (1-й переднаг., 2-й переднаг.) і двох післянаголошених позиціях (1-й післянаг., 2-й післянаг.), в позиціях абсолютного початку (АП) й абсолютного кінця (АК) фонетичного слова. За 100% прийнято всі реалізації кожного з розглянутих голосних у певній позиції.

Висновки, зроблені на основі слухового аналізу, проілюстровано для більшої наочності за допомогою діаграм, суміщених з лінгвогеографічними картами, які дозволяють подати найцікавіші випадки територіальної варіативності звуків.

Обов’язковою частиною будь-якого фонетичного дослідження є інструментальний аналіз мовлення, який, на відміну від слухового аналізу, дозволяє отримати об’єктивну інформацію про реалізації звуків у мовленні. Відібрані фрагменти мовного матеріалу записувалися на окрему магнітну стрічку за допомогою магнітофона Sony WM-D6C і перекодовувалися у звукові файли формату Windows PCM (*.wavе). Для осцилографічного і сонаграфічного аналізу отриманого матеріалу було використано апаратно-програмну систему опрацювання акустичних мовних сигналів, реалізовану за допомогою персонального комп’ютера й пакета програм WaveLab, SpectraLab.

Значення тривалості та формантних частот F1, F2 німецьких наголошених голосних, установлені на матеріалі ізольовано вимовлених трискладових слів (О.І.Стеріополо), взяті за основу їхніх темпоральних й тембральних ознак, зіставлення яких з отриманими результатами дозволило визначити відхилення від вимовної норми.

Опрацювання даних спектрограм здійснювалося й інтерпретувалося відповідно до загальноприйнятих у фонетичних роботах методик та рекомендацій (Л.В.Бондарко, Т.О.Бровченко, М.Ф.Деркач, М.І.Дукельський, С.В.Кодзасов, Г.Фант, K.Machelett, M.Metoui, G.RuskeБондарко 1998))))).

Результати акустичного аналізу кількісних і якісних властивостей звуків опрацьовувалися статистично для виявлення ступеня територіальної варіативності німецьких голосних і приголосних.

Розділ 3. “Територіальне варіювання німецької вимовної норми”. Результати слухового аналізу особливостей реалізації німецьких голосних і приголосних у мовленні дикторів – представників північного, центрального і південного регіонів Німеччини дозволяють представити ті інновації у вимові, поширення яких має різний ступінь прояву на території Німеччини. Сукупність явищ, які відображають взаємодію північних та південних рис, їхнє “зіткнення” та “вирівнювання”, можна визначити у системі як голосних, так і приголосних.

1. У системі голосних фонем спостерігаються такі особливості:

1.1. Результатом упливу кількісної редукції голосних є нейтралізація опозиції “довгий – короткий”, яка притаманна мовленню представників усіх трьох регіонів Німеччини. Нейтралізація голосних за тривалістю дозволяє класифікувати її як просодичну, а не як диференційну ознаку.

1.2. Максимальну кількісну та якісну стабільність у мовленні дикторів усіх трьох регіонів виявляють огублені голосні переднього ряду /o:/ – /њ/, /y:/ – //, які прагнуть зберегти свої диференційні ознаки і в наголошеній, і в ненаголошеній позиціях фонетичного слова.

1.3. Редукція за підняттям неогублених голосних переднього ряду проявляється у зниженні голосних високого підняття і підвищенні голосних середнього підняття, що сприяє появі спільних для різних фонем алофонів, наприклад, /e/=/i/.

Переважною відповідністю орфоепічній нормі характеризується мовлення дикторів – представників північного регіону. Максимальна зміна голосних переднього ряду особливо притаманна вимові жителів півдня. Випадки редукції голосних за підняттям спостерігаються у мовленні жителів центрального регіону.

1.4. Наявною є яскраво виражена заміна довгого відкритого ненапруженого голосного [e:] довгим вузьким напруженим [е:], властива мовленню дикторів – представників північного і центрального регіонів: wie N !w[e:]re N es; ob N der N Er!z[e:]hler; zu N St[e:]dten N werden; werde N dann N zu!n[e:]chst; ganz N in N der N !N[e:]he.

1.5. Голосні заднього ряду зберігають ту саму тенденцію, що й нелабіалізовані голосні переднього ряду, тобто вони істотно модифікуються, що проявляється в їхній частковій делабіалізації і зближенні голосних за підняттям, яке призводить до змішування алофонів різних фонем /o/=/u/.

Тенденція до зниження голосних за підняттям спостерігається у мовленні жителів північного й центрального регіонів, про що свідчить поява знижених, частково делабіалізованих алофонів []ё)], [ќё)], частота вживання яких становить у середньому 5% для жителів півночі і 8%-13% для представників центральної частини Німеччини. Проте найяскравіші прояви якісної редукції голосних існують у мовленні жителів півдня (25%).

1.6. Розходження голосних /:/ – /a/ за тембром наявне лише в мовленні жителів північного регіону: es ist nicht ges[:]gt; und so w[:]gt er. Вимова німців, які є представниками центрального і південного регіонів, характеризується наявністю “світлого” ненапруженого [a:], що свідчить про поступове зникнення з ужитку напруженого голосного заднього ряду [Y:].

1.7. Короткі голосні подовжуються перед редукованими приголосними [], [{], що може призвести до появи нового класу довгих ненапружених голосних: dass sie nicht sagen [da:( )f]; seinen Ruf [a:()baett] hat; aus den Fehlern [gl:??nt]; und N nach N [!v]:{sbќXk] N gezogen; in N unserer N modernen N [!ve:{t]; da N ist N das N alles N [!ze:{pst] N erarbeitet.

1.8. Заслуговує на увагу поява нових фонетичних спадних дифтонгів типу /i/, /e/, /u/, /o/ і трифтонгів /ae/, /ш/, /ao/ внаслідок вокалізації [r].

1.9. Специфіка вимовляння голосних перед вокалізованим [] або повністю редукованим [()] проявляється також у реалізації гіпердовготи довгого голосного [a::], функціонуванні відкритого [] на місці закритого [е] в артиклі “der” і появі у короткого нелабіалізованого голосного [] лабіалізованого відтінку [°].

1.10. Вивчення особливостей функціонування німецьких голосних на початку морфеми свідчить про поширення тенденції до послаблення твердого приступу, що пов’язано як із внутрішніми, так і з зовнішніми чинниками варіативності. Максимальні прояви твердого приступу наявні в наголошеній позиції. Відсутність твердого приступу в ненаголошених голосних на початку складу сприятиме появі різноманітних асимілятивних процесів на стиках слів.

Твердий приступ голосних у мовленні жителів півдня Німеччини не має такого яскраво вираженого характеру, як у вимові дикторів – представників двох інших регіонів, що можна пояснити загальною ненапруженою артикуляцією звуків, типовою для мовлення мешканців півдня.

2. У системі приголосних фонем спостерігаються такі особливості:

2.1. Територіальна варіативність приголосних виявляється в таких модифікаціях, як спірантизація дзвінких зімкнених (утворення щілинного на місці зімкненого приголосного), послаблення або втрата аспірації глухих зімкнених, вокалізація сонорних.

2.2. Внаслідок спірантизації губно-губний [b] перетворюється в щілинний [v], а зімкнений [g] – у фрикативні [j], [p]. Слід зауважити, що це явище спостерігається навіть в інтервокальній позиції, яка є сильною для приголосних: ь[v]er sechshundert Kilometer entfernt; ha[v]e ich mich zu diesem Interview bereit erklдrt; ne[v]en seinem Einsatz; beim Pfle[j]en der Familienbande; in der nдchst gele[j]enen Stadt; beim Besichti[]en des Anwesens kommen; die We[]e verstellt zurьckzukehren; fьnf Ta[]e lang; spie[]elt keine Hadlung wider.

Максимальний прояв ознаки “щілинність” є типовим для мовлення жителів північного регіону. Меншою мірою він спостерігається у вимові представників центральної частини Німеччини і фактично відсутній у мовленні жителів півдня.

2.3. Фонетичною особливістю німецьких глухих зімкнених є придих. Проте під впливом комбінаторно-позиційних умов реалізації фонем, загальної тенденції до послаблення напруженості вимовляння звуків, територіальних чинників усе частіше спостерігаються слабко аспіровані реалізації або відсутність придиху приголосних [p], [t], [k], що сприяє появі їхніх ленізованих, тобто послаблених форм. Такі модифікації глухих зімкнених властиві мовленню представників півдня Німеччини на відміну від мовлення жителів північного регіону, де зберігається максимальна аспірація звуків. У вимові дикторів, що представляють центральний регіон, також виявлено тенденцію до послаблення придиху глухих зімкнених.

2.4. Вокалізація сонорних приголосних [r], [l] зустрічається в мовленні представників усіх трьох регіонів Німеччини, причому найбільшого поширення вона набуває у вимові жителів півночі та центральної території Німеччини: fast immer [hngfa:n] bin; seit zweiundzwanzig [ja:n]; und [di:sma:()]; das denke ich mir [manma()]; das war eigentlich [tsu:fa:{]; wie er sich fьhlen [z:{]; er hat nicht das [gfy:{].

Таким чином, слуховий аналіз продемонстрував істотний вплив внутрішньомовних факторів і певний вплив територіальних чинників на реалізацію системи голосних і приголосних фонем у підготовленому мовленні. Для підтвердження отриманих висновків було проведено об’єктивний аналіз, який передбачає вивчення тривалості звуків та їхніх спектральних ознак.

Розділ 4. “Акустичний аналіз територіальних вимовних особливостей німецької мови”. Статистичне опрацювання акустичних параметрів, отриманих на матеріалі підготовленого мовлення, дозволило об’єктивно підтвердити дані слухового аналізу, а також установити залежність тривалості та якості звуків від внутрішньомовних і позамовних чинників. Так, спектральні характеристики довгого наголошеного [а:] наближаються до еталонних показників голосного [а:] (F1=650 Гц, F2=1200 Гц). Виняток становить довгий [:] у мовленні представників півночі Німеччини, де голосний, зважаючи на низькі показники значень другої форманти F2 (F2=1145 Гц у читанні тексту, F2=1160 Гц у переказі), відрізняється більш “темним” характером вимови порівняно з довгим ненапруженим “світлим” [а:], виявленим у мовленні дикторів центрального (F2=1220 Гц у читанні тексту, F2=1214 Гц у переказі) і південного регіонів (F2=1220 Гц у читанні тексту, F2=1200 Гц у переказі).

Аналіз акустичних властивостей довгого наголошеного широкого [:] показав, що в мовленні мешканців півдня голосний відрізняється вищими показниками значень першої форманти F1 (F1=430 Гц у читанні тексту, при переказі F1=450 Гц) і нижчими значеннями другої форманти F2 (F2=1800 Гц у читанні тексту і F2=1860 Гц у переказі) порівняно з наголошеним [:] у мовленні решти інформантів, що свідчить про відкритий характер вимовляння звука дикторами з півдня Німеччини. У мові дикторів – представників північного та центрального регіонів Німеччини голосний [:] відповідає за якісними ознаками вузькому напруженому [е:]. Так, показники F1 для широкого [:] становлять від 355 Гц до 390 Гц, а значення другої форманти F2 коливаються в межах від 1950 Гц до 2100 Гц, що підтверджує вузький характер вимови аналізованого голосного.

Тембральні параметри інших довгих наголошених голосних демонструють переважну відповідність звуків вимовній нормі. Привертають до себе увагу формантні показники лабіалізованих [o:], [y:], [о:], [u:] у мовленні дикторів з півдня Німеччини. Суттєве підвищення значень перших двох формант F1 і F2 лабіалізованих голосних переднього і заднього рядів, виявлене в переказі тексту, підтверджує послаблення їхньої напруженості, отже свідчить про часткову делабіалізацію аналізованих звуків.

Якісні характеристики коротких наголошених голосних при читанні тексту близькі до еталонних значень, що дозволяє чітко визначити їхні диференційні ознаки, а саме, ряд і підняття. Разом із тим, аналіз значень частот F1, F2 лабіалізованих голосних показує, що короткі [], [], [], [њ] ? мовленні дикторів – представників південного регіону відрізняються більш високими значеннями перших двох формант у порівнянні зі значеннями F1, F2 цих голосних у мовленні інших інформантів, що свідчить про їхнє зниження за підняттям, ослаблення їхньої напруженості й більшу відкритість звуків.

Акустичні параметри ненаголошених [a], [], [], [], [], [], [њ] ?казують на підвищення значень першої форманти F1 голосних високого й середнього підняття і зниження F1 голосних низького підняття. Зменшення значень частоти другої форманти F2 спостерігається в ненаголошених голосних переднього і середнього рядів, а вищі значення F2 характерні для голосних заднього ряду. Централізація значень F1 і F2 свідчить про появу якісної редукції голосних у ненаголошеній позиції.

Отже, діапазон варіювання частотних характеристик довгих і коротких голосних у мовленні дикторів доводить, з одного боку, залежність ступеня модифікацій звуків від внутрішньомовних чинників, а з іншого, – яскраво підтверджує вплив територіальних чинників на реалізацію системи голосних фонем німецької мови.

Особливості спектральних ознак німецьких приголосних, зумовлені територіальним чинником, виявляються під час вивчення таких поширених у сучасній німецькій мові явищ, як спірантизація дзвінких зімкнених, послаблення або відсутність аспірації глухих зімкнених, а також вокалізація сонорних [l], [r].

Посилення формантних частот білабіального [b] у мовленні дикторів – представників півдня Німеччини відповідають спектральній картині нормативного дзвінкого зімкненого приголосного. Характеристики шуму вибухової фази вказують на посилення губно-губного зімкненого на відміну від приголосного [b] у мовленні дикторів – представників північного і центрального регіонів, який у результаті спірантизації стає щілинним. Отже, позиційно-комбінаторні умови сприяють “розмитості” шумного губно-губного [b] і можуть призвести до появи фрикативного [v] на місці [b], типового для вимови жителів північного і центрального регіонів Німеччини.

Дані спектрального аналізу [g] у мовленні представників північного та центрального регіонів, на відміну від вимови дикторів з півдня Німеччини, свідчать про його спірантизацію, що на сонаграмах виражається появою шумових складових на відрізку, який відповідає зімкненій фазі звука. Отже, [b], [g] у вимові дикторів північного і центрального регіонів мають багато спільного й істотно відрізняються від спектральної картини цих приголосних у мовленні представників півдня Німеччини. Шумові складові на ділянці, яка відповідає зімкненому елементові приголосних, підтверджують факт спірантизації інтервокальних [b] і [g], що цілком збігається з результатами слухового аналізу.

Частотні характеристики глухих зімкнених, а саме, відсутність шумових складових у верхньому діапазоні частот спектра, вказують на послаблення сильних [p], [t], [k], що свідчить про нестабільність інтегральної ознаки “аспірація”. Більш напружені аспіровані приголосні спостерігаються в мовленні дикторів, які представляють північний регіон, про що, наприклад, дозволяє судити рівномірний розподіл шумових складових зімкненого [t] у діапазоні від 6000 Гц до 8000 Гц. Менша подібність з еталонними реалізаціями простежується при розгляді спектральної картини зімкнених [p], [t], [k] у вимові представників центрального регіону, що підтверджується слабкою концентрацією енергії в місці локалізації фрикативного шуму. Ослаблення аспірації, яке сприяє появі імплозивних форм, а також переважне вживання неаспірованих алофонів, найчастіше [p] і [t], типове для мовлення жителів півдня Німеччини.

Результати акустичного аналізу приголосних [r], [l] у мовленні дикторів цілком узгоджуються з висновками слухового аналізу про їхню редукцію у поствокальній позиції. Вивчення сонаграм показує “змазану” формантну картину модифікованого приголосного [{], що переконливо свідчить про його вокалізацію переважно у мовленні інформантів – представників північного регіону.

У зв’язку з вокалізацією приголосного [r] особливий інтерес становить вивчення довготи та якісних властивостей попередніх коротких голосних. Порівняння усереднених значень тривалості наголошених голосних перед [] у відкритих складах, які прийнято за одиницю, з темпоральними показниками відповідних голосних закритих складів доводить, що голосні співвідносяться як 1:1. Це підтверджує висновки слухового аналізу про подовження коротких голосних через редукований [], проте вони залишаються ненапруженими й широкими, що може призвести у майбутньому до появи нового класу довгих відкритих ненапружених голосних типу [:], [:], [:], [њ:], [:], а також спадних дифтонгів і трифтонгів. Так, наголошений [:] у мовленні дикторів відповідає за значенням першої форманти F1 (F1=340 Гц-360 Гц) еталонному короткому [] (F1=350 Гц), а F1, як відомо, корелює зі ступенем закритості голосного. Також, наприклад, подовжений алофон [:] не змінює своєї формантної структури перед вокалізованим [] або через його елізію [()], тобто випадіння (F1 варіює від 490 Гц до 510 Гц). Крім того, встановлено, що голосні набувають перед [] дифтонгоїдного характеру, що підтверджується стабільністю їхніх формантних значень у початковій фазі артикуляції і варіюванням – у кінцевій.

Отже, акустичний аналіз реалізації сегментного рівня німецької мови дозволив встановити зміни якісних характеристик звуків, які певним чином корелюють із територіальним фактором.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного експериментально-фонетичного дослідження територіальної варіативності голосних і приголосних німецької мови дають підстави стверджувати, що територіальна різноманітність є вторинним аспектом установленої палітри суто лінгвістичних явищ. Сама нестабільність мови, напрям розвитку та її особливі прояви визначаються чинниками часу й простору. Зокрема, спостерігається різкий контраст при порівнянні вимовних особливостей на півночі і на півдні Німеччини, що, очевидно, можна пояснити, з одного боку, її географічним положенням, а з іншого, – тими історичними передумовами, які вплинули на становлення німецької орфоепічної норми. Якщо північний регіон Німеччини характеризується відсутністю будь-яких мовних контактів з іншими країнами, то на півдні, особливо в Баварії, спостерігається, на нашу думку, значний інтерферентний вплив варіанта німецької мови сусідньої Австрії.

Виходячи з класичної точки зору, представленої лінгвістами початку XX сторіччя О.Єсперсеном і Ж.Вандрієсом, німецька мова Австрії зазнала істотного впливу через слов’янські поселення, а слов’янські мови, як відомо, відрізняються від германських більш відкритою і менш напруженою вимовою звуків, більш яскраво вираженою зміною мелодійного контуру.

У північній частині Німеччини досить рано склалася розмовна мова, орієнтована на письмову форму літературної німецької мови, а не на панівні в цьому регіоні нижньонімецькі діалекти. Фонетичні ж особливості, що додають регіонального забарвлення мовленню жителів півдня, історично пов’язані зі своєрідністю артикуляційної бази місцевих діалектів. Усі перераховані фактори зумовлюють виражену специфіку вимови жителів півдня порівняно з вимовою мешканців північної Німеччини.

Центральний регіон Німеччини є своєрідною мовною буферною зоною між північчю і півднем. У реалізації одних фонетичних явищ він наближається до півночі, прикладом чого може слугувати заміна довгого відкритого [:] на вузький напружений [е:], а інших – до півдня, про що свідчить, наприклад, переважне вживання “світлого” довгого [а:] замість напруженого задньоязикового [:]. Отже, “темний” характер довгої фонеми /а:/ поступово зникає з ужитку, набуваючи в мовленні жителів центральної і північної Німеччини більш “світлого” забарвлення, що приводить до нейтралізації голосних /а:/ – /а/ за тембральною ознакою. Слід зазначити також, що заміна широкого ненапруженого [e:] закритим [е:], типова для вимови жителів півночі та центральної Німеччини й наявна в мовленні мешканців півдня, сприяє злиттю двох самостійних фонем /e:/ і /е:/ в одну – довгу напружену вузьку /е:/, що дає підстави для перегляду системи голосних фонем сучасної німецької мови.

Результати слухового та акустичного аналізів мовлення дикторів, які належать до різних регіонів Німеччини, довели, що типова риса вимови мешканців північного регіону полягає в переважному дотриманні всіх орфоепічних правил. Максимальні відхилення