ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені К.Д.УШИНСЬКОГО (м. Одеса)

БОЙЧЕВ ІВАН ІВАНОВИЧ

УДК: 378.937 + 378.126 + 378.174

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

ДО ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Одеса - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті,

Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор

ЦОКУР Ольга Степанівна,

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова,

завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

КУЗЬ Володимир Григорович,

Уманський державний педагогічний університет

імені П.Тичини, ректор

кандидат педагогічних наук, доцент

ЛИТВИНЕНКО Світлана Анатоліївна,

Рівненський державний гуманітарний університет,

доцент кафедри вікової і педагогічної психології

Провідна установа – Криворізький державний педагогічний університет,

кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м.Кривий Ріг

Захист дисертації відбудеться „14” квітня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.01 при Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського (м.Одеса) за адресою: 65029, м. Одеса, вул. Ніщинського, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м.Одеса) за адресою: 65091, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий „9” березня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С.Трифонова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. З-поміж стратегічних напрямів модернізації національної системи освіти, окреслених у Законах України “Про освіту”, Концепції національного виховання та Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, одним із актуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвілля України, відродження, утвердження і подальшого розвитку національної системи культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління. Це зумовлено тим, що в умовах нової соціально-економічної та культурної політики нашої держави науково обґрунтована система організації культурно-дозвіллєвої діяльності, яка обіймає сферу вільного часу дітей та молоді, покликана не тільки врахувати їхні природні здібності, а створити сприятливі умови для творчого розвитку та формування повноцінної особистості громадянина України, відтворити його національний характер, спосіб мислення та світогляд (І.Д.Бех, А.М.Богуш, В.Г.Кузь, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко та ін.).

Натомість відсутність конкретної державної політики щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей та молоді, послаблення соціального контролю щодо її комерціалізації провокують відхід від традиційного для українського народу погляду на дозвілля як час суспільно-корисної діяльності. Це, у свою чергу, значно знижує не тільки громадську активність підростаючого покоління, а також гальмує заходи щодо педагогічного керівництва процесом формування свідомого громадянина.

Як наслідок, сьогодні надзвичайно важливого значення набуває не тільки розробка інноваційної педагогічної системи цілеспрямованого, розрахованого на тривалий час виховання в дітей і молоді соціальних потреб, особливо пов’язаних із сприйняттям та відтворенням культурних цінностей, а й відповідної професійної підготовки майбутніх учителів до ефективної організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів, з урахуванням нових тенденцій розвитку соціокультурної сфери українського суспільства. Це й зумовило вибір теми дослідження – “Підготовка майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до тематики, передбаченої планом науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Напрям наукового пошуку – “Творчість учителя: психолого-педагогічні засади дослідження”. Автором досліджувавсь аспект підготовки майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Тему дисертації затверджено Вченою радою Ізмаїльського державного гуманітарного університету (протокол № 2 від 26.09.2002 року) та закоординовано в координаційній раді при АПН України (протокол № 6 від 17.06.2003 року).

Мета дослідження – виявити та науково обґрунтувати педагогічні умови, що забезпечують ефективність підготовки майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Завдання дослідження:

1.Визначити сутність, специфіку, види і функції культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

2.Розкрити особливості функціональної структури та охарактеризувати етапи управлінського циклу педагогічної праці вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

3.Визначити критерії, показники і рівні підготовленості майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

4.З’ясувати стан підготовки майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів у сучасній педагогічній теорії і практиці.

5.Розробити та експериментально апробувати методичне забезпечення процесу підготовки майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Об’єкт дослідження – професійно-педагогічна підготовка майбутнього вчителя у вищому навчальному закладі.

Предмет дослідження – процес підготовки майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Гіпотеза дослідження: підготовка майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів відбуватиметься більш ефективно, якщо реалізувати такі педагогічні умови:

-оновлення навчальної інформації теорією дитячого дозвіллєзнавства;

-застосування засобів соціального проектування студентами модернізованих форм дитячого дозвілля;

-актуалізація особистісного сенсу тих, хто навчається, у набутті власного досвіду раціонального використання вільного часу й участі в культурно-масових заходах вищого закладу освіти.

Методологічними засадами дослідження виступили положення наукової теорії пізнання про: діяльність та її соціальну природу; особистість як сукупність усіх суспільних відносин; діалектичний взаємозв’язок діяльності, свідомості й особистості; взаємозв’язок свідомості, самосвідомості та соціального розвитку людини в культурно-історичному просторі; соціальний інститут освіти як механізм соціокультурного відтворення людини. Конкретна методологія ґрунтувалася на ідеях цілісності як принципу пояснення специфіки педагогічних явищ і процесів; системного підходу як засобу всебічного і багаторівневого їх аналізу.

Теоретичні засади дослідження становлять наукові доробки вчених, виконаних у межах проблематики щодо: особливостей розвитку особистості у сфері вільного часу (М.А.Аріарський, В.В.Кірсанов, В.П.Піча, О.В.Сасихов, Ю.А.Стрельцов, В.Є.Тріодін та ін); сутності і специфіки дитячого дозвілля (Н.Б.Путіловська, В.П.Ручкіна, Т.І.Сущенко, В.М.Терський, С.І.Ашмаков та ін.); сценарно-режисерських основ дитячої художньо-ігрової діяльності (Д.М.Генкін, О.І.Марков, А.А.Конович, С.В.Образцов, І.Г.Шароєв та ін.); проектування нових форм культурно-дозвіллєвої діяльності дітей (Д.Б.Дондурей, Т.М.Дрідзе, О.Г.Севан, В.М.Розін, С.М.Гончарук, О.М.Петровський та ін.); позакласної виховної роботи з дітьми шкільного віку (Т.Д.Дем’янюк, Г.Т.Кловак, В.П.Коротеєва, С.А.Литвиненко, Г.Я.Майборода, Н.М.Чернуха, П.М.Щербань та ін.); організації дозвіллєвої діяльності школярів (Є.Б.Акнаєв, Ю.К.Бабанський, М.Г.Бушканець, Г.Г.Волощенко, Г.А.Євтєєва, В.Кузь, В.Х.Лукманова, А.С.Макаренко, О.О.Мелік-Пашаєв, В.П.Піча, В.О.Сухомлинський та ін.); сутності педагогічного менеджменту (Я.Л.Коломинський, В.П.Симонов, О.М.Трубіцина, О.С.Цокур, Т.І.Шамова та ін); специфіки педагогічної діяльності вчителя (Е.Е.Карпова, Н.В.Кічук, Н.В.Кузьміна, В.О.Якунін та ін.); гуманізації та гуманітаризації професійно-педагогічної підготовки (А.М.Богуш, В.Г.Кузь, Н.Г.Ничкало, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, О.Я.Чебикін та ін.); впливу культурно-масових заходів на становлення професіоналізму студентів (Л.І.Міщик, Л.Р.Пелех, М.І.Приходько, Г.В.Троцко та ін.); формування професійно важливих якостей майбутніх учителів (І.М.Богданова, В.К.Буряк, Т.О.Дмитренко, Л.В.Кондрашова, З.Н.Курлянд, А.Ф.Линенко, С.А.Литвиненко, Г.О.Нагорна, О.В.Плахотник, Р.І.Хмелюк та ін.).

Методи дослідження – теоретичні: аналіз і узагальнення наукової літератури з проблем дитячого дозвілля, сутності і функціональної структури культурно-дозвіллєвої діяльності, особливостей її організації, навчально-методичних праць щодо вдосконалення змісту, форм і методів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів; конкретизація змісту педагогічної діяльності з організації дитячого культурного дозвілля; схематизація зв’язків її структурних та функціональних компонентів; моделювання експериментальної технології підготовки студентів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів та порівняння її ефективності з традиційно вживаною системою навчання; емпіричні: анкетування й інтерв’ювання вчителів і студентів щодо професійної обізнаності у сфері організації дитячого дозвілля, володіння дозвіллєвою культурою, участі в культурних заходах; тестування студентів щодо рівнів оволодіння ними структурою педагогічної діяльності з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів; бесіда з викладачами педагогічних дисциплін щодо вдосконалення дозвіллєвої культури майбутніх учителів; цілеспрямоване спостереження за процесом і результатами педагогічної діяльності вчителів з організації дитячого дозвілля; педагогічний експеримент (діагностичний, констатуючий і формуючий) з метою вияву і перевірки педагогічних умов щодо ефективності експериментальної технології підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів; статистичні: математична обробка результатів експериментальної роботи та їх інтерпретація.

Базою дослідження виступили вищі педагогічні заклади та загальноосвітні школи м.Ізмаїла, м.Миколаєва, м.Херсона та м.Одеси. Основною базою дослідження виступив Ізмаїльський державний гуманітарний університет. У формуючому експерименті, який тривав упродовж 2000-2004 навчальних років, взяли участь студенти чотирьох груп педагогічного факультету в кількості 117 осіб.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження: вперше комплексно вивчено й науково обґрунтовано проблему підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів у нових соціальних умовах; визначено сутність дитячого дозвілля як педагогічного явища; виокремлено специфіку і функції культурно-дозвіллєвої діяльності учнів та особливості її організації; виявлено та теоретично обґрунтовано педагогічні умови ефективної підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів; уточнено зміст педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів; визначено критерії, показники і рівні підготовленості майбутнього вчителя до неї в означеному напрямі; подальшого розвитку дістала теорія і методика професійної освіти майбутнього вчителя.

Практична значущість дослідження: розроблено й апробовано методичне забезпечення варіативних моделей підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів, створено методику діагностики рівнів їхньої підготовленості до педагогічної праці в означеному напрямі. Матеріали дослідження знайшли практичне застосування у змісті нового розділу педагогіки – “Педагогіка дитячого дозвілля”, а також у започаткуванні нової форми професійного виховання студентів – творчої майстерні студентського клубу “Дозвілля майбутнього вчителя”.

Результати дослідження впроваджено у процес професійної підготовки студентів педагогічного факультету Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського (довідка №2 від 24.09.2004 р.), факультету іноземних мов Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (довідка № 1 від 20.02.2004р.), у систему навчально-методичної роботи викладачів професійно-технічного училища №5 ОНЮА (м. Одеса) (довідка № 1 від 2.03.2004 р.).

Достовірність результатів дослідження забезпечується теоретико-методологічним обґрунтуванням його вихідних положень; використанням апробованого діагностичного інструментарію; експериментальною перевіркою гіпотези, висновків і рекомендацій; використанням комплексу методів дослідження, адекватних його предмету, меті, завданням і логіці розв’язання проблеми; всебічним якісним і кількісним аналізом одержаних даних та їх зіставленням із масовою педагогічною практикою вищої школи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і результати дослідження доповідалися на міжнародних (м.Одеса, 2004; 2004), регіональній (м.Ізмаїл, 2001), міжвузівській (м.Одеса, 2004) науково-практичних конференціях, обговорювалися на аспірантських семінарах у Ізмаїльському державному гуманітарному університеті та Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського (м.Одеса) впродовж 2001-2004 рр.

Основні положення й результати дослідження відображено в 10 публікаціях автора, з них 5 – у фахових виданнях України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації – 197 сторінок. Роботу ілюстровано 8 таблицями та 4 рисунками, які обіймають 10 самостійних сторінок. Список використаних джерел охоплює 277 найменувань, з них 19 – іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу та методологічні засади; розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, методи дослідження, висвітлено дані щодо апробації і впровадження результатів; подано структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі „Організація культурно-дозвіллєвої діяльності учнів як проблема педагогічної праці сучасного вчителя” здійснено аналіз феноменів „дозвілля” і “дитяче дозвілля”; визначено сутність, специфіку та функції культурно-дозвіллєвої діяльності учнів; розкрито особливості функціональної структури та охарактеризовано етапи управлінського циклу педагогічної праці вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів; висвітлено критерії і показники підготовленості учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Феномени “дозвілля” та “культурно-дозвіллєва діяльність” є предметом традиційних міждисциплінарних досліджень, виконаних у межах теорії гуманітарного знання (філософії, соціології, культурології, психології й педагогіки). Між тим, проблема дозвілля і організації культурно-дозвіллєвої діяльності, не зважаючи на наявні доробки вчених, до сьогодні залишається однією з найменш розроблених. Причому, ні надмірна політизація дозвілля у 20-40-ві роки, ні його американізація у 80-90-ті роки минулого століття не відповідають сучасним вимогам, оскільки наявні потреби життя українського суспільства третього тисячоліття вимагають упровадження нових дозвіллєвих технологій, диференційованого змісту та поліваріантних способів організації культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління.

Враховуючи актуальність проблем організації культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління, а також наявні виховні можливості та педагогічні перспективи щодо її удосконалення, сучасні українські науковці (І.Д.Бех, А.М.Богуш, Л.В.Кондрашова, В.Г.Кузь, С.А.Литвиненко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко, Т.І.Черніговець та ін.) одностайно наголошують, що дитяче дозвілля, яке здійснюється в емоційно-розважальному середовищі неформального спілкування, виявляє свою суть як об’єкт педагогічних зусиль різноманітних соціальних інститутів, що склалися історично (сім’я, школа, культурно-дозвіллєві і спеціально позашкільні заклади, включаючи державні бібліотеки, музеї, будинки творчості, клуби при школах та за місцем проживання, громадські й приватні аматорські організації). При цьому, незалежно від форм своєї організації, дитяче дозвілля як поліфункціональний феномен, здебільшого виявляє свою суть, як: час відновлення сил дитини, що були втрачені нею у процесі навчальної діяльності (А.С.Воловик, В.І.Воловик); час духовного розвитку особистості дитини, бо воно надає їй можливість вільного вибору суспільно значущих ролей, забезпечуючи умови діяльності, що сприяють доцільному використанню її безмежних можливостей (Г.С.Костюк, В.О.Сухомлинський); сфера життєдіяльності дитини, що реалізує принцип гармонійної репродукції всіх її морально-естетичних якостей та здібностей, які формуються за умов тренування їх у процесі відповідної (творчої, художньої, ігрової, спортивної і т.ін.) діяльності (В.М.Григорьєв); сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні та духовні потреби здебільшого відновлювального характеру (В.П.Піча); сукупність умов для діяльності дитини, метою якої є відпочинок, розвага, гармонійний розвиток, а також сама ця діяльність (Л.М.Білоножко, Т.І.Сущенко); прекрасне середовище для розвитку дружби, товариськості, психологічної самостійності школярів, що через заняття у клубах, гуртках, а також участі в колективних іграх та забавах надає можливість виступити їм у нових соціальних позиціях і ролях, відмінних від тих, які вони виконують у навчальній дільності (І.Н.Єрошенков); умова опанування дитиною культурними цінностями, задоволення духовних потреб, оволодіння навичками й уміннями спілкування як із своїми однолітками й дорослими, так і культурно-дозвіллєвої (вокально-хорове і танцювальне виконавство, гра на музичних інструментах, фольклор, декоративно-ужиткові види творчості тощо) діяльності (Т.І.Черніговець).

Культурно-дозвіллєва діяльність учнів - це любительська діяльність, що пов’язана з організацією їхнього вільного часу та відпочинку і виконує певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб учнів щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужиткового мистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів і т.ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивними емоціями) функцій.

У трактуванні феномена “організація” культурно-дозвіллєвої діяльності учнів, хоч і відсутня єдність думок, однак науковці виходять з того, що це: управління їхнім вільним часом шляхом створення умов, які забезпечують вільний вибір справді культурних форм та засобів проведення вільного часу, відповідно їхнім різнобічним інтересам і потребам (Є.Б.Акнаєва, В.П.Піча); надання можливості кожному з них активно проявити себе, виявити ініциативу, а не “споживати” підготовлені вчителем-вихователем, культосвітнім працівником заходи (М.Г.Бушканець); здійснення вмілого тактовного “переходу” учнів від простих форм діяльності до все більш складних, від пасивного відпочинку до виховання глибоких соціальних і культурних устремлінь, від пасивного засвоєння культурних цінностей – до багатогранної самостійної творчості” (Г.Г.Волощенко); пробудження їхніх власних потреб, для чого необхідний не стандартний, а особливий підхід, що передбачає зацікавлення духовно повноцінними формами проведення культурного дозвілля, підтримку особисто корисних ініціатив, допомогу в починаннях (О.О.Мелік-Пашаєв); наповнення вільного часу учнів змістом, що особливо сприяє формуванню в них духовності, національної свідомості, загальнолюдських якостей, творчих здібностей (Т.І.Черніговець).

Відтак, під організацією культурно-дозвіллєвої діяльності ми розуміємо двобічний процес, в якому органічно поєднуються опосередкований педагогічний вплив учителя з активною самодіяльністю учнів, їхньою свободою у виборі видів і форм дозвілля та способів заповнення його змісту. При цьому ми дотримувалися думки вчених, які обгрунтували необхідність і доцільність “організації” культурно-дозвіллєвої діяльності тим, що вона є наслідком конструктивного подолання наявного протиріччя між співвідношенням бажання учнів, їхнім прагненням самостійно задовільнити потреби й інтереси у вільний час та відсутністю в них життєвого досвіду, знань, умінь і навичок щодо їх повноцінної реалізації в дозвіллєвій сфері життєдіяльності (Б.А.Грушин). Саме тому специфіка організації культурно-дозвіллєвої діяльності зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктом вільного вибору змісту, форм і видів дозвілля) - учнів, характером їхнього дозвіллєвого спілкування (високий рівень психологічної сумісності, взаєморозуміння і поваги; чуйність; виключення безапеляційного вказівного тону) з учителем (як носія соціокультурного досвіду і посередника поміж дитиною і культурою, тобто суб’єкта педагогічного супроводу й опосередкованого керівництва), змістом (“будівельний матеріал” для педагогічного проектування й засвоєння учнями) та засобами педагогічного впливу (форми, методи, прийоми).

Сутність “організації” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в заміні особистісної позиції учнів у сфері дозвілля з пасивної, яке потребує безпосереднього педагогічного керівництва, на активну, що є наслідком

розвитку їхнього самоуправління в цій сфері шляхом опосередкованого педагогічного впливу. Призначення “організації” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в тому, щоб у процесі залучення учнів до засвоєння соціокультурних цінностей, а також активного відпочинку, не подавляти їхньої самостійності, ініціативи й індивідуальності в дозвільний час, а навпаки сприяти повноцінній самореалізації творчих сил і потенцій учнів, пробудженню їхньої активності, самодіяльності та інтенсивного розвитку індивідуальних здібностей. Тому роль учителя як організатора культурно-дозвіллєвої діяльності учнів полягає не у вигадуванні різних форм виховної роботи, як це нерідко трапляється в реальному педагогічному процесі, а в уважному спостереженні за тим, як спрямовуються їхні інтереси, а також у допомозі їм “самим організувати роботу, дати можливість розвернутись, не йти всупереч їхнім цілям, нав’язуючи старі форми” (В.О.Сухомлинський).

Відповідно до концепції сутності діяльності сучасного вчителя як різновиду соціального управління (Ю.М.Кулюткін, Т.С.Сухобська, Г.П.Щедровицький, В.О.Якунін та ін.) й педагогічного менеджменту (Я.Л.Коломинський, В.П.Симонов, О.М.Трубіцина, О.С.Цокур, Т.І.Шамова та ін.) та теорії психологічної структури праці вчителя (Н.В.Кузьміна), в межах яких останню розуміють як саме педагогічне керування, було конкретизовано, що педагогічна праця вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів розгортає свою сутність як певна функціональна система (у складі гностичної, проектувальної, конструктивної, комунікативної й організаційної функцій) і як цілісний процес, управлінський акт якого містить чотири провідних етапи: орієнтувальний, моделювальний, виконавський і рефлексивний. В результаті цього ми дійшли висновку, що опанування вчителем кожного з означених етапів педагогічної праці у визначеному напряму передбачає, відповідно, наявності ознак його підготовленості до розробки, ухвалення, реалізації й контролю якості виконання педагогічних рішень щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Так, було встановлено, що на першому - орієнтувальному етапі педагогічної праці підготовленість учителя до розробки педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів виявляється через сприйняття означеного процесу як цілісної педагогічної системи; диференціації особливостей його структурних компонентів та їх взаємозв’язків (мета; суб’єкт; об’єкт; зміст, способи; засоби; результат); усвідомлення особливостей функціонального механізму кожної із підсистем (любительська діяльність учнів у вільний час і професійна діяльність учителя щодо її організації); бачення суб’єктивних й об’єктивних чинників підвищення ефективності цього процесу. На другому - моделювальному етапі підготовленість учителя до ухвалення педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів виявляється на підставі бачення ним її суперечностей і утруднень; трансформації змісту інформаційно-пізнавальних, пошуково-творчих чи рекреаційно-розважальних проблем у структуру управлінських завдань; прогнозування ймовірних реакцій учнів на педагогічні впливи, що плануються; алгоритмізації стратегії і тактики власної поведінки і дій учнів у кожному з основних видів культурно-дозвіллєвої діяльності. На третьому – виконавському етапі підготовленість учителя щодо реалізації ухвалених педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів виявляється через доведення ним основних завдань щодо раціонального використання вільного часу до учнів із зазначенням порядку і способів їх найбільш конструктивного вирішення; мотивування активної позиції й позитивного ставлення учнів до виконання функцій своєї власної інформаційно-пізнавальної, пошуково-творчої та рекреаційно-розважальної діяльності; забезпечення оптимального чергування видів культурно-дозвіллєвої діяльності учнів шляхом стимулювання їхньої творчої, емоційно-вольової і пізнавальної активності; оперативне регулювання і корекцію власних і чужих взаємин та дій. На останньому – рефлексивному етапі педагогічної праці підготовленість учителя до контролю якості виконання ухвалених педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів виявляється на підставі усвідомленого уявлення про особистісні настанови, орієнтації та індивідуальні можливості її учасників у вирішенні поставлених завдань; бачення ймовірної картини ситуації дозвілля, що потребує її аналізу з різних статусних позицій; розуміння логіки управлінських дій, сутності раціональних прийомів у своїй діяльності і культурно-дозвіллєвій діяльності учнів; бачення негативних моментів в обґрунтуванні й реалізації стратегії і тактики керування означеним процесом, їх причин і способів подолання. Вкажемо, що означені вище показники було покладено в основу вияву рівнів підготовленості майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

У другому розділі “Зміст і результати теоретико-експериментальної роботи з підготовки майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів” висвітлено дані констатуючого експерименту щодо рівнів підготовленості випускників вищих педагогічних навчальних закладів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів; розкрито сутність варіативної моделі експерименту щодо підготовки майбутнього вчителя до педагогічної праці в означеному напрямі; здійснено аналіз його ефективності.

За даними констатуючого експерименту, у студентів випускних курсів вищих педагогічних навчальних закладів підготовленість до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів (у єдності здійснення провідних етапів її управлінського циклу) виявилася переважно на низькому (38%) та нижче за середній (26%) рівнях, тоді як у незначної кількості з них вона виявилася на середньому (17%) рівні. Жоден випускник (0%) не виявив підготовленості до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів на високому та вище за середній рівнях, водночас 19% з них зовсім були не підготовлені до здійснення означеного напряму педагогічної праці.

Сутність варіативної моделі педагогічного експерименту полягала в тому, щоб за допомогою розробленого методичного забезпечення кожної із запропонованих педагогічних умов (Qу1, Qу2, Qу3), а також їх сукупності (Qу1у2у3), здійснити цілеспрямовану підготовку студентів 1-4 експериментальних груп до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів в єдності основних етапів її управлінського циклу - орієнтувального, моделювального, виконавського й рефлексивного.

Так, при реалізації в першій (ЕГ1) та четвертій (ЕГ4) експериментальних групах першої педагогічної умови (Qу1) – оновлення змісту навчальної інформації теорією дитячого дозвіллєзнавства - особливу увагу було спрямовано на розкриття сутності та поліфункціональної структури дитячого дозвілля як керованої педагогічної системи. Це здійснювалося за допомогою уведення у зміст базового курсу педагогіки нового розділу “Педагогіка дитячого дозвілля”, а також посилення його міжпредметних зв’язків із педагогічною практикою та іншими педагогічними дисциплінами (“Вступ до педагогічної діяльності”, “Основи педагогічної майстерності”, “Соціальна педагогіка” і т.ін.). Обговорення проблем нового розділу здійснювалося за принципом “круглого столу” та реалізації активних методів навчання, із залученням прогресивних дискусій, “мозкових атак”, рольових і ділових ігор. Шляхом дискусії студенти доходили висновку, що дитяче дозвілля – це частина вільного часу, заповнена заняттями розвивального характеру, що охоплюють пізнавальну, творчу, фізичну та розважальну сфери особистості дитини, а його сфера є цілісною педагогічною поліфункціональною системою, що виступає вагомим засобом соціалізації і всебічного розвитку дитини на основі вільного вибору видів діяльності. Саме тому студенти передусім спрямовувалися на засвоєння основних категорій педагогіки дитячого дозвілля (“вільний час“, “дозвілля”, “розваги”, “піднесена діяльність”, “відпочинок”, “дозвіллєва культура”, “культурно-дозвіллєва діяльність” і т.ін.). У результаті дослідження специфіки бюджетного часу дітей шкільного віку студенти класифікували його, розподіляли на навчальний, позанавчальний і власне вільний час. При цьому заняття учнів у вільний час було поділено на три основні групи: ті, які залучають дітей до продуктивних й творчих видів діяльності, спрямованих на розвиток їхніх загальних і спеціальних здібностей; які задовольняють пізнавальні інтереси дітей (перегляд телепередач, відвідування кіно, театрів, концертів, виставок, музеїв, спортивних видовищ, тематичних вечорів, участь у диспутах, конкурсах і т. ін.), фізичну активність (прогулянки, поїздки за місто, походи, спортивні заняття і т. ін.) та емоційні потреби (різні ігри, відвідування атракціонів, ігрових автоматів, танцювальних вечорів і т. ін.); заняття, які гальмують розвиток особистості (бездіяльні витрати часу, розваги без мети, хуліганство, азартні ігри і т.ін.). Серед специфічних особливостей дозвіллєвої діяльності студенти виділили такі: її дійсний мотив – це потреба особистості в самому процесі цієї діяльності; вона може бути різноманітна за своїм предметом; на відміну від інших видів діяльності, мета і зміст дозвіллєвої діяльності обираються дитиною залежно від її морального розвитку і культурного рівня; дозвіллєва діяльність може носити як соціально корисний, так і нейтральний, негативний і асоціальний характер. Рушійними силами участі дітей у дозвіллєвій діяльності є їхні індивідуальні потреби та інтереси. Критерієм визначення рівнів дозвіллєвої діяльності виступає ставлення суб’єкта цієї діяльності до її процесу, яке може бути пасивним або активним: від споживання (пасивне, активне, цілеспрямоване активне) до творчості (для себе, найближчого оточення, для всіх) і екстеріоризації (соціальна віддача як демонстрація результатів, пропаганди, організації діяльності).

У зв’язку з реалізацією у другій (ЕГ2) та четвертій (ЕГ4) експериментальних групах другої педагогічної умови (Qу2) - застосування засобів соціального проектування студентами модернізованих форм дитячого дозвілля - було істотно переосмислено завдання і програмний зміст навчального курсу “Методика виховної роботи у школі”. При цьому для усвідомлення сутності кожної з різноманітних професійних ролей (проектовника, режисера, сценаріста, актора, менеджера дозвіллєвого проекту) студенти залучалися до виконання індивідуальних і групових завдань, які передбачали оволодіння ними відповідними алгоритмами проектувально-конструкторських і управлінських дій під час виконання аналітичних, інформаційних, режисерських, організаторських, контролювальних та оцінних функцій у сфері педагогічного супроводу і керування дитячим дозвіллям. Тому в роботі зі студентами означених експериментальних груп ми спеціальну увагу приділили висвітленню основ сценарної роботи вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів, особливо опануванню її техніки та засвоєнню відповідного понятійного апарату, а саме: тема сценарію (як сукупність рекреаційних явищ, які повинні побутувати в системі вільного часу дітей); ідея (сформувати дозвіллєву культуру учнів); проблема (чому діти шкільного віку неефективно проводять свій вільний час?); конфлікт (як суперечка, зіткнення, боротьба – є безперервний ланцюг дії та протидії, тобто зміна жанрів, обумовлених монтажною структурою, певна діалогічність різних тем і явищ); ракурс (початок руху художнього мислення майбутнього вчителя, художній образ, який створюється за допомогою відповідного “будівельного матеріалу”); архітектоніка сценарію (як його конструктивна основа, яку складають одиниці сценічної інформації, епізоди та блоки епізодів); сюжет (драматургічне розставлення художнього матеріалу в порядку, відповідно до ходу дослідження і змонтованого у блоки та епізоди).

Реалізація третьої педагогічної умови (Qу1) - актуалізація особистісного сенсу тих, хто навчається, щодо раціонального використання свого вільного часу й участі в культурно-масових заходах вищого закладу освіти - потребувала інтеграції аудиторних та позааудиторних форм роботи зі студентами третьої (ЕГ3) та четвертої (ЕГ4) експериментальних груп. Для цього майбутніх учителів було залучено до роботи творчої майстерні студентського клубу “Дозвілля майбутнього вчителя”, яка стимулювала їхню активність за діагностично-пошуковим, проектувальним (сценарно-режисерським), виконавським (художньо-естетичним, акторським) і аналітично-оцінним напрямами. У межах означеної майстерні студенти набували власного досвіду щодо: інноватизація змісту дозвіллєвих заходів та застосування адекватних форм диференційованого підходу до певної аудиторії; створення неповторного морально-психологічного клімату, формування почуття “особистої причепності” до кожної теми дозвіллєвого заняття; організації нетрадиційних гуртків, форм творчого самовиразу; модернізації культурно-дозвіллєвої діяльності шляхом застосування різноманітних високоякісних аудіо-візуальних засобів і комп’ютерної техніки. При цьому обов’язковим завданням студентів під час їхньої самостійної роботи був аналіз сценаріїв і ілюстративних матеріалів, які запропоновано відповідною методичною літературою, а також перегляд показових дозвіллєвих заходів розважально-ігрового, спортивно-оздоровчого, пізнавального, пошуково-творчого, музично-естетичного спрямування. Програмою самостійної роботи було передбачено відвідування студентами різнопланових дозвіллєвих заходів. При цьому студенти спрямовувалися на вияв загальних закономірностей дозвіллєвого процесу та осмислення сценарно-режисерських особливостей підготовки і доцільності проведення пізнавально-ігрових практикумів і дозвіллєвих заходів. Систему форм дозвіллєвого процесу складали: інтегровані бесіди, подорожі в минуле, конкурси, ігрові програми (типу “Поле чудес”, “Щасливий випадок”, “Відгадай мелодію”, “Зоряний час”, “Сильна ланка”, традиційних розваг), виставки, перегляд кінофільмів, мультфільмів, фольклорні гостини, музично-поетичні композиції тощо. У відповідності до форм дозвілля студентами відслідковувалися засоби (фольклор, відеоматеріали заходів, аудіо-відео-записувальна та відтворювальна апаратура, ігровий реквізит, наочність, періодика, книги, сценарії) та методи організації культурно-дозвіллєвої діяльності: театралізації, словесні (розповідь, пояснення, бесіда, дискусія), наочні (ілюстрації, демонстрації), ігрові (аукціон знань, вікторини, кросворди), проблемно – розвивальні (творчі завдання, запитання, проблемні ситуації), адаптивні, психокоригувальні, моделювання, виховні (прикладу, заохочення, стимулювання).

За результатами формуючого експерименту, опанування студентами 1-4 експериментальних груп провідних функцій і етапів цілісного управлінського циклу педагогічної праці щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів у період навчальної та стажерської педагогічної практики значно активізувалося за рахунок більш грунтовного усвідомлення її теоретичної, операційної та ціннісно-орієнтувальної основи. Цьому сприяло виконання ними комплексу завдань, що передбачали вивчення особливостей індивідуальної техніки роботи вчителя та педагога-організатора у сфері педагогічного керування культурно-дозвіллєвою діяльністю учнів, створення на цій основі її емпіричної моделі, у порівнянні з ідеальною моделлю; здійснення діагностики професійно важливих якостей учителя як організатора дитячого дозвілля та конструювання моделі педагогічного керівництва сферою дитячого дозвілля в межах школи як цілісної соціально-педагогічної системи і окремого класу; розробка оптимальної моделі управління дозвіллєвим середовищем учнів з урахуванням традицій родинної і позакласної виховної роботи з ними; розробка графіку внутрішньошкільного контролю якості проведення дозвіллєвих заходів (тематичного, фронтального, узагальнювального і т.ін.). Унаслідок цього студенти, осмисливши і неодноразово на практиці відтворивши основні алгоритми здійснення гностичної, проектувальної, конструктивної, комунікативної та організаційної функцій, а також відповідних їм блоків професійних дій на орієнтувальному, моделювальному, виконавському й рефлексивному етапах управлінського циклу педагогічного керівництва в їх єдності більш яскраво виявляли підготовленість до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

З метою одержання достовірних результатів у процесі педагогічного експерименту було здійснено три діагностичних зрізи. Перший з них – початковий – був спрямований на порівняння чотирьох експериментальних (ЕГ1, ЕГ2, ЕГ3, ЕГ4) і контрольної (КГ5) груп студентів за супутним фактором – рівнем сформованості в них дозвіллєвої культури, що здійснювалося за адаптованою методикою діагностики Т.І.Черніговець. Другий зріз – проміжний, був спрямований на порівняння означених груп студентів за основним експериментальним фактором – рівнем підготовленості до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. Метою третього зрізу (прикінцевого) було визначення ефективності запропонованої сукупності педагогічних умов щодо підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів залежно від певної моделі їх методичного забезпечення (Q, Qу1, Qу2, Qу3, Qу1у2у3). Кількісний і якісний аналіз емпіричних даних третього – прикінцевого діагностичного зрізу дозволив установити ієрархію в рівнях підготовленості майбутніх учителів до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів, яка відбита в таблиці.

Таблиця

Результати прикінцевого зрізу щодо ефективності підготовки майбутніх учителів до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої

діяльності учнів

Група |

Модель підго-

товки | Рівні підготовленості майбутніх учителів до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів (%) | Коеф. ефек-тивності під-готов-ки | Індекс продук-тивнос-ті

моделі підго-товки

Високий | Вище за се-редній |

Середній | Нижче за се-редній |

Низький | У стадії форму-вання

ЕГ 1 | Qу1 | - | 3 | 33 | 27 | 37 | - | 0,49 | 1,5

ЕГ 2 | Qу2 | - | 6 | 42 | 30 | 22 | - | 0,55 | 1,7

ЕГ 3 | Qу3 | - | 2 | 29 | 28 | 41 | - | 0,46 | 1,4

ЕГ 4 | Qу1у2у3 | 21 | 28 | 34 | 17 | - | - | 0,71 | 2,2

КГ | Q | - | - | 17 | 26 | 38 | 19 | 0,32 | 1,0

Як засвідчує таблиця, по закінченню педагогічного експерименту тільки студенти четвертої експериментальної групи (ЕГ 4) виявили підготовленість до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів на високому рівні (21%). Рівень підготовленості, вище за середній, було зафіксовано в четвертій (28%), другій (6%), першій (3%) та третій (2%) експериментальних групах. Середній рівень підготовленості до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів виявили студенти всіх експериментальних груп: в першій (ЕГ1) – 33%, у другій (ЕГ2) – 42%, у третій (ЕГ3) – 29%, в четвертій (ЕГ4) – 34%. На рівні, нижче за середній, її виявили 27% студентів першої (ЕГ1), 30% студентів другої (ЕГ 2), 28% студентів третьої (ЕГ3), 17% студентів четвертої (ЕГ4) експериментальних груп. На низькому рівні підготовленість до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів виявили 37% студентів першої (ЕГ1), 22% студентів другої (ЕГ2), 41% студентів третьої (ЕГ3) експериментальних груп.

Як видно із таблиці, запропоновані моделі підготовки, реалізовані в першій (ЕГ1), другій (ЕГ2) і третій (ЕГ3) експериментальних групах, на масивах студентів яких, у першому випадку, відбувалося оновлення змісту і способів організації їхньої навчально-пізнавальної та навчально-професійної діяльності в межах курсу “Педагогіка” за рахунок уведення знань з теорії дитячого дозвіллєзнавства (модель підготовки Qу1), у другому випадку, кардинально змінився зміст навчальної інформації в курсі дисципліни “Методика виховної роботи” (модель підготовки Qу2), і у третьому випадку, в позааудиторний час студенти залучалися до роботи творчої майстерні студентського клубу “Дозвілля майбутнього вчителя” (модель підготовки Qу3) у півтора рази були ефективніші традиційної моделі (коефіцієнти 1,5; 1,7 і 1,4 напротивагу коефіцієнта 1,0). Натомість найоптимальнішою в дослідженні слід уважати модель підготовки майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів, реалізовану саме в четвертій (ЕГ4) експериментальній групі (Qу1у2у3), оскільки вона забезпечує якість останньої в потрібному напрямі вдвічі вищу (коефіцієнт 2,2 порівняно з коефіцієнтом 1,0), ніж під час традиційно діючої системи підготовки (Q).

У студентів контрольної групи (КГ5) підготовленість до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів виявилася переважно на низькому (38%), нижче за середній (26%) та середньому (17%) рівнях. Жоден студент (0%) не виявив її на високому та вище за середній рівнях. Водночас 19% з них були зовсім не підготовлені до педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Цими емпіричними фактами була повністю підтверджена правомірність висунутої гіпотези дослідження.

У висновках подано результати дослідження, основні з них такі.

У дисертації вперше з позицій педагогічного менеджменту було здійснено комплексне дослідження специфіки педагогічної праці вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. Виявлено й науково обґрунтовано педагогічні умови, які забезпечують ефективність підготовки майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

1. В організації навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи, незважаючи на кардинальні зміни в соціокультурних пріоритетах та інноватизацію шкільної практики, дотепер не відбувається перехід на підготовку нового типу фахівців – менеджерів навчально-виховного процесу, здатних до продуктивної реалізації функцій педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. Причиною цього є застарілий зміст загальнопедагогічного компонента вищої професійної освіти, недосконалість її культурологічної складової, а також порушення пріоритету форм і методів професійного виховання і самовиховання майбутнього вчителя, неможливості його повноцінної самореалізації у сфері дозвілля.

2. Культурно-дозвіллєва діяльність учнів - це любительська діяльність, яка будучи пов’язаною з організацією їхнього вільного часу та відпочинку, виконує певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб учнів щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужиткового мистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів і т.ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивними емоціями) функцій.

3. Під організацією культурно-дозвіллєвої діяльності ми розуміємо двобічний процес, де органічно поєднуються опосередкований педагогічний вплив учителя з активною самодіяльністю учнів, їхньою свободою при виборі видів і форм дозвілля та способів заповнення його змісту. Специфіка організації культурно-дозвіллєвої діяльності зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктом вільного вибору змісту, форм і видів дозвілля) - учнів, характером їхнього дозвіллєвого спілкування (високий рівень психологічної сумісності, взаєморозуміння і уваги; чуйність і емпатія; виключення безапеляційного вказівного тону) з учителем (як носія соціокультурного досвіду і посередника поміж дитиною та культурою, тобто суб’єкта педагогічного супроводу й керівництва), змістом (“будівельний матеріал” для педагогічного проектування й засвоєння учнями) та засобами опосередкованого педагогічного впливу (форми, методи, прийоми).

4. Педагогічна праця вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності реально проявляє свою сутність, з одного боку,