ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

БЕЗНОСОВ Михайло Анатолійович

УДК 316.42

СУЧАСНІ ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

(ПОРІВНЯЛЬНИЙ СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 22.00.01 – Теорія та історія соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата соціологічних наук

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Харківському державному університеті, Міністерство освіти України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

ЯКУБА Олена Олександрівна,

завідуюча кафедрою соціології

Харківський державний університет

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

ПОПОВА Ірина Марківна,

кафедра соціології

Інституту соціальних наук

Одеського державного університету

ім. І.І.Мечнікова

кандидат філософських наук, доцент

Поступний Олександр Миколайович,

завідуючий кафедрою соціології і права

Харківського державного політехнічного університету

Провідна організація: Національна юридична академія України

ім.Ярослава Мудрого, кафедра соціології і політології

Захист відбудеться 18 червня 1999 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15. Харківського державного університету за адресою: 310002, вул. Мироносицька, 1. Ауд 2-25

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці ХДУ за адресою: 310077, Харків, майдан Свободи, 4

Автореферат розісланий 18 травня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради: І.І.Шеремет

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження

Колапс соціалізму в 1989-1991 роках призвів до періоду суттєвих економічних, соціальних і політичних змін. Для соціологів і політологів, які цікавляться динамікою цих змін, мабуть, не існує більш цікавої сфери досліджень, ніж проблеми трансформації постсоціалістичних країн. Безліч тем у великій кількості джерел, які з’явились останнім часом, свідчить, що практично немає теоретичних проблем в соціальних науках, які б не можна було плідно вивчити в емпіричному контексті Східної Європи та колишнього Радянського Союзу: від питань формування індивідуальної та колективної ідентичності до розпаду і створення політичних та економічних систем. Вчені-суспільствознавці були залучені до консультаційної діяльності, допомагаючи постсоціалістичним урядам вирішувати питання стратегії та політики трансформації. Фактично, одним з основних питань в дискусіях про трансформацію була проблема стратегії: ринкова економіка повинна бути створена чи шляхом швидких і одночасних змін через так звану “шокову терапію”, чи поступово, з плином часу. Саме це протиріччя між “радикалізмом” і “градуалізмом” (поступовістю) та методами їх практичного здійснення і є однією з основних проблем, які розглядаються у дисертаційній роботі. Якою мірою і за яких умов сучасні суспільства можуть бути фундаментально штучно реструктуровані?

Майже універсальним припущенням до теперішнього часу було те, що колишні соціалістичні суспільства можуть бути штучно реструктуровані за зразком розвинутих капіталістичних демократій на Заході і що умови для цього виникли під час падіння соціалістичних режимів. Однак, оптимізм реформаторів похитнувся разом з тим, як постсоціалістичні суспільства пристосовувалися до економічного спаду, соціальних проблем і політичної невизначеності. Немає необхідності поки що оголошувати цей проект всеосяжних соціальних змін успіхом або невдачею. Ще рано давати загальну оцінку. Більш того, умови і результати відрізняються в різних країнах. І тільки диференційований аналіз може забезпечити більш чи менш збалансовану оцінку постсоціалістичного простору.

Проблемна ситуація полягає у розрізненості підходів до визначення трансформації і шляхів виходу з кризового стану, а також у недостатній вивченості досвіду успішних трансформацій і нерозробленості концепції системної трансформації з урахуванням можливих соціальних наслідків радикальних економічних і політичних реформ.

Зв’язок роботи з науковими темами. Тема дисертації відповідає науково-дослідницькій темі “Зміни соціального простору в період трансформації українського суспільства” кафедри соціології соціологічного факультету Харківського державного університету і розробляється в її межах.

Ступінь наукової розробки проблеми.

Вивчення трансформаційних процесів є достатньо популярною темою у сучасних соціальних науках. За останні 15 років “транзитологія” та теорія трансформації розвивалися швидкими темпами і набули статусу окремих дисциплін. Зацікавленість цією темою викликана двома значними процесами у сучасному світі - переходом країн Південної Європи від авторитаризму до демократії і трансформаційними процесами в постсоціалістичному світі.

Одна з перших спроб вивчення трансформаційних процесів була пов’язана з визначенням причин виникнення демократії. Вона була здійснена вченими, які пов’язували перспективи демократії з рівнем економічного розвитку.

Серед них були такі вчені-суспільствознавці, як Д. Аптер, С. Мартін Ліпсет, У. Растоу, С. Хангтінгтон і А. Сміт, які вважаються спеціалістами з модернізації, тому що іх головне припущення міститься в ідеї, що економічний розвиток і модернізація являють собою передумови політичної демократії.

Хоча більшість вчених і поділяє фундаментальну ідею про те, що демократичний режим є притаманним переважно розвинутій країні, проте існують серйозні розбіжності з приводу інших аспектів цього аргументу. Крім того, різні дослідження підтверджували, що неекономічні фактори, такі, як культурні особливості і роль національного керівництва, також є важливими для пояснення політичних і соціальних змін.

Деякі науковці намагалися зробити модернізаційний підхід більш динамічним через включення культурних факторів. Габріель Алмонд, Деніел Лернер, Гуннар Мердал і Сідней Верба стверджували, що політика в країнах, що розвиваються, є залежною змінною по відношенню до їх культурних структур, а не стосовно рівня їх економічного розвитку. Слідом за Максом Вебером ці науковці звертають увагу на духовні якості суспільства (цінності, орієнтації, аттитьюди) як на незалежні змінні для політичного режиму в країні.

Паралельно до того, як відбувались демократичні трансформації в Португалії, Іспанії, Південній Америці і Східній Європі, виникла потреба в більш точному поясненні причин переходу до демократії. Якщо політична культура була недостатнім поясненням то, певно, якісь інші фактори повинні були відповідати за зміни, що відбуваються.

Наступний підхід (політико-детермінуючий) бере свій початок зі статті Денкуорта Растоу “Переходи до демократії в 1970, а також з публікації в 1971 році “Поліархії” Роберта Дала і тритомника Хуана Лінца і Алфреда Стефана “Падіння демократичних режимів”. Представники цього підходу відмовились від післявоєнних теоретичних спроб визначити перспективи демократичного режиму через економічні, класові або культурні особливості. Замість цього вони шукали пояснення в часто нечітких змінних ( стиль поведінки лідерів, іх особисті якості і те, як вони відповідають потребам громадянського суспільства). Хоча науковці, які користуються цим підходом, переважно фокусували свої дослідження на Південній Європі і Латинській Америці, зараз у фокусі досліджень опинились інші країни і регіони (особливо Східна Європа).

Існує один особливий фокус, один специфічний підхід, який був відносно забутий при аналізі постсоціалістичних трансформацій і який було запроваджено в новому трактуванні Петром Штомпкой в кінці 80-х. Це так званий культурно-цивілізаційний підхід, запропонований ще Алексісом де Токвілем.

З позицій структурного функціоналізму були спроби у дослідженні цієї проблеми, які належали Адаму Уламу, Джону Хазарду і Джорджу Бруннеру, на яких серйозно вплинули праці Талкотта Парсонса і Роберта Мертона.

В 1989 році з’явилась нова дисципліна в соціальних науках, яка отримала назву “транзитологія”. В цей час до аналізу даної проблеми підключається Ральф Дарендорф, який підтримав ідею радикальних змін і відкрито виступив проти попперовської ідеї “соціальної інженерії”.

З іншого боку, з критикою радикальної стратегії трансформації виступають Амітаї Етціоні і Адам Пшеворскі. Кристофер Брайант в своїх працях підкреслює утопічність радикального підходу і закликає до ретельнішого соціологічного аналізу трансформаційних процесів.

Сучасні тенденції у трансформаційних процесах певною мірою були розглянуті в працях польських соціологів і політологів. Едмунд Мокжицький займається аналізом інституціональних змін у країнах, що трансформуються. Анджей Ричард розглядає у своїх працях проблеми реформ та адаптації до них. Політичні аспекти трансформації краще розкриті в працях Влодзимежа Весоловського. Аналіз ціннісних орієнтацій у суспільстві, що трансформується, можна знайти в працях Лени Коларсько-Бобинської. В працях чеського соціолога Павела Махоніна дається ретельний аналіз різних підходів до вивчення системних трансформацій.

Серед сучасних дослідників у цій галузі можна виділити праці з системної трансформації в постсоціалістичних країнах Зигмунта Баумана, Стівена Холмса, Хельмута Візеншталя і Андреаса Пікеля. До них слід додати ще двох теоретиків в галузі системних трансформацій - Ендрю Арато і Кена Джовітта.

У вітчизняній науці проблема системної трансформації поки що широко не висвітлена. До окремих аспектів даної проблематики звертаються В. Бакіров, В. Волович, С. Макєєв, В. Паніотто, Н. Паніна, І. Попова, А. Ручка, В. Хмелько, О. Якуба та інші соціологи. Найповнішою працею в даній галузі, у якій робиться спроба комплексного аналізу постсоціалістичного суспільства є монографія Є. Головахи “Суспільство, що трансформується”(1997).

Основною метою дисертаційного дослідження є розгляд проблеми взаємодії між соціальними, політичними та економічними аспектами трансформацій і можливими наслідками цієї взаємодії.

Завдання дослідження. Для досягнення сформульованої мети в дисертації висунуті такі методологічні і прикладні завдання:

·

·

·

·

·

Методологія дослідження. Дана робота спирається на розробки і досягнення ряду наукових дисциплін: соціології, політології та політичної економії. Автор спробував врахувати різні теоретико-методологічні підходи.

Авторський підхід до проблем постсоціалістичної системної трансформації зазнав сильного впливу критичного раціоналізму К. Поппера. Автор також звертається до концепції структурного функціоналізму Т. Парсонса, конструктивістської теорії соціальних систем Н. Лугмана і недогматичної теорії раціонального вибору Р. Елстера. Основою для розробки соціологічної концепції поступової системної трансформації стали праці А. Етціоні, А. Пшеворскі і К. Брайанта.

Основним методом дослідження в праці є метод якісного аналізу конкретних ситуацій (case-study). Цей метод використовується для порівняння значних макросоціальних одиниць. Робота спирається на велику фактичну базу.

Емпірична база дослідження складається з результатів соціологічного дослідження, проведеного кафедрою соціології Харківського держуніверситету за участю автора в 1996-97 роках у м. Харкові, “Зміни соціально-класової структури суспільства в умовах трансформації”. Як інформаційна база активно використовувались результати соціологічних досліджень, проведених в різних країнах, історичні і статистичні джерела.

Об’єкт дослідження - основні соціальні інститути суспільства у період трансформації постсоціалістичного суспільства.

Предмет дослідження - проекти і практика системних трансформацій, а також взаємодія економічного і політичного факторів, які впливають на процес системної трансформації.

Наукова новизна дисертації складається із наступних положень, які висуваються на захист:

·

· На основі порівняльного аналізу трансформаційних проектів в різних країнах, запропоновано альтернативний підхід до системної трансформації, заснований на поступовості і обгрунтованій раціональності;

· На основі авторської концепції здійснено якісний порівняльний аналіз конкретних проектів і практики трансформації в різних країнах;

· На базі порівняльного аналізу продемонстровано, що холістичний проект системної трансформації було обгрунтовано на початковій стадії, а згодом системна трансформація процедурно повинна носити асистемний характер;

· Підтверджено гіпотезу про необхідність системної трансформації і зроблено висновок про те, що економічний фактор не є єдиним і, тим більше, визначальним для успіху постсоціалістичної трансформації;

· Показана вірність гіпотези про те, що теперішні труднощі для системної трансформації містяться в латентних процесах;

· Доведено необхідність серйозного відношення до культурних аспектів трансформації і до інституціоналізації практики компромісів між різними інтересами.

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження.

Результати дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення. Теоретична значущість міститься у внеску в розробку цілісної соціологічної концепції системної трансформації постсоціалістичного суспільства, у розширення наукових уявлень про системну трансформацію як особливий соціальний феномен.

Практична значущість результатів пов’язана з тим, що соціологічна концепція системної трансформації суспільства, яку запропоновано до розгляду, дозволяє оптимізувати практику державного управління в суспільстві, що трансформується.

В роботі запропоновано альтернативний підхід до соціальної трансформації, який міститься у поступовості і обгрунтованій раціональності.

Цей підхід припускає три рекомендації:

1)

1)

1)

Таким чином, запропонований підхід до соціальної трансформації скерованио на орієнтацію реформ, на економічне зростання, захист матеріального добробуту від витрат трансформації і на повноцінне використання демократичних інститутів для визначення і реалізації державної політики.

Основні положення і висновки дослідження можуть бути використані у практиці державних і соціально-політичних організацій при обгрунтуванні і аналізі державної політики.

Запропоновані в роботі положення і методологія можуть стати базою для подальших досліджень у галузі системної трансформації суспільства, а також можуть бути використані під час підготовки курсу “Сучасні системні трансформації” для студентів соціологічних факультетів.

Апробація роботи.

Більшість положень і висновків дисертаційного дослідження була викладена в доповідях і виступах на Харківських соціологічних читаннях (Харків, 1997-1998), міжнародній науково-практичній конференції “Наука і соціальні проблеми суспільства” (Харків, червень 1998 року), а також на Міжнародному Зальцбурзькому семінарі (Зальцбург, березень 1998 року). Вони також були подані на обговорення на 93-й щорічній конференції Американської політологічної асоціації “Нові інститути у новому столітті” (Вашингтон, серпень 1997 року) і на 19-й щорічній Міжнародній конференції з європейських досліджень (Омаха, Небраска, жовтень 1994).

Дисертація пройшла обговорення на засіданні методологічного семінару соціологічного факультету ХДУ.

Матеріали дисертаційної роботи використовувалися під час підготовки курсів “Сучасні соціальні трансформації” і “Порівняльна політична соціологія”, які було прочитано студентам соціологічного факультету Харківського держуніверситету.

Публікації. Результати дослідження було оприлюднено у монографії і у шести наукових збірниках та часописах.

Структура і обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів і висновків.

Основний зміст роботи.

У вступі подано загальну характеристику роботи, яка містить опис: актуальності теми; ступеня її наукової розробленості; об’єкту і предмету дослідження; основної мети і завдань; методологічної та емпіричної бази дослідження; наукової новизни результатів, які висуваються на захист; науково-практичного значення дисертаційного дослідження; апробації роботи.

У першому розділі “Теоретичні і методологічні аспекти системної трансформації постсоціалістичного суспільства” аналізуються різноманітні підходи до проблеми “системної трансформації”, які існують у сучасних суспільних науках.

Розглянуто два різних шляхи вивчення соціальних процесів , які відбуваються в постсоціалістичних суспільствах в Східній Європі і країнах колишнього Радянського Союзу.

Перший напрямок, який частіше використовувався вітчизняними і закордонними спеціалістами у галузі економіки і політики, полягає у розгляді змін, що відбуваються, як політичних і економічних перехідних періодів від тоталітарної політичної системи і централізованої економіки до плюралістичного демократичного суспільства, яке грунтується на ринковій економіці.

Було стверджено, що поняття “перехідний період” часто спрощує уявлення про комплексний процес і зводить його до часткових змін у кількох сферах соціального життя. Найчастіше політичні, економічні і соціальні зміни розглядаються як паралельні, без розуміння їх взаємозалежності.

На основі попереднього аналізу автором запропоновано розглянути проблему сучасних соціальних змін як соціальну трансформацію. Розвиток суспільства - це не тільки сума політичних, економічних і культурних факторів. Це ще й трансформація соціальної структури, тобто різноманітності соціальних зв’язків через взаємопроникнення усіх сфер соціального життя: економіки, політики, матеріальної і духовної культури, життєвих стилів. Зміни в одній сфері дуже часто призводять до несподіваних результатів в інших сферах соціального життя, що призводить до ще більшого ускладнення шляху у майбутнє.

Цей підхід до розуміння змін, що відбуваються, потребує адекватної методології дослідження. Один із таких методів – крос-культурне порівняння. Специфічні риси соціології - її комплексність і збалансоване використання теоретичних і емпіричних підходів - збільшать внесок у зростання ролі цієї науки у вивченні постсоціалістичних системних трансформацій.

Необхідно використовувати різні теоретичні концепції, які застосовувалися у минулому, сучасному і оглядному майбутньому: класові концепції і концепції стратифікації, концепції, які описують демократичні політичні системи, концепції, які мають справу і з соціальним контекстом ринкової економіки, концепції тоталітарного і бюрократичного суспільства, соціологічні теорії етнічних і регіональних відносин, тощо.

При аналізі теорії “модернізації, що продовжується” автор підкреслює, що за умов її використання не приділяється достатньої уваги часовому факторові. Абсолютно очевидно, що для того, аби нові соціальні інститути були імплантовані у стару напівзруйновану соціальну структуру, необхідний певний час. І ще деякий час займе “обкатка” цих соціальних інститутів. При цьому не обов’язково, що все це призведе до змін згідно з найоптимістичнішим з усіх можливих сценаріїв. Як показав Роберт Мертон (1968), існують інші можливі напрямки розвитку подій у ситуації, яку можна назвати аномійною. Це знайомі нам альтернативи “відходу”, “ритуалізму”, “бунту” , “інновації”.

Для того, щоб краще розуміти такі процеси, необхідно чітко усвідомлювати, від чого залежить успішне функціонування соціальних інститутів. Інститути функціонують у соціальному середовищі: вони не тільки самі впливають на оточення, але й піддаються впливу з боку цього оточення. Ефективність інститутів також залежить від щоденних дій і очікувань акторів, які складають оточення.

Автором було виявлено, що з’ясування особливостей трансформаційного процесу передбачає розгляд ефекту від упроваджених соціальних інститутів (у контексті соціальної структури) у постсоціалістичних країнах. Особливості соціальної структури постсоціалістичного суспільства і впровадження нових соціальних інститутів розглядаються на фоні відсутності універсальної нормативної й ціннісної системи, яка дозволяє індивідам і групам практично вирішувати проблеми трансформації в країнах, що розглядаються.

У другому розділі “Варіанти трансформаційних процесів в Східній Європі, Іспанії і в Україні” аналізуються різні практичні варіанти трансформаційних процесів.

Розглядається вплив приватизації і політичної плюралізації на соціальну структуру і на трансформаційні процеси загалом. Автор звертається до аналізу впливу еліт і концепції громадянського суспільства на системну трансформацію. На конкретних зразках проілюстровано впливи цих факторів, зроблено узагальнення, які дозволяють підтвердити або спростувати висунуті автором гіпотези.

Під час аналізу впливу приватизації на трансформаційні процеси у Польщі виявлено, що наші пропозиції щодо основних соціальних детермінант процесу приватизації і його наслідків для соціальної структури майже повністю підтверджуються реальним ходом трансформації у Польщі. Особливо важливим є висновок про те, що раптовий перерозподіл стартових можливостей і соціальних позицій призводить до виникнення “статусної небезпеки”, яка може негативно вплинути на демократичні перспективи суспільства. Цей аналіз також підтверджує нашу гіпотезу про те, що радикальні реформи можуть генерувати негативні наслідки у такому масштабі, що це може серйозно погіршити умови для завершення програми реформ. Свої підтвердження отримує й гіпотеза про те, що сучасні труднощі для трансформації приховуються в латентних процесах, пов’язаних із звичками і аттитьюдами населення.

Під час аналізу іспанської практики трансформації отримані цікаві висновки:

1.

1.

Економічні реформи повинні бути ініційовані тільки тоді, коли політичні правила гри вже упорядковані й прийняті. Якщо не дотримуватись цієї послідовності, політична і соціальна напруженість може припинити заходи коригування, тому що у влади буде недостатньо легітимності або кредит довіри буде у дефіциті.

3.

Уряди, які підтримані широкою виборчою більшістю, зтикаються з більшою визначеністю і можуть ініціювати необхідні реформи.

Отже, важливим є досягнення згоди на виборчому рівні, яка підтримувала б формування декількох ясних політичних варіантів, які грунтуються на консенсусі.

Розгляд польського варіанту політичної плюралізації демонструє, що Польща досягла ступеня згоди відносно “правил гри” для політичного змагання і мінімального рівня консенсусу відносно базисних принципів або сутнісних цінностей польської держави. Звичайно, протилежні фракції і партії будуть надалі підтримувати різні специфічні урядові програми, але їх дебати ведуться усередині ідеологічного спектру, який загрожує базисним принципам організації держави або економіки. Консенсус з приводу сутнісних цінностей є вкрай бажаним, тому що це може значно полегшити консолідацію, але це не є попередньою умовою демократії. В той же час, згода відносно правил гри є попередньою умовою.

Аналіз двох варіантів політичної плюралізації суспільства та її впливу на процес трансформації демонструє вірність тези про те, що конкурентна демократія у Східній Європі (на відміну від іспанського варіанту) ще не знайшла свого заключного вигляду. Даний параграф демонструє також серйозні аргументи на підтвердження гіпотези про те, що політична опозиція є меншою безпекою для трансформаційних процесів, ніж це звичайно припускається, і що справжні труднощі приховані у латентних процесах.

Наступні два параграфа демонструють особливості чеських трансформаційних процесів. В них розглянуто культурні фактори, які впливають на формування держави добробуту в Чехословакії і згодом у Чехії після Оксамитової Революції у листопаді 1989 року. Тут також було ідентифіковано порівняльно стабільні культурні характеристики чеського суспільства, які є факторами безперервності у рамках процесу соціальних змін, що йдуть. І, нарешті, продемонстровано вплив цих стабільних культурних показників на ймовірний курс розробки державної політики у Чеській Республіці.

Виходячи з цього аналізу, стає очевидним, що існування держави добробуту в Чехословаччині стає критичною умовою всіх розпочатих змін. Значення держави добробуту для збереження суспільного миру і легітимізації економічного реструктурування у постсоціалістичних країнах посилюється необхідністю запобігти аномії суспільства. Якщо аномія стає реальністю, “це - запрошення до узурпації, щоб нав’язати неправдиве уявлення про порядок” (Дарендорф, 1990;164-5).

Чеська державна політика показує певну орієнтацію на ті види соціальної політики, які чеська публіка з більшою ймовірністю буде підтримувати. Певного суспільного консенсусу з питань соціальної політики вже досягнуто. Соціальний мир між усіма соціальними прошарками і групами суспільства є характерною рисою чеської трансформації.

Ці параграфи певною мірою демонструють правильність гіпотези про те, що справжні труднощі для системної трансформації полягають у латентних процесах. Тут також проілюстрована необхідність серйозного відношення до культурних аспектів трансформації і до інституціоналізації практики компромісів між різними інтересами.

У наступному параграфі розглядається вплив концепції “громадянського суспільства” на трансформаційні процеси у постсоціалістичних країнах. Було виявлено, що інституціональні зміни, які здійснюються постсоціалістичними урядами, мають дуже незначний вплив на вдачу і звичаї суспільства, які суттєво впливають на моделі поведінки громадян. У країнах, що трансформуються, загострюються суперечності між новими можливостями і колишніми звичками. Розв’язати цю складну проблему можливо за рахунок соціалізації, яка веде до уніфікації раціоналістичних моделей поведінки у суспільному і приватному житті громадян. Тільки за таких умов індивіди із “пасивних споживачів”, чия доля цілком залежить від особистих якостей і кваліфікації її керівників, можуть перетворитися на “виробників” соціальної системи.

Важливий також висновок про те, що формування передумов громадянського суспільства найтісніше пов’язано з реконструкцією громадянства у посттоталітарних країнах. На зміну соціальній атомізації суспільства у перехідний період приходить структуроване суспільство громадян, які усвідомлюють свої інтереси і які користуються соціальними й політичними правами.

Перехідні суспільства спіткала серйозна проблема: відродження громадянського суспільства, яке не супроводжується паралельним процесом реконструкцій громадянства, може потягнути за собою затвердження нових форм деспотизму над особистістю, але тепер вже не з боку держави і партії, а з боку асоціацій і зацікавлених груп. Вихід із даної ситуації, на погляд автора, міститься у створенні альтернативної державної ресоціалізації. Йдеться про формування мережі громадянської освіти, яка б активно працювала з тими групами населення, які мають можливості впливати на суспільну думку: журналістами, депутатами рад усіх рівнів, робітниками системи освіти, активістами неурядових організацій тощо. Це єдино можливий шлях заповнення ціннісного вакууму у постсоціалістичному суспільстві.

У наступному параграфі міститься аналіз практики трансформаційних процесів в Україні. Розглядаються спроби застосування різних підходів за 7 років незалежності. При цьому дається аналіз найбільш значущих етапів української трансформації. Все вказане вище знайшло (в тому чи іншому ступені) відображення в українській практиці трансформації. Але, враховуючи найбільш незакінчений характер цієї трансформації із усіх, що були проаналізовані, необхідно винести його аналіз як окремий параграф, як визначений зразок для реалізації рекомендацій, запропонованих в останній частині роботи. Український варіант трансформації є у своєму роді унікальним. Він підтверджує вірність наших припущень, зроблених у першій главі, і демонструє адекватність допоміжних гіпотез, що дозволяє зробити висновок про правильність основної гіпотези.

У третьому розділі “Криза холістичних програм системної трансформації” міститься розгорнута критика радикальних перехідних стратегій і розглядається проект системної трансформації, що контролюється на основі комплексного підходу, який є науково обгрунтованою альтернативою неоліберальному шаблону, який нині використовується в Україні.

В аналізі радикальних програм трансформації автор розглядає склад аргументів “за” і “проти” радикальної стратегії. Існує побічний аргумент про те, що реалізм радикальних реформ і продемонстрована ефективність “ринкової системи” підтверджують необхідність застосування радикального підходу. Сила цього аргументу міститься у тому факті, що ми, хоча б, знаємо, куди йдемо. Очевидно, що на фоні невдалого соціалістичного експерименту мета нової трансформації виглядає не утопічною, а до певної міри реалістичною. Однак, дуже сумнівно, що ступінь реалізації стратегії може бути обгрунтований її радикалізмом і життєздатністю її цілей.

Сьогоденний радикалізм програв, але не через утопічність своїх цілей, а через утопічність стратегії трансформації. Центральна проблема будь-якої радикальної стратегії міститься у тому, що масові інституціональні зміни ведуть до масових непередбачених наслідків, які зроблять не можливою реалізацію цілі, що висунута. Холістичні реформи можуть не тільки зазнати невдач внаслідок опору інтересів, що постраждали від них, але ще й генерують свої перешкоди через серйозні незаплановані наслідки, які зупинять програму холістичних реформ задовго до її завершення. Як альтернативу радикальної стратегії розглянуто концепцію поступового руху до системних трансформацій. Поступовий перехід до фундаментальних реформ у принципі не знаходиться в опозиції до швидких змін. Але він, безумовно, заперечує припущення щодо можливості холістичних змін або “інсталяції системи”. Альтернативна концепція поступового переходу дозволяє розглянути негативні результати радикальних реформ не як продукт половинчастого радикалізму, але як раптові й непередбачені послідовності успішно вжитих радикальних заходів. Успіх реформ з цієї точки зору може означати невдачу з точки зору їх безпосередніх економічних, політичних та соціальних послідовностей.

Проведений аналіз вказує на деякі розбіжності у змісті трансформації, наприклад, в одночасному запровадженні рівноваги як принципу розподілу політичних прав і нерівності у розподілі доходів і товарів. Нові інститути парламентської демократії і децентралізованої економіки не позбавлені недоліків. Є також сумніви щодо необхідності великої швидкості реформ. Глибокі і суттєві зміни можуть бути здійснені більш ефективно шляхом поступовості.

Сучасне суспільство з його функціонально розділеними сферами дії та різноманітністю автономних колективних суб’єктів є непридатним об’єктом для холістичної стратегії.

Висновки.

У роботі продемонстровано важливість соціологічно обгрунтованого підходу до розвитку теорії і практики системної трансформації постсоціалістичного суспільства. При цьому показано необхідність розробки концепції системної трансформації, що контролюється. Аналіз також показав, що нерішучість у проведенні подальших радикальних реформ, яка спостерігається зараз практично в усіх постсоціалістичних країнах, має суттєві причини і не може бути пояснена тільки лише інтригами колишньої номенклатури. Існує серьйозна безпек того, що сплески аномії, яка викликана сьогоденною соціально-економічною ситуацією, можуть привести до посилення поляризації й радикалізації суспільства.

Виходячи з вищевикладеної критики холістичних програм, автором запропоновано альтернативний підхід до системної трансформації, який засновано на поступовій та обгрунтованій раціональності, що продемонструвала свою ефективність в Іспанії і частково - в Чеській республіці.

Основні положення дисертаційної роботи відображені у публікаціях:

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

Анотація

Безносов М.А. Сучасні трансформаційні процеси (порівняльний соціологічний аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 – Теорія та історія соціології. Харків. Харківський державний університет, 1998

Дисертацією є рукопис і її присвячено проблемі вивчення системної трансформації постсоціалістичного суспільства. У роботі визначено специфіку соціологічного підходу до вивчення цього феномену. Запропоновано концепцію і проект системної трансформації, що контролюється, заснований на поступовості та обгрунтованій раціональності. Встановлено, що сучасний кризовий стан суспільства обумовлений спрощенням комплексного підходу до процесу системної трансформації.

Ключові слова: постсоціалістична транзиція; транзитологія; системна трансформація; холістичні реформи; комплексний підхід; радикальні реформи; градуалізм; системна трансформація, що контролюється.

Аннотация

Безносов М.А. Современные трансформационные процессы (сравнительный социологический анализ). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01 – Теория и история социологии. Харьков. Харьковский государственный университет, 1998

Диссертация представлена в виде рукописи и посвящена проблеме изучения системной трансформации постсоциалистического общества. В работе определена специфика социологического подхода к изучению данного феномена. Предложены концепция и проект контролируемой системной трансформации. Обосновано, что современное кризисное состояние общества обусловлено упрощением комплексного подхода к процессу системной трансформации.

На основе предварительного анализа автором предложено рассматривать проблему современных социальных изменений как социальную трансформацию. Развитие общества - это не только сумма политических, экономических и культурных факторов. Это еще и трансформация социальной структуры, т.е. многообразия социальных связей через взаимопроникновение всех сфер социальной жизни: экономики, политики, материальной и духовной культуры, и жизненных стилей. Изменения в одной сфере очень часто ведут к неожиданным результатам в других сферах социальной жизни, что приводит к еще большему усложнению дороги в будущее.

Этот подход к пониманию происходящих изменений требует адекватной методологии исследования. Один из таких методов – кросс-культурное сравнение. Специфические черты социологии - ее комплексность и сбалансированное использование теоретических и эмпирических подходов - внесут вклад в возрастание роли этой науки в изучении постсоциалистических системных трансформаций.

Результаты диссертационного исследования имеют как теоретическое, так и практическое значение. Теоретическое значение заключается во вкладе в разработку целостной социологической концепции системной трансформации постсоциалистического общества, расширении научных представлений о системной трансформации как особом социальном феномене.

Практическое значение результатов связана с тем, что предложенная к рассмотрению социологическая концепция системной трансформации общества позволяет оптимизировать практику государственного управления в трансформирующемся обществе.

В работе предложен альтернативный подход к социальной трансформации, основанный на постепенности и обоснованной рациональности.

Этот подход предполагает три рекомендации:

1)

1)

1)

Важным является также вывод о том, что формирование предпосылок гражданского общества самым тесным образом связано с реконструкцией гражданства в посттоталитарных странах. На смену социальной атомизации общества в переходный период приходит структурированное общество граждан, осознающих свои интересы и пользующихся социальными и политическими правами.

Автор предлагает создание альтернативной государственной ресоциализации. Речь идет о формировании сети гражданского образования, которая бы активно работала с теми группами населения, которые обладают возможностями оказывать влияние на общественное мнение: журналистами, депутатами советов всех уровней, работниками системы образования, активистами неправительственных организаций и т.п. Это единственно возможный путь заполнения ценностного вакуума в постсоциалистическом обществе.

Предлагаемый подход к социальной трансформации направлен на ориентацию реформ на экономический рост, защиту материального благосостояния от издержек трансформации, и на полноценное использование демократических институтов для определения и реализации государственной политики.

Ключевые слова: постсоциалистическая транзиция; транзитология; системная трансформация; холистические реформы; комплексный подход; радикальные реформы; градуализм; контролируемая системная трансформация.

Abstract

Beznosov M.A. Modern Transformation Processes (Comparative Sociological Analysis). – Manuscript

Dissertation for the Candidate’s Degree in Sociology on speciality 22.00.01 – Theory and History of Sociology. Kharkov. Kharkov State University, 1998

The dissertation is submitted as a manuscript and is devoted to the study of post-socialist systemic transformation problem. This paper contains the analysis of characteristic features of sociological approach to this social phenomenon. It also suggests the concept and the project of controlled systemic transformation. There was discovered that contemporary crisis state of society is caused by simplification of complex approach to the process of systemic transformation.

Key words: post-socialist transition; transitology; systemic transformation; holistic reforms; complex approach; radical reforms; gradualism; controlled systemic transformation.