Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького

БОЯРИНЦЕВА Марина Анатоліївна

УДК 342.9

Адміністративно-правовий статус

ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право

і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,

АВЕР’ЯНОВ Вадим Борисович,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН

України, завідувач відділу проблем державного

управління та адміністративного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович, Національна академія внутрішніх справ України,

начальник кафедри теорії держави та права;

кандидат юридичних наук, професор

БИТЯК Юрій Прокопович,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого, завідувач

кафедри адміністративного права.

Провідна установа – Національний університет внутрішніх справ,

кафедра адміністративного права і адміністративної

діяльності органів внутрішніх справ, м. Харків

Захист дисертації відбудеться 25 листопада 2005 року о 17 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ. вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 24 жовтня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Здійснюючи функцію регулювання суспільних відносин, держава визначає зміст прав і свобод громадян, межі їх здійснення, встановлює заборони та відповідальність за їх порушення. Серед гілок державної влади виконавча влада посідає особливе місце. Адже саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших правових актів держави, практичне застосування державою важелів владно-організуючого впливу на певні процеси суспільного розвитку. Водночас через відносини з органами виконавчої влади, їх посадовими особами громадянам надається можливість практично скористатися більшістю з наданих їм Конституцією і законами України прав і свобод, виконати покладені на них обов’язки.

Зв’язок між людиною та правом найбільш повно характеризується через поняття правового статусу, в якому відбиваються всі основні сторони юридичного буття індивіда: його інтереси, потреби, взаємовідносини з державою, трудова та суспільно-політична діяльність, соціальні домагання та їх задоволення.

Для науки адміністративного права та державно-правової практики важливими є дослідження адміністративно-правового статусу громадянина. Адміністративно-правовий статус громадянина дає можливість визначити місце та роль громадянина у державно-управлінських та інших суспільних відносинах, що регулюються нормами адміністративного права. Наявність прогалин і колізій в нормативному регулюванні адміністративно-правового статусу створює, по-перше, труднощі при здійсненні посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування своїх повноважень, а по-друге, не забезпечує належної реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина. Особливості реалізації громадянами належних їм прав та виконання покладених на них обов’язків в адміністративно-правових відносинах зумовлені тим, що останнім притаманні ознаки владовідносин: обов’язковість виконання громадянином правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Проблеми загального правового статусу громадян знайшли відображення в роботах теоретиків права, а також представників галузевих наук.

Чимало праць по цій проблемі написано ще в радянські часи. Заслуговують на увагу попередні теоретичні дослідження радянських вчених Ц.А. Ямпольської, В.І. Новосьолова. Але на сьогоднішній день ці роботі корисні здебільшого як джерела певних методологічних підходів. Формування сучасного погляду на адміністративно-правовий статус громадянина України має відбуватися на нових концептуальних засадах, які випливають, зокрема, з принципу верховенства прав і свобод людини та громадянина у визначенні змісту та спрямованості діяльності держави (частина 2 ст. 3 Конституції України).

Ті чи інші аспекти адміністративно-правового статусу громадянина досліджувались як у роботах з питань загального правового статусу особи, зокрема Б.М. Лазарева, В.А. Патюлина, О.Ф. Скакун, М.С. Строговича, так і певною мірою в працях дослідників-адміністративистів, в тому числі Є.В. Додіна, Л.В. Коваля, В.М. Манохина, І.М. Пахомова, Г.І. Петрова, Ю.О. Тихомирова, В.В. Цвєткова, Ю.С. Шемшученка та інших вчених.

Базовим правовим актом, який закріплює засади адміністративно-правового статусу громадянина, є Конституція України, а власне реалізація громадянами адміністративно-правового статусу здійснюється практично в усіх сферах суспільного життя і, отже, й регулюється нормами не тільки адміністративного права, а й інших галузей права (конституційного, фінансового, трудового, земельного та інших), тому певне місце у дослідженні різних аспектів цього статусу складають праці дослідників відповідних галузей права.

Проте цілісне монографічне дослідження теоретичних засад, принципів, змісту і форм реалізації адміністративно-правового статусу громадянина України дотепер відсутнє.

Правову основу дослідження становлять норми Конституції України, міжнародно-правові акти з питань правового статусу людини, а також норми багатьох законів, серед яких закони України “Про громадянство”, “Про звернення громадян”, “Про державну службу”, “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП).

Дисертантом досліджено законопроекти, положення яких також знайшли своє відображення в даній роботі. Зокрема, Адміністративно - процедурний кодекс України (попередня назва – Кодекс загальних адміністративних процедур), Кодекс адміністративного судочинства України (попередня назва – Адміністративний процесуальний кодекс) та деякі інші нормативно-правові акти, які в подальшому повинні регулювати різні аспекти адміністративно-правового статусу громадянина, практика їх застосування в умовах проведення адміністративної реформи в Україні.

Теоретичну основу дослідження складають досягнення загальної теорії держави та права, науки адміністративного права, інших галузевих юридичних наук. Серед теоретико-правових джерел основна увага приділялася працям С.С. Алексєєва, М.В. Вітрука, Г.В. Мальцева, Н.І. Матузова, П.М. Рабіновича, В.М. Селіванова, О.В. Сурілова та інших. При написанні дисертаційного дослідження також широко використовувались роботи вчених-адміністративістів В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчука, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, Р.А. Калюжного, А.Т. Комзюка, В.Ф. Опришка, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенка, інших вітчизняних та зарубіжних вчених. Крім того, дисертантом були досліджені праці дослідників, які приділили увагу окремим аспектам, що стосуються адміністративно-правового статусу громадянина: І.В. Бойко, К.Г. Волинка, І.В. Гамалій, Л.В. Кузенко, О.І. Наливайко, М.О. Перепелиця, Ю.С. Педько, Н.В. Хорощак.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми відділу “Проблеми удосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи” (номер державної реєстрації 0101U001011) та теми відділу “Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001602).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в поглибленні теоретичних засад визначення адміністративно-правового статусу громадянина та обгрунтуванні напрямків і шляхів удосконалення законодавства України з питань формування та реалізації цього статусу у правозастосовчій практиці.

Відповідно до зазначеної мети у дисертаційному дослідженні вирішуються наступні основні завдання :

дослідити теоретичні засади та розкрити зміст поняття адміністративної правосуб’єктності фізичної особи;

розкрити та визначити на основі уточнення теоретичних підходів до поняття адміністративно-правового статусу громадянина складові елементи цього статусу та з’ясувати їх юридичну природу й взаємозв’язок;

поглибити і уточнити наукові позиції стосовно співвідношення загального, спеціального та індивідуального адміністративно-правового статусу громадянина;

обґрунтувати доцільність введення у науковий та нормотворчий обіг понять “адміністративні права” та “адміністративні обов’язки”, запропонувати критерії класифікації цих прав і обов’язків;

визначити особливості правового положення громадянина як суб’єкта адміністративно-правових відносин;

розкрити напрямки реалізації адміністративно-правового статусу громадянина у відповідних правовідносинах;

виробити конкретні висновки, рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення сучасного українського законодавства з питань формування та реалізації адміністративно-правового статусу громадянина.

Об’єктом дослідження виступає законодавство України, що визначає загальний правовий статус громадянина та практика правозастосування, що складається у зв’язку з реалізацією цього статусу.

Предметом дослідження є правові норми, що закріплюють адміністративно-правовий статус громадянина України та відповідні правовідносини за участю громадян як суб’єктів адміністративного права.

Методи дослідження. Основним методом дисертаційного дослідження є загальнонауковий діалектичний метод пізнання, як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що дає можливість досліджувати проблеми взаємовідносин громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Дисертант виходить з потреб поєднання вимог теоретико-правового та історико-правового аналізу, об’єктивності, повноти і конкретності наукового пізнання. У роботі застосовані окремі наукові методи пізнання: формально-логічний – для встановлення логіко-методологічних засад побудови понятійного апарату дослідження, таких як “громадянин”, “особа”, “правовий статус”, “правове положення” тощо; порівняльно-правовий – для аналізу прав і обов’язків громадян та дослідження правової природи статусу, його елементів; статистичний – для здійснення аналізу даних судів щодо стану справ з адміністративного провадження та використання інших звітних даних щодо стану прав громадян; системно-структурний – для дослідження основних тенденцій виникнення та закономірностей розвитку адміністративно-правових відносин в Україні; логіко-семантичний – для внесення пропозицій щодо вдосконалення техніки викладення окремих норм вітчизняного адміністративного законодавства.

Емпірична база дослідження охоплює узагальнення даних, що містять доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, практику Запорізького апеляційного суду та Господарського суду міста Києва, рішення адміністративної комісії при Жовтневій районній адміністрації м. Запоріжжя. Використання опрацьованого емпіричного матеріалу спрямоване на підвищення рівня достовірності і обґрунтованості результатів виконаного дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першою у сучасній українській науці спробою монографічного дослідження теоретичних і практичних аспектів адміністративно-правового статусу громадянина, в якому здійснено аналіз змісту прав, свобод, охоронюваних законом інтересів та обов’язків громадян, а також гарантій їх реалізації, охорони та захисту. В результаті проведеного дослідження автором сформульовано теоретичні положення, обґрунтовано висновки, рекомендації та пропозиції з удосконалення чинного законодавства України.

Найістотнішими результатами дослідження, що зумовлюють його новизну і визначають внесок автора у розроблення зазначеної проблематики є наступні положення і висновки:

висновок про необхідність усунення існуючих прогалин в законодавстві шляхом запровадження у науково-правовому та законотворчому обігу понять “адміністративне право” та “адміністративний обов’язок” громадянина;

обґрунтування класифікації адміністративних прав та адміністративних обов’язків громадянина в залежності від сфери виникнення суспільних відносин, в які вступає громадянин;

положення про особливості співвідношення поняття “охоронювані законом інтереси” зі змістом адміністративно-правового статусу громадянина, яке полягає в тому, що ці інтереси не є самостійним елементом адміністративно-правового статусу громадянина, разом з тим, підлягають врахуванню в процесі реалізації громадянином свого адміністративно-правового статусу;

дістало подальшого розвитку положення щодо доцільності тлумачення традиційної нормативної конструкції “громадянин несе адміністративну відповідальність” у двох аспектах: 1) як обов’язок виступати суб’єктом адміністративної відповідальності, і цей обов’язок виступає специфічним елементом адміністративно-правового статусу громадянина; 2) як адміністративно-деліктні правовідносини за участю громадянина, які є особливою формою реалізації адміністративно-правового статусу громадянина;

доведено висновок щодо набуття громадянином своєрідного “подвійного спеціального” адміністративно-правового статусу в зв’язку з притягненням громадянина, який наділений спеціальним адміністративно-правовим статусом, до адміністративної відповідальності, що дозволяє виокремити специфічний вид адміністративно-правового статусу громадянина – “подвійний спеціальний” адміністративно-правовий статус громадянина;

висновок щодо розмежування таких форм реалізації адміністративно-правового статусу громадянина, як: 1) реалізація адміністративно-правового статусу громадянина без участі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; 2) реалізація адміністративно-правового статусу громадянина за обов’язковою участю органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що сприятиме більш чіткому окресленню меж компетенції органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та надає громадянину більшу свободу при виборі варіантів реалізації своїх прав;

пропозиції щодо доповнення законодавства приписами, які гарантують права та охоронювані законом інтереси громадян в сфері адміністративно-правового регулювання, зокрема, внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, що регулюють податкові правовідносини у зв’язку з виконанням громадянином податкових обов’язків;

пропозиції щодо внесення окремих змін та доповнень в деякі нормативно-правові акти законодавства: стосовно виконання покладених адміністративних обов’язків, зокрема, обов’язку за власний рахунок усунути самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень (шляхом внесення змін до ст. 150 КпАП); стосовно судового провадження по деяких категоріях справ з адміністративних правопорушень: зокрема судовий розгляд по справах про порушення Правил дорожнього руху доцільно проводити тільки по категоріях справ, де відповідачем виступає: особа, що спричинила правопорушення в стані сп’яніння; неповнолітня особа та особа, що не визнає себе винною (шляхом внесення змін до ст. ст. 221, 222 КпАП та ст. 11 Закону України “Про міліцію”).

Практичне значення одержаних результатів. Визначення теоретичних засад адміністративно-правового статусу громадянина дозволить законодавцю виявити законодавчі прогалини в регулюванні належної реалізації громадянами своїх прав та свобод, виконання покладених на громадян обов’язків та дотримання посадовими особами органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування правил належного виконання своїх посадових та службових обов’язків. Крім того, проведене дослідження сприятиме розвитку теоретичних засад в галузі адміністративного права. Положення та висновки, що містяться в роботі, можуть бути використані в процесі удосконалення законодавства, що стосується державного регулювання правовідносин, в яких однією із сторін виступає громадянин. Матеріали дослідження також можуть бути застосовані в навчальному процесі, при написанні підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, монографій, бути теоретичним матеріалом для вивчення проблем взаємовідносин органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб з громадянами.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження було представлено на науково-практичних конференціях: ІІ Національна науково-теоретична конференція “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (м. Суми, 25-27 травня 2000 р., тези опубліковані); “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 р., тези опубліковані); “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (м. Київ, 19 квітня 2001 р., тези опубліковані); “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 15-16 листопада 2001 р., тези опубліковані); “Х Міжвузівська студентська наукова конференція” (м. Запоріжжя, 16-17 травня 2002 р., тези опубліковані); ІІІ Національна науково-теоретична конференція “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (м. Одеса, 23-25 травня 2003 р., тези опубліковані); ІV Національна науково-теоретична конференція “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування” (м. Сімферополь - м. Ялта, 20-22 травня 2005 р., тези опубліковані).

Дисертант приймала участь у проведенні семінарів-практикумів, на яких було розглянуто та обговорено деякі аспекти дослідження: семінар для юристів ЗАТ “Утел” 21-25 жовтня 2002 р., м. Черкаси; семінар для юристів ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” 20-22 листопада 2002 р., м. Київ.

Положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 13 наукових публікаціях, п’ять з яких – в фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у декількох розділах колективних монографій: “Виконавча влада і адміністративне право”. – К., 2002. – С.155-169; “Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики”. – К., 2003. – С.180-194.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що об’єднують дев’ять підрозділів, висновків (після кожного розділу та кінцевого висновку) та списку використаних джерел, який нараховує 308 позицій.

Загальний обсяг роботи 213 сторінок, з них 24 сторінки становить список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі наведено обґрунтування актуальності теми дослідження, характеризується стан її наукової розробленості, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання дослідження, об’єкт та предмет дослідження, розкриваються його теоретико-методологічні засади, окреслюється наукова новизна та теоретична і практична значимість дисертації, наведено дані про її апробацію, структуру та обсяг.

У першому розділі “Поняття адміністративно-правового статусу громадянина та його зміст” на основі системного, структурного та функціонального аналізу здійснюється обґрунтування загальних теоретичних положень, які стосуються правового положення людини в суспільстві та державі, розкриваються зміст поняття “громадянин” в порівнянні його з такими поняттями як “особа”, “індивід”, “особистість”, “людина”, визначається положення громадянина як суб’єкта адміністративного права, розкривається поняття “правового статусу”, “правового положення”, “правового модусу”, наводиться зміст адміністративно-правового статусу громадянина та передумови його набуття, види адміністративно-правового статусу громадянина.

У підрозділі 1.1. “Громадянин як суб’єкт адміністративного права та поняття його адміністративно-правового статусу” визначено суб’єктів адміністративного права - це фізичні та юридичні особи, наділені державою правами та обов’язками в сфері державного управління та місцевого самоврядування, які реалізують їх шляхом вступу в адміністративно-правові відносини, з однієї сторони, та органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, наділені правовими нормами відповідними владними повноваженнями щодо організаційно непідпорядкованих їм суб’єктів, з іншої сторони.

Встановлено, що сфера адміністративних правовідносин характеризується нерівністю суб’єктів, в якій один з суб’єктів наділений владними повноваженнями, а на іншого покладений обов’язок виконання вимог владного суб’єкта. З іншого боку, адміністративні правовідносини характеризуються покладенням на органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб обов’язку дотримання своїх повноважень.

Досліджуваним суб’єктом обрано громадянина, оскільки саме на захист його прав та свобод повинна бути спрямована діяльність всієї системи державного управління.

Визначено вплив соціального фактору на формування правового статусу особи. Встановлено, що поняття “правовий статус” та “правове положення” за своєю сутністю не мають розбіжностей, що дозволяє зробити висновок про їх тотожність. Розглянуто теоретичні розробки щодо запровадження поняття “адміністративно-процесуальний статус громадянина”.

Дослідження конституційних принципів правового статусу громадянина надало можливість стверджувати, що на основі конституційних засад встановлюються принципи правового статусу громадянина в окремих галузях права, зокрема в адміністративному праві. Підкреслено, що міжнародно-правові норми та норми інших галузей права України також впливають на зміст та обсяг адміністративно-правового статусу громадянина України.

На основі проведеного аналізу дисертантом зроблено висновок, що адміністративно-правовий статус громадянина України - це встановлена законом та іншими нормативно-правовими актами система прав та обов’язків громадянина, яка реалізуються через суспільні відносини в сфері державного управління, та забезпечується системою юридичних гарантій на участь в управлінні державними справами і задоволенні публічних та особистих інтересів через діяльність державної влади та органів місцевого самоврядування.

У підрозділі 1.2. “Передумови набуття та види адміністративно-правового статусу громадянина України” наголошується, що набуттю особою адміністративно-правового статусу передує її правосуб’єктність та постійний правовий зв’язок з державою. Правосуб’єктність, зокрема дієздатність громадянина, впливає не тільки на обсяг адміністративно-правового статусу, а й у певних випадках визначає його вид.

При дослідженні поняття правового статусу особи звернуто увагу, що кожен громадянин наділений не тільки загальним правовим статусом, але також має можливість стати носієм комплексу спеціальних прав та обов’язків (правовий модус особи), що передбачає набуття громадянином спеціального адміністративно-правового статусу та за умов притягнення такої особи до відповідальності наступають наслідки набуття громадянином подвійного спеціального адміністративно-правового статусу.

Визначення видів правового статусу дозволило більш детально розглянути зміст адміністративно-правового статусу громадянина, який розкрито дисертантом через його елементи у підрозділі 1.3. “Зміст адміністративно-правового статусу громадянина”. Елементами адміністративно-правового статусу громадянина визначено: права; обов’язки; юридичні гарантії.

Слід зазначити, що в дисертаційному дослідженні автором для спрощення використовується вислів “реалізація прав та обов’язків громадянина”, проте під загальним терміном “реалізація” мається на увазі безпосередньо реалізація громадянином своїх прав та виконання громадянином покладених на нього обов’язків.

Дисертантом також здійснено аналіз такого поняття як “законні інтереси”, за результатом якого запропоновано визначити дану групу як “охоронювані законом інтереси” та виділено дві їх групи: 1) охоронювані законом інтереси, які передують праву; 2) охоронювані законом інтереси, які породжуються суб’єктивним правом. В зв’язку з наведеною класифікацією дисертант пропонує виділити наступні види охоронюваних законом інтересів громадян: основний та допоміжний. Основний охоронюваний законом інтерес реалізується в процесі використання громадянином певного права. Допоміжний охоронюваний законом інтерес сприяє більш повному застосуванню громадянином свого правового статусу.

При вивченні поняття “охоронювані законом інтереси” дисертант дійшла висновку про особливості співвідношення даного поняття зі змістом адміністративно-правового статусу громадянина, які полягають в тому, що ці інтереси не є самостійним елементом адміністративно-правового статусу громадянина, але підлягають врахуванню в процесі реалізації такого статусу.

За результатами дослідження, викладеними у першому розділі, запропоновані висновки, що відображають найважливіші теоретичні здобутки проведеного аналізу.

У другому розділі “Нормативно-правове закріплення адміністративно-правового статусу громадянина” розкривається сутність складових елементів адміністративно-правового статусу громадянина України та їх закріплення в нормах права.

У підрозділі 2.1. “Нормативно-правове закріплення прав громадянина” на основі проведеного дослідження дисертантом встановлено, що в науці адміністративного права і в нормативному обігу відсутнє визначення поняття “адміністративне право особи”. З метою заповнення цієї прогалини вважається за доцільне запровадити зазначене поняття, яке визначається автором у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні “адміністративне право особи” – це комплекс прав, свобод та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, які виникають у зв’язку із задоволенням людиною або громадянином своїх потреб та ставить особу у статус суб’єкта адміністративних правовідносин. У вузькому розумінні “адміністративне право особи” – це суб’єктивне право, яке виникає у зв’язку із реалізацією людиною або громадянином свого адміністративно-правового статусу.

Дисертантом проведено дослідження поняття “свобода” та наголошено, що категорія “свобода” не співпадає з категорією “право”. Термін “свобода” вживається у двох юридичних значеннях, хоч і тісно між собою пов’язаних. У загальному розумінні цей термін означає стан суспільства і окремої людини, який дозволяє діяти на свій розсуд у межах, не заборонених законом. З іншої сторони, свобода - це суб’єктивна можливість вчиняти чи не вчиняти якісь дії. В цьому розумінні свобода знаходиться у площині суб’єктивного права, але є самостійною категорією, проте не входить до складу елементів адміністративно-правового статусу громадянина, оскільки свобода є загальною можливістю особи (принципом права) та не розповсюджується на галузеві права.

Дисертантом досліджено значну кількість класифікацій адміністративних прав громадян, серед яких автором запропоновано впровадити класифікацію адміністративних прав відповідно до сфери суспільних відносин, які підлягають державному управлінню, враховуючи закріплені в Конституції України основні види прав людини. Таким чином, в залежності від сфери виникнення адміністративних прав дисертант поділяє їх на (1) адміністративні права громадянина, які виникають з приводу реалізації ним належних йому особистих (громадянських) прав, (2) адміністративні права громадянина, які виникають з приводу реалізації ним належних йому політичних прав, (3) адміністративні права громадянина, які виникають з приводу реалізації ним належних йому економічних прав, (4) адміністративні права громадянина, які виникають з приводу реалізації ним належних йому соціальних прав, (5) адміністративні права громадянина, які виникають з приводу реалізації ним належних йому культурних прав.

У підрозділі 2.2. “Нормативно-правове закріплення обов’язків громадянина” встановлено невід’ємність обов’язків від інших елементів адміністративно-правового статусу громадянина. Права і обов’язки невід’ємні одне від одного, взаємообумовлені та не можуть існувати ізольовано. Так як і відповідальність не може існувати окремо без обов’язків. Такий підхід зумовлює обгрунтованість визначення деліктоздатності як складової частини обов’язку: обов’язок зазнавати примусових стягнень за невиконання покладених обов’язків та недотримання прав інших суб’єктів адміністративно-правових відносин. Дисертант розглядає адміністративну відповідальність в двох аспектах: як обов’язок виступати суб’єктом адміністративної відповідальності та як правовідносини, що виникають в зв’язку з невиконанням покладених на громадянина обов’язків. Притягнення громадянина до адміністративної відповідальності є підставою для набуття особою спеціального або подвійного спеціального адміністративно-правового статусу, у випадках коли особа, що є спеціальним суб’єктом адміністративного права притягується до адміністративної відповідальності. На основі проведеного дослідження, дисертант пропонує не виділяти відповідальність в окремий елемент адміністративно-правового статусу громадянина, а надати йому статус специфічного елемента адміністративно-правового статусу громадянина, який впливає на зміст даного статусу тільки в разі скоєння громадянином правопорушення.

В науці адміністративного права та законодавстві також залишається не визначеним термін “адміністративний обов’язок”. Ґрунтуючись на загальнотеоретичному визначенні юридичного обов’язку дисертантом запропоновано поняття “адміністративного обов’язку” – це встановлена державою (законодавчим органом, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а в визначених законодавством випадках іншими суб’єктами), закріплена в адміністративному законодавстві міра необхідної, належної поведінки громадян в інтересах держави, суспільства та особистих інтересів громадян.

В залежності від сфери виникнення суспільних відносин, які регулюються державою, та керуючись вищезазначеним принципом конституційних засад дисертант виділяє наступні адміністративні обов’язки особи: (1) адміністративні обов’язки, що виникають з особистих прав інших осіб, (2) адміністративні обов’язки, що виникають з політичних прав інших осіб, (3) адміністративні обов’язки, що виникають з економічних прав інших осіб, (4) адміністративні обов’язки, що виникають з соціальних прав інших осіб, (5) адміністративні обов’язки, що виникають з культурних прав інших осіб.

Головним чинником забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу громадянина визначено гарантії, які розглядаються дисертантом в підрозділі 2.3. “Нормативно-правове закріплення гарантій реалізації, охорони та захисту прав та обов’язків громадянина”. При дослідженні визначено, що до складу адміністративно-правового статусу громадянина входять саме юридичні гарантії – це правові засоби, які забезпечують реалізацію, охорону та захист прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Проаналізувавши такі види гарантій як нормативні та інституційно-організаційні, дисертантом визнано, що гарантії – це не тільки норми права, а й система заходів, що забезпечує реалізацію громадянами своїх прав та обов’язків та запобігає їх порушенню.

Необхідним визначається посилення гарантій прав громадянина, зокрема, шляхом прийняття принципово нового нормативно-правового акту, як Адміністративно-процедурного кодексу, в якому регулюватиметься адміністративна (позасудова) процедура розгляду скарг громадян на незаконні рішення, дії або бездіяльність органів виконавчої влади та їх посадових осіб, а також внесення відповідних змін до статусу і розширення повноважень деяких інституційно-організаційних гарантій прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, насамперед Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і Конституційного Суду України.

Юридична гарантія визначена дисертантом у двох аспектах: як власно право, і як механізм реалізації, охорони і захисту суб’єктивного права.

Дисертантом вказано, що гарантії у першому аспекті – це основний елемент адміністративно-правового статусу громадянина, оскільки використання громадянином належних йому прав та виконання обов’язків є неможливим у випадку декларативного їх закріплення в нормах права. Для повноцінного використання громадянином соціальних благ, необхідними є гарантії у другому аспекті – як механізм забезпечення, охорони та захисту прав і свобод громадян.

Необхідною умовою реалізації гарантії у її другому аспекті є встановлення законодавцем чітких процедурних норм виконання посадовими особами своїх обов’язків. Зокрема, дисертантом запропоновано внесення змін та доповнень до Закону України “Про звернення громадян” в частині: 1) встановлення не лише термінів розгляду скарг та заяв громадян, а але й строку направлення відповіді заявнику; 2) визначення вичерпного переліку підстав передачі заяв та скарг на розгляд іншим органам, порядку та строків такої передачі, а також обов’язку державних органів повідомляти заявника про здійснену передачу та її підстави; 3) закріплення переліку посадових осіб, на які покладається обов’язок розгляду заяв чи скарг громадян.

За результатами дослідження, проведеному у другому розділі, складено висновки, в яких відображені основні положення та здобуття даного розділу.

У третьому розділі “Реалізація адміністративно-правового статусу громадянина” дисертантом досліджено вступ громадянина в адміністративно-правові відносини, що є необхідною умовою реалізації його адміністративно-правового статусу, форми та акти реалізації суб’єктивних прав громадянина та виконання покладених на нього обов’язків.

В підрозділі 3.1. “Адміністративні правовідносини як необхідна умова реалізації адміністративно-правового статусу громадянина” дисертантом проаналізовані теоретичні положення щодо визначення правових відносин та адміністративних правовідносин. Зазначено, що лише в адміністративно-правових відносинах реалізуються норми адміністративного права, а отже й адміністративно-правовий статус громадянина.

Дисертантом досліджено характерні особливості адміністративно-правових відносин та їх зміст.

Головною особливістю адміністративно-правових відносин визначено те, що громадяни, як учасники адміністративних правовідносин, виступають у них у якості приватних осіб, тобто реалізують свої особисті загальногромадянські права та обов'язки в сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування. В силу цього правовідносини між громадянами з однієї сторони, що володіють визначеними правами та обов'язками в сфері реалізації виконавчої влади, і органами держави (їх посадовими особами), з іншої сторони, наділеними визначеними владними повноваженнями, можуть виникати тільки на визначених законом підставах, а саме: а) в зв'язку з реалізацією громадянами приналежних їм за законом прав у сфері функціонування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; б) в зв'язку з виконанням громадянами покладених на них обов'язків у зазначеній сфері; в) при вчиненні громадянами порушень своїх обов'язків, передбачених відповідними адміністративно-правовими нормами; г) при порушенні органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування або їхніми посадовими особами прав і охоронюваних законом інтересів громадян.

В підрозділі 3.2. “Форми реалізації прав та обов’язків громадянина в адміністративно-правових відносинах” дисертант виділяє наступні форми реалізації прав та обов’язків громадянина:

Без обов’язкової участі органу виконавчої влади:

1. Дотримання громадянином встановлених нормами права певних правил поведінки.

2. Використання громадянином наданого йому законом права чи свободи.

За участю органів виконавчої влади:

1. Звернення громадянина до державного органу з метою реалізації належного йому права та свободи.

2. Прийняття державним органом обов’язкових до виконання приписів, пов’язаних з покладенням на громадянина обов’язків та контроль за їх виконанням.

3. Притягнення громадянина до відповідальності за невиконання обов’язків.

4. Оскарження громадянином рішень державних органів:

а) адміністративне (процедурне) провадження;

б) судове провадження.

В даному підрозділі дисертантом розглянуті практичні приклади форм реалізації прав та обов’язків громадянина в адміністративно-правових відносинах, що виникають на підставах правових норм, закріплених в Законі України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Законі України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, “Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 р. за N 1388 тощо та наведено пропозиції щодо усунення недоліків правової регламентації форм реалізації прав та обов’язків громадянина.

В підрозділі 3.3. “Акти реалізації адміністративних прав та адміністративних обов’язків громадянина” з’ясовано, що громадянин породжує адміністративні правовідносини шляхом здійснення правомірних дій, які можуть тягнути за собою певні юридичні обов’язки органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (їх посадових осіб); та скоєнням неправомірних дій, які тягнуть за собою застосування органами управління до громадян санкцій.

Підкреслено, що реалізація адміністративних прав та виконання адміністративних обов’язків громадянином відбувається шляхом не тільки прийняття владними суб’єктами відповідних актів, а також шляхом здійснення самим громадянином дій щодо реалізації свого адміністративно-правового статусу та вступом у адміністративно-правові відносини. На основі даного твердження дисертантом дано визначення акту реалізації адміністративних прав та адміністративних обов’язків громадянина – це дії громадянина, спрямовані на встановлення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин, які ґрунтуються на нормах адміністративного права, а також запропоновано наступну класифікацію актів реалізації адміністративних прав та адміністративних обов’язків громадянина:

1. дії, внаслідок яких реалізуються адміністративні права громадян;

2. дії, внаслідок яких на громадян покладаються певні адміністративні обов’язки;

3. дії, внаслідок яких наступає відповідальність за порушення громадянином своїх обов’язків.

Нової ролі набуває така форма реалізації прав громадян як судове провадження.

Дисертант підтримує наукову позицію, що адміністративні суди повинні мати виключно правозахисну компетенцію, тобто повинні розглядати тільки справи, по яких держава, її органи і посадові особи мають відповідати перед людиною.

У висновках третього розділу підсумовуються основні результати дослідження реалізації адміністративно-правового статусу громадянина.

У висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дослідження, наводить теоретичні узагальнення, науково-практичні висновки й пропозиції щодо удосконалення нормативного регулювання і реалізації адміністративно-правового статусу громадянина України.

Адміністративно-правовий статус громадянина визначається дисертантом як встановлена законами та іншими нормативно-правовими актами система прав та обов’язків громадянина, які реалізуються через суспільні відносини в сфері державного управління, та забезпечуються системою юридичних гарантій на участь в управлінні державними справами і задоволенні публічних та особистих інтересів через діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Зміст адміністративно-правового статусу громадянина розкривається через його елементи. Елементами адміністративно-правового статусу громадянина визначено: права; обов’язки; юридичні гарантії.

Чітке визначення елементів адміністративно-правового статусу громадянина та включення до його складу таких категорій як права, обов’язки та юридичні гарантії їх забезпечення, охорони та захисту дозволило відокремити передумови набуття адміністративно-правового статусу громадянина, розкрити його зміст та визначити специфічний елемент такого статусу.

Запропоновано запровадження поняття “адміністративне право” особи та її “адміністративний обов’язок”, а також обґрунтовано нову класифікацію адміністративних прав та адміністративних обов’язків відповідно до встановленої конституційної моделі закріплення прав та обов’язків громадян.

Наведено теоретичне обґрунтування щодо особливостей співвідношення поняття “охоронювані законом інтереси” зі змістом адміністративно-правового статусу громадянина, яке полягає в тому, що ці інтереси не є самостійним елементом адміністративно-правового статусу громадянина, разом з тим, підлягають врахуванню в процесі реалізації громадянином свого адміністративно-правового статусу.

Аргументується положення щодо розгляду адміністративної відповідальності громадянина в двох аспектах: 1. як обов’язок громадянина виступати суб’єктом адміністративної відповідальності; 2. як фактичні адміністративно-деліктні правовідносини. У випадку, коли адміністративна відповідальність розглядається в якості обов’язку, вона є специфічним елементом адміністративно-правового статусу громадянина, який виникає тільки в разі скоєння особою правопорушення та є підставою для набуття громадянином спеціального адміністративно-правового статусу або “подвійного спеціального” адміністративно-правового статусу, у разі коли особа є спеціальним суб’єктом адміністративного права.

Доведено наявність двох відносно самостійних моделей форм реалізації адміністративно-правового статусу громадянина України: без участі та за участю органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Внесені пропозиції, спрямовані на вдосконалення законопроектної роботи та поліпшення чинного законодавства стосовно уточнення переліку адміністративних прав громадян в галузях податкового, житлового законодавства, а також положення про адміністративну відповідальність громадянина тощо.

Обґрунтовані окремі напрямки подальшого розвитку українського адміністративного права в частині забезпечення належного дотримання та дієвого захисту прав і свобод людини і громадянина у сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Список опублікованих праць:

1. Зміст адміністративно-правового статусу громадян України // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – С. 155-163.

2. Основні напрями реалізації прав громадян у сфері виконавчої влади // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – С. 163-169.

3. Види прав громадян у державному управлінні // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – С. 180-185.

4. Гарантії прав громадян у державному управлінні // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – С. 185-191.

5. Реалізація прав громадян в адміністративних правовідносинах // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – С. 191-194.

6. Зміст поняття адміністративно-правового статусу громадянина // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Випуск 11. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 230-235.

7. Правосуб’єктні підстави адміністративної відповідальності фізичних осіб // Право України. – 2001. - № 12. – С. 39-41.

8. Адміністративно-правовий статус громадян: до питання про склад елементів // Право України. – 2002. - № 8. – С. 21-25.

9. Теоретичні засади та практика реалізації адміністративно-правового статусу громадянина в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. - № 3. – С. 40-48.

10. Адміністративно-правовий статус громадянина в Україні: зміст та реалізація // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 294-300.

11. Особливості спеціального адміністративно-правового статусу громадянина України // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Випуск 19. – Одеса: “Юридична література”, 2003. – С. 321-328.

12. Адміністративно-правовий статус людини та громадянина // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування. Збірник наукових праць. – Суми: ВВП “Мрія-1” ЛТД: Ініціатива, 2000. – С. 87-88.

13. Оновлення адміністративно-правового статусу людини і громадянина в українському законодавстві // Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (м. Київ, 19 квітня 2001 р.). – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2001. – С. 133-135.

14. Засади адміністративно-правового статусу людини і громадянина // Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання: Колективна монографія (В.В. Жук, Е.Ю. Ільченко, В.В. Снегірьов та ін.). – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. – С. 25-28.

15. Право звернення громадян як гарантія забезпечення їх прав і свобод // Держава і регіони. - № 3 – 2001. – С. 4-7.

16. Щодо напрямів реалізації адміністративно-правового статусу громадянина в адміністративних правовідносинах // Наука і вища освіта. Вип. 6.:Доповіді учасників Х Міжвузів. студ. наук. конф. (м. Запоріжжя, 16-17 травня 2002 р.). –