Автореферат
південноукраїнський державний педагогічниЙ
університет імені К.Д. Ушинського (м. Одеса)
БУЛКА НАДІЯ ІГОРІВНА
УДК 159.954+159.923.33
розвиток креативності у молодших школярів із
порушеними соціальними зв’язками
19.00.07 – педагогічна та вікова психологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Одеса – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент
Партико Тетяна Борисівна,
Львівський національний університет
імені Івана Франка,
доцент кафедри психології.
Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України,
Балл Георгій Олексійович,
Інститут психології АПН України ім. Г.С. Костюка,
завідувач лабораторією методології і теорії психології;
кандидат психологічних наук
Василенко Ірина Анатоліївна,
Південноукраїнський державний
педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського,
старший викладач кафедри загальної та диференційної психології.
Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кафедра психології, Міністерство освіти і науки України.
Захист відбудеться “16” грудня 2005 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.41.053.03 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені
К.Д. Ушинського (м. Одеса) за адресою: 65008, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, конференц-зал.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (м. Одеса) за адресою: 65008, м. Одеса,
вул. Старопортофранківська, 26.
Автореферат розісланий “14” листопада 2005 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.М. Цибух
загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Наше сьогодення характеризується виникненням величезного зацікавлення проблемами психології творчості в соціальній сфері життя. В сучасних умовах інтелектуальний творчий потенціал поряд із демографічними, територіальними, сировинними, технологічними параметрами того чи іншого суспільства є важливим підгрунтям його прогресивного розвитку. Інтелектуальна творчість як невід’ємний аспект людської духовності є соціальним механізмом, який протистоїть регресивним явищам у розвитку суспільства. Чим менше людей з творчим інтелектом у суспільстві, тим більше яскраво виражені в ньому деструктивні тенденції. Поряд з цим, творча діяльність – це гарантія особистісної свободи людини і самодостатності її індивідуальної долі.
Аналіз досить великої кількості літератури (Д. Б. Богоявленська, Дж. Гілфорд, В.О. Моляко, В.А. Ромененець, Е. П. Торренс і т.д.) з проблем творчості, яка виділилася в самостійний комплексний напрям на межі психології, педагогіки, філософії та інших наук, дає змогу зробити висновок про те, що для здійснення соціально-економічних перетворень, розв’язання надзвичайно складних та нових завдань, сучасній людині необхідно оволодівати творчими вміннями не лише у професійній, а й соціальній діяльності.
Неможна не погодитися з тим, що розвиваючи творчі здібності у дітей, виховуючи їх такими, що мислять нестандартно, оригінально, мають творчий підхід до життєвих проблем, суспільство отримує повноцінних громадян країни. Недарма видатний психолог Л.С. Виготський вважав розвиток творчих здібностей найважливішим питанням дитячої психології і педагогіки.
Останнім часом почали виникати ідеї про те, що вміння орієнтуватися в бурхливому світі соціальних взаємодій (соціальний інтелект), тісно пов’язано з такою властивістю як креативність. Налагодження конструктивних соціальних зв’язків базується на певній гнучкості поведінки, відкритості новим ідеям, які притаманні креативним особистостям. Зокрема, в дослідженнях
В.Н. Куніциної було доведено, що більш високому рівню соціального інтелекту відповідає більш високий розвиток такої властивості як креативність. Окрім того, дедалі частіше вживається спеціальний термін „комунікативна креативність” (Р.В. Білоусова, С.І. Макшанов, А. Маслоу,
О.П. Саннікова, Н.Ю. Хрящова). Не можна залишити поза увагою розробки таких відомих фахівців з психології творчості, як Б.Г. Ананьєва, А.В. Брушлінського, Л.С. Виготського, О.М. Матюшкіна, В.О. Моляко, О.М. Леонтьева, Я.О. Пономарьова, С.Л. Рубінштейна, Б.М. Теплова, О.К. Тихомирова, Н.В. Хазратової та цілої низки інших вітчизняних та іноземних авторів, де творча людина розглядається як така, що має вищий ступінь розвитку, підготовленості до конкретних видів діяльності, до життя в цілому, до зміни стилів поведінки, до пошуку виходів з кризових станів, до найбільш конструктивної, раціональної поведінки навіть в умовах катастрофи.
Не зважаючи на це, до сьогодні вчені ще не досягли згоди навіть з приводу того, чи існує взагалі креативність чи вона лише теоретичний конструкт. Суперечки точаться і навколо того, чи самостійним є процес креативності, чи креативність – це сума інших процесів. Поряд з цим неоднозначним є і погляд на роль креативності у розвитку особистості та взаємодію креативності з соціальною сферою особистості.
Таким чином, необхідність чіткого виділення психологічних параметрів та методів дослідження креативності, недостатня розробленість у літературі проблеми відновлення порушених соціальних зв’язків на основі розвитку креативності, а також потреба в удосконаленні системи їх відновлення на різних етапах розвитку особистості (знаходження нових методів на основі актуалізації креативного потенціалу особистості) і визначили вибір теми нашого дослідження: „Розвиток креативності у молодших школярів із порушеними соціальними зв’язками”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження та його результати входять до комплексної теми кафедри психології Львівського Національного університету імені Івана Франка НДР № 01034005918 „Розвиток особистості в умовах становлення Української держави”.
Тему дисертації затверджено Вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 2/3 від 26.03.2003 року) та узгоджено у Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 8 від 26.10.2004 року).
Автором досліджувалися розвиток креативності особистості, відмінності особистостей із непорушеними і порушеними соціальними зв’язками.
Мета роботи полягає у дослідженні розвитку креативного потенціалу особистості як умови поновлення порушених соціальних зв’язків, а також у дослідженні соціально-психологічних особливостей молодших школярів із порушеними і непорушеними соціальними зв’язками.
Згідно поставленої мети виділяються наступні завдання дослідження:
1. Здійснити теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми креативності. Визначити психологічний зміст та компоненти креативності. Розглянути особливості креативності як творчого потенціалу дітей у молодшому шкільному віці.
2. На основі теоретичного аналізу охарактеризувати психологічний зміст порушених соціальних зв’язків, їх психологічні детермінанти і форми. Встановити причини порушення соціальних зв’язків у молодших школярів і розглянути рівень їх креативності.
3. Розробити логіку емпіричного дослідження та систему дослідницьких процедур, спрямованих на діагностику вербальної та невербальної креативності, соціально-психологічних рис особистості, ставлення до себе та інших, позиції у налагодженні соціальних контактів молодших школярів.
4. Виявити взаємозв’язки між показниками вербальної і невербальної креативності та психологічними якостями особистості, що проявляються у побудові соціальних контактів молодших школярів. Дослідити психологічні особливості молодших школярів із об’єктивними та суб’єктивними порушеннями соціальних зв’язків.
5. Провести емпіричне дослідження, яке полягає у розробці і здійсненні формуючого експериментального впливу на молодших школярів з порушеними і непорушеними соціальними зв’язками за допомогою тренінгу креативності. На основі отриманих результатів визначити роль розвитку креативності у відновленні порушених соціальних зв’язків.
Об’єктом дослідження виступає креативний потенціал особистості молодших школярів.
Предметом дослідження є показники креативності, їх розвиток та вплив на відновлення порушених соціальних зв’язків.
Гіпотеза. Спираючись на положення психології про те, що креативність як якість особистості, є однією з детермінант соціальних зв’язків, ми припустили, що показники креативності і соціальних зв’язків пов’язані між собою, саме тому, підвищення рівня креативності за допомогою програми розвитку креативності може сприяти відновленню порушених соціальних зв’язків.
Методологічною та теоретичною основою дослідження є системний, комплексний підхід до проблем розвитку та становлення особистості (Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.А. Роменець,
О.П. Саннікова); принципи детермінізму, який пов’язаний з розкриттям провідної ролі соціокультурного чинника у формуванні особистості (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, В.М. Мясіщев,
С.Л. Рубінштейн); принцип розвитку, який передбачає вивчення не лише тих психічних якостей людини, які вже склалися, але й тих нових особливостей психіки, які лише зароджуються
(К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк,
С.Д. Максименко, В.М. Мясіщев); принцип об’єктивності, який полягає у вивченні об’єктивних умов виникнення, формування та опису порушених соціальних зв’язків (Л.С. Виготський,
С.Д. Максименко, В.М. Мясіщев, С.Л. Рубінштейн); концепція діяльнісного опосередкування особистісного розвитку (С.Д. Максименко, А.В. Петровський) та вчинковий підхід (В.А. Роменець,
С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананньев); положення гуманістичної психології про активізацію особистісного потенціалу (К.Роджерс, А.Маслоу); наукові уявлення про креативність особистості (Д.Б. Богоявленська, Дж. Гілфорд, В.М. Дружинін, В.А. Моляко, Я.О. Пономарьов, Е.П. Торренс та ін.).
Методи дослідження. В роботі використовувалась система методів та процедур отримання даних, що включає: теоретичний аналіз та узагальнення літератури з обраної проблематики, метод бесіди і анкетування, спостереження, тестування, експеримент. Як інструментарій, спрямований на діагностику рівня креативності застосовувалась батарея тестів креативності Е.П. Торренса. Для діагностики соціальних зв’язків використовувалися дитячий варіант багатофакторного особистісного опитувальника, розроблений Р.Б. Кеттелом та Р.В. Коаном (CPQ), тест самоакцептації
А. Рое та М. Сігельмана, опитувальник за шкалою соціально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р. Даймонда (дитячий варіант), опитувальник „Моє коло спілкування” Т.Ю. Андрущенко. Статистичне опрацювання даних здійснювалася за допомогою комп’ютерної програми STATISTICA 6.0. У кількісному аналізі використовувалися математико-статистичні методи опрацювання отриманих даних, зокрема кореляційний, факторний та порівняльний аналіз. Якісний аналіз становили метод диференціації груп та метод профілів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дослідженні: –
уперше розроблено технологію психологічної реабілітації порушених соціальних зв’язків за допомогою програми розвитку креативності;–
уточнено особливості змістовної сторони поняття „креативність” як деякої гіпотетичної здатності до створення чогось принципово нового; розкрито його специфіку в порівняння з поняттям „творчість”, що полягає у здатності до творчості і не зводиться до творчих здібностей; удосконалено компонентну структуру креативності як самостійного психологічного феномену, до якої входять „свіжість погляду”, гнучкість, оригінальність і мотиваційні, емоційні, несвідомі механізми; уточнено зміст соціальних чинників, які сприяють виникненню порушень у встановленні особистістю зв’язків з оточенням;–
подальший розвиток отримала розробка теоретико-методичних засад організації психопрофілактичної, психокорекційної роботи з дітьми, у яких наявні порушені соціальні зв’язки.
Теоретичне значення наукової роботи полягає в узагальненні та теоретичному обґрунтуванні визначення поняття „креативність”, що дає змогу диференціювати його від поняття „творчість”; у формуванні системи критеріїв наявності порушень у соціальних зв’язках особистості.
Отримані результати досліджень розширюють та удосконалюють наявну систему знань стосовно особливостей формування та змісту креативності, а також дають змогу розглядати в комплексі особливості особистості, що призводять до порушених соціальних зв’язків.
Практичне значення наукової роботи полягає в розробці теоретико-методологічних засад і програми розвитку креативності. Практичне значення досліджень полягає також у апробації набору методик, які являють собою комплексне дослідження креативності та порушених соціальних зв’язків. Запропонований комплекс методик та результати досліджень можуть бути використані для визначення напрямків тренінгової, психокорекційної та консультативної роботи по відновленню порушених соціальних зв’язків. На основі дослідження складені навчальні програми спецкурсів „Тренінг креативності в умовах клініки”, „Діагностика креативності управлінського персоналу”, „Діагностика креативності у школі”, „Арт-техніки активізації внутрішніх ресурсів людини”, які викладаються студентам психологічного відділення філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Адаптований набір методик та дані експериментального дослідження також використовуються на практичних заняттях наступних курсів: „Психологічні засади роботи з обдарованими дітьми”, „Практикум психодіагностики і корекції в народній освіті”.
Результати дослідження впроваджено у Львівському національному університеті імені Івана Франка (довідка про впровадження № 526/01 від 13.04.2005 року) та громадській організації „Асоціація практикуючих психологів Львівської області” (довідка про впровадження № 31 від 3.03.2005 року).
Особистий внесок автора дослідження полягає у теоретичному обґрунтування, побудові та апробації емпіричної моделі дослідження, зборі та опрацюванні експериментальних даних, розробці системи показників наявності порушень у соціальних зв’язках особистості, у створенні та апробації у навчальному процесі системи роботи зі стимулювання розвитку креативності.
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалися використанням надійних і валідних діагностичних методик, адекватних меті та завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних та застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних комп’ютерних програм опрацювання даних.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні положення доповідались та обговорювалися на восьми міжнародних (Київ, 2001; Санкт-Петербург, 2002; Люблін, 2002; Київ, 2002; Львів, 2003; Київ, 2004; Київ, 2005; Львів, 2005), трьох всеукраїнських (Київ, 2001; Львів, 2002; Луганськ, 2003) і трьох регіональних конференціях (Львів, 2002; Львів, 2003; Львів, 2004), на науково-методологічному семінарі та звітних наукових конференціях кафедри психології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (2001-2005 рр.).
Публікації. Зміст дисертаційного дослідження відображено в 19 публікаціях автора. Сім статей, з описаних вище, опубліковані у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний зміст дисертації викладено на 204 сторінках, з них основного тексту – 175 сторінок. Список використаних джерел налічує 237 найменувань, 45 з яких представлені іноземною мовою. Робота містить 17 таблиць, 40 рисунків і 5 додатків.
основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання, розкрито методологічну основу дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення роботи та особистий внесок здобувача, наведено відомості про апробацію дисертації та впровадження її результатів у практику.
У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади дослідження креативності особистості в умовах порушених соціальних зв’язків” проаналізовано сучасний стан проблеми у психологічній, педагогічні та філософській літературі. Проведено теоретичне вивчення змісту креативності, в результаті якого сформульовано комплексну дефініцію цього психічного феномену; уточнено структуру креативності, позитивний та негативний вплив особистісних факторів на креативний процес; висвітлено теоретичні підходи до проблеми визначення порушених соціальних зв’язків, їх психологічні детермінанти та форми виникнення; розглянуто порушення соціальних контактів у молодших школярів і рівень їх креативності.
В результаті узагальнення існуючих підходів до тлумачення поняття „креативність” було визначене за доцільне розуміння останньої як деякої гіпотетичної здатності до створення чогось принципово нового, яка сягає корінням у несвідомі процеси, може проявитися у будь-якій сфері людської діяльності та описується в термінах нестандартності, гнучкості, спонтанності. Креативність як психічний феномен може характеризуватися такими поняттями, як „дивергентність”, „творче мислення”, „продуктивне мислення”, „творча інтуїція”. Як властивість особистості включається до структури інтелекту, творчості, різних видів обдарованості та сфери несвідомого. Простір креативних проявів охоплює всі основні сфери, які піддаються психологічному аналізу.
Оскільки прояви креативності є достатньо різноманітними, то виникає проблема: чи вважати власне креативністю лише те, що пов’язане із творчістю у вузькому значенні слова, чи розуміти під креативністю певну глибинну властивість людини, яка імпліцитно притаманна їй і набуває різних форм прояву. Саме тому в роботі назріла потреба розкрити специфіку поняття „креативність” в порівняння з поняттям „творчість”. За результатами аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури було визначено, що:
- креативність близька до поняття „творчі здібності”, але розглядається більшістю дослідників як здатність до творчості, а тому не може бути замінена поняттям „творчі здібності”;
- прояви креативності стосуються будь-якої сфери людської діяльності;
- креативність розглядається як певний специфічний стиль діяльності, в той час як творчість сама по собі виступає як діяльність;
- креативність розглядається як природна і притаманна кожній людині;
- креативність частіше, ніж творчість пов’язують із когнітивними процесами;
- креативність як здатність до творчості може бути зафіксована об’єктивними методами.
Креативність як специфічна діяльність має певну структуру, компоненти якої тісно переплітаються та взаємодоповнюються. До компонентів креативності ми відносимо:
„свіжість погляду”, або вміння побачити нове, яку пов’язують із сензитивністю – чутливістю до субдомінантних (неосновних, побічних) утворень, чутливістю до проблем, толерантністю до незрозумілого, допитливістю, латеральним мисленням;
гнучкість як бачення альтернатив, різних варіантів, різних аспектів проблеми; як здатність змінювати сприймання об’єкта таким чином, щоб бачити нові, приховані від спостереження сторони; як вміння знаходити для одного і того ж поняття, символу, образу, предмету все нові й нові семантичні значення;
оригінальність мислення, яка визначається прагненням до самостійності, незвичності, дотепності розв’язку поставленої задачі. Оригінальність – це найбільш загальна характеристика для оцінки продукту інтелектуальної творчості. З практичної точки зору ідея вважається оригінальною, якщо подібної їй немає серед уже відомих людям, що працюють у конкретній галузі;
мотиваційні механізми креативності, які ґрунтуються на внутрішніх (на відміну від зовнішньої стимуляції) мотивах творчої активності, серед яких: потреба у новизні, потреба в автономії, свобода вибору, контроль над оточуючим світом і комунікація з ним, мотив самоактуалізації;
емоційну забарвленість творчої діяльності, що супроводжується натхненням, впевненістю у виконуваній справі, сумнівами. Креативи вирізняються багатством емоційної сфери, поєднанням в реакціях різноманітних емоцій, багатством переживань;
несвідомі механізми креативності, які займають визначальне становище при створенні ідеї, тобто на етапі „первинної” креативності. Їх пов’язують із актами миттєвого „осяяння”, „прозріння”, такими, як інтуїція, явище інкубації, інсайту, завдяки чому у творчому процесі забезпечується миттєвість виникнення та цілісність ідеї, раптовість та несподіваність отриманого результату, парадоксальність, поєднання різнорідних фактів, невідповідність стандартам і правилам, нестереотипність, здатність передбачати, що даний ряд явищ та ідей має важливе значення.
В роботі також розглядаються особливості креативності як творчого потенціалу дітей у молодшому шкільному віці. Показано, що існує дві точки зору на розвиток креативності в онтогенезі. По-перше, уявлення про поступове зростання креативності з віком. Ця точка зору базується на дослідженнях, в яких результати тестів на креативність з віком підвищуються. По-друге, уявлення про нерівномірний розвиток креативності. Тому деякі дослідники вважають, що у молодшому шкільному віці креативність зменшується, проходячи фазу соціалізації. Натомість інші доводять, що креативність в цей період базується на пізнавальній потребі та може бути підвищена за допомогою психолого-педагогічних засобів.
У другому підрозділі даного розділу ми розглянули підходи до визначення поняття порушених соціальних зв’язків, сформулювавши на їх основі комплексне визначення. Вважаємо за доцільне розуміння змісту терміну наступним чином: порушені соціальні зв’язки – це відсутність чи спотворення залежності між людьми у соціальних діях, причиною якої є брак у соціальних потребах і мотивах, соціальних емоціях, соціальних навичках, самоставленні і ставленні до інших.
Здійснений у розділі аналіз дозволяє вважати первинними детермінантами порушених соціальних зв’язків відсутність або деформацію соціальних потреб і мотивів, соціальних емоцій, соціальних навичок, самоставлення і ставлення до інших. Вторинними детермінантами, які формуються на основі перших, і є більш складними психічними утвореннями виступають: сором’язливість, ригідність, аномія, емоційна ізоляція та соматичні розлади. Описані первинні і вторинні причини мають суб’єктивне походження. До причин об’єктивного походження доцільно зараховувати: соціальну ізоляцію, невдалий досвід емоційних і соціальних контактів, неадекватне сімейне виховання.
Отже, розвиток соціальних мотивів і емоцій, соціальних навичок – центральна ланка в складному і тривалому процесі становлення особистості молодшого школяра, тому його спотворення чи затримка спричиняють порушення у налагодженні соціальних контактів. І навпаки, зменшення контактів з однолітками, які є необхідною умовою розвитку емоційної чутливості і соціальної компетентності дитини, унеможливлюють їх формування. Відсутність взаємодії з рівним партнером усуває сприятливі умови для пізнання дитиною молодшого шкільного віку своїх потенцій способом вільного виявлення творчого, оригінального начала.
У другому розділі – „Емпіричне дослідження креативності у молодших школярів із порушеними соціальними зв’язками” подано теоретичні та методологічні засади дослідження; побудовано структуру експериментального вивчення впливу креативності на порушені соціальні зв’язки; обґрунтовано засади, побудову та способи оцінювання результатів формуючого експерименту; викладено опис основних шкал діагностичного інструментарію.
До констатуючого експерименту було залучено 123 дитини молодшого шкільного віку (8-11 років). У формуючому експерименті взяли участь 66 дітей молодшого шкільного віку, серед яких 27 дітей з особливими потребами (діти з вадами зору і діти з вадами слуху) становили 3 експериментальні групи, а 39 дітей, які навчаються у 3-4 класах загальноосвітньої школи, – 3 контрольні групи.
У констатуючому експерименті групи були розподілені за об’єктивним і суб’єктивним критерієм наявності чи відсутності порушених соціальних зв’язків. Обираючи групи досліджуваних ми керувалися наступними міркуваннями. Перш за все, про порушені соціальні зв’язки говорять у випадках перебування особи в місцях позбавлення волі, інвалідності чи наявних психічних розладів (однією з ознак психічних розладів є наявність порушених соціальних зв’язків). Тут спостерігаємо два чинники: об’єктивний як виключеність із соціальних зв’язків внаслідок обставин, і суб’єктивний як випадіння із соціальних зв’язків внаслідок особливостей психіки індивіда. Тому одну з груп досліджуваних складають діти з особливими потребами, яку ми можемо умовно назвати групою осіб із порушеними соціальними зв’язками за об’єктивним критерієм (інвалідність).
Суб’єктивний критерій базується на внутрішньому відчутті особи, яке ми можемо визначити за допомогою системи відповідей, які досліджуваний дає в ході опитування. Враховуючи те, що для обстеження ми використовували методики, які дозволяють визначити як особистісні риси, так і стратегії поведінки людини в налагодженні соціальних контактів, а також опираючись на складену нами діагностичну схему наявності порушених соціальних зв’язків, ми обрали наступні тестові показники для суб’єктивного критерію: кількість соціальних зв’язків (опитувальник „Коло спілкування”); рівень шизотимії (фактор А у особистісному опитувальнику Кеттела); рівень соціальної сміливості (фактор Н у особистісному опитувальнику Кеттела); прийняття своєї зовнішності (тест самоакцептації); прийняття свого характеру (тест самоакцептації); прийняття інших (опитувальник за шкалою соціально-психологічної адаптації Роджерса-Даймонда). За умови наявності у досліджуваного низького рівня одночасно за трьома параметрами, описаними вище, його відносили до групи осіб із порушеними соціальними зв’язками за суб’єктивним критерієм.
Для експериментального вивчення впливу креативності на порушені соціальні зв’язки, оцінки та аналізу відмінностей між креативною, особистісною та соціальною сферою досліджуваних експериментальної та контрольної груп, порівняння різних вікових груп, аналізу відмінностей у динаміці розвитку креативності, у відновленні порушених соціальних зв’язків вказаних груп в результаті формуючого експерименту, нами використовувався наступний інструментальний апарат: батарея тестів креативності Е.П. Торренса, тест самоакцептації, опитувальник за шкалою соціально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р. Даймонда, опитувальник „Моє коло спілкування”, багатофакторний особистісний опитувальник, розроблений Р.Б. Кеттелом та Р. В. Коаном.
Формуючий експеримент полягав у тому, що використовуючи Торренсову ідею подолання обмежень і стандартів мислення, що нав’язуються ззовні, ми створили програму вправ, які містять принципи розвитку нестандартності мислення за Е. де Боно, рухливості мислення за Й. Шмідтом, поведінкових проявів креативності за Н. Роджерс, та базуються на прийомах стратегій системи КАРУС В.О. Моляко.
Завдання програми розвитку креативності ми склали відповідно до схеми розгляду креативності, викладеної у теоретичному розділі. Вони полягають у розвитку таких якостей, вмінь та навичок: допитливість, відкритість новому досвіду; вміння переборювати стереотипи сприймання; вміння „пробувати по-іншому”, обирати несподівані та непомітні на перший погляд можливості пошуку розв’язків завдання; вміння використовувати аналогії, бісоціацію та асоціацію (здатність помічати відмінності у властивостях та функціях об’єктів, подій, явищ, процесів, а також їх взаємозумовленість та зв’язки між ними); здатність усе піддавати сумніву, подумки та емоційно відсторонюватися від очевидних і безсумнівних на перший погляд речей; здатність вивільняти підсвідоме; стимулювання і управління неусвідомлюваними детермінантами творчого процесу; усвідомлення наявних бар’єрів прояву креативності і створення умов для подолання або зменшення їх впливу; вміння швидко і адекватно пристосовуватись до нових ситуацій; повніше розуміння своєї унікальності, збагачення свідомості позитивними, емоційно забарвленими образами, які пов’язані з усіма аспектами особистості.
Поряд з цим зверталася увага на створення в групі креативного середовища, яке спонукає до прояву творчого мислення і поведінки, а на завершальному етапі на інтеграцію набутих навичок керування креативним процесом.
Методи роботи, які застосовувалися у програмі розвитку креативності, стосувалися різних сфер прояву креативності. Сюди входили: методи, що безпосередньо спрямовані на розвиток уяви і фантазії, вміння проявляти оригінальний підхід і гнучкість поведінки як у вербальній, так і невербальній сфері; малюнкові методи із застосуванням арт-терапевтичних прийомів; ігрові методи, як елементи психогімнастичних вправ, так і драматерапевтичні ефекти (зокрема, програвання ролей); казкозкотерапевтичні прийоми у поєднанні з іншими креативними методами; рухові вправи та ігри. До першого блоку методів відносяться ігри, спрямовані на переструктурування, зміну функцій предметів, встановлення зв’язків між віддаленими сферами знань – явищами, ознаками, предметами, ніяк на перший погляд між собою не пов’язаними. Тут також використовувалися ігри на створення малюнків на основі абстрактних ліній чи фігур, доповнення малюнків один одного, малювання каракуль і перетворення їх на осмислене зображення. Розвитку креативності сприяло також складання оповідань чи казок на основі певного переліку слів, які необхідно включити у розповідь.
Спонтанність як усунення ригідності мислення і поведінки розвивалася завдяки використанню арт-терапевтичних прийомів. Мислення дитини більш образне і конкретне, ніж мислення більшості дорослих, тому вона використовує творчість як спосіб осмислення дійсності і своїх взаємовідносин з нею. Образотворча діяльність використовувалася різним чином: для встановлення контакту з досліджуваними, для вербалізації переживань, з метою формування у досліджуваних нових інтересів, які можуть посприяти їхньому подальшому психосоціальному розвитку. Образотворчими засобами слугували різноманітні підручні матеріали (природного та штучного походження). Ігри з ними надавали можливість застосування арт-технік у роботі з дітьми, що мають проблеми у розвитку і обмежені можливості для життєдіяльності.
У проведенні тренінгу креативності також використовувалися прийоми, які базуються на складанні казок. На заняттях разом з досліджуваними підбиралися відповідні сюжети і теми. Серед методів роботи було і складання спільної казки, сюжет якої потім розігрувався. Особливо дієвими такі форми роботи є для дітей, оскільки сприяють розвитку уяви і фантазії, є цікавими і захоплюючими для них, а основне – використовують природні вікові нахили дітей. У процесі створення казок активізувалося ще одне вміння – перетворення навколишнього простору, розвиток здатності впливати на події. Пропонуючи дітям казкові, фантастичні сюжети для передачі їх в малюнковій формі, враховувалася рольова пластичність дітей, їхня природна схильність до ігрової діяльності.
У третьому розділі – „Аналіз результатів дослідження взаємозв’язку рівня креативності і особливостей соціальних зв’язків у молодших школярів” проаналізовано результати констатуючого та формуючого експерименту.
Дослідження дало змогу виявити індивідуальні особливості дітей з об’єктивно та суб’єктивно порушеними соціальними зв’язками.
Діти з порушеними соціальними зв’язками за об’єктивним критерієм в порівнянні із досліджуваними, у яких такі порушення не спостерігаються, мають нижчий рівень креативності та інтелектуальної активності. Зокрема, у них суттєво знижені гнучкість та оригінальність мислення. Саме ригідність (в’язкість) мислення може спричиняти низьку соціально-психологічну адаптивність та порушення у встановленні взаємин з оточенням, а нездатність відійти від стереотипних дій у нових ситуаціях унеможливлює досягнення бажаного результату, порушуючи механізм адаптації до нових умов. Суттєво знижується забезпечення адекватності, адаптивності в умовах, що змінюються.
Досліджувані з об’єктивно порушеними зв’язками неконформні. Ця властивість особистості пов’язана з тим, що коло їхнього спілкування обмежене. З іншого боку, вона сприяє розвитку схильності до домінування та протиставлення себе іншим, що у свою чергу негативно впливає на налагодження соціальних зв’язків. На відміну від них, діти, у яких об’єктивно відсутні порушені соціальні зв’язки, більше керуються думкою оточуючих, для них більше значення мають авторитети, що сприяє кращій соціально-психологічній адаптації та розширенню кола спілкування.
У дітей з порушеними зв’язками спостерігається менша кількість соціальних контактів, зокрема тих, в яких переважає позитивний емоційний фон та близькість у ставленні. Психологічна дистанція оточення сприймається ними як менш близька. На відміну від дітей, у яких відсутні вказані порушення, для цих досліджуваних сила „Я”, нефрустрованість та соціальна сміливість не лежать в основі соціально-психологічної адаптованості та вміння налагоджувати соціальні контакти.
Для повнішого виявлення феноменології осіб із порушеними соціальними зв’язками нами було виділено суб’єктивний критерій розподілу за наявністю порушень у налагодженні соціальних контактів. Нагадаємо, що за цим критерієм відбиралися ті діти, у яких одночасно спостерігалися низькі результати за трьома з виділених нами показниками (див. вище).
Серед особистісних факторів у дітей з суб’єктивно порушеними соціальними зв’язками спостерігається суттєве підвищення гіпотимії та фрустрованості, а серед соціально-психологічних параметрів зниження самоприйняття. Вони, в порівнянні з досліджуваними, у яких відсутні такі порушення, більше схильні до почуття вини, чутливі до зауважень і осуду, важко переживають невдачі. Часто вони не вірять у себе, схильні до самозвинувачень, недооцінюють своїх можливостей, знань та здібностей. Тому їх настрій і поведінка залежать від схвалення чи осуду з боку оточуючих. У емоційній сфері цих досліджуваних спостерігається емоційна нестійкість з переважанням пониженого настрою, дратівливість, напруженість, неспокій. У цієї групи дітей спостерігається більше кореляційних зв’язків між показниками тесту самоакцептації і кількістю, валентністю та дистанцією соціальних зв’язків (у дітей з порушеннями – 6, у дітей без порушень – 3), що засвідчує більшу роль прийняття себе у налагодженні конструктивних зв’язків з оточенням. Ці результати дають змогу підтвердити нашу гіпотезу про те, що причиною порушених соціальних зв’язків можуть бути порушення у соціальних емоціях та знижене прийняття себе.
Таким чином, теоретичне та експериментальне дослідження особливостей осіб із порушеними соціальними зв’язками дозволяє скласти систему показників наявності таких порушень. Аналіз причин та видів порушених соціальних зв’язків дає змогу вибрати за основний та першочерговий їх критерій кількість і якість контактів (це показники найбільш вагомі), на другому за вагомістю рівні розташувати особистісні, емоційні та поведінкові прояви, а на третьому – супутні поведінкові прояви. Отже, І рівень – це кількість, валентність і дистанція контактів: зменшення кількості і тривалості вступу в контакт; зменшення міри емоційної участі і залучення до стосунків; „охолодження” і розрив з найближчим оточенням; розрив зв’язків з суспільством, випадіння із соціальних зв’язків; реальна і психічна відокремленість. ІІ рівень – особистісні прояви: внутрішня дезінтеграція; низька самоповага, почуття ущербності; потенційна конфліктність, агресивність; зосередженість на внутрішньому світі; внутрішня скутість (нездатність розкритися); ущербна (знижена) потреба в спілкуванні; недовіра до людей (ізоляція, розчарування); емоційні прояви: вразливість, підвищена чутливість; фіксація на неприємних враженнях; соціальна тривожність (страх кепкувань; чутливість до чужої думки); страх бути відкинутим; апатія, зневіра в можливості довірливих, дружніх взаємин; відчуття покинутості, страх, невпевненість; почуття самотності; невдоволеність взаєминами, спілкуванням; почуття безсилля перед повсякденними проблемами, безсенсовості того, що відбувається (для відчуженості); поведінкові прояви: печальна пасивність, апатія; ворожість, жорстокість, байдужість до інших, асоціальність; схильність до усамітнення; уникнення інших; дефекти спілкування; ригідність, негнучкість поведінки. ІІІ рівень – супутні поведінкові прояви: надмірне захоплення телебаченням; переїдання; зловживання алкоголем; надмір сну; безцільні покупки.
Формуючий експеримент, що полягав у проведенні тренінгу креативності, дав змогу простежити зміни у сфері соціальних стосунків досліджуваних груп. Для досліджуваних із порушеними соціальними зв’язками (експериментальної групи) спостерігається відновлення значимості соціальних зв’язків, чому сприяла актуалізація креативності. Формуючий експеримент суттєво вплинув на сферу їх спілкування та взаємодії з оточуючими, завдяки чому у них підвищилася кількість та якість позитивних близьких стосунків. Основним підтвердженням нашої гіпотези про те, що розвиток креативності призводить до налагодження конструктивної соціальної взаємодії, є факт зростання у досліджуваних цієї групи загальної кількості соціальних зв’язків. Порівняльний аналіз показав, що після формуючого експерименту у них з’явилося більше стосунків, у яких переважає позитивна валентність, а свої соціальні контакти діти оцінюють як більш близькі (рис.1). При цьому зростання близькості діти зазначають як зі свого боку, так і з боку партнерів по взаємодії.
Рис.1. Порівняння результатів експериментальної групи за опитувальником „Коло спілкування” до і після формуючого експерименту
Факторний аналіз результатів свідчить про збільшення значимості соціальних зв’язків у дітей з порушенями, що підтверджує ефективність тренінгу креативності для відновлення соціальних контактів (рис.2). Встановлено, що важливішу роль у цьому відіграє вербальна креативність. Отже, остання сприяє налагодженню соціальних контактів, актуалізує вміння не губитися у нестандартних ситуаціях соціальної взаємодії, що призводить до встановлення позитивно спрямованих, дистанційно близьких зв’язків з оточенням.
До тренінгу креативності Після тренінгу креативності
Рис.2. Виділені перші фактори (що мають найбільшу факторну вагу) в результатах експериментальної групи до і після формуючого експерименту
В особистісній сфері цих досліджуваних спостерігається зростання інтегрованості та цілісності особистості. Деякі особистісні риси після формуючого експерименту виявилися пов’язані з креативністю, що свідчить про можливість застосування креативних прийомів у психологічній реабілітації особистості. Параметри креативності стали незалежними від самоакцептації та прийняття інших. Це сприяє тому, що невпевненість у собі та надмірна самокритичність не впливають на творчі результати дітей.
Порівняння результатів досліджуваних з непорушеними соціальними зв’язками (контрольної групи) до та після тренінгу креативності показало, що після формуючого експерименту у досліджуваних зросла незалежність (яка пов’язана із оригінальністю та гнучкістю), а також комунікабельність, співчутливість, відкритість, доброзичливість та чутливість до оточуючих. Таким чином спостерігається тенденція до доброї соціальної адаптації.
Про ефективність тренінгу для актуалізації творчого потенціалу особистості свідчить зростання показників як вербальної, так і невербальної креативності. Завдяки кореляційному аналізу встановлено, що у досліджуваних цієї групи після тренінгу незалежність та наполегливість, схильність до самоствердження, індивідуальний стиль мислення, сміливість та впевненість у собі входять до структури факторів, які сприяють розкриттю здатності до творчості.
У налагодженні позитивних і близьких зв’язків стрижневим особистісним фактором після формуючого експерименту у цієї групи виступає емоційна стійкість. А прийняття себе у цих досліджуваних після проходження тренінгу креативності сприяє виникненню ближчої психологічної дистанції у соціальних зв’язках (r=0,370; rкр.=0,325).
Основні зміни спостерігаються у статистично значимих кореляціях між кількістю, валентністю соціальних зв’язків та креативністю. Таких взаємозв’язків стало значно більше (зросли від 2 до 12). Отже, креативність сприяє налагодженню соціальних контактів, актуалізує вміння не губитися у нестандартних ситуаціях соціальної взаємодії, що призводить до встановлення позитивно спрямованих, дистанційно близьких зв’язків з оточенням. Таким чином, підтверджується основна гіпотеза нашого дослідження про вплив креативності на характер соціальних зв’язків особистості.
Факторний аналіз показав, що на перше місце у досліджуваних цієї групи, як і в дітей із порушеними соціальними зв’язками, вийшов фактор, який об’єднує показники широкого, позитивного та близького спілкування (рис.3). Оскільки вагомість цього фактору значно зросла після формуючого експерименту в обох групах, можемо підтвердити ефективність тренінгу креативності для розвитку вміння налагоджувати позитивні, конструктивні соціальні зв’язки як для дітей, у котрих наявні порушення у таких зв’язках, так і для тих дітей, у яких об’єктивно відсутні такі порушення.
До тренінгу креативності Після тренінгу креативності
Рис.3. Виділені перші фактори (що мають найбільшу факторну вагу) в результатах контрольної групи до і після формуючого експерименту
Порівняння результатів обох груп до тренінгу креативності, дало змогу підтвердити нашу гіпотезу про те, що у дітей із особливими потребами наявні порушення соціальних контактів. А це свідчить про вірність вибору групи досліджуваних для формуючого експерименту, метою якого є відновлення порушених соціальних зв’язків на основі розвитку креативності. Після тренінгу креативності порівняння результатів у двох групах показало зростання кількості та якості соціальних зв’язків у дітей із порушеними соціальними зв’зками, а також прояв у них тих особистісних рис, які пов’язані з комунікабельністю, гнучкістю та прийняттям себе.
Отже, отримані результати формуючого експерименту підтвердили висунену гіпотезу про ефективність застосування креативності у психологічній реабілітацій осіб із порушеними соціальними зв’язками.
Висновки
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми застосування креативності у відновленні порушених соціальних зв’язків у молодших школярів, що виявляється у розкритті сутності і специфіки креативності на відміну від творчості, встановленні феноменології порушених соціальних зв’язків, визначенні критеріїв їх прояву, а також їх поновлення на основі актуалізації творчого потенціалу.
Узагальнення результатів теоретико-емпіричного дослідження підтвердило наші гіпотези та дало підстави для таких висновків:
1. З’ясовано, що креативність розглядається як гіпотетична здатність до створення чогось принципово нового, що сягає корінням у несвідомі процеси, проявляється у будь-якій сфері людської діяльності та описується в термінах нестандартності, гнучкості, спонтанності. Як властивість особистості включається до структури інтелекту, різних видів обдарованості та сфери несвідомого. Креативність як суто людський феномен вирізняється гнучкістю та оригінальністю мислення, новизною підходу, емоційним піднесенням, високомотиваційним підґрунтям, поєднанням свідомих і несвідомих процесів. Простір креативних проявів охоплює всі основні сфери, які піддаються психологічному аналізу.
Креативність як специфічна діяльність має певну структуру, компоненти якої тісно переплітаються та взаємодоповнюються. До компонентів креативності ми відносимо „свіжість погляду” або вміння побачити нове, гнучкість, оригінальність, мотиваційний та емоційний компоненти, несвідомі фактори (інкубація, інсайт, інтуїція). Актуалізація креативності ґрунтується на внутрішніх (на відміну від зовнішньої стимуляції) мотивах творчої активності, серед яких: потреба у новизні, потреба в автономії, свобода вибору, контроль над оточуючим світом, комунікація і мотив самоактуалізації. Саме тому в соціальній сфері креативність детермінує особливості соціальних зв’язків.
2. Доведено, що психологічна реабілітація стає більш ефективною, якщо вона спрямована на підвищення рівня креативності, що в свою чергу позитивно впливає на особистість, її діяльність, зокрема на особливості соціальних зв’язків. Розвиток креативності особистості вимагає усвідомлення своїх дезадаптивних стереотипів, активізацію пошукової іноваційної активності, формування пошуково-перетворювального ставлення до будь-якої діяльності та оволодіння
