ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І.І. МЕЧНИКОВА

БУЛАВА Наталя Юріївна

УДК 81'373.232.1=161.2 (477.6)

СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА ПІВНІЧНОЇ ДОНЕЧЧИНИ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Одеського національного університету

ім. І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Ковалевська Тетяна Юріївна,

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова,

професор кафедри української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Поповський Анатолій Михайлович,

Юридична академія МВС України,

м. Дніпропетровськ,

професор кафедри українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Боєва Евеліна Володимирівна,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет ім. К.Д. Ушинського, м. Одеса,

доцент кафедри української філології

Провідна установа: Чернівецький національний університет

ім. Юрія Федьковича, кафедра сучасної української мови,

Міністерство освіти і науки України, м.Чернівці

Захист відбудеться “ 30 ” вересня 2005 р. о 12.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар 24/26, ауд. 165.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65026, Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано 29 серпня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П. Матузкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Прізвища як невід’ємні складники будь-якої мови здавна привертали увагу лінгвістів. Початок наукового вивчення української антропонімії закономірно пов’язують з іменами мовознавців другої половини XIX – початку XX ст. В. Охрімовича, А. Степовича, М.Ф. Сумцова, І.Я. Франка, В. Щербини, В.М. Ястребова. Проте всебічне дослідження слов’янської антропонімії припадає на середину XX ст. і реалізується в працях українських учених (С.П. Бевзенко, В.О. Горпинич, Л.Л. Гумецька, М.О. Демчук, І.М. Желєзняк, Ю.О. Карпенко, Р.Й. Керста, І.І. Ковалик, О.Д. Неділько, А.М. Поповський, Ю.К. Редько, М.О. Сенів, І.Д. Сухомлин, М.І. Сюсько, М.Л. Худаш, К.К. Цілуйко, П.П. Чучка), російських (В.Д. Бондалетов, С.І. Зінін, В.А. Никонов, Н.В. Подольська, О.М. Селіщев, О.В. Суперанська, В.К. Чичагов, Л.М. Щетинін), білоруських (М.В. Бірило, М.Я. Гринблат, А.К. Устинович) та інших ономастів.

Завдяки системному науковому розгляду українська антропоніміка вже має апробований комплекс методів аналізу, ґрунтовно розроблену теоретичну базу, відповідну терміносистему. Сьогодні поглиблюється загальна теорія оніма, розширюється амплітуда антропонімічних досліджень, активно розробляється літературний антропонімікон, з’ясовується специфіка перекладу антропонімів та ін. Незважаючи на помітні успіхи, в цій науці й досі існують проблемні аспекти, які вимагають подальших ономастичних студій. Так, аналіз прізвищ найчастіше здійснюється на синхронному рівні, історичний же матеріал рідше стає об’єктом вивчення. Дискусійним залишається питання словотвірної класифікації антропонімів, оскільки нерідко змішуються принципи дериваційного аналізу прізвищ із принципами морфологічних характеристик, не розмежовуються суфікси прізвищеві й непрізвищеві, визначається різна кількість актуальних способів творення прізвищ тощо. Не розв’язано також проблему виявлення автохтонності словотвірних прізвищевих типів, їх територіального поширення. Вимагає вдосконалення і наявна лексико-семантична класифікація прізвищ, оскільки вона спирається на різні критерії, що передбачає необхідність створення її універсальної моделі, яка б ураховувала специфіку цього лексичного класу тощо. На думку М.О. Демчук, досягнення української антропонімії (як історичної, так і сучасної) на загальнослов’янському антропонімічному фоні ще дуже скромні. Саме тому вивчення цих мовних явищ у широкій науковій перспективі є актуальним й одним із першочергових.

У цьому аспекті вчені-ономасти наголошують на важливості всебічної наукової кваліфікації прізвищевих складників антропонімікону, що уможливить створення загальнонаціонального словника прізвищ, відповідних атласів, які б давали уявлення про українську антропонімійну систему в цілому та розкривали мовні особливості зазначеного класу. Цей комплекс завдань можна розв’язати через детальний аналіз прізвищ усіх регіонів. У вітчизняній ономастиці вже досліджено антропонімію таких етнічних територій: Бойківщина (Г.Є. Бучко), Буковина (Л.В. Кракалія), Верхня Наддністрянщина (І.Д. Фаріон), Гуцульщина (Б.Б. Близнюк), Дніпровське Припоріжжя (І.А. Корнієнко), Закарпаття (П.П. Чучка), Кіровоградщина (Т.В. Марталога), Лемківщина (С.Є. Панцьо), Лубенщина (Л.О. Кравченко), Нижня Наддніпрянщина (І.І. Ільченко), північна Тернопільщина (С.В. Шеремета), північне Лівобережжя (О.Д. Неділько), Полтавщина (І.Д. Сухомлин), Правобережне Побужжя (Т.Д. Космакова), Опілля (Г.Д. Панчук).

Прізвища північної Донеччини досі не були предметом комплексного ономастичного вивчення і тому потребують наукової кваліфікації з огляду на семантичне різнобарв’я збереженої в їх складі лексики, а також на наявність словотвірних особливостей. Сучасний антропонімний матеріал східних областей України лише частково залучався до наукового розгляду В.Д. Познанською, проте всі прізвища такої великої й густозаселеної території не могли бути вичерпно проаналізовані в одній праці. Результати нашого дослідження містять лексико_семантичний та словотвірно-структурний аналіз прізвищевих номінацій північної Донеччини, виявляють їх регіональну специфіку, істотно доповнюючи загальну картину антропонімікону східної України, що й зумовлює актуальність обраної теми. Крім того, лінгвістична кваліфікація антропооснов зазначеної місцевості сприяє поглибленому з’ясуванню історичних, соціокультурних та ментальних феноменів цього регіону, відображених у прізвищевих назвах, увиразнюючи актуальність роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну працю виконано в межах наукової теми кафедри української мови Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова “Актуальні питання лексичної та граматичної системи української мови” (номер державної реєстрації – 0101001415). Тему дисертації затверджено вченою радою філологічного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова та координаційною радою Інституту української мови НАН України.

Метою роботи є комплексний аналіз лексико-семантичних та словотвірно-структурних особливостей сучасних українських прізвищ північної Донеччини. Для досягнення поставленої мети розв’язано такі основні завдання:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

9)

10)

11)

Джерельною базою дослідження послугували списки прізвищ, надані податковою інспекцією Донецької області. Фактичний матеріал для цієї роботи зібрано на території північних районів Донеччини (Артемівський, Добропільський, Костянтинівський, Краснолиманський, Олександрівський, Слов’янський) – у 143 населених пунктах. Збір антропонімного матеріалу здійснено протягом 2001_ рр. Картотека сучасних українських прізвищ нараховує понад 10000 одиниць.

Об’єктом дослідження є українські прізвища, поширені на території північної Донеччини. Формування антропонімійної системи цього регіону відбувалося в постійних міжмовних контактах як генетично споріднених, так і неспоріднених мов. Таким чином, прізвища північної Донеччини, з одного боку, виявляють специфічні риси, а з іншого – містять й інваріантні ознаки, оскільки перебувають у діалектичній єдності із загальнонародним антропоніміконом.

Предметом дослідження є лексико-семантичні та словотвірно-структурні особливості сучасних українських прізвищ північної Донеччини.

Вибір методів дослідження зумовлено загальною метою та конкретними завданнями дисертаційної роботи. Провідним є описовий метод і його основні прийоми інвентаризації та систематизації мовного матеріалу, що застосовуються при синхронному дослідженні зазначених елементів певного періоду, уможливлюючи з’ясування структурно-семантичної специфіки прізвищ. При визначенні допрізвищевої семантики твірних основ антропонімів використовуємо метод семантичного аналізу. Характеризуючи шляхи антропонімізації, застосовуємо метод словотвірного аналізу. За допомогою кількісного методу встановлено склад і продуктивність різноманітних груп антрополексем та антропоформантів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві комплексно досліджено сучасні українські прізвища північної Донеччини:

- у науковий обіг уведено й проаналізовано значний обсяг (понад 10000 одиниць) не дослідженого раніше антропонімного матеріалу;

- запропоновано лексико-семантичну класифікацію прізвищ зазначеного регіону;

- встановлено індивідуально-номінаційні вподобання;

- поглиблено відомості про лінгвоментальні характеристики, відбиті в семантиці антропооснов, які зберігають та передають із покоління в покоління певні константи національної культури – і матеріальної, і духовної;

- визначено основні способи творення прізвищ;

- виявлено типові словотвірні моделі антропонімів та уточнено дані про їх територіальне поширення у досліджуваному регіоні (порівняно з даними В.Д. Познанської та Ю.К. Редька);

- з’ясовано значення та закономірності сполучуваності словотвірних елементів у прізвищевих комплексах.

Теоретичне значення дослідження полягає в удосконаленні лексико-семантичної та словотвірно-структурної класифікації прізвищ північної Донеччини. Результати роботи сприятимуть розширенню та поглибленню антропонімічних аспектів ономастичної теорії, оскільки вони доповнюють і конкретизують історію формування та розвитку сучасного антропонімікону України. Систематизований прізвищевий інвентар унаочнює процеси взаємовпливу і взаємозбагачення різних антропонімійних систем. Зроблені узагальнення також прислужаться в подальшому вивченні проблем специфіки прізвищ, зокрема її психолінгвістичних та культурологічних складників. Проведене дослідження увиразнює й лексикографічні перспективи в опрацюванні антропонімії як своєрідної підсистеми національного ономастикону.

Практична цінність одержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані в курсах із семантики й словотвору сучасної української мови, з історичної діалектології, лінгвогеографії, народознавства та при аналізі міжмовних контактів. Отримані результати можуть застосовуватися для написання підручників і навчальних посібників із сучасної української мови, для укладання відповідних словників та атласів, для створення спецкурсів з ономастики, у науково-дослідній роботі студентів. Зібраний та систематизований антропонімний матеріал також становитиме цінне джерело і для істориків, етнографів, географів, культурологів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації повідомлено на Міжнародних наукових конференціях “Загальні питання філології” (Дніпродзержинськ, 2003), “Мова і культура” (Київ, 2004), “Слов’янська фразеологія: семантичний, ареальний, історичний та етнографічний аспекти” (Луганськ, 2004), а також обговорено на засіданнях кафедри української мови та конференціях професорсько-викладацького складу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в дев’яти одноосібних авторських публікаціях, п’ять із них – у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (285 позицій) та додатків. Дисертація містить 4 таблиці, 1 рисунок. Додатки складаються з 2 томів, де 1 том представлено списком населених пунктів досліджуваної території, діаграмами та алфавітним словником сучасних українських прізвищ північної Донеччини (247 с.), 2 том - інверсійним словником сучасних українських прізвищ північної Донеччини (236 с.). Загальний обсяг роботи - 712 с., основна частина – 205 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної теми, розглянуто сучасний стан вивчення проблеми в мовознавстві, сформульовано мету та завдання роботи, конкретизовано джерельну базу та методи дослідження, визначено наукову новизну роботи, розкрито теоретичну й практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі “Лексико-семантична характеристика твірних основ сучасних українських прізвищ північної Донеччини” розглянуто значення слів до їх переходу в прізвища, що уможливлює встановлення семантичних домінант в антропоосновах зазначеного регіону.

У дослідженні спираємося на поширену в українській ономастиці класифікацію антропонімів за семантикою прізвищевих основ (Б.Б. Близнюк, Г.Є. Бучко, Л.О. Кравченко, С.Є. Панцьо, Г.Д. Панчук, В.Д. Познанська, С.В. Шеремета та ін.), відповідно розподіляючи аналізовані прізвища на: 1) прізвища, в основі яких відображено онімну лексику; 2) прізвища, в основі яких відображено апелятивну лексику. Додатково виокремлюємо полісемантичні антропооснови та прізвища з непрозорою на рівні синхронії семантикою. Зазначений підхід полягає у формуванні лексико-семантичних груп прізвищ за рубриками їх антропонімних основ і дає змогу проаналізувати лексеми, наявні в сучасній мові, а також ті мовні одиниці, що вийшли з ужитку, але збереглися в антропоосновах. До того ж, саме етимологія прізвища, яка розкриває його основу, в багатьох випадках визначає мотивацію іменування, уможливлюючи реконструкцію семантичних домінант первинних прізвищевих моделей. У такий спосіб нами виявлено, що відономастичні прізвища становлять 41,1 %, відапелятивні – 53,7 %, полісемантичні – 3,5 %, непрозорої семантики – 1,7 % від загальної кількості всього фактичного матеріалу.

У багаточисельному словнику українських прізвищ особливе місце посідають відономастичні прізвища, яких зафіксовано 4723 (41,1 %). Залежно від того, який різновид ономастичної лексики відображено в антропоосновах (особове ім’я чи топонім), виокремлюємо дві групи прізвищ: 1) відіменні (29 %) та 2) відтопонімні (12,1 %).

Дослідження відіменних прізвищ засвідчило, що в їх основі відбито понад 400 антропонімних варіантів, що за походженням могли бути а) автохтонними слов’янськими (65 варіантів): Гоиславъ, Любомиръ, Скоромиръ, Станиславъ та ін.; б) християнськими (316 варіантів): Абакум, Луп, Мирон, Назар, Пархом та ін. Проте не всі імена послугували базою для творення антропооснов. Переважно це були їх популярні варіанти або такі, що мали значну кількість похідних утворень у період становлення прізвищ. Головна роль у творенні відіменних прізвищ належить чоловічим християнським іменам. В основі 2708 (23,5 %) сучасних українських прізвищ відображено 278 чоловічих християнських імен і лише 182 (1,5 %) прізвища, мотивованих жіночими іменами, що пояснюється давньою слов’янською традицією називати дитину за ім’ям батька.

Широковживаними іменами в антропоосновах є насамперед поліваріантні, наприклад Григорій (від якого утворено 66 прізвищ) Гринь, Грицай, Гриців, Гришай, Гришко; Іван (53 прізвища) Іванів, Іваник, Івахно, Івашкевич; Ганна (20 прізвищ) Ганич, Ганночка, Ганусенко; Марія (13 прізвищ) Манюк, Манько, Марусич, Марусяк. В антропоніміконі північної Донеччини в основах прізвищ зафіксовано також рідковживані та застарілі імена (Донат, Урбан, Домна, Нукліда, Мокрина та ін.), репрезентовані поодинокими прізвищами. Незначною за кількістю є і група прізвищ з іншомовними іменами в основі (Бартош, Томашевич, Якуба), появу яких зумовлено активними етнічними контактами корінного українського населення з представниками інших народів.

Науковий розгляд антропооснов північної Донеччини виявив, що сучасні відтопонімні прізвища становлять 12,1 % (1400 антропооснов) від загальної кількості спадкових антропонімів і відображають у своїх основах ойконіми, катойконіми, гідроніми та хороніми (Задунайський, Китайгородський, Конотоп, Український, Чорнобиль), серед яких переважають численні та різноманітні ойконіми (10 %) з найвищим ступенем антропонімізації.

Прізвища, мотивовані апелятивними назвами (6177, або 53,7 % від загальної кількості аналізованих антропонімів), відбивають різноманітні аспекти матеріальної та духовної культури українців. Аналіз семантики таких антропооснов здійснюємо в межах категорій nomina personalia й nomina impersonalia, відповідно виокремлюючи прізвища, мотивовані особовими апелятивами (28,9 %), та прізвища, твірні основи яких є апелятивами з неособовим значенням (24,8 %). Дослідження відапелятивних прізвищ у межах зазначених категорій мотивуємо тим, що процес онімізації загальних назв відбувається неоднаково. Усі загальні назви на момент перетворення їх в оніми мають особове значення, але для лексем nomina impersonalia це значення обов’язково є метафоричним або метонімічним, оскільки воно виникає на основі певної подібності чи перенесення ознак з об’єкта на суб’єкт, наприклад, прізвища Вовк, Дуб виникли внаслідок надання влучних прізвиськ за уподібненням чи порівнянням, тобто вони метафорично вмотивовані. У такий спосіб встановлюємо не лише формальну амплітуду актуальних апелятивів, наявних у складі антропонімів, а й ментальні пріоритети, відбиті в прізвищевих моделях, що поглиблює уявлення про національні етнокультурні константи.

Категорія nomina personalia об’єднує 9 лексико-семантичних груп: назви людей за родом діяльності, назви людей за внутрішніми ознаками, назви людей за зовнішніми ознаками, назви людей за сімейним станом, назви людей за етнічною ознакою, назви людей за територіальною (топографічною) ознакою, назви людей за соціальною ознакою, назви людей за релігійною ознакою, назви міфічних істот. Кількісний аналіз виявив, що антропооснови, мотивовані особовими апелятивами, становлять більшу частину всіх відапелятивних прізвищ (3325 одиниць). Цей факт пояснюємо специфікою особових апелятивів, які, на відміну від неособових, відрізняються від прізвищ лише ступенем індивідуалізованості особового значення. У категорії nomina personalia найповніше представлено лексико-семантичні групи агентивних (за родом діяльності людини – 900 прізвищ) та атрибутивних назв (за внутрішніми властивостями людини – 800 прізвищ і за її зовнішніми ознаками – 690). Численність цих прізвищ можна пояснити комунікативною актуальністю професійних характеристик особи, а також її зовнішніх та внутрішніх ознак.

Прізвища категорії nomina impersonalia представлено в антропоніміконі північної Донеччини 10 лексико-семантичними групами: назвами предметів та об’єктів; назвами тварин; назвами рослин; назвами страв, напоїв, продуктів харчування; анатомічними назвами; назвами абстракцій; назвами явищ природи та різних часових понять; назвами іграшок, забав та інших розваг; назвами хвороб; назвами різноманітних угруповань. Вони становлять меншу частину (2852 прізвища) від загальної кількості всіх відапелятивних прізвищ. У межах категорії nomina impersonalia найбільш частотними є групи “назви предметів” (1050 прізвищ), “назви тварин” (580 прізвищ), “назви рослин” (360 прізвищ). Співвідношення лексико-семантичних груп за своїм кількісним виявом в антропоосновах залежить як від мовного потенціалу власне лексико-семантичної групи, так і від спроможності семеми відповідати вимогам тих принципів номінації, що діяли в період утворення антропонімів.

Уналежнення прізвища до тієї чи іншої лексико-семантичної групи не обов’язково є абсолютним, оскільки не завжди можна однозначно кваліфікувати допрізвищеву семантику його твірної основи. Відомі ономасти (Ю.О. Карпенко, П.П.Чучка та ін.), аналізуючи полісемантичні прізвища, пропонують ці антропоніми виокремлювати в певну групу, оскільки лексеми, наявні в таких антропоосновах, багатозначні, а отже, прізвища можуть співвідноситися з декількома лексико-семантичними розрядами. Полісемантичні прізвища становлять невелику групу антропонімів північної Донеччини (3,5 %), але вони є цінним джерелом для дослідження значеннєвої синестезії твірних основ, напр. Кисляк (кислий хліб; кисле молоко), Копитко (змен. копито; назва рослини) тощо.

Непродуктивною виявилася і група прізвищ із непрозорою семантикою (Камма, Лагно, Мормуль, Москот, Шемигон) (1,7 %), які, проте, становлять цікавий матеріал для етимологічних студій, оскільки уможливлюють виявлення архаїчної та рідковживаної лексики.

Узагальнену інформацію про питому вагу кожної семантичної групи твірних основ прізвищ північної Донеччини подано в таблиці 1.

Таблиця 1

Продуктивність твірних основ прізвищ північної Донеччини

Твірні основи прізвищ | Кількість прізвищ | % від загальної кількості

Антропоніми | 3323 | 29

Слов’янське автохтонне ім’я | 433 | 3,8 | Християнське ім’я | 2890 | 25 | Топоніми | 1400 | 12,1 | Апелятиви | 6177 | 53,7 | Nomina personalia | 3325 | 28,9 | Nomina impersonalia | 2852 | 24,8 | Полісемантичні назви | 400 | 3,5 | Назви непрозорої семантики | 200 | 1,7 | Разом | 11500 | 100 |

Лексико-семантичний аналіз прізвищ досліджуваної території дав змогу виокремити певні регіональні особливості. Так, в антропоніміконі північної Донеччини переважають відапелятивні прізвища, які становлять 53,7 % проаналізованих антропонімів, відономастичні ж охоплюють відповідно 41,1 %, що не збігається з даними, отриманими при відповідному аналізі Закарпатської області (35 % відапелятивних прізвищ і 46 % відономастичних). Відзначимо також, що загальнопоширеною практично у всіх регіональних антропоніміконах є перевага особових апелятивів в основах прізвищ щодо неособових, проте неоднаковим є їх кількісне співвідношення: в північній Донеччині ця різниця становить 4,1 %, у Дніпровському Припоріжжі – 7%, у Північно_правобережному Степу – 19 %, на Лубенщині – 5,27 %, що пояснюємо почасти різним ступенем антропонімізації апелятивної лексики.

Найуживанішими прізвищами відапелятивного походження на досліджуваній території є Кравченко – 53 (627), Шевченко – 63 (630), Ткаченко – 57 (683), де перша цифра вказує на кількість населених пунктів, у яких зафіксовано прізвище, а друга – на кількість носіїв. Аналіз же відіменних прізвищ засвідчив високий рівень частотності відповідних антропооснов, мотивованих чоловічими християнськими варіантами (23,5 %) з домінуванням усталених номенів Іванов – 47 (511), Петренко – 36 (217), Харченко (< Харитон або Захар) – 31 (218) (пор.: в антропоніміконі Дніпровського Припоріжжя поширеними відапелятивними прізвища є Шевченко (554), Кравченко (346), Олійник (327), у межах відіменних антропооснов – Савченко (225), Василенко (205), Клименко (199) та ін.

Склад найпоширеніших прізвищ північної Донеччини ілюструє діаграма 1.

Діаграма 1

Найпоширеніші прізвища північної Донеччини |

Кількість носіїв | Кількість населених пунктів

Дослідження сучасних українських прізвищ північної Донеччини також виявило, що антропооснови є своєрідним утіленням актуальних національних рис, таких, наприклад, як релігійність (Молибога, Отченашенко), висока моральність та повага до старших (Дядик дядик “батько”, Мамич), музикальність (Музика, Співак) тощо. В антропонімах відбито й особливості національного темпераменту, кулінарні вподобання, певну критичність та іронічність українців, яка, у свою чергу, зумовила перевагу відповідних знегативованих комунікативних характеристик, закріплених у прізвищевих антропоосновах (Балута, Легейда).

Лексико-семантична кваліфікація антропонімікону зазначеної території уможливила систематизацію наявного фактичного матеріалу, що дало підстави для укладання алфавітного словника сучасних українських прізвищ північної Донеччини, який містить указівку на частоту їх вживання й географічне поширення.

Отже, проведений аналіз прізвищ північної Донеччини засвідчує високий рівень актуальності ономастичної та апелятивної лексики у процесах їх творення, а також дає змогу виокремити ядерні та периферійні прізвищеві найменування; встановлює причини домінування певних лексико-семантичних груп прізвищ; виявляє кореляційні зв’язки між ментальними константами та антропоосновами, що увиразнює етнокультурну специфіку досліджуваного регіону.

У другому розділі “Словотвірно-структурний аналіз сучасних українських прізвищ північної Донеччини” зазначені антропонімні одиниці схарактеризовано за їх дериваційними особливостями, що уможливлює встановлення найтиповіших словотвірних комплексів, а також сприяє з’ясуванню специфічних процесів поетапного нарощування морфем, які зумовлюють трансформацію первинного апелятива до стану сучасного багатоморфемного прізвища тощо.

З боку формальної структури виокремлюємо однокомпонентні та двокомпонентні (Голик-Литвинов, Назаренко-Вогнивенко) прізвищеві моделі, де останні розглядаємо як моноструктурні антропонімні утворення.

Усі прізвища північної Донеччини аналізуємо за двома способами словотвору– неморфологічним (зміна функції базової назви без зміни її структури) та морфологічним (зміна функції базової назви одночасно зі зміною її структури). Звернено увагу і на випадки подвійної словотвірної мотивації певних прізвищевих одиниць, які досліджуємо в площинах зазначених способів.

У межах морфологічного способу виокремлюємо суфіксацію як один із найактуальніших засобів творення слов’янської антропонімії (В.О. Горпинич, В.Д. Познанська, П.П.Чучка). До таких прізвищ уналежнюємо лише ті суфіксальні назви, що не фіксуються в лексикографічних джерелах. Їх загальна кількість у нашій картотеці – 6429, що становить 56 % від загальної кількості фактичного матеріалу (пор.: в антропоніміконі Опілля прізвища суфіксальної деривації становлять лише 25 %).

Класифікацію антропооснов зазначеного різновиду здійснено за прізвищетвірними суфіксами. У кожному конкретному випадку подано відомості про походження і значення суфікса, ступінь його продуктивності, відповідні валентні ознаки. Актуальність кожного суфікса визначається в абсолютних величинах та у відсотках по всій досліджуваній території. Для систематизації всі суфікси за семантичною ознакою розподіляємо на посесивні (-ов/-ев, -ів, _ин/_ін), патронімічні (_енк-о, _ич, _ович/-евич) та поліфункціональні (-к-о, -ук/_’ук, -чук, -ик/_ік, _чик, _ак_’ак, _чак, -ець, -ій, -ан, -ун, -ай, -ей), що уможливлює врахування функціонального навантаження формантів і дає змогу встановити причини появи прізвищ. Найчастотнішими прізвищами, утвореними суфіксальним способом, є антропооснови з посесивними формантами (3126 прізвищ), непродуктивними – з поліфункціональними (1972 прізвища) та патронімічними формантами (1331 прізвище), що не збігається, наприклад, з відповідними результатами Лубенського регіону, де переважають поліфункціональні суфікси (26 %), а посесивні – не продуктивні (8,84 %).

Аналіз словотвірної структури прізвищ північної Донеччини виявив, що найпродуктивнішим прізвищевим формантом є суфікс -ов/-ев, -ів із семантикою посесивності (2276 прізвищ від загальної кількості фактичного матеріалу; 19,8 %), що також істотно відрізняється від словотвірних домінант, зафіксованих на Лубенщині (найчастотніший формант -енк-о), Закарпатті (найчастотніший формант -ак/-’ак, -чак), Опіллі (найчастотніший формант -ак), північній Тернопільщині (найчастотніші форманти -ук, _ів), південно-східній Україні (найчастотніші форманти _енк-о, _к_о, _ук/-’ук, -чук) тощо. Відзначимо, що для досліджуваного антропонімікону є характерним усталений суфіксальний комплекс -ов/-ев (2226 прізвищ): Брехунов, Павелков, Паламарев, Федорцев. Спостерігається також додавання цих суфіксів до українських прізвищ, у складі яких вже наявні патронімічні форманти -енк-о, -к-о, -ич тощо: Барченков, Василенков, Синьков, Фомичов. Такі антропооснови ілюструють збережені йменування для третього покоління, коли назви на -енк-о поширювалися іншими формантами, наприклад -ов: Степаненков, тобто Степан – його син Степаненко, його онук Степаненков. Варіативним формантом -ів (Вовків, Моргунів, Якубів), який є діалектною рисою західних регіонів України, оформлено лише 50 прізвищ.

У межах поліфункціональних та патронімічних відповідно домінують форманти -ук/-ук, _чук (5 %) та -енк-о (9 %): Атаманчук, Данилюк, Писаренко. Незначною продуктивністю характеризуються суфікси -ач (0,2 %), -аш (0,2 %), -ей (0,2 %), -уш (0,1 %) та ович/-евич (1,4 %), _ич (1,4 %), що почасти збігається з результатами досліджень інших регіональних антропосистем (зокрема Лубенщини та північної Тернопільщини).

Узагальнені результати щодо продуктивності кожного словотвірного форманта наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

Продуктивність формантів у прізвищах північної Донеччини,
утворених морфологічним способом

Формант | Твірні лексеми | Разом | %

Особові імена | Апеля- тиви | Топо- німи

Християнські | Слов’янські автохтонні

Чоловічі | Жіночі | Ком-позити | Відком-позитні

-ов/-ев, -ів | 1072 | 23 | 13 | 37 | 1106 | 25 | 2276 | 19,8

-енк-о | 310 | 16 | 7 | 10 | 645 | 12 | 1000 | 9

-ин/-ін | 309 | 17 | 11 | 15 | 473 | 25 | 850 | 7,4

-ук/-’ук, _чук | 213 | 11 | 10 | 17 | 289 | 10 | 550 | 5_

ськ_ий/
_зьк_ий/
-цьк-ий | 95 | 7 | 4 | 8 | 244 | - | 358 | 3,1

-к-о | 40 | 5 | 5 | 8 | 238 | 4 | 300 | 2,6_

ак/_’ак, _чак | 57 | 6 | 4 | 10 | 114 | 6 | 197 | 1,7

-ович/_евич | 67 | 3 | 8 | 13 | 65 | 10 | 166 | 1,4

-ич | 50 | 4 | 5 | 15 | 82 | 9 | 165 | 1,4

-ець | 30 | 3 | - | - | 62 | - | 95 | 0,8

-ик/-ік, -чик | 13 | 2 | - | 6 | 55 | 4 | 80 | 0,6

-ій | 11 | 8 | - | 3 | 45 | 1 | 68 | 0,5

-а/-’а | 19 | 4 | - | 3 | 41 | - | 67 | 0,5

-ай | 10 | 3 | - | 4 | 40 | - | 57 | 0,4

-ун | 11 | - | - | 3 | 35 | - | 49 | 0,4

-ан | 15 | - | - | 4 | 30 | - | 49 | 0,4

-ач | 14 | - | - | 2 | 25 | - | 31 | 0,2

Продовж. табл. 2

-аш | 12 | - | - | 2 | 16 | - | 30 | 0,2

-ей | 5 | 1 | - | - | 20 | - | 26 | 0,2

-уш | 4 | - | - | 1 | 10 | - | 15 | 0,1

Поширеним в українській мові є неморфологічний спосіб творення, який полягає у виникненні слів шляхом появи нових лексичних значень, зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово або переходу слів чи словоформ з однієї частини мови до іншої. Проте в межах словотвору прізвищ продуктивні лише деякі різновиди неморфологічного способу, зокрема лексико-семантичний, що зумовлено специфікою деривації антропооснов. Особливістю таких прізвищ, утворених шляхом трансономатизації й ономатизації, тобто переходу власних чи загальних назв через зміну функції до розряду прізвищ, є те, що вони сформувалися без допомоги спеціальних формантів. Останні, якщо вони наявні у складі антропоніма, входять до структури прізвищ не як твірні елементи, а як сегмент похідної основи. Загальна кількість зазначених прізвищевих моделей у нашій картотеці – 5071, що становить 44 % від усього аналізованого матеріалу. Основою для їх появи послугували особові імена, топоніми та апелятиви.

В антропонімії північної Донеччини прізвища, тотожні іменам, надзвичайно частотні (1198 одиниць; 10,5 %) і різноманітні за структурою, оскільки їх будова може співвідноситися із суфіксальними, повними, усічено-суфіксальними та усіченими антропонімними варіантами.

Привертає увагу розмаїття прізвищ, ідентичних суфіксальним іменам (800 прізвищ; 6,9 %). Зафіксовано близько 70 суфіксів, що використовувалися для збагачення репертуару імен, переважно чоловічих християнських. Продуктивними виявилися суфікси -к-о (275 прізвищ), -ик (89 прізвищ), -ець (62 прізвища), -ак/-’ак (60 прізвищ), -ок (31 прізвище), -ан (27 прізвищ), _ух_а/_’ух_а (26 прізвищ): Гришко, Карпик, Іванець, Петрак, Романяк, Семенок, Лукан, Павлуха, Євтюха. Причини їх частотності, на думку С.М. Медвідь-Пахомової, слід шукати в соціо- та психолінгвістичних факторах: антропонімічних уподобаннях, ступені індивідуалізації імені тощо. Неактуальними у місцевому антропоніміконі є поодинокі прізвища з поліморфемними формантами -унь_к_о, _ут_к-о, -еч-к-о, _оч_к_о, -еш-к-о, -онь-к-о (Андрушко, Марочко, Мисечко, Пашутко). В.Д. Познанська вважає, що їх нечисленність пов’язана з тим, що ці імена, виражаючи високий ступінь пестливості, використовувалися переважно в сімейному колі й лише у випадках виходу їх за родинні межі могли перетворюватися на прізвиська, а згодом на прізвища.

Більшість повних імен, наявних в антропоосновах, відповідають не лише маловідомим, рідковживаним варіантам, але й поширеним іменам (200 прізвищ; 2 %). Домінують в основах прізвищ імена, що відповідають нормам літературної мови (Микита, Сидір), проте спостерігається і їх варіативність, зумовлена впливом місцевих говірок, розмовної мови, традицій називання, що склалися в тому чи іншому колективі: Ігнат і Гнат, Сопрун і Супрун, Фома і Тома тощо.

Дослідження прізвищ, утворених від усічено-суфіксальних імен, виявило низький рівень частотності таких антропонімів на території північної Донеччини (120 прізвищ; 1,04 %), що пояснюємо непродуктивністю відповідних моделей у період формування прізвищ. Реконструкція походження й первісного значення прізвищ засвідчила, що поширеними іменами серед таких антропооснов були варіанти, оформлені суфіксами -ко, -ц/_ць, -х, -хно (Грих, Михно, Стаць, Тишко).

З’ясовано також, що іменам в основі аналізованих прізвищ притаманне усічення будь-якої частини імені (78 прізвищ; 0,6 %): Бакум < Абакум, Федь < Федір, Олесь < Олександр, Хар < Захар чи Харитон, проте переважають прізвища, співвідносні з іменами, у яких відбулося усічення кінцевої частини, іноді до початкового складу (Мих, Федь), що спричинено високим ступенем антропонімізації цих імен у минулому.

В антропоніміконі північної Донеччини зафіксовано 95 прізвищ, утворених лексико-семантичним способом від топонімів. Такі антропооснови можуть бути ідентичні і непохідним топонімам-іменникам (28 прізвищ; 0,2 %): Бахмут, Корсун, Самара, і похідним топонімам_іменникам (67 прізвищ; 0,5 %): П’ятихатка, Сухоставець, Чорнобиль. Перевага похідних форм зумовлена вищим ступенем їх індивідуалізації в період формування прізвищ, а також поширенням в українській мові ускладнених лексем.

Прізвища, утворені шляхом ономатизації апелятивної лексики, займають в антропонімії північної Донеччини значне місце (5071 прізвище; 44 % від загальної кількості фактичного матеріалу). За морфологічними ознаками мотивуючих основ прізвища співвідносяться з різними частинами мови: іменниками, прикметниками, дієсловами, дієприкметниками, прислівниками, частками, вигуками, звуконаслідувальними словами, проте найчастотнішими є ономатизовані іменникові антропооснови. Їх зафіксовано 2128, або 18,3 % від усього лексичного масиву (пор.: в антропоніміконі Опілля переважають відприкметникові прізвищеві найменування). До мікросистеми прізвищ переходили прості іменникові лексеми – похідні (1220 прізвищ): Безручко, Головань, Крапивка, Торохтій та непохідні (684 прізвища): Буряк, Гарбуз, Лихо, Шило, а також складні апелятивні номени (224 прізвища): Гріховод, Дериземля, Дуболаз, Завалипіч тощо.

В антропоніміконі північної Донеччини незначною за кількістю є група прізвищ, тотожних якісним і відносним прикметникам (1619 прізвищ) та дієприкметникам (31 прізвище): Задонський, Кривий, Невінчаний, Пошитий. Інші частини мови, наявні в антропоосновах, також характеризуються низьким ступенем антропонімізації (21 прізвище): Гинь, Негрій, Нетреба, Нехай, Ойстрах та ін.

Певну частину прізвищ, з огляду на труднощі встановлення словотвірних відношень, кваліфікуємо як найменування з подвійною словотвірною мотивацією. Л.О. Кравченко зазначає, що словотвірна неоднозначність цих прізвищ зумовлена полісемією, а іноді й функціональною невизначеністю певних суфіксів (напр. -к-о, -ик, -ець: Климко < Климко або < Клим, Грицик < Грицик або < Гриць). Відповідно такі прізвища можна вважати утвореннями і морфологічного, і неморфологічного способу.

Отже, дослідження словотвірних процесів у прізвищевих моделях зазначеного регіону виявило їх дериваційну специфіку, що дало підстави для поглибленого з’ясування етапів та особливостей відповідної прізвищевої динаміки, а також уможливило укладання інверсійного словника сучасних українських прізвищ північної Донеччини, у якому прізвища систематизовано за фіналями.

ВИСНОВКИ

Аналіз сучасних українських прізвищ північної Донеччини дав змогу зробити такі висновки:

1. Антропонімікон північної Донеччини пройшов довгий і складний шлях розвитку, проте лексеми, що стали прізвищами, функціонували в мові задовго до закріплення їх у ролі обов’язкових спадкових найменувань. Стабілізація прізвищ відбулася порівняно пізно і в історично короткий термін: вона тривала з кінця XVII ст., тобто з часу масового заселення досліджуваної території, до кінця XVIII – XIX ст.

2. На основі лексико-семантичної характеристики встановлено допрізвищеве значення твірних основ прізвищ. Виявлено, що всі антропооснови розподіляються на дві основні групи: відономастичні (4723 прізвища) та відапелятивні (6177 прізвищ). Перевага відапелятивних прізвищ в антропоніміконі північної Донеччини ілюструє його регіональну специфіку.

3. Дослідження відономастичних прізвищ виявило два різновиди антропооснов: відіменні (3323 прізвища) та відтопонімні (1400 прізвищ).

4. Відіменна прізвищева лексика становить цінне джерело для вивчення іменного репертуару періоду формування прізвищ. Ця група прізвищ неоднорідна за походженням, у її межах виокремлюємо антропооснови, мотивовані слов’янськими автохтонними (433 прізвища) та християнськими варіантами (2890 прізвищ), з домінуванням чоловічих християнських імен (2708; 23,5 %).

5. Відтопонімні прізвища мотивовані географічними назвами різних регіонів України та інших країн. Це пов’язано зі специфікою заселення досліджуваної території. Для творення прізвищ від назв місцевостей послугували різні типи топонімів, серед яких в антропоосновах найчастотнішими є ойконіми (10 %) та катойконіми (1,5 %), рідше фіксуємо гідроніми (0,5 %) й хороніми (0,1 %), що, з одного боку, пояснюємо кількісною перевагою ойконімів у топонімній парадигмі, а з іншого – комунікативною актуальністю відповідних характеристик особи в процесах прізвищевої номінації.

6. Прізвища, мотивовані апелятивними позначеннями особи, відображають різноманітні аспекти життя народу – побут, заняття, сімейний стан, фізичні та психічні ознаки тощо. Розподіл апелятивної лексики за групами здійснено в межах категорій nomina personalia (28,9 % від загальної кількості всього фактичного матеріалу) та nomina impersonalia (24,8 % від загальної кількості всього фактичного матеріалу). Специфічність антропонімікону північної Донеччини виявляється у відносному паритеті прізвищ, відповідно мотивованих особовими та неособовими апелятивами. Висока частотність антропонімів, семантика яких пов’язана із солевидобувною промисловістю, також є важливою особливістю досліджуваного масиву прізвищ.

7. Лексико-семантичний аналіз антропооснов засвідчив збереження у їх значеннєвій амплітуді найактуальніших національних рис українців (релігійність, любов та повага до батьків, музикальність, іронічність та ін.), що, у свою чергу, увиразнює наукові перспективи антропоніміки як етногенетичного коду психоментальних феноменів нації.

8. В аспекті словотвірної специфіки виокремлюємо два основних способи творення прізвищ північної Донеччини: морфологічний (6429 прізвищ) і неморфологічний, або лексико-семантичний (5071 прізвище). З огляду на дериваційну неоднозначність прізвищевих моделей, певну частину прізвищ кваліфіковано як утворення з подвійною словотвірною мотивацією.

9. Матеріальним вираженням морфологічної деривації прізвищевих утворень виступають посесивні (-ов/-ев, -ів, -ин/-ін), поліфункціональні (-ук/_’ук, _чук, -ськ-ий, -цьк-ий, _зьк-ий, -к-о, _ак/’-ак, -чак, -ик, -ець, -ій, -а/_’а, -ай, -ун, -ан, -ач, _аш, -ей, _уш) та патронімічні суфікси (_енк_о, _ович/-евич, -ич), серед яких переважають моделі, оформлені посесивними суфіксальними елементами (3126 прізвищ), непродуктивними виявилися поліфункціональні (1972 прізвища) та патронімічні форманти (1331 прізвище), що зумовлено різним ступенем антропонімізації суфіксів, а також регіональними особливостями.

10. Поширення прізвищ, оформлених суфіксами -ев/-ов, -ів (19,8 %), -ин/-ін (7,4 %), -енк-о (9_ук/-’ук, -чук (5 %), а також невисока продуктивність прізвищевих формантів -ович/-евич (1,4 %), _ич (1,4 %), -ач (0,2 %), -аш (0,2 %), -ей (0,2 %), -уш (0,1 %) засвідчують, з одного боку, словотвірну специфіку регіонального антропонімікону. З іншого боку, отримані результати виявляють і його глибинний зв’язок із загальнонаціональною антропосистемою, оскільки сучасні українські прізвища північної Донеччини формувалися під впливом міграцій населення з територій, де антропоніми такої структури були типовими: з Полтавської, Сумської, Харківської, Чернігівської областей (прізвища із суфіксами -енк-о, -к-о, -ик), із західних областей України (прізвища із суфіксами -ук/-’ук -чук, -ак, _чак), з Росії (_ев/-ов, -ин), з Білорусії і Чернігівщини (_ович/-евич, _ич).

11. У межах неморфологічного способу творення прізвищ (лексико-семантичний різновид) переважають трансономатизовані моделі відіменного типу, ідентичні суфіксальним утворенням. Серед прізвищевих комплексів, які виникли шляхом ономатизації апелятивів, продуктивними є антропонімічні субстантиви та антропонімічні ад’єктиви (відповідно 2128 та 1650), що відбиває загальну тенденцію до субстантивованої номінації особи.

12. Лексико-семантичний та словотвірно-структурний аналіз прізвищ уможливив укладання алфавітного та інверсійного словників сучасних українських прізвищ північної Донеччини, які унаочнюють результати дисертаційного дослідження.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Відіменні прізвища з суфіксом -енк-о // Лінгвістичні студії. У 2 ч. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – Вип. 11. – Ч.І. – С.271 – 277.

2. Усічено-суфіксальні імена в основах українських прізвищ північної Донеччини // Записки з ономастики. – Одеса: Астропринт, 2003. – С.114 – 121.

3. Назви рослин і тварин в основах українських прізвищ північної Донеччини // Записки з українського мовознавства. – Одеса: Астропринт, 2003. – Вип.12. – С.223 – 233.

4. Особливості використання лексики на позначення психічних рис людини в українських прізвищевих