МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

БРАЖКО Олена Вадимівна

УДК 338.45; 65.011

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Спеціальність: 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління”

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент

Дацій Надія Василівна,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”,

завідувач кафедри обліку і аудиту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Онишко Світлана Василівна,

Національна академія ДПА України,

заступник проректора з наукової роботи;

кандидат економічних наук, доцент

Колобова Людмила Вікторівна,

Київський національний університет технологій

та дизайну Міністерства освіти і науки України,

доцент кафедри фінансів.

Провідна установа – Приазовський державний технічний університет Міністерства освіти і науки України, м. Маріуполь.

Захист відбудеться 17 січня 2006 р. о 14 єє годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.102.05 у Київському національному університеті технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2.

Автореферат розісланий 12 грудня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Ю. Чубукова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні вперше за останні роки, набули позитивні тенденції економічного розвитку, в тому числі й у галузі легкої промисловості, які водночас спричинили стрімке зростання конкуренції та скорочення життєвих циклів продукції на зміну потреб користувачів. Постала проблема забезпечення конкурентоспроможності підприємств легкої промисловості, що обумовило необхідність оновлення та удосконалення виробничих технологій, розробки та виробництва нової конкурентоспроможної продукції, використання нових підходів до управління та організації виробництва. За умов обмеженості інвестиційних ресурсів актуальною стає проблема вибору інноваційних проектів, які є пріоритетними для інвестування, що сприяє підвищенню ефективності виробництва продукції легкої промисловості.

Сучасні умови висококонкурентних ринків зумовлюють необхідність розглядання інноваційної діяльності як найбільш дієвого способу підвищення конкурентоспроможності і забезпечення його подальшого розвитку. Однак, незважаючи на деяке пожвавлення інвестиційних та інноваційних процесів на підприємствах легкої промисловості України, вони все ще здійснюються вкрай в'яло. Назріла гостра потреба в активізації управління інноваційної діяльності у легкій промисловості для збереження встановлених позитивних тенденцій та забезпечення подальшого стійкого зростання. І це є проблема національна, адже розвиток підприємств легкої промисловості є визначальним для зростання добробуту нації та потенціалу націнальної економіки в цілому.

Дослідженню теоретичних і практичних питань різних аспектів організації та управління інноваційною діяльністю підприємств присвячено значну кількість досліджень вітчизняних вчених, таких як: Александрової В., Алимова О., Бойка І., Бунчука М., Гальчинського А., Геєця В., Герасимчука В., Гриньова А., Данилишина Б., Денисенко В., Зимовця В., Крупки М., Кухленко О., Лапка О., Малицького Б. Онишко С., та зарубіжних: Ансоффа І., Бурнашева К., Валдайцева С., Водачек Л., Водачкової О., Горбашко Е., Гохберга Л., Грейсона Дж., Делла К., Друкера П., Завліна П., Ковалева Г., Мединського В., Портера М., Санто Б., Шумпетера Й. та ін.

Разом з тим, низка питань щодо управління інноваціями на підприємствах легкої промисловості вимагає додаткових досліджень. Досі не існує єдиної точки зору щодо галузевих та технологічних інновацій та їх класифікацій, досить слабко висвітлено їх взаємозалежність. Методичне забезпечення процесу прийняття інвестиційних рішень, особливо на ранніх його етапах, розроблено недостатньо і не враховує галузевої специфіки інвестиційних рішень, що мають інноваційну спрямованість. Майже відсутні інструменти оцінки тенденцій інноваційно-спрямованого інвестування, не приділено належної уваги питанням його активізації на державному та регіональному рівнях.

Наявність означених проблем обумовила актуальність та послужила основою вибору теми, мети і завдань дисертаційного дослідження.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка науково-обгрунтованих методичних і практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення механізмів управління інноваційною діяльністю підприємств легкої промисловості.

Для досягнення поставленої мети в дослідженні вирішувалися такі завдання:

- проаналізувати наукові підходи і концепції, що розкривають сутність і класифікацію інновацій;

- дослідити сучасний стан виробництва і визначити інноваційні напрями розвитку підприємств легкої промисловості;

- оцінити підсистеми інновативності в управлінні підприємствами;

- удосконалити систему інноваційних механізмів підприємництва в легкій промисловості;

- обґрунтувати вибір перспективної інноваційної промислової технології з використанням підходів стратегічного маркетингу;

- розробити нову технологію фінансування інноваційних проектів.

Об’єктом дослідження є механізм управління інноваційною діяльністю підприємств легкої промисловості. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних і практичних питань щодо управління інноваційною діяльністю підприємств легкої промисловості.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані такі методи проведення наукових досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формування висновків), статистико-економічний (аналіз сучасного стану та виділення факторів впливу на управління інноваціями підприємств), монографічний (розробка методики вибору ефективних стратегічних рішень по управлінню конкурентоздантістю технологічних інновацій), розрахунково-конструктивний та експериментальний (розробка концепції управління конкурентоспроможністю технологічних інновацій).

Матеріалами для дослідження стали: спеціальна література з проблем теорії та практики удосконалення управління інноваційною діяльністю підприємств легкої промислововсті, нормативні документи, статистичні дані.

Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в наступному:

вперше запропоновано:

- нову технологію фінансування інноваційних проектів, яка заснована на обсягах та динаміці реальних грошових потоків підприємства, взаємозв’язку банківського відсотка, ставки дисконтування, рівня чистого доведеного доходу NPV, тенденцій зростання (зниження) інноваційного ризику;

дістало подальшого розвитку:

- обґрунтування вибору перспективної інноваційної промислової технології з використанням підходів стратегічного маркетингу, що передбачає віддачу переваги тій технології, яка має потенціал розвитку конкурентоспроможності. При цьому приріст споживчої цінності інноваційної технології відбувається при її інвестуванні;

- сутність інновації як процесу і як виду діяльності, що передбачає комплексні дії працівників і в цілому підприємств по якісній зміні кожного з елементів бізнесу, обумовлені науково-технічним прогресом чи спеціально проведеними науковими дослідженнями для отримання раніше не існуючих переваг;

удосконалено:

- класифікацію інновацій за виділенням найбільш важливих ознак виходячи з її цілей: за ступенем радикальності інновацій; за об'єктами, на які спрямовані інновації; за стадіями життєвого циклу, на яких знаходяться інновації;

- класифікацію підсистем інновативності в управлінні підприємством: управління процесом виробництва та реалізації; управління використанням ресурсів; управління якістю продукції; управління науково-технічним розвитком; управління соціальним розвитком; управління екологічною діяльністю;

- систему інноваційних механізмів підприємництва в легкій промисловості, яка включає механізми пошуку інноваційних рішень, механізми організації, механізми розробки і впровадження, механізми фінансування і стимулювання, механізми технологічного трансферту, механізми інтелектуальної власності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розвитку методів вибору стратегічних рішень управління інноваціями для забезпечення конкурентоспроможності інноваційного промислового підприємства. Наукові розробки автора можуть бути використані у практичній діяльності підприємств легкої промисловості.

Результати досліджень використано у розробці проекту Концепції розвитку інноваційної діяльності у сфері промисловості Міністерством промислової політики (дов. № /2-3 від 22.08.2005 р.) та під час розробки механізму управління конкурентоздатністю інноваційної технології на ВАТ “Мелітопольське виробничо-торгове швейне підприємство “Елегант” (дов. № /5 від 06.06.2005 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні навчальних дисциплін, “Економіка підприємства”, “Менеджмент” та “Інноваційний менеджмент” (довідка № від 09.09.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійного дослідження її автора. Опубліковані наукові праці, висновки і пропозиції, які сформульовані особисто автором, відображають його внесок у розвиток економіки підприємств й організації виробництва легкої промисловості.

Апробація результатів дослідження. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону”, м. Дніпропетровськ (2002“Динаміка наукових досліджень”, м. Дніпропетровськ (2003“Дні науки”, м. Запоріжжя (2004

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлено в 10 наукових публікаціях, обсягом 2,4 обл.-вид. арк., з них 7 – у наукових фахових виданнях, обсягом 2,1 обл. вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел. Повний обсяг роботи – 199 сторінок, з яких: 44 таблиці займають 24 сторінки, 19 рисунків – 14 сторінок, список використаних джерел (132 найменування) – 11 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретичні і методичні основи управління інноваційною діяльністю підприємств” досліджено наукові підходи і концепції, що розкривають сутність і класифікацію інновацій.

У літературі зустрічається безліч різних визначень поняття “інновація”. Термін “інновації” у XIX столітті зв'язувався зі змінами, викликаними спонтанними взаємодіями різних культур. На початку XX століття він перекочував спочатку в технічну сферу, а потім в економічну теорію, де інновації стали розглядатися як найважливіший засіб подолання циклічних криз. Після “великої депресії” серед американських менеджерів стає популярним термін “інноваційна політика підприємства”, зміст якого зводиться до того, що підприємство може одержати переваги на ринках збуту і максимізувати прибуток не стільки шляхом маніпуляції цінами, скільки за рахунок постійного відновлення своєї продукції.

Аспекти інновацій і їхні визначення у різних концепціях представлені на рис. 1. Аналіз наукових підходів і концепцій дозволив визначити інновації як процес і як вид діяльності, що дає можливість розглядати нерозривність інновацій і інноваційної політики.

У якості процесу визначено дії, що здійснюються працівниками підприємства для послідовного внесення змін у товари і продукцію, що випускається, технологічні процеси, документообіг, існуючу організаційну структуру, джерела сировини і матеріалів, ринки збуту та інше, з метою їх якісного удосконалення і отримання раніше не існуючих переваг.

Рис. 1. Характеристики визначення інновацій

Під інноваціями як видом діяльності підприємства пропонується вважати заплановані цілеспрямовані комплексні дії підприємства по зміні кожного з елементів бізнесу даного підприємства, які реалізовані, головним чином, на існуючій матеріально-технічній базі, та викликані реальною чи потенційною потребою ринку (попитом) або обумовлені науково-технічним прогресом чи спеціально проведеними науковими дослідженнями, а також на такі дії, які спрямовані на удосконалення матеріалів, продукції, що випускається, на технологічні процеси, документообіг, існуючу організаційну структуру, на вибір джерел сировини і матеріалів, стилю і методів управління, ринки збуту та інше з якісним результатом їх перетворення. Інноваційна діяльність містить у собі всі інноваційні процеси, що проходять на підприємстві.

Виходячи з цілей класифікації, рекомендується виділити найбільш важливі ознаки класифікації інновацій: за ступенем радикальності інновацій; за об'єктами, на які спрямовані інновації; за стадіями життєвого циклу, на яких знаходяться інновації.

У другому розділі “Розвиток інноваційної діяльності підприємств легкої промисловості” досліджено сучасний стан виробництва й інноваційні напрями розвитку підприємств легкої промисловості та оцінено підсистеми інновативності в управлінні підприємствами.

Відомі економічні труднощі, що супроводжували перехід економіки України на ринкові умови, не оминули й легку промисловість. За період 1992–2000 pp. виробництво важливіших видів промислової продукції скоротилось більш як у 10 раз, а за окремими видами продукції – у 20 раз. І хоч за останні 2-3 роки склалась певна позитивна тенденція сталого зростання виробництва продукції, галузі, його загальний рівень залишається все ще незрівнянно нижчим, ніж у дореформені часи. За розрахунками, рівень виробництва продукції легкої промисловості нині становить близько 18% від рівня 1991 p. (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка виробництва товарів легкої промисловості * |

1991 | 1997 | 1999 | 2001 | 2003 | 2004 | 2005 прогноз | Тканини, млн.кв.м, в тому числі: | 1210 | 109 | 90 | 67 | 90 | 72,3 | 74

бавовняні | 565 | 51 | 56 | 37 | 54 | 35,3 | 37

вовняні | 72 | 9 | 7 | 7 | 6 | 5,1 | 5,4

лляні | 98 | 20 | 10 | 3 | 4 | 0,3 | 0,5

шовкові | 283 | 9 | 8 | 7 | 6 | 9 | 9

Трикотажні вироби, млн. шт. | 351 | 13,1 | 6,6 | 16,5 | 25,3 | 22,1 | 28 | Панчішно-шкарпеткові вироби, млн. пар | 443 | 66,8 | 38,9 | 40 | 41,4 | 41,4 | 45 | Взуття, млн. пар | 196 | 13,1 | 11,4 | 13,5 | 15 | 14,4 | 16 | Швейні вироби, млн. грн.– | 560 | 750 | 811 | 821,05 | 889,8 | 950 | * складено за даними Держкомстату України

За результатами дослідження встановлено, що за останні роки довіра нашого споживача до українських товарів значно зросла. Проте останні 2-3 роки в Україну почали завозити товари за явно заниженими цінами. Причиною цього є те, що у разі завезення будь-якого товару в Україну сплачується два основні платежі: ПДВ і ввізне мито. Обсяг ввезення одягу “секонд-хенд” вже перевищив обсяг вітчизняного виробництва. Однією з причин засилля дешевого неякісного імпортного одягу на внутрішньому ринку нашої держави є різке, навіть обвальне зниження купівельної спроможності вітчизняного споживача.

Поміж об’єктивних чинників, що вплинули на різке падіння виробництва продукції легкої промисловості, слід зазначити і такий – низький рівень захисту внутрішнього ринку України як від так званої “сірої” продукції національного виробника, так і неконтрольований ввіз на митну територію України продукції іноземного походження без обкладання відповідними податками, платежами та зборами, що обумовлювало порівняно низьку ціну реалізації на ринку України даної продукції.

Для нинішньої української ситуації давальницька схема економічно вигідна, оскільки сплачуються податки, забезпечуються роботою тисячі людей, вчасно виплачується пристойна як для середнього українського рівня заробітна плата. Проте через дешевий імпортний товар вітчизняний виробник, що працює за цією схемою, не може свій високоякісний товар продати в Україні. Робота на давальницькій сировині не стимулює підприємства до активніших пошуків розширення ринків збуту продукції в Україні.

З огляду на зазначене можна визначити основні напрямки діяльності підприємств легкої та суміжних галузей промисловості на найближчу перспективу: налагодження вітчизняного виробництва устаткування та запасних частин для потреб легкої промисловості; невідкладне створення оптової ланки торгівлі; комплексне вирішення питання здешевлення вітчизняної продукції, в тому числі шляхом перегляду існуючих норм щодо штрихового кодування продукції, сертифікації виробів, кардинального зниження вартості митних зборів та оформлення документації митними посередниками у випадках здійснення експортно-імпортних операцій; поновлення виробництва підприємств на новій технологічній та організаційний базі; наближення обсягів і структури виробництва до потреб суспільства і експорту; ефективне використання сировинних ресурсів України; реструктуризація виробництва, оптимізація використання її виробничого потенціалу; залучення інвестицій, в тому числі іноземних; організація замкнених виробничих циклів на основі вертикальної інтеграції відповідних підприємств від виробництва сировини до доведення готової продукції до споживача. Насамперед, основні зусилля повинні спрямовуватися на найбільш слабкі ланки організації вертикально інтегрованих виробничих циклів.

Для того, щоб конкурентна політика підприємств легкої промисловості на основі інновацій, як системоутворюючий фактор, могла постійно розвиватися, їй мають бути властиві такі риси:

- наявність теоретичної бази, яка дозволяє адекватно осмислювати накопичений досвід і формувати на цій основі методологію проведення заходів щодо захисту економічної конкуренції;

- формування нормативів антимонопольної діяльності на основі репродукції світового досвіду (міжнародних нормативів з урахуванням особливостей економіки України та її реальних можливостей за рішенням основних завдань забезпечення конкуренції в умовах соціально-економічних реформ);

- оптимізація структури і складових антимонопольної політики під час реалізації функцій із захисту економічної конкуренції;

- систематизація та класифікація компонентів системи і створення на цій основі повного на сьогодні комплексу підсистем забезпечення функціонування конкурентного середовища.

Стан інноваційної діяльності є своєрідним відображенням економічного стану підприємств. Статистичні дані про впровадження інновацій в промисловості до-зволяють зробити висновок, що частка підприємств, які впроваджують інновації, різко зменшила-ся і складає менше однієї шостої загальної кількості підприємств. У 1996-2004 роках питома вага інноваційно активних підприємств зменшилася у 1,8 рази (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка інноваційно активних промислових підприємств

Інноваційні напрями розвитку підприємств легкої промисловості припускають оцінку діючої системи організації виробництва та збуту, ступеня зносу основних фондів, наявності високих технологій і потрібної у галузі системи менеджменту.

Так на даний час лише у 26 з 98 торгівельних організацій, з якими працює ЗАТ „Юність”, ефективність продаж перевищує 50%. Це призводить до утворення запасів готової продукції на складах підприємств-виробників наприкінці сезону (коли проводяться повернення нереалізованої продукції) і до значних втрат через старіння та псування продукції, необхідність сезонних розпродажів тощо. У великих фірм на власну роздрібну мережу припадає від 50 до 90% продаж. Так, фірмові магазини мають такі швейні підприємства, як “Дана”, “Україна”, “Юність”, “Каштан”, “Желань”, “Ластівка” тощо. Проте таким підприємствам поки що бракує досвіду реалізації одягу. Тому в структурі реалізації виробів АТЗТ ВТШФ “Україна”, наприклад, на оптовиків припадає лише 10-15%. Тільки третина підприємств галузі мають досить високий технічний рівень. При цьому в більшості периферійних фабрик ступінь зносу активної частини основних фондів досягає 40 відсотків, а на деяких вік машинного парку становить 40-50 років.

Однак, на технічне переоснащення та модернізацію виробництва підприємств “Текстерно” (м. Тернопіль), “ТК-Донбас” (м. Донецьк), “Волинський шовковий комбінат” (м. Луцьк), “Трембіта” (м. Чернігів), “Володарка” (м. Вінниця) в 2003 р. витрачено 30 млн грн і понад 23 млн дол США. Оновлення технічної бази здійснюється швейними підприємствами переважно завдяки роботі на давальницькій сировині та, відповідно, стабільному надходженню валюти. Прикладами цього є переоснащення деяких своїх виробничих підрозділів фірмами ВАТ “Київська швейна фабрика “Желань”, КП “Київська швейна фабрика “Дана”, “Мрія”, ЗАТ ШП “Юність”, ВАТ “Ластівка” тощо.

Оцінка інноваційної діяльності підприємств легкої промисловості засвідчила, що нині маркетинговий підхід до управління підприємствами галузі використовується не повною мірою. Справа в тому, що маркетингові дослідження дорогі й підприємства економлять гроші саме на них. Намагання створити холдинги та фінансово-промислові групи, які здатні мати торгові доми і будинки моделей, не мали успіху.

Тому одним з ефективних засобів забезпечення інновативності та стійкості підприємства є гнучкість його виробничих систем, здатність адаптуватися до зміни умов функціонування з меншими витратами і без втрат.

Для встановлення систематизації проявів інновативності доцільно прийняти, що найбільш загальним поняттям виступає форма інновативності. Доведено, що під формою інновативності розглядати сукупність її проявів, що утворює певну систему. Форму інновативності можливо підрозділити на види, рівні та підсистеми інновативності, взаємопов’язані між собою. До того ж, для характеристики внутрішніх властивостей різних форм інновативності, доцільно ввести поняття ознаки конкурентноздатності.

Рекомендується наступна класифікація підсистем інновативності управління підприємством: управління процесом виробництва та реалізації продукції (прогнозування та планування; організація; мотивація; регулювання; облік, контроль та аналіз); управління використанням ресурсів; управління якістю продукції (функціонування системи “якість”; впровадження нової техніки стандартизації); управління науково-технічним розвитком (управління капітальними вкладеннями; науковими дослідженнями та проектуванням; підготовкою виробництва й управління; прогресивними технологіями; автоматизацією та механізацією виробництва; модернізацією виробництва; раціоналізацією); управління соціальним розвитком (управління соціальною сферою; покращенням умов праці; охороною праці та технікою безпеки; удосконаленням оплати праці; функціонуванням організації соціальної інфраструктури; участю персоналу в управлінні підприємством); управління екологічною діяльністю (управління охороною зовнішнього середовища; використанням природних ресурсів; утилізацією матеріальних ресурсів).

До узагальнюючих показників рівня інновативності організації виробництва пропонується: рівень організації виробництва, виробництво продукції на 1 гривню витрат, рівень рентабельності виробництва, витрати на одиницю виробленої продукції саме ці показники відбивають зміст відповідних напрямків господарської діяльності та функцій управління.

Ефективність підсистем конкурентноздатності підприємств з метою управління апробовано на КП “Дніпропетровська фірма “Мрія” (м. Дніпропетровськ) і ВАТ “Мелітопольське ВТШП “Елегант” (м. Мелітополь).

Комплексний показник інновативності систем управління за виділеними аспектами склав: КП “Дніпропетровська фірма “Мрія” 2,468 бали; ВАТ “Мелітопольське ВТШП “Елегант” 2,534 бали.

Кількісне порівняння рівня інновативності систем управління аналізованих підприємств за співвідношенням комплексних оцінок дає змогу зробити висновок, що рівень інновативності системи управління ВАТ “Мелітопольське ВТШП “Елегант” вищий за рівень інновативності КП “Дніпропетровська фірма “Мрія” на 2,7%, тобто ВАТ “Мелітопольське ВТШП “Елегант” має більше шансів для витиснення названого конкурента з ринку.

У цілому обидва підприємства у 2003 році мали низьку оцінку рівня інновативності управління, чим пояснюється, у свою чергу, низький рівень інновативності самих підприємств. Зокрема присутні явні недоліки у фінансовій і управлінській політиці обстежених підприємств. Особливо в організації збуту і просування продукції використовуються неефективні методи управління (у т.ч. відмова від планування обсягів продажів, руху коштів), що у свою чергу не сприяє зростанню фінансової стійкості аналізованих підприємств. До того ж, низький рівень технічної оснащеності обстежених фабрик не дає можливості виробляти високоякісну продукцію, розширювати асортимент, а високий рівень витрат на виробництво товарів ускладнює проведення дієвї диференціації цін.

Діючі системи управління досліджених підприємств легкої промисловості не задовольняють конкретних потреб внутрішнього і зовнішнього середовища, тому що не здатні ефективно використовувати наявний інноваційний потенціал. Досягнення відповідної інновативності названих підприємств можливе за умови зміни їх управлінських систем.

У третьому розділі “Удосконалення механізмів управління інноваційною діяльністю підприємств легкої промисловості” обґрунтовано вибір перспективної інноваційної промислової технології з використанням підходів стратегічного маркетингу та розроблено нову технологію фінансування інноваційних проектів.

У процесі дослідження встановлено, що поняття “інноваційний механізм” розглядається, як організаційна форма здійснення інноваційної діяльності та систему заходів, що сприяють її проведенню, методи, що дозволяють знайти й обґрунтувати зміст інноваційних рішень, важелі стимулювання й регулювання цієї діяльності. Сформована в легкій промисловості система інноваційних механізмів підприємництва включає механізми пошуку інноваційних рішень, механізми організації, механізми розробки і впровадження, механізми фінансування і стимулювання, механізми технологічного трансферту, механізм інтелектуальної власності.

Виходячи із завдань інноваційного менеджменту щодо обґрунтовання вибору перспективної інноваційної промислової технології, в роботі розроблено відповідну схему, яку наведено на рис. 3.

Під час вибору доцільно віддавати перевагу тій технології, яка має потенціал розвитку конкурентноздатності, що означає при інвестуванні в розвиток інноваційної технології приріст її споживчої цінності. Потенціал розвитку конкурентноздатності інноваційної технології виявляється в прирості обсягу продажів майбутнього періоду, але запровадження в дію потенціалу фінансується за рахунок прибутку сьогодення періоду. Управління конкурентноздатністю інноваційної технології передбачає використання підходів стратегічного маркетингу, що припускає сегментування ринку, диференціацію продукції й обґрунтоване позиціонування на обраних сегментах ринку. Комерційна привабливість ринкового сегменту означає, що у порівнянні з іншими сегментами, даний сегмент має найбільшу ємність, перспективи росту і максимально можливий платоспроможний попит на інноваційну промислову продукцію.

Адаптаційні здібності підприємства до змін ринкового середовища визначаються його зовнішньою і внутрішньою гнучкістю. Зовнішня гнучкість обумовлена можливістю інноваційного підприємства задовольняти потреби споживачів різних сегментів ринку. Під внутрішньою гнучкістю розуміється здатність підприємства до зміни стратегічних цілей без істотних змін у його стратегічному потенціалі. Для досягнення внутрішньої гнучкості інноваційне підприємство повинне мати у своєму розпорядженні легко переналагоджувані засоби технологічного оснащення і виробничих приміщень, що дозволяють робити диференційовану інноваційну продукцію та мати висококваліфіковані кадри, які здатні ефективно і швидко реагувати на зміни ринку.

У процесі дослідження встановлено, що для максимізації прибутку і зниження витрат ефективним представляється використання ідей логістичного підходу до управління витратами, що забезпечує здатність інноваційного підприємства розробляти, робити і продавати інноваційну продукцію більш ефективно, ніж конкуренти.

Рис. 3. Схема розробки стратегічних рішень по розвитку інноваційного промислового підприємства (ІПП) на основі концепції управління конкурентоспроможністю інноваційної промислової технології (ІПТ)

Забезпечення конкурентноздатності інноваційної промислової продукції можна досягти і за допомогою постачальників. Рішення підприємства про вибір постачальника має ґрунтуватися на оцінці його здатності задовольняти критеріям якості, обсягів постачання, умов доставки, ціни й обслуговування. При взаємовідносинах з постачальниками стратегічне значення для інноваційного підприємства має висновок тривалих ексклюзивних договорів. Як найбільше ефективні варіанти, що сприяють здешевленню поставок комплектуючих і підвищенню їхні якості, пропонується використовувати принцип “цільової ціни” і стимулювання конкуренції між постачальниками, що може сприяти значної економії витрат.

Важливою умовою управління конкурентноздатністю інноваційної промислової технології є управління інтелектуальним капіталом інноваційного підприємства, інтелектуальною власністю.

Імідж інноваційного підприємства складається з іміджу продукції, іміджу лідера і співробітників підприємства, іміджу споживачів і партнерів. Особливу актуальність у системі управління конкурентноздатністю інноваційної промислової технології має розвиток брендінгу промислової продукції, що представляє підтримку корпоративного визнання інноваційного підприємства. Найбільш перспективним представляється використання спільного брендінгу.

У силу складності управління конкурентноздатністю інноваційною промисловою технологією інформаційне забезпечення інноваційного процесу повинне відповідати вимогам оперативності, вірогідності, різноманітності, багатофункціональності, з різних джерел, мати зворотний зв’язок. Використання сучасних інформаційних технологій, зокрема CALS-технології, дає змогу підвищити якість використання інформаційної бази підприємства.

При використанні грошових потоків позикового типу ставка дисконтування повинна бути не меншою банківського відсотка, якщо вона перевищує банківський відсоток, виникає позитивне значення NPV. Чим нижчий відсоток і одночасно вища ставка дисконтування, тим більше значення NPV, при розвитку цих тенденцій росте інноваційний ризик, що вимагає нарощування власних засобів у його покриття. Фінансування інноваційних проектів за рахунок запозичень, у тому числі банківських кредитів, відповідає природі інноваційної діяльності.

Збільшення позикової складової в сукупному грошовому потоці збільшує NPV проекту, для чого підприємству варто маневрувати ліквідними активами, накопичувати їх в обсязі, достатньому для передачі в депозит банку як забезпечення по довгостроковому кредиті під інноваційний проект.

Новоутвореним підприємствам, у тому числі суб'єктам малого бізнесу, варто рекомендувати лізингове фінансування, оскільки воно здатне забезпечити реалізацію конкретних продуктових інновацій у рамках проектів з мінімальним ризиком і без надання забезпечення по кредитах.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз наукових підходів і концепцій дозволив визначити інновації як процес і як вид діяльності. У якості процесу визначено дії, що здійснюються працівниками підприємства для послідовного внесення змін у товари і продукцію, що випускається, технологічні процеси, документообіг, існуючу організаційну структуру, джерела сировини і матеріалів, ринки збуту та інше, з метою їх якісного удосконалення і отримання раніше не існуючих переваг.

Під інноваціями як видом діяльності підприємства слід розуміти заплановані цілеспрямовані комплексні дії підприємства по зміні кожного з елементів бізнесу даного підприємства, обумовлені науково-технічним прогресом чи спеціально проведеними науковими дослідженнями з якісним результатом їх перетворення. Інноваційна діяльність містить у собі всі інноваційні процеси, що проходять на підприємстві.

2. Виходячи з цілей, завдань та функцій управління інноваційною діяльністю підприємств виділені найбільш важливі ознаки класифікації інновацій: за ступенем радикальності інновацій; за об'єктами, на які спрямовані інновації; за стадіями життєвого циклу, на яких знаходяться інновації. Класифікацію інновацій на товарні, технологічні, ринкові, за новими джерелами сировини, управлінські дозволяє здійснювати “прив'язку” до типу інновацій того чи іншого типу стратегії; створювати економічні механізми й організаційні форми управління в залежності від типу інновацій; визначати положення, форми реалізації і просування інновацій, що будуть відрізнятися в залежності від типу інновацій.

3. За останні роки довіра нашого споживача до українських товарів значно зросла. При цьому одним з основних чинників, що вплинули на різке падіння виробництв продукції легкої промисловості, визначено низький рівень захисту внутрішнього ринку як від так званої “сірої” продукції національного виробника, так і неконтрольований ввіз на митну територію продукції іноземного походження без обкладання відповідними податками, платежами та зборами, що обумовлювало порівняно низьку ціну реалізації на ринку України даної продукції.

Узагальнено наступні основні напрямки діяльності підприємств легкої та суміжних галузей промисловості на найближчу перспективу: налагодження вітчизняного виробництва устаткування та запасних частин для потреб легкої промисловості; невідкладне створення оптової ланки торгівлі; комплексне вирішення питання здешевлення вітчизняної продукції, в тому числі шляхом перегляду існуючих норм щодо штрихового кодування продукції, сертифікації виробів, кардинального зниження вартості митних зборів та оформлення документації митними посередниками у випадках здійснення експортно-імпортних операцій; поновлення виробництва підприємств на новій технологічній та організаційний базі; наближення обсягів і структури виробництва до потреб суспільства і експорту; ефективне використання сировинних ресурсів України; реструктуризація виробництва, оптимізація використання її виробничого потенціалу; залучення інвестицій, в тому числі іноземних; організація замкнених виробничих циклів на основі вертикальної інтеграції відповідних підприємств від виробництва сировини до доведення готової продукції до споживача. При цьому основні зусилля повинні спрямовуватися на найбільш слабкі ланки організації вертикально інтегрованих виробничих циклів.

4. Інноваційні напрями розвитку підприємств легкої промисловості зносу основних фондів, наявності високих технологій і потрібної у галузі системи менеджменту. Оновлення технічної бази підприємствами легкої промисловості здійснюється переважно завдяки роботі на давальницькій сировині та, відповідно, стабільному надходженню валюти. Нині маркетинговий підхід до управління підприємствами галузі використовується не повною мірою. Тому одним з ефективних засобів забезпечення інновативності та стійкості підприємств є її гнучкість та здатність адаптуватися до зміни умов функціонування з меншими витратами і без втрат.

5. Для встановлення систематизації проявів інновативності підприємств доцільно прийняти, що найбільш загальним поняттям виступає форма інновативності, яку можливо підрозділити на види, рівні та підсистеми інновативності, взаємопов’язані між собою. Пропонуємо під формою інновативності розглядати сукупність її проявів, що утворює певну систему. Впровадження единого управління інноваційною діяльністю підприємств передбачає наступну класифікацію підсистем інновативності: управління процесом виробництва та реалізації продукції; управління використанням ресурсів; управління якістю продукції; управління науково-технічним розвитком; управління соціальним розвитком; управління екологічною діяльністю.

До узагальнюючих показників рівня інновативності організації виробництва пропонується відносити: рівень організації виробництва, виробництво продукції на 1 гривню витрат, рівень рентабельності виробництва, витрати на одиницю виробленої продукції. Саме ці показники відбивають зміст відповідних напрямків господарської діяльності та функцій управління.

6. Кількісне порівняння рівня інновативності систем управління аналізованих підприємств за співвідношенням комплексних оцінок дає змогу зробити висновок, що рівень інновативності системи управління ВАТ “Мелітопольське ВТШП “Елегант” вищий за рівень інновативності КП “Дніпропетровська фірма “Мрія” на 2,7%, тобто ВАТ “Мелітопольське ВТШП “Елегант” має більше шансів для витиснення названого конкурента з ринку.

У цілому обидва підприємства досягли найнизьку оцінку рівня інновативності управління, чим пояснюється, у свою чергу, низький рівень інновативності самих підприємств. У підсумку можна зробити висновок, що системи управління досліджених підприємств легкої промисловості не задовольняють конкретних потреб внутрішнього і зовнішнього середовища, тому що не здатні ефективно використовувати наявний інноваційний потенціал. Досягнення інновативності названих підприємств можливе за умови зміни їх управлінських систем.

7. В даний час практично відсутні наукові й методичні розробки, що чітко визначають склад інноваційних механізмів підприємництва. Під поняттям “інноваційний механізм” слід розуміти організаційну форму здійснення інноваційної діяльності та систему заходів, що сприяють її проведенню, методи, що дозволяють знайти й обґрунтувати зміст інноваційних рішень, важелі стимулювання й регулювання цієї діяльності.

Сформована система інноваційних механізмів підприємництва в легкій промисловості включає механізми пошуку інноваційних рішень, механізми організації, механізми розробки і впровадження, механізми фінансування і стимулювання, механізми технологічного трансферту, механізм інтелектуальної власності.

8. Під час вибору перспективної інноваційної промислової технології доцільно віддавати перевагу тій технології, яка має потенціал розвитку конкурентоспроможності, що означає при інвестуванні в розвиток інноваційної технології приріст її споживчої цінності. Потенціал розвитку конкурентоспроможності інноваційної технології виявляється в прирості обсягу продажів майбутнього періоду, але запровадження в дію потенціалу фінансується за рахунок прибутку нинішнього періоду.

Управління конкурентоспроможністю інноваційної технології передбачає використання підходів стратегічного маркетингу, що припускає сегментування ринку, диференціацію продукції й обґрунтоване позиціонування на обраних сегментах ринку. Комерційна привабливість ринкового сегменту означає, що даний сегмент має найбільшу ємність, перспективи росту і максимально можливий платоспроможний попит на інноваційну промислову продукцію, у порівнянні з іншими сегментами.

9. Визначено, що при використанні грошових потоків позикового типу ставка дисконтування повинна бути не меншою банківського відсотка, якщо вона перевищує банківський відсоток, виникає позитивне значення NPV. При цьому чим нижчий відсоток і одночасно вища ставка дисконтування, тим більше значення NPV, при розвитку цих тенденцій росте інноваційний ризик, що вимагає нарощування власних засобів у його покриття. Встановлено, що фінансування інноваційних проектів за рахунок запозичень, у тому числі банківських кредитів, відповідає природі інноваційної діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

У наукових фахових виданнях:

1. Бражко О.В. Діалектика інноваційних принципів управління промисловими підприємствами // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2005. – № . – С. .

2. Бражко О.В. Інноваційна модель економічних перетворень і джерела її фінансового забезпечення // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2004. – № . – С. .

3. Бражко О.В. Інтенсивність інноваційних процесів у народному господарстві // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2004. – № . – С. .

4. Бражко О.В. Рентабельність як стратегічний орієнтир інноваційного розвитку підприємств // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2003. – № . – С. .

5. Бражко О.В. Розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності з оснащення матеріально-технічної бази агропромислового виробництва // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2004. – № . – С. .

6. Бражко О.В. Фінансування інновацій в умовах ринку // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2004. – № . – С. 4.

7. Бражко О.В. Формування ринку інновацій в Україні // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2004. – № . – С. .

В інших виданнях:

8. Бражко О.В. Гнучкість промислових підприємств у ринкових умовах // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень ’2003” 20-27 жовтня 2003 року. Том 27. Економіка підприємства. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. .

9. Бражко О.В. Стабілізація розвитку інноваційної сфери // Матеріали Третьої Всеукраїнської науково-практичної конференції “Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону” 7-8 листопада 2002 року. –Том . – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С. .

10. Бражко О.В. Стимулювання інноваційної діяльності в умовах ринку // Матеріали Науково-практичної конференції “Дні науки” 28-29 жовтня 2004 року. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2004. –Т. . – С. .

АНОТАЦІЯ

Бражко О.В. Управління інноваційною діяльністю підприємств легкої промисловості. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. – Київський національний університет технологій та дизайну, Київ, 2005.

Дисертація присвячена розробці науково-обгрунтованих методичних і практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення механізмів управління інноваційною діяльністю підприємств легкої промисловості. Проаналізовано наукові підходи і концепції, що розкривають сутність і класифікацію інновацій. Досліджено сучасний стан виробництва і визначено інноваційні напрями розвитку підприємств легкої промисловості. Оцінено підсистеми інновативності для управління підприємствами. Удосконалено систему інноваційних механізмів підприємництва в легкій промисловості. Обґрунтовано вибір перспективної інноваційної промислової технології з використанням підходів стратегічного маркетингу. Запропоновано нову технологію, фінансування інноваційних проектів,схема якої заснована на реальних грошових потоках підприємства, взаємозв’язок банківського відсотка, ставки дисконтування, значення чистого доведеного доходу, тенденцій зростання (зниження) інноваційного ризику.

Ключові слова: інноваційна діяльність підприємства, підсистема інновативності, система інноваційних механізмів, управління підприємством, фінансова технологія.

АННОТАЦИЯ

Бражко Е.В. Управление инновационной деятельностью предприятий легкой промышленности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01 – экономика, организация и управление предприятиями. – Киевский национальный университет технологий и дизайна, Киев, 2005.

Диссертация посвящена разработке научно-обоснованных методических и практических рекомендаций, направленных на усовершенствование механизмов управления инновационной деятельностью предприятий легкой промышленности. На основе анализа научных подходов и концепций определена сущность инновации как процесса и как вида деятельности. Исходя из целей классификации, предложено выделить наиболее важные признаки классификации инноваций: по степени радикальности инноваций; по объектам, на которые направлены инновации; по стадиям жизненного цикла, на которых находятся инновации.

Предложена следующая классификация инноваций: товарные; технологические; рыночные; новые источники сырья; управленческие.

Определены факторы, которые повлияли на резкий спад производства продукции легкой промышленности, определен низкий уровень защиты внутреннего рынка Украины как от так называемой “серой” продукции национального производителя, так и от неконтролированнго ввоза на уплаты соответствующих налогов и осуществления платежей и сборов), что обусловливало сравнительно низкую цену реализации на рынке Украины данной продукции.

Определены основные направления деятельности предприятий легкой промышленности на ближайшую перспективу: налаживание отечественного производства оборудования и запасных частей для потребностей легкой промышленности; безотлагательное создание оптового звена торговли; комплексное решение вопроса удешевления отечественной продукции, в том числе путем пересмотра существующих норм относительно штриховой кодировки продукции, сертификации изделий, кардинального снижения стоимости таможенных собраний и оформления документации таможенными посредниками в случаях осуществления экспортно-импортных операций; возобновление производства предприятий на новой технологической и организационный базе; приближение объемов и структуры производства к потребностям общества и экспорта; эффективное использование сырьевых ресурсов Украины; реструктуризация производства, оптимизация использования ее производственного потенциала; привлечение инвестиций, в том числе иностранных; организация замкнутых производственных циклов на основе вертикальной интеграции соответствующих предприятий от производства сырья к доведению готовой продукции к потребителю. Основные усилия должны направляться на наиболее слабые звенья организации вертикально интегрированных производственных циклов.

Исследованы инновационные направления развития предприятий легкой промышленности, которые допускают оценку действующей системы организации производства и сбыта, степени сработанности основных фондов, наличия высоких технологий и нужной в отрасли системы менеджмента. Обновление технической базы осуществляется предприятиями легкой промышленности