Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

Басай Олег Вікторович

УДК 349.3

Правове забезпечення

соціального захисту безробітних
в Україні

Спеціальність 12.00.05 – трудове право; право

соціального забезпечення

Автореферат дисертації
на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Пилипенко Пилип Данилович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри трудового, аграрного та екологічного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Ротань Володимир Гаврилович, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, завідувач кафедри цивільного та трудового права

кандидат юридичних наук, доцент Процевський Віктор Олександрович, Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, директор Інституту економіки і права.

Провідна установа: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького

НАН України, відділ проблем цивільного, трудового та підприємницького права, м.Київ.

Захист відбудеться 1 липня 2005 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої ради Д64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70

Автореферат розіслано 31 травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О.Рум’янцев

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Право на соціальний захист є одним із основних прав людини і воно гарантується відповідними формами та методами, впровадження яких має забезпечити рівень життя не нижче від прожиткового мінімуму. В умовах ринкової трансформації економіки держави великого значення набуває вдосконалення правового регулювання відносин, пов’язаних саме із соціальним захистом безробітних, форми якого мають відповідати новим соціальним та економічним реаліям. Адже незаперечним залишається той факт, що ріст безробіття в Україні має сталу тенденцію та вимагає створення належного організаційно-правового механізму.

Незважаючи на те, що останнім часом як у нашій державі, так і за кордоном проблеми соціального захисту безробітних стали об`єктом уваги фахівців соціальних питань різних галузевих наук, доводиться констатувати, що на сьогодні відсутній системний аналіз цієї сфери. Все ще не відпрацьованими залишаються науково-методологічні підходи до проблеми соціального захисту відповідної категорії осіб, потребують вдосконалення механізми, принципи та форми всієї системи соціального забезпечення безробітних та членів їхніх сімей, які б відповідали ринковим відносинам та інтеграції України у світову економіку. Серйозним недоліком системи соціального захисту безробітних є надмірна кількість та неузгодженість законодавчої бази.

Всі ці обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та засвідчують її актуальність.

Правові проблеми національної системи соціального забезпечення, та системи соціального захисту безробітних зокрема, були предметом дослідження у наукових працях відомих українських та зарубіжних вчених-правників: В.С.Андрєєва, В.М.Андріїва, Я.І.Безуглої, Н.Б.Болотіної, В.Я.Бурака, В.С.Венедиктова, Л.К.Гусова, А.Д.Зайкіна, М.Л.Захарова, Р.І.Іванової, Р.І.Кондратьєва, Р.З.Лівшиця, О.Є.Мачульської, П.Д.Пилипенка, В.О.Процевського, О.І.Процевського, С.М.Синчук, І.М.Сироти, Б.І.Сташківа, Б.С.Стичинського, В.К.Суботенка, В.А.Тарасової, Є.Г.Тучкової, Н.М.Хуторян, Г.І.Чанишевої; вчених-економістів Д.Богині, І.Бондар, І.Гнибіденко, О.Грішнової, М.Долішнього, Г.Копалової, О.Лесько. У дисертаційному дослідженні використано праці відомих фахівців у галузі теорії держави і права - С.С.Алексєєва, М.І.Козюбри, А.М.Колодія, Є.А.Лукашової, В.С.Нерсесянца, П.М.Рабіновича, М.М.Страхова, Р.О.Халфіної, Г.Г.Шмельової та ін.

Разом з тим, у правовій науці бракує наукових досліджень як загальних проблем, пов’язаних із визначенням термінів і понять у сфері соціального захисту безробітних, так і спеціальних положень щодо двох складових частин цієї системи – працевлаштування та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, в сучасних соціально-економічних умовах. Важливість і нагальність таких наукових пошуків визначається необхідністю вдосконалення шляхів реформування сучасної системи соціального захисту осіб, що втратили роботу в умовах ринкової економіки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Правове забезпечення соціального захисту безробітних в Україні” виконане у рамках теми наукових досліджень кафедри цивільного права і процесу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника „Удосконалення трудового та цивільного правового регулювання суспільних відносин у світлі Конституції України”, затвердженої Вченою Радою університету (протокол №5 від 17 січня 2002 р.), і яка як цільова комплексна програма включена Академією правових наук України до планів науково-дослідних робіт наукових установ та вищих навчальних закладів України юридичного профілю (на період до 2006 року).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у комплексному дослідженні правових положень та науковому аналізі проблемних питань соціального захисту громадян від безробіття, виробленні теоретичних висновків, спрямованих на розвиток теорії соціального захисту безробітних, внесенні на цій основі конкретних обґрунтованих пропозицій, метою яких є узгодження й удосконалення законодавства про зайнятість населення та про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Завдання дослідження зумовлені постановленою метою і полягають у тому, щоб:

- здійснити комплексне дослідження правових проблем діючої системи соціального захисту безробітних в Україні та виробити окремі теоретичні та організаційно-правові засади її реформування за умов ринкових перетворень в державі;

- дати загальну характеристику законодавства, яке регулює механізм реалізації фізичними особами права на соціальний захист в разі безробіття та визначити коло проблем, що потребують вирішення в законодавстві України про соціальний захист;

- дослідити основні напрямки активної та пасивної політики соціального захисту безробітних;

- охарактеризувати поняття, значення, соціально-економічні та правові підстави формування та розвитку нової організаційно-правової форми соціального захисту від безробіття - загальнообов’язкового державного соціального страхування;

- виробити рекомендації щодо вдосконалення сучасного механізму правового регулювання відносин соціального захисту, завдяки яким можна досягти максимальних гарантій реалізації права особи на соціальний захист від безробіття;

- виробити пропозиції щодо поповнення категорійного апарату, який пов’язаний з системою соціального захисту безробітних, запропонувати необхідні зміни й доповнення до чинного законодавства про соціальний захист безробітних;

- визначити проблеми та напрямки адаптації національного законодавства про соціальний захист безробітних міжнародним нормам.

Об’єктом дисертаційного дослідження є національне законодавство та міжнародні нормативно-правові акти про соціальний захист безробітних, а також проекти законів із досліджуваної проблематики, наукові джерела, статистичні дані.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері соціального захисту безробітних та закономірності їх розвитку в умовах переходу до ринкової економіки.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використовувались: історичний та системно-структурний методи пізнання, що дозволили здобувачеві дослідити етапи розвитку та стан законодавства України про соціальний захист безробітних, визначити перспективи його розвитку, здійснити цілісне дослідження системи соціального захисту безробітних; формально-юридичний – для аналізу та з’ясування змісту нормативно-правових актів про соціальний захист безробітних. Знайшли своє застосування порівняльно-правовий метод під час дослідження та порівняння міжнародного та зарубіжного законодавства, а також статистичний метод, який дозволив підкреслити актуальність теми дослідження.

Висновки та пропозиції, які містяться в роботі, спираються на положення Конституції України, досягнення науки трудового права та права соціального забезпечення, а також інших галузевих наук, аналіз законодавства про соціальний захист від безробіття та практичний досвід його застосування в умовах ринкових перетворень.

Емпіричну основу дисертації склали Конституція України, Закони про соціальний захист громадян від безробіття та інші нормативно-правові акти України, а також міжнародно-правові документи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі глибокого аналізу організаційних форм і видів вітчизняної та зарубіжної систем соціального захисту населення від безробіття на дисертаційному рівні вперше в Україні проведене комплексне дослідження проблем правового забезпечення соціального захисту безробітних за умов ринкової трансформації суспільних відносин в Україні та адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів.

У межах проведеного автором дослідження одержані результати, які мають наукову новизну:

·

·

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження та теоретичні узагальнення можуть слугувати для подальших наукових дискусій та досліджень з проблем теорії права соціального забезпечення. Висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані в законотворчій діяльності при підготовці нормативно-правових актів з питань соціального захисту населення від безробіття (Кодексу України про соціальне забезпечення, Закону України “Про зайнятість населення”, Закону України “Про працевлаштування”).

Матеріали дисертації можна застосовувати у навчальному процесі, читаючи курс “Право соціального забезпечення України”, спеціальні курси, присвячені вивченню окремих інститутів права соціального захисту, при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені у статтях наукових журналів, збірників наукових праць, матеріалах наукових конференцій.

Про результати дисертаційного дослідження автор доповідав на всеукраїнських та регіональних наукових конференціях: “Проблеми вдосконалення чинного законодавства України (16 квітня 2004 року, 22 квітня 2005 року, м. Івано-Франківськ), “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (28-29 квітня 2005 року, м.Острог).

Результати проведеного дослідження були апробовані при обговореннях дисертації на засіданні кафедри цивільного права і процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Публікації. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації знайшли своє відображення в п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та двох тезах, які увійшли до матеріалів наукових конференцій, виданих в Україні.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 199 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, сформульовано положення, що зумовлюють наукову новизну роботи, мету, основні задачі, методологічні основи дисертаційного дослідження та отримані теоретичні і практичні результати.

Перший розділ дисертації “Система соціального захисту безробітних: законодавство України та міжнародно-правові стандарти” має концептуальне значення для всієї роботи і містить три підрозділи.

Підрозділ 1.1. “Розвиток законодавства про соціальний захист безробітних та сучасна державна політика у цій сфері” присвячено розгляду основних етапів розвитку законодавства про соціальний захист безробітних в Україні та аналізу змісту сучасної державної політики у цій сфері.

Проблема безробіття набула актуальності та зумовила необхідність соціального захисту безробітних у зарубіжних державах ще на початку XX століття, що, в свою чергу, зумовило прийняття законодавчих актів, які передбачали механізм створення спеціальних фінансових джерел для надання матеріальної підтримки безробітним, а також покладали певні зобов’язання на державні органи та роботодавців у сфері зайнятості.

На період 1998 року в Україні було створено відносно відокремлену галузь законодавства, що регулює відносини в сфері зайнятості населення. Новий етап розвитку законодавства у сфері соціального захисту безробітних розпочався з прийняттям Закону України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” (26.06.1997) та полягає у запровадженні системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, яке найбільш повно відповідає ринковому сьогоденню в Україні.

На підставі аналізу законодавства про соціальний захист, автор виділяє три напрямки політики соціального захисту громадян (наведено у висновках). Дисертант поділяє думку, що основною метою політики соціального захисту безробітних є не захист від безробіття, а його попередження через гарантії забезпечення зайнятості. Забезпечення зайнятості вважається стратегічною метою будь-якої держави із розвиненою соціально-орієнтованою економікою.

Загальній характеристиці організаційно-правових засобів соціального захисту безробітних в Україні присвячено підрозділ 1.2. “Система організаційно-правових засобів соціального захисту безробітних: загальна характеристика”. Соціальний захист безробітних – сукупність заходів держави, які в науковій літературі отримали умовні назви: “активна” і “пасивна” політика сприяння захисту безробітних.

Мета активної політики захисту безробітних полягає в їх ефективному довгостроковому працевлаштуванні.

Пасивна державна політика знаходить свою реалізацію у системі соціально–забезпечувальних заходів з надання матеріальних допомог безробітним, яка здійснюється в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування за рахунок страхових внесків громадян, роботодавців, а також бюджетних та інших джерел.

Як засвідчує аналіз вітчизняних нормативно-правових актів, а також порівняльний аналіз із законодавством інших держав, понятійний та термінологічний апарат у досліджуваній сфері потребує вдосконалення. В роботі значна увага приділяється з’ясуванню питання про базові поняття у сфері захисту безробітних: зайнятість, зайняте населення, незайняте населення, безробітний, тривале безробіття (наводяться у висновках).

Проблемі адаптації законодавства України до європейського права, в якому зафіксовані соціально-економічні стандарти, гармонізації змісту законодавства України з міжнародним та європейським правом присвячено підрозділі 1.3. “Міжнародно-правові стандарти соціального захисту безробітних”.

Необхідність адаптації законодавства України до міжнародних, зокрема європейських стандартів випливає із входження України до Ради Європи. Ці заходи вимагають відповідного юридичного забезпечення, приведення національного законодавства до загально визнаних норм, стандартів прав людини, зокрема, щодо соціального захисту безробітних.

З'ясування змісту загальних принципових положень ратифікованих Україною міжнародних угод щодо захисту безробітних, дозволяє зробити висновок про їх загальну спрямованість на забезпечення права людини на працю, права на свободу праці, захист від дискримінації під час працевлаштування, обов'язки держави щодо організації працевлаштування безробітних, їх професійної орієнтації та професійної підготовки.

Дисертант вважає, що передбачене Законом право служби зайнятості скоротити на строк до 90 календарних днів тривалість виплати допомоги з безробіття, матеріальної допомоги безробітним, які відмовились від професійної підготовки, має ознаки непрямого примусу до праці, що прямо суперечить Конституції Україні. З метою недопущення примусу при працевлаштуванні безробітних існує потреба закріпити поняття примусової праці на рівні КЗпП.

В Україні створено новий організаційно–правовий механізм соціального страхування на випадок безробіття, який відповідає міжнародним стандартам в цій сфері: 1) встановлено, що соціальне страхування на випадок безробіття є обов’язковим і ним охоплено усіх осіб, що працюють за наймом на підставі трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю; 2) запроваджено механізм соціального захисту частково безробітних.

Розділ завершується короткими висновками.

У другому розділі “Працевлаштування та професійна підготовка безробітних: правові аспекти”, який складається з двох підрозділів, аналізується система та зміст активної політики держави у сфері соціального захисту безробітних.

У підрозділі 2.1. “Правове регулювання працевлаштування безробітних” досліджуються вузьке та широке тлумачення змісту поняття працевлаштування як частини відносин щодо забезпечення зайнятості громадян, а також його законодавче закріплення.

Працевлаштування є одним із способів забезпечення права особи на добровільно та вільно обрану зайнятість. Дисертант наголошує, що сучасне розуміння поняття працевлаштування охоплює не лише трудові правовідносини, а й суміжні з ними (наприклад сприяння у самозайнятості населення).

Відносини працевлаштування, переважно, супроводжуються матеріальним забезпеченням громадян у випадку настання соціального ризику - безробіття, що на думку автора, не дає підстав вважати їх соціально-забезпечувальними за правовою природою.

Аналізуючи законодавство про соціальний захист безробітних, державну політику працевлаштування умовно можна поділити на два напрямки: 1) сприяння всім безробітним у активному самостійному пошуку роботи (інформування та консультування населення з питань законодавства про працю та можливостей самореалізації на ринку праці; поповнення банку вакансій для інформування населення про можливості працевлаштування; проведення ярмарку вакансій, ярмарку спеціалістів; консультування та навчання громадян, у яких виникають труднощі з пошуком роботи, за спеціальними програмами; зацікавлення безробітних у самостійному пошуку роботи); 2) пошук роботи та працевлаштування працездатних громадян (пошук підходящої роботи та сприяння в укладенні трудового договору, в т. числі бронювання робочих місць; надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; сприяння у організації безробітним підприємницької діяльності; організація оплачуваних громадських робіт; організація направлення на сезонні роботи).

Важливого значення набуває розробка та впровадження єдиного для всіх рівнів державної служби зайнятості Класифікатора інформаційної продукції, що дозволить установити чітку систему забезпечення інформацією, диференційованою за обсягом і змістом громадян, які ведуть пошук роботи.

Розвиток законодавства у сфері зайнятості має відбуватися не лише шляхом внесення змін у нині чинний закон “Про зайнятість населення”, а також і шляхом прийняття спеціального Закону України “Про працевлаштування”. Закон “Про зайнятість населення” має загальне спрямування, в ньому мають знайти відображення основи соціальної політики у сфері зайнятості; права людини і громадянина у сфері зайнятості; способи та організаційно–правові форми співпраці представницьких організацій працівників, роботодавців та держави щодо сприяння повній зайнятості; регламентування діяльності державної служби зайнятості, права та обов’язки роботодавців щодо служби зайнятості; заходи відповідальності за порушення законодавства тощо. У Законі “Про працевлаштування” доцільно закріпити спеціальний механізм працевлаштування і систему захисту прав особи у процесі працевлаштування.

У підрозділі 2.2. “Правові питання професійної підготовки безробітних” аналізуються теоретичні проблеми професійного навчання безробітних, недоліки сучасної системи професійного навчання в Україні та пропонуються напрямки її удосконалення.

Дисертант обстоює думку, що відносини працевлаштування та професійного навчання безробітних тісно пов’язані між собою. Законодавче віднесення громадян, що проживають на території держави на законних підставах, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах до зайнятих громадян легально відокремлює відносини професійного навчання від процесу працевлаштування безробітних. В такому випадку державна служба зайнятості не несе відповідальності ні за правильний чи помилковий вибір рекомендованого місця навчання, ні за подальше працевлаштування особи після закінчення навчання. Такий підхід законодавця не сприяє ефективній трудовій зайнятості громадян; дозволяє формально, тобто за кількісним показником, забезпечити баланс зайнятих і незайнятих громадян, що не забезпечує належного місця професійного навчання в системи соціального захисту безробітних.

Різноманітність підстав, за яких особа повинна пройти професійне навчання: неможливість підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідність змінити кваліфікацію у зв’язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина; втрата здатності виконання роботи за попередньою професією; пошук роботи вперше та відсутності професії (спеціальності), підвищує значимість запровадження та використання різних етапів професійного навчання.

Система професійного навчання незайнятого населення, яка склалася на сьогодні в Україні, потребує вдосконалення, підпорядкування її вимогам попиту. Підвищення ефективності професійного навчання безробітних вимагає вдосконалення методичних підходів щодо оцінки механізму мотивацій особистості до професійної освіти. Розробка методичних підходів щодо оцінки механізму мотивації особистості до професійної освіти передбачає визначення комплексу економічних важелів, засобів нормативно-правового, соціального та психологічного характеру, що стимулюють безробітного до навчання, трудової активності або їх підсилюють.

Третій розділ “Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” присвячений теоретичним основам вітчизняної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та аналізу світової практики в цій сфері.

У підрозділі 3.1. “Поняття та принципи загальнообов’язкового страхування на випадок безробіття” проаналізовано ознаки та принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в Україні. Автор стверджує, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є однією з організаційно-правових форм соціального захисту безробітних, основне призначення якої - компенсація втраченого заробітку (доходу) особі при настанні страхового соціального випадку або компенсація інших витрат, пов’язаних з цим. Вона істотно відрізняється від інших організаційно-правових форм соціального захисту безробітних.

Узагальнюючи законодавство про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, автор виділяє такі основні елементи системи загальнообов’язкового державного соціального страхування: фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці та працівники; передбачає обов’язкову участь найманих працівників; внески акумулюються у відповідному соціальному страховому фонді; право особи на соціальну виплату чи послугу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності; розмір виплати переважно залежить від того, скільки застрахована особа заробляє або заробляла раніше.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є страховий соціальний випадок, який не охоплюється поняттям безробіття як соціального ризику (визначення запропоноване у висновках), та є складним юридичним фактом, що включає: втрату заробітної плати або інших передбачених законодавством України доходів внаслідок втрати роботи з незалежних від особи обставин; реєстрацію особи в установленому порядку як безробітної; готовність та здатність особи приступити до підходящої роботи; реальність пошуку роботи.

В роботі обґрунтовуються особливості, які характерні правовідносинам загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та запропоноване власне визначення досліджуваного поняття (наводиться у висновках).

Залежно від сфери реалізації, всі принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття передбачені законодавством, автор поділяє на три групи: принципи забезпечення громадян; принципи фінансування системи; принципи управління системою.

Підрозділ 3.2. “Суб’єкти загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” присвячено загальній характеристиці суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Суб'єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є застраховані, або ж в окремих законодавчо визначених випадках - незастраховані особи, члени їх сімей; страхувальники та страховик.

Передумовою виникнення прав та обов’язків суб’єктів правовідносин загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є соціально-страхова правосуб’єктність, яка, на думку автора, є логічним продовженням трудової або цивільної правосуб’єктності фізичних чи юридичних осіб.

Фізична особа набуває статус застрахованої безумовно обов’язково, одночасно з виникненням трудових правовідносин або добровільно, з моменту реєстрації індивідуальної трудової діяльності.

Автор стверджує, що соціально-страхова правоздатність не має жодних особливостей, які відрізняли б її від правоздатності в інших галузях права, в той час, як соціально-страхова дієздатність виступає самостійною галузевою категорією та не може бути зведена до елементу загальної дієздатності. В роботі запропоноване визначення соціально-страхової дієздатності (наведене у висновках).

Страховиком виступає Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. За правовою природою він є цільовим, позабюджетним, централізованим соціальним страховим фондом; некомерційною самоврядною організацією, яка наділена правами юридичної особи.

У підрозділі 3.3. “Матеріальне забезпечення громадян в разі безробіття” розкрито вітчизняну систему матеріального забезпечення громадян в разі безробіття та проаналізовано міжнародний досвід з цих питань.

У світовій практиці відомі дві системи матеріального забезпечення безробітних: соціально-страхову (за рахунок страхових соціальних фондів) та соціально-забезпечувальну (за рахунок фінансування з державного бюджету). Національна практика використовує страховий та забезпечувальний методи виплати допомог з безробіття.

На страховий характер, на думку автора вказують: поділ безробітних на категорії за умовами забезпечення в залежності від тривалості зайнятості осіб, яка при автоматичному страхуванні на випадок безробіття виступає непрямим показником тривалості страхового стажу; встановлення розміру допомоги з безробіття особам, які мають належний обсяг зайнятості, в залежності від заробітку, який в свою чергу визначає розмір страхових внесків, які сплачував роботодавець за застраховану особу; встановлення розміру допомоги з безробіття особам, які не мають належного обсягу зайнятості, виходячи з мінімального рівня забезпечення, який визначаються в кожній державі.

Соціально-забезпечувальними ознаками є: встановлення додаткових виплат безробітним, які мають утриманців; рівна тривалість виплати допомог з безробіття особам, незалежно від їх страхового стажу; відмова від урахування страхового стажу при виплаті допомоги у повторний період безробіття.

Автор пропонує базову величина для обчислення допомоги з безробіття обчислювати у відсотках від установлених державою тарифів оплати праці на відповідну професію, а не від заробітної плати особи за останнім місцем роботи.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у вдосконаленні механізму правового забезпечення соціального захисту безробітних.

Основні з них:

1. Соціальний захист від безробіття – це система організаційно–правових та економічних активних та пасивних заходів держави щодо забезпечення соціально-економічних прав громадян з метою попередження та усунення наслідків безробіття.

2. Незайняте населення – працездатне населення у працездатному віці, яке не здобуває професійну освіту, не має юридично оформленої у встановленому порядку постійної або тимчасової роботи незалежно від отримання чи не отримання ними побічних доходів.

3. Пропонуємо внести такі зміни до ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення”: “Тривало безробітними вважаються особи, яким державною службою зайнятості надано статус безробітного і не працевлаштовано за спеціальністю протягом шести місяців”. Чітке законодавче визначення цього поняття сприятиме розробці додаткових гарантій для їх соціального захисту, а також спеціальних програм їх перепідготовки та реінтеграції.

4. Потрібно встановити на рівні закону етапи реєстрації громадян як безробітних: первинна реєстрація; реєстрація у цілях пошуку підходящої роботи; реєстрація у якості безробітних (з метою отримання соціальних виплат); перереєстрація безробітних.

5. З метою забезпечення державних гарантій зайнятості для безробітних пропонуємо доповнити Закон України “Про зайнятість населення” положенням про обов’язкову письмову форму відмови роботодавця у прийнятті на роботу безробітного, який звернувся за направленням служби зайнятості.

6. Державну політику працевлаштування безробітних можна поділити на два напрямки: 1) сприяння всім безробітним у активному самостійному пошуку роботи; 2) пошук роботи та працевлаштування працездатних громадян.

7. Розрахунковою величиною для нормативу достатнього рівня оплати праці за новим місце роботи повинен бути не загальний для всіх працездатних прожитковий мінімум, а диференційований за соціально-професійними групами для працівників та соціально-демографічними їх підгрупами. Для працівників некваліфікованих така заробітна плата повинна бути встановлена на рівні мінімальної заробітної плати.

8. Ознаками, які характеризують громадські роботи є: загальнодоступність робіт, оскільки здійснення громадських робіт не потребує спеціальної кваліфікації особи; суспільно корисна спрямованість; особливе цільове призначення: сприяти тимчасовій зайнятості безробітних громадян; добровільний характер; строковий характер.

9. Професійне навчання - це система організаційно-правових заходів забезпечення здобуття особою кваліфікації за відповідною професією (спеціальністю), що здійснюється у формі професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації в навчальних закладах та на виробництвах.

10. Законодавчо закріплене поняття безробіття повинне характеризувати його зміст як соціального суб’єктивного ризику (тобто подію, яка ставить людину у важке матеріальне становище та зумовлює необхідність звертатись за допомогою), а не як соціально-економічне явище, при якому частина громадян не має змоги задовольнити потреби у праці (у державі).

11. Національна система матеріального забезпечення громадян грунтується на двох визначальних принципах фінансування забезпечення соціального захисту громадян, в тому числі, в разі безробіття: соціально-страховому (за рахунок страхових соціальних внесків) та соціально-забезпечувальному (за рахунок фінансування з державного бюджету).

12. З метою захисту права особи на належний рівень допомоги з безробіття, необхідним є законодавче закріплення обчислення та виплати допомоги з безробіття у відсотках від установлених державою тарифів оплати праці на відповідну професію, а не від заробітної плати особи за останнім місцем роботи.

Основні положення дисертації
відображені у таких опублікованих працях:

1. Басай О.В. Реформа управління у сфері соціального захисту безробітних // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Випуск 12. – Одеса: Юридична література, 2001. – С.227-231.

2. Басай О.В. Правові питання соціального захисту безробітних в Україні // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Випуск 4. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С.95-104.

3. Басай О.В. Про поняття та основні напрямки державної політики зайнятості в Україні // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Випуск 12. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – С.145-150

4. Басай О.В. До питання про легальне визначення підходящої роботі у законодавстві про зайнятість // Наше право. – 2004. - № 4. – С.68-71.

5. Басай О.В. Міжнародно-правові стандарти соціального захисту безробітних в України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Випуск 14. – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – С.169-176.

6. Басай О.В. Про поняття примушування до праці та дискримінації безробітних // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні”, 28-29 квітня 2005 року, м. Острог. – Острог, 2005. – С.156-159.

7. Басай О.В. Щодо поняття і видів суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття // Матеріали Міжрегіональної науково-практичної конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, 22 квітня 2005 року, м. Івано-Франківськ. – Івано-Франківськ, 2005. – С.64-73.

Анотація

Басай О.В. Правове забезпечення соціального захисту безробітних в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. – Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2005.

В дисертації розглядаються правове поняття соціального захисту населення від безробіття; зміст активної та пасивної політики соціального захисту безробітних; їх місце та значення в сучасних умовах ринкових перетворень в Україні; проводиться аналіз законодавства про соціальний захист від безробіття. В роботі досліджено поняття, правову природу, принципи, правовий статус суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Особлива увага приділена аналізу поняття, змісту та видів працевлаштування як найбільш ефективного елементу політики соціального захисту безробітних. Обґрунтовуються конкретні рекомендації щодо вдосконалення діючого законодавства про соціальний захист безробітних.

Ключові слова: соціальний захист, безробіття, зайнятість, працевлаштування, професійне навчання, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Аннотация

Басай О.В. Правовое обеспечение социальной защиты безработных в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения. – Национальная юридическая академия имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2005.

В диссертации проведен анализ состояния и развития законодательства о социальной защите безработных, современной государственной политики в этой сфере, системы организационно-правовых средств социальной защиты безработных, исследованы международно-правовые стандарты социальной защиты безработных, их соотношение с национальным законодательством Украины, необходимость приведения законодательства Украины к общепризнанным мировым стандартам и в частности, к европейским нормам, регулирующим социальною защиту безработных.

Исследуются также правовое понятие социальной защиты населения от безработицы; содержание активной и пассивной политики социальной защиты безработных; их место и значение в современных условиях рыночных преобразований в Украине; проводится анализ законодательства о социальной защите от безработицы. В работе исследованы понятие, правовая природа, принципы, правовой статус субъектов общеобязательного государственного социального страхования на случай безработицы. Особое внимание уделено анализу понятия, содержания и видов трудоустройства как наиболее эффективного элемента политики социальной защиты безработных. Обосновываются конкретные рекомендации по усовершенствованию действующего законодательства о социальной защите безработных.

Автор предлагает рассматривать общеобязательное государственное социальное страхование в случае безработицы как систему правоотношений по предоставлению материальной помощи и социальных услуг застрахованным лицам и членам их семей, а в предусмотренных законодательством случаях также и незастрахованным лицам, которые потеряли работу, с целью компенсации утраченного заработка в размерах и в порядке, предусмотренном законодательством, за счет средств социального страхового фонда специального назначения, который формируется путем перечисления страховых взносов работодателями, а также лицами, в чью пользу осуществляется страхование.

Ключевые слова: социальная защита, безработица, занятость, трудоустройство, профессиональное образование, общеобязательное государственное социальное страхование на случай безработицы

Annotation

BasayLegal security of social protection of unemployed in Ukraine. – Manuscript.

Dissertation for gaining the scientific degree of candidate of juridical sciences on the specialty 12.00.05 – labour law and law of social security – National Judicial Academy named after Yaroslav Mudry. – Kharkiv, 2005.

The concepts of social defence of population from unemployment are examined in dissertation; the maintenance of active and passive policy of social defence of unemployed persons; their place and value in the modern conditions of market transformations in Ukraine; the analysis of legislation about social defence from unemployment is conducted. In work a concept, legal nature, principles, legal status of subjects of obligatory state social security, is explored in the sphere of unemployment. The special attention is spared to the analysis of concept, maintenance and types of employment as the most effective element of policy of social defence of unemployed persons. Some recommendations in relation to perfection of current legislation about social defence of unemployed persons are given out.

Key-words law of social security, principle of law, social risk

Відповідальний за випуск

кандидат юридичний наук, доцент. Мельник П.В.

Підписано до друку 17.05.2005 р. Формат 60х90/16.

Папір офсетний. Віддруковано на ризографі.

Умов. друк. арк. 0,7. Облік.-вид. арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. №2366

_________________________________

Друкарня Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого

61024, м. Харків, 24, вул. Пушкінська, 77.