ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
БОЙКО Оксана Юріївна
УДК 329 (477) “312”
ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Чернівці – 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Макар Юрій Іванович,
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри
міжнародних відносин
Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор
Варзар Іван Михайлович,
Національний педагогічний університет
ім. М.П. Драгоманова,
професор кафедри політичних наук
кандидат політичних наук
Балабан Ростислав Валерійович,
Інститут політичних і етнонаціональних
досліджень НАН України, старший
науковий співробітник відділу теоретичних
і прикладних проблем політології
Провідна установа: Інститут держави і права
імені В.М. Корецького НАН України,
відділ правових проблем політології
(м. Київ)
Захист відбудеться “22” квітня 2005 року о 11 годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2 (корпус 14, ауд. 18).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.
Автореферат розісланий “18” березня 2005 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. З початку 90-х рр. ХХ ст. у всьому світі спостерігається процес змін у політичних системах і активізація суспільних трансформацій у країнах різного рівня розвитку. В умовах трансформації суспільства виникають різні, часто непередбачувані явища – від конфронтації до глобальних зрушень у характері функціонування партійних систем, у зв’язку з чим значно зростає вплив на суспільство партійної системи як консолідуючої структури. В Україні ж, попри процес утворення окремих партій, відбувалося створення системи багатопартійності, яка є невід’ємним елементом демократичної політичної системи.
Політичні партії України посідають особливе місце і відіграють значну роль у суспільно-політичному житті, суттєво впливають на формування та діяльність органів державної влади, на економіку, соціальні процеси, суспільні відносини між громадянами. Але особливості формування і роль партій безпосередньо залежать від ступеня розвиненості самого суспільства та його політичної еліти. Ця обставина визначає специфіку українських політичних партій та партійної системи, якою вона склалася протягом останніх чотирнадцяти років так само, як і характер та глибину їх впливу на владу та суспільство.
В Україні на сучасному етапі її розвитку спостерігаються як намагання до консолідації наявних партійно-політичних сил з метою створення дієздатної партійної системи, так і деструктивні процеси, характерні перехідним суспільствам. У зв’язку з цим процес трансформації партійної системи України від однопартійної моделі до плюралістичної за роки незалежності набуває особливої актуальності. Саме тому доцільним і особливо актуальним видається дослідження природи партійної системи і тенденцій її розвитку в умовах трансформації суспільства, функціонування політичних партій України, різних моделей їх діяльності, особливостей українського переходу від багатопартійності загалом до багатопартійної системи, а також її становлення і розвитку в українському суспільстві.
Тема розвитку партійної системи в Україні особливо актуальна на сучасному етапі трансформаційних перетворень у нашій країні, адже відомо, що становлення багатопартійної системи, розміщення партій та різні конфігурації їх об’єднань на політичному ландшафті країни, будучи одним із критеріїв розвиненої політичної системи суспільства та її атрибутів, існують лише в демократичних країнах з належним правовим регулюванням та наявністю громадянського суспільства. На жаль, Україна поки що, лише прагне до подібного
правового регулювання і громадянського суспільства, тому що тут немає ще багатопартійної системи у справжньому розумінні цієї дефініції. Але розбудова незалежної України як демократичної і правової держави своєрідно втілюється й у становленні та розвитку політичного плюралізму та багатопартійності. Все це надає особливої актуальності зазначеній проблемі та зумовлює необхідність дослідження передумов і особливостей формування та трансформації партійної системи України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана для дисертаційного дослідження тема пов’язана з планом теоретичної розробки затвердженої наукової теми кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Проблеми соціально-політичної історії та міжнародних відносин у сучасному світі” (номер державної реєстрації 0103U004367).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного аналізу особливостей процесу трансформації партійної системи України за роки незалежності.
Реалізація поставленої мети дослідження зумовила необхідність розв’язання таких завдань:
§ оцінити ступінь наукової розробки теми, охарактеризувати її джерельне забезпечення;
§ на основі новітніх політологічних досліджень вивчити сутність феномену партійна система; визначити основні напрямки, форми та засоби діяльності політичних партій на сучасному етапі;
§ систематизувати основні теоретико-методологічні підходи зарубіжної та вітчизняної політичної науки, зорієнтовані на вивчення та з’ясування проблеми класифікації політичних партій та партійних систем;
§ визначити особливості й фактори, що впливали на процес становлення багатопартійності в українському суспільстві, виділивши його основні етапи та оцінити вагу кожного з них;
§ проаналізувати законодавство України про вибори та політичні партії;
§ охарактеризувати специфіку взаємодії партійної та виборчої систем в Україні;
§ на підставі аналізу ситуації після парламентських виборів 1998 та 2002 рр. визначити сутність і особливості трансформації партійної системи України в контексті розвитку перехідного суспільства;
§
дослідити роль політичних технологій у процесі трансформації партійної системи України;
§ виявити тенденції та перспективи подальшого розвитку партійної системи в Україні.
Об’єктом дослідження є багатопартійна система та проблеми її становлення в українському суспільстві в контексті переходу України від тоталітаризму до демократії.
Предметом дисертаційного дослідження є особливості трансформаційних процесів у партійній системі України на рубежі ХХ – ХХІ століть.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють початок 90-х років ХХ ст. – 2004 р., тобто період встановлення незалежності України в контексті формування, становлення та розвитку партій, а також процес трансформації партійної системи України від однопартійної в атомізовану багатопартійну систему з подальшим переходом до основ демократичного плюралізму.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають концепції зарубіжних і вітчизняних учених щодо соціальної природи політичних партій, партійних систем, їх структури, функцій. У роботі використовується структурно-функціональний підхід при з’ясуванні сутності й ролі партійної системи як структурного елемента політичної системи суспільства. Автор послідовно і творчо застосовує системний (при з’ясуванні ролі й місця політичних партій у розвитку суспільства, їх найважливіших функцій, можливостей при трансформації), порівняльний (при аналізі результатів парламентських виборів 1998 і 2002 рр. та з’ясуванні їх впливу на зміни в партійній системі України), прогностичний (при з’ясуванні тенденцій до подальшого розвитку партійної системи), проблемно-хронологічний (при встановленні основних етапів розвитку багатопартійності в Україні) методи. Крім того, використовувалися інституційний підхід - при вивченні політичних партій як інститутів, через які реалізуються інтереси соціальних груп, а також соціетальний (кліважний) підхід, який презентує партійну систему України як відображення соціополітичнихих конфліктів чи структур політичної конкуренції, що склалися між різноманітними групами населення. Характер дисертаційного дослідження спонукав дисертанта звернутися до міждисциплінарного підходу, використовуючи загальнонаукові методи, характерні для таких наук, як історія, соціологія, філософія, юриспруденція, які забезпечили логіку і системність дисертації. Зі спеціальних наукових методів застосовувалися аналіз статистичних даних і результатів конкретно-соціологічних досліджень та
математичні методи обрахунку політичних явищ і процесів.
Наукова новизна одержаних результатів визначається актуальністю запропонованої проблеми та розв’язанням поставлених завдань на основі опрацювання значної кількості зарубіжної та вітчизняної наукової літератури. Дисертаційне дослідження є однією з перших спроб комплексного аналізу процесів трансформації партійної системи України в зазначений хронологічний період. Дотепер в Україні досліджувалися лише окремі аспекти, пов’язані зі становленням і розвитком багатопартійності. В межах здійсненого дослідження автором одержано ряд результатів, котрі окреслюють його наукову новизну:
· На основі аналізу різноманітних підходів до сутності феномену партійна система, вироблених у світовій політологічній літературі, комплексно досліджено процес теоретичного осмислення еволюції партій і партійних систем.
· З’ясовано головні фактори формування і розвитку партійної системи України, досліджено особливості переходу від монопартійності до багатопартійності в Україні. Виділено основні властивості партійно-політичного спектра сучасної України, а також труднощі, перешкоди й основні тенденції подальшого розвитку її партійної системи.
· Проаналізовано вплив виборів 1998 і 2002 рр. на зміни в партійній системі України, а також доведено, що запровадження змішаної виборчої системи сприяло підвищенню ролі партій у політичному процесі та уповільненню процесів фрагментації партійної системи України після кожного електорального циклу;
· Здійснено аналіз еволюції виборчого, партійного законодавства України. Зроблено спробу визначити шляхи вдосконалення механізму виборчого законодавства, аргументовано необхідність більш чіткого законодавчого забезпечення функціонування політичних партій в Україні.
· Проаналізовано загальні підходи до фінансових джерел сучасних політичних партій у світі та Україні, основні недоліки законодавства щодо фінансової діяльності політичних партій та обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення контролю над цією сферою в Україні;
· Простежено еволюцію участі політичних партій у парламентських виборах 1998-2002 рр. і зроблено висновки щодо ролі зарубіжних політтехнологів у вітчизняних виборчих кампаніях.
· Доведено, що головною тенденцією трансформації партійної системи сучасної України є перехід від атомізованої до більш стабільної плюралістичної системи.
Практичне значення одержаних результатів визначається науковою новизною і полягає у можливості їх застосування з науковою, навчальною та прикладною метою. Матеріали та результати дослідження можуть бути використані при вивченні проблем партієтворення на Україні в контексті цього процесу в західноєвропейських державах, а також для подальшого наукового аналізу соціально-політичних процесів, що відбуваються в Україні, розробки теорії політичних партій та партійних систем. Крім того, висновки дисертаційного дослідження можуть використовуватися політичними лідерами, партіями, громадськими організаціями в їх практичній діяльності з метою вдосконалення відносин між різними суб’єктами партійно-політичного життя. Результати дослідження поповнять джерельну базу наукових розробок моделі сучасної партійної системи при написанні фундаментальних праць і навчальних посібників, а також можуть бути використані політологами, соціологами та правниками в науково-дослідницькій і педагогічній роботі при розробці навчальних і спеціальних курсів з партології, політології та соціології.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Окремі ідеї та положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на всеукраїнських і міжнародних наукових конгресах, конференціях та науково-практичних семінарах: „Українська історична наука на порозі ХХІ століття” (Чернівці, травень 2000 р.), ІV Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 125-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, жовтень 2000 р.), “Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці” (Луцьк, вересень 2001 р.), “Україна-Румунія-Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин” (Чернівці, травень 2001 р.), V міжнародний конгрес МАУ (Чернівці, серпень 2002 р.), “Зовнішня політика України на початку ХХІ століття: ідеї, процеси, проблеми, перспективи” (Рівне, березень 2003 р.), “Eastern dimensions of European Union” (Польща, Арламів, травень 2003 р.), VІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, квітень 2004 р.), “Етнополітика та етнополітологія постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи” (Чернівці, травень 2004 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирнадцяти наукових публікаціях, вісім з яких надруковані в наукових фахових виданнях.
Структура дисертації. Поставлені мета і завдання дослідження зумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, переліку скорочень, трьох розділів, що включають 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (303 позиції) та додатків. Загальний обсяг дисертації - 217 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі автор обґрунтовує актуальність дисертаційної теми, показує ступінь її наукової розробки, визначає мету, завдання, предмет і об’єкт, а також методологічну основу дослідження, наукову новизну, практичне значення, розкриває зв’язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи.
У першому розділі „Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичних партій та партійних систем” здійснено аналіз наукової літератури вітчизняних і зарубіжних учених з проблематики дисертаційного дослідження.
Перший підрозділ “Стан наукової розробки проблеми: теоретичні та методологічні засади” містить аналіз провідних теоретичних підходів у політичній науці щодо визначення та з’ясування сутності понять політична партія та партійна система, які відображені в дослідженнях Д.Юма, Е.Берка, М.Вебера, Дж.Блонделя, Дж.Лапаломбари, Ж.Кермонна, Ж.Шарло, С.Роккана, Дж.Сарторі, К.Строма.
Значну роль у дослідженні проблеми відіграли праці засновників класичної теорії політичних партій М.Острогорського і Р.Міхельса. Низка методологічних конструкцій, розроблених цими вченими, заклала основи сучасної теорії політичних партій, представником якої є М.Дюверже, та визначила її загальну спрямованість.
Простежується еволюція становлення наукових поглядів щодо класифікації політичних партій та типології партійних систем. Аналізуються праці видатних учених, зокрема, А.Лейзерсона, А.Лейпхарта, М.Вейнера, А.Панеб’янко, П.Мейєра, Р.Катца, О.Кіркхаймера, К.Джанди, Р.Таагепера, М.Шугарта.
Як базова в дисертаційному дослідженні використовується типологія партійних систем Дж. Сарторі, який виділяє 7 основних типів систем залежно від ідеологічної дистанції (полярності) між партіями – однопартійні, системи з партією-гегемоном, системи з домінуючою партією, двопартійні, системи поміркованого (обмеженого) плюралізму, системи поляризованого плюралізму, атомізовані (фрагментовані) системи.
У другому підрозділі „Джерельна база дослідження” здійснюється огляд джерел, використаних дисертантом в ході проведення дослідження. Це законодавчі та нормативно-правові акти органів державної влади УРСР, України; опубліковані збірки документів; програми політичних партій; офіційні статистичні дані та дані соціологічних опитувань; публікації аналітичних і дослідницьких центрів, експертні оцінки; матеріали партійних з’їздів, вітчизняних, міжнародних конференцій, наукових семінарів та “круглих столів”; інформаційно-агітаційні й довідкові видання партій; виступи, інтерв’ю державних діячів і партійних лідерів; друковані періодичні видання та електронні ЗМІ.
Проблемою правового забезпечення фінансування та діяльності у виборчому процесі політичних партій займалися Н.Гаєва, В.Долежан, А.Коваленко, А.Колпаков, Д.Лук’янов, О.Мазур, О.Миланко, Є.Перегуда, О.Совгиря, М.Ставнійчук, С.Телешун. Для вивчення класифікації політичних партій були використані праці В.Аніщука, Т.Кузьо, Г.Пушкарьової, Е.Пуфлера.
Проблеми інституціалізації політичних партій та їх взаємодії з державою, а також процес становлення та трансформації партійної системи України досліджували Д.Арабаджиєв, С.Бабій, А.Бутенко, А.Кормич, А.Пахарєв, В.Черепанов, Ю.Ясенчук. Результати парламентських виборів 1994, 1998 та 2002 рр. проаналізовані в роботах Р.Балабана, В.Вітковського, О.Вишняка, О.Дергачова, І.Жданова, В.Кампо, М.Плав’юка, М.Рагозіна, І.Рожкової.
Окремі питання, пов’язані з аналізом механізмів інституціалізації та структурної трансформації політичних партій в світі загалом та в Україні висвітлено в дослідженнях М.Примуша, І.Варзара та Ю.Шведи. В них розкриваються теоретичні узагальнення щодо формування класичної та сучасної теорії політичних партій та партійних систем, концепція етнополітичної партії. Питання ролі та місця західноукраїнського регіону в процесах постання Руху, подальшої його трансформації в політичну партію порушуються в роботах О.Гараня, Г.Гончарука, В.Ковтуна. В. Кремень, Є.Базовкін, П.Ситник, В.Баштанник характеризують ситуацію в партійному русі України в період 1991-1993 pp. Загальний аналіз розвитку багатопартійності в Україні протягом 1990-2004 рр. міститься в статтях Л. Бернштейн, А. Білоуса, К.Богомаза, Д.Видріна, Л.Дунаєвої, І.Жданова, Ю.Якименко.
Дослідженню особливостей виникнення й еволюції національної партійної системи, а також правовим і політичним проблемам парламентських виборів в Україні присвячені праці В.Базіва, О.Бандурки, В.Греченко, А.Білоуса, І.Калмакана, О.Бриндака, В.Журавського, В.Кременя, І.Кресіної, І.Музики, М.Михальченко, В.Олійника, Є.Перегуди, А.Романюка, Ф.Рудича, А.Слюсаренка, М.Томенка, В.Ткаченка, В.Якушика, В.Яблонського.
Аналіз стану наукової розробки та джерельної бази дослідження свідчить, що в політичній науці висвітлення даної проблеми далеко незавершене, що дає змогу виділити чітко виражену тенденцію піднесення дослідницького інтересу до цих питань.
У другому розділі ”Особливості становлення партійної системи України” розкривається процес формування і становлення партійної системи в Україні в загальному контексті трансформації держави від тоталітаризму до демократії, в умовах ліквідації залишків тоталітаризму та створення основ громадянського суспільства.
У першому підрозділі “Передумови виникнення та основні етапи розвитку багатопартійності в Україні” пропонується періодизація основних етапів виникнення спочатку багатопартійності, а згодом і розвитку багатопартійної системи в Україні.
До першого етапу (протопартійного) відноситься епоха однопартійної системи з партією-гігантом, що зрослася з державними структурами і неподільно панувала в економіці, політиці, ідеології до 1989 р. Це був тридцятирічний термін від хрущовської відлиги до горбачовської перебудови, коли виникали й формувалися (в основному нелегально) політичні об’єднання і рухи, які пізніше ставали підґрунтям політичних партій. Другий етап (формотворчий) охоплює період з 1990 р. по 1993 р., тобто від утворення перших сучасних політичних партій до юридичного узаконення самостійності України. Саме в цей період сформувався політичний спектр, що відображав усі теоретично і практично можливі позиції – від крайньо-лівих до крайньо-правих.
Наступний третій етап – 1994 - 1998 рр. - період переходу від багатопартійності до багатопартійної системи, від наявності у суспільстві певної кількості політичних партій до визначеного способу організації політичної влади. Партії в цей час не мали під собою необхідного соціального підґрунтя, оскільки формувалися значною мірою штучно, зверху, а не знизу. При цьому надавалося особливе значення формальним юридичним ознакам (наявності статуту, програми, реєстрації, з’їздів, самореклами), а не авторитету і впливу в широких колах населення й відображенню їх інтересів.
Саме період з кінця 1998 р. найадекватніше відображав той перехідний стан, в якому й до тепер знаходиться партійна система України, тобто хронологічно його можна обмежити 1998 - 2004 рр. Відбувається поступовий процес стабілізації атомізованої партійної системи шляхом її трансформації на плюралістичну.
У другому підрозділі “Специфіка взаємодії партійної та виборчої систем в Україні” автор відзначає, що, прямо впливаючи на інтенсивність змагальних і кооперативних відносин між партіями на електоральному та парламентському рівнях, виборча система багато в чому визначає формат партійної системи і ступінь її фрагментації. Виборча система, що діяла на парламентських виборах в Україні 1998 - 2002 рр., складалася із пропорційної системи за списками по загальнонаціональному округу з величиною у 225 мандатів та системи простої більшості з голосуванням в один тур у 225 одномандатних округах. Тут одночасно представлені два виборчі правила, протилежні за впливом на партійну систему. Система зі списками з максимальною величиною округу повинна забезпечувати високий ступінь пропорційності при розподілі місць на основі отриманих голосів і цим посилювати фрагментацію. Друга система простої більшості обмежує рівень пропорційності та зменшує кількість партій.
Для визначення типу (конфігурації) партійної системи з погляду кількості партій, що беруть реальну участь у боротьбі за владу, в політичній науці використовують систему індексів, більшість з яких обраховується на основі даних, які стосуються результатів виборів. У роботі використовувалися індекс ефективної кількості партій А.Лейпхарта, М.Лааксо і Р.Таагепери, індекс фракційності Д.Рая та індекс агрегації П.Мейєра. І на основі екстраполяції цих показників на українські реалії дисертант робить висновок, що простежується тенденція до зменшення фрагментації партійної системи.
Як зазначає автор у третьому підрозділі “Правове регулювання діяльності політичних партій”, етапними віхами у справі еволюції виборчого і партійного законодавства в Україні було прийняття Конституції 1996 р. і відповідних законів щодо парламентських виборів 1993, 1997, 2001, 2004 рр., законів “Про об’єднання громадян” 1992 р. та “Про політичні партії в Україні” 2001 р. із відповідними змінами й доповненнями.
Дисертант докладно аналізує кожний з вищезазначених нормативно-правових актів, відзначає позитиви і суперечності, розкриває політичні підстави їх прийняття. Конституція у 1996 р. закріпила загальні засади організації й функціонування політичних партій (у ст.15 встановлено принцип політичної та ідеологічної багатоманітності суспільного життя в Україні, а також гарантується державою свобода політичної діяльності). Закон про вибори 1997 р. запроваджував змішану виборчу систему, тобто 1/2 конституційного складу парламенту обиралася за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій та блоків, а інша частина (225 депутатів) обиралася за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних округах. Але цей закон містив цілу низку суттєвих недоліків, які негативно вплинули на процес становлення партій як суб’єктів виборчого й політичного процесів. У результаті прийняття нового закону від 2001 р. суспільство хоч і не отримало принципово реформованих виборчих правил (на основі пропорційної системи), проте суттєво поліпшеного вигляду набула стара змішана система.
На думку автора, оптимальним варіантом для України було б запровадження на наступних парламентських виборах нового закону 2004 р. на основі пропорційної системи, використання якої об’єктивно змусило б дрібні політичні партії об’єднуватися між собою або з уже усталеними політичними структурами.
У четвертому підрозділі “Принципи фінансування політичних партій” дисертант визначає загальні підходи до фінансових джерел політичних партій, які поділяються на членські внески, приватне та державне фінансування, доходи від партійних видань, продажу партійної символіки та розглядає правові основи участі політичних партій у виборчих кампаніях в Україні та їх фінансового забезпечення. Існуюча сьогодні система партійного фінансування в Україні стала обмежувальним чинником для внутрішнього розвитку політичних партій у напрямі стандартів демократичного суспільства, що вимагає її якнайшвидшого реформування. Складнощі зумовлені: 1) невеликим досвідом партійного будівництва в Україні, політичні партії активно шукають власну політичну нішу й оптимальні організаційні структури, механізми, які б забезпечили потрібні ресурси та відповідні форми й методи діяльності; 2) бідність абсолютної більшості населення робить надзвичайно складним завдання формування партійних бюджетів за рахунок членів партій, змушує партії шукати інші варіанти доходів поза членськими внесками; 3) обмеженість можливих джерел фінансування політичних партій і висока вартість найбільш дієвих засобів партійної пропаганди під час виборів - ЗМІ штовхають політичні партії до активної співпраці з бізнесом, що зумовлює складний комплекс взаємопов’язаних залежностей між політичними партіями та бізнесом і різними рівнями влади; 4) недосконалість і провокативність існуючого законодавства ускладнює можливості прозорого фінансування партійної діяльності; 5) закритість або явна недостовірність задекларованої партіями інформації про фінанси.
Автор наголошує на тому, що будь-яке збільшення частки офіційного фінансування у загальній сумі фінансування політичних партій сприятиме посиленню прозорості партійної діяльності та демократизації політичних партій і політичного життя України.
Проблемам належного формування та реалізації змін у діяльності сучасних політичних партій України, які б забезпечили успіх трансформаційних процесів у партійній системі загалом, присвячено третій розділ “Сутність і специфіка трансформаційних процесів у партійній системі України”.
У першому підрозділі “Політико-партійний аналіз результатів виборів до Верховної Ради України 1998 р.” аналізується початок якісної трансформації партійної системи України через підготовку та проведення парламентських виборів. У багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі із 30 партій та блоків до парламенту, подолавши необхідний 4% бар'єр, пройшли 7 партій та 1 виборчий блок (КПУ, НРУ, ПЗУ, НДП, “Громада”, ПСПУ, СДПУ/о/ та блок СПУ-СелПУ). Автор дослідження відзначає особливості, які характеризували тогочасний стан національної партійної системи: розпливчастий характер партійних програм та ідеологій більшості зареєстрованих партій; відсутність не лише сформованої соціальної бази, а й уявлень про неї; тіньовий характер утворення виборчих блоків; зміна керівництва партій, розколи в них; чітка асоціація партій та їхніх лідерів з фінансово-економічними структурами; наявність серед членів опозиційних партій представників центральних органів виконавчої влади; провал спроб сформувати потужний блок з політичних партій центристської орієнтації. На думку автора, якщо вважати 1998 р. точкою відліку трансформаційних процесів у партійній системі України, то можна підсумувати, що вони почалися уповільненими темпами, що було пов’язано із затяжним пошуком моделі виборчої системи, яка б відповідала тогочасному розвиткові політичного та ідеологічного плюралізму.
У другому підрозділі “Вплив парламентських виборів 2002 р. на зміни в партійній системі України” дисертант досліджує переваги суто прагматичних, технологічних підходів, які відчутно позначились в 2001 - 2002 рр. на розвитку національної партійної системи. Протягом виборчої кампанії 2002 р. відбувалася внутрішня еволюція багатьох партій, спостерігалася девальвація ідеологічних цінностей і на перший план висувалися фінансові, інформаційні ресурси, неформальні взаємини з владою. Реальний вплив партій в Україні визначався не тільки і не стільки електоральною підтримкою, скільки наближеністю до влади, адміністративний ресурс використовувався на усіх етапах виборчої кампанії. Партії у модифікованому вигляді виявились цілком придатними для обслуговування вузькогрупових і приватних інтересів, стали формою структурування не лише суспільства, але й самої влади. В 2002 р. депутатські мандати в загальнонаціональному окрузі здобули лише 6 списків партій та блоків (“Наша Україна”, КПУ, “За єдину Україну!”, Блок Юлії Тимошенко, СПУ, СДПУ(о)). Особливості трансформації партійної системи вплинули на розвиток українського парламентаризму. Вони були зумовлені еволюцією ролі ВРУ, її зануренням слідом за виконавчою владою у тіньову політику й утвердженням як інституту захисту корпоративних інтересів, у тому числі як дах для бізнесу і плацдарм для лобіювання.
Третій підрозділ “Еволюція участі політичних партій у виборчих кампаніях 1998 – 2002 рр.” присвячено аналізу основних політичних технологій, які використовувалися партіями впродовж цих виборчих перегонів. У 2002 р. особливого значення, порівняно з 1998 р., набуло використання образу харизматичного лідера як засобу впливу на громадську думку й електоральну поведінку. В зв’язку з цим особливо помітним був зсув стилю ведення політичних кампаній у напрямку до більш виразної персоніфікації політичних партій і виборчих блоків (глава Адміністрації Президента В. Литвин та Прем’єр-міністр А. Кінах очолили виборчий блок “За єдину Україну!”, Ю.Тимошенко утворила свій однойменний блок). Протягом цих років найбільш масштабні новітні проекти, створені в Україні, були дітищем іноземних (здебільшого російських) політтехнологів, для яких наша система політичної влади є лише експериментальним майданчиком. Віртуальність подібних партійних утворень чітко проявилась на виборах 2002 р., де жоден з цих партійних проектів не став успішним (Партія зелених України, “Жінки за майбутнє”, Команда озимого поколіннія). Особливістю виборів 2002 р. була спроба використати процес клонування партій або створення близнюків - КПУ (оновлена), КПРС. Вибори 2002 р. проходили в прямій конкуренції західної та російської політтехнологічних шкіл між собою і з українським бюрократичним ноу-хау - адміністративним ресурсом.
У четвертому підрозділі “Сучасний стан партійної системи України та перспективи її подальшого розвитку” мова йде про новий етап суспільно-політичних трансформацій та транзиту до демократії. Парламентські вибори 2002 р. зафіксували сталу тенденцію парламентаризації українського політичного життя, оформлення міцних партійних коаліцій з широкими ресурсами підтримки, чітке структурування цілого ряду політичних альтернатив одразу за декількома осями протистояння. Україна перебуває ближче до формування європейської політичної моделі, для якої актуальні коаліції, оскільки партії не можуть самостійно здобути більшість у парламенті. Нині складається ситуація, коли сукупний вплив інституційних і політичних чинників (нова законодавча база, введення пропорційної виборчої системи та трансформація форми правління, зміна конфігурації політичних сил і головних осей політичних конфліктів у результаті президентських виборів, зміна поколінь у складі електорату) може привести до істотної модифікації формату партійної системи і виникнення нового співвідношення політичних сил.
Критичними (переломними) в розвитку партійної системи стануть парламентські вибори 2006 р., які визначать подальші тенденції розвитку і новий формат партійної системи України. Прогнозуючи розвиток багатопартійності, можна передбачати, що партійна система України буде поступово трансформуватись від атомізованої з великою кількістю малочисельних і маловпливових партій до більш стабільної плюралістичної системи.
У висновках узагальнюються основні положення і результати дослідження.
В дисертації на основі аналізу різноманітних підходів до сутності понять політична партія та партійна система, вироблених у світовій політологічній літературі, комплексно досліджено процес їх теоретичного осмислення та систематизовано основні теоретико-методологічні підходи зарубіжної та вітчизняної політичної науки, орієнтовані на вивчення та з’ясування проблеми класифікації політичних партій та партійних систем.
Проведений автором аналіз дозволяє відзначити, що соціально-політична генеза політичних партій в Україні пройшла такі етапи: протопартійний (1960 – поч.1990 p.); формотворчий (1990 - 1993 рр.); період переходу від багатопартійності до багатопартійної системи (1994 - 1998 рp.); трансформація партійної системи України (1998 р. - до наших часів). Особливості трансформаційних процесів у партійній системі України проявилися в наступному:
1. Негативні тенденції, які виявилися в розвитку політичних партій, спричинили значну втрату довіри до них. Аналіз програм, політичних заяв і гасел сучасних партій України свідчить про їх строкатість і недостатньо чітку політичну орієнтацію. Платформи більшості політичних партій фактично ідентичні, тільки особистісний фактор лідерства не дає їм змоги об’єднатися.
2. Автор дисертації наголошує на тому, що відсутність стійкої законодавчої бази була несприятливим фактором для розвитку партійної системи та стабілізаційних процесів у ній, тому на діяльності політичних партій позитивно позначилися конструктивні зміни в законодавстві про вибори та про політичні партії.
3. В роботі проаналізовано загальні підходи до джерел фінансування політичних партій у світі та Україні. Відзначено, що вони поділяються на власні кошти партій, приватне й державне фінансування. Розкрито основні недоліки законодавства щодо фінансової діяльності партій та обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення контролю над цією сферою в Україні.
4. В Україні необхідною умовою для розвитку партійної системи повинна стати вільна конкуренція елітних груп. Арбітром політичних цінностей, що пропагуються елітними групами, можуть бути як політичні партії, що виражають інтереси різних суспільних груп, так і виборці, які своїм вільним голосуванням дають оцінку політикам і тим контролюють їх. У суспільстві необхідно створити умови для динамічної циркуляції елітних груп, які повинні бути відкритими для доступу в них представників різних регіонів і верств населення. Асиметрія регіонального представництва формує настрої регіонального політичного егоїзму та ознаки регіональної клановості в партійній системі України.
5. З’ясовано, що в основі стабілізації політичної системи має лежати економічна стабілізація, подолання глибоких розбіжностей між матеріальним становищем людей, створення потужного стабілізуючого прошарку у вигляді середнього класу.
6. Проаналізовано вплив виборів 1998 і 2002 рр. на зміни в партійній системі України, а також доведено, що запровадження змішаної виборчої системи сприяло підвищенню ролі партій у політичному процесі та уповільненню процесів фрагментації партійної системи України після кожного електорального циклу. Аналіз взаємодії виборчої та партійної системи засвідчив, що механізм реалізації змішаної виборчої системи в Україні мав вирішальне значення для становлення дієздатної партійної системи.
7. Простежено еволюцію участі політичних партій у парламентських виборах 1998-2002 рр. і зроблено висновок, що створення і функціонування структур, чиїм основним завданням є перетягування голосів (віртуальних проектів), не має стратегічних перспектив.
8. Здійснений політичний аналіз дозволяє констатувати, що партійну систему репрезентують лише ті політичні партії, які мають повну функціональність, стали виразниками інтересів виборців у системі законодавчої і виконавчої влади та інтегрувалися в такий спосіб у систему державної влади в порядку й обсязі, встановлених формою правління, виборчою системою, політико-правовим режимом, конституційно-правовими і політичними нормами.
9. Дисертант відзначає, що партійна система в Україні все ще перебуває в стадії трансформації. Багатопартійність не має органічного зв’язку із соціальною структурою, а в більшості випадків - і з артикульованими суспільними інтересами. Отже, за всіма критеріями, що визначають рівень інституціонального розвитку партійної системи, в Україні існує поки що слабка й нерозвинена система партій. Така ситуація походить від неукоріненості партій у суспільстві, відсутності чітких ідентифікацій партій у виборців та взагалі від незавершеності процесу соціальних трансформацій у суспільстві.
10. У дисертаційному дослідженні зазначається, що стабілізація партійної системи України буде відбуватися через трансформацію дуже нестійкої атомізованої (мультипартійної) партійної системи, яка притаманна перехідним суспільствам, в одну зі стабільних і ефективних плюралістичних партійних систем.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
1. Бойко О.Ю. Політичні цінності в програмних документах політичних партій України // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. – Чернівці: Рута, 2001. – Том 8. - С. 206 – 213.
2. Бойко О.Ю. Виборче та партійне законодавство України: політичний аналіз правових колізій // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 123-124. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 452 – 462.
3. Бойко О.Ю. Особливості застосування політичних технологій на виборах 1998–2002рр.: порівняльний аналіз // Історико-політичні проблеми сучасного світу. – Чернівці: Рута, 2002. – Том 9. – С. 146 -157.
4. Бойко О.Ю. Проблема забезпечення правового регулювання парламентської діяльності політичних партій України: політична ретроспектива та сучасний погляд // Буковинський журнал. – 2003. - №2. – С. 93 – 104.
5. Бойко О.Ю. Правова регламентація фінансової діяльності політичних партій: спроба політичного аналізу // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С. 515 – 524.
6. Бойко О.Ю. Зовнішньополітичні орієнтації політичних партій України напередодні та після парламентських виборів 1998 і 2002 рр.: порівняльний аналіз // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 173-174. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 222 – 232.
7. Бойко О.Ю. Особливості трансформації партійної системи України в перехідний період // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 25. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – С. 601 –608.
8. Бойко О.Ю. Партійна система незалежної України: особливості формування і тенденції подальшої трансформації // Буковинський журнал. – 2004. - № 2. – С. 100 – 110.
9. Бойко О.Ю. Формування і особливості становлення партійної системи в Україні // Матеріали Міжнародного Наукового Конгресу “Українська історична наука на порозі ХХ століття” (16-18 травня 2000 р.). – Чернівці: Рута, 2001. – Том 4. – С. 8 – 17.
10. Бойко О.Ю. Правові основи функціонування політичних партій в Україні // Матеріали ІV Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 125-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. – Чернівці: Золоті литаври, 2001.– С. 238-241.
11. Бойко О.Ю. Зовнішньополітичні орієнтації українського політикуму в контексті проблем європейської інтеграції // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці. Вип. ХХ-ІХ. У 2-х т. /НАН України. Ін-т регіональних досліджень. – Львів-Луцьк: Ред.-вид. “Вежа” Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2001. – Т.1. – С. 25-30.
12. Бойко О.Ю. Сучасний стан виборчого процесу в Україні та Молдові (порівняльний аспект) // Україна-Румунія-Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин: Матеріали Міжнародної наукової конференції / Буковинський політологічний центр. – Чернівці: Букрек, 2002. – С. 386-396.
13. Boiko O. The Political Parties of Ukraine on the Eve and after Parliamentary Elections in 1998 and 2002: Foreign Policy Orientation Analysis // Матеріали Міжнародної наукової конференції, Польща, Арламів, 25-29 травня 2003 р. // Eastern dimensions of European Union / Edited by Jerzy Kitowski. Geographical Studies. Vol.11. – Warsaw, 2003. – S. 243 – 253.
14. Бойко О.Ю. Особливості українського партогенезу // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість: Збірник матеріалів VІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, Київ, 15-16 квітня 2004 р.; у 7-ми т. Т.3. /Редкол.: Андрущенко В.П. (відп.ред.) та ін. – К.: Видавництво Європейського університету, 2004. – С. 14-17.
АНОТАЦІЯ
Бойко О.Ю. Особливості трансформації партійної системи України за роки незалежності. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2005.
У дисертації здійснено комплексне дослідження особливостей процесу трансформації партійної системи України за роки незалежності. Аналізуються основні напрямки, форми та засоби діяльності політичних партій України протягом зазначеного хронологічного періоду і, особливо, на сучасному етапі. Систематизовано основні теоретико-методологічні підходи зарубіжної та вітчизняної політичної науки щодо вивчення та класифікації політичних партій та партійних систем. Запропоновано періодизацію процесу формування й становлення багатопартійності в українському суспільстві, а також визначено особливості, проблеми і фактори, що здійснюють вплив на даний процес. Розкрито специфіку взаємодії партійної та виборчої систем в Україні. Розглянуто суперечності й недоліки законодавств про вибори та про партії в Україні. Проаналізовані парламентські виборчі кампанії 1998 та 2002 рр. та їх вплив на зміни в партійній системі України, накреслено тенденції та перспективи її подальшого розвитку.
Ключові слова: політичні партії, партійна система України, багатопартійність, трансформація, виборча система, законодавство про вибори та про партії, атомізована (мультипартійна) система.
АННОТАЦИЯ
Бойко О.Ю. Особенности трансформации партийной системы Украины за годы независимости. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Черновцы, 2005.
В диссертации осуществлено комплексное исследование особенностей процесса трансформации партийной системы Украины за годы независимости. Анализируются основные направления, формы и средства деятельности политических партий Украины на протяжении указанного хронологического периода и, в особенности, на современном этапе.
Систематизированы основные теоретико-методологические подходы зарубежной и
