НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Бедрій Руслан Богданович

УДК 342.71(477)

ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Київ-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Гураль Павло Федорович, Львівський юридичний інститут МВС України, завідувач кафедри конституційного та міжнародного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Фрицький Олег Федорович, Юридична академія МВС України (м. Дніпропетровськ); професор кафедри конституційного права;

кандидат юридичних наук, доцент Лотюк Ольга Степанівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка (м. Київ), доцент кафедри конституційного та адміністративного права

Провідна установа:

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться „23" червня 2005 р. 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.009.01. в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська площа, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська площа, 1.

Автореферат розісланий „12" травня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Горова О.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми . Проблема взаємовідносин людини з суспільством і державою, пошук найбільш оптимальних форм їхньої взаємодії, і питання громадянства, зокрема, цікавлять вчених із стародавніх часів. Ще Аристотель в одній з його найвідоміших праць "Політика" піднімав питання про те, хто є громадянином, і дійшов висновку, що держава - це сукупність громадян. Питання громадянства хвилювали і філософів-просвітителів (Руссо Ж.-Ж., Кант І.). Але лише з прийняттям перших конституцій можна вести мову про громадянство в його сучасному розумінні. Його виникнення безпосередньо пов'язано з першими буржуазними революціями, втіленням ідеї рівності членів державної спільності, яка в свою чергу формується під безпосереднім впливом ідеї природних прав людини.

Прийняття нового Основного Закону України стало основоположним фактором у формуванні правової системи нашої держави на новій конституційній базі, яка орієнтована на забезпечення народовладдя громадян України, прав і свобод людини і громадянина. Саме людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість та безпека, за статтею 3 Конституції, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Одним з основних прав людини є право на громадянство. Однак, механізм реалізації цього права в Україні потребує удосконалення. Громадянство відіграє в житті кожної людини надзвичайно важливу роль. Загальною Декларацією прав людини громадянство було віднесене до одного з основних прав людини (стаття 15). Його зміст полягає в тому, що повним комплексом прав людина може володіти лише за наявності громадянства. В зв'язку з цим останнє можна визначити формулою "право на права". Виходячи з цього, гарантованість громадянства кожній людині є сьогодні однією з головних конституційно-правових проблем, що потребує якнайшвидшого вирішення.

В Україні Закон "Про громадянство України" в новій редакції був прийнятий 18 січня 2001 року, і дослідження останнього має важливе значення для національної правової науки. При цьому важливо розглянути Закон в аспекті відповідності його Конституції України та міжнародно-правовим стандартам. Необхідно враховувати, що проблеми в галузі громадянства, які існують сьогодні в Західній Європі, можуть в силу політико-економічного розвитку стати завтра проблемами України. Своєчасна підготовка до їх вирішення може виявитися дуже корисною.

Питання громадянства в європейському регіоні починають розглядатися юристами в дев'ятнадцятому столітті з появою перших відповідних законодавчих актів. Ці питання досить інтенсивно розроблялись і в літературі радянського періоду. Навіть при наявності ідеологічних рамок, вченими були досягнуті вагомі результати, які неможливо залишити без уваги в сучасних дослідженнях. У даній дисертаційній роботі були використані праці таких вчених як Авак'ян С.А., Александров З.К., Алексеев С.С., Бойцов В.Я., Боярс

Ю.Р., Буткевич В.Г., Вітрук М.В., Воєводін Л.Д., Георгіца А.З., Денисов А.І., Златопольський Д.Л., Кишкін С.С., Козлова Е.І., Косаков С.К., Казанчев Ю.Д., Лепешкін А.І., Лівшиц Р.З., Лукашук І.І., Матузов М.І., Миронов О.О., Міхальова Н.О., Міцькевич А.В., Мішин А.О., Нерсесянц В.С., Новоселов В.І., Основін В.С., Римаренко Ю.І., Русінова СІ., Сафронов В.М., Страшун Б.А., Стрекозов В.Г., Топорнін Б.М., Фарбер І.Е., Черниченко С.В., Чіркін В.Є., Шевцов В.С., Щетінін Б.В. та інші.

Але в дослідженні тематики громадянства існують прогалини. В силу відомих причин розробка питань громадянства в період існування СРСР була однобічною, громадянство держави соціалістичного типу завжди протиставлялось буржуазному громадянству. Зусилля вчених були сконцентровані головним чином на з'ясуванні юридичної природи громадянства, місця громадянства в правовому статусі особи, аналізі норм радянського громадянства.

В українській правовій науці дослідження питань громадянства України знайшли відображення у працях Альбертіні Л.М., Гураля П.Ф., Колодія А.М., Копиленка О.Л., Лотюк О.С., Олійника А.Ю., Ольховського Б.І., Погорілка В.Ф., Ришняка Н.А., Тодики Ю.М., Фрицького О.Ф., Чалого П.Ф., Шаповала В.М., Шукліної Н.Г.

Розвиток інституту українського громадянства, зокрема прийняття Закону "Про громадянство України" в редакції від 18 січня 2001 року, нового Порядку провадження з питань громадянства вимагають подальших наукових досліджень у цій сфері.

Потрібно зазначити, що Закон про громадянство України в редакції від 18 січня 2001 року розроблений з врахуванням міжнародних стандартів, значно демократизував інститут українського громадянства.

Однак є ще багато невирішених проблем, зокрема невизначеність деяких документів з питань громадянства, недосконалість правового механізму реалізації права на громадянство України.

Ці та інші проблеми та шляхи їх вирішення висвітлюються в даному дисертаційному дослідженні.

Аналізу питань громадянства сприятиме вивчення та використання зарубіжної літератури. Тому в дисертації були використані праці зарубіжних вчених, а саме: Бербера Ф., Еллінека Г., Вейса П., Ван Пенхейса X., Макарова А.

Дослідженню піддані конституції та законодавство про громадянство європейських держав, а також міжнародно-правові документи з питань громадянства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в

контексті наукової теми "Конституційно-правові проблеми утвердження України як суверенної, демократичної, соціальної та правової держави", затвердженої наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка № Н-239, від 16 квітня 2003 р.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є комплексне всебічне дослідження теоретичних основ інституту громадянства України, найбільш важливих питань правового регулювання сучасного громадянства та практики застосування норм про громадянство в Україні. Особливою метою є розробка конкретних пропозицій щодо вдосконалення українського законодавства про громадянство.

Для досягнення поставленої мети автор сконцентрував свої зусилля на вирішенні наступних завдань:

проаналізувати існуючі в науковій літературі підходи щодо визначення правової природи та поняття громадянства і на підставі проведеного аналізу визначити власне поняття громадянства, виявити структуру та характерні ознаки цього явища;

провести історико-правове дослідження становлення та розвитку інституту громадянства у незалежній Україні;

проаналізувати питання правового регулювання, щодо визначення належності до громадянства України, набуття та припинення громадянства України, дати порівняльний аналіз із законодавством інших держав;

дослідити механізм реалізації законодавства про громадянство в Україні та практику його правозастосування, вказавши на певні його недоліки та шляхи удосконалення;

провести аналіз правових способів запобігання подвійному громадянству та безгромадянству, які передбачені в українському Законі про громадянство та міжнародних двосторонніх договорах України.

Автор усвідомлював, що в межах одного дисертаційного дослідження неможливо розглянути і вирішити усі питання, пов'язані з темою даної дисертації, і тому свідомо сконцентрував увагу на тих аспектах громадянства, які, на його думку, мають особливо важливе значення для науки конституційного права України, і які досі не розглядались у вітчизняній науці.

Об'єктом дослідження є конституційно-правові основи громадянства, зміст інституту громадянства України як комплексної категорії, а також відносини з приводу громадянства, врегульовані нормами права.

Предметом дослідження є конституційно-правові відносини, що виникають з приводу набуття та припинення громадянства України, механізм реалізації права особи на громадянство, порядок розгляду справ з питань громадянства України органами державної влади. Окрема увага приділяється системному аналізу конституційно-правових норм, що формують інститут громадянства України, зокрема Закону "Про громадянство України" в редакції

від 18 січня 2001р.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стала сукупність дослідницьких методів та прийомів наукового пізнання.

У процесі роботи над дисертацією використовувалися загальнонаукові методи системного аналізу та синтезу при аналізі існуючих теоретичних розробок інституту громадянства та сучасного нормативного регулювання питань громадянства.

Використовувались положення та висновки, розроблені загальною теорією держави та права. Це стосується аналізу правової природи правовідношення, суб'єктивного права, а також висновку про існування загальних, триваючих правовідносин. До останніх належать і правовідносини громадянства.

Системно-структурний метод застосований в роботі при аналізі елементів структури громадянства як цілісного правового явища. Такий підхід сприяв осягненню досліджуваної проблеми у всій її загальності та глибині.

Широке застосування у дисертаційному дослідженні отримав історичний метод, зокрема, при аналізі еволюції інституту громадянства в Україні. Вказаний метод використано також при дослідженні становлення та розвитку принципу єдиного громадянства в Україні.

Статистичний метод знайшов відображення в другому розділі роботи, де наведені статистичні дані органів МВС України у Львівській області про набуття та припинення громадянства України.

Особливу роль в роботі відіграв порівняльно-правовий (компаративістський) метод при розгляді чинного законодавства України та зарубіжних країн про громадянство. В комплексі з іншими методами він дозволив авторові дати оцінку норм законодавства про громадянство України, виявити їхні негативні та позитивні риси.

Комплексний підхід та використання всіх вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути правові особливості інституту громадянства, його роль і місце в системі відносин між особою та державою і в науці конституційного права України.

Наукова новизна одержаних результатів.

Погоджуючись з тим, що різні аспекти громадянства України тією чи іншою мірою знайшли своє відбиття і певний розвиток у науковій літературі та деяких дисертаційних дослідженнях, необхідно відзначити, що дана робота є першим комплексним науковим дослідженням інституту громадянства України з урахуванням останніх змін українського законодавства про громадянство. Також, наукова новизна визначається запропонованими положеннями та висновками, до яких прийшов автор у ході проведення дослідження, і які спрямовані на подальше удосконалення правового регулювання інституту громадянства в Україні.

Основні положення, що характеризують наукову новизну дослідження та виносяться на захист, зводяться до наступного:

-

-

-

-

- обґрунтовано висновок про правомірність існування в законодавстві
України деяких обмежень щодо виходу з громадянства. Це стосується
недопущення виходу з громадянства держави особи, яку притягнено як
обвинувачену в кримінальній справі або стосовно якої в Україні є
обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню. Вказані
обмеження не суперечать конституційному праву особи на зміну громадянства
та мають на меті запобігти ухиленню від кримінальної відповідальності винних
осіб;

- розмежовано поняття „позбавлення громадянства" та „втрата
громадянства на підставі закону"; так під забороною позбавлення
громадянства, передбаченою частиною першою статті 25 Конституції України,
необхідно розуміти заборону безпідставного (довільного) позбавлення
громадянства, втрата ж громадянства на підставі закону означає припинення
громадянства за чітко визначеними в законі підставами (стаття 19 Закону
України „ Про громадянство України") і є цілком правомірною;

- здійснено аналіз двосторонніх міжнародних договорів України з питань
громадянства та виділені конкретні правові способи запобігання подвійному
громадянству та безгромадянству, що в них використовуються. А також
досліджено відповідність вказаних положень міжнародних договорів України
загальновизнаним підходам щодо боротьби з подвійним громадянством та

безгромадянством на міжнародному рівні, відображеним, зокрема, в Європейській Конвенції про громадянство 1997 року;

- обґрунтовано висновок про певну лібералізацію підходів до подвійного
громадянства в законодавстві України, що є відображенням подібної тенденції
в Європейській Конвенції про громадянство 1997 року.

- зроблено висновок, що законодавство про громадянство України з
останніми змінами відповідає міжнародно-правовим стандартам, що дає
можливість Україні приєднатись до основних міжнародних актів з питань
громадянства, насамперед таких як Європейська Конвенція про громадянство
1997 року та Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 року.

Практичне значення одержаних результатів. Окремі висновки та пропозиції, сформульовані автором, можуть бути використані у наступних наукових розробках щодо удосконалення регулювання відносин громадянства в Україні, при підготовці нових та удосконаленні чинних нормативно-правових актів з питань громадянства. Сформульовані положення можуть також застосовуватися у практиці державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства.

Матеріали дисертаційного дослідження, положення, оцінки, висновки можуть використовуватися в науковій роботі, у навчальному процесі при викладанні курсу конституційного права України та відповідних спецкурсів в юридичних вузах, а також у навчальній літературі, при складанні навчальних програм та підготовці підручників з конституційного права України.

Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського Національного університету імені Івана Франка, де проведено її обговорення. Основні теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на IX регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" 13-14 лютого 2003 року (м. Львів) та X регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" 5-6 лютого 2004 року (м. Львів).

Публікації: Основні положення дисертації знайшли відображення у п'яти наукових публікаціях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданням та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (6 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 187 сторінок, з яких основного тексту — 174 сторінки, список використаних джерел - 13 сторінок ( 226 найменувань).

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт та предмет дослідження, мету та основні його завдання, сформульовано наукову новизну теми та положень, винесених на захист, показано теоретичне та практичне значення роботи, її методологічну та теоретичну основу, дана інформація про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1. "Теоретико-правові засади громадянства України" складається з двох підрозділів. В цьому розділі автор досліджує громадянство України як комплексну категорію, що може розглядатися як належність до держави, правовий зв'язок особи і української держави, як суб'єктивне право людини, конституційно-правове відношення, як правовий інститут. Також автор намагався дослідити еволюцію інституту громадянства незалежної України, розкрити правонаступництво законодавства про громадянство України.

Дисертант аналізує різні підходи, як у вітчизняній так і в зарубіжній юридичній літературі щодо визначення поняття громадянства, як правового явища. Питання про зміст поняття громадянства, його наукове визначення -одна з актуальних проблем конституційного права України. В сучасній вітчизняній юридичній літературі більшість авторів відмовились від терміну "належність до держави", оскільки на їх думку таке визначення громадянства вказує на примат держави над людиною, поглинання особи державою. Новий підхід до громадянства пов'язаний з визнанням пріоритету загальнолюдських цінностей. Держава і особа повинні розглядатись як рівноправні суб'єкти правовідношення громадянства.

Громадянство розглядається у правовій літературі і як правовий зв'язок, особистий правовий зв'язок, стійкий правовий зв'язок особи з державою. Більшість вітчизняних авторів відмовились від терміну "політико-правовий" зв'язок, оскільки в ньому, на їхню думку, вбачається "явний рудимент тоталітаризму".

В статті першій Закону України "Про громадянство України" дано наступне визначення громадянства: "Громадянство України — правовий зв'язок між фізичною особою та Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках". Таким чином в законі про громадянство України замінено формулу "громадянство - належність до держави". До речі така ж тенденція прослідковується і в законах про громадянство інших колишніх республік Союзу РСР, тепер незалежних держав. В преамбулах або в перших статтях законів про громадянство Росії, Азербайджану, Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Узбекистану у визначеннях громадянства також вжито термін -"зв'язок" особи з державою.

В юридичній літературі також існує погляд, згідно з яким громадянство розглядається як правовідношення. Нам видається, що ця думка заслуговує на увагу і врахування при дослідженні даної проблеми. Наукове дослідження

питань громадянства приводить до пізнання різноманітних сторін цього явища, до виявлення в понятті громадянства ряду ознак. В числі цих останніх дослідники виявляють перш за все такі, які характеризують зовнішні, найбільш видимі сторони громадянства. Не випадково тому, в першу чергу, громадянство характеризується як належність особи до держави, як форма правового зв'язку особи з державою. Зазначені риси виявляються на початковому етапі процесу пізнання, коли громадянство як цілісне явище розчленовується на складові частини, елементи. Цілісність громадянства на цьому рівні пізнання проявляється лише зовнішнім чином: елементи, що складають громадянство, тільки називаються, але не досліджуються. Пізнати сутність громадянства як цілісної системи можна на базі глибокого вивчення елементів структури і суттєвих зв'язків між ними. Цінність структурного аналізу громадянства як цілісного правового явища полягає в тому, що такий підхід відкриває шлях для осягнення досліджуваної проблеми у всій її загальності та глибині.

Підхід до характеристики громадянства як конституційно-правового відношення логічно обґрунтований. Не можна не бачити, що за рельєфно виступаючими ознаками "належності особи до держави" та "правового зв'язку особи з державою" криється реально існуюче суспільне відношення конкретної людини з визначеною державою. Сукупність цих суспільних відносин складає предмет регулювання одного з інститутів конституційного права України, інституту громадянства.

Громадянство України - це комплексне, стійке правовідношення за участю особи та української держави, змістом якого є взаємні права та обов'язки сторін.

На відміну від тимчасових правовідносин, які породжуються в силу виникнення будь-якого юридичного факту і тривають до тих пір, поки не виконані дії, передбачені правовою нормою, постійне, стійке правовідношення громадянства України виникає з моменту юридичного закріплення кола суб'єктів права та їхнього правового статусу і триває на протязі всього часу, поки існують суб'єкти, які є його сторонами - конкретна особа та Українська держава.

Застосування в Україні для визначення кола своїх громадян так званого "нульового варіанту", згідно з яким громадянами держави були визнані усі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на її території, дозволило уникнути загострення суспільно-політичної ситуації. Останнє, до речі, мало місце в деяких інших нових незалежних державах, де в законах про громадянство застосовувалися інші підходи (особливо в прибалтійських державах).

Аналіз еволюції інституту українського громадянства за період з 1991 по 2004 роки показує, що основною метою численних змін законодавства про громадянство було вдосконалення механізму реалізації в Україні одного з основних прав людини - права на громадянство та приведення його у повну

відповідність до Конституції України. Прийняття ж нової редакції Закону про громадянство України від 18 січня 2001 року було зумовлене ще й необхідністю приведення українського законодавства про громадянство до міжнародно-правових стандартів, визначених, перш за все, в Європейській Конвенції про громадянство, прийнятій Радою Європи 7 листопада 1997 року. Цієї мети, на наш погляд, загалом вдалося досягти.

Новизну Закону України "Про громадянство України" в редакції від 18 січня 2001 року, прийнятого шостою сесією Верховної Ради України, визначають наступні моменти:

-

-

-

-

- по-п'яте, чіткіше врегульовано питання повноважень державних органів
у сфері громадянства та організації їх практичної діяльності.

Аналіз проекту Закону про громадянство України, на стадії його розробки, експертами Ради Європи та Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців допоміг узгодити його з міжнародними актами з питань громадянства, що створює умови для приєднання до них України. Йдеться, перш за все, про Європейську Конвенцію про громадянство 1997 року та Конвенцію про скорочення безгромадянства 1961 року. Однак для приєднання України до зазначених Конвенцій ще потрібно здійснити масштабну і трудомістку роботу з приведення національного законодавства у повну відповідність із засадами, закладеними у цих міжнародних документах.

Розділ 2. "Конституційно-правове регулювання набуття та припинення громадянства України" складається з двох підрозділів. У цьому розділі автор аналізує порядок набуття та припинення громадянства України та визначає шляхи удосконалення українського законодавства про громадянство у цій частині.

Дисертант зазначає, що існує два основних способи набуття громадянства: первинний, тобто за народженням, та похідний, тобто після народження, що називається натуралізацією.

"Право ґрунту" та "право крові", а також їхні різноманітні комбінації продовжують залишатися основними принципами, що лежать в основі правового регулювання набуття громадянства за народженням. їх навіть можна

розглядати не в якості правових принципів в звичайному розумінні, а як типові способи або сукупність типових умов набуття громадянства за народженням. Вони найбільш повно відображають наявність фактичного зв'язку особи з державою. Це не означає, що держави не можуть керуватися іншими принципами. Ніякої міжнародно-правової заборони тут не існує. Очевидно відсутня об'єктивна потреба в прийнятті інших принципів. В українському законодавстві про громадянство домінуюче положення "права крові" доповнюється принципом "права ґрунту".

Набуття громадянства на основі "права ґрунту" або "права крові" може бути як безумовним, так і таким, що залежить від певних додаткових умов. Як правило при "умовному" набутті громадянства за "правом ґрунту" додаткові умови пов'язані з походженням особи, а при "умовному" набутті громадянства за "правом крові" додаткові умови мають "територіальний характер". Подібні умови містяться і в українському Законі про громадянство (в частинах 2-5 статті 7 йдеться про набуття громадянства за "правом ґрунту" в силу певних умов). Однак обмеження "права ґрунту" та "права крові" певними умовами не слід змішувати з комбінацією цих двох принципів.

До умов прийняття до громадянства України (стаття 9 Закону) слід додати і таку умову, як "складання присяги на вірність України". Це дасть можливість підвищити значущість і авторитет українського громадянства у нового громадянина України. Присяга буде сприяти підняттю рівня, так званого, морального аспекту громадянства, аспекту "вірності державі", як це має місце в деяких зарубіжних країнах (США, Великобританія), де складання такої присяги є обов'язковим, згідно законодавства. Приклад закріплення на законодавчому рівні присяги на вірність державі є і в історії України. Так, Законом гетьмана П.Скоропадського "Про громадянство Української держави" від 2 липня 1918 року було закріплене положення про обов'язкове складання приречення (присяги) громадянина Української Держави.

Наявність умов набуття громадянства України, передбачених статтею 9 Закону України про громадянство, є обов'язковою для прийняття іноземців до громадянства держави. Існування цих умов пов'язане з тим, що будь-яке утворення, у тому числі і держава, може нормально функціонувати тільки при певному рівні стабільності, гармонії. Прийняття іноземців у громадянство не повинно порушувати цю гармонію. При дотриманні особою умов прийняття до громадянства України відбувається її інтеграція в українське суспільство. Проте щодо деяких умов, передбачених статтею 9 Закону про громадянство, існують певні проблеми. Наприклад серед "законних джерел існування", наявність яких є необхідною для прийняття до громадянства України, в Законі вказуються, поряд з іншими, стипендія, пенсія, соціальні виплати та допомоги (стаття 1 Закону). Однак розмір вищезазначених "джерел" є надзвичайно низьким в Україні, "недостатнім для існування". Тому, виникає питання, чи наявність у особи, яка хоче стати громадянином України, подібних "законних

джерел існування" реально забезпечить цій особі нормальне життя в Україні і чи має держава моральне право приймати до свого громадянства осіб, яких не здатна забезпечити достатніми засобами для існування.

Тут вбачається два шляхи вирішення даної проблеми. Перший - не вказувати в Законі про громадянство України таких "законних джерел існування", які мають формальний характер і не відповідають існуючим реаліям. І другий шлях, більш прийнятний - збільшити розміри вищезазначених виплат, привівши їх до належного рівня. Для цього потрібно внести відповідні зміни до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та інших.

Так званий, виключний порядок набуття громадянства, або натуралізація в силу правонаступництва держав відносно території передбачається в спеціальному законодавстві та міжнародних договорах. Така натуралізація має місце, перш за все, при територіальних змінах та переселенні. Кожний договір про зміну території повинен містити гарантії забезпечення особі права на громадянство. Це стосується і випадків утворення нових держав на території, яка раніше належала іншій державі, наприклад, держав, що утворились після ліквідації СРСР. До останніх відноситься і Україна.

Світовий досвід правового регулювання питань громадянства свідчить, що громадянство може припинятися за наступними підставами: 1) його втрата в силу закону; 2) позбавлення громадянства; 3) внаслідок виходу або відмови від громадянства; 4) припинення громадянства на підставі міжнародних договорів; 5) внаслідок припинення існування держави як суб'єкта міжнародного права. Дві останні форми припинення громадянства зустрічаються сьогодні досить рідко і є предметом дослідження міжнародного права.

Згідно статті 17 Закону "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року, громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Кожна демократична держава повинна передбачати можливість припинення свого громадянства за бажанням особи за наявності гарантій, що остання не стане особою без громадянства. Проте, вважаємо, що існування деяких обмежень щодо виходу з громадянства є правомірним. Наприклад, це стосується недопущення виходу з громадянства України особи, яку притягнуто як обвинувачену в кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню. Інші обмеження є дещо суперечливими, зокрема заборона виходу особи з громадянства, якщо та має невиконані майнові обов'язки перед фізичними та юридичними особами. На нашу думку, подібні норми повинні бути замінені створенням відповідного міжнародного механізму вирішення цієї проблеми. Йдеться про укладення міжнародних договорів щодо правової допомоги, які дозволяли б державі та конкретним особам вимагати задоволення їхніх

майнових вимог.

Загальновизнаної правової дефініції позбавлення громадянства, а також правової відмінності між позбавленням громадянства і його втратою в силу закону на сьогоднішній день не існує. В зв'язку з цим більш вагомим є встановлення оптимальних з точки зору правової демократичної держави підстав припинення громадянства особи.

Під забороною позбавлення громадянства, передбаченою частиною першою статті 25 Конституції України, необхідно розуміти заборону безпідставного (довільного) позбавлення громадянства, яке є несумісним з сучасними уявленнями про правову демократичну державу, правами людини і не відповідає духу Загальної Декларації прав людини. Одночасно під втратою громадянства на підставі закону згідно з Конституцією України можна розуміти припинення громадянства особи за чітко визначеними в законі (стаття 19) підставами, які відповідають сучасному розумінню права та не знаходяться в протиріччі з правами людини.

Розділ 3. “Проблеми гармонізації законодавства про громадянство України з міжнародно-правовими стандартами” складається з двох підрозділів. В ньому дисертант аналізує основні національно-правові та міжнародно-правові засоби запобігання подвійному громадянству та без громадянству.

Автор зазначає, що подвійне громадянство (біпатризм), або множинне громадянство - це такий правовий статус особи, при якому вона одночасно володіє громадянством більш ніж однієї держави. В теперішній час біпатризм являє собою досить поширене явище, яке існує об'єктивно, незалежно від ставлення до нього тієї чи іншої держави. Цілком правомірним є закріплення в законодавстві багатьох держав так званого принципу невизнання подвійного громадянства, що означає, як вірно зазначає Ю.Р.Боярс, лише невизнання правових наслідків біпатризму.

Подвійне громадянство, як вже зазначалось, має в міжнародному праві назву "біпатризм" (від лат. "бі" - два, "патрія" — батьківщина). В буквальному розумінні мається на увазі, що особа володіє двома громадянствами. Однак існують випадки, коли особа володіє більш ніж двома громадянствами.

Чинний Закон про громадянство України не містить вказаного терміну у жодному вигляді, однак, враховуючи формулювання попередніх українських законів, вбачається більш логічним застосування, у відношенні України, терміну "подвійне громадянство". П.Ф.Чалий вказує, що "у законодавстві України вживається термін "подвійне громадянство", що пов'язано з процесом розвитку інституту громадянства у країнах - колишніх республіках СРСР". Саме цей термін найчастіше використовується і в українській юридичній літературі. Прикладом може бути наукова публікація О.Л.Копиленка "Про-блема подвійного громадянства в законодавстві України". В підручнику "Конституційне право України" за редакцією професора В.Ф.Погорілка також

вживають цей термін. Отже, виходячи з вищенаведеного, та не заперечуючи правильності терміну "множенне громадянство", автор застосовує формулювання "подвійне громадянство".

Встановлення в законодавстві України можливості вступу іноземця до громадянства держави без виходу з іноземного громадянства (згідно пункту 2 частини 2 статті 9 Закону про громадянство України - вихід повинен відбуватись на протязі року після набуття українського громадянства) призводить до виникнення в особи подвійного громадянства. Подання спеціальної декларації у випадку, коли іноземець, який вступив до громадянства України, не може вийти на протязі року з громадянства іншої держави з незалежних від нього причин, не припиняє іноземного громадянства останнього. Таким чином, спостерігається певна лібералізація підходів до множинного громадянства в законодавстві України, що не узгоджується із закріпленим у ньому принципом єдиного громадянства. Треба зазначити, що подібна тенденція має місце і на міжнародному рівні. Так, Європейська Конвенція про громадянство 1997 року прямо не забороняє подвійного громадянства і в той же час не вимагає від держав визнання останнього, як загального принципу.

Безгромадянство має міжнародну назву апатризм (від грец. араігісі - той що не має батьківщини). Особи без громадянства, чи апатриди - це особи, що не мають громадянства жодної держави.

Згідно Закону про громадянство України — особою без громадянства є "особа яку жодна держава, відповідно до свого законодавства, не вважає своїм громадянином". Дане визначення узгоджується з тим, що дається у статті 1 Конвенції про статус апатридів від 28 вересня 1954 року.

Як засвідчує аналіз законів про громадянство та практика їх реалізації у різних державах, які б підходи не застосовувались, у тих чи інших з них залишається можливість виникнення безгромадянства. У зв'язку з цим існує нагальна потреба встановлення чітких правил щодо вирішення проблем апатризму у міжнародному праві.

У висновках викладені основні положення й результати проведеного наукового дослідження, підведені загальні підсумки дослідження, сформульовані пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства про громадянство України.

1.Підхід до характеристики громадянства як конституційно-правового відношення логічно обґрунтований. Неможна не бачити, що за рельєфно виступаючими ознаками "належності особи до держави" та "правового зв'язку особи з державою" криється реально існуюче суспільне відношення конкретної людини з визначеною державою. Сукупність цих суспільних відносин складає предмет регулювання одного з інститутів конституційного права України -інституту громадянства.

2. До умов прийняття до громадянства України (стаття 9 Закону) слід

додати і таку умову, як "складання присяги на вірність України". Це дасть можливість підвищити значущість і авторитет українського громадянства у нового громадянина України. Присяга буде сприяти підняттю рівня, так званого, морального аспекту громадянства, аспекту "вірності державі", як це має місце в деяких зарубіжних країнах (США, Великобританія), де складання такої присяги є обов'язковим, згідно законодавства.

3. Під забороною позбавлення громадянства, передбаченою частиною першою статті 25 Конституції України, необхідно розуміти заборону безпідставного (довільного) позбавлення громадянства, яке є несумісним з сучасними уявленнями про правову демократичну державу, правами людини і не відповідає духу Загальної Декларації прав людини. Одночасно під втратою громадянства на підставі закону згідно з Конституцією України можна розуміти припинення громадянства особи за чітко визначеними в законі (стаття 19) підставами, які відповідають сучасному розумінню права та не знаходяться в протиріччі з правами людини.

4. Аналіз нового законодавства про громадянство України та двосторонніх міжнародних договорів України з питань громадянства, свідчить, що вони містять цілісну систему загальновизнаних правових способів уникнення подвійного громадянства та безгромадянства. Україна не приєдналась, практично, до жодного міжнародного акту з питань громадянства, крім Конвенції ООН про громадянство заміжньої жінки 1957 року. Проте, останні зміни до законодавства України про громадянство та заключення нашою державою низки двосторонніх міжнародних угод з країнами СНД про уникнення безгромадянства та подвійного громадянства, вже зараз, на наш погляд, дають підстави для приєднання України до основних міжнародних конвенцій з питань громадянства. Це, безперечно, сприяло б зміцненню іміджу України у світовому та європейському співтоваристві.

Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в таких публікаціях автора:

1. Бедрій Р.Б. Поняття громадянства України // Вісник Львівського
університету. Серія юридична. - 1999. - Випуск 34. - С.78-80.

2. Бедрій Р.Б. Особливості інституту громадянства в міжнародному праві
// Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. — 1999. - Вип.
1.-С.152-156.

3. Бедрій Р.Б. Проблема безгромадянства: міжнародно-правові та
національно-правові аспекти // Вісник Львівського університету. Серія
міжнародні відносини. - 2000. - Вип. 2. - С.317-322.

4. Бедрій Р.Б. Відповідність українського законодавства про громадянство
міжнародно-правовим стандартам // Вісник Львівського університету. Серія
міжнародні відносини. — 2001. - Вип. 5.

5. Бедрій Р.Б. Міжнародно-правові засоби запобігання випадкам

подвійного громадянства в Україні // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - 2004. - Вип. 13.

АНОТАЦІЯ

Бедрій Р.Б. Громадянство України: конституційно-правові основи. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 — конституційне право. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2005.

У дисертації проводиться комплексне дослідження теоретичних основ інституту громадянства України. Розглядається поняття та сутність громадянства, його правова природа. Досліджується еволюція інституту громадянства незалежної України. Комплексному аналізові підданий порядок набуття та припинення громадянства України, а також проблеми гармонізації законодавства про громадянство України з міжнародно-правовими стандартами.

Сформульовані рекомендації щодо вдосконалення законодавства про громадянство в Україні.

Ключові слова: громадянство, інститут громадянства України, набуття громадянства, припинення громадянства, подвійне громадянство, безгромадянство.

АННОТАЦИЯ

Бедрий Р.Б. Гражданство Украины: конституционно-правовые основы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности - 12.00.02. - конституционное право. - Национальная академия внутренних дел Украины. - Киев, 2005.

В диссертации проведено комплексное исследование теоретических основ института гражданства Украины. Рассмотрены понятие и сущность гражданства, его правовая природа. Исследована эволюция института гражданства независимой Украины. Проанализирован порядок приобретения и прекращения гражданства Украины, а также проблемы гармонизации законодательства о гражданстве Украины с международно-правовыми стандартами.

Отмечается, что новый подход к определению гражданства связан с признанием приоритета общечеловеческих ценностей. Государство и личность должны рассматриваться как равноправные субъекты правоотношения гражданства.

Указывается, что подход к характеристике гражданства как конституционно-правового отношения логически обоснован. Трудно не заметить, что за видимыми, рельефно выступающими признаками

„принадлежности лица к государству" или „правовой связи лица и государства" скрывается реально существующее