ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Балінченко Світлана Петрівна

УДК 316.4.063.3 + 316.77

Комунікативні засади інтеграційних процесів у сучасному суспільстві

Спеціальність: 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Донецьк - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії і політології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Лях Віталій Васильович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України,

завідувач відділом історії зарубіжної філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент

ПРОЦЕНКО Ольга Петрівна,

професор кафедри філософії Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського „ХАІ”

кандидат філософських наук, доцент

КОЛІНЬКО Марина Вадимівна,

Донецький національний університет,

доцент кафедри філософії

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії, м. Київ

Захист відбудеться “26 ” жовтня 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 11.051.06 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук у Донецькому національному університеті за адресою: 83005, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83005, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розіслано „20” вересня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук М.І. Сушинський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний глобальний процес формування взаємопов’язаного світу, де між суспільствами зникають звичні бар’єри та кордони, що, з одного боку, ставали на заваді взаємодії, а з іншого боку, захищали їх від непередбачених втручань, зумовлює актуальність обраної теми. Слід відрізняти економічну глобалізацію як відносно позитивне явище утворення світового ринку інформації та послуг і вестернізацію як здійснення надмірного впливу західного світу. В цьому контексті асиметрична глобальна взаємодія, що структурує сучасний світ у сфері інформаційного соціокультурного обміну між суспільствами-донорами та суспільствами-реципієнтами, приводить до загострення проблеми взаємного прямого та прихованого впливу одних суспільств на інші. Виникає протиріччя між узагальненням соціокультурних ознак суспільств в процесі адаптації в межах утвореної нової спільноти та намаганням зберегти унікальність, яке складає, за С. Гантінгтоном, конфліктне ядро зіткнення цивілізацій. Це протиріччя, однак, знімається у сфері міжсуспільної комунікації, де відносини між інтегрованими суспільствами будуються за моделлю інтерсуб’єктивного зв’язку, на відміну від суб’єкт-об’єктного. Через це виникає необхідність концептуальних зрушень у розумінні інтеграційних процесів. Теоретичний соціально-філософський аналіз чинників побудови спільного соціокультурного простору під час взаємодії суспільств, шляхів їх пристосування та співіснування в цьому просторі призначений з’ясувати оптимальні умови приєднання суспільства до спільноти, що не ставали б на заваді самоідентифікації його як учасника міжсуспільної комунікації.

Оскільки для сучасної України в світлі прагнення до інтеграції та тих трансформацій, що відбуваються у вітчизняному соціумі, найістотнішими є зрушення у визначенні соціальної ідентичності суспільства як учасника глобальної взаємодії, існує нагальна потреба у дослідженні, передусім, комунікативних засад, що зумовлюють інтеграційні процеси.

Таким чином, актуальним є осмислення механізмів інтеграції, що впливають на трансформації у відносинах між суспільствами, а також позитивних та негативних наслідків перетворень у сфері самоідентифікації суспільств, спричинених глобалізацією. Прояснення і визначення цих аспектів уможливить прогнозування реакції сучасних суспільних утворень на інтеграційні та дезінтеграційні виклики, а також забезпечить теоретичну базу для з’ясування наслідків суспільного об’єднання та варіантів співіснування компонентів унікального й загальновживаного в межах інтегрованих спільнот.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Проблематика суспільної взаємодії досліджувалася у широкому колі джерел. Зокрема, до засновників теоретичних засад взаємодії, у тому числі комунікативної, слід віднести таких фахівців як К.-О.Апеля, П.Вацлавіка, Ю.Габермаса, В.Гьосле, Т.ван Дейка, М.Мак-Люена.

Загальний методологічний аналіз міжкультурного діалога, проведений зарубіжними (П.Бергером, О.Гьофе, У.Макбрайдом, Дж.Тернером) та вітчизняними філософами (А.Ішмуратовим, Н.Колотіловою, Н.Костенко, В.Навроцьким, С.Цоколовим, В.Чугуєнко), а також дослідження категорій “Свій” та “Чужий” як значущих у побудові комунікативного простору (М.Бубер, Б.Вальденфельс, В.Жулай, Е.Левінас, К.Мальцева, С.Франк, Н.Шульгін, К.Якимець, А.Якимович) сприяли формуванню концептуальної лінії дисертації.

Висвітлення різних аспектів інтеграції у працях американських дослідників (Д.Белла, М.Кастельса, С.Лекоффа, С.Рідера, Дж.Ролза, Ч.Тейлора, Т.Томпсона, Д.Філліпса, Л.Хаббарда, Т.Харріса), а також розгляд процесу соціальної інтеграції в контексті різних рівней її здійснення (М.Братерська-Дронь, Я.Делей, Г.Марушевський, Ф.Тумусов, Т.Парсонс, А.Толстоухов), протистояння процесові диференціації (М.Бірюкова, Р.Даллмар) мали вплив на виокремлення суттєвих для дослідження положень стосовно особливостей процесів об’єднання.

Суспільним трансформаціям, що відбуваються за умов всесвітніх інтеграційних процесів, присвячені деякі роботи представників сучасної української філософії (А.Єрмоленка, А.Ішмуратова, В.Ляха, В.Личковаха, С.Наумкіної, А.Уткіна) та їх російських колег (Е.Баталова, М.Бикової, А.Бузгаліна, О.Братимова, В.Іноземцева, Н.Кобелева, С.Порядіна, В.Федотової), а також С.Егнес, Ж.Еллюля, П.Герста, Д.Мартена, Дж.Несбіта. Наслідки зазначених трансформацій, зумовлених взаємодією суспільств та, зокрема, деформації комунікативного простору, виражені в ескалації конфліктних станів, є фрагментарно розглянутими в працях В.Бакштановського, М.Вершиніна, А.Гусейнова, Р.Зимовець, Ф.Канака, В.Нікитаєва, Р.Фішера, У.Юрі, а також представників сучасної американської конфліктології та дослідників проблем толерантності – Т.Вільсона, М.Дьомота, М.Емстутца, С.Кьотіса, С.Мілгрема, Д.Пагмайра, М.Уолцера, Б.Уоткінса, Д.Цільмана.

Оскільки дослідження торкається питань формування ідентичності інтегрованих спільнот, велике значення мали праці фахівців, що розглядали різні аспекти її утворення та збереження за умов впливу зовні (Дж.Гловер, В.Горбатенко, Ф.Кессіді, І.Кісельов, Т.Рудницька, В.Фадєєв, С.Хантінгтон, О.Чучин-Русов, Ю.Шинкаренко).

Деякі аспекти проблеми соціокультурної динаміки, пов’язані з актуалізацією процесів встановлення ідентичності, набувають осмислення у працях П.Брауна, А.Моля, С.Левінсона, В.Петросяна, С.Ріка, А.Тойнбі, Е.Тоффлера, К.Шмітца, О.Шпенглера, К.Ясперса, що мали разом з працями таких дослідників кодової структури як, А.Адлер, Дж.Ділі, В.Іванов, В.Ільїн, В.Какабадзе, Ю.Лотман, К.Юнг кардинальний вплив на визначення в роботі стадій самоідентифікації суспільства. Запропонований у дисертаційній роботі аналіз стратегій прямого та прихованого впливу як засобів побудови спільного середовища завдячує концепціям Р.Блакара, А.Вежбицької, Г.Грайса, Р.Конрада, В.Сергєєва у визначенні поняття імплікатури.

Огляд перелічених джерел дозволяє виокремити проблеми, які ще не мають належного розв’язання у сучасній філософії: яким чином впливає здатність суспільства до інтеграції на його ідентифікацію у складі інтегрованої спільноти та як прямі чи приховані стратегії впливу зумовлюють формування спільного простору в процесі міжсуспільної комунікації.

Об’єкт – комунікативні засади процесу соціальної інтеграції в сучасному суспільстві.

Предмет – закономірності та соціокультурні чинники інтеграційних процесів в контексті самоідентифікації суспільства під час міжсуспільної взаємодії.

Метою дослідження є аналіз умов створення та функціонування спільного соціокультурного простору між суспільствами, а також визначення комунікативних засад процесу соціальної інтеграції в сучасному суспільстві.

Реалізація зазначеної мети потребувала постановки та розв’язання наступних завдань:

·

·

·

·

Методологічні та теоретичні засади дослідження продиктовані специфікою аналізу трансформацій у самоідентифікації інтегрованих спільнот під впливом сфери міжсуспільної комунікації. Окрім загальнонаукових методів синтезу та аналізу, порівняння та ізолювання, були використані формальні та неформальні методи, що складають методологічну базу вивчення закономірностей взаємодії суспільств.

Це, передусім, історико-описовий метод, сутність якого полягає у визначенні процесів, що мали місце у минулих та поточних проявах міжсуспільної комунікації. Формування концепції соціальної інтеграції спиралося на інтуїтивно-логічний та нормативно-гіпотезотворчий методи, у той час як методи аналітико-прогностичної групи, зокрема, метод аналізу ситуації (вивчення об’єктивних джерел та порівняльний аналіз) та метод аналізу змісту (аналіз даних окремих подій та явищ), були використані для оформлення положень стосовно механізмів, за яких відбуваються процеси об’єднання різної спрямованості. В свою чергу, прогнозування наслідків взаємодії та адаптації суспільств передбачає застосування методу реконструкції, що результувалось у побудові варіативного ряду перетворень під час розгортання інтеграційних тенденцій.

Визначення системи як багаторівневого ієрархічного комплексу взаємодій та взаємозв’язків пояснює важливість структурно-функціонального підходу для дослідження проблем самоорганізації та самоідентифікації систем (суспільних утворень), а також процесів формування цілісності. Використання формальних методів результується у побудові моделей взаємодії.

Теоретичні засади осмислення досліджуваних питань викладені у працях вітчизняних та зарубіжних (переважно, американських) фахівців з соціальної філософії, конфліктології, семіотики, комунікативної практичної філософії та загальної теорії комунікації. Також вплив на роботу мали дослідження соціокультурної динаміки, формування та збереження ідентичності у міжкультурній комунікації.

Наукова новизна отриманих результатів зумовлюється тим, що вперше у вітчизняній літературі на підставі проведеного цілісного соціально-філософського аналізу встановлено механізми інтеграційних процесів в контексті самоідентифікації суспільства як учасника міжсуспільної взаємодії, а також виявлено ознаки формування ідентичності суспільних об’єднань як цілісних акторів взаємодії.

В процесі дослідження сформувалася низка висновків, що мають характер наукової новизни:

·

·

·

·

·

·

Теоретичне і практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть слугувати внеском у розвиток соціальної філософії, зокрема, вони здатні сприяти визначенню нових аспектів комунікативної взаємодії суспільств, процесів об’єднання й відмежування та їх наслідків для специфічних умов конкретних суспільних утворень. Теоретичні положення дисертаційної роботи можуть бути використаними для з’ясування мотивів та механізмів інтеграції суспільств у сучасному світі, а також прогнозування перспектив їх подальшого співіснування та участі у взаємодії згідно з динамікою розвитку їх кодової структури.

Матеріали роботи можуть бути застосованими під час викладання у вищих навчальних закладах у межах курсів соціальної філософії, конфліктології, практичної комунікативної філософії та семіотичної теорії суспільної взаємодії. Окремі аспекти дослідження (стратегії прямого та прихованого впливу, шляхи формування Я-концепції, динаміка перетворень у соціокультурній системі під впливом соціальних процесів об’єднання) можуть слугувати основою для підготовки курсів лекцій з відповідної дисципліни чи для утворення на базі кафедри суспільних наук дискусійних клубів у вищих навчальних закладах.

Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорені на засіданнях та наукових семінарах кафедри філософії та політології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов. Загальні положення та результати, викладені у дисертаційному дослідженні, доповідалися на міжнародних конференціях: “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, травень, 2002 р.), “Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту” (Донецьк, жовтень 2002 р.), “Мова. Культура. Бізнес.” (Київ, березень 2003 р.), VIII Міжнародній молодіжній конференції з іудаїки (Москва, липень 2003 р.), “Актуальні проблеми американознавства” (Київ, березень 2004 р.), “Людина – світ – культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігійних досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка)” (Київ, квітень 2004 р.), “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, квітень 2004 р.), „Сучасні трансформації та світосприйняття” (Сімферополь, вересень 2004 р.). Також видано методичні рекомендації до курсу “Комунікативні засоби організації неконфліктного соціального простору” (Видавничий центр ГДПІІМ, 2003), у яких використані окремі положення, викладені у дисертаційній роботі.

Публікації. Зміст основних положень дисертаційного дослідження, а також ідеї та головні результати викладені у 8 публікаціях (4 – у наукових фахових виданнях).

Структура дисертації зумовлюється завданнями дослідження та його логікою. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації - 169 сторінок. Список використаних джерел включає 235 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету дослідження та відповідні їй завдання, висвітлено наукову новизну і практичну значущість результатів, а також охарактеризовано апробацію дисертаційної роботи.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади соціальних процесів об’єднання в контексті міжсуспільної взаємодії” визначено ступінь наукового опрацювання теми, а також поняття інтенції суспільства, комунікативної, стратегічної та фатичної взаємодії, спільного соціокультурного середовища, позитивного та негативного соціальних „облич”, які складають теоретичну базу роботи.

У підрозділі 1.1 „Засоби утворення спільного середовища” зазначається, що здатність суспільства продукувати інтенції та реагувати на інформацію, що надходить зовні, випливає з особливостей його функціонування як сукупності інтенціональних суб’єктів у їх взаємопов’язаності завдяки особливостям спільного середовища. Зокрема, інтерсуб’єктивний характер взаємодії між інтенціональними суб’єктами у складі суспільства проектується на його діяльність в якості учасника міжсуспільної комунікації.

Розглянуто типи соціальної дії, а також особливості та перспективи кожного типу з огляду на ті характеристики, що вони вносять до інформаційно-інтенційного обміну та, відповідно, спільного простору, який утворюється. Фатична взаємодія, виникає, коли сторони не готові до зміни і балансування свого простору, тобто це – інтеракція без комунікативної перспективи, спрямована на попереднє встановлення контакту, оцінку іншої сторони. Стратегічна взаємодія виключає не тільки комунікативну перспективу, але і встановлення контакту, спрямованого на з'ясування комунікативних очікувань суб'єктів. У реалізації власних інтересів сторонам не тільки неважливе виникнення комунікативної перспективи, але і бажане зведення до мінімуму спроб впливу на домагання сторін і їхнє балансування. Також запропоновані моделі суспільної взаємодії відповідно до ступеню гармонізації позитивного соціального обличчя (прагнення до утворення спільного простору) та негативного (захист від надмірного втручання):

-

-

-

У підрозділі 1.2 „Філософська генеза питання та методи дослідження інтеграційних процесів” визначено, що на тлі великої кількості робіт, присвячених взаємодії між суспільствами (переважно, в економічній та культурній сферах), бракує комплексного дослідження, яке прослідкувало б комунікативні засади та механізми перетворень у соціокультурній сфері контактуючих суспільств під час здійснення інтеграційних процесів. Зокрема, зазначається, що окремі аспекти цієї проблематики представлені в історії філософії вимірами „єдність - множинність” (акцент на сутності), „загальність - відокремленість” (акцент на часових та просторових характеристиках), „універсальність - унікальність” (в центрі співвіднесення – визначення ідентичності окремого у потоці всезагального). Загострення проблематики „загального (спільного) - відокремленого” на сучасному етапі визначається як закономірний поступовий рух до співвіднесення „єдність - множинність”, що лежить у перспективі; це пояснює актуалізацію питань індивідуального та понадіндивідуального об’єднання, а також вибух інтеграційних та диференційних тенденцій за доби сьогодення.

Окреслено застосування методу реконструкції та аналітико-прогностичного методу з огляду на дослідження ситуації та змісту інтеграції. Зокрема, структурно-функціональний метод виокремлюється як допоміжний у даному контексті дослідження.

У другому розділі „Аналіз впливу інтеграційних процесів на формування ідентичності суспільства” розглядається самоідентифікація суспільства, а також його соціокультурна кодова система, з огляду на її складові, чинники формування та динаміку перетворень під час інтеграційних процесів. Зокрема, досліджуються стратегії прямого та імплікованого взаємного впливу суспільств, що інтегруються в ході міжсуспільної комунікації.

Підрозділ 2.1 „Проблематика самоідентифікації сучасного суспільства” присвячено розгляду робіт дослідників ідентичності, зокрема, суспільної (М.Бубер, З.Бжезинський, С.Гантінгтон, О.Гьофе, А.Кессіді, Е.Левінас, Дж.Несбітт, В.Петросян, Е.Тоффлер, Ч.Тейлор, М.Уолцер, С.Франк, А.Якимович, К.Якимець). Визначено, що самоідентифікація сучасного суспільства в процесі інтеграції з іншими залежить від його залучення до міжсуспільного полілогу, з одного боку, та, з іншого боку, від інформаційного деспотизму, викликаного інструментальним мисленням сучасного „Я-покоління”. Розглянуто також структури відносин „Свій - Чужий” та „Свій - Інший”, що впливають на процес формування категорій „прийнятного” та „чужорідного” у ідентичності суспільства та визначають стратегії побудови його взаємодії з іншими суспільствами.

У підрозділі 2.2 „Особливості соціокультурної кодової системи суспільства. Шляхи формування Я-концепції під час взаємодії суспільств” увага приділяється визначенню ознак соціокультурної кодової системи суспільства як узагальненого досвіду сприйняття дійсності його членами, який передбачає існування критеріїв всотування чи відторгнення інформації, а також її віднесення до сфери “прийнятного” чи “чужорідного”. Сполучення усталених інтерпретацій досвіду членів спільноти та стереотипів реагування на ситуації міжсуспільної комунікації розглядається в контексті залучення суспільства до участі у інтеграційних процесах та його адаптації до інших учасників взаємодії. Здійснюється виокремлення соціокультурних кодів прийнятного (визначають інформацію ззовні за критеріями сумісності з соціокультурною сферою суспільства) та чужорідного (містять ознаки унікальності, які не спростовуються під час взаємодії), що впливають на самоідентифікацію суспільства у якості учасника комунікації. Також у підрозділі розглядаються можливі шляхи вирішення проблем співвіднесення соціокультурних кодів суспільств, що беруть участь в утворенні суспільного об’єднання. Висвітлюється поняття Я-концепції суспільства як результату самоідентифікації суспільства у комунікації, зокрема в ході інтегрування. Формування Я-концепції проходить на рівні вирішення умов співіснування кодів прийнятного та чужорідного кожної зі сторін, з урахуванням адаптаційних потреб, що впливають на самопізнання суб’єктів взаємодії через зіставлення власного середовища зі специфічним соціокультурним середовищем Іншого. Розглянуто конфліктні та неконфліктні варіанти зазначеного зіставлення та проаналізовано шляхи здійснення адаптації суспільств за умов існування розходжень у різних фрагментах соціокультурних кодових систем.

У підрозділі 2.3 „Ознаки та властивості стадій сформованості Я-концепції суспільства” йдеться про динаміку соціокультурної кодової системи суспільства з огляду на його здатність до здійснення обміну інформацією, інтенціями та засобами впливу з іншими учасниками комунікації під час утворення суспільних об’єднань. Розглядаються цивілізаційні архетипи об’єднання, характерні для Північної Америки, Західної Європи, Близького та Далекого Сходу, а також варіанти суспільної динаміки, запропоновані О. Шпенглером та А. Тойнбі. В контексті участі суспільства в міжсуспільній комунікації, стадія сформованості Я-концепції визначає його здатність до інтеграції, а також перспективи та стратегії впливу, які воно застосовуватиме під час взаємодії. Виокремлюються наступні стадії сформованості Я-концепції суспільства: „пісок” (нестабільна спільнота-реципієнт), „глина” (деякі сфери прийнятного та чужорідного сформовані, аналітичне засвоєння інформації зовні), „руда” (усталена спільнота-донор), „кремінь” (застигла, конфліктогенна). Розглянуто приклади суспільств різних стадій сформованості Я-концепції та визначено їх здатність до утворення спільного соціокультурного середовища.

У підрозділі 2.4 „Стратегії здійснення впливу в ході міжкультурної комунікації” визначаються механізми аналізу суспільством інформації, що може надійти в процесі взаємодії, а також залежність реакції на цю інформацію від стадії сформованості Я-концепції. Застосування прямого чи прихованого впливу на Я-концепцію з боку інших комунікантів розглядається з точки зору їх сумісності, тобто здатності розкодовувати імпліковані інтенції. Останні – імплікатури – передбачають розуміння, а тому мають наступний склад: компонент засвоєння (спільна для суспільств інформація) та компоненти впливу (стереотипи сприйняття певної ситуації, соціокультурні коди, відношення тощо). Проаналізовано шляхи використання імплікатур у комунікації під час здійснення інтеграційних процесів, ознаки засвоєння чи відторгнення імплікованої інформації суспільством-реципієнтом, а також ситуації, де використання імплікатур має переваги. Робиться висновок, що самоідентифікація суспільства в ході інтеграційних процесів відбувається через реагування на інформацію, яка надходить від інших комунікантів у вигляді прямих інтенцій чи імплікатур і спрямовує адаптаційну діяльність суспільств.

Третій розділ „Особливості інтеграційних процесів в умовах взаємодії інформаційних суспільств” присвячено інтеграційним процесам, що мають місце за інформаційної доби сьогодення, а саме: їх різновидам, впливові, який вони здійснюють на задіяні суспільства, а також чинникам, що зумовлюють функціонування об’єднаних у спільноту суспільств як цілісного учасника комунікації.

У підрозділі 3.1 „Трансформації у відносинах між суспільствами під час інтеграції” висвітлюються відносини між суспільствами, що опиняються у ситуації інтеграції. Наводяться приклади, які свідчать про переваги суперечливих відносин (на базі урегулювання протиріч) стосовно комплементарних (в основі – поверхнева адаптація) та антагоністичних (не виникає потреби в утворенні спільного середовища). Розгляд інтеграції штатів у США, республік у колишньому Радянському Союзі та країн, що увійшли до складу Євросоюзу, дозволяє проілюструвати наведені положення. Значною мірою відносини в цих спільнотах продиктовані конфедеративним чи федералістським характером об’єднання, але також велике значення мають фактори організації угрупування суспільств: відносна гомогенність чи розрив між “центром” та “периферією”, адаптогенний потенціал, ступінь асиміляції, синхронізованість суспільств у реакції на виклик ззовні, ефективність подолання розбіжностей між власними і спільними інтенціями на користь останніх. Зазначається, що спільноти, які інтегрували суспільства зі значними розходженнями у кодовій структурі, отримують більший кодовий чи то “генний” набір і тому мають перевагу у комунікації перед більш гомогенними за соціокультурним складом спільнотами завдяки своїй гнучкості. У той же час ці спільноти можуть виявитися більш активними як у засвоєнні нових соціокультурних кодів для поширення свого набору, так і в спробах імплантувати свої коди в соціокультурні структури інших спільнот, поширюючи, таким чином, сфери свого впливу.

Підрозділ 3.2 „Формування ідентичності інтегрованих спільнот” зосереджено на формуванні єдиної ідентичності об’єднання суспільств не у сенсі суми Я-концепцій останніх, а як результат здійснення пристосування соціокультурних кодових систем суспільств у складі утвореної спільноти. До цих механізмів слід відносити ігнорування не релевантних для спільноти кодів чужорідного суспільств, що інтегруються, визначення спільної перспективи. В результаті утворюється об’єднання „включного” (inclusive) чи „виключного” (exclusive) типу ідентичності стосовно відношення до інформації, що надходить зовні. Наводяться приклади формування таких спільнот як США та ЄС, зокрема, відбувається зіставлення з ідентичністю колишнього Радянського Союзу. Виокремлюються міфеми єдності простору, часу та інформації, що свідчать про здатність спільноти до участі у міжсуспільній комунікації у якості цілісного суб’єкта.

У підрозділі 3.3 „Проблеми процесу утворення спільних соціокультурних кодів” розглянуто акомодацію, аккультурацію та асиміляцію як фази інтеграційних процесів та визначено вибори, що здійснює спільнота між універсальними явищами та власним спільним простором, а також регіональним чи національним світосприйняттям. Проводиться розмежування інтеграційних процесів за мотивами об’єднання: коагуляція суспільств у спільноту під впливом загрози та власне інтеграція внаслідок дискурсивного урегулювання протиріч та утворення спільного соціокультурного простору. Далі пропонується відокремлювати явища міжсуспільної комунікації як середовища інтеграції від „глобалізації”, де релевантним є саме об’єднання незалежно від наслідків. Наводяться приклади того, що в інформаційну епоху ці поняття актуалізуються одночасно. Аналізуються причини уразливості комунікації у світлі зіткнення суспільств-носіїв Я-концепції різних стадій сформованості.

Підрозділ 3.4 „Динаміка перетворень у соціокультурній кодовій системі під впливом інтеграційних процесів” присвячено динаміці соціокультурної кодової системи у сенсі перетворень, що відбуваються у ній під впливом зіткнення з відмінностями у кодових системах інших суспільств у ході інтеграційних процесів. Зокрема, визначено, що поступовий перехід до нової стадії сформованості Я-концепції є сходженням по спіралі трансформацій за ознакою “донорства” кодів та поверненням до стану “реципієнта” нового рівня на кожному новому повороті циклу. Негативні фактори, впливаючи на усталеність спільнот, повертають їх до попередньої стадії сформованості Я-концепції та змінюють їх статус. Також висвітлено взаємозалежність між комунікативною чи стратегічною взаємодією суспільств у складі спільноти та, відповідно, визначенням інтеграційних процесів у даній спільноті як коагуляції чи інтеграції з усіма наслідками, які вони мають на стадію сформованості Я-концепції інтегрованого утворення.

У висновках зазначається, що інтеграція, передусім, не зводиться лише до побудови спільного соціокультурного простору, а полягає у одночасній актуалізації низки факторів, кожний з яких відповідає за характеристики та спроможність до функціонування утвореної спільноти:

·

·

·

·

Взаємодія, що уможливлює реалізацію інтеграційних тенденцій, являє сукупність інтенцій та реакцій учасників міжсуспільного діалогу, істотних для актуалізації вищезазначених аспектів. В межах комунікативного обміну інформацією та інтенціями, суспільні утворення не тільки одержують уявлення про інших комунікантів, а й мають можливість коригувати згідно з ним стратегії взаємодії та очікуваний перлокутивний ефект. Це зіставлення призводить до виникнення специфічних умов для процесу об’єднання і зумовлює характер останнього залежно від того, які пріоритети виявляються підставою для утворення спільного простору та функціонування спільноти як цілісного діяча – страх, згода чи реалізація інтересів. Відповідно, ці фактори лежать в основі об’єднання як стихійної коагуляції, комунікативної чи стратегічної взаємодії.

Також наголошується, що за інформаційної доби сьогодення зростає не тільки інтенсивність інтеграційних процесів, а й кількість конфліктів, пов’язаних з дезінтеграцією. Визначення комунікативних засад інтеграційних процесів суспільств у їх прагненні до самоідентифікації дозволяє зауважити, що культурна дезінтеграція в певних межах є ознакою самозбереження унікальності кодової структури суспільства у сенсі усталених інтерпретацій досвіду його членів, а також стереотипів реагування на ситуації взаємодії. Таким чином, самоідентифікація суспільства, зокрема, стадія сформованості його Я-концепції безпосередньо є основою інтеграційних процесів, що відбуваються під час участі зазначеного суспільства у міжсуспільній комунікації. Формування ідентичності інтегрованих спільнот відбувається поступово, у залежності від інтеграційних процесів між суспільствами у його складі. Первинна ідентичність інтегрованого утворення як соцієтального цілого спирається на видалення із сфери чужорідного специфічних соціокультурних кодів, що є нерелевантними для спільноти в цілому, з метою формування спільної кодової системи, ідентифікація членів об’єднання з якою є органічною; вторинна ідентичність інтегрованого утворення відзначається актуалізацією міфем єдності інформації, простору та часу, що формують перспективу участі у інформаційному обміні на засадах відповідальності за наслідки застосованого до інших акторів комунікації впливу. Також робиться висновок стосовно того, що уразливість комунікації полягає в тому, що її дискурсивні вимоги не можуть реалізуватися за умов контакту спільнот, які керуються різними типами соціальної дії (комунікативною чи стратегічною); тому “глобалізація” як ствердження поруч із дискурсивним доцільного об’єднання на базі стратегічної дії набуває переваги на сучасному етапі розвитку людської спільноти, але загрожує інформаційному обміну як ознаці функціонування всезагального комунікативного простору.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

АНОТАЦІЇ

Балінченко С.П. Комунікативні засади інтеграційних процесів у сучасному суспільстві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Донецький національний університет, Донецьк, 2005.

Дисертація присвячена засадам та механізмам інтеграційних процесів, що відбуваються в контексті міжсуспільної комунікації. В результаті дослідження визначено, що об’єднання суспільств залежить від рівня сформованості їх Я-концепцій, а також від сумісності, здатності до адаптації у спільному соціокультурному середовищі і стратегій прямого та прихованого впливу, ужитих стосовно учасників взаємодії. В основу дослідження покладено визначення соціокультурної кодової системи суспільства, яка уособлює ознаки зазначеного суспільства як актора міжсуспільної взаємодії. Зокрема, виділяються соціокультурні коди „прийнятного” (визначення інформації зовні як сумісної) та „чужорідного” (спрямовані на збереження унікальних рис), а також зазначаються стратегії моделювання їх складу через використання імпліцитних чи відвертих інтенцій в ході розгортання інтеграційних процесів. На прикладах сучасних суспільств проілюстровано різні стадії сформованості Я-концепції суспільства, а також визначено засади комунікативної, стратегічної чи фатичної взаємодії між ними. Виокремлення з інтеграційних процесів коагуляції (стихійне об’єднання в умовах загрози) та інтеграції (утворення спільного середовища шляхом урегулювання протиріч) висвітлює перспективи подальшого дослідження механізмів та наслідків утворення суспільних об’єднань у інформативну епоху сьогодення.

Ключові слова: спільне соціокультурне середовище, комунікативна / стратегічна / фатична взаємодія, інтеграція, коагуляція, архетип, Я-концепція суспільства, соціокультурна кодова система суспільства, прийнятне, чужорідне, стратегії впливу.

Балинченко С.П. Коммуникативные предпосылки интеграционных процессов в современном обществе. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Донецкий национальный университет, Донецк, 2005.

В диссертации рассматриваются интеграционные процессы, происходящие в современных обществах, с точки зрения их обусловленности межкультурной коммуникацией. В исследовании, в частности, впервые в отечественной философии осуществляется комплексный анализ механизмов социокультурной кодовой системы общества, определяющей его самоидентификацию, в контексте обмена скрытыми и выраженными интенциями как формообразующими интеграционных процессов.

Социокультурные коды приемлемого (обеспечивают интерпретацию поступающей извне информации как совместимой с кодовой системой общества) и инородного (осуществляют защиту специфических для общества установок) выделяются как базисные компоненты Я-концепции общества, формируемой в процессе взаимодействия с другими обществами.

В зависимости от стадии сформированности Я-концепции и, соответственно, от роли общества во взаимодействии, предлагается выделять четыре типа обществ, условно обозначаемых как: “песок” (разрозненные социокультурные коды, беспрепятственное усвоение информации); “глина” (сформированы основные понятия “приемлемого” и “инородного”, аналитическое усвоение информации); “руда” (социокультурная кодовая система, в целом, сформирована; осуществляется целенаправленное влияние на других участников межкультурной коммуникации); “кремень” (застывшее в рамках устойчивой кодовой системы общество, недоступное для бесконфликтного влияния извне). В работе приведены примеры современных обществ разных типов (США, Евросоюз, Украина, страны Ближнего Востока) и указаны пути осуществления интеграционных процессов между ними. Особое внимание уделено определению совместимости обществ, задействованных в объединении, и использованию стратегий прямого и скрытого влияния на Я-концепции обществ-коммуникантов.

В результате приведенного исследования коммуникативных предпосылок интеграционных процессов (скрытых и выраженных интенций, стадий сформированности Я-концепций обществ-коммуникантов) можно выделить, с одной стороны, процесс коагуляции как стихийного объединения под воздействием негативных факторов угрозы и страха, а также, с другой стороны, собственно интеграцию как создание общего социокультурного пространства путем взаимной адаптации обществ и преодоления первичной противоречивости их кодовых систем.

Таким образом, диссертационная работа наряду с выводами об условиях и механизмах формирования объединений современных информационных обществ, обозначает перспективу исследования явления глобализации в контексте интеграционных процессов коагуляции и собственно интеграции с учетом их особенностей и последствий для социокультурных кодовых систем задействованных обществ.

Ключевые слова: общее социокультурное пространство, коммуникативное / стратегическое / фатическое взаимодействие, интеграция, коагуляция, архетип, Я-концепция общества, социокультурная кодовая система общества, приемлемое, инородное, стратегии влияния.

Balinchenko Svitlana. The Communicative Grounds of Integrative Processes in a Modern Society. – Manuscript.

The thesis on the achievement of Philosophical Candidate Scholar Degree on the specialization 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History. – Donetsk National University. – Donetsk, 2005.

The Thesis is dedicated to the integrative processes regarded through intercultural communication. The complex analysis of modern societies results in denoting the basic grounds for creating common social-cultural space. They are the degree of I-concept forming, compatibility of contacting societies, ability for adaptation and the direct and indirect impact-building strategies used by the societies that are in the state of being integrated.

Archetype-based social-cultural code system of society is considered to contain the features that enable functioning of the society as an actor of intercultural communication. The candidate has made an attempt to find out the role of social codes of “proper” and “different” and the ways of their influence on the processes of integration between societies and their withdrawal. The former code means the information that doesn’t confront the stable cultural and social patterns of the society and the latter one denotes the means of prevention the unique features from mingling with those of the other society during integration. The notions of “relation” and “responsibility” are mentioned as indicating the reciprocal dissolving and separation processes of the codes of “proper” and “different”.

The dissertation presents the classification of the stages that can be reached by a society during formation of its social-cultural code system. They are “sand” (unstable), “clay” (semi stable), “ore” (stable, seeking impact), and “silica” (set, low pliability and adaptation). The stages and mechanisms of integrative processes are illustrated with the examples of societies (USA, EU, Ukraine and other).

The peculiarities of unity-forming processes are regarded through comparison of integration (discourse-based creating of common space) and coagulation (danger-provoked uniting) as well as factors influencing interaction of societies. The examples of adaptation of “proper” and “different” spheres are viewed in the context of commonness-building in modern societies. Comparative analysis of “globalization” and cross-cultural communication shows the ways of their simultaneous realization nowadays and accentuates the perspectives of further investigations of the social processes in terms of informational epoch.

The Keywords: social-cultural surrounding, communicative / strategic / fatic interaction, integration, coagulation, archetype, I-concept of a society, social-cultural code system of a society, proper, different, impact-building strategies.