КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БОГУЦЬКА НАДІЯ СТЕПАНІВНА

УДК 883.3.09:8.015

РАННЯ ТВОРЧІСТЬ А.ГОЛОВКА.

ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ

10.01.01 - українська література

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Кам'янець-Подільському державному педагогічному університеті.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Кудрявцев

Михайло Григорович, Кам'янець-Подільський

державний педагогічний університет, кафедра

української літератури, професор.

Офіційни опоненти: доктор філологічних наук, професор Семенюк

Григорій Фокович, Київський університет ім.Тараса

Шевченка, кафедра історії української літератури,

професор;

Кандидат філологічних наук, доцент Сіпака Галина

Іванівна, Волинський державний педагогічний

університет, кафедра історії української літератури

та теорії літератури, доцент.

Провідна установа: Тернопільський державний педагогічний університет, кафедра української літератури, м.Тернопіль.

Захист відбудеться "6" жовтня 1999 р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 Київського університету ім.Тараса Шевченка за адресою: 252017, Київ - 17, бульвар Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету ім.Тараса Шевченка за адресою: 252033, Київ - 33, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "4" вересня 1999 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Ф.Дунаєвська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми. А.Головко починав писати у складний, визначальний час. То був перiод вироблення й утвердження (i заперечення) шляхiв i способiв художнього вiдтворення життя. Розв'язу---валась, зокрема, проблема ставлення до класичноє спадщини, тривали активнi пошуки нових форм вираження. З життя й лiтератури пiшов цiлий ряд визначних: письменникiв минулого, i єхну мiсце масово заповнювали молодi й дуже рiзнi таланти. Йшлося про форми, жанри, стилi, спiввiдношення рiзних напрямiв в українськiй лiтературi загалом i прозi - зокрема. Народницький реалiзм - i но---вiтнi погляди на мистецтво слова, просвiтянство - i модернiзм у його найрiзноманiтнiших проявах, лiричнi, iмпресiонiстичнi форми, романтизм, натуралiзм.

Все це помiтно впливало на формування стилю раннього А.Головка.

Критика помiтила Андрiя Головка з перших його виступiв. Його iм'я згадууться в оглядах прози першої половини 20-х рокiв, у збiрниках, рецензiях, оглядах Я.Мамонтова, М.Зерова, I.Капустянського, М.Марусика, В.Коряка, О.Бiлецького, Б.Коваленка, назвемо й першi детальнi рецензiї К.Довганя та М.Доленга на збiрку "Можу" в "Життi й революцiї" (1926, ь 7) та "Культурi й побутi" (1926, ь 28). Першi окремi працi про життя й творчiсть письменника - Г.Майфет. "Андрiй Головко" (нарис у ж. "Плужанин", 1927, ь 7), В.Зауць. "Андрiй Головко. Популярний критичний нарис" (X., "Український робiтник", 1929), Н.Скляров. "А.В.Головко"(X., "Радянська школа", 1931). Перед вiйною опублiковано нарис Я.Новака (1940), пiсля вiйни - книжки О.Килимника (1949, 1954), Б.Шнайдера (1958), М.Пасiчник i К.Фролової (1967), П.Орлика (1986).

Рiзнi сторони життя й творчостi письменника розкривали впродовж чотирьох повоунних десятилiть у своїх статтях, передмовах, книгах Л.Новиченко, С.Крижанiвський, Л.Коваленко, В.Пiвтораднi, Ю.Кобилецький, М.Левченко, К.Ходосов, П.Кононенко, М.Пархоменко, О.Ковальчук, В.Лета, В.Мельник. Певна рiч, тою чи iншою мiрою про творчiсть широко знаного прозаїка йдеться у численних дослiдженнях, зокрема дисертацiйних, з рiзних проблем новiтньої української лiтератури. Свiй внесок у "головкознавство" зробила й письменницька критика (О.Гончар, I.Сенченко, Ю.Смолич, П.Загребельний, О.Сизоненко та iн.). Предметом уваги авторiв ряду урунтовних дослiджень в останнi роки стала загальна естетична атмосфера початку столiття.

Однак, i сама творчiсть письменника, i трактування її - все як продукт свого часу потребує перегляду, нових пiдходiв i тлумачень.

По-перше, чимало з праць минулих часiв позначено спрощенiстю, заiдеологiзованим пiдходом до художнiх явищ, що розглядаються переважно як iлюстрацiя до суспiльних проблем. По-друге, в творчостi й життi самого А.Головка, попри велику кiлькiсть розвiдок, написаних за сiм десятилiть, залишається ряд рис, особливостей, штрихiв, нюансiв, або зовсiм не висвiтлених дослiдниками, або ж таких, що чекають бiльшої уваги.

За нових обставин наукове прочитання творчостi, й зокрема раннього, початкового перiоду шляху письменника, набуває, поза всяким сумнiвом, особливого значення. Багато може дати, наприклад, простеження текстiв творiв у рiзних виданнях, що виявляє зовсiм не другоряднi за змiстом i симптоматичнi за коренями й наслiдками моменти - i для письменника, i для лiтератури загалом.

Та справа не лише в нових даних - важливим є пiдхiд до проблеми. Вiдкрилася можливiсть максимального наближення до справжньої об'єктивностi, осягнення реального стану речей без кон'юнктурних упереджень, заданостi. Незаангажованiсть, розкутiсть сучасної лiтературної науки дають можливiсть дослiдникам простежувати лiтературний процес, творчiсть окремих письменникiв з погляду саме художностi, естетичних критерiїв. Як приклад можна назвати "Iсторiю української лiтератури XX столiття" у 2 книгах (За ред. чл.-кор. НАН України В.Г.Дончика), низку нових пiдручникiв, працi М.Жулинського, А.Погрiбного, М.Наєнка, С.Андрусiв, Т.Гундорової, С.Павличко, В.Панченка, Г.Клочека, В.Фащенка, I.Семенюка, А.Ткаченка, М.Дем'янiвської, О.Ковальчука та iн., зокрема й тiєю чи iншою мiрою про А.Головка - В.Агеєвої ("Українська iмпресiонiстична проза", 1994) та Г.Сiпаки ("Особенности лирико-импрессионистической стилевой системы ранних произведений А.Головко в контексте развития украинской прозы первой половины 20-х годов." - Дисертацiя, 1990).

I все ж i на сьогоднi у раннiй прозi А.Головка ще залишаються окремi конкретнi принциповi питання, надто стильовi, що чекають поглибленого наукового висвiтлення. На це вказують i самi дослiдники (В.Лета, В.Агеєва). Серед цих питань - спiввiдношення позицiї автора i героїв у процесi розгортання сюжетних подiй, мова творiв А.Головка, зокрема мова автора i персонажiв, лiризм - iм---пресiонiзм, їхнє виявлення в характерах, нарештi уваги ще чекає мiсце створеного письменником у складному багатоголоссi явищ лiтературного процесу свого часу, рiзних напрямiв i стилiв.

Об'єкт уваги, предмет дослiдження - раннiй перiод життя й творчостi А.Головка. Походження, умови формування характеру, витоки своєрiдного художнього свiту прозаїка - обставини, в яких вiн рiс, формувався, першi твори, де найвиразнiше проявився художнiй свiтогляд, його стиль.

Мета нашого дослiдження: спираючись як на вiдомi, так i на ще гаразд не помiченi чи сумнiвно трактованi матерiали, поєднавши вже зафiксоване наукою з новими й замовчуваними фактами, прагнучи бодай зрозумiти, якщо не виправдати, взаємовиключне, несумiсне, вкрай суперечливе в бiографiї письменника, йдучи вiд рис людського характеру до художнього свiту А.Головка, окреслити з найбiльш можливою повнотою цей художнiй свiт (кладучи в основу хрестоматiйне твердження: "Стиль - це людина").

Є рiзнi напрямки аналiзу: захоплення передовсiм загальною картиною лiтературного процесу, акцентацiя на руховi iдей i стильових тенденцiй (при певному вiдсуненнi на другий план особистостi письменника) i, з iншого боку, зосередження уваги на iндивiдуальному творчому свiтовi без достатнього вписування його в ближчий чи дальший лiтературний контекст. Звичайно найплiднiшим є уникнення крайнощiв i освоєння й засвоєння всiх iсторико-лiтературних шляхiв. За всiх обставин належна увага має придiлятися творцю, особистостi, iндивiдуальному талантовi.

Отже, розглядаючи стильовi особливостi ранньої прози А.Головка, ставимо завдання: проаналiзувати умови, обставини, що визначили А.Головка як письменника, виявити в творах цього перiоду питоме, органiчне й випадкове, привнесене, штучне (1); зiставити рiзноредакцiї: суть, наслiдки редагувань, змiн, нерiдко-радикальних (2); заглибитись в мiсце стильових пошукiв письменника в лiтературному процесi першої половини 20-х рокiв (3).

У процесi аналiзу йдемо за текстами, при чому первiсними, де автор поставав сам собою, прагнемо не роздiляти, а органiчно зв'язувати, поєднувати свiти - автора i його образiв, як це було насправдi, осягати природу стилю. Виходимо з сьогоднiшнього розумiння поняття: "стиль - це конкретна модифi---кацiя загальних законiв поетики, її ресурсiв, чинникiв насамперед художньої форми - в iндивiдуалiзованiй чи стандартизованiй "одежi слова" (А.Ткаченко).

Як бачимо, форма - насамперед. Однак не виключається i змiст, який тiльки вульгаризованi методики трактують у вiдривi вiд форми. Стиль аналiзуємо на основi мiкропоетики окремих творiв. Все це визначає особистий внесок здобувача.

Теоретико-методологiчною основою дослiдження стали працi вище згаданих лiтературознавцiв, вiдомих учених й виробленi дотеперiшньою лiтературною наукою традицiйно усталенi iсторико-порiвняльний, естетичний, бiографiчний способи прочитання й аналiзу текстiв, утверджуванi нинi новi погляди на лiтературу. Власне бачення проблеми проявляється в самому пiдходi до оцiнки постатi письменника й створеного ним, увазi до текстiв, рiзноредакцiй, у прагненнi максимально заглибитись у природу образiв, їхнiх джерел i художньої специфiки, особливостей поетики в цiлому. Без нього неможливо визначити характернi риси стилю А.Головка та його мiсце на "стильовiй картi" української лiтератури. Окремi, багато в чому визначальнi, моменти життя, обставини, в яких формувався вiн як людина i художник слова, тобто той бiографiчний матерiал, що разом з iсторичним складає основу, на якiй постали раннi оповiдання й повiстi прозаїка, мають першорядне значення для розумiння стилю А.Головка. Бiографiя i рання проза письменника органiчно взаємопереплетенi й взаємозалежнi. Це простежується в цiлому рядi фактiв Головкової бiографiї, до трагiчних включно - що часом спiвпадають настроями i вчинками героїв, проявляються в багатьох структурних елементах творiв. I завдання дослiдження - максимально глибше осягнути справжнiсть цього образного свiту.

У розкриттi "автобiографiзму" не лише художньо-змiстових, а й художньо-стильових засад ранньої прози А.Головка й полягає наукова новизна дисертацiї.

Практичне значення роботи. Результати дослiдження допоможуть у об'єктивному висвiтленнi всього творчого набутку вiдомого письменника, сприятимуть дальшому звiльненню його вiд звужених, замкнутих i, вiдтак, спрощених оцiнок. Стануть корисним матерiалом у процесi вивчення життя й творчостi А.Головка в навчальних закладах, поглибленому розумiнню лiтературного процесу 20-х рокiв в цiлому.

Апробацiя роботи. Дисертацiя обговорена й схвалена на засiданнi кафедри української лiтератури Кам'янець-Подiльського державного педагогiчного унiверситету, у вiддiленнi фiлологiї АН вищої школи України. У виступi на другiй Всеукраїнськiй науковiй конференцiї "Шевченко i Подiлля" (травень 1999 р.).

Результати наукових дослiджень вiдображенi в сiмох публiкацiях (брошура, журнали та збiрники).

Структура роботи. Дисертацiя складається зi вступу, чотирьох роздiлiв i висновкiв. Обсяг роботи - 156 сторiнок.

ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ

У вступнiй частинi обурунтовується актуальнiсть дослiдження, подається огляд лiтератури з означеної теми i, вiдповiдно, наголошується на тому новому, що вноситься даною роботою, окреслю---ється й проблематика роботи.

У першому роздiлi "Автобiографiчне й iсторичне в раннiй прозi А.Головка" мова йде про походження А.Головка, iсторичнi й лiтературнi обставини, в яких формувався вiн як художник слова, що багато в чому визначило стиль його раннiх творiв. Це, насамперед, автобiографiчнiсть, що виразно вiдчутна в раннiх оповiданнях i повiстях ("Зеленi серцем", "Пилипко", "Червона хустина") i по-рiзному забарвлює сприймання свiту, реакцiю на подiї, персонажiв, проявляється в проблемi автор - герой ("Можу", "Червоний роман"), в авторськiй мовi та дiалогах ("Пасинки степу"), в образах дiтей.

Слiд вiдмiтити, що автобiографiчнiсть творiв А.Головка - то дуже складна й неоднозначна рiч. Iнодi вона трактується як злиття автобiографiчного елементу з бiографiями незаможникiв (В.Пiвтораднi). Твердження це, звичайно, вимагав певного застереження. Що ж до сцен в "Плузi", на лiтературнiй вечiрцi ("Зеленi серцем") - це так. Вона, ця автобiографiчнiсть, в самiй обстановцi на "понедiлку", в iменах, назвах чи натяках на iмена (В.Сосюра, П.Тичина, С.Пилипенко, Остап Вишня). В баченнi свiту головним героєм повiстi "Зеленi серцем" Яшком Iщенком. В "Пилипку" - у сценi приходу до хати непрошених гостей. I значно складнiша - в "Можу" та "Червоному романi", де йдеться про глибини психологiї, сприймання свiту, поведiнки, проблему автора й героїв.

По-своєму проблема ускладнювалась в твореннi письменником хрестоматiйних творiв про дiтей, де схрещувалось традицiйне, спрощено нове - i справдi нове для української лiтератури (реалiзм-iмпресiонiзм).

У другому роздiлi "Повiстi "Можу" та "Червоний роман". Образ автора й образ героя" мова йде про початок творчого шляху А.Головка, де iндивiдуальне й загальне конкретизувалися в художнiх образах повiстей, вiдбилися в самiй художньостильовiй тканинi.

У бурхливому вирi лiтературно-мистецьких уподобань, пошукiв, зiткнень i здiйснень початку 20-х рокiв вирiзняються кiлька моментiв, що в них i ними визначалось мiсце письменника. З-помiж шляхiв i засобiв художнього осмислення епохи видiляються два: розвиток усталених прийомiв класичної спадщини в нових умовах та активнi пошуки нових форм художнього вiдображення (й розумiння) епохи.

Саме тут схрещувалися позицiї, тенденцiї, зближення й розходження, успiхи й невдачi, схвалення й заперечення творцiв лiтератури. Сьогоднi вже досить грунтовно дослiджено розмаїтiсть художньо-стильових розгалужень тих рокiв, але в тогочаснiй дiйсностi позицiї, життєвi й художнi, поставали нерiдко полярно: революцiйне-реакцiйне, громадське-особисте, колективiзм-iндивiдуалiзм, просвiтянство-авангардизм, традицiйнiсть-експериментаторство, реалiзм-романтизм. Це впливало i на характер лiтературного розвитку, дiяльнiсть лiтературних органiзацiй, дискусiй тих лiт.

А на iндивiдуальному творчому рiвнi виявлялося ще складнiше, бо зачiпало примхливу сферу людської психологiї, пропонувало новi вимiри в давнiй проблемi героя часу.

Як прозаїк, А.Головко пiсля публiкацiй окремих уривкiв та новел-мiнiатюр починається повiстю "Можу" (1922). В центрi уваги тут - безнадiйно хворий учасник громадянської вiйни Гордiй, що пiсля госпiталю повертається додому в рiдне село. Навколо весна, а жити залишилось в кращому випадку до осенi: в своїх грудях носить невилiковну хворобу - сухоти. Герой про це знає, свою приреченiсть вiн усвiдомлює повнiстю. Ситуацiя, таким чином, з найгострiших i в нiй письменник береться простежити внутрiшнi переживання, складну психологiю людини.

Зародок мотиву помiчаємо в "Сулемi землi!" (1922): спадково нездоровий батько отруює хвору дитину, "щоб не засмiчувати людськiсть". Критика загалом засудила "Можу" - як "копирсання в хворiй психiцi", як утвердження права на самогубство i т.д. I схвалила - як заперечення "фiлософiї зради" В.Винниченка (О.Килимник), мотивiв "Остапа Шаптали" В.Пiдмогильного (В.Пiвтораднi). Все це так. Але - лише певною мiрою, не береться до уваги ще дещо досить iстотне.

Органiзацiйно належачи до "Плугу", А.Головко безпосередньо участi в суперечках, дискусiях не брав. Свою позицiю, своє художнє бачення життя втiлював у творах, полемiзував, заперечував (чи, навпаки, єднався з життєво- настроєво- iдеологiчним мистецьким рiчищем) художнiми картинами, характерами. При тому в цих характерах значною мiрою був сам. У життi, поведiнцi Гордiя багато чого з пережитого самим письменником. Близькiсть автора й героя головним чином внутрiшня, психологiчна, i це - помiтна риса загальної атмосфери цiєї повiстi i деяких iнших творiв А.Головка. В повiстi порушуються проблеми, характернi для часу, для лiтератури тих рокiв i для самого автора (сiмейнi взаємини i вiдома драма життя А.Головка). Вiн доводить, що може. А перший його драматичний твiр носив назву "Хочу!". Хочу - i можу! Цi моральнi iмперативи поставали в рядi творiв рiзних жанрiв Головкових сучасникiв ("Хочу" - звучить i в повiстi "Остап Шаптала" В.Пiдмогильнсго) i поставали в самому життi. I герої А.Головка стоять перед ними. Спостерiгаючи навколишнi трагедiї, голод, Гордiєва подруга Христя скрушно констатує: "Тисячi лiт живе людськiсть, а й досi не змiцнiла як слiд" (i тут не можна не чути голосу автора).

Письменник прагне заперечити пасивнiсть, iнертнiсть як одну з найiстотнiших причин дисгармонiї в свiтi, в особистому життi людини. Пострiлом героя в себе ("Можу!") автор заявляє своє нове бачення свiту, свiй особливий погляд на можливостi й межi поведiнки людини. Зазначимо: для популярного в 20-тi роки Нiцше самогубство - найвищий акт волевиявлення особи; простежується тут дотичнiсть i до модернiстських тенденцiй в художнiй творчостi. Самогубство було не таким уже й рiдкiсним актом в українськiй прозi тих рокiв (Зоська в "Мiстi" В.Пiдмогильного та iн.). А.Головко i назвою повiстi, i вчинком Гордiя наголошує - в стилi поетики iмпресiонiзму - на вольовому началi, що об'єднує автора й героя.

Повiсть "Можу" можна порiвняти з розчином, у якому бродять елементи мотивiв i образiв майбутнiх творiв самого А.Головка й прози 20-х рокiв узагалi. В нiй схрещувались, сплавлялись i тра---дицiйне (українське етнографiчно-реалiстично-побутове) i новiтнє, модерне - в фiлософiї, естетицi, мистецтвi слова. Перше було бiльш внутрiшнiм, друге - бiльш зовнiшнiм, їхнiй синтез вiдбивав складностi доби й особистої долi автора, особливостi його таланту.

Прикметною частиною художнього (як i реального) свiту часу i вираженням глибоко особистого, авторового є повiсть А.Головка "Червоний роман" (1922) - починаючи вiд домiнантного кольору епохи до кольору конкретних деталей, що оточували автора. Я i ТИ - двоєдина суть людини часу, яка йде "крученим шляхом" (як потiм прозаїк назве оповiдання). Маємо i тут, як i в iнших творах, характерне для А.Головка-художника поєднання поетично-символiчного й конкретно-реалiстичного.

Письменник, спiвпереживаючи, простежує, як iдуть життям, шукають i знаходять своє мiсце в поворотах iсторiї обранi ним рiзнi герої. Прозоро-осяйний (Я), з його сонячним внутрiшнiм свiтом, високими помислами, з гарячим серцем, що залишає на снiгу iскри кровi, з його романтично сонячним баченням свiту i поглядом у безконечнiсть прекрасного. В ньому не лише сучасне й майбутнє. В ньому, з ним - трагiчне й героїчне минуле, про яке вiн розповiдає ТИ ("I була спершу вiльна земля i вiльнi люди...") i яке бачить в могилах на обрiї, в шелестi тирси, в мотивi пiснi козаць---кої, на полотнах Репiна i Пимоненка... З цього боку - та й не лише з цього - Я - попередник матерi Катрi, тут проглядаються джерела образу головної героїнi одного з наступних найбiльших творiв прозаїка. Корiння образiв, картин i всiєї поетики дитячого свiту, до якого органiчно тягнувся автор i що помiтне в оповiданнях про дiтей. I постать конкретна, з її вузько-практичним, грубо матерiальним пiдходом до життя, постать, яка повинна пройти через жорстокi випробування, щоб можна було сподiватись в нiй просвiтлiння (ТИ). Те, що нуртувало в авторовi i чого вiн пристрасно прагнув позбутись.

Перед читачем постiйно - голос, внутрiшнiй свiт Я. Ти - майже всюди в сприйманнi першого, лише - в дiях. У ньому сприйманнi й оцiнках Я злютовується поетичне, пiднесено-закличне, й гостро драматичне, трагiчне, що характерне для манери експресiонiзму.

Показовим тут є й образ жiнки-революцiонерки, яка постає в подвiйному сприйманнi: очима Я i Ти. Тут вловлюються iнтонацiї жiнки з творiв М.Коцюбинського. I жiнки в модернiстичнiй лiтературi загалом - як свiтлої мрiї. Герої В.Винниченка шукають дивну Бiлу Шапочку з казки. В А.Головка подiбне бачимо i в автобiографiї, i в iнших творах. I це - не окремi випадковi епiзоди чи образи, а сутня риса художньої концепцiї автора i, вiдповiдно, стилю.

I дальша творчiсть письменника - то вдивляння у внутрiшню суть i протиборство "Я" i "ТИ" з посиленням уваги саме до першого. Стиль повiстi вiдповiдно характеризується поєднанням рiзних елементiв - романтизму, iмпресiонiзму та реалiзму, що в окремих випадках переходить у грубий натуралiзм.

Джерела цього вбачаємо в особливостях самої епохи з її суперечностями й перенесенням на папiр внутрiшнього Я самого автора з його власними суперечностями, зiткнення плотi й душi. На цi зiткнення, та ще в вибухово-замкнутiй психiцi, за обставин бурхливого зовнiшнього середовища накладалося, не могло не накластися, кореневе - грунт української класики i впливали, що теж помiтно, вiяння європейського модерну. До речi, iмена Я-ТИ засвiдчують те, що А.Головко, як i модернiсти, в стильовому засобi добору iмен (чи двоєдиностi одного) вбачав додатковий емоцiйнопсихологiчний фактор визначення особистостi.

Повiстi "Можу" й "Червоний роман" - то шляхи становлення, пошуки письменника. В цих пошуках - i сам автор i його герой. Вони розходяться, роздвоюються i в той же час становлять єднiсть - художнiй свiт, в якому постають письменник i його сучасники, його епоха.

У третьому роздiлi "Пасинки степу" та "Зеленi серцем" (Авторська мова та дiалогiчна мова)" продовжується аналiз наступних повiстей прозаїка.

У попереднiх двох йшлося про органiчно близьке авторовi : про драму суспiльного й психологiчного, про зiткнення, випробування - i їх вiдображення в душi людини. Пасинки степу, наймити й зеленi серцем юнаки та дiвчата, що входили в життя й займали своє мiсце в новому свiтi то вже наступний перiод i трохи молодший герой - i вiком, i становищем. Вiдображаються минуле, що переживало злам - болiсний, драматичний перехiд до незвiданого нового - i учасники творення цього нового, що "звiдували" його. Те, що для перших було за горизонтом, для других - буденнiсть. Тут вiддаль мiж автором i героєм бiльша. Близькiсть їх у першiй повiстi - "Пасинки степу" переважно вiзуальна, в другiй - "Зеленi серцем" - ситуацiйна (герой - майбутнiй письменник, плужанин, вчиться в мiстi).

Згаданi особливостi помiтно проявлялись у глибинi правди, психологiчного проникнення в аспектi автор - герой, у спектрi настроїв. Це виразно позначилось i на таких елементах стилю А.Головка, як авторська мова i дiалоги.

У першiй повiстi автор загалом стоїть осторонь. Свiт, життя, подiї, люди постають у сприйманнi героїв, зокрема наймита Прокопа, його психологiї, його мовi. Своє вiдсторонення автор iнодi видiляє, пiдкреслює лексикою з лапками, дужками. Тут наявнi рiзнi вiдтiнки - схвалення, проста констатацiя чи й усмiшка, iронiя: "бiля "панських ставкiв", парубок той "пiтушився", "(про молодi лiта беззубим ротом)".

В окремих випадках наратор - органiчно з героєм. Це коли йдеться про вiчне - буйний степ чи - про омрiяну, чарiвну фею iз дiйсностi-казки. т тут те, що характерне саме для стилю прозаїка й постає в його образних картинах час вiд часу. Перед Прокопом знову з'являється вона. Знову, як перед Я в "Червоному романi" - незнайомка. На цей раз "сорочка на нiй - латка на латцi". Зате очi - "ой, чи глянув хто коли йому отак ув очi, як вона глянула?" Саме "iскровий" момент: її очi - зближує автора й героя.

З художньо-стильового боку повiсть мiрою заглиблення в психологiю героя в рядi моментiв своєрiднiстю i загальним рiвнем поступається мiсцем iншим творам письменника цих рокiв.

До перших зразкiв "урбанiстичної" прози належить повiсть Андрiя Головка "Зеленi серцем".

Радiснi мрiї, свiтлi поривання, бажання оволодiти наукою, життям, стати кимось - так був обарвлений психологiчний свiт героїв, а контекст - навколишня дiйснiсть - мiстив iнший, протилежний, тьмяний колорит. Контрастна взаємопов'язанiсть свiту героя i його контексту була однiєю з характерних прикмет художнього свiту раннього Головка, що не могло не вiдбитися на його стильових особливостях.

Герої А.Головка не лише працюють, а й вчаться, входять у коло творчої молодi, письменницьке середовище i самi прагнуть цей свiт художньо вiдтворювати. Таким є центральний герой повiстi лiтератор-початкiвець Яшко Iщенко. Саме в цьому - близькiсть автора й героя, автобiографiчнiсть, що проявляється в сценах у "Плузi", на лiтературнiй вечiрцi, в обстановцi на понедiлках, в iменах названих чи натяках на них, у численних деталях.

У стильовому планi це простежується в авторськiй мовi та мовi героя. Тут i розмаїття барв у сприйманнi Яшком навколиш---нього свiту, i найрiзноманiтнiшi вiдтiнки (вiд нiжностi до iронiї) в дiалогах дiйових осiб, i ставлення до речей, в якому засвiдчує себе творча природа, художнiй хист (автора й героя) тощо.

У контекстi стильових концепцiй 20-х рокiв виразно окреслюється мiсце А.Головка. М.Хвильовий - напружено-рвiйний; Г.Косинка - традицiйний мрiйник в епоху нових протистоянь; В.Пiдмогильний - критично-iронiчний; О.Копиленко - експансивний, нерiвний, неврiвноважений; Петро Панч - усмiхнений.

А.Головко - стримано глибокий, змiст його пристрастi, його стилю - вразливiсть i чуйнiсть, дисциплiнованi силою волi. I вириваються вони на поверхню не прямо, рiзко, вiдкрито, як, скажiмо, у О.Копиленка, а посередньо. Це внутрiшнє вирування пристрастей проявилося i у вiдзначених дослiдниками своєрiдних "внутрiшнiх ремарках", що є однiєю з iстотних особливостей авторської мови А.Головка.

"Зеленi серцем" звертають на себе увагу ще одним штрихом. В них - блискiтка iстотної, принципової для української лiтератури загалом i цих рокiв зокрема проблеми мiста й села.

Сам А.Головко певною мiрою "пiд стрiхою" залишається навiть в "Артемi Гармашi", до кiнця свого творчого життя. I в дiалогах героїв "Зелених серцем" лексика, стиль мови - вiд села.

У четвертому роздiлi "Пилипко", "Червона хустина" та iншi новели з ранньої прози А.Головка (Лiрико-iмпресiонiстичний стиль)" аналiзується стиль творiв А.Головка про дiтей. Мiсце їх по-справжньому постає в свiтлi тих обставин, що характеризували цю гiлку нашої лiтератури в першiй половинi та серединi двадцятих рокiв: українська дитяча лiтература в цю пору особливих здобуткiв не мала.

У складних, повних експресiй, обставинах створював А.Головко свої образи дiтей. Перше, що впадає в око при знайомствi з ними - багато в чому iнший, нiж у бiльшостi повiстей, стиль розповiдi. Автор той же - i в чомусь iнший. Хочу - можу - крiзь бiль. Я-ТИ - нуртування, спiвiснування зоряного, свiтлого - i дрiб'язкового, натуралiстичного. Пасинки, що мрiють стати хазяїнами степу - бiльше рожевi тiнi, анiж живi реальнi характери. Тут же - трагiчна реальнiсть, просвiчена до найменших деталей, зафiксована точним пензлем. Бiль - але на свiтлому тлi, просвiтлений бiль.

В основi оповiдання "Пилипко" лежить вiдомий епiзод: хлопчик, ризикуючи життям, повiдомляв повстанцiв про прихiд в рiдне село нiмцiв i гайдамакiв, знущання над селянами i цим рятує багатьох вiд дальших катувань i смертi. Звертає на себе увагу те, що, як засвiдчує сам письменник в "Автобiографiї", дуже подiбне до сцени приходу попрошених гостей у хату Пилипкових батькiв вiн пережив сам у 1905 роцi. Там вiн, семилiтнiй хлопчик, був присутнiй як стороння особа - "буржуйченя" - своїм походженням, матерiально, а симпатiями, духовно i всiм свiдомим життям - з бiднотою. В цьому - одна з особливостей хрестоматiйного "Пилинка". Синi волошки, бiлявi житнi колоски не випадково проходять текст наскрiзь, вбирають в себе i на себе, цементують увесь твiр. В них - краса, сила, життєвiсть джерельно людського, природного в його найчистiшому станi, що зiштовхується з антилюдським, чужим i невблаганним. I в цьому - i головна суть трагедiї, i змiст твору, особливiсть стилю.

У "Пилипку" перед читачем - епiзод, спалах, в якому знак часу. I неповторнiсть манери А.Головка. Автор уважно, вдаючись до стильових засобiв iмпресiонiзму, фiксує найтоншi деталi всього, що оточує пiдлiтка. Це стосується насамперед самого хлопчика (звуки, кольори, запахи, настрої, волошки, житнi колоски, кров).

Значно складнiша ситуацiя в "Червонiй хустинi" - при тому з багатьох бокiв. Так, повелося вважати, що "Червона хустина" (як i "Червона зима" В.Сосюри й червонi визначення й назви в творах рiзних жанрiв рiзних авторiв) - то заперечення iнших кольорiв i мотивiв - синiх, блакитних, голубих, зелених. Це - лише частка iстини. Звичайно, А.Головко пiдкреслював полемiчнiсть образу (кольору). Та є ще дещо досить iстотне. Червоний колiр - то кров дитини, кров людини загалом. Водночас то й пелюстка рожi, то й колiр червоної китайки, тобто образи, взятi з природи як такi i вiд нацiонального характеру, вiд свiту, що йде з вiкiв й визначає мораль, психологiю української людини. Це генетично загальне й глибинно iндивiдуальне; тут поєднано соцiальне, нацiональне, психологiчне. Все воно для автора - не привнесене, воно органiчне в ньому, - є виявом його "iмпресiонiстичного" єства, це елемент "кольорового психологiзму" його малюнка. При тому занурене в загальне багаторiчну багатомiльйонну кров, боротьбу. Тут вiдбито й особисто авторове: конфлiкти його душi, фiзичнi й духовнi смаки й рани. Все, що привело письменника до трагедiї, до кровi сiмейної, що i в деталях збiглося з написаним (i навiть - у часi). Це вiдчуження в сiм'ї, як явище для реалiзму виключне, має коренi життєвi в реалiях i в мистецтвi слова йде в течiї iмпресiонiзму.

Тут - корiнь i крона стилю письменника, зокрема в оповiданнях про Пилипка й Оксану. Перед нами - дальше заглиблення прозаїка в новi суспiльно-психологiчнi шари, що вiдразу й виразно по---значилося на характерi конфлiктних лiнiй, протистоянь, зiткнень. Як i природа, життя постає перед Оксаною в безконечних виявах-проявах - iмпресiях найрiзноманiтнiшого пошибу. Тут злютовано соцiальне й нацiональне, iсторичне й сучасне, конкретнi реалiї й вiдтiнки. Це - частка всезагального конфлiкту, великого протистояння, що охопило народ, країну. Тут у кожного - свої характер, позицiя, поведiнка, "стиль життя".

I письменник уважно фiксує - життєво-людськi прояви, штрихи зовнiшностi, психологiї, настроїв, поведiнки героїв (в рудих батькових усах - "усмiшка гадючкою").

Безконечна в своїх барвах за змiстом i формою постає в оповiданнi природа. Автор не просто фiксує те, що перед очима - вiн шукає, роздумує ("либонь"), приглядається, захоплюється ("Така то хустина!") - i до цього ж запрошує читача. I це його бачення зумовлює i манеру розповiдi, стиль. В оповiданнi вiдтворено iмпресiї найрiзноманiтнiшого спектру - кольоровi, звуковi, настроєвi. Тут i особливостi бачення нацiонального. Перед нами не просто особливий художнiй свiт. То - Україна. В кожнiй деталi - i в творi загалом. Це прямо засвiдчує й епiграф: "... козаченька вбито..." Розчиненiсть людини в природi й природи в людинi, їхня органiчна нерозривнiсть - одна з найiстотнiших рис українського народного мислення, народного мистецтва буквально всiх видiв i жанрiв, зокрема - фольклору, пiснi.

У "Пилипку" в центрi уваги - подвиг хлопчика. Тут автор уважно об'єктивно фiксує дiї героя. Вiн - збоку, але все "контролює", все - до найдрiбнiших деталей - помiчає. У "Червонiй хустинi" - драма дитини, дiвчинки. Тут оцiнки, "корегування" вчинкiв i подiй належать головним чином героїнi. Автор в них майже не втручається. Вiд дитини вимагаються недитячi рiшення. Спiльне ж тут в тому, що в обох випадкам постає зiткнення дитини, джерельно-людського з катаклiзмами суспiльних протистоянь. У першому випадку - перевага конкретних реалей, у другому - i вiдтiнкiв.

Пишучи про дiтей i молодь, живучи їхнiм свiтом, А.Головко не мiг обминути ще одної болячки часу - безпритульщини. Це - "Дiвчинка з шляху", "Товаришi", "Iнженери", "Удовинi дiти".

У цих оповiданнях нерiдко мало iндивiдуального, тут значною мiрою дiти взагалi, погляд письменника ще не проникав глибоко в їхнi душi, не дуже чiтко розрiзняє i вирiзняв специфiку їхнього мислення, бачення свiту, поведiнки. Дитячi характери вiдмiннi бiльше iменами i менше - особливостями зовнiшнього чи внутрiшнього характеру. До речi, безпритульщина для самого письменника - то свiт далекий вiд особистого. Чи не в цьому одна з причин загалом не найвищого рiвня цих творiв? Головне тут - настрiй, атмосфера, дух часу. Мрiї, дiла дiтей - то вiдображення розбудженого, сколихнутого часу, надiї людини на реалiзацiю закладених в нiй можливостей.

У творах про дiтей помiчається ще одна особливiсть манери А.Головка. Тут вiн i реалiст, i iмпресiонiст. Експресiї, iмпресiї поєднуються з конкретикою, предметнiстю. Лiризм набуває особливої м'якостi, нiжностi, прозоростi. Серцевиною основної авторової iнтонацiї виступають - любов, нiжнiсть i бiль, спiвчуття. Письменник звiльняється вiд усього, що його стримує i сковує, i стає поетом дитячої краси i - драми. I вiдкриває глибинну струну свого власного авторського єства - тугу за найчистiшим i безповоротно втраченим свiтом.

З цим пов'язана й одна з основних рис оповiдань А.Головка про дiтей, вiдзначена дослiдниками: у А.Головка спостерiгається психологiчна монотонiя (життєстверднiсть, сонячнiсть). Це, з одного боку, сприяло створенню одухотворених образiв, а з iншого, до деякої мiри, спрощувало трактування суспiльних процесiв.

Твори про дiтей, як i iншi, iснують у рiзноредакцiях. Не викликають заперечення викреслення натуралiстичних сцен, таких характерних для творiв раннього А.Головка, чи лексичнi правки. Все ж iнше - то, як правило, послiдовне згладження, нiвелювання колориту епохи й колориту характерiв. I - справжнього духу, стилю письменника. Цей колорит - в атмосферi часу, в непричесаностi характерiв, їхньої поведiнки, мови, коли лiтературнiсть слушно сприймалася як штучнiсть, коли над усе праглося природностi, щиростi, справжностi в баченнi i у вiдображеннi.

У "Червонiй хустинi", зокрема, змiнено усю концепцiю твору. Друга редакцiя не просто й не тiльки спрощує конфлiкт, пом'якшує його гостроту, як про це обережно сказано в критицi. Правки руйнують задум, порушують логiку вчинкiв, конфлiкт зводять нанiвець, подiї i характери позбавляють елементарної логiки. Певною мiрою це стосується й повiстей ("Червоний роман", "Зеленi серцем"). Втрачається полiсемiчнiсть сцен, фiналу. Зникає малюнок, повний iмпресiй зорових, слухових, настроєвих - приходять геометричне бачення, креслення, чiткi лiнiї. Багато чого втрачає i стиль фрази А.Головка, яка не тiльки влучно схоплює предмет, рух дiї, а й миттєвi враження, психологiчний стан, настрiй. Отi численнi холоднi редагування - то справдi "рiзання по живому", вивiтрювання самого духу Головкової прози. А коли мати на увазi змiни "стратегiчнi", композицiйноструктурнi, принциповi, то тут i говорити нiчого. Втрачається природнiсть, органiчнiсть, справжнiсть стилю письменника.

ВИСНОВКИ

Помiтна риса ранньої творчостi А.Головка - взаємозалежнiсть мiж художнiм свiтом його прози i бiографiчним та iсторичним факторами. Важать тут як i самi обставини, так i особистий характер письменника - архiскладна кожна складова сама по собi i, тим бiльше, - в зiткненнi. Взаємозалежнiсть проявилася як у тематицi, проблемах, так i в структурi, у мовi, засобах, в усiй образно-стильовiй системi повiстей та оповiдань письменника. Певна рiч, у рiзних творах - по-рiзному. Образ автора й образ героя багато в чому зливаються, втiлюючись у характерах, поведiнцi, мовi, стилi наративних структур.

Автобiографiчнiсть ранньої творчостi А.Головка в органiчностi, справжностi, близькостi свiтiв власне авторового i твореного ним. У характерi розповiдi - в алогiзмах, вiдсутностi видимої зовнiшньої вмотивованостi вчинкiв (любов до життя, до людини - i вiдсторонення, позбавлення життя, вбивство). В мовi автора i героя.

Предмет уваги для нього - не людина взагалi, а лише та, єдина, особлива, з якою безпосередньо зiштовхувався, багато в чому нею був сам i образ якої вiдтворював словом. Художнiй свiт А.Головка є єднiстю традицiйно-нацiонального i модерного, органiчною ланкою "зв'язкiв часiв" у мистецтвi слова. Цей зв'язок - у темах, проблематицi, у художньому спiввiдношеннi автор - герой, мовi, в стилi у його найширшому розумiннi. Вiн мiг пiти i де в чому iшов далi того рубежу, де поставив крапку його учитель М.Коцюбинський. Однак витонченостi слова, європейського обширу, дисциплiни, благородства образної системи попередника йому де в чому досягти не пощастило.

А.Головко, як помiтила критика, мiг творити лише в органiчно своєму матерiалi, був "виразним однолюбом в тематицi своїх творiв" (О.Бiлецький). Це однолюбство стосувалося села i при тому одного перiоду - серпа й коси. Саме тут вiн шукав i багато що вiдкрив свого. Характернi особливостi його авторської мови - лаконiзм, напiвритмiка, iнверсованiсть, рефрени, повтор, звуконаслiдування, персонiфiкацiя, емоцiональнiсть розповiдi; своєрiднiсть тропiв i фiгур. Це бачимо i в авторськiй мовi i в мовi героїв.

Так, метафора в нього - не лише слово-поняття з конкретним значенням, а й нерiдко несе i конструктивний змiст широкого (В.Фургайло), додамо, глибокого, починаючи з назв (вказанi раннi твори, далi - "Бур'ян"). Головкiв стиль - то й багатоколiрнiсть, органiчнiсть фольклорного свiту, як i природи. Особливiсть стилю А.Головка визначає i символ. Елементи моменталiзму, закрiплення в словi психологiчного стану, iнтуїтивнiсть, пiдсвiдомiсть творення образу. Найтонша й найгострiша багатоаспектнiсть сприймання дiйсностi - й вiдповiднi iмпресiї образу її (особливо в творах про дiтей).

Критики багато в чому - i не безпiдставно - зiставляли А.Головка з М.Хвильовим, Г.Михайличенком, В.Пiдмогильним. Та при всiй близькостi чи спiльностi кожний з них - самобутня творча iндивiдуальнiсть. Головкова своєрiднiсть проявляється в особливiй увазi до змiсту, у тiсному зв'язку психологiзму з дiйснiстю, чiткiших (i це при хворобливому нуртуваннi в ньому Я-ТИ) соцiальних орiєнтирах, у прагненнi переборювати труднощi, навiть у виклику смертi.

Головко - художник драми (особливо в оповiданнях про дiтей), як драмою було його життя, Тут його погляд найгострiший, найточнiший, слово - найвагомiше, картини - найвиразнiшi навiть там, де