НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

БРАТАСЮК ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 340.12

ПРАВОВА РЕАЛЬНІСТЬ ЯК ФОРМА

ПРОЯВУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ТРАДИЦІЇ ЕПОХИ

(НА МАТЕРІАЛАХ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СІМ’Ї)

Спеціальність: 12.00.12 – філософія права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ 2005

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії права та юридичної логіки

Національної академії внутрішніх справ України, МВС України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

Козловський Антон Антонович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

завідуючий кафедрою теорії та історії держави і права юридичного факультету.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

академік АПрН України

Козюбра Микола Іванович,

Національний університет “Києво-Могилянська академія”,

завідуючий кафедрою державно-правових наук факультету правничих наук;

доктор філософських наук, професор

Бичко Ігор Валентинович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії.

Провідна

установа: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України.

Захист відбудеться 18 березня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.007.01 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ – 35, Солом’янська площа, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ – 35, Солом’янська площа, 1).

Автореферат розісланий 16 лютого 2005 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлена, по-перше, необхідністю глибинних змін в правовій сфері життя України, докорінного реформування національної правової системи, що ґрунтувалася б на сучасній парадигмі розуміння права, на новій доктрині права. Реформа не може бути зведена лише до створення нових правових інституцій та написання нових законів, їх кількісного зростання, – про це свідчить уже напрацьований за останнє десятиліття досвід. Успадкована від минулого, зі старими схемами, стереотипами, категоріями, принципами, ідеями тощо інтелектуальна традиція, що детермінує юридичне мислення, уповільнює темпи реформування правової реальності. Глибинне реформування правової системи неможливе без зміни цієї інтелектуальної традиції, яка все більше виявляє свою неадекватність в умовах ствердження нових реалій життя, найважливішою з-поміж яких є поява нового типу людини – людини ринкового суспільства, втрачає свою придатність для теоретичного та практичного вирішення проблеми гармонізації стосунків між державною владою, суспільством та окремішними індивідами. І правова ідеологія, і правотворчість, і правозастосування, і тлумачення права залежать від такого культурного чинника як інтелектуальна традиція. Її впливом позначено всі юридичні феномени: концепції, вчення, їх зміст, нормативно-правовий матеріал, знакову реальність, функціонально-діяльнісний прояв правової реальності. Тому потреба у всебічному досліджені особливостей впливу інтелектуальної традиції на правову реальність в сучасних умовах є і теоретично, і практично значимою.

По-друге, в зв’язку з глобалізаційними та інтеграційними процесами, що стають все осяжнішими, нині все очевиднішою стає необхідність зближення різних правових систем, тому дослідження особливостей юридичного мислення різних народів і культур, ґрунтоване на конкретній інтелектуальній традиції, є на часі, диктується необхідністю увідповіднення праворозуміння, законодавства та правотворчості різних країн та правових систем.

Європейські інтеграційні процеси неминуче впливатимуть на українські реалії. Міждержавні правові системи Ради Європи та ЄС постали на постмодерній інтелектуальній традиції, яка чинить на них потужний вплив, відображається в правових феноменах, зумовлюючи праворозуміння, адекватне постмодерній культурі і людині інформаційного суспільства, тому інтеграція з ними правової системи України, сформованій на іншій інтелектуальній традиції, переважно модерній – безперечно, є, як засвідчує нинішній досвід, проблематичною, складною, вимагає всебічного аналізу і відповідних висновків.

По-третє, увага ж до аналізу юридичного мислення в українських правознавців є дуже скромною. Проблема детермінації правової реальності інтелектуальною традицією епохи, а також особливостей прояву цих впливів у правових феноменах в різні історичні періоди у вітчизняній правовій літературі всебічного висвітлення поки що не віднайшла. Дослідження правової реальності як феномена культури вітчизняними правознавцями лише розпочалося, тому вищезазначений аспект належить до тих, що вимагають дослідницької уваги вже нині.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року, обрана відповідно до державно-правової реформи в Україні, увідповіднена програмі розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 КМ/1), узгоджена з тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 роки від 30 червня 2002 року № 635, загальним планом науково-дослідних робіт НАВС України і плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки НАВС України на 2003-2004рр.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення особливостей розвитку правової реальності романо-германської правової сім’ї крізь призму вираження в ній інтелектуальної традиції епохи .

Для досягнення мети дослідження необхідно вирішити наступні завдання:–

визначити ступінь опрацьованості дисертаційної проблеми на підставі аналізу як вітчизняних так і зарубіжних наукових джерел, виокремити методологічні підходи до дослідження правової реальності як феномена культури;–

здійснити філософсько-правовий аналіз правової реальності до модерного періоду – грецького права, римського права, правового розвитку середньовіччя – з погляду прояву в них інтелектуальної традиції ;–

висвітлити особливості впливу мислення європейського часу на правову ідеологію, засоби юридичної техніки, правозастосування тощо новоєвропейського часу;–

обґрунтувати залежність правової реальності романо-германської правової сім’ї від постмодерної інтелектуальної традиції, проаналізувати специфіку вираження її характеристик в правових феноменах;–

розкрити особливості вираження юридичного мислення в структурних елементах правової системи сучасної України, показати особливості впливу інтелектуальної традиції на національну правову реальність України в контексті європейських інтеграційних процесів;–

обґрунтувати необхідність зміни української правової інтелектуальної традиції в умовах реформування правової системи України та у зв’язку з інтеграційними процесами сучасності.

Об’єктом дослідження є правова реальність як змістовна форма вираження інтелектуальної традиції епохи.

Предметом дослідження є особливості розвитку феноменів правової реальності романо-германської правової сім’ї крізь призму прояву в них інтелектуальної традиції певного історичного часу.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи склали методи філософського плану, низка загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. Для дослідження правової реальності як явища культури були використані такі філософські методи як: філософсько-культурологічний, ідеалістичний, екзистенціально-феноменологічний, принцип антропоцентризму, діяльнісно-людиномірний, герменевтичний метод, діалектичний, принцип детермінізму та ін. – використання цієї методології дозволило відобразити правову реальність як специфічний, живий, багатогранний, цілісний, динамічний універсум, нерозривно пов’язаний з різноманітними культурними утвореннями, з усім світом людського буття, зумовлений його розвитком і впливаючий на нього в свою чергу.

Загальнонаукові методи: системності, аналізу та синтезу, структурно-функціональний, аналогії, порівняння, історичний тощо дозволили побачити правову реальність як системне явище, що розвивається в часі, структуроване, з відповідними функціями, простежити його відмінні від інших суспільних явищ властивості, характерні риси. Зокрема це стосується знаково-нормативної реальності, позитивного права, його особливостей, правової діяльності та застосування правових норм.

Такі спеціально-правові методи як: формально-догматичний, порівняльно-правовий та юридично-культурологічний було використано для дослідження специфіки прояву в феноменах правової реальності інтелектуальної традиції в різні історичні періоди: домодерному, модерному, постмодерному. Принципи методологічного плюралізму та взаємодоповнюваності дали можливість адекватно дослідити правову реальність крізь призму прояву в ній стилю мислення, показати формування в сучасній українській юридичній галузі знання системно-інтегративного типу юридичного мислення.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми, яка в українському правознавстві не віднайшла системного висвітлення на дисертаційному рівні, та метою розв’язання поставлених науково-теоретичних завдань.

В даному дослідженні вперше у вітчизняній правничій науці на засадах методологічного плюралізму комплексно розглянуто проблему правової реальності романо-германської правової сім’ї як змістовно-формального вираження інтелектуальної традиції епохи, що відображено у таких основних положеннях та висновках:–

вперше із застосуванням філософсько-правового підходу обґрунтовано залежність розвитку правової реальності як феномену культури від інтелектуальної традиції конкретно-історичної епохи;–

доведено, що інтелектуальна традиція епохи, будучи імпліцитною передумовою юридичного мислення, визначає основи настанов правосвідомості, впливаючи тим самим як на зміст, так і на форми буття правової реальності, знаходячи своє втілення в усьому їх розмаїтті: праворозумінні, правотворчості, законодавчій діяльності, судочинстві, правозастосуванні, правовому регулюванні, тлумаченні права тощо;–

показано, що вплив інтелектуальної традиції на правову реальність як на складову культури є настільки значним, що від нього залежить специфіка розвитку правової системи загалом, способи та форми існування її структурних елементів;–

виявлено, що основні складові правової реальності Стародавньої Греції та Риму: правова ідеологія, знаково-нормативна правова реальність та правова діяльність і змістовно, і по формі увідповіднені основним характеристикам інтелектуальної традиції цього часу;–

з’ясовано, що в епоху західноєвропейського середньовіччя правовий розвиток здійснюється під впливом мисленнєвих домінант загальності, універсальності, раціоналістичності, що все більше наростають; – право поступово оформляється в автономну систему;–

обґрунтовано ідею, що саме під впливом раціоналістичної домінанти європейського мислення відбулося оформлення романо-германської правової системи в „замкнуту” систему; юснатуралізм та юридичний позитивізм і як теорія, і як практика стали формами правового вираження модерної класично-раціоналістичної інтелектуальної традиції;–

показано, що правова реальність сучасної романо-германської правової сім’ї розвивається під потужним впливом постмодерної мисленнєвої традиції. Правова ідеологія, нормотворчість та правозастосування в цій правовій сім’ї розвиваються на засадах домінант антропоцентризму, увідповіднення одиничного та загального, принципів плюралізму, ціннісного підходу, гуманізму, верховенства права, тощо; глобальні тенденції розвитку правових систем романо-германської правової сім’ї здійснюються в напрямку їх “розімкнення”, відкритості, зближення природного права з державним тощо; –

визначено, що національна правова система України ґрунтована в основному на інтелектуальній традиції модерну, найбільшою хибою якої є брак гуманістичного виміру. Нинішнє співіснування національної правової системи України та європейських міждержавних правових систем Ради Європи та Європейського союзу – це співіснування двох різних інтелектуальних традицій: позбавленої гуманістичного виміру модерної та гуманістичної постмодерної;–

доведено, що реформування національної правової системи України доцільно ґрунтувати на зміні існуючої інтелектуальної традиції, що зумовить зміну праворозуміння, правової ідеології, правової доктрини, а тому буде глибинним; водночас це сприятиме увідповідненню змісту, основних парадигм розвитку правових систем України, Ради Європи та Європейського Союзу, що в умовах європейської інтеграції для України є необхідним. В результаті зміни інтелектуальної традиції можлива трансформація національної правової системи України в стимулюючий чинник суспільного розвитку.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання: для розвитку науки загальної теорії держави та права, української філософсько-правової, та історико-філософсько-правової думки, культуро-логічно-правової галузей знання, порівняльного правознавства тощо; –

у подальшій науковій розробці проблем реформування національної правової системи України (зокрема, висновки про зміну нинішньої правової інтелектуальної традиції, синтезування існуючого, модерного юридичного мислення з елементами постмодерної інтелектуальної (мисленнєвої) традиції сприятимуть глибинному реформуванню правової сфери України, впливаючи на вироблення нової національної доктрини правового розвитку);для подальшого вдосконалення правотворчого процесу, підвищення якості нормативно-правового матеріалу, процесів правозастосування, зокрема, тлумачення права, правореалізації, судочинства тощо, наповнюючи їх гуманістичним виміром і зумовлюючи тим самим їх дієвість; для формування сучасного гуманістичного правового мислення правової еліти, фахівців-юристів, і пересічних громадян, а, отже, їх правосвідомості, розвиненої правової культури, сприяючи тим самим утвердженню засад громадського суспільства, правової державності.

Окремі висновки та ідеї дисертації вже були використані здобувачем при проведенні семінарів з „Філософії права”, “Історії правової та політичної думки”, читанні спецкурсів „Правове регулювання фондового ринку” та „Корпоративне право” в Юридичному інституті Тернопільської академії народного господарства.

Апробація дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх прав України та на міжкафедральному теоретичному семінарі Національної академії внутрішніх справ України.

Основні положення викладені на наступних наукових конференціях та семінарах: „Українсько-польські відносини в 20 ст.: державність, суспільство, культура“ (15 -16 квітня 1999 р., м. Тернопіль ), Української академії державного управління при Президентові України на тему „Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства” (30 травня 2001р. м. Київ); Київського університету права (Рівненська філія) на тему „Актуальні проблеми державотворення в Україні” (25 квітня 2001 р., м. Рівне); Національного університету „Острозька академія” на тему: “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні” (20 квітня 2002 р., м. Острог); щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Юридичного інституту Тернопільської академії народного господарства на тему: „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (лютий 2001, 2002, 2003 рр., квітень 2004 р., м. Тернопіль); Національної академії управління на тему: „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті інтеграційних процесів” (28 -29 квітня 2004 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 10 наукових статтях, з них 4 статті опубліковані у визначених ВАК України провідних фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 192 сторінках друкованого тексту. З них основний текст складає 168 сторінок. Список використаних джерел (кількістю 369 найменувань) займає 16 сторінок тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подається загальна характеристика дисертаційного дослідження: обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначається ступінь наукового опрацювання обраної теми, об’єкт дослідження, предмет, мета та завдання дослідження, його методологічна та теоретична база. Висвітлено також новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, викладено основні ідеї та висновки, що виносяться на захист, названо загальну кількість публікацій, зроблених по темі дисертації, наведено відомості про структуру та обсяг роботи .

Перший розділ „Культурна детермінація розвитку правової реальності: аналіз джерельної бази та методологічних підходів“ присвячений огляду теоретичних напрямів дослідження дисертаційної проблеми, а також аналізу методології, з допомогою якої можливе всебічне висвітлення цього багатогранного і складного явища .

В першому підрозділі “Стан наукового опрацювання проблеми” зазначено, що в українському правознавстві зростає усвідомлення залежності правової сфери від розвитку культури .

З’ясовано, що у філософсько-правовій літературі правова реальність трактується як світ смислів і значень, духовно-матеріальне, суб’єктивно-об’єктивне явище, сфера людської творчості, втілення ціннісного виміру. В структурному зрізі правова реальність, зазвичай, розуміється як складне, динамічне явище, складовими якого є: світ ідей – ідея права; об’єктивне право, світ знакових форм (нормативно-правова реальність, юридичні засоби, юридичні конструкції) та юридична практика, живі правовідносини, взаємодія суб’єктів права. На відміну від поняття „право“, що зумовлювало його сприйняття як зовнішнього щодо людини явища, що уособлює належне, поняття „правова реальність“ дозволяє бачити право „зсередини”, проживати і переживати його, бути присутнім в ньому, розуміти його як живу взаємодію суб’єктів права, що завжди пов’язані певним часом і простором.

Дослідження різноманітних аспектів правової реальності зокрема, її структурних елементів: нормативно-правової реальності, юридичних конструкцій, юридичної практики, правовідносин тощо, здійснено в працях низки українських та зарубіжних науковців: С. Алексєєва, О. Бабенка, В. Бабкіна, С. Бобровник, В. Горбатенка, І. Грязіна, А. Зайця, В. Копєйчикова, В. Котюка, А. Колодія, С. Кравченка, В. Лазарєва, О. Лейста, І. Лихолат, Л. Луць, Н. Оніщенко, В. Опришко, Ю. Оборотова, П. Недбайло, О. Підопригори, О. Скакун, В. Тація, С. Шевчука, Ю. Шемшученка, Т. Фулей, Ж.-П. Бержеля, Д. Рене, К. Жоффре-Спінозі, Х. Харта, Ш. Карбоньє, Я. Волєнські, К. Опалек, Х. Цвайгерта, Х. Кьотца та ін.

Аналізу зв’язку правових явищ з мораллю, її цінностями, релігійними впливами, філософськими ідеями, національно-ментальним чинником тощо присвятили свої роботи українські та зарубіжні філософи права: О. Бандура, В. Бачінін, В. Вовк, О. Данільян, В. Жовтобрюх, А. Козловський, М. Козюбра, М. Костицький, С. Максімов, О. Маноха, Л. Петрова, В. Селиванов, С. Сливка, Б. Чміль, В. Шишко, В. Шкода, О. Альбов, М. Смолак, О. Закомлістов, О. Мігущенко, І. Пономарьова, Д. Кєрімов, Н. Колотова, В. Желтова, І. Малінова, Н. Неновскі, В. Нерсесянц, Л. Фуллер, Х. Перельман, Дж. Ллойд, Дж. Ролз, Ф. Гаєк, Г. Радбрух, А. Гарапон, Р. Ціппеліус та ін.

Що ж стосується ґрунтовного комплексного опрацювання проблеми залежності розвитку правової реальності від впливу інтелектуальної традиції епохи, то вітчизняними правознавцями цій проблематиці приділено відносно небагато уваги. Інтелектуальна традиція - це сукупність усталених імпліцитних когнітивних домінант, схем, понять, ідей, взірців, смислів, тощо, які, створюючи відповідне тло, впливають на настанови правової свідомості, спрямовуючи у відповідне русло розвиток правової реальності. Окремі аспекти проблеми розвитку правової реальності крізь призму прояву в ній інтелектуальної традиції такі, зокрема, як: юридичний позитивізм як своєрідна інтелектуальна засада, раціоналістична домінанта в праві, юснатуралістична традиція, гуманістична спрямованість права, окремі смисли і значення феноменів правової реальності тощо, осмислювались такими вітчизняними та зарубіжними науковцями як: С. Алєксєєв, В. Бачінін, С. Бобровнік, Р. Дворкін, А. Заєць, М. Костицький, А. Козловський, М. Козюбра, Д. Кєрімов,О. Костенко, С. Кравченко, С. Максимов, Н. Нерсесянц, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, К. Опалек, Л. Петрова, П. Рабінович, В. Селиванов, С. Шевчук, Ю. Шемшученко, Х. Харт, Г. Менн, Дж. Ролз, О. Івін, В. Голоскоков, М. Саля, В. Цируль, Дж. Леві, Т. Оноре та ін.

Особливості прояву інтелектуальної традиції домодерного періоду та модерну в правовій реальності романо-германської правової сім’ї висвітлювались такими зарубіжними мислителями як: І. Бентам, М. Бердяєв, Г. Еллінек, Є. Ерліх, Р. Ієрінг, І. Ільїн, Г. Кельзен, Й. Колєр, Г. Менн, С. Муромцев, В. Новгородцев, Дж. Остін, Л. Петражицький, Є. Спекторський, Б. Чічєрін, Г. Шершенєвич. Сучасні науковці: Г. Аренс, Ж.-Л. Бержель, Е. Бетті, В. Брюггер, Т. Владика, А. Гарапон, Є. Ессер, Ж. Карбоньє, А. Кауфманн, В. Ланг, А. Печенік Г. Радбрух, Е. Стельмах, Р. Ціппеліус та ін. досліджують правову реальність постмодерну з позиції прояву в ній інтелектуальної традиції сучасності.

Герменевтичному аналізу права присвятили свої роботи: А. Кауфманн, Е. Бетті, Є. Стельмах, П. Рікер, Є. Ессер, Х. Коінх та ін.

В другому підрозділі “Методологічні засади дослідження” наголошується, що адекватне дослідження правової реальності неможливе з позиції монометодології, а тому вітчизняні правознавці все більше наголошують на полі методологічному підході до цього феномена, акцентують на принципі взаємодоповнюваності методів.

На ефективності застосування формально-догматичного методу в дослідженні права наголошували і наголошують такі правознавці як: С. Алєксєєв, Р. Ієрінг, Г. Кельзен, А. Кєрімов, О. Котюк, С. Комаров, В. Копєйчиков, М. Кравчук, В. Лазарєв, О. Лейст, М. Марченко, С. Муромцев, П. Недбайло, П. Рабінович, О. Скакун, В. Сирих, О. Черданцев, Г. Шершєнєвич та інші відомі науковці, оскільки специфічною рисою права є потреба в застосуванні арсеналу логічних засобів: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, тощо. Але оскільки формально-догматичний метод не може працювати на повноту відображення правових феноменів, дає лише часткове бачення права, філософи права пропонують до цього підходу долучити методологію „філософії культури” (Б. Кістяківський ).

Застосування таких методів як: ідеалістичний, філософсько-культурологічний, феноменологічно-екзистенціальний, діяльнісно-антропоцентричний метод, психоаналітичний, особистісно-ціннісного підходу, методу правової герменевтики, тощо диктуються сутністю та існуванням правової реальності як складного феномена, що має суб’єктивно-об'єктивну, духовно-матеріальну, соціокультурну природу, гуманістичне наповнення, перебуває в безперервних змінах тощо. Особливо добре ця методологія напрацьована зарубіжними філософами права, зокрема такими як: Л. Фуллер, Дж. Ллойд, Г. Радбрух, А. Печенік, В. Брюггер, А. Кауфманн, Є. Стельмах, Б. Брожек, Г. Гадамер, Е. Ессер, Х. Коінх, Дж. Берман, М. Гайдеггер, Дж. Леві, Р. Дворкін, Ю. Габермас, А. Гарапон та ін.

Наголошено на доцільності використання в дослідженні правової реальності, окрім філософсько-правової методології, таких загальнонаукових методів: об’єктивності, системно-структурного підходу, індукції, дедукції, порівняльного, історичного тощо, а також спеціально-правових, зокрема, порівняльно-правового, правової антропології тощо. З їх допомогою в роботі зроблено порівняльний аналіз форм буття права різних історичних епох: домодерної, модерну, постмодерну, а також порівняльно-правовий аналіз сучасного розвитку правової системи України та Європейських міждержавних правових систем з погляду прояву в них інтелектуальних засад сучасності.

Другий розділ „Правова реальність романо-германської правової сім’ї домодерного періоду: особливості прояву інтелектуальної традиції“ розкриває специфіку феноменів правової реальності грецької та римської античності, а також середньовічного правового розвитку з погляду вираження в них стилю правового мислення цієї епохи.

У підрозділі 2.1. „Грецька правова реальність та інтелектуальні засади античності” аналізовано правову реальність “осьового часу” як формально-змістовний прояв духовного потенціалу епохи, її інтелектуального консенсусу. На підставі аналізу розмаїтих феноменів правового розвитку грецької античності обгрунтовано тісну взаємозалежність правової реальності та інтелектуальної традиції грецької античності. Правова ідеологія, правовідносини, судочинство, правотворчість даного періоду увібрали в себе такі мислиннєві домінанти як дихотомія одиничного та загального, ідея Слова – логосу, принцип публічності та агону, змагальності, рівності всіх перед природнім правом. Дихотомія одиничного і загального спостерігається в процесі становлення індивіда як суб’єкта права - грек значно більше підкорений домінанті загального, аніж одиничного, над ним тяжіє місто - поліс, закон, агора, космос. Грек ще не склався як повноцінна особистість, приватна особа, він, перш за все, громадянин, а, отже, не склався як повноцінний суб’єкт права. Грецька правова реальність відобразила мислення родового устрою. Грецька культура „безособистісна” (О. Лосєв), правова культура несуб’єктна, тому греки і не розмежовували публічне право та приватне, їх право – це „юридизована мораль” (В. Нерсесянц), яка спрямована не стільки на регуляцію зовнішнього життя, скільки на внутрішньо-суб’єктивний світ індивіда, і в силу недорозвиненості особистості як автономного начала, ще не має підґрунтя в індивідуально-особистісному „я”.

Закон-nomos – це втілення дихотомії одиничного та загального; принципу рівності, що сприяв індивідуальному самоствердженню та працював на спільне благо, принципу логосу, публічності.

Правова реальність античної Греції втілила раціонально-логічну домінанту як характерну рису інтелектуальної традиції. Принцип космічного розуму-логосу, поєднаного з такими моральними цінностями як справедливість і добро, греки поклали в основу праворозуміння, воно у них носить юснатуралістичний характер.

В підрозділі 2.2. „Римське право як форма вираження домінанти суб’єктивно-індивідуальної волі” показано, що римське приватне право та юриспруденція постали шедеврами індивідуалістичного суспільства, що сформувало і утвердило в повній мірі людину - особистість, приватного власника, повноцінного суб’єкта права, який вбачає витоки права у своїй волі.

Завдяки утвердженню в римській правовій свідомості мислиннєвої домінанти одинично - індивідуальної волі, відбулося розмежування публічного права та приватного, право як регулятор зовнішнього боку життя суб’єктів відмежовувалося від моралі як регулятора внутрішнього життя .

Підкреслено, що поняття, принципи, галузі, інститути римського приватного права відображають домінанту індивідуально-суб’єктивної волі, одиничного: це поняття суб’єкта права, що іменувався personа; приватної власності, принцип приватної ініціативи в судочинстві, принцип віндикації, незалежності приватної особи від публічних визначень, принцип суб’єктивної волі індивідуального власника в розвитку права, принцип виняткового контролю кожної особи над її власністю, взаємне визнання суб’єктів цивільного обігу, існування римського приватного права як системи позовів, його казуїстичний характер тощо.

Показано, що мислиннєва домінанта загального, в порівняні з принципом індивідуальної волі, в римській правовій реальності звучить значно слабше. Норма права, зазвичай, не є загальною схемою, загальним принципом. Правовий казус – жива матерія права, і їй віддали перевагу римські юристи, бо право, будучи втіленим у абстрактні форми, грубіє і не може бути первинним стосовно життя .

Римський формулярний процес став втіленням домінанти зовнішньої форми, що є характерною рисою інтелектуальної традиції того часу. Формула стала вираженням ідеї права стосовно конкретного виду поведінки, виразила ідею раціонального, логічно-послідовного, чіткого, доцільного мислення. Вона ж стала засобом вирішення дихотомії одиничного і загального.

Акцентується, що римське право – право приватного власника, пронизане домінантою практичності, поєднаної з раціонально-логічним – це простежується на розвитку низки понять та інститутів: батьківської влади, юридичної особи, понятті договору, акцентації значимості елементів особистісної волі, казуїстичному характері права тощо.

Обґрунтовано ідею спадкоємності римською юриспруденцією окремих смислів та значень інтелектуальної традиції грецької античності. Зокрема трактування основ права як добра, істини, природної справедливості, верховенства права, ідеї боротьби за право, максимальне зближення права і моралі було властиве всім видатним представникам римської юриспруденції.

В підрозділі 2.3. „Специфіка відображення основних характеристик інтелектуальної традиції в правовому розвитку середньовіччя“ наголошується, що правовий розвиток середньовіччя ґрунтується на інтелектуальній традиції, сформованій в умовах християнської культури. Форми буття права в цю епоху пронизані мисленнєвою домінантою загального, універсального – феодально роздроблена європейська спільнота прагнула цілісності, єдності. Право адекватно відреагувало на цю ідею – відбулося створення системи права (в сфері канонічного права), що гармонізувало стосунки на всіх щаблях земної ієрархічної драбини. Створюються загальні норми права, що носять універсальний характер, йде активна систематизаторська та кодифікаційна робота в канонічному праві.

Показано, що схоластичне право середньовіччя стало формою вираження та подальшого розвитку домінанти раціональності, що була успадкована від античності. Це проявляється в тлумаченні права, його коментаторському, інтерпретаційному характері. Принципом правового розвитку середньовіччя стає принцип примирення одиничного та загального.

Підкреслено, що право як автономна система з’являється саме в цю епоху. В рамках раціоналістичної традиції відбувається відмежування наукового юридичного мислення від особистісно-ціннісного підходу та метафізики, що посилює формування „замкнутості” правових систем на теренах західно – європейського регіону .

Третій розділ „Правова реальність в контексті західноєвропейської модерної та постмодерної інтелектуальної традиції“ присвячений висвітленню специфіки формально-змістовного вираження в правовій реальності романо-германської правової сім’ї особливостей юридичного мислення новоєвропейського часу та постмодерної сучасності .

В підрозділі 3.1. „Правова ідеологія, нормотворчість, засоби юридичної техніки та правозастосування: особливості вираження мисленнєвих домінант модерну” обґрунтовується ідея взаємозв’язку правових феноменів модерну із специфікою мислення цієї епохи.

Проводиться думка, що в правовій ідеології новоєвропейського часу зберігається та розвивається на нових засадах раціоналістична інтелектуальна традиція, що набуває форми класичного раціоналізму з такими рисами як раціоцентризм, фундаменталізм, об’єктивізм, універсалізм, атомізм, меха-ністичність, монометодологізм тощо.

І природно-правова ідеологія, і юридично-позитивістська постають як раціоналістично-механістичні вчення, схильні до систематичності, логічності побудов, доцільності і т.д., ґрунтовані на принципах монополізму та фундаменталізму в шуканні основоположних засад права, істини в праві, витоків його, критеріїв істини тощо.

В природно-правовій ідеології простежується „атомістична” домінанта, що проглядається в парадигмі природних прав людини, обґрунтуванні їх невідчужуваності, концепції суспільного договору. Вона успадкувала від попе-редньої інтелектуальної традиції такі смисли та значення як природна справедливість, рівність, добро, людяність, що мають лежати в основі права як регулятора зовнішньої поведінки.

Теорія та практика юридичного позитивізму стали виразним втіленням логоцентризму, очищеного від особистісно-ціннісного виміру та метафізики. Феноменам правової реальності, ґрунтованої на юридично-позитивістській методології, властивий брак гуманістичного спрямування як найбільша вада цього методу, що мав і свої плюси, бо з’явився як варіант відповіді на запити суспільства, яке намагалося підкорити особистість з її індивідуальною свободою загальному-централізованій державності.

Підкреслюється, що нормотворчість та кодифікація законодавства епохи Просвітництва пронизані такою рисою інтелектуальної модерної традиції як універсалізм, який зводився до створення загальних норм, що мали б універсальне значення. Кодекси постають змістовними формами втілення принципів раціоналізму та систематичності, що перейшли у правову реальність новоєвропейського часу від домодерного стилю правового мислення, але були поширені на світський нормативно-правовий матеріал та вдосконалені.

В дослідженні стверджується, що новоєвропейська правова реальність пронизана дихотомією одиничного та загального з явним домінуванням ідеї загального. Юридичний позитивізм вільно чи невільно виявився ідеологією та практикою зміцнення та усталеності державно-владної волі. Його ідеї та принципи ґрунтовані на логоцентризмі, що складається з таких понять як: влада, держава, обов’язок, закон, відповідальність тощо.

З’ясовано, що під впливом класично-раціоналістичного юридичного мислення модерну, національні правові системи романо-германської правової сім’ї оформилися як „замкнуті” в самих собі правові системи.

В підрозділі 3.2. „Правова реальність романо-германської правової сім’ї та постмодерне мислення: зміна парадигм розвитку” обґрунтовується ідея впливу на розвиток правової реальності романо-германської правової сім’ї сучасного постмодерного мисленнєвого поля.

Дисертант доводить, що нині під впливом постмодерної інтелектуальної традиції складається постмодерне юридичне мислення з логоцентром, що сформований з таких понять та категорій як: людина, творчість, свобода, право, справедливість, добро, істина, гуманізм, плюралізм тощо. Смисли та значення цих понять пронизують постмодерну правову реальність, що постає в умовах розвиненого громадянського суспільства, ліберально-демократичної державності, ствердження принципу плюралізму в усіх сферах життя тощо.

В дисертаційній роботі акцентується, що правова ідеологія, нормотворчість, правова практика, правозастосування в рамках сучасної романо-германської правової сім’ї розвиваються на засадах домінанти одинично-окремішного, та увідповідненості одиничного і загального (принцип інтерсуб’єктивності). В усіх формах буття права в рамках романо-германської правової сім’ї, виразно простежується гуманістичний вимір. Свідченням цьому є розвиток філософсько-правової думки; міждержавно-правові документи II половини XX століття з парадигмою невідчужуваних прав людини, міжнародні європейські правові документи, національні законодавства західноєвропейських країн-учасниць ЄС та РЄ, правозастосування, їх правові інституції тощо.

Показано, що постмодерне правове мислення відмовляється від логоцентризму, монополізму і віддає перевагу принципу плюралізму, що зумовлює перегляд методології дослідження права, джерела права, істини в праві тощо на користь одинично-окремішнього визнання цінності за кожним елементом правової реальності, його права на власну істину, її критерії, способи пізнання і т.п.

Втілення принципу плюралізму в праві зумовлює формування де-централізованого права, що має плюралістичну структуру, множину джерел, поліметодологію пізнання тощо.

В умовах розмивання правової норми, звернення до правового прецеденту означає руйнацію „замкнутості” континентальної системи права і водночас зближення її з системою загального права, що адекватно відображає інтеграційні процеси в сучасній Європі та світі.

В підрозділі 3.3. „Реформування правової системи України в контексті європейських інтеграційних процесів: специфіка прояву інтелектуальної традиції” наголошується на необхідності глибинного, докорінного реформування правової системи України в умовах переходу суспільства до ринкових відносин, зростання ваги та значимості особистісного „я”, творення засад правової держави тощо. Нинішній кризовий стан правової системи України зумовлений низкою чинників економічного, політичного, соціального плану, а також інтелектуальною традицією, що успадкована правовою системою від минулого.

Дисертант показує, що в правовій ідеології, законодавстві, юридичній діяльності, правозастосуванні сучасної України втілилися значення та смисли, взірці, ідеї, принципи, поняття, стереотипи, коди модерного мислення. Мінімізація гуманістичного виміру в праві – характерна риса цієї інтелектуальної традиції, вона виразно простежується в правових феноменах української правової реальності.

Принципи раціоцентризму, „науковірування”, монологізму, фундамен-талізму, об’єктивізму, домінування ідеї загального на противагу одинично-окремішному, особистісно-приватному, домінування нормативної форми над правовим змістом, стереотипів держави та закону над особистісним підходом до права, логоцентр: влада, держава, обов’язок, закон, відповідальність і т.п. – на цьому інтелектуальному тлі функціонує правова система України. Дисертант обґрунтовує необхідність зміни існуючої інтелектуальної традиції в українській правовій реальності, бо це зумовлено сучасними реаліями життя.

Нинішнє співвідношення правових систем: України та міждержавних європейських – це співіснування двох різних інтелектуальних традицій, що характерні різним епохам: модерну та постмодерну. Докорінне, глибинне реформування правової системи України має ґрунтуватися на зближенні інтелектуальних традицій, що може відбутися шляхом трансформації нинішньої модерної інтелектуальної традиції в постмодерну, що зумовить увідповіднення не лише форми, але й змісту правових систем України та міждержавних європейських (РЄ та ЄС) .

Реформування національної правової системи України, розпочавшись із зміни інтелектуальної традиції, вплине на зміну праворозуміння, правової ідеології, принципів права, правосвідомості, правової доктрини, а тому буде глибинним, а не поверхневим. Зміна інтелектуальної традиції не може автоматично забезпечити докорінне реформування правової системи сучасної України – це проблема комплексна, але зміна інтелектуальної традиції є необхідністю, з огляду на сучасні реалії, а тому треба продовжувати здійснювати її для того, щоб право стало стимулятором суспільного життя, а не залишилося гальмівним чинником.

висновки

У висновках подано основні результати дослідження специфіки становлення та розвитку феноменів правової реальності романо-германської правової сім’ї в результаті впливу на них інтелектуальної традиції певної історичної епохи.

1. Доведено, що правова реальність, будучи специфічною формою вираження духовного потенціалу суспільства, найбезпосередніше детермінована інтелектуальною традицією епохи і розвиватися поза нею не може.

Усі феномени правової реальності, втілюють інтелектуально-духовну традицію свого часу як усталену сукупність загальних схем, взірців, форм і категорій мисленнєво-духовного освоєння світу, смислів і значень, ідей, ідеалів та принципів, стереотипів та кодів мислення. Підкреслено, що основи настанов правосвідомості визначаються саме інтелектуальною традицією, яка є імпліцитною передумовою юридичного мислення, що рухається не лише відповідно до логіки самого права як об’єктивного явища, внутрішньої логіки нормативного вираження об’єктивної дійсності, а й відповідно до логіки розвитку конкретної культури.

2. В дисертаційної роботі обґрунтовано ідею про те, що вплив інтелектуальної традиції на право є настільки значним, що від нього залежить специфіка розвитку правової системи загалом. Правові феномени під впливом певної інтелектуальної традиції можуть випереджати суспільний розвиток, стимулювати його і, навпаки, гальмувати – це стосується правової нормотворчості, що є процесом створення позитивного права і безпосереднім продуктом юридичного мислення, творчою розумовою діяльністю, що несе в собі певні смисли і значення, мисленнєві схеми і домінанти, що вироблені в контексті певного інтелектуально-культурного поля. Техніка законодавчої роботи, її засоби, методи безпосередньо залежать від інтелектуальної традиції, „прив’язані” до неї. Праворозуміння як сукупність основоположних ідей та принципів, що пронизують правове життя суспільства, є найбезпосереднішою формою вираження певної інтелектуальної традиції. Правозастосування, судочинство, правове регулювання через мисленнєво-поведінкові коди та стереотипи теж чинять на дійсність стимулюючий або гальмівний вплив. В дисертації проводиться думка, що вплив інтелектуальної традиції простежується як на змісті, і так і на формах правової реальності.

3. Аналіз правової реальності античної Греції крізь призму прояву в ній інтелектуальної традиції, дозволяє дійти висновку, що правові феномени цієї епохи і змістовно, і по формі виражають інтелектуальні засади цього часу.

Форми права грецької античності ґрунтовані на таких мислиннєвих домінантах як: дихотомія одиничного та загального, домінанта Слова-логосу, ідея рівності та загальності, принципу природної справедливості та добра, принцип загальності тощо. Закон-nomos, держава-поліс, народні збори-агора, публічні суди – це форми державно-правової дійсності, що виражають дихотомію одиничного-загального. Загальне тут ще домінує над одиничним – вільним греком, особистістю, що прагне виокремитися із загалу. Право грецької античності – ще не автономний регулятор зовнішньої поведінки, це право-мораль, оскільки особистість іще не сформувалася а, отже, не стала автономним суб’єктом права, право не має опори в ній.

Філософсько-правова думка грецької античності, як і інші правові феномени, стала вираженням мисленнєвої домінанти раціональності (Слова-логосу), поєднаної з морально-етичними цінностями справедливості, добра, краси. Праворозуміння цієї епохи носить виразно юснатуралістичний характер.

4. Акцентовано, що, на відміну від грецької правової реальності, римська розвивається під знаком мисленнєвого домінування одинично-окремішного, суб’єктно-індивідуального, оскільки в римському суспільстві відбулося формування особистості-власника, повноцінного суб’єкта права. Право віднайшло опору в особистості і стало тут специфічним автономним регулятором зовнішньої поведінки. Мисленнєва домінанта одиничного, принцип суб’єктивно-індивідуальної волі зумовив поділ права на публічне та приватне, відобразився на характері римського приватного права, його нормах (воно казуїстичне), на поняттях, категоріях, інститутах, принципах його, судочинстві, тлумаченні.

Формула права стала втіленням мисленнєвої домінанти зовнішнього як риси інтелектуальної традиції того часу, виразила принцип раціонального як логічно-послідовного, доцільного, практичного мислення, через принцип формальної рівності увідповіднила індивідуальне та загальне.

В дисертації підкреслюється, що праворозуміння римської античності успадкувало від попередньої доби окремі принципи і смисли, зокрема: природної справедливості, aeguitas (рівної справедливості), добра, гуманізму, раціона-лістичної домінанти, ідеї боротьби за право.

5. З’ясовано, що правовий розвиток середньовіччя, зберігає і розвиває раціоналістичну домінанту античності, відображає наростання в християнізованій середньовічній культурі домінант універсального, загального та цілісного – феодально роздроблене західноєвропейське суспільство прагне об’єднання і усталеності. Правові феномени середньовіччя пронизані принципом примирення одиничного та загального – в рамках канонічного права твориться система права, що виконує цю місію. Норми права стають все більше загальними, абстрактно-схематичними, наростає домінанта, універсальності, інтерпретаційність, догматизм, традиціоналізм тощо, тобто проявляються характерні риси інтелектуального підґрунтя західно-європейського середньовіччя.

6. Правові феномени епохи модерну є формами прояву раціоналістичної домінанти, що трансформувалася в класично-раціоналістичну. Правовій ідеології та правознавству цього часу властиві раціоцентризм, монометодологізм, фундаменталізм, об’єктивізм у питаннях витоків права, пошуків істини в праві, її критеріїв тощо. В юридично-позитивістському (легістському) праворозумінні, ідеології та практиці домінанта раціоцентризму, що заперечує особистісно-ціннісній підхід, проявилася максимально випукло. Наростання універсальності, поєднаної з раціональністю, простежується в законодавчій діяльності, характері норм, юридичній техніці, систематизації, кодифікаційній роботі XVIII–XIX ст. Саме під впливом модерної раціоналістично-інтелектуальної традиції правові системи романо-германської правової сім’ї трансформувалися в „замкнуті” в самих собі системи.

Найбільшою вадою правової реальності епохи модерну є мінімізація гуманістичного виміру, хоча природно-правова ідеологія успадкувала від попередніх епох такі смисли і значення як: природна справедливість, добро, свобода, спільне благо тощо.

7. Правова реальність сучасної романо-германської правової сім’ї адекватно реагує на глобалізаційні процеси сучасності, появу інформаційного суспільства, персоналістично-антропоцентричний переворот в нинішньому світі тощо. Феномени постмодерної правової реальності, постмодерне юридичне мислення складаються на підґрунті інтелектуально-духовних засадах постмодерну, і цим феноменам властиві такі характеристики як: гуманістично-антропоцентричний вимір, особистісно-ціннісний підхід, принцип